Застосування символіки у війську козацької держави (XVI-XVIII ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Застосування символіки у війську козацької держави (XVI-XVIII ст.)

Українське козацьке військо репрезентувало збройні сили України у XVI -- XVIII ст. Утворені на базі цих збройних сил державницькі формування (перша Запорозька Базавлуцька Січ 1590 -- 1638 рр. та козацька держава Б. Хмельницького 1648 -- 1657 рр.) з кінця XVI ст. почали називатися Військом Запорозьким. До козацьких клейнодів, тобто символів війська, належали: полкові прапори, сотенні значки, гетьманські бунчуки; військова музика -- литаври; атрибути влади козацької старшини -- булави гетьманів, перначі полковників; тростини військових суддів, каламарі писарів. Козаки отримували прапори з різних джерел -- від королів Речі Посполитої або від Московської держави, Російської імперії, Османської імперії, Кримського ханства, імперії Габсбургів, а то й обох одразу на знак їхнього перебування на утриманні держави-протектора. Наймаючись до складу європейських, та й не тільки, армій, козацькі загони отримували прапори як символи найманства. Нарешті, в ході Визвольної війни козацькі полки власним коштом «строїли» [202, с. 9], тобто виготовляли свої прапори різноманітних розмірів, форматів і кольорової гами.

Серед козацьких клейнодів [174, с. 3] -- військових відзнак і бойових регалій, інших символів вояцької слави та гетьманських повноважень у період козаччини чільне місце займали військові прапори. Козацький період в історії українського народу налічує триста років. Початки його сягають далекого XV ст., коли в умовах литовського, а згодом і польського панування українці прагнули зберегти власну національну самобутність, стерегти свої кордони, боронити свою землю.

Розуміючи значення козацтва як у воєнному, так і в суспільно-державному форматі, литовські князі, а потім польські магнати намагалися використати його у власних цілях. Наймаючи козаків на воєнну службу, їм вручали військові символи. У деяких наукових джерелах згадується про Богдана Ружинського, котрий очолив козацьке військо у воєнних баталіях проти татарських наскоків. Очевидно, що цей ватажок користувався значним авторитетом у польських правителів. У 1575 році хроніст Варфоломей Попроцький видає панегірик, в якому згадує Ружинського як хороброго лицаря. Тим часом, королем Польщі 1 травня 1576 року було проголошено Стефана Баторія, коронованого сеймом Речі Посполитої у Кракові. Новий монарх віддає Ружинському королівське повеління: зібрати військо і негайно вирушити на боротьбу з Туреччиною. Цей похід завершився для козаків успішно. Відтак, козацьке військо було щедро нагороджене: отримало королівські привілеї. А Богданові Ружинському вручили клейноди -- знамена, бунчук, булаву та військову печатку. У королівській грамоті зазначалося «... жалуєм гетьману...клейнод сей, що добут працею і кровію козацькою» [110, с. 202]. За літописом гадяцького полковника Григорія Грабянки, вперше клейноди козакам були надані у 1576 р. польським королем Стефаном Баторієм: «.постави їм корогов і бунчук, булаву і на печати герб -- рицер із самопалом, на голові ковпак перекривлений» [110, с. 202]. У літописі нічого не зазначено про кольори прапора та зображену на ньому символіку.

Хроніст Олександр Гваньїні наводить опис прапора, який бачив на київському замку у 1581 році. За ним київське воєводство має військову двокутну корогву зеленого кольору, з одного боку бачимо герб Великого князівства Литовського у червоному полі, а з другого -- чорного ведмедя у білому полі [54, с. 420]. Історик С. Білокінь дещо видозмінив призначення розглянутого прапора як військового і неточно описує його [21, с. 6].

Михайло Антонович зібрав свідчення історичних джерел про спільний похід восени 1594 року Наливайка і Лободи на Молдавію. Там згадуються кармазинова із золотом корогва, що мала чорного орла, й друга з орлом білим. Ці прапори привезли із Праги посли цісаря Рудольфа ІІ шляхтич Станіслав Хлопіцький і посол Еріх Лясота [21, с. 5], знаний історик та мемуарист, який передав прапор кошовому отаманові Війська Запорізького (Базавлуцької Запорізької Січі) Богдану Микошинському [514, с. 126]. Один з польських біскупів писав на сейм 21 березня 1596 р., що Наливайко виступив у похід під цісарською хорогвою [233, с. 278]. Ці прапори, як і корогви, даровані козакам цісарем Максиміліаном і семигородським князем (з їх родовими гербами), запорожці потім втратили після поразки повстання під проводом Наливайка і Лободи [117, с. 86; 77, с. 51; 62, с. 47].

Пізніше гетьман Самійло Кішка у своєму листі до короля Речі Посполитої Сигізмунда ІІІ, посланому 11 (1) липня 1600 р. із Запоріжжя, теж просив «про знак, тобто хоругву». Ще згодом, у серпні 1618 р., до королівського табору під Звенигородом у Московській державі прибули козацькі посли з проханням про хоругву. Це прохання було задоволено: «хоругву їм через пана Магдаленського послано, булаву Сагайдачному, бубни» [233, с. 277].

З часом козаки були сформовані в окрему військову організацію, що складалася з полків і сотень зі своїм старшинським колом. Перша Запорозька (Базавлуцька) Січ утворилася в 1590 р. за підтримки короля Сигізмунда ІІІ і постанови сейму «Порядок щодо низовців і України» від 19 квітня 1590 р.. Польський король постановив запорожцям «поміщатися під бунчуком та при полкових хоругвах» [22, с. 120 -- 129]. Це підтверджує й літопис Самійла Величка, що наголошує на запровадженні у козацьких полках і сотнях ступеня «військових товаришів» [41, с. 64]. Перша Запорозька (Базавлуцька) Січ проіснувала до березня 1638 р., позаяк за підтримки короля Владислава IV і постанови сейму «Ординація війська запорозького реестрового» була знищена [414, с. 198 278].

Уже на початку XVII ст. влада козацьких гетьманів поступово поширювалася на значну частину українських теренів. Такі факти, наприклад, зафіксував Баркулабівський літопис кінця XVI -- початку XVII століття: нібито у 1604 році король Речі Посполитої сповіщав турецькому султанові, що не мае змоги покарати своевільних запорожців, бо ті не коряться його владі [85, с. 14]. Отже, на той час козаки перетворилися на могутню воєнно-політичну силу, яку польська влада прагнула всіляко використати у своїй міжнародній політиці.

У цьому контексті значний інтерес становить московський похід війська гетьмана Петра Сагайдачного 1618 року на прохання польського монарха, аби запорожці допомогли порятувати його сина -- королевича Владислава, котрого королівське військо кинуло напризволяще під стінами Москви. Козацька армія врятувала таки від полону спадкоємця престолу Речі Посполитої. Вдячний Краків прислав на Січ військові клейноди: булаву, бунчук, знамена гетьманської влади і гербову печатку. Збереглися відомості про прапори Чернігівської та Стародубської сотень «рицарства козацької служби» першої половини XVII ст. [143; 5, с. 279].

Перший опис дарованого прапора у своїй праці наводить дослідник Сергій Шаменков. У 1632 р. козаки I. Воропая одержали від російського царя прапор: «Тафта веницейская, опушка червлена, всередине два клини жовтих так один клин чорний, на чорному клину коло тафта червлена, тафти в ньому два аршини 6 вершків» [514, с. 126].

Відомий дослідник Юрій Мицик наводить текст анонімного листа від 18 лютого 1648 р., у якому йдеться про дії Хмельницького та подається опис прапора: Хмельницький закликає до себе бунтівниче козацтво, «притуляючи (до себе) червоною хоругвою з білим орлом та якимись від короля його мості, як він твердить, привілеями, рік тому даними, за якими дається вільність поля й моря».!сторик припускає, що це був дарований королем Владиславом IV осавулу Війська Запорозьського I. Барабашу прапор, яким заволоділи повстанці.!нший знаний історик українського козацького війська!ван Стороженко щодо цього висловлює сумнів оскільки, як він стверджує, I. Барабаш не міг його мати. На думку вченого, цей прапор, булаву й печатку мав комісар реєстрового козацького війська Ян Шемберг, котрий входив до складу командування (як радник С. Потоцького) сухопутної частини польського війська. Під час виконання умов капітуляції польського війська ці клейноди були передані Б. Хмельницькому 15 травня 1648 р. [414, с. 276 283].

Підтвердження вручення прапора І. Барабашу знаходимо у молдавській хроніці Мирона Костіна. Там описується епізод із проведення польським королем Владиславом IV таємної наради у квітні 1646 р. у Варшаві з підготовки війни проти Оттоманської Порти. Як повідомляє хроніст, «за волею короля найвищим над козаками було призначено Барабаша і дано прапор...» [24, с. 6]. Хмельницького король призначає наказним гетьманом задуманого походу.

Детальнішим є опис дарованого польським королем Яном-Казимиром прапора, що його передали Б. Хмельницькому в Переяславі 20 лютого 1649 р. польські дипломати. Ці останні вручили тоді гетьманові булаву й «червону хоругву з білим орлом і написом Ян-Казимир король». Є ще два прапори від 1651 р.: перший описаний, як і попередній, тільки додано, що на ньому були ще й два русинські хрести; другий мав синє тло із зображенням на ньому орла, наполовину білого, наполовину червоного [233, с. 277]. Ці відомості підтверджує літопис Самійла Величка. 4 червня 1649 р. Б. Хмельницький приймав посольство кримського хана під червоною корогвою з білим орлом, двома руськими хрестами і написом польською: «отримана в лютому 1649 року від посольства короля Яна Казимира» [41].

Шляхтич Василь Борейко у своєму листі від 29 липня 1670 р. описує прапор гетьмана Правобережної України Михайла Ханенка, дарований йому польським королем Михайлом Вишневецьким: на темно-малиновому з фіолетовим відтінком полотнищі було намальовано жовтого орла і герби короля. Герб Вишневецьких добре відомий: на червоному тлі білий півмісяць рогами донизу, на якому стояв хрест такого ж кольору, срібна зірка, а вгорі жовті корона і хрест [233, с. 277].

До жалуваних монархами прапорів належать 30 хоругов з єрусалимськими хрестами, наданими козакам у 1683 р. папою римським Інокентієм ХІ для виступу проти турків. Турецький султан Мухаммед IV подарував два червоних прапори гетьману Петру Дорошенку. Інший султан подарував задунайцям з-поміж символів влади також і хоругву, на якій з одного боку на білому полі був золотий хрест, а з другого, на чорному, срібний місяць [233, с. 278]. У 1709 р. «від турецького султана отримали козаки блакитно-червону корогву, на червонім тлі півмісяць і над ним срібна звіздар, а на блакитному тлі золотий хрест» [514, с. 128].

Уперше російський уряд передав Б. Хмельницькому корогву від царя Олексія Михайловича для Війська Запорізького після Переяславської ради у січні 1654 р. [233, с. 277]. На ньому були зображені «Всемилостивий Спас», «Пресвята Богородиця в Покрові», святі Антоній і Феодосій Печерські і свята великомучениця Варвара [62, с. 48]. Під тим самим 1654 р. Павло Алеппський згадує чорно-жовтий прапор гетьмана з хрестом. Зазначимо, що у 1655 р. у гетьмана було три прапори -- із зображенням покровителя козацького війська архангела Михаїла, білий із гаптованим гербом Хмельницького та червоний. Зважаючи на сказане, хочемо наголосити, що ці роки є переломні у розвитку символіки козацького війська -- з цього часу настає період активного застосування власної символіки.

Гетьману І. Брюховецькому від московського царя у 1665 р. було передано такий прапор: «писано обе сторони образ Спасов -- Емануила, около Спасова образа по знамени звезді, на знамени сорочка сукна червчатого», «а цвета середина тафта червлена, опушка тафта зелена, по знамени круги, тафта лазоревая” [514, с. 126; 78, с. 51]. Дем'ян Многогрішний у 1668 р. також отримав від царя новий прапор із двоглавим орлом [514, с. 127]. Даровані козацьким гетьманам прапори царів із зображенням Спаса нерукотворного виготовляли на взірець прапорів московських полків -- им царський уряд намагався підкреслити перехід козаків під государеву руку. А посилаючи прапори із зображенням двоглавого орла, московський цар трактує Військо Запорізьке як іноземну державу: хоча козаки вільні, однак вони піддані царя, тлумачить дослідник С. Шаменков.

Отже, вручені козацькому війську прапори від інших держав мали символіку цих держав і носили на собі знак підлеглості, належності козацького війська цим державам. Козаки шанували даровані прапори. Однак, були у них і власні уподобання, які базувалися на народних традиціях. Це добре виявилося під час Визвольної війни, що підтверджують історичні джерела й оригінали прапорів.

Перша згадка про власне козацькі прапори та їх кольори належить арабському мандрівникові Пулосу аль-Халебі (Павлу Алепському). Він описує прапор, який побачив під час зустрічі свого батька антіохійського патріарха Макарія із Б. Хмельницьким 20 червня 1654 р. у Богуславі: «на прапорі мінилися чорні та жовті смуги й було видно прироблений до нього (прапора) хрест» [78, с. 51; 77, с. 53].

Значного розквіту набуло українське військове прапорництво у легендарну козацько-гетьманську добу другої половини XVII ст. Про військові прапори часів Визвольної війни за браком відомостей важко скласти цілісне уявлення, однак можна стверджувати, що існувала усталена система опрацювання та застосування прапорів. Протягом років постійно тривало збагачення, посилення національних ознак за формою і змістом, створення системи полкових, сотенних стягів, прапорів для військових походів. Серед геральдичних символів, що їх уживало козацтво на своїх прапорах, -- сонце, місяць, півмісяць, шести-, семи-, восьмиконечні зірки, зброя, кола із зображенням святих. Як приклад, на 36 прапорах запорозьких полків першої половини XVII ст. зображення Михаїла знаходимо 9 разів, Богородиці -- 8, Миколая Чудотворця 7, Георгія Побідоносця 3 [116, с. 747].

Прапор із зображенням архистратига Михаїла був при Б. Хмельницькому під час другої облоги Львова. Ось як описує сучасник урочистий марш запорозької армії біля стін Львова восени 1655 р.: «Хмельницький їхав як гетьман козацтва Краківським передмістям повз темну браму на строкатому бахматі, за ним несено новий червоний прапор, бунчук з кінського білого хвоста... другий прапор, прикрашений зображенням Святого Михаїла....» [117, с. 86]. Зображення на головній корогві архистратига Михаїла за доби Б. Хмельницького дає підстави твердити, що цьому святому образу надавалося значення величного символу герба тогочасної України. Біле ж знамено із гаптуванням герба гетьмана «Абданк» свідчило, що він є одноосібний і незалежний управитель України. «За цими прапорами, -- писав польський міщанин, ішли інші корогви, більш-менш тридцять чотири. На них видно було герби майже всіх давніх воєводств і повітів -- окрім нашого білого орла в короні.» [169, с. 252]. Спираючись на ці факти можна виснувати, що на той час символіка Речі Посполитої вже відійшла у минуле, а натомість постала власна символіка української козацької держави та його війська.

Аналізуючи унікальне історичне джерело -- анонімну віршовану хроніку, написану у 1682 році невідомим сполонізованим шляхтичем-католиком із Поділля, Ю. Мицик знайшов у ній деякі дані про українські та кримські прапори під час Чуднівської битви восени 1660 року. Автор хроніки був очевидцем і учасником Чуднівської битви, коли війська Речі Посполитої та кримського ханства з частиною українських козаків, вірних колишньому гетьману Івану Виговському, завдали важкої поразки московським військам під командуванням боярина Б. Шереметьева та корпусу лівобічних козаків на чолі з переяславським полковником Т. Цецюрою.

У хроніці, зокрема, йдеться про те, що гетьман І. Виговський разом зі своїми союзниками здійснили візит ввічливості командувачу кримських та ногайських військ. Описуючи дану зустріч, автор хроніки звернув увагу на прапори козаків І. Виговського, на яких були зображені хрести та якісь слов'янські літери [230, с. 2].

При виготовленні прапорів вживалася найрізноманітніша гамма кольорів із урахуванням традицій конкретного регіону. На основі архівних джерел доктор історичних наук Ю. Мицик аналізуе кольори прапорів козацького війська. Він виділяе червону, жовту, синю барви і відзначае, що ця проблема залишаеться дискусійною і українською вексилологією ще остаточно не вирішена[231, с. 2].

Найчастіше бачимо синій, білий, малиновий, жовтий, чорний та зелений кольори. Блакитні (сині) полотнища із золотими чи жовтими зображеннями хрестів і почасти інших знаків -- небесних світил, зброї, святих Михаїла, Георгія та інших стали переважати у другій половині XVII ст. Запроваджуються композиції з предметів військового реманенту як символ слави та непереможності. Про повне домінування синього і жовтого кольорів можна стверджувати на основі аналізу 14 збережених прапорів доби Нової Січі. Зокрема, хоругва кошового отамана Григорія Федоровича-Лантуха була жовтого кольору із зображенням на ній шести восьмиконечних зірок [233, с. 278].

Лицьовий бік полкових і сотенних знамен мав уже нову емблему -- лицаря-козака із самопалом у жовтому (золотавому) щитовому полі на блакитному полотнищі, зворотний -- полкову чи сотенну емблему відповідного кольору з установленим зображенням. Тільки після скасування гетьманщини у 1764 р. козак із самопалом зникає з урядових печаток, але згодом з'являється на Кубані як знак чорноморських козаків [525, с. 11].

Історичних фактів щодо прапорництва козацького війська другої половини XVII ст. хоча й обмаль, але вони є яскравими свідченнями потужної соціокультурної системи поглядів на військову символіку, що показано у додатках рис. А.6 -- 10, 13 -- 16.

Вони стосуються або трофеїв, захоплених польським військом під час Визвольної війни, або походять від учасників тих подій з боку Польщі. Так, у Красному 21 лютого 1651 р. було захоплено «... між іншими воєнними приборами і хоругвами -- одну багату хоругов. єдвабну, щирим золотом вигаптовану черницями київськими», яка належала брацлавському полковнику Д. Нечаю. Під Берестечком польському королю доставили «.корогву китайчану блакитну з двома хрестами, прибиту до списа; посередині хвостів зелений шнур з волічки.» [348, с. 4], а загалом польські джерела називають 20 прапорів, серед них -- червоного кольору з білим орлом та зображенням двох руських хрестів, і блакитного, на якому було зображено орла наполовину білого, наполовину червоного, його жалував козакам король Володислав у 1646 р. [514, с. 127]. Того ж таки 1651 р. майже десяток прапорів козаки втратили у боях під Васильковом під проводом Золотаренка та Гаркуші.

З архіву литовського гетьмана Януша Радзивілла український збирач Петро Дубровський придбав два документи з автентичними зображеннями і описом 25 прапорів, якими козаки користувалися у першій половині XVII ст. до 1651 р. Ці матеріали зберігались у відділі рукописів Державної публічної бібліотеки ім. М.Є. Салтикова-Щедріна. Вони містять опис і малюнки 12 прапорів Чернігівського полку та 12 прапорів Київського полку і київського самоврядування, значок, бунчук і древко, які були у Києві. Козацькі прапори вдалося захопити литовському гетьманові Я. Радзивіллу у бою під Лоєвим і добути у Києві [347, с. 8].

У 1651 р. з Чернігівського і Ніжинського козацьких полків, якими керували М. Небаба та С. Подобайло, було виділено загін полковника Забіли. Четвертого червня, коли запорожці підійшли до Гомеля, оборонці міста побачили «.спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою; потім показалася друга, червона корогва, а коло неї три білі, й дві чорні і дві жовто “облочисті.” (тобто блакитні)», під ними 8 тисяч козаків кінних і піших вибраного війська [78, с. 7; 514, с. 126]. Серед цих прапорів була й «полковнича корогва» Забіли [84, с. 284].

С. Леп'явко висловлює думку про те, що ці прапори стали військовим здобутком армії Я. Радзивілла у битві під Лоєвим. З ним погоджується і Ю. Савчук [347, с. 28]. Аналіз історичних подій цього періоду та джерела свідчать про вірогідність такого факту.

Четвертого серпня 1651 року Я. Радзивілл увійшов до Києва, зажадавши від жителів «корогви, армату (гармати) і ключі городові» (козацьке військо полковника А. Ждановича вночі проти 4 серпня залишило Київ). Серед трофеїв опинилися 12 прапорів, значок (прапорець), бунчук і древко [117, с. 86].

Вперше зображення цих прапорів опублікував у 1963 р. вітчизняний історик Ярослав Ісаєвич [117, с. 87; 118, с. 24]. Усі вони і дотепер -- єдине достовірне свідчення прапорових відзнак національно-визвольної боротьби українського народу другої половини XVII ст. З описів видно, що у тринадцяти прапорах переважають жовтий і білий кольори (по сім випадків), за ними йдуть синій і червоний (по шість випадків), чорний (чотири) і зелений (один). Три знамена становлять для нас особливий інтерес, позаяк на них зафіксовано зображення київського герба -- куші. Форма більшості прапорів нагадує загальноприйняті на той час зразки.

Із 12 прапорів Чернігівського полку на десятьох зображено хрест переважно у поєднанні з півмісяцем і зірками. Ця традиційна козацька символіка відбивала ідею захисту рідної землі від турецько-татарської навали. На одному полотнищі зображено святого Георгія. У чотирьох випадках червоний колір поєднувався з білим, у двох -- білий із блакитним, ще у двох -- сірий з білим, в одному -- червоний і блакитний із жовтим, ще на одному -- сірий і білий з блакитним. Траплялися також зображення чорного хреста, зеленої зірки і строкатої «штучки від намету» [117, с. 85].

Серед 12 прапорів, що були у Києві, є прапор із білим орлом на червоному полі -- свідчення польського його походження. На окремих прапорах позначився вплив орнаментики Близького Сходу, що говорить про вплив традицій Кримського ханства або Османської імперії. На багатьох прапорах зустрічаємо сонце, місяць, зірки, характерні для символіки українського народного декоративно-ужиткового мистецтва. На одному з прапорів намальована рука з мечем на тлі неба із сонцем, місяцем та зірками.

Я. Ісаєвич робить висновок, із яким варто погодитися: більшість прапорів виготовили українські ремісники, які, з одного боку, користувалися загальноприйнятими на той час у Європі зразками, а з другого -- широко застосовували мотиви, характерні для декоративного мистецтва українського народу [118, с. 25].

Слід доповнити цей висновок тим, що значна кількість прапорів, які дійшли до нас, свідчить про їх масове застосування у козацькому війську та у територіальній символіці міст, а також про розвиненість української вексилологічної школи першої половини XVII ст., що сягає своїм корінням народних традицій.

У результаті наукового дослідження Ю. Савчука встановлено, що 12 прапорів та бунчук із трофеїв литовського гетьмана Я. Радзивілла ще у XVII ст. потрапили до Швеції і збереглися до нашого часу. Вони перебувають у зібранні воєнних трофеїв шведських королів у Національному музеї воєнної історії в Стокгольмі [347, с. 47; 5, с. 273; 450, с. 1137]. Серед них шість прапорів Чернігівського полку та шість прапорів вчений вірогідно відносить до Київського полку та військових загонів київського міського місцевого самоврядування [347, с. 48]. На основі наукових студій, проведених Олексієм Сокирком, можна висунути гіпотезу про їх приналежність до охотницького або найманого війська. Перші наймані відділи з'являються ще за часів гетьманування Б. Хмельницького [406, с. 108]. Однак відсутність у джерелах достатніх відомостей про символіку цього війська у XVII ст. потребує додаткового пошуку, аби підтвердити таке припущення.

Наукову, культурно-історичну та суспільно-політичну значущість виявленої та дослідженої Ю. Савчуком колекції козацьких прапорів важко переоцінити. Наявність артефактів, результати досліджень та висновки історика допомагають відчути подих епохи, зробити порівняльний аналіз із проведеними науковими студіями, а, головне, спонукають по-новому поглянути на історію українського козацтва.

Серед інших у Національному музеї воєнної історії у Стокгольмі зберігається унікальна реліквія українського народу -- прапор гетьмана Б. Хмельницького, який показано у додатку рис. А.12. Він являє собою полотнище білого кольору, оздоблене по периметру лиштвою. У центрі зображено коло, посередині якого розміщено хрест в обрамленні восьми (по чотири з кожного боку) золотих і двох червоних зірок (за орієнтир розташування полотнища обрано вміщений на ньому напис, тобто воно описується розгорнутим донизу від горизонтально розташованого держална). Дещо нижче останніх містяться червоні літери: ліворуч од глядача -- «Е.К.», праворуч -- стертий напис, прочитати який зараз вкрай важливо: один з копіювальників відтворив його комбінацію букв «МЛО». Під хрестом -- півмісяць рогами догори. Обабіч кола містяться золоті літери. У горішній частині: ліворуч од глядача -- «Б», праворуч -- «ХГ». Долішній: ліворуч -- «В», праворуч -- «З».

Схоже, що буквені скорочення є ініціали Богдана Хмельницького та абревіатурою гетьманського титулу. Це документує тодішню практику як на теренах Корони Польської, так і землях Великого Князівства Литовського: Б. -- Богдан, Х. -- Хмельницький, Г. -- гетьман, В. -- війська, З. -- запорозького, Е.К. -- Єго Королівської, МЛО -- милості [146, с. 128].

Описаний експонат Національного музею воєнної історії шведської столиці має декілька інших ознак, що засвідчують його українське (козацьке) походження. Щонайперше -- форма полотнища, яка наближається до трапеції, особливо поширеної у козацькому прапорництві. Не менш виразно козацькі традиції підтверджує спіралеподібне розфарбування древка прапора. Воно зберігає первісні кольори: сіро-синій, що чергується з білим. їх розмежовують червоні та чорні обвідки.

Прапор гетьмана Б. Хмельницького міг бути виготовлений у 1649 р., припускає історик Ю. Савчук, після підписання Зборівської угоди. Від початку Визвольної війни до кончини гетьмана хіба що єдиною прикрою нагодою його втрати могла стати Берестецька битва 1651 р., у якій козацькі війська зазнали поразки. Переможцям дісталися, зокрема, кільканадцять прапорів Війська Запорізького. Тому цілком ймовірно припустити, що серед захоплених бойових реліквій міг бути й прапор Б. Хмельницького [348, с. 4].

Порівнюючи прапор Б. Хмельницького із прапором Чернігівського полку з трофейної колекції Я. Радзивілла, на якому зображені у центрі полотнища червоні хрест, півмісяць та зірочка, Ю. Савчук робить висновок про однотипність вовняного і льняного чи конопляного полотнищ, їхньої кольорової гами, характеру швів і високий рівень техніки виготовлення, а це може свідчити про виробництво прапорів у тій самій майстерні, що й до 1651 р. Отже, можна погодитися із Ю. Савчуком, що прапор гетьмана Б. Хмельницького потрапив до числа військових трофеїв у 1651 році.

Не менш цікава історія прапорів Івана Мазепи. За традицією, при обранні на гетьманство І. Мазепа мав отримати від московських царів разом з іншими клейнодами й знамено. 25 липня 1688 р. князь В. Голіцин, головнокомандувач російських військ, «узяв жезл володаря (булаву), бунчук і царські прапори, що були символами гетьманської влади, і передав їх новому гетьману» [59, с. 89; 451, с. 113].

Як доводять українські прапорознавці, знамено, виготовлене майстрами Збройової палати, справді отримав гетьман І. Мазепа у 1688 р. Але цей прапор готували не для нього, а для Івана Самойловича. За рік до відсторонення І. Самойловича від влади царівна Софія наказала надіслати гетьману нове знамено замість старого, виданого ще 1674 р. Однак через тривалий термін виготовлення прапорів, а разом з тим і через швидкий плин політичних подій, який привів до зміни влади в Україні-Гетьманщині, часу на виготовлення прапора для новообраного гетьмана І. Мазепи не було. Тому московським майстрам довелося стирати на вже готовому прапорі ім'я Івана Самойловича й писати ім'я гетьмана Івана Мазепи. Знамено було білого кольору з рожевою торочкою. З одного боку прапора зображено чорного двоголового орла та Георгія Переможця, а з другого -- золотий хрест, восьмикутну зірку, вінець із листя і меч. Прапор мав форму неправильної трапеції зі сторонами завдовжки у 2 і 4 метри. Він зберігався у гетьманській резиденції в Батурині разом з іншими клейнодами. Як показав час, цьому прапору судилося довге життя. Згідно з інформацією, зафіксованою у листі О. Меншикова до Петра І, спочатку гетьманський прапор опинився серед трофеїв, захоплених у Батурині: «... между довольным числом всяких знамен, -- знамя первое, которое всегда пред гетманом важивали...» [58, с. 253].

Факт захоплення головного прапора та його відсутність серед клейнодів І. Мазепи, що були при гетьманові у Бендерах, підтверджував і А. Войнаровський. Він запевняв членів «бендерської комісії», що прапор було втрачено «або в Батурині, або над берегами Дніпра» вже під час відступу українсько-шведського війська після поразки під Полтавою. Оскільки в умовах продовження Північної війни виконати всі процесуальні формальності щодо процедури виготовлення прапора для новообраного у Глухові гетьмана І. Скоропадського було неможливо, йому тимчасово разом із булавою передали й прапор його попередника, захоплений як трофей. Але і по закінченню Північної війни новий прапор для І. Скоропадського так і не зробили. Більше того, прапор І. Мазепи функціонував як один з головних клейнодів і під час існування Першої Малоросійської колегії, і протягом перших років гетьманування Д. Апостола. Лише 1730 р. Д. Апостол відправив його до департаменту Колегії іноземних справ з проханням видати на заміну старого потріпаного прапора новий. Зваживши на поважний вік (понад 40 років) і ті військові та політичні перипетії, що випали на долю прапора, його для подальшого зберігання наклеїли на тюль і передали на зберігання до Збройової палати Московського кремля, де він знаходився до кінця XIX ст. Але найпоказовішим фактом в історії цього прапора було те, що в час, коли з наказу Петра І тривала активна боротьба з І. Мазепою та його однодумцями, нищилися гетьманські портрети, вишкрябувалося його ім'я з книжок, вилучалися з церков речі, подаровані гетьманом, над Україною майоріло знамено з його ім'ям. Як свідчить запис, зроблений в «Описі Московської Збройової палати», ім'я гетьмана І. Мазепи було на знамені впродовж усього часу його існування і нікому не спало на думку щось замінити. Можна припустити, що цей прапор і досі знаходиться у фондах кремлівського музею.

Дослідження українських фахівців свідчать, що крім прапора І. Самойловича, який дістався І. Мазепі у спадок, був ще й інший, виготовлений на прохання гетьмана. Існує версія, що в січні 1690 р. великі государі Петро та Іван звеліли виготовити прапор «с своими Государскими именованіями и титлами», а 14 травня 1698 р. на ім'я гетьмана І. Мазепи вже надійшла грамота «на пожалованіе, согласно его доношенію, Запорожскому войску вновь знамя, на место обветшалого полкового знамени, для воинских походов посланнаго въ 1687 году, къ гетману Ивану Самойловичу». Водночас у листі з Січі до гетьмана від 2 червня 1698 p. є згадка про «особливе послання від монаршого престолу знамена з зображенням Покрови Пресвятої Богородиці». Очевидно, йшлося про той самий прапор, який було виготовлено на прохання гетьмана Війська Запорізького.

У проміжку від 1688 до 1698 року гетьман, крім прапора для Війська Запорізького, міг отримати від великих государів ще один прапор, який постійно перебував при ньому (додаток рис. А.5). Опис цього прапора свідчив, що він був виготовлений з тканини лазурового кольору і мав золоті торочки. З обох боків на ньому було зображено двоголового орла, що тримав у лапах скіпетр та державу, над орлом -- хрест із зірок, над хрестом, розриваючи напис у канті, -- образ Спасителя, обабіч хреста -- невеликі написи. Був на прапорі також напис: «1688 года 6 января дано Ицв верному подданому войска Запорожскаго обоих сторон Днепра Гетману Ивану Степановичу Мазепе». Зіставляючи цей опис із зображенням на прапорі, що зберігається в Харківському історичному музеї, можна переконатися, що вони збігаються.

Традиції козацького прапорництва розвивалися і впродовж XVIII ст. У 1709 р. козацькі полки і запорозькі курені, які залишилися відданими І. Мазепі, мали свої прапори: «Орел України і архангел Запоріжжя повівали над військом» [514, с. 128]. У 1712 р. Петро І видав акт, згідно з яким прапори для полків мали виготовляти у Збройовій палаті Кремля. У козацьке прапорництво усе настійливіше проникає московська геральдична традиція. Скажімо, 1734 року професор Бекенштайн розглянув надіслані йому малюнки слобідських козацьких полків, і на кількох із них уже були двоголові орли. Поза тим, поєднання кольорів залишалося традиційним: жовтий орел на синьому тлі. Або інші комбінації: контур орла на перетині жовтого хреста, покладеного на чорне тло; червоний хрест на жовтому тлі; білий хрест на жовтому тлі.

Протягом другої половини XVIII ст. певною мірою тривала «уніфікація» кольорів і зображень на прапорах козацьких полків. її можна пояснити оформленням козацтва як специфічної складової частини російського війська того часу, що сприяло відносному усталенню зразків прапорів для цього різновиду збройних сил. У кожному полку зберігалася особлива колористика полотнищ. Зображувалися, зазвичай, державний герб (на полковому прапорі) і герб міста, ім'я якого носив цей полк. На українських козацьких прапорах бачимо подібну систему, але доповнену «проміжним», «національним» гербом [60, с. 16].

У другій половині XVIII ст. склалася усталена система зображень на полкових та сотенних знаменах: державний герб -- двоголовий орел, національний герб -- козак з мушкетом та герби полкових і сотенних міст. Яскравим свідченням цього є прапор Домонтовськлої сотні Переяславського полку [5, с. 283]. У 1758 р. імператорська канцелярія Росії розробила «абрысъ» для виготовлення прапорів Лубенського полку [109, с. 154]. Знамена сотень Лубенського полку 1758 р. планувалося виготовити із світло-голубої голі (особливої тканини). З одного боку мав бути зображений «козак із мушкетом» на золотому тлі, з другого -- полковий герб на срібному тлі. На світло-синьому прапорі Сенчанської сотні Лубенського полку, що зберігся, зображено «козака із мушкетом» у червоному та синьому одязі всередині вишуканого картуша, виписаного жовтою і брунатною фарбами. Як видно з наведеного у додатку рис. А.11, обабіч картуша -- гармати, мортири, литаври та сигнальні труби жовтого кольору, а також булава і бунчук. Водночас зафіксовано чотири прапори з жовтими двоголовими орлами: два сині, малиновий і фіолетовий. Із зворотного боку прапора -- інше зображення: «рука тримає золотий хрест, який дві людські фігури осіняють пальмовим гіллям і -- віршований напис» [236, с. 126].

Дослідивши документи Центрального державного історичного архіву України у Києві, В. Стафійчук відзначає, що Генеральна військова канцелярія була вищим державним органом влади Гетьманщини, створеним при гетьмані Б. Хмельницькому. Цей орган відігравав важливу роль у забезпеченні прапорами адміністративних одиниць і окремих військових частин Гетьманщини. Документи військової канцелярії визначали порядок виготовлення, ремонт прапорів та сотенних значків, виділення коштів на ці справи, кольори, опис прапорів тощо [412, с.6 -- 7].

У розпорядженні вітчизняних істориків є кілька унікальних документів того часу щодо опису зібрань козацьких стягів. Так, за повідомленням полковника Черняка (1717 р.), сотенні корогви Полтавського полку були виготовлені з блакитної тканини (лудану) і мали жовті «крижі» (хрести) [62, с. 55]. символіка військовий козацький

Наприкінці 1757 р. герольдмейстерська контора доповідала у сенат про створення малюнків прапорів чи штандартів для новоствореного із слобідських полків гусарського з'єднання. Сенат ухвалив: зовнішнє і внутрішнє тло прапора складають білий і жовтий кольори, розділені лазуровим картушем, двоголовий орел чорного кольору, а торочки з трьох боків прапора -- знову жовтого кольору.

Прапори слобідських полків (Острозького, Сумського, Харківського, Охтирського та Ізюмського) описав В. Іванов [116, с. 715]. На 36 стягах знаходимо зображення релігійного змісту, російського герба, вензеля Анни Йоанівни, а також гербів неясного характеру. Кольори зазначено лише частково для двох прапорів Ізюмського полку. А на прапорі Балаклійської сотні з одного боку -- на жовтій «землі» червоний хрест під короною і блакитними лаврами, з іншого -- червоний хрест на білій «землі». 1745 року

Орлянська сотня Полтавського полку мала «корогов зеленую голевую и значок голевій жовтій» [109, с. 155].

За традицією, що існувала на той час, при зміні правлячої на російському троні особи Військо Запорізьке присягало монарху на вірність. Відтак імператор надавав козакам нові клейноди. Петро ІІ надав гетьману Д. Апостолу біле знамено з державним гербом, яке використовувалося і під час призначення у 1751 р. гетьманом Кирила Розумовського [359, с. 8].

Так було і під час коронації Катерини ІІ, що вступила на престол 1762 року. Їй чомусь не сподобалася кандидатура кошового отамана Петра Калнишевського, і вона веліла замінити його на Григорія Лантуха. Тож, згідно з царською грамотою від 21 липня 1763 р., кошовому отаману Григорію Лантуху в Москві було надано військові клейноди: булаву, знамено, бунчук, печатку, пернач, литаври, чотири значки і тростину, які він мав завезти до Глухова й отримати з рук гетьмана Кирила Розумовського. Імператорський прапор був жовтого кольору.

У 1829 р. на горищі будинку князя Г. Потьомкіна було знайдено чотирнадцять запорозьких прапорів. Український мистецтвознавець Микола Макаренко уперше їх вивчив і кваліфіковано описав [211, с. 19]. У дослідженні Макаренка перелічуються козацькі корогви з останніх часів Запорожжя, українські гармати художньої роботи, рушниці, пістолі, шаблі та срібна з позолотою булава Данила Апостола. Своїм історичним значенням, почасти й рідкісною художньою цінністю особливо вирізняється велика збірка козацьких прапорів, що дійшла до нашого часу.

Колекція прапорів, що зберігається у Державному Ермітажі (м. Санкт-Петербург), дає уявлення про корогви Запорозького війська доби 1759 1774 рр. Це, зокрема, корогва, дарована козакам 1763 року Катериною ІІ (із жовтого шовку, з широкою білою смугою по краю і жовтим написом на ній; на корогві зображено картуш із золотим хрестом і державний герб), а також корогви, виготовлені 1759 р. коштом кошового отамана Федоровича (із жовтого шовку; зображено державний герб, шість восьмикутних зірок, орнаментальні клейма; по краю золотий напис у рамці із золотих смужок і шовковий брунатно-червоний шнур із китицями), і 1764 р. коштом отамана Калнишевського [233, с. 278] (блакитна, зображено державний герб із різними прикрасами, серед яких червоні й зелені прапори, 19 зірок; на грудях орла з одного боку апостоли Петро і Павло, з другого архангел Михаїл; по краях -- золотий напис у рамці із золотих смужок; у кутках -- золоті картуші з емблемами).

На великого розміру прапорі з лицьового боку зображено посередині двоголового орла із зірками над ним, з правого боку -- Спасителя, що благословляє козаків на битву, із сімнадцятьма зірками навколо нього, з лівого -- архистратига Михаїла з вогненним мечем у правиці. По краях прапора церковнослов'янськими літерами золотом зроблено напис: «Сіє знамя вь войско Ея Императорского Величества запорожское низовое сделано коштом пехоты воюющей того жь войска по Чорном морю, такожь по рекам Днепру и Дунаю» [211, с. 20]. У нижній частині -- великий військовий корабель трищогловий, дводечний, з каютними ілюмінаторами, двоярусною рубкою, 14 великими і 6 малими люками для морських гармат, низькою кормою, військовим прапором, якірним значком, трьома високими щоглами для трьох вітрих, двома мотузяними драбинами й трьома розпущеними прапорами на кожній із щогл. Решта прапорів належали окремим підрозділам запорозького війська.

Є ще один прапор з цікавою історією. Його віднайшли у 1925 р. в с. Шпендівка. Ідентифікують як прапор Київського полку: «На жовтому полотнищі аплікацією з сукна яскраво-бурякового кольору з тонкою білою смужкою нашито хрест, навколо нього три зірки, під хрестом півмісяць ріжками догори, внизу над середнім фестоном п'ятираменна корона з хрестом посередині, а під нею шабля» [529, с. 17]. Він зберігається в Білоцерківському краєзнавчому музеї.

У XVIII ст. у прапорництві Запорізької Січі велика корогва залишалася червоною із зображенням з одного боку -- архистратига Михаїла, з другого -- білого хреста під золотавим сонцем, півмісяцем і зірками. Прапори куренів і планок були переважно малиновими. А під час морських походів використовувались стяги -- білий із зображенням Миколая Чудотворця, і червоний -- із зображенням козацького корабля [19, ч. 109, с. 12].

Окремою темою дослідження є застосування у прапорництві гербів української шляхти, гетьманів України та «герба Нації» -- козака з мушкетом. Часом появи геральдичного образу козака з мушкетом історики схильні вважати 1576 р. (за даними літопису Г. Грабянки), коли польський король Стефан Баторій разом з іншими клейнодами надав запорозькому гетьманові «на печаті герб -- рицар з самопалом і на голові ковпак перекривлений» [99, с. 108]. На печатках двадцяти гетьманів упродовж 1595 -- 1764 рр. вирізьблювали образ козака з мушкетом. Він фігурує на печатках Генеральної військової канцелярії (1735--1767 рр.), інших вищих урядових установ Гетьманщини. За Гетьманщини козак з мушкетом остаточно набуває ознак загальнонаціонального символу й утверджується як державний герб. Зокрема в ордері (розпорядженні) гетьмана Кирила Розумовського 1755 р. йдеться про обов'язковість зображень «герба Нації» на військових сотенних і полкових прапорах. Цей гетьманський ордер набуває особливої історичної ваги як єдиний тогочасний правовий документ найвищого державного рівня, що спеціально регулює використання української державної символіки.

Слід звернути увагу на саму ідейну основу вручених у 1576 р. польським королем Стефаном Баторієм Війську Запорозькому символів влади, серед яких для аналізу важливими є прапор та печатка із зображенням козака з мушкетом. Хоча опис самого прапора у джерелах відсутній, однак, користуючись методом зіставлення та аналогії, можна припустити, що, як і у випадку вручення прапора королем Яном Казимиром та Владиславом, це мав бути прапор із білим орлом на червоному полотні, що символізує Річ Посполиту та владу короля.

Водночас зображення «рицара з самопалом», або козака з мушкетом виконане відповідно до європейських традицій, на яких базується і польська школа геральдики. Розглядаючи прапор та печатку як цілісний символічний комплекс та у взаємозв'язку можливо дійти висновку, що він означає козака, який стоїть на варті своєї землі під прапором, зверхністю польської держави. Цей тезис відповідає історичній дійсності другої половини XVI ст., коли раніше литовська, а згодом і польська влада брала на службу козаків для захисту своїх південних кордонів та участі у військових походах. Землі Війська Запорізького до польської корони не входили.

Підкреслимо: зображення на печатці козака з мушкетом та його символічне значення ідейно також було сприйняте самим козацьким військом. Підтвердженням цьому є той факт, що у період Визвольної війни, коли було запроваджено власну козацьку символіку і замінено символіку на прапорах, зображення козака з мушкетом не замінили на інший символ з огляду на те, що козак -- це вартовий, який стоїть на сторожі відтепер уже своєї власної козацької держави.

До такого висновку доходить видатний дослідник козацького війська Іван Стороженко. Зокрема він зауважує, що оборонні традиції запорозького козацтва відбилися у свідомості українського народу і зафіксовані у його фольклорній творчості, де він ставиться до козака як до свого захисника і оборонця. Тло у поширених народних картинах «Козак Мамай» та його вигляд свідчать, що він не агресор, не нападник, він -- воїн напоготові. Застосування з його боку сили -- тільки відповідь на насильство [10, с. 2]. Зображення на печатках Січі озброєного козака (з рушницею, шаблею) поряд із встромленим у землю списом теж характеризує його як захисника і оборонця своєї землі [413, с. 24; 10].

Зображення козака з мушкетом переходить з печатки на прапори. Із розвитком історичних подій цей ідейний зміст набуває загального значення, і козак з мушкетом із символу суто військового досягає вершини символічного значення державного герба або, як сказано у джерелах, -- «герба Нації».

Враховуючи історичну традицію розміщення гербів князів та гетьманів на бойових прапорах за часів Київської Русі, ГалицькоВолинської держави та Великого князівства Литовського вважаємо доцільним звернути увагу на застосування цієї традиції у козацькому війську. Отже, традиція використання територіальних гербів, вживана у часи Великого князівства Литовського, була продовжена і у козацькому війську.

Дослідники вважають, що використання гербів у козацькому війську започаткував гетьман Богдан Хмельницький. «Набуття Б. Хмельницьким... герба мало, поряд з іншими перевагами, велике політичне значення. Після Богдана всі українські гетьмани мали власні герби, що було свідченням не лише високого суспільного становища, але й виявом особистої незалежности, непідлеглості» [98, с. 37].

Важливість символіки для утвердження самодостатності української нації підтверджує той історичний факт, що ані польські, ані російські можновладці не бажали визнавати особисті герби більшості гетьманів і козацької старшини як офіційні відзнаки з огляду на їх представницьку, державницьку функцію.

Малюнок герба гетьмана Богдана Хмельницького з повною декорацією розміщено у творі козацького літописця Самійла Величка «О войне козацкой з поляками, через Зеновія Богдана Хмелницкого гетмана войскь Запорожскіх...» У літопис С. Величка герб було перемальовано з давнішнього іконографічного джерела часів Богдана Хмельницького. В описі герба правий бік арматури -- український, козацький, християнський, а лівий -- османський, мусульманський, що свідчить про османську протекцію в той час над Україною [87, с. 4 5].

Шведський дослідник Б. Гаггман, дослідив козацький прапор, захоплений шведськими військами 1706 р. під Несвіжем (Білорусія), який зберігається у Стокгольмі [50, с. 8]. Він великого розміру -- заввишки 176 см і завширшки від 264 см (горішній край) до 99 см (долішній край). Основним символом на прапорі є зображення Архангела Михаїла. Текст на полотнищі стверджує, що Михайло допоможе християнам. Малюнки на прапорі виконані фарбами різних кольорів, золотом та сріблом. На звороті штандарту центральним символом є Богородиця з Дитям, яка стоїть на півмісяці. Текст на цьому боці повідомляє, що півмісяць є знаком оттоманців, які хочуть перемогти християн і завдати їм поразки, але Божа Мати у своїй ласці стала над півмісяцем і тому надії османів нездійсненні. Наявність двоголових орлів на знамені мала свідчити про те, що Військо Запорізьке перебувало на службі у російського царя. Особливістю є зображення гербів стародубського полковника М. Миклашевського та гетьмана І. Мазепи, як показано у додатку рис. А.4, що вказувало на приналежність прапора одній з військових одиниць козацького війська -- Стародубському полку, а також час його створення або функціонування, тобто період гетьманування І. Мазепи [58, с. 256].

Потребує окремих історичних досліджень важлива сторінка війська гетьманської держави -- діяльність охотницького, або найманого війська, їх організація та символіка. Існування найманого війська завбачалося Глухівськими договірними статтями. Воно комплектувалося з вільних верств населення (т.зв. охотників -- звідси й назва війська), які за договором вступали на військову службу. За родами військо поділялося на піхотні (охочепіхотні, або сердюцькі) і кінні (охочекомонні, або компанійські) полки різної чисельності, що відбували постійну службу й у мирний час не розпускалися.

Формування охотницького війська було уможливлене фінансовим зміцненням гетьманської влади. Утворення найманих полків диктувалося потребою гетьманської влади мати боєздатне професійне військо, спроможне протистояти не тільки внутрішній розрусі, а й зовнішній агресії. Тому поряд із підтриманням внутрішнього спокою військо відігравало важливу роль і у зовнішній обороні. Охотницькі полки були задіяні в усіх воєнних конфліктах кінця XVII -- XVIII ст. за участі Гетьманщини [406, с.108].

Чисельність війська неухильно збільшувалася: якщо за Дем'яна Многогрішного воно складалося з трьох полків, за Івана Самойловича -- з восьми, то за гетьманування Івана Мазепи -- з 10 полків загальною чисельністю близько 8 -- 9 тис. осіб. У XVIII ст. управління охотницьким військом переходить до компетенції російських органів влади.

Безперечно, самобутність охотницького війська позначилася на його символіці. Конкретних вказівок щодо найманської символіки кінця XVII ст. в джерелах не знаходимо. Доречним буде припустити, що спочатку прапори найманих полків не мали ані чітко регламентованої кількості, ані форм, кольорів чи зображень. Певний підсумок їхніх видозмін підбиває опис прапорів компанійського полку Андрія Ковбаси й сердюцького полку Гаврила Бурляя. Складено його було напередодні скасування в 1726 р. цих полків і відправлення їхніх прапорів у Сенат: «... компанейского Колбасина полку... три знамя камчатые желтые ветхие, в том числе одно знамя все избилось, толко одно древо. На них чехлы габинные белые... Сердюкова Бурляева полку... четыре знамя кумачных красных посреди их кресты китайчатые лазоревые на них чехлы габинные белые, ветхие" [406, с. 118]. 3 тексту очевидно, що прапори не мали чітко визначеного терміну служби й використовувалися в частинах до цілковитого зношення. їх виготовляли з шовкової або бавовняної тканини, вони мали спеціальні нагалища-покривці й у кожному полку були однотипними за своєю композицією, відрізняючись лише кольорами.

На зламі XVII -- XVIII ст. клейноди охотницького війська уніфікуються, стаючи зовнішнім виявом його окремішнього статусу в збройних силах Гетьманщини. При цьому варто нагадати, що в козацькому війську аналогічні процеси, пов'язані з уніфікацією символіки, розпочнуться дещо пізніше. Формування комплексу однотипного вбрання, фактично прототипів українських одностроїв, саме в охотницькому війську є цілком закономірним.

Проаналізувавши стиль козацьких прапорів XVII -- XVIII ст. та їхню символіку, дослідник В. Панченко [308, с. 108] стверджує, що «уже за часів Богдана Хмельницького в символіці козацького прапорництва утверджуються два основні мотиви: 1) зображення хреста, часто у сполученні з півмісяцем, сонцем та зірками; 2) зображення християнських святих або їхніх атрибутів» [308, с. 112], а особливо архистратига Михаїла. Такі мотиви переважали до початку ХУІІІ ст., коли під впливом бароко, що панував тоді як в українському мистецтві загалом, так і в геральдиці зокрема, композиція козацьких прапорів почала істотно ускладнюватись [308, с. 115].