Князь Федір Корятович: сторінки біографії

Размещено на http://allbest.ru

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського

Князь Федір Корятович: сторінки біографії

Олександр Кравчук

кандидат історичних наук, доцент

м. Вінниця

Анотація

У статті розглядаються сторінки біографії князя Федора Корятовича представника династії Гедиміновичів. Методологічною основою дослідження стали принципи історичного пізнання (об'єктивність, історизм, системність), загальнонаукові (логічний та історичний), спеціальні історичні методи (історично-біографічний, наративний, проблемно-хронологічний). Висвітлено головні напрямки діяльності князя у Великому князівстві Литовському та Угорському королівстві.

Зауважено подільські сторінки біографії князя, зокрема, синьоводську кампанію 1362р., початок розбудови Подільського князівства. Показано деякі аспекти правління князя на Поділлі, що супроводжувалось становленням феодальних відносин у регіоні, обставини усунення Федора Корятовича від князювання та спроба його повернення на Поділля у 1402 р. У висвітленні діяльності князя Федора Корятовича в Угорському королівстві наголошується на його участі у воєннополітичних кампаніях короля Сигізмунда І та внесок у розвиток українських земель у складі цієї держави, зокрема, теренів сучасного Закарпаття.

Ключові слова: Федір Корятович, Поділля, Закарпаття, Велике князівство Литовське, Угорське королівство.

Abstract

Prince Fedir Koryatovych: biography pages

Oleksandr Kravchuk

PhD in History, Associate Professor of Vinnytsia Myailo Kotsiubinskyi State Pedagogical University

The article considers the pages of the biography of Prince Fedir Koryatovych, a representative of the Gedyminovych dynasty. The methodological basis of the study was the principles of historical knowledge (objectivity, historicism, systematic), general scientific (logical and historical), special historical methods (historical-biographical, narrative, problem-chronological).

The main areas of activity of the prince in the Grand Duchy of Lithuania and the Kingdom of Hungary are highlighted. The Podil pages of the prince's biography are noted, in particular, the Sinivoda campaign of 1362, the beginning of the development of the Podil principality. Some aspects of the prince's rule in Podillya are shown, which was accompanied by the establishment of feudal relations in the region, the circumstances of Fedir Koryatovych's removal from the princedom and his attempt to return to Podillya in 1402. The coverage of Prince Fedir Koryatovych's activities in the Hungarian Kingdom emphasizes his participation in military and political campaigns King Sigismund I and the contribution to the development of Ukrainian lands within this state, in particular, the terrain of modern Transcarpathia.

Key words: Fedir Koryatovych, Podillya, Transcarpathia, Grand Duchy of Lithuania, Hungarian Kingdom.

Князь Федір Корятович є одним із найвідоміших діячів середньовічної історії України, постать якого осмислювалась у народних легендах Народнъ оповъданя про давнину (исторія Подкарпатскоъ Руси в переказах). Зобрали ученики Бере- говскоъ гиназіь. Упорядковав и пояснив Корнило Заклинскій професор гиназіь в Береговъ. Пряшев, 1925. С. 26-27, 44-46., художній літературі Угляренко П. Плач біля чужої стіни. К., 1984.; Мачківський М. Коріятовичі. Роман-міф. // Дзвін. 2010. № 9. С. 30-94; № 10. С. 28-84., а також стала об'єктом дослідження істориків. Але у сучасній українській історіографії є небагато досліджень, присвячених безпосередньо постаті князя Федора Корятовича (С. Федака Федака С.Д. «Ми, Федір Корятович, з ласки Божої князь із Мункача ... ». Історичний нарис. Ужгород: Карпати, 2017., Ф. Шабульдо) Шабульдо Ф.М. Федір Коріятович. // Енциклопедія історії України. К.: «Наукова думка», 2013. Т 10. С. 274..

Його особистість вивчалась у контексті досліджень із генеалогії династії Гедиміновичів (Л. ВойтовичВойтович Л. Княжа доба: портрети еліти. Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2006.; Вой-тович Л., Целуйко О. Правлячі династії Європи. Генеалогічно-хронологічний довідник. Біла Церква: Вид. О.В. Пшонківський, 2008., С. Федака Федака С. Федір Корятович: до питання генеалогії // Наукові записки Богословсько-історичного нау-ково-дослідного центру ім. Архімандрита Василя (Проніна). Мукачево, 2011. № 1. C. 209-217.), історії Поділля (О. Білецька Білецька О. Червоногродський повіт Подільської землі наприкінці XIV-XVI ст. // Міждисциплінарні гуманітарні студії. Сер. : Історичні науки. 2017. Вип. 3. С. 57-98., Д. ВащукВащукД. Подільське князівство у другій половині XIV ст.: особливості правового статусу // УІЖ. 2018. № 2. C. 4-19., С. Гресько Гресько С. П. Історичне Поділля у взаєминах Великого князівства Литовського і Золотої Орди (40-90-ті рр. XIV ст.). // Записки історичного факультету ОДУ ім. І. І. Мечникова. Вип. 2. Одеса, 1996. С. 3-6., М. ДорошДорош М. Битва на Синій Воді 1362 року: правда та домисли. Вінниця, 2009., В. МихайловськийМихайловський В.М. Формування території історичного Поділля у другій половині ХГУ ст. // УІЖ. 2017. № 3. C. 67-82., В. ОтамановськийОтамановськийВ.Д. Вінниця в XPV - XVII ст. Історичне дослідження. Вінниця: «Континент-прим», 1993., М. Пашковець Пашковець М. З прадавнини в Україні течуть води сині, сині (до 650-ї річниці битви на Синіх Водах). // Воєнна історія Середньої Наддніпрянщини. Наук. зб. Матеріали Всеукраїнської наукової військово-історичної конференції 15 березня 2012 р. м. Київ. К., 2012. С. 84-90., Р. Саввов Саввов Р.В. Про існування Вінницького уділу в Подільському князівстві // Вінниччина: минуле та сьо-годення: Краєзнавчі дослідження. Вінниця, 2009. С. 184-189., Б. Черкас Черкас Б. Подільське князівство і «ногаєві» татари: боротьба за Придністров'я (1374-1380). // Україна в Центрально-Східній Європі. 2015. Вип. 15. С. 68-72.) та Закарпаття (М. Лучкай (Поп)Лучкай М. Історія карпатських русинів церковна і світська (давня і нова аж по наш час). Ужгород, 2000. Т. ІІ. С. 126-131., А. Петров¹¹Петровъ А. Древньйшія грамоты по исторіи карпаторусской церкви и іерархіи 1391-1498 г Прага, 1930., І. ПопПоп И. Энциклопедия Подкарпатской Руси. Ужгород: ПП «Повч Р. М.», 2006., В. Олашин і М. Приймич Олашин В., Приймич М. Пам'ятник князю Корятовичу Ф. // Звід пам'яток історії та культури України. Закарпатська область. К., 2017. С. 300-301., О. Філіппов Філіппов О. Князь Федір Коріатович мав герб угорського короля. // Студії з архівної справим та доку- ментознавства. К., 2006. Т 14. С. 35-37.). Належне відбиття постать цього діяча знайшла у загальних працях з історії України (М. Грушевський Грушевський М. Історія України-Руси. К., 1993. Т 4. С. 79-94, 141, 166, 170-172., О. РусинаРусина О.В. Україна під татарами і Литвою. К.: Альтернативи, 1998., Н. ЯковенкоЯковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. К.: Критика, 2006. та ін.).

Мета статті висвітлити головні аспекти діяльності князя Федора Корятовича на українських землях у 1360-х 1415 роках.

Федір (Теодор) (? 1415) був сином Корята Гедиміновича (1306-1365), із 1329 р. князя м. Новогрудок (нині Білорусь)ЛіннікМ. Князь Карыят і Карьіятавічьі у гістраьічньїм пісьменстве Беларусі // Синьоводська битва 1362 року і утвердження Коріатовичів на Поділлі - могутній поштовх до розвитку та європейської інтеграції краю: Матеріали міжнародної наукової конференції, м. Вінниця, 24 листопада 2017 р. Вінниця, 2017. С. 43-44., який за віросповідуванням був православнимГрушевський М. Історія України-Руси. К., 1993. Т 4. С. 95.. Ім'я матері Федора залишається невідомим. За припущеннями вчених, він народився 1336/1340 або бл. 1345 у Новогрудку Шабульдо Ф. М. Федір Коріятович. // Енциклопедія історії України. К.: «Наукова думка», 2013. Т 10. С. 274.; Федака С. Д. «Ми, Федір Корятович, з ласки Божої князь із Мункача ... ». Історичний нарис. Ужгород: Карпати, 2017. С. 21.; Олашин В., Приймич М. Пам'ятник князю Корятовичу Ф., 1996 (мист.). // Звід пам'яток історії та культури України. Закарпатська область. К., 2017. С. 300-301.. У Федора були брати Костянтин, Юрій, Олександр, Дмитро, Борис, Лев-Гліб, Семен, Василь та сестра Анастасія²¹ Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти. Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2006. С. 675..

У 1353 р. або між 1360-1370 рр. Там само. С. 673. Федір одружився з Ольгою (? 1418), донькою бана Боснії Стефана Котроманіча. Її рідною сестрою була Єлизавета (? 1387), з 1353 р. дружина Людовіка д'Анжу (1326-1382) короля Угорщини (1342-1382), Польщі, Галичини і Володимирії (1370-1382)ВойтовичЛ., Целуйко О. Правлячі династії Європи. Генеалогічно-хронологічний довідник. Біла Церква: Вид. О. В. Пшонківський, 2008. С. 168, 257, 12.. У родині Федора був син Жедевід-Іван та доньки Анна і Марія Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2006. С. 675-676.. За іншими відомостями, у другій половині 1390-х рр. одружився з Валгою, донькою Драга, воєводи Марамороша Шабульдо Ф. М. Федір Коріятович // Енциклопедія історії України. К., 2013. Т 10. С. 274..

Федір Корятович був одним із 59 онуків Ге диміна. Велика кількість представників правлячої династії у Литві стала одним із чинників її експансії, у тому числі, на сучасне Поділля Михайловський В. М. Формування території історичного Поділля у другій половині ХІУ ст. // УІЖ. 2017. № 3. С. 72..

У значенні «Країна долин» перша згадка про регіон стосується 1301-1302 рр., коли онук Ногая Каракісек відторгнув ці території від Г алицькоВолинс ької державиДашкевич Я. Степові держави на Поділлі та в західному Причорномор'ї як проблема історії України ХІУ ст. // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Львів, 2006. Вип. 10. С. 113..

Корятовичі з'являються в українських землях із початком боротьби Любарта за спадщину Галицько-Волинського князівства. Звернення до Литви як до «єдиного природного союзника» з боку Любарта було логічним Войтович Л. Боротьба за спадщину Романовичів (1340-1434): між стереотипами та історичною прав-дою. // Княжа доба: історія і культура. 2018. Вип. 12. С. 130. і, зокрема, проявилось у його союзі з Корятовичами. Можливо, це пояснюється тим, що Любарт і Корят були синами Гедиміна від однієї матері представниці династії Рюриковичів ЄвиВойтович Л. Княжа доба: портрети еліти. Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2006. С. 40..

Дослідники відносять прихід Корятовичів на Західне (Галицьке) Поділля до 134 1 Войтович Л. Боротьба за спадщину Романовичів (1340-1434):між стереотипами та історичною прав-дою. С. 127-128. або 1343-1344 рр. Гресько С.П. Історичне Поділля у взаєминах Великого князівства Литовського і Золотої Орди (40-90-ті рр. ХІУ ст.). С. 3.. Вони отримали уділи від Любарта як його нові васали Войтович Л. Боротьба за спадщину Романовичів (1340-1434): між стереотипами та історичною прав-дою. С. 127.. Зокрема, Олександр здобув Теребовельську волость, Костянтин Брацлав Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти. Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2006. С. 670.. На початку 1350-х рр. Юрій згадується як любарський князь на Волині. Тоді ж Дмитро отримав замок на р. Бобрка Там само. С. 668.; Войтович Л. Боротьба за спадщину Романовичів (1340-1434):між стереотипами та історичною правдою. С. 127-128.. Враховуючи те, що згодом Федір Корятович користувався традиційним гербом Волині із зображенням Св. Юрія Змієборця Олашин В., Приймич М. Пам'ятник князю Корятовичу Ф., 1996 (мист.) // Звід пам'яток історії та куль-тури України. Закарпатська область. К., 2017. С. 300-301., можна припустити, що й він отримав певні володіння від Любарта.

Подальше розширення володінь Корятовичів на українських землях уможливила інкорпорація Великим князівством Литовським низки територій колишньої держави Рюриковичів, здійсненої у контексті проголошеної Ольгердом у 1358 р. програми політичного об'єднання Русі Шабульдо Ф.М. Битва біля Синіх Вод 1362 р.: маловідомі та незнані аспекти // УІЖ. 1996. № 2. С. 4.. Серед об'єктів литовської експансії було Поділля, яке на початку 1360-х рр. належало до найбільш постраждалих від епідемії чуми регіонів⁴³Хайдаров Т.Ф. Эпидемия чумы в ХІІІ-ХІУ веках и ее последствия // Эпидемии и природные ката-клизмы в Золотой Орде и на сопредельных территориях (ХІІІ-ХІУ вв.). Сб. научн. ст. Казань: Ин-т истории им. Ш. Марджани АН РТ, 2018. С. 53., що стало одним із детонаторів змін у політичній та економічній картині регіону. Також сталася зміна клімату, різко похолодало, був масовий голод серед населенняХайдаров Т.Ф. Эпидемия чумы в ХІІІ-ХІУ веках и ее последствия... С. 58..

Під час послаблення Золотої Орди, у битві біля р. Сині Води у вересні 1362 р. відбулось вирішальне зіткнення загонів Ольгерда і татар. Джерела не вказують конкретні імена Корятовичів учасників битви. На думку Ф. Шабульдо, серед них був Федір Корятович Шабульдо Ф.М. Битва біля Синіх Вод 1362 р.: маловідомі та незнані аспекти // УІЖ. 1996. № 2. С. 11.. Дислокація місця битви залишається дискусійною⁴⁶Баженов Л.В. Синьоводська битва 1362 року: дискусійні версії // Вісник Кам'янець-Подільського наці-онального університету імені Івана Огієнка. Історичні науки. Кам'янець-Подільський, 2015. Вип. 8. С. 25-31; Романюк І.М., Рогозовська А.В. Битва на Синіх Водах: історіографія проблеми // Наукові записи Вінницького дер-жавного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Серія: Історія. Вінниця, 2011. Вип. 19. С. 274-277.. М. Лучкай вказував, що Синьоводська битва відбулась на Поділлі⁴¹ Лучкай М. Історія карпатських русинів церковна і світська (давня і нова аж по наш час). Ужгород, 2000. Т. ІІ. С. 138.. Частина сучасних істориків конкретизують її місце біля річки Снивода (в районі сучасного села Уланів Вінницької області)⁴⁸ДорошМ. Битва на Синій Воді 1362 року: правда та домисли. Вінниця, 2009. С. 77, 78, 88, 125; Пашко- вець М. З прадавнини в Україні течуть води сині, сині. (до 650-ї річниці битви на Синіх Водах) // Воєнна історія Середньої Наддніпрянщини. Наук. зб. Матеріали Всеукраїнської наукової військово-історичної кон-ференції 15 березня 2012 р. м. Київ. К., 2012. 86-87.. На думку інших істориків, Синя Вода це сучасна р. СинюхаКозир І. Синьоводська битва 1362 року у світлі археологічних джерел // Воєнна історія Північного При-чорномор'я та Таврії. Зб. наук. пр. К., 2011. С. 58..

Не вказує конкретного місця битви і М. Стрийковський, а за ним і Ф. Софонович Софонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх. К.: Наук. думка, 1992. С. 177.. М. Стрийковський повідомив окремі подробиці пересування війська Ольгерда до місця битви: «І коли вони, минувши Канів і Черкаси, дійшли до урочища, то побачили в полі велику татарську орду з трьома ханами [на чолі], поділену на три загони. Один загін вів Кутлубах-солтан, другий очолював Качибей-Ґірей, а третім командував Дімейтер-солтан» Стрийковський М. Літопис польський, литовський, жмудський і всієї Русі. Львів, 2011. С. 480.. Б. Черкас вважає, що це були Кутлух Бугі, Янджи-бей та Темирез (Темеря) правителі Подільського улусу (улусу Курумиши). На думку дослідника, Темирез (Темеря) трансформувалось у МитрійДемитрій)Черкас Б. Подільське князівство. С. 71-72..

М. Стрийковський залишив опис битви: «Ольґерд, побачивши, що татари готові до бою, вишикував своїх воїнів у шість вигнутих загонів, забезпечив їх на чолі та з боків так, щоб татари у звичайних сутичках не могли їх оточити та обстріляти стрілами. Татари з шаленою люттю розпочали бій, засипавши литвинів густим залізним градом із луків, але завдали їм мало втрат у зв'язку з правильним шикуванням [військ] та швидким маневруванням.

А литвини з русичами з шаблями та списами наскочили на них і в рукопашному бою прорвали лобові частини, новогродці й коріятовичі наскочили з боків і довгими списами скидали їх із сідел, наче вітер снопи в бурю. [Татари] не змогли довше втримати натиску литвинів у центрі й змішалися та, перелякані, почали втікати в розлогі степи» Стрийковський М. Літопис польський, литовський, жмудський і всієї Русі. Львів, 2011. С. 480-481.. Далі, за М. Стрийковським, «з перемогою повернулися на Поділля, де в той час також жили татари, підкоривши та поневоливши русичів. їх Ольґерд теж легко розгромив та прогнав з Подільського краю ...». Розділивши своє військо на дві частини, Ольґерд одну з них «залишив на Поділлі на чолі зі своїми небожами, новогродськими князями Коріятовичами Олександром, Костянтином, Федором і Юрієм, і під їхню владу віддав усі суміжні з Поділлям руські землі, бо вони добре прислужилися у тій татарській війні» Там само. С. 481.. Про надання Поділля зазначеним князям згадують і літописи, зокрема, СупрасльськийПолное собрание русских летописей. М.: Изд-во «Наука», 1980. Т 35. Летописи белорусско-литовские. С. 66..

Синьоводська битва стала першою великою поразкою золотоординських військ⁵⁶Козир І. Синьоводська битва 1362 року у світлі археологічних джерел // Воєнна історія Північного При-чорномор'я та Таврії. Зб. наук. пр. К., 2011. С. 54.. Татари змушені були поспішно відступати на 300 км південніше до своєї степової столиці Торговиці, розташованої в районі р. Синюхи в сучасній Кіровоградській області⁵⁷Пашковець М. З прадавнини в Україні течуть води сині, сині... С. 86-87.. Надалі їх фіксували у Придністров'ї та Буджаку Черкас Б. Подільське князівство. С. 72..

Внаслідок походу литовців було захоплено північно-західне Поділля⁵⁹Дашкевич Я. Степові держави на Поділлі та в західному Причорномор'ї як проблема історії України ХІУ ст. С. 115., що визначило його геополітичну переорієнтацію зі Сходу на Захід Моця О. П. Синьоводська битва та її наслідки в контексті історії середньовічної Європи // УІЖ. 2012. № 2. С. 6.. Південна територія розселення східних слов'ян знову потягнулася до західноєвропейської цивілізації Там само. С. 10.. Було створено Подільське князівство (63 тис. кв. км.)⁶²Норкус З. Непроголошена імперія: Велике князівство Литовське з погляду порівняльно-історичної со-ціології імперії. К.: Критика, 2016. С. 288., що охоплювало майже всю сучасну Вінницьку область, південні частини Хмельницької й Тернопільської областей, північну частину Одеської області⁶³МихайловськийВ.М. Поділля // Енциклопедія історія України. К., 2021. Додатковий том. Кн. 1. С. 435..

Коріятовичі «започаткували нову добу в історії» Поділля Білецька О.В. Грамоти подільських князів Коріятовичів як джерела до вивчення історії Поділля ХІУ ст. // Записки історичного факультету. Одеса, 2002. Вип. 12. С. 419.. Край було поділено між братами і в окремі періоди двоє найстарших обіймали провідні ролі в управлінні.

У 1362-1374 рр. на Поділлі князювали Юрій і Олександр, у 1374-1380 рр. Олександр і Борис, у першій половині 1380-х рр. Борис і Костянтин, у другій половині 1380-х 1391 рр. Костянтин Энцыклапедыя Вялікага княства Літоускага. Т. 2. Мінск, 2007. С. 66. і Федір, у 1391-1393 рр. Федір і Василь. О. Білецька інститут спільного правління братів розглядає як показник їх політичної слабкості⁶⁶Білецька О. Червоногродський повіт Подільської землі наприкінці ХІУ - ХУІ ст. // Міждисциплінарні гуманітарні студії. Сер. : Історичні науки. 2017. Вип. 3. С. 63.. В. Михайловський припустив можливе наслідування у подільській системі управління тривалої співпраці Ольґерда та його брата Кейстута Михайловський В. Формування території історичного Поділля у другій половині ХІУ ст. // УІЖ. 2017. № 3. С. 80..

Власне інститут співправління у новому великому князівстві був неминучим, адже, за спостереженням М. Грушевського, «в слабо залюдненім, з усїх боків загроженім Поділлю бути полишеним власним силам було особливо тяжко»Грушевський М. Історія України-Руси. К., 1993. Т. 4. С. 92..

Серед перших заходів Корятовичів на Поділлі була реорганізація управління. У Гедиміновичів була відпрацьована система поширення влади. Вона полягала у зміні правлячої династії за посередництвом шлюбів чи договірних умов та збереження всього управлінського апарату. «На Поділлі адміністративний апарат був змодельований під ординську» систему. Корятовичі «ввійшли у приязнь» з отаманами, почали боронити Поділля від татар, припинивши давати данину баскакам⁶⁸ Черкас Б. Подільське князівство. С. 68-69.. Прикметно, що при поясненні слова отаман згадуються тюркське «ата» (батько)¹⁰Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі. Х.: ВД «Школа», 2007. С. 89. або «одамон» (пастух, управитель) Русина О.В. Україна під татарами і Литвою. К.: «Альтернативи», 1998. С. 61.. За М. Лучкаєм, Корятовичі частково поновили «багато давніх і татарами зруйнованих міст ... » Лучкай М. Історія карпатських русинів церковна і світська (давня і нова аж по наш час). Ужгород, 2000. Т. ІІ. С. 138.. Вони були центрами 14 повітів князівства¹³Михайловський В.М. Формування території історичного Поділля у другій половині ХІУ ст. // УІЖ. 2017. № 3. С. 81..

Мережа міст «формувалася вздовж річок басейну Південного Бугу (Меджибіж, Божський (Летичів), Хмільник, Вінниця, Брацлав, Сокілець), у західній частині краю (Червоногрод (знаходився біля сучасного с. Нирків Заліщицького району Тернопільської областіБілецька О. Червоногродський повіт Подільської землі наприкінці ХІУ-ХУІ ст. С. 57.), Теребовля, Скала, Кам'янець) та сході (Звенигород, Черкаси)»¹⁵Михайловський В.М. Формування території історичного Поділля у другій половині ХІУ ст. // УІЖ. 2017. № 3. С. 81.. У містах від імені Корятовичів управляли їхні намісники воєводи¹⁶ВащукД. Подільське князівство у другій половині ХІУ ст.: особливості правового статусу // УІЖ. 2018. № 2. С. 9..

Запровадження цих посад означало певні зміни у системі управління. Засновувались і інші населені пункти. Загалом, В. Михайловський наводить відомості про 671 подільський топонім другої половини ХІУ початку ХУІ ст. Михайловський В. Історія, мова, географія: топоніми середньовічного Поділля. К.: Темпора, 2021. С. 123.. князь корятович український державність

М. Стрийковський згадує про участь Федора Корятовича у заснуванні Кам'янця-Подільського Стрийковський М. Літопис польський, литовський, жмудський і всієї Русі. Львів, 2011. С. 481-482.. Це чи не єдина згадка про тодішню діяльність князя Федора Корятовича, який, за припущенням Ю. Сіцінського, очолював Червоногородську округу Подільського князівства Сіцінський Ю. Поділля під владою Литви. Кам'янець-Подільський, 2009. С. 51.. Після Синьоводської битви князь Федір Корятович не довго перебував у краї. Після смертіКорята у 1365 р. місцева «шляхта покликала на Новогродське князівство його сина Федора за згодою його дядька, великого литовського князя Ольґерда» Войтович Л. Княжа доба на Русі. Портрети еліти. Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2006. С. 614.; Стрийковський М. Літопис польський, литовський, жмудський і всієї Русі. Львів, 2011. С. 482.. На думку деяких істориків, у 1360-х1380-х рр. Федір Корятович зберіг за собою дрібний уділ у Новогрудівській землі, а також був Гомельським князем Энцыклапедыя Вялікага княства Літоускага. Т. 2. Мінск, 2007. С. 66, 358; Ліннік М. Князь Карыят і Карьіятавічьі у гістраьічньїм пісьменстве Беларусі // Синьоводська битва 1362 року і утвердження Коріато- вичів на Поділлі - могутній поштовх до розвитку та європейської інтеграції краю: Матеріали міжнародної наукової конференції, м. Вінниця, 24 листопада 2017 р. Вінниця, 2017. С. 44.; Пилипчук Я. В. Хан Джанибек и князь Любартас-Дмитрий. // Золотоордынское обозрение. 2013. № 2. С. 83., а за іншими відомостями в 1360-1370-х рр. жив в Угорщині, де отримав від короля Людовіка м. Мукачів Энцыклапедыя Вялікага княства Літоускага. Мінск, 2007. Т. 2. С. 66.. С. Федака стверджував, що ще Корят у 1354 р. отримав мукачівське володіння від короля Людовіка Федака С. Федір Корятович: до питання генеалогії. // Наукові записки Богословсько-історичного на-уково-дослідного центру ім. Архімандрита Василя (Проніна). Мукачево, 2011. № 1. С. 209..

З імовірним перебуванням князя Федора на Закарпатті найбільше дискусій спостерігається у контексті дискусій про автентичність його грамоти мукачівському монастирю від 8 березня 1360 р. Значна частина науковців вважають її фальсифікатом. Окремі вчені висловлювали думку про можливе існування грамоти, початковий текст якої міг бути підготовлений кирилицею і який згодом було перекладено латиноюВойтович Л. Живий образ князя Федора Корятовича. Федак С. «Ми, Фєдір Коржтович, з ласки Божої, князь із Мункача ... ». Історичний нарис. Ужгород: Всеукраїнське державне видавництво «Карпати», 2017. 136 с. // Княжа доба: історія і культура. 2018. Вип. 12. С. 212..

На Поділля князь Федір повернувся приблизно у 1386 р. Войтович Л. Княжа доба на Русі. Портрети еліти. Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2006. С. 675.. Прикметно, що тоді ж, у 1386 р. він втратив володіння у м. Новогрудок, де став князювати Корибут Энцыклапедыя Вялікага княства Літоускага. Т. 2. Мінск, 2007. С. 358.. На той час загинули його старші брати, то ж він став співправителем Ко стянтина, а згодом правив із молодшим братом князем Василем. Титул, який використовував князь Федір «Божою милістю дідич і господар Подільської землі» Федака С.Д. «Ми, Федір Корятович, з ласки Божої князь із Мункача ... »: історичний нарис. Ужгород: Карпати, 2017. С. 47..

На той час, власне, після Кревської унії 1385 р. становище Корятовичів ускладнилось Олашин В., Приймич М. Пам'ятник князю Корятовичу Ф., 1996 (мист.). // Звід пам'яток історії та куль-тури України. Закарпатська область. К., 2017. С. 300-301.. Головою польсько-литовської держави став Владислав ІІ Ягайло. Йому, за відомостями видання «Энцыклапедыя Вялікага княства Літоускага», Федір Корятович відразу приніс присягну вірності Энцыклапедыя Вялікага княства Літоускага. Т. 2. Мінск, 2007. С. 66..

Згідно досліджень сучасних українських істориків, князь Федір залишився вірним присязі угорському королю, з яким його пов'язували родинні відносини. Рідна сестра Корята Алдона була дружиною польського короля Казимира ІІІ, доводилась прабабцею Сигізмунда І, короля Угорщини (1387-1437)Михайловський В.М. Васальні стосунки князів Коріатовичів із казимиром ІІІ та Людвіком Угорським // УІЖ. 2010. N° 4. С. 10; ОфіцинськийР.А. Сталеві нерви тореадора ... Україна. 2009-2014. Ужгород: Ґражда, 2014. С. 168..

Крім того, із 1385 р. дружиною Сигізмунда І була Марія, королева Угорщини (1382-1385), королева Галичини і Володимирії, племінниця дружини Федора Коріатовича, донька її сестри Єлизавети і Людовіка д'Анжу короля Угорщини (13421382), Польщі, Галичини і Володимирії. їх другою донькою була Ядвіга, дружина Владислава ІІ Ягайла ВойтовичЛ., Целуйко О. Правлячі династії Європи. Генеалогічно-хронологічний довідник. Біла Церква: Вид. О. В. Пшонківський, 2008. С. 168, 257, 12..

Спочатку, в умовах боротьби Вітовта з Владиславом ІІ Ягайлом за великокнязівський литовський трон, влада Корятовичів залишалась відносно стабільною. Серед вищих урядовців краю за князя Федора були подільський староста Немиря Бакотський, кам'янецький воєвода Павло Слупич, смотрицький воєвода Михайло Прочович Шабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. К.: Наукова думка, 1987. С. 87..

Правління Федора на Поділлі супроводжувалось подальшим становленням феодальних відносин у краї та розвитком станового устрою Отамановський В.Д. Вінниця в ХІУ-XVII ст. Історичне дослідження. Вінниця: «Континент-прим», 1993.

С. 87.. Зокрема, відомі грамоти князів Костянтина і Федора про надання земельних володінь пану Немирі замку Бакоти (19 вересня 1388 р.), грамоти князя Федора про підтвердження земельного дарування панові Гриньку на м. Сокілець (20 червня 1391 р.)ВащукД. Подільське князівство у другій половині XIV ст.: особливості правового статусу // УІЖ. 2018. № 2. С. 9-10., надання Бедришку у Червоногродському повіті на Поділлі чотирьох сіл Сатермінці, Олєхівці, Климинці, Супронківці (1 липня 1392 р.) та ін. Білецька О.В. Грамоти подільських князів Коріятовичів як джерела до вивчення історії Поділля XFV ст. // Записки історичного факультету. Одеса, 2002. Вип. 12. С. 419.. Загалом, як відзначив В. Отамановський, Коріатовичі, «відповідно до литовського державно-феодального права, вважали, що вся земля в князівстві належить князеві яко його володареві; князь може залишити землю давнім володільцям або відібрати та передати іншим» Отамановський В.Д. Вінниця в ХІУ-ХУІІ ст. Історичне дослідження. Вінниця: «Континент-прим», 1993. С. 115..

За припущенням вчених, Федір Корятович карбував власну монетуПогорілець О., Саввов Р. Монета подільського князя Костянтина // Нумізматика. 2004. № 3. С. 28. срібний денарійБакалець О. «Подольські полугрошики» Костянтина Коріатовича кінця ХІУ ст. в скарбах Поділля: то-пографія знахідок. // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. 2019. Ч. 29-30. С. 133. «із зображенням особистого княжого знаку ... подвійного хреста з розсіченими кінцями, який проростає з фігури, схожої на літеру М» Федака С. Д. «Ми, Федір Корятович, з ласки Божої князь із Мункача ... ». Історичний нарис. Ужгород: Карпати, 2017. С. 46.. Його брат Костянтин Корятович карбував так званий «подільський півгрош»ВащукД. Подільське князівство у другій половині ХІУ ст.: особливості правового статусу // УІЖ. 2018. № 2. С. 12.. Карбування монети є показником розвитку торгівлі Михайловський В.М. Формування території історичного Поділля у другій половині ХІУ ст. // УІЖ. 2017. № 3. С. 77., подолання економічних наслідків монгольського ярма та свідчення росту державного статусу молодого князівства Погорілець О.Г., Саввов Р.В. Вірменський вплив на карбування монети Подільського князівства (ІІ пол. ХІУ ст.) // Матеріали ХІІ Подільської історико-краєзнавчої конференції. Кам'янець-Поільський, 2007. Т 1. С. 228..

Перемога Вітовта у боротьбі за владу у Литві різко погіршила становище Корятовичів, оскільки вони не підтримували Владислава ІІ Ягайла і не були на боці Вітовта. Виборовши великокнязівський престол Литви, Вітовт розпочав зміцнення центрального уряду і обмеження влади удільних князівВащукД. Подільське князівство у другій половині ХІУ ст.: особливості правового статусу // УІЖ. 2018. № 2. С. 17.. Гедиміновичі, незгодні з такою політикою, сформували коаліцію проти Вітовта. До неї увійшли Федір, київський князь Володимир Ольгердович, сіверський князь Дмитро-Корибут Ольгердович, вітебський князь Свидригайло Ольгердович. Також князя Федора підтримував господар Молдови Роман, який був у шлюбі з його сестрою Анастасією Войтович Л. Княжа доба на Русі. Портрети еліти. Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2006. С. 673.. Вітовт поставив перед князями вимогу визнати його повноваження, скласти присягу на вірність і надіслати певну данину з їх володінь. Князі відмовилисьЯковенко Н. Володимир Ольгердович // Історія України в особах: ІХ-ХУІІІ ст. К., 1993. С. 146.. У відповідь великий князь організував низку походів проти удільних князів, зокрема, восени 1393 р. рушив на повторне завоювання Поділля. Його військо було посилено польськими підрозділами та гарматами Шабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. К.: Наукова думка, 1987. С. 139-140..

Федір Корятович готував князівство до оборони. Він зміцнив гарнізони подільських фортець прибулими молдавськими та угорськими загонами. Князь сподівався, що досить потужні замки витримають облогу військ Вітовта і тому, залишивши Поділля на воєводу Нестиса, виїхав до Угорщини, сподіваючись здобути більшу допомогу в короля Сигізмунда І Pop I. Podkarpatska Rus. Osobnosti jeji historie, vedy a kultury. Praha: Libri, 2008. S. 138.. Прикметно, що до двору цього короля тоді ж рушили позбавлені своїх володінь князі Федір Любартович і Свидригайло Русина О. В. Федір Любартович // Енциклопедія історії України. К., 2013. Т 10. С. 274..

Тим часом, Вітовт почав захоплювати Поділля із його східних кордонів. Послідовно впали такі міста, як Брацлав, Сокілець, Кам'янець, Смотрич, Скала та інші. Згадуючи про взяття Брацлава, Ю. Сіцінський відзначив спустошення його околицьПриходы и церкви Подольской епархии. Под ред. священника Е. Сецинского. Біла Церква, 2009. С. 105.. Швидке опанування подільських замків дослідники пов'язують із використанням військом Вітовта гармат Сіцінський Ю. Поділля під владою Литви. Кам'янець-Подільський, 2009. С. 56..

За переказами, разом із князем Федором до Угорського королівства, а саме на Закарпаття, що тоді перебувало у складі цієї держави, переселилось до 40 тис. українців. За словами М. Грушевського, це переселення було першою великою українською еміграцією», що зміцнило в краї український етнос Баженов Л. В. Тисяча років українській еміграції та участь в ній подолян // Подільська еміграція в контексті європейської та світової культури: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м. Хмельницький, 17-18 березня 2011 р.). Хмельницький: Видавець ПП Заколодний М. І., 2011. С. 8.. О. Мицюк вважав, що князь сприяв колонізації краю, але вона «продовжувалася кілька десятиліть», коли Федір Корятович перебував у Закарпатті Мицюк О. Нариси з соціяльно-господарської історії б. Угорської нині Підкарпатської Руси. Ужгород, 1936. Т. 1: До другої чверти ХVІ в. С. 65.. У «Нарисах історії Закарпаття» вказано, що з князем «переселилося і кілька десятків тисяч дружинників з родинами»¹¹³Гранчак І. М. Становлення і розвиток феодальних відносин у Закарпатті (ІХ-ХУ ст.). // Нариси історії Закарпаття. Ужгород, 1993. Т. І. С. 61.. Сучасний вчений В. Фенич стверджував, що Федір Корятович «був причетним до заснування або заселення понад двох десятків сіл і містечок у Березькому та Уґочанському комітатах» Фенич В. Греко-католики ужгородської унійної традиції: міфи, стереотипи, реалії. Ужгород, Вид-во В. Падяка, 2019. С. 112..

Загалом, після спустошливої монгольської навали весною 1241 р., угорські королі підтримували колонізацію сучасного Закарпаття, яку здійснювали німці та волохи (румуни) Pop I. Dejiny Podkarpatske Rusi v datech. Praha: Libri, 2005. S. 40-41..

Також значних розмірів досягла міграція в край із Галичини, Буковини і Придністров'я Задорожний В., Федака С. Українці на Закарпатті: минуле, сучасне, майбутнє // Дослідження історії соціально економічного розвитку країн Центральної та Південно-Східної Європи: сучасний стан, проблеми, перспективи. Ужгород: ВАТ «Патент», 1998. С. 262-263.. Завдяки цьому на кінець ХІУ ст. населення Закарпаття (комітати Унг, Берег, Угоча, Марамарош) перебільшило 100 тис. осіб Федака С.Д. «Ми, Федір Корятович, з ласки Божої князь із Мункача ... ». Історичний нарис. Ужгород: Карпати, 2017. С. 62. і залишалось на такому рівні до 1500 р. Копчак В.П., Копчак С.И. Население Закарпатья за 100 лет. Статистико-демографическое исследова-ние. Львов, 1977. С. 34.. Низка істориків заперечують прихід у край разом з князем 40 тис. осіб Поп И. Энциклопедия Подкарпатской Руси. Ужгород: ПП «Повч Р М.», 2006. С. 66, 101.; Лучкай М. Історія карпатських русинів церковна і світська (давня і нова аж по наш час). Ужгород, 2000. Т. ІІ. С. 143.; Пап С. Велика боротьба. Ужгород: Вид-во «Ґражда», 2015. С. 73.. Така міграція не могла відбутись без письмової фіксації. Проте, у жодному документі тієї доби про неї не згадується Pop I. Podkarpatska Rus. Osobnosti jeji historie, vedy a kultury. Praha: Libri, 2008. S. 138.. З Корятовичем, крім членів його родини і наближених, на Закарпаття могла прийти певна кількість його слуг, які залишились у краї. Як відзначає Р Офіцинський, «з давніми подолянами пов'язані сучасні говірки басейну Латориці та Боржави» ОфіцинськийР. А. Сталеві нерви тореадора ... Україна. 2009-2014. Ужгород: Ґражда, 2014. С. 169.. Подібні відомості наводить С. Федака Федака С. Федір Корятович: до питання генеалогії. // Наукові записки Богословсько-історичного на-уково-дослідного центру ім. Архімандрита Василя (Проніна). Мукачево, 2011. № 1. С. 210..

Сигізмунд І прагнув створити противагу силі угорських баронів в особі нової еліти, сформованої з іноземців Федака С.Д. «Ми, Федір Корятович, з ласки Божої князь із Мункача ... ». Історичний нарис. Ужгород: Карпати, 2017. С. 58..

За умови, що йому Федір Корятович віддасть свої номінальні права на Поділля, король запропонував йому залишитись в Угорщині, а взамін на початку 1394 р. віддав князю м. Лампертсаз (Берегово) Федака С. Федір Корятович: до питання генеалогії. // Наукові записки Богословсько-історичного на-уково-дослідного центру ім. Архімандрита Василя (Проніна). Мукачево, 2011. № 1. С. 214., а 1396 р. у ленне, пожиттєве володіння інші землі на північно-східному прикордонні Угорського королівства Філіппов О. Князь Федір Коріатович мав герб угорського короля // Студії з архівної справим та доку- ментознавства. К., 2006. Т 14. С. 35..

Йдеться про Мукачівську і Маковицьку домінії. «Тоді до Мукачівського замку належало орієнтовно 20-25 міст, містечок і сіл, ліси, полонини і значні доходи від землі, виноградників, митниць тощо», зауважував Й. Кобаль Кобаль Й. Із Поділля за Карпати: князь Федір Корятович // Локальна історія. 2020. 3 червня.Ьї^: // localhistory.org.ua/texts/statti/iz-podillia-za-karpati-kniaz-fedir-koriatovich/. Маковіцькій домінії з центром у містечку Зборів на Пряшівщині (нині Словацька Республіка) підлягало 65 сіл Пап С. Велика боротьба. Ужгород: Вид-во «Ґражда», 2015. С. 235..

Прикметно, що Федір Корятович в Угорщині далі користувався своїм попереднім титулом «князь Поділля» поряд із новим «пан Мукачева» Фенич В. Греко-католики ужгородської унійної традиції: міфи, стереотипи, реалії. Ужгород, Вид-во

B. Падяка, 2019. С. 112.. Також Сигізмунд І призначив Федора Корятовича Березьким ішпаном (жупаном) (1395-1396 рр.) Там само. С. 92. Це була вища посадова особа у комітаті, у даному випадку Берег (3727 кв. км.). Жупан командував замковою дружиною, що складалася з вільних поселенців (йобагіонів), за їх допомогою збирав податки, штрафи, управляв королівським маєтком, доменом Поп И. Энциклопедия Подкарпатской Руси. Ужгород: ПП «Повч Р. М.», 2006. С. 108, 218..

На думку Й. Кобаля, у 1394-1395 рр. князь міг допомагати Сгізмунду І у його військових походах на Молдавське князівствоКобаль Й. Федір Корятович у світлі нових джерел // Carpatica - Карпатика. Ужгород, 2005. Вип. 32.с.85., де союзник Федора Корятовича Роман вже втратив трон.

У цей час відносини між Сигізмундом і Владиславом ІІ Ягайлом загострились. У червнілипні 1395 р. угорське військо біля Пряшева зупинило військову експедицію польського короля, який хотів опанувати угорський трон від імені своєї дружини Ядвіги, яка була сестрою померлої дружини короля Сигізмунда І Марії Dejiny Slovenska v datech. Praha: Libri, 2008. S. 102..

Невідомо, чи князь Федір брав участь у відбитті нападу Владислава ІІ Ягайла, але був учасником хрестового походу проти османів. Цвіт християнського лицарства Угорщини, Франції, Німеччини, Чехії, Польщі і Венеції зазнав поразки у битві під Нікополем на Дунаї. 25 вересня 1396 р. приблизно 16 тис. військо європейців, очолене Сигізмундом І, було наголову розбите Баязидом I Блискавичним. Скориставшись недисциплінованістю французьких лицарів, близько 15 тис. турків переломили на свою користь перебіг, на початку невдалого для них, бою й у підсумку полонили 10 тис. хрестоносців. Вони стратили усіх, крім 300 найбільш знатних¹³³Історія Візантії. Вступ до візантиністики. За ред. д.і.н., проф. С.Б. Сорочана та д.і.н., проф. Л.В. Вой-товича. Львів, 2011. С. 528.; Войтович Л. Живий образ князя Федора Корятовича. С. 211.. Серед них був і Федір Корятович, про конкретні дії якого у битві відомостей немає.

Тим часом, Сигізмунд І, Владислав ІІ Яґайло та Вітовт 14 червня 1397 р. у Спиші уклали договір, за яким Галичина передавались у пожиттєве володіння короля Польщі, за що він мав допомогти Сиґізмунду встановити зверхність над Молдавією та зректись Поділля. Домовленість щодо подільських земель не було реалізовано¹³⁴Михайловський В.М. Васальні стосунки князів Коріатовичів із Казимиром ІІІ та Людовіком Угорським. // УІЖ. 2010. № 4. С. 11-12..

Між 1398-1400 рр. Федір Корятович повернувся з полону у Закарпаття. Натомість його брат Василь, який за відсутності Федора управляв Мукачівським замком, залишив край. У 1401 р. молодший Корятович вже був на Поділлі, де отримав землі від нового подільського князя Свидригайла Ольгердовича Войтович Л. Княжа доба на Русі. Портрети еліти. Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2006. С. 674.. У січні 1402 р. Свидригайло поїхав до Пруссії, за допомогою якої сподівався здобути престол Великого князівства Литовського¹³⁶Яковенко Н. Свидригайло Ольгердович // Історія України в особах: ІХ - ХУІІІ ст. К., 1993. С. 149.. За таких умов, Федір Ко рятович за допомогою брата Василя здійснив невдалу спробу оволодіти Поділлям, але був схоплений вірними Владиславу ІІ Ягайлу старостами Шабульдо Ф.М. Федір Коріятович // Енциклопедія історії України. К.: «Наукова думка», 2013. Т 10. С. 274.. Наслідком стало усунення всіх Корятовичів із Поділля. 1 липня 1403 р. у Грубешові князь Василь Корятович присягнув на вірність королю Владиславові ІІ Яґайлу та пообіцяв ніколи не виступати проти нього й Корони Польської. 9 липня 1403 р. у Щекажеві Федір Корятович також присягнув на вірність королю та пообіцяв не домагатися ПоділляМихайловський В.М. Васальні стосунки князів Коріатовичів із Казимиром ІІІ та Людовіком Угорським. // УІЖ. 2010. № 4. С. 11..

Федір Корятович повернувся на Закарпаття, де його діяльність мала важливе економічне й політичне значення. У народі збереглася пам'ять про нього як справедливого князя Олашин В., Приймич М. Пам'ятник князю Корятовичу Ф., 1996 (мист.) // Звід пам'яток історії та куль-тури України. Закарпатська область. К., 2017. С. 300-301.. На думку А. Волошина, «Прихід князя Корятовича ... , як і монастирі, які він і його дружина заснували, відновили давню релігійну і економічну культуру ... » Volosin A. Pocatky narodniho probuzeni na Podkarpatske Rusi // Podkarpatska Rus. Bratislava, 1936. S. 53..

У 1402 р. Федір Корятович знову став Березьким жупаном, яким залишався до 1415 р. Кобаль Й. Федір Корятович у світлі нових джерел // Carpatica - Карпатика. Ужгород, 2005. Вип. 32. С. 87..

Для міста Мукачева (у той час Мункач) доба Корятовича була часом багатообіцяючого розвитку Поп И. Энциклопедия Подкарпатской Руси. Ужгород: ПП «Повч Р. М.», 2006. С. 258.. Князь добре ставився до міста, шанував його привілеї Pop I. Podkarpatska Rus. Osobnosti jeji historie, vedy a kultury. Praha: Libri, 2008. S. 139.. Мукачеву князь подарував ліси, якими місто володіло ще першій третині ХХ ст.Геровский Г. Ю. Князь Федор Кориатович // Путями истории. Под ред. О. А. Грабаря. Т. II. Нью Йорк: Из-во «Карпаторусского литературного общества», 1979. С. 7.. Осінні мукачівські ярмарки стали постійними. Відтоді місто почало випереджати в розвитку Берегове і ця тенденція збереглась до наших часів Войтович Л. Берегове на Українсько-угорському пограниччі: міфи та історія. // Угорсько-українське пограниччя: етнополітичні, мовні та релігійні критерії самоідентифікації населення. Л., 2020. С. 39..

Мукачівський замок, споруджений на стратегічно важливому місці для захисту долини р. Латориці як проходу на Дунайську рівнину, став резиденцією Федора Корятовича і його родини.

До князя замок був невеликою простою романською фортецею, що складалася з передз амку і головного двору. У південно-східній частині найвищої тераси Замкової гори знаходилася башта-донжон (Стара башта), що була основним елементом фортеці Федака С., Пеняк С. Мукачівський замок «Паланок», 14-17 ст.ст. // Звід пам'яток історії та культури України. Закарпатська область. К., 2017. С. 295-296..

Князь Федір Корятович перетворив замок у потужну оборонну споруду, типовий європейський лицарський замок Федака С., Пеняк С. Мукачівський замок «Паланок», 14-17 ст.ст. С. 295-296; Прохненко І., Жиленко М. Замки Закарпаття другої половини ХІІІ - першої половини ХІУ ст. // «Археологія & фортифікація Ук-раїни». Збірник матеріалів Х Всеукраїнської з міжнародною участю науково-практичної конференції. Кам'янець-Подільський, 2021. С. 180.. Фортеця була значно розширена і забезпечена проти можливих нападів, зокрема, з використанням нової у той час вогнепальної зброї. У 1401 р. у найвищій частині замку зведено готичний двоповерховий палац, який оточено кам'яною стіною завширшки 2,855,5 м і заввишки 8,85-9,5 м з чотирма наріжними баштами, три з яких збереглися Федака С., Пеняк С. Мукачівський замок «Паланок», 14-17 ст.ст. С. 295-296.. У новозведених будівлях жив князь зі своєю сім'єю. У двох нижніх дворах були приміщення для сторожів і очільника гарнізону замку Олашин В., Приймич М. Пам'ятник князю Корятовичу Ф., 1996 (мист.). С. 300..

Князь наказав видовбати у скелі Верхнього замку колодязь для забезпечення його мешканців водою на час тривалої облоги. Колодязь діаметром 2, 5 м і глибиною 85 м був влаштований під Старою баштою Федака С., Пеняк С. Мукачівський замок «Паланок», 14-17 ст.ст. С. 295-296.. На глибину 71 м були встановлені гвинтові сходи. На глибині 83 м у південному і північному напрямках від шахти колодязю були видовбані два величезних резервуари для зберігання води. Для тих часів колодязь вважався складною гідротехнічною спорудою Поп Д., Поп И. Архитектурные памятники Подкарпатской Руси. Замки и дворцы. Ужгород: ТОВ «ІВА», 2007. С. 25..

Поблизу скелястого пагорбу, на якому зведений палац, був викопаний глибокий рів, поєднаний каналом із річкою Латориця Pop I. Podkarpatska Rus. Osobnosti jeji historic, vedy a kultury. Praha: Libri, 2008. S. 138..

В. Січинський вважав Федора Корятовича також засновником замку у Зборові центрі Маковицької домінії Трембіцький А. М. Родинна династія Сіцінських-Чехівських-Січинських-Шандорів: просопографічний портрет (ХУІІІ-ХХІ ст.). Хмельницький: ФОП Стрихар А. М., 2019. С. 142.; Січинський В. Бардіїв. Прага, 1939. С. 12-13..

І.Поп зауважував, що Федір Корятович зміцнив і розвивав домініальне господарство, підтримував православну церкву, монастирі Поп И. Энциклопедия Подкарпатской Руси. Ужгород: ПП «Повч Р. М.», 2006. С. 224.. На Чернечій горі у Мукачеві звів монастирську церкву св. Миколая для руських Василіан¹⁵⁵Лучкай М. Історія карпатських русинів церковна і світська (давня і нова аж по наш час). Ужгород, 2000. Т. ІІ. С. 147., розбудував монастир у Красному Броді на Пряшівщині (нині Словаччина) Олашин В., Приймич М. Пам'ятник князю Корятовичу Ф., 1996 (мист.). С. 301.. У Новому місті під Шатром (Шатораляуйхей) (нині Угорщина) Корятович побудував церкву для поселених ним колоністів Мицюк О. Нариси з соціяльно-господарської історії б. Угорської нині Підкарпатської Руси. Ужгород, 1936. Т. 1: До другої чверти ХУІ в. С. 64.. Дослідники також припускають створення першої православної церкви в м. Берегове за часів Федора Корятовича Войтович Л. Берегове на Українсько-угорському пограниччі: міфи та історія. С. 40.. Дружина князя Ольга збудувала жіночий монастир на Сорочиній горі, вище с. Підгоряни Войтович Л. Княжа доба на Русі. Портрети еліти. Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2006. С. 674..