Історична географія Скитії у німецькій історіографії XIX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра історії України Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка

Історична географія Скитії у німецькій історіографії XIX ст.

Сергій Трубчанінов

кандидат історичних наук, доцент

У багатьох роботах німецьких учених XIX ст. піднімалися питання історичної географії Скитії. Однак, дана проблематика ще не стала предметом спеціального історіографічного дослідження німецьких чи українських науковців. Метою даної розвідки є вивчення уявлень у німецькій науковій думці XIX ст. про межі та територію Скитії, походження і розселення племен скитів та їхніх сусідів, зв'язки колоній еллінів у Надчорномор'ї зі скитами та ін.

Історіографічних розвідок, дотичних темі дослідження, небагато. Серед них слід виділити праці Олександра Домбровського, Алєксандри Нейхардт, Арістіда Доватура та Дмітрія Каллістова, які з'явилися друком у 1980-х рр.

Наголошується, що більшість німецьких дослідників XIX ст. вважало інформацію Геродота про Скитію достатньо повною, проте учені вказували і на окремі помилки «батька історії».

Авторами німецьких/німецькомовних робіт з історичної географії Скитії були відомі географи (Конрад Маннерт, Фрідріх Август Укерт та Карл Ріттер), історики (Арнольд Геєрен, Бартольд Георг Нібур та ін.), філологи (Фрідріх Бергманн, Каспар Цойсс та ін.).

Також виходили розвідки викладачів гімназій, які переважно публікувалися в навчально-методичних виданнях окремих навчальних закладів (Карл Струве, Георг Майр, Пантелеймон Клим та ін.). Вчені висловлювали різні гіпотези щодо етнічної приналежності скитів та інших племен Скитії.

Розроблена Б.Г. Нібуром теорія про приналежність скитів до монголів мала чимало прихильників у першій половині - середині XIX ст. (Август Гансен, Карл Нойманн та ін.).

Учений-енциклопедист Едуард Ейхвальд у своїх працях 1830-х рр. доводив, що скити були племенами фінського походження, які колись мешкали на схід від Уральських гір. На його думку, савромати, неври, будини, даки і гети були слов'янами. У той же час, відомий німецький історик і філолог Каспар Цойсс відносив скитсько-сарматські племена до іранців.

Відомий публіцист Фрідріх Людвіг Лінднер пропагував теорію про слов'янство скитів і сарматів, яка була популярною серед російських авторів у XVIII - на початку XIX ст. Сумнівну з наукового погляду теорію про етногенетичний зв'язок між скитами і німцями поширювали Фрідріх Бергманн та Йоганнес Фресль.

Висновки: німецькими науковцями у XIX ст. було проаналізовано свідчення Геродота та інших авторів про Скитію (її межі, територію, клімат, населення та ін.), а також сформульовано різні теорії щодо етнічної приналежності скитів.

Ключові слова: історична географія Скитії, Геродот, племена скитів, етноге- нетичні теорії, німецька історична думка.

Serhii Trubchaninov

HISTORICAL GEOGRAPHY OF SCYTHIA FROM A POINT OF VIEW OF GERMAN HISTORIOGRAPHY OF THE 19th CENTURY

There is noted in the article that issues of the historical geography of Scythia were raised in many works of German scientists of the 19th century. However, this issue has not yet become the subject of a special historiographical study by German or Ukrainian scientists. The purpose of this research is to study ideas about the boundaries and territory of Scythia, the origin and settlement of the Scythian tribes and their neighbors, the connections of the Hellenic colonies in the Black Sea with the Scythians, and other in German scientific thought of the 19 th century.

There are few historiographic studies being related to the topic of research. Among them there should be singled out the works of Oleksandr Dombrovskyi, Aleksandra Neyhardt, Aristid Dovatur, and Dmitrii Kallistov, which were printed in the 1980s.

It is emphasized that most German researchers of the 19th century considered Herodotus ' information about Scythia to be sufficiently complete, but scholars also pointed out certain mistakes of the “father of history.”

The authors of German/German-language works on the historical geography of Scythia were famous geographers (e.g., Konrad Mannert, Friedrich August Ukert and Karl Ritter), historians (e.g., Arnold Hermann Ludwig Heeren, Barthold Georg Niebuhr, and etc.), and linguists (e.g., Friedrich Wilhelm Bergmann, Johann Kaspar Zeuss, and etc.).

In addition, there were published scientific papers of gymnasium teachers, which were mainly included in educational and methodical editions of individual gymnasiums (e.g., Karl Ludwig Struve, GeorgMayr, Pantelimon Klym, etc.).

Scientists expressed various hypotheses regarding the ethnicity of the Scythians and other tribes of Scythia. The theory about the affiliation of the Scythians to the Mongols developed by Barthold Georg Niebuhr had many supporters in the first halfmiddle of the 19th century (e.g., August Heinrich Hansen, Karl Johann Heinrich Neumann, etc.).

The scientist and encyclopedist Johann Karl Eduard Eichwald in his writings of the 1830s argued that the Scythians were tribes of Finnish origin who once lived east of the Ural Mountains. In his opinion, the Sauromatians, the Nevri, the Budins, the Dacians, and the Getae were Slavs. At the same time, the famous German historian and linguist Johann Kaspar Zeuss attributed the Scythian-Sarmatian tribes to the Iranians.

The famous publicist Friedrich Ludwig Lindner promoted the theory of the Scythians and Sarmatians Slavic origin, which was popular among Russian authors in the 18th and early 19th centuries. The scientifically dubious theory about the ethnogenetic connection between the Scythians and the Germans was propagated by Friedrich Wilhelm Bergmann and Johannes Fressl.

In conclusion, German scientists of the 19th century analyzed the evidence of Herodotus and other authors about Scythia (its borders, territory, climate, population, etc.) and formulated various theories regarding the ethnicity of the Scythians.

Key words: historical geography of Scythia, Herodotus, Scythian tribes, ethno- genetic theories, German historical thought.

Наприкінці XVIII - на початку XX ст. великий вплив на розвиток вітчизняної історіографії в цілому мали праці німецьких учених. Це стосувалося також дослідження сторінок історії античної доби.

Німецьке антикознавство, яке народилося ще за доби Просвітництва, досягнуло особливого піднесення в XIX ст.: вже в перші його десятиліття воно перетворилося на повноцінну наукову дисципліну (нім.: Klassische Altertumswissenschaft або Klassische Altertumskunde\ Значною мірою це стало можливим завдяки освітнім реформам Вільгельма фон Гумбольдта в Пруссії, важливе місце серед яких займали перебудова гімназій на ґрунті новогуманістичної ідеології та відкриття Берлінського університету в 1810 р., котрий досить швидко завоював позиції провідного наукового центру. Перший загальновизнаний великий німецький дослідник античності Бартольд Георг Нібур (Barthold Georg Niebuhr; 1776-1831) у своїх лекціях з історії Риму в Боннському університеті у 1830 р. наголошував: «історія як дисципліна вперше набула свого значення в нашому поколінні... Це робота останніх п'ятдесяти років»¹.

У багатьох роботах німецьких учених-антикознавців піднімалися питання історичної географії Скитії: визначалися її межі й територія, ідентифікувалися основні географічні об'єкти, які згадувалися давньогрецькими авторами, обґрунтовувалася етнічна приналежність племен скитів і їхніх сусідів та ін. Зокрема, протягом XIX ст. саме німецькими дослідниками були сформульовані та оприлюднені головні теорії щодо походження скитів. У переліку найважливішої літератури про Геродотову Скитію, який подав Михайло Грушевський в першому томі своєї безсмертної праці, всього 31 позиція, серед них 15 праць німецькою мовою, 12 - російською, по одній - українською, чеською, англійською та французькою Цит. за: Reill, P.H. Barthold Georg Niebuhr and the Enlightenment Tradition // German Studies Review. Baltimore : Johns Hopkins University Press, 1980. Vol. 3, № 1. P. 9. Грушевський, М.С. Історія України-Руси. Том I : До початку XI ст. Вид. 3-є, доп. Київ : Друкарня Першої Спілки, 1913. С. 542-543..

Незважаючи на важливість проблеми, висвітлення історичної географії Скитії у німецькій історіографії XIX ст. не стало предметом спеціального дослідження сучасних німецьких чи українських науковців.

Мета даної розвідки полягає в дослідженні уявлень у німецькій науковій думці XIX ст. про історичну географію Скитії. У центрі уваги - знакові праці німецьких/німецькомовних авторів, які торкалися питань про межі та територію Скитії, походження і розселення племен скитів та їхніх сусідів, зв'язки колоній еллінів у Надчорномор'ї зі скитами та ін.

Дотичних темі дослідження історіографічних розвідок небагато. У наш час у зарубіжних працях присвячених Скитії в історіографічних оглядах переважно аналізується англомовна література, що виходила за останні кілька десятиліть. Так, у доволі змістовній статті британського дослідника Каспара Мейера «Від етнографії скитів до аріанського християнства: геродотознавчі революції напередодні російської революції» (2020) згадується всього кілька праць німецькою мовою Meyer, C. From Scythian Ethnography to Aryan Christianity : Herodotean Revolutions on the Eve of the Russian Revolution // Herodotus in the Long Nineteenth Century / ed. Thomas Harrison, Joseph Skinner. Cambridge : Cambridge University Press, 2020. P. 200-223.. Про здобутки німецької історіографії ХІХ ст. йдеться лише в деяких публікаціях, які торкаються характеристики праць Геродота. Проте, наприклад, у статті Ульріха Мулака, в якій проаналізовано висвітлення німецькими істориками XIX ст. творчості Геродота і Фукідіда, ми не знайдемо жодної згадки про скитів, чи похід Дарія I в Скитію Muhlack, U. Herodotus and Thucydides in the View of Nineteenth-Century German Historians // The Western Time of Ancient History / ed. Alexandra Lianeri. Cambridge : Cambridge University Press, 2011. P. 179-209..

У 1982 р. в московському видавництві «Наука» побачила світ книга «Народи нашої країни в «Історії» Геродота». Над працею, яка включала історіографічний нарис, уривки з книг Геродота та їх переклади російською, коментарі до них, бібліографію та різні покажчики, працювала ціла група антикознавців, проте у вихідних даних книги було зазначено лише трьох авторів: Арістіда Доватура, Дмітрія Каллістова та Іріну Шилову. Керівником авторського колективу був відомий філолог-класик, дослідник історії Надчорномор'я, науковий співробітник Ленінградського відділення Інституту історії АН СРСР А. Доватур (1897-1982), уродженець Одещини, який зазнав репресій у 1930-х роках. Як вказувалося в передмові, саме йому належить друга частина історіографічного нарису. Ця частина, яка мала назву «Зарубіжна історіографія», була присвячена оглядові західноєвропейської історіографії Геродотової Скитії від початку XVIII - до 70-х рр. XX ст. У підготовці історіографічного нарису також брав участь відомий дослідник історії античного Надчорномор'я Д. Каллістов (1904-1973). Перша частина історіографічного нарису, в якій йшлося про здобутки «вітчизняної» історіографії, разом із німецькомов- ними працями XVIII-XIX ст., що публікувалися російськопідданими чи в Російській імперії, була написана Александрою Нейхардт (1920-2007) Доватур, А.И., Каллистов, Д.П., Шишова, И.А. Народы нашей страны в «Истории» Геродота / отв. ред. В.Т. Пашуто. Москва : Наука, 1982. С. 13-79.. У останньої авторки того ж року побачило світ значно розширене дослідження, присвячене вивченню скитського питання Геродота у «вітчизняній» історіографії Нейхардт, А.А. Скифский рассказ Геродота в отечественной историографии. Ленинград : Наука, Ленинградское отделение, 1982. 238 с..

Доволі скрупульозне дослідження німецької/німецькомовної історіографії XIX ст. у вище названих працях не позбавлене низки суттєвих огріхів. Так, у першій книзі згадується твір історика К. Халлідея «Історія Скитів», який 1833 р. вийшов друком у Берліні Доватур, А.И., Каллистов, Д.П., Шишова, И.А. Указ. соч. С. 46.. Насправді ж, йдеться про опубліковану в 1835 р. працю К. Галлінга, про яку в нашій статті буде згадано нижче. Також авторами нарису піддані аналізу дві роботи історика К. Нойманна, які обидві вийшли друком у 1855 р. Там же. С. 50.. Ці праці, про що також згадуватиметься нижче, належать: 1) «Народи південної Росії» (Лейпциг, 1846; 2-е вид., 1855) - сходознавцю Карлу Фрідріху Нойманну (Karl Friedrich Neumann; 1793-1870); 2) »Елліни в країні скитів» (1855) - історикові та географові Карлу Нойманну (Karl Johann Heinrich Neumann; 1823-1880). Також, у праці А. Нейхардт є не зовсім коректне твердження, що на думку Е. Ейхвальда племена скитів, у т. ч. скити царські, були слов'янами Нейхардт, А.А. Указ. соч. С. 31-32..

Близько трьох десятків праць німецьких/німецькомовних авторів XIX ст., котрі стосуються Геродотової Скитії та походу Дарія I в Скитію, згадано в історіографічній студії відомого українського дослідника стародавньої історії Олександра Домбровського, яка з'явилася друком у 1987-1988 рр. Серед авторів зазначених робіт є як відомі у XIX ст. дослідники (історики, географи та філологи), професори німецьких університетів - Б.Г. Нібур, К. Маннерт, К. Мюлленгоф, К. Нойманн та ін., так і викладачі гімназій - К. Струве, Г. Майр, Ф. Фойгт та ін. Див.: Домбровський, О. Геродотова Скитія // Український історик. 1987. № 1-4 (93-96). С. 54-66; 1988. № 1-4 (97-100). С. 106-118..

У 1788 р. побачила світ перша частина «Географії греків і римлян» (всього вийшло 10 частин, деякі - в кількох томах), автором якої був учитель гімназії із Нюрнберга Конрад Маннерт (Konrad Mannert; 17561834), пізніше - професор університетів в Альтдорфі, Вюрцбурзі та Мюнхені. Над цим проєктом, який приніс йому славу і визнання, учений працював більше трьох десятиліть¹¹. У четвертій частині, яка називалася «Північ світу від Вісли до Китаю» (1795 - перше видання; 1820 - друге, значно доповнене), велике місце відводилося географії Геродотової Ски- тії (книга 2), історії скитів, сарматів і слов'ян за Птолемеем та ін. авторами (книга 3), описові окремих народів «Північної Європи» - язигів, Дакії, північно-західного узбережжя Понту Евксинського, Європейської Сарматії, Таврики та ін. (книга 4).

К. Маннерт вказував, що джерелами інформації Геродота про Скитію були: 1) його власні спостереження під час подорожей, 2) повідомлення, отримані ним від скитів та інших варварів, 3) розповіді грецьких колоністів, 4) витяги з праць давньогрецьких авторів. На думку дослідника, Геродот подорожував як купець - одним із товарів, до яких він проявляв інтерес, було золото, що видобувалося агатирсами в Семигороді. Йому були добре відомі басейни Тіраса й Гіпаніса, багато часу він провів у місті Борис- фенітів, а також здійснив подорож навколо Кримського півострова Wegele, F.X. von. Mannert, Konrad // Allgemeine Deutsche Biographie. Bd. 20. Leipzig: Duncker & Humblot, 1884. S. 199-200. Mannert, K. Geographie der Griechen und Romer. Viertel Theil : Der Norden der Erde von der Weichsel bis nach China / 2-e ganz umgearb. Auflage. Nurnberg: Ernst Christoph Grattenauer; Leipzig : Hahn'schen Verlags-Buchhandlung, 1820. S. 96-98..

Рис. 1. Українські терени на мапі Геродотової Скитії (за К. Маннертом)

Описуючи Скитію, яка простягалася від Істра до Танаїсу, К. Маннерт спробував з'ясувати розташування низки географічних об'єктів. Так, згадувану Геродотом загадкову місцевість Герри він пов'язав з долиною річки Самара Ibid. S. 102.. Найзахіднішу річку Скитії, притоку Істра Тіарантос учений ідентифікував як річку Жіу на південному заході сучасної Румунії, а от притоку Бористену Пантікап - як Сулу Ibid. S. 105, 107-108..

За твердженням К. Маннерта, між Доном і Дніпром знаходилася головна маса скитських племен, які були відомі грекам під трьома назвами: вільні або царські скити, скити-кочівники та скити-землероби. На захід від Дніпра мешкали відірвані від головної маси скити, які перемішалися з греками Ibid. S. 121, 123-125.. Учений називав скитів татарським народом, але також прослід- ковував їхній зв'язок з донськими козаками, яких вважав мішаниною татар і росіян, у той час як останніх пов'язував із савроматами Ibid. S. 127-128.. На північний захід від сучасного Львова, на думку К. Маннерта, мешкали неври, а в околицях цього міста - будини, у той час як Геродот розміщував їх над Танаїсом. Учений також вважав, що поблизу сучасного Києва селилися андрофаги Ibid. S. 133-134..

У 1820 р. майбутній реформатор географічної науки Карл Ріттер (Karl Ritter; 1779-1859), на той час мало ще кому відомий професор історії гімназії у Франкфурті-на-Майні, опублікував трактат «Вступ до історії європейських народів до Геродота, які мешкали на Кавказі та берегах Понту». Проаналізувавши відомі свідчення про походження, звичаї, релігію і переселення різних народів в цьому регіоні, він обгрунтував декілька оригінальних гіпотез: 1) про однакові релігійні культи населення басейну Меотиди та жителів Індії; 2) походження давньої назви Азовського моря від слова «Maia» («мати»), - саме цим пояснювалося уявлення давньогрецьких філософів про Меотиду як «матір Понту»; 3) похід Дарія I в Скитію трактувався як «священна війна» війська вірних великого бога Ормузда (персів) проти прихильників його антагоніста Шака, іменем якого називалися саки, тобто скити Ritter, K. Die Vorhalle Europaischer Volkergeschichten vor Herodotus, um den Kau- kasus und an den Gestaden des Pontus: Eine Abhandlung zur Alterthumskunde. Berlin : G. Reimer, 1820. S. 147-206..

Одним із найвідоміших німецьких дослідників у царині історичної географії в I пол. XIX ст. вважається Фрідріх Август Укерт (Friedrich August Ukert; 1780-1851), який більшу частину життя пропрацював у герцогській бібліотеці в м. Гота. Географічним інститутом у Веймарі в 1816-1846 рр. видавалася його праця «Географія греків і римлян із найдавніших часів до Птолемея» в 3-х томах, 5-ти книгах. В останній книзі цього фундаментального видання, яка вийшла з присвятою О. Гумбольдту, розповідалося про країни, що розташовувалися на північний схід від Давньої Греції та Італії - Скитію, Сарматію та Дакію. Зокрема, автор інформував читачів про історію, розташування і розміри Скитії та Сар- матії, рівнини і гори, моря, озера та ріки, клімат, тваринний і рослинний світ, мінеральні ресурси, торгівлю, населення, етногенез скитських і сарматських племен, їхніх сусідів - різні племена в Надчорномор'ї та на Кавказі, а також грецькі колонії Ukert, F.A. Geographie der Griechen und Romer von den fruhesten Zeiten bis auf Ptolemaus. Th. 3. Abt. 2. Weimar : Verlag des Landes-Industrie-Comptoirs, 1846. S. 9-594..

Книга Ф. Укерта була схвально сприйнята німецькими критиками, зокрема автором рецензії в часописові «Загальна літературна газета», що видавався в Галле і був наймасовішим і найвпливовішим німецькомовним періодичним виданням того часу. Так, рецензент зазначав, що Ф. Укерт не поділяв поглядів К. Маннерта, Б. Г. Нібура та П. Шафарика на етнічну приналежність скитів Allgemeine Literatur-Zeitung (Halle). 1847. October. № 238. Sp. 749-750.. Закінчувалася ґрунтовна рецензія подякою авторові за його копітку працю, завдяки якій читачі мали змогу познайомитися зі «слов'янським північним сходом» - суровою землею, що разюче контрастувала із романським півднем і особливо - німецьким центром Європи Ibid. № 239. Sp. 759..

У перші десятиліття XIX ст. неабиякою популярністю в усій Європі користувалися праці видатного представника «Геттінгенської історичної школи» Арнольда Геєрена (Arnold Hermann Ludwig Heeren; 1760-1842), професора Геттінгенського університету (1787 - екстраординарний професор філософії, 1794 - ординарний професор філософії, 1801 - професор історії) Meyer-Zwiffelhoffer, E. Alte Geschichte in der Universalgeschichtsschreibung der Fruhen Neuzeit // Saeculum. Jahrbuch fur Universalgeschichte. Freiburg; Munchen, 1995. Bd. 46, № 2. S. 271-273; Borowsky, P. Schlaglichter historischer Forschung. Studien zur deutschen Geschichte im 19. und 20. Jahrhundert. Hamburg : Hamburg University Press, 2005. S. 16-17.. Особливе місце серед них займала його робота «Уявлення про політику, зв'язки і торгівлю найвидатніших народів Стародавнього світу», перше видання якої побачило світ в 1793-1796 рр. Протягом кількох десятиліть учений постійно доповнював і удосконалював свій твір. Тому, якщо перше видання складалося з 2-х томів, то четверте (1824-1826) - вже з 6-ти. В останньому виданні розділу, який було присвячено скитам, відведено 52 сторінки. Основний акцент автор робив на описові географічного середовища проживання скитів, а також торгівлі і міжнародних контактів у Центральній Азії Heeren, A.H.L. Ideen uber die Politik, den Verkehr und den Handel der vornehmsten Volker der alten Welt. Theil 1: Asiatische Volker. Abt. 2: Phonicier. Babylonier. Scythen / 4 Aufgabe. Gottingen : Vandenhoeck und Ruprecht, 1824. S. 263-314..

На думку А. Геєрена, ім'я скитів є такою ж недостатньо чітко визначеною назвою в «давній» географії, як імена монголів і татар у «сучасній» географії. Хоча це ім'я конкретного народу, але його використовували також для назви усіх кочівників, які проживали на північ від Чорного і Каспійського морів та у Східній Азії. Учений наголошував, що така ж сама невизначеність існувала щодо назви країни: під Скитією іноді розуміли місце проживання народу скитів, або ж всі країни, які в його час були відомі під назвою Монголія або Тартарія Ibid. S. 264.

А. Геєрен вважав, що Геродот був надзвичайно скрупульозним у своєму дослідженні Скитії: він вірно відтворював те, що чув і бачив, був точний у визначенні місця розташування племен, розрізняв серед них справжніх скитів та тих, які за походженням не належали до скитських племен. Територія, яку він приписує скитам, простягалася від Дунаю до Дону, але в той же час навколо них жили й інші племена Ibid. S. 266, 268.. Скити, або сколоти, як вони себе називали, прийшли на ці землі зі сходу, з-за річки Аракс. Назва останньої, як зазначав дослідник, в Геродота й інших авторів не завжди відносилася до однієї конкретної річки (наприклад, Волги), ймовірно, вона взагалі означала велику річку Ibid. S. 269..

Проаналізувавши описи Геродота, геттінгенський вчений, зокрема, допускав, що нащадками кіммерійців могли бути таври, тому що «навіть найлютішим завойовникам нелегко вдається повністю винищити народ; і оскільки ми не знаходимо інших слідів кіммерійців у їхніх колишніх володіннях, це припущення слід принаймні вважати найбільш віро- гідним» Ibid. S. 271..

Описуючи землеробство, яким займалася частина племен Скитії,

А. Геєрен наголошував, що для цього були всі умови: від річки Дону до Дунаю, від Польщі до Азовського моря ґрунт був надзвичайно родючим, скрізь зустрічалися багаті луки, обробка яких не становила труднощів для землеробів. Оброблена земля простягалася аж до нинішнього Києва. Отже, в перську добу, як і тепер, Україна була багатою зерновою країною; торгівля землеробів йшла через місто Ольвію Ibid. S. 273, 297..

З часом вплив А. Геєрена на розвиток історіографії ставав все менш помітним. Але і в другій половині XIX ст. були дослідники, які вважали себе послідовниками А. Геєрена. Серед останніх був академік Санкт- Петербурзької АН, відомий біолог і географ Карл Бер (Karl Ernst Ritter von Baer Edler von Huthorn; 1792-1876). Вийшовши на пенсію та переїхавши до Дерпта, він захопився історико-географічними студіями. Так, грунтуючись на описах Геродота, К. Бер спробував окреслити торгі- вельний шлях, який у V ст. до н. е. розпочинався біля берегів Чорного моря та йшов до Азії Baer, K.E. v. Handelsweg, der im funften Jahrhundert vor Christo durch einen groben Theil des jetzt Russischen Gebietes ging // Reden, gehalten in wissenschaftlichen Versam- mlungen und kleinere Aufsatze vermischten Inhalts. Dritter Theil : Historische Fragen mit Hilfe Naturwissenschaften beantwortet. St. Petersburg : Verlag der Kaiserlichen Hofbuch- handlung, 1873. S. 62-111.. У 1874 р. в авторитетному німецькому географічному щотижневику «Закордон» вийшла стаття «Географічні питання з доісторичних часів», в якій було узагальнено його історико-географічні розвідки. Зокрема, йшлося щодо локалізації місцевостей, про які згадувалося в «Одіссеї» та про шлях із Скитії до Азії за Геродотом Baer, K.E. v. Geographische Fragen aus der Vorzeit // Das Ausland: Ueberschau der neuesten Forschungen auf dem Gebiete der Natur-, Erd- und Volkerkunde / red. Friedrich von Hellwald. Stuttgart. 1874. Nr. 33 (17. August). S. 641-646; Nr. 34 (24. August). S. 663-666..

Відомий німецький історик-антикознавець Бартольд Георг Нібур знаний передусім як автор «Римської історії» (1811-1832), знакової праці у вивченні класичної давнини, а ще як фундатор критичного історико- філологічного методу. Зокрема, сучасні дослідники відзначають вплив Б. Г. Нібура на науково-педагогічну діяльність видатних українських істориків I пол. XIX ст. Осипа Бодянського, Володимира Циха та Михайла Максимовича Ясь, О. Критичний метод та його роль у становленні академічної історіографії // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. Київ, 2004. Число 11. Част. 2. С. 212-215, 218-220..

Уже в перших своїх доповідях на засіданнях Берлінської Академії наук у 1811-1812 рр. Б. Г. Нібур продемонстрував інтерес до географічних описів Геродота та до історії скитів і сарматів. Низку своїх есе, серед яких були і зазначені доповіді, учений перевидав у 1828 р. Niebuhr, B.G.: 1) Ueber die Geographic Herodots (mit einer Charte). 1812 // Niebuhr, B.G. Kleine historische und philologische Schriften. 1-e Sammlung. Bonn : E. Weber, 1828. S. 132-158; 2) Untersuchungen uber die Geschichte der Scythen, Geten, und Sarmaten (nach einem 1811 vorgelesenen Aufsatz neu gearbeitet 1828) // Ibid. S. 352-398. Через рік вони вийшли в світ також англійською Idem. A Dissertation on the Geography of Herodotus, with a Map. Researches into the History of the Scythians, Getae, and Sarmatians / transl. from the German. Oxford : D.A. Tal- boys, 1830. II, 86 p..

Учений вважав, що інформація географічних описів Геродота достатньо повна і зручна для інтерпретації. Проте він вказав і на окремі помилки, які допустив «батько історії». Так, на думку Б.Г. Нібура, невірним було уявлення Геродота про те, що територія Скитії формою нагадує квадрат. Він назвав одну із причин цієї помилки - Геродот вважав, що Крим схожий за формою до Япігії або Аттики. Б.Г. Нібур допускав, що колишні раби звели укріплення, яке мало зупинити військо скитів, що поверталося з Азії, не біля Перекопу, а на захід від Боспору Idem. Ueber die Geographie Herodots. S. 157..

На думку Б.Г. Нібура, оскільки Геродот отримував інформацію про Скитію в Ольвії, то саме з цього місця він і розпочав свій опис країни. Ольвіополітам найкраще були відомі річки Дніпро і Південний Буг. Окремим купцям із Ольвії вдавалося досягнути Дону і навіть місць золотовидобування на південному Уралі. Учений вважав, що скити-ко- чівники мешкали на Лівобережжі Дніпра, царські скити - біля річки [Сіверський] Донець, на узбережжі Меотиди та в Криму, скити-землероби - у Подніпров'ї та на Поділлі Idem. Untersuchungen uber die Geschichte der Scythen, Geten, und Sarmaten. S. 359-361.. Проаналізувавши свідчення Геродота та Гіппократа про скитів (їхня будова тіла, спосіб життя, звичаї, поклоніння богу війни, доїння кобил, повстяні намети, сп'яніння від парів конопляного насіння на розжарених каміннях та ін.), він дійшов висновку про їхнє монгольське походження Ibid. S. 361-362..

Використавши текст декрету на честь Протогена (III ст. до н.е.), а також свідчення античних авторів, Б.Г. Нібур спробував з'ясувати переміщення різних племен у Надчорномор'ї - галатів, скірів, скитів, савда- ратів, яксаматів, савроматів, кімбрів та ін. Ibid. S. 382-385.. Зокрема, він висловив припущення, що колоністи-елліни в Надчорномор'ї серед сусідів мали й германські племена, як от скірів Ibid. S. 385-387..

Теорія Б.Г. Нібура про приналежність скитів до монгольських народів мала чимало прихильників серед істориків у першій половині - середині XIX ст. Одним із відомих її адептів був уродженець Ганноверського королівства, випускник Боннського університету, добрий знавець кількох класичних і сучасних мов Август Гансен (August Heinrich Hansen; 18131849), який отримав докторську ступінь в Єні (1839) та працював у Дерпті вчителем в гімназії та приват-доцентом місцевого університету Біографія молодого вченого викладена в спеціальній брошурі, яка була опуб-лікована після його передчасної смерті: Zur Erinnerung an August Hansen, Doktor, Lehrer der historischen Wissenschaften am Gymnasium und an der Universitat zu Dorpat, gestorben am 3. Mai 1849. Dorpat : Laakmann, 1849. 18 s.. Великий резонанс мали його дослідження з історії Скитії Hansen, A.: 1) Ost-Europa nach Herodot mit Erganzungen aus Hippokrates. Dorpat : Otto Model, 1844. [5], 179 s.; 2) Ueber die Nationalitat der Skythen und ihrer Nachbarn, wie Herodot und Hippokrates sie schildern // Verhandlungen der gelehrten Estnischen Gesellschaft zu Dorpat. Band 1. Heft 3. Dorpat : E. Karow, Leipzig : C. Kohler, 1844. S. 73-84.. Його праця «Східна Європа за Геродотом з доповненнями з Гіппократа», яка була заявлена як перша із запланованої серії «Причинки до історії Переселення народів», отримала схвальну рецензію в гейдельберзькому науковому часописі Bahr, Chr. [Rez.:] Osteuropa nach Herodot mit Erganzungen aus Hippokrates. Von Dr. A. Hansen ... // Heidelbergische Jahrbucher der Literatur. 1846. Nr. 4. S. 54-64, Nr. 5. S. 65-68..

У монографії молодого вченого зроблено ґрунтовний опис географії Скитії, який включав орографію, гідрографію, характеристику місць проживання окремих племен, клімат, рослинність, тваринний світ, мінеральні ресурси. Також йшлося про спосіб життя і звичаї скитів та їхніх сусідів, політичний лад, вірування й легенди, мову, історію скитів, похід Дарія I та ін. Дослідник із Дерпта наголошував на своїй незгоді з деякими твердженнями відомих учених, наприклад з Б.Г. Нібуром щодо форми Геродотової Скитії. Проте він солідаризувався з останнім, назвавши свідчення Гіппократа про кочових скитів головним аргументом щодо їхнього монгольського походження Hansen, A. Ost-Europa nach Herodot... S. 150.. Аналізуючи географічні назви, спосіб життя і звичаї інших племен, які або мешкали в межах Скитії, або ж були її близькими чи далекими сусідами, А. Гансен дійшов висновку про їхню спорідненість зі слов'янами, литовцями, тюрками та фінами Ibid. S. 168-179..

У 1846 р. в Парижі вийшла друком французькою невелика праця публіциста, уродженця Любека Курда фон Шльоцера (Conrad Nestor von Schlozer; 1822-1894) «Перші жителі Росії: фіни, слов'яни, скити і греки: історико-географічний нарис» Schloezer, K. de. Les premiers habitants de la Russie: Finnois, Slaves, Scythes et Grecs: Essai historique et geographique. Paris : F. Klincksieck, 1846. 45 p.. Автор, який вивчав сходознавство та історію в університетах Геттінгена і Берліна, в низці своїх робіт 1840-х рр. звернувся до тем, які свого часу піднімав його дід Август Людвіг Шльо- цер (1735-1809). Перші праці молодого дослідника були високо оцінені Отто Абелем, автором рецензії в «Новій енській загальній літературній газеті» Abel, O. [Rez.:] Geschichte. 1) Les premiers habitants de la Russie: Finnois, Slaves, Scythes et Grecs. Essai historique et geographique par Kurd de Schloezer, Dr. en phil. Extrait de la revue de philology, de litterature et d'histoire anciennes, annee 1846, no. 2 et 3. Paris, Klincksieck. Gr. 8. 12 Ngr. 2) Russlands alteste Beziehungen zu Scandinavien und Konstantinopel, von Dr. Kurd v. Schlozer. Berlin, Besser. 1847. Gr. 8. 1 Thlr. 10 Ngr. // Neue Jenaische allgemeine Literatur-Zeitung. 1848. № 140. 12. Juni. S. 557-559..

Розмірковуючи про скитів, К. Шльоцер наголошував: «лише в працях Геродота та його сучасника Гіппократа ми знаходимо правдиві й достовірні відомості про цей народ. Вони єдині серед усіх істориків і географів античності мали усталене уявлення про скитів. З короткого й характерного опису цього народу, який вони донесли нам, стає очевидним, що скити є окремою гілкою великої монгольської раси, схильної до завойовницьких походів, які періодично повторювалися в напрямку з Азії до Європи» Schloezer K. de. Op. cit. P. 29.. Як докази молодий дослідник навів ті ж самі приклади, що й Б.Г. Нібур Ibid. P. 30.

Одним із найбільш відомих прихильників монгольської теорії про походження скитів був уродженець Кенігсберга Карл Нойманн (Karl Johann Heinrich Neumann; 1823-1880), автор праці «Елліни в Скитській країні. Внесок до давньої географії, етнографії і торгівельної історії» (1855), яку високо цінували О. Гумбольдт і К. Ріттер. У 1860 р. К. Ной- манн став екстраординарним професором давньої історії та географії в університеті Бреслау, а з 1866 р. - ординарним професором Partsch, J. Carl Neumann (Nekrolog) // Altpreussische Monatsschrift: neue Folge; Der Neuen Preussischen Provinzial-Blatter: vierte Folge / hgs. Reicke R. Und Wichert E. Konigs-berg in Pr., 1882. S. 172-174..

За структурою праця К. Нойманна складалася з трьох книг. У першій - подавався фізико-географічний опис країни. Зокрема, розповідалося про ґрунти, степи, клімат, культурні рослини, атмосферні опади, лісову рослинність, Гілею та ін. У другій книзі йшлося про мешканців Скитії. Автор переповів етногенетичні легенди і свідчення Геродота про походження скитів, розповів про їхнє переселення, антропологічні особливості, мову, назву племен, простір і населення Скитії, релігійні вірування, спосіб життя та характер скитів і сарматів. Третя книга присвячувалася еллінським містам-колоніям. Автор розповів про найдавніші подорожі на Понт Евк- синський, уявлення Гомера, плавання фінікійців, карійців і критян, мілет- ську колонізацію, північнопонтійське узбережжя, Херсонес, Таврійські гори, Феодосію, Боспорське царство і його міста тощо Neumann, K. Die Hellenen im Skythenlande. Ein Beitrag zur Alten Geographie, Ethnographie und Handelsgeschichte. Bd. I. Berlin : Georg Reimer, 1855. XII, 578 s..

На думку К. Нойманна, природні умови та рух племен у внутрішніх районах Азії штовхали предків скитів до далекого переселення з межиріччя Онону та Керулену на захід - до берегів Понту, з довготривалими зупинками на берегах Яксарта (Сирдар'я) та на Південному Уралі Ibid. S. 199-200..

«Монгольська теорія» була піддана критиці німецькими етнографами, істориками та мовознавцями. Так, всесвітньовідомий німецький мандрівник, етнограф, антрополог Адольф Бастіан (Philipp Wilhelm Adolf Bastian; 1826-1905) звернув увагу на методологічний бік проблеми. Він зазначив, що давні скити, звичайно, не були монголами, оскільки ті були вперше створені в характерному для них вигляді Чингісханом. Але їхній побут і звичаї були подібними до тих, що й у монголів, турків, киргизів, узбеків та деяких інших народів. На його думку, з метою «класифікації» необхідно розробити спеціальну шкалу, яка б дала можливість встановити - чи в кожному випадку гіпотетичного паралелізму подібність переважатиме різницю Bastian, A. Ethnologische Forschungen und Sammlung von Material fur Dieselben. Jena: Hermann Costenoble, 1871. Bd. 2. S. 263..

З погляду мовознавства вказав на хибність цієї теорії та конкретні помилки в працях А. Гансена й К. Нойманна відомий сходознавець, екстраординарний академік Санкт-Петербурзької АН по літературі й історії азійських народів Антон Шіфнер (Franz Anton Schiefner; 18171879), уродженець Ревеля, який студіював східні мови в Берлінському університеті Schiefner, A. Sprachliche Bedenkengegen das Mongolenthum der Skythen // Melanges asiatiques. Tires du Bulletin historico-philologique de l'Academie Imperiale des Sciences de St.-Petersbourg. T. II (1852-1856). St.-Petersbourg : Imprimerie de l'Academie Imperiale des Sciences, 1856. P. 531-547..

У I пол. XIX ст. популярною також була теорія щодо приналежності скитів до фінських народів. Зокрема, її пропагував уродженець Курляндії, син вихідця з Гамбургу, випускник Берлінського університету Едуард Ейхвальд (Johann Karl Eduard Eichwald; 1795-1876) - учений-енцикло- педист, який прославився передусім своїми працями з геології, ботаніки, зоології, палеонтології. У 1825-1826 рр., коли він обіймав посаду професора зоології та акушерства в Казанському університеті, ним були обстежені басейн Каспійського моря та східна частина Північного Кавказу. Пізніше, працюючи у Віленському університеті, Е. Ейхвальд досліджував Волинь, Поділля та узбережжя Чорного моря. У 1834 р. в німець- комовному «Дорпатському щорічнику літератури, статистики і мистецтва» з'явилося його перше дослідження з історичної географії Скитії, присвячене дослідженню маршруту походу Дарія I у Скитію Eichwald, E. Darius Hystaspis zieht nach der Gegend von Pinsk // Dorpater Jahrbucher fur Litteratur, Statistik und Kunst, besonders Russlands. Bd. III. Riga, Dorpat : Verlag von Eduard Frantzen's Buchhandlung, 1834. S. 3-16..

Коли ж у 1838 р. Е. Ейхвальд обійняв кафедру натуральної історії Імператорської медико-хірургічної академії в Санкт-Петербурзі, з'явилися друком ще два його дослідження з історичної географії Скитії. Німецькою мовою у Берліні було опубліковано об'ємний другий том за наслідком подорожі Каспійським морем і Кавказом - «Давня географія Каспійського моря, Кавказу і південної Росії. За грецькими, римськими та іншими джерелами» Idem. Alte Geographie des Kaspischen Meeres, des Kaukasus und des sudlichen Russlands. Nach Griechischen, Romischen und anderen Quellen. Berlin : Friedrich Heinrich Morin, 1838. 593 s.; російською - стаття в популярній «Бібліотеці для читання», в якій розбиралися свідчення Геродота Эйхвальд, Э. О древнейших обиталищах всех племен славянских, финских, турецких и монгольских в южной России по Геродоту // Библиотека для чтения: журнал словесности, наук, художеств, промышленности, новостей и мод. Санкт-Петербург : Изд. А. Смирдин, 1838. Т. XXVII. Отд. III. С. 53-93..

Е. Ейхвальд спробував дати раціональне пояснення малозрозумілим чи навіть контроверсійним свідченням про Скитію, племена скитів та їхніх сусідів. Так, він коментує інформацію, якій Геродот не довіряв, проте скити та елліни присягалися, що неври раз на рік перетворювалися на кілька днів у вовків. На думку вченого, неври взимку куталися у вовчі чи овечі шкури, що вивертали хутром назовні: в очах південних сусідів це робило їх схожими на вовків Eichwald, E. Alte Geographie des Kaspischen Meeres... S. 273..

Учений-енциклопедист вважав, що скити були племенами фінського походження, які колись мешкали на схід від Уральських гір і під тиском масагетів перейшли річку Аракс, що впадала в Каспійське море, та вторглися в землю кіммерійців біля Меотиди. На його думку, слов'яни здавна використовували для позначення фінських племен назву «чудь». У той же час греки спробували передати звук «tsch», якого не було в їхній мові, за допомогою літер sk, а шиплячий звук «d'» - своїм th; ось як у них замість слова «чудь» виникла назва «скити». Пізніше греки й римляни називали скитами всіх варварів у Надчорномор'ї, де поряд з фінськими племенами мешкали слов'янські та тюркські Ibid. S. 248, 249, 253.. Вказане твердження ґрунтувалося на інформації німецьких учених, які у XVIII ст. працювали в Санкт-Петербурзькій АН (Г.З. Байєр, Г.Ф. Міллер, А.Л. Шльоцер), про те, що аборигенів Сибіру аж до кордону з Китаєм в давнину називали чуддю. Цю гіпотезу також поширював лютеранський пастор і педагог з Вюртембергу Людвіг Ґеоргій (Johann Christian Ludwig Georgii; 1810-1896). Він не сумнівався в тому, що скити належали до великого фінського чи уральського народу Georgii, L. Das europaische Rutland in seinen altesten Zustanden aus den Quellen dargestellt. Stuttgart : Schweizerbart'she Verlagshandlung, 1845. S. 26..

На думку Е. Ейхвальда, вендсько-слов'янськими племенами були сав- ромати, неври, будини, даки, гети. Він вважав назву савроматів спотвореним греками ім'ям сербматів («сербів з-над Меотиди»). Учений допускав, що неври мешкали від верхів'їв Тірасу (Дністра) в Галичині до Підляшшя. Східніше земель неврів розкинулися великі простори, які були зайняті будинами: від району Кам'янця-Подільського північніше Дністра до витоків Прип'яті з її численними притоками, звідти - на схід до Танаїсу Eichwald, E. Alte Geographie des Kaspischen Meeres... S. 247, 271-274..

Уже згаданий сучасний дослідник Каспар Мейер наводить як приклад хибної етимології спроби Е. Ейхвальда ідентифікували різні племена Скитії як слов'ян: «він зміг віднести до слов'ян майже будь-який народ Геродотової Скитії, навіть царських скитів, лише згодом змінивши свою думку в наступних публікаціях» Meyer, C. Op. cit. P. 205..

Відомий німецький історик і філолог, засновник кельтології Каспар Цойсс (Johann Kaspar ZeuB; 1806-1856) у своїй першій значній праці «Німці і сусідні з ними племена» (1837) відкинув пануючі на той час гіпотези про фінське чи монгольське походження скитських племен. На його думку, зовнішність скитів, описана у відомому творі Гіппократа «Про повітря, воду й місця», стосувалася різних народів. К. Цойсс доводив приналежність скитсько-сарматських племен до іранців, на користь чого навів три головні докази. По-перше, згідно з описом Геродота, скитська релігія була подібною до мідійсько-перської Zeuss, К. Die Deutschen und ihre Nachbarstamme. Munchen : I.J. Lentner, 1837. S. 285-290.. По-друге, у давнину персько-мідійські племена були так само поширені в Азії як індійські чи семітські. Серед перських народів були землероби і кочівники Ibid. S. 291-298.. По-третє, не бракувало підтверджень мідійсько-перського походження кочових скитсько-сарматських народів. На думку К. Цойсса, прямими їх нащадками були алани на Кавказі та бухарські таджики Ibid. S. 298-302..

З часом, як відомо, саме іранська теорія етнічної приналежності кочових скитських племен була визнана в науковому світі найбільш обґрунтованою. У своєму виступі на спільному засіданні Королівської Прусської АН у Берліні 2 серпня 1866 р. відомий германіст, професор німецької мови і старожитностей Карл Мюлленгоф (Karl Viktor Mul- lenhoff; 1818-1884) висвітлив питання про походження та мову понтій- ських скитів і сарматів. Учений наголошував: думку про те, що скити Геродота на північ від Понту були монголами тепер можна вважати скасованою. Зокрема, на це вплинула лінгвістична критика А. Шіфнера (1856). Берлінський учений вказував: достатньо погляду на прекрасні твори грецького мистецтва, які знайдено в Криму та у гробницях скитських царів, котрі детально зображують зовнішній вигляд скитських вождів і народу, щоб переконатися, що вони не були вихідцями з Північної Азії. Навіть Гіппократ, який описував зовнішність скитів і говорив про вплив на неї їхнього способу життя і клімату, не згадував про найяскравіші риси монгольського типу. Геродот теж не сказав про них жодного слова, але, розповів про відмінності між скитами та аргімпеями Mullenhoff, K. Uber die Herkunft und sprache der pontischen Scythen und Sarmaten // Monatsbericht der Koniglich Preussischen Akademie der Wissenschaften zu Berlin. 1866. August. S. 549-550.

К. Мюлленгоф підкреслював: «Імена богів скитів і слова, які Геродот чітко назвав скитськими, виявилися арійськими та іранськими, і це нарешті доповнює важливе свідчення Геродота, згідно з яким скити-сколоти і савромати по суті розмовляли однією мовою, тільки різними діалектами» Idem. Deutsche Altertumskunde. Bd. 3. Berlin : Weidmannsche Buchhandlung, 1892. S. 123.. На думку К. Мейера, хоча на іранське походження особистих імен скитів і гідронімів вказували й раніше, після авторитетного аналізу північнопонтійської ономастики К. Мюлленгофом більшість вчених віднесли давніх кочових мешканців регіону до іранців Meyer, C. Op. cit. P. 205..

У добротному дослідженні «Геродот, його попередники та деякі пізніші письменники» уродженця Прусського королівства, педагога, історика, бібліотекара імператорської публічної бібліотеки в Санкт-Петербурзі, член-кореспондента Товариства історії та старожитностей Балтійських губерній Ернста Боннелла (Ernst Friedrich Wilhelm Bonnell; 1817-1893) спеціальний заключний розділ було присвячено скитській мові. Автор був глибоко переконаний, що скити, як і савромати, належали до іранських народів Bonnell, E. Beitrage zur Altertumskunde Russlands (von den altesten Zeiten bis um das Jahr 400 n. Chr.), hauptsachlich aus den Berichten des Griechischen und Lateinischen Schriftsteller. Bd. I : Herodot, seine Vorganger und einige spatere Schriftsteller. St. Petersburg : Gedruckt auf Kosten des Herrn Grafen S. Stroganoff, 1882. S. 501..

У 1883 р. відомий німецький мовознавець, індогерманіст, професор університету в Єні Отто Шрадер (Otto Schrader; 1855-1919) опублікував грунтовне дослідження «Порівняння мов і передісторія. Лінгвоісторичний внесок у вивчення індоєвропейської давнини» (1890 - 2-е вид., 1907 -3- е вид.), де проаналізував свідчення про племена кочівників, які прийшли углиб європейської Росії з киргизько-туркменських степів, і яких стародавні автори називали саками, скитами, сколотами і сарматами. Він наголошував: «наразі можна з упевненістю сказати, що скити розмовляли арійською мовою і що основою цих народів була арійська» Schrader, O. Sprachvergleichung und Urgeschichte. Linguistisch-historische Beitrage zur Erforschung des indogermanischen Altertums. 3-e neubearb. Aufg. Jena : Hermann Costenoble, 1907. S. 485..

У XVIII - на початку XIX ст. доволі популярною серед слов'янських і особливо російських учених була теорія про зв'язок слов'ян зі скитами і сарматами. Так, професор грецької мови Королівської академії в Прес- сбурзі (Братислава) Грегор Даньковський (Gregor Alojz Dankovszky) у 1825 р. опублікував невелику розвідку, яка була присвячена праісторії народів слов'янської групи за грецькими джерелами. Вважаючи скитів слов'янами, дослідник запропонував власний погляд на етимологію різних імен і термінів, згаданих у скитському логосі Геродота. Зокрема, ім'я Таргітая він виводив зі слов'янських слів «Старий тата» (Stary tata), авхати - «вухаті», катіари - від слова «кат» та ін. На його думку, авхатів Геродота візантійські автори називали Uzi, а катіарів - KazarHerodot's, Strabo's, Diodor's von Sicilien, der Byzantiner, und der alten Geographie ins- besondere. Erstes Heft : Urgeschichte der Volker slawischer Zunge. Pressburg : Belnnay Erben, 1825. S. 8, 11-12..

У 1841 р. в Штутгарті вийшла друком книга «Скитія і скити Геродота та його пояснення, разом з описом сучасного стану тих країн», на титульній сторінці якої вказувалося, що її автором є доктор Фрідріх Людвіг Лінднер (Friedrich Ludwig Lindner; 1772-1845) - баварський королівський дипломатичний радник Lindner, F.L. Skythien und die Skythen des Herodot, und seine Ausleger, nebst Beschreibung des heutigen Zustandes jener Lander. Mit vier Karten. Stuttgart : E. Schwei- zerbart'sche Verlagshandlung, 1841. S. I.. Уродженець Курляндії, випускник Енського університету був різносторонньою особистістю: спробував фах лікаря, викладав в університеті, займався письменством і журналістикою, зокрема писав гостру політичну публіцистику, в якій закликав до розширення Баварії, Саксонії, Ганноверу та Вюртембергу, які мали стати противагою Пруссії та Австрії Feilchenfeldt, K. Lindner, Friedrich Ludwig // Neue deutsche Biographie. Bd. 14. Berlin: Duncker & Humblot, 1985. S. 610-611..

У спеціальному історіографічному розділі Ф.Л. Лінднер досить різко охарактеризував праці своїх попередників. Так, щодо Б.Г. Нібура він вказав, що той або не зрозумів скитський логос Геродота, або навіть не хотів його зрозуміти Lindner, F.L. Op. cit. S. 32.. Автор висміяв містицизм «великого берлінського географа» К. Ріттера. Зокрема, він вважав нікчемною гіпотезу про священне значення Меотиди (Великої Матері) для багатьох народів Євразії Ibid. S. 33-35..

Ф.Л. Лінднер спробував пояснити малозрозумілі місця в творі Геродота, охарактеризувати географію Скитії, з'ясувати обставини походу персів, порівняти дані Геродота із свідченнями пізніших античних авторів, вказати на ймовірних нащадків скитів. Щодо останнього дослідник перш за все виокремив ті племена, які вважав скитськими, а саме: ско- лотів (власне скитів), савроматів, будинів, агатирсів, саків. Всі ж інші племена, про які згадував Геродот в описі Скитії, не були скитськими (таври, алазони, неври та ін.). Автор відкинув гіпотези про зв'язок скитів із тюрками, монголами, гунами чи фінами, наголосивши на їхньому місці серед індогерманських народів. На його думку, нащадками геродотів- ських скитів є слов'яни. Саме тому приєднання Надчорномор'я до Російської імперії трактувалося ним як повернення слов'ян на древню прабать- ківщину Ibid. S. 222-239. Закінчувалася праця побажанням «найвеличнішому слов'ян- ському народу» вигнати з Європи азіатських загарбників - турків, що дало б змогу повернути вітчизну фракійсько-еллінському племені Ibid. S. 239..

Рис. 2. Скитія в уявленнях Геродота (реконструкція Ф.Л. Лінднера)

історична географія скитія

На сторінках «Записок Одеського товариства історії і старожит- ностей» з'явилася схвальна рецензія Ніколая Надєждіна, який назвав книгу Ф.Л. Лінднера «одним із найбільш чудових явищ сучасної археологічної критики» Надеждин, Н.И. [Рец.:] Skythien und die Skythen des Herodot, und seine Ausleger, nebst Beschreibung des heutigen Zustandes jener Lander, von Dr. Friedrich Ludwig Lindner, konigl. baver'schem Legations-Rath. Mit vier Karten. Stuttgart: E. Schweizerbart'sche Verlagshandlung. 1841 // Записки Одесского общества истории и древностей. 1844. Т. 1. С. 394.. Рецензент зауважив, що надзвичайно цікаво слідкувати за поясненнями паном Лінднером текстів Геродота, які демонструють дивовижну ясність його погляду та палку наснагу Там же. С. 405.. Саме за допомогою своїх припущень, більшість з яких є абсолютно новими і надзвичайно оригінальними, Ф.Л. Лінднер «зміг подати на карті всю Геродотову Скитію, з її межами, у всіх деталях, згідно з дійсністю» Там же. С. 418..