Символічне означення українського війська доби визвольних змагань (1917-1921 рр.)

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв

Символічне означення українського війська доби визвольних змагань (1917-1921 рр.)

Карпов В.В., д.і.н.

Лютнева революція 1917 р. в Російській імперії мала одним з найважливіших свoїx наслідків прoбудження національної свідoмoсті нарoдів країни. В Україні oднoчаснo з рoзгoртанням націoнальнo-визвoльнoгo руxу пoчинається прoцес фoрмування власного війська. У російській армії поширюється руx за «українізацію», тобто виділення вoяків українськoї націoнальнoсті в oкремі військові частини. До найвідоміших в історії належать військові частини 1-го Українського корпусу на чолі з генераллейтенантом Павлом Скоропадським.

Окрім таких українізoваниx фoрмувань, існував ряд частин, ствoрениx самoчиннo в тилу, а такoж дoбрoвoльчиx утвoрень. У цих новостворених військових підрозділах з'явилися власні специфічні військові відзнаки для розпізнання їх з-поміж інших військових частин. Творення власне української військової символіки на початковому етапі мало стихійний характер.

На основі вивчення історії створення і діяльності Української армії за доби Визвольних змагань можна виділити чотири етапи процесу опрацювання та вироблення державної та військової символіки. Перший з них це період Центральної Ради з 20 листопада 1917 р. до 29 квітня 1918 р. У цей час зміни у військовій формі були незначні. Проте заслуга першої української влади полягала в тому, що вона зробила дуже важливий і відповідальний крок до створення символічного означення власної української за характером армії. Оцінюючи зроблене на цьому етапі, треба не випускати з уваги складну тогочасну військово-політичну й економічну ситуацію, стан країни, а також те, що армія створювалась на міліційній основі.

Найпоширенішим способом виокремити із загального числа російської армії українізовані підрозділи було застосування національної стрічки. Так, деякі українські вояки цілими відділами, а то часто і поодиноко в одному відділі уживали жовто-блакитну стрічку, яку носили на шапці і на шинелі чи гімнастьорці. На шапці жовто-блакитну розетку приміщали під російською кокардою або замість кокарди, на шинелі її чіпляли просто на груди чи десь на рукав. Часом ці способи поєднувалися [16, с. 47; 458, с. 44].

Українські військові формації, утворені з числа добровольців по різних містах України, були позбавлені централізованого військового керівництва і мали повну свободу своїм ініціативам у питанні вироблення військової символіки національного характеру, чим широко і скористалися. Переважало загальне прагнення до використання історичних традицій українського війська часів козаччини без урахування вимог тогочасного періоду військової діяльності. Передусім це стосувалося зовнішнього вигляду і розрізнення за уніформою, і тому різні полки, загони, курені буйно зацвіли розмаїтою кольоровістю уніформ та багатством їх покрою черкесок, жупанів, широких штанів тощо.

Свій внесок у вироблення національної символіки зробив Український генеральний військовий комітет, пізніше перейменований на Генеральний секретаріат військових справ. Згідно з наказом Генерального секретаріату від 17 грудня 1917 р., було встановлено тимчасову похідну уніформу Української народної армії, яка мала за основу форму одягу російської армії, що під впливом революційних подій розпадалася. Погони були скасовані, військовики мали носити відповідно до посад срібні чи золоті галунні шеврони на правому рукаві вище ліктя. На конкретну посаду вказувала кількість шевронів, наявність або відсутність на них петлі, тип галуна.

Військовий міністр Української Народної Республіки М. Порш ввів у нечисленних тоді військах Центральної Ради тимчасові однострої. Згідно з його рішенням, а це наказ №105 від 28 грудня 1917 р., було впроваджено знаки розрізнення на ріжках коміра і погони блакитні з жовтим кантом, а також знак на шапку [134, с. 110]. Сам одяг військовиків залишався російського зразка [482, арк. 30]. Військові ранги під впливом тогочасних революційних настроїв було скасовано. Для розпізнавання українських частин, що дислокувалися в Київському гарнізоні, усіх військовиків зобов'язували мати жовто-блакитну або блакитну пов'язку на рукаві чи жовто-блакитну розетку на грудях [483, арк. 27].

За Центральної Ради власні системи відзнак мали й окремі військові частини. Як зазначає M. Битинський, «на початку творення українських військових відділів уживання в них командних та рангових відзнак носило характер такої ж буйної різжноманітності та подекуди анархії, як це було і з вибором та уживанням ріжноманітного військового одягу... новостворені військові частини в силу життєвої необхідності винаходжували для себе самостійно та уживали своїх локальних систем, які між собою були дуже часто відмінні як внутрішньoю структурoю, так і зoвнішнім виглядом» [16, с. 50]. Так, військовики Богданівського полку носили сині погони з жовтими кантами й літерами «Б» і «Х», на яких містилися біляво-жовті нитяні стрічки (у підстаршин) і срібні галунні (у старшин) [419, с. 8; 420, с. 15]. Полки Вільної України та ім. Полуботка як відзнаки використовували червоні смужки (у підстаршин) і червоні видовжені кружки над обшлагом лівого рукава (у старшин). Полк ім. Кошового Костя Гордієнка мав відзнаки у вигляді білих нитяних стрічок. Вояки Гайдамацького коша Слобідської України й Республіканського полку носили відзнаки у вигляді шевронів на рукавах. За даними M. Битинського, цей вид відзнак був найпоширенішим при Центральній Раді [16, с. 50]. У тогочасному українському війську панувала також плутанина офіцерських рангів і посадових найменувань, що часто призводило до порушення субординації. Деякі частини використовували систему козацьких чинів російської армії, інші вживали лише назви посад.

На початку 1918 року розпочалося відновлення української військової авіації. Розпорядженням інспектора повітряного флоту УНР підполковника Віктора Павленка встановлювався знак розрізнення для авіаторів України: герб України тризуб чорного кольору у білому квадраті із чорною обвідкою [421, с. 18].

Виявом піднесення української національної свідомості серед особового складу Чорноморського флоту стало підняття на кораблях жовто-блакитних і блакитно-жовтих прапорів. Вивченням проблеми формування української військово-морської символіки у зазначений період займалися дослідник Тарас Штик та військовий журналіст Мирослав Мамчак. У листопаді 1917 р. майже на половині кораблів Чорноморського флоту й у всіх чорноморських портах майоріли українські прапори. Провідником українського руху на флоті стала Рада Української чорноморської громади [521, с. 76].

«З кінцем квітня 1917 р. майже на всіх кораблях Чорноморської флоти вже існували свої українські корабельні ради чи гуртки, так само як у сухопутних частинах Севастопольської морської кріпості й повітрофлоті. З цих рад найбільш діяльні були ради лінійних кораблів... мінної бригади, Севастопольського флотського півекіпажу, якого командантом був пполк. В. Савченко-Більський. Півекіпаж мав уже свою українську корогву («знам'я»). Це, безумовно, перша історична українська корогва не лише при новітній українській флоті, але і в новій українській армії», описує стан справ на флоті П. Василевський [40, с. 88]. На жаль, автор не дає опису цього прапора.

27 (14 старого стилю) січня 1918 р. Центральна Рада прийняла Тимчасовий «Закон про український державний флот», у якому є опис прапора Українського військового флоту: «полотнище в двох жовтому і блакитному кольорах. В кряжі блакитного кольору історичний золотий тризубець часів Українсько-Руської держави Х в.». У внутрішньому полі тризубця встановлювався білий колір. Це найперше застосування тризуба у державній символіці [214, с. 24].

29 квітня 1918 р. Севастопольська фортеця і флот підняли українські прапори. Командувати флотом приступив адмірал Саблін. На той час Чорноморський флот складався з трьох бригад лінійних кораблів, однієї бригади крейсерів, однієї бригади гідрокрейсерів, дивізій міноносців, підводних човнів, кораблів окремого призначення та допоміжних суден. До неї належали також морська піхота та авіація.

Того самого дня політична ситуація в Україні докорінно змінилася було встановлено гетьманське правління Павла Скоропадського, яке діяло до 14 грудня 1918 р. На період Гетьманату П. Скоропадського припадає другий етап процесу опрацювання та вироблення державної та військової символіки. У цей час виконано основну роботу щодо створення однострою для української армії, зокрема встановлено українську кокарду, погони, почалося розроблення польової форми, запроваджено спеціальну форму для корпусів, дивізій війська Української держави, а також штабу і конвою гетьмана. Український дослідник фалеристики В. Воронін довів, що саме у цей період було опрацьовано нагородну систему Української держави [49, с. 31].

Із опрацюванням одностроїв розроблялася і символіка гетьманського війська. Простежується використання козацької символіки XVII XVIII ст. Булава, бунчук та козацький прапор, поруч із назвою вояка козак, виступають свідченням успадкування традицій козацького війська. Булаву уживали на погонах, кокардах на кашкетах військовослужбовців гетьманської гвардії Окремої Сердюцької дивізії. Козацькі прапори розміщені обабіч центрального медальйону з Тризубом блакитного кольору на нагрудному знаку випускників Інструкторської школи старшин [496, с. 10 11].

Гетьманом П. Скоропадським весною 1918 р. була створена державна геральдично-прапорна комісія під юрисдикцією Міністерства морських справ, яка мала виготовити низку прапорів для українського морського флоту, армії, дипломатичної служби, гетьманського двору та інших державних установ. Також у Севастополі, а пізніше в Одесі діяла морська геральдична комісія.

У липні та вересні 1918 р. П. Скоропадський затвердив два комплекти морських прапорів, а також прапори для армії та дипломатичної, консульської служби тощо [433, с. 2]. За основу військово-морського прапора Державного флоту України було взято прапор Лиманської козацької флотилії: на білому полотнищі синій хрест. За прикладом військово-морського прапорництва Великої Британії та Німеччини синій хрест отримав білосиню облямівку. Автор проекту прапора Юрій Нарбут розмістив у верхньому кряжі державний прапор із золотим тризубом, середній зуб якого мав форму хреста. Також були опрацьовані й посадові прапори українського державного флoту: прапор міністра морських справ і прапор командувача флоту. Прапор міністра морських справ являв собою прапор флоту, на середину хреста якого був накладений якір у квадраті з білим полем. На прапорі командувача флоту на середину хреста накладався малинового кольору щит із зображенням на ньому святого архистратига Михаїла [214, с.26]. Таке твердження спростовує відомий дослідник символіки доктор історичних наук А.Гречило, який стверджує, що новий військово-морський прапор, затверджений гетьманом П. Скоропадським 16 липня 1918 р. не мав жодного відношення до прапора Лиманської флотилії і його автором не був Г. Нарбут.

Перший і оригінальний зразок цього прапору Святослав Шрамченко, на той час ад'ютант міністра Військово-морського флоту, вивіз з Києва під час евакуації центральних установ. Прапор мандрував з ним дорогами України, Польщі, Німеччини, США. У 1955 році Святослав Шрамченко передав реліквію Українському музеєві в Каліфорнії (м. Онтаріо). Нині прапор можна побачити в експозиції Визвольних змагань в Українському національному музеї у Чікаго (США).

Щодо офіційного затвердження військово-морської символіки то гетьманом П. Скоропадським 15 липня 1918 р. було видано закон про уніформу для державного українського флоту, а 18 липня закон про військово-морський прапор флоту [521, с. 90]. Влітку 1918 р. до складу українського військового флоту входило три бригади лінійних кораблів, бригада крейсерів, три бригади гідрокрейсерів, дивізія міноносців у складі 27 ескадрених міноносців, 22 підводних човни та інші судна різного призначення.

Восени розпочалася зміна назв військових кораблів на українські. Цей процес теж можна віднести до одного з напрямів символічного означення війська та формування комплексу військово-морської символіки. Першим 17 вересня 1918 р. було перейменовано канонірський човен «Кубанец», який дістав нову назву «Запорожець». Згодом бронепалубний крейсер «Память Меркурія» перейменовано на «Гетьман Іван Мазепа». На листопад Українська держава мала у своєму розпорядженні майже весь Чорноморський флот, що базувався у Севастополі, а також Мозирську (Пинську) річкову флотилію [521, с. 78].

Гетьманський уряд Павла Скоропадського при формуванні власної армії форму військовиків вирішив замінити. 5 червня 1918 р. вийшов указ №205, у якому зазначалося: «Згідно з наказом Ясновельможного пана Гетьмана, форма військових Української армії повинна бути замінена, і зараз створена комісія для розробки проекту форми. Тому до остаточного створення і затвердження форми військових Української армії всю видачу одягу старшинам і козакам зупинити» [471, арк. 133].

Створена гетьманом П. Скоропадським комісія з проектування й вироблення зразків нових одностроїв для Української армії і флоти як одне з найперших своїх завдань визначила розроблення знаків розрізнення або рангових відзнак. 16 червня 1918 р. військове відомство видало наказ №221, яким встановлювалися погони для старшин Української армії [471, арк. 147 147 зв.].

Погони виготовляли із золотого або срібного брузументового шнура, плетеного «ялинкою». В «ялинку» вплітали сині шовкові нитки й пришивали на погон із сукна, прикріплюючи у верхньому кінці металевим ґудзиком. На погонах ранги позначали ромбовидними зірочками або булавами в одну лінію. Призначалися погони для генеральної старшини, штаб-старшин, оберстаршин і старшин.

Похідний (польовий) погон був із сукна захисного кольору із закругленим верхнім ріжком, колір бічного канта відповідав роду військ. Посередині вздовж погона нашивали відповідно до звання одну aбо дві стрічки, тaк сaмо зaxисного кольору.

Особливий конвой, a тaкож стapшини штaбу Ясновельможного пана Гетьмана отримали знак розрізнення на форму дві перехрещені булави. Його носили на кашкеті зверху над кокардою. Військові лікарі й фармацевти теж дістали свої емблеми: лікарі на погонах золотий або срібний ескулапів жезл, ветеринарні лікарі золотого чи срібного змія, фармацевти золоту чашу з двома зміями [471, арк. 204 205].

Ще раніше, 28 червня 1918 р. для молодшої старшини встановлено нову систему нумерації на погонах: командири інженерних полків і артилерії мали на погонах номери римськими цифрами, а командири піхотних дивізій, легких артилерійських бригад і полків номери арабськими цифрами [471, арк. 194].

Згодом, у липні, встановлено колір погонів для кінної артилерії (гармати) і панцерних дивізіонів: у кінній артилерії погон нашивали на червону тканину з жовтим кантом, у панцерних дивізіонах на таку саму тканину без канта. Наряддя погона встановлювалося золоте [471, арк. 258]. У серпні 1918 р. введено погони для генеральної старшини Української армії. На них були дві зиґзаґуваті смужки, вишиті гладдю з розміщенням ниток «у ялинку». Старшині дозволялося носити портупеї.

У той самий час для всіх військ Української армії вперше встановлено кокарду. Вона мала вигляд золотої опуклої ребристої зірки круглої форми, у центрі якої був круг блакитної емалі з вузькою золотою смужкою й накладеним золотим гербом Української держави. Кокарду виготовляли двох видів металеву і штамповану. Для козаків Української армії встановлено таку саму кокарду, але замість емалі на ній використано фарбу [471, арк. 134].

Для штабу і конвою Ясновельможного пана Гетьмана 3 липня 1918 р. затверджено таку похідну форму: мундир-жупан із сукна захисного кольору зі сторчовим коміром; комір з малиновим кантом для старшин, із шовковим шнуром захисного кольору для штабістів і особистого конвою; для осавулів на жупан нашивали розетку з трьох петельок захисного шовкового шнура на спині й посередині на полах [471, арк. 204 205].

Крім того, на погони пришивали золоті літерні позначки «Ш.Г.В.У.» (Штаб Гетьмана Всієї України), «О.Г.К.» (Особистий Гетьмана Конвой) [134, с. 111; 458, с. 44]. Для козаків довжина жупана булa коротшa, ніж для стaршини. Штани (шaровaри) для старшини виготовляли сіро-синього кольору з малиновим кантом, фасон подовжені бриджі. Для козаків такі самі штани, але без канта [471, арк. 205].

Для генералів Української армії було запропоновано похідну форму на зразок одностроїв, розроблених для офіцерів штабу і конвою гетьмана. Це були сіро-сині штани з генеральськими дворядними лампасами, колір яких відповідав певному роду військ [471, арк. 375].

21 серпня 1918 р. гетьман України затвердив похідну форму для старшин і козаків Української армії. Вона складалася із сорочки-френча захисного кольору, комір сторчовий, погони пришивали на плечах. Для козаків і старшин штани виготовляли із сукна крою напівгаліфе з легким бриджем.

Кашкет захисного кольору за англійським фасоном зі шкіряним ремінцем і дашком. Шинелі для козаків шили з селянського сукна сіро-брунатного кольору, погони з такого ж сукна пришивали на плечі. У старшини і генералів була така сама шинеля, але в старшини комір, а в генералів хлястик та обшлаги обшивали кантом [471, арк. 450 453].

Окремо для Сердюцької дивізії запроваджено похідну форму для піхоти, артилерії та інженерної сотні. Ця форма відрізнялася від загальної форми Української армії тим, що по верхньому краю коміра вшивали синій кант, по нижньому краю кант з приладного сукна кольору відповідного роду зброї. Штани зразка «бридж» і кашкет виготовляли із сукна сіро-синього кольору. На кашкеті замість кокарди носили зорю. Для полків було визначено пампасне сукно певного кольору: 1-й і 2-й полки мали краповий, 3-й і 4-й жовтогарячий, артилерія й інженерні сотні яскраво-червоний [471, арк. 376 377].

Крім того, Сердюцький Лубенський кінно-козацький полк цієї ж дивізії мав свою форму. Парадний однобортний мундир для козаків полку виготовляли із синьої тканини з погонами з білого вовняного джгута, який нашивали по всьому мундиру. Для мундира старшини джгути робили срібні, з жовтими і голубими нитками. Мундир штабстаршини і обер-старшини був такий самий, як у старшин, тільки на комірі й рукавах нашивали сердюцький срібний брузумент із зиґзаґом [471, арк. 376 зв.]. Кашкет до форми Сердюцького полку мав синій верх з трьома білими облямівками і з жовтою околицею. Для козаків його виготовляли без дашка, для старшини з дашком. До парадної форми, крім кашкета, додавалася ще й біла смушкова шапка, на якій разом із зорею кріпився білий волосяний султан завдовжки 20 см. Для старшини по швах зверху шапки нашивали вузький срібний галун. У командира полку замість султана на шапці кріпилися два струсячих пера. Штани шили з крапового сукна. Щоденна форма своїм кроєм нічим не відрізнялася від парадної [471, арк. 433 437 зв.].

Перша козацько-стрілецька дивізія [170, с. 165] дивізія сірожупанників дістала свою назву від сірого кольору форми (жупан і сірі штани) [171, с. 388]. Її вироблено під час формування дивізії з числа військовополонених українців в Австрії. 27 серпня 1918 р. дивізія прибула до міста Володимира-Волинського і стала до строю Української армії [471, арк. 385]. Знаки розрізнення сірожупанники носили на комірі. Система відзнак Сірожупанної дивізії була досить оригінальною, зокрема використанням як основного елементу пшеничних колосків, хоча й деякою мірою копіювала австро-угорську [493, с. 99]. Автор проекту відзнак художник Ю. Галицький [103, с. 44]. У козаків це були срібні колоски, у старшини золоті колоски на комірі, а за ними вузька жовто-блакитна стрічка. Курінний (підполковник) мав на срібному галуні два золоті колоски, полковник три. У генерала на золотому галуні були схрещені бунчук і булава.

На кашкеті носили овальну кокарду. Вона мала темно-синє коло з темно-бордовою серединою, на якій містилося зображення золотого тризуба. Сам кашкет був сірого кольору, верх мав згладжену чотирикутну форму. Крім того, були ще шапки з темно-зеленим шликом [134, с. 112].

О. Круковський дослідив виявлені у приватних колекціях відзнаки, що стосуються Сірожупанної дивізії. П'ять відзнак виготовили австрійські майстри на високому технологічному й мистецькому рівні за малюнками відомого художника Ю. Буцманюка. На всіх відзнаках зображена фігура архистратига Михаїла з піднятим угору мечем у правиці. На чотирьох жовтий лев спинається на скелю, на трьох тризуб. О. Круковський слушно вважає, що ідея поєднання на відзнаках двох символів України святого Михаїла та лева була важливою для українських вояків-наддніпрянців, бо символізувала і утверджувала в них ідею соборності та незалежності українських земель [176, с. 10].

За родом військ знаки розрізнення нашивали на рукаві, вище ліктя: кулеметники два сxрещенi кулемети на темно-зеленій тканині; артилеристи дві схрещені гармати, а під ними бомба; вояки технічного куреня молот і обценьки. Використання колосків як символу для системи розрізнення військовослужбовців простежуємо і при запровадженні у січні 1919 р. чинів, відзнак та однострою Галицько-українського полку імені Богуна [419, с. 136].

На початку березня 1918 р. у таборах військовополонених у Німеччині та Австрії сформовано Першу Українську козачу дивізію [238, с. 35], яку за кольором 'її форми називали ще дивізією синьожупанників. Форма мала суто національно-історичний характер (сині козацькі жупани й широкі штани, шлик на шапці містився спереду, а не позаду) і була непридатною для польових умов [424, с. 9].

Визначальним для військового будівництва у зазначений період став наказ Військовій офіції ч. 221 від 16 червня 1918 р., згідно з яким усім військовослужбовцям України повернуто «ті ранги і стани, які вони займали до більшовицького перевороту». Старшинські погони встановлено повсякденні (наказ Військовій офіції ч. 221 від 16 червня 1918 р.) [481, арк. 41 42] і похідні (наказ Військовій офіції ч. 222 від 18 червня 1918 р.) [481, арк. 44]. Одночасно відзнаки посад на петлицях, встановлені наказом Військового міністерства ч. 142 від 1 квітня 1918 р., було скасовано.

У вересні 1918 р. комісія з проектування нових зразків форми видала накази, які доповнювали раніше розроблені зразки одягу для військовиків Української армії. Так, 3 вересня 1918 р. наказ №554 уточнював погони для старшини піхоти Чорноморського окремого козацького коша. Погон пришивали на основу малинового кольору, наряддя було золоте. Похідний погон для коша виготовляли захисного кольору з малиновим кантом [471, арк. 473].

У листопаді 1918 р. для старшин Генерального штабу введено білий кант на комі польової шинелі, а в генеральної старшини Генерального штабу такий кант мав бути ще й на хлястику і по верхньому краю обшлагів на рукавах [471, арк. 550].

Скрутне економічне становище в країні внесло свої корективи у справу розроблення нової військової форми. Через брак потрібної тканини й неможливість пошиття старшинам шинелі встановленого зразка їм дозволялося носити українську чумарку нарівні з шинелею як одяг, що відповідав давнім козацьким традиціям [471, арк. 542].

Єдиний однострій було запроваджено для всіх курсантів спiльниx юнацьких (офiцерськиx) шкіл. Поxiдний мундир складався з френча, пошитого із зaxисного сукна старшинського зразка з малиновим кантом, сіро-синіх з малиновим кантом крою напівгаліфе штанів, кашкета з малиновим кантом на наголовку й малинової околиці. Кокарда була загального козацького зразка. Погон виготовляли з малинового сукна, навколо всього погона нашивали золотий брузумент завширшки 15 мм, між кантом з чорного сукна і галуном залишали смужку завширшки 2 мм. В артилерійських та інженерних школах для погонів використовували не малинове, а червоне сукно. Шинелю ввели сердюцького піхотного зразка.

З поваленням Української Держави гетьмана П. Скоропадського роботу щодо створення одностроїв, цього разу для армії Української Народної Республіки, продовжила Директорія. На третьому етапі у період Директорії (14 грудня 1918 р. 21 листопада 1920 р.) військова форма армії Української Народної Республіки зазнала значних змін: на нові замінено знаки розрізнення, встановлені за Гетьманату, закінчено розроблення похідної форми і уодноманітнення її до загального військового зразка тощо. Водночас систематизовано ранги Української армії, знайдено українські відповідники до військових звань [124, с. 12]. Також особливістю цього періоду є опрацювання військових нагород.

Уже 8 січня 1919 р. Головний отаман С. Петлюра скасував погони й чини в армії і встановив командирські посади. Рішення про скасування персональних військових звань та відзнак мало і негативний характер [90, с. 8]. Одначе, 14 лютого 1919 р. наказом Головного отамана С. Петлюри встановлено звичайний похідний однострій [472, арк. 14]. Згідно з цим наказом, похідна форма була з сірого сукна (зразок Сірої дивізії), на сторчовому комірі відзнаки рангів за посадами, кольорові петлиці за родом зброї, шапка із сірого барана з шликом, обшитим брузументом, і з кокардою. Шаровари, крою бридж, були з такого самого сукна, що й жупан. По боках шароварів ушивали кант відповідно до роду зброї. Чоботи чорного кольору з довгими халявами. Парадна форма з синьої тканини («жупан історичний»), обшитої срібним брузументом, на комірі, полах, знизу й на рукавах ріжкаті клапани, що, як і пояс, відповідали кольору роду зброї. Шаровари, козацькі широкі, були червоні, а чоботи чорні з халявами до колін.

Кокарду для всіх військ УНР встановлено однакову: штамповану з жовтого металу з блакитним полем. Посередині блакитного поля містився герб України з хрестом. На всіх чотирьох боках навхрест по блакитній крапці. Внизу дві трійчасті крапки, а вгорі два блакитні завитки.

Наказ про запровадження похідної форми для всіх військ Директорії був доповнений наказом, у якому описувалася похідна форма для старшин, козаків і урядовців. Відповідно до цього наказу, чумарку заміняла шинеля сірого кольору, кашкет був з околицею приладного сукна за родом зброї і кантами по її краях. На кашкет надівали покривець із захисної тканини на випадок бойових дій. Відзнаки рангів для муштрових старшин були із золотого брузументу, для немуштрових із срібного. Похідна форма для урядовців мала чорний колір, включаючи й шинелю. Знаки розрізнення за класами нашивали на обшлаги рукавів. Кокарду встановлено для всіх одного зразка [479, арк. 1 10].

Наказом Головної команди війська УНР у липні 1919 р. як обов'язкові відзнаки встановлено кокарду та нарукавний знак тризуб кольору роду зброї, а також емблеми родів зброї і спрощені відзнаки рангів на комірі. Знаки розрізнення рангів розміщувалися з одного, емблеми родів зброї з другого боку коміра. Відзнаки рангів являли собою комбінації жовтих сукняних або металевих «крапок» діаметром 7-8 мм і вертикальних смужок 7 8 мм завширшки та 24 25 мм завдовжки [473, арк. 94 зв., 95].

Свою польову форму отримали й військовики Житомирської піхотної юнацької школи. Старшина й слухачі школи носили кашкети із синьою околицею і білим кантом по краях, на шинелях були обшлаги синього кольору з білим кантом, петлиці також синього кольору з білим кантом, штани сині з білими лампасами, кокарда загального зразка [479, арк. 73 74].

Виокремлено частини Запорізької групи військ. Згідно з наказом Головного отамана С. Петлюри, у них «за традиціями гайдамаків і в пам'ять дідів наших, які своєю кров'ю відзначили і показали нам свою щиру любов до неньки України», запроваджено особливий головний убір шапку-мазепинку. У кожному полку вонa мaлa свій колір.

Пропозиції щодо запровадження знаку повітроплавних частин Армії УНР запропонував весною 1919 року командир 1-го Повітроплавного дивізіону полковник Атаназій Шабський [449, с. 31]. За символіку було обрано якір, обвитий канатом, від якого у різні боки відходять крила [421, с. 108]. Уже 30 липня 1919 року наказом по Військовому міністерству символіку авіації змінено для авіації: пропелер, від якого у різні боки відходять крила; для повітроплавних частин Армії УНР зображення аеростата у повітрі [421, с. 179].

Окремо доктор В. Трембіцький надає відомості про символіку літаків Армії УНР [431, с. 60]. Він відзначає, що у 1919 році було встановлено прапорні відзнаки синьо-жовтих кольорів, а також жовті тризуби на фюзеляжі і крилах. Після підписання Варшавського договору з кінця квітня 1920 року позначення на крилах уподібнене до польського у формі квадрата, поділеного на чотири менші в чотирикутнику із переміною кольорів синьо-жовті вгорі, жовто-сині внизу. Літаки Української Галицької армії (ЗУНР) мали до липня 1919 року круглі знаки синьо-жовті сині по краю, жовті по середині. Опісля позначення літаків відбувалося так само, як в Армії УНР. У 1918 році гідроплани Чорноморського флоту мали синьо-жовті кружки із білими серединками та синіми якорями в центрі.

З огляду на об'єктивні труднощі уряд УНР вводив розроблену й затверджену форму для армії поступово. A тим часом існувала гостра потреба відрізняти свої частини від інших військ, що діяли на українській території. Тому всі військовики мусили мати на формі знаки розрізнення. У стройових військах це була прикріплена на кашкеті кокарда жовтого кольору з блакитним внутрішнім полем, посередині якого жовтий тризуб. На лівому рукаві нашивали тризуб із тканини, колір якої відповідав роду зброї. На комірі кріпили знаки розрізнення за рангами жовті, металеві або сукняні. Військовики, що закінчили військові академії, додатково до польової форми повинні були мати кашкети з чорною оксамитовою околицею і чорні оксамитові знаки на рукаві.

Наказом Головної управи військ УНР №230 від 12. 08. 1919 р. затверджено однострій для частин Окремого кордонного корпусу. Форма відповідала зразку польової форми військ УНР з такими змінами: штани сіро-синього кольору з жовтими кантами; приладне сукно жовте з блакитною стьожкою нaвколо петлиць i ріжків. На кашкетах старшин околиця була жовтого кольору з блакитним кантом. За знак розрізнення у кордонних корпусах правила емблема на петлицях: перехрещені кріс і шабля, а між ними жезло Меркурія. Знак міг бути виготовлений з білого металу, зроблений трафаретом білого кольору або вишитий на сукні [479, арк. 72].

Особливу форму визначено для жандармерії УНР: петлиці білого кольору, на погонах номер частини і літери «БЖ», аксельбанти ясно-блакитного кольору, кашкети білі з синьою околицею, на дашку білий джгут, кокарда загальновійськова. Всю форму френч і шаровари шили з синьої тканини [479, арк. 79]. На початок 1920 р. похідна форма Армії УНР дістала найзавершеніший вигляд [458, с. 50]. Уся форма полків, частин, шкіл набувала єдиного захисного кольору, але шинелі лишилися сірого кольору. Кашкет з дашком англійського зразка по змозі захисного кольору. Френч захисного кольору зі сторчово-виложистим коміром. Штани такого самого сукна, як і френч, крою «бридж». Відзнаки за рангами розміщували на петлицях френча й шинелі. На лівому рукаві нашивали герб кольору приладного сукна. Смужки дозволялося носити вишиті із золотої чи срібної тасьми. Зірочки й герби на петлицях могли бути металеві [474, арк. 20].

Наказом Головної команди військ (ГКВ) УНР ч. 8 від 12 березня 1920 р. скасовувалися усі попередні ранги Армії УНР і подавалися нові. Встановлювалася також нова похідна уніформа, розроблена на основі однострою за наказом Головної управи військ (ГУВ) УНР ч. 276 від 24 квітня 1919 р. Згідно з наказом ГУВ УНР ч. 16 від 30 березня 1920 р., яким оголошено її опис, відзнаки рангів розміщували на кольорових петлицях мундира й шинелі. історичний український військовий символіка

Конкретні ранги визначалися комбінаціями п'ятикутних зірок, смужок і державних гербів у старшин Генерального штабу та вищих штабів до штабу бригади включно, військовослужбовців інтендантури, технічних військ, санітарних та ветеринарних частин срібних, у решти золотих [475, арк. 20]. У цілому нова система була поліпшеним варіантом відзнак, встановлених наказом ГУВ УНР ч. 113, «крапки» замінили на зірочки, а смужки почали класти горизонтально. На петлицях генерал-хорунжого містився державний герб, генерал-поручника й генерал-полковника герб і зірки. 16 квітня 1920 р. цю уніфoрму затвердив Головний отаман, усім військовослужбовцям було наказано одягнути нові відзнаки до 1 травня (наказ ГУВ УНР ч. 24 від 20 квітня 1920 р.) [476, арк. 40].

З ініціативи військового міністра Генштабу полковника В. Сальського (доповідь Головному отаманові ч. 142) [479, арк. 77], на відзнаках генералів державний герб почали вміщувати у лавровий вінок, а ранги позначати зірками (наказ ГУВУНР ч. 140 від 16 червня 1920 р.) [477, арк. 190 зв., 191]. Збільшили розмір петлиць, замість п'ятикутних зірок часто використовували шестиі семикутні, особливо на відзнаках генеральної старшини.

Система рангових відзнак української армії періоду Визвольних змагань була досить складною і має ряд особливостей. По-перше, це зображення історичних знаків військової влади на відзнаках вищого командного складу. Так, на петлицях отаманів Армії УНР був зображений пернач, що вказував як на категорію, так і на першу посаду (отаман дивізії). Погони генеральної старшини за Гетьманату прикрашали булави, кількість яких позначала конкретний ранг. В УГА схрещені булави на генеральських відзнаках вказували як на категорію, так і на перший степень (генеральний четар). Натомість за проектом уніформи Армії УНР весни 1920 р. схрещені булави повинні були позначати категорію булавної старшини (осавул, підполковник, полковник). По-друге, це нарукавні знаки. Ними, за наказом Військовому секретаріатові від грудня 1917 р., позначали «назви по посадах». Вони найчастіше фігурують у системах відзнак окремих частин за Центральної Ради, у вигляді нарукавних знаків були й відзнаки степенів за Директорії [493, с. 107].

Українське військове прапорництво часів національно-визвольних змагань 1917 1921 рр. зусиллями дослідників постало яскравою сторінкою військової історії [419, с. 116]. Як пише дослідник Михайло Ковальчук [263, с. 145], в історичній літературі сформувався певний стереотип стосовно того, що в Армії УНР прапори єдиного зразка було запроваджено лише в 1920 р., на прикінцевому етапі Визвольної війни. Однак, виявлений ним у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України документ наказ військам Дієвої армії ч. 323 від 30 липня 1919 року [480, арк. 119 119 зв.], свідчить, що командування Армії УНР запровадило з цього часу в частинах однотипні стяги.

Стяги Штабу Дієвої армії УНР та штабів груп військ являли собою національний прапор, полотнища «стягів» штабів (управлінь) дивізій та бригад, полків, а також технічних, кінних, авіаційних частин і підрозділів мали кольори відповідних родів зброї, встановлених наказом ГУВ УНР від 24 квітня 1919 р. ч.276. Цю систему прапорів доповнив «стяг» для позначення місця розташування «бойового авіаційного отряду», яких станом на 16 серпня 1919 р. було три і в них налічувалося 12 літаків [502, с. 149]. Традиція позначення місця розташування штабів, а також лінійних значків бере свій початок в Російській армії [518, с. 41].

В обставинах тієї війни далеко не всі розпорядження й накази вдавалося виконувати, та все ж у мемуарній літературі є згадки про прапори 2-ї Волинської дивізії та 2-го Переяславського кінного полку Дієвої армії УНР восени 1919 р., опис яких у цілому відповідає положенням наказу. Документальне підтвердження функціонування запровадженої системи та її розвитку подає історик Андрій Руккас [344, с. 142], який аналізує текст документа з Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України про опис значків для лінійних 1-ї сотні 10-го куреня та кулеметної команди 12-го куреня 4-ї (з 9 червня 1920

р. 7-ї) стрілецької бригади. Обидва значки на них мають форму прямокутника з вирізом у вигляді «ластівчиного хвоста» з правого боку. Перший значок білий з вертикальним червоним паском посередині (очевидно, кількість пасків відповідала номеру сотні в курені або чоти в технічній сотні), другий розділений вертикально на дві частини, з яких ліва ширша (приблизно 2/3 ширини значка) має зелений колір, а права вужча чорний [344, с. 143].

У середині липня 1919 р. на територію Наддніпрянщини перейшли збройні сили Західної області Української Народної Республіки (ЗО УНР) Галицька армія. Між збройними силами обох частин УНР існували значні відмінності в організаційно-штатній структурі, системі комплектування особовим складом, тактиці і тощо. Крім того, Галицька армія мала власну форму одягу та знаки розрізнення.

Очевидно, за прикладом Дієвої Армії УНР, у серпні 1919 р. в Галицькій Армії було також запроваджено систему прапорів для позначення місця розташування органів військового управління [502, с. 149]. Відповідно до § 2 Наказу Військам від 22 серпня 1919 р. ч.126 місця постоїв вищих команд належало позначати т.зв. “командними хоругвами” [502, с. 150]. «Командна хоругв» Начальної Команди Галицької Армії (НКГА) встановлювалася синьо-жовта, розміром 50 на 75 см, з тризубом посередині. Такі ж «командні хоругви» отримали Команда Етапу Армії та команди корпусів, але посередині мали розміщуватися літера «Е» або номер корпусу римськими цифрами. Для команд бригад «командні хоругви» встановлювалися аналогічного розміру, але трикутної форми, з номерами, виконаними арабськими цифрами (для кінної бригади: «К.І.»). Тризуб, літера «Е» та цифри повинні були виготовлятися з чорної матерії.

Отже, як і «стяги» Дієвої Армії УНР, «командні хоругви» Галицької Армії мали суто розпізнавальне значення. Система «командних хоругв» була значно простішою, ніж система «стягів». Встановлення двох видів «командних хоругв» (прямокутна та трикутна), очевидно, переслідувало мету полегшити розпізнавання. Варто відмітити послідовність у використанні державних символів на «командній хоругві» НКГА розміщувалося зображення Тризуба, у вигляді Тризуба був і нарукавний знак приналежності до цього органу військового управління, запроваджений Наказом Військам від 14 червня 1919 р. ч. 129 [502, с. 151].

Звертає на себе увагу той факт, що всі «командні хоругви» Галицької Армії були синьо-жовті, тоді як «стяги» Штабу Дієвої Армії УНР та штабів груп військ блакитно-жовті. Причиною таких розбіжностей є особливості розвитку державної символіки УНР та Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР, з кінця січня 1919 р. Західна Область УНР).

Тож, «командні хоругви», за Наказом Військам від 22 серпня 1919 р. ч. 126, відбивали особливості структури Галицької армії та її символіки, їхня система суттєво відрізнялася од системи «стягів», встановленої у Дієвій армії УНР наказом ВДА УНР від 30 липня 1919 р. ч.323 [502, с. 153]. Порівняння «командних хоругв» Галицької армії зі «стягами» Дієвої армії УНР засвідчує існування розбіжностей у визначенні національних кольорів, що має важливе значення у справі дослідження української державної та військової символіки 1917 1920 рр.

У листопаді 1921 р. система стягів штабів, частин та підрозділів Армії УНР наказом Головної команди Військ УНР була змінена. Дослідник А. Руккас [415, с. 113] доводить, що це зумовлювалося переходом українського війська, яке тоді перебувало в польських таборах для інтернованих, на нову систему організації, а також остаточним упорядкуванням назв і нумерації частин.

Основні принципи, покладені в основу нової системи стягів, залишилися загалом незмінними. Як і раніше, піхоту символізував блакитний колір, кінноту жовтий, артилерію червоний, технічні війська чорний, кулеметні підрозділи малиновий, запасні частини коричневий. Водночас на відміну від попередніх, нові стяги виглядали простішими й одноманітнішими було скасовано кольорові ромби (окрім кінної артилерії), що певною мірою наслідували стару російську традицію, усі з'єднання й частини розрізнялися виключно комбінацією чисел, літер і спеціальних знаків родів військ, а несамостійні підрозділи додатково ще сторчовими стрічками, переважна більшість стягів була прямокутною, вирізи у вигляді «ластівчиного хвоста» дістали тільки стяги окремих сотень.

Стяги виконували суто розпізнавальну функцію і не мали значення Бойових прапорів військових частин. Втім, як свідчать спогади А. Марущенка-Богдановського, цитовані М. Ковальчуком, у 2-му кінному Переяславському полку спробували пристосувати «стяг» до ролі Бойового прапора військової частини шляхом збільшення розмірів та розміщення додаткових зображень і написів.

Дослідження показує, що на початку творення української армії не було сприятливих умов для відзначення військових формацій прапорами у розумінні Бойових прапорів військових частин. Військові частини, що постали в Україні, спонтанно вживали жовто-блакитний прапор, що скоріше було ознакою їх національної або державної приналежності, аніж військовим атрибутом.

Найстарший прапор Армії УНР заснований у військовій частині, яка розташовувалася у Москві. Він мав темно-червоний колір і зображення запорожця (козака з мушкетом) та козацьких атрибутів. Згодом прапор потрапив до України і використовувався 4-м полком січових стрільців, які додали до нього білі стрічки з написом «полк С.С.», а потім Юнацькою спільною школою [61, с. 824].

На розкішно розшитих прапорах Синьої дивізії були зображені св. Покрова (на прапорі Дорошенківського полку), герби України, хрести українського степового типу із козацькими атрибутами сонцем, місяцем, зорями. Запорозька дивізія мала великий синій прапор із зображенням золотого тризуба, Чорношличний полк прапор на зразок козацьких полкових хоругв зі скошеним зверху зовнішнім краєм із зображенням черепа та перехрещених кісток і написом «Україна або смерть», 4-й кінний полк прапор із зображенням св. архистратига Михаїла [128, с. 20], у наведеному у додатку рис. А.22 прапорі 1-го Лубенського полку імені Максима Залізняка маємо зображення тризуба та перехрещених козацьких шабель.

Вже останній Уряд УНР зробив спробу встановити єдиний зразок військового прапора для дивізій малинового кольору полотнище, у крижі якого розміщено жовто-блакитний прапор із золотим тризубом. Зразок цього прапора наведено у додатку А.20. У центрі полотнища напис «У.Н.Р.», зверху назва дивізії. На зворотному боці полотнища напис «За визволення України». Прапор прикрашали дві жовто-блакитні стрічки, зав'язані бантом біля навершя. Навершя являло собою державу, на якій стоїть тризуб. Такий прапор отримали 3-тя Залізна дивізія [426, с. 121] (з жовто-блакитними стрічками) [298, ОФ, №3996] і 6-та Січова дивізія (з малиновими стрічками) Армії УНР [92, с. 56; 93, с. 63; 91, с. 4]. Українська галицька армія використовувала жовто-блакитний прапор і прапор Українських січових стрільців синє полотнище з образом св. архистратига Михаїла.

Керівники Директорії розуміли важливість створення державної нагородної системи і вживали заходів щодо цього. Так, 24 січня 1919 р. «іменем Української Народної Республіки» вони затвердили ухвалений Радою Народних Міністрів Закон про утворення відзнак «Республіка» та «Слава України» [262, т. 1, с. 61]. Фактично це були перші офіційні державні нагороди України. Вони встановлювались в пам'ять боротьби з гетьманським урядом Скоропадського. Право носити ці «зовнішні відзнаки» надавалося всім, «хто брав ту чи іншу участь у цій боротьбі».

Відзнака «Республіка» була двох ступенів, і нею мали нагороджувати тих громадян України, «котрі особливо відзначились своєю працею по відродженню України як в останній боротьбі проти гетьмана та його уряду, так і за весь час відродження УНР». Ця відзнака являла собою хрест, нижня частина якого була довшою за інші. Через середину хреста з боків пропускалися навхрест дві шаблі з білого металу. Стрічка для носіння хреста наполовину жовта, наполовину блакитна. Відзнака «Слава України» також двох ступенів, встановлювалася для старшин і козаків, які виявили лицарство в бою.

Закон Директорії відрізняється від Постанови Ради Міністрів УНР, яка 10 січня 1919 року ухвалила встановити відзнаку «Слава України» для «тих старшин і козаків, котрі особливо відзначились своєю працею по відродженню України не тільки в останній боротьбі, а й за весь час відродження УНР», а відзнаку «Республіка» «всім старшинам і козакам, котрі виявили своє лицарство в бою».

Розробка українських військових нагород тривала. У квітні 1919 року на розгляд були представлені проекти медалей «Січ», «Запорізька Січ», «Запоріжжя», «Вільна Україна», «Воля», «Воля і Слава», «Переможець», «Святого Архистратига Михайла» чотирьох ступенів. Нагороджувати ними передбачалося за «відмінні військові вчинки», а саме: «хто з вояків муштрової частини відзначився блискавичним і сміливим виконанням свого обов'язку в бою в обставинах виключної ваги;...хто з вояків, виконуючи необхідні для успіху бою допоміжні обов'язки по провадженню гарматного, кулеметного чи рушничного вогню або для підтримання зв'язку між частинами військ, виявить при виконанні цих обов'язків видатну саможертвеність».

У червні того самого року усі вищезазначені проекти медалей замінялися проектом однієї бойової медалі «Відвага». Вона встановлювалася для нагородження вояків усіх рангів за виявлені ними у воєнний час вчинки хоробрості й мужності. Медаллю «Відвага» могли нагороджуватись і невійськові особи, «які, беручи участь в боях з ворогом, виявлять свою надзвичайну мужність і хоробрість».

Головним мотивом встановлення бойових медалей було те, що не всі з тих, хто вчинив видатний військовий подвиг, відповідали артикулам статуту відзнаки «Республіка». З огляду на це у липні 1919 року був запропонований проект бойової медалі «Республіка» чотирьох ступенів.

В основу розробки ескізу медалі закладена ідея поступового переходу від восьмигранного «багатокутника», що відповідало четвертому ступеню, до хреста з широкими кінцями згідно з першим ступенем. Перший і другий ступені медалі пропонувалося виготовляти із заліза, покритого нікелем, а інші з бронзи. В середині хреста містився вінок із лаврових листків, перев'язаний у чотирьох протилежних кінцях стрічками навхрест. У центрі вінка герб УНР, а навколо напис: «Хороброму лицареві рідного краю» [478, арк. 2 зв.].

За словами колишнього військового міністра генерала Петрова, «бойові українські хрести» були затверджені і замовлені для виготовлення в Німеччині. Малюнки хрестів, за повідомленням начальника Наказового відділу Військового Міністерства підполковника Нестеренка, оприлюднені 10 листопада 1919 року в журналі «Прапор України». Стан громадянської війни в Україні не дав змоги виготовити і на практиці здійснити нагородження цими бойовими відзнаками.

Водночас із встановленням відзнак «Слава України» і «Республіка» постановою Ради Міністрів від 10 січня 1919 року заборонялося носити на території Української Народної Республіки «як орденські, так і інші зовнішні відзнаки колишньої Російської держави, за винятком Георгіївського Хреста та Георгіївської зброї».

Пізніше, 1920 року було розроблено положення, за яким військовослужбовцям не дозволялося носити відзнаки, хрести і дукачі колишньої російської та австрійської держав, окрім:

1) російського війська старшинського (офіцерського. Авт.) Георгіївського хреста, Георгіївської зброї і козачих Георгіївських дукачів і Георгіївського хреста.

2) Колишнього Австрійського війська мають право носити козачі дукачі за хоробрість і старшинський військовий хрест

Також дозволялося носити наукові відзнаки вищих шкіл колишньої австрійської і російської держав. Через деякий час Рада Народних Міністрів УНР знову повернулася до проблеми нагород і ухвалила постанову про встановлення зразків ордена «Визволення», яким мали нагороджувати за велику хоробрість і бойові заслуги, та ордена «Залізного Хреста» за похід і бої з 6 грудня 1919 року по 6 травня 1920 року.

У жовтні 1920 року Військовий міністр Генерального штабу генерал-поручник Галкін подав на затвердження Головному отаманові військ УНР С. Петлюрі проекти трьох статутів орденів: «Залізного Хреста», «Визволення» і «Республіка». 19 жовтня С. Петлюра тимчасово, до вирішення цього питання законодавчим шляхом, затвердив статути орденів «Залізного Хреста» і «Визволення».

У наказі по Головній Команді військ УНР ч. 083 від 19 жовтня 1920 року зазначалося: «Трьохрічна безупинна боротьба кращих синів нашого народу з ворогами самостійності нашої Держави заслуговує вищої похвали й невідкладно вимагає особливого відзначення тих із них, які своєю хоробрістю в боях або енергією та невтомною працею принесли визначну користь для Держави».

Задля виконання цього завдання встановлювалися ордени «Визволення» і «Залізний Хрест». У наказі вказувалося і старшинство орденів. Першим за значенням ставився орден «Визволення» першого ступеня, за ним другого ступеня і вже потім орден «Залізного Хреста». Ордени й відзнаки «чужеземних народів» пропонувалося носити нижче українських за порядком їх отримання. Ескізи орденів «Залізний Хрест» і «Визволення» другого ступеня розробив старший діловод Головного інтендантського управління армії УНР Северин Красноперів [262, т. 1, с. 74] 4 вересня 1920 року, а 15 вересня 1920 року він виконав малюнок ордена «Визволення» першого ступеня.

За основу статуту ордена «Визволення» був взятий статут незатвердженої бойової медалі «Святого Архистратига Михаїла». Орден встановлювався в пам'ять проголошення III Універсалу 20 листопада 1917 року.

Орден «Визволення» мав два ступені. Перший складався з хреста, який носили на шиї, та бойової відзнаки на зброї. Другий з хреста, що його носили на грудях, та бойової відзнаки на зброї. Пізніше С. Петлюра пропонував встановити третій і четвертий ступені цього ордена [454, с. 73]. На той час нагородження проводилося тільки орденом «Залізного Хреста», оскільки орден «Визволення» не виготовляли через брак грошей.

Орден «Залізного Хреста» встановлювався з метою «збереження у пам'яті нащадків згадки про славетний бойовий похід Української армії в тил ворога». Орден був для всіх однаковий, за винятком жінок. Вони отримували жетон такий самий хрест, але зменшений утричі, який носили в розетці жовто-блакитного кольору. За значенням жетон прирівнювався до ордена.

Цей орден чотириконечний простий хрест, виготовлений із «чорно-вороної» сталі з рівними кінцями й вузенькими окрайками з жовтого металу. В центрі хреста містилася чотирикутна золота зоря, в середині якої на блакитному полі був герб «старинний український золотий». На зворотному боці хреста вигравіюваний напис: «6.XII.19. За Волю України. 6.V.20.».

Прийнято вважати, що ескіз ордена «Залізний Хрест» розроблений 17 травня 1920 року. Утім ідея заснувати таку відзнаку виникла, мабуть, значно раніше. У фондах Національної бібліотеки у Варшаві дослідники виявили проект ордена «Залізного Хреста св. Андрія за похід і бої 6 грудня 1919 р.». На їхню думку, ескізний проект і статут нагороди складено у штабі Дієвої армії УНР, очевидно, наприкінці Зимового походу (квітень травень), й направлено на розгляд і затвердження Військового міністерства УНР. Позаяк статути обох орденів подібні, можна зробити висновок, що цей проект став основою для опрацювання офіційно прийнятої нагороди [300, с. 155].