Символічне означення українського війська доби визвольних змагань (1917-1921 рр.)

Нагородження орденом відбувалося за ухвалою Ради Залізного Хреста. Для старшин це була Армійська Рада, для козаків Дивізійна Рада. Список нагороджених подавався на затвердження Головному отаманові й оголошувався в наказі по війську. С. Петлюра був нагороджений цим орденом за ухвалою Великої Ради ордена «Залізного Хреста». Цю нагороду йому вручили три обрані таємним голосуванням члени Великої Ради генерал-хорунжий Вовк, полковник Павловський і хорунжий Сошальський.

На засіданні Великої Ради ордена «Залізного Хреста», яке відбулося 13 листопада 1922 року в таборі поблизу міста Калиша, було прийняте рішення про зміну статуту ордена та увідповіднення його з первісним задумом. Також було запропоновано додатково ввести знак ордена «Залізний Хрест» для сестер-жалібниць і панотців.

Ще однією відзнакою, яка побачила світ, був знак «Хрест 3-ї Залізної стрілецької дивізії». 31 травня 1922 р. рішенням С. Петлюри він поновлювався у військах як знак «Хрест Залізного Стрільця». Його встановлення мало за мету відзначити учасників походів 3-ї Залізної Стрілецької дивізії як славних лицарів Армії у боротьбі за незалежність України. Днем свята Хреста вважається день бойового хрещення Залізної стрілецької дивізії 1 червня 1919 р. [351, с. 17].

В Українській армії практикувалося відзначення військових частин за досягнуті успіхи у виконанні бойових завдань. Це могло бути оголошення в наказі подяки, щирої подяки або зарахування довічно до складу армії, як це сталося з Хмельницьким, Дорошенківським, імені Наливайка і Першим Республіканським полками, котрі були навічно залічені до складу Запорізької бригади. Подяками відзначалися такі військові частини, як Кіш Слобідської України під керівництвом С. Петлюри, загін генерала Присовського, частини Сарненської і Житомирської груп військ УНР.

Окрім подяк, частини іноді нагороджували різними відзнаками. Гетьман П. Скоропадський у листопаді 1918 року оголосив 2-му Запорізькому пішому полкові подяку за мужність у захисті кордонів Української держави і разом з тим увів почесну полкову відзнаку. Командирові полку отаманові Болбочану було присвоєно звання полковника. Такий вид заохочення, як присвоєння звання рангом вище, не раз зустрічається в історії армії УНР [126, с. 36]. Свої відзнаки мали 3-тя Залізна стрілецька дивізія, 6-та стрілецька дивізія, Спільна юнацька школа [417, с. 31], Інструкторська школа старшин Армії УНР.

Невід'ємною частиною нагородної системи Української армії є також введення 16 жовтня 1920 року «Положення про підвищення в рангах старшин та козаків армії УНР». Це було зроблено «в нагороду за невпинну боротьбу з ворогами України». Серед представників закордонної школи військової символіки розгорнулася дискусія стосовно рангових відзнак Армії УНР 1919 р. Професор Л. Шанковський стверджував, що стрункої системи таких відзнак не існує і широких відомостей про них немає [515, с. 100]. Зауваження до статті професора Л. Шанковського висловили М. Битинський та О. Городиський. М. Битинський дав короткий опис системи рангових відзнак української армії часів Визвольних змагань та джерела, де відомості про цю систему були опубліковані [17, с. 44]. Введення у дію «Положення про підвищення рангів» це останній акт Української держави щодо створення нагородної системи.

Зважаючи на те, що армія разом з урядом УНР покинула терени України 21 листопада 1920 р., можна сказати, що і останнє рішення про введення відзнак і рангів, як і ті, що були прийняті раніше, було продиктоване прагненням віддати належне бойовому подвигові вояків, які в надзвичайно важких умовах відстоювали право українського народу на незалежність.

Отже, складні історичні обставини і умови діяльності не дали змоги завершити роботу по створенню і налагодженню механізму функціонування нагородної системи. Знаний дослідник української закордонної школи О. Городиський, аналізуючи стан творення військової символіки, і зокрема відзнак, зазначає, що за роки державності не вдалося створити школу військового відзначення [65, с. 4]. Знавець геральдики й фалеристики О. Сокольський також зауважує, що «навіть у час нашої державності не спромоглися впровадити хоча б системи бойових відзначень, а задовольнилися дозволом ношення бойових відзначень, наданих нашим військовикам передше іншими державами» [407, с. 31].

Однак вивчення наукової проблеми опрацювання системи військових відзначень у часи Визвольних змагань потребує подальшого дослідження. Однією з найцікавіших знахідок, виявлених останнім часом в українській фалеристиці доби Визвольних змагань, слід вважати відкриття двох орденських хрестів (нашийного та нагрудного) за Другий Зимовий похід (Базар) і бої [173, с. 10 11]. Дослідник О. Круковський висловлює думку про те, що цим орденом з огляду на коштовну ювелірну роботу нагороджували невелику кількість достойних, тоді як Орденом Залізного Хреста були відзначені всі учасники Першого Зимового походу.

Дослідник З. Яворський повідомляє про таємну відзнаку Українських січових стрільців 1913 р. череп з написом: «Смерть або воля», яку видавали «довірочно тільки заприсяженим членам», і наводить цікаві відомості про творення військових відзнак у часи Визвольних змагань, маловідомі науковцям. Це стосується, наприклад, інформації про розробку відзнак у часи гетьманської української держави, проекти яких після антигетьманського повстання спочатку потрапили до штабу Галицької армії, згодом до штабу бригади УСС, а у квітні 1920 р., після битви під Махнівкою, що на Київщині, до рук поляків і можуть зберігатися у польських архівах [523, с. 23].

Свого подальшого розвитку нагородна система, встановлена за часів Української Народної Республіки, набула за межами України, на еміграції. Після поразки Армії УНР у листопаді 1920 р. та інтернування її на території Польщі українському війську вдалося зберегти свою організацію і, незважаючи на складні умови існування, почати розробку власних нагрудних знаків і навіть нагород. Це останній, четвертий період історичного процесу становлення і розвитку української державної та військової символіки у часи Визвольних змагань, який обмежується моментом остаточної демобілізації армії 30 червня 1924 р. [422, с. 9]. У цей період були розроблені проекти військової символіки, що їх подавали на розгляд Головному отаманові Війська УНР, потім видавався наказ Головної Команди Війська УНР про встановлення того чи іншого нагрудного знаку чи нагороди.

Відомо про встановлення таких нагород і нагрудних знаків: нагрудний знак Спільної військової школи; нагрудний знак Охорони Головного отамана Війська УНР; відзнака «Хрест Залізного Стрільця»; нагрудний знак Юнацької школи з підготовки старшин військового часу в таборі Каліш, а також нагрудний знак 6-ї Січової стрілецької дивізії. Вдалося виготовити лише нагрудний знак Спільної військової школи і «Хрест Залізного Стрільця». Стосовно інших нагрудних знаків інформації немає.

На усіх нагородах і нагрудних знаках присутнє зображення Державного герба УНР Тризуба. Часто використовували також зображення козацьких клейнодів та зброї. Історик М. Чмир звертає увагу на те, що у вказаній символіці втілена ідея мученицького шляху, пройденого українськими вояками в боротьбі за волю Батьківщини. Це проявилося у використанні тернового вінка, а також зображенні колючого дроту у символіці ордена «Визволення». Моток дроту також був одним з елементів нагрудного знаку 6-ї Січової стрілецької дивізії [506, с. 10].

Швидкий розвиток української фалеристики в першій половині XX ст. поставив багато питань, на які дослідники ще й досі не дали відповіді. Щобільше з'являються нові, пов'язані, зокрема, з виявленням невідомих дотепер українських відзнак та нагород. Віталій Манзуренко віднайшов та описав понад 20 відзнак, про які не згадувалося донині у жодному історичному джерелі [217, с. 130]. Відзнаки зберігаються в колекції українських нагород доктора Юрія Сас-Подлуського у Чикаго (США).

В. Манзуренко висловлює припущення, що ці відзнаки спроектовано й виготовлено в одному з таборів для інтернованих українських вояків на території Польщі, про що свідчить напис на закрутці однієї з них. Крім цього, віднайдено серед документів Центрального архіву Війська Польського у Варшаві проект емблем родів зброї, тоді було й виготовлено військові відзнаки, наявні в колекції Ю. Сас-Подлуського. Таким чином, період інтернування Армії УНР фактично можна вважати останнім етапом у розвитку української військової символіки часів національно-визвольної боротьби першої чверті ХХ ст.

Знаки, виявлені В. Манзуренком, умовно поділяються на дві групи. На кожній відзнаці першої групи є загальне зображення лева в щиті [217, с. 132], поверненого вправо (як на гербі ЗУНР), що двома верхніми лапами спирається на скелі (подібно до відзнак усусів). Дослідник робить припущення, що знаки зі збірки Ю. Сас-Подлуського мають стосунок до Західно-Української Народної Республіки, а виготовив їх автор, який спочатку воював у лавах усусів, а потім в УГА, оскільки митець намагався поєднати традиції цих двох військових формувань.

Знак, який має зображення перехрещених гвинтівок, а під ними напис «УСС», можливо, планувалося надавати ветеранам УСС, які під час Першої світової війни воювали в піхотних частинах, а для кавалерії, ймовірно, призначався знак з перехрещеними шаблями на тлі підкови й написом «УСС». Були спроектовані знаки для вояків самохідних частин, а також телеграфістів і радіотелеграфістів.

Друга група відзнак має зображення тризуба [217, с. 134]. У горішній частині знаку вміщено тризуб, під ним дві перехрещені гармати, що вказує на його стосунок до артилерійських частин. Інший знак містить посередині зображення хреста, виконане в синій емалі, під ним два перехрещені мечі, у верхній частині знаку тризуб, у нижній пластина з датами «1918 20».

В архіві, що зберігається у родині Новаківських у Львові [217, с. 135], В. Манзуренко виявив чотири невідомі й недосліджені проекти українських відзнак [219, с. 143]. Перший з віднайдених проектів О. Новаківського датований 1916 р. На ньому ескіз відзнаки для усусів і кілька його варіантів. На другому аркуші два проекти, один з них має дати «1914» і «1918». Ще на двох аркушах зображення в кольорі. Ці проекти відзнак виконано на однаковому папері у єдиному стилі. Один аркуш, на жаль, пошкоджений бракує нижнього лівого кута. Очевидно, там був проект відзнаки з національною символікою, який пізніше, у радянські часи, родина мистця знищила. У центрі цього аркуша проект знаку, де зображений «стрілецький Архангел, з розвиненими крилами, зі щитом, піднесеним на лівому рамені, й мечем у правій руці» [219, с. 150]. На думку В. Манзуренка, ці проекти відзнак мистець розробив у 1916 р., а пізніше, в 1928, коли вирішувалося питання про вшанування пам'ятними відзнаками Українських січових стрільців і учасників Визвольних змагань 1918 1920 рр., він їх доопрацював.

Українська військова символіка у своєму єдиному історичному полотні має дві течії, які дослідник М. Чмир [505, с. 12] умовно називає галицькою і наддніпрянською. Галицька традиція бере свій початок од військового формування Легіону Українських січових стрільців першої української військової формації XX ст., що постала у складі австро-угорської армії з вибухом Першої світової війни.

Однострій Українських січових стрільців(УСС) у 1915 1917 рр. не дуже відрізнявся від однострою звичайного австрійського вояка [134, с. 114]. У 1917 р. до форми УСС внесено зміни: з'явилися шапки з левиком, синьо-жовті підвіски на багнеті й синьо-жовті стрічки на комірах. Стрільці почали носити шапки-мазепинки й зірки в один ряд на комірі (австрійці носили зірки поперек коміра). I тільки в 1919 р. УСС отримали свою постійну форму [461, с. 49 56]. Відмітною особливістю її був стрілецький крій приталеної сорочки (френча) з накладними кишенями. Штани заправляли в чоботи або обмотували обмотками. На комірі нашивали сукняну зубчатку, колір якої відповідав родові військ. У старшин вона мала тоненький золотий кант, у булавних старшин розміщувалася на золотому підкладі. Генеральська зубчатка була мережана сріблом на золотому полі. Відзнаки старшинських і підстаршинських ступенів кріпили на рукавах. Відповідно до роду військ зубчатки були: сині у піхоти, цеглясті у артилерії, жовті у кінноти, попелясті у саперів, білі у літунства і т. ін. На традиційному головному уборі січових стрільців, шапці-мазепинці проекту Дмитра Катамая, з'явилася кокарда з написом «У.С.С.1914», автором якої був хорунжий УСС Юліан Буцманюк [317, с. 158].

Піхота носила в бойових умовах і на параді сталеві шоломи французького зразка «Адріан М.16» з тризубом або кокардою, встановленою гетьманом П. Скоропадським. У час протигетьманського повстання її доповнювала червона стрічка, запроваджена С. Петлюрою для «Республіканського війська» 8 грудня 1918 року [461, с. 41]. Кіннота мала кавалерійські кожушки, баранячі шапки із сукняним верхом (дном) малинового кольору. У військових формуваннях січових стрільців діяла рангово-посадова система, якій відповідали рангові відзнаки [100, с. 110].

Заслуговує на увагу публікація Ю. Мицика [232, с. 9], де автор наводить цікаві дані з історії прапора Українських січових стрільців [455, обкл.] доби відродження Української держави, насамперед, ЗУНР у 1918 році. В особистому архіві Івана Боберського в Канаді (1873 1947 рр.), котрий відзначився як теоретик сокільсько-січового руху і активний діяч Західно-Української Народної Республіки, Ю. Мицик ознайомився з його щоденником. У ньому, зокрема, занотована інформація щодо одностроїв, емблем та символіки УСС, а пізніше ЗУНР, в тому числі поданий опис прапора усусів: «Один бік прапора червоний, другий синій. На червоному підложі Архангел Михайло, з великанськими крилами, піднесеними вгору, які надають його постаті силу й розмах. В лівій руці він держить щит, на якому видно льва, зверненого в правий бік видця. В правій руці він тримає меч, задержаний в долині в цій хвилині, коли має піднестись до удару... На синім боці прапора зелений лавровий вінець з написом посередині «У.С.С.1914». До прапора додається багряна лента із золотим написом: «Українським січовим стрільцям жіноцтво» [232, с. 9]. Прапор, який наведено у додатку рис. А.17, виготовили львівські робітниці.

С. Пахолко подає опис і малюнок військової відзнаки «Стрілецька Рада», яку носили члени колегії коменданта січових стрільців. Рада була сформована 19 січня 1918 р., проіснувала до липня 1920 р. як дорадчий орган й стала в процесі роботи і боротьби січових стрільців вирішальною інституцією в усіх засадничих справах, зокрема, у питаннях ідеології, політики та організації. У Національному музеї історії України в Києві зберігається шість відзнак, що мають вигляд монограми з двох літер «С», переплетених гілкою червоної калини. Відзнаку одержували члени Стрілецької Ради. Вона є високохудожньою фалеристичною пам'яткою часів Визвольних змагань, автором якої був відомий український різьбяр і скульптор Михайло Брянський (1883 1956 рр.) [313, с. 10 11].

Є дані про виготовлення воєнного хреста Українських січових стрільців, яким нагороджували усусів за бойові заслуги. Так, Центральна Управа УСС у Відні 21 березня 1918 р. повідомляла від імені поручника Володимира Старосольського: «Відзнака заслуги» готова вже від 12.ІІІ. Залучаю один взір. Буде коштувати без стяжки в сей воєнний час 12 корон» [159, с. 3]. В ході переписки стосовно нагороди В. Старосольський у листі від 07.08.1918 року до Центральної Управи УСС зазначав: «Стрільці ждуть нетерпеливо на «своє» відзначення, ждуть його і стрільці з Києва» [159, с. 3]. Проте відомостей щодо вручень стрільцям цієї відзнаки немає.

Військова символіка в Галичині має своє коріння. Кіннотник Галицької дворянської гвардії, що існувала у Відні 1781 1793 рр., мав прапорець з темно-синім (угорі) та жовтим (унизу) кольорами, а по середині дві горизонтальні стрічки з протилежним розташуванням кольорів [86, с. 3]. Створена в травні 1848 р. у Львові Головна Руська Рада ініціювала прийняти за національну символіку галицьких українців традиційний синьо-жовтий прапор та герб жовтий (золотий) лев на синьому полі, що спинається на скелю, і закликала український народ до створення загонів національної гвардії «народної стражі». У липні 1848 р. у Дрогобичі був організований загін української гвардії і відбулося освячення синього прапора з жовтим левом [75, с. 1 2], зображення якого наведено у додатку рис. А.18.

Бойовим прапором корпусів і бригад Галицької армії став державний синьо-жовтий прапор, що свідчить про сталість традицій державницької символіки на теренах Галичини. Армія, що тут постала у 1918 р., [419, с. 86] за півторарічний час бойового існування назву змінювала тричі. Спершу вона відома як Галицька армія. Потреба виокремити національну приналежність постала при підписанні договору із Добровольчою армією генерала А. Денікіна у листопаді 1919 р. Відтоді вона іменується Українська Галицька армія (УГА) та мала хоругву наведену у додатку рис. А.19 із зображенням святого Георгія Переможця. У січні 1920 р. при підписанні договору з 12-ю армією Робітничо-селянської Червоної армії було зроблене політико-ідеологічне уточнення до назви і армія почала називатися Червона Українська Галицька армія (ЧУГА). Відбулася й зміна символіки, що добре видно по прапору, наведеному у додатку рис. А.23. Лише згодом у 1920 1930-х рр. в діаспорній літературі утвердилася назва Українська Галицька армія.

До кінця 1918 р. стрільці та старшини армії носили старий австрійський мундир і знаки розрізнення до нього. Також для галицьких військ надавала однострій російського зразка УНР з ініціалами на рукаві шинелі «Р.У.» [495, с. 25]. Власну форму, або «однострій для українського війська Західної області Української Народної Республіки» розробляли протягом лютого-березня 1919 р. 22 квітня 1919 р. XLVI розпорядом Державного секретаріату військових справ (ДСВС) [495, с. 25 42] було встановлено польовий однострій та відзнаки, що їх розробив четар УСС Л. Лепкий [493, с. 105]. Одним із головних творців однострою був Іван Боберський, який вважав, що «однострій має в своїм вигляді дати докази самостійного смаку і питомої культури українського народу» [111, с. 282].

Однострій Галицької армії був подібний кроєм до австрійського [458, с. 50]. Сорочка (френч) коротка із сторчово-виложистим коміром, на ньому сукняна зубчатка, колір якої відповідав роду зброї (синій, червоний, малиновий або сірий) [134, с. 116]. У старшин зубчатка була обведена золотим широким шнурком, у булавних старшин вона розміщувалася на золотому підкладі, у генералів на золотому прямокутному підкладі. Степені стрільців і підстаршин позначали вузькими і широкими срібними смужками завдовжки. Відзнаки ступенів нашивали внизу рукава на сукняному підкладі відповідно до роду військ. На звання вказували кількість і розміри стрічок.

Піхотинці ходили в штанях з обмотками і черевиках, вершники й артилеристи у чоботях. Плащ мали короткий, австрійського крою, із зубчаткою на комірі й відзнаками старшинства на рукаві. Шапку носили округлу, з м'яким верхом і твердою околицею, що кольором відповідала роду військ; над дашком поясок: у стрільців і підстаршин зелений, у старшин золотий [484, арк. 553]. Через брак сукна й відповідних майстерень форма УГА ніколи не була одного кольору й крою. Після входження УГА у березні 1920 р. до складу Червоної армії (під назвою Червона Українська Галицька армія ЧУГА) старшинські відзнаки та степені скасовано, замість степенів належало використовувати назви посад [485, арк. 47].

У Західно-Українській Народній Республіці була розроблена й запроваджувалася власна система нагород та відзнак. Драматичні події у Львові 1 22 листопада 1918 р. залишили свій слід у розвитку національної фалеристики. Генеральний Секретаріат Військових Справ Західно-Української Народної Республіки у Львові у листопаді 1918 р. встановив орден Оборонців Львова [455, с. 191] трьох класів (великий, командорський і лицарський хрести) «як найвищий орден майбутньої української армії». Про нього згадує хорунжий Української Галицької армії М. Дем'янчук [89, с. 19].

Дослідник В. Манзуренко стверджує, що з метою піднесення бойового духу вояків Українська Національна Рада 5 листопада 1918 р. звернулася до них з відозвою, у якій зазначалося: «Щоб увіковічити Ваш історичний подвиг, Ми, Українська Національна Рада, установляємо отсим для кожного з Вас найвищу військову відзнаку „За обняття Львова у власність Української держави"» [220, с. 123]. Р. Климкевич за поданим девізом назвав її орденом Оборонців Львова. Ідея запровадити такий коштовний орден в умовах вкрай непевної ситуації і хиткого становища щойно проголошеної західноукраїнської держави видається фантастичною і є підтвердженням суспільного духовного піднесення. Відомо, що цей орден спроектував перший військовий комендант галицької столиці полковник М. Мартинович, а зображення його виконав поручник УСС І. Іванець.

До системи відзнак, встановлених в УГА, належать: відзнака за хоробрість «Тризуб» чотирьох класів, відзнака «Тризуб до зброї», медаль за заслуги чотирьох класів (медаль Тризуба), медаль для поранених, хрест для духівників і «Листки Червоної Калини» для медиків [111, с. 263]. Проте виготовити встановлені відзнаки з огляду на історичні обставини не вдалося. Відомо лише про реалізацію задуму стосовно бойового відзначення УГА «Золотий Тризуб» (очевидно «Тризуб») М. Бринським у Станіславові [455, с. 144].

Отже, вивчення досвіду вітчизняної та зарубіжної історіографії дало змогу розробити і запропонувати періодизацію історії становлення військової символіки, що має не тільки пізнавальне, а й практичне значення. Згадана періодизація ґрунтується на основному процесі державотворення у часи Визвольних змагань. Така структурна властивість зумовлена загальними закономірностями та внутрішніми протиріччями еволюції державної і політичної системи, суспільного і культурного життя, а також особливостями динаміки діяльності української армії.

Дослідження теми символічного означення українського війська доби Визвольних змагань (1917 1921 рр.) дало змогу виявити ряд характерних особливостей історичного процесу опрацювання та запровадження як державної, так і її складової частини військової символіки України. Особливістю процесу становлення українська військової символіки є те, що він має два джерела, які врешті-решт поєднуються. Галицька традиція бере свій початок од військового формування Українських січових стрільців, а наддніпрянська започаткована в лавах Російської армії із початком її українізації.

В результаті дослідження встановлено, що при розробленні однострою враховано давні традиції українського військового костюма, зокрема козацького, використано також зразки російської, австрійської, німецької, польської та інших армій. Булава, бунчук і козацький прапор, поряд із назвою воїна козак, виступають як свідчення успадкування традицій козацького війська.

Доведено, що система рангових відзнак української армії періоду Визвольних змагань була дoсить складною і має ряд особливостей. Власні системи відзнак військових рангів мали збрoйні сили Української Нарoднoї Республіки, Української Держави, Заxіднo-Українськoї Нарoднoї Республіки та Української повстанської армії. Характерною ознакою систем відзнак є опрацювання власної української термінології і заперечення дoсвіду інших армій.

Аналіз діяльності керівництва українських державних формацій доводить, що воно надавало великого значення створенню нагородної системи та вживало заходів щодо її опрацювання й утвердження. На рoзвитoк системи українська державних військових нагород впливали тогочасні військово-пoлітичні події й oбставини, а особливо військове протистояння. Складні історичні обставини й умови діяльності не дали змоги завершити роботу зі створення та налагодження механізму функціонування нагородної системи. Свого подальшого розвитку нагородна система, встановлена за часів Визвольних змагань, набула за межами України, на еміграції.

В результаті дослідження доведено, що ряд рішень уряду було спрямовано на запровадження військових прапорів. На початку творення української армії не було сприятливих умов для відзначення військових утворень прапорами у значенні Бойових прапорів військових частин. Військові частини, що постали в Україні, спонтанно вживали жовто-блакитний прапор, що скоріше було ознакою їх національної або державної приналежності, аніж військовим атрибутом. З часом опрацьовано систему стягів для Армії УНР. В Галицькій армії запроваджено систему командних хоругв для позначення місця розташування органів військового управління. Стяги Армії УНР та командні хоругви Галицької армії мали суто розпізнавальне значення. Тільки на завершальному етапі було запроваджено зразок єдиного військового прапора у значенні Бойового прапора військової частини.

Таким чином, у період Визвольних змагань зa держaвнiсть Укрaїни символіка Укрaїнської aрмiї розвинулася від простої форми жовто-блакитних пов'язок на рукаві до цілком завершеного комплексу: од перевіреного під час бойових дій однострою з усіма знаками символічного означення до нагородної системи та системи військового прапорництва, вінцем якої є прапор військової частини єдиного зразка.

Размещено на Allbest.Ru