Російсько-українська війна у вимірі фронтового повсякдення (за матеріалами інтерв’ю з учасниками російсько-української війни)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут всесвітньої історії НАН України

Головне управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України

Російсько-українська війна у вимірі фронтового повсякдення (за матеріалами інтерв'ю з учасниками російсько-української війни)

Олександр Филь, к.і.н., старший офіцер, полковник,

Людмила Хойнацька, к.і.н., доц., ст.н.с.

Київ, Україна

Анотація

Мета дослідження -- крізь призму спогадів захисників України під час широкомасштабного вторгнення російської армії здійснити аналіз реального стану забезпечення продовольством, військовим обмундируванням, а також побутових та санітарно-гігієнічних потреб особового складу Збройних Сил України в бойових умовах. Методологія дослідження спирається на теоретичні напрацювання провідних фахівців історії повсякдення та воєнної антропології, а також загальні процедури наукового пізнання. Застосовано полі- дисциплінарний інструментарій усної історії та соціальної психології, сучасний понятійний апарат. Наукова новизна. На підставі персональних інтерв'ю, проведених авторами, здійснено спробу з'ясувати особливості облаштування фронтового життя в умовах сучасної маневреної і високотехнологічної війни, а також переважання агресора у живій силі та озброєнні, показати засоби вирішення проблем забезпечення амуніцією бойових частин, внесок волонтерів у матеріальне та продовольче постачання військовослужбовців ЗСУ, схарактеризувати повсякденний побут українських військовослужбовців. Висновки. Рівень готовності ЗСУ до відбиття широкомасштабної агресії Російської Федерації виявився недостатнім для повноцінного вирішення усіх аспектів логістики, обмундирування, озброєння і технічного забезпечення особового складу. Тому українське громадянське суспільство негайно відгукнулося на потреби армії. Завдяки волонтерам вдалося налагодити регулярне забезпечення ЗСУ продуктами харчування, організувати приготування страв, доставляти необхідний одяг, засоби особистого захисту і гігієни, медикаменти тощо. Учасники російсько-української війни в своїх інтерв 'ю наголошували, що активна позиція українського суспільства дала змогу вистояти у найскладнішій, початковій фазі агресії, надихала військовослужбовців, формувала відчуття всенародної підтримки і спонукала до належного виконання військових обов'язків в умовах інтенсивних бойових дій та оперативного оточення.

Ключові слова: війна Росії проти України 2014-2022 рр., его-джерела, продовольче постачання, умови побуту, матеріальне забезпечення, фронтове повсякдення, волонтерський рух.

Abstract

Liudmyla Khoinatska, Candidate of Historical Sciences (Ph.D.), Associate Professor, Senior Researcher, Institute of World History NAS of Ukraine (Kyiv), Ukraine,

THE RUSSIAN-UKRAINIAN WAR IN THE DIMENSION OF FRONT-LINE PERIOD

(based on interview materials with participants in the Russian-Ukrainian war)

The purpose of the research is to analyze the real situation with the provision of food, military uniforms, everyday needs, as well as sanitary and hygienic needs of the personnel of the Armed Forces of Ukraine in combat conditions through the prism of the memories of the defenders of Ukraine during the large-scale invasion of the Russian army. The research methodology is based on the theoretical work of leading specialists in contemporary history and military anthropology, as well as general procedures of scientific knowledge. The multidisciplinary toolkit of narrative history, social psychology, and modern conceptual apparatus is applied. Scientific novelty. On the basis of personal interviews conducted by the authors, an attempt has been made to find out the features of front-line life in the conditions of modern maneuverable and high-tech warfare, as well as the aggressor's superiority in manpower and weapons, to show the means of solving the problems of providing combat units with ammunition, the contribution of volunteers to the material and food supply of servicemen of the Armed Forces of Ukraine, to characterize the everyday front-life of Ukrainian servicemen as well. Conclusions. The level of preparedness of the Armed Forces of Ukraine to repulse the large-scale aggression of the Russian Federation turned out to be insufficient to cover all aspects of logistics, uniforms, weapons and technical support of personnel. Therefore, Ukrainian civil society immediately responded to the needs of the army. Thanks to the volunteers, it was possible to establish a regular supply of food to the Armed Forces, organize cooking meals, and deliver necessary clothing, equipment for personal protection and hygiene products, medicines, etc. Participants in the Russian-Ukrainian war emphasized in their interviews that the active position of Ukrainian society made it possible to withstand the most difficult, initial phase of aggression, inspired military personnel, formed a feeling of national support and encouraged the proper performance of military duties in conditions of intense hostilities and operative encirclement.

Keywords: Russia's war against Ukraine 2014-2022, ego-sources, food supply, living conditions, material support, front-line period, volunteer movement.

Боєздатність будь-якої армії та спроможність її ефективності залежить від трьох основних чинників. Складові умовної бойової тріади перевірені часом і викристалізувалися в аксіому, підтверджену численними війнами та битвами, що супроводжували цивілізаційний шлях людства. Отже, позначимо ці чинники. Насамперед, це бойове забезпечення, тобто наявність озброєння, техніки та боєприпасів. Другий чинник -- матеріальне забезпечення, до якого входять харчування, обмундирування тощо. І нарешті, третя складова тріади -- морально-психологічне забезпечення, тобто «система заходів, спрямованих на формування в особового складу морально-психологічних якостей і спроможностей, що визначають зміст і сформованість морально-психологічного стану та забезпечують якісне виконання особовим складом військ (сил) завдань за призначенням» Наказ Генерального штабу Збройних Сил України від 27.04.2018 р. № 173дск «Про затвердження Настанови з морально-психологічного забезпечення підготовки та застосування Збройних Сил України»..

Армія не забезпечена необхідною кількістю зброї, боєприпасів та техніки, гарантовано не зможе воювати. Позбавлена харчування і зимового обмундирування, не зуміє виконувати бойові завдання. Розкладена морально армія перетвориться на натовп озброєних, немотивованих, а подекуди просто небезпечних людей. військовий обмундирування збройний бойовий

Незважаючи на певний скептицизм щодо важливості продовольчого забезпечення війська у порівнянні з насиченням його зброєю та боєприпасами, нагадаємо один з уроків китайського стратега і мислителя Сунь-цзи: «Якщо в армії нема обозу, вона гине; коли нема провіанту, вона гине; якщо нема запасів, вона гине» Сунь-Цзи, У-цзи. Мистецтво війни. Київ: Арій, 2023. С. 34.. Про важливість забезпечення армії провіантом наголошував і батько сучасної політичної філософії та політології Нікколо Макіавеллі. Зокрема, в книзі п'ятій трактату «Про військове мистецтво» він наголошує: «Найскладніше -- забезпечити військо вином та хлібом» Макіавеллі Нікколо. Державотворець. Про військове мистецтво. Київ: Арій, 2022. С. 320.. А вже в книзі сьомій вищезгаданого трактату доволі категорично і безапеляційно стверджує: «Хто не переймається продовольством для війська, приречений на поразку й без меча» Там само. С. 394..

Сучасна українська історіографія характеризується активною фіксацією подій та фактологічного матеріалу, а також інтерпретацією і кон- цептуалізацією повномасштабної фази російсько-української війни 2022 р. Хроніка повномасштабної війни. 24 лютого -- 24 грудня 2022 р.: Довідник. Київ: Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2022. 152 с.; Хроніки війни. Ч. 1-7 (російсько-українська війна), інформаційний бюлетень. Київ: НУОУ ім. Івана Черняховського, 2022. 228 с. У дослідженнях військових і цивільних істориків висвітлюються основні форми застосування різних родів та видів військ/сил воюючих сторін. Зокрема аналізуються особливості першого російського масованого ракетного авіаційного удару, завданого по об'єктах на території України 24 лютого 2022 р., втрати російської авіації упродовж перших місяців війни Росії проти України, відтворюються події під час намагань росіян висадити десанти на аеродромах у Василькові й Гостомелі та першого етапу Слобожанської наступальної операції українських військ Макаров В., Рєзнік В. Боротьба в повітряному просторі під час війни Росії проти України: узагальнення перших місяців. Український історичний журнал. 2022. Вип. 6. C. 17-29; ХарукА. Оборона Гостомельського та Васильківського аеродромів: спроба реконструкції подій. Там само. Вип. 4. C. 139-147; Харук А. Слобожанська наступальна операція: передумови і перший етап (6-12 вересня 2022 р.). Там само. 2023. Вип. 1. C. 519..

У статті В. Грицюка і О. Лисенка «Війна Російської Федерації проти України: воєнний, міжнародно-правовий, геополітичний та економічний виміри, структуровано змістове наповнення подій війни РФ проти України, ключових віх збройного протистояння, а також проаналізовано геополітичні, міжнародно-правові та економічні питання, що безпосередньо або опосередковано його стосуються. Авторами уточнено періодизацію збройної агресії РФ проти України у 2014-2022 рр. Грицюк В., Лисенко О. Війна Російської Федерації проти України: воєнний, міжнародно-правовий, геополітичний та економічний виміри. Там само. 2023. Вип. 2. C. 533.

Наразі особлива увага надається збереженню історичної пам'яті, фіксації не «стертих часом» переживань безпосередніх учасників та свідків війни. З 2022 р. в «Українському історичному журналі» запроваджено рубрику «Повсякдення російсько-української війни: усна історія», де вміщуються інтерв'ю мешканців Чернігівської області, в яких ідеться про повсякденне життя під час воєнних дій та окупації Березовська О. «.якщо закінчиться їжа, от як пояснити дітям, що немає?!»: Мешканка Чернігова N про умови життя в місті під час російського наступу (24 лютого -- 2 квітня 2022 р.). Український історичний журнал. 2022. Вип. 5. C. 56-67; Воробєй О. «Тепер я дитя війни та баба війни.»: Свідчення чернігівчанки N про життя в оточеному місті (24 лютого -- 2 квітня 2022 р.). Там само. Вип. 4. С. 175-189; Литвин К. «Хатєлась проста волі -- і всьо.»: окупація с. Слободи на Чернігівщині очима очевидця (травень 2022 року). Там само. 2023. Вип. 1. С. 36-50; Панкова А., Боряк О. «.це війна, це вбивання цивільних, мирних...»: Мешканці передмістя Чернігова про особливості воєнного повсякдення під час російського наступу та життя в окупації (24 лютого -- 2 квітня 2022 р.). Там само. 2022. Вип. 6. С. 30-47; Шевчук О. «.росіяни у дворі стоять, так умовляю, щоб у полон здались»: Розповідь очевидця про окупацію с. Полуботки на Чернігівщині (24 лютого -- 2 квітня 2022 р.). Там само. 2023. Вип. 2. С. 49-59..

У цій розвідці зроблено спробу відтворити окремі аспекти повсякдення воїнів Збройних Сил України під час ведення бойових дій.

З початком російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року, попри низку відповідних урядових законів, постанов, відомчих наказів, положень, норм та інструкцій, відповідно до яких мало би здійснюватися продовольче забезпечення військовослужбовців, сили оборони зіштовхнулася з проблемами, пов'язаними з організацією харчування. І якщо на місцях постійної дислокації військових частин ситуація була більш-менш контрольованою, то в районах ведення бойових дій командирам довелося докладати певних зусиль для організації належного харчування особового складу, самотужки вирішувати проблеми регулярного забезпечення особового складу їжею.

Згадує колишній помічник начальника штабу-начальник розвідки 2-го мотопіхотного батальйону 93-ї Окремої механізованої бригади «Холодний Яр» старший лейтенант Богдан Шопинський на псевдо «Інтелігент»: «З забезпеченням харчування проблем не було. Раз на тиждень, у більшості випадків щонеділі, взвод матеріального забезпечення готував набори продуктів на тиждень для кожної роти, причому повзводно, для кожного окремого взводу. Ці набори продуктів були розраховані на кількість людей (з запасом). До цих наборів входили як сирі продукти (овочі, фрукти), так і вже готові.. ,» Інтерв'ю зі старшим лейтенантом Богданом Шопинським 4 березня 2023 р. Аудіозапис. Особистий архів авторів..

Українське військо під час збройного вторгнення російської армії на терени держави на власному прикладі переконалося в дієвості гасла «Народ і армія єдині». Волонтерська допомога у першу чергу була закцентована на забезпеченні військовослужбовців продовольством.

Свідченням тому є численні спогади учасників російсько-української війни.

Накопичення продуктів харчування здійснювалося безпосередньо в територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки. Згадує механік 2-ї апаратної польового вузла зв'язку роти зв'язку 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша солдат Роман Корольов (псевдо «Джавелін»): «З самого початку і надалі, дуже багато нам допомагали волонтери. Вже з військкомату ми їхали з варениками, котлетами та всілякими смаколиками від волонтерів. Після війни, на їх честь, треба буде спорудити найвищий пам'ятник у світі. Починаючи з Рівного, де формувалася наша бригада, і далі, були організовані польові кухні. Перший час ми багато переїздили, тому і якість харчування була різною. Коли ми доїхали до місця призначення, то налагодили якісне харчування.. ,» Інтерв'ю з солдатом Романом Корольовим 9 лютого 2023 р. Аудіозапис. Особистий архів авторів..

Про волонтерську допомогу згадує і старший лейтенант Богдан Шо- пинський: «Попри те, що ми були забезпечені триразовим харчуванням, не обійшлося і без допомоги волонтерів, які везли все: від наборів сухого в'яленого м'яса, до домашніх пиріжків та варення. Води також було в достатку. Також, іноді місцеві приводили якихось домашніх тварин та віддавали нашим кухарам.» Інтерв'ю зі старшим лейтенантом Богданом Шопинським....

Про суттєві запаси їжі говорить і оператор 1-ї апаратної 1-го взводу роти зв'язку командного пункту польового вузла зв'язку 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша солдат Сергій Киян на псевдо «Киянин»: «Їжа була всюди, що в їдальні, що з рук волонтерів, тобто голодними ми не були ніколи.» Інтерв'ю з солдатом Сергієм Кияном 14 лютого 2023 р. Аудіозапис. Особистий архів авторів..

Проблем з харчування не було і на бойових позиціях оборонців Києва. Ось як про це згадує стрілець 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних запорожців старший солдат Богдан Скопненко на псевдо «Бахталє»: «Відомо, що харчування багато в чому залежить від логіс- тичних можливостей.. .тобто елементарно можливості підвозу тієї ж їжі та води. У кінці лютого (можливо 27 лютого) нас автобусом привезли з пункту постійної дислокації, що знаходився у Білій Церкві, безпосередньо в район виконання завдання до селища Гоголів Броварського району, що на Київщині, де на той час перебував штаб батальйону. Штаб розташувався у затишній старій будівлі, в якій до повномасштабного вторгнення був будинок для людей похилого віку. Вразила величезна кількість продуктів, які приносили місцеві і волонтери: домашні пиріжки, різноманітна консервація, солене сало в банках, різноманітне варення. Усе це було нагромаджено в одній з кімнат. Хлопці фізично не встигали з усім впоратися і багато продуктів просто псувалося. Трохи згодом вже перебуваючи на позиціях у селі Русанів, нас дуже рятували «волонтерські» продуктові набори, які люди складали самі. Це було якось зворушливо, бо існувало розуміння, що люди ділилися своїми харчами. Вони були вельми простими: порізаний хліб, котлета, якась ковбаса чи биток, кілька варених яєць. Усе це було складено у звичайний одноразовий пакет. Можливо люди ділилися останнім.. ,» Інтерв'ю зі старшим солдатом Богданом Скопненком 10 лютого 2023 р. Аудіо- запис. Особистий архів авторів..

Захисник Чернігова командир 21-го Окремого стрілецького батальйону ОК «Північ» полковник Олександр Ткачук на псевдо «Фокус» доволі емоційно прокоментував забезпечення продуктами харчування та готовими стравами особового складу своєї частини: «Тільки волонтери, тільки волонтери, тільки наші дружини і матері у перші хвилини прийшли нам на допомогу. Окрім того, на допомогу прийшов також керуючий мережею чернігівських магазинів «Сільпо». Як відомо, в «Сільпо» є куточки швидкого приготування страв. Налагодивши з керуючим цієї торгівельної марки відповідну комунікацію, ми дійшли згоди, що у відділах швидкого приготування будуть готувати страви, а ми будемо їх забирати.» Інтерв'ю з полковником Олександром Ткачуком 24 березня 2023 р. Аудіозапис. Особистий архів авторів..

На питання: «Коли надійшло «казенне» харчування?» полковник Олександр Ткачук відповів: «Перші продукти я офіційно отримав десь у середині березня. Чому аж у середині березня? Ну, на це були, як кажуть, і об'єктивні і суб'єктивні причини. Зараз поясню. Оскільки частина наша формувалася, вона не могла відразу стати на баланс. Не могла військова частина, умовно із п'ятиста осіб стати на харчування, оскільки на різних етапах цього самого формування нас було і сто, і двісті осіб, тобто, ми не дотягували до тієї самої визначеної штатної чисельності батальйону. Крім того під час формування, узгодження і виконання бойових завдань я мав виконувати вказівки вищого командування і направляти у розпорядження інших частин зведені підрозділи. Тобто люди проходили через мою стройову частину й оддразу відправлялися на ті ділянки фронту, які потребували посилення. На жаль, я не знаю, як вони харчувалися.

Водночас, вірю, що чернігівці не залишили своїх захисників голодними...» Інтерв'ю з полковником Олександром Ткачуком 24 березня 2023 р. ....

Не оминули ми з полковником Олександром Ткачуком і проблеми, пов'язаної з організацією харчування особового складу в умовах оперативного оточення Чернігова. «Коли я почав отримувати продукти харчування, -- коментує Олександр, -- постало питання, де це все приготувати? Але на допомогу прийшло знову таки керівництво «Сільпо» та «Епіцентр». Працівники «Сільпо» продовжили приготування страв з наших уже, так би мовити, «казенних» продуктів харчування, а співробітники «Епіцентру» виділили нашому батальйону десяток мікрохвильових печей для розігріву страв. Окрім того, чернігівці зорганізувалися і створили в місті такі собі пункти приготування їжі. Мій заступник з тилу завозив наші «штатні» продукти харчування до цих пунктів, де місцеві жіночки нам готували страви. Після цього нам залишалося лише забрати готову їжу і розвести термоси та бачки по підрозділах батальйону.» Там само..

Про те, що в найскрутніші часи розгортання частин на бойових позиціях саме місцеві громади надали неабияку допомогу у вирішенні насамперед продовольчого забезпечення підтверджує і Герой України, командир 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського полковник Дмитро Кащенко на псевдо «Кащей»: «Неабияку допомогу у забезпеченні харчуванням нам надавав голова Вертіївки (село Ніжинського району, що на Чернігівщині). В цьому селі в мене стояв КСП (командно-спостережний пункт). Там нам організували приготування їжі. Перший тиждень перебування у Вертіївці нас взагалі «загодували». Бутерброди, борщі, все. Поки наш тил не розгорнувся. Тому що там десь люди наші в навчальних центрах, десь у відпустках, десь біля техніки перебували.» Інтерв'ю з полковником Дмитром Кащенком 6 січня 2022 р. Аудіозапис. Особистий архів авторів..

Доволі часто учасники російсько-української війни згадували і окремих волонтерів з місцевих жителів, які не тільки ділилися з ними продуктами харчування, а й готували гарячі страви. Згадує старший солдат Богдан Скопненко: «Дещо пізніше, коли ми вже закріпилися на займаних позиціях, до нас приходив місцевий дідусь і постійно приносив нам гарячу їжу. Він був етнічним азербайджанцем, ми називали його «дєд Назім». Тоді, в перших числах березня, було дуже холодно, тому гарячий суп і чай, який він приносив, були дуже доречні. А ще це звісно дуже підбадьорювало нас морально...» Інтерв'ю зі старшим солдатом Богданом Скопненком....

Командир 1-го гірсько-штурмового батальйону 128-ї гірсько-штурмової Закарпатської бригади полковник Олександр Паламарчук на питання: «Чи доводилося бійцям його батальйону потерпати від голоду?», відреагував з певною іронією: «Який там голод! Поставки різного типу сухих пайків, і не тільки українського виробництва, просто унеможливлювали навіть появу почуття голоду. Адже у нас була можливість продегустувати сухі пайки різних типів і різних країн. Додайте сюди ще волонтерську допомогу і ви зрозумієте, що почуття голоду нам просто не світило. Щодо гарячої страви, то забезпечення нею підрозділів бригади, звичайно, залежало від обстановки та характеру бойових дій. Якщо оборона стійка та стабільна, то в моєму батальйоні була група забезпечення, яку очолював старшина. Він проживав окремо в тиловому населеному пункті і там мав можливість приготувати гарячу страву. Як мінімум він мав привезти на бойові позиції раз на день гарячу страву, той же супчик чи борщик. А решта, сніданок чи вечеря забезпечувалися споживанням сухих пайків, а також закруток і т. д. Таких продуктів, наголошую, у нас було повно.. .» Інтерв'ю з полковником Олександром Паламарчуком 7 березня 2023 р. Аудіо- запис. Особистий архів авторів..

Варто зауважити, що якість та асортимент харчування, що доставлялися на бойові позиції, залежали від командування частини, а подекуди і підрозділу. Згадує старший солдат 205-го окремого батальйону територіальної оборони 241-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ Дарина Арабська: «Так, нам привозили якісь консерви, якісь продукти, з яких треба було готувати страву. І хто мав бажання, це робив. Згодом наш взводний десь знайшов контакти харківських волонтерів і вони нам привозили готову їжу. Це була гаряча їжа. Це була добра їжа. Що не влаштовувало? Та все влаштовувало. Можливо лише те, що ти не можеш обирати, що хочеш їсти. Я не вибаглива у виборі їжі, але сам факт, що від тебе не залежить, що ти сьогодні будеш їсти, тебе неабияк засмучував. І якщо сьогодні тобі привезли суп і кашу з куркою, то ти мусиш їсти суп і кашу з куркою, а не припустимо картоплю з котлетою. Залишається їсти кашу з куркою і уявляти, що це картопля з котлетою. Насправді ми були дуже вдячні харківським волонтерам за якісну і смачну їжу. Звичайно, мені не вистачало домашньої страви, яка готувалася вдома. І найбільше не вистачало маминого грибного супу, тому що моя мама готує дуже смачний грибний суп. У цьому бажанні скуштувати саме грибний суп, був напевно якийсь символізм, тобі хочеться тієї страви, яка в тебе асоціюється з рідною домівкою.. .» Інтерв'ю зі старшою солдаткою Дариною Арабською 11 березня 2023 р. Аудіо- запис. Особистий архів авторів..

Звичайно, на забезпечення продовольством частин впливали різні обставини, а також характер бойових дій. Бойові частини, що перебували на маршах або в рейдах, могли потерпати від браку тих чи інших продуктів. Так, солдат Сергій Киян зазначав: «Складнощі виникали тільки під час маршів та переміщення особового складу, тому що там нас не годували і не відпускали в магазин, тож харчувалися ми із особистих запасів. У зоні бойових дій на початку, могли бути дні, коли не було, наприклад, хліба чи ще чогось в їдальні, а потім все налагодилося, то ж в асортименті з'явились навіть фрукти, овочі, печиво тощо. Нарікань не було.» Інтерв'ю з солдатом Сергієм Кияном... Інтерв'ю зі старшим солдатом Богданом Скопненком....

На підвезення продуктів харчування та вже готових страв звичайно ж впливали і бойові дії. Старший солдат Богдан Скопненко ділився таким спостереженням: «Чим інтенсивність бойових дій була менша, тим відповідно, їжі було більше, бо волонтери могли до нас приїхати-приїхати...».

Окрім інтенсивності бойових дій на підвезення харчування та забезпечення особового складу продовольством впливали також специфіка та характер виконання бойових завдань. У першу чергу це стосується військовослужбовців, які перебували на бойовому чергуванні за декілька десятків кілометрів від логістичних баз чи пунктів постачання. Герой України, кавалер орденів «За мужність ІІІ» ступеня та Данила Галицького командир зенітної ракетної батареї «Бук М1» майор Ярослав Мельник поділився такими враженнями: «Спочатку логістика працювала тяжко. Але згодом вона своє надолужила. Спочатку був сухпай, а потім вже почали надходити продукти, з яких необхідно було готувати собі їжу. Були навіть фрукти і овочі. Як доставлялися? Або мені підвозили, або я за ними приїздив до визначеного пункту. Термосів з гарячою стравою не було. Готували собі самотужки. Дякую фермеру-жінці, вона «підігнала» нам холодильника. У нас з'явилася змога зберігати продукти харчування. Бувало так, що ми готували самотужки, а бувало так, що я прохав місцевих приготувати нам поїсти. Вони готували домашні страви і навіть додавали в них свої домашні продукти. Коли настала весна і літо, то люди розпочали нам приносили зелень, якісь фрукти, овочі, словом все те, що в них росло на городі чи в садку. Пам'ятаю, що фруктами ми ділилися з місцевими дітлахами. Банани, яблука, то все ми віддавали дітям. Пригощали їх також цукерками...» .

Варто також розглянути випадки, коли українські військовослужбовці взагалі були позбавлені можливості харчуватися, оскільки потрапляли в екстремальні ситуації, коли буквально змушені виживати, послуговуючись при цьому неякісною водою та їжею. Герой України, командир танкового батальйону 17-ї окремої танкової бригади імені Костянтина Пестушка підполковник Олег Грудзевич у квітні 2022 року очолив групу з шістнадцяти осіб, яка протягом десяти діб подолала 175 кілометрів тилами противника. За словами Олега Грудзевича бійці під час рейду тилами ворога потерпали в першу чергу від холоду, голоду та відсутності води. Оскільки мізерні запаси продовольства швидко закінчилися, групі Грудзевича довелося ризикнути і зайти до окупованого села на Донеччині, щоб попросити в місцевих мешканців продуктів харчування. Однак спроба хоч якось зігрітися та перекусити ледь не закінчилася для групи трагічно -- українські вояки були обстріляні ворогом та змушені спішно відійти.

Рухаючись тилами противника, група Грудзевича одного разу натрапила на кинуті позиції ворога, де в результаті пошуку знайшла деякі продукти харчування.: «Коротше, -- згадує Герой України підполковник Олег Грудзевич, -- вийшли ми на старі позиції (противника), а там якісь звалища. Дивлюся, а там вже мої хлопці риються: «чух-чух-чух». Чую озиваються до мене: «Командире, що ви будете? Варення чи кашу?». Одного разу мої бійці знайшли на ворожих позиціях навіть повний «орківський комплект» воєнторгівського сухпаю. А потім з'явилася трава. Запитують: «Командире, щавель будете?..» Інтерв'ю з майором Ярославом Мельником 19 січня 2023 р. Аудіозапис. Особистий архів авторів. Інтерв'ю з підполковником Олегом Грудзевичем 20 січня 2023 р. Аудіозапис. Особистий архів авторів..

Звичайно, в мінливому, а подекуди просто динамічному фронтовому житті трапляються ситуації, коли військовослужбовець, особливо той, який перебуває на бойових позиціях чи виконує завдання, пов'язані з відірваністю від логістичної бази, позбавлений якісного харчування і змушений задовольнятися мізерними запасами їжі та води, які не завжди, м'яко кажучи, відповідають санітарним нормам та вимогам. За словами того ж підполковника Олега Грудзевича, який певний час зі своїм підрозділом перебував у Маріуполі, оборонці «Азовсталі» потерпали від відсутності води: «По-перше, дуже не вистачало боєприпасів, це саме основне, друге -- не вистачало води. Воду вже пили з 15 березня з оцих, блін, пожежних збірників. Вона була і зелена, і коричнева. Ми намагалися її відстоювати і кип'ятити...» Інтерв'ю з підполковником Олегом Грудзевичем....

І вже під час виходу з оточення «групі Грудзевича», за його словами, довелося скрутно саме з водою: «Я ще зарання сказав, щоб наповнили 1,5-літрові пляшки..., щоб максимум брали боєприпасів, і максимум -- води... На 8-9-й день рейду почали послуговуватися калюжами та озерами. На той же 8-9-й день нашого рейду мої бійці почали сперечатися, де смачніша вода, в озері з пуголовками чи в калюжі? Я говорю: «Пацани, треба швидше йти, бо щось ми не про те сперечаємося!» Там само.. До речі, сам підполковник Олег Грудзевич під час десятиденного рейду тилами противника отруївся, проте переніс важку хворобу на ногах, та при цьому схуднув на 24 кілограми.

Підсумовуючи, можна з упевненістю сказати, що слова, які буцімто належать французькому полководцю і політичному діячу Наполеону І Бонапарту, про те, що «народ, який не бажає годувати свою армію, незабаром буде вимушений годувати чужу», залишаються актуальними і донині. Саме український народ, зокрема волонтери, першими відгукнулися на потреби своєї армії, яка стала на захист свободи і суверенітету держави. Представники місцевих громад, а іноді і просто поодинокі громадяни, за покликом серця, першими відгукнулися і забезпечили свою армію не тільки продуктами харчування, а й організували приготування страв, дозволивши таким чином військовим виконувати бойові завдання. Опитані нами учасники російсько-української війни підкреслювали, що увага волонтерів, місцевих громад та просто пересічних громадян до потреб армії неабияк підтримувала і спонукала до належного виконання військових обов'язків. Солдат Роман Корольов констатував: «Ми відчували, що потрібні не тільки державі, а в першу чергу людям, адже вони в нас бачили своїх оборонців, які не залишать їх один на один з ворогом. Нехай, може, дещо пафосно, але так було.» Інтерв'ю з солдатом Романом Корольовим....

Іншим, не менш важливим фактором, який впливає на бойову готовність військ, безсумнівно, є облаштування житла, побуту й елементарної санітарії та гігієни для військовослужбовців, які перебувають в зоні ведення бойових дій. Адже навіть за умов інтенсивних бойових дій воїн повинен мати прихисток та хоч короткочасний відпочинок, а також можливість для задоволення мінімальних побутових та санітарно-гігієнічних потреб.

Ось як згадував солдат Сергій Киян облаштування житла та побутових умов: «За весь час довелося пожити і в наметовому містечку, і в школі, і в житловому будинку. Всюди намагалися нам влаштувати хоча б мінімальний рівень комфорту. Тобто, в наметах були буржуйки, нам привозили дрова, були намети, де можна було помитися. В перші дні в зоні бойових дій було складно з санітарією, адже вода була тільки в кількох місцях, де можна було її тільки набрати. Довелося потерпіти кілька тижнів, поки нам не влаштували банні дні двічі на тиждень. Нас виручали вологі серветки. Побут облаштовували самостійно, ні на кого не розраховували, такий в нас менталітет.. ,» Інтерв'ю з солдатом Сергієм Кияном....

Бойовий побратим Сергія Кияна Роман Корольов додає: «Стосовно житла, то було так. Спочатку ми спали, де прийдеться: в польових наметах, в будівлях закритих фабрик, закинутих приміщеннях, вантажівках та державних установах. В останньому місці певний час, поки не домовилися з місцевими мешканцями про розселення, жили у школі. Потім нас розселили по хатах. Я та ще десь двадцять побратимів оселилися у великому підвалі комерційного приміщення. З самого початку та до кінця нашого перебування там, ми постійно працювали над покращенням нашого побуту. То був наш дім.» Інтерв'ю з солдатом Романом Корольовим....

До речі, задоволення санітарних потреб військовослужбовців багато в чому залежало саме від місця розташування частин і підрозділів та від інтенсивності бойових дій. Ось як про це оповідає солдат Роман Коро- льов: «Те саме стосується санітарії. У деяких місцях була польова лазня, а в деяких ти сам вигадував спосіб, як привести себе до ладу. Але в кінці кінців, коли вже були у пункті призначення, ми вирішили це питання. Спочатку організували польову лазню раз на тиждень, трохи пізніше -- два рази на тиждень, а потім були й такі часи, коли лазня працювала три рази на тиждень. Трохи пізніше, коли трохи потеплішало, ми з хлопцями почали займатися фізичними вправами та тягати залізо, тому з'явилася потреба помитися не за графіком. Тоді ми зробили літній душ.» Там само..

Зазвичай, коли мова заходить про облаштування житла на фронті, військовослужбовці наголошують, що існувало, так би мовити, два види «помешкань». Одне -- на бойових позиціях, інше -- тилове, де була можливість відпочити після ротації.

Старший лейтенант Богдан Шопинський визнавав: «У переважній більшості випадків на позиціях доводилося жити в бліндажах та окопах, де умови, м'яко кажучи, були несприятливими. Якщо влітку це не сильно впливало на самопочуття бійців, то з наближенням холодів це створювало певні проблеми, які доводилось вирішувати утепленням бліндажів та встановленням «буржуйок». Також у кожної роти та взводу було тилове приміщення, зазвичай це був покинутий будинок, або будинок, до якого ми вселялися з дозволу власників. Також це могла бути будівля якогось підприємства, до якої ми вселялися з дозволу власника або мерії міста. Як правило, це було за 5-10 км від лінії фронту. В такому місці зберігались деякі особисті речі військових та певний резерв озброєння роти/взводу. В той же час хлопці мали можливість час від часу робити ротацію і невеликими групами хоч на день приїжджати помитися, відпочити від постійних обстрілів. На позиціях також була можливість хоч і рідко, але все ж помитися. Приблизно раз на 2-4 тижні приїжджала спеціальна машина, в якій можна було прийняти теплий душ поодаль від позиції, але в пішому доступі. На один взвод припадав один старлінк, куди хлопці по черзі могли прийти для того, щоб зателефонувати рідним і близьким, скачати фільми, книги на телефон, щоб було чим займатися в перервах між обстрілами...» Інтерв'ю зі старшим лейтенантом Богданом Шопинським....

Для багатьох військовослужбовців техніка була не тільки знаряддям для враження противника, але й прихистком та тимчасовим житлом на фронті. Згадує Герой України командир зенітної ракетної батареї «Бук М1» майор Ярослав Мельник: «Я пам'ятаю ці дуже тяжкі дні для нас, тому що техніка -- це ж метал! Він такий холодний. Ночі були дуже тяжкі, холодні, це ж лютий місяць і березень. У Харківській області тоді були морози. Пішов сніг, а ми вийшли як раз з Херсона, трішки вже там тепліше було, а там на Харківщині -- холодно, речей таких теплих у нас не було, але люди щось тепле нам давали. Ми чекали ранку. А зранку тихенько вогнище розпалювали, швиденько ту замерзлу воду з пляшки розливали в стакани, чайок якийсь попили, щось там розігріли, якусь тушонку. Бистренько поїли та й поїхали далі.. .» Інтерв'ю з майором Ярославом Мельником....

Прокоментував майор Ярослав Мельник і умови санітарії та особистої гігієни, з якими довелося зіткнутися на фронті: «Спочатку ми не милися, не милися від слова взагалі. Десь три-чотири тижні ми не бачили води. Навіть не вмивалися і зуби не чистили. То таке. Всі розуміли, що ми виконуємо. Але саме тяжке -- це були шкарпетки. Самі розумієте, що шкарпетки треба було якось міняти, якось попрати.» Там само..

Без перебільшення справжнім випробуванням для командирів різних ланок було облаштування фронтового життя, особливо за умов інтенсивних бойових дій. Ось як згадував про це командир 1-го гірсько-штурмового батальйону 128-ї гірсько-штурмової Закарпатської бригади полковник Олександр Паламарчук: «Оце найболючіша, на мою думку проблема, з якою нам довелося зіткнутися під час бойових дій, за всі ті вісім місяців перебування на фронті. Скажу навіть так, що облаштування так званого фронтового житла -- справа умовна і дещо наївна. Чому запитаєте? Та тому, що увесь цей період ми перебували під відкритим небом. Так, іноді ми могли розташовуватися в бліндажах, підвалах чи погребах. Але під час активних наступальних дій або стримування ворога нам доводилося жити, буквально в полях. Просто на облаштування житла, нехай і тимчасового, у нас не було часу. Тому доводилося користуватися вже готовим прихистком. Перше, що ми робили після визволення населених пунктів, то це намагалися моніторити інформацію, щоб зрозуміти, на яких людських обійстях є погреби. Де вони знаходяться? Які вони? Бо погреб, у першу чергу, для військового це -- укриття. І відповідно там, у тих погребах можна було тимчасово зосередити свій особовий склад, щоб убезпечити людей під час ворожих обстрілів. Однак, у більшості випадків нам доводилося мешкати в полях під відкритим небом.. ,» Інтерв'ю з полковником Олександром Паламарчуком..

Доволі категоричним був полковник Олександр Паламарчук, оцінюючи санітарні умови, з якими довелося зіткнутися його батальйону під час бойових дій: «Яка може бути санітарія! Ви ж самі розумієте, якою вона може бути в лісопосадках! Водичка, водичка, водичка. Тобто брак тієї самої води. Отже, крім гарячих страв, іншим дуже важливим елементом нашого повсякдення була вода. Особливої уваги потребувала помивка особового складу. Цю важливу проблему ми намагалися врегулювати шляхом заміни людей на позиціях і відведення їх до певних населених пунктів, щоб трішки помитися та привести себе до ладу. На це, як правило, виділялися день-два. Далі, до місць помивки і короткого перепочинку приїздили інші. Таким чином, послуговуючись цією схемою, я міг через помивку пропустити увесь особовий склад свого батальйону. Однак наголошую, подібна схема була актуальна в зимовий час. Що стосується літнього періоду, то бійці в нас були наскільки вишколені і навчені, що їм не складало особливих труднощів у облаштуванні елементарних місць помивки. Головне, наголошую, це наявність води. Адже, як співалося в одній популярній пісні: «Без води, ані туди, ані сюди.» Інтерв'ю з полковником Олександром Паламарчуком....

З початком російського повномасштабного вторгнення в Україну розпочалося формування нових військових частин, які мали влитися до Збройних Сил України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Національної поліції України тощо, тобто до всіх тих підрозділів та органів, які захищають суверенітет України та позначені в офіційних документах такою інституцією як Сили оборони. Окрім забезпечення новостворених частин зброєю, технічними заходами, харчуванням, обмундируванням тощо постало питання і з розташуванням. Як вирішувалося це питання в Чернігові, в місті, яке одним з перших в Україні вступило в бій з агресором, розповідає командир 21-го Окремого стрілецького батальйону ОК «Північ» полковник Олександр Ткачук: «Ми оселилися в одному із закинутих корпусів Академії Державної пенітенціарної служби. Саме одна з будівель цієї установи і стала для нас першою оселею, якщо можна так сказати. А вже 2-го чи 3-го березня, я вже не пам'ятаю, були завдані удари по нашій частині. Був і приліт, і авіаційні удари з боку росіян. Корпус витримав, однак в результаті артилерійських обстрілів та ударів авіації ми залишилися без вікон і дверей. А це, нагадую, був край зимового періоду. Було тоді досить холодно, тому ми мусили шукати собі нове місце для розквартирування. Для розташування та проживання нам визначили Чернігівський радіо- приладний завод. Ну як визначили... Я це приміщення ніби сам знайшов, а точніше домовився з місцевою владою, що мій батальйон оселиться в ньому. В тому корпусі, де ми розташувалися, було підземне сховище. Оскільки Чернігів регулярно обстрілювався ворогом, то ми в принципі знайшли доволі безпечне місце для дислокації частини. Однак було дуже важко. Ми мешкали в підземеллі Чернігівського радіо-приладного заводу і звідти виїздили кожного дня на бойові завдання.»36.

Згодом 21-му Окремому стрілецькому батальйону довелося за наказом ОК «Північ» змінити місце дислокації і зайняти рубежі на околицях Чернігова в селі Количівка. Полковник Олександр Ткачук так описує тамтешнє побутування: «Це перше село перед Черніговом, неподалік від мосту через Десну. Ми там мешкали в хатах і підвалах. Причому помешкання треба було постійно змінювати, адже ворог був на відстані п'яти кілометрів від нас. В Количівці ми тримали рубежі разом з батальйоном Національної гвардії України, який налічував 100 бійців, а в мене було -- 50 хлопців. Село було поділене навпіл дорогою Чернігів-Київ. Отож одну сторону села контролювали ми, іншу -- нацгвардійці. Як і ми, правоохоронці теж мешкали в приватних, залишених місцевими хатах. Ми постійно змінювали місце перебування, оскільки проти нас у Іванівці, це село поруч з нами, стояли дві ворожі БТГр, на озброєнні яких була і артилерія, і САУ, і танки. Тобто вони могли виявляти наші позиції і місця дислокації та завдати по нам ударів. Питання в ті дні не стояло, комфортно тобі жити, чи ні. Питання було одне -- вижити, щоб зупинити ворога, не дати йому захопити Чернігів. Тому на особливий «комфорт» ми не звертали уваги...» .

Про особливості пошуку помешкання під час бойових дій згадує і стрільчиня 205-го окремого батальйону територіальної оборони 241-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ старша солдатка Дарина Арабська: «Іноді доводилося жити в будинках місцевих. Це здійснювалося через домовленості з місцевим населенням. Тобто ми приїздили до населеного пункту і запитували: «Куди нам можна заселитися?» Інколи це було проблематично, оскільки місцеві не хотіли пускати нас до своїх будинків. Аргументація? Все було банально. На думку місцевих жителів, якщо вони дозволять проживання в своїх помешканнях військовим, тобто нам, то до них буде більше прилітати ворожих снарядів. А те, що військові перебувають біля їхніх осель і тримають оборону, щоб до них не прийшов ворог, це мабуть ними не враховувалося! Інколи, ти намагалася пояснити місцевим, що коли до їхнього села зайде ворожа піхота, то їх тоді не врятують ані їхні погреби, ані їхні підвали» Інтерв'ю з полковником Олександром Ткачуком... Інтерв'ю зі старшою солдаткою Дариною Арабською... Інтерв'ю з полковником Олександром Ткачуком....

В умовах кочового фронтового життя про дотримання навіть елементарних санітарних правил, норм та гігієнічних нормативів доводиться тільки мріяти. За словами полковника Олександра Ткачука, організація помивки особового складу, елементарного прання обмундирування, натільної білизни чи навіть шкарпеток в умовах постійних сутичок з ворогом, бойового чергування та пильнуванням за діями противника, була просто неможливою. Він, зокрема згадує: «Перші два-три тижні нас рятували вологі серветки. Далі, якщо нам вдавалося нагріти в якомусь тазку води і помити ноги, то це була вдача. Щодо прання? Про що ви говорите! Ніхто нічого не прав! Шкарпетки викидали і одягали нові. Одяг так само. Десь промокнув, мокре геть, передягся в сухе -- воюєш далі. Статутне обмундирування ми повністю отримали лише в квітні, а до того ходили в своєму, домашньому, мисливському та рибальському. Але скажу вам відверто з гражданкою нам було простіше, адже якщо вона забруднилася, порвалася чи вимокла, ми могли її просто викинути, одягти іншу, тоді як за «казенне» обмундирування необхідно було звітувати.» .

Зайве наголошувати, що жінкам, які взяли участь у бойових діях, довелося особливо сутужно. Дарина Арабська вказувала: «Побут на фронті ми облаштовували самі. Загалом мені інколи вдавалося знайти якусь можливість кудись поїхати помитися і все таке. А так, зазвичай, ми обходилися одноразовим душем і вологими серветками. Найголовнішим для нас було домовитися з командиром. Домовитися, щоб він відпустив тебе помитися. І тільки після цього ти розпочинав шукати місце для помивки. Одного разу жінка з мого батальйону домовилися з лікарями найближчої до наших позицій медичної установи, щоб ми могли приїхати і помитися там. Іноді про помивку вдавалося домовитися з місцевими жителями і напроситися на елементарний душ. Хочу сказати, що я не виокремлюю потреби жінок в щось таке особливе. Я вважаю, що на війні і чоловіки, і жінки -- солдати. І ні в кого, незалежно від статі, не має бути привілеїв, зокрема в питаннях організації побутових умов. Адже чоловіки теж потребують тієї ж самої помивки... А взагалі, я вам скажу відверто, коли ти перебуваєш на бойових позиціях, то проблеми помивки відходять на другий план. Одним словом, від відсутності душу ти не помреш, а ти можеш померти від чогось іншого...» .

«Українські військовослужбовці зазвичай змалечку привчені дбати про себе, тому за найменшої нагоди займаються своїм зовнішнім виглядом. Воші можуть бути хіба що в нечистоплотних рашистів, -- ділиться своїми спогадами капітан Володимир Данилюк. -- Крім цього, існує пересувна автомобільна лазня, що прибуває до визначеної точки, куди потім «підтягуються» у визначеному порядку військовослужбовці. Щодо житла, то розміщуються підрозділи та служби там, де є така можливість. Пріоритет облаштування помешкання або розташування службових приміщень -- насамперед безпека особового складу. Де мешкаємо? Від власноруч викопаних бліндажів і залишених напризволяще адмінбудівель, а також у людських хатах (із власниками, яких вдається домовитися про використання на тих чи інших умовах), інколи на квартирах. Але, варто також сказати, що деякі біженці з прифронтових територій вирішили скористатися нагодою, а точніше гострим дефіцитом вільного житла, тому ціни за оренду в деяких випадках перевершують навіть київські!» .

Одночасно з харчуванням, житлом, побутом, забезпеченням мінімальними санітарними та гігієнічними потребами, не менш важливою компонентою фронтового повсякдення є також військове обмундирування. Уявити сучасного військовика без такого атрибуту армійського та фронтового повсякдення як військовий однострій нині просто неможливо. Адже військова амуніція не тільки відрізняє військового від цивільного, а Інтерв'ю зі старшою солдаткою Дариною Арабською... Інтерв'ю з капітаном Володимиром Данилюком 10 квітня 2023 р. Аудіозапис. Особистий архів авторів. й покликана захищати бійця на полі бою, а також надавати йому низку тактичних переваг над противником.

Варто зазначити, що сучасна військова форма, якою нині послуговується особовий склад Збройних Сил України, з'явилася в Україні у 2014 році. Майже десять років тому на заміну застарілому камуфляжному трикольоровому так званому «дубку», який небезпідставно плутають з камуфляжом ПДВ СРСР «бутан», надійшов цифровий камуфляж ММ14 Збройних Сил України. Таким чином, в українському війську розпочалася епоха зовнішнього звільнення від радянської мілітарної спадщини і безперервна еволюція військової форми, яка, нарешті, набула всіх рис амуніції, прийнятої на озброєння НАТО.

Нова форма стала активно витісняти старий однострій, кольорова схема якого складалася зі світло-зеленого фону, на який нанесені плями зеленого та коричневого кольорів. До речі, дотепники, доволі влучно нарекли забарвлення «дубка» «амебою».

Згідно з задумом розробників камуфляжа, він перш за все призначався для розмиття силуету військовослужбовців на далеких та близьких дистанціях. Однак, за словами експертів і безпосередніх учасників бойових дій, забарвлення цифрового камуфляжу ММ14 виявилося більш вдалим і універсальним саме для української місцевості, оскільки складається з різного розміру пікселів світло-коричневого, сірого і зеленого кольорів на піщаному тлі. Таке поєднання, за висновками експертів і безпосередніх учасників бойових дій, «розмиває» силует бійця на всіх дистанціях та ускладнює виявлення його ворогом навіть через прилади нічного бачення. Крім того, нова форма, як довела практика, є порівняно зносостійкою та комфортною під час носіння у теплу пору року.

Так, учасник російсько-української війни командир 1-го гірсько- штурмового батальйону 128-ї гірсько-штурмової Закарпатської бригади полковник Олександр Паламарчук повідомив: «Нова форма почала нам надходити вже в липні 2014 року. Треба сказати, що вона одразу нам сподобалася. «Піксель» був практичніший і комфортніший за попередню форму. Нагадаю, що розпочинав я воювати в «дубку». Так ось, у порівнянні з тим самим «дубком» «український піксель» був, як кажуть, на дві голови вищий. По-перше, нова тканина краще пропускала повітря, а по-друге, на місцевості вона була непомітною, тоді як той же «дубок» був паркий, а ще демаскував бійців.. ,»42.

Не дарма під час російсько-української війни наш ворог часто використовує сучасні однострої нашого зразка. Звичайно, подібний «маскарад» російським зайдам необхідний, щоб ввести в оману українських воїнів, щоб ті не могли вчасно їх ідентифікувати та прийняли їх за своїх, утративши при цьому пильність. До прикладу, під час боїв на Бахмут- ському напрямку бійці 255-го батальйону 127-ї окремої бригади Сил територіальної оборони взяли в полон «вагнерівця», одягненого у форму, яка дуже нагадувала зелений піксель ЗСУ. Полонений зі складу приватної військової компанії «Вагнер» зізнався, що таку форму йому видали спеціально. На запитання українських військовиків: «Навіщо він носить український однострій?», «вагнерівець» відповів, що йому її видали, аби він був схожий на українського солдата.

Варто зазначити, що це зовсім не поодинокі випадки від початку повномасштабного вторгнення, коли обмундирування українських військовиків виявлялося на російських солдатах. Росіяни стали «палкими прихильниками» нашого вітчизняного «пікселю» не тільки через можливість безперешкодно і непомітно дістатися наших позицій, щоб завдати втрат бойовим частинам Сил оборони, а й з практичної сторони. Це підтвердили і непоодинокі випадки здачі в полон російських військових, які на момент полонення були одягнені в українські однострої. За словами росіян, вони змушені були користуватися українськими «пікселями» вимушено, оскільки їхнє обмундирування під час боїв ставало непридатним, а українська форма, знову таки, за їх словами, є набагато практичнішою та зносостійкою. До речі, російські солдати і офіцери не гребували навіть ношеною, тобто вживаною «статутною» натільною білизною та шкарпетками, маркованими як майно Збройних Сил України.

Забезпечення військовою формою та амуніцією бойових бригад та батальйонів Збройних Сил України з початком повномасштабного вторгнення збройних сил Російської Федерації в Україну складалося по-різному. На це впливали такі чинники, як час, визначений на формування та злагодження бойових частин, наявність на складах речового майна, тобто обмундирування та амуніції, врешті-решт, організація та забезпечення обмундируванням особового складу.

До прикладу, солдат Сергій Киян розповідав: «Нам, напевно, пощастило потрапити до новоствореної бригади. Мене мобілізували 6 березня 2022 року і того ж дня ми вже отримали нову форму, взуття, спальник. Не видали тільки зимових бушлатів, їх видали десь через два тижні, перед безпосереднім відправленням до зони бойових дій. Все було якісне та зручне, без нарікань. Пам'ятаю, що у мене був дуже теплий спальник, який не раз виручав...» .