Бойківська піч ХІХ — перша половина ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут народознавства НАН України

Бойківська піч (будівельні матеріали, конструктивні особливості, техніка і технологія спорудження) ХІХ -- перша половина ХХ ст.

Роман Радович

доктор історичних наук, старший науковий співробітник, відділ історичної етнології

м. Львів

Анотація

Досліджуючи традиційне житло, серед низки типологічних ознак етнологи насамперед виділяють горизонтальне планування і систему опалення. Тому дослідження системи опалення, її окремих компонентів загалом в Україні та в її окремих етнографічних районах є надзвичайно актуальним.

Система опалення традиційного житла охоплює опалювальні пристрої (відкрите вогнище, піч, грубка, кухонна плита тощо) та пристосування для відведення диму (комини- димозбірники, димоволоки, комини-виводи та ін.). Основним опалювальним пристроєм у житлах бойків була вариста піч. У запропонованій розвідці автор ставить перед собою мету з'ясувати особливості цього опалювального пристрою (охарактеризувати будівельні матеріали, конструктивні особливості, техніку та технологію її спорудження). Об'єктом дослідження є традиційне будівництво, а предметом -- система опалення (власне основний опалювальний пристрій -- піч).

Методологічною основою дослідження є принцип історизму в поєднанні з елементами структурно-функціонального аналізу та використання основних методів етнологічної науки: ретроспективного, типологічного, комплексного, та аналізу, історичної реконструкції тощо. Територія дослідження охоплює усю територію Бойківщини. Хронологічні межі дослідження: ХІХ -- перша половина ХХ століття.

Ключові слова: система опалення, піч, топкова камера, опіччя, черінь, припічок, запічок.

Abstract

Roman RADOVYCH

Doctor of Sciences in History, Senior Researcher of the Institute of Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine, in the Department of Historical Ethnology,

Lviv

BOIKOS' STOVE (BUILDING MATERIALS, STRUCTURAL FEATURES, ENGINEERING AND CONSTRUCTION TECHNOLOGY) XIX -- FIRST HALF OF XX CENTURIES

Ethnologists, studying traditional housing, primarily distinguish horizontal planning and the heating system, among a number of typological features. Therefore, the research of the heating system, its individual components in general in Ukraine and in its individual ethnographic regions is extremely relevant.

The heating system of a traditional home includes heating devices (open hearth, stove, oven («hrubka»), kitchen stove, etc.) and devices for smoke removal (chimneys-smoke collectors, chimneys, chimneys-outputs, etc.). The main heating device in the homes of the fighters was a stove. In the proposed investigation, the author sets himself the goal of finding out the features of this heating device (characterizing building materials, structural features, techniques and technology of its construction).

The object of the study is traditional construction, and the subject is the heating system (actually, the main heating device -- the stove).

The methodological basis of the research is the principle of historicism in combination with elements of structural and functional analysis and the use of the main methods of ethnological science: retrospective, typological, complex and analysis, historical reconstruction, etc.

The territory of the study covers the entire territory of Boikivshchyna. Chronological boundaries of the study: 19th -- the first half of the 20th century.

The stove in Boikivschyna, like everywhere else in Ukraine, was placed indoors near the entrance, in the corner, between the back and passage walls of the house. The oven hole was turned towards the long front wall. The furnace chamber -- the main working part of the traditional stove -- was located on a quadrangular platform, raised above the firebox -- «opich- chia». «Prypichok» were arranged in front of the oven hole, and «zapichok» were arranged on the side of the vault. During the construction of the furnace, various building materials were used: clay, stones, raw or burnt bricks, etc.

Keywords: Heating system, stove, furnace chamber, «opichchia», «cherin», «prypichok», «zapichok».

Вступ

Досліджуючи традиційне житло, серед низки типологічних ознак етнологи насамперед виділяють горизонтальне планування і систему опалення. На їхню думку, вивчення саме цих параметрів дає «найбільшу можливість простежити формування та розвиток типів традиційного селянського житла [...], починаючи з найдавніших будівель, відомих за археологічними матеріалами» [1, с. 230]. Тому дослідження системи опалення, її окремих компонентів загалом в Україні та в її окремих етнографічних районах є надзвичайно актуальним.

Система опалення традиційного житла охоплює опалювальні пристрої (відкрите вогнище, піч, грубка, кухонна плита тощо) та пристосування для відведення диму (комини-димозбірники, димоволо- ки, комини-виводи та ін.). Основним опалювальним пристроєм у житлах бойків була вариста піч, яку використовували для випікання хлібних виробів та варення страв. У запропонованій розвідці автор ставить перед собою мету з'ясувати особливості цього опалювального пристрою (охарактеризувати будівельні матеріали, конструктивні особливості, техніку та технологію її спорудження).

Об'єктом дослідження є традиційне будівництво, а предметом -- система опалення (власне основний опалювальний пристрій -- піч). Методологічною основою дослідження є принцип історизму в поєднанні з елементами структурно-функціонального аналізу та використання основних методів етнологічної науки: ретроспективного, типологічного, комплексного, та аналізу, історичної реконструкції тощо. Територія дослідження охоплює усю територію Бойківщини (з прибойківським (бойківським) Підгір'ям Прибойківським (бойківським) Підгір'ям дослідники номінують територію, обмежену підніжжям гір Карпат на південному заході, р. Дністер на північному сході, нижньою течією р. Бистриці на сході та підгірською течією верхнього Дністра на заході в районі Самбора [2, с. 261--262]. Етнографічний статус зазначеної території на сьогодні до кінця не з'ясований. У той час, коли одні учені (С. Макарчук) уважають його «невеликим етнографічним районом» («прикарпатським етнографічним підрайоном») [2, с. 256, 261], інші (М. Глушко) -- заперечують його окремішність ([3, с. 299--318], проте не пропонують чіткого розуміння етнографічного статусу цієї території, зокрема приналежності до суміжних етнографічних районів Бойківщини чи Опілля. включно). Хронологічні межі дослідження: ХІХ -- перша половина ХХ століття.

Бойківська піч, як і система опалення цього етнографічного регіону загалом, ніколи не була предметом спеціального зацікавлення учених. Окремі, доволі скупі відомості містять джерела та література кінця ХІХ -- початку ХХІ ст. [4; 5; 6; 7; 8], тому джерельною базою роботи в основному є польові матеріали автора, зібрані у селах Бойківщини впродовж експедицій (1987--2020 рр.) У тексті для позначення адміністративних одиниць будемо використовувати скорочення (відповідно до адміністративного поділу до реформи 2021 р.): Львівська область -- Львів., Сколівський р-н -- Скол. Старо- самбірський р-н -- Стар., Самбірський р-н -- Сам., Дрогобицький р-н -- Дрог., Турківський р-н -- Тур., Жидачівський р-н -- Жид., Стрийський р-н -- Стрий., Івано-Франківська обл. -- ІФ, Калуський р-н -- Кал., Долинський р-н -- Дол., Рожнятівський р-н -- Рож., Богородчанський р-н -- Бог., Закарпатська обл. -- Зак., Великоберезнівський р-н -- Вел., Воловецький р-н -- Вол., Міжгірський р-н -- Між., колишній Ліський повіт (територія нинішньої Польщі) -- Ліс., колишній Утріць- кий повіт (територія нинішньої Польщі) -- Уст.. опалення варистий піч спорудження

Основна частина

У житлах бойків основним опалювальним пристроєм була так звана вариста піч, яку використовували для випікання хлібних виробів та варення страв. Як відзначають учені, використання варистої печі як основного опалювального пристрою є важливою типологічною рисою традиційного українського (як і усього східнослов'янського [10, с. 252]) житлобудівництва загалом [11, с. 125].

Конструкція варистої печі дає змогу під час її експлуатації поєднувати дві надзвичайно важливі для життєзабезпечення людини функції: опалення житлового приміщення та приготування їжі шляхом термічної обробки (печіння, варіння, смаження, сушіння тощо) [11, с. 125]. Водночас піч виконувала й інші (додаткові) функції: вона частково освітлювала приміщення, була місцем для спання, відпочинку (верхня черінь, запічок), тут лікували хворих, сушили зерно, дрова, лучиво, лікарські трави, під піччю у зимовий період утримували домашню птицю тощо На Бойківщині ще у другій половині ХІХ -- на початку ХХ ст. переважали хати, опалювані по-чорному, тобто у яких опалювальним пристроєм була курна піч (без жодних пристосувань для відведення диму). Хоча тут уже з середини -- першої чверті ХІХ ст. (а місцями, можливо, й з кінця ХVІІІ -- початку ХІХ ст.) спостерігаються першопочатки процесу ліквідації опалення по-чорному, поте це зазвичай стосується підгірських місцевостей, сіл, наближених до містечок, чи тих, де розвивалися нафтові.

Іл. 1. Курна піч у с. Галівка Старосамбірського р-ну Львів ської обл. (за матеріалами М. Зубрицького)

Іл. 2. Курна піч (на дерев'яному опіччі); с. Люта Велико березнянського р-ну Закарпатської обл.

На Бойківщині, як і скрізь в Україні [12, с. 104], «піч» («пец», «печ», «п'єц») розташовували біля входу, в куті, між тильною і сінешньою стінами хати. Пічний отвір повертали у бік довгої фасадної стіни. Такий варіант розташування печі належить до загальноукраїнського (він є пануючим на всьому її просторі: від Північного Дінця до західних схилів Карпат) [10, с. 224]. Поширений він також на усій території Білорусі, а також у західних областях Росії (колишніх Смоленській, Великолукській, Псковській і південно- західних частинах Новгородської і Ленінградської областей) [10, с. 224]. Відповідно до даних археології таке розташування печі у східнослов'янському будівництві лісостепової зони набуло поширення, починаючи з Х ст., а у ХІІ--ХІІІ ст. цей варіант став тут переважаючим [13, с. 139--140]. Щоправда, на південно-західних окраїнах Бойківщини та на бойківсько-лемківському пограниччі у Великоберез- нянському р-ні (Зак.), у деяких південно-західних селах (Голівка, Мшанець) Старосамбірського р-ну (Львів.) [4, с. 484--485; 5, с. 103] траплялись печі лемківського типу: з челюстями, повернутими у бік причілка хати (іл. 1). Оригінальний варіант печі зі с. Гукливий (Вол.) експонується у Закарпатському скансені. У зазначеному випадку зовнішній кут печі зрізаний і, власне, у цій площині влаштована топкова камера, яка орієнтована по діагоналі печі та повернута челюстями у бік покуті.

Як і в інших регіонах України, на Бойківщині топкова камера -- основна робоча частина традиційної варистої печі розташовувалася на піднятій над долівкою чотирикутній платформі -- опіччі. Цю платформу робили дерев'яною (іл. 2) чи монолітною (іл. 3). Опіччя завершувалося вибитим із глини (чи спорудженим з інших матеріалів) черенем -- головною робочою поверхнею печі. Перед пічним отвором влаштовували припічок, а збоку від склепіння -- запічок. При напівкурному опаленні над устям печі монтували комин-димозбірник, обладнаний стіновим або стелевим каналом-димоволоком, крізь які дим виходив за межі житлового приміщення. Коли ж хата опалювалась по-білому, у сінях чи на горищі споруджували комин-вивід через який дим попадав понад дах за межі будівлі.

Іл. 3. Піч на монолітному опіччі; с. Вишків Долинсько- житлах бойків проходив у проміжку між Першою і Дру- го р-ну Івано-Франківської обл

Давні печі в оселях бойків вирізнялися значними розмірами, на чому неодноразово наголошували дослідники. Відповідно до джерельних матеріалів у кінці ХІХ -- на початку ХХ ст. піч робили дуже великою, вона займала приблизно У частину житлового приміщення. Скажімо, загальні розміри печей (з припічком і запічком) були такими: 1,8 X 2,02 м (хата середини ХІХ ст. зі с. Мшанець Стар.) [4, с. 485 -- 486]; 2,19 X 2,29 м (хата кінця ХІХ ст. зі с. Либо- хора Тур.); 2,1 X 1,77 м (хата 1861 р. зі с. Витви- ця Дол.). Загальні розміри печі (без запічка) у хаті 1906 р. зі с. Люта (Вел.) становили 1,59 X 1,72 м. Приблизно такими ж за розмірами були печі на при- бойківському Підгір'ї: 2,03 X 1,7 м (с. Вістове Кал.), 1,77 X 1,97 (с. Нигівці Кал.), 1,7 м X 1,91 м (с. Гуме- нів Кал.), 2,19 X 2,39 м (с. Сілець Дрог.), 1,95 X 2 м (с. Сілець Дрог.), 1,85 X 2,28 м (с. Лішня Дрог.), 1,95 X 2,5 м (с. Опака Дрог.). Загальні розміри печі (без запічка) у хаті другої половини ХУІІІ -- початку ХІХ ст. зі с. Монастирець (Жид.) становили 1,5 X 2,1 м.

Процес спорудження печі включав декілька етапів. Топку -- основну робочу частину, як і в інших регіонах України [1, с. 233], монтували на чотирикутній платформі, піднятій над поверхнею долівки. Властиво, будівництво печі починалось із цієї платформи (опіччя). На території Бойківщини зафіксовано декілька варіантів влаштування опіччя, відмінних у конструктивному відношенні, застосуванні будівельних матеріалів, технології будівництва. Проте не зважаючи на відмінну конструкцію, одним із важливих показників була його висота -- від долівки хати до верхньої площини черені. Ця величина мала важливе значення під час обслуговування варистої печі у процесі її функціонування [11, с. 131]. Зазначений показник у бойківських печах не був стабільним, а переважно коливався у межах 60--90 см. Скажімо, за твердженням етнофорів висота опіччя (до верху череня) сягала: 70 см (с. Саджава Бог.), 80 см (с. Хмелівка Бог.), 90 см (с. Глибока Бог.), 70--80 см (с. Богрівка Бог.). Приблизно така висота опріччя фігурує й у джерельних матеріалах: 58 см (хата середини ХІХ ст. у с. Мшанець Стар. [4, с. 485--486]), 60--65 см (с. Буковець Вол. [14, с. 261]), 85--90 (с. Жукотин Тур. [6, с. 66]). Це ж підтверджують й обмірні матеріали: 57 см (піч у хаті 1906 р. зі с. Люта Вел.), 65 см (с. Тур'є Стар.), 70 см (с. Недільня Стар.), 71 см (піч у хаті 1861 р. зі с. Витвиця Дол.). Щоправда, у с. Глибока (Бог.) респонденти наголошують, що ця висота максимум сягала 90 см. Це ж торкається й прибойківського Підгір'я: 78 см (с. Манява Бог.), 85 см (с. Вістове Кал.), 65 см (с. Мислів Кал.), 68 см (с. Нигівці Кал.), 84 см (с. Гуменів Кал.), 76 см (с. Сілець Дрог.), 75 см (с. Сілець Дрог.), 68 см (с. Лішня Дорог.), 85 см (с. Лисятичі Стрий.), 78 см (с. Подо- рожне Жид.). На думку Р. Сілецького, це зумовлено тим, що у будівельній практиці висота платформи печі визначалася відповідним зростом господині, оптимальною вважалася висота до пояса [1, с. 233-- 234]. Це підтверджують і матеріали, зібрані на у деяких селах Бойківщини. Зокрема у селі Сушиця (Стар.) -- «припічок йшов по господині», у селі Велика Сушиця (Стар.) -- «господині по пас». Така висота «ватри» забезпечувала найбільш зручні умови обслуговування печі [1, с. 235].

Опічки могли бути дерев'яними (зрубної чи каркасної конструкції) або монолітними (глинобитними, мурованими з каменя, цегли-сирцю та ін.). На теренах Бойківщини респонденти старших вікових груп давнішим уважають дерев'яні опічки. Такі опічки, збудовані «на дерев'яній підставці, виконаній з грубих балок», за даними Романа Рейнфусса, превалювали тут ще у кінці 1930-х рр. [15, с. 32]. Їх, зазвичай, споруджував майстер, який зводив зруб, уже в процесі монтування стін.

Зрубні опічки широко побутували на західній Бой- ківщині. Вони відомі у сс. Боберка, Либохора, Жукотин, Кіндратів (Тур.), Мшанець (Стар.), Оряв- чик, Либохора (Скол.), Рекіти, Річка, Пилипець (Між.), Гукливий (Вол.), Гусний, Люта (Вел.) та ін. (іл. 4, 5). Траплялись вони й на сході, переважно на бойківсько-покутському та бойківсько-гуцульському пограниччях (Бог.) [16, арк. 12]. Під час спорудження такого опічка у куті між пороговою і тильною стінами встановлювали зруб-двостінок, який монтували з двох високих пластин (сс. Люта, Гусний Вел.; Рекіти Між., Либохора Тур.). У зовнішньому куті пластини з'єднували у простий замок, а їх краї (заокруглені у нижній частині) консольно випускали, другі ж їх кінці зарубували у відповідні стіни (тильну та порогову). Вехні частини цих кінців (одного чи двох) виходили назовні стін хати, де їх заклинювали вертикальним (рідше -- горизонтальним) кілком. Інколи (сс. Либохора Тур., Гукливий Вол.) замість високих пластин зруб складали з кількох (2--3-х) тонших вінців. Перед пічним отвором споруджували «припічок» («припечок»; на півдні -- «кут»: сс. Пили- пець Між., Розтока Нижня Вол.), збоку -- «запічок» («запечок», «припічок»). Припічками були товсті (5--6 см) дошки чи пластини (10--12 см), закріплені стаціонарно попри стінки печі на консольних випусках опіччя (які не становили в конструктивному сенсі єдиного цілого з черінню). Слід відзначити, що інколи у печах стаціонарного запічка могло не бути (с. Люта Вел., Торунь Між.). У такому разі його функцію виконувала приставна мобільна лава.

Іл. 4. Курна піч на зрубному опіччі; с. Либохора Турків ського р-ну Львівської обл. (за А. Данилюком)

Іл. 5. Курна піч на зрубному опіччі; с. Либохора Турків ського р-ну Львівської обл. (за А. Данилюком)

Зрубні опічки могли бути порожнистими всередині (підпіччя використовували для господарських потреб) або заповнені землею камінням тощо. Ось як описує спорудження зрубного (порожнистого) опіччя у хаті Андрія Ґули (с. Мшанець Стар.) М. Зу- брицький: «Коли входимо до хижі на ліву руку, зараз по правій руці стоїть піч, оперта о дві стіни в углї. Її вбивають так: завязують обруби, то є кладуть дерево одно на друге так, як на будинок від одної і другої стїни, на кінци роблять карби і ними ссилюють дерево. Ввійшовши до хижі, побачимо під печею при самій земли отвір, який називають «потачом»; там сидять кури. Щоби зробити на потач місце, кладуть на обруби дошки (обруби бувають на 58 цм високі, майже так само високий потач), аби там глина не падала, а в обрубі протинають отвір... По при піч уставлені дві дошки на 58 цм, високо від землі. Дошка від дверей називаєть ся «запічок», а перед отвором печі «припічок» і обі сходять ся в углі печі, що виходить на хижу. Запічок трохи низший від припічка. У Андрія Ґули розмір припічка 180 X 50 цм.» [4, с. 485--486]. Подібний опис порожнистого опіччя подав В. Кобільник зі с. Жукотин (Тур.): «На землі роблять під піч в'язання з дерева. Два його боки є з брусів, два другі це кут хижі. В'яжуть в замки й угли. Так роблять в'язання з трьох, чотирьох брусів, щоби сягало до висоти 70--75 cm. На останнім брусі зіставляють поза вуглами випуски брусів, великі на 30 cm, щоби на них оперти дошку на «припічок» і «запічок». На верху в'язання роблять стелю з дошок, а під сподом зістає місце зв[ане] «під пічов», або «куріча кучка». Стелю зверху, припічок і запічок, покривають верствою глини, грубістю біля 15 cm» [6, с. 66]. Порожнисті опічки, у яких зруб перекривали стелею, траплялись і в інших населених пунктах (сс. Либохора Тур., Люта Вел.). Скажімо, у с. Люта інколи «зав'язували два дерева (пластини. -- Р. Р.), на них накладали повалу з дерева», а вже по цьому з глини вибивали «ватру». Вхідний отвір у таке підпіччя зазвичай влаштовували під припічком, рідше -- під запічком (курна піч у хаті 1812 р. зі с. Либохора Тур. 4).

В описаних випадках опіччя було порожнисте. Проте нерідко його заповнювали глиною (сс. Либохора, Боберка Тур.; Люта Вел.). Скажімо, у с. Бо- берка (Тур.) влаштовуючи піч, спершу у відповідному куті споруджували зрубчик («засиляли дерево»), який «довбеньками всередині набивали глиною». У зовнішньому куті верхні вінці консольно випускали:

на них опирались дошки, що творили запічок і припічок. А ось як, відповідно до польових матеріалів Є. Гайової, споруджували зрубний опічок У Велико- березнянському р-ні (бойківсько-лемківське погра- ниччя): «Щоб закласти основу печі, з двох сторін «зарізували в стіну дерево», «заструблювали» (скріплювали) на куті, заклинюючи кінець, що виходив у сінешню стіну («аби си ни витігало»), і починали товчкою бити ватру -- нижню частину п'єцу. Коли повністю була заповнена основа печі, ватру, де буде розкладатись вогонь, викладали товченим пласким камінням, «але таким, яке збирали на поверхні землі -- сухим; бо те, що перебувало в воді -- від нагрівання лопалося»» [18, с. 242]. Піч подібної конструкції ми зафіксували й у хаті 1906 р. в с. Люта (Вел.). У згаданому випадку опіччя представляє собою невеличкий (1,59 X 1,72 м) зруб-двостінок, складений із двох високих (57 см) пластин, внутрішня порожнина якого заповнена каменем та глиною. У зовнішньому куті печі, з фасадного боку, фігурно затесаний край пластини, винесений на ширину припічка (52 см). Сам припічок змонтований з широкої пластини. Із зовнішнього краю він обмежений бортиком-бруском (8 X 10 см), який одним краєм зарубаний у винос пластини, а другим (як і краї дощок припічка) -- у порогову стіну. Запічок становить приставна лава, оперта на два обрізки колод. У зовнішньому куті (між припічком і запічком) вмонтована кам'яна «плита», оперта на підмурок з дрібнішого каміння. Печі на зрубних опічках давніше споруджували й на прибойківському Підгір'ї. Скажімо, основу печі у с. Лішня (Дрог.) становив зруб- двостінок, складений із двох вінців. Вздовж приміщення, на стінці зрубу та при тильній стіні хати прилаштовували ще по одній деревині, краї яких виступали поза зруб на 40 см. Аналогічним способом два дерева з виступами поза зруб встановлювали й у поперечному напрямку. Порожнину між стінами хати і зрубом заповнювали вбитою глиною, а «дно» змащували глиняним розчином. На випусках верхніх вінців влаштовували припічок і запічок з дощок завтовшки 12 см. Припічок мастили товстим (8 см) шаром глини.

Широке розповсюдження в оселях бойків мали також дерев'яні опічки іншої конструкції, які можна означити як каркасні (іл 6). У такому разі в зовнішньому куті майбутньої печі в землю вкопували дерев'яний стовпчик -- «стовпок» («слупок») чи камінь (інколи їх могло бути 3--4) (іл. 7), на який опирали дві перекладини («підвалини», «під- валинки», «підпечини», «підпечені», «дерева», «яр- мину»). У зовнішньому куті (на «стовпку») «підвалини» зв'язували врубкою, а другі їхні кінці зарубували відповідно у тильну і порогову стіни. Ці кінці часто виступали поза зовнішні стіни приміщення, де їх для міцності заклинювали вертикальним кілком. У зовнішньому куті печі краї «ярмини» (місцями їх називали «коники»: с. Гута Бог.) консольно випускали. На «ярмину» настеляли дерев'яну стелю («подок», «поденок», «мосток», «пленички»), а на її консольні випуски укладали дошки припічка і запічка.

Іл. 6. Піч на опіччі каркасної конструкції; с. Мшанець Ста- росамбірського р-ну Львівської обл. (за А. Данилюком)

Іл. 7. Чотири камені -- основа каркасу опіччя; с. Хмелівка Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.

Опічки, опорою яких був кутовий камінь, більше поширювались на сході Бойківщини. Скажімо, у с. Саджава (Бог.) опіччя споруджували так: «Як будували печ, в [зовнішньому] куті [майбутньої печі] в землю вкопували камінь (його називали ба- рометний камінь: як мав бути дощ, то сей камінь знизу мокрів). На нього вкладали ярмину -- два бруси, зав'язані в куті [в замок] і зарубані в стіни (порогову і тильну. -- Р. Р.). На ярмину клали подок з опілків (обаполів. -- Р. Р.) дубового дерева або з трепети чи берези. На подок насипали трийцять сантиметрів землі (земля -- креме- ниця (жовто-бурого кольору): як копаєш -- вона кришиться грудками) -- се дно (черінь. -- Р. Р.). [Відстань] від землі до верху дна -- сімдесят цан- тиметрів». Піч, оперту на опічок такої конструкції нам довелося обстежити у хаті 1861 р. зі с. Витвиця (Дол.). У зазначеному випадку, на кутовий камінь, який виступає над поверхнею долівки на 37 см, оперта «ярмина», складена з двох перехрещених брусів (24 X 17 см). У місці перехрещення (у зовнішньому куті) бруси з'єднані у простий замок, їхні кінці консольно виступають. У нижній частині консольні виноси фігурно вирізані у вигляді чотирьох сходинок, довжина яких зменшується з просуванням униз (подібно, як у гуцульських печах). Другі кінці брусів зарубані у відповідні стіни (тильну і порогову). Із внутрішнього боку у верхній частині переднього (з боку припічка) бруса вибраний зазубень (четверть), завглибшки 7 см. На цей зазубень оперті дошки завтовшки 7 см («мосток»); другі їх кінці заходять у паз, вибраний у тильній стіні хати. На «подку» -- вбитий шар глини -- «дно» печі Загальна висота опічка (від долівки до верху черені) -- 71 см. Припічок і запічок становлять пластини товщиною 16 см і шириною 44 см (зовнішній кут на ньому стику заокруглений). Загальні розміри опічка (з припічком і запічком) -- 2,10 X 1,77 м. Подібні печі побутували й у с. Липа (Дол.): на кутовому камені зарубували перехресні бруси (другі їх кінці запускали у відповідні стіни), на них вкладали «поденок» (настил з дерева). Таку ж конструкцію мали печі й у с. Пе- транка (Рож.): два перехрещені бруси («підвалини») оперті на кутовий камінь, на «підвалинах» -- настил з дерева, а по цьому -- черінь («ватра»), вибита з глини. З двох зовнішніх боків підпіччя обкладали дрібнішим камінням (але в підпіччі з одного боку «лишали отвір для курей»). Інколи для укріплення конструкції, крім кутового, під «підвалинами» печі приміщали ще по одному каменю (при по- роговій і тильній стінах): «Піч робили 180 X180 см. Було так, шо клали тільки оден камінь під кут, а було, шо клали три камені. На [кутовому] камені в'єзали бруси; краї брусів задовбували в стіну. Підопечині [опічок] -- все камінь і дерево -- до глиняного дна (черені. -- Р. Р.). На бруси стелили дерево і вбивали глину 20 см» (с. Глибока Бог.). Так споруджували опіччя й у с. Вишків (Дол.): «Піч робили. Ложили три камені, на них клали мосток (зв'язували в замок (на кутовому камені. -- Р. Р.) і в стіни [зарубували другі кінці] і настеляли дерево. Зверха набивали глини».

На усій території Бойківщини (особливо у центральній її частині) опорою «підпечині» міг бути дерев'яний стовпець (сс. Либохора, Верхня Рожанка Скол.; Недільня Стар.; Гута [19, s. 121] Бог., Ясень Рож. та ін.): «В куті був стовпок з дерева, на нього спирали дві перекладини, на них -- настил з дерева, по настилі -- ватра з глини» (с. Либохора Скол); «[Опічок] робили з дерева, припічок -- також був з дерева. [Опічок влаштовували]: в куті ставили дерев'яний стовпок» на ньому сходи- лисі кінці двох перекладин, по тому -- настил з плениць. По пшеничках з глини робили ватру» (с. Верхня Рожанка Скол.).

Підпечини могли опиратись і на чотири опори. Зокрема у хаті початку ХХ ст. зі с. Мшанець (Стар.) по чотирьох кутах печі встановлено чотири «стовпки». На них вкладена прямокутна рама з чотирьох «дерев», зв'язаних по кутах в «простий ву- гол»; зовнішні кінці «дерев» консольно випущені (на них змонтовані припічок та запічок). По «деревах» настелена «повала» з тесаних «бальків», по якій ішов шар вбитої глини Піч експонується у Музеї народної архітектури та побуту у Львові (хата початку ХХ ст. зі с. Мшанець Стар.).. Такі ж печі, оперті на чотири «стовпки», побутували й у с. Недільня (Стар.) Зап. автором 17.06.1998 р. у с. Недільня Старосамбір- ського р-ну Львівської обл. від Піхоцького Станіслава Васильовича, 1906 р. н. Старосамбірщина.. Подібну інформацію одержуємо й у деяких інших населених пунктах: «Як робили піч, клали чотири кімені, на них -- підвалинки (то -- підпечини), а на то -- дошки... і вже будує... Зверхі -- двай- ціть цантиметрів глини -- ватра» (с. Хмелівка Бог.); «Піч робили ше так: на штири камені -- перекладини, на них -- дошки і глина» (с. Лукавиця Бог.). Подібні опічки у давніших печах робили і на прибойківському Підгір'ї. Зокрема у с. Старе Село (Дрог.) траплялись опіччя «на штандарах»: у землю по кутах майбутньої печі вкопували чотири обрізки дубових колод (над поверхнею землі вони виступали приблизно на 0,5 м), на них укладали два паралельні бруси, які зв'язували двома поперечками, а зверху останніх стелили дошки («підлогу печі»). Опічки, оперті на стовпці траплялись й у сс. Доржів (Дрог.) [20, арк. 2], Мислів (Кал.) [21, арк. 9] тощо.

Ширина припічка (як у зрубних, так і каркасних опічках) коливалась у межах 40--50 см (40 см: хата кінця ХІХ ст. зі с. Либохора Тур.; 44 см: хата 1861 р. зі с. Витвиця Дол.; 52 см: хата 1906 р зі с. Люта Вел.; 50 см: хата середини ХІХ ст. зі с. Мшанець Стар. [4, с. 484--485]). Приблизно такою ж вона була й на прибойківському Підгір'ї: 50 см (сс. Вістове Кал., Монастирець Жид.), 52 см (с. Лішня Дорог.), 60 см (с. Манява Бог.). Запічок переважно був такої ж ширини. Слід наголосити, що верхня площина припічка зазвичай була розташований на одному рівні з черінню печі: «В хаті було дві кімнати, долішня, де стояла глиняна піч, при ній припічок і запічок; припічок із дерев'яних брусів, грубо накладених убитою глиною, так, аби його поверхня була рівною з дном печі, а запічок із грубих дерев'яних дощок...» (с. Нгуєвичі Дрог.) [22, с. 244]; «Стелю [над опічком] зверху, припічок і запічок, покривають верствою глини, грубістю біля 15 cm» (с. Жу- котин Тур.) [6, с. 66]. Щоправда, запічок міг бути й дещо нижчим: «Запічок трохи низший від припічка» (с. Мшанець Стар.) [4, с. 484--485]. Траплялось, що припічок (а часто й запічок) змащували тоншим (1--3 см) шаром глини, а інколи зовсім не мастили (с. Люта Бер.). Подекуди зі зовнішнього боку «припічки» обводили невисоким (10--12 см) бортиком -- бруском (сс. Либохора Тур., Люта Вел., Гукливий Вол.). В окремих випадках (сс. Гукливий, Либохора) зовнішній кут бортика був зрізаний, унаслідок закріплення тут спеціальної вставки (подібно, як у гуцульських опічках). Описуючи бойківські печі, Т. Кіщук зазначає, шо «торцева сторона печі закріплювалась торцевою дошкою (очевидно мається на увазі запічок? -- Р Р.)», а «кут з'єднання припічка з запічком був конструктивно зрізаний таким чином, що утворювались два кути по 110--115°» [7, с. 167]. Проте, відповідно до наших матеріалів, печі, опічки яких були обведені високими (25--30 см) облогами («прибоками») траплялись лише на південно- східних окраїнах Бойківщини (власне на бойківсько- покутському та бойківсько-гуцульському погранич- чях) у Богородчанському р-ні. В такому разі, як і в гуцульських печах, глиняне заповнення припічка і запічка становили єдине ціле з черінню (сс. Манява [16, арк. 12], Гута Бог.).

Монолітні опічки у давніших печах вибивали з глини (сс. Присліп [18, с. 265] Між., Люта Вел., Бу- ковець, Розтока Вол. Зак; сс. Ілемня, Красне Рож., Яблунька, Лукавиця, Саджава Бог. ІФ; Ялинкува- те Скол. Львів. та ін.). На теренах Карпат їх почали споруджувати з кінця ХІХ ст. [23, с. 126]. Місцями (с. Лукавиця Бог.) респонденти відзначають, що глинобитні опічки замінили більш давні дерев'яні: «Від землі (долівки. -- Р. Р.) до дна (череня. -- Р. Р.) печі йшла бита глина, але колись то робили з дерева». Для влаштування глинобитного опіччя («фундамента печі») в кутку житлового приміщення між пороговою і тильною стінами споруджували опалубку (встановлювали два міцні дерев'яні щити), яка разом зі стінами утворювала своєрідну скриню. Всередину опалубки шарами засипали глину та вбивали її: «Робили з дощок такоє укрепленіє і там глину сипали, потім били довбнями» (с. Присліп Між.) [18, с. 265]; «Ставили опалубку і вибивали мокру глину довбнями» (с. Ілемня Рож.). Детальний опис спорудження печі на монолітному опічку («царку») у с. Буковець (Вол. Зак.) подав М. Парлага: «Піч «били» (споруджували) в усіх давніх, у тому числі й курних хатах, у правій чи лівій закутині хати біля нижніх дверей. У цій закутині дошками відгородили «царок», розмірами 1,60 X 1,40 X 1,20 м. Царок засипали чистою глиною, розрівнювали і поливали її водою і збивали довбенками. Коли був збитий слой (шар) заввишки 60--65 см [приступали до спорудження топкової камери]. Припічок приладнували перед отвором (челюстю) печі по ширині. З двох країв підмуровували стінки, заввишки 40 см, клали на них «мостини» (не товсті розколені кругляки), товсто змащували глиняним розтвором і припічок був готовий. Запічок робили як припічок, але по довжині печі [.] Ще потрібно було приладити припічок і запічок. Припічок приладнували перед отвором (челюстю) печі по ширині. З двох країв підмуровували стінки, заввишки 40 см, клали на них «мостини» (не товсті розколені кругляки), товсто змащували глиняним розтвором і припічок був готовий... Запічок робили, як припічок, але по довжині печі.» [14, с. 269]. У селі Велика Сушиця (Стар.) основу печі (платформу) «вибивали» з глиносолом'яних вальків (їх вкладали і притрамбовували). Під «припічком» влаштовували неглибоку нішу -- «підпри- пічок» [24, с. 194]. Вибиті з глини опічки побутували й на прибойківському Підгір'ї (сс. Доброгас- тів Дрог., Подорожне Стрий. тощо).

Місцями на Бойківщині (сс. Липовиця Рож.; Верхня Яблунька, Дністрик Дубовий Тур.; Тисови- ця, Тур'я, Стара Ропа, Спас Стар. та ін.), як і на прибойківському Підгір'ї (сс. Голобутів, Добріляни Стрий.), під час спорудження монолітного опіччя використовували каміння. У селі Стара Ропа (Стар.) із каменя мурували два зовнішні «борти» опіччя, а внутрішню порожнину заповнювали глиною, яку вбивали [24, с. 194]. Знову ж, у селі Спас (Стар.) стінки опіччя мурували з каменя на глиняному розчині, а простір всередині заповнювали «шутром». По цьому йшла глина [24, с. 194]. Подібні опіччя траплялись й у с. Липовиця (Рож.): «Як робили піч, низ був з каменя. З каменя вимурували два бортики, а всередину насипали дрібного каменя. А потім -- глина... під ватру -- біла глина». У деяких населених пунктах (сс. Тур'є, Тисовиця Стар.; Дністрик Дубовий, Верхня Яблунька Тур.) опіччя суцільно вимуровували з каміння: «До ватри -- викладали камінь на масній глині. До глини додавали троха соли -- вона ліпше випалює» (с. Тур'є Стар.) [24, с. 194].

Після Першої світової війни під час спорудження опічків зрідка почали використовувати сиру цеглу «сирець» (сс. Дністрик Дубовий Тур., Сеничів Дол., Саджава Бог.), а інколи й з «саман» (с. Го- лятин Між.): «Низ печі робили з сирцю. До глини мішали січку соломи -- це на низ» (с. Сеничів). У с. Саджава (Бог.) опічок споруджували по-іншому: «Дві [паралельні] стінки, високі сімдесят цанти- метрів, викладали з саману, по тому -- подок (настил. -- Р. Р.) робили з дубового дерева». Як зазначав В. Кобільник (1937 р.): «Тепер будують муровані печі; нижчу часть до горнила з каміння або цегли, склепіння й комин до стелі з цегли» [6, с. 66].

Як уже відзначалося, вільний простір під піччю («підпіччя», «підпечині») як у зрубних порожнистих, так і в каркасних, опертих на камінь чи стовпець опічках, використовували для господарських потреб -- зазвичай тут взимку утримували домашню птицю -- курей (сс. Верхня Яблунька, Жуко- тин Тур.; Мшанець Стар., Витвиця Дол., Глибока. Лукавиця, Пороги, Бугрівка Бог.): «Ввійшовши до хижі, побачимо під печею при самій земли отвір, який називають «потачом»; там сидять кури» (с. Мшанець) [4, с. 484--485]; «.а під сподом зістає місце зв[ане] «під пічов», або «куріча кучка» (с. Жуко- тин) [6, с. 66]. У тому разі, коли опічок був монолітний чи зрубний, заповнений усередині глиною, курей утримували під припічком («підприпічок», «підкут», «царок») (сс. Тисовиця Стар., Розтоки Вол., Ви- шків Дол., Саджава Бог.): «Під кутом був царок, там були кури» (с. Розтоки). Під запічком зберігали картоплю. Інколи тут для неї викопували неглибоку яму: «У підпіччі була яма на бульбу» (с. Плав'є Скол.). Інколи частину припічка чи запічка використовували для зберігання дров, проте, як зазначають респонденти, давніше дрова поміщали на «ґрєдах».

Як монолітні, так і дерев'яні опічки завершувались влаштуванням черені («ватра», «дно», «спід») -- основної робочої поверхні печі (на якій розкладали вогнище). У монолітних опічках функцію «ватри» відігравала верхня їх частина, у дерев'яних -- товщина черені коливалась у межах 15--30 см (15 см: с. Жукотин [6, с. 66] Тур.; 20 см: сс. Глибока, Хмелівка Бог., Витвиця Дол.; 30 см: с. Саджава Бог.). Здебільшого її вибивали з глини: сс. Мшанець [4, с. 484--485], Недільня (Стар.); Жукотин [6, с. 66], Лопушанка (Тур.); Либохора, Верхня Рожанка (Скол.); Витвиця, Вишків (Дол.); Ілемня (Рож.); Хмелівка, Лукавиця, Глибока (Бог.); Бу- ковець [14, с. 269] (Вол.); Люта (Вел.) та ін. У монолітних опічках, які заповнювали дрібним камінням («шутром»), «ватру» теж «шарували» (мастили) глиною: сс. Ілемня, Липовиця (Рож.); Спас [24, с. 194] (Стар.). На дерев'яних «подках» під верхній шар глини також часто укладали дрібне каміння (сс. Тухля Скол., Пилипець Між., Липовиця Рож.), а місцями ще й бите скло («Перше троха глини... клали камінь, потім бите шкло (аби добре пеклося), по тому мастили глинов»: с. Яблунька Бог.) чи кераміку («На ватру давали шкло, биті горшки»: с. Дністрик Дубовий Тур.). Іноді до глини додавали солі: «До глини додавали троха соли -- вона ліпше випалює» (с. Тур'є Стар.). Водночас респонденти відзначають, що для влаштування черені використовували спеціальні глини. Скажімо у с. Пилипець (Між.) брали «червону масну глину -- чилиницю». Подібно й с. Крушельниця (Скол.) використовували «червону глину» («вона як засохне, то така, як залізо»). У с. Липовиця (Рож.) «під ватру» ішла «біла глина». Знову ж, у с. Саджава (Бог.) для влаштування «дна» на дерев'яний «подок» насипали і вбивали «кременицю» -- глину жовто-бурого кольору («як копаєш -- кремениці кришиться грудками»). Це ж торкається й каміння. Скажімо, у с. Пилипець (Між.) «ватру знизу викладали рініками (той камінь довго держит температуру)». На Великоберезнянщині «ватру, де буде розкладатись вогонь, викладали товченим пласким камінням, «але таким, яке збирали на поверхні землі -- сухим; бо те, що перебувало в воді -- від нагрівання лопалося»» [18, с. 242]. У с. Хитар (Скол.) глину черені викладали «плитками каменя на глині, а зверха шарували глинов». У другій чверті ХХ ст. для монтування черені часто уже використовували випалену цеглу: «Ватра... Перше (на дно) давали пісок, а зверха -- цеглу» (с. Тух- ля Скол.) У новіших печах зі с. Пилипець (Між.) «ватру знизу викладали рініками, а на верх давали кірпіч; його клали плазом і зверха обмазували глиною». У с. Тур'є (Стар.) у тому разі, коли черінь споруджували з цегли, до глиняного розчину, на якому вкладали цеглу, додавали, сіль. Місцями застосовували й вогнетривку цеглу: «На подку робили дно. На подок насипали 30 см землі і давали шамотку. На то йшло 24 цегли» (с. Саджава Бог.).

Влаштувавши опічок та змонтувавши на ньому черінь, приступали до спорудження самої печі (власне топкової камери). Вона представляла собою квадратний чи дещо видовжений у плані куб з внутрішньою порожниною -- опалювальною камерою («склепінє», «склеплінє», «склепліня», «склепі- ня», «склепіні», «склеп», «піднебіння», «піднеб'я», «піднебінє», «піднебені», «піднебеня», «поднебенє печи», «небо», «комора», «колиба», «пец», «піч», «дупло», «горло печі», «горловина печі»). Описуючи печебудівництво слов'ян, К. Мошинський відзначав, що така піч (у формі «видовженого куба (шестистінка) із внутрішньою ямою») побутувала у переважної частини північних слов'ян (східних і західних. -- Р. Р.), починаючи від Уралу і закінчуючи в західних Карпатах [25, s. 538]. Відповідно до джерельних матеріалів, печі подібної форми (з плоским верхом, який використовували для спання членів сім'ї) відомі в Україні (Середня Наддніпрянщина) принаймні вже у середині XVII ст. [9, с. 495].

Як уже зазначалося, давні бойківські печі мали доволі значні розміри. Відповідно до наших обмірних матеріалів, у кінці XIX -- в першій половині XX ст. розміри печей (власне куба печі без припічка і запічка) у плані становили: 1,79 X 1,89 м (с. Либохора Тур.); 1,66 X 1,33 м (с. Витвиця Дол.); 1,59 X 1,72 м (с. Люта Вел.); 1,52 X 1,68 м (с. Мшанець [4, с. 486] Стар.). Водночас висота завжди залишалася доволі стабільною 0,5--0,7 м (55 см: хата 1861 р. зі с. Витвиця Дол.; 68 см: хати середини XIX ст. зі с. Мщанець Стар. [4, с. 486], кінця XIX ст. зі с. Либохора Тур.; 70 см: хата 1906 р. зі с. Люта Вел.). Це ж торкається й печей з теренів прибой- ківського Підгір'я. Зокрема їх параметри були такими (ширина/довжина/висота): 1,69 X 1,27 X 0,58 м (с. Подорожне Жид.), 1,5 X 1,6 X 0,5 м (с. Мо- настиркць Жид.), 1,8 X 0,9 X 0,6 м (с. Вістове Кал.), 2,05 X 1,55 X 0,51 м (с. Мислів Кал.), 1,77 X 1,27 X 0,61 м (с. Нигівці Кал.), 1,7 X 1,16 X 0,5 м (с. Гуменів Кал.), 1,4 X 168 X 0,6 м (с. Лішня Дрог.), 1,95 X 1,7 X 0,6 м (с. Опака Дрог.), 1,9 X 1,6 X 0,6 м (с. Манява Бог.). Як бачимо, висота печі тут теж доволі стабільна. До речі, висота давньоруських куполастих печей XII--XIII ст. становила 0,4--0,6 м [13, с. 154] У давньоруському Бересті археологи зафіксували печі у 57-ми спорудах. Найчастіше вони мали розміри 1,2 X 1,4 м, 1,4 X 1,4 м, 1,4 X 1,5 м; і лише найкрупніші -- 1,5 X 1,7 м чи 1,8 X 1,8 м. їхня висота була дещо більшою 40 см [26, с. 191]., а печей-кам'янок VIII--X ст. -- 0,6--0,65 м [27, с. 94]. Топковій камері надавали напівциліндричної форми. Певною мірою розміри топкової камери (як і всієї печі) залежали від розмірів житлового приміщення (відповідно -- й заможності господаря). Її ширина здебільшого коливалась у межах 0,7--0,9 м, довжина -- 1 --1,2 м (с. Глибока Бог.). Скажімо, у с. Жукотин (Тур.) ширина топкової камери -- 75 см, довжина -- 1 м [6, с. 66]. Щодо висоти, то вона коливалась у межах 43--45 см («Кобан висотою 43-- 45 см, бо, як зробити вище, то хліб добре не пече; зверха не випікає»): с. Пилипець (Між.).

Процес спорудження топкової камери був доволі трудомістким і надзвичайно відповідальним, адже від дотримання усіх технологічних вимог, правильно підібраного матеріалу тощо залежали кулінарно- технологічні та теплотехнічні можливості цього опалювального пристрою. Під час влаштування склепу використовували різні будівельні матеріали, технології, конструкції опалубки тощо.

Одним із найдавніших можна вважати склепіння, вибите з глини («піч бита з глини») З 57-ми печей, зафіксованих у житлах ХІІ--XIV ст. давньоруського Берестя, найбільше було глиняних (39 випадків) [26, с. 189].. Глинобитні печі превалювали на теренах Бойківщини практично до середини ХХ ст. Таку піч, зазвичай, господар споруджував самостійно чи з допомогою сусідів. Для цього використовували спеціальну глину: «Піч вибивали з спеціальної червоної масної глини -- «чи- линиці»» (с. Пилипець Між.); «Не з кожної глини можна було її [піч] збити, вона мусіла бути мало мокра, клейка, масна, не піщана» (с. Смерекове Вел.) [28, с. 154]. Під час спорудження «битої печі», спершу на опіччі (власне на вбитій черені) встановлювали два щити, які разом з пороговою і тильною стінами утворювали своєрідний ящик. Відтак, усередині ящика монтували опалубку на «склеп». З метою протипожежної безпеки, між «склепом» і напільною та пороговою стінами залишали певну відстань (приблизно 30 см: с. Саджава Бог.), яку в процесі вбивання печі заповнювали глиною. Шар глини над склепом сягав 15--30 см (15 см: (с. Глибока Бог., 25--30 см: с. Жукотин Тур.: «[Глину вбивали], поки покриє круглячки і над ними ше буде 15 сантиметрів глини. Як менше глини то зверха буде дуже горячо (на печі. -- Р. Р.)» (с. Глибока); «Понад вмурованим клецом роблять знову з глини платформу, але вже вищу, як першу, на 25--30 cm» (с. Жукотин) [6, с. 66].

При вбиванні глинобитного склепіння бойки застосовували декілька різних способів виготовлення опалубки. Шаблоном для пічного отвору часто була колода, дещо протесана у нижній частині («ковбиця», «ковбанка», «клец», «колода», «ков- бок», «ковбан», «котюх», «ковтюх», «кобан». «ков- бок», «кімак» «клумак») Описуючи традиційну культуру слов'ян, К. Мошин- ський відзначав використання такої опалубки, як ха-. Скажімо, як відзначав I. Симоненко, «у деяких гірських селах, наприклад у Нижньому Студеному (Між.), замість дерев'яного каркаса кладуть круглий, товстий, стесаний з одного боку чурбак, який обкладають глиною, щільно її утрамбовуючи. Коли глина добре утрамбована і зовні печі надано потрібну форму, чурбак або витягують, або підпалюють і він поступово вигорає. Глина випалюється до червоного і одержує хорошу твердість. Така піч може стояти сотні років» [29, с. 74]. Наші польові матеріали та літературні джерела засвідчують, що у Бойківському краї такий спосіб спорудження топкової камери доволі широко використовували ще у першій половині ХХ ст. Зокрема, як зазначав мешканець похилого віку (Половко- вич Ярослав Васидбовича, 1927 р. н.) зі с. Орявчик (Скол.), так робили піч ще у його дитинстві. Докладніше процес вбивання такої печі описав В. Ко- більник у с. Жукотин (Ткр.): «По докладнім обит- тю глини [ватри], беруть клец о промірі біля 75 cm, довгий на 1m. З одної сторони клец гладко стесу- ють і тісно уставляють на убитій глині печі в її середині так, щоби клец лежав у відповіднім віддаленю від задньої й бічної стіни. Так уставлений клец вибивають добре виробленою глиною. Понад вмурованим клецом роблять знову з глини платформу, але вже вищу, як першу, на 25--30 cm. Як глина зверху добре уложиться, вигладжують мокрою глиною й приступають до «випалення клеца». Коло чола кле- ца, від сторони припічка, кладуть огонь, який запалює клец. Клец поволі цілком спалюється на протягу 4--7 днів. Дим виходить через двері або через вікно в стелі. По випаленню клеца, глина в печі випалюється цілком на цеглу. Спід печі називають «ватра» склепіня «піднебіння». Нутро випаленої печі вигладжують глиною» [6, с. 66]. Подібно споруджували склеп й у с. Буковець (Вол. Зак.): «... Коли був збитий слой (шар) заввишки 60--65 см, у царок клали отесаний «ковтюх» -- колоду такої величини і форми, якою мала бути внутрішня місткість печі і отвір до печі. По боках ковтюх засипали глиною, поки не засипали весь царок. Коли збита глина підсохла, дошки царку розбирали, а зовнішні стінки печі змащували глиною. Потім сухий ковтюх зовні підпалювали, розкладаючи біля нього вогонь. Він поступово згорав, а внутрішня частина печі ставала готовою. Ще потрібно було приладити припічок і запічок. Припічок приладнували перед отвором (челюстю) печі по ширині. З двох країв підмуровували стінки, заввишки 40 см, клали на них «мостини» (не товсті розколені кругляки), товсто змащували глиняним розтвором і припічок був готовий... Запічок робили як припічок, але по довжині печі.» [14, с. 269]. Дещо протесана знизу колода була шаблоном для топкової камери й у низці інших населених пунктів: «Пец били до ватри. Потім клали котюх, вбивали глину, потім, пару днів випалювали» (с. Розтока Вол.); «Печ будували... Чотири хлопи місили болото. Робили «комору» (склеп. -- Р Р.): клали велике дерево, глину вбивали довбнями і дерево випалювали» (с. Люта Вел.); «Далі робили склеп. Робили навкола опалубку з дерева, клали півкруглєк. В опалубці вбивали глину і півкруглєк випалювали» (с. Липа Дол.); «Піч... Клали ковбанку, набивали глиною, ковбанку випалювали» (с. Сеничів Дол.); «Ватру (черінь. -- Р Р.) шарували глинов Піч вибивали глинов. Ставили опалубку... Потім ковбан ставили, набивали глинов. вибивали мокру глину довбнями. Ковбан випалювали» (с. Ілемня Рож.); «Саму піч робили: ставили ков- бан, набивали глину і випалювали» (с. Липовиця Рож.); «Робили дупло (склеп печі. -- Р Р): клали півколоду, обліплювали глиною і випалювали» (с. Яблунька Бог.); «Як робили піч, клали кобан (дерев'яну стесану знизу колоду. -- Р Р), обліплювали мішаною глиною, потім його [кобан] випалювали -- лишався склеп» (с. Міжгір'я Бог.); «Давні печі били з глини. Робили горло печі (склеп. -- Р. Р.) : клали ковбак з дерева, набивали глиною і ковбак випалювали» (с. Глибока Бог.); «Піднебе- ні роблять... Протесана здолу колода... вбивают глину і випалюют» (с. Бугрівка Бог.); «Поднебе- нє печи (склеп. -- Р Р) робили. Ставили кімак, навкола нього -- вимішану глину... вбивали ков- бицею, потім кімак випалювали» (с. Верхня Ро- жанка Скол.); «Закладали колоду, місили глину, поливали водов і били глину довбнями -- трамбували. Потім колоду випалювали» (с. Орявчик Скол.); «Били печі з глини... Небо. Ставили кімак на ватру (черінь. -- Р Р) і били піч. Потім кімак випалювали» (с. Ялинкувате Скол.); «Піч вибивали з глини: клали ковбок, вибивали глинов і ков- бок випалювали» (с. Козева Скол.); «Піч робили пічники. Ставили на ватру, де піднебеня, кімак, обсипали його глинов, товкли довбньов (мочили і товкли. Як то висхло, клав вогень і випалював тоді піч» (с. Либохора Скол.); «Печ били. Клали ковбицю, вбивали глину і випалювали» (с. Шан- дровець Тур.); «Потім клали дерево, яке оббивали глиною. Клали клумак, який вигорав» (с. Присліп Між.) [18, с. 265]. Інколи для кращого випалювання печі у «ковбані» просвердлювали отвір: «Піч. Клали ковбан... навкола товкли глину... в ковбані проверчували дюру і випалювали ковбан. Кобан висотою 43--45 см, бо, як зробити вище, то хліб добре не пече; зверху не випікається» (с. Пили- пець Між.). Місцями для цього використовували спорохнявіле всередині дерево (яке під час випалювання «довго тліло»): «Робили пец... Потім робили склепліня. На ватру (черінь. -- Р Р) ставили порохнаву ялицю і зверха вбивали глинов. Зверха (над склепіннім -- Р Р) знов вбивали. Поки ялицю випалили (то вигорало дві неділі), то пец сі випалив» (с. Боберка Тур.); «Горло печі (склеп. -- Р Р)... Брали кавалок порохнявої вербової колоди, нижню площину троха стесували, клали на дно (черінь. -- Р Р), навкола набивали глинов з соломов (30 см). Як висхло -- вербу випалювали» (с. Саджава Бог.); «Піч робили глини. Брали колоду гнилого дерева, низ зтесували -- робили склепіні. Трамбували глину, випалювали колоду, піч засихала» (с. Лукавиця Бог.).

Інколи шаблоном для склепу була в'язка дров: «[Після спорудження опічка] По при обруби ставлять дошки від дверей на хижу і від північної стїни в напрямі до полудня. Ті дошки запирлюють пир- лами (запорами, підпорами), щоби не рушили ся з місця. Де має бути отвір печи, накладають клецків наокругло, відтак вносять глину, намітують поза попідпирані дошки і вбивають її довбнями, щоби уляглася, вирівнюють, а клецки підпалюють, аби цілком вигоріли, через що зробить ся отвір. Дошки стоять кілька днів, відтак їх відіймають, спряту- ють і піч готова» (с. Мшанець Стар.) [4, с. 484-- 485]. «Горловину (склеп печі. -- Р. Р.) робили. Складали по формі [горловини] круглячки, вбивали глиною (вбивали глину молоткоподібним пристроєм, таким, як поліський кльовак. -- Р. Р.). Поливали водов і далі били, поки покриє круглячки і над ними -- ще буде 15 цантиметрів глини. Як менше глини то зверха буде дуже горячо (на печі. -- Р. Р.). Сохне, потім кладут огень і палят поки круглячки не вигорят. Як вигорят, берут білу глину, лізут в піч і мажут її білою глиною» (с. Глибока Бог.); «Потім по формі печи накладали дрова і вибивали глиною» (с. Вишків Дол.); «Склеп робили -- накладали дров і збивали глину довбнєма толоков. Як вибили -- дрова випалювали» (с. Витвиця Дол.).