Бойківська піч ХІХ — перша половина ХХ століття

Опалубку на топкову камеру могли монтувати й по-іншому. Скажімо, у с. Велика Сушиця (Стар.) «склепліня» споруджували так. У місці склепу на «дно» печі вкладали два горизонтальних бруски, у верхній площині яких попередньо виверчува- ли отвори (на відстані «п'єди» один від одного). Бруси з'єднували двома поперечками. Причому задня поперечка була дещо довшою, що надавало основі склепіння трапецієподібної форми (звуженої допереду). В отвори встановлювали каблуки з досить товстих прутів, причому висота каблуків поступово збільшувалась («на зад прути давали довші»). Внаслідок цього ззаду склепіння було дещо вищим і ширшим. По цій основі заплітали глиносолом'яні вальки. Зверху ще накладали глиносолом'яних вальків, вбивали, а вертикальні стінки вирівнювали і вигладжували рідкою глиною. З вальків печі споруджували й у с. Стара Ропа (Стар.): «П'єц давній валькований. Склепліня -- з вальків. Робили поревесла з соломи і глини. Робили з ліщини дуги, заплітали поревес- лами і накладали вальками».

Як шаблон склепу могли монтувати «буштину» («бурштину»): у місці пічного отвору встановлювали «буштеї» («бушелі», «круги») -- дві дошки, вирізані півкругло, на яках влаштовували суцільний настил з нетовстих дощечок («вкладали рейки»). Таку опалубку інколи використовували при спорудженні глинобитних печей: «На склеп робили бурштину.., а потім вибивали глинв, вмішанов з половов» (с. Ти- совиця Стар.), «Піч... робили опалубку. [Ставили] два круги з дошки, зверха їх обкладали дошками... Різали на січкарни або рубали сокиров солому, додавали до глини, місили ногами або коньом. І потім тов глинов вбивали піч. Як висхла глина, передний круг вибивали. Клали огня і випалювали дошки (випалювали піч)» (с. Хитар Скол.), «На склепіня робили бушелі... викладали драни- цев (тиняками) і потім збивали глину» (с. Лопу- шанка Тур.), «Як робили піднебінє, перше з досок робили каркас -- колибу, вибивали глинов і випалювали» (с. Хмелівка Бог.). Подібну опалубку під час спорудження глиняних «битих печей» монтували й у інших населених пунктах (сс. Яблунька Бог., Петранка Рож. тощо).

Місцями не тільки опіччя монтували з каменя, з нього складали й склепіння (переважно це робили у тих місцевостях, де не було придатної для пече- будівництва глини). Основою для такого склепіння (кам'яного, цегляного тощо) частіше була «буршти- на»: «Склепіні робили з цегли чи каміні по буште- лях (говорили: «Пец треба вибуштувати» (тобто зробити опалубку на склеп. -- Р. Р.)» (с. Дні- стрик Дубовий Тур.). Скажімо, у с. Спас (Стар.) стінки опіччя мурували з каменя на глиняному розчині, а простір всередині засипали «шутром». По цьому набивали глиняну черінь. Відтак у місці пічного отвору встановлювали «буштеї» (дві дошки, вирізані напівкругло; задня була дещо вищою), на них вкладали рейки і по цьому каркасу викладали кам'яне склепіння (усю верхню частину печі теж складали з каменя) [24, с. 194]. З каменя монтували склеп й у с. Верхня Яблунька (Тур.) «На ватрі (черені. -- Р. Р.) робили склепліня... ставили каблуки, на них настеляли з дерева... по тому викладали з каменя». У с. Плав'є (Скол.) роспонден- ти зазначають, що з цегли споруджували нові печі, а старі -- викладали з каміння: «Старі печи -- з каменя. Дно (черінь. -- Р. Р.) колись зверха мастили глинов (камінь зверха мастили глинов). На дно ставили «копані» (викопані кореневища -- «кривулі». -- Р. Р.), по них стелили дощини. Брали «глиніний камінь», бо він легко колесі. Зверха мастили болотом». Подібно й у с. Колочава (Між.): «Піч з кирпича, раніше з камня. Комин з каміння» [18, с. 262].

До речі, згідно з інвентарними описами, кам'яні та глиняні печі у житлах духовенства, війтів, шляхти та князів, відомі на Бойківщині з XVI--XVIII ст. [30, с. 151--152]. Такі ж (глиняні та муровані з каменя) печі фігурують в описах замків середини XVI ст. й на іншій території України [31, с. 255]. У регіоні Карпат та Прикарпаття печі-кам'янки широко побутували вже у VI--VII ст. У тогочасних житлах поселень біля с. Болшів (Галицький р-н) виявлені опалювальні пристрої, низ яких складено з мергельних плит, а верх -- з дрібного каміння. Зустрічались тут також печі з каменю піщаника і залізної руди [13, с. 18]. Печі з дрібних каменів пісковика і з залізної руди віднайдені й на поселенні VI--VII ст. біля с. Дем'янів цього ж району [13, с. 18]. Піч, споруджена з гальки, яка розташовувалась у південно- західному куті напівземлянки (IX--Х ст.), виявлена археологами і в с. Крилос Галицького р-ну [13, с. 28]. Виявлені подібні печі (з каменів вкладених на глині чи на сухо), а також із гальки й на поселенні X--XI ст. із цього ж с. Крилос [13, с. 51]. Круглі підковоподібні печі складені з каменів на глині відомі й у поселенні XII--XIII ст. з цієї місцевості [13, с. 71].

У міжвоєнний період подекуди у печебудівництві почали використовувати сиру цеглу: «Піч за Поль- ші робили з цегли-сировцю. З глини робили цеглу- сировець і з того мурували. Ставили на дно два «круги» (півкруги. -- Р. Р.) з дошки, настеляли [на них] дошки і по тому мурували з цегли» (с. Крушельниця Скол.); «Низ печі (опіччя. -- Р. Р.) робили з сирцю. До глини мішали січку соломи (на низ). А саму піч робили з сирцю (з глини без соломи, щоб не згоріло)» (с. Сеничів Дол.); «На склеп казали горло печі, а на верх склепу -- піднебіня. Піднебіння робили з сирівки. Вище засипали глинов» (с. Саджава Бог.). «П'єци з сирої цегли, яку випаблєли з глини» у цей період побутували й у с. Таргановичі (Стар.).

Лише у 1930-х рр. для склепіння почали використовувати випалену цеглу: «Тепер будують муровані печі... склепіння й комин до стелі з цегли» (с. Жу- котин Тур.) [6, с. 66]. Більшого поширення такі печі набули лише у післявоєнний період кінець1940-х-- 1950-ті рр.: «Нові печі будували з випаленої цегли, низ печі (опіччя. -- Р. Р.) також робили з цегли. Як піч роблят з цегли, то від стіни роблять фаєрмур -- дают блоки з болота, аби не палило стіну» (с. Плав'є Скол.); «Піч мурували з цегли. То по віні... Здолу (опіччя. -- Р. Р.) давали каміні... мурували на болоті, а зверха -- з цегли. Ватра... перше (на дно) -- пісок, а зверха -- цегла» (с. Тухля Скол.); «П'єц... ватра... Склепіня робили по буштелях на них клали дощинята, а на то -- цеглу» (с. Xащів Тур.). ^формацію про те, що нові печі мурували з випаленої цегли одержуємо й у інших населених пунктах (сс. Козева, Тухля Скол. тощо).

При усті печі влаштовували челюсті («челюсти», «челюсті», «челюста», «чилусті», «чилюсти», «чи- люста», «челюста») -- своєрідне обрамлення виходу печі (між припічком і внутрішньою частиною), тобто по периметру зовнішнього краю склепіння робили неширокий (приблизно 10 см) бортик дугастої форми. Бортик представляв собою обліплений глиною дерев'яний, металевий («Челюста робили із рафи -- колісся воза (металевий обруч. -- Р. Р.) і ліпили глинов»: с. Пилипець Між.), кам'яний (чи виготовлений з іншого матеріалу) півобруч (с. Крушельниця Скол.), який обрамлював устя. Челюсті запобігали попаданню прямого вогню поза пічний отвір («вогонь від них відбивався і вертався в піч»: с. Тур'є Стар.), а також покращували ефект нагрівання печі. Як зазначав М. Зубриць- кий: «Горішні боки коло отвору печі називають «челюсти»; вони чорнїють від диму і по кожнім пале- ню змащують їх шматою, вмоченою в розроблену глину» [4, с. 485]. Челюсті здебільшого мали заокруглену форму. Проте зустрічались й інші їх конфігурації: прямокутні (сс. Мшанець Стар., Космач Бог.), п'ятикутні (с. Мислів Кал., Витвиця Дол.; «Челюсти роблят п'ятикутні з цеглин; цеглу кладут по довжині»: с. Глибока Бог.). Ы- коли над челюстями печі (власне у верхній їх частині) робили заглиблення -- русло для виходу диму [7, с. 167] (піч у хаті кінця XIX ст. зі с. Сілець Дрог.). Висота вхідного отвору у піч (у місці челюстей) на основній території Бойківщини здебільшого коливалась у межах 35 -- 39 см (35 см: піч у хаті 1906 р. у с. Люта (Вел.); 38 см: піч у хаті 1861 р. у с. Витвиця (Дол.); 39 см: піч у хаті кінця XIX ст. у с. Либохора (Тур.)). Щоправда, на прибойківському Підгір'ї, ця величина могла бути й меншою: 25 (с. Сілець Дрог.), 30 (с. Вістова Кал.), 32 (с. Лисятичі Стрий.), 33 см (с. Сілець Дрог.), 34 см (с. Манява Бог.), 35 (с. Гуменів Кал.), 37 (с. Подорожне Жид.), 38 (с. Мислів Кал.) та ін.

Ширина пічного вхідного отвору в обміряних нами печах сягала від 41 до 54 см (54 см: с. Сілець Дрог., 51 см: с. Манява Бог., 50: с. Монастирець Жид., 48 см: с. Витвиця Дол., 45: с. Лішня Дрог., 44 см: с. Люта Вел., 41 см: с. Сілець Дрог.).

Іл. 8. Піч з топковою камерою куполастої форми; с. Либо- хора Турківського р-ну Львівської обл. (малюнок Т. Кі- щук; вперше опублікував В. Сававк)

Функціональні якості топкової камери бойки, як і мешканці деяких інших етнографічних груп (Поділля, Гуцульщини, Полісся тощо [9, с. 521--523]), інколи покращували й іншими засобами, зокрема використовуючи неоднакову висоту склепіння (по довжині) . Скажімо, у деяких населених пунктах задню частину склепіння робили дещо вищою (сс. Спас Стар., Саджава Бог.), а іноді ще й ширшою (с. Велика Сушиця Стар.): «Зад склепу на п'ять сантиметрів робили вище від переду» (с. Саджава). В інших населених пунктах висота склепіння була однаковою, а зазначеного ефекту досягали шляхом підняття на 2--3 см задньої частини «дна» (сс. Тор- гановичі Стар., Хмелівка Бог.): «Спід (дно) ззаду вищий ніж спереду, аби крутило вогень» (с. Хмелівка). Проте у більшості випадків бойки твердять, що по всій довжині топкової камери як склепіння, так і черінь, мали однакову висоту, мотивуючи це тим, що змінювати висоту склепіння не було потреби, оскільки нормальний розподіл вогню у печі забезпечували челюсті.

Завершуючи нашу розвідку, необхідно відзначити, що на Бойківщині відомі окремі випадки, у яких зовнішні обриси печі (топкової камери) мали не кубічну а іншу конфігурацію. Зокрема у свій час Т. Кі- щук зафіксувала у с. Либохора (Тур.) піч, яка зовні мала напівциліндричну (куполасту) форму [17, с. 1283] (іл. 8). Не випадковість цього явища, засвідчують матеріали К. Мошинського, відповідно до яких, печі, напівциліндричної форми у кінці ХІХ -- на початку ХХ ст., як реліктове явище, траплялися також в окремих південних околицях Середнього Полісся [25, s. 539]. М. Глушко припускає, що такими були «круглі печі», які згадав Марко Грушев- ський на Чигиринщині [32, с. 537; 33, с. 134]. Надвірні літні печі подібної конфігурації (напівцилін- дричні чи овальні куполасті) ще у середині ХХ ст. побутували в Закарпатській області [34, с. 16] (до речі, їх там можна побачити й у наш час У 2012 р. під час наукової експедиції ми обстежили такі печі у сс. Крайникове, Березове Хустського р-ну Закарпатської обл. [9, с. 495].), а також у південних областях України (Кіровоградщина) [34, с. 16]. Такі печі споруджували у дворі, поза межами жител. Подібні споруди описав І. Симоненко у до- линян Закарпаття. Їхньою основою була вкладена на землю дерев'яна рама з колод (різної товщини), яку встеляли дошками. На дошки накладали шар каміння і глини завтовшки 20--30 см. По цьому з глини споруджували «шароподібний або овальний» склеп печі. Опалубку для склепу монтували встановлюючи дуги з пруття лози, які переплітали плотом та обмащували глиною. В одному випадку вчений зафіксував інформацію, що, як опалубку, давали «куль соломи», який обмащували глиною: «В одному випадку, замість дерев'яного каркаса був покладений мішок, набитий соломою. Остання після набивки глини була спалена» [29, с. 74; 34, с. 16]. Цікава інформація про спорудження глинобитної літньої печі ми записали у с. Крайниково (Хуст.): «Ставили раму: чотири камені [які виступали над поверхнею грунту на] 30--40--50 см, на них -- чотири бруси і прогон- чини (перекладини. -- Р. Р.). На раму клали пліт з ліщини і з двох боків (знизу і зверху) його промащували глиною по 10--15 см [завтовшки]. Небо робили: брали тички з ліщини, робили 6--7 дуг і обплітали їх так, як тин -- получалось кружало. Потім вимішали глину і обмастили знизу і зверху. Потім накладали невеликий огонь, він горів постійно дві доби -- і глина випалювалася». І. Симоненко вважав конструктивні особливості таких печей (напівциліндричних чи куполастих) дуже архаїчними [34, с. 16]. Заразом дослідник відзначав, що конструкція хатньої печі (у Закарпатті. -- Р. Р.) мало чим відрізняється від надвірної (лише «куполу склепу печі надають форму квадрата чи прямокутника, накладаючи у відповідні місця глини») [34, с. 17]. В описаних випадках, безперечно, спостерігаємо дві фази формування традиційної варис- тої печі українців. Адже така піч (кубічної форми) у процесі спорудження проходить два етапи. На першому -- по дерев'яному каркасі з глини, каменю чи цегли споруджують саме склепіння, яке має продовгувату коритоподібну форму (здебільшого напівци- ліндричну, а на Поділлі часом -- дещо куполасту 11). На завершальному етапі на склепіння зверху накладають глини (чи іншого), зовнішні боки вирівнюють, надаючи їм форми вертикальних стінок, а верхню площину вигладжують у формі рівної горизонтальної площини [1, с. 236; 34, с. 16--17]. Це підтверджують матеріали зі згадуваного уже с. Крайнико- во (Хустського р-ну). Як відзначив респондент похилого віку, колись подібним способом (як і літню надвірну піч) влаштовували опалювальний пристрій у хаті: «Потім, як вже випалили небо, в закути- ні відгороджували тином (тобто, з двох боків обгороджували місце на піч. -- Р. Р.), і туди набивали глину. На верх [печі] клали прогончини, на них лісу і знов мастили з усіх боків глиною... Потім знов палили...» 12.

Висновки

Отже у житлах бойків основним опалювальним пристроєм була так звана вариста піч, яку використовували для випікання хлібних виробів та варення страв. Як і скрізь в Україні, піч розташовували біля входу, в куті, між тильною і сінешньою стінами хати. Пічний отвір повертали у бік довгої фасадної стіни. Водночас на південно-західних окраїнах Бойківщини та на бойківсько-лемківському по- граниччі траплялись печі лемківського типу: з челюстями, повернутими у бік причілка хати.

Топкова камера -- основна робоча частина печі розташовувалася на піднятій над долівкою чотирикутній платформі -- опіччі. Опіччя завершувалося На півдні Поділля (сс. Гринчук, Рогізна та ін. Кам'янець- Подільського р-ну Хмельницької обл.) зустрічався так званий «склеп бочечкою» (тобто посередині склепіння було вищим і ширшим, ніж по краях) [9, с. 495].

¹² Записано 07.06.2012 р. у с. Крайниково Хустського р-ну Закарпатської обл. від Якоба Юрія Васильовича, 1928 р. н. вибитим із глини (чи спорудженим з інших матеріалів) черенем -- головною робочою поверхнею. Перед пічним отвором влаштовували припічок, а збоку від склепіння -- запічок. При напівкурному опаленні над устям печі монтували комин-димозбірник, обладнаний стіновим або стелевим каналом-димоволоком, крізь які дим виходив за межі житлового приміщення. Коли ж хата опалювалась по-білому, у сінях чи на горищі споруджували комин-вивід через який дим попадав понад дах за межі будівлі.

На території Бойківщини побутувало декілька варіантів влаштування опіччя, відмінних у конструктивному відношенні, застосуванні будівельних матеріалів, технології будівництва. Висота опіччя (до верху черені) коливалась у межах 60--90 см. Опічки могли бути дерев'яними (зрубної чи каркасної конструкції) або монолітними (глинобитними, мурованими з каменя, цегли-сирцю та ін.). Респонденти старших вікових груп давнішим уважають дерев'яні опічки. Зрубні опічки широко побутували на західній Бойківщині. Рідше траплялись на сході, переважно на бойківсько-покутському та бойківсько- гуцульському пограниччях. Такі опічки могли бути порожнистими усередині (підпіччя використовували для господарських потреб) або заповнені землею, камінням тощо.

Широке розповсюдження в оселях бойків мали також дерев'яні опічки іншої конструкції, які можна означити як каркасні. У такому разі у зовнішньому куті майбутньої печі у землю вкопували дерев'яний стовпчик чи камінь (інколи їх могло бути 3--4), на який опирали дві перекладини -- несучу основу печі. На перекладини настеляли дерев'яну стелю, а на їхні консольні випуски укладали дошки припічка і запічка.

Особливістю дерев'яних опічків було те, що на припічки давали товсті (5--6 см) дошки чи пластини (10--12 см), закріплені стаціонарно попри стінки печі на консольних випусках опіччя (які не становили в конструктивному сенсі єдиного цілого з черінню).

Монолітні опічки у давніших печах вибивали з глини. На теренах Карпат їх почали споруджувати з кінця ХІХ ст. Місцями під час спорудження монолітного опіччя використовували каміння, а після Першої світової війни зрідка почали використовувати сиру цеглу.

Як монолітні, так і дерев'яні опічки завершувались черінню -- основною робочою поверхнею печі (на якій розкладали вогнище). У монолітних опічках функцію черені відігравала верхня їх частина, у дерев'яних -- товщина (змонтована з глини, зчаста з додатком каміння, битих черепків, скла тощо) черені коливалась у межах 15--30 см.

На черені встановлювали топкову камеру, яку вибивали з глини, використовуючи різні опалубки (обтесану колоду, в'язку дров тощо). Місцями, як і опіччя, її монтували з каменя (переважно це робили у тих місцевостях, де не було придатної для пе- чебудівництва глини). У міжвоєнний період у пе- чебудівництві почали використовувати сиру цеглу, а в 1930-х рр. -- цеглу випалену. Більшого поширення такі печі набули лише у післявоєнний період, кінець1940--1950-ті роки.

Література

1. Сілецький Р. Проблема типології опалювальних пристроїв стародавнього житла в Україні (конструктивно- функціональні особливості печі). Записки НТШ. Львів: НТШ, 2001. Т. CCXLII. С. 230--247.

2. Макарчук С. Історико-етнографічні райони України: навч. посіб. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2012. 352 с.

3. Глушко М. Підгір'я -- окрема етнографічна одиниця України? Вісник Львівського університету: Серія історична. Львів, 2013. Вип. 48. С. 299--318.

4. Зубрицький М. Селянські будинки в Мшанци, Ста- росамбірського повіта. Зубрицький М. Зібрані твори і матеріали у трьох томах. Львів: Літопис, 2013. Т. І. С. 477--493.

5. Зубрицький М. Село Кіндратів (Турецького пов.). Зубрицький М. Зібрані твори і матеріали у трьох томах. Львів: Літопис, 2013. Т. І. С. 95--116.

6. Кобільник В. Матеріяльна культура села Жукотина, Турчанського повіту. Самбір, 1937. 156 с. (Відбитка з «Літопису Бойківщини». Ч. 7--9).

7. Кіщук Т.П. Інтер'єр житла. Бойківщина: історико- етнографічне дослідження. Київ: Наукова думка, 1983. С. 166--169.

8. Данилюк А. Народна архітектура Бойківщини. Житлове будівництво. Львів: Українські технології, 2004. 168 с.

9. Радович Р. Поліське житло: культурно-генетичні витоки та еволюційні процеси. Львів, 2017. 852 с.

10. Бломквист Е.Э. Крестьянские постройки русских, украинцев и белоруссов: (поселения, жилища и хозяйственные строения). Восточнославянский этнографический сборник: Очерки народной материальной культуры русских, украинцев и белорусов в ХІХ -- начале ХХ в. Москва: Изд-во АН СССР, 1956. С. 3--458.

11. Сілецький Р. Система опалення народного житла поліщуків (типи опалювальних пристроїв, їх конструктивні особливості, звичаї та повір'я). Полісся України: матеріали історико-етнографічного дослідження. Львів: ІН НАН України, 1999. Вип. 2. С. 125--140.

12. Вовк Хв. Етнографічні особливості українського народу. Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. Київ: Мистецтво, 1995. С. 39--218.

13. Раппопорт П.А. Древнерусское жилище. Археология СССР: САИ. Ленинград: Наука, 1975. Вып. Е1-32. 178 с.

14. Коцан В. Спогади і відомості з верховинського села Буковець Воловецького р-ну Закарпатської області: рукопис записаний і упорядкований у 1960--1968 рр. М.І. Парлагом. Науковий збірник Закарпатського музею народної архітектури та побуту. Ужгород: Видавництво олександри Гаркуші, 2018. Вип. 5. С. 240--280.

15. Райнфус Р. Матеріали для вивчення матеріальної культури бойків. Пер. з польської Наталі Кляштор- ської. Львів: Колір ПРО, 2020. 80 с.: іл.

16. Архів Музею народної архітектури та побуту у Львові (далі -- Архів МНАП у Львові). Ф. Матеріали експедицій. Спр. ЗВ-15. 22 арк.

17. Сивак В. Загальна характеристика інтер'єру народного житла українців Карпат кінця ХІХ -- першої половини XX ст. (спільні риси, локальна специфіка, динаміка розвитку). Народознавчі зошити. 2017. № 6. С. 1281--1306.

18. Етнографічний образ сучасної України. Корпус експедиційних фольклорно-етнографічних матеріалів. Т. 9. Народна житлобудівна культура. Екологія та організація середовища проживання. Голов. ред. Г. Скрипник; НАН України; ІМФЕ ім. М.Т. Рильського. Київ, 2020. 944 с.: іл.

19. Falkowski J. Zachodnie pogranicze Huculszczyzny: Dolinami Prutu, Bystrycy Nadwornianskiej, Bystrycy Sotjtwinskiej i Lomnicy. Lwow, 1937. 170 s. (Pracy etnograficzny. Wydawnictwo Towarzystwa ludoznawczego we Lwowie. Рod red. A. Fiszera. № 3).

20. Архів МНАП у Львові. Ф. Матеріали експедицій. Спр. 3В-57. 15 арк.

21. Архів МНАП у Львові. Ф. Матеріали експедицій. Спр. 3В-93. 18 арк.

22. Франко І. Моя вітцівська хата. Франко І. Зібрання творів: у 50 т. Київ: Наукова думка, 1985. Т. 39. С. 243--244.

23. Сополига М. Народна архітектура українців Словаччини. Свидник, 2016. 351 с.

24. Радович Р. Народна архітектура Старосамбірщи- ни ХІХ -- першої половини ХХ ст. (хитлово- господарський комплекс). Київ: Видавець Олег Фі- люк, 2015. 352 с.

25. Moszynski K. Kultura ludowa stowian. Krakow, 1929. Cz. 1: Kultura materjalna. 710 s.

26. Лысенко П.Ф. Берестье. Минск: Наука и техника, 1985. 399 с.

27. Михайлина Л.П. Слов'яни VIII--Х ст. між Дніпром і Карпатами. Київ: Інститут археології НАН України, 2007. 300 с.

28. Гайова Є. Особливості відродження матеріальної культури Великоберезнянщини в експозиції «Карпати» Національного музею народної архітектури та побуту України. Науковий збірник Закарпатського музею народної архітектури та побуту. Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші, 2019. Вип. 6. С. 147--165.

29. Симоненко И.Ф. Быт населения Закарпатской области. Советская этнография. 1948. № 1. С. 69--74

30. Гошко Ю.Г. Населення Українських Карпат XV-- XVIII ст. Заселення. Міграції. Побут. Київ: Наукова думка, 1976. 204 с.

31. Приходько Н.П. Некоторые вопросы истории жилища на Украине. Древнее жилище народов Восточной Европы. Москва: Наука, 1975. С. 245--275.

32. Глушко М. Моловідоме дослідження Марка Грушев- ського. Народознавчі зошити. 2017. № 3. С. 531 -- 540.

33. Грушевський М. З життя селян на Чигиринщині. Прим. М. Кучеренка. Пам'ятки України: історія і культура. 2002. № 2. С. 127--135.

34. Симоненко И.Ф. Материалы к истории духовой печи на территории Украины. Краткие сообщения Института этнографии Академии наук СССР. Москва, 1949. Вып. 8. С. 10--18.

References

1. Siletskyi, R. (2001). The problem of typology of heating devices of ancient dwellings in Ukraine (constructive and functional features of the furnace). Notes of NTSH (pp. 230-- 247) [in Ukrainian].

2. Makarchuk, S. (2012). Historical and ethnographic regions of Ukraine: teaching. manual [in Ukrainian].

3. Hlushko, M. (2013) Pidhiria -- a separate ethnographic unit of Ukraine? Bulletin of Lviv University: Historical series. (Issue 48, pp. 299--318) [in Ukrainian].

4. Zubrytskyi, M. (2013). Peasant houses in Mshanets, Sta- rosambir district. In Zubrytskyi M. Collected works and materials in three volumes. (Vol. I, pp. 477--493) [in Ukrainian].

5. Zubrytskyi, M. (2013). The village of Kindrativ (Turka district) In Zubrytskyi M. Collected works and materials in three volumes. (Vol. I, pp. 95--116) [ in Ukrainian]

6. Kobilnyk, V. (1936). Material culture of the village of Zhu- kotyna, Turchan district. (Excerpt from “Chronicles of Boikivshchyna”, Ch. 7--9) [in Ukrainian].

7. Kishchuk, T.P. (1983). Interior of a dwelling. Boikivshchyna: historical and ethnographic research [in Ukrainian].

8. Danyliuk, A. (2004). Folk architecture of Boikivshchyna. Housing [in Ukrainian].

9. Radovych, R. (2017). Polissya dweling: cultural and genetic origins and evolutionary processes. Lviv [in Ukrainian].

10. Blomkvist E.E. (1956). Peasant buildings of Russians, Ukrainians and Belorussians: (settlements, dwellings and economic structures) In East Slavic ethnographic collection: Essays on folk material culture of Russians, Ukrainians and Belarusians in the 19 -- early 20 centuries (pp. 3--458). Moscow: Publishing House of the Academy of Sciences of the USSR [in Russian].

11. Siletskyi, R. (1999). The heating system of the folk dwelling of the polishchuky (types of heating devices, their design features, customs and beliefs). Polissia of Ukraine: materials of historical and ethnographic research. Vol. 2, pp. 125 -- 140 [in Ukrainian].

12. Vovk, Hv.(1995). Ethnographic features of the Ukrainian people. In Vovk, Hv. Studies on Ukrainian ethnography and anthropology (pp. 39--218). Kiev: Art [in Ukrainian].

13. Rappoport, P.A. (1975). Old Russian dwelling. Archeology of the USSR: AIS. (Issue E 1--32.). Leningrad: Science [in Russian].

14. Kotsan, V. (2018). Memories and information from the Verk- hovyna village of Bukovets, Volovets district, Transcarpathi- an region: manuscript written and edited in 1960--1968 by M.I. Parlag. Scientific collection of the Transcarpathian Museum of Folk Architecture and Life. Issue 5, pp. 240-- 280 [in Ukrainian].

15. Rainfus, R. (2020). Materials for the study of Boikos' material culture [in Ukrainian].

16. Archive of the Museum of Folk Architecture and Life in Lviv (hereinafter - Archive NMFALL). F. Materials of expeditions, ref.3B -15, 22 sheets [in Ukrainian].

17. Syvak, V. (2017). General characteristics of the interior of the national dwelling of the Carpathian Ukrainians of the end of the 19th - the first half of the 20th century (common features, local specificity, dynamics of development). The Ethnology Notebooks. No. 6. pp. 1281--1306 [in Ukrainian].

18. Ethnographic image of modern Ukraine. Corpus of expeditionary folklore and ethnographic materials. (2020). T. 9. People's housing culture. Ecology and organization of habitat [in Ukrainian].

19. Falkowski, J. (1937). Zachodnie pogranicze Huculszczyzny: Dolinami Prutu, Bystrycy Nadwornianskiej, Bystrycy Solj- twinskiej i Lomnicy [in Polish].

20. Archive NMFALL. F. Materials of expeditions, ref. ЗВ -57, 15 sheets [in Ukrainian].

21. Archive NMFALL. F. Materials of expeditions, ref.3B -93, 18 sheets [in Ukrainian].

22. Franko, I. (1985) My paternal house. Franko I. Collected works: in 50 volumes. Volume 39, pp. 243--244 [in Ukrainian].

23. Sopolyha, M. (2016). Folk architecture of Ukrainians in Slovakia [in Ukrainian].

24. Radovych, R. (2015). National architecture Staryi Sambir district in the nineteenth -- first half of the twentienth century (housing and economic complex) [in Ukrainian].

25. Moszynski, K. (1929). Kultura ludowa slowian. Cz. 1: Kultu- ra materjalna [in Polish].

26. Lysenko, P. F. (1985). Berestie [in Russian].

27. Mykhailyna, L.P. (2007). Slavs of the VIII--X centuries between the Dnieper and the Carpathians [in Ukrainian].

28. Haiova, E. (2019). Peculiarities of the revival of the material culture of Velykyi Bereznyi district in the «Carpathian» exposition of the National Museum of Folk Architecture and Life of Ukraine. Scientific collection of the Transcarpathian Museum of Folk Architecture and Life. Issue 6, pp. 147-- 165 [in Ukrainian].

29. Simonenko, I. F. (1948). Life of the population of Zakarpattia region. Soviet ethnography. No. 1, pp. 69--74 [in Russian].

30. Hoshko, Y.G. (1976). The population of the Ukrainian Carpathians of the 15th-18th centuries. Settlement. Migration Everyday life. Kiev: Scientific Opinion [in Ukrainian].

31. Prykhodko, N.P. (1975). Some issues of the history of housing in Ukraine. The ancient dwelling of the peoples of Eastern Europe, pp. 245--275 [in Russian].

32. Hlushko, M. (2017). Little-known study of Marko Hrush- evskyi. The Ethnology Notebooks. No. 3, pp. 531--540 [in Ukrainian].

33. Hrushevskyi, M. (2002). From the life of peasants in the Chi- hyryn region. Sights of Ukraine: history and culture. No. 2, pp. 127--135 [in Ukrainian].

34. Symonenko, I.F. (1949). Materials for the history of the oven in the territory of Ukraine. Brief reports of the Institute of Ethnography of the Academy of Sciences of the USSR. Vol. 8, pp. 10--18 [in Russian].

Размещено на Allbest.ru