Деколонізація урбанонімікону міста Києва після 24 лютого 2022 року: структура нових назв

Размещено на http://www.allbest.ru/

Деколонізація урбанонімікону міста Києва після 24 лютого 2022 року: структура нових назв

Данильчук Дмитро Васильович кандидат філологічних наук, доцент, доцент катедри мови та стилістики Навчально-наукового інституту журналістики, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ



Анотація, Стаття присвячена аналізові структури нових урбанонімів міста Києва, які було надано в ході деколонізаційних перейменувань після початку повномасштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 року. Метою дослідження є комплексний опис типологічної структури нових назв, наданих об'єктам урбанонімії в період з 15 квітня 2022 року до 15 червня 2023 року в межах процесу деколонізації (дерусифікації) топонімії столиці України.

Для досягнення поставленої мети було застосовано такі методи: метод вивчення джерел - для ознайомлення з наявними науковими працями за темою статті та аналізу їх; методи дедукції та індукції - з метою формулювання дефініцій понять «деколонізація» і «дерусифікація» в контексті урбанонімічних процесів; метод типологічного аналізу - для виокремлення деколонізаційних перейменувань та окремих їхніх типів; метод лексико-семантичного аналізу - задля визначення джерел мотивації нових урбанонімів; описовий метод, методи кількісного аналізу й системного аналізу - для встановлення структурних характеристик і кількісних параметрів окремих типологічних груп урбанонімів та їхньої питомої ваги у відсотковому відношенні до загальної маси урбанонімів Києва, наданих у зазначений період (2022-2023 рр.).

ході роботи проаналізовано всі урбанонімічні акти, здійснені за вказаний період у Києві, встановлено, що всі з них мають ознаки деколонізаційних, відповідно до сформульованого визначення терміна деколонізація в контексті урбанонімії.

Визначені в статті кількісні характеристики різних типів урбанонімічних актів, які було здійснено в Києві у 2022-2023 рр., засвідчили значне переважання власне реномінацій над ретрономінаціями (поверненям колишніх назв об'єктів), трансферами та уточненням назв.

основі запропонованої в цій статті вдосконаленої класифікації основних і додаткових функцій урбанонімів схарактеризовано структуру масиву нових назв вулиць, площ та інших об'єктів із погляду домінантної функції урбаноніма. За цією ознакою серед урбанонімів, наданих у ході деколонізації топонімікону Києва, понад половину становлять меморативні та ще чверть від загального числа - репрезентаційні, у той час як характеризувальні та посесивні разом складають 17 % від загальної кількости назв. урбанонімія деколонізація столиця україни

За джерелами мотивації нових урбанонімів кількісно превалюють назви, похідні від антропонімів та екстратопонімів (назв географічних об'єктів, розташованих за межами Києва), які разом становлять понад % усього обсягу міських топонімів, наданих у процесі перейменувань 2022-2023 рр. Такі показники цілковито узгоджуються з переважанням меморативної та репрезентаційної функцій як домінантних серед цих же назв і пояснюються прагненням назвонадавачів протиставити скасованимімперським/колоніальнимназвам (російським та

радянським за символічним змістом) урбаноніми, що символічно позначили б українські суспільні цінності нового часу. Найбільш оптимальними для реалізації цього завдання в силу своїх сутнісних характеристик виявилися персонально-меморативні назви як символічні маркери національного канону (пантеону) визначних діячів, а також відтопонімні урбаноніми - репрезентанти географічного, культурного, етнічного розмаїття України в топонімічному просторі її столиці.

Як показало дослідження, реалізовані в Києві у 2022-2023 рр. реномінації спрямовані як на очищення топонімічного простору столиці України від символічних рудиментів російського/радянського імперського минулого, так і на введення до урбанонімікону Києва нових назв-символів, що апелюють до суспільно значущих реалій історії, культури, науки, сфер державного, військового та громадського життя і фіксують стрижневі концепти українського національно-патріотичного дискурсу на тлі збройного опору російським агресорам, протистояння інформаційній експансії «русского мира».

Ключові слова:урбанонімія, назви вулиць, деколонізація, дерусифікація, функції урбанонімів



Danylchuk Dmytro Vasylovych PhD. (philol. sci.), Associate Professor, Associate Professor of the Department of Language and Stylistics, Educational and Scientific Institute of Journalism, Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv

DECOLONIZATION OF URBAN NAMES OF KYIV AFTER FEBRUARY 24, 2022: STRUCTURE OF NEW NAMES

Abstract. The article is devoted to the analysis of the structure of new urban names given in the course of decolonization renamings in Kyiv and whole Ukraine after the beginning of the full-scale Russian invasion on February 24, 2022. The purpose of the study is a comprehensive description of the typological structure of new names given to objects of urban names in the period from April 15, 2022 to June 15, 2023 within the process of decolonization (derussification) of the toponymy of the capital of Ukraine.

In order to achieve the goal, the following methods were used: the method of studying sources - for familiarization with existing scientific works on the topic of the article and their analysis; methods of deduction and induction - in order to formulate definitions of the concepts "decolonization" and "derussification" in the context of urbanonymic processes; the method of typological analysis - to distinguish decolonization renamings and their individual types; the method of lexical-semantic analysis - to determine the sources of motivation for new urban names; descriptive method, methods of quantitative analysis and systematic analysis - to establish structural characteristics and quantitative parameters of individual typological groups of urban names and their specific weight as a percentage of the total mass of urban names of Kyiv, provided in the specified period (2022-2023).

In the course of the work, all urbanonymic acts carried out during the specified period in Kyiv were analyzed, it was established that all of them have signs of decolonization, in accordance with the formulated definition of the term decolonization in the context of urban names.

The quantitative characteristics of various types of urban naming acts, which were carried out in Kyiv in 2022-2023, determined in the article, showed a significant predominance of actual renominations over retronominations (return of the former names of objects), transfers and clarification of names.

Based on the improved classification of the main and additional functions of urban names proposed in this article, the structure of the array of new names of streets, squares and other objects is characterized from the point of view of the dominant function of the urban name. According to this feature, among the urban names provided during the decolonization of the Kyiv toponymicon, more than half are commemorative, and another quarter of the total number are representative, while descriptive and possessive together make up 17% of the total number of names.

According to the sources of motivation for new urban names, names derived from anthroponyma and extratoponyma (names of geographical objects located outside of Kyiv) prevail quantitatively, which together make up more than ³/4 of the total volume of urban toponyma provided in the process of renaming in 2022-2023. Such indicators are completely consistent with a predominance of commemorative and representative functions as dominant among these same names and are explained by the desire of the callers to contrast the canceled imperial/colonial names (Russian and Soviet in symbolic meaning) with urban names that would symbolically denote the Ukrainian social values of the new time. Due to their essential characteristics, personal commemorative names as symbolic markers of the national canon (pantheon) of prominent figures, as well as toponymically motivated urban names - representatives of the geographical, cultural, and ethnic diversity of Ukraine in the toponymic space of its capital turned out to be the most optimal for the implementation of this task.

As research has shown, the renominations implemented in Kyiv in 2022-2023 are aimed both at cleaning the toponymic space of the Ukrainian capital from the symbolic vestiges of the Russian/Soviet imperial past, and at introducing into the urbanonymicon of Kyiv new names-symbols that appeal to socially significant realities of history, culture, science, spheres of state, military and public life and fix the core concepts of the Ukrainian national- patriotic discourse on the background of armed resistance to Russian aggressors, opposition to the informational expansion of the so-called Russian world.

Keywords: urbanonymy, street-names, decolonization, de-Russification, functions of urban names



Постановка проблеми

Після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну 24 лютого 2022 року, що явило собою новий етап російсько-української війни, у нашій державі набули поширення процеси очищення топонімічного простору від назв, пов'язаних із країною-агресором. Ці зміни стали частиною більш масштабних тенденцій до усунення з публічного простору та й загалом із суспільного вжитку всього, що асоціюється з російською історією, культурою та інших аспектів т. зв. російського світу. Ініційовані попервах здебільшого громадськими активістами, «знизу», такі процеси отримали назву «дерусифікація». Одним із найвиразніших її проявів стали урбанонімічні реномінації такого самого характеру, здійснювані з весни 2022 року - спочатку стихійно, без чітко формульованих критеріїв того, які саме назви підлягають усуненню. Зокрема, кампанія з дерусифікації київського урбанонімікону почалася у квітні 2022 року з медіиного обговорення «російських» назв вулиць, майданів та інших об'єктів. Юридично цьому процесові в столиці дало старт рішення Київської міської ради від 15 квітня 2022 року, відповідно до якого було опубліковано «Перелік об'єктів міського підпорядкування, що пропонується для перейменування» (станом на 26 травня 2022 р. містив 467 назв) [1], пізніше почасти скоригований. На той час ішлося передусім про назви, вмотивовані топонімами РФ і Білорусі, згодом перелік розширився через долучення меморативних урбанонімів на честь російських діячів [2; 3]. Лише 27 липня 2023 року набув чинности Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топоніми» (скорочено - закон про деколонізацію). Проте значну частину деколонізаційних за своїм характером перейменувань на той момент в Україні вже було здійснено; якщо ж вести мову про Київ, то тут до липня 2023 року було усунуто більшу частину назв, запланованих до зміни згідно із згаданим «Переліком…Ў·.

Природно, що формування списків об'єктів на перейменування, яке здійснювали на свій розсуд громадські активісти й місцеві адміністраторів до появи відповідного закону та прописаних у ньому чітких критеріїв визначення належности топонімів до категорії колоніальних (російсько-імперських), відзначалося суперечливістю, непослідовністю, браком системного підходу, і це спричинилося до жвавих дискусій у соціальних мережах та пресі.

Так само в центрі суспільних обговорень перебувають зміст та спрямованість (інакше кажучи, джерела мотивації та функціональні характеристики) нових назв, що були надані в ході деколонізаційних зімн топонімії в 2022-2023 рр. Серед іншого, точаться суперечки навколо питань про надання переваги тим чи тим функціональним групам урбанонімів - меморативним,репрезентаційним чи характеризувальним, про доцільністьрозширення практики ретрономінації (повернення історичних назв) і, звичайно ж, про конкретний зміст пропонованих найменувань.

Усе наведене зумовлює потребу в аналізі здійснених за останні 15 місяців урбанонімічних реномінацій, зокрема й передусім - у вивченні характеристик наданих у цей період нових назв, задля з'ясування загальної динаміки зміни урбанонімікону та з метою коригування подальшої топонімічної політики. Це визначає актуальність пропонованого дослідження. При цьому аналіз ґрунтується на матеріалі перейменувань, здійснених у місті Києві, зважаючи на значущість і знаковість столиці та всіх символічних змін, які в ній відбуваються, для всіх інших регіонів і населених пунктів держави.

Мета статті полягає у комплексному описові типологічної структури нових урбанонімів, наданих у місті Києві протягом 2022-2023 років у межах процесу деколонізації (дерусифікації) столичної топонімії. Для розв'язання цієї мети необхідно вирішити такі дослідницькі завдання:

1) конкретизувати поняття деколонізації в урбанонімії та встановити ознаки деколонізаційних реномінацій;

2) виявити серед масиву урбанонімічних перейменувань зазначеного періоду ті, що підпадають під визначення деколонізаційних;

3) визначити типи перейменувань із погляду новизни наданих назв;

4) встановити джерела мотивації нових урбанонімів та мотиваційну структуру масиву новонаданих назв;

5) розкрити функціональні характеристики наданих у 2022-2023 рр. урбанонімів м. Києва, оприявнити зв'язки між усіма аспектами аналізу (див. пп. 3, 4);

6) запропонувати пояснення особливостей типологічної структури нових назв з урахуванням екстралінгвальних чинників трансформації урбанонімікону столиці України в досліджуваний історичний період.

Означені завдання зумовили залучення таких методи дослідження:

1) метод вивчення джерел - для ознайомлення з наявними науковими працями за темою статті та аналізу їх;

2) методи дедукції та індукції - з метою формулювання дефініцій понять (див. завдання 1);

3) метод типологічного аналізу - для виокремлення деколонізаційних перейменувань та окремих їхніх типів;

4) метод лексико-семантичного аналізу - задля визначення джерел мотивації нових урбанонімів;

5) описовий метод, методи кількісного аналізу й системного аналізу - для встановлення структурних характеристик і кількісних параметрів окремих типологічних груп урбанонімів та їхньої питомої ваги у відсотковому відношенні до загальної маси урбанонімів Києва, наданих у зазначений період (2022-2023 рр.).

Матеріал дослідження становлять урбанонімічні перейменування, здійснені в Києві в період з 15 квітня 2022 року (ухвалення рішення Київської міської ради про перейменування Скверу Дружби між Києвом та Москвою на сквер Героїв Маріуполя) по 15 червня 2023 року та зафіксовані в інформаційних повідомленнях на офіційному вебпорталі Київської міської державної адміністрації: https://kyivcity.gov.ua/. Усі фактичні дані наведено станом на 15 червня 2023 року.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Тему колоніальної, (насамперед - російської, а також австро-угорської, польської, румунської та угорської) спадщини в урбаноніміконі сучасних українських міст висвітлювали у своїх роботах такі українські дослідники, як Ігор Гирич, Сергій Грабовський, Анатолій Загнітко, Ірина Кудрейко, Людмила Малес, Богдан Мельник, Ігор Мельник, Оксана Негер (Галай), Ірина Попова (спільно з Н. Голиковою та Т. Шевченко), Олена Прищепа, Олександр Різник, Марія Романюк, Тетяна Себта, Марія Тахтаулова, Євген Шибалов, Яна Янчишина та ін.

На відміну від праць українських учених, де проблематика деколонізації урбанонімії до останнього часу поставала лише принагідно - в контексті вивчення складу урбанонімікону та крізь призму проблеми його дерадянізації (декомунізації), у дослідженнях закордонних науковців ці питання часто перебувають у центрі уваги авторів. Частина таких робіт стосується досвіду посткомуністичних держав. Тут варто згадати розвідку Маоза Азар'яху [4], присвячену трансформації урбанонімікону Східного Берліна після об'єднання Німеччини; статтю Аґнес Ересс щодо проблеми назв вулиць у спірному просторі міста Орадя, Румунія [5]; працю Сергія Басика і Дмитра Раховцова на тему топонімічної політики і символічних ландшафтів сучасної Білорусі [6]; розвідку Мехмета Кашикчі, що досліджує вплив національного дискурсу на пострадянську урбанонімію м. Алмати, Казахстан [7]; публікацію Александри Бітушикової про трансформацію історичної пам'яті через зміну урбанонімів на прикладі м. Банська Бистриця у Словаччині [8].

Багатийматеріал дляаналізу процесів урбанонімічної деколонізації дають дослідникам реалії постколоніальних країн Азії, Африки й Латинської Америки. Так, еволюція урбанонімії Сингапуру (до 1959 року - британська колонія) стала предметом вивчення у працях Франческо Каччіафоко, Франческо Кавалларо, Тан Жі Хуана і Шу Кі Туанґа [9; 10].

Увічнення діячів національно-визвольної боротьби країн Африки та заміну колоніальних назв на нові, національні, висвітлено в статтях Андре Ґудріха і Піа Бомбарделли [11], Рібена Роуз-Редвуда [12], Наташі Ерланк [13], Мелісси Ванґуй-Ванджиру і Косуке Мацубара [14] тощо.

Термін«деколонізація» неоднаково інтерпретується у

терміносистемах різних наук і галузей знань. «Словник української мови» тлумачить його як «процес ліквідації колоніалізму») 15], тобто лише в глобальному геополітичному сенсі. Натомість тлумачний словник сучасної англійської мови подає два значення полісемічного дієслова decolonize, еквівалентного українському д еколонізуват и: «1) звільняти (народ або територію) від колоніального статусу, відмовлятися від контролю (над підкореним народом або територією); 2) звільняти від панівного впливу держави-колонізатора; зокрема: виявляти, піддавати сумніву, переглядати або заміняти припущення, ідеї, цінності та практики, які відображають панівний вплив колонізатора і особливо панівний вплив європоцентристів» [16].

В актуальному для України 2022-2023 років дискурсі опору російськиій збройній агресії та протидії інформаційній експансії РФ поняття деколонізація набуло значно вужчого й конкретнішого значення, що, зауважимо, нерідко відбувається в мовленні з назвами абстрактних понять, зокрема суспільних явищ і процесів. Попри те, що українські землі в минулому перебували у складі не лише МосковіїУРосії, а й кількох інших сусідніх країн (або в залежному статусі від них), поняття деколонізація на сучасному етапі в Україні розуміється з урахуванням конотацій приблизно так:«ліквідація символів колишнього колоніального минулого України у складі Російської імперії». У контексті конкретних практичних дій у символічному просторі України цей термін почали масово застосовувати в 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення військ РФ на територію нашої держави, причому відтоді й дотепер він конкурує з іншим, контекстуально синонімічним, - дерусифікація. Водночас у публіцистиці та в багатьох наукових і довідкових текстах (зокрема, у статті Вікіпедії «Деколонізація в Україні» [17]) часові й сутнісні межі деколонізації в Україні поширюються щонайменше на період з 2014 року (т. зв. ленінопад і подальша кампанія з декомунізації), а то й на весь час від початку національно- демократичних процесів наприкінці 1980-х років.

Зауважимо, що текст Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» [18] не містить визначення терміна деколонізація, хоча він є одним із ключових у цьому нормативно- правовому акті й навіть входить до його назви. Натомість закон подає дефініції термінів пропаганда російської імперської політики, російська імперська політика (російська колоніальна політика), русифікація, символіка російської імперської політики, українофобія, тож виходячи з них та з духу цього закону, деколонізацію топонімії в Україні можна визначити як заходи з метою усунення (ліквідації) топонімів, які є символами російської імперської політики, шляхом перейменування об'єктів - носіїв таких назв. Відповідно так само розуміємо деколонізацію в царині урбанонімії як складника топонімічної системи.

Зрозуміло, що процеси декомунізації топонімії, які відбувалися в Україні з кінця 80-х років ХХ ст. спорадично й несистемно, а з 2015 року - організовано й системно, відповідно до норм Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» (набув чинности 21 травня 20015 р.) [19], за своїми завданнями, характером і спрямованістю також є частиною деколонізації символічного простору України. Це випливає і з наведеної в тексті закону 2023 року дефініції терміна російська імперська політика (російська колоніальна політика), що охоплює політику щодо України з боку не лише Московського царства, Російської імперії, Російської республіки та сучасної Російської Федерації, а й РРФСР і Союзу РСР, - тобто на законодавчому рівні визнано колоніальний статус України (УСРР, УРСР) у складі Радянського Союзу.

У цій статті вживатимемо термін (урбанонімічна) деколонізація урбанонімії лише стосовно розпочатих після 24 лютого 2022 року процесів реномінації об'єктів урбанонімії, які мали назви, що були символами російської імперської політики та/або засобами її пропаганди. Це вужче розуміння поняття «деколонізація в Україні», фактично тотожне дерусифікації її символічного простору.

Виклад основного матеріалу

У період з 24 лютого 2022 року по 15 червня 2023 року в Києві було здійснено 315 змін урбанонімів, усі були пояснені потребою деколонізації («дерусифікації») столичного урбанонімікону. Лише поодинокі з-поміж цих топонімічних змін не являли собою заміну назви, що своїм змістом апелювала до реалій країни-агресора та її сателітів, тобто не були власне деколонізаційними реномінаціями: ідеться або про надання нових назв замість попередніх, нейтральних за змістом (як-от перейменування Стародарницького скверу на сквер імені Кастуся Калиновського), або про уточнення форм чинних назв - Гроденська вулиця замість Гродненська, Добруська замість Добрушська і т. ін. Іжевську вулицю 2022 року перейменовано на Іжкарську, вмотивовану назвою Іжкар, що є удмуртською формою астіоніма Іжевськ, тобто по суті також відбулося уточнення чинної назви (аналогічно до здійснених раніше уточнень топонімів Києва відповідно до оригінальної транскрипції мотивувальних топонімів: Алматинська вулиця замість Алма-Атинська, Костанайська вулиця замість Кустанайська і т. ін.).

Однак і в цих випадках, як бачимо, урбанонімічні акти стосувалися назв, що мали чи мають зв'язок із Російською Федерацією чи Республікою Білорусь.

За досліджуваний період усього було змінено назви 212 вулиць, 77 провулків, 12 площ, 7 проспектів, 3 бульварів, 3 скверів і 1 шосе. При цьому наслідком двох урбанонімічних актів, окрім зміни власної назви об'єкта, стала ще й зміна його типу: так, бульвар Перова став Воскресенським проспектом, а вулиця Григорія Царика - Іподромним провулком. В обох цих випадках було повернуто колишній тип перейменованих об'єктів.

Урбаноніми, як і топоніми загалом, за їхньою мотиваційною природою часто поділяють на семантичні та символічні. Такий розподіл пропонує, зокрема, Тетяна Шмельова [20]. Семантичні оніми вмотивовані назвами на позначення певних особливостей об'єкта, внаслідок чого похідна власна назва містить певну інформацію про об'єкт номінації, більшою чи меншою мірою описує його або розповідає про нього. Натомість символічний тип топонімів об'єднує назви, вмотивовані словами-символами (у т. ч. антропонімами, що набули символічного значення), концептами, ідеологемами тощо.

Слід зауважити, що на практиці межа між семантичними і символічними топонімами не завжди є чіткою, адже деякі позірно семантичні назви, типові для багатьох українських міст і сіл (наприклад, Весела, Привітна, Добросусідська, Калинова, Смерекова вулиця), не мають прямого стосунку до реалій, притаманних відповідному об'єкту. Вони радше втілюють ідеалізовані уявлення назводавців про цей об'єкт, тож мають цілком символічну природу. О. Галай (Негер) визначає такі назви як «естетичні» або «позитивні» [21], хоча, напевно, точнішим буде визначення «абстрактно-позитивні», адже позитивними та естетичними можуть бути або сприйматися урбаноніми й інших мотиваційних груп.

Ще однією проміжною формою між семантичним і символічним типами урбанонімів можна вважати назви, вмотивовані екстратопонімами. Під екстратопонімами та інтратопонімами маємо на увазі топоніми, що локалізуються відповідно поза межами та в межах населеного пункту (у нашому випадку - міста Києва), об'єкти топографії якого мають вмотивовані цими топонімами назви. Таке протиставлення має суто прикладний характер і зумовлене потребою розмежування джерел мотивації відтопонімних назв. (У нещодавній розвідці про вмотивовані топонімами урбаноніми Києва ми вживали для цієї мети терміни «екзотопоніми» і «ендотопоніми», які, проте, можуть спричиняти поплутання з відомими термінами екзонім і ендонім, що мають зовсім інше значення [22].)

До екстратопонімів належать, зокрема, назви інших населених пунктів, річок, озер, гір, регіонів і країн тощо. Частина нових урбанонімів Києва, похідних від екстратопонімів, називає об'єкти, які справді пролягають (якщо йдеться про вулиці та інші проїзди) в напрямку до об'єктів із мотивувальними топонімами або ж орієнтують на ці об'єкти своїм розташуванням у певному районі міста. Так, Литовський проспект (до 2022 року - Мінський) справді веде в північному напрямку від Києва й переходить у шосе на Білорусь та Литву, тож його нову назву цілком можна зараховувати до семантичних; це ж стосується й повернених назв Галицької площі та Берестейського проспекту, розташованих на осі давнього шляху в Галичину та в бік Берестейщини. Семантична основа екстратопонімних назв, насамперед тих із них, що виникли до початку 20-х років ХХ століття, видається вповні прозорою і скеровує нас до початків стихійного формування урбанонімії. Водночас значна, якщо не більша, частина назв, умотивованих екстратопонімами й наданих у процесі деколонізації київської топонімії в 2022-2023 роках, не мають чіткої прив'язки до місця розташування номінованого об'єкта відносно локації об'єкта - носія мотивувальної назви: приміром, у межах цієї хвилі перейменувань на території Бортничів з явилися Березівський і Болградський провулки, назви яких умотивовані астіонімами Одещини - Березівка й Болград, хоча Бортничі та весь Дарницький район орієнтують своїм розташуванням на мапі Києва на південний схід, а не на південний захід (на відміну від Голосіївського району, де фактично починається траса Київ - Одеса й де розташована, зокрема, Одеська площа). Умотивовані екстратопонімами нові назви, втім, як і ті, урбаноніми екстратопонімного походження, замість яких їх було надано, здебільшого не орієнтують своєю внутрішньою формою на географічний напрямок до тих об'єктів, від назв яких їх було утворено. Джерела номінації для таких найменувань, імовірно, було обрано за якимось іншим принципом, наприклад, асоціативно - за співзвучністю (Новгород-Сіверська вулиця замість Новгородської) чи змістовою аналогією з попередньою назвою: Кисловодську вулицю перейменовано на Миргородську, а Кисловодський провулок - на Моршинський і под. (про такий підхід до назвонадання йтиметься далі, коли аналізуватимемо символіку перейменувань).

Таким чином, годоніми Олешківська, Перемишльська, Тетерівська (вулиці), Камінь-Каширський, Скадовський, Слуцький (провулки) та ще десятки інших, які не реалізують просторово-орієнтаційної функції, не можна зараховувати до семантичного типу урбанонімів. Натомість символічність цих і подібних назв випливає з функції репрезентування в просторі Києва географії України та опосередковано - природних, історичних, етнокультурних та інших особливостей різних її регіонів. Крім того, деякі з таких назв мають у собі додаткове конотаційне навантаження, апелюючи до фонових знань про певні історичні події, зокрема, про великі битви минулих епох або знакові моменти російсько- української війни 10-х - 20-х років ХХІ століття (завдяки чому прочитується додаткова символічність таких назв, як Волноваська, Енергодарська (вулиці), Сіверсько-Донецький, Херсонський (провулки) та ін.).

З другого боку, назви суто символічного типу, як-от персонально- меморативні чи колективно-меморативні, також можуть містити в собі елементи семантичности, оскільки під час надання урбанонімів на честь видатних осіб зазвичай (хоч, на жаль, далеко не завжди) беруть до уваги зв'язок цієї людини з відповідним об'єктом номінації: наприклад, факт проживання чи перебування видатного діяча на вулиці, якій планують надати його ім'я (чи поблизу, в цьому районі: так, у 2023 році Тагільську вулицю перейменовано на честь дисидентки й правозахисниці Оксани Мешко, яка жила на сусідній Верболозній вулиці); відомості про внесок особи в забудову та/або розвиток вулиці чи навколишньої місцевости (як сталося, приміром, із розташованою поблизу НТУУ «КПІ» Смоленською вулицею, що їй 2022 року дали ім'я Сім'ї Бродських - на честь родини меценатів, які доклалися, зокрема, до створення й розбудови комплексу Київського політехнічного інституту). У таких випадках урбаноніми, без сумніву, належать до символічного типу, адже символічність назви виразно домінує над семантичністю, остання ж виражена лише імпліцитно та може бути експлікованою лише із залученням додаткової екстралінгвальної інформації про об'єкт номінації та про джерело мотивації урбаноніма.

За джерелами мотивації корпус наданих під час перейменувань 2022-2023 років нових назв у цілому можна поділити на такі категорії:

1) відтопонімні, куди входять семантичні урбаноніми, вмотивовані інтратопонімами (київськими топонімами), та проміжні між семантичним і символічним типами (див. вище) урбаноніми, що походять від екстратопонімів (назвами об'єктів за межами Києва);

2) відантропонімні (як ті, що походять від імен та прізвищ видатних діячів, тобто мають меморативний характер, так і похідні від імен, прізвищ, прізвиськ першопоселенців, місцевих домовласників і под.);

а також урбаноніми, вмотивовані назвами:

3) зовнішніх ознак об'єкта (розмір, напрям, характер пролягання, особливості рельєфу тощо);

4) функціональних ознак об'єкта;

5) важливих/знакових об'єктів (споруд, підприємств, установ, закладів, об'єктів інфраструктури);

6) груп, спільнот, суспільних верств, інших реальних чи уявних об'єднань осіб (сюди включаємо й урбаноніми, похідні від професіонімів - назв осіб за професією, фахом, ремеслом, сталим родом діяльности);

7) історичних подій та пам'ятних дат;

8) абстрактних понять.

Усім урбанонімам, як і топонімам загалом, за визначенням притаманні ідентифікувальна та інформативна функції: перша з них полягає у виокремленні та розрізненні однотипних об'єктів, друга - в орієнтуванні людини в навколишньому міському просторі [23]. Ці дві основні функції урбанонімів, що є спільними для них усіх, ми залишаємо за дужками нашого аналізу, зосередившись на тих додаткових функціях, які вирізняють певні групи урбанонімів з огляду на джерело мотивації назви та на додаткові чинники (наприклад, умови та обставини перейменування об'єкта, особливості самого об'єкта номінації тощо).

Олександр Різник визначає такі соціальні функції урбанонімів (за термінологією дослідника - «міських топонімів»):орієнтаційна,

символічна, репрезентаційна, естетико-комунікативна [24]. Така класифікація має низку суттєвих вад: по-перше, подане в статті О.О. Різника визначення орієнтаційної функції («вирізнення (маркування) певного об'єкта з-поміж інших») фактично вказує на ідентифікацію об'єктів, яка, звісно, допомагає під час просторового орієнтування в просторі, але аж ніяк не дорівнює йому (дві окремі - ідентифікувальна та інформативна - функції, запропоновані у цитованій вище праці А.А. Титаренко, видаються більш обґрунтованими); по- друге, не розмежовано основні (обов'язкові, універсальні) і додаткові (факультативні) функції; по-третє, у трактуванні символічної функції О.О. Різник змішує власне символічність («занотування в назві вулиці чи площі певного суспільно вагомого символа») із семантичністю (« <занотування в назві вулиці чи площіЎµназви населеного пункта чи міського об'єкта (церкви, школи, ринку), до якого прямує вулиця, імені чи прізвища її першопоселенця тощо»). Крім того, наведене тлумачення репрезентаціійної функції («взаємовідповідність назви та названого об'єкта»), власне, описує не функцію, а характеристику урбаноніма, це ж стосується й естетико-комунікативної функції.

Отже, в нашому дослідженні, крім основних (універсальних) функцій урбанонімів - ідентифікувальної та інформативної, розглядатимемо ще три додаткові:

1) характеризувальна: інформація про об'єкт за його специфічними або важливими характеристиками, зовнішніми чи сутнісними, функціональними;

2) меморативна: меморація, тобто увічнення пам'яті про когось або про щось (попри усталений стереотип, меморація може стосуватися не лише померлих осіб та тих реалій, що вже відійшли в минуле, а й того, що існує сьогодні та потребує - на думку назводавців - увічнення для нащадків);

3) репрезентаційна: представлення (репрезентація) / відображення в урбанонімії міста певних знакових понять - як абстрактних, так і конкретних.

При цьому в кожному конкретному випадку зазвичай можна визначити якусь одну визначальну, або ж провідну, функцію з-поміж цих додаткових - цю функцію надалі називатимемо домінантною.

Характеризувальну функцію можуть виконувати, в першу чергу, урбаноніми, вмотивовані назвами зовнішніх та функціональних ознак об'єкта, назвами важливих об'єктів, розташованих на цій вулиці, площі, у цьому провулку й т. д. Проте так само до характеризувальних зараховуємо й відантропонімні назви, утворені від імен першопоселенців, відомих мешканців, домовласників. Такі назви, як-от Бабієнків, Болсуновський провулки, Ломаківська, Пилипівська, Якубенківська вулиці, вочевидь, виникли не задля увічнення певних осіб у пам'яті майбутніх поколінь, а заради виокремлення об'єктів номінації за диференційною ознакою умовної «належности», тому такі урбаноніми можна об'єднати у функціональну підгрупу посесивних. Характеризує об'єкти номінації і прив'язка до місцевого топонімічного ландшафту та напрямок пролягання (для проїздів), тому урбаноніми відтопонімного походження, насамперед ті, що вмотивовані інтратопонімами. У цих випадках характеризувальна функція посилює інформативну (просторово-орієнтаційну) функцію. При цьому сама по собі назва Загорівської вулиці, утворена від інтратопоніма Загорівщина, може слугувати хіба що приблизним просторовим орієнтиром для місцевости, де через однойменне урочище пролягає відразу кілька вулиць. Основною метою надання саме такої назви колишній Багговутівській вулиці було, як видається, прагнення відобразити в новому урбанонімі характерну особливість об'єкта (тут такою особливістю став факт пролягання вулиці в певній історичній місцині Києва, серед певного тополандшафту).

Меморативна функція є провідною для відантропонімних урбанонімів (крім згаданих вище посесивних), які формують групу персонально-меморативних назв. Функція меморації може виходити на перший план і в багатьох топонімах, утворених від назв груп, спільнот, об'єднань осіб, від назв історичних подій. Не виділяємо окремо функцію глорифікації, яка, по суті, реалізується або через меморацію, або через репрезентацію (остання актуалізується у випадку найменування за назвами абстрактних понять, концептів-ідеологем тощо).

Репрезентаційна функція найвиразніше виявляється в урбанонімах, умотивованих екстратопонімами, коли в урбанонімії столиці відображається топонімікон Київщини та всієї держави, а також певні вибрані топоніми іноземних країн. Звісно, реалізується вона і в меморативних назвах - персональних, колективних, подієвих, зважаючи не лише на саму наявність певного імені-символу на мапі міста, а й на місце розташування номінованого об'єкта (центр чи периферія) та на його топографічний тип (провулок, вулиця, проспект, площа, парк та ін.).

Як свідчать результати аналізу деколонізаційних змін київської топонімії в 2022-2023 роках, урбанонімічні акти, якими було реалізовано ці зміни, належать щонайменше до чотирьох типів, а саме:

A. Власне реномінації, тобто надання об'єктові перейменування нової назви, яка раніше не називала цей або інший аналогічний об'єкт на території міста.

Б. Ретрономінації, тобто повернення об'єктові колишньої його назви (однієї з попередніх назв).

B. Трансфери. Під цим терміном розуміємо випадки перенесення назви з іншого об'єкта, раніше перейменованого або ліквідованого. Власне, тут поєднані типи А і Б, оскільки надана в результаті перейменування є цілком новою для об'єкта перейменування, однак уже існувала раніше в урбаноніміконі міста й фактично відновлюється, як і в ході ретрономінації. У 2022-2023 роках у Києві в такий спосіб було повернуто на мапу міста урбаноніми: провулок Бабин Яр (колишній провулок Герцена; до 1952 назву Бабин Яр мала частина сучасної вулиці Ольжича); Вічова вулиця (колишня вулиця Маміна-Сибіряка; назву Вічова мала вулиця, що пролягала в цьому районі до перепланування місцевости); Вовчогірська вулиця (колишня Ставропольська; надано назву, яку до 1971 року мала сучасна Естонська вулиця, що пролягає паралельно поряд); вулиця Василя Стефаника (колишня вулиця Гаршина; назву Стефаника мала вулиця в Микільській Слобідці, ліквідована наприкінці 80-х років ХХ століття). Подібні обставини створюють історичний контекст перенесення урбанонімів і в решті 7 випадках. У деяких із них мало місце уточнення перенесеної назви: Василя Стефаника замість Стефаника, Миколи Миклухи-Маклая замість Миклухо-Маклая, також в одному випадку було змінено тип об⁵єкта (Скомороська вулиця замість Скомороського провулку).

Г. Уточнення назви. Така, на перший погляд, суто технічна процедура, насправді являє собою окремий урбанонімічний акт, дуже подібний до власне реномінації (у деяких випадках - і до ретрономінації, коли уточнення назви спрямоване на повернення первісної форми оніма). Крім того, уточнення форми урбанонімів, здійснені в Києві в 2022-2023 рр., безпосередньо стосуються деколонізації столичної топонімії. Так, у цей період було уточнено назву Брест-Литовського провулку - на Берестейський (суголосно до повернення проспектові Перемоги однієї з колишніх його назв - Берестейський проспект); ще три урбаноніми, похідні від топонімів Республіки Білорусь, набули відкоригованої форми: Гродненські вулиця й провулок стали Гроденськими, Добрузька вулиця - Добруською; форму назви вулиці Вавілових змінено на Вавилових (чотири останні зміни було здійснено «відповідно до норм сучасної української літературної мови», як сказано в рішенні Київської міської ради від 27 жовтня 2022 року). Із таким само формулюванням назву вулиці Блакитного уточнено на Еллана-Блакитного, хоча тут не йшлося про виправлення мовної ненормативности. Назву вулиці Маршака, названої на честь російського радянського поета, уточнено з доданням імені (Йосипа Маршака), що вказує на відомого київського підприємця й мецената, власника ювелірного дому «Маршак».

Загалом типологія урбанонімічних актів, здійснених у столиці за досліджуваний час, має такий вигляд:

Таблиця 1.

Типи урбанонімічних актів, здійснених у Києві в 2022-2023 рр.

Тип урбанонімічного акту	кількість	у відсотках (округлено)
Власне реномінації	268	85 %
Ретрономінації	28	9 %
Трансфери	11	3 %
Уточнення назви	8	3 %
Загалом	315	100 %

Як бачимо, абсолютну більшість (85 %) здійснених змін становлять власне реномінації, тим часом як ретрономінації склали менш ніж десяту частину від усіх урбанонімічних актів цього періоду. Таке кількісне перевага наданню нових (раніше не зафіксованих) назв перед поверненням колишніх урбанонімів пояснюється кількома причинами: по-перше, деколонізація є вже далеко не першою хвилею перейменувань у царині столичної топонімії і більшу частину історичних назв було повернуто під час попередніх етапів (зокрема, в 1990-1993 рр. і особливо під час декомунізаційної кампанії 2015-2019 рр.; про це докладно див. [24, с. 286-290]); по-друге, серед об'єктів, що їх було винесено на перейменування в 2022-2023 роках, переважну більшість, власне, й становлять ті, що виникли після Другої світової війни, і які або не мали попередніх назв (крім, можливо, проєктних, тимчасових, як-от: Нова 374-та вулиця, Проєктна вулиця і под.), або колишні їхні назви не надаються до повернення через російське та/або радянське символічне навантаження (Брест-Литовський проспект, вулиці Лермонтовська, Ватутіна, Котовського та ін.). Водночас деякі історичні урбаноніми, що не мають таких смислових нашарувань, також не було повернуто: наприклад, Барвиста вулиця (колишня назва більшої частини вул. В. Алексухіна, перейменованої 2022 року на вул. Степана Чобану); Іванівська (від середини ХІХ ст. до 1903 р. - назва Тургенєвської вул., яку 2023 перейменовано на вул. Олександра Кониського); Львівський провулок (у 1912-1915 рр. під такою назвою фігурувала пізніша Некрасовська, яка з 2022 рок має ім'я Івана Драча) та низка інших. Очевидно, що в кожному конкретному випадку причини та підстави того, чому реалізатори топонімічної деколонізації надали перевагу власне реномінації замість можливої ретрономінації, слід розглядати окремо, і це може стати темою окремого дослідження.

У деяких випадках тип урбанонімічного акту складно визначити цілком однозначно. Так, вулиця Генерала Родимцева 2022 року набула нової назви - Іоріхуватський шлях, за місцевим гідронімом Горіхуватка. З першої половини ХХ ст. до 1977-1978 років ця траса іменувалася Іолосивський шлях, тож можна вважати, що було здійснено часткову ретрономінацію (компонент шлях у складі годоніма), хоча загалом це власне реномінація. Вулиці Леваневського повернуто дорадянську назву Тетянівська, але з уточненням форми урбаноніма відповідно до норм сучасної української мови - Тетянинська.

Особливо проблемним є ретрономінаційний характер перейменування Цимлянського провулку, який до 1952 року мав назву Циганський. Оскільки паралельно в той час було зафіксовано паралельні варіанти цього годоніма - Циганківський і Циганків, можна припустити, що назва мала відантропонімний характер, від прізвища або прізвиська Циганок, Циганкс), Циганков чи подібного, а форма Циганський виникла вже як наслідок переосмислення в дусі наївної етимології. Попри це в 2022 році провулкові надано нову назву, яка виразно відсилає до його історичного ймення, однак трансформованого згідно із сучасним політкоректним підходом до найменування етносів - Ромський. Зауважимо, що в тексті рішення про перейменування немає згадки про відновлення історичної топонімії (майже неодмінної для рішень, що визначають повернення колишньої назви), хоча стаття Вікіпедії «Ромський провулок» твердить, що сучасна назва провулку «є історичною назвою з приведенням до норм сучасного суспільства» [25].

Структура джерел мотивації урбанонімів, наданих у Києві в 2022-2023 роках, є такою:

Таблиця 2.

Джерела мотивації наданих у 2022-2023 роках нових назв

Загальний лексико- семантичний тип мотивувальних слів	Кількість похідних урбанонімів	У відсотках (округлено)
антропоніми	171	54 %
екстратопоніми	68	22 %
інтратопоніми	28	9 %
назви груп, спільнот, колективів, об'єднань осіб (крім професіонімів)	19	6 %
родові назви об'єктів	9	3 %
етноніми та субетноніми	6	2 %
назви абстрактних понять (концепти-ідеологеми)	3	1 %
професіоніми	3	1 %
характеристики зовнішніх ознак об'єкта	4	1 %
зооніми	1	0,3 %
назви історичних подій та календарних дат (евентіоніми)	1	0,3 %
назви творів мистецтва	1	0,3 %
характеристики функціональних ознак об'єкта	1	0,3 %
Усього	315	100 %

Із наведених даних випливає, що назвонадавачі віддають перевагу (понад половина від загальної кількости нових назв) іменам та прізвищам осіб як основному джерелу мотивації нових урбанонімів. Таке доволі традиційне домінування відантропонімних назв у сучасній урбанонімії можна пояснити насамперед прагненням до меморіалізації видатних діячів минулого та нещодавно померлих (загиблих) сучасників, причому останнє стало особливо актуальним через обставини російсько-української війни. Варто нагадати, що рішенням Київської місткої ради від 15 квітня 2022 року до кінця дії воєнного стану було тимчасово скасовано дворічний термін (діяв з 2015 року), який мав минути з моменту смерти особи до часу її увічнення в топонімії міста.

Водночас превалювання серед масиву новонаданих урбанонімів назв, умотивованих антропонімами та екстратопонімами (більш ніж п'ята частина від загального обсягу), на нашу думку, чи не більшою мірою спричинене тим, що ці ж групи назв за мотивацією були найчисленнішими й серед старих «колоніальних» урбанонімів, які, вочевидь, своїм символічним змістом впливали на вибір нової назви для об'єктів. Інакше кажучи, назва вулиці на честь російського діяча підштовхувала назвонадавачів до вибору нового урбаноніма для цієї ж вулиці, похідного від імені та прізвища українського діяча, і зазвичай можна вловити більш чи менш чіткий зв'язок між символічним змістом старої та нової назв об'єкта - здебільшого це асоціативний зв'язок за аналогією професії, роду діяльности, суспільного статусу тощо, набагато рідше - зв язок за співзвучністю онімів. Так, приміром, вулиці і провулок Чаплигіна перейменовано вулицю й провулок Академіка Івахненка (обидва були вченими в галузі математики), вулицю Василя Алексухіна - на вулицю Степана Чобану (військові льотчики), бульвар Ромена Роллана - на бульвар Жуля Верна (французькі письменники), вулицю Петра Чаадаєва - на вулицю Дмитра Чижевського (філософи й літератори), з цього ж ряду вже загадане перейменування вулиці Дежнєва на вулицю М. Миклухи-Маклая (мореплавці, відкривачі нових земель) та багато інших.

Це саме стосується і нових назв екстратопонімного походження, які в більшості випадків надано на зміну урбанонімам, так само вмотивованим екстратопонімами, але російськими, причому тут теж часто простежується відповідність старої й нової назв за лексико- семантичними групами (міста, гори, річки, озера тощо) та за додатковими денотативними й конотативними складниками: вище вже було згадано про перейменування Кисловодських вулиці й провулку на Миргородську вулицю та Моршинський провулок (за астіонімами центрів мінеральних вод); також було реноміновано Двінську вулицю на Дністерську, Єнісейську - на Бузьку, Іртиську - на Тетерівську, Жигулівську - на Бескидську, П'ятигорські вулицю й провулок - на Альпійські та ін.

Проблема впливу семантики та символічного змісту попереднього (радянського, колоніального) урбаноніма на вибір нової назви об'єкта реномінації, поза сумнівом, заслуговує на окреме дослідження, наразі ж доречно навести порівняльну таблицю часток різних джерел мотивації в масивах старих і нових урбанонімів.

Таблиця 3.

Джерела мотивації попередніх і новонаданих під час деколонізації урбанонімів Києва (у зіставленні)

Загальний лексико- семантичний тип мотивувальних слів	Кількість похідних урбанонімів серед попередніх (колоніальних) назв	Частка у відсотках до масиву попередніх (колоніальних) назв (округлено)	Частка у відсотках до масиву назв, наданих у 2022-2023 роках (округлено)
антропоніми	194	62 %	54 %
екстратопоніми	96	31 %	22 %
інтратопоніми	1	0,3 %	9 %
назви груп, спільнот, колективів, об'єднань осіб (крім професіонімів)	9	3 %	6 %
родові назви об'єктів	--	0%	3 %
етноніми та субетноніми	--	0%	2 %
назви абстрактних понять (концепти-ідеологеми)	5	2 %	1 %
професіоніми	4	>1 %	1 %
характеристики зовнішніх ознак об'єкта	--	0%	1 %
зооніми	--	0%	0,3 %
назви історичних подій та календарних дат (евентіоніми)	2	0,6 %	0,3 %
назви творів мистецтва	--	0%	0,3 %
характеристики функціональних ознак об'єкта		0%	0,3 %
Усього	315	100 %	100 %

Наведені показники свідчать, що вмотивовані антропонімами та екстратопонімами назви кількісно домінували серед скасованих у 2022-2023 роках колоніальних урбанонімів та в цілому зберегли ці свої позиції й серед назв, наданих замість них під час «дерусифікації». При цьому питома вага згаданих груп урбанонімів дещо зменшилася за рахунок перерозподілу за іншими мотиваційними групами, тобто нові назви більш різноманітні за джерелами мотивації: урбанонімікон Києва збагатився назвами, похідними від інтратопонімів, зокрема назв урочищ, кутків, малих річок і струмків (Воскресенський проспект, Бусовогірська, Вербівська, Микільсько-Хутірська,Оріхуватська, иокільська вулиці, Вітовецький, Сеньківський, Сиванівський провулки, узвіз Реп'яхів Яр та ін.). У 2022--2023 роках з'явилися нові київські урбаноніми, вмотивовані назвами етносів (Улицька вулиця, Караїмський провулок, Ромський провулок) та субетнічних груп українців (Гуцульська вулиця, Бойківський провулок), назвами творів мистецтва (перейменування проспекту В. Маяковського на проспект Червоної Калини, на честь всесвітноьо відомої пісні - символу героїчного опору українців) і навіть зоонімами (Красноводському провулкові повернуто колишню назву Голубиний).

У структурі нових урбанонімів, наданих у ході деколонізації київського топоінмікону, привертає до себе увагу відносна нечисленність онімів, похідних від назв, що характеризують об'єкт номінації за зовнішніми фізичними чи за функціональними ознаками, від назв знакових об'єктів, розташованих на вулицях, майданах, у провулках, які перейменовують. Такі мотивувальні лексеми домінували під час стихійної номінації об'єктів міської топографії з часів Середньовіччя й залишалися провідними в пізніші століття, у період адміністративного назвонадання, - принаймні до20-хроків

ХХ століття. Проте в ході деколонізації урбанонімікону Києва в 2022-2023 роках ці групи лексики відійшли на периферію, поступившись словам-символам різного плану - від антропонімів і екстратопонімів до збірних глорифікаційних формул на зразок Герої Маріуполя, Герої УПА, Українські Герої. Це видається цілком логічним, якщо зважити на суспільно-політичний та історичний контекст деколонізаційної кампанії (визвольна війна проти російських окупантів, протистояння інформаційній експансії РФ в образі «русского міра», вдячність захисникам України та її друзям за кордоном і т. д.), коли йдеться не лише про усунення з мапи міста назв, символічно пов'язаних із Росією, а й про введення до урбанонімікону назв - носіїв актуальних концептів-ідеологем патріотичного змісту.