З документів останньої третини XVII - першої третини XVIII ст. до історії Київщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

З документів останньої третини XVII - першої третини XVIII ст. до історії Київщини

О. Юрій Мицик,

доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник відділу актової археографії, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України

(Київ, Україна)

Тарасенко Інна Юріївна, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу актової археографії,

Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України



Метою статті є залучення до наукового обігу невідомих досі історичних джерел, що мають важливе значення для історії України, особливо такого її регіону, як Київщина. методологія. У роботі використано насамперед біографічний та історико- логічний методи вивчення історичних джерел із залученням спеціальних методів археографії, джерелознавства, документознавства, архівознавства та палеографії. Наукова новизна статті полягає в тому, що в ній уперше аналізується та публікується низка документів останньої третини XVII - першої третини XVIII ст. з історії Київщини із книгосховищ України та Польщі. Це, зокрема, документи з колекції Миколи Маркевича з фондів Ыституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. I. Вернад- ського, які містяться у збірнику реґе- стів документів XVII-XVIII ст., упорядкованому українським істориком, та документи з актової книги XVII- XVIII ст. міста Козелець зі складу колекції польського історика Мар'яна Гожковського, що зберігається у відділі рукописів Бібліотеки Польської Академії мистецтв та Польської Академії наук. Висновки. Ця публікація проливає додаткове світло на історію важливого регіону України гетьманських часів. У статті наводяться невідомі раніше документи, що стосуються минулого Києва й Київщини, Київського та Переяславського полків, міст Переяслава і Козельця, їхньої соціально-економічної й церковної історії, деяких шляхетських та старшинських родів. Зокрема, публікуються акти обрання видатних церковних і культурних діячів України XVII ст. Сильвестра Косіва та Йосифа Тризни, відповідно - київським митрополитом і архімандритом Києво-Печерської лаври, які підписали видатні церковні й політичні діячі ^натій Оксенович Старушич, Ыокентш Гізель, Адам Кисіль, Остафій Виговський (батько гетьмана України) та інші. Доповнюють ці документи грамоти київських митрополитів Гедеона Четвертинсь- кого і Гавриїла Кременецького. На основі аналізу документів, що публікуються, визначено їхній інформаційний потенціал, по кожному з них виділено найважливіші відомості з історії Київщини гетьманських часів. київщина гетьманщина універсал документознавство

Ключові слова: Київщина, Гетьманщина, універсали, купчі, монастирі, краєзнавство.



Yurii Mytsyk

M. S. Hrushevsky Institute of Ukrainian Archeography and Source Studies

of National Academy of Sciences of Ukraine

(Kyiv, Ukraine)

Inna Tarasenko

M. S. Hrushevsky Institute of Ukrainian Archeography and Source Studies

of National Academy of Sciences of Ukraine

(Kyiv, Ukraine)

From documents of last third of 17th - first third of 18th centuries

to history of Kyiv Region

The purpose of the article is to bring into scientific circulation unknown historical sources that are important for the history of Ukraine, especially for the history of such a region as the Kyiv Region. Methodology. The work primarily uses biographical and historical-logical methods of studying historical sources with the involvement of special methods of archeography, source studies, document studies, archival studies, and paleography. The scientific novelty of the article is that it analyzes and publishes for the first time a number of documents from the last third of the 17th - the first third of the 18th centuries on the history of the Kyiv Region from the book repositories of Ukraine and Poland. These are, in particular, documents from the collection of Mykola Markevych from the fonds of the Institute of Manuscript of the V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine, which are contained in the collection of registries of documents of the 17th-18th centuries, organized by a Ukrainian historian, and documents from the act book of the 17th-18th centuries from the city of Kozelets from the collection of the Polish historian Maryan Gozhkowski, which is kept in the Manuscripts Department of the Library of the Polish Academy of Arts and Polish Academy of Sciences. Conclusions. This publication sheds additional light on the history of an important region of Hetman-era Ukraine. The article contains previously unknown documents relating to the past of Kyiv and the Kyiv Region, the Kyiv and Pereyaslav regiments, the cities of Pereyaslav and Kozelets, their socio-economic, church history, and some noble and noble families. In particular, acts of election of prominent church and cultural figures of Ukraine of the 17th century Sylvester Kosiv and Yosif Trizna as the Metropolitan of Kyiv and Archimandrite of the kyiv-Pechersk Lavra, respectively, which were signed by prominent church and political figures Ignatius Oksenovych Starushych, Innokenty Gisel, Adam kysil, Ostafy Vyhovskyi (father of the Hetman of Ukraine) and others, have been published. These documents are complemented by the letters of Kyiv Metropolitans Gedeon Chetvertynskyi and Gavriil kremyanetskyi. Based on the analysis of the published documents, their informational potential has been determined, and the most important information from the history of the kyiv Region during the Hetman period has been highlighted for each of them.

Key words: kyiv Region, Hetman region, station wagons, merchants, monasteries, local history.



Актуальність наукового дослідження

Хсторія Києва завжди привертала увагу дослідників, і можна твердити, що історія столиці України чи не найкраще вивчена з усіх її міст. Однак цього не можна сказати про минуле Київщини, у т ч. й Київського полку козацьких часів, кордони якого далеко не завжди збігалися з кордонами сучасної Київської області. У межах останньої знаходилися свого часу три класичних полки Гетьманщини - Білоцерківський, Київський, Переяславський.

Аналіз досліджень та публікацій

Хсторія козацьких часів, незважаючи на перепони царської цензури, почала досліджуватися вже в 40-х роках XIX ст. Це заслуга передусім Київської археографічної комісії, яка опублікувала чимало джерел з історії України у своїх виданнях [1]. Серед них були й ті, що стосувались історії Київського полку. Свою роль у цій справі відіграла й Петербурзька археографічна комісія (насамперед М. Костомаров та П. Куліш), якою було видано 15 томів у серії «Акты ЮЗР» [2].

Однак у радянський період зазначені дослідження були майже повністю згорнуті, й лише спорадично з'являлись окремі публікації [3].

Після проголошення державної незалежності України археографічна робота значно пожвавилася [4]. У згаданих виданнях часом друкувалися документи з історії Київського полку, але в цілому відродження даної проблематики затягнулося. Запропонована публікація ставить своєю метою ліквідувати певною мірою цю «білу пляму».

Мета дослідження

Стаття написана на розвиток програми науково-дослідницької роботи Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України «Джерела про взаємо- сприйняття козаків Гетьманщини, Запорожжя та Слобожанщини (друга половина XVII-XVIII ст.)», зокрема її розділу «Український Православний Дипломатарій XVII-XVIII ст.». У дослідженні нововиявлені джерела проливають світло на проблему взаємовідносин козаків із Православною Церквою та міщанством, а також посилення суперечностей у козацькому середовищі у другій половині XVIII ст. Київщину обрано не випадково, оскільки тут знаходився найважливіший центр православ'я в Україні, а Київський полк був одним із провідних полків Гетьманщини. Документи, що залучаються до наукового обігу, були виявлені як у вітчизняних архівосховищах (інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. I. Вернадського; далі - IP НБУВ) (9 документів), так і в зарубіжних (відділ рукописів Бібліотеки Польської Академії мистецтв і Польської Академії наук у Кракові; далі - ВР БПАН) (7 документів). З них десять документів - XVII ст., шість - XVIII ст.

Виклад основного матеріалу

Відкриває публікацію випис з київських гродських книг 1614 р. Він дійшов до сьогодення в ушкодженому стані, місцями текст знищений або дуже нерозбірливо написаний. Тим не менш, суть документа є цілком зрозумілою. Йшлося про справу Га- пона Василевича і його синів, які позивалися з Максимом Федоровичем через збройний напад останнього на дім позивачів у Трипіллі, родове гніздо обох сторін - давньої фамилії Дідовичів-Трипільських. Про конфлікти у цьому роду є чимало даних у книзі київського підкоморського суду 1584-1644 рр., але про цей позов до Максима тут згадується вперше. Далі йдуть документи 1647 р., що стосуються важливих подій у церковній історії України й Києва (№ 2, 3): обрання Йосифа Тризни архімандритом Києво-Печерської лаври, а Сильвестра Косова - митрополитом київським, галицьким і всієї Русі. Тут наявні важливі факти, зокрема

щодо біографій і характеристик обох кандидатів: «з детинъства и в науках богословских выцвиченую при тутейшом монастыру нашом Печерском выхованую в доме зацъном и старожитном зърожоную» (Тризна); «зацного давнього роду, високих чеснот, побожний i кмітливий, який має не меншу ревність i статечність у нашій вірі» (Косів). Особливо цінними є переліки підписантів цих актів, серед яких знаходимо видатних церковних діячів і вчених - Ігнатія Оксеновича Старушича, Йосипа Кононовича-Горбацького, Інокентія Гізеля, державних і політичних діячів - Адама Кисіля, господаря Молдови Мойсея Могили (брата київського митрополита св. Петра Могили), Остафія Виговського (батька гетьмана Івана Виговського) та ін.

Історії Церкви стосуються також ще три документи. У 1730 р. (№ 12) генеральний суд Гетьманщини подав рапорт до колегії іноземних справ Російської імперії. У ньому йшлося про отримання указів щодо проведення молебнів у зв'язку з коронацією цариці Анни Іоанівни київським митрополитом Варлаамом Ванатовичем, чернігівським єпископом Іро- діоном Жураківським та намісником Києво-Печерської лаври Романом. Значно важливішими є документи № 10 і 15. Так, останній документ (№ 15) презентує лист 1779 р. київського митрополита Гавриїла Кременецького до головного командира Правління гетьманського уряду, фактично - правителя Гетьманщини О. І. Рум'янцева. У ньому митрополит клопочеться про о. Мойсея Парпуру, священника Успенського храму в Конотопі, якого звинуватили у зв'язках з розбійниками. Очевидно, це клопотання було успішним, оскільки о. Мойсей залишився настоятелем храму (він служив у ньому з 1765 по 1786 рр.) [5]. У попередньому документі (№ 10) міститься чолобитна 1689 р. (на жаль, день і місяць не вказані) київського митрополита Гедеона Четвертинського царям Івану V та Петру І і цариці Софії. У ній митрополит скаржився на київського війта Івана Биковича (Биківського), який перед цим подав скаргу на нього. Четвертинський відводив усі звинувачення війта і, своєю чергою, виклав свої. Тут є важливі подробиці щодо оренд і корупції в Києві, передусім відносно того, що за часів панування Речі Посполитої війт і київські міщани сплачували на замок, тобто королю, 10 000 рублів (думаємо, для наочності митрополит виміряв податок не в злотих, а в рублях) проти 600 рублів до царської казни. Важливо й те, що за часів Речі Посполитої на гарнізон у Кодаку (нині - Дніпро) Київ мав відправляти 10 байдаків із З⁷⁷ хлібом. На жаль, не маємо даних щодо завершення цієї справи. Подібну скаргу київські міщани скерували в січні 1688 р. на попередника Бико- вича - війта Ждана Тадрину (№ 9), і вона мала свій результат. Магістрат на місце Тадрини обрав пожиттєвим війтом вищезгаданого І. Биковича (колишнього бурмистра).

Далі йдуть чотири документи з відділу рукописів БПАН, що зберігаються там у складі колекції Мар'яна Гожковського (1830-1911), яку він усупереч протестам української громадськості вивіз до Польщі. Серед 20 рукописів колекції знаходиться й актова книга XVII-XVIII ст. міста Козелець [6]. Тоді він був сотенним містом Київського полку, а з 1708 р. тут знаходився центр управління полку. Актова книга останнім часом стала об'єктом зацікавлення українських істориків [7], але документи з її складу не публікувалися. Під час праці у краківських архівосховищах нам вдалося зробити фотокопії з більшої частини книги, і вони тут уперше вводяться до наукового обігу. У публікації представлені документи (три купчі та дві ухвали суду) 1665, 1682 і 1685 рр. (№ 4, 5, 6, 7, 8). Вони проливають світло на міську верхівку (названі імена війтів, бурмистрів, райців), міську топографію, майнові відносини міщан, кримінальні справи тощо. Так, у судовому записі 1682 р. (№ 7) ішлося про Катрю Зро- довську, яка необґрунтовано запідозрила осавула Київского полку Іллю Жилу у крадіжці двох її кабанів і самовільно вчинила обшук (за відсутності господаря) на його хуторі в с. Ведмедівці (нині - село між Ржище- вом та Каневом). Нічого там вона не знайшла, але пустила поголос про крадіжку. За це її притягли до суду, і вона покаялась у своєму вчинку, а осавул її пробачив. Згідно з купчою 1685 р. (№ 8) о. Иоан, священник у с. Заворичі (нині - село Броварського р-ну), продав свій фільварок у Се- миполках (нині - село Броварського р-ну) Федору Мадгару. Під № 11 подано випис 1725 р. вже з переяславських міських книг, який теж містить у собі купчу. Тут сповіщається про придбання київським Кирилівським монастирем землі в с. Єрківцях (нині - село Бориспільського р-ну). Також ідеться про обставини придбання (де куплене, де подароване), перераховані члени переяславської верхівки тощо. У документі є важливою вказівка на Романа Юрченка, полкового осавула в 1723-1730 рр., який у 1725 р. був ще й наказним переяславським полковником. 1734 р. датовано документ J№ 13 - універсал князя Олексія Шаховського та інших членів Малоросійської колегії, адресований першочергово ніжинському полковнику Івану Хрущову. Ним підтверджувалося рішення Генерального суду стосовно приналежності Києво-Печерській лаврі земель між Фастівським та Куренським степами. 1763 р. датовано лист київського полкового обозного Олександра Солонини та інших до військового товариша Онуфрія Савича, і цей лист був переданий йому в Олишівці (нині - село під Черніговом). Насамперед відзначимо, що О. Солонина, згідно з даними ґрунтовних праць сучасних істориків, обіймав цю посаду в 1754-1762 рр. [8]. Тепер же на підставі цього листа його каденцію можна продовжити й на 1763 р. Лист дозволяє уточнити каденцію також полкового судді Стефана Барановського (досі вважалося, що він обіймав цю посаду в 1764-1781 рр.). У листі Солонини, на розвиток ініціативи гетьмана Кирила Розумовського, йшлося про вдосконалення судової практики, пропонувалося передати розгляд низки справ («за набіг на ко- зачие домы, за взятие насилно козаков, забої и ограбления их имуществ, за неплатеж по облікам и по договорам служителям денег») з Генерального в полкові суди. Це було б важливо для бідних людей, які не мали змоги їздити в Генеральний суд через віддаленість гетьманської столиці Глухова, де знаходився Генеральний суд.

Урешті, представляємо п'ять реґестів документів з рукописних матеріалів відомого українського історика Миколи Маркевича (1804-1860), автора цінної узагальнюючої праці з історії України [9]. В ІР НБУВ зберігається його збірник реґестів документів ХУП-ХУШ ст., більшість з яких втрачена [10]. Ми обрали ті, що стосуються листування православних переяславсько-бориспільських єпископів з О. І. та П. О. Рум'янцевими. Тут мова йшла про різноманітні питання, пов'язані зі створенням нового законодавчого кодексу, поставками кінноти для армії, земельними конфліктами, приватними справами.

Наукова новизна статті полягає в тому, що в ній уперше аналізується та публікується низка документів останньої третини XVII - першої третини XVIII ст. з історії Київщини з книгосховищ України та Польщі. Це, зокрема, документи з колекції Миколи Маркевича з фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. I. Вернадського, які містяться у збірнику реґестів документів XVII-XVIII ст., упоряд кованому українським істориком, та документи з актової книги XVII- XVIII ст. міста Козелець зі складу колекції польського історика Мар'яна Гожковського, що зберігається у відділі рукописів Бібліотеки Польської Академії мистецтв та Польської Академії наук.



Висновки

Таким чином, ця публікація документів проливає додаткове світло на історію важливого регіону України гетьманських часів, дозволяє відстежити деякі аспекти взаємовідносин козаків із Православною Церквою й міщанством та посилення суперечностей у козацькому середовищі у другій половині XVIII ст., встановити деякі важливі факти з біографій видатних особистостей в історії України, як-от митрополит Сильвестр Косів. Розкрито важливість рукописної праці історика М. Маркевича, що зберігає реґести багатьох документів, які не дійшли до наших днів.

Зазначимо, що при виданні документів ми використали правила публікації українських текстів XVII-XVIII ст., розроблені Я. I. Дзирою [11], з незначними поправками. Квадратні дужки [...] вказують на пропуски в тексті, а знак (...)* - на нерозбірливі слова, які не вдалося прочитати.

№ 1

1614, травня 26 (16). Київ.

Випис з київських гродських книг.

«Выпис с книг кгродских воеводства Киевского.

Божого Нароженя тисяча шестсот чотырнадцатого мсца мая шостогонадъцать дня.

На рочках судовых кгродских киевских от дня семого мсца мая в року на дате вышъпомененной припалых и судовне отправоват зачитат (?) перед нами Михайлом Мышкою Холоневским, ротмистром его кр. мл., подвоеводим, а Лукашом Витовским, судею вря- динским судовым кгродским киевскими кгдым приточилася справа з реестру судов[ого] за приволанем возного опатръного Адреяна Ляховского меж рожоным паном Гапоном Василиевичом и сынами его пными (?) Фе[дором], Гаврилом и Парфеном Гапоновичами Триполскими поводами [.. ,]рожоным паном Максимом Федорови- чом, позваным. Тогды с[тав]ши очевисто у суду так сторона пово- довая, менованый пан Гапон з сынами своими, яко и позваная, пан Максим Трип[ол]ский, ку записаню до книг кгродских киевских сознали тыми словы[...], иж слуга (?) припадал термин на рочках теперешних звышменованых, а то з року заховалого декретом суду тутошнего кгродского киевского на рочках в мсці марцу року тепер идучого тисяча шестсот чотырнадцатого, сужоных межи речоны- ми сторонами учиненным. А то в справе ку учиненю досыт через позвы (...) за позволенем ему дыляцыи до рочков теперешних звышменованых на выведене шкрутенком(!) его в справе чере[з] поводов ему о кгвалтовъное найсте на дом стороны поводовое, в месте Триполском, в части его будучий и тим же при том кгвалтов- ном нахоженю на дом побите, поранене поводов самых и постре- ляне слуг их интентованой. О чом тот декрет суду кгродского рочков прошлых ширей в собе обмовляет. Которое справы помененые стороны обедве на сей час до розсудку правного не припускаючы оную в способ угоды, и при (...)* померкованя до рочков близко по пришлых кгродских киевских впрод по сих припадаючих и сужоных розняли и роспитали под таким? способом, иж и слитых (?) межи собою в той справе не погодили и не помирковали. Теды миют мети и тым теперешъним розеймом заховуют собе рок повз- ный (!) и завитый мают мети на помененных близко пришлых рочках, кром вшелякого припозву толко моцю сего нинешнего розеску обороним правным з обох сторон ничого не уближаючи и овъшем оный полной моцы зоставуючи, што все оным и суд нинешний ствердивъши, то все для памети до книг записати казал, што ест записано. С которых и сес выпис под печатми ест выдан. Писан у Киеве.

Павел Реховский, писар кгродский киевский.

Корыкговал (....)*».

IP НБУВ, ф. II, од. зб. 20640.

Оригінал, завірений підписами і двома печатками.

№ 2

1647, лютого 4 (січня 25). Київ.

Акт обрання Иосифа Тризни архімандритом Києво-Печерської лаври.

«Року тысеча шестьсот четырдесят семого месеца февраля, двад- цеть второго дня.

На враде кгродском, в замку его королевское милости луцъком, предо мною, Адамом Ласком Черчицким, намістником подстароства и замку луцкого, становъши очевисто велебный в Пану Богу, его милость Марцин Прзесецкий, именем всее превелебное капитулы монастыра Печарского киевского, для вписанъя до книг ни- нешъних кгродских луцъких подал пер облятам лист елекъции, то ест обраня высоце превелебного в Пану Богу, его милости отъца Иосифа Тризну на архимандрию монастыра Печарского киевъско- го, през превелебную капитулу печарскую киевъскую, такъже велъможъных и урожоных их милости панов обывателев воеводства Киевъского, списаный руками так велебных отцов капитулы преречоного монасътыра Печарского киевъского яко их милости панов обывателев воеводства Киевъского, подписаный, печатми капитулъною того ж монастыра и преречоных их милости, панов обывателев воеводства Киевъского, припечатованый, а о том всем ширей в соби объмовъляючий, просечи, абы принят и до книг вписан был. А так я в рад то лист елекъцией для вписаня до книг ни- нешных приймуючи, читалем и так в соби писаный мает:

Во имя Отца и Сына и Святаго Духа.

Мы, смиренъные свясченъно-иноки, крилошане, застолъпници, старци, вси отцеве и братыя капитула Лавъри святое монастыра Печарского киевъского по зестю с того свита превелебъного в Богу блаженъное памяты его милости отца Петра Могилы, архиепископа митрополиты киевъского, галицъкого и всея России, архимандрита печерского, осиротилые, ознаймуем тым листом добро- волъное елекъцией нашое, иж мы, маючи з давъных привилеов од наясънейших кролев их милости, панов наших, такое право, же по зостю с того свита кождого архиманъдрита печерского, маемо, везъвавъши до себе князей, панов и обывателев земли Киевъское, которых быхмо затягнути могли, а они будучи тое ж релией кгрец- кое, хотели бы нам допомоги тоей елекъцией на архимнъдрита и обрати особу зацъную стану шляхецъкого в законе нашом выцви- ченую и до маестату его королевское милости, пана нашого милостивого, листом волъное елекцией нашой освидчати и за тоею особою единою от нас усих и их милостей, панов обывателев, до нас належачих, абы привилеем его королевской милости был нам на архиманъдрию потвержоный, супъликовати. Скоро толко Господь Бог до фалы своее святое поволал помененого его милость, отца архимандрита нашого, не хотячи мы без старшое (?) звир- хное головы зоставати, а при том маючи таковыи видомости, иж

особы, до тое елекъции нашое неналежачые и привилеями отда- леные, замышляют на волную елекъцию нашу наступовати, а инъ- ные на добра церковныи наезъзджати хочут и юж никоторие наехали, вси единодушъно намовивъшисе, розослалисмо листы до поблизших их милостей стану сенаторского, дыгнитарского и шля- хецъкого, в набоженъстве кгрецком будучого, просячи, абы до нас прибыты рачили до манастыра Печерского на елекъцию, на ден нинешъный от нас зложеную, на которую немало их милостей людей зацъных зъехалось. Мы теды, во имя съвятое, едыносущное, Животворящое и нераздилимое Тройци, иж привилея наши одну толъко особу обирати нас учат, а маючи от зошълого святобливого мужа, отца архиманъдрита нашого, при исходи с того свита нам залецоную особу в законе иноческом з детинъства и в науках богословских выцвиченую при тутейшом монастыру нашом Печерском выхованую в доме зацъном и старожитном зърожоную, его милость господина отца Иосифа Тризну, на сес час в брацътве ви- ленъском преложоного, вси едностайне и единогласно обралисмо. А до тое ж елекъции нашое и их милость помененые особы, нижей на подписех выражоные, зъгодне приступити, которую то елекъ- цию, кгды нам дсть Господь Бог згодне и едностайне одправити оную, под анафътемою сами Соборов Вселенских непорушъно держати маемо, а до маестату его королевской милости, пана нашого милостивого, вси мы, вирныи подданыи слуги и богомолъци, супъликуемо, абы обраный от нас его милость отец архимандъри- та был привилеем ствержоный, и тую елекъцию нашу, волъную и зъгодную, вси подписами рук наших, так же ясневелъможного велъможных и урожоных их милостей нижей выражоных, подпи- сами и печатми ствержаем. Писан сес лист елекъцией в церкви Пресвятое владичици нашое Богородици и Приснодивы Марии монастыра Печерского киевъского, лита Божого нароженя тысеча шестьсот чотырдесят семого месеца генвара, двадцет пятого дня. У того листу елекъцией при печатех подпис рук тыми словы: Варлаам Детъковъский, намистник монастыра Печерского ки- евъского, власною рукою.

Зосима Прокопович, дозорца печер святых, старец соборный, рукою власною.

Игънатий Оксенович Старушич, старец монастыра Печерского соборный.

Меленътый Красносилский, старец монастыра Печерского соборный.

Феодосий Оранъский, старец соборъный.

Филарет Горъбикевич, уставъник печеръский.

Софроный Жеребило-Лобунъский, игумен монастыра Кирилского. Вениамин Новоселец, старец соборный.

Иеромонах Рафаил Вуяхович, старец соборный.

Иеромонах Иелиссей Илъковъский, старец соборъный печеръский. Меркурый Хомич, економ городецъкий, рукою власною.

Иеромонах Панкратый Ступъницкий, крылошанин, рукою власною. Иоасаф, крылошанин.

Иоан Палчикевич, крылошанин.

Мартин Пресецкий, законник монастыра Печеръского.

Костанътый Негребецкий, старец печеръский, рукою.

Еромонах Евстафий Евфремович, старец соборный печеръский, рукою.

Иеромонах Паисый Cучавъский, старец печеръский.

Иеромонах Иосиф Дунаевъский.

Иеромонах Парфеный Кратович, рукою.

Еромонах Антоний Стефанович.

Иеромонах Селивестер Ясинский.

Иеромонах Алекъсандер Броневъский, рукою Иеромонах Киндий Достоевъсъкий, рукою.

Иеромонах Корнилий Манъковъский.

Иеродиякон Гарасим Козловъский, рукою.

Иеродиакон Венедикт Вилъкович, рукою.

Иеродиякон Гавреил Глодницъкий, рукою.

Конъстантый Семизиновъский, инок, рукою.

Simon Ilowski, zakonnik pieczarski.

Adam z Brusilowa Kisiel, kasztellan ziem Kijowskich, starosta nosow- ski, obecny na tej electiej.

Alexander z Brusilowa Kisiel, podstoli czernihiowski, b^d^cy na tej electiej,

Maximilian Brzozowski, podstoli kijowski, obecny na tej electiey, r^k^ sw^.

Siemion Wigura, horodniczy kijowski.

Dаniel Jerzy Woronicz, skarbnik ziem Kijowskich».

IP НБУВ, ф. II, од. зб. 1452. Копія кінця XIX ст.

№ 3

1647, березня 7 (лютого 25). Київ.

Акт обрання єпископа сильвестра Косова київським митрополитом.

«Року тисеча шестьсот четырдесят семого месеца априля, девятого дня.

На враде кгродском, в замъку его королевское милости луцъком, передо мною, Гаврилом Корытинским, буркграбим и наместъни- ком староства Луцъкого, становъши очевисто урожоный пан Павел Понаревъский, для вписаня до книг нинешних кгродских луцьких, подал пер облятам лист елекъции от всего духовенъства, тудеж дикгънитаров, рыцерства, так коронъных, яко и Великого князтва Литовъского обывателев народу руского релии кгрецкой, в послу- шенъстве отца светого пастера патриархи Конъстантинополского будучих, с печатъми и с подписами рук особ духовъных и свецких на обране превелебного в Пану Богу, его милости отца Силвестра Косова, епископа мсциславского, оршанского и могилевского, на метрополию Киевъскую, Галицкую и тому ж его милости, отцу Косови служачий, яко о том тот лист елекции ширей в собе мает, просячи, абы принят и до книг вписан был, которого я в ряд при- ймуючи, читалем и так се в собе, писмом полским писаный мает: «Му, duchowienstwo, tudziez dignitarze, rycerstwo, tak koronni, jako i Wielkigo ksi^stwa Litewskiego, obywatele narodu ruskiego, religiej greckiej, w posluszenstwie ojca swi^tego, pasterza naszego patriarchi Konstantinopelskiego b^d^cy, po zejsciu z tego swiata swi^tej pami^ci jasnie przewielebnego w Bogu j.mci ojca Piotra Mohily, metropolity kijowskiego, halickiego i wszystkiej Rossiej, z roznych wojwodztw na dzien i termin dzisiejszy roku tysi^c szescset czterdziestego siodmego, february dwudziestego pi^tego, wedlug starego kalendarza, od wie- lebnej kapituly metropolitanskiej Sophyskiej kijowskiej, przez listy, do wszystkich nas pisane, dla obrania nowego metropolity z Corony (?) tu, w cerkwie swi^tej Sophiej kijowskiej kathedralnej metropltanskiej, zgromadzeni, przychylaj^c do praw i swibod naszych tak dawniej- szych krolow ich mc., jako tez ad puncta uspokiojenia relligiej naszej, na szcz^sliwy j. k. mci, pana naszego milosciwego, electiej dane i od krola j. m. zarowno z inszemi prawami Rptej, inter pacta conventa cum consensu totius reipublico poprzysi^zone, potem constituciami appro- bowane, przez ktore pozwolono jest nam tylko samym obierac archie- piskopa metropolite kijowskiego nie w uniej b^d^cego, jednostajnietedy, wszystcy zgodnie, nemine contradicente, id^c za wol^ Boz% kto- ry do serca nam podal, przewielebnego w Bogu j. me. ojca Sylwestra Kosowa, episcopa Mseislawskiego, Orszanskiego i Mohilewskiego, zacnego starozytne urodzenie, wysokie cnoty, poboznose i rostropnose, nie mniej zarliwose i statecznose w religiej naszej wiadome maj^c, za metropolis naszego kijowskego, halickiego i wszystkiej Rossiej paste- rza bralismy i obieramy i te zgodn^ electi^ nasz^ j. mei dajemy i wsze- lakie posluszenstwo jako pasterzowi swojemu prawoslawnemu oddae obiecujemy, zaleaj^c do majestatu j. k. m., pana naszego miloseiwego, unizenie, wszystcy zgodnie i jednostajnie,aby byl privilegio, wedlug praw naszych, confirmatus j. k. m., pana naszego miloseiwego, prosi- my. A daj^c te electionis manifestaci^, r^koma naszemi podpisujemy i piecz^ci nasze przycisn^li.

W cerkwi swi^tej Sophiej kijowskiej metropolitanskiej roku i dnia wy- zej mianowanego.

У тое елекции при печатех подпись рук их милостей особ духовных и свецких тыми словы:

Athanazy Puzyna, wladyka lucky i ostrogsky.

Iozeph Tryzna, archimandryta pieczarsky kijowsky, starszy monastera brackiego wilenskiego, r^k^ sw^.

Hilary Doropheowicz, archimandryta slucky, ihumen hrozowsky. Leonteusz Szyak Zaleski, namiestnik metropolitanski, archimandryta owrucky, r^k^ sw^.

Isajas, ihumen nikolsky.

Ignacius Oksenowicz Staruszycz, ihumen wydubicky.

Iozeph Kononowicz Horbacky, ihumen Michajlowsky cerkwi zloto- wiechiej kijowskiej.

Aleksander Mokosi Denisko z Matwiejowiec, administrator episkop- stwa Luckiego i Ostrozkiego, ieromonach poczajewsky, nomine totius districtus Kremenecensis.

Innocenti Giziel, ihumen i rector collegium bratskiego kijowskiego. Warlaam Dietkowsky, namiestnik monastera Pieczarskiego kijowskiego. Aleksej Tur, naniestnik monastera swi^tego Mikolaja Pustynskiego kijowskiej.

Констаньтий Негребецкий, намістник софийский, рукою. Софроний Жеребило Лобунсьский, игумен монастыра Кирилского киевьского

Федор Бережецький, протопопа киевьский, зо всею капитулою.

Alexander Tustanowsky, prezbiler cerkwie swi^tego Mikolaia Pritiskiej kijowskiej.

Иван Ч(.. ,)*ский, священник Спаский киевский.

Кирил Полозович, священник Воскресенский киевский.

Merkury Chomicz, administrator maj^tnosci Grodeckiej, r^k^ sw^. Zachariasz Berestowicky, protopopa lucky, r^k^ sw^.

Andrzej Zielinsky, r^k% presbiter swi^tomichajlowsky.

Helizeusz Kotelnicky, prezbiter swi^tej Pokrowy, r^k^.

Артемий Гуляницкий, презвитер Афанасовский луцкий, рукою власною.

Adam z Brusilowa Kisiel, kasztelan kijowsky, starosta nosowski. Hrehory Czetwertynsky, podkomorzy lucky.

Zachariasz Czetwertynsky, starosta racieborsky, pods^dek lucky. Waclaw Swi^topelk Czetwertynsky.

Mojzesz Mohila, hospodar wolosky.

Hawrylo Korytinsky, burgrabia lucky.

Maksimilian Brzozowsky, podstoli kijowski, r^k^ sw^.

Fedor Suszczansky Proskura, pisarz ziemsky kijowsky, jako na to zezwalaj^cy.

Samuel Worona, czesnik czernichowsky.

Daniel Jerzy Woronicz, skarbnik ziem kijowskich, r^k^.

Wasili Masalsky, r^k^.

Borys Grazny, lowczy Nowogrodka Siewierskiego, r^k^ sw^.

Daniel Holub z Morosowicz.

Helari Lasko Czerczycky.

Koltyn Jankul, ktory bywal hetmanem ziemie Moldawskiej.

Adam Chlopecky.

Jan Chlopecky.

Jeremiasz Tysza Bykiowsky, r^k^ sw^.

Fedor Soltan.

Konstanti Kazimierz Obodenski.

Aleksander Sokolowski.

Michal Woronicz.

Aleksander Surin, r^k^.

Krzysztoph Kolczycky, skarbnik czenihowsky.

Prokop Wereszczaka, komornik graniczny czenihowsky.

Bohufal Olekszyc Lucznia Gieranajsky.

Andrzej z Wolkowicz Wolkowicky, r^k^ sw^.

Andrzej Surin.

Pawel Szczeniewsky, r^k^.

Iwan Trypolsky, r^k^.

Jerzy Kirdej Kozinsky, r^k^ sw^.

Krzysztoph Szaniawsky z Szaniaw, r^k^.

Ostaphej Wyhowsky.

Andrzej Madalensky.

Mikolaj Lusto, r^k^.

Jan Hladunowicz Dubinsky, r^k^ sw^.

Fedor Trypolsky.

Aleksander Trypolsky.

Pawel Ponarzewsky.

Jan Dmochowsky.

Gabrial Leduchowsky.

Heliasz Zlotolinsky.

Stephan Horodisky, r^k^.

Andrzej Korytinsky, r^k^.

Ignacy Strzelnicky.

Stephan Bylecky.

Lawrenti Kopystensky.

Daniel Duminsky.

Wasili Blotnicky Zatyrkiewicz, r^k^ sw^.

Который же то лист менованое елекъции за поданъем и прoзбою вышреченое особы, а за принятъем моим урядовым, увес с початку аж до конца, до книг нинешних ест уписан.

Книга гродская луцкая 1647 года, лист 574».

IP НБУВ, ф. II, од. зб. 1450. Копія кінця XIX ст. № 4

1665, лютого 27 (17). Козелець.

Купча.

«Ново на сей рок обраный уряд року 1665, мсця февраля 17 дня, в пяток.

Перед нами Александром Ивановичом Долинским, войтом козел- ским, Аврамом Мокрецким, бурмистром, Петром Стасевичом То- бонкою, райцою, Климом Григориевичом, лавником, постановив- шыся очевисто Гапія Остаповая Резниковая, мещанка на сей час козелская, сознане свое уставное к записаню до книг нинешних міских учинила тым способом, иж зостали винны з Остапом, мал- жонком своим, певную и четовою суму долгу, взятую позыченым способом коп тридцат чты[р]е личбы литовское учтивой Мариї, малжонце небожчика Романа Варавы, обывателце козелское. А на термінах припалых оная Агапия после своего можа Остапа Резника, взятого в неволю, тых коп тридцати готовое сумы не маючы чым плати, доброволне ведлуг ошацунъку двур, также и комор двіс, в ряду меж коморамы резницкими с пляцом и будинком сезде (?) в місті Козелцу стоячые, двор меж двора Совостянова, калачнико- ва, з одное, од Микити крамара з другое стороны, комора першая обмеж коморы Евхимия з ное (?) Рудечинковое (?) Коростишовцо- вое другая комора межою комор од Зовостяновы ринковы з одное стороны, з другое од Радковы Резниковы, свои власные и нікому ні в чом не заведенние, в певной сумі копах двадцати чтыри лич- бы литовской, помененной Романовой Варавиной, не в заставе, але правом вечистым и неодзовным поступила и завела, не зоставу- ючы о тые признаные и заведеные речы собі самой, малжонку и потомкам своим до неї, Романовой Варавиной, так же до потомства и с чадия еї міти жадного приступу и права в кождого суду вічньїми часы под зарукою иными обовязками, в сем записи опи- саными и доложоными. А преречоной Романовой Варавиной вед- луг признаня и поступеня поменое Остаповое волно тым двором, коморами як хотіти шацовати, дати, даровати, заменити, заставити и як хотіти на свой ліпьший пожиток обернути. До чого ся ніхто з жадным правом своим не приповедал и не был и увезаня не боронил. Которе тоей Агапії Остаповое, Резничиное признане до книг ратушных ест записано».

ВР БПАН, од. зб. 280, арк. 15 зв. - 16. Оригінал.

№ 5

1665, березня 26 (16). Козелець.

Купча.

«Року 1665, мсця марта, дня 16.

Колекга пана Нестера Еввецкого, бурмистра.

Ставши очевисто Тарас резник, обывател козелский, ку записа- ню до книг нинешних міских козелских сознане свое добровол- ное учинил тым способом и счо был долгу винен коп пят гр[о]шей

личбы литовское учтивому Федору Суразе, мещанину козелскому.

А не маючи гр[о]шей готовых того долгу и (?) вийсти, теды в пяти копах помененному Федору Суразе в посессию и вечистое уживане пустил комору свою власную, нікому нічим не пенную, стоячую сезде (!) в місті Козелцу в рынку в ряду комор резницких, межою коморы Василеви Коробейниковы, а тылом Федора (?) Перна (?). Которие коморы преречоный Тарас Резник сам з жоною и потомками своїми зрекаются, а Федору Суразе, малжонце и дітем его, в посессию и вечистое держане и уживане правом неодзовным поступивши, сам себе о тую признане рач до его, Федора, и потомства его не зоставует жадного приступу и права в кождого суду віч- ными часы под важностю дачи вышположоное и под нагороженем шкод накладом слова од актора мянованным. До которое коморы при оповеданню ніхто з жадным правом, долгом, близкостю, на- лежностю не приповедалсе и не был. Счо про памят до книг ест записано».

ВР БПАН, од. зб. 280, арк. 16-16 зв. Оригінал.

№ 6

1665, квітня 17 (7). Козелець.

Ухвала суду.

«Року 1665, мсца апрля, семого дня, за тое ж колекги.

Чинил оповедане Иев Шарунович, обывател вовчковский, на прот[ест?] Яцка Петриковца, так же чоловіка вовчковского, о тое, иж счо міли акцию меж собою за неякиес овчины, которые якобы міл сн того то Иева Шаруновича на чинбу взяти. Аже тот сего чоловіка сн, кды небожчиком зостал, теды поменый Яцко Петри- ковец за небожчика, своего виновацу, на старом Иеву тих овчын, любо нагороды за них доходил, в чом иж ся позваний до того не знал. На том оному (?) дня вышменованного присягою одвестися были наказали. Якож позваный Иев на термине припалом пилно- вал присеги, а [...по]вод Яцко Петриковец к тому часу назначеному к присязе не стал, суд од того Яцка во всем Иева Шароновича уволнил. Тое его нестане до книг ратушных приняти казали и ест прийнято».

вр БпАн, од. зб. 280, арк. 16 зв. оригінал.

№ 7

1682, березня 13. Козелець.

Запис про угоду щодо кримінальної справи.

«Справа и угода пна Иллі Жили, асаула полку Киевского, из Степа- нихою Зродовскою, которая футор его без відома его и урядового трусила о згинул (?) с кабаны 1682 мар. 11.

Перед нами, Василием Коробкою, войтом, Карпом Колесникови- чом, бурмистром, райцами и лавниками, судом, зуполна зоседаю- чими у ратушу козелецким, приточилася справа пна Иллі Жили, асаула полкового, а позваною Катрею Степановою Зродовскою. Которая без відома мененного пна асаули до Медведовки, приіхав- ши в футор без бытности в дому сусіда, в хижу ходила и рухомие речы трусила, а потим вьііхавши з того двора ехо пустила, якобы в неі два кабаны украдено. Чого ясный довод, иж тих кабанов шукала. О который подступ гды до права мененная Зродовская была притягнена без всякого доводу з людми зацными с просбою себе схиливши, абы пан асаул ей пробачил, иж тое з простоти учинила, а не згубы шукала. А при той своей просбі варувала собі и кождим, иж не міла о тую свою шкоду и слова мовити, абы міла поносити з дому пна асаули под закладом вины в праве посполитим описанной. Що и мы, вышъписанный уряд, бачачи Степанишину склон- ност и вароване, а до того, иж и пан асаул тую свою зневагу опустил, и мы ей вину отпускаем. Тилко до далшой памяти тую справу до книг записалисмо. Року выш[менованного], мая 7 дня».

вр БпАн, од. зб. 280, арк. 60. оригінал.

№ 8

1685, червня 3 (травня 24). Козелець.

Купча.

«Запис двора Федору Мадгарі от отца Иоана, зезнанный року 1685, мая 24.

Перед нами, Василием Коробкою, войтом козелецким, Карпом Колесниковичом, бурмистром, Авдіем Игнатовичом и Михайлом Носулею, райцами, Федором Княжолуцким и Кирилом Злотичен- ком, лавниками, постановившися персоналітер чстный отец Иоан, презвитер заворацкий, ку записованю до книг наших міских козе- лецких зезнал явне, ясне и доброволне, иж продал фолварок свой

власный двор з хатою, винницею и огородом правом купным мію- чий, лежачий в Семиполках, в межах певных на острове, вкруг болотом обешлий, нікому ні в чом не заведенный ані пенный пну Федору Мадгару, ему самому, малжонце и потомком его вічними часы за певные и готовые гроши, то ест за золотых сорок и полта- ляра. Которую сумму отец Иоан до рук своїх отобравши тот двор у (...)* як ся в собі в широкост мает, подал пну Федору Мадгарі во вічную поссесию достойного держаня и уживаня. А себе самого, малжонку, потомков, близкие и далекие кревные, своі вічне отдалил, даючи ему, мененному пну Федору, таковой в том дворі право и волност, яковое пред тим отец Иоан сам міл. Которому помененному пну Федору от сего часу волно ест и на потом будет тим фолварком, своею власностю, диспоноват, кому хотя дат, даро- ват, продат, заменят и якнайліпше поступоват. Ні от кого не обавя- ючися найменшого утиску и перешкоды под закладом совитости и нагороженем затим и других шкод. Которое вечистой продажи отца Иоановой доброволное признате и мы, вышъписанный уряд, чуючи за потребованем пна Федора Мадгарі до книг наших міских принялисмо и записали».

ВР БПАН, од. зб. 280, арк. 61 зв. - 62. Оригінал.

№ 9

1688, січень. Київ.

скарга київського магістрату на київського війта ждана тадрину.

«Великим государем царем (далі йде повний титул царів Івана V та Петра І. - Ю. М., І. Т.) бют челом подданые ваши, киевские бурмистры, райцы старшие и меншие и лавники со всім вашего царского пресвітлого величества маистратом, да ремесла всякого цехмистры и старосты, такожде с посполства, сотники, десятники и всі киевские жители, что в прошлом во 194 году вам, великим государем, вашему царскому пресвітлому величеству, пред наяснійший престол донеслися відать многие неправды и злосотворенные діла бывшего нашего войта Ждана Тадрины, поділаньїе так през его самого, яко и през жену его в проступлении убийственном. И вы, великие государи, ваше царское пресвітлое величество, услышав о таких Ждана Тадрины и его жены нерадениях, чтобы ваша отчина великих государей, городе Киеве неправедного у себе началника не иміла, изволили превысокожалованную грамоту свою прислать к бывшему гетману, к Ивану Самойловичу. В ней же указали, дабы Ждан Тадрина от войтовства отдален быть иміл и отнесл по уложе- ню войскового права з женою своею за ті злосотвотренные своі діла наказане, а мы, подданые ваши, и ввесь магистрат з посполст- вом града Киева дабы по согласию нашему волными радами иного себі войта обрали. И по тому вас, великих государей, вашего царского пресвітлого величества, премилостивном указі, присланном к бывшему гетману по отставке от войтовства для неправедных его діл Ждана Тадрины, мы, подданые ваши, улюбив всі единственно, выбрали себі бывшего бурмистра свого Ивана Быковича доживот- ным войтом. А без вашего, великих государей, подлинного указу мы бы не сміли на обрание войта елекции чинити, о чом всем вам, великим государем, вашему царскому пресвітлому величеству, бывший гетман Иван Самойлович доносил. Да по той отставке от войтовства Ждан Тадрина, не престая своего злочинения, опять явил по себе безъзконныя и пресвітлому престолу вашего царского пресвітлого величества, подступные и измінньїе вновь діла, за которые по суду енералному дважды осужден был на смерть, и тая смертная казнь по милости бывшего гетмана стала ему, Ждану, опущена. Но во нынешнем во 196 году вам, великим государем, вашему царскому пресвітлому величеству, бил челом он, бывший войт Ждан Тадрина, ложно, что будто его напрасно от войтовского отдалено чину и животы его без остатку пограблено по промыслу нынешнего нашего войта Ивана Быковича, и отдано его Жданово- му брату. И вы, великие государи, ваше царское пресвітлое величество, по таковому Ждановом челобитю веліли в Киеві учинити розыск и вновь все то діло розвести, по каковому суду яко от его, Ждана, уряд войтовский отнято, так и животы его пограблены зостали. А по розыску довелося, что войтовский уряд от Ждана Тадрины по ділам его беззаконным смерти достойным, от его отставлен войсковым енералным судом. Которую отставку от вой- товства Ждана Тадрины и вы, великие государи, ваше царское пресвітлое величество, превысокомощною своею грамотою, присланою к бывшему гетману, подтвердили. Да што он же, бывший войт Ждан Тадрина, в челобитю своем доложил будто з пятдесят дворов в Киеві у его отнято; и по розыску обявилося, што ни одного двора у его дармо не взял нихто. И егда во 194 году в его Ждановом діле на суд были суди енералные и полковник киевский з старшиною по прошении его, бывшего войта, в Киев присланы и, суде- чи его діла и справы з розными людми, были в Киеві два разы и бавилися недель осмь; да и на розыску теперешнем за его ж, Жда- новою, причиною, были в Киеві суди енералныи и полковник киевский з старшиною. То оба ті наіздьі судей енералных в діле Ждановом много місту убытку учинили, которым всім з міской ратуши всі сясные (!) харчи и напитки даючи, немало денег стратили. Да он, Ждан Тадрина, ныне похваляется на всіх нас и на все місто учинити разорение болшое и всіх мещан ни во что по своей злости обернути. Которых его лукавых помышлений и словес таковых мы, подданые ваши, силно боимъся, видя его первую в вам, великим государям, вашему царскому пресвітлому величеству, изміну, что з Киева побіжал был за границу у сторону полскую. Но и ныне віровати ему о изміне не треба, понеже закупил у полской стороні от Киева осмьдесять верст город Чорнобыл и з жидами невфными ведет дружство, вкупі з ними арендуя тот у полской стороні город. Да чтобы он, переводяся з жидами, не учинил нам и місту нашему какого подступу на пересерди, потому што он силно злый и лукавый человік есть. И прежде за уряду войтова своего, он же, бывший войт Ждан Тадрина, яко не присяглый місту, насилственные многие общы и убытки нам ділал: у лавках безденежно брал товары, дворы грабил напрасно церковные и мещанские, такожде и лавки, и мы, ремесные люде, на его, Ждана, дармо без платежу работы своі робливали. А в подводах мещаном так ділал што когда надобно будет взяти подвод десять или болшей, то он, Ждан, все місто для тых подвод перетрусит и озмет у мещан лошадей сто, то уже мещане у его, Ждана, своі лошади за денги выкуповуют. А которые мещане не выкупеть лошадей своих, то ті идуть у подводу. Такожде сужувал мещан не в ратуши з урядниками по майдебур- скому праву, але сам в дворі своем и в росправах людем многие кривды ділал и карал без суду мещан напрасно. А жена его, Жданова, бурмистровых жен и инных мещанских жен, ревнуючи до его, Ждана, своего мужа, на прелюбодіяние, бивала нещадно, пекла желізом тіло и мордовала безвинно, а иных на смерт поубивала. А что для тіх зіло лютых самого Ждана налогов и жены его великих безчиний и убийств мы, подданые ваши, вам, великим государем, вашему царскому пресвітлому величеству, челом не бивали, то боялися мы его силно, што был грозный и всіх был взял в своі руки. Но сам Господь Бог, не терпя болей таковаго его, Жданова, и жены его, беззакония такожде и нашего обіжений и неволи, за таковые его діла з многим безчестием, с того войтовского уряду скинул и так ныне от тіх его Ждановых великих обіжений по невыпо- відимьіх судбах Божиих и по милосердии вас, великих государей, вашего царского пресвітлого величества, волными зостали. Но еще он, бывший войт Ждан Тадрина, хотя опять немилостивно владіти над нами, бил челом вам, великим государем, вашему царскому пресвітлому величеству, дабы ему знову войтовский уряд привернено, и егда бы он, Ждан Тадрина, еще у нас был войтом, то бы всім нам, жителем бщным, для его безмірное злости, пришлося розбрестися з міста и домовки покидать, понеже и так за его войтовского уряду много мещан, не стерпя великих его налогов, стало козаками; а иных так пообіжовал и животы пограбил, што пришли в разорение и убозство; еще ж многие мещане дворы покидавши, в иные міста поотходили для его насилствующих утисков місто во знищение пришло. Которое под вашим, великих государей, вашего царского пресвітлого величества, высокодержавием будучи, теперь помалу без его, Ждановы, власти, почело на первые порядки возвращатся. Иных же его, бывшего войта Ждана Тадрины, дшаны місту и всім нам ушкожений невозможно и выписать. И для таковых его нерадений и збытков великих не толко его за войта не хочем у себе иміти, но и в місті его для измін и похвалок на разорение всіх нас не желаем иміти. А теперешний наш войт Иван Демидов сын Быкович, яко по вашему великих государей, вашего царского пресвітлого величества, премилостивному указу и відому, всіми нами, любовне на то войтовский уряд в Жданово місто есть выбран и вам, великим государем, вашему царскому пресвітлому величеству, во всякой вірности сердечне без порока служит, да містом и нами всіми праведно радіет по се число; так мы не кого инного, толко его, Ивана Быковича, доживотным войтом у себе желаем иміти. Милосердые великие государи, ваше цари и великие князи Иоанн Алексіевич, Петр Алексіевич и великая государыня, благовірная царевна и великая княжна София Алексіевна, всея Ве- ликия, и Малія и Бшыя России самодержцы, пожалуйте нас, под- даных своих, по премногой своей царской милости веліте, государи, указать, чтобы бывший войт Ждан Тадрина ті убытки міские, которые на его, Ждановом, діле мы судям выложили, заплатить ему, Ждану, що по реестрах наших доведеться, да штобы он же,

Ждан Тадрина, для своих діл жестоких и обид нам учиненных и для беззаконий не толко у нас в Киеве не был войтом, но ради из- міньї какоі, на разорение наше по злости его умышленое, дабы не был и в місті, штобы нам в том о вас, великих государей, вашего царского пресвітлого величества, не быть в опале. Нынешнего же нами избраного войта Ивана Быковича веліте государи по преми- лостивном своем милосердии за доживотного нам войта утвердити. И веліте, государи, сию нашу челобитную послать ис Киева к себе, великим государем, к Москве под отпискою великие государи цари смилуйтеся, пожалуйста!

Бурмистры, райцы, лавники, цехмистры, старосты, сотники, десятники и ввесь маистрат с посполством міста Киева».

IP НБУВ, ф. II, од. зб. 13518-13635, арк. 201-206.

Копія першої половини XIX ст.

№ 10

1689 р. Київ.

Чолобитна київського митрополита Тедеона Четвертинського царям івану V та петру і і цариці софії.

«Божиею млстию (далі йде царський титул. - Ю. М., І. Т.) митрополит Гедеон к подножию прстла вшего црского пресвітлого величества смиренно припадая до лица земли, челом биет.

В ннішнем году от воплощения Сна Бжия 1689 и в прошлом году 1688 Иван Бикович, войт отчыны вшго црского пресвітлого величества града Киева, с бурмистрами, райцами, лавниками и прочими били челом ложно вшему црскому прсвітлому величеству на мене, бгомолца вшго црского прсвітлого величества, будь то я, богомолец вшго црского прсвітлого величества, на престолі метро- полиї киевския сідше, вново построїл дворі и в ніх, новопостроен- ных дворах, завіл внов шынки з великою убилю ратуша міского. Я, бгомолец вшего црского пресвітлого величества, по званию иноческому смиренно терпіл таковых, нанесенных от войта и мещан киевских поклеп, не хотя с ними аки отц з снами и аки пастыр со овцы в прю разсуждающую входити. Он же, Иван Бикович, войт киевский, с мещани, за державы королевского величества давали на замок королевский чтыри тисячи рублей да десять байдаков з запасом хлібньїм особ на ратных людей королевского величества на Кодак. Они же, мещане киевские, арендовали точию пол Киева, особно аренда была для гостынных людей, а особная была аренда на Біскупем місті и Кожемяках, всей аренды было на замок королевского величества десять тысячей рублей. Нні же егда по неизреченной млсти вшего црского пресвітлого величества вмісто десяти тысячей рублей шестсот рублей в казну вшего црского пресвітлого величества даючи, не может Иван Бикович, войт, свое лихоимство удоволити. Не точию мні, бгомолцу вшего црского пресвітлого величества, своему пастиреви и по Дху отцу, но и всім бгомолцем вшего црского пресвітлого величества в мнстрех киевских пребывающих, различными напасти и граблениї едва стерпимую творять обиду. Мирских црквих такожде сшожаты он, Иван Бикович, себі лихимітелні присвояет, неразсуждающе яко всім мнстрем киевским, такожде и мирским црквам, прародители вшего црского пресвітлого величества, великие гсдри кнзие киевскиї, надали себі в памят вічную бгомолство же про здравие и всяко блгополучие своего црствующаго наслідия вшего црского пресвітлого величества. Он же, войт киевский Иван Бикович, с немногими своїми сверстниками великою прибилю аренды киевской и прочиїми приходами свої збогачают доми, ничесого на строение града или в помощь убогих градских людей иждивающе, паче же з убогих людей градских, вотчыни вшего црского пресвітлого величества денги многие емлюще будь то для посланников з чолобитными в црствующий град к вшему црскому пресвітлому величеству немилостиво озлобляют. Для чого в отчыш вшего црского пресвітлого величества великий вопль и стенание от убогих людей, но страха ради и прещения ярости войтовской в приказ вшего црского пресвітлого величества киевский чолобитной про свое озлобление подати не дерзают. Смилуйтеся убо, великие гсдри цри, пожалуйте велите своему ближнему боярину и намістнику костромскому, воеводі киевскому кнзю Михайлу Григориевичу Ромодановскому, с товарищи, дабы он от насилия силнаго войта киевского заступал, а обител Софійскую и прочия обители, здание праротителей вшего црского пресвітлого величества, разоряти не допускал. Судит ли Гсдь дождати пустя весняного, не медляй од себе и от всіх обителей нарочно с плачущою чолобитною вышлю кого до вшего црского прес[вітлого] величества, являя сие яко дворі сто-софійские на