Педагог, просвітитель, публіцист пушкінської доби Іван Матвеевич Сбітнєв
Вивчення найцікавіших письмових документів щодо історії просвіти України, які мають краєзнавчу та історико-географічну цінність. Дослідження архівних відомостей щодо життя Івана Матвєєвича Сбітнєва, творів: дорожних нотаток, нарисів, особистих листів.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 22.10.2023 |
| Размер файла | 185,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Педагог, просвітитель, публіцист пушкінської доби Іван Матвеевич Сбітнєв
Гриньова Ольга Володимірівна - журналіст, літературний секретар письменника Юрія Сбітнєва, дослідник роду Сбітнєвих
Чернігів
Мета статті - дістати з небуття ім'я людини, яка зробила неабиякий внесок у розвиток просвіти Сіверщини, Чернігова, Кам'янець-Подільського та Війська Чорноморського початку ХІХ ст., а також залишила найцікавіші письмові документи щодо історії просвіти України, які мають краєзнавчу та історико-географічну цінність. Дослідження спирається на мікроісторичний метод - через долю однієї людини простежено панівні погляди, тенденції та події в українському суспільстві ХІХ ст. Новизна дослідження полягає в тому, що детально вивчені за архівними документами життя та творчість І.М. Сбітнєва дозволили зробити деякі відкриття щодо, наприклад, віку Чернігівської обласної універсальної наукової бібліотеки, яка, виявляється, є старішою, ніж вважалося досі; привернути увагу до історії появи відомої «Истории Русов», що також не є однозначною; відновити пам'ять про талановитого художника Івана Васькова, однокашника Тараса Шевченка з Петербурзької академії мистецтв, автора портретів відомих людей ХІХ ст., нині незаслужено забутого, тощо. Висновки: знайдені архівні відомості щодо життя Івана Матвєєвича Сбітнєва, його твори: дорожні нотатки, нариси, особисті листи, що зберігаються у Російській державній публічній історичній бібліотеці та в Національній бібліотеці України ім. В.І. Вернадського в Києві, - усе це допомагає відновити, змалювати досить вичерпну картину життя міста Новгорода-Сіверського початку ХІХ ст.: розташування та оновлення вулиць міста, устрій гімназії, нищівні пожежі, проїзд імператора Александра І через Новгород-Сіверський у 1825 р. тощо. «Записки Ивана Матвеевича Сбитнева», зокрема, подають детальний аналіз «найтемнішої доби в місцевій історії народної просвіти» на Волині, «Прогулка по Воспорскому проливу» є цінним документом з історії просвіти в Черноморії. Ці та інші твори автора мають не лише художню, але й краєзнавчу, історичну цінність як для описаних місцевостей, так і для України в цілому. Вивчення біографії та творчості цієї людини можна внести до навчальних планів історичних навчальних закладів відповідних регіонів.
Ключові слова: Іван Матвєєвич Сбітнєв, історія Волині, просвіта у Війську Чорноморському, Новгород-Сіверська гімназія, Чернігівська гімназія, Чернігівська публічна бібліотека.
Hrynova Olga V. - journalist, Mr. Sbitnev's Literature Secretary, Researcher of the Sbitnev family (Chernihiv).
IVAN MATVEEVICH SBITNEV: TEACHER, ENLIGHTENER, PUBLICIST OF PUSHKIN TIME
The purpose of the article is to obtain from oblivion the name of a person, who made a great contribution to the education development of the Siverschina, Chernihiv, Kamenetz-Podolsky and the Black Sea Cossack Host of the early 19th century and also left the interesting written documents regarding the history of Ukrainian education. These documents have local lore and historical-geographical value. The study relies on the microhistoric method - dominant views, trends and events in Ukrainian society of the 19th century are observed through the fate of one person. The novelty of the study is that studied archival documents of Ivan Sbitnev's life led to the conclusion that the Chernihiv Regional Universal Scientific Library is older than previously thought. Moreover, these documents helped to restore the memory of the undeservedly forgotten artist Ivan Vaskov, who was Taras Shevchenko's classmate at the St. Petersburg Academy of Arts, author of portraits of famous people of the 19th century. Sbitnev's creativity in particular draw attention to the coming to light of famous «History of the Russ» story, which, it turns out, isn't unambiguous, etc. Conclusions. Archival information about one person's life and his creativity (travel notes, essays, personal letters, which are stored now in the Russian State Public Historical Library and V.I. Vernadsky National Library of Ukraine in Kiev) have helped to fill out the picture of life of Novgorod-Siversky at the beginning of the 19th century. For example, was obtained the location and renewal of town streets, the structure of the gymnasium, crushing fires, passing through the town of Novgorod-Siversky in 1825 of the Emperor Alexander I etc. «Ivan Matveevich Sbitnev's notes» gives an exhaustive analysis of the «darkest days in the local history of public education» in Volyn 19th century, «Walking along the Vosporsky Strait» is the valuable document on the history of education in Chernomoria. These and other works of this author have not only artistic, but also local lore and historical value, because describe areas and for the history of Ukraine as a whole. Studying the personality and creativity of this person can be included to the curriculum of historical educational institutions as a local subject of the respective regions.
Key words: Ivan Matveevich Sbitnev, history of education of Volyn, education in the Black Sea Cossack Host, Novgorod-Siversky gymnasium, Chernihiv gymnasium, Chernihiv public library.
Здобуття імені цієї безсумнівно цікавої, обдарованої багатьма талантами людини, яка жила 200 років тому, має свою історію. У 2008 р. до Чернігова приїхав з Росії відомий руський письменник Юрій Сбітнєв. Він завершував історичну дилогію про князя Ігоря Чернігівського і хотів побувати на стародавній чернігівській землі, де відбувалися головні події роману. Водночас письменник спробував розгадати одну давню сімейну таємницю- загадку. У сім'ї Сбітнєвих зберігався атестат (по-нинішньому - трудова книжка) його прадіда - дійсного статського радника Ніколая Івановича Сбітнєва, який після закінчення Харківського університету в середині ХІХ ст. приїхав працювати в Чернігів. Чому саме сюди, адже в ті часи розподілу не було?! Що привело перспективного дійсного студента з університетського міста, культурного і наукового центру - Харкова - до провінційного Чернігова? краєзнавчий сбітнєв архівний
Глибше своє коріння Сбітнєви «не копали» - у відомі часи не варто було виявляти своє «непролетарське» походження, тому всі небезпечні свідчення були знищені, і лише дивом зберігся цей атестат та ще пара документів і світлин. І таємниця залишалася нерозгаданою довгі роки.
«Розкопки» у Чернігівському обласному архіві відкрили, що рід Сбітнєвих принаймні з XVIII ст. жив на Чернігівщині - у Новгороді-Сіверському та Чернігові. А батько Ніко- лая Івановича, тобто вже прапрадід письменника, Іван Матвєєвич Сбітнєв був учителем, старшим учителем Новгород-Сіверської гімназії, інспектором Кам'янець-Подільської та Чернігівської гімназій, директором училищ губернії, мав у Новгороді-Сіверському садибу, кілька будинків у місті та передмісті.
Але, що найцікавіше, - в російській Державній публічній історичній бібліотеці вдалося знайти публікації Івана Матвєєвича Сбітнєва. Виявляється, він був яскравим пись- менником-публіцистом, мемуаристом пушкінської доби. Його твори за життя і після смерті друкували в «Отечественных записках», «Украинском журнале», у «Вестнике Европы» і «Киевской старине». За досить короткий час вдалося зібрати невелику електронну бібліотеку творів Івана Матвєєвича.
Іван Матвєєвич Сбітнєв народився в Новгороді-Сіверському в 1795 або 1796 р. Точно рік народження не вдалося встановити - у двох документах батька Івана Матвєєвича, що зберігаються у Державному архіві Чернігівської області (див. нижче), вказаний вік сина Івана, що відповідає різним рокам народження, але я помітила, що часто в формулярах чиновників вік їхніх дітей вказували з помилками (така ж розбіжність у даних віку і його старшого брата Іосіфа). На думку краснодарського дослідника В.К. Чумаченка, І.М. Сбітнєв народився взагалі у 1798 р., що не відповідає знайденим мною архівним документам. Належав він до дворянського роду, що корінням сягав козацької старшини, яка за часів Катерини II була прирівняна до російського дворянства: дід його Васілій Данілович був сотенним отаманом (першою особою після сотника, у XVII ст. начальника адміністративно-територіальної та військової одиниці, разом з яким вирішував усі справи в сотенній канцелярії і виконував обов'язки сотника за його відсутності), а прадід Даніла був військовим товаришем. Це почесний чин в козацькому війську, ним нагороджувалися козаки, які виявили особливу хоробрість у боях і походах. Військові товариші перебували під юрисдикцією гетьмана, не маючи постійних службових обов'язків, виконували окремі доручення вищих посадових осіб.
Спочатку Іван, молодший з трьох синів губернського секретаря, прапорщика Матвєя Нікіфоровича Сбітнєва, навчався в повітовому училищі. Знайдений у Чернігівському обласному архіві документ свідчить, що у списку учнів 1-го класу Новгород-Сіверського повітового училища в 1805 р. (65 осіб) під номером 55 числиться Іван Збітнєв (таке написання прізвища членів сім'ї зустрічається ще в середині ХХ ст.), «9 лет от роду; вступил в класс 1805, 1 августа. Способности, прилежание: понятлив, прилежен»1. Старші брати, Павєл та Іосіф, теж навчаються в цьому училищі, обидва в 3-му класі: «Павел Збитнев, 16 лет от роду; способности, прилежание: туп, прилежен. Иосиф Збитнев, 12 лет от роду; способности, прилежание: туп, средств.» Державний архів Чернігівської області (далі - ДАЧО). Ф. 229. Оп. 1. Спр. 1. Арк. 382 зв. - 383. ДАЧО. Ф. 229. Оп. 1. Спр. 1. Арк. 370 зв.-372.. Проте «тупість» не завадила стати в майбутньому одному підпоручиком, другому працювати в повітовому суді «при письмових справах» і дослужитися до чину губернського секретаря ДАЧО. Ф. 133. Оп. 1. Спр. 229. Арк. 606..
Згідно з Історичною запискою про Новгород-Сіверську гімназію Івана Панаженка, у 1810 р. після публічного випробування, що відбулося 28 червня, з другого до третього класу гімназії був переведений серед інших 15-ти учнів Іван Сбітнєв Историческая записка о Новгород-Северской гимназии / Сост. Иван Панаженко. Киев, 1889. С. 29.. Тобто, з 1808-го, року заснування гімназії, він став її учнем. У 1807 р. вийшло розпорядження Харківського університету директору повітового училища І.І. Халанському відкрити повітове училище і два класи гімназії. Для відкриття гімназії 14 червня 1808 р. в Новгород-Сіверський приїхав професор Харківського університету Ілля Федорович Тимковський, який через 17 років, у 1825-му, стане її директором. Він провів іспити з усіх предметів, після чого на педраді 27 червня оголосив, що із 154 учнів відібрані для першого класу гімназії 29, серед яких і Іван Сбітнєв, який і став гімназистом.
Цікавий послужний список і доля батька Івана Матвєєвича - «прапорщика Матвея Никифорова сына Сбитнева», зафіксирована у «Формулярных списках о службе чиновников поветовых земских подкоморских судов и др., учиненных 1810 года июня дня 9»: «Прапорщик Матвей Никифоров сын Сбитнев продолжает службу по выбору дворянства в поветовом земском суде возным. Лет от роду 58. Из дворян. Имеет в сем поветовом городе Новгороде Северском 1 мужеска пола душу...» 17-ти років вступив до служби з письмових справ сотенного Першопочепського правління, через 9 років переведений канцеляристом Стародубовської канцелярії, два роки перебував «в оном правлении и затем месяц был не у дел», потім «определился в Стародубовский городовый магистрат и тамо находился по 18 марта 1882 года. Того же времени отправлен в бывшую Новгородско- Северскую палату уголовного суда, в оной палате произведен коллежским канцеляристом в 1784 году. И будучи в сем звании, ... содержал архив, который и сдал порядочно при увольнении в 1792 году». І.М. Сбітнєв відразу вступив на військову службу в Білозер- ський піхотний полк сержантом і служив майже півтора року, але через хворобу був звільнений від військової служби з нагородженням чином прапорщика, «с которого времени был определен от начальства к смотрению за бывшим новгородсеверской губернии острогом и в другие разные комиссии» (у ці роки і народився молодший син - Іван Матвє- євич). У 1801 р. дворянством новгородсько-сіверського повіту він був обраний підкомор- ським возним, на цій посаді перебував 5 років (після Польського повстання 1830-1831 рр. було ліквідовано підкоморські суди, а їх функції передані до повітових). «А того числа тоже по выбору дворянства выбран на трилетие поветовым возным в суд ... повета Новгородско-Северского, за окончанием коего таки избран дворянством в оный суд на трилетие в октябре месяце 1808 года. Женат, имеет сыновей: Павла, 21 года, находящегося в воинской службе подпорутчиком, Иосифа, 19, служащаго в поветовом суде при письменных делах, Ивана, 15 лет, обучающегося в народных школах» ДАЧО. Ф. 127. Оп. 14. Спр. 195. Арк. 44 зв.-45, 111-112..
Возний - посадова особа при місцевих повітових судах (у кожному повіті їх було кілька, а старшого з них називали генералом). У Литовському Статуті 1566 р. записано: «возные назначаются ... с особ, добрых веры годных, цнотливых, оселых в том же повете». Фактично возні були судовими слідчими й виконавцями. До їх обов'язків входив огляд тілесних ушкоджень, інших слідів злочину, збереження речових доказів, визначення розміру заподіяної шкоди, надсилання судових повісток («позовів») та ін. Возні були зобов'язані результати службових дій заносити до судових актових книг і повідомляти суд спеціальною письмовою реляцією. Реляції возних вважали вагомими доказами. Закон захищав возних від різних посягань і одночасно встановлював їх відповідальність за зловживання службовим становищем Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). Санкт-Петербург, 1890-1907..
Саме у ці роки на початку ХІХ ст. в Новгороді-Сіверському активно просувається ідея заснування університету. У грудні 1802 р. малоросійський генерал-губернатор А.Б. Куракін доручив тодішньому директору народного училища І.І. Халанському розробити проєкт університету в Новгороді-Сіверському, вважаючи це справою, «только способствующей благу общему». До березня наступного року І.І. Халанський виконав доручення, але до практичного втілення справа не дійшла. Зрозуміло, яким високим був інтелектуальний потенціал міста, що дав ґрунт для виникнення такого задуму. І хоча проєкт цей не реалізувався через велику конкуренцію з боку створеного в 1805 р. університету в Харкові та Ніжинської гімназії вищих наук, замість університету в 1808 р. в Новгороді- Сіверському на основі Головного народного училища заснували гімназію, яка дуже швидко отримала визнання серед тодішньої інтелігенції. У першій половині ХІХ ст. за цією гімназією міцно трималася репутація найкращої в Україні. Чого варті лише такі рядки з документу тих років: «преподавал в 4-м классе дифференциально-интегральное исчисление, криволинейную геометрию, динамику и оптику»! Після смерті І.І. Халанського в 1825 р. його змінив І.Ф. Тимковський. У 1830-х рр. виношувалися плани переведення гімназії в Ніжин для підтримки авторитету і значення Ніжинського ліцею. І.Ф. Тимковський доклав великих зусиль, аби залишити її в Новгороді-Сіверському. Його аргументами були здоровий місцевий клімат, спокій, але найсуттєвіше - непересічна цінність Новгорода як «міста багатьох історичних пам'яток» Ананьева Т. О неизвестной рукописи Ильи Тимковского «Записки для истории Малороссии» (1849 г.). Київська Академія. 2018. Вип. 15.. Роль гімназії в культурно-освітньому житті краю була велика, про це свідчить запис 1828 р. про Новгород-Сіверський: «Большая часть здешних граждан чаще, нежели жители окрестных городов, обращается с книгами: ибо редкий из их не учился или в бывшем Народном училище или в гимназии» Мишанич Я. Однодумці з Г етьманщини. Новгород-Сіверський гурток «автономістів»: відродження українського державотворення. День. 14 травня 2005 р..
У 1808 р., тринадцяти років від народження, Іван Матвєєвич Сбітнєв стає учнем названої гімназії, а після її закінчення в 1816 р., як «понятливый ученик», продовжує освіту в Харківському університеті. Менш «понятливых» «из мещан и бедных дворян, которые пришли поздно и с малыми способностями изучении, уже будучи в полных летах возраста, прилежны, скромны и поведения добропорядочного, но весьма приметно, что в университет поступить не достигнут ... с наблюдением и руководством могут их приготовить на места учителей, или частных, или в другие училища.» Центральний державний історичний архів Уккраїни, м. Київ (далі - ЦДІАК України). Ф. 707. Оп. 1. Спр. 287. Арк. 78 (из архива С.С. Воинова). Можна уявити, який був інтелектуальний рівень у «понятливых учеников», якщо «менее понятливые» могли бути приватними вчителями або викладати в училищах.
Іван Сбітнєв за два роки опановує курс наук Імператорського Харківського університету - в його Формулярному списку читаємо: «Кончил курс в Новгородсеверской гимназии, и 30 августа 1816 года вступил казённокоштным студентом в Императорский Харьковский университет, где за окончанием общих лекций наук, относящихся к физико-математическому отделению, удостоен степени кандидата по сему факультету». Під час навчання успішний студент із затвердження Правління Університету «исправляет должность суб-инспектора казённокоштных студентов» (запис про це зроблено 15 лютого 1818 р). А 6 листопада 1818 р. «сим же университетом определён в Черноморскую гимназию учителем математики и физики» ДАЧО. Ф. 127. Оп. 14. Спр. 2020. Арк. 2312-2321. Особистий архів автора. Листування з В.К. Чумаченко..
Один із найкращих випускників, він був затребуваний в Катеринодар військовим протоієреєм, який завідував освітою Чорноморії, Кирилом Васильовичем Россинським. Дійсний член Харківського університету, Россинський, крім того, був членом-кореспон- дентом Санкт-Петербурзького Вільного товариства любителів російської словесності, членом-кореспондентом Імператорського людинолюбного товариства і членом Вільного економічного товариства, поетом - загалом одним із найосвіченіших людей свого часу. Приїхавши у Військо Чорноморське, він прийняв на своє піклування всього лише одне повітове училище, а вже через кілька років повсюдно відкрилися десятки шкіл і парафіяльних училищ, чотири з яких з 1 червня по 1 серпня 1819 р. ревізував І.М. Сбітнєв. Ось що писав про це професор В.К. Чумаченко: «Начальство поручило ему осмотреть приходские училища, расположенные по берегам Азовского моря. Помимо прочего предстояло увидеть остатки древнего Боспорского царства, которые тогда ещё в изобилии хранили берега Тамани и Крыма. Описанием этой поездки завершаются его “Воспоминания о Черно- мории”, написанные в 1824 г. и уже через год увидевшие свет на страницах харьковского “Украинского журнала”»11.
Іван Матвєєвич був діяльним помічником Россинського у створенні першої на Кубані гімназії. У цій гімназії, крім математики та фізики, Іван Матвєєвич протягом року з 1 серпня 1819 р. викладав учням 1-го і 2-го класів французьку мову, причому «безмездно». Цей факт свідчить про високу і всебічну освіченість тодішніх випускників університетів. Однак не все було так гладко в житті і роботі Івана Сбітнєва в Катеринодарі. Як писав історик освіти в Чорноморії А. Лещенко, «молодые учителя гимназии и уездного училища, назначаемые из студентов Харьковского университета в черноморскую глушь, часто менялись. Они не выдерживали убийственного климата болотистого города, некоторые не могли стерпеть нравственной атмосферы столицы Черномории. Учитель гимназических классов Филиппов умирает от горячки, а молодой физик Сбитнев шлёт Ректору университета умоляющее письмо о переводе, ссылаясь на болезненное изнурение, на гнетущую его нравственную атмосферу: “...Вот я уже целый год в Черномории и могу похвалиться, что я употреблял все усилия для перенесения многих недовольств как со стороны жителей, так и со стороны климата”. Далее он жалуется на испорченный от гниющего камыша и болот воздух, на гнилую, “насекомыми преисполненную воду”, которая может “ускорить его погибель”» Государственный архив Краснодарского края. Ф. Р-1547. Оп. 1 Д. 105. Лл. 38-55 (з архіву В.К. Чумаченко).. Пробувши на Кубані два роки, 24-річний педагог покинув Чорноморію. «Зловредный климат окончательно подорвал его здоровье - когда через год ему дали перевод, бумага не могла быть ему вручена, так как он лежал в горячке, которая по местному называется “корчий”». Про це пізніше він сам написав так: «Университетскому начальству, взявшему во благоуважение расстройство моего здоровья от злокачественного климата Черноморской области, угодно было перевести меня учителем в Новгород-Северскую гимназию». А друга причина від'їзду молодого прогресивного вчителя з Чорноморії була не менш вагомою: у нього закінчилися сили терпіти «недовольства со стороны жителей». І останньою краплею був конфлікт, що стався на урочистому зібранні, присвяченому початку іспитів у гімназії, де молодий педагог виголосив полум'яну промову, в якій говорив про важливість науки в повсякденному житті. Пояснюючи багато природних явищ, як математик, фізик і біолог, він допустив якесь засудження забобонів, що залишались міцними серед міських жителів столиці Чорноморії. Ось уривок з його листа на ім'я ректора Харківського університету: «Жители возроптали на меня за речь, произнесённую мною при публичном экзамене. В ней я потщился доказать, сколь полезна физика для искоренения предрассудков, и что человек, занимающийся ею, исполняет свою душу священным благоговением ко Творцу и высокою нравственностью. Здесь также я позволил себе некоторую колкость и, сколько можно, старался представить с смешной стороны все мнения невежд о явившейся комете, воздушных метеорах и проч. Я мнил, что, действуя сим способом, можно сколько-нибудь возбудить в них рвение к поддержанию нашей гимназии как заведения, необходимого для воспитания детей. Но я ошибся, ибо жители всё это поняли в другом смысле и предположили, что я, забывая Бога, вздумал их публично осмеять. Убеждения Россинского их в противном не могли меня защитить от имени еретика, боготворящего воздух... Поздно я узнал, как опасно истреблять предрассудки, составляющие существенное достоинство черноморцев! Одним словом, черноморцы не хотят ничему учиться и ничему верить.. ,» Там же.
Обивателі угледіли в тому для себе образу, і навіть богохульство. Гніву їх не було меж. Не допомогло і щире переконливе заступництво К.В. Россинського: Іван Сбітнєв мав покинути назавжди Військо Чорноморське. І «при общем замещении праздных учительских мест по Харьковскому учебному округу» 28 серпня 1820 р. Іван Матвєєвич переведений вчителем математики в Новгород-Сіверську гімназію. Пізніше він згадує у примітках до «Воспоминаний и путевых заметок», до яких увійшли «Воспоминания о Черномории»: «Я был учителем в черноморской гимназии, открывшейся 17 мая 1820 г. Университетскому начальству, взявшему во благоуважение расстройство моего здоровья от злокачественного климата Черноморской области, угодно было перевести меня учителем в Новгород-Северскую гимназию. Двухгодичное мое там пребывание я описал в статье “Воспоминания о Черномории”, помещенной в “Украинском журнале”, на 1825 год изданном» Воспоминания о Черномории Украинский журнал. 1825. Ч. 6. № 11-12. С. 310-330..
Вихований на прогресивних ідеях просвітництва, він хотів бути максимально корисним батьківщині, але епоха реакції не дала здійснитися його сподіванням. Після зустрічі з університетськими друзями через 15 років опісля закінчення університету, він з гіркотою напише, ймовірно, згадуючи і свій катеринодарський досвід: «Мы надеялись играть значительную роль в обществе, получив высшее образование; мы были уверены, что будем пользоваться полным уважением лиц, не видевших стен университета. Однако скоро мы разочаровались в наших мечтах, в ожиданиях! Скудный оклад жалования, встреча с невежеством богатых, с невежеством, гордившимся своим высоким происхождением, не- желаием применяться к пустым обычаям жителей, требовательных и упорных, особенно в малых городах, доставляли нам много неприятностей и горя. Обзаведшись семейством, мы ещё более усилили нашу незавидную долю...» Записки Ивана Матвеевича Сбитнева. Киев: Тип-я А. Давиденко, 1887. С. 12.
Повертаючись до рідного Новгорода-Сіверського, І. Сбітнєв серйозно занедужив, через що була втрачена частина багажу з багатьма записами про його життя в Катеринодарі. Проте вже на батьківщині він пише «Воспоминания о Черномории» - блискучий нарис і, ймовірно, перший свій літературний твір, опублікований у харківському «Украинском журнале» в 1825 р. Дух майбутньої пушкінської прози витає в цих мемуарах, дух ще не написаної генієм «Капитанской дочки». Чого варті лише кілька фраз, що описують зупинку І. Сбітнєва на вартовому кордоні міста: «10-го декабря 1818 года издали я приметил соборную церковь, соломенные кровли домов и потом всё пространство города Екатери- нодара, расположенного на ровном месте, отлогом к р. Кубани. Вдалеке туманились вершины Кавказских гор, покрытые лесами и снегом, которые черноморцы называют Черкесскими горами. Я оставил на некоторое время рассматривание сих громад и обратил взор мой на тот город, где мне суждено жить - и может быть, долго! Непривлекательный наружный вид оного, бедные хижины погрузили меня в совершенную тоску, произведшую печальные размышления. Думал ли я, чтобы, так сказать, столица целого народа, между коим находилось много людей с талантами и вкусом, народа, прославившего себя геройскими подвигами в войнах против турок, народа, имеющего великие богатства, была не что иное, как деревня обыкновенная...» Воспоминания о Черномории. С. 310.
Своїм запискам у руслі того часу І. Сбітнєв надав епіграф французькою мовою М. де Жокура: «Путешествия возвышают дух. Воспитывают его, обогащают знаниями и защищают его от национальных предрассудков». Продовження подорожі описане на сторінках знаменитих «Отечественных записок» за 1828-1829 рр. у нарисі «Прогулка по Вос- порскому проливу и по берегам Азовского моря в 1820 г.». Насправді мова йде загалом про події все того ж липня 1819 р. «Сидя на крутом утёсе у Киммерического пролива, в нескольких шагах от “города Тамана”, - пише В.К. Чумаченко, - Сбитнев невольно обращал свой взор на излучистые берега Тавриды, “знаменитой многими историческими происшествиями”. И родилось пламенное желание “постранствовать по Воспорскому проливу и по берегам Тавриды”, осуществлению которого охотно поспособствовал начальник “острова Тамани” Барыш-Тыщенко. 14 июля он известил, что договорился с хозяином о месте в лодке, отправляющейся в Еникале. На следующий день в 10 часов утра отчалили от берега, и начались приключения, за которыми с большим интересом следили читатели “Отечественных записок” на протяжении нескольких номеров. В соответствии с традициями хроники-путешествия было в записках описание полной опасностей переправы через ночное бушующее море, яркими красками изображены внешний вид, быт и нравы Еникале, вспомнены и восторженно пересказаны все были и легенды, которыми так щедра земля Тавриды» Особистий архів автора. Листування з В.К. Чумаченко..
Рідне місто прийняло «вимушеного мандрівника» привітно. У місцевій гімназії він отримує місце вчителя, пізніше старшого вчителя, його поважають колеги, люблять учні: «был очень любим своими учениками за своё ласковое и обходительное отношение» Тутомлин М.Т. Столетие Черниговской гимназии. 1805-1905. Чернигов, 1906. С. 167.. У пору його педагогічної діяльності в гімназії навчався Костянтин Ушинський, осягали математичну науку на уроках вчителя Сбітнєва Пантелеймон Куліш та інші видатні особистості української історії.
Іван Матвєєвич через усе своє життя проніс щиру любов до рідного міста. Доля ще не раз розлучить його з батьківщиною, але він буде знову і знову повертатися до рідного вогнища. Тут на початку двадцятих років дев'ятнадцятого століття І. Сбітнєв створює сім'ю, одружившись із Марфою Леонтіївною Буковською, яка належала до місцевого нов- город-сіверського дворянського роду. У 1788 р. колезький канцелярист Леонтій Андрєєв син Буковський проживав у с. Стахорщині ДАЧО. Ф. 86. Оп. 1. Спр. 1. Арк. 102 зв, а пізніше, напевно, переїжджає до Новгоро- да-Сіверського. У молодого подружжя Сбітнєвих у 1824 р. (точна дата невідома) народжується первісток Ніколай. Хрестять його, імовірно, у Хрестовоздвиженській церкві, на жаль, не збереженій до наших днів, розташованій усього за сотню з чимось кроків від родової садиби Сбітнєвих. Саме про нього, шестирічного Ніколеньку, Іван Матвєєвич у нарисі «Поездка в Харьков» писав у квітні 1830 р: «14 июля протекшего года, часов в 6 пополудни, я выехал из Новгорода-Северского; со мною были: племянник мой и сын шести с половиною лет от роду. - Первого я взял, чтобы определить его в Гимназию Харьковскую на казённое иждивение, а второго для утешения своего в дороге. Путешествие в хорошую погоду полезно дитяти в отношении физическом; оно же развивает и душевные силы его; заставляет понимать вещи основательнее; приучает к некоторому трудолюбию и терпению, в дороге неразлучным.. .» Поездка в Харьков. Вестник Европы. 1830. Т. 172. № 15-16. С. 203.
Перше десятиліття роботи в гімназії на батьківщині було найщасливішим і цілком наповненим творчою діяльністю. Побачили світ його перші письменницькі досліди: слідом за «Воспоминаниями о Черномории» «Украинский журнал» у 1825 р. публікує нарис «О проезде Государя Императора через Новгород-Северск» О проезде государя императора через Новгород-Северский. Украинский журнал. 1825. Т. VIII. № 19-20. С. 91101.. У «Отечественных записках» в Петербурзі 1828 р. з'являється історико-літературний нарис про рідне місто - «Новгород-Северский» Новгород-Северский. Отечественные записки. 1828. Ч. 34. С. 105-137; Ч. 35. С. 313-346.. Відразу за ним, у листопаді 1828 р. цей журнал публікує твір І. Сбітнєва «Прогулка по Воспорскому проливу и по берегам Азовского моря в 1820 году» Прогулка по Воспорскому проливу и по берегам Азовского моря в 1820 году. Отечественные записки. 1828. Ч. 36. № 103. С. 181-205; 1829. Ч. 37. № 105. С. 33-57; № 106. С. 360-381.. Журнал «Отечественные записки», що видавав тоді Павєл Свіньїн, називали «дідусем російських історичних журналів»: у ньому спочатку друкувалися статті з російської етнографії та історії, нариси про подорожі, а пізніше його сторінки прикрасили імена Лєрмонтова, Одоєвського, Сологуба, Павлова, Герцена, Нєкрасова, Кольцова, Огарьова, Тургенєва та ін. Ось якими словами видавець, історик і письменник Павєл Петрович Свіньїн відкриває першу публікацію Івана Сбітнєва: «Вот новое утешительное доказательство способностей и трудолюбия господ, обучающих в Народных школах наших. Прекрасная статья сия сочинена г. Сбитневым, старшим учителем математических наук в Новгород-северской гимназии» Новгород-Северский. Отечественные записки. 1828. Ч. 34. С. 105.. У ту ж пору написано найцікавіший твір, найцінніший історико- географічний документ - «Поездка в Харьков» Поездка в Харьков. Вестник Европы. 1830. Т. 172. № 15-16. С. 203-253; Т. 173. № 17-18. С. 33-65., опублікований у 1830 р. в «Вестнике Европы».
Цікавий той факт, що Іван Сбітнєв причетний до появи або виявлення знаменитої «Истории Русов», таємниця походження якої до цього дня слугує причиною дискусій у наукових колах. Досі в науці вважали, що рукопис було знайдено приблизно в 1828 р. в бібліотеці с. Гриньова, маєтку зятя графа І.А. Безбородька (на думку О.П. Оглоблина, маєтку С.С. Ширая). На цьому принаймні наполягають прихильники гіпотези про авторство «Истории Русов» Олександра Безбородька. Однак трьома роками раніше (!), у 1825 р., І.М. Сбітнєв у нарисі «О проезде Государя Императора через Новгород-Северск» викладає відому оповідь «Истории Русов» про перебування Петра I в Новгороді-Сіверському восени 1703 р.О проезде государя императора через Новгород-Северский. С. 207-208. Отже, Івану Сбітнєву була відома «История Русов» у рукописі. Або він був автором цього розділу, тобто співавтором «Истории Русов»?! Навряд чи публіцист, педагог, людина з високою гідністю присвоїла б собі чужі дослідження, не оформивши їх цитатою. У будь-якому випадку, його нарис є першою відомою публікацією матеріалів цього твору.
Один з оригінальних письменників пушкінської доби, наділений талантом просто, але надзвичайно точно висловити в слові буття, людина неабиякого літературного дару, Іван Матвєєвичні на йоту не зраджує своєму головному призначенню в житті - бути вчителем і громадянином. Ось такий, наприклад, факт: у 1822 р. директор Новгород-Сівер- ської гімназії Іван Халанський подає прохання на ім'я попечителя Харківського навчального округу, до якого належала гімназія, про дозвіл вчителю математики І.М. Сбітнєву добровільно, без грошової винагороди навчати дітей 3-4-х класів гімназії артилерії, оскільки значна частина вихованців гімназії після її закінчення вступає до юнкерської артилерійської школи. Природно, ідея ця належала Івану Матвєєвичу - в ті часи навряд чи було допустимим зобов'язати когось викладати безоплатно. І це знову свідчить про широку освіченість гімназійного вчителя. У проханні директор гімназії дає таку оцінку вчителю Сбітнєву: «он, начавши первоначальное своё обучение в подведомых мне училищах, был всегда в моём виду как благонравный юноша и ученик отличный по успехам его здесь учения. Он, приготовясь к университетским наукам, перешёл для усовершенствования себя в Императорский Харьковский университет, который в последствии времени, удостоив его по экзамену страшим учителем математических наук, определил его в Черноморскую гимназию, откуда по случаю открывшейся вакансии по сему же предмету в вверенной мне гимназии переместил его сюда, и он отправляет своё служение с похвалою и пользою для обучающихся, а для вящего усиления оной для тех, кои, окончивши своё здесь учение из Дворян, поступают большею частью на службу по артиллерии...»ЦДІАК України. Ф. 2162. Оп. 1. Спр. 312. Арк. 1-1 зв., 4 (з архіву С.С. Воїнова). Клопотання і розроблений план занять отримують вище схвалення, і з лютого 1823 р. Іван Матвєєвич викладає понад своє педагогічне навантаження новий для гімназії предмет. Читаємо про це і у формулярному списку його служби: «В оной гимназии преподавал безмездно ученикам 3 и 4 классов артиллерию 5 с половиной лет»Там само..
Пізніше Іван Сбітнєв плідно, на повну силу працює під керівництвом чудового педагога І.Ф. Тимковського, філософа, філолога і правознавця, одного з найкращих у Російській імперії вчених початку дев'ятнадцятого століття, вимогливого наставника. Новго- род-Сіверська гімназія переживає в ці роки надзвичайний розквіт. Вийшовши у відставку у званні професора Харківського університету, вчений бере на себе посаду директора Новгород-Сіверської гімназії в 1825 р. І, без сумніву, всім найкращим, що було в житті Івана Матвєєвича, в його служінні Вітчизні, зобов'язаний він цій величній людині, про яку, на жаль, так мало відомо в історії та культурі нинішньої України, як, утім, і Росії.
Ілля Федорович вимагав від своїх підлеглих і учнів творчо підходити до процесу навчання. «В сей гимназии по определению Директора Иван Матвеевич составил для уездного училища ... руководство учителю арифметики и началам геометрии; преподавал в 4-м классе дифференциально-интегральное исчисление (!), криволинейную геометрию, динамику и оптику», - читаємо у Формулярі запис від 1 серпня 1826 р.ДАЧО. Ф. 127. Оп. 14. Спр. 2118. Арк. 376-383.
Відкриті випробування при новому директорові гімназії Іллі Тимковському, як писав в «Исторической записке о Новгород-Северской гимназии» Іван Панаженко, «отчасти потеряли первоначальный характер обнаруживать перед публикой научные сведения учеников: теперь они состояли большею частию из речей и музыки. Так, например, на испытании в 1826 году учитель Капля произнёс латинскую речь, учитель математики Сбитнев сказал речь о водопроводах, ученики читали свои переводы с иностранных языков и стихотворения Державина и Дмитриева»Историческая записка о Новгород-Северской гимназии. С. 57.. Однак «промови» мали і практичну мету - І. Сбітнєв на обговорення пропонував відпрацьований за всіма правилами інженерії проєкт влаштування фонтанів у місті. Його активно обговорювали не тільки педагоги, а й учні, вносили свої корективи і пропозиції. І це стало не просто гімназійним заняттям. Скоро в місті запрацювали справжні фонтани, залишки яких збереглися й донині.
У 1827 р., судячи зі збережених документів, учитель Іван Матвєєвич Сбітнєв звільняє квартиру в будинку гімназії та переїжджає 14 липня «с казённой квартиры в собственный дом». Зараз важко сказати, чи переїхав він у батьківський дім або в придбаний власний - у Формулярі 1848 р. в графі «майно» читаємо: «родовое - в городе Новгородсевер- ске деревянный дом с землёю под оным и пахотного поля на 10 десятин (почти 11 га) и заросли на 2 десятины. Благоприобретённое: в городе Новгородсеверске деревянный дом и пахотное поле на 2 десятины. У жены родовое: в полях городских пахотной земли три десятины и крестьян мужеска пола одну душу. Жена благоприобретённое не имеет» ДАЧО. Ф. 127. Оп. 14. Спр. 2118. Арк. 376-383..
Однак ціла добірка архівних документів указує, що в 1831 р. при облаштуванні Поперечної вулиці (нині Червоноармійська в Новгороді-Сіверському), що йде від Хресто- воздвиженської церкви до вулиці Козацької, у старшого вчителя Новгород-Сіверської гімназії Івана Сбітнєва «отрезано садовой его земли с разными плодоносящими деревьями 256 кв. сажен». За його проханням від 8 серпня 1831 р. міська дума у вересні виділила йому 50 кв. сажнів землі, суміжної з ділянками інших дворян, решту ж 206 кв. сажнів має право виділити Чернігівське губернське правління, що і було зроблено пізніше, 19 липня 1832 р. Малоросійський військовий губернатор князь Рєпнін з Петербурга дав згоду на надання І. Сбітнєву ділянки землі в розмірі 206 кв. сажнів. У цій архівній справі міститься цінний план, виконаний у кольорі. На ньому вказано, що садиба І. Сбітнєва розташовувалася вздовж вулиці Глухівської (квартал між нинішніми вулицями Свободи та Червоноар- мійською). Зі сходу (з боку річки та вул. Губернській) садиба межувала із землями священика Василевського та дворян Смоленського і Карпинського. У садибі було 4 великі будівлі ДАЧО. Ф. 127. Оп. 14. Спр. 1343.. Одна з них точно збереглася до наших днів. Саме вона має багату «суспільну» історію.
У цьому будинку свого часу розміщувався повітовий суд, а потім, коли Іван Матвєєвич переїхав до Чернігова і став інспектором Чернігівської гімназії, - повітове училище. В архівах зберігається план будинку із зазначенням приміщень, де були розміщені класи, передпокої, перехід для служителя, сіни, «комната по нужде» і кімната для зберігання приладдя ЦДІАК України. Ф. 707. Оп. 1. Спр. 287. Арк. 79 (з архіву С.С. Воїнова).. 31 травня 1836 р. Ілля Тимковський доповідав Попечителю Київського навчального округу: «Принесённое смотрителем училища пожертвование, о котором ныне представляю Вашему Превосходительству, дало мне способ приискать и нанять порожнюю часть дому на Глуховской улице за 150 руб. в год, где, хоть и не со всем удобством, однако без тесноты можно поместить два класса училища, в первом от 36 до 45, во втором от 28 до 36 учеников и сего по наличному числу имеющих поступить и довольно, есть при том комната по нужде, и для 3-его класса числом от 20 до 25, но учеников для него в начале не находятся, и она будет занята принадлежностями для училища» Там само. Арк. 77 зв. (з архіву С.С. Воїнова).. За цією запискою можна уявити розмір будинку І. Сбітнєва, де тільки в частині будинку можна було розмістити одночасно близько ста учнів і при цьому мати «перехід» для служителя, приміщення для приладдя і кімнату «по нужде». 9 липня 1836 р. Тимковський доповів попечителю округу про відкриття 30 червня повітового училища, яке «совершено обыкновенным торжественным обрядом» Там само..
Про цей же будинок йдеться і в рапорті городничого віце-губернатору і новгород- сіверській квартирній комісії від 17 жовтня 1837 р.: «Инспектор Черниговской гимназии Сбитнев жаловался Вашему Превосходительству, что Квартирная комиссия назначила квартиру для обер-офицера в доме его, занимаемом здешним уездным училищем, по каковой жалобе последовала от господина гражданского губернатора 26 ноября 1836 года за № 17107-м предписание, дабы дом Сбитнева освободить от постоя, покуда в нём будет помещаться уездное училище, а как тот дом Сбитнева занимаем был прежде по найму уездным судом, а ныне уездным училищем только меньшая половина дома, а прочие комнаты занимает мать Сбитнева и секретарь здешнего уездного суда Созонцов с семейством. Сверх сего ещё у Сбитнева имеется другой дом на предместье Решетиловка, бывший также в наймах, и коли домы Сбитнева состоят под разными номерами, то есть в самом городе под номером 469-м и на предместье под номером 458-м. А в своде законов тома 4 в статье 619 указано: домы под другими номерами числящиеся, когда сами в них хозяева не живут, подлежат квартирной повинности на общем основании. Инспектор же гимназии Сбитнев, находясь в Чернигове, живёт в казённом доме и получает из казны особо ещё квартирные деньги, и по всей справедливости домы Сбитнева, стоящие в здешнем городе, подлежат непременно воинскому постою, а паче при нынешнем стеснении квартировании штаба четвёртой пехотной дивизии, о чём квартирная комиссия, объясняя Вашему Пре- восходительству вышепоясненные обстоятельства, покорнейше просит через кого следует повелеть инспектору Сбитневу очистить в доме своём квартиру для штаб-офицера женатого или за домы свои нанять для оного приличную квартиру с отоплением и освещением в трёх комнатах» ДАЧО. Ф. 128. Оп. 1. Спр. 3960.. Зараз невідомо, яким способом виконав інспектор Сбітнєв цей наказ, але дивує інше - наскільки пильною була увага міської влади до його майна.
Про решетилівський будинок також зберігся цікавий документ, датований 1809 р.: «Из рапорта правящего должность новгородсеверского городничего к Черниговскому губернатору. По прошению жительствующего в сем городе прапорщика Матвея Сбитнева о позволении в доме его, состоящем на форштате в приходе Николаевском, на улице за Цуприцким рвом, прозываемом Решетиловка, на самом конце к полю перестроить пекарню и поставить внутре ж дома его, за осмотром обще с здешним поветовым землемером Кондратовичем оказалось, что ему по плану надлежит занять ныне находящуюся тамо улицу, загородя тем проезд вовся, через что последует недозволенное начальством стеснение, но по осмотре найдена оная построенная по его распоряжению, о чем вашему^превос- ходительству сим рапортую. Хорунжий Иван Бартош, 1809 года ноября 6-го дня» ДАЧО. Ф. 128. Оп. 1. Спр. 757..
Після пожежі 1853 р., яка знищила 46 дерев'яних і 4 кам'яних будинки, «в том числе и дом титулярного советника Игнатия Ивановского, в коем имел помещение присутствие Суда и Дворянской Опеки», будинок І. Сбітнєва знову став у нагоді для розміщення присутнього місця. У тій пожежі загинула «колокольня каменная Воскресенской церкви, все лавки красные, железные, мучные, рыбные и бакалейные, разный скот, одна женщина, находившаяся в услужении мещанина Цапеницкого, архивные некоторые дела трёх присутственных мест: уездного суда, городового магистрата и городской Думы. Дела же городской полиции, хотя все вытащены из архива, но при переноске и по случаю в то время сильного ветра унесены в огонь и тако погорели» ДАЧО, Ф. 127. Оп. 1. Спр. 443. Арк. 1.. Потрібне було приміщення, щоб знести туди врятовані від вогню документи і розмістити повітовий суд. Вибір градоначальника знову припав на будинок І. Сбітнєва: «В настоящее время в городе Новгородсеверске, при всём неусыпном старании членов, нет в виду удобного дома для помещения присутствия уездного суда и опеки, исключая дом коллежского советника Ивана Сбитнева, который по случаю таковой крайности и нанят за сумму 150 рублей серебром, то есть против прежнего дороже на 64 рубля 28 и одна вторая серебром, куда перевезены все сохранившиеся от пожара дела и прочие документы», - йшлося в рапорті городничего в Чернігівське губернське правління Там само. Арк. 6..
У Новгороді-Сіверському досі пам'ятають, що в цьому будинку розміщувався повітовий суд, хоча час стер із пам'яті новгород-сіверців ім'я власника нерухомості.
Пожежа і вселення суду відбудуться набагато пізніше - Іван Матвєєвич вже проведе в Чернігові майже 8 років, знову повернеться до рідного міста і проживе тут кілька років... А поки, влітку 1832 р., він серед трьох старших вчителів Новгород-Сіверської гімназії «истребован в Училищный комитет Императорского Харьковского университета» для «дела устройства учебных заведений в юго-западном крае на новых началах», де після Польського повстання замість польських навчальних закладів утворювали російські. 10 січня 1833 р., отримавши в Чернігові від цивільного губернатора «прогінні, подорожні підйомні» гроші в розмірі 300 крб. асигнаціями, «обійнявши своє сімейство», старший вчитель гімназії Іван Матвєєвич Сбітнєв відправився в Кам'янець-Подільську гімназію, де до 1835 р. обіймав посаду інспектора, а також викладав «высшую часть математики и физики». 22 серпня 1835 р. він «Всемилостливейше пожалован знаком отличия за 15-летнюю беспорочную службу (Грамоту на оный знак имеет)» ДАЧО. Ф. 127. Оп. 14. Спр. 2118. Арк. 376-383..
Директор Новгород-Сіверської гімназії І. Тимковський, засмучений втратою гімназією трьох вчителів, пише в Училищний комітет Імператорського Харківського університету прохання: «После истребования от меня в июле сего года явки в университет старших учителей гимназии Македонского, Сбитнева и Красковского ... я опасаюсь о гимназии, сколько она будет в силах, и сколько я могу понесть, чтоб утверждённые в ней благоустройство и степень учения не пострадали со вредом в надеждах родителей...» ДАЧО. Ф. 667. Оп. 287. Спр. 153 (з архіву А.М. Лагути).
У роки роботи на Волині, а саме 9 травня 1833 р., І. Сбітнєв «всемилостивейше пожалован в Коллежские Асессоры со старшинством». А 30 травня «вследствие предписания г. Попечителя Киевского учебного округа командирован в Волынскую и Подольскую губернии для устройства приходских училищ и разбора их фундушей (так називався в західних губерніях капітал, заповіданий на благодійні цілі; також маєток, пожертвуваний на користь будь-яких корисних установ - О.Г.)», перебував там до 12 січня 1834 р., а пізніше деякий час виконував обов'язки директора училищ Подільської губернії ДАЧО. Ф. 127. Оп. 14. Спр. 2118. Арк. 376-383..
До часу інспекторства в Кам'янець-Подільській гімназії належить один цікавий лист Івана Матвєєвича, який зберігається у відділі рукописів бібліотеки ім. Вернадського в Києві. 15 грудня 1834 р. він пише своєму землякові Михаїлу Олександровичу Максимовичу, який очолив щойно відкритий Київський університет: «Милостивый Государь Михаил Александрович, узнав, что Вы оставили Московский университет, славный заслугами своими в усовершенствовании Русского языка и переместились в университет святого князя Владимира, ещё возникающий, я почитаю душевною обязанностью поздравить Вас, Милостивый Государь, с новым Вашим местом, и поручить себя начальническому Вашему благорасположению. Да сопутствуют Вам в нынешних Ваших трудах те чувства любви к словесности Российской, которых степень достойно оценены любителями русского слова; да распространение вашим могучим участием этот язык от провинций западных, с привязанностью к царю, его мудрым учреждением к отечественным обычаям.. ,» Інститут рукопису Національної бібліотеки України НАН України ім. В.І. Вернадського. Ф. 3. Спр. 7461.
Поки невідомо, які саме стосунки пов'язували цих двох людей, але можна припустити, що їхнє знайомство розпочалося ще в гімназійні роки: вони одночасно навчалися в новгород-сіверській гімназії до 1816 р. І. Сбітнєв, старший за М. Максимовича на 8 років, вже був учнем випускних класів, а Михаїл Олександрович, племінник майбутнього директора гімназії І.Ф. Тимковського, тоді вперше сів за гімназійну парту. За змістом листа можна припустити, що це був не поодинокий випадок листування, адже цих двох людей, без сумніву, пов'язувало багато, крім загальної першої альма-матер і любові до «российской словесности».
Роки, проведені на Волині, були для І. Сбітнєва всього лише важливим відрядженням. У жовтні 1835 р. він повертається до рідної гімназії, до свого найулюбленішого міста, але, на жаль, ненадовго - всього на два місяці. У цей час працює над досить серйозним науковим твором «Записки Ивана Матвеевича Сбитнева», який було опубліковано вже після його смерті 1887 р. в журналі «Киевская старина» Записки: Из времени учреждения на Волыни и Подолии после восстания 1831 г. русских школ взамен польских. Киевская Старина. 1887. № 2. С. 285-312; № 3. С. 439-468; № 4. С. 649-666; № 5. С. 52-72. і видано авторським примірником (книжкою). Ці «Записки», крім літературних переваг, мають ще й історичну цінність, тому що розкривають маловивчений період історії освіти в Україні.
Наприкінці 1835 р. Іван Матвєєвич залишає Новгород-Сіверський - за пропозицією Попечителя Київського навчального округу 1 січня 1836 р. він обійняв посаду інспектора Чернігівської гімназії. Через півроку, 2 червня, «по удостоению Комитета гг. Министров Всемилостивейшее пожалован орденом Св. Станислава 2-й степени» ДАЧО. Ф. 127. Оп. 14. Спр. 2118. Арк. 376-383.. Цей орден був заснований 7 травня 1765 р. королем польським і великим князем литовським Станіславом Августом Понятовським. У 1831 р. після придушення польського повстання 18301831 рр. разом з польським орденом Білого орла він був зарахований до орденів Російської імперії. Управління орденом та право нагородження були передані з Варшави в Санкт-Петербург. У 1832 р. з нього прибрали зображення Св. Станіслава, замінивши його вензелями SS, а одноголові польські орли на орденському хресті були замінені на двоголові орли Російської імперії. У 1839 р. Ніколай I видав новий Статут ордена, згідно з яким він тепер поділявся на три ступеня (до 1839 р. було 2 ступеня), а також нагородженим міг бути «будь-який підданий Російської Імперії і Царства Польського» як за військові і цивільні відзнаки, так і за приватні заслуги. Знак ордена другого ступеня розділявся на два види: хрест, прикрашений імператорською короною, і хрест без корони.
Подобные документы
Короткий нарис життя та особистісного становлення Івана Богуна як великого полководця, його місце в історії України. Берестецька битва, в якій Іван Богун проявив себе розсудливим полководцем. Гадяцька угода з Річчю Посполитою та війна з Московією.
презентация [459,5 K], добавлен 21.11.2011Життя та діяльність українського освітнього і церковного діяча, вченого-філолога Івана Могильницького. Дослідження української мови та церковної історії, їх зв'язок з долею українського народу. Домагання поширення мережі українських народних шкіл.
реферат [12,0 K], добавлен 19.01.2011Часопис "Волынскія Епархіальныя Вдомости" в контексті історико-краєзнавчого руху на Волині в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. Відомості про авторів нарисів, присвячених дослідженню православної та унійної доби в історії монастирів Волині.
курсовая работа [62,6 K], добавлен 22.05.2012Неоднозначна історична постать Мазепа залишила незгладимий слід не тільки в історії України але і в історії всього світа. Походження І. Мазепи та його рід. Іван Мазепа як культурний діяч. Бароковий універсум Івана Мазепи.
реферат [19,4 K], добавлен 18.03.2007У статті, на основі архівних документів, аналізується характер релігійного життя в Україні та основні аспекти державної політики щодо різних конфесій у середині 1980-х років. Розгляд керівної ролі комуністичної партії. Становище протестантських конфесій.
статья [21,8 K], добавлен 14.08.2017Успіхи княгині Ольги в господарюванні, політиці, розбудові держави та міжнародних контактах. Коротка історична довідка з життя Ганни Ярославни. Жінка в суспільному житті України за козацької доби. Постать Анастасії Лісовської, Роксолани, в історії країни.
реферат [28,3 K], добавлен 24.06.2014Історія роду Мазепи. Життя та історія кар’єри Івана Мазепи, його походження з пропольської сім’ї, отримання досвіду в дипломатичній та воєнній справі за допомогою поляків. Державна діяльність гетьмана України Івана Мазепи, підтримання стосунків з Москвою.
реферат [16,6 K], добавлен 23.11.2010Історична довідка про Івана Степановича Мазепу як найбільш відомого представника України. Дати життя та діяльності гетьмана. Особливості зорової поезії. Візуальна поезія (у формі колоколу), сповнена громадянського змісту "Дзвін гетьмана Івана Мазепи".
презентация [1,6 M], добавлен 21.02.2016Початок кар’єри Івана Виговського. Іван Виговський – помічник Богдана Хмельницького. Іван Виговський – гетьман України. Корсунська Рада. Змова і заколот проти Івана Виговського. Розрив союзу з Москвою та унія з Річчу Посполитою. Війна з Московщиною.
реферат [42,9 K], добавлен 08.02.2007Господарське життя первісної доби. Трипільська культура на землях України. Господарство скіфів. Економічний лад грецьких та римських колоній Північного Причорномор’я. Економічне життя слов’янських племен часів розселення на території України.
реферат [30,1 K], добавлен 28.11.2007
