З нових документів до історії Сіверщини (ХVІІ–ХVІІІ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

З нових документів до історії Сіверщини (ХVІІ-ХVІІІ ст.)

о. Мицик Юрій Андрійович - доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського Національної Академії наук України (вул. Трьохсвятительська, буд. 4, м. Київ, Україна, 01001).

Тарасенко Інна Юріївна - кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського Національної Академії наук України (вул. Трьохсвятительська, буд. 4, м. Київ, Україна, 01001).

У публікації представлені документи гетьманів Івана Скоропадського, Дем'яна Многогрішного, Данила Апостола, Кирила Розумовського, ряду полковників та інших старшин, різноманітна ділова документація (купчі, векселі, скарги тощо).

Ключові слова: універсал, лист, гетьман, Церква, купчі.

У черговому випуску ми продовжуємо уводити до наукового обігу документацію, яка стосується Сіверщини (про наші пошуки в архівосховищах і необхідність публікації документів з історії Сіверщини вже говорилось у попередніх частинах даної статті). Всього в цій частині статті наводяться тексти 44 документів, у т. ч. 21 - ХVІІ ст., а 13 - ХVІІІ ст., три у вигляді реґесту (№ 16а, 32, 43). Майже всі наведені джерела зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (далі - ІР НБУВ). Лише по одному походять з Центрального державного історичного архіву України у Києві (далі - ЦДІАК) (№43) та з Російського державного архіву давніх актів (далі - РДАДА) (№ 16а). Ще один документ передрукований з книги акад. М. Возняка (№ 18)1.

Серед документів цієї частини нашої статті необхідно знову виділити ті, котрі доповнюють «Український Дипломатарій ХVІ-ХVІІІ ст.», тобто універсали й листи гетьманів, полковників, взагалі старшини. У першу чергу тут представлені документи гетьманів Івана Скоропадського (5 документів, універсал), Дем'яна Многогрішного (1), Данила Апостола (1), Кирила Розумовського (1), генеральних суддів Сави Прокоповича (1), Олексія Туранського (1), полковників: ніжинського (Пилипа Уманця) (1), Петра Толстого (1), Генеральної військової канцелярії (1), батуринського сотника Стожка - 1.

Почнемо з документів ХVІІ ст., яких збереглося менше, і вже тому вони більш цінні. Першим за хронологією йде випис з чернігівських міських книг 1659 р., який містить у собі купчу (№ 1). Тут говориться про купівлю у Чернігові «пляцу», який купив о. Петро Кричевський, священик Спаської церкви. Як свідчить дещо пізніший запис на документі, о. Петро і його син (на жаль, його ім'я не вказано), теж священик, були й чернігівськими протопопами, а дружина сина по його смерті вийшла заміж за обозного (чернігівського?) і подарувала цей «пляц» архієрейському двору. Далі йдуть два дуже близьких документи 1663 р. (2, 3), по суті два варіанти одного документа. Це угода щодо млина між жителями Кролевця: М. Дулею та І. Григоровичем (Голубом?). Перший з них - це вірогідно той, що був кролевецьким сотником у 1650, 1656 рр. і котрий, як бачимо, жив ще в 1663 р. Другий, можливо, пов'язаний з родом Голубів, можливо, йдеться про батька генерального бунчужного у 1678-1687 рр. Костянтина Голуба. У документі вказано тодішню соціально-політичну верхівку Кролевця, причому можна дещо продовжити каденцію городового отамана Давида Юхимовича. Досі вважалося, що він був на цій посаді у 1657-1658, 1662, 1666, 1671 рр2., а тепер ясно, що він обіймав її і в 1663 р.

Першим з гетьманських документів іде універсал 1665 р. Дем'яна Многогрішного (№ 4). Він був виданий священикам м. Любеч (храми Різдва Богородиці і велико-мучениці Параскеви) на озеро Святе. Важливо й те, що він стверджував невідомий досі універсал чернігівського полковника у 1654-1657 рр. Івана Аврамовича (Поповича). Далі йдуть універсал ніжинського полковника Пилипа Уманця (4) та рішення стародубського полковника Петра Рославця (5) щодо млинів. документ історія сіверщина

Подаємо купчі, які традиційно непогано представлені. Тільки у ХVІІ ст. їх було створено 11 (з документів даної статті). У першій з них 1669 р. (№ 7) говориться про продаж глухівськими міщанами частини млина у с. Полошках під Глуховим та ін. Пилипу Грудяці, вірогідно батьку глухівського сотника в 1688-1689 рр. Кіндрата Грудяки. До цього документа прилягає угода того року, але складена пізніше (№ 8), що стосується Михалка та його пана, згаданого у попередньому документі Пилипа Грудяки (Гридяки). В якості городового отамана тут згадано Омеляна Івановича Жураковського, можливо, родича глухівських сотників Василя й Яська Жураковських, каденції яких припадають відповідно на 1667 та 1669, 1672-1676 рр. У купчих 1687 і 1696 рр. (17, 19) мова йде про глухівського сотника Кіндрата Грудяку, котрий купив у жителя с. Полошкова Стефана Шмина «плец… з хатою з огородом и з двома садками и з гаем». А у 1696 р. він придбав сіножать у орловських жителів.

Дві купчі 1675 р. (9, 10) стосуються Ічні, що перебувала у складі Прилуцького полку, та Стародуба. Тут мова йшла про продаж сіножаті над р. Удай та будинку в Стародубі. Купча 1676 р. (11) стосується Кролевця і генерального бунчужного Костянтина Голуба, який купив землі під містом, що належали кролевецькому міщанину Івану Лучинцю. В якості городового отамана названий Василь Яковлевич. Це, поза сумнівом, той самий отаман, який значиться і під іншим прізвищем: Дейнека. Кролевця стосуються ще дві купчі 1681 р. (13, 14). Тут мова йде про продаж млина Захаром Голубом згадуваному Костянтину Голубу, рідному брату. Говориться й про іншого власника млина - згадуваного вище козака Дулю. У купчих часто називається склад міської й сотенної верхівки, і ці купчі є типовим прикладом цього. А в документі 1685 р. (16) місцем дії знову ж таки є Кролевець і знову йдеться про млини. Згадується Василь Дейнека, але вже як померлий, і його син Григорій; померлий хорунжий Кролевецької сотні Василь. У купчій № 12, яка була створена у Батурині 1676 р., йшлося про купівлю сіножаті на р. Тютчі козаком с. Митченки. Купча 1682 р. (12) стосувалася Сосниці й сіножаті. Вона дозволяє продовжити каденцію сосницького сотника Павла Кричевського, котрий був на цій посаді вже у 1682 р., а не у 1684 р. як досі вважалося. Можна уточнити походження роду Холодовичів, з якого вийшли ряд сотників та вихованців Києво-Могилянської академії. Як бачимо, родоначальник Іван Холодович був міщанином та купцем містечка Вороніж. Наступний документ датований 1685-1686 рр. Це великий звіт (понад 150 арк.) про московське посольство піддячого Микити Алексеєва та українського гінця Івана Лисиці, тому подаємо тільки регест деяких фрагментів. До речі, про цього посла трапляються справи у РДАДА, зокрема у фондах «Малороссийский приказ» (№ 136. ч. 2) та «Малороссийские дела». У звіті мова йде переважно про татарські та турецькі справи, однак є дещо, що стосується України й дипломатичної діяльності Івана Самойловича та Івана Мазепи. Закінчуються документи ХVІІ ст. даної публікації двома пам'ятками іншої категорії. Одна з них - заповіт 1697 р. (20): житель с. Добротове (суч. Кролевецького р-ну Сумської обл.) Захар Пулинченко призначав свою спадщину дочці Орині та онукам, позбавляючи спадку двох синів, бо вони були марнотратними. Друге джерело 1695 р. - це уривок з судової книги Козельця. У ньому несподівано знаходимо літописний уривок про очаківський похід козаків та його керівника, київського полковника Костянтина Мокієвського. У ньому досить детально розповідається про перебіг подій, згадуються гетьман Іван Мазепа, полковник Семен Палій, важливі подробиці щодо діяльності Івана Мокієвського, населені пункти Сіверщини (Батурин, Козелець, Остер).

Тепер переходимо до документів ХVІІІ ст. Найбільшу цінність тут являють п'ять універсалів гетьмана Івана Скоропадського. Перші три (22, 23, 24) були створені у 1709 р. Першим надавалося с. Макове «Федору Олшанскому, товаришеви войсковому значному». Другим поверталася земля («остров») під Бахмачем удові шаповалівського сотника у 1694-1700 рр. Андрія Небаби, родича знаменитого чернігівського полковника Мартина Небаби. Третім надавалося село Райгородок Михайлу Забілі, осавулу полковому ніжинському в 1694-1708 рр., причому цей документ дозволяє стверджувати, що Забіла був на цій посаді і у 1709 р. Зазначимо, що села Макове і Райгородок існують і нині відповідно у складі Шосткинського р-ну Сумської обл. та Коропського р-ну Чернігівської обл. Наступні два універсали (27, 28) були створені пізніше, у 1715 та 1717 рр. Першим підтверджувалися два універсали Павлу Дублянському, писару Стародубського полку в 1709-1715 рр., новоміському сотнику в 1715-1730 рр. Вони були видані йому стародубським полковником, очевидно, Лук'яном Жоравкою на володіння с. Лопатні, заснування слободи у Мглинській сотні та збудування млина. Другим стверджувалося рішення комісії щодо конфлікту за землю між селянами с. Левенка Стародубського полку і удовою Івана Тимошенка. На самому початку ХVІІІ ст. було створено три купчі, причому перші дві 1702 та 1711 рр. збереглися у виписі з батуринських ратушних книг (21). У першій з них жителі с. Митченок продавали греблю й млин на р. Тютчій згаданому вище Павлу Дублянському ще як військовому канцеляристу. Купча важлива й тим, що серед членів батуринської верхівки називає й городового отамана Гордія Хрисановича, що дозволяє трохи продовжити кінець його каденції (з травня по серпень 1702 р.). Ця купча доповнюється іншою. У 1711 р. під час перебування у козацькому таборі біля порога Ненаситець Дублянський перепродав греблю й млин Івану Чорнишу (Чарнишу), гадяцькому полковнику в 1709-1715 рр. Третя купча 1714 р. (26) стосувалася того ж села Митченок Батуринської сотні. Цього разу о. Іван, настоятель храму Різдва св. Іоанна Хрестителя, продавав свій митченківський фольварок згаданому полковнику Івану Чорнишу. Свідками названі насамперед духовні особи: о. Григорій, священик Свято-Вознесенської церкви у Митченках та о. Павло Сиротенко.

Батурина стосується й документ іншого різновиду 1713 р. (25) - лист-клопотання батуринських городового отамана Івана Гордієнка та війта Івана Стефановича до генерального судді Семена Чуйкевича (?). У ньому йшлося про козака Івана Марченка, жителя Батурина. Під час ярмарку в день свв. мучеників братів Маккавеїв він купив коня, якого проміняв на іншого у глухівського козака Микити. Але оскільки його посланець чомусь не прибув у призначений термін у Глухів, виникло непорозуміння, яке необхідно було розв'язати. У супліці 1722 р. (33), адресованій наказному гетьману Павлу Полуботку, отамани, які доглядали коней, скаржилися на те, що їхній загін було притягнено для пошти та інших потреб у Конотопську сотню і просили вжити відповідних заходів. Ще одна супліка 1729 р. (36) була направлена о. Мойсеєм Кривецьким і парафіянами с. Попівки Конотопської сотні гетьману Данилу Апостолу. Говорилось про те, що вони закінчують будувати у селі Спаському церкву, але потребують допомоги жителів довколишніх сіл для підвозу дерева, і тому просили гетьмана видати відповідне розпорядження.

Дуже цікавими є документи під №№ 38 і 39. Вони звертають на себе увагу вже тому, що писані жінками, а це не так часто траплялося в ті часи. Перший лист 1738 р. був написаний Христиною Мойсеївною Ракушкою-Романовською з с. Костенич до Петра Іскрицького у справі про супуречку щодо його озера Слабоня. Христина посилалася на дозвіл стародубського полковника в 1709-1719 рр. Лук'яна Жоравки ловити там рибу й косити сіно на берегах. Христина - це невістка Романа Ракушки-Романовського - автора знаменитого літопису Самовидця, друга дружина його сина Івана, мглинського сотника в 1682-1687, 1689-1705, полкового хорунжого у 1689, полкового судді в 1705-1708. Відомо, що вона жила в Мглині в 1719-1728 рр., у 1733 р. дякувала листом своєму куму мглинському сотнику Олексію Єсимонтовському за позичені гроші, горілку та гречку. До речі, озеро Слабоня належало до с. Костеничі, яке гетьманськими універсалами було надано Івану Ракушці-Романовському. Щодо спірних озер, то його онук (син Христини) Максим Михайлович Турковський, мглинський сотник в 1733-1735 рр. (він бував також на посадах мглинського війта й осавула) і його дружина Ганна листувалися з Іскрицьким у 1745 р.3 Другий лист (39)

є не менш важливим. Він був написаний у 1743 р. Наталею Розумовською («Розумихаю»), матір' ю Олексія та Кирила Розумовських і був адресований сину Олексію, який був громадянським чоловіком цариці Єлизавети. У листі вона клопоталася про батька й сина Івана та Якима Сахновських, які обіймали посади відповідно чернігівського полкового обозного в 1739-1768 рр. та менського сотника в 1739-1743 рр. Далі йдуть документи інших категорій. Насамперед це свідчення по кримінальних справах. Першою йде справа 1720 р. (29), підписана Михайлом Григоровичем Огроновичем, прилуцким полковим обозним у 1717-1737 рр., який був тоді, як свідчить цей документ, ще й прилуцьким наказним полковником. Справа точилася про вбивство п'яним козаком Варвинської сотні Іваном Грищенком своєї дружини. Друга справа мала місце у 1722 р. (32), і злодій Федір Романенко дав свідчення про свої злочини y Сумах, за які був покараний відрізанням вуха. Але він знову вчинив злочин, цього разу в Ніжині, і знову попався. Його засудили до смертної кари, але з огляду на його молоді літа жорстоко покарали киями, відрізали носа й вигнали з міста. Нарешті третя кримінальна справа 1746 р. (40) стосувалася вбивства Оришкою Кравець своєї щойно народженої дитини, а її свідчення були зняті в містечку Глинськ під Ромнами. Згадані в справі й села Андріївка, Хоминці (нині - Роменського р-ну Сумської області).

Hевеликий документ 1721 р. (?) (30) являє собою рахунки Андрія Горленка. Відзначено, що 6 червоних було дано глухівському сотнику Андрію Марченку. Це - Андрій Маркович, який сотникував у Глухові в 1709-1714 рр.

Завершують дану подачу два документи, які стосуються церковного життя. 1767 р. священик Іван Білокожа (?) (42) написав генеральному підскарбію Якову Марковичу (знаменитому мемуаристу) розписку щодо сумлінного виконання пастирських обов'язків у його маєтності с. Сварків під Глуховом. Зазначимо, що дві подібні розписки 1763 та 1766 рр. нами вже були надруковані4, і там згадані деякі ті ж особи. Нарешті в останньому документі (43) 1786 р. подано регестом рапорт ігумена Свято-Онуфріївського монастиря в Жаботині Мелхиседека Шаховського про ігуменiв та ченців обителі. У ньому говорилось про походження ігумена та ще одного ієромонаха з Чернігівщини.

Насамкінець зазначимо, що підписи-автографи в документах підкреслені нами, а слова, які не вдалося прочитати, - знаком (…)*. Квадратними лапками позначені пропуски в тексті через якісь дефекти (обірвана частина тексту тощо) або відновлені по смислу слова. Датування, переважно подане кириличними літерами, переводимо арабськими цифрами.

Сподіваємось, ці джерела будуть цікавими і краєзнавцям, оскільки проливають додаткове світло на історію населених пунктів Сіверщини, на соціально-економічну, церковну і культурну історію краю.

* * *

№ 1

1659, вересня 10 (серпня 31). - Чернігів. - Випис з міських книг, який містить в собі купчу.

«Выпис с книг міских права майдеборского ратуша черниговского.

Року Божого тисяча шестсот пятдесят девятого мца августа тридцать первого дня. На уряде міском черниговском перед нами, Григорием Ивановичем Яхимовичем, войтом, а Григорием Олешковичом, бурмистром, и годом (?) зуполна в ратушу черниговском, ставши очевисто пан Веремій Корнеевич и Григорий Анъдреевич Москаленъко, месчане черниговские, явне, ясне и доброволне до книг міских черниговских признали, иж оны, маючи пляц цалый, тут в самом місте Чернигове обмеж пляцов Мишка, райцы, з другое стороны през лиц обок до кляшътору, с третее стороны тылом през лиц до паркану, с четвертое стороны так же през лиц напротивко Тимоха Гупы, волний свой власний никому ни в чом не пенъный и не заведеный правом вечистым, назад не ворочаючимся, на вічност всечестному господину отцу Петру Крическому, спаскому черниговскому, ему самому, паней малжонце и потомком его за осимнадцать коп грошей личбы литовъское продали и, гроши одобравшы, квитовали, даючи моць и владзу на том пляцу господинови селитисе, будоватисе и на оном спокойне мешкати и од себе кому хотіти дати, продати, даровати, записати. Того сознаючие, они сами, жони и потомкове их вічными часы боронити не мают и мочы не будут под закладом другое таковое сумъмы. А на далшое утвержене тое продажи тые сознаючие просили нас, уряд, о придане панов радных на подане в поссесию того пляцу, што мы с повинъности своей урядовой придалисмо с посродка себе панов радных славетных пана Алексія Матвіевича и пана Ивана Елисіевича Гумнича, райцов и месчан черниговъских, и при нас опатрного Марка Подгорского, слугу урядового міского, которые там бывъшы за доброволным поданем выш речоних сознаючих моцъю уряд своего подали, завели и вечным поссесорами всечестного господина отца Петра Кричевъского, свещенъника спаского черниговъского, его самого, панию малъжонку и потомки его зоставили. Которого поданя в поссесию пляцу выш менованого нихто не боронил з жадным правом належности, за трикротъным воланем слуги урядового міского нихто не отзывал и не был и того пляцу не боронил. И на том тую свою реляцыю до книг міских со(зна)ли(?). Што все для памети до книг міских есть записано. С которих и тот выпис под печатю міскою ратушною черниговъскою ест выдан.

Писан в ратушу черниговъском.

Емельян Иванович Яхимович, міский черниговъский писар.

Записи на звороті: «Запис вечистое продажы пляцу од пана Веремія Корнеевича и Григория Анъдреевича Москаленъка, месчан черниговъских, на вічность всечестному господину отцу Петру Кричевскому, свесченънику спаскому черниговскому, ему самому, жоне и потомком его сознаный року 1659 мца авъгуста 31 дня.

Сей плец пні обозная до двору архиерейского подаровала по своем тестю, небожчику отцу Кричевском, и по мужу своем первом, а его сну Кричевском, по протопопах черниговских».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50452. Оригінал, завірений підписом і печаткою)

№ 2

1663, листопада 22 (12) і 1671, липня 28 (18). - Кролевець. - Угода.

«Выпис с книг міских кролевецких.

Року тысяча шестсот шестдесят третого мца ноемврия дванадцатого дня. Перед нами, Гарасимом Стасенком, сотником на тот час кролевецким, Давыдом Ев-

химовичем, атаманом городовым, Иваном Роменцом, войтом, Яском Евстафовичем, Грицком Борысовичом, бурмистрами, урядом кролевецким, а при нас будучы Ивана Хижняка, Дацка Виндиченка, Данила Кгудженка, Грицка Романенка и при инших многих зацних особах сталася певная и неодмінная угода: з едное стороны славетного пана Михайла Василиевича Дули, мелника подоловского, а з другое стороны пана Ивана Грыгоровича (тут дописано олівцем у ХІХ ст. слово «Голуба». - Ю.М., І.Т.) в тот способ, иж пан Михайло Василевич Дуля доброволне позволил пану Иванови Грыгоровичу на той же гребли подоловской на реці Реті от міста Кролевца наперед старых млынов на протві бывшой млын постановити таким способом: скриня по половині, на которой скрині заставок дві Ивана Грегоровича, а з другого боку, кгды поспіет уробит Михайло Василевич Дуля заставок дві, а поднимат взвыш воды от старых млынов жадною мірою не важился Ивану Грегоровичу и инших будынков и приробков кромі двох заставок, абы вже болшы не важыл ставит под зарукою на его млсти пна полковника ніжинского таляров сто, а на сотника кролевецкого таляров десят. Що обідві стороны позволившися, просили нас, абы то было записано, що и ест записано. А ров (?) фундамент різаный повинен Михайло Дуля по половині платит Ивану (в іншому списку: «Грегоровичу». - Ю.Т., І.Т.). С которых то книг и сес выпис (в іншому списку «при печати звыклой міской ест выдан и стороні потребуючой подан в Кролевцу року вышше именованного. Корыкговал с книгами Ярош Стефанович, писар міский кролевецкий». - Ю.М., І.Т.). пну Захарию Ивановичу в року тепер идучом 1671 мца июля дня 18 при подписі рук уряду нашого кролевецкого и печати міской ест выдан.

Василий Яценко, сотник Войска его царского пресвітлого величества Запорозкого кролевецкий.

Семіон Мартинович, атаман городовый.

Иван Шмайтан, войт кролевецкий, з бурмистрами. Кость Маркевич (…)* писар кролевецкий, рукою».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50453.- Оригінал, завірений печаткою. Інший ушкоджений список, який не має додатку 1671 р., знаходиться у тому ж фонді під номером 50453. Запис на звороті: «Випис з книг кролевецких на греблю подоловскую»)

№ 3

1663, листопада 22 (12). - Кролевець. - Угода.

«Выпис с книг справ міских кролевецких. Року 1663 мсца ноябра 12 дня.

Перед нами, Гарасимом Стасенком, сотником кролевецким на тот час, а Давыдом Евхимовичем, атаманом городовым, Иваном Роменцем, войтом, Яцком Остапевичем, Грицком Борисовичем, бурмистрами, урядом кролевецким, а при нас будучи Ивана Хижняка, Дацка Видиченка, Данила Кгудженка, Грицка Романенка и при инших многих зацних особах сталася певная и неодменная угода: з едное стороны славетного пана Михайла Василиевича Дули, мелника подоловского, а з другое стороны пана Ивана Григоровича в тот способ, иж пан Михайло Василевич Дуля доброволне позволил пану Иванови Грегоровичу на той же гребли подоловской на реці Реті от міста Кролевца наперед старых млынов на протве бывшой млын постановити таким способом: скриня по половині, на которой скрині заставок дві Ивана Грегоровича, а з другого боку, кгды поспіет уробит Михайло Висилевич Дуля заставок дві, а поднимат взвыш воды от старых млынов жа[дно]ю мірою не важился Ивану Грегоровичу и инших будынков и приробков […] домы тых двох [зас]тавок, абы вже […бо] лшей не в […]ил[…]ви[…] под[…], що обідве стороны дозволившися[….]или[…], що ест и записано, а ручхудомент (?) рі[…] подане Михайло[…] половину платит Ивану Грегоровичу. С которых то книг и сес выпис при печати звыклой міской ест выдан и стороні потребуючой подан в Кролевцу року вышше именованного.

Корыкговал с книгами Ярош Стефанович, писар міский кролевецкий».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50454. Оригінал, завірений печаткою)

№ 4

1665, лютого 31 (21). - Батурин. - Стверджувальний універсал чернігівського полковника Дем'яна Многогрішного.

«Демко Игнатович, полковник вірного Войска его царского пресвітлого величества Запорозкого черніговский.

Ознаймуем сим писанем нашим каждому, хто бы того міл потребоват, тепер и по нас наступуючым антецессором, и кому би колвек показано сее наше писане до відомости доносим. Отец Григорий Пронкович (!) и отец Ерофій, священники любецкие, покладали перед нами лист от бившого черніговского полковника пна Ивана Аврамовича на озеро, прозываемое Святое, на храм святое великомчницы Пераскове и на храм Рождества Пресвятой Бцы, церкві любецкие, на вічност наданый и просили нас, абысмо и от себе особливий лист на тое ж выдали (?). Теды мы на прозбу помененных священиков будучи склонными и самое ж озеро и от себе лист дали, хотячы по кождом того, абы в том озері и вси хто так обывателей любецких и иных не был найменшою перешкодою и ..не важился кривды чиныты и отдалят. А хто бы мимо сее писане сміл и важился якого колвек в ловленю […], кождый таковый […] міет заплатит ко[…]чы приказуем кон[ечне?...].

З Куликовки июля […]».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50456. Оригінал, завірений печаткою. Запис на звороті ХVІІІ ст.: «Універсал полковника черниговского Демка Игнатовича подтвердителний 1665 года июля 21 д. по представлению сщеников Грыгория Прокоповича и Ерофия, состоявший на надание до храмов Рождественского и Параскевского озеро, прозиваемое Стое, и о нечинениї в том им ниякой перешкоди»)

№ 5

1668, лютого 26 (16). - Батурин. - Універсал ніжинського полковника Пилипа Уманця.

«Филип Иванович Уманец, полковник Войска его црского пресвітлого величества Запорозкого ніжинский.

Ознаймуем сим нашим писанем кому о том відати належало, а особливе и меновите пну сотникови новомлинскому, атаману городовому, вуйтови тамошнему до відомости доносим, иж мы респектуючи на кошт и працу и робленя греблі пна Ивана Омеляновича и Опанаса, товаришов войскових и обывателей новомлинских, у росториговами (?) млин на реці Лутаві и Крупце з едною заставкою, теди если оные своим коштом млин и сипане греблі поднімали, яко войсковые люде повинни всіми трома мірочками пожитковати. А если хто втручался на посилок их, помочи додавал, повинны по половині тот доход, приходячый зо млина, брат, а част половины [в] опатрности зоставати. Зачым оным тые всі пожитки пускаем им, козаком новомлинским, до ласки нашой и войсковой, варуючи, абы так старшина новомлинская, яко теж товариство и поспулство, найменшое им чинити кривди не важился. А если бы хто сміл и важился мимо сей виразный універсал наш заживати трудност, таковий, яко супротивний волі и росказаню нашему, кождый не увойдет войскового караня, иначей не будет.

Писан в Батурині 16 февраля 1668 року. Звыш менований полковник ніжинский».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50455. Оригінал, завірений печаткою)

№ 6

1668, листопада 6 (жовтня 27). - Стародуб. - Рішення стародубського полковника Петра Рославця.

«Копія козака сотні 1 полковой Илариона Омелкова.

Діялося в Стародубі октоврия двадцат семого тисяча шестсот шестдесят осмого року.

Передо мною, Петром Рославцем, полковником Войска Запорозкого стародубовским, ставши очевисто Стефан Федоренко, обыватель кгарцовский, и Михайло Никитович, козак з Борознина сотні Стародубовской, сами пред себе сознавши, реч свою подали, же в прошлом тисяча шестсот шестдесят шостом року септеврия первого дня за позволенем стародубовского воеводы ново на реці Росусі под Борознином, нижей села Росухи, млин своїм коштом а накладом збудовали и греблю заняли. В котором млині колес дві, хлібомелное и валюшное при одном камени постановили и от того ж воеводы за працу и мозуль свои слободи в оном своем млині по первое число септеврия в року тисяча шестсот шестдесят осмом позволенем уживавши и выдержавши послідший термин от воеводы назначоний, нам самом сповистили и писма от нас на часть свою мелницкую жадали. Теди взглядох и праци и кошті на жадане их мелницкое части не отдаляючи от них, в вичност им заховуючи, надали и уважовали, же до скарбу войскового дві мірочки з каменя и з валюшни дві части отдаючи в оном млині, третею частю владіючи одними роки и з валюшни часть ку пожитку своему мают брати и пожитковати (…)* и с того до скарбу войскового мают платити. В том их и потвержаем бить волно части третей мелницкой ни от кого перешкоды и в отракті (?) не міли и яко хотячи оного яко своею владіли и к найліпшому своему пожитку оборочали и міл бых и хто ото ку праву отзиват, таковий под виною на вряд слухаючий речи справы коп шестдесят грошей платити мает. На цо задля стверженя и певности ліпшое сей наш лист реченним мелников с подписом руки нашой и при печати дали.

Діялось в Стародубові року, мца и дня вышей описанних. В подлінном подпис таков:

Петро Рославец, полковник Войска Запорозкого стародубовский. Свідетелствовали: хоружий полковий Григорий Савіцкий.

Вахмистр Иван Ващинский (?).

Такову подлінную крепость по засвідителствованиї от коммисиї принял и росписалъся козак сотні полковой Дорофей Ларионов син Омелков».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50457. Тогочасна копія. Внизу документа намальоване коло, всередині якого написано: «мисто печати»)

№ 7

1669, лютого 6 (січня 27).-Глухів.- Купча.

«Я, Иван Гаврилович ис сыном своим Иваном, мещане и обывателе глуховские, чиним явъне и свідомо сим нашим писмом, кому то потреба відат тепер и в потомные часы, иж есмо з доброй воли нашой продали третюю част у млину, стоячом гребли пана и пастыра новгородского и всего Сивера, в сели Полошъках на риці Слипородi, к тому теж ис полем и з дворищем и зо всем осадовем за с[уму] готовых грошей, то ест за золотых сто личбы литовской[…]. Продал есми ему самому Филипу Охрімовичу Гру[дяці, жо]ні его и потомству его. Волно ему, гді хотя п[родат] и дароват, и кому хотя продат и на свой пожиток об[ернут] яко свое власное. До которой продажи третей части у[….мено]ванного Ивана, так теж и во всем осадові помененой сам ся[…] субмитовал вічными часы помененного Филипа Груд[яку…] не турбоват и во вшеляких мiсцах ни в чом не гамоват. На що для [лі]пъшой віри и певности сий мой доброволный запис даю менованному Филипу Грудяци при людях зацных и віри годных: при пану Филипові Уманцу, на тот час сотнику глуховскому, при пану атаману городовом Данилу Рубану и при войту глуховском Федору Яковлевичу, Данило Ясмовский, Степан Осипович, Михайло Лескович, шапочник, Степан Михайлович, могоричники оные персоны.

Діялося в Глухови року 1669 мсця ануария 27

Устне и очевисте прошоный о подпис руки от вышменованного Ивана Котляра Гавриловича Кирил Корніевич, писар глуховский, рукою

А к сему то запису устне и явъне прошоный от Ивана Гавриловича Роман Михайлович о подпис руки, козак и обивател глуховский.

Устне прошоный от того ж Ивана о подпис руки Карп Яковлевич Шаравара, мещанин глу[ховский].

Устне и явъне прошоный от Ивана Гавриловича Роман Михайлович о подпис руки, козак и обивател глуховский.

Устне прошоный от того ж Ивана о подпис руки Яков Романович Рыхлик, писар сего запису».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50459. Оригінал, завірений підписами i печаткою)

№ 8

1669, вересня 17(7). - Глухів. - Угода.

«Року тисяча шестсот шестдесят девятого мсця септеврия семого дня.

Перед нами, врядом города Глухова, меновите передо мною, Яском Михайловичом Жураховским, сотником Войска Запорозкого глуховским, а при мні будучим Омеляном Ивановичом Жураховским, атаманом городовым, так теж Федором Яковлевичом, войтом глуховским, и при иных людех зацных и віри годных, при пну Данилу Есманскому, козаку и обывате[лю] глуховском, и при Ходку Щебрянском та теж и при пну Степану, […]ріку полошковском, иж що была спорка и турбация Михалц[и….] ченку с пном Филипом Гридякою за заслужоное свое зо трина[…] літ, за которую заслугу его во всем ему досит (…)*[...] меновите во всіх трох руках под онои ниве ув одной руці под горунови[…]ром из засівом, полтори осмачки жита, у другой руці у Есманском […вер]ху(?) ниву дал засіяна яриною осмачки дві овса […]то проса[….] и в третей руці целины осмачок на сім ему, Михалце, у вічност за грошей золотых

двадцат, вола, коровы дві, третюю телицу, свиней о[см…]рицатеро, пол одинадцота золотого на двох одежи далем ему, Михалку, найпірви жупан, кожух, сермягу и все що колвек было потреба за[…] всем тое ему, Михалце, за заслугу его зоплатил. На що для ліпшой віри и певности их, обох сторон, слушное в заплаченю его, Михалки, заслуги поеднане казалисмо до книг міских глуховских зописат и выписавши с книг, випис казали дат ему, Михалце, пну Филипу Гридяце на себе вічный зопис, абы его в том яко его самого, так малжонку и потомство вічними часы не турбовал. При выш написаном уряде и людех зацных писан в Глухові року и дня выш описаного с подписом рук и при печати [...].

Лаврентий Захаревич Долинский, писар на тот час будучий глуховский, руку свою приложил».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50462. Оригінал, пошкоджений, завірений печаткою)

№ 9

1675, квітня 20 (10). - Ічня. - Купча.

«Року тисеча шестсот семдесят пятого, мсця априля десятого дня.

Перед нами Остапом Гологарем, вуйтом, Ониском Корогвичем и Мартином Редкою, бурмистрами, на сей час будучими иченскими, ставши очевисто, Хвеско Білоцерковец, сознал речевисто, доброволне до сего запису, иж продал сіножат свою власную, никому ни в чом не заведеную над Удаем, помеж Василевой Грицащенкой сіножати лежачую. Которую купил был Білоцерковец у Ива[на] Яценка посполу з Гришком Антоненком. Прето кром Гришковой половицы свою половицу сіножати и лозу понад рекою Удаем, Давиду Петровичу за вусим золотых полской личбы вічными часы. На чом для вшелякое віри и далшой памяти и сее писмо Хвеско Білоцерковец перед нами вышеописанным урядом и при печати міской Давыду Петровичу для спокойного ему тое сіножати уживаня даем.

Писано в Ичні року и дня вышей описаного.

Устне прошоный от Федора Білоцерковца о подпис руки Федор Пісоцкий рукою».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50668. Оригінал, завірений печаткою)

№ 10

1675, квітня 30 (20). - Стародуб. - Купча.

«Выпис с книг справ міскых стародубовских права майдебурского.

Літа от нароженя Сна Бжия тисяча шестсот семдесят пятого мсца априля двадцятого дня.

Перед урядом міским его црского пресвітаго влчства стародубовским, передо мною Иваном Михайловичом, войтом, Лаврином Яковлевичом, Тимофіем Игнатовичом Нагаскою, бурмистрами, райцами, лавниками, ставши очевисто Александра Григориевич Голиченок, козак полку Стародубовского, доброволне признал в тот способ, иж продал половицу двора своего власного, светлиц дві передних и комору, никому ни в чем не пенную и не заведенную ни в какой суммі, стоячий в місті об межу з едной стороны от Костантия Ларионовича, небощика, бывшаго войта, а з другого боку од ринку против шпиталя, за певную готовую, сполно до рук моїх одличоную, сумму пнзей, то ест за коп сімъдесят грошей личби литовской монети доброй пану Василию Яковлевичу, мещанину стародубовскому. Од которого подвора помененый Александра Голиченок, оддаливши себе самого, жону и покревних своих, вічнимы часи не мает упоминатися и встренту міти. Волно пожитковат ему, Василию самому, жоні и потомком и жадним кревним на вічние часы албо теж продат, дать, даровать и ку своему пожитку оборочат. Просили зобополне, абы до книг міских стародубовских было записано. А по записаню и сей выпис з тых же книг ему, Василию Яковлевичу, мещанину стародубовскому, з подписом руки мене, войта, писара міского при печати врядовой для подпартия ест видан. Писан в Стародубі.

Иван Михайлович, войт стародубовский, зо всім маистратом. Иосиф Мартинович, міщанин, стародубовский писар».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50669. Оригінал, завірений підписами і печаткою)

№ 11

1676, травня 20 (10). - Кролевець. - Купча.

«Року 1676 мсца мая 10 дня.

Перед нам Яном Николаевичем Маковским, сотником кролевецким, Василием Яковлевичом, атаманом городовым, Иваном Шмайданом, войтом, Михайлом Роменъцем и Гапоном Горъбаченъком, бурмистрами, врядом кролевецким, тудеж при бытности так товариства, яко и міщан немало, на тот час на справах міских засядаючи, постановывъшися очевысто Иван Никифорович Лучинец, міщанин кролевецкий, сознане свое доброволное учинил, иж продал поля своего власного ныв седм, лежачого в кгрунті кролевецким, во всіх руках славетному пну Констанътыю Ивановичу Голубу за певную сумъму, исполно до рук моих отличеную, то есть талярый тридцать, ему самому, жоні и потомком его на вічъные, а непорушоные часы з волним шафунком и обовязком от кождого такового хто бы міл уступовати до оной доброволной продажи моей, варую […]им власным коштом и накладом (в каждого уряду) отбувати и очищати […] жона моя, яко и потомки мои и с кревних ближных и далных жадного […] до пна Константыя не міли. Волно ему яко актору и деръжавъци вс[…] поссесией міючи и дыспозыцией яко хтіт ведлуг умислу своего шафо[вати…]. При которой продажи моей (а на тот час при зебраню до выш намененного уряду) бы[ли] люде зацные и віры годные, Конону Ивановичу, Евстафию Лукъяновичу, Ивану Макаровичу, Лукашу Ивановичу, Ивану Кунашовичу, Василию Бабыченку и при [инных] немало будучих и неименованых. Що просили нас о актыковане запис так виш менованного уряду, яко и подукуванных (?) особ, щосмо казали записати и выдати пну Константыю Ивановычу с подписом рук писара міских и притыснением печаты міской кролевецкой, яко и есть выдан року и дня звыш пысанъного.

[…] Максименко, писар міский кролевецкий, рукою».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50470. Оригінал, завірений печаткою. Запис на звороті:

«Купчий запис на сім нив во всіх руках пну Костантию Голубу от міщанина кролевецкого Ивана Лучинца»)

№ 12

1676, травня 26 (16). - Батурин. - Підтвердження купчої.

«Року Бжого тисяча шестсот сімдесят шестого мсця мая шестогонадцет дня. Ознаймовал передо мною, Яреміем Андріевичом, сотником батуринским, по-

мененний Пархом Перека, обывател візду нашего Батуринского, з Митченок, иж закопал (описка, слід читати «закупил». - Ю.М., І. Т.), на Тютчи прозиваемой, лежачую подле заджели (?), на которую сіножат упросил нас урядовне, абы нихто ему жадною перешкодою не бил в кошеню з обивателей митченских, так и инших людей, бы жадной нихто не міл (?) утички до тоей сіножати, а ежели би хто мал отдаляти Пархома Переку вишей помененного, на такового заруки покладаем до шкатули войсковой талярей сорок и комишин в фляк (?) сто. Для ліпшой зас певности казалем и печат свою приложит.

Діялося в Батурині року и дня вишей описанного.

Ярема Анъдріевич, сотник батуринский, Федор Білик, атаман городовий».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50471. Оригінал, завірений печаткою. Запис на звороті:

«Купчая от Гички на сіножат надтютчковскую. Року 1719 декаврия 16»)

№ 13

1681, вересня 21 (11). - Кролевець (?). - Купча.

«Року Бжого 1681 септеврия 11 дня.

Перед нами Иваном Миколаевичем Маковским, сотником кролевецким, Романом Дубовиком, атаманом городовим, Аверкием Антоновичем, войтом, Григорием Мартиновичем и Петром Ивановичем, бурмистрами, персоналне ставши пн. Захарий Иванович Голуб, чинил нам, зуполному вряду кролевецкому, оповедь, иж рожоному своему пну Костантому, бунчуковому войсковому енералному, продал за талярей сто четвертую заставку в млині горішнем подоловском от Дулі тримаючую. Юж теди до того млина горішнего и до нижнего на ровчаку я, Захарий, жона и потомки мої не міюся и оны интересовати и жадних алтераций правных з едноутробним братом моїм я сам, жона и потомки мої не повинны вщинати под зарукою совитою проданного млина на суд енералний варую, рожоному зас моему жоні и потомкам его вікуисте владіти, уживати и кому хотіти тож продати и даровати волно им свое доброе. Що для документалнійшого свядецтва писмо сее до книг наших міских кролевецких казалисмы записати, що ест пред выш менованним урядом кролевецким и записано.

С подлінного записа читал сотенний кролевецкий писар Яким Мосціпанов».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50477. Копія ХVІІІ ст.)

№ 14

1681, вересня 21 (11). - Кролевець. - Випис з кролевецьких міських книг, який містить у собі купчу.

«Року Бжого 1681 септеврия 11 д.

Перед нами, Иваном Миколаевичем Маковским, сотником кролевецким, Романом Дубовиком, атаманом городовым, Аверкием Антоновичем, войтом, Григорыем Мартыновичем и Петром Ивановичем, бурмистрами, персоналне ставши пан Захарий Иванович Голуб, чынил нам, зуполному вряду кролевецкому, оповід, иж рожоному своему пну Костантому, бунчучному войсковому енералному, продал за талярей сто четвертую заставку в млыні горішнем подоловском от Дулі, тримаючую, юж теды до того млына горішнего и нижнего на ровчаку я, Захарий, жона и потомки мої не міюся и оны вічными часы интересовати и жадных алтераций правных з единоутробным братом моим я сам, жона и потомки мої не повинны вщинати под зарукою совитою проданного млына на суд енералный варую рожоному зас моему, жоні и потомкам его вікуїсте владіти, ужывати и кому хотіти тож продати и даровати волно, як свое доброе. Що для докоменталнійшого свядецтва писмо сее до книг нашых міских кролевецких казалисмо записати. Що ест пред звышменованным урядом кролевецким и записано.

Захарий Иванович Голуб.

А сей выпис з книг міских при печати міской ствердивши и выписавшы, дан до рук его млс п. Костантому Ивановичу Голубови, бунчучному войсковому енералному. Иные особы духовного стану и свіцкого, при том записі будучые, до которого п.

Захарий руку свою подписал и печатию своею ствердил.

Тому ест свідомый честный гсдн отц Грыгорий Михайлович, презвитер храму стителя Хва Николая, намісник кролевецкий.

Другой честный Гсду отц Григорий Иванович, сщенник Всемилостивого Спаса, передміский кролевецкий.

Павел Ведера, Максим Джумін, Сава Сокалский, Ярема Швец, Ведерин зят, значные жытелі кролевецкие.

Иван Миколаевич Маковский, сотник кролевецкий, рука власная. Роман Дубовик, атаман городовый.

Аверкий Антович (!), войт кролевецкий.

Григорый Мартынович, Петро Иванович, бурмистры кролевецкие, пры подписі рук и печатю міскою писмо сее конфірмовали.

Петро Грыгориевич, писар на тот час будучый кролевецкий, тут подписал».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50475. Оригінал, завірений печатками)

№ 15

1682, лютого 25 (14). - Сосниця. - Купча.

«Року Бжого тисяча шестсот осмдесят второго мсца феврал[я] четвенадцетого дня. Пред нами, урядом ншим міским сосницким, пред нами Павлом Кричевским, сотником сосницким, Кузмою Кондратовичем, войтом сосницким, Григорием Кондратовичем, Иваном Даниловичем, бурмистрами, и при бытности Василем Тимофіевичем, ктитором Сто-Троецким сосницким, ставши очевысто Даниел Сухомлиненко, жител и товариш войсковый сосницкий, чинил доброволную оповедь, иж свое власное займище у Ворониже з середним окном млиновым з частю належачое сіножати до того окна на реці Есмані против ліса Трояна продаю и в посессию подаю пну Ивану Холодовичу, мещанину и купцу воронизкому, за певную сумму талярей двадцят сполна личбы полское у вічност. В том варую, абы я сам, жона и діти нши, и с кревних нших близких и далеких не втручалис и жадного утиску пну Ивану Холодовичу не важилис чинити под совітою заплатою сумми выш мененое. Волно будет пну Ивану Холодовичу тим займищем и на нем зостаючим окнум млиновим ему самому, жоні и потомству его вічне диспоновати, цале деклярую. Мы, уряд вышменений, чуючи доброволное Данила Сухомлиненка сознание в продаже займища у Воронижу з середним окном и частю належачой сіножати и з прозбы его ж казалисмо записати и стороні потребуючой з подписом рук и притисненем печати урядовой выдати.

Писан в Сосниці року выш мененного. До тоей справы уряд подписался:

Павел Кричевский, сотник сосницкий.

Козма Кондратович, войт сосницкий, з бурмистрами».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50478. Оригінал, завірений печаткою)

№ 16

1685, березня 26 (16). - Кролевець. - Випис з кролевецьких війтівських книг, який містить купчу.

«Випис с книг ратуша кролевецкого войтовских Року Бжого 1685 марта 16 дня.

За відомом пна Костянтина Ивановича Голуба, бунчучного Войска их црского пресвітлого влчства Запорозкого енералного, перед нами Иваном Миколаевичем Маковским, сотником кролевецким, Калеником Федоровичом, атаманом городовым, Петром Ивановичом, войтом, Григорием Мартыновичем и Стефаном Ювъхимовичом, бурмистрами кролевецкими, постановившыся очевисто Дацко Ващенко, жител и козак наш кролевецкий, обополне с Тимошем, рожоным меншим братом своїм, нам, зуполному урядови кролевецкому, чинили оповедь, иж на реці Рети низше Резникового млына, а вышшей его млсти пна бунчучного и Аверченкового, гребля их положенем зостаючая. На которой гребли кул двы мучних, а третий ступний в клітці одной през небожчика Васка отца их сполне з небожчиком Василем Дейнекою их власъним коштом и працею обополъною на мененной гребли млин ест збудованный. С которого розміровых прыходов так Васко небожчик, бывшый хоружый сотні нашой Кролевецкой, як и Васил Дейнека, небожчик, значный товариш бывшый сотні ншой и жытел кролевецкий, они сами як товариши до смерти одбирали и ужывали. А по смерти их жоны и потомки их же аж по сее время половинную часть збирают и уживают. Зачим тепер Дацко и Тимуш Ващенки с порады своих приятелей и з свого обополного зезволения свою отцевъскую половинную часть млына, то ест камінь один и половину ступника, продали Григорию Дейнеці, козакови и жителеві ншему кролевецкому, яко ближшому до тоей своей же половины товаришевы своему за зуполную сумму готовых грошей пятсот золотых и талярей двадцяти. Ме[не]ные Ващенки при отобранню грошей своей отцовской проданной половинной части вічными часы выреклися, а Григорию Дейнеці тым купленним млыном ему самому, жоні и потомком его вічысте диспоновати, спокойне уживати и кому хотіти продати и даровати волно. Продажа доброволная и купля сяя ест до книг наших міских кролевецких записанная для памяти в потомъные часы и выпис с книг міских слово в слово выписавшы, при звыклой печати міской потребуючой стороні писарови міскому выдати велілисмо.

Діялося в ратуши ншом кролевецком року и дня звыш описаного и пред выш мянованною енералною особою и пред зуполным урядом ншим кролевецким.

Иван Миколаевич Маковский, сотник кролевецкий, руку свою приложил».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50480.- Оригінал, завірений підписом і печаткою. Записи на звороті: «Петро Григориевич, писар міский кролевецкий, рука власная»,

«Купчий випис з книг міских кролевецких Григорию Дейнеці на купление одного каменя мучного и половини ступного на греблі на реці Реті между вишшою Го-

лубинскою и Аверковскою, и нижшою Резниковою будучой, от Дацка и Тимоша Ващенков в року 1685 марта 16 данний»)

№ 16а

1685-1686.-Звіт про московське посольство піддячого Микити Алексеєва та українського гінця Івана Лисиці (регест)

Грамота царів Івана V і Петра І від 10.11. (30.10).1685 р.

Скарги на ординців, які вчинили наскок на Полтаву і взяли великий полон.

Відписка посла до В.В. Голіцина 22 (12).12.1685 р. (з Батурина)

Я прибув у Батурин 5 грудня, 6 числа був у гетьмана Самойловича, а 7 числа послав до Мазепи перекладача Аврама. 11 грудня до мене приїздив Мазепа. Я затримався в Батурині, бо гетьман Самойлович буде писати до константинопольського патріарха; думають, кого послати зі мною. Були у Самойловича в Батурині запорожці. Мова йшла про ординців.

Відписка посла до В.В. Голіцина 3.01.1686 (24.12.1685 р.) (з Батурина)

Були переговори з гетьманом, мова йшла про Кочубея. Самойлович хоче писати листа до кримського хана, користуючись оказією.

26 грудня треба виїхати з Батурина. З послом гетьман дав свого посланця «Лисиченка» з трьома чоловіками.

Відписка посла до В.В. Голіцина 15(5).2.1686 р. (з Перекопа)

З Переволочної виїхали на Січ. Перед Січчю нас зустрів осавул з 15 козаками з військовим прапором. 16 січня прийшов до посла та «Ивану Лисице». Рада в колі. Військовий прапор з польським гербом (одноголовий орел). Посол передав лист щодо його пропуску і провідників, який прочитали в раді.

Були у хана і з ханською грамотою посол вирушив у Константинополь. Лист Магмет-султана до Абу-Бекіра, в якому мова йшла про запорожців. Лист патріарха Досифея до боярина.

(РДАДА. Ф. 89. Оп. 1. № 1685 р. Арк. 60, 103,105,107, 109, 116, 143-145, 158.

Оригінал)

№ 17

1687, вересня 21(11). - Глухів. - Купча.

«Року 1687 мсця септеврия 11 дня

Передо мною Василием Феодоровичем, сотником глуховским, Войска их црского прес. вел. Запорозкого, Алексіем Михайловичем Туранским, городовим атаманом, Герасимом Тимофіевичем, войтом, Демяном Ивановичем, Яремою Михайловичем, бурмистрами, инных людей зацных товариства войскового и мещан при том немало было.

Постановившися очевисто перед нами, урадом, Стефан Шмы[н], обывател села Полошкова, сознавал явне, ясне и доброволне, мовячи таковым словом, иж панове урад продалем плец свой з хатою з огородом и з двома садками и з гаем власний мой, ни в чом никому не пенний и не заведений, лежачий на селі Полошкові, межею од Ивана Маджуги, а з другой сторони межа улицею од Андрія Соплі, за готовую суму золотих сто. Продалем пну Кондрату Филиповичу Грідяці, козаку и обивателю глуховскому, ему самому, жоні и дітям его у вічност и в спокойное держане. Волно ему, пану Гридяці, сюю куплю свою дат, дарова, зміняти, на церков ликговат и як хотя диспонуват. А я юж, Стефан, в тую помянутого продажного пляцу отдаляю самого себе, жону и діти мої приятелей близких и далекых, жебы нихто не важился юж пана Гридяку за тую мою продаж турбовати, для чого и рукоданной сее писмо мое пану Гридяці даю, при звыклой печати урадовой и з подписом руки писарской.

Діялося в Глухові року и дня вышей написанного. Гаврил Ясликовский, писар глуховский, рукою»

Запис на звороті: «От Стефана Шмина, жителя полошковского, на плец з двором, садами в селі Полошкові пну Грудяці».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50485. Оригінал, завірений печаткою)

№ 18

1695 р. - Уривок з судової книги Козельця, в якому містяться відомості про київського полковника Костянтина Мокієвського.

«Експедиция Очаковская.

Року 1694 п. Константин Мокіевский, полковник киевский, за позволенем ясновелможного его мл. пана Иоана Мазепи, Войска их царского пресвітлого величества Запорозского, с приданними полками охотноохочими Пашковского и Михайла Палаженченка и с Паліем ходили под Очаков, где значную добичу взяли и чтири корогвы янчар збили и корогвы побрали. А то справил своею отвагою мененный пан полковник киевский, который сам вперед з своим полком на піхоту янчарскую скочил, много порубали и много побрали живцем. Діялося в пяток 3 августа, с которими неволниками отдали п. гетману и три корогві, бо четвертую в бою подрано. А корогвы были жовтиі. З неволниками послано с полку нашого Киевского п.Ивана Фалковского, Романа Рожанского, сотника гоголевского, на Москкву, придавши им з кождой сотні по килка товаришов, которих значне пожаловали их цар. пресвітлое величество. По той значной вікториї над неприятелми помененного пана полковника, гди Бог немалим фрасунком навыдити рачил, бо ему жона Анастасия Зеленковна року 1695 в похвалную суботу померла, зоставивши дві дочки маленкиі Анну и Настасию. Была тая пані барзо мудрая, набожная, убогих великая милосниця, ніgды не прожновала, завше албо читала, албо до церкви Божой що справовала. Тіло еи отпроважено до Остра. Которое зоставало през свята воскресенские на слободі в церкви мурованой, а по святах воскресенских отпроважено до Печерского и там также килка недел зоставало в преділі, а потим погребено там же на цминтарі печерском в гробі мурованом. Потим того ж сестренец мененного п. полковника Иоан в той же Пост Великий помер и в Вербную суботу похован у Преображения Господня в Козелцу. Потим брат его рожоный Андрей в Батурині помер и похован в Баришполі. Того ж року пані Войнеровская (!), сестра рожоная его мл. пана гетмана, померла, хорою постригшися в иноческий чин пречестною госпожою Мартою Магдалиною, Мазепиною маткою, а игуменіею печерскою. Того ж року ясневелможный его мл. пан гетман Иоан Мазепа з их царского пресвітлого величества войсками Кезикермен, Ослам, городок Шиндерія и Таван узяли и дощенту знесли и в Тавані свое осадили войско. Трвали тие городки под турецким цесароом близко пятидесят літ, але Таван барзо давно, як пишет Білский, взято. В тих городках барзо много армат и скарбов, тилко барзо зле учинили, иж як рабовали, запалили и много и наших погоріло. Много над всіх и там доказовал той же прерожоный пан Мокіевский, полковник киевский, бо на самый стос сам собою ис товариством кидався, до которого из инших полков товариство охоче приставало ис своим полком, тилко ему приписуючи славу, отказуючи, хто спитал: и мы Киевского полку, бо и наперед там в ниж січы под городки водными суднами зайшол и станол и зараз неприятелеві подгородки показался. Много того зацного и отважного мужа рицерских ділностий, которих трудно до выписаня. Носит той дом за герб ключ жолтый в полю блакитном, от давних літ продком его за услугы их, которые отчизні своей и Речи Посполитим (!) морем и полем отправовали, в татарскую и турецкую землю впадаючи, от королев полских данный».