З нових документів до історії Сіверщини (ХVІІ–ХVІІІ ст.)

(БПАН. ВР. № 280. Арк. 115 зв., 116 зв. Опубліковано: Возняк М. Хто ж автор т. зв. літопису Самовидця?. Львів, 1933. С. 62-63)

№ 19

1696, червня 16 (6). -Глухів. - Купча.

«Року Бжого тисяча шестсот девятдесятого мсця июня 6 д.

Я, Галька Матвіїха Гречаная з пасинками моїми Анъдрушком и Стефаном, жителі орловские, відомо чиним и сознаем явне в кожного суду и права писмом, иж продалисмо сіножать свою власную, никому не пенную и не заведеную, лежачую взявши от Слизници понад Свесою уз шлях ямъполский до сіножати Василя Соловейка ямполского, его мл. пану Кондратови Филиповичу Грудяце за сумму грошей золо-

тих тридцять. Якую руками нашими принявши, тую от нас проданую сіножать, так як наменило, в моць в посесию и вічное владіние ему, пану Грудяце, пущаем, же вже не повинни мы сами, так малжонки и потомъкове наши, пртелі близкие и далекие, инътересоватися и жадного уступу міты. Якую теды куплю и продажу оповювши уряду міскому, тих же для стверженя лучшого и просилисмо его млсти пана Василия Федоровича, сотника глуховского, пана Алексія Туранского, атамана городового, Савы Федоровича Почаповця, войта, Давида Яковлевича, Ивана Прокоповича, бурмистров, о притиснене печати міской и о подписи руки писарское.

Діялося в Глухові року и дня звыш писанного. В. Игнатович Безпалий, писар[….]».

Запис на звороті: «От Гречаной данная купчая на сіножат от Слизниці над Свесю».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50506. Оригінал, завірений печаткою)

№ 20

1697, травня 24 (14). - Кролевець. - Випис з кролевецьких війтівських книг, який містить заповіт.

«Выпис з книг міских кролевецких.

Року Бжого тысяча шестсот девятдесят семого мсця мая 14 дня.

Перед зуполным урядом міским кролевецким, Иоаном Николаевичом Маковским, сотником, Федором Королем, атаманом городовым, Максимом Ефремовичом, войтом, Иваном Андріевичом, Федором Иосифовычом, бурмистрами, и при бытности жителей добротовских віри годних, при Конону Мірочнику, Павлу Малому, Тимошу Михайленку, Трохиму Сотченку, Панку Гриценку, Антону Чайці, Остапу Пулынченку и Денису Пулынченку, алтыновских я, раб Бжий, Захарий Пулынченко, жител добротовский, чиню відомо сим моїм остатним тестаментом, иж будучи блызший ко смерти, нежелы ко животу, а видячи сынов своїх Грицка и Карпа пустодомцов и марнотратцов, не памятаючих страху Бжого и приказаня моего не слухаючих, еще при совершеной памяти роспоряжаю все имение свое отцевское и набытое. Во первых Грицко, сын мой старший, жебы ні до чого діла не міл, бом двойчи на господарстві сидылем, а оного марно потратыв. Карпу, теж сынови меншому, ежели попрестанет лотровати и господарства пилновати будет, то двор мой ему отказую. Которий купилем в Лыхацкого з огородом и зо всім будынком, гай над Тереховою з одного боку од Алтыновки по ярок и […шутков]ский. Ему ж, Карпу, дочці моей меншой Орині отказую млын на речці Коропі з обох сторон з лісами и з гаями, другий на Тереховой млынок тож з гаями ей же, Орыні, в Алтыновці огородов два и поле все Орыні. Так теж и двор, где сам живу, з обома огородами и зо всім кгрунтом, в Добротові лежачий, Орыні. Грицкувым дітем, а моїм внукам, Кирику отказую быка, а дівчатам корову и дві овці. А тіло мое многогрішное по преставлениї дочка моя Орына повинна (це слово написано двічі. - Ю.М., І.Т.) по християнску погребти яко то сорокоуста […] и столи всі пооправлят. А хто бы мів сей мой остатней волі и тестамент сей касоват, з сынов албо з родычов, з блызких и далеких, илы теж перед яким урядом, то таковый мает зо мною росправитися пред нелицемірным судиею егда имат воздает комуждо по ділом и подпадет тому идеже должен (?) рок. На що для ліпшой віри и певности за мої сей тестамент при печати міской и сотницкой, в потомние часы служачий, веліли мы выдати.

В Кролевцу року и дня вышписаного».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50509. Оригінал, завірений печаткою)

№ 21

1702, серпня 7 (липня 27) і 1711, червня 30 (19). - Батурин. - Випис з батуринських ратушних книг, який містить у собі купчі.

«Випис с книг міских ратуша батуринского.

Року тисяча семсот второго мсця июля двадцят семого дня.

Перед нами, Димитрием Нестеренком, сотником, Гордіем Хрисановичем, атаманом

городовим, Романом Тимоновичем, войтом, Самуйлом Григориевичем, бурмистром, батуринскими, ставши очевисто Исай вмісто отца своего Матвія Ющенка, недавно перед сим змерлого, и Тимуш Срокгий, жителі митченковскиї, ясне, явне и доброволне, без жадного примушеня зезнали в тие слова: Міючи мы у себе млынок вешняк по половині о едном колі мучном на греблі, сполним коштом нашим засипаной, нижей Роговнилчиного млынка от Сейму на річці, зовемой Тютчой, там же, в Митченках, построений, з ставком в конци тоей же Тютчой учиненним, ловлею рибною и лозою на ставку будучою, якая лоза особно мні, Тимушу Строкгому, належала, продалисмо его млсти пну Павлу Дублянскому, канцеляристі войско[во]му, за сумму доброй монети личбы литовской тисячу чтиринадцят золотих и, отличівши всі сполна, поділилисмося з собою, що кому з нас довелося. Зачим яко самих себе, так жен и дітей нших, и приятелей близких и далеких, от того помененного млинка отдаляем и цале оного зрекаемся. А его млсти пну Павлу Дублянскому, канцеляристі войсковому, яко поссесорові, панюй малжонці и потомком их волно есть и будет оним млином владіти, дати, продати, даровати, диспоновати и як хотя по своей волі з оного пожитки отбірати, не дознают жадное и найменшое ні от кого турбациї. А если бы хто міл з потомков наших или з покревних близких и далеких турбацию взновлял, теды мы сами повинни ставши у кождого права и суду и, где тая потреба укажет, пна Дублянского заступати, такую выну кладучи на турбатора и отзовцу неслушного, абы ему, пну Дублянскому, вишей речонную сумму сувито поповнял.

Мы теды, уряд міский батуринский, внимателно вислухавши, велілисмо жо книг записати, а з книг слово в слово виписавши, потребуючой стороні, пну Павлу Дублянскому, з притисненем печати міской и з подписом руки писарскої видалилисмо.

Лукиян Федорович, писар, рукою.

Року тисяча сімсот первогонадцят мсця июня девятогонадцят дня над рікою Дніпром у порога Ненаситъца в таборі будучи, продалем греблю, в Митченках лежачую, з млыном вешняком и ставом, як ся в себі мает, его млсти пну Ивану Чернишу, полъковникови гадяцкому, за сумму якая есть выражена внутр сего купчого писания моего и вручивши оное его млсти в вічность во свідителство, абы и в потомние времена віра была дана, власною моею рукою на оной купчой подписуюся.

Павел Дублянский, писар полковий стародубовский».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50686. Оригінал, завірений печаткою)

№ 22

1709, січня 20 (9). - Чернігів. - Універсал гетьмана Івана Скоропадського.

«Его царского пресвітлого величества Войска Запорожского гетман Иоанн Скоропадский.

Вам, войтови села Макова зо всіми тамошними посполитими людми, ознаймуем иж донеслося нам відати, же вы, бунтовничый узявши перед себе способ, самоволне и неналежне хотячи з посполитой в[илама]тися тягости, не хочете державці своему п. Федору Олшанскому, товаришеви войсковому значному, отдавати послушенства. Зачим міти хочем и рейментарско пилно приказуем, абысте яко прежде во всяком найдовалися послушенстви и належитую в подданстві отбывали повинность, тако и теперь ему, п. Федору абысте в оной же подданской найдовалися повинности. Докладаем зась тое, же если бы хто з тяглих вашего села Макова людей ухороняючися от подачек, похотіл до реестрового козацкого вписатися компуту, до которого з давних час не належали. Теды приказуем пилно, абы таких людей яко до компуту и реестру козацкого не приймовано и не вписувано, тако если бы хто насиловне схотіл и упарте о тое старатися, такого позволяем не тилко на худобі, леч и на здоровю карати.

Дан в Вороніжу року 1709 януар. 9 Звышменований гетман рукою власною».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 57810. Копія кінця ХІХ ст. рукою О.М. Лазаревського)

№ 23

1709, лютого 6 (січня 26). - Ніжин. - Універсал гетьмана Івана Скоропадського.

«Его царского пресвітлого величества Войска Запорожского гетман Иоанн Скоропадский.

Пану полковникові Войска его ж царского прсвітлого величества Запорозского ніжинскому з старшиною полковою, п. сотникови бахмацкому и всім як войсковым, так и посполитим, тоей сотні обывателем, кому бы колвек о том відати належало, ознаймуем иж прекладала нам жалобливе через суппліку свою п. Феодосия Мойсіевна, овдовілая жона небожчика п. Андрія Небаби, зейшлого сотника шаповаловского, что за антецессора нашого бывшого гетмана первей остров еї отчизный з сіножатми, под Бахмачем лежачий, отобрано и для кошеня сіна до двора бахмацкого обернено, а напотом и част, якая от давных часов з млына там же, в острові под Бахмачем будучого, на ных ишла, третий год тому отнята и туда ж обернена. И просила нас, абысмо по прежному в владіне оной и остров тот з сіножатми и част тую з оного млына, перед сим на ных отбіраемую, знову привернули и універсалом нашим потвердили. Мы теды, гетман, оказуючи оной наше политоване, взглядом удовства еї, а респектуючи и на войсковие зейшлого малжонка еї услуги и праци, приворочаем оной тие сіножати в зуполное прежное владіне и часть розміров, з оного млына приходячих, знову при ней заховуем, позволяючи оной як сіножатми, так и частю того владіти и пожитковати. Якую нашу волю и універсалом сим нашим ствержаючи, пилно міти хочем и рейментарско приказуем, абы жаден як з пп. старшини вышписанной, так и ніхто инший з войсковых и посполитих, меновите бахмацких обывателей, не важилися оной в отбіраню части з оного млына, на ней належной, и владіню оних сіножатей жадной найменшой чинити трудности и перешкоди.

Дан в Ніжині року 1709 януария 26 дня. Звыш менований гетман рукою власною».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50688. Оригінал, завірений підписом і печаткою)

№ 24

1709, вересня 12 (1). - Глухів. - Універсал гетьмана Івана Скоропадського.

«Пресвітлійшаго и державнійшаго великого гсдра его црского сшеннійшаго влчства Войск Запорожских обоїх сторон Днепра гетман Иоанн Скоропадский.

Пну полковникові Войска его црского пресвітлого влчства Запорожского ніжинскому, старшині полковой, а особливе пну сотникові короповскому з тамошным урядом и кождому, колвек о том відати надлежит, сим універсалным писанем ншим ознаймуем, иж просил нас пан Михайло Забіла, ассаул полковый ніжинский, о надане себі села Райгородка в сотні Короповской знайдуючогося. Мы прето, гетман, слушному его прошению давши у себе місце, а до того респектуючи на его от молодих літ в Войску Запорожском услуги и заслуги, которые и тепер, зостаючи на том ассаулства полкового ураді, неліниво ронит яко тое село Райгородок зо всіми до его принадлежащими кгрунтами и угодиями ему, пну Михайлу Забілі, надаемо. Так позволяем от тамошных посполитих людей всякие повинности и послушенства отбирати. Зачим абы пан подковник ніжинский з старшиною полковою, а особливе п. сотник короповский з тамошним урядом, и нихто з войскових и посполитых всякого чину людей не сміли и не важилися ему, пану Михайлу Забілі, ассаулові полковому ніжинскому, в владіню того села Райгородка и в отбираню от тамошных посполитих людей повинности и послушенства, найменшой чинити перешкоды и трудности. Тут же абы греблю Царувскую по давнему обыкновению общим шарварком допомагано гатит и як належить умоцняти, поневаж тая гребля всім ест до переїзду потребна, пилно приказуем.

Дан в Глухові септеврия 1 року 1709.

Звыш менованный гетман рукою власною».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50689. Тогочасна копія. Внизу документа намальоване коло, всередині якого написано «Містце печати»)

№ 25

1713, листопада 17 (6). - Батурин. - Лист-клопотання Івана Гордієнка, батуринського городового отамана, та війта Івана Стефановича, до генерального судді Семена Чуйкевича (?).

«Велможний мсці пне судия войсковий енералний, нам велце мстивий добродію. Ми, ниже подписанний уряд, вносим инъстанцию до велможности ва-

шой пну и млстивому добродіеви за сим листооказателем, именно Иваном Марченком,обивателем батуринским, козаком сотні нашой, в таковом способі, иж под час битности на святих мученик Маковей помянутий Иван в ніякого на ярмарок пришелця, прозиваемого Семена, слуги также пна якогось, коня мастю світлогнідого за всім як належит и сідлом и з шаблею купив ціною за полчвартинацят коп коп, которого не тилко вун, Иван, куповав, але и много на тое ест людей, якие его куповали впред еще сего Ивана, именно Наум Иванович и Васил Брожченко, за которого давали ціну коп одинацят, а виш писаний Иван наложивши ціну и заплатил. И при том велможний и млстивий пне немало ест людей Андрій Бондар и Антон Кравчишин зят, Гарасим Литвиненко и Кондрат Пихоненко и много, которие за того коня пили могорич. Теди напотом видячи его коня, же он на ноги слаб, променял на сей час жителеви глуховскому Никиті за коня гнідого. Которого коня отдал члвікови на віру за чотирнацят коп и тепер того коня, якого коня и в дому тепер не маеш. Теди велце велможности вашой упрошаем, даби Никита гроши чотирнацят коп в его, Ивана, принял за коня своего люб зождал, нім повернеся члвік з дороги с конем. О тое постокротне велможности вашой пна и млстивого добродія за тим козаком Иваном упросивши, в сохранение Гду Бгу зо всем благородним домом велможности вашой поручаем.

Велможности вашой пну и млстивому добродію нижайшие слуги и подножки. З Батурина 1713 мсця ноеврия 6.

Иван Гордіенко, атаман городовий батуринский, Иван Стефанович, вуйт тамошний».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50697. Оригінал, завірений печаткою)

№ 26

1714, березня 3 (лютого 20). - Митченки (?). - Купча.

«Я, Иоан, поп митченский, настоятел храму Рождества стаго Иоана Крстителя, чиню відомо сим моїм записом при людех зацних, на тот час пригодившихся, именно при отцу Григорію, свто-вознесенскому митченскому, при отцу Павлу Сиротенкові и при Григорію Кияшці, иж з доброй моей волі продалем свой фолварок за коп осм славетне урожоному его млсти пну Иоану Чарнишеві, полковнику гадяцкому, а стоячий в селі Митченках у межу двора пнского, через двор тилко Лисичин. На що для лучшого имовірия подписую своею рукою.

Мсця февруарія 20 року 1714.

Звиш менований Иоан Пучъковский рукою власною».

Запис на звороті: «Запис на фолварок Митченковский от отца Иоанна данний».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50698. Тогочасна копія)

№ 27

1715, вересня 26 (15). - Глухів. - Універсал гетьмана Івана Скоропадського.

«Копия.

Иоанн Скоропадский обіох сторон Дніпра гетман с вірным его царского пресвітлого величества Войском Запорожским.

Пану полковникові стародубовскому, старшині его полковой, а особливе пану сотнику мглынскому с тамошним урядом, и всім козацкого и посполитого полку Стародубовского обывателем и кому о том відати надлежит, сим нашим оззнаймуем універсалом, иж презентовал нам пан Павел Дублянский, сотник новоміский стародубовский, два листы открытие с респекту прежней его явной службы, на уряді полкового писарства будучой, от пана полковника своего ему ж, пану Дублянскому,

данные един на заведение футора построения млына и осаженя ку помочи того ж строения слободки на містці (як по розыску высланных полковых, там в Стародубовщині будучи, показалося) и згодном и ни в чом не пенном, то ест на двох урочищах, именуемых Пустые Будища, при річці Елионці, межи грунтами села Лялич и слободки Краснович в сотні Мглынской найдуючиеся, другий на осаженье слободки на грунті, куплею от священника білогощанского и иных тамошних жителей, а до того и пустовском, от пана Покорского набутом, тож в сотні Мглынской лежачом, такою границею от Лісковаго ручайка дорогою, Великодубровянскою по ручай Галуцвіинский и по ручай Дубевский по границу Дубровянскую, зовемую Ляхову, и по границу Красновскую окрісленном, и як на тие дві его Будки строение млына и заведенье хутора так и на малолюдное сельце, прозиванием Лопатни, в уізді Стародубовском будучое, просил нашего гетманского потвержения. Мы, прето, респектуючи на его, пана Дублянского, еще прежные за антецессора нашего бывшаго гетмана в канцелляриї войсковой и на годности полкового писарства значные услуги, а надіючися, что и на уряді теперешнего сотничества не ліниво тие ж войсковые працы будет отбывати, выдаем ему, пану сотнику новоміскому, сей наш універсал, которого моцу и кріпостью як тие вышенаміненные слободки с выразным ограничением с заведенным хутором и построенным млыном в спокойное владіние и вікуистую поссесию ему ж, пану Дублянскому, а потом и потомкам его ствержаем, позволяючи в тіх слободках людям селитися из помянутого хутора и млына всякие надлежащие корысти отбирати, яко упомянутое сельце Лопатни в державі ему ж, пану сотнику, конфирмуем, даючи моц там жиючими людьми яко поддаными владіти и до послушенства употребляти, а они в том не повинны спречными быти. В якого того всего спокойном владіниї абы никто старшых и менших Стародубовского полку обывателей, а барзей пан сотник мглынский не важился чинити трудности и препятия пилно упоминаем и рейментарско приказуем.

Дан в Глухові с канцелляриї войсковой септеврия 15 д. року 1715-го.

В подлинном подписано тако: звиш менованный гетман рукою власною».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 52525. Копія другої половини ХVІІІ ст.)

№ 28

1717, липня 27 (16). - Ніжин. - Універсал гетьмана Івана Скоропадського.

«Его царского пресвітлого величества Войска Запорожского обоїх сторон Дніпра гетман Иоанн Скоропадский.

Вам, п. Иоановой Тимошенковой сим нашим одкритим листом обявляем. Поневаж левенские селяне, поддание пна Петра Корецкого, совокупне з козаками того ж села жителями подавали нам жалостную на вас свою суплику, таковую предлагаючи скаргу, что вы о заводі о спорних кгрунтах между селом Меренковкою и между селом Левенкою лежачим, так первей перед судом войсковим енералним, яко и узнанем пна Якова Лизогуба, бунчукового войскового енералним, принявши конечное опреділение, (жебы вам од села своего Мереновки, а левенцям од их села по дорогу, прозиваемую Зимняк, однюд обідвум сторонам, не переступуючи оной, кгрунтами владіти) и переступивши тое дорожное урочище, веліли землю левенскую зораты и засіяты; в чом преречониї левенские селяне просили у нас справедливосты. Теды мы, принявши их жалобу, яко того не похваляем в. мсти, же закрилистеся над судовую росправу на особливую турбацию нашу в кгрунта, левенцям определенние, вступити, так пилно и сурово приказуем, абысте не тилко до моеї землі, якая од Левенки за дорогою Зимняком лежит, вперед не инътересовалися, леч и скопщини з поля тамошнего неслушне чрез самий упор засіяного, левенцям взяты не збороняем. Если ж бысте еще в якую противность дерзнули входити над сей наш указ, то декляруем, же болшую собі понесете утрату и турбацию.

Дан з Ніжина юля 16 року 1717.

Звыш менованный гетман рукою власною».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 53292. Тогочасна копія)

№ 29

1720, травня 18 (7). - Слідство по кримінальній справі.

«Року тисяча сімсот двадцятого мсця мая семого числа.

На уряді ншом полковом яко и городовом прилуцком, пред нами Михайлом Григориевичем, обозним полковим и наказним полковником прилуцким, Григорием Николаевичем, атаманом городовим, Евстафіем Мойсіевичем, войтом, Павлом Шинкгиріем и Василем Кузменком, бурмистрами, был допрошуван Иван Грищенко, козак сотні Варвинской, жител дюгтяровский, з якой причини он жону свою на смерт убил. Теды оний на килкакротное наше питане одказал, же отнюд праві не помню и якой причини тое учинилося забойство, поневаж тогда збитечне пяний был.

Мы, прето, хотячи розискати совершенно о том забойстві, велівши изшукати пред себе дівчину, служебку помянутого Грищенка, которая по имени зовется Мотра (поневаж тилко и семї в его было), питалисмо еї чи свідома она, з якой причини господар еї жону свою убил. Теды она признала так: на самий Світлий ден Воскрсения Хсва пошедши господар мой з своею жоною ополдні до корчми пнской, пили до самого вечера горілку и господар, пришедши передом до господи, звалился перед воротами своїми на дорозі. Которого увидівши члвік иванковский (якого имени и прозваниа не знаю) и увойшедши у двор, сказал мині, что лежит господар мой пред воротами. Я викликавши Демка, брата господарского по отцеви родного, увела з ним господара своего у сінці и он зараз у сінцах (поневаж велми бил пяний) звалившися, заснул, а же мало згодивши и господиня пришедши, тож пяная, лягла на задворках и заснула. По заході зас слонца уже на смерканю пришедши и нам Юско Луценко, тож жител дюгтяровский, збудил господара моего и стал питатися: где жона его если дома или ніт. Поневаж, мовит, треба мні роспитати: за що драгун жону мою побил. И господар мой сказал: я праві не знаю, где она найдуется. Теды Юско стал мене питати о оной господині и я сказала же на задворку лежит. И оний Юско пошол з господаром моїм и найшовши на задворку спячую, збудили и стал помянутий Юско питатися еї: за що драгун жону побил. Так она сказала ему, же увидівши, мовит жона твоя у вокно[…] мное, что драгун мене пяную стал зневоляти до блудодіяниа в корчмі в которой на той час нікого иного не зходилося, стала кгвалту кричат, так оний драгун, вибігши на двор, побил еї за тое. Якие слова почувши еї господар, там же з Юском стоячиї, сказал, аж ти праві такая доб[…], вдарил еї сидячую ногою в чоботі будучую у щоку и кгды она од того удару звалилася, так он доволно стал ей бити и бил сколко хотіл ногою, од которого заледво помянутий Юско з Грицком Безченком, туда ж на галас пришедшим, оборонили. И когда оний Юско з Безченком пошли з двору, так он и ворота засунул. А господиня с того містца уставши, звалилася под кошарою. Я пришедши к ней, почала одігати свиткою, и она ко мні промовила: одігай праві, не одігай, а уже я не буду жива и с того містца уставши, пошла в загородку ховатися. А он пошол за нею слідом и я почала его просити, жебы поперестал уже бити. Потом малое дитя стало плакат в хаті и я господара оставивши, отойшла в хату и того уже не відаю, если найшедши, еї бил болш или ніт. Тилко взявши поясом под руки, виволі(кши) на дривотню, и стал мене кликати: иди, мовит, до своей господині, бо до мене не хоче говорити, ти, мовит, клич: нехай йде в хату. А когда я вийшла на двор и стала кликат еї, так она ні одного слова не промовила, тилко еще мало жива була и взявши оную з господаром, уволокли в хату и положили на землі, а потом, мало згодивши, положили на полу и она я як влягома и живот свой скончила.

Призвавши теж Юска Луценка, тож жителя дюгтяровского, пред себе, питалисмо его: если ходил он за яким ділом до Ивана Грищенка и чи виділ як бил помянутий Грищенко жону свою. Теды оний Юско признал так: на самий праздник Воскрсниа Хсва ходил я уже на смерканю до Ивана Грищенка для роспитаня господині его: за що драгун жону мою побил, поневаж она при том била, и избудивши его в сінцах, ходил з ним жони его питатися, которая тогда на задворку спала. Теды она сказала, же за тое, мовит, еї драгун побил, что не допустила ему з мене, пяной, глумитися. Якие слова почувши од еї, муж оной вдарил еї ногою, у чоботі будучою, у щоку. А потом, кгды она звалилася, бил еї ногою доволно, где пришедши Грицко Безченко

и мачоха оного Грищенка стали говорити: не забивай ти, Иване, жони своей, она по невинности своей завтра может оправдитися и, взявши его, увели в хату, жеби болш не важился бити. Теды помянутий Грищенко одказал, же завтрашнего дня хиба жону мою побачите мертвую, а не живую, и кгды мы вийшли з двора его, так он и ворота в своем дворі забил и уже того не відаю, если был и болш еї или ніт и на завтрашний ден почули, что оная померла.

Потом зас Мари Ющенковой питалисмо: за що еї бил драгун. Теды оная отвітила так: на праздник Воскрсния Хсва надвечор йшла я против овец и когда пришла против корчми пнской, зачула там крик. На которий пришедши к корчмі, одчинила окно и увидівши, что драгун, прозиваемий Матях, борукается з жоною Ивана Грищенка, хотячи юй учинит кгвалт, я стала его просити, чтоб дал юй покуй, поневаж то, мовит, жона не таковая, щоб міл насміхатися. А потом видячи, что он не покидает, учинилам окрик и он тогда уже еї оставивши вибіг на двор и стал мене нещадно бити. Питалисмо теж оной Ющихи: чи не відает она, чого ради сама жона Грищенкова осталася в корчмі. Теды оная отвітовала, же я, мовит, з ними в компанії не була и не виділа, чого рады осталася, тилко чула од шинкара и шинкарки, что оная Грищенкова упившися велми и не могучи до господи своей дойти, лягла в корчмі спати, а оний шинкар и шинкарка собі також на особном містцу ляглы и оний драгун заставши еї в корчмі спячую, стал бил еї зневоляти до гріху вшетечного и она ему не призволилася.

По всем тож питалисмо Юска Луценка и жони его: чи честно покойная Иваниха Грищенковая мешкала.Теды оние под совістию хрстиянскою сказали, же и пошла оная замуж, то нічого худого по ней не чувати било.

Мы, прето, висше писанний уряд, вислухавши такового предреченних признатя, казалисмо до уваги звірхнійшой власти записати в ратушу прилуцком року и дня специфікованих.

Михайло Григориевич, обозний полковий прилуцкий».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 53974. Оригінал, завірений підписом)

№ 30

1721 (?). - Рахунки Андрія Горленка.

«Копия.

Виклад червоных.

Ясневелможному далем червоних тридцять. Тернавскому тридцять.

Полуніцкому тридцять.

Писару енералному червоних чотири.

Андрію Марченку на тот час сотнику глуховскому шість червоних. З тих червоних:

Покойний ясневелможний перво дал червоних 20. Другим разом дал сорок без трох.

В подлинном подпис: А. Гор[ленко]».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 54103. Тогочасна копія)

№ 31

1722, вересня 29 (18). - Ніжин. - Лист ніжинського полковника Петра Толстого до конотопського сотника Григорія Костенецького.

«Мой ласкавий пртель пне сотнику конотопский.

З листовного в. мс. донесеня, же козаки числом вусімдесят члвіка, коториї за покойного ясневелможного пна гетмана палубничими и конюшцями були в селі Поповці, сотні в. мс. найдуючиеся, весма не хотят заровно з протчиїми козаками общенародних нуж двигати и чинит помоществования, увістилисмося и требуеш в. мс. себі ншего настановления и указу. В отвіт прето в. мс. предлагаем, что мы будем еще о тих палубничих и конюшцях до пна гетмана наказного в Глухов писати и який на тое от его получим резон, не оставим и в. мс. извістии учинити. А что пишеш в. мс., же многое товариство, до оних под протекцию поудававшис, противни, в чом позовет случай зостават и не хотят належитой своей войсковой службы отбувати, то в том уже великое в. мс. нерадение и оспалост. За що яко в. мсти чиним, тим приказуем, абыс всіх тих козаков, которие з подсотні поухиляс, назад по давному до сотні привернул, да и впредь бы не допускал им до такого самоволства забыратис, упоминаем.

З Ніжина септеврия 18 д. року 1722.

В. мсти зичливий пртель его императорского влчства Войска Запор[озкого] полковник ніжинский Петр Толстой».

Адреса: «Моему ласкавому приятелеви пну Григорию Костенецкому, сотникові конотопскому, подати».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 55025. Оригінал, завірений підписом і печаткою)

№ 32

1722 р. - Ніжин (?). - Свідчення злодія Федора Романенка (регест).

«1722 г. Вор Федор Романенко показал, что будучи пойман в Сумах с поличным, отдан был «до секвестру, где по суду урядовом питан бывши кгнотовим боем, зостал означен врізанием уха и за місто катом вигнан». Потoм он пойман был в воровстві в Ніжині и суд полковий приговорил его: «стосуючися до права посполитого злочинцов таких карати повеліваючого, хочай он, Федор, достоин был смертного караня, еднак для молодих літ его, надіючися, же может покаятися и перейти от тих злих своих учинков, животом даровал и всказал перше киями до полусмерти на мосту бити, а потим, означивши его, Федора, урізанием носа, мистром (?) з міста вигнати».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 53971. Регест документа, записаний рукою О. Лазаревського)

№ 33

1722 р. - Супліка Мирона Юрченка, отамана стаєнного, і Федора Семивола, отамана палубничого, та ін. наказному гетьману Павлу Полуботку.

«Велможний мсці пне полковнику черніговский на містцу гетманском резидуючий, нам велце премлстивійший пне и благонадежнійший добродію

Мы, атамани стаенний и палубничий зо всім сколка товариством ншим, падши убо до стопи ног велможности вшей премлстивійшему пну ншему млсти просим в том: служачи ми за преждних гетманов як и за покойного ясневелможного пна служилисмо, досмотруючи верхового стада и на оное сіно кошовали и для корму возили, також и на палубах когда ясневелможний пан в якую дорогу поход міет, ходили и под такою протекцию и по сие время мешкали. А сего часу без відома велможнаго его млости пна полковника ніжинского под сотню Конотопскую притягнено нас и нами отправуется почта, стойка и прогони безчередно за всю сотню от Покрови Престия Бдци, а тепер с куреня стаенного назначили у войско козаков десят, а с куреня палубного козаков десят, тилко ж велможний и пне за убожеством ншим тоей служби не можем отбувати и под такою протекциею як пошлет Гсдь Бг новоизбранного ясневелможного пна готови служити. О такую млсть велможности вшей, премлстивійшаго пна ншего, пренайпокорнійше просячи, а получивши оную, должни зостаем до жития ншего про здравие и щасливое велможности вшей премлстивійшаго пна ншего пановане Гсда Бга благати, будучи назавше велможности вшей, премлстивійшему пну ншему, пренижайшие подножки

Мирон Юрченко, атаман стаенний, с товариством.

Федор Семивул, атаман палубничий, с товариством, жители села Поповъки».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 55029. Автограф. Запис зверху документа: «Пол[учено] юня 11 д. 1740 году, записан декабрия»)

№ 34

1723, лютого 21 (10). - Глухів. - Наказ ГВК конотопському сотнику Григорію Костенецькому.

«Нам зичливий приятелю пне сотнику конотопский.

Мирон Юрченко, стаенний, и Федор Семивул, палубничий, атамани з товариством

своїм, жетели села Поповки, прекладали нам чрез супліку свою, что в. мст будто без відома его млсти пна полковника ніжинского, привернувши их до сотні в ннішний поход Терковский з куреня стаенного десять члвк, а з куреня палубничого такое ж число опреділил марширувати. А супплікуючие як за прежних гетманов, так и за покойного гетмана Скоропадского стада верхового войскового досмотрували и сіно на тих коней сами ж кошували. А когда самому гетману гетману случаетъся поход и супплікуючие на палубах ити повинни, жебы теды и од ннішнего походу были волни, просили ншого до в. мсти указу. Теды мы, розсуждаючи, же если по млсти императорского влчства избрати нового гетмана нам позволено будет и оному указан будет куда поход, то на палубах на яких супплікуючие ходят, не было б кому ехати, з тих мір жадаю (?) в. мсти абы их супплікуючих (це слово закреслено. - Ю.М., І.Т.) до ннішнего Терковского походу не веліл виправовати и жебы оны по прежнему до чого опреділени, того б свого звания и пилновали, приказуем.

З Глухова февр. 10 д. року 1723. В. мсти зичливие пртелі».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 55030. Тогочасна копія)

№ 35

1727, березня 30 (19). - Батурин. - «Доношение» батуринського сотника Федора Стожка в ГВК.

«В енералную малороссийскую войсковую канцеллярию Доношение

Сего 1727 году февраля 10 дня получил я, нижей именованний, з енералной малороссийской войсковой канцелляриї ея императорского величества указ, даби зехати в Конотоп по ділу Василя Комашки, дозорци млинов подлипянских, з швакгром его Михайлом Олешененком, жителем конотопским, заводному и розискат подлинно свідетелми и писменними доказателствами, а именно 1. О побої челобитчику Василю Комашці от отвітчика от отвітчика (слова «от отвітчика» написані двічі. - Ю.М., І.Т.) Михайла Олешененка при церкві ставшомся; 2. О побої жені отвітчиковой от челобитчика учиненному; 3. О допросу тещи челобитчиковой подлуг декрету майстратового ніжинского; 4. О осми копах у Якова Самборского, отвітчиковом узятих; 5. О одинадцяти копах у жени челобитчиковой отвітчиком взятих; 6. О коні половом отвітчиковом отвітчиком у челобитчика на борг взятом, да и подлуг реестру отвітчикового за двадцят и за полчварти копи (?) у челобитчика иміючогося, а особливе о листу писанном з Ніжина до сотника конотопского и до старости подлипянского Купцевича. Також о сліпоті коня, которого отвітчик челобитчику за спустош гаю заставил, да и о протчем покажет челобитчик. И я по оному ея императорского величества указу сего марта 4 дня зехавши туди в Конотоп, о вишше писанном чинил розиск и что з розиска показалося, тое за руками истца, отвітчика, жителей при сем доношениї отсилаю в енералную малороссийскую войсковую канцеллярию

Нижайший слуга и подножок Федор Данилов син Стожок, сотник батуринский. А вмісто его по его велению подписал сотенний батуринский писар Иосиф Рижий».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50823. Тогочасна копія)

№ 36

1729, до травня 1 (квітня 20). - с. Попівка (?). - Супліка священика Мойсея Кривецького і всіх парафіян с. Попівки до гетьмана Данила Апостола.

«Ясневелможний мсці пне гетмане Войск Запорожских, велце нам премилостивійший пне и всеблгонадежднійший великий добродію.

Мы, единостайне сотні Конотопской села Поповки на урочищи, прозиваемом Каріковци, козаки сотенние и конюшовци и палубничие мешкаючие, еще прошлого 728 году в намірении нашом чрез поважнійший рейментарский ясневелможности вшой (до ясне в Бгу преосвяшенного архиепскпа киевского) писаний лист о строение новой церкви и до оной достойного и нам желаемого в священики ест архипастира

блгословение получили и потому в началі Гспду, во блгое поспішествующу, церков во имя Всемилостива Спса строїтся и вже знатно надстроїлас. Леч для достроения оной единим своим куточком купленой деревні иміючойся у устечку (без помощи тамошних нших поповцов) не можемо вивезти, а прежная церков, и нні стоячая, поповцам за обще строена и околичние села по указу чинили у воженни дерева помоч. Того ради всі единостайне до поважних стоп ясневелможности вшой падши, за поважнійшую в начинании діла ншего до архипастира инстанцию з доземним поклонением блгодарствие приносячи, поважного рейментарского до пна сотника конотопского універсалу просим такова: даби и оние всі селяне нши и вдруг (!) мешкаючие села для достроения церкви по своей возможности в вивозі дерева учинили нам вспомоществование. А мы за полученную и нні надеждную рейментарскую млсть всісмо со женами и дітми ншими до конца жития ншего должни за долголітное и щасливое ясневелможности вшей пноване Гсда Бга и Матер Бжию денно и нощно блгати, назавше зостаючи ясневелможности вшой, нам всенадежднійшому добродію, всенижайшие раби и подножки

Смирений иерей Моисей Кривецкий каріковский.

Кузма Салогуб, Иван Тищенко, ктитори, зо всім братством».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 55033. Оригінал. Запис зверху документа: «Под[ано] април[я] 20 д. 1729»)

№ 37

1731, листопада 26 (15). - Глухів. - Універсал-наказ гетьмана Данила Апостола отаману жолдаків.

«Атамане жалдацкий з товариством.

Андрея Негейфля, капитана вшего, любо на время от команди жолдацкой отставилисмо, однак разсудивши, что в той команді надлежащаго правления без опреділения при оной капитана не будет, по-прежнему ему, Андрею Негефелю, поліценна от нас над вами камманда, которому міете яко командіру своему во всем, что надлежит до службы ншой, отдават послушенство и повиновение. А он, Негефель, подлуг данной ему от нас инструкциї повинен спрововатис и по оной надлежащое чинит исполнение, опасуяся на себе от нас гніву и неотпустного штрафу, обявляем.

З Глухова ноеврия 15 дня 1731 года.

Ея императорского величества Войска Запорожского обоїх сторон Дніпра гетман и кавалер Д.Ап[остол]».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 51207. Тогочасна копія)

№ 38

1738, грудня 16 (5). - Костеничи. - Лист Христини Ракушки-Романовської до Петра Іскрицького.

«Мсці пане Искрицкий, мні велце мсцівый пане и блгодітелю.

Был посланый от в. мс. мс. пана з листом о озерку Слабоні, якобы я воровским способом оное неводком тягнула. А я прежде сего в небытности в. мс. мс. пана посилала лист велможного его милости пана Жоравки, пана полковника стародубовского, в котором позволено оное озерце тягнут. И сіно наше забрал староста или другые, которые люде в мс. м. пан чи за відомом вшим или ніт. Тепер на лист в. мс. м. пана отвіт чинячи: прошу всепокорне оного мні озерца тягнут не поборонить. За що впред всезичливе отслуживати должни.

В. мс., м. м. пана, и блгодітеля всіх добр всезичливая Христина Иванова Ракушка Романовская.

З Костенич декемврия 5 д. 1738 року.

Ежели ж в. мс. м. пан весма не хочете оного озерца Слабоні нам позволити тягнути, теди покорне прошу принамній так позволити и на власть полковничую, и в. мс. м. пану, и нам тут же по любви елико сущой хрстианской пожаловати тягнути».

Адреса: «Его млсти пану Петру Искрицкому, товаришеви Войск Запорозских бунчуковому, моему велце м.пану и особливому блгодітелеви, всепокорне».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 57479. С. 165-167. Оригінал)

№ 39

1743, липня 1 (червня 20) . - Адамівка. - Лист Наталі Розум (!) до сина, графа Олексія Григоровича Розумовського.

«Вселюбезнійший сину мой Алексій Григориевич.

Прежде сего писала я к вам, любезнійшому сину, об обозном бившому полковому черніговскому Ивану Сахновскому и сотнику бившом менском Якиму Сахновскому. Которой обозний обрітается в Санкт-Петербурхи, о(…)*ставлении илі в чем они вас, любезнійшаго сина моего, просят. Того для и нні вторително вас, любезнійшаго сина моего, прошу: в чем оние же бившие обозний и сотник Сахновские вас же, любезнійшаго сина моего, просят не оставить и содержать в високой своей милости. В чем я надежна будучи, з Божиим и моим родителским блгословением пребивая, в незабвении моих матерских молитвах вас оставлю (?), остаю навсегда

1743 (?) году юня 20 дня. Адамовка».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 57479. С. 122. Тогочасна копія)

№ 40

1746, квітня 23 (12). - Глинськ. - Зізнання Оришки Кравець у дітовбивстві.

«Копия.

1746 году априля 12 д.

Представленная при писменном виду прикащиком андріевским Костантием Соколовским в сотенное Глинское правление дівка в оном сотенном правлениї доброволно, допрашиванна, сказала: яко имя ей Оришка Кравцівна. Родилась она от отца своего Якова Кравця в селі Хоминцях, где в Хоминцях по разних людех з отцем своїм и маткою живучи по сусідех в возраст пришедши, искаючи себі місця, прошлого [1]744 году пришла она, Оришка Кравцівна, доброхотно в Глинск до Якова Жуковского, тогда будучаго значкового, а нині бунчукового товариша, служить. В которого Якова Жуковского, живучи поденщиком, за наем от оного [1]744 года работала. Прошлого же [1]745 году в Петров пост пойшла она, Кравцівна, з двора его, Жуковского, в вечер между челядь гулять. Где гуляючи, зойшедшись з нею козака глинского Матвія Губки син Иван, откликав на сторону ея от челяди и стал подмовлять, чтоби она от того Василя Винника, кой еї засватал бил, откинула, обявляя ей яко за себе во жену взять хочет и в тое время взявши ея, повел в свой огород и тамо в огороді насилно с нею беззаконний гріх в иміючойся в оном огороді соломі учинил. И от того часу с ним, Иваном Губченком, много гріх творила, от чего и бременнна стала, а боліе онаго Ивана Губченка ни с ким она, Кравцівна, таковаго беззаконного гріха не иміла. А сего [1]746 году априля 5 д., видя себе яко уже міет от нея дитина родитися, убоявшись того, живучой в наймах в означенного Якова Жуковского, жені Гапки Вовчарки объявляла яко міет бежать. Которая Овчарка говорила ней, чтоби бежавши, ишла прамо в Андреевку, мовлячи: там де в Андреевки будеш в приказщика жит. Почему она, Кравцовна,ноччю тайно от него, Якова Жуковского, и бежала и пойшедши за урочище зовемие Дашки, тамо в лісі, не відает под чиїм огородом, дитя родила живое и убоявшис, чтоби тего (!) от ней родившагося дитяти нихто не увиділ, виломивши с плоту паличку, оной дитини шию наскроз до горла проколола, от чего оная дитина и умре. Которую уже неживую под тім огородом под яким и родила, под тином положивши, листям и землею нагребла и с того міста чрез село Гудими пойшла прамо в село Андреевку, где в Андреевки у человіка, а як тому человіку имя и прозвание не знает, упрохалась на ноч. В которого два дни и дві ночи била, откудова прикащиком тамошним андріевским взята и в сотенное Глинское правление предъставленна и что показала, то самою правдою на том во місто себе упросила подписатись.

В подлинном подписано:

К сему допросу во місто Оришки Кравцовни яко неграмотной по ея прошению житель глинский Григорий Томашенко руку приложил.

С подлинним допросом сводил писар сотенный глинский Павел Николаев».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 54037. Тогочасна копія)

№ 41

1752, лютого 17 (6). - Глухів. - Універсал гетьмана Кирила Розумовського.

«Копія.

Ея императорского величества (тут подано повний гетьманський титул. - Ю.М., І.Т.) Кирилл Разумовский.

Гспдам генералной малороссийской старшині, полковникам, бунчуковим и войсковим товаришам, полковой старшині, сотникам з їх урядами, а особливо полковникові прилуцкому с полковою старшиною, сотниками, а паче сотникові варвинскому з сотенною старшиною, и кому відати належит, сим нашим універсалом обявляем: бунчуковий товариш Федор Демянович поданим нам доношением представляя предков своїх, діда и отца и его самого многие з начала 712 года понні вірно и безпорочно отправление всероссийскому престолу в войску малороссийском ронение войсковие службі и что де за оние хотя и жаловано ему, Демяновичу, половину селца, то есть восемнадцять двориков полку Ніжинского в сотні Прохорской, точию де з тіх восемнадцяти двориков не толко по его характеру себе содержать, но и служби войсковой отправлять против протчих своей братті бунчкових товарищей он, Федор Демянович, не в состояниї находится, просил о награждениї его за ті предков и самого его в войску малороссийском ронячие войсковие служби и з свободних войскових посполитих дворами, нашего разсмотрения. И мы, респектуючи на оние предков его, бунчукового товариша Демяновича, и самого его войсковие служби, по данной нам от ея императорского величества власти опреділяем ему, бунчуковому товаришу Федору Демяновичу, для ліпшого дому его снабдіния и себе с наслідниками исправления к войсковой службі в полку Прилуцком местечко Варву, в котором по ревизиї 751 году сорок дворов свободних посполитих числилос, со всіми, к нему принадлежащими грунтами и другими посполитскими угодиї, в вічное и потомственное ему и наследникам его владіние (кромі живущих в том містечке Варві козаков и их козачих грунтах и угодий, кої при своїх волностях и владіниях ненарушимо содержани быть должни) и сим нашим універсалом ему, бунчуковому товаришу Демяновичу, оное містечко Варву со всеми к нему принадлежностми, грунтами и угодиї посполитскими в вічное спокойное и неподвижное владіние утверждаем, повеліваем, дабы полковая прулуцкая старшина полковая, сотники и никто отнюдь в том владениї никакова помішателства чинити не дерзали, а войт тех посполитих людей со всім посполством ему, Демяновичу, и наслідникам его были б послушни и подданические должности и повинности отправляли безпрекословно. И за обявлением в полковой прилуцкой канцеляриї сего нашего універсала в оном містечку Варві всіх свободних посполитих с принадлежащими к нему грунтами и угодия отдачу ему, Демяновичу, учинити в оной полковой канцеляриї чрез нарочного старшину. Во укріпление всего того сей наш універсал за подписом нашим и печатю националною малороссийскою.

Дан в Глухові 1752 году февраля 6 дня. В подлинном тако:

Гетман граф К. Разумовский».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50762 Тогочасна копія. В кінці документа намальоване коло, в середині якого вписано «Місто печати националной». Запис на маргінесі:

«Записан в протоколной книгы под № 901»)

№ 42

1767, лютого 4 (січня 24). - с. Сварків (?). - Розписка-зобов'язання священика Івана Білокожа (?).

«1767 году генваря 24 дня я, ниже подписавшийся своеручно, дал сию росписку его велможности генералному подскарбию гдну Якову Марковичу в том, что за утверждением мене от его ясне в Бгу преосвященства архипастирскою грамотою о битиї мні настоящим в селі его велможности Сваркови приходским сщеником должен я всегда его велможност яко гдна своего и дом високопочтенний его велможности почитать и честь отдавать и малійшой противности и оскорбления не оказивая и промислу никакого, с которого ущерб би могл его велможности оказатис не буду некогда

иміть, а доволствоватис з приходу и с опреділенного грунту на сщеника, як прежние сщеники доволствовалис. От прихожан излишних доходов не должен буду вимагать и взимать, но что надлежит указное толко взимать имію без всякой их обиди и с ними, прихожанами, должен буду обходитис честно, никакого сору и драк не оказивая, но обучать их и наставлять по своей иерейской должности, в благоговениї, честном житиї повинен буду и во всем себе весть так имію и должен як архипастирскою грамотою мні притверженно будет. В чем и своеручно подписался с таковим обовязателством, что ежели би я вишеписанному в чем-либо не устоял, то должен буду того прихода лишитис. К сей росписки умершого сщеника Петра Кохановского (?) зять его Иван Павлов Билокож виш подписался своеручно».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 20919. Тогочасна копія)

№ 43

1786, листопада 22 (11). - Свято-Онуфріївський монастир в Жаботині. Рапорт ігумена Мелхиседека Шаховського до слуцької духовної консисторії про ігуменiв та ченців обителі (регест).

Ігумен Мелхиседек Шаховський походив з козаків Чернігівського полку, був уродженцем містечка Понорниці, сином сотенного отамана Стефана Шаховського. Навчався малюванню й архітектурі і сам навчав. Постриг прийняв у 1765 р. у Софійському монастирі Києва, в 1770 р. став ієродияконом та ієромонахом. У 1775 р. він керував будівельними роботами, посилався в єпархіальних справах до Москви, у 1782 р. митрополитом Гавриїлом Кремянецьким призначений ігуменом, а у липні 1785 р. переведений до Свято-Онуфріївського монастиря. З 1786 р. був також протопопом смілянським, черкаським та жаботинським.

37-річний чернець Клавдій (майбутній ігумен цього монастиря) був уродженцем містечка Салтикової Дівиці Ніжинського полку (суч. Куликівського р-ну Чернігівської обл.).

Размещено на Allbest.ru