З нових документів до історії Сіверщини (ХVII-ХVIII ст.)

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

З нових документів до історії Сіверщини (ХVII-ХVIII ст.) (частина 21)

Ю. Мицик,

І. Тарасенко

Анотація

Метою публікації є введення до наукового обігу важливих документів, створених гетманами України І. Скоропадським, низкою полковників та інших старшин Гетьманщини, що дозволяє доповнити «Український Дипломатарій XVI-XVIII ст.», а публікація останнього є одним із актуальних завдань української археографії. Публікуємо також різноманітну ділову документацію Гетьманщини (купчі, скарги, реєстри тощо). Крім того, аналізуємо інформаційні можливості цих джерел, виявляємо особливо цінні свідчення.

Наукова новизна тісно пов'язана з вищевизначеною метою, оскільки вперше до наукового обігу уводять архівні, недруковані джерела, які зберігаються в зібраннях Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, Центрального державного історичного архіву України у Києві. Вперше встановлюють важливі факти з соціально-економічної, військово-політичної, церковної історії України кінця ХVІІ-ХVІІІ ст., діяльності судових органів, повсякденного життя українського народу. В результаті дослідження доповнено знання про військові дії часів гетьманів І. Самойловича та І. Мазепи, організацію прикордонної служби, постачання провіантом і фуражем охоче-комонного (компанійського) війська, забезпечення російської армії XVIII ст. Важливими є документи, що стосуються такого маловивченого регіону як Стародубщина. Ця етнічна українська земля нині перебуває в складі Росії і там роблять усе можливе, щоб стерти пам'ять про її історичну належність. У самій же Україні історію Стародубщини тривалий час вимушено не вивчали й зараз ці дослідження тільки починаються. Ключові слова: універсал, листи, гетьман, Церква, купчі. стародубських полковників Т. Олексійовича (2) і Л. Жоравки (2), чернігівського полковника Ю. Лизогуба (1), охочекомонних полковників І. Новицького (1) та І. Максимовича (Рубана) (1). ^{ще одній частині статті ми продовжуємо вводити до наукового обігу документацію, яка стосується Сіверщини (про наші пошуки в архівосховищах і необхідність публікації документів з історії регіону вже говорили в попередніх частинах). Усього тут наводимо тексти 64 документів, у т.ч. 28 XVII ст., а 36} XVIII ст., у т.ч. першої половини XVIII ст. 25, другої половини XVIII ст. 10. Шість документів подані як реґести (№29, 51, 53, 54, 59, 64). Переважна більшість наведених джерел зберігається в !нституті рукопису Національної бібліотеки України ім. B.I. Вернадського) (далі IP НБУВ), решта (усього 7) в Центральному державному історичному архіві України у Києві (далі ЦДДАК України) (№51, 53, 54, 59, 62, 63 64).

Серед представлених документів необхідно знову виділити ті, які доповнюють «Український Дипломатарій XVI-XVIII ст.», тобто універсали й листи гетьманів, полковників, узагалі козацької старшини. Перш за все це документи гетьманів I. Скоропадського (1 документ), наказного гетьмана П. Полуботка (1), ста-

Почнемо з документів ХУІІ ст., яких збереглося менше і вже тому вони більш цінні. Насамперед це універсали стародубського полковника Т. Олексієнка (Олексійовича) (№9, 12) та чернігівського полковника Ю. Лизогуба (№28). У першому з них, датованому 1688 р., йшлося про суперечку за землю між мешканцями сіл Новосілки і Вистрики Стародубської сотні, її полковник розв'язав на користь останніх. Другий же є привілеєм Т. Олексієнка, цей документ він надавав полковому сотнику М. Чорнолуцькому за заслуги с. Меленськ (нині це село Стародубського р-ну, розташоване за 13 км. від Стародуба). До тієї ж категорії належить і універсал 1699 р. Лизогуба, яким дозволяли Федору Красувському, товаришу полковому, збудувати млин на р. Щодрувці. До універсалів Т. Олексійовича близьким є документ 1691 р. (№16). Це квит запорожця Опанаса Соколовського, наданий стародубському полковнику Т. Олексієвичу. За збитки, завдані за полковництва в Стародубі Л. Остряниці (його каденція припадає на 1665-1667 рр.), Т. Олексійович видав йому 20 талярів, що О. Соколовський ствердив квитом. Цей документ був підписаний також кількома значними особами, серед яких бачимо Т. Влізка (Улезька), полкового хорунжого. Досі його каденцію на цій посаді визначали 1687-1688 рр., хоча було не відомо точно початок і кінець його перебування на посаді.Тепер же можна її продовжити по лютий 1691 р.

Треба відзначити, що в нашій статті широко представлені листи з унікального архіву охочекомонного (компанійського) полковника І. Новицького, адресовані йому ж усього 19. Ще один лист №17 з його архіву був написаний лубенським городовим отаманом Ф. Григоровичем, і про нього буде сказано нижче. Першими йдуть два листи 1680-1681 рр. ігумена Свято-Микільського Рихлівського монастиря Луки Григоровича. Основну масу листів цього ігумена ми надрукували на сторінках «Сіверянського літопису» та «Сіверщини...»о. Юрій Мицик. З документації Свято-Микільського Рихлівського монастиря ХVІІ ст. (листи ігумена Луки). Сіверянський літопис. 2004. №1. С. 12-24; о. Ю. Мицик, І. Тарасенко. З нових документів до історії Сіверщини (ХУІІ-ХУІІІ ст.) (ч. 20). Сіверянський літопис. 2021. №1. С. 72, 85., але ці листи серед тих, які ще не друкували. Тут, крім подяки полковнику за його благодіяння, міститься цікава звістка про пошук вчительки для доньки І. Новицького й обіцянка написати в цій справі листа до ігумені Покровського жіночого монастиря в Макошині (№1). З інших листів ігумена відомо, що він посилав у с. Нехаївку головну мєтність І. Новицького учених ченців і черниць для навчання молодших дітей грамоті та рукоділлю.

Деякі з листів проливають ще трохи світла на малознану сферу життя козацької старшини ХУІІ ст. сімейні справи. Так, лист №10 був написаний І. Новицьким у 1688 р., у проміжку між Першим і Другим Кримськими походами з табору в Самарі (нині м. Новомосковськ Дніпропетровської області). З листа випливає, що полковник брав участь у побудові Богородицької фортеці. До речі, там тоді був і гетьман І. Мазепа. Цей лист був адресований дружині Меланії Новицькій. Після короткого привітання («Мелания, милая пані, малжонка моя») і побажання їй і дітям здоров'я І. Новицький переходить до господарських справ, дає вказівки щодо сіна й «пашні», фруктів у маєтностях у Снітині і Нехаївці. Дещо загадковим є лист 1689 р. (№13), написаний лохвицьким (?) городовим отаманом Ф. Григоровичем і адресований Ірині Новицькій. Сама особа цього отамана не встановлена. Ймовірно, він посідав уряд отамана у Лохвиці. У цей час там цю посаду обіймав Федір Кратченко (1690-1693), але, вірогідно, тут він названий, як тоді часто бувало, за патронімом. Складніше з адресаткою листа. Отаман називає її «пні полковникова» і пов'язує з Новицьким. Але ж дружиною Новицького тоді була Меланія (по смерті першої дружини Софії він одружився вдруге). Може це друге ім'я дружини? Але це маловірогідно. Може донька? Але її імені немає серед відомих з інших джерел (Марія, Ганна). Може, це перша згадка про незнану доньку полковника? Про це буде сказано нижче. Може, отаман помилився? У будь-якому разі це питання лишається поки що нерозв'язаним. У листі йдеться про справу, із котрою звернувся до отамана Йосип Тарасенко, який прибув з Ніжина до Лубен. Мова йшла про два луки, і цю зброю отаман негайно відіслав до Ірини в Лохвицю.

У листі 1681 р. (№3) роменського війта Романа Федоровича до І. Новицького йдеться про передачу грошей на утримання компанійців, які стояли на зимових кварирах у Роменщині. У листі 1683 р. (№4) ічнянського сотника І. Стороженка та Захара Григоренка, можливо, війта, ідеться про непорозуміння з компанійцем Микитю Бужинським («сотні Евтуха»). Господарських справ стосується лист 1688 р. (№7) слуги Яська Остаповича. Він інформує полковника про побудову млина, продаж тютюну й горілки. Інший слуга Корнилій Василевич писав у 1690 р. (№15) про поїздку до Новгород-Сіверського до архімандрита Спаського монастиря у справі «плитов» (не зовсім ясно, про що йдеться) і просить послабити утиск підданих. Можливо, його родич, нехаївський староста Лук'ян Василевич, писав у 1694 р. (№18), сповіщаючи полковника про хід робіт, а також про нестачу борошна робітникам. У листі 1688 р. (№8) компанієць Скребешенко доповідав з с. Красного Батуринської сотні (нині у Бахмацькому р-ні) про перепис свого товариства і скаржився на нестачу грошей, одягу і взуття. Якийсь Копул (?) з м. Коропа Ніжинського полку приблизно того ж часу просив «прислати ... гроші за горілку цале житн[о]ї (?) талярей сто и пять» (№14). Смілянський сотник Лубенського полку Василь Громика (Громека) писав зі Смілої (нині у Роменському р-ні) у 1692 р., просячи за Федора й Семена Воротиленків, яких побили компанійці (№17). Лист дає змогу встановити термін другої каденції цього сотника (перша була у 1687-1688 рр.). Цікавими є три листи 1694-1696 рр. (№19, 20, 26) представника відомого роду Забіл Михайла, що були написані в Борзні. Вони сповнені компліментами, великодневими привітаннями і добрими побажаннями. Ще один лист 1695 р. Миколи Миколаєвича (№22) містив згадку про молоду дочку І. Новицького Одарку («Адария»), яка гостювала у нього. Можливо, ця Одарка стала дружиною Михайла, бо на незнану по імені доньку Новицького, дружину Михайла Забіли, вказує відомий історик генеалог К. Л. Модзалевский у своїй капітальній праціМодзалевский В. Малороссийский родословник. Киев, 1910. Т. 2. С. 79.. У листі того ж року (№21), написаному в Городні (нині Ічнянського р-ну) слуга й родич І. Новицького Іван Змидченко дякував полковнику за обіцянку надати «каміний шість в догляд» (ймовірно, йшлося про призначення його наглядачем млинів). Наказний роменський сотник Лубенського полку І. Хоружий (це ім'я взагалі не згадується в довідниках) у 1696 р. доповідав І. Новицькому (№25) про тяжкий конфлікт між компанійцями і козаками Роменської сотні і просив прислати когось для розгляду цієї справи. Про цей же конфлікт йшлося в листі до І. Новицького (№26) компанійського полковника І. Рубана. Урешті І. Новицького стосуються ще три документи, які були виявлені в іншому фонді IP НБУВ купчі 1686 і 1688 рр. У першій з них (№5), укладеній в Коропі, Самійло Тищенко, який раніше жив у с. Ломаках (нині Лубенського р-ну Полтавської обл.), а потім переселився в с. Нижнє Сумського (?) повіту, продавав свої греблю, сад тощо. У цьому документі названа тодішня старшинська верхівка Коропа. Згідно з другою купчою (№11) І. Новицький купував двір у с. Нехаївці, землю тощо у Марка Лобасенка. Свідками угоди були нехаївські отаман (Юхим Городищенко) і війт (Семен). У третій купчій 1695 р. (№23), укладеній в с. Березовиці (нині с. Березівка Прилуцького р-ну), Андрій Коваль продав свою нерухомість під Талалаївкою (райцентр Чернігівської області), а саме: став, греблю і сіножаті Новицькому за 60 золотих. Тут названо верхівку Березівки і «могоричників» свідків угоди.

До ХУІІ ст. належать ще два документи. Перший з них (№6), що є судовою постановою 1686 р., стосувався конфлікту за землю й ліс між жителями с. Чубківці Стародубського полку та братами Рубцями. Тут згадуються і покійний стародубський полковник, гетьманич Семен Самойлович; Тимофій Олексійович, ще як стародубський городовий отаман (він перебував на цій посаді у 1661, 16641676, 1681-1687 рр.). Другий (№27) це купча 1698 р. Матвія Кузьменка, котрий записаний як «жител семеновский», але, здається, тут треба мати на увазі с. Семаки (нині Ріпкінського р-ну). Він продавав свою землю в Любецькому повіті, у. т. ч. селище в Грабові (нині село Ріпкінського р-ну) з нерухомостями, своєму племіннику Ониську Попенку.

Переходимо до документів першої половини ХУІІІ ст. Почнемо з найважливіших, якими є гетьманські універсали. Першим з них є універсал гетьмана І. Скоропадського 1714 р. (№32). Ним стверджувався універсал гетьмана І. Мазепи на млинове колоУніверсали Івана Мазепи 1687-1709 / Упор. І. Бутич. Київ; Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 2006. Ч. ІІ. №195. С. 237., яке за заповітом Овсія Мора мало перейти у власність Спасо-Преображенського монастира. Далі йдуть два універсали 1711 і 1716 рр. стародубського полковника Л. Жоравки (№30, 33). Першим з них він ствержджував надання права на млини Юхимії, удові покійного полкового обозного Гаврила Дащенка (його каденція припадала на 1665-1676 рр., причому він був ще наказним стародубським полковником у 1672 р.), та її зятеві Андрію Стефановичу. Останні представили відповідні універсали стародубських полковників Івана Плотника (Плотного), Петра Рославця, Тимофія Олексійовича та Михайла Миклашевського, каденції яких припадали на 1663-1665; 1659-1663, 1668-1672, 1673-1676; 1665, 1673, 1676-1678, 1687-1689; 1689-1702 рр.Кривошея В.В. Українська козацька старшина. Київ, 1997. Ч. 1. С. 84; Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. Київ: Стилос, 2010. С. 86; Gajecky G. The Cossak Administration of the Hetmanate. Cambridge, 1978. У. 1. С. 29. Другий універсал 1716 р. (№34) подібний першому. Ним Л. Жоравка стверджував універсал попередника Тимофія Олексійовича, який був даний батькові Леонтія Мархоленка Михайлу (наказний стародубський полковник у 1680, 1693 рр.) на с. Артюшково (нині Стародубського р-ну). До них прилягає лист (№34), який написаний не раніше 1721 р. Його автором був Я. Іскра, а адресатом гетьман Скоропадський. Яків був сином Климентія Іскри, переяславського полкового хорунжого у 17151717 рр., і внуком Захара Іскри, погарського сотника у 1701, 1708, 1709 і 1712 рр., обозного Стародубського полку в 1714-1721 рр. По смерті батька й діда його опікункою стала тітка Олена, яка вийшла заміж за Карпа Часника. Опікуном став також хресник діда Василь Жидок, що керував маєтностями Якова до його повноліття. Цього Жидка утискали непосильними податками жителі Погара, і тому Яків звертався до гетьмана з проханням видати оборонний універсал. Лист 1722 р. (№37) наказного гетьмана П. Полуботка, адресований В. Кочубею, стосувався конфлікту між селянами с. Тиниці (нині у складі Бахмацького р-ну). Гетьман наказував В. Кочубею виконати указ генеральної військової канцелярії і забезпечити явку винуватого (Ілька) на суд у Глухів. Ще один лист-скарга був направлений П. Полуботку тогож року (№32). Його автором був підлип'янський староста Концевич, а стосувався документ злочину Левка Гавренка, «козака и жителя семяновского», винного у порубці чужого лісу. Цього ж питання стосувалася скарга невідомого П. Полуботку (№40). Про це ми вже писали у частині 20 статті у «Сіверянському літописі»о. Юрій Мицик, Інна Тарасенко. З нових документів... (ч. 20). Сіверянський літопис. 2021. №1. С. 90-91.. Близько 1723 р. написано лист (№39) прилуцького сотника у 1719-1724 рр. Федора Марковича до свого дядька, Івана Марковича, який був прилуцьким сотником у 1709-1719 рр., прилуцьким полковим суддею у 1719-1724 рр. У ньому говорилось про лист із Седнева «швакгра» Степана Леонтовича, про те, що Костянтин (Леонтович), золотоніський сотник у 1732-1763 рр., «швагр пна Фридрикевича ншего», хитрощами «через лист свой, писаний до пней Леонтовичовой..., а сестри ншей», тобто до Феодосії (у першому шлюбі за Григорієм Фридрикевичем, у другому за Степаном Леонтовичем), вчинив махінації. Він свідчив, що нібито покійна мати першого чоловіка передала частину майна йому, Костянтину. Але цього насправді не відбулося, і покійний тесть сестри, седнівський сотник у 1699-1700 рр., Криштоф Фридрикевич не говорив про це. Відтак слід було повернути землі сестрі, забезпечити право, а якщо С. Леонтович все витратив, то компенсувати за його рахунок і записати на доньку померлого Фридрикевича. У листі Ф. Марковича до Петра Корецького (стародубський наказний полковник у 1722-1723 рр.) бл. 1723 р. (№36) теж говорилось про легковажність Костянтина Леонтовича і про заходи щодо повернення посагу, який був ним незаконно привласнений. Тут міститься також скарга на підданих Андрія Миклашевського (стародубський наказний полковник у 1722 р.), котрі чинять спустошення в бортних деревах у «Круковских ґрунтах». Цей сюжет щодо бортних дерев розвивають у скарзі селян с. Нижнього, адресованій тому ж Корецькому (№31). Приблизно тим же часом датована скарга отамана села Пальчики Опанаса та інших ніжинському полковнику Петру Толстому (№38). Ця група селян з с. Попівки Конотопської сотні (нині Бахмацького рну) служила 16 років у гетьмана І. Скоропадського «при конях», але після його смерті залишилася без роботи, і тому вони просили забезпечити їх працею. Водночас вони скаржилися на свого отамана Яцька Мирченка. Іншу скаргу (№45) можемо датувати лише приблизно, між 1728 і 1734 рр. Козаки с. Левенці Стародубської сотні (нині с. Левенка Стародубського р-ну Брянської обл.) скаржилися генеральному бунчужному (Якову Лизогубу або Андрію Бороздні), що в них незаконно забирають землі. Також ця невизначеність у датуванні характерна для листа невідомої особи до гетьмана Д. Апостола (№46). Тут ішлося про цей же конфлікт селян с. Левенці з «Тимошенчихою». Очевидно остання є Гафією Іванівною Тимошенко, онукою вищезгаданого стародубського полковника Тимофія Олексійовича, дружиною Семена Березовського, наказного стародубського полковника у 1718 і 1723 рр. (помер у 1728 р.). Три листи 1734 р. (№48, 49, 50) стосуються стародубського полкового комісара Івана Лашкевича. У них ішлося про забезпечення провіантом і фуражем російської армії. Про Стародубщину і Стародубський полк йдеться ще у двох документах. Це випис 1730 р. з протокольної книги суду Стародубського полку, який містить у собі протест (№47). На жаль, він написаний вкрай нерозбірливо і деякі його фрагменти неможливо прочитати. Цей документ цікавий уже тим, що дозволяє уточнити каденцію Андрія Миклашевського. Як бачимо, наказним стародубським полковником він був не лише у 1722 і 1729 рр., але й у 1730 році. Другим документом є рапорт 1743 р. (№54) у полкову стародубську канцелярію. У ньому йдеться про пошук у Шептаківській сотні речей, які були пограбовані під час пожежі в Стародубі. Цим же роком датований документ (№53), яким у цій же сотні наказувалось розшукати підданих-втікачів і наводилися їхні прикмети.

У чолобитній Тетяни Лизогуб 1727 р., адресованій цариці Катерині І, згадувалися Степан Вельяминов, президент Малоросійської колегії у 1722-1727 рр., Андрій Гудович, бакланський сотник у 1709 р. (№41). Чолобитчиця називає себе «бунчукового товариша Андрія Лизогуба жона Тетияна, Михайлова дочь», і тут виявляємо певні непорозуміння. Андрій Лизогуб був конотопським сотником у 1716-1719 рр., але бунчуковим товаришем став у 1737 р., а його дружиною К. Модзалевським названа Параска Михайлівна МиклашевськаМодзалевский В. Малороссийский родословник. Киев, 1912. Т. 3. С. 100.. Усе ж можливо, що відомий генеалог помилився. У чолобитній-скарзі говориться про конфлікт за землю, яка лежала між Малим Самборцем і Соснівкою Конотопської сотні (нині село Конотопського р-ну, за 15 км. від Конотопу). Але Малий Самборець, на жителів якого скаржилася чолобитчиця, не вдається локалізувати. Ще один документ того ж року (№42) пов'язаний з чолобитною жителів сіл Любецької сотні. Це слідство за вказаною чолобитною, але документ дійшов у дефектному стані й містить тільки початок. Ще одна скарга датована 1730 р. (№44). Її авторами були представники відомого старшинського роду Кандиб (Юхим, Василь і

Данило), а адресували її гетьману Д. Апостолу. У ній ішлося про незаконне заволоділий їхньою слободою Кандибівкою полковником російської армії В.Ф. Салтиковим й про інші кривди, заподіяні ним же. Цей конфлікт затягнувся, і ось уже син Данила Андрій написав аналогічну скаргу очевидно до гетьмана К. Розумовського (№56). До кривдників А. Кандиби додався поміщик Скрипицин.

Далі йдуть купчі, які взагалі широко представлені в документації. У цій статті наводимо тексти 11 купчих, із яких на XVIII ст. припадає 7. Першою з них є купча 1700 р. (№29), укладена в Конотопі. Вона стверджувала продаж млина Степаном Натальченком, причому свідками виступили, крім представників конотопської старшини, о. Димитрій, священик Свято-Юріївського храму в Конотопі, і Кирило, ніжинський крамар. Наступною є купча 1728 р. (№43). Житель с. Ясмані Глухівської сотні (нині смт. Есмань Глухівського р-ну Сумської обл.) Корній Гусаченко продавав свою сіножать. У 1734 р. на прохання дочки покупця цей документ було ще раз стверджено, причому його підписав глухівський городовий отаман Дем'ян Туранський. Досі його каденцію визначали у 1737-1740 р., між тим, як випливає з цієї купчої, він перебував на цій посаді й у 1728 р., а далі його замінив Степан Уманець (1730-1732 рр.). У 1739 р. козак Великобудищанської сотні Полтавського полку Іван Цурка продавав свою землю підполковнику російської армії Ф. Юсту (№52). Ця земля розташована в с. Мелня (нині Конотопського р-ну Сумської обл.), а перед тим вона була разом з хатою, лісом тощо куплена батьком Цурки в батуринського жителя Якова Мухи. Купча 1754 р. (№55) свідчить, що козак Седнівської сотні Чернігівського полку Трохим «Еремиев» був змушений за борг продати «Зміевский берег з сінокосом». Далі йдуть три купчі 1770 р. (№57, 58, 59). Вони стосуються одного й того ж продавця возного Глухівського повіту Якова Ляшенка, який продав графу П. Румянцеву свою нерухомість у с. Кучерівка Глухівської сотні (нині у Шосткинському р-ні Сумської обл.), причому містилася досить детальна її характеристика.

Далі йдуть документи інших категорій. Насамперед це список старшини Ніжинського полку 1735 р. (№51). Їх відправляли служити на «Українську лінію» в Царичанку. 1777 роком датований рапорт архімандрита Гамаліївського монастиря Антонія про відправлення відповідей на запит консисторії Київської митрополії (№61). Представлений і атестат 1771 р. (№60) запорожця Михайла з Сум. Завершують публікацію три документи 1782 р. Новгород-Сіверского намісницького правління (№62, 63, 64). У першому з них ідеться про втрату двох чолобитних, у двох останніх про прийняття в це правління Хоми Гудими.

Коли статття була прийнята до друку, вдалось виявити в зібраннях Інституту рукописів НБУВ неопублікований лист 1685 р. І. Мазепи (тоді ще генерального осавула) і В. Кочубея (тоді реєнта Генеральної військової канцелярії) до фаворита цариці Софії, князя В. Голіцина (див.: Додатки. №1). Відзначимо, що автори листу не вказали своїх посад. Чи це було зроблено свідомо, чи сталося внаслідок недогляду копіїста, нині сказати неможливо. Фрагмент цього листа за іншим списком був надрукований російським істориком К.А. КочегаровимКочегаров К. А. Русское правительство и семья украинского гетмана Ивана Самойловича в 16811687 гг. Москва: Институт славяноведения РАН, 2012. С. 163.. Тут наводимо повний текст документу.

Насамкінець зазначимо, що підписи-автографи в документах підкреслені нами, а слова, які не вдалося прочитати знаком (...)*. Квадратними дужками позначені пропуски в тексті через якісь дефекти (обірвана частина тексту тощо) або відновлені по смислу слова. Датування, переважно подане кириличними літерами, переводимо арабськими цифрами.

Сподіваємося, ці джерела будуть цікавими і краєзнавцям, оскільки проливають додаткове світло на історію населених пунктів Сіверщини, на соціально-економічну, церковну й культурну історію краю.

№1 1680 грудня 25 (15). Лист Луки Григоровича, ігумена Свято-Микільського Рихлівського монастиря до полковника Іллі Новицького.

«Мні велце ласкавий мсци пне полковнику Войска его црского пресвітлого величества Запорозкого комонный, добродій мой великий.

За вшелякую показаную мні панскую любов велице в. мс. доброд. моему подяковавши, по обетницу на прудком часі посилаючи покорне в. в. мс. мс. пна прошу, жеби была отдана. А що в. мс. мс. пн казал до Лохвиці едним возом слати, рад бым то учинити, тилко ж як то пред святи братия, по послушаниях розіхалися, згола не маш кому. Азали з ласки в. мс. мс. пна тое по остатной дорозі отшукается, сторони панны побожні для ученя дітей в. мс. мс. пна по желанию в. мс. доброд. моего, якому устне мовил и тепер повтораючи: скоро тилко за поданою оказиею до госпожі игумені макошинской написати и о тое постаратися пилно обецую. А на тот час з вшелякою моею поволностю ласце панской в. мс. доброд. моего неотмінной молитви моі залецивши сам себе вручаю и назавше зостаю в. мс. моему мс. пну и великому доброд. всего добра зичливий слуга и уставичный богомолец

Лука Григориевич, игумен з братиею.

З мнстира Стля Хсва Николая Рыхловского мсця декаврия 15 1680»

(ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 14542. Оригінал).

№2 1680 січня 2 (1680, грудня 23). Лист Луки Григоровича, ігумена Свято-Микільського Рихлівського монастиря до до полковника Іллі Новицького.

«Мні велце ласкавый мсци пане полковник Войска его цар[ского] прес[вітлого] велич[ества] Запорозкого комонный, добродію мой великий.

От Хрста Спасителя, в. мс., м. мс. пану и великому добродіеви, весъпол з еї мсци панею в. мс. ціною и со всіми любящими тут на земли долгих літ и вшеляких щасливостий, а в нбі вічньїх роскошый заживати щире зычу. За отдане жита и пива в. мс. моему мс. пану и добродіеви низко поклонившися, велице покорне дякую, тут же добродію мой упоминаюся о горілку, которую в. мс. мс. пан обіцал до обители стой и мні устне приказал, абым присыл по оную. Тепер добродію мой посланца своего посылаючи, упрошаю покорне, рач обітницу свою скутком исполныти. Затим ласці панской неотмінной себе з братиею моею, яко найпокорній вручаю, зостаючи назавше в. мсці, моему мсцивому пну и великому добродіеві, добра зичливий слуга и уст[а]вичний богомоле[ц] Лука [Григориевич, игумен] з бр[атиею].

З монастира стля Хсва Николая Рыхловского декав. 23 1680 року» (ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 14543. Оригінал).

№3 1681, березня 20 (10). Ромни. Лист роменського війта Романа Федоровича до полковника Іллі Новицького.

«Мсци пне полъковнику комонний, мні велце мсци пне и добродію.

С повинности нашой товариству полку в. мс. мсці пна, в нас в Роменщині на станциї зостаючому, ведлу[г] належитой устави на кождого по копе до рук пна Зражевского далисмо. А счо часу в одбіраню грошей забавили не с причини недбалства пна Зражевского, толко за власним непоспіхом войтов наших сілких так нескоро она сумма стягнулася.

О том в. мс. мс. пану, до ознайменя подавши, зостаю назавше в. мс. мс. пну и добродіеві моему всего добра зичливий и до услуг поволний

Роман Федорович, войт міский ромен[ский], з бурмистри.

В Ромні 1681 марта 10 д.». (ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 14582. Оригінал).

№4 1683, липня 13 (3). Ічня. Лист ічнянського сотника Івана Стороженка та Захара Григоренка (?) до полковника Іллі Новицького.

«Нам велце ласкавий мсці пане полковнику охотный, велце ласкавий пане и приятелю.

Ідучи през город наш Микита Бужинский до приятелей своих менует, повідается быти полку в. мстина, а сотні Евтуха, с которым Бужинским коней двое было. Теды мы, не відаючи добре о нем, а писма проежджого от сотника своего не показал, казалисмо в городі нашом коня пліснивого третим літом ест задержати. Которого коня, повідае, купил в селі Васкувцях у асаула тамошнего сілского, а другого коня рижого отдалисмо Микиті Бужинскому. Которому и писмо написали до войта нашего мсці пана, если ест он полку в. мстина и того коня, которий ест в нас кажем отдати. При том с поволностю услуг наших ласце в. мсти, нашего мсці пана, поліцаемся, зостаючи в. мсти, нашему мсці пану, всего добра цале зичливие приятеле и поволние до услуг

Иван Стороженко, сотник Войска их цар. пр. вел. (...)*.

Захар Григоренко (?) (...)*. З Ичні 3 июля 1683 року». (ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 14512. Оригінал, підписаний авторами).

№5 1686, січня 22 (12). Короп. Купча

«На уряді короповском передо мною, Тихоном Довкгилею, сотником, Федором Ворожбытом, атаманом, Василем Микоилоевичем (!), войтом, Левком и Оникием, бурмистрами, ставши очевисто Самойло Тищенко, бывший обыватель ломаковский, села уізду Сенчанского (Сенча Лохв. р-н), а теперешний обыватель села Нижного, прозываемого Панского в уізду Сумского (?), признал доброволне и ясне сам на себе сим листом и вічньїм записом, чинечи то явне кождому, хтоб о том відати потребовал теперь и на потомные часы, иж що маючи в моцы и в спокойном своем держаню в селі Ломаках (Луб. р-н) на реці Селі (!) греблю, отчистым ему правом належитую и отъцем его чрез властный кошт и працу занятую и уфундованную здавна, на которой и дві клітки, тож отца его, были постановлены, а теперь зпустіли; только една гребля с належитым до ней ліском и в ней деревом садовым. А жадным правом нікому иншому не есть заведенное и непенное, як ся в своих границях виділяет оную (?). Теди реченний Самуйло, маючи волность ведлуг права, яко власностю своею шафовати и видячи бити з ліпшим пожитком своим, з доброй воли своей продал от себе от вели (!) на вічность вшным и неотзовным правом и зараз в смотр, в держание и у спокойное и вічное уживание на вшные часы подал и уступил все право и моць, ему на тую греблю служачую, от себе здал и сим листом своим здать и вливает урожоному его милости пану Илии Новицкому, полковникові комоннному, за певную и готовую, иж до рук его собі сполне от него отданную и заплаченную сумму пинязей, то есть талярей сорок. Якож юж от дати сего листу его волен есть и моцел (!) урожоный его милость пн Новицкий сам, малжонка, діти и потомки его тую греблю от его, Самойла, вшным правом проданную, спокойне держати и уживати, млины на ней фундовати и всякую волность в ней иміти, кому хотячи отдати, заменяты, продаты, записати, даровати, заставити и як хотечи на свой пожиток оборочати, шафуючи яко власностю своею. А оной Самуйло Тищенко сам, малжонка и діти и потомки его и нихто з близких и делеких кревних, ані с людей общих в тую греблю уступовати ничим николи и жадной перешкоды и трудности в держаню спокойном его милости пану Новицкому чиниты, ані до права позывати так самими вшными часы, яко и хто инший не может, ані моцы будет под зарукою тысячи золотых и нагороженем шкод голыми слови менованных. А естли бы кто колвек з близких кревних и далеких, а повинных его або з людей общих, в тую греблю уступовати иміл и перешкоду в держаню чинил ибо (описка, треба «або» Ю.М., І.Т.) до права его милость пана Илияша Новицкого позывал, теди оной Самуйло Тищенко от каждого такового заступовати міет своим коштом и накладом аж до вистя давности земской и правді отписаной. Однак и по вистю давности земской сей запись, ку вічности данный, в кождом суді и праві при моцы міет воставати и на том он, Самуйло, дает его милости пану Илии Новицкому сей лист доброволный вічний запись под печатю и подписом власной руки своей. А до того з честною и очевистою от него прозбою или уряд вышеписанний, яко теж и людей добрых и вірьі годнии (!) печати свои приложили и руки свои подписати рачили к сему листу.

Писан в Коропові року тысяча шестьсот восемдесят шестого мсца генваря 12 дня.

Которий сей лист и доброволное сознане Самоила Тищенка и до книг наших міских короповских есть записано.

В подлинном подписано: Тихон Довкгеля, сотник короповский.

Самойло Тищенко, рукою власною.

Устне от мене прошени люди: Павел, житель снітинский, мельник.

Данило Медвідь, житель шеповский. Звыш писанний уряд короповский». (ІР НБУВ, ф. 201, спр. 72, арк. 31-32. Копія ХІХ ст. Наприкінці документу намальовано два кола, всередині яких написано відповідно: «місто печати городовой», «місто печати полковой»).

№6 1686, травня 3 (квітня 23). Батурин. Судова постанова.

«Року Бжого тысяча тысяча шестсот осемдесят шостого, місця априля двадцат третяго дня.

За відомостю справы вышой мянованые од небожчыка блаженное паметы Симеона гетманыча Ивановича, бывшого полковника стародубовского, паном Михайлу Илии Рубцом выданое самого ясневел. его млсти пана гетмана пна и добродія нашого, до которого чубковцы бояре бывшые, а тепер козакы, супъль ковалі будто оттысненье их сіножатей. Тая теды суплика отдана была перед нас Михаила Вуяхевича, суди войскового енералного, и Анъдрея Василевича, писаря судового, для суженя обох сторон так панов Рубцов, яко и чубковцов, против которих жалобы речоных панове Рубцове заслонял себе сим выданим правом з с книг мккых стародубовскых и конъфирмованых властью блаженъное памети небозчыка Симеона гетманича ведлуг выданья реляцый славетного пна Тымофея Алексеевича, на тот час будучого атамана городового стародубовского, Романкевича писаря и як мы право тое и реляцыю зобезке (?) по кгрунтах брахловских и чернооковских перед судом нашым вычитавшы, для пробацыи велелі стат пну Тимофею Алексеевичу, нні наказному полковншкові стародубовскому, и писарові Романкевичу стат пред судом. Теды оные так под сумненем призналі, же як нас старых люді водшы, так мы тот кгрунт и обездили, и як нам призновали, що земля и сіножатей паном Рубцом служит, а их отчина, то ест бортное дерево, чубковцов, так и мы, як там перед небозчыком, так же и тут, перед судом генер[алним] войсковым, признаем по такой пробации справы, то се шкоды од суду самому ясневел. добродіеви были предложены. Теды з похвалою судовне поступком правным, веліл ясневел[можный] добродий сие право печатю судовою и с подпысом рук потвердыты. Що ест и потверъжено под закладом вины до скарбу войскового тысечу зол[отих] ежели бы сміли напотым чубковцы до сенажатей, паном Рубцем служачых, озвати, того суд пылно тепер очевисто варовал.

В Батурині року и дня звышменованого діялося.

Михайло Вуяхевич, звышменованый судъя, рука власная.

Андрей Василевич, писар судов[ый] войсковый енералный». (ІР НБУВ, ф. І, спр. 56247. Копія. Внизу документа намальовано коло, всередині якого написано: «и друга печат леч декрету»).

№7 1688 березня 1 (лютого 20). Нехаївка. Лист слуги Яська Остаповича до Новицкого.

«Добродію мой. О повеженю господарском в. мс. добродіеви моему ознаймую, иж за ласкою Бжою добре ся поводит: на млин Царовскый деревня готова, бруся дубового сорок, палей вусімдесят; лоддей пар пять, валув три, буртниц дві. О тютюн ознаймую в. мс. добродіеви, же Марко Подзюбаный хоче приняти увес, як много ест тут, у Коропі и в Снітині по копі камен на рок, ежели в. мс. добродія буде росказання на туй ціні увес отдати. Горшъки куф три готовой ест, за коториі дають коп по пятнадкодцять, ежели в. мсці добродія буде росказ, то продамо. Тое в. мс. добродіеви ознаймивъши и узичивши от Гсда Бга доброго здоровя, ласце ся вашой панской отдаю и назавше зостаю.

В. мс. добродіеви моему во всем жичливый и найнижший (?) слуга Яско Остапович

З Нехаевки февраля 20 д. 1688».

В. мс. добродіеви моему во всем зичливий и найнижший слуга Яско Остапович». (ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 14599. Оригінал).

№8 1688, травня 22 (12). Красне. Лист охочекомонного козака Лукяна Скребешенка з товаристом до полковника Іллі Новицького.

«Мсці пане полковнику охотный комонный, нам велце мці пане и добродію.

По указу вашой панской млсти зревідовалося товариство мое, котрих есче найдуется (без тых, счо порозездилися по приятелях) сорок един. Рачте ваша панская млст об нас млстивовому (!) добродіеви, ясневелможному его млсти пану гетману ласкавим словом проповісти. Кгдыж згола при скудости всего зостаем в одежи и в обуві. А особливе счосмо на курені поділилися, а казану не міем, грошей теж тых на шест воз не будет, кгдыж мажа, возиско драбчастий, од чтирох золотих не купит его без хомута и без инших річей до возка. Также добродію и о том велможности панской доложити, абысмо мы при боку вашом панском в полку зостаючи, при о[со]бливом знятом були значку. О всем том покорне млстивой вашой панской попросивши ласки, служебничие нши залецаем услуги.

З Красного д. 12 мая 1688 року.

Вашой панской мсти во всем найповолнійшие Лукян Скребешенко з товариством комонним охотним». (ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 14508. Оригінал).

№9 1688, травня 28 (18). Стародуб. Універсал стародубського полковника Тимофія Олексієвича.

«Тимофій Алексіевич, полковник Войска их царского пресвітлаго величества Запорожского стародубовский.

Всему старшому и меншому полку нашого и кому тилько о том відати належатимет, сим моим ознаймую писанием, иж по частых алтеркациях и многих заводах тяглых жителей новосілских з товариством войсковым, жителми села Вистрикова уезду нашого Стародубовского о пожни, лежачие в дуброви и кгрунти выстриковском, прилеглые к тамошним же выстриковским пахотным полям, в ограниченью своем так лежачие: узявши от болота Хоботка в урочище Жерновки, а отътоль коло леса Долгого в болото, называемое Ольховець, от того идучи в Платково, болото под село Галибесово, а от Галибесова в Березовую кладку, а от кладки знов на первое урочище, меновите в болото Чеботку. Уваживши я и зрозумівши речоных новосілцов в тые покосние грунта неслушное втрученье, а товариства выстриковского непохибное при своем наданью давном от антецессоров моих панов полковников відячи стоянье при крепости писм купчих и универсалных, цале при нем товариству выстриковскому з иншими певными особами, которые там же от антецессоров моих до ласки войсковой уділенньїи мают пожни, яко то пан Григорий Кроткевич, писар наш полковой, и Иван Кисловский, товариш значный войсковой, помененные пожни заховую, позволяючи им спокойне оными владіти и пожитовати, а новосільцов, яко неналежных, от того удаливши, золотих [...] тое тут же сим моим універсалом варую, приказую.

Писан в Стародубі 14 генвара 1659 (описка, має бути очевидно «1687» Ю. М., І. Т.) року.

На подлинном таково: Звыш именованний полковник рукою».

(ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 18413. Копія кінця ХІХ ст. Зверху документу запис копіїста: «Универсал полковника Тимофея Алексеевича, выданный товариству с. Выстрикова на пожни 18 мая 1688 года»).

№10 1688, серпня 22 (12). Табір в Самарі. Лист до полковника Іллі Новицького до дружини Меланії.

«Мелания, милая пні, малжонка моя.

Всегда от Гсда Бга в. мс. купно з милыми діточками нашыми здравия тілесного и дшевного спсения при зичливых сукцессах зычачи ознаймуем, иж писалисми в сей оказиї в Снітин, приказуючи Есифови гспдрства порадне держат и в пилности знайдоватися. А найбарзий о сінах и пашні бы в непогодные сие часы дочжевые не наробил гною. Проше и вас, пані моя, напишите од себе до Корнія в Нехаевку, приказуючи оному бы так же во всяких гспдрских порадках знайдовался, сіна й пашні в погоду бы попорад(...)* за недогляд не понесл кошът ущербку, але як найліпшей обо всем нехай стараня прикладает. О овощы приказовал, меновите о вишнях и яблоках, жебы порожне знял и в Коропі повидел, давши жыдовъца на нашу потребу уробил и о вшеляких порадках написавши, през кого колвек в Нехаевку пошліте и довідавшися там обо всем як ся поводит, спитавшы так нехаевское, яко и снітинское, гспдрей нашых в прислугах діло до нас в. мс. през Леска присилайте, жадаем. При том Всемилостивому Гсдви в сохранение поручаючи, естем найжичлившым малжонком.

Дан з табору з Самары авгус[та] 12 року 1688.

Гелияш Новицкий, полковник комонний» (ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 14610. Оригінал, підписаний Новицьким).

№11 1688, грудня 31 (листопада 21). Нехаївка. Купча.

«Року 1688 місяца ноемврия 21 дня.

Пред нами, атаманом Ефимом Городищенком и Семеном, войтом нехаевским, и при них людех зацних, на тот час будучих, ставши очевисте Марко Любасенко, сознал явне и ясне и доброволне, без вшелякого жадного примушеня, иж я продалем двор свой власный и зо всіми грунтами, с полем и сіножатьми и з лісом, так и сад, стоячий при дворі и з огородом славетно урожоному его млсти пану Илияшу Новицкому, пну полковнику Войска их царского пресвітлого величества Запорожского комоннному, за певную суму за сто и шестьдесят золотих. А оные грунты нікому незаведенние, непенние, але яко дідиство свое власное продалем вшными часы пану Илии Новицкому и жоні его и потомков их, не зоставуючи собі жадного вступу до права так самому мні, яко и жоні моей и дітям, так теж и кревним моим, близким и далеким. Теди вольно яко своим добром владіти и пожитки мати з оных грунтов и меновите во всіх руках трех поля міет бити: первие под Рожественном три ниві, у середней руці чотирі, под напотом дві сіножаті, одна, стоячая обок Игнатови Пасюкові, другая посполу из Василем Гордіенком, стоячая на оболоні, ліс так теж, стоячий обок Петрова Повгаракова, что в оние 3 грунта не повин ніхто утручатися. А гдибы кто міл тие грунты обозватись, теди повин я сам от того очищаты во всем. На що для ліпшой вфы и певности свідомной я, Марко Любас, даю сие письмо пну Илии Новицкому, пану полковникові коммонному, при безъвыклости (?) належитой.

Писан в Нехаевці року и дня вышеписанного».

(ІР НБУВ, ф. 201, спр. 72. Копія кінця ХІХ ст.).

№12 1688 березня 1 (лютого 19). Стародуб. Універсал стародубського полковника Тимофія Олексієвича. «[...] Войска Запорозского полковник стародубовский Тимофій Алексіевич.

Всему старшому и меншому полку нашого Стародубовского товариству, а меновите старъшиш полковой и кому тилко о том відати будет належало, сим моим ознаймую писанием, иж видячи я уставичне зичливо роненние ку пресвітлому их црского влчства маестатови и ку ясневелможного его мл. пна гетмана рейменътови пна Миколая Чорнолуского, сотника полкового стародубовского, прислуги, а уважаючи его в тих уставичних услугах недостаток, ку вспартю оного села Меленск, до ласки ясневелможного добродія его мл. пна гетмана, конферую и надаю. Відаючи теди о том, вишъмененая старшина аби ему, пану сотникови полковому, в держаню оного села Меленъска и найменшое не важился быти перешкодою, пилно властю уряду моего варую и приказую. Войт зась села Меленска зо всіми тяглими людми аби ему, пну сотникови, всякое належитое послушенство и повинност отдавал, тож приказую.

Писан в Стародубі 19 февраля 1689 року.

Звыш менованный полковник стародубовский, рукою. м[істо] п[ечати]

(С подлинника). (ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 18431. Копія кінця ХІХ ст. Внизу документу намальована печатка Тимофія Олексійовича).

№13 1689, квітня 17 (7). Лубни. Лист лохвицького городового отамана Федора Григоровича до Ірини Новицької.

«Мсцва пні полковникова, нам велце мсцва пні и добродійко.

Дочеканем свят фалебных поздоровляю в. мсти мсцвую пнюю, которие жичу добре здорово отпровадивши и сим (?) подобных долголітне при вшеляких щасливостех веспол з его млстю добродіем нашим дочекивати. А при том ознаймую в. мсти, моей мсцвой пне, же пн. Иосиф Тарасенко з Ніжина прибывши к Лубням, жадал мене о тое, абым сии два луки честно казал в Лохвицю до в. мсти, моей мсцивой пне, одослати. Которие натьіхміст ис тятивами, обвиненые прядивом скруз, до в. мсти добродійкї (!) мое (!) посилаю и о респонс покорне прошу, жебы вцали до рук в. мсти моей мсцвой пне доишлї (!). А за тым найниший поклон мой в. мсти, моей мсцвой пне, засылаю яко в. мсти, моей мсцвой пне, зичливый добра всего и слуга унгжоный Федяй Григоревич, атаман город[о]в[ий].

З Лубен д. 7 април[я] 1689». (ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 14597. Оригінал. Запис на звороті: «Ей млсти пне Ирині Гелиашовой Новицкой, полковниковой нашой, велце мсцивой ане и добродійце, покорне належит»).

№14 80-і рр. ХVІІ ст. (?), листопада (15). Короп. Лист Копула (?) до Іллі Новицького.

«Мсці пне полковнику комонный, мні велце мсци пне и добродію.

За певною окказиею приходит мні убогий мой одзив в. мсци пна и добродія моего учинити о том (?), жебраючи (?) ласки вашой панской, бис вашой мсци пан панским своим призрінием рачил призріти на мое убожество и прислати мні гроші за горілку цале житн[и]ї (?) талярей сто и пять. О якиї по всі часи, не сміючи наприкритися, позичалем в людей и яко колвек суплементовалемся аж по дн ннешний. А кгди оние докучают мні о отдане, юж цали встид на сторону отложивши, мою до в. мс. мсци пна и добродія моего вношу прозбу: хти в. мс. мсци пан ласкаве учинити и вспомогти такую горячую сего часу мою потребу присланем грошей. Если всіх не мощно, то принамней золотих двісти и талярей пят рачте прислати, а сто золотих еще у вашой мсци пна останет. Если зас мощно всі прислати, то особливая то ласка вшой мсци пна ко мні, служебникови вшему, будет. Котрої я назавше неотмінной покорне жебраючи, кланяюся низко и оному ж зичу сей стий пост щасливе зачинати, безгрішно в добром здоровю провадити и помислне кончити з милою панею вшею и зо всім цним домовством блгородного дому вашего. Нехай всіх и содітель в. мс. мсци пна и блгодателя моего в премнМгиї літа рачит щастити блвити и фортунити во всіх замислах ваших як бисти его содітилною помощию и кріпким заступлением страшни и неприступни всім врагом своим були, да укріпит вас Г сдь и подаст одоліние и побіду на супостата млтвами Прчтой Бци Матери своей, котрая значною есть побідою в бранех. Нехай же она щитом и покровом вшей мсци пну будет, покриваючи и обладающе от всякого зла в недостойних и грішнійших моих за вше достоинство молитвах, поки живота моего не престану млить, найвышших блгати, а дай Бже и презентер поклонитися в. мс. мсци пну. А тепер през подлий щирить (?) листовний назавше панской мя ласці полецаю, котрому в. мс. мсци пну и добродіеви моему (?) естем зичливим найнижшим слугою Ф. Копул (?).

З Коропа ноемвра 15. (ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 14618. Оригінал).

№15 1688 березня 2 (лютого 20). Ромни. Лист слуги Новицького Корнілія Василієвича до Новицького.

«Мні велце ласкавий мсці пане добродію мой.

Ознаймую в. мсці добродієві моему, ижем до Новгородка виіздив до отца архимандрита строни плитов и так его не застав в манастиру. Тилком застав отца намісника и как мовив отц намісник, же то ви на свою потребу, а не на панскую, ежели обачу писание од пана полковника, а од пана вашого то можна річ позволити, бо g[д]иж велце просим вашмосці рач вамсть прислати писание до отца архимандрити о причину, жебы позволил випустити плитов на потребу в. мсці. Зачим в. мсці пану кланяется громада подданий в. мсці яко добродієві своему, иж не маш борошна за чим плитов випускати. Рач в. мст, люб прислати люб, и тут роскажіт дати. Ми особливе громада убогая в. мсці добродіеві своему кланяемся яко отцу своему. Рачте вамсть над нами злітоватися, же не могут випустити двох плитов бо g[д]иж тепер Бог нас навів, жесмо иншии и од коней поодпадали. Хотійте (?) в. мст над нами яко над поданими своими злітоватися. Особливе, добродію, прошу присилайте в. мст якого козака для помочи гаченя гребель, бо g[д]иж (?) сам не увернуся. А при тим Господу Богу в. мсці яко добродія своего поручаю слуга и подножек вашмосці Корнилий Василиевич.

1690 рок місця фев[руария] дня 20». (ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 14587. Автограф (?). Дописано на маргінесі іншою рукою: «зри ж(?) отцев возок маленький (...)* час (...)* возику (?) що ест горілку шинкарум як будете давати од семидесят золотих, потому що и сами дорого міем»).

№16 1688 лютого 19 (9). Стародуб. Квит запорожця, даний стародубському полковнику Тимофію Олексієвичу.

«Квитанция пну Тимофію Алексіевичу, даная от запорожца. Року тисяча шестсот девятдесят первого мсця февруария девятого дня.

На майстраті их црского пресвтлого влчства стародубовском, перед нами, рочне на ратушу засілими радними, ставши очевисте пн Феодор Подліский, писар присяглий міский стародубовский, презентовал до акт міских стародубовских, за поліценем собі от пна Тимофія Алексіевича, полковника бывшого стародубовского, квитанцию, которая тими писана слови:

Я, Афанас Соколовский, товариш войсковий, мешканем зостаючый в Сечи, куреня Незамаевского, чиню відомо кождому судови и урядови, тепер и в часы потомные, сим моим доброволним писанем, ижем принявши за мои утрати, понесение еще за полковництва Леска Остраници, полковника бывшого стародубовского, тепер уже в доброе помирковане з певних причин от пна Тимофія Алексіевича, полковника бывшего стародубовского, двадцят талярей готовых грошей, власними руками моими одобраних, вічними часы его самого, пна Тимофія Алексіевича, и потомков его з потомками моими квитовалем, з подписом рук людей упрошоних.

В Стародубові тисеча шестсот девятдесят первого року февруария місяца девятого дня.

А подпис руки тими был словы:

Дмитро Зурман, обозний полку стародубовского.

Тимош Влізко, хоружий полковий.

Яков Завадовский.

Федор Подліский, присяглий міский стародубовский писар.

Которая квитанция есть про память в книги стародубовский міские записана. (Моск[овский] Архив Мин-ва Юстиции, старод[убовского] магистрата, опись 1, книга №1651 (1691 г.), л. 9). (ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 18435. Копія кінця ХІХ ст.).

№17 1688 грудня 26 (16). с. Сміла. Лист смілянського сотника Василя Громики до Новицького.

«Мні велце ласкавый приятелю мосці пане Новицъкий.

Щирую зичливост мою во всем с поволними услугами моїми в. мс. мосці пану залецивъши, причинъную просбу мою за Федором да Семеном Воротиленками к в. мс. мосці пану покорне уношу. Которих в Ромні, чи з позволеня чиего, чили з своего, предся козаки полку вашого на станъции в домах их зостаючие наміреня, без бытности их, мененних Воротиленков, в своїх домах, оные козаки надзбыт своеволю вщиняли, же взявши діти их малие, головою у сніг кидали и многие збитки оним людем чинили, же у Федора старшого Воротиленъка и людей з празничного обіду розгнали. За що отец Стефан, свщенник засулский, ужалившъся немалой зневаги задатой невинно там же будучой матусі его, мусив хоч не рад с оних козаков затяти якый раз, за що еще тепер оних Воротиленъков тие козаки и турбують, же якобы от побитя Семенового Воротиленъкового оние хорими сут. Gдиж през слушную відомост дозналем, же тие козаки як Воротиленъков в дому их не маш, що хотят як здоровие чинят собі. Еднак же так розумію певне, же и оние козаки не так з своей волі тое чинят, як з позволеня пана сотника роменского, о чом ціле в. мс. мосці пан з чиего так росказаня тое вчинилося увідомившися, рачте и мні о то зичливе ознаймити. А оних преречоних Воротиленков подлуг причинъной просби моей от тої кривди их невинної ласкавостю своею панъскою уволнити, gдиж люде сут зацние и тая на них укривжоная невинност так довнимаю, же з чиеїсь ненависти учинилася им. За которими и подесятокротне в. мс. мосці пана ласкавого (?) упрошаючи, ласце вашой и з заемЇнозичливим отвдяченъем себе полецаю в. мс. мосці пану всего добра щирезичливий приятел и до услуг поволнІй

Васил Громика, сотник сміловский.

З Смілой декаврия 16 1692 року».

На звороті: «От п. Василия Громика, сотника смілянского, о занесеню интерцессии за Воротиленкам, котории побили товариства полку нашего 169[2] дека[бра] 19 подано». (ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 14540. Оригінал).

№18 1694 червня 19. Нехаївка. Лист старости Л. Василевича до полковника Іллі Новицькото.

«Их црского прстлого влчства Войска Запорозкого, мсцівий пне полковник охочокомонъний, мні велце ласкавий пне и млстивий добродію. Поволности услуг моїх яко найпокорнійше вашой панской млсти препославши, извіствую, иж тую деревню по указу вашом панском млиновую всю сполне, як приналежитая, виготовалисмо. На росказане ваше панъское, якое мні указано, абым драни купил тисяч зо дві. Теди я тое діло спорядилем, тылко еще тая дран не отшукана. За которую то дран тисяч дві далем осм коп грошей. Строни вапника вашой панъской млсти тож для ознайменя подаю, иж три печи дров вже спалили. Толко юж на едну піч четвертую дров буде, а болше не маш. В той міре вашого панского респонсу прошу, чили як тая четвертая піч дров спалится, знову дрова куповати чили теж робыт престат. Знову тиж вашой панской млсти с покорною, а уніжоною аффектациею моею вдаюся и ознаймую, же юж борошна кромі житного отнюд не маем, пшона и инъшого, а роботники докучают, яко то вапник и инъшие (...)*. О тое в. мс. м. мс пна о ласкавий респонс упросивши, назавше должен зостаю в услугах моїх яко найпо[ко]рнійше вашой [пнской] милости, моего ласкавого и ми[лостиво]го добродія, нижайший слуга и подножок