З нових документів до історії Сіверщини (ХVII-ХVIII ст.)

Факти з соціально-економічної, військово-політичної, церковної історії України кінця ХVІІ—ХVІІІ ст. Ділова документація, створена гетманами І. Скоропадським, І.Мазепою, полковниками та старшинами Гетьманщини про діяльність судів: купчі, скарги, реєстри.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 19.10.2023
Размер файла 170,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Лукян Василевич, староста нехаевский.

З Нехаевки июня 19 д. 1694 року». (ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 14634. Оригінал).

№19 1694 липня 6 (червня 27). Лист Михайла (?) Забіли до полковника Іллі Новицькото.

«Милоствий добродію мсці пне отче.

Хтілем пренизкий мой в. м., м. пну отцу и милостивому добродіеви, воздати очне в дому остаючому, належитой поклон, а кгди тепер зачувши я, же по монаршому их црского пресвітлого величества указу и ясневелможного добродія, его млсти пна гетмана, ординансу, военную в. м. м. пану завзялес дорогу, теж того ради задержитися до далшого часу мусілем. Однак яко синовско модлствую того у Всемогущаго Творца, дабы тот в. м. мс. пна военний поход яко примножил монаршое их црского прсвітлого величества милости и рейментарское ясневелможного добродія на отмінное ласки з приращением слави от всего Войска Запорозкого, так всеусердно зычу, абы при ненерушоном добром здоровю и всяком блгополучном поведению щасливий поворот в. м. мс. пна оглядали в дому. Якого повороту и повторе усердствуючи в дому в. мл. пна соглядати, на сей час отдаемъся в. м. м. пна и добродія ншего, отцевским млтвам.

В. м. мс. мс. пну отцу и млстивому добродіеви всего добра зичливий сын и низкий слуга М.(?) Забіла.

З млина Руденского за Обтовим. Юня 27 року 1694». (ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 14495. Автограф).

№20 1694 липня 13 (3). Борзна. Лист Михайла (?) Забіли до полковника Іллі Новицькото.

«Милоствий добродію мсці пне отче.

За посіщение листовное в. м., мс. пна отцевское и за узичене нам здоровя доброго низко в. м., мс. пну милому отцу и ласкавому добродіеви, чолом бючи, велце дякую. А взаем и я сим моїм синовским в. м. мс. пна навижаючи листом, яко зычу в. м. мс. пну всеусердно доброго здравиа и всякого блгополучного в премногие щасливие літа заживати поведения. Так покорственно и отдаюся его отцевской з поволними услугами моїми непремінно любітелной ласце и млсти.

З Борзни юля 3 року 1694.

В. мс., м. мс. пну отцу и млстивому добродіеви, всего добра зычливий сын и поволний слуга М.(?) Забіла». (ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 14509. Автограф).

№21 1694 січня. Городня. Лист Івана Змиченка до полковника Іллі Новицького.

«Мні велце ласкавий мсці пне Илия их црского пресвітлого вел[ичества] Войска Запорозкого пане полковнику комон[ний], добродію мой.

От Гсда Бга здоровя и щасливих долгофортунних літ узичивши велможности вашой, за навіжене писма от вамсці мсці пана ку мні, слугі своему и родичу, покорне дякую. За обітницу оную каміний шість в догляд обецаную, а потим моем акту веселном роспорядивши господарство снам своим, субъмиуюся сам приїхати до вел[можности] ваш наужную (!) мову. Зачим писма моего не ширячи, Гсду Бгу вас мсці поручаю.

З Городні януария року 1695.

Вамсці мсці пану во всем зичливий пртл. Иван Змидченко;

Василий И(..)*». (ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 14595. Оригінал).

№22 1694 квітня 8 (березня 29). Борзна. Лист Михайла Миколайовича до полковника Іллі Новицкого.

«Мсци пане полковнику, мой велце мсци пане и великий добродію.

Міл бым то собі за великое инъгуманитатем, gеi бым при поданой оказии найнижчого моего поклоні не міл писати, зычачи в. мсти, моему мсци пану и добродіеви, так теж еі млсти паней добродійци моей, доброго здоровя и щасливого повоженя от Гсда Бга веспол от Бга данным потомством на многие літа. Рад бы я сам в. мсти, моему мсци пану и добродіеви, поклонівсе, толко тепер не маю часу. Аще Гсд позволит свят дочекати, то по святех не омешкаю поклон свой найнижший моему мсци панству отдати. Так теж еі мсц панна Адария, цорка в. мс. мсци панства, низко кланяется и в добром здоровю зостает. Ознаймую в. мсти, же псалтыр вывчила и акафістьі доучует. Що в. мсти, моему мсци пану и добродіеви, ознаймивши, ласце и млсти вашой панской отдаюсе.

В. мсти, моему мсци пану и добродіеви найнижший слуга и зычливый приятел Михаил Миколаевич.

З Борзны мсца марта 29 дня року 1690». (ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 14601. Оригінал).

№23 1694 квітня 13 (3). Березовиця. Купча.

«Року ахче мсця априля 3 дня. Пред нами, врядом засшым села Березовиці уезду сотні Срібранской, именно Потапом Дрижаченком, атаманом березовским, и при бытности честнаго гспдна отца Федора Шидратенка, священника березовского, Иваном Сулименком, войтом, и Гарасимом Соляником, на тот час атамана талалаевского, и при нем будучих на тот час людей березовских Харка Яценка и Максима Матченка, яко тіх и могоричников того часу будучих Романа Ковалиового зятя, Семена Бездірка, Амеляна Матвія и Супруна Трищученка, Грицка Кожаненка, Грицка Матвіенка, Василия Колісника и иных, при том будучих немало особ, жителей березовицких, ставши персоналитер Андрей Коваль, житель березнянский, чинил нам оповідь свои (!), в таковый способ мовячи:

Пане уряде! Міючи я свои власный под селом Талалаевкою уезду Краснянского, а именно з ставом и греблею на рікі Березовиці вниз гребли лозы тым боком села Талалаевки, дубник и березняк и сіножати в своем ограничении от Иванового Хвостикового, жителя талалаевского, а сим боком от села нашего Березовиці дубняк и сіножать своего ограничения міет от Семеновых Бездітковьіх грунтов вниз Березовицею граница от Яцыхи, вдовы, грунтов сим боком, а тым боком от Талалаевки вниц (!) границя Сердюкова талалаевского и так тую гребелку з ставом, з лозами, з дубниками и сіножатьми, як границя моя есть, свою власную купленую от Ивана Соляника, жителя талалаевского, за коп девять и в держанию своем лісов есть роков с пятнадцать и никому ни в чом непенную и незаведенную, ні з якого власне насилия, Новицкому, полковникови комоннному, пані его и потомком его за певную сумму готовых грошей личбы полской золотих шестьдесят. Которой грунт продавши его милости и одобравши своими руками властными за оным сумму, вшными часы як я сам, так жона моя, діти мои, з близкими своими кревными и далекими, выржаемся и варуем тое, абы я сам, так жона моя, діти мої, близкие и далекие з приятелей моих не важились того грунту у его милости пна полковника комонного под закладом талярей а по (очевидно описка, можливо слід читати «сто» Ю.М., І.Т.) откуповати и никаким яким неслушным правом турбовати за тот мой грунт, в вічность проданний. А ежели бы из близких моих кревних и далеких его милости пана полковника комонного неслушне турбовати, теди я повинен буду стануты у права, а зъврушитель тому ділу совітую виш положенную вину міет заплатиты неохибше, а я, яко уживал оного спокойне ні с кого ні в чом не маючи перешкоды, так вольно его милости пану полковникові, пані его и потомству его тим ставом, греблею, лозами и дубниками и сіножатьми пока границя опівает, владіти яко своим власным дати, продати, даровати, греблі лучшую заняты, млин постановиты и подтуг (слід читати «подлуг» Ю.М., І.Т.) изволения своего ку наиліпшему своему пожиткові оной грунт оборочати, не узнаючи ни от кого жадной перешкоды и наименшой. На що для лучшой вщы и певности сей моей купчи лист на тот грунт даю до рук его милости пану Илии Новицкому, полковникові коммонному.

Діялося в Березовиці року и дня вышереченного». (ІР НБУВ, ф. 201, спр. №72. Копія кінця ХІХ ст.).

№24 1694 квітня 13 (3). Борзна. Лист Михайла (?) Забіли до полковника Іллі Новицького.

«Млствий добродію мой мсці пне отче.

Любо дочеканем и проваженем стое Четиридесятници сего хвалебного Посту при моей звиклой синовской поволности, зпознилемъся в. мс., м. пна и добродія моего, повиншовати (за що покорственно в. м. мс. пна прошу о вибачене), однак не позная моя, але овшем преднійшая сыновская ку в. м., мс. пну и милому отцу, всегда зостает зичливост, з которою сыновско, люб при доконченю оного ж поста отзываючися, всеусердно зичу в. м., мс пну и млстивому моему добродіеви, в добром здоровю и всяком блгополучном поведениї, а особливе при душеполезном спасениї, престигши оный Пост, бгоугодно страстем Хствим поклонитися и его ж світлого празника Воскресения Хства дочекати и зо всім домом вм. мс. пна радоватися. Чого и повторе, яко всеусердно в. м. мс. пну зычу, так и отдаюся з поволностю моею служебничою в. м., мс. пна и добродія моего, премилосердной отцевской ласце и милости.

В. м., мс. пна и милостивого моего добродія, всего добра зичливий сын и найнизший слуга М.(?) Забіла.

З Борзни априля 3, року 1696». (НБУВ. Ф. ІІ. №33. Оригінал).

№25 1694 квітня 16 (6). Ромни. -Лист наказного роменського сотника Івана Хоружого до полковника Іллі Новицького.

«Мсці пне полковнику охочокомонний, мой мсці пне и млстивий добродію.

Ознаймуем сим моім листовним писанием в. м. м. пну и добродіеви, коториі нши козаки іхали доброволною до (!) дорогою, же на имъя Иван Крутько из сестъренцем своім до своеі оренди запросили. Нши козаки на прозъбу его поіхали до его аренъди, же теж ні жадъноі фуриі не пудиймали. Еднак же своего шинкара побив, а теж своего серца не утомивъши, тот Крутько и наших товарисътва двух на имъя Хвеска Мороза на смерть убили и на имъя Семена, которий на смертънуй постели лижит, то не зънаемо ти (очевидно описка, слід читати: «чи» Ю. М., І. Т.) жив будет. Козак Семенъца едънак же вамост мой пн уваживъши тиі слова, абы в. мс., мс. мсці пну и добродій, от своего боку кого зослати, яко колвек особу. А затим Гду Бгу поручаем з (!) сохранение.

Иван Хоружий, сотник наказний.

Из Ромна. Мсця априля, 6 дня року 1696». (ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 14526. Оригінал). соціальний економічний політичний церковний гетьманщина

№26 1694 травня 16 (6). Чигириндіброва. Лист охочекомоного полковника Івана Рубана до полковника Іллі Новицького.

«Милостивий мой добродію.

Сими часи дано мні з Ромна знати о забитю едного товариша нашего на смерть, а другого тиранско побитю от жителей роменских. Прето я о таковом тиранском забойстві, поневаж оние и так рок Мороза забили, заносячи скаргу ясневелможному рейментарови, посилаю п. писара своего в Батурин и проше покорне в. мт. мосці пна добродія и отца о подане п. писарови моему вашое пнское информации, ежели тих людей забойцов усиловная прозба наступит, мощно будет писареви ехати до Батурина или может ціле и его мл. пн полковник лубенский тую справу декретовати. О тое повторне [в.] пнское мл. просячи, а самого себе з поволними услугами моими звиклой ласце вручивши, зостаю в. мсти мосцы пну и милостивому добродіеви моему во всем зичливий и поволний до услуг его црского престлого влчства Войска Запорозкого полковник комонний Иван Максимович Рубан.

З Чигрин дуброви мая 6 1696». (ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 14625. Оригінал).

№27 1698 липня 13 (3). Купча.

«Року 1698 мсца июля 3 дня.

Я, Матвій Кузменко Кротинец, жител семеновский, чиню відомо сим моїм писанем у каждого суду и права и на каждом місцу, где колвек сей мой лист презентован будет, иж я, міючи грунт свой власний в острове злом в Любещине лежачий в завідованю чесного господина Григория Прокоповича, священика п[ятницкого] любецъкого, от браті моей част свою отчистую выделенную так дерево бортное, яко и до бортей, способное селище в Грабове из сіножатми, криници и вшелякие пожитки в том грунте, знайдуючимися. А будучи потребним пінязей, тот выш помененний грунт, част свою власную всю, от брати моей выделенную, продалем и на вічность пустилем Ониску Попенку, жителю тесновъскому, сестренцу своему, ему самому, жені и потомком его вічними часы. З которого то грунту повинен будет он и по нем сукцессорове его тую ж дан давати до церкви стой пятницкой любецкой, яко и я давалем, то ест за готовую суму, рук моих дошлую, за коп двадцат личбы и монети литовское. До которого грунту, от мене проданного и на вічност пущеного, не повинен буду я сам, жена и потомки мої, так теж близкие и далекие покревние мої, утручатися и перешкоди чинити. Але волно будет оному Ониску того грунту яко хотя уживат: дат, продат и кому хотя отпустит. А хто бы міл оному (...)* перепону чинит, таковый заплатит вини на урад [...] сей мой лист презентований буде золотих сто. А [по] заплаченю вини тот грунт міет при Ониску, жені и потомком его вичними часи зостават. На що для ліпшое твердостн даю сей мой вечистой продажи [лист] при людях зацних и віри годних на подписе нижей менованних.

Діялося року и дня више менованного.

Очывисто упрошоний о подпис руки от пана Матвія Кузменка у того писма продажного подпису[ю] Григорий Прокопович с[вященник] л[юбецкий] пятницкий.

Иван Крамовъский, сего листу[...]». (ІР НБУВ, ф. І, спр. І56255. Оригінал (?).

№28 1698 травня 19 (9). Чернігів. Універсал чернігівського полковника Юхима Лизогуба.

«Его црского прстлого влчства Войска Запорозкого полковник черніговский Евфим Лизогуб.

Ознаймуем сым нашым писанем кождому кому колвек того відати будет потреба, иж п. Федор Крассувский, товариш полковый, на вспарте своего убогого господарства угледівши способное мійсце для построеня млына у своих власних куплених кгрунтах, именно на річці Щодрувці у лісі против прогону поля, просыл нас себі фундушового писаня, за которым бы могл он себі безпечне речоний строїти млинок. Теды мы, принявши его, п. Красувского, слушную прозбу, позволяем оному ку пожитку своему на помененной річці Щодрувці строїт млинок, з которого всякими розміровими приходами пожитковати и яко козакови на себе отбирати. Однак тое пилно варуем, абы людзким з сторони кгрунтам тым занятем новопостроенной гребли не чинила[с]я яковая шкода.

Дан в Чернігові мая 9 1699 року.

Звиш менованний полковник черніговский Евфим Лизогуб.

Донеслося нам відати, иж он то п. Крассувский уже на речоном мійсцу высыпавши греблю и почавши клітку строїти, на тот час уже просил нашого себі фундушового писаня. Теды позволяем подлуг виш речоных кондиций заживати спокойне тих новопостроенних млинков и всякие на себе отбират розміри. А то взглядом его заслуг». (ІР НБУВ, ф. І, спр. 56254. Оригінал завірений печаткою і особистим підписом).

№29 1698 грудня 10 (листопада 29). Конотоп. Купча (регест).

«Року Божого 1700 місяця ноеврия 29 дня пред нами, урядом конотопским, а меновите предо мною Феодором Кандибою, обозним полковим ніжинским, и Семеном Зимовцем, сотником на той час будучи наказним конотопским, Игнатом Макухою, атаманом городовим и Гавришем, войтом, Гаврилом Плаксенком и Андріем Ярмирковим, бурмистрами, ставши очевисте, явне, ясне з доброй волі своей без жадного примушения Степан Наталченко с женою своею Оленою Ювфимовною и при нем же будучие брат Степанов Гарасим и Иван, син того ж Степана [...]».

Продаю млин панам Григорию и Матвію. Це діялося при о. Димитрію, священику Юріївському конотопському, Кирилу, ніжинському крамарю, та інших. (ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 57809. Копія ХІХ ст.).

№30 1711, листопада 19 (9). Стародуб. Універсал стародубського полковника Лук'яна Жоравки.

«Его црского прстлого влчства Войска Запорозского полковник стародубовский Лукян Жоравко.

Всім вобец и кождого зособна того відати належит, а меновите пном старшині полковой стародубовской, сотникови полковому, атаманови городовому зо всім старшим и меншим товариством, также и войтови зо всіми посполитими и тяглими людмы при узиченю доброго от Гсда Бга здоровя, меновите сым універсалным моим писанием ознаймую, иж презентовала мні пней Евфимия Андриха Дащенкова з притомностю зятя своего пна Андрея Стефановича покойных небожчиков пнов антецессоров моих Ивана Плотника, Петра Рославця, Тимофія Алексіевича и Михаила Миклашевского універсали им, данние небожчику пану Гаврилу Дащенку, на тот час будучому обозному полковому стародубовскому, и по нему, обозному, синови его Андриеви также вручение, и на тие полковничие універсали потвержене небожчиков велможных их мл. пн (!) гетманов многих на заняте гребел и построение млинов на речци, на сиром корены, Вепринкі в Білом Колодязи селі, другую в селі Дариевичах на речци Берестянци, а третую у села Митничах на речци Бабинци, где построенно каменей чтири и валня една на тих виш писанных речках. Я поревновавши небожчиковским антецессорам моим універсалньїм писанем, видячи и свой таковый же універсал, жадаю по всей старшині полковой и черні и посполитих людей именем ясневелможного добродія его млсти пна гетмана приказую, абы отнюд ніхто не важился ей, Андрисі Дащенковой, и по ней зятеви еи в тых построеных млинах и при ных будучих кгрунтах чинити и жадного утиску и препятия, и в отбираню з ных и заживаню пожитков и найменшое не важился чинити кривды, пилно о тое приказуем.

Дан в Стародубові 9 ноеврия року 1711.

Звыш менованный полковник стародубовский, рукою власною. М[істо] п[ечати] (Архив черниг[овского] двор[янского] собрания, д. №5294, подлинник). (ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 18456. Копія кінця ХІХ ст.).

№31 1711 р. Скарга селян с. Нижнього до Петра Корецького.

«Блгородний мсці пне Корецкий, милостивийший нам добродію.

Жители села Нижного, поддание бунчукового товариша пна Андрея Миклашевского, не от тепер в наших власних Круковских кгрунтах випустошили бортного дрвя, так и нині пустошить не престають. К тому же пчоли в дереви ншом старовічном насилно дерут, да и вашего блгородия купленного деревя от їх спустошення мало число зосталось, ибо природное от дідов и отцев наше бортное дерево позаходили и знаме наше постісовавши, свое и панское понаводили и сами на свою потребу рубают и чужосілцям заводят. Яко и тепер лісничи Швейбин, братанич Субковский, продал сосну нашу нам, которою поймали и коня для улики в оного взяли, и діржим до указу. А оние нижневці Швейба з товарищи ні в дідов, ні у отцев наших, Вістровщині отчини, ні Залазов не куповали, но за позволеньем покойного пна Митлашевского (!) ходят. Которие, отнявши нашу деревню Круковъскую, пожні наши, около Истровки захопав (?), где и дерево наше, и оним нашу отчину казал ходити, мовячи, ви, круковци, сами всей Истровщини не сходите, нехай мої нижневці ходят вам в помоч, а пожні ваши перед вами. А тепер не толко що от пожен отбили, но и отчину всю зайшли знамями, а послідное нам спустошали, закрадаючи, что нам вже заледво и проход от нижни кгрунт и от оних есть. Понеже и прошлого года войт наш опух (?) лиці вовсі (?) и оглобля зломалася витял, толко на оглоблю. В которого коня таляров десят дан (?) випрегли, да и по сию пору в нашом же gрунті взятий (?) за оглоблю и пропал и чинечих кривд немало есть, якие на реестры прилагаем. Того ради о сем вшему блгородию донося, просим на означенних нижневцов за токовие от них нам показанние обиди где надлежит просить з них справедивости.

Блгородия вашого нижайшие подданние ваши круковские уварові ишукові, подножки».

(ІР НБУВ, ф. І, спр. 53268. Оригінал).

№32 1714 р. Глухів. Універсал гетьмана Івана Скоропадського. Копия.

Его царского пресвітлого величества Войска Запорозского гетман Иван Скоропадский.

Ознаймуем сим нашим універсалом кому колвек о том відати надлежит, а меновите дозорцам мнстра новгородского, в селі Спаском найдуюч[ого]ся, иж громада кириевская презентовали нам антецессора нашего універсал потвержателный на коло млиновое на греблі в том же селі [...] той найдуючоеся, якое покойный Евсевий Мороз, жител кириевский, же [ле]кговал на церков тамошную, виданный, на що просили и нашого потвержениа. Теды мы, гетман, узнавши их слушное в том прошение, велілисмо з канцеляриї войсковой енер[алной] наш універсал выдаты, которого повагою пилно варуем и сурово приказуем, абы ніхто не сміл [и не] важилъся, а особливе з дозорцов мнстра новгородского, жадною мірою млинового кола интересоватися и брат з оного приходы, кроме тамошных жителей, которие не на себе, але на церков Божественную, с помянутого кола млинового приходы употребляты. В чом абы [ніхто?] найменшой не дерзал чиныти перешкоды, повторе упоминаем и приказуем.

Дан в Глухові дняроку 1714. У подлином подписано тако:

Звиш менованный гетман рукою власною». (ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 56251, арк. 40. Тогочасна копія. Внизу намальоване коло, всередині якого написано: «Місто печати войсковой»).

№33 1716, жовтня 14 (3). Стародуб. Універсал стародубського полковника Лук'яна Жоравки.

«Его црского прсвітлого величества Войска Запорожского полковник стародубовский Лукян Жоравко.

П.п. обозному, судиї, писареві, асаулам полковим стародубовским и всему старшому и меншому полку нашого товариству, тут же п. войтови зо всім майстратом и посполитими людми и кому колвек о том відати належатимет, ознаймуем сим нашим універсалним писанием, иж презентовал нам пн Леонтий Михайлович Мархоленко, знатный товариш войсковой, універсал покойного пана Тимофія Алексіевича на владіние еще отца его, респектом заслуг его войскових, на селце Артюшково данний, на которий просил нас пан Леонтий о потвержене. Теди ми, не нарушаючи давних універсалов покойних антецессоров наших, до далшой волі и ласки ясневелможного добродія его млсти пна гетмана позволяем ему, пану Леонтию Мархоленку, тим селцем спокойне владіти и пожитковати. Зачим, відаючи о том помянутую стародубовская старшина, аби ему, пану Мархаленку, во владінии оного селца жадной не важился (!) чинити трудности и препятия, а жители артюшковские, як от килкадесят літ пану Мархоленку чинили послушенество, так и тепер в том же повиновении зоставати должни, властю уряду нашого, приказуем.

Дан в Стародубові октоврия 3 д. 1716 року.

В копии пишет: Звыш менованный полковник старод[убовский], рукою власною. (Генеральное] сл[едствие], л. 19 об.). (ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 18456. Копія кінця ХІХ ст.).

№34 Не раніше 1721 р. Лист Якова Іскри до гетьмана Івана Скоропадського.

«Ясневелможний мсці пне гетмане, всемьілостивійший мой отче, пне, пне и премилостывшшый сирот отци добродій.

З пеленах матерных осиротівши, я рабов раб велможности вашой, по умертвии отца моего Климентия Искри, хорунжого полкового переяславского, оставшись в опеку дідусю моему рожонному, бившому обозному полку Стародубовского, покойному пну Захарии Искрі, которого при старости літ Гспдь Бг житие сократил. А по смерти покойного дідуся моего, пна Захария Искры, в посессию, помираючи, отдал мене своей дочери Елені Искровні, рожоной цотусі моей пней Карповой Чесниковой, в которой нні на на учениї книжном обрітаюся. Пустил мні, яко внуку родному своему, виж помянутий дідусь мой, пн. Захарий Искра, куплею набутие всі кгрунта в Погарі, то ест ліси, поля, дворі и протчие набитки. А помираючи, крестнику своему Василю Жидку, в Погарі жиючому, тие всі кгрунта до возрасту моего вручил глядити, аби не було розоренное ничтоже. А по умертвии покойного дідуся моего, пна Искри, не толко в тих кгрунтах селения, но и тому крестнику Жидку, а дозорци кгрунтов пна Искри, налоги чинять и утиски пнове погарци, рациони и порциони немалие з него, Жидка, емлють. Впадаючи до ног ясневелможности вашой через рабскую супліку, оборонного універсалу прошу на тие виж писанние всі кгрунта и двори, аби не било спустошення в тамошних жителей, теж дозорцу тих кгрунтов Василя Жидка от налогов и податей уволнить тисящокротне прошу до возрасту моего. За що сам Гспдь Бог будет велможности вашой платежчик.

Ясневелможности вашой, всемилостивійшаго моего отца, пна пна патрона и добродія рабов раб и подножие Яков Искра». (ІР НБУВ, ф. І, спр. 56286. Оригінал ?).

№35 1722, лютого 25 (14). с. Підлипне. Лист підлип'янського старости Концевича до чернігівського полковника Павла Полуботка.

«Велможни мсці пне полковнику черніговский, мні велце премлстивійший пне и великий добродію.

Причина писаня моего до велможности вшей, премлстивійшаго пна моего, за сим члвком именно Иваном Глущенком, жителем гутянским, подданим пнским, которий и за нами (?), як у супліці виражает, Левка Гавренка, козака и жителя семяновского, застал рубаючого у суплікуючой Яцихи Солодовнички ночної доби у еї власном гаї дрова. За что правовалися они обосторонне пред судом городовим конотопским. И того ж часу из суду посилано того ж порубу осмотріти, також и я от себе людей посилалем того ж порубу смотріти и пред су[до]м городовим его ж вина, Гавренкова, показалася и кляч, взятая за поруб, из суду наказано удержати. Прето надаремно велможност вшу помянувши, Гавренко чрез супліку свою турбовал, будто по серцам (?) реченний Глущенко на Гавренка гонит, а то самая его, Гавренкова, в порубаню суплікуючой гаю вина. О сем велможности вшей, премлстивійшему пну моему, доносячи, при том и самого мя млстивому велможности велможности вшему призрінию полецаючися, зостаю.

Велможности вшей премлстивійшему пну моему пренижайший слуга и подножок Концевич с[тароста] п[одлипенский].

З Подлипного феврал[я] 14 1722».

Адреса: «Его императорского пресвтлаго влчства Войска Запорожскаго вельможному его млсти пну Павлу Полуботку, полковникові черніговскому и гетманові наказному, мні велце премлстивійшему пну и великому добродієві, пренайпокорнійше» (ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 54996. Оригінал).

№36 1723 р. (?). Прилуки (?). Лист Федора Марковича до Корецького.

«Блгородний мсці пне Корецкий, милостивійший нам добродію.

Жители села Нижного, поддание бунчукового товариша Андрея Миклашевского, не от тепер в нших власних Круковских кгрунтах випустошили бортні дрвя так и нині путошит не престают к тому же перли в дереви ншом старовічном насильно дерут да и вашого блгородия купленного дерева от їх спустошення мало числ засталось ибо природное от дідов и отцев наше бортное дерево позаходили к нам наше поспісовавши свое и панское понаводили и сами грунтами половину тих, якими владіл нш швакгр Григорий Фридрикевич ему, Константию, вручити за своею дочкою. Чого памятно в. м. мс. пну, же когда покойний пн. сотник седневский як сватался, и з вами, из нами не говорил того, чтоби кому в тих маетностях, а особливе в кгрунтах била пайка. Але все, на чом жив покойний Григорий Фридрикевич и чим до смерти владіл, то говорили, что единого самого добра тие, нікому ні в чом не пінние, о чом когда тое з нами сватство зачиналось, то в тот час писалисте и в. м. мс. пн. до мене о том добре твердячи, якие листи я у себе и тепер мію. И если то Костантий той з легкомисности своей у свой ум тое узяв, чого так потреба розуміти, же будет посрамлен в суду многих ради причин. О яких обширне не спеціфикую, однак вократці внушаю в. м. мс. пну, ижби по милости своей оной сироті вшец свою являл млсть, просили велможного его милости пна полковника черніговского такой милости, жеби перве вношенне якое обоїх нас з в. м. мс. пном под реестром при веселю Фридрикевичу отдали, то би оной сестрі ншей, а вшей братанкі, возвратили всеконечне, як самие правние артикули повелівают. И любо ж віда(...)* тое, что уже того у том дому не маш, все оний потратив, а куди именно отдал вношене сестри ншей, есть свідителі, же так ужитая данная готовизна денежная, так встатках, конях, товарі роготом (!), овцах и прочая, як росписка его власною рукою покойного Григория, мні данная, свідчит: сколко чого взял от нас, а оним тое потрачено. Тепер всеконечне з тих добр потреба жеби оной сестрі ншей Леонтовиці правним наказанием било нагорожено и декретом правним било утвержденно. А остаток, ежели з дубр що останется, то надобно на дитину покойного Фридрикевича, яко посесора по отцу его, ему вручити, а не легкомислному пну Костантию, до чого ему діла ніт. Однак на однум будь милостив, поставте без жадного откладу, за еї бідної вношенне накріпко треба стояти, разсуждайте пне дядку, же Бг юй пошлет из сим мужем дітей, то волно оной свое ун[о]шене з дітей своїх кому хотя дати, а Григориевой дитині особне потреба що з отчини. Потум що останется (?) як вислиочитка (?) правом за уношене ншей сестрі, а еї матки теперешней Леонтовичовой и хоча би то голова Костянтий и не зачепал Леонтовичовой жени, сестри ншей, братанки в. м. мс. пна, то вам, а Леонтовичці треба всіх его, покойного Фридрикевича, родичов примкнути до права и учинити конец, чтоб оная свое вношене назад одобрала. Може они схотят, кревние его, денги положити, що оний готовие побрал от нас, да и за статок тот, який от нас побрал и росписался зо мною. Которий попродавши за долги свої прежние, скоро оженився посплачувался тими денгами, тое може родичи его за все за тое оной гроши положат, як и артикула правние повелівают. А если не похотят того учинити, то можная крунта сколко за тую сумму оной, виймаючи шацунком, и у вічност декретом за подписом рук властелинских, так за подписом рук на том же декреті родичов их ствердивши на вічност Леонтовичці, сестрі ншой, а вшей братині, вручити. О чом просил в. м. мс. пн. я и о оной отца и патрона, у велможного пна полковника черніговского (Полуботка (?) Ю. М., І. Т.) ходотайствовати.

Федор Маркович». (ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 53268. Оригінал ?).

№37 1722, листопада. Глухів. Лист наказного гетьмана Павла Полуботка до В. Кочубея.

«Наш зычливий пртелю пан Кочубей.

Гришка Федориха з сином своїм Никитою, жителі тиницкие, еще пред сего подавали нам свою чолобитную, ускаржаючися на Илка Ткаченка, тамошного тиницкого подданого в. мстиного, же не толко он, Илко, пограбил в ускаржачихъся коня, вола и свиту за тое толко, что гуси их увойшли в ячмінь, але еще в. мс. едно по уданю того ж Илка другое мстячися, же она, Федориха, не спродала в. мс. кгрунту, казал синови еї Никиті и полтораста киюв дати. По которих чолобитной з канцелляриї войсковой енералной видан был таковый указ, чтоб подданий в. мстин тиницкий Илко чи то во всем перегодил жалобливих чили сюда в Глухов перед суд войсковий енералный на росправу становился з ими. И хотя Илко, відаючи свою знат вину, почал был годити Федориху и сина еї Никиту таким способом, чтоб забратие річи он, Илко, поворочал, а за побои Никити в. мст. был ему учинил награждение. Однак як тепер повторне она, Федориха, к нам суплікует, в. мст. не толко сам не хотіл Никиті успокоїти, но и Илкови не веліл годити оных. Чего ради сей наш до в. мсти ордынуючи лист, пилно приказуем, абыс як сам в. мст. за побои, так и подданий его Илко, за грабіж без всякого отлагателства помененную Федориху в том погодили и во всем належите успокоїли там. А если того не мілбьіс в. мс. учинити, то для окочания того заводу, ажебыс в. мст. и сам в Глухов сюда приездил и подданому своему велі стават тут тиницкому Илкови, повторе приказуем. З Глухова ноевр[ия] року 1722.

В. мсти зычливый пртелі (!) его императорского пртлого влчтства Войска Запор[озкого] полковник черніговский, наказний гетман Павел Полуботок». (ІР НБУВ, ф. І, спр. 56294. Оригінал, завірений особистим підписом).

№38 1723 (?) р. Ніжин. Скарга отамана села Пальчики Опанаса та ін. ніжинському полковнику Петру Толстому.

«Велможны мсці пне полковнику ніжинский, премилостивійший пне и добродію нш

Служилисми у ясневелможного пна гетмана болш шестънадцяти год нас, члвка тридцять, из села Попувки, зостаючих при конях. А тепер по смерти его млсти пна гетмана позосталися осиротілими и не знаем до кого прихилится, а предто убожайшим до превисочайшей велможности вашой панской млсти утикатися вашим поважнішим стопам, просимо покорне, жеби по премилостивійшой ласце своей рейментарской ведлуг вираженя нашей супліки убогой, не презрівши прошения нашого, рачил млсть свою панскую явити, поневаж иной надії не маем, опроч Бга и велможности вашой. Упадаем и просимо милосердия вашого панского, покажіте нам жебисмо и знали кому служит, бо уже не можемо болш стерпіти нужди великой од своего отамана Яцка Мирченка, которий нам чинит кривди и налоги великие. Первое як поїдемо в город, то нам велит коні позабірати. Другое. постановил у нас драгунув человіков пять, а перед тим у нас тилко стояло (?) чоловіка трох, а все през свое дозволене и ины'1 обіди нам робить. За що просимо ласки и милосердия вашого панского, жеби нам болш отаман кривди не чинил, а ми узнали ласку добродія нашого в долгий и щасливий вік за доброе ваше здравие и за щасливое пановане будем Гсда Бга благать.

Вашой панской млсти нижайшие слуги и подножки

Опанас, отаман палчинский.

Юско Ризниченко.

Хома Чепурный». (ІР НБУВ, ф. І, спр. 55023. Оригінал).

№39 1723 р. (?). Прилуки (?). Лист Федора Марковича до дядька, Івана Марковича.

«Мсці пне судия полковий черніговский, мой всеналаскавший пне дядку и блгодітелю.

Пишет до мене з Седнева милий нш швакгр пн. (Степан Ю. М., І. Т.) Леонтович, что Костантий, швагр пна Фридрикевича ншего, заживши концепту неправедного через лист свой, писаний до пней Леонтовичовой теперешней, а сестри ншей, обявляючи тое оной, что будто покойная старая Фридрикевичка поліцалас ему, Костантию, с тим, чтоб маетностъми, а меновите кгрунтами половину тих, якими владіл нш швакгр Григорий Фридрикевич ему, Константию, вручити за своею дочкою. Чого памятно в. м. мс. пну, же когда покойний пн. сотник седневский як сватался, и з вами, из нами не говорил того, чтоби кому в тих маетностях, а особливе в кгрунтах била пайка. Але все, на чом жив покойний Григорий Фридрикевич и чим до смерти владіл, то говорили, что единого самого добра тие, нікому ні в чом не пінние, о чом когда тое з нами сватство зачиналось, то в тот час писалисте и в. м. мс. пн. до мене о том добре твердячи, якие листи я у себе и тепер мію. И если то Костантий той з легкомисности своей у свой ум тое узяв, чого так потреба розуміти, же будет посрамлен в суду многих ради причин. О яких обширне не спеціфикую, однак вократці внушаю в. м. мс. пну, ижби по милости своей оной сироті вшец свою являл млсть, просили велможного его милости пна полковника черніговского такой милости, жеби перве вношенне якое обоїх нас з в. м. мс. пном под реестром при веселю Фридрикевичу отдали, то би оной сестрі ншей, а вшей братанкі, возвратили всеконечне, як самие правние артикули повелівают. И любо ж віда(...)* тое, что уже того у том дому не маш, все оний потратив, а куди именно отдал вношене сестри ншей, есть свідителі, же так ужитая данная готовизна денежная, так встатках, конях, товарі роготом (!), овцах и прочая, як росписка его власною рукою покойного Григория, мні данная, свідчит: сколко чого взял от нас, а оним тое потрачено. Тепер всеконечне з тих добр потреба жеби оной сестрі ншей Леонтовиці правним наказанием било нагорожено и декретом правним било утвержденно. А остаток, ежели з дубр що останется, то надобно на дитину покойного Фридрикевича, яко посесора по отцу его, ему вручити, а не легкомислному пну Костантию, до чого ему діла ніт. Однак на однум будь милостив, поставте без жадного откладу, за еї бідної вношенне накріпко треба стояти, разсуждайте пне дядку, же Бг юй пошлет из сим мужем дітей, то волно оной свое ун[о]шене з дітей своїх кому хотя дати, а Григориевой дитині особне потреба що з отчини. Потум що останется (?) як вислиочитка (?) правом за уношене ншей сестрі, а еї матки теперешней Леонтовичовой и хоча би то голова Костянтий и не зачепал Леонтовичовой жени, сестри ншей, братанки в м. мс. пна, то вам, а Леонтовичці треба всіх его, покойного Фридрикевича, родичов примкнути до права и учинити конец, чтоб оная свое вношене назад одобрала. Може они схотят, кревние его, денги положити, що оний готовие побрал от нас, да и за статок тот, який от нас побрал и росписался зо мною. Которий попродавши за долги свої прежние, скоро оженився посплачувался тими денгами, тое може родичи его за все за тое оной гроши положат, як и артикула правние повелівают. А если не похотят того учинити, то можная крунта сколко за тую сумму оной, виймаючи шацунком, и у вічност декретом за подписом рук властелинских, так за подписом рук на том же декреті родичов их ствердивши на вічност Леонтовичці, сестрі ншой, а вшей братині, вручити. О чом просил в. м. мс. пн. я и о оной отца и патрона, у велможного пна полковника черніговского (Полуботка (?) Ю.М., І.Т.) ходотайствовати.

Федор Маркович». (ІР НБУВ, ф. І, спр. 55024, арк. 19-20. Оригінал?).

№40 1723 (?) р. Скарга невідомого наказному гетьману Павлу Полуботку.

«Велможний мсці пне полковнику черніговский и наказний гетмане, велце мні премлстивійший пне и величайший добродію.

До стопи ног велможности вшой пнской впадаючи, чрез сию подлую мою супліку ускаржаючися на Левка Гавренка, козака сотни Конотопской, а жителя семяновского. Которий прежде до суду войскового енералного на мене заносил скаргу свою, же якоби я при своей части гаю, в него купленного, другую его част, якую он мні приказал бил в завідування, користуючись тоею, зпустошил. Зачим будто помененний Гавренко тую свою част з под моего завідования отнявши, иному там в селі ншом вручил завідуватися в власной его части гаю. Надвечерной добы заставши клячу, в него пограбил, хотячи и его част к себі привернути. В яком его неправедном и ложном на мя, а звлаща еще и пна сотника конотопского суду, не слухаючи упорном доношениї, мусілем з оним и велможность вшу турбуючи, вдатися до суду войскового енералного з таким жалобливим моїм донесением, что я его тоей части гаю не пустошил. Он сам продал п. старості семяновскому своего гаю част коп за десят на выруб, а другое даруючи людям гутянским и семяновским надобние дерева, оную половину свою опустошил. А когда помененний Гавренко отдал братови своему Крохмалному гутянскому половину тую его гаю в завідування, то непоеднокротне в моей части гаю и в других поміжников тамошних чинилася в вирубу шкода, что и сам он, Гавренко, едного часу приехавши, застал в гаї моем, також и своем, порубание дерева. И тогда же пошедши до футора Ярошенкового, жителя конотопского, и там кликнул з собою члвка в том футорі будучого, поступивши ему грошей копу для пристереження тоей шкоди. А когда пришли до гаю з тим члвком, то уже тих дров порубанних не застали. Теди они слідом идучи, догнали брата его Крохмалного, в которого завідованню тая его част гаю била, з дровами едучого и познавши брата свого, мовил ему: «Я тебі, брате, приказовал свой гай смотріти, а ти мні сам шкоду чиниш» и там довольно поговоривши, з собою помирковались, так мовячи: «Что мні хотілось Глущенка албо Білоконя поймати». И то видівши, члвк футорский Ярошенков сказал: «Вы собі брати, а мні за мою працу дайте поступленню от того [...] (ІР НБУВ, ф. І, спр. 54988. Тогочасна копія).

№41 1727, січня 24 (13). Чолобитна Тетяни Лизогуб.

«Всепресвітлійшая державнійшая великая гсдрня императрица Екатерина Алексіевна самодержица всероссийская.

Бет чолом бунчукового товариша Андрія Лизогуба жона Тетияна, Михайлова дочь, а в чем мое прошение, тому слідуют пункты.

1. З давных времен имію я з мужем моїм, Андреем Лизогубом, полку Ніжинского в сотні Конотопской между Малим Самборцем и другими селами до села Сосновки, маетности нашой, принадлежащие пахатные и сінокосньїе земли, от предков наших доставшыеся, которими предки наши владіли и мы заживали оных свободно без всякого препятствия.

2. Да в минувших же годах хочай помянутого села Малого Самборца жители были чолом на нас бывшим гетманам изміннику Мазепі, а опослі Ивану Скоропадскому, о завладениї нами их якобы сшокосных и пахатных угодий, однак по слідствиї розными особами тогда о тих землях чиненном, то их з нами завод прекратилъся и послі того уже поміркованя опредшенные до помянутого села нашого Сосновки сшные и пахатные земли были в спокойном нашем владениї.

3. Речоного Малосамборца жители, не контетуючис опредшенным им землям и сінокосами, а завладівши неналежне сосновских людей, подданых наших, степом и полями пахатными, великые утиски и обыду им, соснучанам, чинили. О чом когда в прошлом 1724-м году муж мой, Андрій Лизогуб, быв чолом генералной войсковой канцеляриї, ускаржаючи на малосамборских жителей, то указом оной канцеляриї велено о тих спорнях (!) землях розискат полковому асаулу прилуцкому Панкевичу да канцелляристі войсковому Ладинскому. Которые за відомом гспдна енерала и Малороссийской коллегиї президента Степана Лукича Веляминова розисковали и якые по свідителствам околичных сел жителей пахатные и сшокосные земли высше вираженным сосновчанам (...)* во владіние отвели, тими мы по тому розиску и по конфірмациї з енералной войсковой канцеляриї виданной, владіли спокойне и прошлого 17...літнего времены на тих землях сінокосньїх во владіние нам отданых у. сіна стирт тридцят сім.

4. А сего 1727 году як указом вашего императорского величества описивано ніжинское сотенное місто Батурин з принадлежитостми, то Андрей Гудович самоволне без всякого указу веліл малосамборцам з тих (.. .)*вих земел во владіниї нашом обрітаючихся, сіна забрат моего (?) стирт (...)*цят чотири, сказуючи будто тые землі надлежат малосамборским жителям, чрез що мні великий в господарстві чинится убиток и [разоре]ние. И дабы указом вашого императорского величества повелено было помянутому Андрею Гудовичу неслушне безправне забранное мое сіно возвратит до помянутих жител сосновчанам и нам во владіние отданих не(.)*валъся возвратит.

Всемилостівійшая гсдрня императрица прошу вашого императорского величества о сем моем челобиті рішение учинит. А сия чолобитная к поданю надлежит в енералную войсковую канцелярию и писал оную саморучно же канцеляриї канцелярист Матвій Себастианович януар[ия] 13..»

(ІР НБУВ, ф. І, спр. 52041, арк. 158-159. Оригінал. Дописано зверху: «1727 году януар[ия] 13. Записав в реестр и (...)* к резолюции». Запис по аркушах: «К siej czolobytnoj w miszo (?) hosziory (?) mojej zazany (!) Andreowy Lizohubowoj jako nehramotnoj Bozeja welieniyn (?) domu onoj ze sluzyzel Jakub Dziechcierewicy ruku prilozyw»).

№42 1727, вересня 12 (10). Слідство по чолобитній жителів сіл Любецької сотні.

«1727 году септеврия 1 дня. Розиск сочинений.

На челобитные поданные в черніговскую полковую канцелярию сотні Любецкой от жителей деревні Кувічич Демяна Павленка да села Довжика Корнія Зарувского и деревні Унучок Максима Потунки на старост[у] села Довжика Мойсія и деревні Кувічич войта Харка Приймака и старосту Михаила Опацкого.

Ржи, пшеници и сіна писано так:

В 1 челоби[т]ной: сего 1727 году августа 2 д. войт кувічицкий Андрея Полуботка Харко Приймак зобрал в мене ржи сто двадцят копен, да пшеници озимой по[л] семнадцати копи и сіна возов з десят.

Допрос войтаХарка Приймака кувічицкого о ржи, пшеници и сіні.

1. Войт Харко Приймак деревні Кувічич в допросі своем сказал: ржи де на Павленковом полі біло девятдесят копен, з того числа взято до двору панского Андрея Полуботка полосмадесят копен у? скопичу его истцову отданополпяти копни да тому ж скопичу зажну видано полтреті копи, а сам истец взял до дому полчаврти копни, а остатка ржи не відаю где поділося. Да пшеници озимой копен 12 и снопов 15 (?) да сіна возов 6. А приказал мні рож истцеву, Демянову, пшеницу и сіно староста кувічицкий Михайло Опацкий

К сему допросу воміста войта кувічицкого Харка Примака по его прошению Федор Кондратович, служител Андрея Полуботка, руку приложил.

2. Михайло Опацкий, староста кувічицкий, в допросі своем сказал, что я приказал Харку Приймаку, войту кувічицкому, забрати рож Павленкову пшеницу и сіно и когда забрана рож, а превезена до двору пна моего Андрея Полуботка, донес мні войт Харко, что всей ржи числом копен привезено истцовой шестдесят чотири копни, а пшеници копен дванадцат и снопов 15, а сіна возов 10. А прказал я того ради забрат вишмененную рож, пшеницу и сіно по росказаню Андрея Полуботка, что иміет в себе на кувічицкий ґрунт купшие, з которих тут же копіи прилагаются.

К сему допросу Михайло Опацкий, староста кувічицкий, руку приложил.

Допрашивано истца, Демяна Павленка о ржи: взял ли полчварти копи до дому свого з поля по войтових словам Харкових? Демян отвітил: взял де я полчварти копи и до дому привез.

К сему допросу вмісто Демяна Павленка [...] (ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 18460. Копія).

№43 1728, квітня 16 (5) та 1734, червня 16 (5). Глухів. Купчі.

«Року 1728 году(!) апреля 5-го дня.

Я, Корней Васильевич, прозиваемий Гусаченко, житель ясманский, чиню ведомо сим моим писанием до всякого суда и права теперь и в потомние часи кому бы о том ведати надлежало, иж продалем сіножать свою Ивану Даниловичу, прозиваемому Кудиновому, властную никому ни в чем непенную и незаведенную, лежачая в урочище в Кочержині, помежчики помеж Федора Батюхненка, а з другой сторони Гаврила Слышая ценою за полтораста золотих. На що я оные денги своими руками все сполна отобравши, як себя самого, так жену свою и детей своих от оной сіножаті отдаляю, з близких и далеких и из покревных своїх. А ему, Ивану, вольно яко хотя владет, продати, заміняти албо кому подаровати и к найлучъшому своему пожитку диспоновати, а на турбатора выны покладаем рублей десять. На що и записали при людех зацных и вери годных при Михайлу Юревичу, атаману, и войту Евдокиму Даниловичу, Иосифу Савельевичу Кислому и Корнею Кириловичу, прозиваемому Исаенку, и Ефиму Созонову и Семену Федоровичу и много на тот час будучих немало.

Деялося року и дня вышесписанного.

К сей купчей я, Корней Васильевич, не умиемный (!) божественного писания прикладаю руку свою и крест +.

Да при той же сеножати и ниву в той же цене оному Ивану продал, а другую ниву по Студенецкой дороге продал за готовие денги коп за пятнадцять при тих же могоричниках помеж Тимоша Радионовича, а з другой сторони Тереха Погорелого.

1734-го году июня 5 дня вишеписанний купчий запис от Агафии Созоновой дочери, Ивановой жени Кудиновой в ратушу глуховском персонално презентован и просила она, Агафия, сей купчей запис для потомних часов подписом рук уряду меского глуховского и печатью урядовой ствердивши, ей выдать. По оному словесному прошению сей вышеписанный купчий запис, руками нашимы подписанный, при печати урядовой потребуючой стороне з ратуши глуховской выдалы року и дня вышеозначенных.

Подлинной подписали:

Дамиян Туранский, атаман глуховский.

Василий Яковлев, войт глуховский.

Алексей Гречка, боргомистр глуховский.

Писарь глуховской ратуши Иван Яновский».

(ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 655. Копія кінця ХУШ ст. Наприкінці документу намальоване коло, всередині якого написано: «місто печати». Запис іншою рукою на додатковому аркуші: «1728-го года априля дня. Купчий запис козака, жителя села Есмани, Корнія Гусаченка Ивану Кудинову в урочищи в Кочержині ценою за полтораста золотых»).

№44 1730 р. Конотоп (?). Скарга Юхима, Василя й Данила Кандиб до гетьмана Данила Апостола.

«Ясневелможний мсці пне гетмане, всемлстивійший наш патроне и великий добродію.

Чинитъся тому літ з сорок, когда блженния и вічнодостойния памяти великие гсдри цри и великие кнзи Иван и Петр Алексіевичи за вірние покойного діда нашего Федора Кандибу в многих походах ронячиїся служби, пожаловали его при других угодах слободою Конотопского уезду, названою Кандибовка. Которую слободу в року от сотворения мира 7198 и премощнейшою своею монаршою грамотою не токмо ему, Федору Кандибі, но и дітям и внукам и правнукам его во віки неподважно изволили млствно утвердити. Якая грамота их црского величества тут же з універсалами антецессоров вашой пнской ясневелможности на оную ж слободу з принадлежащимим угодиями к ней виданими прилагается. По которой грамоті и універсалах літ з тридцят владіли, не узнаючи ні от кого жадних утисков и препятия. Також по покойному дідові нашому позосталис отцеві нашому поссесиї ве грунта купление, то ест став з млином да лісок нижей греблі и гай з сіножатми и полем пахатним. На которий и купчий запис в году 1677 покойному дідові нашому Конотопского уезду села Семяновки от обивателя Гарасима Скаби на ураді конотопском видан, которий тут же прилагается. И по оному купчому запису чрез всі года аж до 1723 году всякие пожитки з млина, ставка, полов пахатних, сіножатей так дід наш, яко и покойний отц наш отбирали, а в прошлом 1720 году превосходителнійший гсдн полковник Василий Феодорович Салтиков перве заграмотную вишепоказанную слободку Кандибовку завладіл бил. О чом бил челом покойний отц наш киевскому губернатору, его сиятелству кнзю покойному Петру Алексіевичу Голіцину, а кнз Голицин писал до ннішнего генерала фертътмаршала его сиятелства кнзя Ивана Юревича Трубецкого и хотя по его совіту превосходителнійший гсдн полковник Салтиков реченую слободку отцеві нашому во владіние подлуг грамоти монаршой привернул. Однак в 1723 году его превосходителство гсдн Салтиков, купление покойним дідом нашим прежде помянутие грунта семяновские, поле пахатние з сіножатми собі паки во владіние отехал и до нні оними пожиткует и гай вирубал и спустошил. Когда же по указу монаршому отц наш в 1725 году пошол в Сулацкий поход на службу, в котором чрез пятолітное время зоставал, в ту пору, начавши его ж превосходителство гсдн Салтиков в заграмотние грунта наши, до слободки принадлежащие, втручатися в сіножати поля пахатние забрал на оних жатого людми нашими розного хліба в снопах немало чрез минувшие года, а в сем 1730 году там же и слободу свою осадил,. Чрез якие утиски и долегливости до крайнего приходит разорения и того ради вашой пнской ясневелможности млстивійшого нашого добродія покорнійше просим всеповажную свою инстанцію до его превосходителства гсдна Василия Федоровича Салтикова благоволи ваша пнская велможност за нами внести и аби вишеспеціфікованние заграмотние и купление наши грунта паки били нам по-прежнему во владіние привернени.

Вашой пнской ясневелможности млстивійшого нашого патрона и великого добродія нижайшие раби Кандиби Ефим, Василий, Данило».

(ІР НБУВ, ф. І, спр. 57825. Оригінал, підписаний Кандибами).

№45 1728-1734 рр. Скарга громади с. Левенці генеральному бунчужному Якову Лизогубу або Андрію Бороздні.

«Млстивий добродію, мсці пане бунчучний енералний.

Вже по многодокучливих наших супліках од од двадцяти літ за кгрунт наш прирожоний твердійший, нежли кому би наданый бил, до якого и село наше садилося. З которого ми кгрунту в войску, не опускаючи жадного походу военного, служилисмо, а тяглие люде завсегда войск великоросийских сустентуют жолніров, яко и прошлого року на станці их міли двадцят и чотири коні. Не еден з наших козаков голову свою на услузі монаршой положил и за тот ми кгрунт уже не раз во всяких походах военних кровю облитиї зостали. Первійшиї мы по доводу на своей границі чужосілцями престарілими людми там, где первей Чуйкевича, а потом вже се четвертих висланих поважних особ ваших панских млстей, слово в слово вождили, а не иначей. З самих старійших наших людей присягти не толко як право описует девяти особах, але хоч и десятнадцяти, то будем готови, толко жебы сама п. Тимошенковая похотіла нас повести, люб приглядітися присязі. На том же наша границя од вершини Кобиля болота, где кургане в Хмировку через річку Ваблю до [урочища] Городища, до якой и сам Тимох мусіл знатися по доводу Чуйкевичовом, же нам част з оного нашого кгрунту тогди уступил. А если нам міла би перечити п. Тимошенковая нашого кгрунту, старинцями за Чуйкевича признаной границі нашой, то самой ей перечим присягтис з своей сторони чужосілцями и старинцями своїми всідлими людми, а не наймитами, яко то Усом и прочиїми, ему ж подобними, але власними господарами под таковою кондициею. Перво водячи по межах и на власних рубежах Котовой сіножати чили дуброви, одкол оная зачинается и где кончится, чи по дорогу чили за дорогу Дохновскую поки, жеби мы, близкиї сусіде, знали и в их не лізли надане. Повторе, так же на селищи Ширагові присягти, где оное власне, одкол зачинается и где кончится и где ему межа, жеби мы знали и од того своему кгрунту границу. По трете, ежели присягнет и на сем, же не наша то границя, которую еще за самого Тимоха тягаючуяся од двадцяти літ били одвели нам старинці в тот час дохновские: Лупский, Шугай и Куронок Гришко висланному Чуйкевичу. Которий и в своем писмі свідителствует оную довюл, где мы готови виконаты присягу поки много, а неслуше завладіли левенского кгрунту мириновці, то ми по виконаню подлуг сих кондиций присяги правним процедером уступим п. Тимошенковой поки Чуйкевич довюл и тисячу золотих заруки опустим, над якую небожчик нашого кгрунту полтреті полосы закопал. Од такой заруки перво в нас стал повторний завод за кгрунта и тую заруку, з якой под Киевом в едном містцу з тисячи золотых, а в другом з пятисот скидался за запускане дороги опускаем.


Подобные документы

  • Розклад феодально-кріпосницької системи як основний зміст соціально-економічного розвитку України першої половини XIX століття. Загальна характеристика основ економічної історії України. Причини падіння кріпосного права в Росії. Розгляд реформи 1861 року.

    дипломная работа [82,2 K], добавлен 25.05.2015

  • Проблеми історії України та Росії в науковій спадщині Ф. Прокоповича. Історичні погляди В.Г. Бєлінського, його концепція історії України. Наукова діяльність Преснякова, Безтужева-Рюміна. Роль М.С. Грушевського і В.Б. Антоновича в розробці історії України.

    учебное пособие [274,2 K], добавлен 28.04.2015

  • Становище українських земель у складі Великого Князівства Литовського. Політичний устрій Гетьманщини наприкінці ХVІІ - першій половині ХVІІІ ст. Голод 1932-1933 рр.: причини і наслідки. Соціально-політичне та культурне життя на Україні в 1945-1953 рр.

    реферат [43,9 K], добавлен 28.10.2010

  • Дослідження основних періодів в всесвітній історії та історії України: первісний і стародавній світ, середньовіччя, новітні часи. Характеристика головних понять фізичної, економічної, соціальної географії України та світу. Предмет теорії держави та права.

    книга [672,3 K], добавлен 18.04.2010

  • Дослідження періодизації всесвітньої історії. Еволюція первісного суспільства, основні віхи історії стародавнього світу, середніх віків. Історія країн Африки, Америки в новітні часи. Розвиток Росії і Європи в кінці ХVІІ ст. Міжнародні відносини в ХХ ст.

    книга [553,8 K], добавлен 18.04.2010

  • Дослідження з історії України XIX ст. Ястребова Ф.О. Праці А.Ю. Кримського з історії та культури арабських країн. Українське наукове товариство у Києві. Роль друкарства у розвитку історії у XVI-XVII ст., Києво-Могилянська академія - осередок їх розвитку.

    контрольная работа [36,7 K], добавлен 29.01.2014

  • Смерть Б. Хмельницького як поворотний момент в історії Української національної революції. Руїна - період історії України кінця XVII ст., що характеризується розпадом української державності і загальним занепадом. Хронологія періоду, його характеристика.

    реферат [55,7 K], добавлен 07.11.2015

  • Суд і судочинство Гетьманщини другої половини 17-18 століття. Система козацьких судів, центральні установи Гетьманщини. Реформа козацьких судів К. Розумовського. Повернення судової системи до польсько-литовських зразків. Міські та спеціальні суди.

    контрольная работа [17,5 K], добавлен 19.02.2011

  • Давньогрецькі автори, які залишили відомості про українські землі та про народи, котрі їх заселяли. Джерела до історії, історичної географії та етнографії Північного Причорномор'я. Основні народи України в "Історії" Геродота. Головні ріки Скитії.

    реферат [26,6 K], добавлен 16.06.2014

  • Зберігання документів різних історичних епох у Центральному державному історичному архіві в місті Львові. Колекція грамот на пергаменті. Комплекс актових книг гродських, земських, підкоморських судів Східної Галичини, книг по історії, освіти, культури.

    презентация [2,4 M], добавлен 14.02.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.