Розбудова Київської метрополії (формування єпископської команди) у добу гетьмана І. Мазепи

Загалом у Київській митрополії, хоч вимушено й підкорилися Московському патріархату, активно пручалися його обмежувальним заходам, заборонам, намаганням усе поставити під контроль.

Оскільки І. Мазепа та його наближені мріяли створити незалежне князівство з допомогою противників Московії, то, ясна річ, у їх планах передбачалося повернення митрополії до Константинопольського патріархату^{2 4}. Через те гетьман щедро допомагав усім^{2 5} На віднову монастиря Св. Сави дав архімандриту Хрисанфу 50000 золотих, на вівтар для Божого Гробу 20000 золотих. Крім того, як згадувала старшина на Бендерській комісії, вона не могла підрахувати щедрі пожертви Мазепи монастирям, церквам, митрополитам, архієпископам, єпископам, архімандритам та іншим духовникам із Греції, Палестини, Молдавії, Волощини, Сербії, Болгарії Литви, Польщі (Возняк М. Бендерська комісія. С. 130-131). У 1693 р. до володаря булави приїжджав «Святой Афонской горы монастыря Павловского архимандрит Исайя» (ЛІМ-2. С. 386), у червні 1698 р. - «Синайские горы греческий архимандрит» (ЛІМ-2. С. 557), у липні 1699 р. - «из македонской земли, монастыря святаго архистратига Михаила архимандрит всечестный отец Парфений» (ЛІМ-2. С. 576). Олянчин Д. До зв'язків гетьмана І. Мазепи та П. Орлика з Єрусалимським патріархом Хрисантом. Збірник «Мазепа»: реконструкція видавничого проекту 1939-1949 р. Київ: Темпора, 2011. С. 83. Там само. Эварницкий Д. Источники для истории запорожских козаков. Владимир: Типо-лит. губ. правления,1903. Т. 1. С.898-899. У листі за грудень 1695 р. Хрисанф, вітаючи правителя Гетьманщини з настанням 1696 р., повідомив про вирушання в поїздку в Константинополь, про яку обіцяв детально оповісти пізніше; важлива при цьому заувага архімандрита про те, що детальніше гетьману про все розповість посланець церковного діяча (Лопарев Х.М. Иерусалимский патриарх Хрисанф (1707-1731) и его отношение к России. Труды восьмого археологического съезда в Москве (1890). Москва: Товарищество тип-и А. Мамонтова, 1895. С. 23). Історик Х. Лопарєв справедливо зауважив, що між гетьманом та його візитером відбувалися певні таємні перемовини, які, «будучи написаними і відкритими, могли скомпрометувати і Хрисанфа, Досифея, і, напевне, Мазепу, і ще більше загострити відносини між Росією й Туреччиною» (Там само). Отже, обидві сторони вважали за краще спілкуватися усно, а не письмово. Чи посвячував І. Мазепа свого гостя у потаємні плани порвати з Москвою? Думаємо, що це було б ризиковано у тих реаліях. Та й дядько Хрисанфа, єрусалимський патріарх Досифей, явно займав промосковську позицію. Але, коли вищезгаданий кореспондент-довірник Мазепи у 1707 р. став єрусалимським патріархом, російський віцеканцлер Петро Шафіров, будучи у 1712 р. в Константинополі, повідомляв, що той приятель турок і призначений ними козацьким патріархом (Соловьев С. История России с древнейших времен. Изд. 2-е. СанктПетербург: Изд. высочайше утвержденного товарищества «Общественная польза», 1896. Кн. 4. Т. ХУІ. С. 88). Така негативна реакція впливового російського урядовця щодо Хрисанфа засвідчує, що той при зустрічах з І. Мазепою в Батурині мав, мабуть, отримати відповідні натяки про невдоволення українських церковних ієрархів, старшини оборудкою з передачі Київської митрополії в Московський патріархат. Напевне, гетьман, виділивши архімандриту дуже великі гроші на його обитель (річний бюджет усього охотницького війська!!!), просив довірника у свою чергу з'ясувати в султана або його наближених, які у них плани щодо Козацької України. Такий запит аж ніяк не видавав зрадницьких намірів володаря булави. І. Мазепа час від часу посилав своїх батуринських козаків або ніжинських купців, аби вони в Османській імперії з' ясовували поточні наміри політичної верхівки. Проте йшлося, очевидно, про перемовини з перших уст з конкретними високопосадовцями, а не дізнанням якихось відомостей від другорядних та непосвячених у плани османських чиновників. тим, хто в майбутньому мав вирішувати це питання (важливі в цьому його багаторазові зустрічі у 1691, 1693, 1694, 1700-1701 рр., листування з небожем єрусалимського пат ріарха, архімандритом, патріархом з 1707 р. Хрисанфом Олянчин Д. До зв'язків гетьмана І. Мазепи та П. Орлика. С. 82., обмін з ним таємною інформацією У Батурині після його спалення 2 листопада 1708 р. в особистих паперах гетьмана було знайдено «письмо). Зв'язок із Константинополем не поривали й провідні діячі, віряниКостянтина Борковского к гетману чрез архимандрита Иеросалимского, о здравии и о посылке цыдулы цифирной» (Батуринский архив и другие документы по истории Украинского гетманства 1690-1709 гг. Санкт-Петербург: ДМИТРИЙ БУЛАНИН, 2014. С. 161). Ідеться, очевидно, про поїздку отця Хрисанфа в Московію 17001701 рр. Як засвідчує цей лист, через родича генерального обозного Василя Дуніна-Борковського І. Мазепі було надіслане шифроване повідомлення. А віз це все гетьману єрусалимський архімандрит. Зрозуміло, він міг і не знати про написане. Та разом з тим він розумів, що йдеться про щось антимосковське, небезпечне у разі викриття.

У паперах І. Мазепи знайдено й ще інший документ правдоподібно 1699 р.: «Письмо архимандита Хрисара (його ім'я спотворив перекладач з латини. - С.П.) к Мазепе объявительное, что царское величество с королем польским принял мир, а войну хотят иметь на шведа» (Батуринский архив. С. 166). Це означає, що архімандрит з якихось своїх джерел, імовірніше, польських, дізнався про таємні домовленості Петра І з Августом ІІ. Згадане свідчення було дуже важливе для гетьмана під час його поїздки в січні-лютому 1700 р. у Москву для розуміння ₂о₁р₂ієнтирів царської верхівки.

² Дет. про це див: Ситий І. Мінея 1718 р. із зазначенням ставропігіального статусу Києво-Печерської лаври щодо Константинопольського патріархату в зібранні Чернігівського історичного музею. Сіверянський літопис. 2021. № 3. С. 23. Київської митрополії. Так, старший економ маєтностей Радзивіллів на Случчині, мемуарист Станіслав Незабитовський, пишучи про затвердження 7 серпня 1699 р. священником церкви Преображення Господня (Київська митрополія - С.П.) в Любані Василя Трембашевського, зауважив, що храм перебуває під благословенням константинопольського патріарха Кочегаров К.А. Россия и православная Церковь Великого княжества Литовского в первые годы после заключения договора о Вечном мире (1686 г. - нач. XVIII в.). Взаимодействия и конфликты на конфессионально и этнически смешанных территориях Центральной и Восточной Европы 1517-1918. Москва-Санкт-Петербург: Нестор-История, 2016. С. 173.. До 1708 р. зберігало підпорядкування йому Львівське ставропігіальне братство, а Великий Манявський скит на Прикарпатті - аж до ліквідації обителі у 1785 р. Гордієнко Д., Клос В., Мицик Ю., Преловська І. Історія Української Православної Церкви. С. 83. У служебниках 1692, 1708 рр., виданих у Києво-Печерській лаврі, на першому місці вшановувався патріарх без вказування його імені, належності до патріархату Tchentsova V. The Patriarchal and Synodal Act of 1686 in historiographical perspective. In: Orthodoxy in two manifestations? The conflict in Ukraine as expression of a fault line in world orthodoxy, ed. T. Bremer, A. Bruning, N. Kizenko (Erfurter Studien zur Kulturgeschichte des Orthodoxen Christentums, 21), Berlin etc., Peter Lang, 2022. P. 66., що було красномовним підтвердженням орієнтирів очільників духовної інституції. Навіть у 1719 р. архімандрит Слуцького Троїцького монастиря в листі до Стефана Яворського писав, що « ми... в послушании к патриарху Константинопольскому, а к епархии Киевской» Письмо Феодосия Волковича, архимандрита Слуцкого Троицкого монастыря, к преосв. Стефану Яворскому, митрополиту Рязанскому, местоблюстителю патриаршего престола (1719, 24 мая). Памятники православия и русской народности в Западной России в ХУП-ХУШ вв. Киев: Тип-я И. Чоколова, 1905. Т. І. Акты по истории заграничых монасырей Киевской епархии ХVІІ-ХVІІІ вв. Ч. І. С. 67..

У цьому зв'язку слід розглядати дві паломницькі місії гетьманців по святих місцях. Перша була здійснена у 1704-1707 рр. ієромонахами Макарієм та Селиверстом з Новгород-Сіверського монастиря Путь нам иеромонахам Макарию и Селиверсту из монастыря Всемилостивого Спаса Новгородка Северского до Святого града Иерусалима поклонитися гробу Господню 1704 г. С. 1-26. У книзі: Паломники-писатели петровского и послепетровского времени или путники во святой град Иерусалим с объяснительными к тексту примечаниями архимандрита Леонида. Чтения в императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете. 1873. Кн. 3. Отд. V.. Аналіз їхньої подорожі тривалістю 2 роки 5 місяців та 6 днів привела дослідника Є. Морякова до думки, що «паломництво здійснювалося не тільки за тим, щоб подивитися храми і християнські святині» Моряков Е. Путь нам иеромонахам Макарию и Сильвестру из Монастыря Всемилостивого спаса Новгородка Северского до Святаго града Иерусалима поклониться гробу Господню. 1704 г. Записки русских путешественников за границу XII-ХУІІІ вв. Опыт аннотированного указателя. Москва: НИУ Высшая школа экономики. Факультет истории, 2013/2014. С. 76.. Ураховуючи ту обставину, що очільник їхньої обителі Никон був посвячений у плани гетьмана з 1690-х рр. (саме архімандриту останній дав «Думу» на зберігання - С.П.), то не викликає сумніву, що ці ченці були профінансовані в далеку дорогу для відповідних зустрічей з патріархами, митрополитами з метою як з'ясування їхньої позиції щодо статусу Київської митрополії, так і моніторингу ставлення до ліквідації патріаршого управління в Московії, підпорядкування в ній Церкви Монастирському приказу.

Саме десь у 1703-1704 рр. в Гетьманщині зрозуміли, що Петро І зруйнував канонічну церковну модель управління, фактично мобілізував велику армію священників, ченців на вирішення передусім мілітарних, а не духовних потреб. У Москві не було патріарха, який мав би опікуватися справами Київської митрополії. Його обрання не передбачалося. Митрополія, відійшовши від Константинопольського патріархату, опинилася в підвішеному, невизначеному стані. Митрополит Стефан Яворський у цьому зв'язку пізніше в «Апології» писав, що «пресекшуся Патриаршеству российскому в лето Христово тысяща седм сотное, паки российстыи сынове яко овцы своему первоначальному Пастырю цареградскому Патриарху восприяша первобытное подчинение»^{2 9} Приложение 1. Сочинение Стефана Яворского «Апология или словесная оборона». Живов В. Из церковной истории... С. 254..

Друга паломницька місія у жовтні 1707 р. Іполит Вишенський вирушив з Чернігова у дорогу орієнтовно 17-18 жовтня 1707 р. «Выехали из Ніжина октоврия 21 и ехали на Козелец, на ріку Остр, - писав паломник пізніше, - а под Киевом на мост через Дніпра а въехали в Киев октоврия 27» (Пелгримация, или Путешественник... С. 8). стартувала з Чернігова синхронно з планами мазепинців, які 10 жовтня у Києво-Печерській лаврі «в избК пана гетмана» читали пакти комісії гадяцької 1708, квггенъ. Під Вітебськом. Донос В. Кочубея царю на гетьмана І. Мазепу по статтям. ДГІМД. С. 383.. «Хождіння Іполита Вишенського в Святу землю пов'язане з таємною підготовкою до створення незалежної від Росії української православної Церкви, що вели гетьман І.С. Мазепа та чернігівський архієпископ, - зробили висновок дослідники цього твору Л. Ольшевська та С. Травников. - Розглядалися два можливих варіанти: або повна автокефалія, або повернення Київської митрополії під зверхність Константинопольського патріархату. Можливим кандидатом на цю посаду українського патріарха або київського митрополита був Іоан Максимович» Ольшевская Л.А., Травников С.Н. Жизнь и путешествие Ипполита Вишенского. Пелгримация, или Путешественник... С. 155.. Ця версія, на нашу думку, хоч і не має прямих доказів, але все ж випливає з логіки, деяких деталей згаданої місії.

По-перше, вона відбувалася під патронатом І. Мазепи. Паломники вийшли в подорож з гетьманським листом Пелгримация, или Путешественник. С. 10., у якому володар булави звертався до правителів інших держав, відповідних прикордонних служб з проханням сприяти Іполиту Вишенському та Дамаскину.

По-друге, як згадував чернігівський автор «хождіння», у Києві вони «замедлили 12 дней» Там само. С. 8., мовляв, поклонялися так довго угодникам Божим. Проте, очевидно, що в цей час вони отримували відповідні інструкції від гетьмана (якраз перебував у місті) для майбутніх перемовин з патріархами, архієпископами.

По-третє, паломницька місія була добре забезпечена фінансами для оплати проїзду, харчування.

По-четверте, отець Іполит не був звичайним «насельником монастыря святых страстотерпцев князей Бориса и Глеба в Чернигове» Житенев С.Ю. Паломничества на Афон черниговского иеромонаха Ипполита (Вишенского) и чигиринского монаха Серапиона в XVIII в. Афонское наследие. Изд. Междунар. института афонского наследия в Украине. 2016. Вып. 3-4. С. 158.. Архімандрит Єлецького монастиря, головний духовний довірник І. Мазепи Никон, який за проханням гетьмана очолив Новгород-Сіверську обитель, свої церковні справи в Чернігові передоручив у 1702 р. Вишенському 1703, травня 6. Батурин. Універсал гетьмана І. Мазепи Єлецькому чернігівському монастиреві на горілчану і тютюнову і дьогтеву оренди в селах Анисів, Горбів, Мощонки, Овдіїївка. ДГІМД. С. 88-89., який став повноцінним намісником духовного закладу (Димитрій Туптало теж його називав намісником у 1697 р. Две записки св. Димитрия Ростовского о приеме и сдаче им Елецкого черниговского монастыря. Киевская старина. 1882. № 10. С. 171., але очолював архімандрію автор «Четьї-Мінеї»). Орієнтовно з 1704 р. ієрарх обіймає посаду головного адміністратора Чернігівської архієпископії, по суті, стає заступником Іоана Максимовича, який більше любив писати поезії, богословські твори, ніж займатися господарськими справами. Отже, за спиною паломника отця Іполита був клан мазепинців Максимовичів, архімандрит Никон.

По-п'яте, «хождєніє» підтверджує припущення про те, що Іполит та Дамаскин вели переговори про майбутнє Київської митрополії: паломники мали зустрічі-розмови з константинопольським патріархом Киприяном («много всего роспрошавал» Пелгримация, или Путешественник. С. 19.), вірменським патріархом Олександром Джугаєци Там само. С. 19., неодноразово зустрічалися з єрусалимським патріархом Хрисанфом Там само. С. 8, 9,11,12, 77., антіохійським патріархом Кирилом V аз-Заімом Там само. С. 28, 49, 51., олександрійським патріархом Герасимом ІІ Паліотом Там само. С. 12, 30. (Паллади, Палладасом), намісником єрусалимського патріарха Неофітом Там само. С. 11, 52., митрополитом м. Триполі Макарієм (намісником антіохійськ ого патріарха Кирила) Там само. С. 28., сидонським митрополитом Євфимієм («и держал нас два дни» Там само. С. 28.), антіохійським митрополитом Ієсафом i назаретським митрополитом Ієсафом Там само. С. 50-52., синайським архієпископом Афанасієм Пелгримация, или Путешественник. С. 29, 31, 37, 48., архімандритом Синайського монастиря Анатолієм Там само. С. 37, 41., єпископом Анфімом Святогорським^s Там само. С. 83, 86. та ін.

З пізнішого доносу дізнаємося про настрої сформованої в Гетьманщині духовної ієрархії: «Бо в них одна думка во всих, як епископи, так архимандрити, так игуменны, мижигорски архилиаръски игумен хитриший, усих з намісником изволь пошукать от востока до запада, то таких не суть знати хитрих, бо одно сами хитрия, а другое братов таких мают хитрииших, бо с Мазепою забратоживали, толко их тут тень, а душа и с Мазепою, бо онны за Мазепу безпрестання Бога просат, а такия каверзники коли заочно онны то их и сякут и рубают, а коли в очи, таких на образ (пропуск в тексті - Упоряд.) мужами назвать, такии тиия законники, еси государь изволит Украину над собою имити ю, то изволте руских людей держать як по городах, также и по монастирях»^* 1 7 1 3. Донос невідомого на прихованих мазепинців. Сіверщина гетьманських часів. Т. ІІ. С. 117-118.. У Малоросійському приказі 3 вересня 1713 р. розглядади донос ченця з Мгарського лубенського монастиря Дамаска про те, що «все малоросийское духовенство в единомыслии с Мазепою» Дело о задержании под стражею мгарского лубенского монастыря чернца Дамаска (1713, 3 сентября). РДАДА. Ф. 124. Оп. 1. Спр. 32. Арк. 1-4, 1..

References

1. Chernukhin, Ye. (1998). Hretske nizhynske bratstvo: istoriohrafiia ta dzherela [Greek brotherhood of Nizhyn: historiography and sources]. Kyiv, Ukraine.

2. Heida, O. (2008). Mytropolyt bez mytropolii: sproba vidnovlennia nezalezhnoi ukrainskoi pravoslavnoi tserkvy u 90-kh rr. XVII st. Pravoslavia-nauka-suspilstvo: pytannia vzaiemodii [Metropolitan without a metropolis: an attempt to restore the independent Ukrainian orthodox church in the 90s of the 17^th c. Orthodoxy-science-society: issues of interaction]. Kyiv, Ukraine.

3. Heida, O. (2019). Tserkovna polityka hetmana Ivana Mazepy [Church policy of hetman Ivan Mazepa]. Siverianskyi litopys - Siverian chronicle, 2, P. 188-195.

4. Hordiienko, D., Klos, V., Mytsyk, Yu., Prelovska, I. (2019). Istoriia Ukrainskoi Pravoslavnoi Tserkvy [History of the Ukrainian Orthodox Church]. Kharkiv, Ukraine.

5. Klymov, V. (1997). Zanepad avtorytetu ta vplyvu Kyivskoi mytropolii i postupova likvidatsiia natsionalnykh osoblyvostei pravoslavnoi tserkvy v Ukraini [The decline of the authority and influence of the Kyiv metropolis and the gradual elimination of national characteristics of the orthodox church in Ukraine]. Kyiv, Ukraine.

6. Klymov, V. (1999). Istoriia relihii v Ukraini [The history of religion in Ukraine]. Kyiv, Ukraine.

7. Kocheharov, K. (2020). Kyevskaia mytropolyia, kniaz Yeronym Radzyvyll y naznachenye slutskym arkhymandrytom Davyda Nashchynskoho v 1755 h. [The Metropolis of Kiev, Prince Jerome Radziwill and the appointment of David Nashchinsky as archimandrite of Slutsk in 1755]. Ystorycheskyi vestnyk - Historical bulletin, 33, P. 110-137.

8. Kryzhanivskyi, O., Plokhii, S. (1994). Istoriia tserkvy ta relihiinoi dumky v Ukraini. Kn. 3: kinets XVI - ser. XIX st. [History of church and religious thought in Ukraine. Book 3: the end of the 16^th - the middle 19^th c.]. Kyiv, Ukraine.

9. Kuzmuk, O. (2014). Mezhyhirska starovyna: narysy z istorii Kyievo-Mezhyhirskoho v imia Preobrazhennia Hospodnoho cholovichoho monastyria v XVI-XVIII st. [Mezhyhirska antiquity: essays on the history of the Kyiv-Mezhyhirskyi men monastery of the Transfiguration of the Lord in 16^th-18^th c.]. Kyiv, Ukraine.

10. Lastovskyi, V. (2006). Istoriia pravoslavnoi tserkvy v Ukraini naprykintsi XVII - u XVIII st.: istoriohrafichni aspekty [History of the orthodox church in Ukraine at the end of the 17^th - in the 18^th c.: historiographical aspects]. Kyiv, Ukraine.

11. Mytsyk, Yu. (2006). Hetman Ivan Mazepa yak pokrovytel Pravoslavnoi tserkvy [Hetman Ivan Mazepa as the patron saint of the orthodox church]. Siverianskyi litopys - Siverian chronicle, 6, P. 38-46.

12. Nikitenko, M. (2022). Nebo na zemli: vid Alfy do Omehy. Fenomen Spasinnia-osviachennia v KyievoPecherskomu monastyri (davnoruska doba) [Heaven on earth: from Alpha to Omega. The phenomenon of Salvation-consecration in the Kyiv-Pechersk Monastery (ancient Rus era)]. Kyiv, Ukraine.

13. Olianchyn, D. (2011). Do zviazkiv hetmana I. Mazepy ta P. Orlyka z Yerusalymskym patriarkhom Khrysantom. Zbirnyk «Mazepa» rekonstruktsiia vydavnychoho proektu 1939-1949 r. [On the relationship of hetman I. Mazepa and P. Orlyk with patriarch Chrysanthus of Jerusalem. Collection «Mazepa» reconstruction of the publishing project 1939-1949]. Kyiv, Ukraine.

14. Pavlenko, S. (2018). Ivan Mazepa. Pryzhyttievi zobrazhennia hetmana ta yoho nablyzhenykh [Ivan Mazepa. Lifetime images of the hetman and his associates]. Kyiv, Ukraine.

15. Pavlenko, S. (2021). Hetman I. Mazepa. Pershe piatyrichchia pravlinnia [Hetman I. Mazepa. The first five years of governance]. Kyiv, Ukraine.

16. Salii, K. (1999). Ivan Mazepa i Ukrainska Pravoslavna Tserkva kintsia XVII - poch. XVIII st. [Ivan Mazepa and the Ukrainian Orthodox Church of the late 17^th - the early 18^th c.]. Kyivska starovyna - Kyiv antiquity, 4, P. 159-163.

17. Shenstrem, P. (2019). Reliatsiia pro bii pid Poltavoiu z deiakymy rozdumamy shchodo dvokh poperednikh kampanii. Ukraina doby Ivana Mazepy. 1708-1709 rr. v dokumentalnykh dzherelakh [Relation about the battle of Poltava with some reflections on the two previous campaigns. Ukraine in the time of Ivan Mazepa. 1708-1709 in documentary sources]. Kyiv, Ukraine.

18. Shevchenko, O.M. (1992). Pro pravovyi status Chernihivskoi yeparkhii u dr. pol. XVII st. 1000 rokiv Chernihivskii yeparkhii [On the legal status of the Chernihiv diocese in the second half of the 17^th c. 1000 Years of the Chernihiv diocese]. Chernihiv, Ukraine.

19. Shumylo, S. (2015). «Dukhovnoe Zaporozhe» na Afone. Maloyzvestnyi kazachyi skyt «Chernyi Vyr» na Sviatoi Hore [«Spiritual Zaporozhye» on Mount Atho. A little-known Cossack monastery «Black Vyr» on the Holy Mountai]. Kyiv, Ukraine.

20. Shumylo, S. (2016). Nove dzherelo do biohrafii I. Mazepy ta istorii zviazkiv ukrainskoi kozatskoi starshyny z tsentrom pravoslavnoho chernetstva na Afoni [A new source to the biography of I. Mazepa and the history of relations between the Ukrainian Cossack officers and the center of Orthodox monasticism on Mount Athos]. Siverianskyi litopys - Siverian chronicle, 6, P. 73-84.

21. Shumylo, S. (2019). Predstavnyky kozatsko-starshynskykh rodyn Chernihovo-Sivershchyny v afonskomu Zohrafskomu pomiannyku XVII-XVIII st. [Representatives of cossack-heads families of Chernihiv-Sivershchyna in the Athos Zohrafsky pomianyk of the 17^th-18^th c.]. Siverianskyi litopys - Siverian chronicle, 6, P. 41-63.

22. Stanislavskyi, V. (2009). Likari Ivana Mazepy [Doctors of Ivan Mazepa]. Siverianskyi litopys - Siverian chronicle, 6, P. 77-79.

23. Sushko, N. (2012). Hedeon Chetvertynskyi ta Ivan Samoilovych [Gideon Chetvertynskyi and Ivan Samoilovych]. Baturynska starovyna - Baturyn antiquities, 3 (7), P. 22-24. Chernihiv, Ukraine.

24. Sytyi, I. (2021). Mineia 1718 r. iz zaznachenniam stavropihialnoho statusu Kyievo-Pecherskoi lavry shchodo Konstantynopolskoho patriarkhatu v zibranni Chernihivskoho istorychnoho muzeiu [Minea of 1718 indicating the stauropegial status of the Kyiv-Pechersk lavra regarding the Patriarchate of Constantinople in the collection of the Chernihiv historical museum]. Siverianskyi litopys - Siverian chronicle, 3, P. 20-27.

25. Tchentsova, V. (2022). The Patriarchal and Synodal Act of 1686 in historiographical perspective. In: Orthodoxy in Two Manifestations? The Conflict in Ukraine as Expression of a Fault Line in World Orthodoxy, ed. Thomas Bremer, Alfons Bruning, Nadieszda Kizenko (Erfurter Studien zur Kulturgeschichte des Orthodoxen Christentums, 21), Berlin etc., Peter Lang.

26. Zhyvov, V. (2004). Yz tserkovnoi ystoryy vremen Petra Velykoho: yssledovanyia y materyaly [From the church history of the time of Peter the Great: researches and materials]. Moscow, Russia.

Размещено на Allbest.ru