Розбудова Київської метрополії (формування єпископської команди) у добу гетьмана І. Мазепи

Відомо про перебування в Гетьманщині ще двох єпископів. Так, у тестаменті митрополита Гедеона Четвертинського 1690 р. згадувався на першому місці серед «особ мні> наслугуючих» єпископ Хризанф, якому він заповів 300 золотих «и мантію архіерейскую адамашковую повседневную» 1690, березня 21. Київ. Тестамент останньої волі блаженної пам'яті преосвященного митрополита київського, галицького і всієї Малої Росії Гедеона Святополка. Військові кампанії доби гетьмана Івана Мазепи в документах / Упор. С. Павленко. Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. С. 828.. Тобто цей титулований ієрарх явно грецького походження в митрополичій резиденції виконував якісь важливі адміністративні функції, допомагав у справах Київської митрополії. Думаємо, що цей єпископ, який їздив у кінці 1687 р. у Москву Харлампович К.В. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь. Казань: Изд-е книжного магазина М. Голубева, 1914. Т. І. С. 358., за звичною практикою тих часів зустрічався з гетьманом і той йому надав дозвіл на проживання в Києві.

Орієнтовно з 1698 р. У заповіті, зробленому 1718 р., архієрей зазначав, що «уже двадцать літ», як «прибул» в Гетьманщину (Тестамент епископа Рувима. Гумилевский Филарет, архиеп. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Чернигов: Губернская тип-я, 1873. Кн. 4. С. 168). у Свято-Преображенському Мгарському монастирі оселився сербський єпископ Рувим, який, як писав В. Кочубей у своєму доносі, мав довірливі розмови з гетьманом І. Мазепою. Схоже, через нього гетьман вів таємні перемовини зі шведським королем Карлом ХІІ, про що залишив свідчення Петер Шенстрем, мовляв, за його відомостями переговорником від України був архієпископ «чи то Сербії, чи Болгарії, який був з невідомих мені причин вигнаний зі своєї країни» Шенстрем П. Реляція про бій під Полтавою з деякими роздумами щодо двох попередніх кампаній. Україна доби Івана Мазепи. 1708-1709 рр. в документальних джерелах. Київ: Мистецтво, 2019. С. 268.. «Цей останній вів усю цю справу й постійно перебував під час переговорів у шведській армії, - згадував наближений штабіст володаря Швеції. - У Мазепи той не викликав підозр, оскільки був православної (Greek) віри й до того ж вигнанець, окрім того, він одягався як жебрак і в кожному місті просив милостиню» Там само.. Проте ці вищезгадані ієрархи у разі смерті митрополита навряд чи могли б претендувати на керівництво Київською митрополією.

У жовтні 1691 р. гетьман звернувся до патріарха Адріана посприяти у затвердженні Феодосія Углицького помічником чернігівського архієпископа Лазаря Барановича в управлінні Чернігівською єпархією Письмо гетмана Мазепы патриарху Адриану (октябрь 1691). АЮЗР. 1872. Ч. 1. Т. V. С. 322.. Це прохання було задоволене у листопаді 1691 р. Грамота Патриарха Адриана Архимандриту Елецкому Феодосию Углицкому о вспоможению Архиепископу Черниговскому Лазарю Барановичу в делах епархиального управления. Прибавление к Черниговским епархиальным известиям. Часть неофициальная. 1900. № 3. С. 002-004; Грамота патриарха Адриана (ноябрь 1691 г.). Там само. С. 332-333. Через декілька місяців I. Мазепа знову писав до патріарха. На його думку, через хворобу Лазаря Барановича треба «в ту епархию освятити архиепыскопа и подати пастыря, сего добродеятельнаго, вашему архипастырству сведомаго, а нами избраннаго (підкреслення наше - С.П.), мужа, пречестнейшаго архимандрита Елецкаго Черниговского Феодосия Углицкаго» Письмо гетмана Мазепы патриарху Адриану (1692 г.). Там само. С. 349., «в божественных книгах искусна» Там само..

Подібними зверненнями гетьман турбував і царів. У Москві 11 вересня 1692 р. Стефановский Т. Святитель Феодосий Углицкий, архиепископ Черниговский. Прибавление к Черниговским епархиальным известиям. 1896. № 6. С. 188. Феодосія Углицького було висвячено в єпископи, а через два дні, 13 вересня, - в архієпископи Чернігова та Новгородка (Новгорода-Сіверського - С.П.). 9 грудня Феодосій відвідав Батурин і подякував своєму покровителю Гумилевский Филарет, архиеп. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Чернигов, 1873.

₉Т₆. I. С. 55..

У такий же спосіб у Київській митрополії, Батурині вирішили висвятити ще одного єпископа. Варлаам Ясинський, пославшись на свою немічність, поганий фізичний стан, у лютому 1695 р. просив дозволу у патріарха «дабы ми здЬ возможно было поставити помоществующих епископов Переяславских» Письмо Варлаама Ясинского, митрополита Киевского, патриарху Адриану, содержащее ответ на вопрос патриарха о странствующих в Малоросии греческих архиереях (1695, 7 февраля). АЮЗР. 1872. Ч. 1. Т. V. С. 414., зокрема Йоасафа Кроковського, ректора Києво-Могилянського колегіуму та ігумена Пустинно-Микільського монастиря⁷ Там само.. Із цим проханням у Москву були відправлені ігумен Переяславської обителі Гедеон Савицький та казначей митрополії ієродиякон МелетійТам само.. У Батурині вони забрали із собою і листа І. Мазепи до патріарха із детальним роз'ясненням, чому слід висвятити переяславського єпископа, мовляв, він потрібен у Києві «при... митрополитанском престолі», «которой бы всегда его преосвященству в пастырских діліх подсудствовал» Письмо гетмана Мазепы патриарху Адриану с просьбою поставить во епископы Иоасофа Кроковского для помощи Варлааму Ясинскому, митрополиту Киевскому, наименовав нового епископа Переяславским (1695, 9 марта). АЮЗР. 1872. Ч. 1. Т. V. С. 424..

Царі, патріарх дали на це згоду Письмо патриарха Адриана гетману Мазепе с изъявлением согласия на постановление Иоасафа Кроковского во епископы Переяславские (1695 г.). Там само. С. 427-428; Лист патріарха Адріяна І. Мазепі (1695, травня 25). Величко С. Літопис. Т. 2. С. 486.. Адріан повідомив Варлаама Ясинського, щоб новообраний архієрей «на оновленому престолі» «був співслужитель престолу Київської митрополії на визначених умовах та на місці, щоб зручніше йому було прислужувати митрополії» Там само. С. 488.. Однак з певних причин Йоасаф Кроковський не став єпископом. Патріарх, давши дозвіл на його посвячення, водночас висунув певні умови - «постановити епископа единому архіерею і в свою епархію невозможно, разві четырими или три архіерея по святым правилом» Письмо патриарха Адриана гетману Мазепе с изъявлением согласия на постановление Иоасафа Кроковского ₁в₀о₃ епископы Переяславские (1695 г.). АЮЗР. 1872. Ч. 1. Т. V. С. 426.. Схоже, це спочатку створило проблему для реалізації цього задуму, а потім погіршився стан здоров'я у архімандрита Києво-Печерської лаври Мелетія Вуяхевича (помер 6 лютого 1697 р.), а тому І. Мазепа та Варлаам Ясинський змінили попередній план - вирішили поставити ігумена та ректора очільником цього авторитетного осередку. Зрештою гетьман та митрополит бажали мати не формальну, а справжню відроджену Переяславську єпархію. Але для цього потрібен був час для розбудови кафедрального монастиря, церковних споруд. За реалізацію цього плану енергійно взявся володар булави та його однодумець переяславський полковник Іван Мирович.

Скориставшись відсутністю Петра І у Москві під час його подорожі до країн Західної Європи у 1697-1698 рр., гетьман та митрополит знову порушили питання про Переяславську єпархію. Думаємо, що І. Мазепа передусім розраховував на схвалення клопотання без узгоджень з патріархом. У березні 1698 р. московські урядовці від імені царя інформували Варлаама Ясинського про отримання звернення Батурина: «А ньіні извістно нам, великому государю, учинилось, по доношенію подданаго ж нашего гетмана, что желаешь ты, богомолец наш, по прежнему иміти при себі того епископа для помочи, и для того епископа заложил он, подданной наш, в том городі Переяславлі церковь каменную во имя Вознесенія Господня, и чтоб поставить того епископа по благословенію святійшаго патріарха тебі, богомольцу нашему, в Кіеві, также и впред поставлять по тебі иным будучим митрополитом иных епископов в Кіеві ж, не посылая их к Москві; и о том просил он, подданной наш, нашего царского величества указу» 1698, березня 11. Москва. Царська грамота преосвященному Варлааму Ясинському, митрополиту київському, про обрання гідної людини єпископом на Переяславську єпархію. Військові кампанії доби гетьмана Івана Мазепи в документах / Упор. С. Павленко. Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. С. 860.. Важлива у цьому документі заувага про бажання-орієнтир гетьмана та митрополита про те, що заснування Переяславської єпархії дасть можливість у Київській митрополії висвячувати «иных епископов в Кіеві ж, не посылая их к Москві». На жаль, Малоросійський приказ, усе ж явно проконсультувавшись з патріархом Адріяном, знову хитро відповів гетьманцям: «И мы, великій государь, наше царское величество, указали по прежнему нашему указу, тебі, богомольцу нашему, посовітовав с подданным нашим, Войска Запорожского обіих сторон Дніпра с гетманом с Иваном Степановичем Мазепою к нам, великому государю, писать, чім тому переяславскому епископу епископскія должности, чин и всякое требованіе иміть, кто на ту епископію обран в епископы, и до нашего указу того новообранного епископа в епископы не поставлять» Там само.. Одне слово, у Гетьманщині повинні були ще шукати якість аргументи на користь відкриття нової єпархії, які функції мав виконувати новопоставлений єпископ. Зрештою, у Батурині та Києві зрозуміли, що це питання слід відкласти до приїзду царя в Москву, до зручнішого часу.

У 1695 р. Київська митрополія отримала шанс мати ще одного єпископа. У вересні 1694 р. помер луцький єпископ Афанасій Шумлянський Величко С. Літопис. Т. 2. С. 488., брат львівського єпископа Йосипа Шумлянського. Обидва церковні діячі не підтримували зв'язку з Києвом, митрополитом і діяли як таємні уніати. Православні шляхтичі Волині на своєму сеймі виступили з вимогою відновити в Луцькій єпархії православного єпископа та обрали номінантом на цей високий церковний чин луцького земського писаря Дмитра Жабокрицького Иванов В. Епископы древней Луцкой епархии. Почаев: Тип-я Почаево-Успенской лавры, 1891. С. 116.. Хоча його визнали очільником єпархії польський король Величко С. Літопис. Т. 2. С. 489-490., московські государі та гетьман І. Мазепа, новообраний ієрарх отримав проблему з посвяченням. Допомогти в цьому питанні гетьман звертався до царів: «Преждереченной луцкой и острозской епископии номинат был женат совокуплением брака з женою вдовою, чесого ради, по правилом святых отец, некое ему, до получения того архиепископскаго чина, происходит препятие; для того он ваш царского пресветлого величества богомолец преосвященний митрополит киевский, желал того чтоб и я гетман как к превисокому вашего царского пресветлого величества монаршескому престолу, так и к святейшему, и всеблаженнейшему патриарху посылал мои о том деле письма; и хотя не хотел бы я гетман вступатися в то духовное а к тому зарубежное дело; которое совершенно належит, строению и исправлению, его преосвященного митрополита богомольца вашего монаршеского; однако когда он преосвященный митрополит киевский, по своей отеческой и пастырской милости, любительно со мною о том описываетца, требуя моего сыновнего помощствования; а прежде сего, не точию под высокодержавною вашего царского пресветлого величества рукою, но и древнейших времен при области польской, гетманы бывшие Войска Запорожского, о таких делех ведали, и до постановления и утвержения оных, духовным властем спомощствовали; того для пишу сей лист мой к вам великим государем, то донося (как и прошлого году доносил есмь), что та особа в мирском чину бывший Димитрий, а ныне в законном чину Дионисий Жабокрицкий, ис предков своих пород[...]й есть православный, человек высокоученый, знатный, постоянен, и меж всеми тамошними жительми веры святой грекоросийской великий ревнитель, и поборник, которой ис того воеводства бывая послом и на сеймах, и на розных случаях, много церкви православной против униятов, помощствовал; а естли совершенно чин тот архиерейский на престол епископии луцкой и острозской получит; чают того, что своим разумом, не точию те овцы которые знатно благочестия грекоросийскаго держатся, упасет добре, но и отпадших от благочестия в западную унию, в прежнее бытие привлещи может; и понеже высочайшим архиерем, дана есть от Господа Бога власть сия разрешати и благословляти, всякия приключающ [...] нию церковнаго чина, а того епископии луцкой и острозской требует нужда; чтоб тот избранный и управленный номинат Дионисий Жабокрицкий был конечно епископом; а естли ему за виною вдовы жены будучей того чина не получить, то другой такой человек там сего времяни не изыщетца, и разсуждати надобно, дабы тот ревнитель и поборник бес получения в том деле отсюду благословения, не впал во отчаяние, и по налогу папежников не уклонился во отступничество» Лист І. Мазепи до Івана та Петра Олексійовичів (1695, жовтня 9, Батурин). ЛІМ-2. С. 466-467..

У Свято-Михайлівському монастирі в Києві 20 вересня 1695 р. відбувся церковний собор, який знайшов аргументи для подолання цієї канонічної проблеми-перепони Живов В. Из церковной истории времен Петра Великого: исследования и материалы. Москва: Новое литературное обозрение, 2004. С. 232.. Головний з них - давня апостольська і вселенська Церква з нужди робила відступи від церковних правил, якщо ті б не шкодили чистоті віри^{1 0} Участие митрополита Варлаама Ясинского в последних судьбах Луцкой заграничной православной епархии. КЕВ. 1905. № 22. Отд. 2. С. 564.. Однак патріарх Адріан, обговоривши 6 листопада 1695 р. це питання з митрополитами Тихоном Сарським, Іларіоном Суздальським та архієпископом Микитою Коломенським, дав Петру І негативну відповідь на звернення І. Мазепи та київських ієрархів: «... избраннаго Дионисия Жабокрицкаго в епископа святити не повелКхом. И о том наша мерность повелКхом к киевскому Варлааму митрополиту послати нашу грамату, да изберется в тую епископию ин, по апостольскому завещанию, непорочен муж и добродетелен» Извещение благочестивейшим великим государем царем Иоанну Алексеевичу, Петру Алексеевичу от патриарха Адриана (1695, 6 ноября, Москва). Рункевич С.Г. Архиереи петровской эпохи в их переписке с Петром Великим. Санкт-Петербург: Тип-я Монтвида. 1906. Вып. 1. С. 101..

Важко не погодитися з думками з цього приводу історика В. Живова: «Відмовляючи киянам в їхньому проханні, Адріян ставив на місце українське духовенство, указуючи йому на те, що московська церковна влада дотримується канонічних приписів у строгості та чистоті, а українці, прикриваючись своєю вченістю, стараються їх обійти. Таким чином досягалася й інша мета: дискредитувати нелюб'язну московському патріарху київську ученість, приписавши їй свого роду католицьку вертлявість. Патріарху, очевидно, важливо було продемонструвати і те, що, хоч українські єпископи поставляються київським митрополитом (як це було і до перепідпорядкування Київській митрополії Москві), однак контроль належить патріарху, і пошукові досліди київської вченості йому не указ» Живов В. Из церковной истории. С. 236..

Не отримавши через патріарха освячення в Києві, Діонісій Жабокрицький запросив до Луцька Іосифа Стойку, що був «архіепископ Мараморийский, екзарх ставропКгієй патріяршеской Константинаграда, Новаго Рима администратор, метрополії Белgрадской, Седмиграда и всего православія в странЪ угорской властител» Величко С. Літопис / Упор.: Г. Боряк, Т. Таїрова-Яковлєва; підгот. до друку: А. Багро, С. Багро, А. Бовгиря, Т. Добрянська, О. Іванова, В. Кононенко, М. Филипович. НАН України. Інститут історії України; Санкт-Петербурзький державний університет. Центр вивчення історії України. Київ: ТОВ «Вид-во “КЛІО”», 2020. С. 781.. Останній приїхав на Волинь і «посвятил его на тую Луцкую и Острожскую епископию» та надав йому в Білостоцькому монастирі 5 вересня 1696 р. відповідний патент Там само., що усував перешкоди у зайнятті Діонісієм єпископської кафедри Фактично Діонісій Жабокрицький до 1702 р. вважався єпископом-номінантом і в такому статусі очолював Луцьку єпархію.. І. Мазепа, отримавши звістку про це з Волині, 13 грудня 1696 р. направив листа Адріану, мовляв, освячення відбулося з дозволу вселенського патріарха, а тому просив у свою чергу московського патріарха здійснити хіротонію над Діонісієм Жабокрицьким Живов В. Из церковной истории... С. 243..

Головний московський духовний ієрарх був обурений, що невідомий йому архієпископ «по какому велінїю в чуждей епархїи тако дерзать творити» Цит. за: Там само., а тому наказав київському митрополиту «а ему бы Дїонісїю священнодЬйствовати весма возбранити»

Там само. Возняк М. Бендерська комісія по смерті Мазепи. Мазепа. Збірник. Варшава, 1938. Т. 1. С. 131. Станіславський В. Від виступу Петра Іваненка до Великої Північної війни: нові дані про Івана Мазепу та Україну в 1691-1700 рр. ЛІМ-2. С. 223.. Ця заборона ще раз показувала київській духовно-церковній спільноті, з ким вона має справу: думаємо, що, незважаючи на неї, луцький очільник великої єпархії визнавався в Києві та Батурині і з ним підтримувався зв'язок, без афішування про це в Москву. Відомо, що І. Мазепа виділив Діонісію Жабокрицькому на потреби 3000 золотих («підмога православію на руки луцького єпископа»¹¹ ). Останній активізував свою діяльність щодо розбудови єпархії, зокрема повернув під своє управління від уніатів Овруцьку архімандрию, Гойський та Підгорецький монастирі, поліпшило свою роботу Луцьке братство¹². Польский резидент у Польщі Любим Судейкин, король Август ІІ (грамота Петру І від 17 червня 1700 р.) просили Москву позитивно вирішити питання з єпископством Жабокрицького Участие митрополита Варлаама Ясинского в последних судьбах Луцкой заграничной православной епархии. КЕВ. 1905. № 23. С. 582, 584.. У липні 1700 р. представники Луцької єпархії знову просили у своєму зверненні до гетьмана позитивно вирішити в Москві проблему з освяченням-визнанням її очільника, оскільки єпископ «лвовский Йосиф Шумлянский принял унею» 1700, серпень-вересень. Два листи гетьмана І. Мазепи, адресовані Петру І, з додатком листа волинського православного духовенства до І. Мазепи, у якому його представники скаржаться на гоніння на православну віру і запровадження унії. Доба гетьмана Івана Мазепи в документах (далі - ДГІМД) / Упор. С. Павленко. Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. С. 202.. Практично синхронно згаданому у Стамбулі 18 липня 1700 р. відбулася зустріч константинопольського патріарха Каллініка з представниками московської делегації, що брала участь у переговорах про мир Богословский М.М. Петр І. Материалы для биографии. Ленинград: ОГИЗ Госполитиздат, 1948. Т. 5 (Посольство Е.И. Украинцева в Константинополь. 1699-1700). С. 265.. Останні порушили перед ним питання про Діонісія Жабокрицького. Як з'ясувалося, патріарх Каллінік не отримував від московського патріарха Адріана з цього приводу ніяких звернень, а також не підтримав клір ₁Л₂₄уцької єпархії у цьому питанні (звернулися через посередництво волоського господаря)Там само.. Він нічого не знав про церковного діяча, який висвятив Жабокрицького, мовляв, «никакого экзарха его в тех странах нет» Там само..

Як і передбачав І. Мазепа, через згадані обставини Діонісій Жабокрицький, не знайшовши протягом 7 років офіційної підтримки в Московському патріархаті, зрештою у січні 1702 р. Біла С. Унійні процеси у Львівській, Перемишльській та Луцькій єпархіях у дослідженнях представників Київської церковно-історичної школи. Проблеми гуманітарних наук: зб. наук. пр. ДДПУ ім. І. Франка. Серія: Історія. 2009. № 24. С. 213. перейшов в унію Там само. С. 244; Курганович С.В. Дионисий Жабокрицкий, епископ луцкий и острожский. Историко-биографический очерк. Киев: Тип. АО «Петр Барский в Киеве», 1914. С. 208-211, 220-224. (у 1709 р. росіяни його арештували та заслали в Соловецький монастир, де він і помер у 1714 р.⁸ Отець Кость Панас. Історія Української Церкви. Львів: НВП, 1992. С. 94; Участие митрополита Варлаама Ясинского в последних судьбах Луцкой заграничной православной епархии. КЕВ. 1905. № 24. С. 607-608.).

Варлаам Ясинський спочатку призначив 15 березня 1691 р. своїм намісником у закордонних парафіях білоруського слуцького архімандрита Серапіона Полховського Церковные соборы в Киеве при митрополите Варлааме и постановления их как мера для предупреждения беспорядков и для устранения недостатков в жизни и управлении киевской митрополии-епархии. КЕВ. 1905. № 29. С. 733., якого 12 січня 1690 р. віруючі Білорусії та Литви обрали одним із кандидатів в єпископи, але Ян

Собеський не згодився затвердити його номінантом Восстановление Белорусской (Могилевской) православной епархии при участии митроп. Варлаама Ясинского. КЕВ. 1905. № 25. Отд. 2. С. 632-6--.. Лише після смерті польського зверхника новий король Август ІІ за клопотами могилевських міщан та їхнього війта 30 жовтня 1697 р. дав грамоту-привілей, що давала згоду на єпископство архієрея Там само. С. 633-635.. Номінант 30 серпня 1698 р. прибув у Київ для посвячення в єпископи Там само. С. 636.. Київський воєвода Петро Хованський намагався перешкодити цьому, заявивши Варлааму Ясинському, що на це потрібно отримати згоду царя та патріарха Там само.. Однак митрополит пояснив очільнику військової адміністрації, що має право на освячення зарубіжних єпископів, архімандритів згідно з наданою царською грамотою Там само..

Митрополит висвятив у єпископа Серапіона Полховського в Києво-Печерській лаврі 14 вересня 1698 р. Номофилов М.Ю. Влияние киевского митрополита Варлаама Ясинского на духовную жизнь Литовско-Белорусской епархии кон. ХУІІ - нач. ХУШ вв. Церковная наука в начале третьего тысячелетия: актуальные проблемы и перспективы развития (І Международная научная конф., 2 ноября 2016 г.). Минск: Минская духовная ₁а₃к₆адемия, 2007. С. 256. Незважаючи на перепони уніатів, місцевих можновладців-сенаторів Титов Ф. Русская православная Церковь в Польсько-Литовском государстве в ХУП-ХУШ вв. Киев: Тип-я 13. Чоколова, 1905. Т. 1. С. 323., Білоруська (Могилівська) єпархія, отримавши цього очільника (помер у 1704 р. Малеванский Ф. Киевский митрополит Варлаам Ясинский (1690-1707). КЕВ. Часть неофициальная. 1897.

₁№₃₈ 18. С. 823.), стала важливим структурним доповненням Київської митрополії. Слід зазначити, що на території Речі Посполитої ще налічувалося 36 обителей, які підпорядковувалися безпосередньо київському митрополиту Титов Ф. О заграничных монастырях Киевской епархии ХУП-ХУШ вв. ТКДА. 1905. № 3. С. 465.. На поч. 1700-х рр. Слуцька архімандрія, митрополичі ставропігії (Кутеїнська, Буйницька, Мстиславська, Соломерицька чоловічі обителі, Кутеїнський, Борколабовський, Мазоловський жіночі монастирі Грамота Иоасофа Кроковского, митрополита Киевского и Галицкого (1712 г., марта 2). Титов Ф. (ред.). Памятники православия и русской народности в Западной России в XVII-XVIII вв. Киев: Тип-я И.И. Чоколова, 1905. Т. 1. Акты по истории заграничных монастырей Киевской епархии ХУП-ХУШ вв. С. 50-51.) були під зверхністю Києва як центру управління Кочегаров К.А. Киевская митрополия, князь Иероним Радзивилл и назначение слуцким архимандритом Давида Нащинского в 1755 г. Исторический вестник. Москва, 2020. Т. 33. С. 112.. Крім того, окремим духовним закладам, зокрема Слуцькому Троїцькому, Пінському Богоявленському монастирям, підпорядковувалися по три протопопії з-понад 100 парафіяльними церквами₁¹⁴₄₂¹ Титов Ф. О заграничных монастырях Киевской епархии ХУІІ-ХУІІІ вв. ТКДА. 1905. № 6. С. 298-299., що теж вважалися під владою митрополита Варлаама Ясинського.

Після смерті 7 лютого 1696 р. Ход дела о постановлении в архиепископы Черниговские Иоанна Максимовича после смерти Феодосия Углицкого. АЮЗР. 1872. Ч. 1. Т. У. С. 436. Феодосія Углицького визначилися три претенденти на посаду керівника Чернігівської єпархії: ігумен Троїцько-Іллінського монастиря Лаврентій Крщонович, архімандрит новгород-сіверський Михайло Лежайський та настоятель Єлецького монастиря Іоан Максимович. У листопаді 1696 р. ігумен Крщонович «покірно»¹₁⁴₄₄³ Величко С. Літопис. Т. 2. С. 536. просив І. Мазепу посприяти йому в здобутті вищої духовної посади: «Не зволь відкинути, ваша вельможність, од своєї патронської та добродійної ласки й мене, найнижчого підніжка свого, який безперервно дбає про панську вашої вельможності ласку» Там само.. Та уповноважені представники гетьмана 24 листопада 1696 р. обрали зверхником єпархії архімандрита Іоана Максимовича (Васильківського) Там само. С. 137.. Симпатії гетьмана до останнього не випадкові. По-перше, три представники родини майбутнього святого мали впливове становище на Гетьманщині. В універсалі від 1688 р. батька Іоана Максимовича, Максима Васильківського, Іван Мазепа називав «выгодным нам чоловіком і в ділі войсковом около выбранья индукты працуючим» Модзалевський В. Короткий нарис життя св. Іоанна Максимовича / Підг. до друку і передмова О. Коваленка. Сіверянський літопис. 1998. № 5. С. 136.. Його син Іван Максимович служив в Гетьманщині охотницьким полковником. Брат останнього Дмитро в Батурині фактично виконував роль скарбника.

По-друге, Іоан Максимович на той час вже заявив про себе як здібний церковний діяч. Він народився в Ніжині Юрьевский А. К жизнеописанию святителя Иоанна Максимовича. Б. м. і б. р. С. 1.. Талановитого випускника Києво-Могилянської колегії керівництво навчального закладу запросило викладати латинську мову спудеям К.П.А.Е. Святитель Божий Иоанн Максимович, митрополит Тобольский и всея Сибири (1651-1715 гг.). Сборник Черниговского епархиального древлехранилища. Чернигов, 1916. Вып. ІІ. С. 30.. Згодом він прийняв чернечий постриг в Києво-Печерському монастирі й кілька років обіймав у ньому посаду економа, одночасно будучи проповідником колегії.

У 1678 р. києво-печерські ченці обрали його послом у Москву до царя Федора Олексійовича з проханням, аби останній у разі татарської агресії, якої очікували, відрядив до Києва своє військо й надав прихисток монахам К.П.А.Е. Святитель Божий Иоанн Максимович, митрополит Тобольский... С. 30.. З 1681 по 1695 рр. Іоан Максимович був намісником Брянського Свенського монастиря, який цар передав у підпорядкування Києво-Печерського монастиря «для тихаго и безмольнаго пристанища в нужное воинских браней время» Модзалевський В. Короткий нарис... С. 137.. У 1695 р. Феодосій Углицький за узгодженням з Батурином запросив його очолити Єлецьку обитель у Чернігові.

По-третє, архієрей імпонував гетьману виразною проукраїнською позицією. Мешканці Брянська, місцеві поміщики скаржилися на нього за те, що він вигнав з обителі «священников московских и дияконов и крылошан» Там само., а на їхнє місце набрав українців. У монастирі намісник вводив київські норми співіснування ченців, відправи релігійних обрядів. Крім того, Іоан Максимович писав вірші, проповіді, що теж багато чого важило для І. Мазепи. Тому гетьман і звернувся 1 січня 1697 р. «от всего тамосущаго жительства» Ход дела о постановлении в архиепископы Черниговские Иоанна Максимовича после смерти Феодосия Углицкого. С. 436-437. у Москву з проханням затвердити вибір гетьманців. Патріарх Адріан разом з ієрархами Тихоном Сарським, Аврамієм Білогородським, Олександром Устюжським 8-10 січня висвятив Іоана Максимовича в архієпископи Там само. С. 437..

У січні-лютому 1700 р. під час поїздки гетьманської делегації в Москву вирішилися нарешті й дозвільні питання щодо Переяславської єпархії. Будучи восени того року в Києві, І. Мазепа підписав у Печерському містечку 30 вересня універсал про відновлення Переяславського єпископства 1700, вересня 30. Київ-Печерське містечко. Універсал І. Мазепи про відновлення Переяславського єпископства, для якого гетьманським коштом збудовано Вознесенську церкву і закріплено маєтності, що належали Трахтемирівському монастиреві. Універсали І. Мазепи 1687-1709 / Упор. І. Бутича. Київ-Львів: НТШ, 2002. Кн. 1. С. 361 (далі -'УІМ-1).. Згідно з ним обраний Варлаамом Ясинським кандидат ігумен Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря Захарія Корнилович мав бути з митрополитом «з содействующими ему архієреями в церкві первопрестолной митрополитанской Кіевской Свято-Софійской неотложно рукоположен бил, и поставлен на епископство Переяславское з таковим докладом: абы яко коадютор или помощник всегда в послушаніе до престола митрополитанского Кіевского неотлучно и неотділно належал, яко он сам, так и по нем наступуючіи архієреи переясловскіе во вічнии времена» Там само..

Перед цим гетьман доклав чимало зусиль для відбудови цього духовного осередку. У 1695 р. у Переяславі закладено фундамент Вознесенського собору Вознесенская церковь в городе Переяславе. Полтавские епархиальные ведомости. Часть неофициальная. 1868. № 15. 1 августа. С. 347.. У 1700 р. зведення його завершено. За документами Бендерської комісії, гетьман надав на це будівництво та облаштування єпископської кафедри «більше ніж 300000 золотих» Возняк М. Бендерська комісія. С. 130-131.. Очевидно, на ці кошти також поставлено у 1703 р. у новому соборі розкішний іконостас Вознесенская церковь в городе Переяславе. С. 350.. Ктитор у ті роки зробив й інші важливі подарунки єпископії. «Сие Евангелие, - залишився в ньому дарчий запис, - справлялось коштом и накладом Его Царскаго ПресвЪтлаго Величества войска Запорожскаго Гетмана и славнаго чину святаго Апостола Андрея Кавалера Иоанна Мазепы. Року 1701 июня в 1 день. ДЪлал иноземец Георгий Фрибуг вЪсу серебра двенадцать фунтов, пробы четырнадцатой» Там само. С. 361.. Зробила дар єпископії й мати гетьмана МаріяМагдалина - подарувала вишиту золотом та сріблом єпитрахиль з написом: «Року 1700 мЪсяца семтемрія 16 дня. Всечестная... игумения Мария Магдалина справила» Там само. С. 358.. Універсалом І. Мазепи від 4 лютого 1701 р. Переясловському монастиреві, де була облаштована резиденція єпископа, надано село Мацьківку, Терехтемирівський перевіз та угіддя Універсал І. Мазепи Переяславському монастиреві на володіння с. Маньківка з належними до нього угіддями (4 лютого 1701 р.). УІМ-1. С. 367.. У цьому документі гетьман повідомляє про висвячення єпископом переяславським Захарія Корниловича, який «вознесен быти до храму церквы престолной свято Вознесенской коштом нашим в городі Переяславлі воздвиженной и сооруженной»⁶² Там само.. Перед цим очільник Переяславської єпархії був ігуменом Київського Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря Письмо митрополита киевского Варлаама Ясинского Петру І о Переяславском епископстве (1701, 29 января). Киевская старина. 1904. № 5. С. 54.. «Ближний мой в Духу Святом сын и постриженец», як характеризував його митрополит Варлаам Ясинський, висвячений у єпископи 1 жовтня 1700 р. у Софіївському монастирі Ластовський В. Між суспільством і державою. Православна Церква в Україні наприкінці ХУІІ - у ХУІІІ ст. в історії та історіографії. Київ: Фенікс, 2008. С. 116. Універсал І. Мазепи Переяславському Свято-Вознесенському монастиреві на с. Сошники (1700, ?). УІМ-1. С. 380-381; ЦДІАК України. Ф. 1235. Оп. 1. Спр. 1255. Арк. 102-104. Універсал І. Мазепи про підтвердження привілеїв Переяславській катедрі і підпорядкування їй Терехтемирівського і Канівського монастирів. УІМ-1. С. 374-376; ЦДІАК України. Ф. 57. Оп. 1. Спр. 306. Арк. 33.. За іншим універсалом монастир отримав село Сошники¹⁶. Наступним універсалом від 27 серпня 1701 р. Переяславській кафедрі були підпорядковані Терехтемирівський та Канівський монастирі з усіма належними їм угіддями, селами, лісами, озерами.

При цьому важливо зазначити, що Захарія Корнилович, висвячений у переяславські єпископи, зберігав за собою й посаду ігумена Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря Мицик Ю.А. Вступне слово. Документальна спадщина Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві ХУІ-ХУІІІ ст. з фондів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського. Київ: НАН України, НБУ ім. В.І. Вернадського, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського, 2011. С. 12. і мав осідок у Києві Богоявленский М. Варлаам Ясинский. Литовские епархиальныя ведомости (далі - ЛЕВ). 1882. № 3. Неофициальный отдел. 17 января. С. 22., називаючись адміністратором Київської митрополії^{1 9} 1707, вересня 23. Київ-Печерський. Універсал І. Мазепи про затвердження здійсненого комісарами розмежування грунтів, угідь тощо між містами Чигирин-Дуброва, Вереміївка, Жовнин, Бужин і селами Гусин і Лялинці. УІМ-1. С. 514.. Очевидно, він навідувався у Переяславську єпархію лише у певні місяці.

***

Підсумком 15-річного правління гетьмана стало значна розбудова Питання побудови, реставрації майже 350 церковних споруд, більшість яких освячено до 1703 р., розглядаємо в іншій студії, яку готуємо до друку. Такі масштаби відродження духовних святинь, зведення нових здійснювалися Батурином у співпраці з митрополитом. Думаємо, що в Москві не здогадувалися й не знали про цей церковний план. А гетьман та митрополит були зацікавлені не афішувати ті фінанси, які фігурували для забезпечення ₁р₇е₁алізації втілення в життя задуманого. Київської митрополії шляхом зміцнення Чернігівської, Київської Вона мала за певними даними 17 протопопій (Воронов А., Антонов В. Памятная книжка Киевской епархии. Киев: Тип-я Г. Корчак-Новицкого, 1882. С. 24), але найпевніше мінімум 20 протопопій (Верхньо-Київську, Києво-Подольську, Остерську, Козелецьку, Ніжинську, Борзенську, Конотопську, Батуринську, Глухівську, Кролевецьку, Ічнянську, Роменську, Гадяцьку, Полтавську, Кобеляцьку, Лубенську, Лохвицьку, Прилуцьку, Пирятинську, Миргородську), консисторію (детальніше про це див.: Богоявленский М. Варлаам Ясинский. Литовские епархиальные ведомости. 1882. № 3. Неофициальный отдел. 17 января. С. 20, 22; Там само. 1882. № 4. Неофициальный отдел. С. 30. єпархій, утворення, відновлення Переяславської, Луцької, Білоруської єпархій. Станом на кінець1700 р. у складі цих релігійних структур духовної ієрархії, Софійської митрополичої кафедри було 2 митрополити (Варлаам Ясинський, Никодим), 6 єпископів (Іоан Максимович, Захарія Корнилович, Діонісій Жабокрицький, Серапіон Полховський, Рувим, Дамаскин Найпевніші відомості про грецького єпископа Дамаскина як помічника Варлаама Ясинського маємо лише за 1695 р. Але правдоподібно він і далі продовжував службу при митрополичій кафедрі. Тим паче, що був значно молодший митрополита, оскільки той у 68-річному віці взяв його для «помощи». Отже, Дамаскин мав 45-55 років, добре здоров'я. У Пом'янник Введенської церкви вписано за 1690 р. «боголюбиваго єпископа Дамаскина» (Поменник Введенської церкви в Ближніх печерах Києво-Печерської лаври / Упор. та вступна ст. О. Кузьмука. Лаврський альманах. Київ, 2007. Спецвип. 7. С. 110). Проте цей напис, як зауважив упорядник, зроблено пізніше. Отже, важко сказати про останній рік буття цього церковного ієрарха. ).

І. Мазепа подбав про розбудову митрополичої резиденції. У січні 1691 р. володар булави надіслав наказ київському полковнику Костянтину Мокієвському: «Ведомо да будет тебе, что преосвященный его милость господин отец митрополит киевский галицкий и Малыя Росси, господин и пастырь наш просил нас, чтоб мы ему дали на двор митрополитанский доход померный торговый, что в нижнем городе, и мы приклоняясь к прошении его и довольно чиня монаршескому указу, в данной грамоте соизволяем тем доходам владети, и милость твоя прикажи тем людям, что тот доход имали от того отстати и впредь не имати, а имали б назначенные от его милости отца митрополита» Наказ Костянтину Мокієвському про передачу помірного торгового податку у власність київського митрополита (9 січня 1691 р.). ЛІМ-1. С. 441-442.. Відома й низка інша універсалів, спрямованих на поліпшення забезпечення діяльності митрополита, «подпартя скудостей катедралних» Універсал І. Мазепи київському митрополитові Варлааму Ясинському з дозволом збирати купецьке мито на споруджених ним Білогородській і Борщагівській греблях. УІМ-1. С. 225.. Так, у травні 1691 р. гетьман дозволив митрополиту збирати мито на Білогородській та Борщагівській греблях Там само. С. 224-225.. Того ж року йому в розпорядження надано село Койлов, «позволяючи з оного не толко тяглими людми, опроч козаков, всякую помочь до стану чинити, але и призвоитую повинность от оних отбирати» Універсал І. Мазепи київському митрополитові Варлааму Ясинському на село Койлів. УІМ-1. С. 236.. У червні 1695 р. І. Мазепа додає до митрополичих володінь село Комарівку в Ніжинському полку Універсал І. Мазепи Київському Софійському монастиреві на с. Комарівку (16 червня 1695). УІМ-1. С. 284285.. Згідно з грамотою і700 р. Свято-Софійському монастирю було надано у володіння містечко Моровськ, села Рудня, Короп'є, Соколовку, хутори Бондар, Самойлівку, Сукачі Василенко Н.П. Генеральное следствие о маетностях Киевского полка 1729-1730 гг. Чтения в историческом обществе Нестора Летописца. 1893. Кн. 7. Отд. ІІІ. С. 3, 9, 66.. Старшина під час Бендерської комісії пригадувала, що реєстр фінансування Софійського монастиря І. Мазепою займав кілька важливих позицій - «позолочення бані митрополичого собору в Києві 5000 дук., золота чаша для нього 500 дук., віднова його 50000 зол.» Возняк М. Бендерська комісія. С. 130-131.. Як випливає з пізнішого універсалу гетьмана, він «горливою своею ревностію приліжним старанем и великим иждивеніем уже обновил, благоліпне украсил и весма обогатил преречонную свою пастирскую Катедру» 1706, липня 22. Обоз від Василькова. Універсал І. Мазепи про підтвердження звільнення київським митрополитом Варлаамом Ясинським Київського Видубицького монастиря від управління Київської митрополії. Універсали П. Полуботка (1722-1723) / Упор. В. Ринсевич. Київ, 2008. С. 534., що дозволило відписати від неї Видубицьку обитель, яку «для лучшой кріпости в прійдучіе времена маніфестованним своим з подписом руки и приложеньем печати ствердил листом» Там само..

Варлаам Ясинський, підтриманий з Батурина стабільними фінансовими надходженнями, уживав заходів щодо поліпшення митрополичої резиденції. Так, із цього приводу він навіть звертався до Петра І, аби її розширити за рахунок дворів російських вояк, оскільки «митрополиту в тісноті той отнюдь есть неспокойно от вопля близких всегдашних барабанов и трубных игралищ» Челобитная митрополита Киевского Варлаама Ясинского о беспокойстве, причиняемом монастырю близостью дворов, населенных военными людьми. Киевская старина. 1894. № 7. С. 122..

У короткі терміни був оновлений Софійський собор, у ньому додалися приділи: Успенський, Апостольський, Благовіщенський, Стрітенський, Антонієво-Феодосіївський та інші Из прошлого Киевской епархии. Заботы м. Варлаама Ясинского о благоустройстве Киево-Могилянской коллегии, Киево-Софийского кафедрального монастыря и др. киевских святынь / [Редактор неоф. части Ф. Титов, пом. редактора И. Троицкий]. КЕВ. 1905. № 34. Часть неофициальная. С. 862.. Крім цього, побудовані дзвіниця, трапезна, резиденція митрополита Там само..

Із допомогою Стефана Яворського, якого Петро І після смерті патріарха наділив частково обов'язками останнього, було задоволене прохання Варлаама Ясинського про фактичне анулювання ставропігії Межигірського монастиря. Напевне, це теж була ініціатива І. Мазепи. Адже ігумен Межигірської обителі Феодосій Васьковський написав у Москву «извет», мовляв, «мимо их... и иными разными дорогами из-за Дніпра из малороссийских городов хлібньїе запасы за рубеж в Польскую землю провозят многие, и оттого ныне в Киеві на продажу хліба привозят малое число, а продают высокою ціною» Извет игумена Межигорского монастыря Феодосия Васковского. Описание документов и бумаг, хранящихся в Московском архиве министерства юстиции. Москва: Гос. изд-во, 1921. Т. 20. С. 238.. Цей донос засвідчував, що церковний діяч ігнорував владу Гетьманщини і діяв на шкоду гетьманцям, оскільки доходи козаків, старшини великою мірою залежали від вдалого продажу вирощеного хліба. Генеральний суд, І. Мазепа одразу після цього підтримали ченців Братського монастиря у їхній тяжбі з Межигірською обителлю, незважаючи навіть на те, що «отцеве межигорскыи против права и правды увели своим прошением в грамоту монаршую чужые кгрунта, вишпреречоные озера в Овлукові и снокосы, при ных будучие» 1702, травня 1. Батурин. Універсал І. Мазепи про підтвердження прав Київського Братського монастиря на Овлукські озера і сіножаті. Універсали П. Полуботка (1722-1723). С. 525-527..

«И мы, великій государь, наше царское величество, указали, Межигорского монастыря игумену и всей братіи в належащих поведеніях и во всяких духовных діліх быть в послушаніи и во всяком повиновеніи у тебя, богомольца нашего, преосвященного митрополита, - зазначалося у грамоті государя від 12 лютого 1703 р. з певною аргументацією прийнятого рішення, - и по тебі у иных впред будущих митрополитов кіевских. Понеже таїні в нашем, великого государя, царствующем граді Москві святійшого патріарха ніт, и того Межигорского монастыря игумену и братіи, кромі тебя, богомольца нашого, и иных впред будущих кіевских митрополитов, никому иным послушанія отдавать не належит; и в нашей царского величества грамматі того Межигорского монастыря к игумену Феодосію Васковскому с братіею о том писано» 1703, лютого 12. Москва Грамота царя Петра Олексійовича преосвященному Варлааму Ясинському, митрополиту київському, про підпорядкування йому ігумена і всієї братії Межигірського монастиря. Військові кампанії доби гетьмана І. Мазепи в документах. Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. С. 874..

Правдоподібною є версія про намагання гетьмана та митрополита утворити ще й Батуринську єпархію (на це вказує назва грека-митрополита Никодима Українсько-Батуринським Орнатский А. История российской иерархии. Москва: Синодальная тип-я, 1807. Ч. 1. С. 251.). Однак міркування О. Гейди про реалізацію цієї ідеї Гейда О. Церковна політика... С. 192-193. слід взяти до уваги частково - як спробу здійснити подібне.

Оскільки Москва негативно ставилася до діяльності, проживання в Гетьманщині зарубіжних духовних ієрархів, які з певних причин залишили свої батьківщини, то в Батурині та Києві старалися не обнародувати їх перебування в Україні. Прибульці не афішувалися в донесеннях у Москву, але вони, схоже, вели активний спосіб життя. І. Мазепа, наприклад, повідомляючи війтові Устя про надання його села митрополитові Никодимові, зауважував, що той «отизджает в Киев по своїх певных ділех» 1694, липня 1 (червня 21). Батурин. Універсал-привілей гетьмана І. Мазепи, даний призренському митрополиту Никодиму на володіння с. Устям. Сіверщина гетьманських часів. Т. 1 (ХУІІ ст.). С. 238.. З листа архієрея до сосницького сотника Івана Дорошенка дізнаємося, що він у справах «сописовалисмося до ясновелможного добродія, его млсти пна гетмана»^{1 1} 1703, червня 21 (11). Свято-Микільський монастир у Макошиному. Лист Никодима, призринського митрополита, до сосницького сотника І. Дорошенка. Сіверщина гетьманських часів / Упор. Ю. Мицик, І. Тарасенко. Київ: Інститут української археографії та джерелознавства НАН України, 2020. Т. 2 (Перша чверть ХVШ ст.). С. 26.. У поважному віці вищезазначений церковний ієрарх узявся відновлювати-розбудовувати Макошинський чоловічий монастир - у документах 1704, 1705 рр. він згадується як «строитель обители св. Чудотворца Николая макошинского» Гумилевский Филарет, архиеп. Историко-статистическое описание. Кн. 4. С. 147.. Митрополит відстоював права обителі ще в 1711 р., коли й помер^{19 3} Там само. С. 148.. І. Скоропадський називав його не ігуменом, а «митрополитом Призренским» 1711, березня 7 (лютого 24). Прилуки. Лист гетьмана І. Скоропадського до призренського митрополита Никодима. Сіверщина гетьманських часів. Т. 2 (Перша чверть ХVШ ст.). С. 106.. Зазначимо, що духовні довірники І. Мазепи, зокрема колишній архімандрит Донського монастиря Никон (йому гетьман дав на зберігання свою «Думу»), мали поважний статус «строителей». Патріарх Адріан забороняв висувати Никона після Москви на поважні церковні посади в Гетьманщині, але останній як будівничий фактично керував великим комплексом робіт з відбудови Києво-Печерської лаври. Одразу після смерті московського очільника патріархату «строитель» набув ста₁т₉у₅су архімандрита та очолив спочатку Єлецьку, а згодом - Новгород-Сіверську обителі^{1 5} Детальніше про нього див.: Павленко С. «Дума» І. Мазепи та архімандрит Никон. Пам'ятки християнської культури Чернігівщини: Мат. наук. конф. Чернігів, 2002. С. 107-109; «Строитель» Никон. Павленко С. Іван Мазепа. Прижиттєві зображення гетьмана та його наближених. Київ: Мистецтво, 2018. С. 123-128..

Василь Кочубей у пункті 9 доносу, оповідаючи про почуте у травні 1707 р., зазначав: «Потом мая 28, в середу, знаемій мні епископ сербскій, Рувим, быв у его милости на Гончаровці, и оттоль отійшовши, был у мене в дому и сказал, же его милость, пан гетман, вельми при нем печалился и слезне плакал, что от Великаго Государя наложенем коней вельми есть обтяженій и не знает, что вперед чинити» 1708, квггенъ. Під Вітебськом. Донос В. Кочубея царю на гетьмана І. Мазепу по статтям. ДГІМД. С. 382.. Єпископ-серб Нишівської єпархії Рувим Згадується у щоденнику Миколи Ханенка за 1722 р. як померлий у справі щодо його пожитків, що дісталися лубенському полковнику (Ханенко М. Діаріуш, або журнал. Київська старовина. 1994. № 1. С. 14). Пожитки єпископа фігурують і у джерелі за 1728 р.: «Послана грамота до Его Императорского Величества в Государственную иностранных діл коллегию по челобитю сотника иркліевскаго Словуя-Требынского з мнением, чтоб оставшиеся по умертвии сербского епископа Рувима пожитки его отдать оному Словую-Требинскому з розпискою, для отсилки оних в Сербию в монастир, куда покойний епископ Рувим ему, Словию, при своей смерти послать приказовал, понеже и ясневелможному самому, еще за живота своего, оний епископ объявлял свое намірение, что желает иміние свое одослать в Сербию, и там отдать на монастирі» (Краткий журнал о поезде в Москву ясневелможного его милости пана Даниила Апостола, войск его императорского величества Запорожских обоих сторон Днепра гетмана. Року 1728 месяца февруария. Материалы для отечественной истории / Издал М. Судиенко. Киев. Университетская тип-я, 1853. Т. І. С. 21). називався якийсь час Лубенським-Українським (дані за 1701 р. Орнатский А. История российской иерархии. Ч. 1. С. 251.). Відомо, що архієрей у 1705 р. залишив Свято-Преображенський Мгарський монастир і попросив митрополита Никодима, який був будівничим Макошинської обителі, «дозволить ему жить в келии на острові берестовицкого озера» Гумилевский Филарет, архиеп. Историко-статистическое описание. Кн. 4. С. 172.. Зрештою на подарованих йому землях та купленому за 100 золотих хуторі Барсов Е.В. Описание актов архива Маркевича, относящихся к истории южно-русских монастырей. Чтения в обществе истории и древностей российских. 1884. Кн. 2. Отд. 1. С. 11. він заснував Рувимську Сосницьку пустинь Гумилевский Филарет, архиеп. Историко-статистическое описание... Кн. 4. С. 166-167., яку, розбудувавши, зробив монастирем та передав його під опіку гетьмана²⁰¹ Після подій 1708-І709 рр. у своєму заповіті він звертався до гетьмана І. Скоропадського з проханням: «Аз смиренний архієрей Рувим, видячи себе в глубокой старост! суща, немощію объята, при сей моей духовниці, приручаю по смерти моей, монастырець мой убогій ясневелможному пану гетману Скоропадскому Иллічу и по премножайшем многолітном и щасливом его панованю и иним паном гетманом вручаю, а не архимандриту Печерскому, а не митрополиту Кіевскому, а не архієпископу Черніговскому, а не жадному от духовнаго чину, но тилко самому ясневелможному пану гетману вручаю сію обитель начинающе, которая-то обитель началась строитися на власних моих архіерейских грунтах, купленних мною, такожде и на препитаніе к сей моей убогой обители всякіе угодіе мною купленніе и от благодетелей наданніе село Малое Устяк со всіми угодьями, так теж и в замку Сосницком чтиринадцять хат, и под сим монастырем на горі Сосницкой пять дворов подданних и в самой Сосниці два ремесники коваль и гончар, и дворец монастьірскій, прозываемый Стрижаковскій, и пляц, от панов Лизогубов, и Якова, и Симеона, наданній, так теж и другій пляц от пана Ивана Паливоди наданній... и млины водяній един на Убеді ріці в Масолаевці, а другій такожде на Убеді и на Пісні ріці в селі Малом Устяку и з дворцем, и зо всіми купленными грунтами и еден вітряний млин край самаго монастиря, футор прозиваемый Яремовщина» (Духовное завещание епископа Рувима, ктитора обители [1719, октября 10] / Публикация Е. Барсова. Чтения в обществе истории и древностей российских. 1884. Кн. 2. Отд. 1. С. 22).. Він посвячував в ієродиякони, ієромонахи, навіть в архімандрити Там само. С. 172. Наші думки щодо цього співзвучні з висновками Ю. Мицика про те, що «стрижневою лінією церковної політики Мазепи, яка звучала в унісон з його загальнодержавною політикою, було прагнення зберегти, наскільки це було можливим, автономію» української Церкви та повернути її «під омофор Вселенського Патріарха» (Мицик Ю. Гетьман І. Мазепа як покровитель православної Церкви. Сіверянський літопис. 2006. № 6. С. 40)..