Каролінські земельні дарування Баварській Церкві як засіб колонізаційного та місіонерського освоєння "Молодшої Європи" (перша половина-середина IX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

кафедра всесвітньої історії

Центр медієвістичних студій

КАРОЛІНЗЬКІ ЗЕМЕЛЬНІ ДАРУВАННЯ БАВАРСЬКІЙ ЦЕРКВІ ЯК ЗАСІБ КОЛОНІЗАЦІЙНОГО ТА МІСІОНЕРСЬКОГО ОСВОЄННЯ “МОЛОДШОЇ ЄВРОПИ” (ПЕРША ПОЛОВИНА - СЕРЕДИНА ІХ СТ.)

Остап КАРДАШ

Івано-Франківськ

Анотація

Стаття присвячена проблемі колонізаційного і місіонерського освоєння духівництвом баварських церковних діоцезів пост-аварського простору “Молодшої Європи ", зокрема територій у межах Східної марки, Паннонії та Моравії, у перші десятиліття після зруйнування Аварського кагнату. На основі аналізу великої кількості дарчих і конфірмаційних актів з канцелярії франкського імператора Карла Великого, його нащадків - імператора Людовіка І Благочестивого, баварського та згодом східнофранкського короля Людовіка ІІ Німецького, а також місцевих урядових еліт окреслено динаміку, специфіку та географічні межі, розширення земельних володінь і поширення церковної традиції ряду діоцезів і монастирських спільнот Баварської Церкви на згаданих теренах. Автор доходить висновку, що баварське духівництво усіх церковних провінцій і монастирів було об'єднане спільною метою - євангелізацією та інтеграцією місцевого населення у межах власних володінь та поширенням каролінзького політичного впливу разом із латинською церковною традицією на східні, порубіжні з володіннями Каролінгів, слов'янські землі.

Ключові слова: Пассауське єпископство, Зальцбурзьке архієпископство, Фрайзинзьке єпископство, Реґенсбурзьке єпископство, Альтайхський монастир, діоцез, дарчий акт.

Annotation

THE CAROLINGIAN LAND DONATIONS TO THE BAVARIAN CHURCH AS A MEANS OF COLONIZATION AND MISSIONARY DEVELOPMENT OF “YOUNGER EUROPE” (THE FIRST HALF - THE MIDDLE OF THE 9^th CENTURY)

Ostap KARDASH Vasyl' Stefanyk Precarpathian National University, Department of World History, Centrum Studiorum Mediaevalium Ivano-Farnikvsk, Ukraine

The article is devoted to the problem of colonization and missionary development of the post-Avar space of the “Younger Europe” by the Bavarian clergy, in particular the territories within the Eastern Mark, Pannonia and Moravia, in the first decades after the collapse of the Avar Khaganate. Based on the analysis of a large number of beneficent diplomas from the Chancellery of Emperor Charlemagne, his descendants - Louis I the Pious and Louis II the German, as well as the local governing elites, the dynamics, specifics and geographical boundaries of land expansion and spreading of church tradition of a range of the Bavarian dioceses and the separate monastic communities in the mentioned areas are outlined in the article.

Considerable attention is paid to the formation of missionary territories and landholdings of the dioceses of Salzburg and Passau (in the Part 1), the episcopacies of Freising and Regensburg, as well as the monastic community of Altaich (in the Part 2) within the post-Avar Danubian region against the wide background of colonization and missionary development of the outlined area, which was sanctioned by official diplomas of the above-mentioned Carolingian rulers and local margraves. In addition, the actual article represents the author's attempt to reconstruct and delineate the geographical boundaries and partly the iternal frontiers of the mentioned landholdings and missionary fields of the Bavarian ecclesiastical dioceses and separate monasteries, in particular, within the Eastern Mark, Pannonia and the southwestern Moravian lands during the first half - the middle of the 9th century; to reconstruct the process and dynamics offormation and further development of the transport-ecclesiastical systems and missionary routes within the diocesan and monastic possessions of the Bavarian Church; to investigate the influence of the mentioned transport-ecclesiastical systems and local monastic and evangelistic centres on the missionary practice of the Bavarian clergy in their own newly acquired territories.

The author concludes that the Bavarian clergy of all ecclesiastical provinces and monasteries were united by a common goal - to evangelize and integrate the local population within their own possessions and to spread the Carolingian political influence together with the Latin ecclesiastical tradition to the eastern Slavic lands bordering the Carolingian possessions.

Keywords: The Episcopacy of Passau, the Archbishopric of Salzburg, the Episcopacy of Freising, the Episcopacy of Regensburg, the Monastery of Altaich, diocese, beneficent diploma.

Виклад основного матеріалу

У першій частині даної статті, опублікованій у минулому році, на прикладі динаміки роз - ширення земельних володінь та дієцезіальних теренів єпископства Пассау та Зальцбурзького архієпископства ми описали процес колонізації, місіонерського освоєння та поетапного впровадження церковної інституалізації латинським духівництвом Баварської Церкви на поставарських теренах Східної марки та Верхньої Паннонії упродовж першої половини - середини ІХ ст.Див.: Кардаш О. Каролінзькі земельні дарування Баварській Церкві як засіб колонізаційного та місіонерського освоєння “Молодшої Європи” (перша половина - середина ІХ ст.). Ч. 1. Галичина. Науковий і культурно-просвітній часопис. Івано-Франківськ, 2021. Вип. 34. С. 7-22. Як вдалося з'ясувати, духівництво усіх баварських діоцезів, а також окремих монастирських спільнот об'єднувалося спільною метою - поширенням латинської церковної традиції та опосередкованого політичного впливу Каролінгів на східних слов'янських або частково слов'янських перефиріях та пограниччях їхніх володінь Ibid. C. 17.. Тож, невиходячи за рамки поставленої мети та попередньоокресленого переліку завдань актуальної статті Див.: Ibid. C. 9., у другій її частині детально розглянемо процес збільшення окремих дієцезіальних і монастирських землеволодінь та формування еклезіальних і конкретно місіонерських теренів, транспортно - еклезіальних систем Фрайзинзького та Реґенсбурзького єпископств, а також Альтайхського монастиря Св. Маврикія у пост-аварській Паннонії та Східній марці першої половини ІХ ст.

Фрайзинзька церковна марка “ad Pohinauua” та договір зі слов'янами 21 серпня 827 р.

Не менш динамічно, ніж у випадку Пассауського єпископства та Зальцбурзького архієпископства, розширювалися володіння та поширювалася церковна традиція інших діоцезів і монастирських спільнот Баварської Церкви у Східній марці та Паннонії. За словами Ганса Краваріка, згадані нами раніше місіонерські центри Наарн, Рід, Заксен і Лінц сприяли “інтеграції слов'ян” (у тому числі церковній. - О. К.) в окресленому регіоні Krawarik H. Siedlungsprozesse des Fruhmittelalters im Muhlviertel. Jahrbuch der Gesellschaft fur Landeskunde und Denkmalpflege Oberosterreich. Linz, 2014. Bd. 159. S. 90.

Йдеться про сучасну верхньоавстрійську громаду Пухенау (округ Урфар) та гору Пьостлінгберг північ - ніше Лінца (і водночас однойменний його район) (див.: Magnae Moraviae Fontes Historici: Prameny k dejinam Velke Moravy (далі - MMFH) / ed. D. Bartonkova, L. Havlik, I. Hrbek, J. Ludvikovsky, R. Vacerka. Brno: Universita J. E. Purkyne, 1969. T. 3: Diplomata. Epistolae. Textus historici varii. S. 23-24 [приміт. 1, 2], а також: Aspernig W. Die grundherrschaftliche Entwicklung der nordwestlichen Umgebung von Linz (Puchenau und Postlingberg) von der bayerischen Landnahme bis zur Aufhebung der Grundherrschaft. Historisches Jahrbuch der Stadt Linz 1997. Linz: Archiv der Stadt Linz, 1999. S. 14, 18, 22-24). Хоча австрійський історик Франц Пфеффер допускав можливість ототожнення назви “Cestinincperc / Chestinperc” зі слов'янським поселенням (можливо, Техіліновим) на вершині гори Коґлерау північніше Лінца і, зокрема, Пухенау (див.: Pfeffer F. Altwege und Altgrenzen auf dem Postlingberg Lichtenberg bei Linz. Jahrbuch des Oberosterreichischen Musealvereines. Linz, 1955. Bd. 100. S. 169). Окрім Техіліна, у процесі територіального розмежування взяли участь 32 баварці і 21 слов'янин, а протилежну сторону, окрім єпископа Хіттона і графа Вільгельма, представляв також префект Східної марки, маркграф Ґерольд (див.: MMFH. T. 3. S. 23-24. Див. також: Pfeffer F. Altwege und Altgrenzen. S. 159-160).. Одним із її проявів була участь слов'ян на чолі з “Техіліном і його синами” (“Techilino et filiis eius ”) у переговорах з фрайзинзьким єпископом Хіттоном (Hitto, f 835) і Вільгельмом (Uuillihelm / Vuillihelmus / Wilhelmus comes, 821-853), графом Траунґау (Східна марка), 21 серпня 827 р. у місцевостях Пухенау (Pohinauua, західніше Лінца) та Пьостлінґберґ (Cestinincperc, на північ від Лінца) стосовно встановлення меж “між тим божим обителем у Похінаві (Пухенау - О. К.) та між слов'янами, що там близько проживали” “(...) inter ipsa casa dei ad Pochinauua et inter Sclauaniis ibidem prope commanentibus (...)”, MMFH. T. 3. S. 23-24.

** На чітке термінологічне розмежування понять лінійних меж і марки як території зі своєю церковною юрисдикцією, що знаходилася в цих межах осібно від місцевих приватних слов'янських володінь, звер - нула увагу Леан Мері Ґуд (див.: Good L. M. Land and Landscape: The Transformation from Agilolfing to Carolingian Bavaria, 700-900: A dissertation submitted in partial satisfaction of the requirements for the degree Doctor of Philosophy in History. Los Angeles: University of California, 2012. P. 259-260).. Необхідні межі церковної “марки” (“marca”) ad Pohinauua**, що знаходилася у сфері впливу Фрайзинзького діоцезу Див., зокрема: Pfeffer F. Altwege und Altgrenzen. S. 159-160; Aspernig W. Die grundherrschaftliche Entwicklung. S. 15-21. Володіння у Пухенау (“in loco nuncupante Poachinauua”) фрайзинзький єпископ Атто (Attonus/Atto, f 810/811) ще 807 р. отримав від абата монастиря Мосбург (в сучасному південнонімецькому місті Мосбург ан дер Ізар, земля Баден-Вюртемберг) - Регінберта (Reginperht / Reginberht, f 811) взамін на “місцевість, що зветься Перга” (“loco qui dicitur Perga”) - сучасне південнонімецьке селище Берген у межах баварської громади Ванг (див.: Pfeffer F. Altwege und Altgrenzen. S. 159-160; Aspernig W. Die grundherrschaftliche Entwicklung. S. 15-16; Good L. M. Land and Landscape. P. 259)., відносно слов'янських земель, окреслили “від того струмка, що зветься Деозінпах, де він вливається до Дунаю, й звідти довкола старих скель аж до Кестінперка (Пьостлінґберґа - О. К.), а далі на схід до тієї межі, що проходить до Лінца, та посередині до трьох зелених буків, й (...) аж до інших меж” “(.) de illo rivolo qui dicitur Deozinpah ubi ipse fluxit in Danubium et deinde circumiens ad veteranis petris usque ad Chestinperc, deinde ad orientalem partem ad illo te<r>mino que marchit ad Linza et in medietatem favas III virentes et (.) usque ad aliis terminis”, MMFH. T. 3. S. 24. Гідронім “Deozinpah' не вдається чітко ідентифікувати, однак, як переконливо висловився Ф. Пфеффер, це мав бути один зі струмків, які нині протікають вище від Пухенау, й такий, що утворював його південно-західний кут (див.: Pfeffer F. Altwege und Altgrenzen. S. 160-161)..

Для успішнішого досягнення означеної мети - християнізації та інтеграції слов'янських (та почасти баварських) спільнот - Людовік І Благочестивий (Ludovicus /Hluduuucus Pius, 778840) та його син, баварський король, а пізніше - східнофранкський правитель, Людовік ІІ Ні - мецький (Ludovicus / Hludouuicus / Lodewicus, бл. 806-876), поряд з місцевими політичними елітами нарощували потугу Баварської Церкви, постійно надаючи її структурам щедрі земельні дарування на згаданих теренах, населення яких було основним об'єктом місіонерської діяль - ності латинських проповідників. Так процитована вище угода 21 серпня 827 р. єпископа Хіттона та графа Вільгельма зі слов'янами дає нам певні уявлення про межі поширення церковної традиції Фрайзинського єпископства на триторіях неподалік від Лінца (північніше Дунаю) Див. насамперед: MMFH. T. 3. S. 23-24. Див. також: Aspemig W. Die grundherrschaftliche Entwicklung... S. 13-32.. З початку 30-х рр. ІХ ст. в окремих місцевостях окресленого місіонерського маршруту (823 р.) Див.: Kardash O. An attempt at delineation of the eastern missionary route of the clergy of Passau on the lands of the post-Avar Danube region during the first half of the 9th century. Konstantmove listy / ed. P. IvaniC. Nitra, 2020. Vol. 13/2. P. 5-15; Кардаш О. Каролінзькі земельні дарування... С. 10-15. поряд з пассауським кліром спостерігаємо й присутність духівництва з інших монастирських центрів, які перебували у сфері впливу єпископства Пассау та інших баварських діоцезів.

Володіння Альтайхського монастиря Св. Маврикія у межах “terrae Auarorum”

На прохання Ґозбальда (Gauzbaldus, f 20 вересня 855), королівського архікапеллана й аббата Альтайхського монастиря Св. Маврикія (830-855), актом від 6 жовтня 830 р. баварський король Людовік надав “ті володіння (передані раніше Карлом Великим, однак, без відповідного акту згаданому монастиреві в “terra Auarorum ”. - О. К.) урочистим даруванням у постійну власність тому ж монастиреві, тобто місцевість, що зветься Вахова, межею якої є джерело струмка під назвою Мустріка, аж до того місця, де він вливається в Дунай, а далі простягається вгору до берега Дунаю, аж до Бохбаху і за Бохбахом один манс, й далі неподалік від Бохбаху вгору аж до вершини гори, що зветься Агорніцо, і далі інше місце під назвою Аккуссбах по - близу берега Дунаю, міра якого у довжині є одна миля й так само у ширині, а далі одну ділянку, що обсягає один манс, де лежить власність Фрайзинзької Церкви” “(...) ipsas res perpetuo possidendas sollemni datione eidem (...) monasterio, id est locum qui nuncupatur Uuahouua, qui terminatur a fonte rivoli qui vocatur Mustrica usque in eum locum, ubi ipse Danubium influit, ac deinde tendit sursum in ripam Danubii usque in Bohbah, et ultra Bohbah mansum unum, et inde iuxta Bohbah sursum usque in verticem montis qui nuncupatur Ahornico, nec non et alium locum nuncupantem Accussbah iuxta ripam Danubii, cuius mensura est in longitudine miliarium unum et similiter in latitudine, nec non et campum unum, qui continet mansum unum, quem interiacet causa Frisingensis ecclesiae”, див.: MGH. Diplo - mata Regum Germaniae ex Stirpe Karolinorum (далі - MGH Diplomata) / ed. Societas Aperiendis Fontibus Rerum Germanicarum Medii Aevi. Berolin: Apud Weidmannos, 1934. T. 1: Ludowici Germanici, Karlomanni, Ludowici Iunioris diplomata / ed. P. Kehr. P. 3; MMFH. T. 3. S. 28.

Uuahouua - долина Вахау уздовж Дунаю в сучасній Нижній Австрії (див. приміт. 4: MMFH. T. 3.

S. 28).

Mustrica - струмок Місслінґбах у Нижній Австрії (див.: MMFH. T. 3. S. 28 [приміт. 5]; Lechner K. Geschichte der Besiedlung und der ursprunglichen Grundbesitzverteilung des Waldviertels. Jahrbuch fur Landeskunde von Niederosterreich. Wien, 1924. Bd. 19. S. 31, 34).

Bohbah - очевидно, струмок Шпітцербах з притокою - струмком Марбах у Нижній Австрії (див.: MMFH. T. 3. S. 28 [приміт. 6]; Lechner K. Geschichte der Besiedlung. S. 31, 34), або струмок Ендлінґбах у місті Аґсбах Маркт (центр громади Аґсбах) на теренах Нижньої Австрії (див. приміт. 6: MMFH. T. 3. S. 28).

Ahornico - гора Яуерлінґ на території громади Марія Лаах ам Яуерлінґ (округ Кремс-Ланд) у межах Нижньої Австрії (див.: Lechner K. Geschichte der Besiedlung. S. 26, 34; Holub Z. Jazykove doklady prehistoricke podunajske migrace slovanskeho etnika na cesky jih. Opava: Slezska univerzita v Opave, Optys, 2014. S. 89, 159). У даному топонімі чітко простежується слов'янська основа jaworb(Jauer-), яка, за спостереженнями чеського мовознавця Збинека Голуба, особливо поширена разом з іншими топонімами слов'янської генези в окресленій місцевосці Нижньої Австрії (див.: Holub Z. Jazykove doklady. S. 54, 110), та яку можна порівняти з формою *ahor (від нім. Ahorn - “клен”) (див.: Holub Z. Jazykove doklady. S. 54, 110), яскравим прикладом чого слугує згадана назва “Ahornico”. Вона, найімовірніше, була запозиченням з давньослов'янської лексеми “javornik” (наприклад, сучасн. чес. javornik - "клен” - О. К.) (див.: Lechner K. Geschichte der Besiedlung... S. 26).

Accussbah - Аґсбах, ярмаркова громада у Нижній Австрії (округ Кремс-Ланд) поблизу Вахау (див.: MMFH. T. 3. S. 28 [приміт. 8]; Lechner K. Geschichte der Besiedlung. S. 34)..

Ґозбальд, будучи абатом Альтайхського монастиря Св. Маврикія (з 830 р.), пізніше - єпископом Вюрцбурга (842-855), виконуючи функції водночас архікапеллана й канцлера (830833) при дворі баварського короля Людовіка Див.: Lowe H. Gozbald von Niederaltaich und Papst Gregor IV. Festschrift Bernhard Bischoff zu seinem 65. Geburstag / hg. von J. Autenrieth, F. Brunholzl. Stuttgart: Anton Hiersemann, 1971. S. 164-171, 175-176; Houben H. Eine wiederentdeckte Urkunde des Abtes Gozbald von Niederaltaich. Archivalische Zeitschrift. Koln ; Wien, 1976. Bd. 72. S. 12-13; Goldberg E. J. Struggle for Empire: Kingship and Conflict under Louis the German 817-876. Ithaca ; London: Cornell University Press, 2006. P. 71., за однією з версій, служив також хорєпископом Пассауського діоцезу Див., наприклад: Lowe H. Gozbald von Niederaltaich. S. 170., про що, ймовірно, свідчить запис “Kozbald abb. chorep. ”, вміщений у “Старшій книзі побратимів” (“Liber confraternitatum vetustior”) монастиря Св. Петра у Зальцбурзі Liber confraternitatum vetustior. MGH. Necrologia Germaniae / ed. Societas Aperiendis Fontibus Rerum Germanicarum Medii Aevi. Berolin: Apud Weidmannos, 1904. T. 2: Diocesis Salisburgensis / ed. S. Herzberg-Frankel. P. 7. Див. також: Lowe H. Gozbald von Niederaltaich. S. 170.. У багатьох аспектах дана теорія все ще відкрита для наукових дискусій Так німецький історик Губерт Гоубен навпаки заперечував будь-яку доказовість запису некролога Зальцбурзького монастиря Св. Петра на користь факту, що Ґозбальд не був пассауським хорєпископом до моменту отримання сану єпископа Вюрцбурга у 842 р. (див.: Houben H. Eine wiederentdeckte Urkunde. S. 14, 18).

* Актом від 18 грудня 864 р. Людвік ІІ Німецький (тоді вже східнофранкський король) підтвердив на - дання спільноті Альтайхського монастиря на чолі з абатом Отґаром (Otgarius abba, f після 864) серед 18ти інших місцевостей у Східній Марці, зокрема, “Смідахи (сучасний Абсдорф в окрузі Тульн у Нижній Австрії. - О. К.) з десятьма виноградниками у Вахові” (“Smidaha cum decem vineis ad Uuahouua”) (див.: MGH Diplomata T. 1. P. 165; MMFH. T. 3. S. 65), тобто володінь у землях, переданих 830 р. цьому ж монастиреві у межах Вахау, на території сучасних Шпітца і Аґсбаха (округ Кремс-Ланд) у межах Нижньої Австрії (див. приміт. 3: MMFH. T. 3. S. 65). Так духівництво монастиря (абатства) Св. Маврикія значно розшрило володіння і межі церковної юрисдикції останнього на теренах Вахау та уздовж усього баваро-слов'янського фронтиту напередодні кирило-мефодіївської місії у Моравії.

* Нагадаємо, що у сфері впливу Фрайзинґа знаходилися також землі на заході - у межах сучасних Пухенау та Пьостлінґберґа, неподалік Лінца, що підтверджує угода фрайзинзького єпископа Атто з мосбурзьким абатом Реґінбертом 807 р. (див.: Pfeffer F. Altwege und Altgrenzen. S. 159-160; Aspernig W. Die grundherrschaftliche Entwicklung. S. 15-18; Good L. M. Land and Landscape. P. 259), а також угода фрайзинзького єпископа Хіттона та графа Вільгельма зі слов'янами 21 серпня 827 р. (див.: MMFH. T. 3. S. 23-24).. Однак, якщо згаданий альтайхський абат й архікапеллан короля Людовіка все ж володів канонічним правом участі у церковному управлінні та представництві інтересів пассауського єпископа Реґінгара (Reginarius / Ragenarius, 818-838), особливо в межах підконтрольного йому Вахау, то мав усі повноваження клопотатися перед каролінзькими елітами у Баварії про надання монастирській спільноті Альтайха певних земельних володінь на цій території*. Отже, уздовж окресленого місіонерського маршруту і водночас транспортно-еклезіальної системи духівництва Св. Стефана, зокрема на терені Вахау, поряд з володіннями єпископства Пассау розташовувалися тери - торіальні дарування Альтайхського монастиря і Фрайзинзького діоцезу* (як це помітно з процитованого вище акту 830 р.), а пізніше також Зальцбурзького архієпископства Vancsa M. Geschichte Niederund Oberosterreichs. Deutsche Landesgeschichten / hg. von A. Tille. Gotha: Friedrich Andreas Perthes Aktiengesellschaft, 1905, Bd. 1: Bis 1283. S. 146; Lechner K. Geschichte der Besiedlung. S. 35, 37..

Реґенсбурзька церковна традиція Св. Еммерама у пост-аварській Східній марці та “in regione Pannonia”

Численними володіннями в означеному регіоні було репрезентоване також Реґенсбурзьке єпископство Св. Еммерама, про що свідчить цілий ряд актових документів з канцелярії баварського (а згодом східнофранкського) короля Людовіка¹⁶. Зокрема, своїм актом від 6 жовтня 832 р. він санкціонував надання діоцезу територій, “які є у провінції аварів, тобто місце, де здавна було укріплення, що зветься Герілунґбурґ з володіннями, збереженими довкола, межі яких проходять від того місця, де Ерлафа вливається в Дунай, вгору уздовж берега тієї ж річки аж до місця, назва якого Ердґастеґі, і від тієї річки на схід аж до середини гори, що у вінадів (слов'ян. - О. К.) Коломецца зветься (...) і від того місця на північ аж до Дунаю, і на південь, і захід по хребті гори аж до вищезгаданого місця Ердґастеґі” Див. відповідні дарчі акти короля Людовіка: Codex diplomaticus et epistolaris Moraviae (далі - CDEM) / studio et opera A. Boczek. Olomucii: Typographia Aloysii Skamitzi, 1836. T. 1: 896-1199. P. 24-28; MGH Diplomata. T. 1. P. 9-10, 87-89, 138-139; MMFH. T. 3. S. 30-31, 42-45, 48-50. “(...) quae sunt in provintia Avarorum, id est locum, ubi antiquitus castrum fuit qui dicitur Herilungoburg, cum reliquis adiacentiis in circuitu, quarum terminia sunt ab eo loco, ubi Erlafa in Danubium cadit, suraum per ripam eiusdem fluminis usque ad locum qui dicitur Erdgastegi, et ab eodem flumine in orientali parte usque in medium montem qui apud Uuinades Colomezza vocatur, (...) et ab eo loco in parte aquilonis usque in Danubium et ad meridiem et occidentem per verticem montis (...) usque ad suprasictum locum Erdgastegi”, MGH Diplomata. T. 1. P. 10; MMFH. T. 3. S. 30-31.

Herilungoburg - стародавнє укріплення, розташоване поблизу міста Гросс-Пьохларн в окрузі Мельк, в межах сучасної нижньоавстрійської громади Ерлауф (див. приміт. 3: MMFH. T. 3. S. 30).

Erlafa - річка Ерлауф, права притока Дунаю у Нижній Австрії.

Erdgastegi - назва місцевості, розташованої декілька кілометрів навпроти течії Ерлауфу, на його правому березі (див. приміт. 5: Ibid. S. 31).

Colomezza - гористий масив між Нижнім Ерлауфом і Мельком. Його слов'янська назва, як помітно зі змісту документу, до сьогодні збереглася стосовно пагорба Кульмберґ над Орндінґом, неподалік від Пьохларна (див. приміт. 4: Ibid. S. 30). Західніше означених вище володінь Реґенсбурзького єпископства розташовувалися землі, надані Людовіком ІІ баварському монастиреві Герріден 5 січня 831 р., “тобто деякі місцевості, що звуться Белаа, Меділіца, Ґрунавіта” (“id est quaedam loca quae nuncupantur Belaa, Me - dilica, Grunautia”), див.: MGH Diplomata. T. 1. P. 4; MMFH. T. 3. S. 29).

Belaa - території довкола річки Пілах; Medilica - Мельк (див.: Vancsa M. Geschichte Niederund Oberosterreichs. S. 141; Lechner K. Der “pagus Grunzwiti” und seine Besitzverhaltnisse. Jahrbuch fur Landeskunde von Niederosterreich. Serie: Neue Folge. Wien, 1958/1960. Bd. 34. S. 304, 310, 315).

Grunautia - найімовірніше, нижньоавстрійська історична місцевість Ґрунцвітіґау (Grunzwitigau) між містами Санкт-Пьольтен і Маутерн (округ Кремс), де сьогодні знаходиться селище та однойменна місцева громада Ґрюнц (округ Санкт-Пьольтен) на території Нижньої Австрії (див.: Vancsa M. Geschichte Niederund Oberosterreichs. S. 141; Lechner K. Der “pagus Grunzwiti”. S. 301-324). MGH Diplomata. T. 1. P. 10; MMFH. T. 3. S. 31. Див., наприклад: Mitterauer M. Karolingische Markgrafen im Sudosten. Frankische Reichsaristokratie und bayerischer Stammesadel im osterreichischen Raum. Archiv fur osterreichische Geschichte. Wien ; Graz ; Koln: Hermann Bohlaus Nachf. ; Kommissionsverlag der Osterreichischen Akademie der Wissenschaften in Wien, 1963. Bd. 123. S. 86-87.. У процитованому акті наголошувалося на передачі Реґенсбурзькому єпископству на чолі з єпископом Батуріком (Baturicus, 817-847) усіх видів володінь в окреслених межах “зі слов'янами, що там само проживали” (“cum Sclavis ibidem commanentibus ”)¹⁸. Останніх, отже, відповідною санкцією короля Людо - віка 6 жовтня 832 р. було підпорядковано духовній владі Реґенсбурґа, який, як наслідок, поши - рив свою церковну юрисдикцію на новоприєднані землі, виконуючи відтак основне завдання Баварської Церкви на пост-аварському просторі.

Проникнення реґенсбурзького духівництва в інші місцевості Східної марки й зокрема у межах Паннонії впродовж 830-х-850-х рр. відбувалося завдяки частим даруванням місцевими елітами власних земель і маєтків Церкві Св. Еммерама¹⁹. Так, ще 14 вересня 808 р. троє місцевих вельмож-братів (досі, на жаль, сповна не ідентифікованих) Вірут (Wirut), Ґізільмар (Gisilmar) і Вентільмар (Uuentilmar) подарували Реґенсбурзькому єпископству успадковані від їхнього батька Еліса (Elis) землі у Паннонії, “у місцевості, що зветься Еольвспах аж до Візахи, звідти аж до Вінтерпаху й звідти, простягаючись аж до двох курганів, й аж до вищеназваних аварських місцевостей” “(...) in loco, qui dicitur Eolvespach vsque ad Vuisaha, indeque vsque ad Uuinterpah et inde tendens vsque ad duos tumulos, et vsque ad supra dicta loca Auarorum”, Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civillis / studio et opera G. Fejer. Budae: Typis Typogr. Regiae Universitatis Ungaricae, 1831. T. 7. Vol. 1: Ad stirpem Arpadianam supplementary. P. 69; MMFH. T. 3. S. 19.. Ці володіння, окреслені, головно, названими струмками Eolvespach, Vuisaha, Uuinterpah, варто шукати у межах сучасної федеральної землі Бурґенланд, довкола міста Маттерсбурґ Див., зокрема: Mitscha-Marheim H. Nochmals: Awarische Wohnsitze und Regensburger Besitz im B urgenland! Burgenlandische Heimatblatter. Eisenstadt, 1953. Bd. 15. S. 46-48; Zimmermann F., Hrandek R. A. Nochmals: Regensburger Traditionsnotiz von 808. Burgenlandische Heimatblatter. Eisenstadt, 1954. Bd. 16. S. 25-34; Pohl W. The Avars. A Steppe Empire in Central Europe, 567-822. Ithaca ; London: Cornell University Press, 2018. P. 388.

* Щоправда, Г. Мітша-Мергейм спочатку помилково локалізував дарування Елісових нащадків духівництву Св. Еммерама між сучасним містами Гайнбурґом (округ Брук на Лайті) у Нижній Австрії та Кітзеє (округ Нойзідль ам Зе) у межах землі Бурґенланд (див.: Mitscha-Marheim H. Awarische Wohnsitze und Regensburger Besitz zwischen Hainburg und Kitsee. Burgenlandische Heimatblatter. Eisenstadt, 1952. Bd. 14. S. 150-156), однак, пізніше змінив свої погляди на користь переконливішої версії розміщення реґенсбурзьких володінь у басейні річки Вулька (див.: Mitscha-Marheim H. Nochmals: Awarische Wohnsitze... S. 46-48).. Австрійські історики Герберт Мітша-Мергейм*, Фрітц Ціммерманн, Рудольф А. Грандек, Вальтер Пол переконливо локалізували їх у басейні східноавстрійської річки Вульки, під якою слід розуміти саме згаданий в акті 808 р. гідронім “Eolvespach” Mitscha-Marheim H. Nochmals: Awarische Wohnsitze... S. 46-48; Zimmermann F., Hrandek R. A. Nochmals: Regensburger Traditionsnotiz. S. 25-34; Pohl W. The Avars. P. 388. Раніше тривала дискусія навколо локалізації вищезгаданих реґенсбурзьких володінь: у межах Нижньої Австрії, або ж у різних місцевостях сучасного Бурґенланду (див.: Mitscha-Marheim H. Awarische Wohnsitze. S. 150-156; Mitscha-Marheim H. Nochmals: Awarische Wohnsitze... S. 46-48; Zimmermann F., Hrandek R. A. Nochmals: Regensburger Traditionsnotiz. S. 25-34; Pohl W. The Avars. P. 388). Наведена нами бурґенландська версія сьогодні є переконлива, сповна доведена і підтримана більшістю істориків, котрі зауважують, що Eolvespah слід відчитувати, як помилкове написання назви гідроніма та навколишніх земель “Вольфсбах” (Wolfsbach), що пізніше слов'янізувалася до назви “Wulka” на позначення однойменної східноавстрійської річки Вулька (див.: Mitscha-Marheim H. Nochmals: Awarische Wohnsitze... S. 47; Zimmermann F., Hrandek R. A. Nochmals: Regensburger Traditionsnotiz. S. 25-27, 29; Pohl W. The Avars. P. 388). Wolfsbach дослівно означає “вовчий струмок”, а слов'янізована назва “Wulka” походить від слов'ян. “vlk” - вовк, що з великою часткою імовірності дозволяє ототожнити ці два найменування. Натомість Vuisaha ідентифікується з історичною назвою гідроніма Візбах (Wiesbach) (див.: Mitscha-Marheim H. Nochmals: Awarische Wohnsitze... S. 47; Zimmermann F., Hrandek R. A. Nochmals: Regensburger Traditionsnotiz. S. 27, 31; Pohl W. The Avars. P. 388), під яким сьогодні слід розуміти струмок Едлесбах у межах сучасного Візена (округ Маттерсбурґ, Бурґенланд) й, очевидно, також його подальшу течію - струмок Хімербах, що впадає до Вульки (див.: Mitscha-Marheim H. Nochmals: Awarische Wohnsitze... S. 47; Zimmermann F., Hrandek R. A. Nochmals: Regensburger Traditionsnotiz. S. 27, 31, 34). Назва “Wiesbach” етимологічно вказує на форму “Wiesach” - “луговий потік” (див.: Pohl W. The Avars. P. 388). Врешті, Uuinterpah необхідно ідентифікувати, як Вінтербах (Winterbach) - сучасний потік Ґайссґрабенбах, що протікає територією Маттерсберґа. Волога лугова місцевість у його середній течії досі носить назву “Wintersumpf”, що етимологічно пов'язана зі старою назвою потоку Winterbach (див.: Mitscha-Marheim H. Nochmals: Awarische Wohnsitze... S. 47-48; Zimmermann F., Hrandek R. A. Nochmals: Regensburger Traditionsnotiz. S. 31, 34). Останній розташовувався південніше окреслених територій, обмежував їх з півдня, звідки означена межа реґенсбурзьких володінь доходила до двох великих курганів (“ad duos tumulos ”), згаданих у дарчому акті Елісових спадкоємців, розташованих поблизу сучасних міст Марц і Рорбах в окрузі Маттерсбурґ федеральної землі Бурґенланд (див.: MitschaMarheim H. Nochmals: Awarische Wohnsitze... S. 47; Zimmermann F., Hrandek R. A. Nochmals: Regensburger Traditionsnotiz. S. 31-34).. Підсумовуючи пошуки означених реґенсбурзьких дарувань, В. Пол, зокрема, розмістив їх на просторі близько двадцяти миль на захід від Маттерсбурґа, де Реґенсбурґ мав володіння також в ХІ ст. Pohl W. The Avars. P. 388.

Місцем розташування “аварських місцевостей” (“loca Auarorum”), означених у межах володінь Св. Еммерама, може бути широкий простір між сучасними містами Вінер -Нойштадт (Нижня Австрія) і Оденбург (угор. Шопрон, Північно-Західна Угорщина). Про це свідчить великий аварський могильник у Циллінґталі (округ Айзенштадт -Умґебунґ, Бурґенланд) та інші поховальні знахідки аварського походження (зокрема типовий керамічний посуд і скляні намистини) з початку ІХ ст., виявлені на схід від селища Вальберсдорф (округ Маттерсбурґ, Бурґенланд) Mitscha-Marheim H. Nochmals: Awarische Wohnsitze... S. 47.. Відзначмо, що дане окреслення цілком відповідає території, відведеній для роз - селення вцілілих після 805 р. аварів “inter Sabariam et Carnontum ” у межиріччі Раабу і Дунаю Див. насамперед: Annales regni Francorum inde ab A. 741. usque ad A. 829. qui dicuntur Annales Lau - rissenses Maiores et Einhardi. Monumenta Germaniae Historica. Scriptores Rerum Germanicarum (далі - MGH Scriptores) / ed. G. H. Pertzii, F. Kurze. Honnoverae: Impensis Bibliopolii Hahniani, 1895. P. 119; Annales Tiliani. MMFH / ed. D. Bartonkova, L. HavHk, Z. Masank, R. Vacerka. Praguae ; Brunae: Universita J. E. Purkyne, 1966. T. 1: Annales et chronicae. S. 58. Див. також: Koller H. Der “mons Comagenus”. Mitteilungen des Instituts fur Osterreichische Geschichtsforschung. Graz ; Koln, 1963. Bd. 71. S. 244; Mitterauer M. Karolingische Markgrafen... S. 86; Stefanovicova T. Osudy starych Slovanov. Martin: Osveta, 1989. S. 69; Szoke B. M. Christliche Denkmaler in Pannonien aus der Karolingzeit. Zalai Muzeum. Zalaegerszeg, 2002. № 11. S. 249; Pohl W. The Avars. P. 388., вкотре підтверджуючи правильність наведених географічних меж паннонських володінь Св. Еммерама, здобутих 808 р.

Така локалізація новоприєднаних реґенсбурзьких земельних дарувань географічно значно віддалює їх від тих володінь, які духівництво Св. Еммерама отримало після видання акту 14 вересня 808 р. у межах Східної марки, що, на перший погляд, суперечить логіці розширення меж діоцезу та поширення його церковної традиції. Як ми згодом переконаємося, інші свої володіння у Паннонії, зокрема в Тульні - території, близькій у географічному відношенні до “бурґенландського окреслення” дарувань 808 р., Реґенсбурзьке єпископство отримало значно пізніше - лише 837 р. (через 29 років) Див. дарчий акт графа Ратбода (Ratpodus comes, 833-854) 837 р.: CDEM. T. 1. P. 21; MMFH. T. 3. S. 37. Див. також: Mitterauer M. Karolingische Markgrafen. S. 98.. Однак цьому є логічне пояснення.

Перші ініціативи місіонерської діяльності вихідців із майбутнього Реґенсбурзького єпис - копства на теренах Паннонії сягають ще середини - другої половини VII ст. - часів Св. Еммерама (Haimhrammus, f між 652/692(?), або 715) Pohl W. The Avars. P. 388-389., котрий і сам, як свідчить його агіограф, фрайзинзький єпископ Арбео (Arbeonus, 723-783), “погодився землями Паннонії до могутнього племені аварів відправитись, там чи то заради розп'ятого Христа, чи за їх волею, життя за - вершити пообіцяв” “(.) partibus Pannoniae ad robustam gentem Avarorum se iturum professus est, ibi se aut pro Christum crucifixum pollicebat aut illius nutu vitam finiri”, Vita vel passio Haimhrammi episcopi et martyris Ratisbonensis. Arbeonis episcopi Frisingensis Viatae sanctorum Haimhrammi et Corbiniani / recognovit B. Krusch. MGHScriptores. Hannoverae: Impensis Bibliopilii Hahniani, 1920. P. 33.

* Саме етнонімами “Huni” та “Vandali/Uuinida” часто називали відповідно аварське і слов'янське населення колишнього Аварського каганату, зокрема у баварському літературному та історичному дискурсах ІХ ст. (див.: Pohl W. The Avars. P. 389).. Започаткована у такий спосіб християнізація місцевого аварського (Huni) та слов'янського (Vandali/Uuinida) населення* спричинила також початок колонізації паннонських земель германцями-християнами Zimmermann F., Hrandek R. A. Nochmals: Regensburger Traditionsnotiz. S. 28-29.. Такими колоністами (чи їх нащадками), вочевидь, були жертводавці Реґенсбурзького єпископства (певним чином пов'язані з ним) - Вірут, Ґізільмар і Вентільмар, про що свідчать їхні германські імена, а також ім'я їхнього слуги Гере - лоха (Gereloh), згаданого у дарчому акті 808 р. Pohl W. The Avars. P. 388. Ф. Ціммерман вважав, що Еліс та його сини належали до баварського знатного роду Хуосі (Huosi), що в ІХ ст. володів землями довкола Піттена (сучасної нижньоавстрійської комуни в окрузі Нойнкірхен, а також однойменної річки Піттен, притоки Лайти) і Оденбурґа/Шопрона (див.: Zimmermann F., Hrandek R. A. Nochmals: Regensburger Traditionsnotiz. S. 29). Духівництво Реґенсбурга натомість, будучи справді зацікавленим в отриманні нових територій у тогочасній Паннонії Pohl W. The Avars. P. 388., цілком могло прагнути завдяки здобутим 808 р. земельним даруванням закріпитися тут задля поширення християнства на теренах, значно віддалених від імперських центрів, адже сподвижництво їхнього покровителя, Св. Еммерама, надихало клір початку ІХ ст. наслідувати його приклад Zimmermann F., Hrandek R. A. Nochmals: Regensburger Traditionsnotiz... S. 33. Pohl W. The Avars. P. 389.. Тож саме дві причини - історична тяглість місіонерської традиції Реґенсбурґа у “венедо / вандало-гунських” (тобто слов'яно-аварських. - О. К.) володіннях Паннонії і Баварії та залежність християнського місіонерства від матеріального забезпечення та земельних дарувань правлячих і місцевих еліт (де попервах, власне, й проходила місіонерська практика того чи іншого кліру) - стали визначальними чинниками несистематичного поширення церковної традиції св. Еммерама на вищезгаданих землях.

Ситуація дещо змінилася на початку 830-х рр., коли почали більш-менш викристалізовуватися напрямки розширення реґенсбурзьких дієцезіальних територій у Східній марці (уз - довж Дунаю) та в межах Паннонії Стаючи, однак, на хитку у даному випадку площину порівнянь і аналогій, відзначимо, що на відміну від Пассауського діоцезу, чиї території в той час розширювалися послідовно із заходу на схід, від Рідмарку до Шьонабрунна (округ Брук на Лайті) та Віденського лісу в сучасній Нижній Австрії (див.: MMFH. T. 3. S. 20-23, 31-35), володіння Реґенбурзького єпископства й надалі розросталися доволі непослідовно, хоча й почасти систематично.. У 833 р. граф Траунґау - Вільгельм передав єпископству “все, що у Сконгерінзі, Хемінатумі і Пурхеймі мав” “(...) omnia, que in Sconheringa, Cheminatum et Purcheim habuit (...)”, CDEM. T. 1. P. 20.

Sconheringa - сучасне місто Шьонерінґ поблизу Лінца (округ Лінц) у Верхній Австрії (див.: Mitis O. Die Suche nach der Heimat des Ostmarkgrafen Wilhelm. Jahrbuch fur Landeskunde von Niederosterreich. Wien, 1948. Bd 29/1944-1948. S. 42; Mitterauer M. Karolingische Markgrafen... S. 104).

Cheminatum - сучасна громада Кематен ам Іннбах (округ Гріскірхен, Верхня Австрія) неподалік від міст Вільхерінґа (округ Лінц) та Вельса в окрузі Вельс-Ланд (див.: Mitis O. Die Suche nach der Heimat... S. 42; Mitterauer M. Karolingische Markgrafen... S. 105).

Purcheim - місто Пухгам (округ Ефердінґ Верхня Австрія) поблизу Лінца (див.: Mitis O. Die Suche nach der Heimat... S. 43; Mitterauer M. Karolingische Markgrafen... S. 105)., а наступного 834 р. - “свої володіння (...) у місцевості, що зветься Берсніха, тобто храм і маєток з пожитками, а також збереженими будівлями” “(...) res proprietatis sue (...) in loco nominato Bersnicha, id est ecclesiam et casam cum curte atque reliquis edificiis (...)”, процитовано за фрагментом акту графа Вільгельма 834 р., опублікуваного австрійським істориком Оскаром Мітісом: Mitis O. Die Suche nach der Heimat... S. 45. Див. також: MMFH. T. 3. S.33. Bersnicha - давня слов'янська назва сучаної нижньоавстрійської громади Першлінґ (округ Санкт-Пьольтен), а також однойменної річки у Нижній Австрії (див.: MMFH. T. 3. S. 33 [приміт. 1], а також: Sembe - ra A. V. Zapadm slovane v praveku. Ve Vidni: Nakladem spisovatelovym, 1868. S. 241; Mitis O. Die Suche nach der Heimat. S. 43; Mitterauer M. Karolingische Markgrafen. S. 105). Окреслений терен входив до зо - ни розселення слов'ян, що тим паче зумовлювало там колонізаційну та місіонерську діяльність реґенсбурзького кліру.. У 837 р. інший префект Східної марки (і зокрема Паннонії), граф Ратбод у при - сутності короля Людовіка (“in presentia regis”) передав Реґенсбурзькому діоцезу всі свої володіння в Тульні ( “ad Tullinam ”) CDEM. T. 1. P. 21; MMFH. T. 3. S. 37. Див. також: Mitterauer M. Karolingische Markgrafen. S. 98. Піз - ніше східнофранкський король Людовік Німецький своїм актом від 1 травня 859 р. також надав єпископству Св. Еммерама половину ленного наділу (“medietatem unius fisci ”) Ратбода у паннонському Тульні (“Tullina, situs in regione Pannonia ”), за умови, що Ратбод тимчасово утримуватиме його, доки не отримає компенсаційні володіння в іншому місці (див.: CDEM. T. 1. P. 27-28; MGH Diplomata. T. 1. P. 139; MMFH. T. 3. S. 49-50).. Шістнадцять років по тому Людовік ІІ Німецький значно розширив землі даного єпископства на півночі, підтвердивши своїм актом від 18 січня 853 р. надання духівництву Св. Еммерама всіх територій “між Айстом і Наарном, а саме від місць, де вони вливаються в Дунай, аж до місць, де з русел стікаються в ріки, і так аж до Північного лісу, у тій частині лісу без визначеної межі (..,)” “(.) inter Agastam et Nardinam, a locis videlicet ubi ipsa in Dunabium fluunt, usque ad loca, ubi de venis in amnes dirivantur, et ita usque in Nortuualt in hanc partem silve sine termini conclusione (.)”, CDEM. T. 1. P. 25; MGH Diplomata. T. 1. P. 88; MMFH. T. 3. S. 42-43.

Agasta та Nardinum - архаїчні, індоєвропейські назви річок Айст і Наарн, північних приток Дунаю (див.: MMFH. T. 3. S. 42 [приміт. 4]. Див. також: Holub Z. Jazykove doklady... S. 105-106, 116-117; Krawarik H. Das Machland und seine Herren. Mitteilungen des Oberosterreichischen Landesarchivs. Linz, 2008. Bd. 21. S. 35; Кардаш О. Проблема розмежування місіонерських сфер впливу латинських церковних діоцезів на пост-аварському просторі першої половини ІХ ст. Українсько-угорські етюди / за ред. Л. В. Войтовича. Львів, 2019. Вип. 3. С. 30).