Нові подробиці біографії Стефана Калиновського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нові подробиці біографії Стефана Калиновського

Микола Федяй

Анотація

Про Стефана Калиновського досі немає окремої розвідки, а в тих текстах, де про нього написано, трапляється велика кількість помилок. У цій статті обговорено біографію Калиновського, зокрема окремі щаблі його життя: студент і викладач Київської академії, архимандрит Заіконоспаського монастиря, ректор і викладач Московської академії, архимандрит Александро-Невської лаври, член Синоду, єпископ Псковський, архиєпископ Новгородський. Увагу приділено його взаєминам зі студентами та братією, а також інтелектуальній спадщині: філософському курсу, перекладові Біблії та особистій книгозбірні. Калиновський постає в джерелах як викладач-новатор, адже він одним із перших у Київській академії викладав грецьку мову, історію в курсі риторики та етику в курсі філософії, а також як організатор навчальних закладів. Водночас він був вельми конфліктною особою. Його філософський курс, прочитаний в КМА, дослівно списаний у французького автора Франсуа ле Ре. калиновський київський академія філософський

Ключові слова: Стефан Калиновський, Києво-Могилянська академія, філософський курс, Московська академія, Александро-Невська лавра, Новгородська семінарія, Біблія, Синод, бібліотека.

Abstract

New Details About the Biography of Stephan Kalynovskyi

There is no specific study about Stephan Kalynovskyi, and the texts written about him contain many mistakes. This article presents the biography of Kalynovskyi, including the following stages of his life: student and professor at the Kyiv Academy, archimandrite of the Zaikonospassky Monastery, rector and professor at the Moscow Academy, archimandrite of the Alexander Nevsky Lavra, member of the Synod, bishop of Pskov, archbishop of Novgorod. In this article, attention is paid to his relations with students and brethren of monasteries, as well as to his intellectual heritage (philosophical course, Bible translation, his library). The sources portray Kalynovskyi as an innovative teacher because he was one of the first at the Kyiv Academy to teach Greek language, history in the course of rhetoric and ethics in the course of philosophy, and also as an organizer of educational institutions. At the same time, he was a very conflict person. His philosophical course, taught at the Kyiv Academy, was copied verbatim from the philosophical course of the French author Franciscus le Rees.

Keywords: Stephan Kalynovskyi, Kyiv-Mohyla Academy, Philosophical Course, Moscow Academy, Alexander Nevsky Lavra, Novgorod Seminary, The Bible, Synod, Library.

Виклад основного матеріалу

Стефан Калиновський належить до тих впливових українських архиєреїв, які формували освіту та церковну політику в Російській імперії першої половини XVIII ст. Він також, як і його попередники Стефан Яворський та Теофан Прокопович, був студентом і викладачем Київської академії, єпископом та першим членом Синоду. Його філософський курс, прочитаний у Києво-Могилянській академії (далі -- КМА) в 1729-31 рр., вважають одним із кращих зразків української філософської думки того часу¹. Проте, на відміну від його колег, Калиновському не надто пощастило з історичними дослідженнями. Найдетальніше про нього писали історики в Російській імперії, у чиїх працях або загально оповідалася його біографія Ярослава Стратий, Владимир Литвинов, Виктор Андрушко, Описание курсов философии и риторики профессоров Киево-Могилянской академии (Киев: Наукова думка, 1982), 272. Константин Здравомыслов, Иерархи Новгородской епархии от древнейших времен до настоящего времени (Новгород: Тип. И. И. Игнатовского, 1897), 80-84., або йшлося про певний аспект його життя Про викладання в КМА див.: Дмитрий Вишневский, Киевская академия в первой половине XVIII столетия. (Новые данные, относящиеся к истории этой Академии за указанное время) (Киев: Тип. И. И. Горбунова, 1903), 36-37, 122; про Калиновського як архимандрита Александро-Невської лаври див.: Стефан Рункевич, Александро-Невская лавра. 1713-1913 (Санкт-Петербург: Синодальная типография, 1913), 399-40; про редагування Біблії див.: Иларион Чистович, «Исправление текста славянской библии перед изданием 1751 года,» Православное обозрение 1 (1860): 479-510.. Окремих розвідок про Калиновського, крім енциклопедичних статей, наскільки відомо, наразі немає Про Калиновського у своїй монографії наводить інформацію Світлана Кагамлик, вона також подає літературу та джерела про нього (Світлана Кагамлик, Українська православна ієрархіяXVII-XVIIIст.: інтелектуальний та духовний виміри (Київ: ТОВ «Корвус-Прінт», 2018), 684-86). Костянтин Суторіус у своїй дисертації висвітлює деякі аспекти викладання Калиновського в Московській академії (Константин Суториус, «Источники по истории преподавания православного латиноязычного богословия в России в первой половине XVIII века» (Диссертация... кандид. ист. наук, Санкт-Петербург, Государственный музей истории религии, 2008), 134-135).. Однак до якості цих статей, з яких зазвичай і беруть інформацію, є зауваження. Візьмімо, наприклад, текст Віктора Андрушка з енциклопедії «Києво-Могилянська академія в іменах»:

Калиновський Степан, чернече ім'я Стефан [...] Закін. КМА на поч. 1720-х рр. З 1726 -- префект КМА [...] 15.11.1731 К. викликано до Моск. слов.-грек.-лат. академії, де був проф. філософії і богослов'я, з 12.12.1733 до 1736 -- ректор цього закладу Віктор Андрушко, «Калиновський Степан, чернече ім'я Стефан,» в Києво-Могилянська академія в іменах. XVII-XVIII ст, упоряд. З. І. Хижняк (Київ: Вид. дім «КМ Академія», 2001), 246..

У цьому короткому фрагменті вдалося нарахувати аж шість помилок. По-перше, до чернечого постригу ім'я Калиновського було не Степан, а Симеон. По-друге, він закінчив КМА не на початку 1720-х рр., а третього липня 1725 р. По-третє, префектом став не в 1726 р., а в 1731. По-четверте, хоч Калиновського викликали до Московської академії ще з 1727 р., проте починає він там викладати лише з 1733 р., де (і це по-п'яте) викладав не філософію, а теологію. І останнє, ректором він став не в грудні 1733 р., а в лютому 1734 р. Помилки з цієї (та деяких інших) статей увійшли в науковий обіг. Щоб їх виправити, а також щоб висвітлити подробиці біографії Калиновського, про які раніше не було відомо, і написано цю статтю.

Студент, викладач і префект Київської академії

Із незрозумілих причин практично у всі тексти про Калиновського закралася помилка, ніби він народився 1700 р. Перший про цю дату написав, схоже, Костянтин Здравомислов: «По некоторым данным, рождение его можно относить к 1700 г.» (Здравомыслов, Иерархи Новгородской епархии, 80). Дослівно таке саме речення подано в енциклопедичній статті про Калиновського (А. Никольский, «Стефан Калиновский,» в Русский биографический словарь (Санкт-Петербург: Тип. товарищества «Общественная польза», 1909), 19: 410). Після чого ця дата наводиться у переважній більшості текстів. Проте що це за «некоторые данные» -- невідомо. Проте напис на його надгробку свідчить, що Калиновському на момент смерті, 16 вересня 1753 р., було 56 років, а отже, він народився 1697 р. (або 1696 р., якщо день народження припадав після 16 вересня) Тут і далі дати наведені за старим стилем. Про надгробок див. у кінці статті.. Ким були його батьки, звідки він був родом, встановити не вдалося. Перші згадки про нього фіксуються під 1724/25 навчальним роком: тут «Simeon Kalinowski» значиться серед студентів, які 3 липня 1725 р. закінчили чотирирічний курс теології Йосифа Волчанського в КМА Iosephus Wolczanski, «Theologia Christiana orthodoxa pro diversitate materiarum in varios tractatus» (1721-1725), Інститут ркопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (далі -- ІР НБУВ), ф. 306, 160п/2, арк. 281 зв.. Ще раніше, 4 грудня 1724 р., ректор Волчанський подав прошеніє архиєпископові Варлааму Ванатовичу про дозвіл своїм майбутнім студентам-випускникам, серед них і Симеонові Калиновському, прийняти чернечий постриг без трирічного «іскусу» (тобто випробувального терміну, який охочі мали пройти як послушники при монастирі), зарахувавши їм замість «іскусу» дванадцятирічне і довше навчання в Академії Полное собрание постановлений и распоряжений по ведомству православного исповедания Российской империи, т. 5: 28 января 1725 -- 5 мая 1727 (Санкт-Петербург: Синодальная типография, 1881), 27 (№ 1490)..

Із цих згадок насамперед дізнаємося мирське ім'я Калиновського -- Симеон. Також можна спробувати реконструювати студентські роки Калиновського, проведені у КМА. Якщо він справді навчався в Академії 12 років, то мав би розпочати студії шістнадцятилітнім юнаком у 1713 р. і пройти такі навчальні класи, що тривали по одному року: фара, інфіма, граматика, синтаксима, поетика, риторика. Потім, у 1719-1721 рр., він мав би слухати дворічний курс філософії, який тоді викладав Іларіон Левицький. Після чого, у 1721-1725 рр., Симеон Калиновський уже напевно слухав чотирирічний курс теології Йосифа Волчанського, який і закінчив 3 липня 1725 р., у віці 28 років.

Згадане вище прохання ректора архиепископ Варлаам, разом із пояснювальною запискою, направив до Синоду. Він аргументував потребу «безотлогательного» постригу студентів тим, що немає кому викладати в молодших класах, адже двох вчителів -- інфіми та синтаксими -- відправили минулого року з Академії до Москви. «Мфскихъ студентовъ затягати и просити во учители» архиепископ Варлаам не хотів, адже їх менше слухаються студенти. Також він турбувався, чи залишаться випускники при Академії: «Ибо они трилТтного искуса ожидати не похотятъ и розыдутся, яко волные люде, по разнымъ мТстамъ». Синод задовольнив це прохання 26 лютого 1725 р. Там само, 26-28. Проте постриг Симеон Калиновський прийняв уже після завершення навчання, бо серед випускників курсу теології він згаданий під своїм мирським іменем.

Оскільки в КМА тоді, як писав архиепископ Варлаам, бракувало викладачів молодших класів, можна припустити, що Калиновський відразу, тобто уже з 1725/26 навчального року, почав викладати в молодших класах (або навіть ще раніше, адже в КМА існувала практика, що студенти теології могли викладати початкові курси). У наступних згадках Калиновського уже названо Стефаном -- за його чернечим іменем. У 1727 р. ієромонах Стефан значиться викладачем риторики¹¹, і за цей рік зберігся його курс риторики «Institutionum rhetoricarum libri IV roxolanae iuventuti in collegio Kiiovomohylaeano traditi et explicate anno 1727 sub sapientissimo patre Stephano Kalinowski» Описание документов и дел, хранящихся в архиве Святейшего Правительствующего Синода (Санкт-Петербург: Синодальная типография, 1885), 7: CXVI (прилож. VIII). Stephanus Kalinowski, «Institutionum rhetoricarum libri IV roxolanae iuventuti in collegio Kiiovomohylaeano traditi et explicate anno 1727 sub sapientissimo patre Stephano Kalinowski» (1727), IP НБУВ, ф. 305, ДС/п258, арк. 12-103.. Цей курс він читав для 78 студентів Описание документов и дел, 7: CXIX-CXX (прилож. VIII)..

1740 р. ректор КМА Сильвестр Думницький та префект Сильвестр Кулябка, серед іншого, згадували, що Калиновський у 1726 р. «между научешемъ реторическимъ зъучалъ своихъ учениковъ еллино-греческого язика» Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии. Отделение ІІ (1721-1795 гг.), со введением и примеч. Н. И. Петрова (Киев: Тип. И.И. Чоколова, 1905), 2: 448.. Але викладання Калиновським риторики у 1726 р., за рік після закінчення ним самим студій, здається хоч і можливим, але не дуже правдоподібним. Слід гадати, Думницький і Кулябка не пам'ятали правильної дати його викладання і помилилися на рік, адже риторику він точно викладав у 1727 р. Ті самі Думницький і Кулябка також писали, що серед учнів Калиновського, яких він навчав греки, був Василь Лящевський. Той справді значиться як студент класу риторики Калиновського власне в 1727 р. Описание документов и дел, 7: CXIX (прилож. VIII).

Що ж до викладання грецької мови, то це доволі несподівана деталь. Адже в КМА така практика започаткувалася аж після 1738 р. Вишневский, Киевская академия, 92, 268-69., тож постає питання, звідки сам Калиновський міг знати греку? Найімовірніше, він мав її вивчити до вступу в КМА Ті ж Думницький і Кулябка згадували, що в КМА хтось читав греку в 1711 р. Проте тоді Калиновський не міг її слухати, адже він розпочав навчання, ймовірно, лише 1713 р., а греку в молодших класах тоді не викладали., тобто до шістнадцяти років, але де саме -- питання відкрите. А той факт, що він був учителем Василя (Варлаама) Лящевського, який пізніше сам стане викладачем греки, перекладачем і автором популярного підручника з грецької мови, показує, що традицію викладання греки в КМА можна виводити від Калиновського.

Чим займався Калиновський у 1728/29 навчальному році? Влітку 1728 р., коли його хотіли забрати на викладання до Москви, архиєпископ Варлаам просить залишити Калиновського в Києві, бо той обіймав посаду вчителя риторики і філософії Описание документов и дел, 7: 206 (№ 193). (як можна зрозуміти, він би мав викладати ці предмети з нового навчального року). Проте філософського курсу він точно не читав, адже у 1727-1729 рр. вчителем філософії значиться Амвросій Дубневич. Найімовірніше, Калиновський у 1728/29 навчальному році ще раз викладав риторику, можливо, разом із курсом діалектики (тобто вступом до філософії): така практика тоді існувала в КМА. Цим можна пояснити слова Ванатовича, що він був учителем риторики і філософії. Без зазначення дати зберігся запис курсу історії, яку читав Калиновський («Isagoge in historiam, sub reverendo patre Stephano Kalinowski» Текст збережений у двох списках: Stephanus Kalinowski, «Isagoge in historiam, sub reverendo patre Stephano Kalinowski», IP НБУ, ф. 307, 516п/1702, арк. 61-104; [Stephanus Kalinowski], «Isagoge prima in historiam monarchicam», ІР НБУ, ф. 305, ДС/п258, арк. 185-212.), де оповідалося про історію монархічну, церковну та римську. Оскільки історії як окремого предмету тоді в КМА не викладали, то виглядає, що це була частина курсу риторики за 1728/29 навчальний рік.

Наступні два навчальні роки, тобто 1729/30 та 1730/31, Стефан Калиновський читав курс філософії («Cursus philosophicus in Collegio KiiovoMohylaeano ingenuis sapientiae amatoribus explicatus» Курс відомий у трьох списках: Stephanus Kalinowski, «Cursus philosophicus in collegio Kiiewomohylaeano ingenuis sapientiae amatoribus explicatus» (1729-1731), Російська національна бібліотека, ф. СПб ДС, 62, арк. 1-705 зв.; Stephanus Kalinowski, «Cursus philosophicus in collegio KiiowoMohylaeano ingenuis sapientiae amatoribus explicatus» (1729-1731), IP НБУВ, ф. 305, ДС/п169, арк. 1-32; [Stephanus Kalinowski], «Cursus philosophicus in collegio Kiiowomohilaeano ingenuis sapientiae amatoribus explicatus» (1729[1731]), IP НБУВ, ф. 306, 123п/83, арк. 1-338.). Цей латинськомовний курс привертав увагу дослідників ще з 1960-х років, різні його частини перекладали мінімум четверо науковців «Філософія в Києво-Могилянській академії: Стефан Калиновський. (Короткий вступ до загальної філософії)», вступна стаття В. М. Нічик, пер. з лат. В.П. Маслюка, спец. ред. М. Д. Роговича, філос. ред. В. М. Нічик, Філософська думка 3 (1969b): 89-102; «Диспут другий: внутрішні і зовнішні першоджерела людських дій, переклав в 1970 році Березицький А. Е.» (машинопис), Бібліотека Інституту філософії НАН України; Стратий, Литвинов, Андрушко, Описание курсов философии и риторики, 271-292; Мария Кашуба, Памятники этической мысли на Украине XVII -- первой половины XVIII ст. (Киев: Наукова думка, 1987)., про нього писали статті та дисертації. Такій увазі запис лекцій Калиновського завдячує своїй нестандартній формі, адже вони одні з перших, крім звичних частин -- діалектики, логіки, фізики, метафізики -- включали етику. Під час роботи над одним із рукописів цього курсу, який раніше не вивчали, було виявлено, що Калиновський викладав ще й алгебру та геометрію. Утім, детальний текстологічний аналіз показав, що автором цього курсу був не Калиновський: більша його частина дослівно повторює працю французького автора XVII ст. Франсуа ле Ре Franciscus le Rees, Cursus philosophicus in tres tomos distibutus, 3 vol. (Parisiis: Matteaus Guillemot, 1642).. Це міняє сприйняття курсу Калиновського (а також навчальних курсів професорів КМА загалом) як авторського, адже йдеться про міркування Франсуа ле Ре, чию працю Калиновський продиктував своїм студентам без жодних змін. Сказане заторкує ширше питання, яке сформулював Микола Симчич: про оригінальність навчальних курсів викладачів КМА Микола Симчич, «До питання про “авторськість” філософських курсів XVII-XVIII ст.,» Київська Академія 1 (2004): 15-20.. Хто був, власне, автором тексту, за яким велося навчання? Випадок із філософським курсом Калиновського, а також інші встановлені приклади, коли викладачі дослівно чи зі змінами переписували курси або своїх колег-професорів з КМА, або праці інших філософів Так, за даними Симчича, Михайло Козачинський прочитав свій третій курс (1743-45 навч. рр.) дослівно за підручником капуцина з Ельзасу Гервасія Брізаценського (Микола Симчич, Philosophia rationalisу Києво-Могилянській академії. Компаративний аналіз курсів логіки кінця XVII -- першої половини XVIII ст. (Вінниця: О. Власюк, 2009), 61). Практика викладання за стандартними підручниками сторонніх авторів встановлюється у середині XVIII ст., коли у 1751-53 навч. рр. Георгій Щербацький читав за підручником Едмунда Пуршо, а Давид Нащинський -- спочатку за підручником Генрика Вінклера (1753-55 навч. рр.), а потім -- Кристіана Баумайстра (1755-57 навч. рр.) (Микола Симчич, «Зауваги до впливів на викладання філософії в Києво-Могилянській академії кінця XVII-XVIII ст.,» Київська Академія 2-3 (2006): 74-76). Крім того, відомо багато випадків, коли могилянські професори читали свої лекції за курсами своїх попередників. Наприклад, Єронім Миткевич прочитав свій курс 1733-35 навч. рр. дослівно за курсом Платона Малиновського 1721-23 навч. рр., а Сильвестр Кулябка -- обидва свої курси (1735-37 та 1737-39 навч. рр.) за другим курсом Амвросія Дубневича (1727-29 навч. рр.) (Симчич, Philosophia rationalisу Києво-Могилянській академії, 57-58)., засвідчують, що оригінальність та «авторськість» цих курсів радше відносні. Отож запис лекцій Стефана Калиновського навряд чи можна вважати пам'яткою саме української філософської думки XVIII ст. Про дослівну текстову залежність курсу Калиновського від праці ле Ре ближчим часом вийде окрема стаття, де буде показано, з якого саме видання ле Ре списано курс Калиновського, порівняно його три рукописні списки, а також проаналізовано традицію перекладу і дослідження цього курсу.

У 1731/32 та 1732/33 навчальних роках Калиновський викладав філософію уже як префект Академії, тобто друга після ректора особа в навчальному закладі, що займалася адміністративною та виховною роботою. Збереглося свідчення, що 2 грудня 1730 р. Калиновський був «определЪнъ для отправленія всякихъ до духовного суда принадлежащихъ дЪлъ» в Київську духовну консисторію, а 15 жовтня 1731 р. митрополит Рафаїл звільнив його «для ученія и доброго порядку в школахъ» Акты и документы (Киев: Тип. И.И. Чоколова, 1906), 3: 256.. Вірогідно, що це і було датою призначення Калиновського префектом КМА В документі від 2 грудня 1730 р. про призначення членів консисторії він названий префектом (Описание документов и дел (Санкт-Петербург: Синодальная типография, 1901), 10: 471 (№ 273)). Вишневський доводить, що це могла бути помилка, бо і в січні, і в наступні місяці до вересня 1731 р. префектом називають Амвросія Дубневича, а Калиновського вчителем філософії. Префектом же, як пише Вишневський, Калиновський став після Дубневича, тобто після 30 вересня 1731 р. (Вишневский, Киевская академия, 36-37, прим. 2). Тому наведена вище дата -- 15 жовтня 1731 р. -- виглядає цілком вірогідною як час призначення Калиновського префектом КМА. Вишневський також пише, що Калиновський був префектом ледь не до грудня 1733 р. (Там само, 37). Це твердження поширилося в історіографії, хоч Вишневський сам себе виправив в «Исправлениях и дополнениях» до монографії. Насправді ж Калиновський міг бути префектом КМА лише до липня 1733 р., адже цього місяця він уже був у Москві. Про це див. нижче, прим. 34.. Тобто він, працюючи в консисторії з грудня 1730 р., поєднував це з викладанням свого першого філософського курсу, а наступні два роки читав філософію, займаючись адміністративною роботою в Академії. Записів філософського курсу за 1731-1733 рр. виявити поки не вдалося. Проте збереглися тези до цього курсу «Primitiae philosophiae hoc est conclusiones ex prolegomenis in universam philosophiam et prooemialibus logicae», надруковані в Києво-Печерській лаврі 1732 р. Повна назва філософських тез: «Primitiae philosophiae hoc est conclusiones ex prolegomenis in universam philosophiam et prooemialibus logicae. Illustrissimo ac reverendissimo domino D. Raphaeli Zaborowski Dei gratia archiepiscopo Kioviensi Halicensi et Parvae Russiae magno philosopho, id est sapientiae amatori, in alma ac orthodoxa Kiouomohylaeana Academia, die solemni Baptismatis Iesu Christi oblatae et propugnatae ab infimo suo servo Basilio haszczewski AA: LL: et philosophiae auditore. Praeside R: P: Stephano Kalinowski in eadem academia ordinario philosophiae professore scholarumque praefecto. Typis Sanctae et Thaumaturgae Laurae Peczariensis. Anno Domini 1732». Тези зберігаються у конволюті: Відділ історичних колекцій НБУВ, ф. Київська духовна семінарія, Київ, 56 (старий шифр: І.а.296); Центральний державний історичний архів України, м. Київ, ф. 739, І, 90. Зміст цих тез дуже подібний до тез філософського курсу за 1729-1731 рр., тобто з великою ймовірністю можна припускати, що Калиновський і цей дворічний курс філософії 1731-1733 рр. читав за Франсуа ле Ре. Тези захищав уже згаданий повище Василь Лящевський шостого січня, в день хрещення Господнього (die solemni Baptismatis Iesu Christi).

У березні 1733 р. між префектом і студентами спалахнув конфлікт. Важко встановити, чому він розпочався. Схоже, Калиновський покарав студента-філософа Пантелеймона Чарнецького за те, що той погано впливав на свого «дисципула» Афендика У КМА існувала практика доручати студентам старших курсів за певну винагороду «інспекторство» чи репетиторство над студентами молодших курсів. Призначенням інспекторів займався префект, яким тоді якраз був Калиновський (Вишневский, Киевская академия, 29, 78-79).. Чарнецький же вважав таке покарання несправедливим, отож вчинив три «противности» префектові. Далі у помешканні студента Івана Яворського на Калиновського було складено чолобитну скаргу: активнішу участь у цьому «возмущеніи» брало десятеро студентів на чолі із Чарнецьким та Яворським, а ще двадцятеро «зневажили» лекцію Калиновського. Невідомо, скільки всього студентів було в його класі, та якщо їх було приблизно стільки ж, скільки 1727 р. (тоді в класі філософії навчалося 83 особи Описание документов и дел, 7: CVII-CIX (прилож. VIII).), то участь у «возмущеніи» взяла менша частина класу. Розсудив студентів-філософів та їхнього викладача митрополит Рафаїл Заборовський, і то вочевидь не на користь студентів. Чарнецького митрополит наказав вигнати з Академії та «въ брамЪ вънутрь цвінтара зазвонывши въ звонокъ школный плетьми выбыть, при собраніи протчыхъ студентовъ, дать ему шестьдесять плягъ». Інших велено було або покарати батогами, або «въ неделю цветочную держа въ рукахъ свЪчи предъ иконою Богоматери чрезъ всю литургію на колЪнахъ стоять» Дмитрий Вишневский, «Из быта студентов Киевской академии. (Окончание),» Киевская старина 3 (1896): 310-312.. Серед студентів, яких покарали батогами, був уже не раз згаданий Василь Лящевський «Василій Лащевскій» значиться в класі риторики 1727 р., а в березні 1732 р. «Лащевській» (без імені) згаданий серед студентів-філософів, яких покарали за «зневагу» лекції Калиновського. Оскільки клас філософії йшов одразу після риторики, то Василь Лящевський мав би вивчати філософію раніше, а не в 1731-1733 рр. Це дало підстави Миколі Петрову вважати, що йдеться про двох різних Лящевських (Акты и документы (Киев: Тип. И. И. Чоколова, 1904), 1, ч. 2: 13, прим. 1). Проте в 1732 р. вийшли друком філософські тези, які за присутності Калиновського захищав «Basilium taszczewski», а отже, Лящевського, якого покарали 1733 р., також звали Василь (про існування цих тез Петров, схоже, не знав). Тому можна гадати, що всі три згадки -- про того самого Василя (Варлаама) Лящевського. Інше питання, чому він пропустив кілька років після риторики і почав вчити філософію лише 1731 р.?.

Архимандрит Заіконоспаського монастиря, ректор і викладач Московської академії

На прохання ректора Московської слов'яно-греко-латинської академії, оскільки в ній бракувало вчителів, Калиновського викликають до Москви у вересні 1727 та у квітні 1728 р. Акты и документы (Киев: Тип. И. И. Чоколова, 1904), 1, ч. 1: 43-44., проте він залишився в Києві. Утім, Москва вочевидь мала свої плани щодо Калиновського, бо коли префекта Московської академії Інокентія Нероновича хіротонували на іркутського єпископа, на його місце 29 вересня 1732 р. повторно викликали з Києва Калиновського. В січні 1733 р. архиєпископ Рафаїл Заборовський просив залишити Калиновського в Києві, бо той мав читати теологію, але Синод постановив все-таки направити його до Москви. В червні 1733 р. Калиновський уже був у Москві, де отримав посаду префекта академії та викладача теології Описание документов и дел (Санкт-Петербург: Синодальная типография, 1878), 12: 398 (№ 221). Вишневський пише, що Калиновський залишався в Києві «чуть ли не до декабря 1733» (Вишневский, Киевская академия, 26), адже в біографії Гавриїла Кременецького значиться, що Гавриїл вирушив до московської школи після Калиновського в грудні 1733 р. Проте є свідчення, що Калиновський уже в червні 1733 р. був у Москві (див. посилання вище), а згадку про Гавриїла можна тлумачити і таким чином: якщо Калиновський поїхав до Москви в червні 1733 р., то Кременецький -- в грудні 1733 р., після Калиновського. Вишневський і сам звернув на це увагу та виправив себе у прикінцевих зауваженнях до монографії..

На виклик Синоду 18 грудня 1733 р. Калиновський виїжджав з Москви до Санкт-Петербурґа. В Синоді розглядали кандидатуру нового ректора та хотіли переконатися, що Стефан підходить на цю посаду. Після того, як той довів, що в «проповЪдническихъ позищяхъ явстуется искусенъ», він на початку лютого 1734 р. стає архимандритом Заіконоспаського монастиря, що означало і посаду ректора Полное собрание постановлений и распоряжений по ведомству православного исповедания Российской империи, т. 8: 1733-1734 гг. (Санкт-Петербург: Синодальная типография, 1898), 180 (№ 2777); Описание документов и дел (Санкт-Петербург: Синодальная типография, 1910), 14: 66 (№ 42).. Як ректор Калиновський мав читати чотирирічний курс теології, проте, схоже, читав його лише два з половиною роки: у 1733/34, 1734/35 та в перше півріччя 1735/36 навчальних років Адже в січні 1736 р. його призначають архимандритом АлександроНевської лаври у Санкт-Петербурзі. Наступний курс теології в Московській академії був прочитаний Кирилом Фроринським у 1737-1740 рр. (Сергей Смирнов, История Московской славяно-греко-латинской академии (Москва: Тип. В. Готье, 1855), 138).. Коли в 1735 р. надійшло прохання надіслати із Московської академії до університету в Санкт-Петербурзі двадцятьох учнів для навчання, Калиновський відправив лише дванадцятьох, серед них студента філософії Михайла Ломоносова Там само, 238, 243-244, 251.. У березні 1734 р. Калиновський та ієромонах Лука Конашевич мали, за дорученням Теофана Прокоповича, провести співбесіду про догмати Східної Церкви із французом-анґліканцем, колишнім міністром Михаїлом Маладом, який, вирішивши перейти в православ'я, приїхав до Санкт-Петербурґа Полное собрание постановлений и распоряжений, 8: № 2790, 200, 2002.. Після «разглагольствія о православіи» Михаїла миропомазали, проте уже в січні 1735 р. він скаржився, що «пришел в крайнее оскудЪше». Синод виділив йому п'ятдесят рублів Описание документов и дел,14: 92-93 (№ 65)..

Архимандрит Александро-Невської лаври, член Синоду, єпископ Псковський

У січні 1736 р. архимандрита Александро-Невського монастиря Петра Смелича було хіротоновано на архиєпископа Білгородського, а на його місце Синод запропонував імператриці вибрати наступника з-поміж трьох кандидатів. Вибір припав на Калиновського, і 17 січня 1736 р. його призначили архимандритом Александро-Невської лаври Описание документов и дел (Санкт-Петербург: Синодальная типография, 1907), 15: 599 (№ 415); Описание документов и дел (Санкт-Петербург: Синодальная типография, 1906), 16: 2-3 (№ 1).. При монастирі з 1720-х років діяла школа, де викладання провадилося досить спроквола, а деколи взагалі уривалося. Тому історики пов'язують появу Александро-Невської семінарії саме з приходом архимандрита Стефана, адже той, за велінням Синоду Описание документов и дел, 15: 485-487 (№ 347)., запросив до викладання двох своїх учнів: Григорія Кременецького та Андрія Зертис-Каменського. Вони обидва навчалися у Київській, а потім у Московській академії, де Калиновський читав їм теологію Андрій Каменський, батько якого був «греческой породы», навчався спочатку в КМА, потім виїхав до Речі Посполитої, де закінчив, як можна зрозуміти, філософський курс. Потім він слухав теологію в Московській академії у 1733-1736 рр. (Описание документов и дел, 14: 237-239 (№ 184)).. Вони запровадили тип навчання, звичний для Києва, а саме: не читати той самий курс рік за роком, а вести класи від нижчих до вищих. Так, у 1740 р. вони вже читали риторику, а викладання в нижчих класах доручалося студентам Рункевич, Александро-Невская лавра, 504-507.. Як архимандрит, а з 1739 р. і єпископ Псковський, Стефан скаржиться на брак «учительныхъ юромонаховъ и священниковъ для обученія ставленниковъ» Описание документов и дел (Санкт-Петербург: Синодальная типография, 1913), 19: 25 (№ 14).. Він просить у Синоду розширити штат Александро-Невського монастиря, на що отримує згоду -- до монастиря прибуло тридцятеро осіб Рункевич, Александро-Невская лавра, 411.. У 1740 р. на запрошення єпископа Стефана приїхав із польського міста Піла до Російської імперії єврей Соломон Барлефі для викладання єврейської та інших мов: Калиновський мав навернути його у православ'я та хрестити Описание документов и дел (Санкт-Петербург: Синодальная типография, 1908), 20: 546 (№ 558).. Архимандрит Стефан опікувався також ремонтом лаври, за його вказівкою у 1740 р. було зведено нову будівлю семінарії Рункевич, Александро-Невская лавра, 480-81, 518..

Як архимандрит Александро-Невського монастиря, Стефан від 20 липня 1736 р. став членом Синоду Описание документов и дел, 16: 285-286 (№ 260)., за що йому передбачалася платня в сумі 1 тис. руб. на рік Там само, 749-750 (прилож. XVIII).. Новопризначеному молодому синодальному членові дали завдання -- очолювати комісію, що займалася зіставленням церковнослов'янської Біблії із грецьким текстом (Септуагінтою) та підготовкою до друку нового виправленого варіанту. Щоб зрозуміти специфіку цієї роботи, від якої Калиновський «весьма отрекался», варто поглянути на передісторію редагування Біблії, що тягнулося ще з кінця XVII століття.

Першою повною надрукованою Біблією церковнослов'янською мовою стала Острозька 1581 року Якщо не брати до уваги «Біблію Франциска Скорини», надруковану в 1517-1519 рр., мовою перекладу якої вважають білоруську редакцію церковнослов'янської мови зі значною домішкою живої білоруської.. Фактичне її перевидання, зі зміною орфографії та дрібними правками, відбулося 1663 р. в Москві; у передмові редактор -- відомий перекладач Епифаній Славинецький -- пише, що для повноцінного якісного перекладу Біблії потрібна робота не одного перекладача зі знанням грецької мови Библия (Москва: Печатный двор, 12 декабря 1663), [IV], [VII].. З благословення Архиєрейського собору Епифаній у 1673 р. розпочав роботу над перекладом Біблії, проте встиг перекласти лише Новий Завіт Т. А. Исаченко, «Новый Завет в переводе иеромонаха Чудова монастыря Епифания (Славинецкого) последней трети XVII в. (Особенности перевода и языка),» Вопросы языкознания 4 (2002): 79., і видання на деякий час призупинилося. У 1712 р. Петро І видав указ надрукувати Біблію слов'янською мовою, звіривши її із Септуагінтою. За рік було створено комісію для перекладу й редагування, до якої увійшли грек з походження, викладач Софроній Ліхуд, архиєпископ Теофілакт Лопатинський та інші. Якщо у комісії виникали питання, вона мала звертатися за роз'ясненнями до митрополита Стефана Яворського Чистович, «Исправление текста славянской библии перед изданием 1751 года,» 482-483.. У 1723 р. комісія завершила роботу; Біблію мали надрукувати наступного року, винісши правки на береги та зберігши основний текст без змін, «дабы не было отъ неспокойныхъ человЪкъ нареканія и къ народной смутЪ» Там само, 483.. Проте ще одна звірка правок, а далі й смерть Петра І знову стали на заваді. Наступна спроба надрукувати Святе Письмо датується 1725 р., коли імператриця Катерина І звеліла видати текст, перед цим звіривши його із Септуагінтою. Робота закипіла, проте після смерті імператриці 1727 р. знову зупинилася Там само, 484.. Водночас дошкуляв відчутний брак друкованих Біблій, адже роздобути попередні видання ставало дедалі важче. У 1735 р. Синод вирішив, що перед тим, як надрукувати, треба ще раз здійснити перегляд тексту; це доручили архимандриту Амвросію Юшкевичу. Звірка показала, що не всі місця було виправлено за грецьким текстом: дещо за гебрейським, дещо за Вульґатою. Через ці та інші ускладнення друк Біблії відклали до їхнього остаточного вирішення Там само, 485-486..

Тоді Теофан Прокопович надіслав на розгляд Синоду своє «мнЪніе» 11 серпня 1736 р., менш як за місяць до смерті. Він висловив кілька слушних думок, наприклад, не радив залишати у Біблії слов'янські архаїзми, невластиві для тогочасного письменства, та додавав:

Люде не искусный и силы дтлектовъ неразумЪющш, нашедъ въ лексикон^ таковыя стропотности и гнилости, помышляютъ, что они нашли премудрость и оныхъ употребляютъ, для удивленія народного, а своего смЪха достойнаго чванства сами безумныи книгочіи.

Далі він радить не вельми зважати на попередні виправлення:

Новоисправленныя рЪчи, не весьма вЪруя исправительскимъ примЪчашямъ (могли они задремать и памятью погрешить), прежде напечатанія, сносить съ библейскимъ греческимъ текстомъ.

Доручити таку роботу він рекомендував синодальному перекладачеві Василю Козловському та справщику Андрію Іванову, поставивши над ними «главнымъ въ томъ свидЪтелемъ и настоятелемъ» Стефана Калиновського Описание документов и дел (Санкт-Петербург: Синодальная типография, 1878), 3: XXVI (прилож. VIII).. Синод прийняв ці пропозиції з тим лише, щоб у виправленні не брав участь Козловський через те, що той недостатньо знає грецьку мову Там само, 44 (№ 38).. Калиновський від покладеного на нього завдання «весьма отрекался», посилаючись на слабе здоров'я та «въ Еллинскомъ языкЪ не великому искуству» Там само, XXVIII (прилож. IX)., проте виглядає, що йому, як новопризначеному молодому члену Синоду, не залишали вибору. Таким чином в Александро-Невському монастирі, куди перенесли підготовку Біблії до друку, працювало над її редагуванням під керівництвом архимандрита Стефана двоє справщиків: Андрій Іванов та Гембрицький. Калиновський вів свою роботу «съ полнЪйшимъ тщашемъ», проте нарікав на «леность и нерадЪтельность» справщиків, яким за це затримали платню Там само, 45-46 (№ 38)..

20 травня 1737 р. Калиновський доповідає Синодові, що завершується підготовка «П'ятикнижжя» Мойсея, а водночас скаржиться на численні труднощі. Як він пише, звірка тексту із Септуагінтою забирає не дві години на тиждень (як пропонував Теофан Прокопович), а «почти всего времени во всю седмицу себъ требуетъ». Виглядає, що архимандрит справді «съ полнЪйшимъ тщашемъ» поставився до свого завдання, бо описує, що інколи над певним фрагментом доводиться думати по два дні. До того ж багато фрагментів тексту церковнослов'янської Біблії перекладено не з грецької, а з латини «великимъ невЪжею» Там само, XXVIII-XXIX (прилож. IX).. 9 червня 1738 р. Калиновський знову доповідає Синодові про підготовку Біблії, зазначаючи, що книгу Товит було перекладено, а згодом виправлено не з грецького тексту, а з Вульґати, то що в такому випадку робити. Серед решти питань порушується проблема, яка змальовує тогочасну перекладацьку «кухню»: позаяк у справщиків є Biblia Polyglotta, надрукована в Лондоні в 6-ти томах у 1657 р., де текст подано івритом, грекою і латиною, то він просить уточнити: изъ какихъ книхъ библій свидТтельствованіе оное производить, ежели изъ древнихъ рукописныхъ, понеже тогда еще типографій не бывало, то изъ какихъ именно, и гдТ ония. Ежели же изъ печатныхъ, то такожъ изъ какихъ именно, гдТ и когда печатанныхъ, и буде въ тТхъ печатныхъ разные кодексы или экземпляры воспоминатися будутъ, то изъ какого именно кодекса или экземпляра, и одного ли какого только держаться, или и другихъ Там само, XLII (прилож. ХІ)..

Виглядає, що таких питань раніше не ставили. Члени Синоду, дошукуючись, за якими біблійними текстами попередні члени комісій правили текст, надіслали запит архиєпископу Теофілакту, проте без результату Там само, 50-51 (№ 38).. Справа знову затягувалася. Оскільки до січня 1740 р. Синод так і не відповів Калиновському, як йому вчинити із фрагментами, що їх було перекладено з Вульґати, та з яким саме грецьким текстом Біблії звіряти церковнослов'янський переклад Там само, XLIII (прилож. ХІ)., він сам запропонував Синоду відповіді. Книгу Товит Калиновський радив надрукувати у двох варіантах: з одного боку сторінки -- старий церковнослов'янський текст без виправлень, а з другого -- новий переклад, зроблений із Септуагінти, і за такою самою схемою друкувати й інші книги, перед цим заново звіривши їх із грецьким текстом. Різночитання в грецькому тексті, на його думку, не варто виносити на береги, аби не заплутати простий народ, що може засумніватися: «Богъ вЪсгь чему и вкрить, сего ль или онаго держаться». Синод погодився із цими та іншими пропозиціями Стефана, тоді вже єпископа Псковського, і направив доповідь імператриці. 10 вересня та 27 жовтня 1740 р. видано було резолюцію надрукувати Біблію так, як це пропонував Синод: з одного боку сторінки друкувати старий текст без змін, з другого -- заново перекладений із Септуагінти Там само, LI (прилож. XIIII)..

Після цього справа, може, пішла б швидше, але єпископ Стефан у січні 1741 р. відмовляється працювати над перекладом та друком. Він пояснює це Синодові тим, що йому складно поєднувати роботу над правками із присутністю на зборах Синоду, єпархіальними справами, обов'язками архимандрита Александро-Невського монастиря та наглядом за школами Чистович, «Исправление текста славянской библии перед изданием 1751 года,» 496.. Цього разу Калиновському дозволили уникнути цієї справді важкої праці. Далі історія із виданням Біблії тягнулася ще десять років. Про те, якою великою була потреба бодай якогось тексту Святого Письма в Російській імперії, може свідчити іменний указ імператриці Єлизавети Петрівни від 14 лютого 1744 р., яким постановлялося, щоб:

СвятТйшаго Синода всЈ члены въ сію Святую Четыредесятницу во исправленіи оной библіи къ печатанію оной вновъ трудились отъ полученія сего нашего указу каждый день по утру и по полудни кромТ недТльныхъ дней Описание документов и дел, 3: LVII (прилож. XL)..

Зранку й до полудня самі члени Синоду, звісно, не трудилися, а доручили це завдання новій комісії. Комісія трохи попрацювала, проте справа знову загальмувалася. Цікава деталь: один із членів комісії, Іларіон Григорович, за свідченням свого колеги, «не зналъ греческаго языка и смотрел только въ польскую библію» Чистович, «Исправление текста славянской библии перед изданием 1751 года,» 508.. Тяганина тривала, аж доки з Київської академії не викликали колишнього учня Калиновського Варлаама Лящевського та Гедеона Сломинського, які з 1747 по 1751 рр. займалися перекладом Біблії, що її врешті надрукували 1751 р. Там само, 508-510.

Серед обов'язків Стефана як архимандрита Александро-Невської лаври був нагляд за дисципліною монахів монастиря. Так, коли ієромонах Лука «въ пьяномъ виде бранилъ матерно наместника Геврасія», то його покарали батогами Описание документов и дел, 16: 316 (№ 278)., а коли монах Ісавр, також «въ пьяномъ виде», «ложно порицалъ» ієромонаха Якова, то його після покарання батогами відправили в солдати Там само, 391 (№ 319).. Калиновський і сам мав конфлікти з братією. Наприклад, економ монастиря ієромонах Яків, скаржачись в Синод, просив перевести його до іншого монастиря, бо його настільки завантажили роботою, що він боявся, як би «въ погибельную сеть напрасно не увязнуть». За його словами, він говорив це єпископові Стефану, але той «угрожалъ даже побоями», якщо Яків буде просити й далі. Синод вирішив справу на користь Калиновського, доручивши на власний розсуд покарати ієромонаха Якова на очах братії Там само, 19: 562 (№ 486).. Ще один конфлікт між архимандритом та братією стався 1740 р. Монах Йосафат Юзефович хотів відправити чолобитну скаргу імператриці на єпископа Стефана, але той пояснив, що чолобитну можна подати до Синоду. В першій чолобитній, яку Йосафат зачитав у Синоді в присутності єпископа Стефана, йшлося про скрутне матеріальне становище монахів та прохання перевести його до Московського Богоявленського монастиря. У другій чолобитній Йосафат скаржився, що керівництво монастиря витрачає на рік 500 руб. на дорогі напої, які вони п'ють самі, а братії дістається лише на свята по три кухлі білого і червоного вина. Слова Якова засвідчило троє ієромонахів, проте коли Синод перевірив їхні біографії, то виявив, що вони «люди подозрительные и веры недостойные». Їх спочатку за наклеп на єпископа Стефана вирішили позбавити священства і монашества та віддати до світського суду «къ жестокому наказанію», але потім, окрім одного, помилували Там само, 20: 449-452 (№ 446).. 1 квітня 1741 р. ієродиякон Афанасій Галецький, який раніше був спільником Йосафата, написав у своєму прошенії, що архимандрит Стефан та намісник монастиря «являють свою природную злобу и явное мучительство ко всей бедной братіи», що вони його прикували ланцюгом і били батогами, але йому вдалося втекти, і він просить перевести його в інший монастир. Прохання Афанасія задовольнили Там само, № 556, 543-544..

У січні 1739 р. архимандрита Стефана було хіротоновано (указ від 12 січня) на єпископа Псковського, і його річний оклад тепер становив 1.500 руб. Там само, 19: 206 (№ 122). Мешкав він у Санкт-Петербурзі, лише іноді виїжджаючи до Пскова Рункевич, Александро-Невскаялавра, 403.; йому надали двір на острові на річці Мала Нева Описание документов и дел, 20: 4 (№ 4).: цей двір Калиновський називав «собственнымъ», а інший, на Василівському острові -- «епархтльнымъ» Рункевич, Александро-Невская лавра, 403.. Водночас він залишався архимандритом Александро-Невського монастиря до вересня 1742 р. (коли було створено окрему Санкт-Петербурзьку єпархію, яку очолив єпископ Никодим Сребницький, що й став новим архимандритом монастиря Описание документов и дел, 19: 62 (№ 21); Рункевич, Александро-Невская лавра, 403.).

У Санкт-Петербурзі єпископ Стефан був доволі впливовим архиєреєм. Він виголошував надгробне слово на похороні імператриці Анни Йоанівни Е. П. Карпович, «Очерки русского придворного быта в XVIII ст.,» Исторический вестник 7 (1881): 518., брав участь у коронації Єлизавети Петрівни В. И. Жмакин, «Чин коронования,» Исторический вестник 4 (1896): 175., що прийшла до влади внаслідок палацового перевороту, та не раз читав проповіді в її присутності. Загалом відомо дванадцять надрукованих проповідей Калиновського за 1742-1749 рр. Слово на новый год... Генваря 1 дня 1742 года (Санкт-Петербург, 1742); Слово в день принесенного второе торжественного благодарения... о заключении между империей Российскою и короною Шведскою вечного мира (Москва, 1744); Слово в день восшествия на престол Елизаветы Петровны (Москва, 1744); Слово на обновление мира со Швецией (Москва, 1744); Слово на коронацию императрицы Елисаветы (Москва, 1746); Слово на тезоименитство императрицы Елисаветы (Москва, 1747); Слово проповеданное 17 Генваря 1742 (Москва); Слово проповеданное 13 Февраля 1742 года (Москва); Слово говоренное 13 Апреля, 1744 года. (Москва); Слово говоренное 25 Апреля, 1749 года. (Москва); Слово говоренное 5 Сентября, 1749 года (Москва); Слово краткое при первом торжественном объявлении заключенного между Россией и Швецией вечного мира, проповеданное 3 Июля 1743 года (Москва, 1744). Можна припустити, що він не цурався і політичного життя. Так, 1 січня 1742 р. Калиновський у своїй урочистій проповіді, на якій була присутня Єлизавета Петрівна, вітав імператрицю «приставленными неусыпными шпіонами назираемую, и то выдающую, обаче неунывающую» Стефан, епископ Псковский, Слово на новый год... Генваря 1 дня 1742 (Москва: При Императорской академии наук, 1742), 13.. А 29 серпня 1743 р. підпис єпископа Стефана, поруч з іншими, стоїть під резолюцією про покарання сім'ї Лопухіних: Степана, Наталії, їхнього сина Івана та інших, звинувачених у змові проти імператриці. Покарання передбачало: «высбчь кнутомъ и, урезЪвъ языки, послать въ ссылку» «Наталья Федоровна Лопухина,» Русская старина XI, вип. 9-12 (1874):

192., екзекуція відбулася 31 серпня.

Архиєпископ Новгородський

Калиновського розглядали як кандидата на новгородського архиєпископа ще 10 лютого 1737 р. Описание документов и дел, 20: 266 (№ 243)., проте архиєпископом у 1740 р. став Амвросій Юшкевич. Після його смерті 18 серпня 1745 р. «Указ императрицы Елизаветы Петровны из Правительствующего Синода о назначении на должность архиепископа Новгородского и Великолуцкого Стефана (Калиновского) епископа Псковской епархии от 18 августа 1745 г.», Державний архів Новгородської області (далі -- ДАНО), ф. 480, 1, 592, арк. 180 зв. Стефана було піднесено на архиєпископство Великоновгородське і Великолуцьке, де він продовжив освітні ініціативи попередника. Так, архиєпископ Амвросій 1741 р. вирішив заснувати «уже не семинарии, но большой Академии по примеру школ Киевских» Цит. за: Инна Григорьева, Николай Салоников, «Новгородская духовная семинария: 1740-1918 гг. (к 270-летию со дня основания),» Вестник Новгородского государственного университета 63 (2010): 35. і запросив для цього вчителів із КМА. Спочатку викладання в семінарії велося в нижчих класах, а з 1743 р. вихованець КМА Йосиф (у миру Іван) Ямницький почав читати риторику. Архиєпископ Амвросій ще 1744 р. розглядав можливість, щоб Ямницький викладав філософію, проте через малу кількість студентів (18) було вирішено відкриття цього класу перенести. Тож Ямницький прочитав перший філософський курс у Новгородській семінарії вже тоді, коли архиєпископом став Стефан, у 1746-1748 рр. У 1748 р. він почав викладати теологію, проте через його смерть 30 грудня 1748 р. (у 31-річному віці) студентів-теологів перевели назад до класу філософії Детально про викладання Ямницького в Новогородській семінарії див.: Константин Суториус, «Преподавательская деятельность Иосифа Ямницкого в Новгородской семинарии: археографический обзор,» Новгородский исторический сборник 17 (27) (2017): 197-227.. Інший вихованець КМА Йосиф (у миру Іван) Миткевич повторно відкрив клас теології у 1750 р.; того ж року в семінарії було впроваджено викладання єврейської мови Григорьева, Салоников, «Новгородская духовная семинария: 17401918 гг.,» 36.. Як бачимо, за короткий проміжок часу, із 1741 по 1750 р., двом архиєпископам, вихованцям КМА Амвросію та Стефану, справді вдалося заснувати академію за зразком Київської.

За період, коли Стефан Калиновський був архиєпископом та першим («первенствующим») членом Синоду (1745-1753 рр.), збереглися переважно документи, що стосуються адміністративних справ його єпархії Про них див.: Новгородский архиерейский дом в первой половине XVIII века (по документам Государственного архива Новгородской области) (Великий Новгород: Печатный двор «Великий Новгород», 2016); Описание документов и дел, т. 26, 28, 29, 31, 32, 34 (Санкт-Петербург: Синодальная типография, 1883-1912).. Мабуть, найяскравішою є історія про «війну» архиєпископа Стефана із шинками біля церков та семінарії. Так, навесні 1747 р. він забороняє ставити біля церков торгові лавки і шинки, адже біля них завжди «всякій гной, смрадъ, пометъ и всесовершенная нечистота» і поруч із ними «происходятъ стыдъ и срамота» Описание документов и дел (Санкт-Петербург: Синодальная типография, 1883), 26: 260-261 (№ 146).. Також він клопочеться про знесення корчми, яку збудували на землі монастиря Антонія Римлянина, адже вона спокушає і монахів, і семінаристів, там чиняться «различныя безобразія». Синод задовольнив його прохання та постановив «кабакъ снести и впредь строить запретить» Там само, 340-341 (№ 216)..