Вирвані війною сторінки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вирвані війною сторінки

Георгій Філіпчук

Анотація

В оглядовій статті висвітлено проблеми безпекового, гуманітарного, соціального, етичного характеру життєдіяльності України, Європи, Світу, спричинені загарбницькою війною росії проти Українського народу. Визначено екзистенційну сутність найбільш масштабної військової агресії з часів другої світової війни, що загрожує людству, існуванню української державності, суверенності, ідентичності, спрямованої проти цінностей свободи, гуманізму, демократії, прав людини, сталого розвитку світу. Схарактеризовано світоглядні, політичні, морально-етичні оцінки, погляди, концептуальні рішення та дії стосовно російсько-української війни; реакції держав та народів на трагедію українців, причина якої міститься в людиноненависницькій ідеології, політиці та практиці «кремлівського рашизму».

Приділено значну увагу мотиваційним аспектам героїчного спроти- ву Збройних Сил України, Українського народу московському агресору; політичній та правовій позиції багатьох країн світу, їх лідерів щодо варварської, геноцидної політики росії; багаторівневій підтримці й допомозі воюючій Україні з боку союзників, країн західної демократії. Проаналізовано численні факти злочинної діяльності російських військових проти мирного населення, жінок, дітей; нищення і руйнування цивільної інфраструктури, шкіл, університетів, лікарень, дитячих садків, культурних установ, театрів, музеїв, бібліотек, пам'яток історичної, національно-культурної спадщини. Висвітлюються ті неймовірно складні умови, в яких навчаються мільйони українських дітей, школярів, студентів, особливо на окупованих територіях, де заборонено українську мову, літературу, історію, культуру, організовано навчально-виховний процес за освітніми стандартами «руzького міра». Характеризуються значимі для виховання та безпеки Людини етичні й гуманістичні аспекти позицій, висловлювань,учинків особистостей, націй, провідних держав.

Ключові слова: війна, російська агресія, рашизм, «руській мір», тероризм, людиновбивство; екзистенціалізм, культура, освіта, наука; Україна, Свобода, Ідентичність, Державність, Шевченко, Сковорода, «Азов», Перемога.

Abstract

PAGES TORN OUT BY THE WAR.

Heorhii Filipchuk

The review article highlights the problems of the security, humanitarian, social, and ethical nature of life in Ukraine, Europe, and the world, caused by russia's war against Ukraine. The existential essence of the largest-scale military aggression since the World War II, which threatens humanity, the existence of Ukrainian State, sovereignty, and identity, directed against the values of freedom, humanism, democracy, human rights, and sustainable development of the world, is determined. Worldview, political, moral and ethical assessments, views, conceptual decisions and actions regarding the russian war against Ukraine are characterized; reactions of states and peoples to the tragedy of Ukrainians, the cause of which lies in the misanthropic ideology, politics and practice of «Kremlin rashism». Considerable attention is paid to the motivational aspects of the heroic resistance of the Armed Forces of Ukraine, the Ukrainian people to the Moscow aggressor; the political and legal position of many countries of the world, their leaders regarding the barbaric, genocidal policy of russia; multi-level support and assistance to warring Ukraine from the allies, Western democracies. Numerous facts of criminal activities of the Russian military against the civilian population, women, and children were analyzed; destruction of civil infrastructure, schools, universities, hospitals, kindergartens, cultural institutions, theaters, museums, libraries, monuments of historical, national and cultural heritage. The incredibly difficult conditions in which millions of Ukrainian children, schoolchildren, and students study are highlighted, especially in the occupied territories, where the Ukrainian language, literature, history, and culture are prohibited, and the educational process is organized according to the educational standards of the «russian World». Ethical and humanistic aspects of the positions, statements, and actions of individuals, nations, and leading states, which are significant for the education and security of a person, are characterized.

Key words: war, russian aggression, rashism, «russian World», terrorism, murder; existentialism, culture, education, science; Ukraine, Identity, State, Shevchenko, Skovoroda, «Azov», Victory.

Вступ. Війна, яку розв'язала росія проти України, безустану, щомиті викидає «реакції» світу, держав, народів, політиків, духівників, журналістів і навіжених пропагандистів. Величезні пласти інформації впереміж із вогнем, ракетами, порохом і трагедіями. Однак навіть у цьому гармидері проглядаються події, факти, вчинки, які важко не помітити. Героїчний спротив агресору Збройних Сил України, чергова допомога воюючій Україні від США, одного з найбільш надійних наших союзників у війні проти моzковії; засуджуюча рашистів політична позиція провідних країн світу на «Кримській платформі»; істерика кремля та його людожерні пропозиції «миру»; заслужена й справедлива помста-кара зрадникам та колаборантам від народних месників України...

Нетрадиційний початок нового навчального 2022-23 н.р. в 12,9 тис закладах загальної середньої освіти, з яких лише кожен третій (близько 3,5 тис.) здійснюватиме процес очно, 3,8 тис. - у змішаному режимі. Не пригадую більш тривожного, зболеного, нетрадиційного Першовересня. Моzковська орда людиновбивць відібрала радість початку нового 2022-23 навчального року в багатьох українських дітей. З 12,9 тис закладів загальної середньої освіти лише в кожному третьому (близько 3,5 тис.) здійснюватиметься процес очно, в 3,8 тис. - у змішаному режимі.

Але найжахливіше - понад тисячу вбитих і покалічених дітей від рук кремлівських катів-«асвабадітєлєй». На цей час загинули 379 дітей, отримали поранення понад 735 дітей. Безвісти пропало понад 230 дітей.

На 1 вересня в Україні пошкоджені обстрілами рашистів 2211 закладів освіти, 230 з них повністю зруйновані. Знищено багато бібліотек, університетських корпусів, музеїв, театрів, культурних центрів та установ. На окупованих територіях повністю заборонено українську мову, літературу, історію, культуру. Учнів та дошкільнят насильно змушують навчатися за освітніми стандартами «руzького міра». А в Кенігсберзі «історик-путлєр» дає першовересне- вий «майстер-клас» для «калінінградсь- ких» школярів з української історії, бель- кокучи вкотре, що Україна ніколи не мала власної державності, виліплюючи з них чергових «асвабадітєлєй».

У цей же час путінська кліка лише в Харківській області пошкодила та зруйнувала 210 шкіл, більше ста - у Харкові. У Салтів- ському районі Харкова знищено понад 70% навчальних закладів. В Одеській області внаслідок ракетних ударів ворога пошкоджено 17 навчальних закладів, з яких два заклади дошкільної, вісім - загальної середньої освіти, три заклади позашкільної освіти, один дитячий будинок, два заклади професійної та професійної вищої освіти. З регіону виїхали майже 55 тисяч (!) учнів шкіл, з них 39480 - за кордон. Не осягнути, не осмислити здоровій людині цього небаченого варварства ХХІ століття.

Війна дикобразів проти дитини, школи, людяності, земного щастя й людської радості. Очевидно, Бог не наділив здатністю цю рашистську сарану навіть осмислювати скоєне зло.

Так як колись неспроможний був розуміти цього і римський вандал, вдершись до міста, вбиваючи великого Вченого-

Просвітника Архімеда, коли той якраз розв'язував складну математичну задачу, креслячи на піску.

Однак Архімед та його вчення є вічним. Його пам'ятають, шанують, ним живуть, а здичавілі людоїди-монстри стираються в попіл, ідуть у забуття й невідомість.

Так буде і з нинішніми вбивцями- моzковитами, що намагаються глумливо відібрати радість і першовересневі надії в українських дітей.

Не вийде, бусурмане! Україна здолає твою похітливість, ненажерність, ненависність.

Переможе заради своїх дітей, які знову будуть радіти, коли ластівки зводитимуть гнізда під дахами їх рідних Шкіл в Україні!

Мета дослідження. Висвітлити проблеми безпекового, гуманітарного, соціального, етичного характеру життєдіяльності України, Європи, Світу, спричинені загарбницькою війною росії проти Українського народу.

Виклад основного матеріалу. Нині важко осягнути, осмислити, відчути масштаби трагедії. Мільйони внутрішньо переміщених і виїхавших за кордон людей, убиті, закатовані, зґвалтовані, покалічені десятки тисяч українців. Зруйновані людські долі, міста та села, рідні домівки... Однак Україна бореться. На тлі звитяг, болей і негараздів згадуються натхненні й пророчі слова духовного навчителя, справжнього друга Українського народу, захисника Свободи народів, невтомного Борця проти сталінізму і фашизму Івана Павла ІІ.

Тоді влітку 2001 року в аеропорту Львова він на прощання, ніби прогнозуючи майбутнє, скаже: «Дякую Тобі, Україно, що оборонила Європу своєю невтомною та героїчною боротьбою проти загарбницьких орд... Україна, батьківщина віри та діалогу, зможе побачити визнаною свою гідність у колі інших Народів... Мені спадають на думку слова вашого великого поета Тараса Шевченка: «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля».

Українці, в родючу землю ваших традицій заглиблюється коріння вашого майбутнього!.. Разом зможете його будувати, натхненні тими спільними ідеалами, які становлять незгладну спадщину вашої минулої недавньої Історії».

У тих знаменних і знакових словах Духовного Будителя світу відчувалося те недалеке майбутнє, коли доля уготує нам найвідповідальніше випробовування - написати Історію України Душею свого Народу.

Сьогодні вона невтомно пишеться, твориться. Героїчною боротьбою, жертовністю наших Героїв. Проти злочинців, терористів, грабіжників, дикунів, нацистів з московії, що ввірвалися в наш дім, на нашу землю, в Україну.

Багато хто з нас у цей тривожний період продовжував навчати школярів та студентів, видавав книги й часописи, волонтерст- вував, творив, мріючи про перемогу, фіксував свої почуття у ставленні до зла й добра у рваному фейсбучному слові,

Понад півроку війни занотував і я певні враження від почутого, побаченого, пережитого. Вони наповнені людськими болями, фактами варварств русні, героїкою наших захисників, вірою в перемогу. Кострубатість думок не гнітить, оскільки вони щирі й суголосні тодішньому щему серця, душевному стану, якого вже не повернути. Спогади знову й знову навертають пам'ять до миттєвостей часу, збираючи докупи розкидані війною чуттєві образи тих недалеких, але вже незворотних днів. Вони так і залишились у тому первинному слові, що не терпить правок. Їх хочеться перенести (без купюр) на шпальти освітянських і просвітницьких часописів, до людей, тих інституцій, що виконують найважнішу місію - виховання Нації.

Війна розколола світ, який і без того ніколи не буває єдиним, дуже контрастно окресливши життя й смерть, добро й зло, правду й брехню, героїку й зраду, людяність і варварство, що крокують у рівно- чассі. Між цими душевними станами та вимірами людського «я» також відбуваються війни. Вони - в тобі, з тобою, з “іншими”. Цими пережитими почуттєвостями й раціональними помислами, часом непередава- ними, що містяться в думках, емоціях, ділишся, зазвичай, здебільшого зі своїми друзями, близькими і зовсім невідомими тобі людьми, «родинними» по духу, світовідчуванню. Інколи буває ніяково, бо не так, помилився. Твій внутрішній настрій, оцінка, розмисел, передбачення щодо чогось та когось виявилися хибними. Не дивно. У цьому апокаліптичному хаосі, з неймовірним нагромадженням інформації, кожен блукає, помиляється, виправляється, перемагає на свій лад. Бо впевнено «правильними», імперативними, безальте- рнативними, безгрішними, безпомилковими намагаються залишатися тільки кабінетно-диванні експерти, радники та ще «вічно шановані» народом політики. Нудні й «несмачні», немов дистильована вода.

Однак війна, здетоновуючи жертвами й трагедіями, як протуберанцевий спалах, потребує іншого - правди, етичного очищення. З'являється найбільша суспільна затребуваність і водночас найважче завдання - говорити з народом Правдою, чинити справедливо, робити крок назустріч заповітам Святого Письма. Адже війна завжди нагадуватиме нам про власне єство, запитуватиме про що думали, співпереживали, за кого і за що боролися, які цінності обстоювали в часи смертельного двобою за Свободу України. Плин життя віднесе твої, як і кожного, внутрішні болі й надії в минуле, в забуття. Але окремі зарубки пам'яті збережуться, викарбуються в нашвидкуруч написаному. Це вже буде сучасна «фейсбу- чна» історія. Трохи незграбна, розкуйовджена думками та почуттями, однак також вартісна, бо не припудрена й обертається навколо жаданої Перемоги, Миру та нашої відвічної цінності - України.

Вирвані війною сторінки нашого життя, нашої драматичної історії, які не потребують виправлень. У них - автентичність тодішнього твого «я»...

24 лютого 2022 року. «Ординська моzко- вія та її блазень лукашенківська білорусія вчинили жахливий злочин, розпочавши війну (під покровом ночі згідно варварської традиції гітлерівської Німеччини) проти Українського народу. Диктатор- людиновбивця путін та його «вірний» лу- каш-блазень вирішили вдовольнити свою гріховну хтивість, ставши терористами, нахабно вдершись крізь вікна нічим і ніким нескореної України. Не лише територія, але й війська та ресурси цієї вже не «братньої» країни були задіяні у війні путінської роzії проти України. Очевидно, що підтримувати дипломатичні відносини з таким аморально-тоталітарним режимом є абсурдом. загарбницький війна злочинний

Звироднілі путін-лукашенко (тирани- вбивці та міжнародні злочинці), котрі написали для себе та «своїх» народів чорну сторінку історії, обов'язково мусять бути покарані Гаазьким трибуналом.

І що би вони в подальшому не робили, як би не складалися події на шахівниці світової історії, а це тавро злодіянь неосвіче- них, очманілих від влади людців, Україна та весь цивілізований світ пам'ятатимуть вічно й ніколи не пробачать.

Які б «переговори» в майбутньому не пропонувалися цими недоумкуватими пу- тінцями, однак вічним для них має бути місце лише за «батиєвим столом», де морально деформованих карликів ніколи не помічатимуть. Образ пітекантропа ХХІ століття, що зліз щойно з дерева, «обдарованого» сатаною замість хвоста ядерною дубиною, буде найчорнішою сторінкою в історії «руzькаго народа», що виплодив цю потвору. До якого рівня політичного цинізму, аморальності, бузувірської поведінки дійшли всі ті прокляті українцями нелюди, що дали «добро» (не вперше) на війну антихриста проти України, на вбивство дітей, жінок, мирних людей. Як можна продовжувати хреститися і молитися в моzковитсь- ко-диявольсько-гундяєвській «церкві», ар- хіреї якої освячували зброю агресора та «благословляли» путіно-фашистів на війну проти України. І чи зможуть ці «єдинород- ці», зомбовані кремлівсько-геббельсівсь- кою пропагандою, % котрих підтримали марення імперця, покаятися, усвідомивши, що вони є також співучасниками злочину і винуватцями нинішньої трагедії. Хоча, мабуть, ніхто з них неспроможний зрозуміти Український народ, що захищає власну Свободу, Ідентичність, Суверенність, Державність. Як і ніколи їм (ординцям за ментальністю та поведінковими нормами) не зрозуміти силу нашого священного кличу «Слава Україні!».

1 березня. Цинічно-брехливі заяви звироднілого психопата-вбивці путіна та його пискливого папуги пєскова про те, що роzія не здійснює обстріли житлових кварталів, лише підтверджує рівень повного морального розтління кремлівської «верхівки», яка намагається продовжувати одурманювати світ геббельсівською пропагандою. Адже вчорашнє вбивство 16 українських дітей та сьогоднішнє безперервне масоване бомбардування московитами-фашиста- ми Харкова, як і багатьох інших міст, засвідчує те, що Україна веде визвольну війну проти держави-терориста, до якої має бути сформоване єдине ставлення. Воно безаль- тернативне. Терористів знищують. Повсюдно й безперервно. Усіма засобами і силами. Слава Україні!

4 березня. Щойно прийшло повідомлення від НАТО. Небо України вони не воліють закрити (?!). Невже не зрозуміло, що коїмо проти Заповітів Божих?

Невже всупереч Святому Письму «сліпі не прозріватимуть, криві не ходитимуть, не стануть чистими прокажені, не чутимуть глухі, а вбогим не звіщатиметься Добра Новина...» (Біблія, 1993, с. 16). Негоже, бо з дияволом не спілкуються. Вашою політикою мусить зрощуватиметься лише дерево добре, тоді й плід його добрий. Європо й Америко, чинімо добро! Для Себе, Світу, України! Будьмо відповідальними «за все живе!».

6 березня. Повномасштабна війна, віроломно розв'язана нацистською моzковією заради дурисвітської ідеї «руzькаго міра», продовжується. Безперервне бомбардування крилатими ракетами, забороненими вакуумними та касетними бомбами житлових кварталів, інфраструктури, лікарень, навчальних закладів. Жертви серед цивільного населення, вбивство дітей. І цим жахам ні кінця, ні краю. На очах усього світу чиниться геноцид українського народу. Так, нам співчувають, допомагають. Діють руйнівні для рф санкції. Але знахабнілого агресора лише цим не втихомириш. Уже не тільки Президент, але й увесь Народ на рівні його представницьких органів звертаються до «спостерігаючої» євроатлантичної спільноти щодо закриття неба над Україною; або отримання літаків; або передачі систем ППО. Ми віримо в перемогу України. Однак при такій дрімаючо-мрійливій позиції багатьох країн НАТО її ціна буде дуже високою. Не тільки для України, але й для Європи та Світу. «Бо немає потаємного, що не виявиться». Адже орда номадів ніколи не вертає назад, оскільки стихія руйнівників - нищення, спалення, підкорення. При цьому вартість людських життів для них є ніщо. І тоді ваш (європейський) житейський удаваний комфорт, який ви надієтесь уберегти, стане для вас непоправним гріхом і нестерпним «спокоєм».

Натівці, Європо та Америко, прислухайтесь до сказаного Українським народом. Не повторюйте трагічну дипломатію Чембер- лена-Даладьє. Допоможіть Україні вирішити головну стратегічну проблему «закритого неба».

Тоді ми здолаємо темряву зла в образі здичавілого путінського фашизму, який «тіло вбиває, а душі вбити не може» (Біблія, 1993, с. 15). І все буде Україна!

18 квітня. Ніхто в історії не пригадує, щоби нації, народи, імперії та держави змогли б відшукати виправдання загарбницьким війнам, коли здійснюється наруга над людським життям, чиняться злочини проти людяності часто лише за те, що вони (народи) якісь «інші». У цьому жахливому хаосі тисячолітніх війн завжди найсправе- дливішими суддями були пам'ять і час. Саме вони, на відміну від політичних інсину- ацій та правових колізій, здатні відрафіно- вувати добро й зло, зерно й полову, правду й брехню, справедливість і нечестивість.

Нинішня віроломна війна моzковії проти України навіть не потребує часу для осмислення та оцінок. Усе наяву. Весь цивілізований та гуманний світ з перших днів цього агресивного нападу сталінсько- нацистської орди зафіксував безальтерна- тивні причини та означення трагедії, від якої здригнулося людство.

Тиранічна рашистська деспотія, очолювана терористом путіним, підтримувана «роzzійським» народом (понад 83%) здійснює геноцид проти Українського народу. Його визнано сьогодні вже багатьма країнами світу та їхніми лідерами, оскільки відкрито й зухвало (відчуваючи вкотре безкарність) «моква» намагається знищити Український народ та його державу.

Людиновбивство, повне руйнування економіки та всіх атрибутів державности поставлено на конвеєр “спецоперації”, головною метою якої - ліквідація України як суверенної держави. А задля такого диявольського задуму передусім знищується мирне населення. Повну уярмленість або смерть несуть в собі зловісні знаки кремлівських рашистів - «Z» та «V». На очах усього світу, дипломатів 193 країн ООН, НАТО, «Великої сімки», ЄС, ПАРЄ, ОБСЄ, МАГАТЕ, безлічі міжнародних організацій на кшталт «червоних та чорних» хрестів, дотла руйнуються міста і села України, здійснюється ґвалт і грабіж серед білого дня, методично розстрілюється мирне населення, знищуються школи, університети, лікарні, пологові будинки, дитячі садочки, вся цивільна інфраструктура. У всесвітньо відомій трагічно Бучі розстріляний кожен п'ятий мешканець; стертий з лиця землі Маріуполь, в якому загинуло понад 25 тисяч містян, а донині там перебувають ще близько 120 тисяч жителів, помираючи від бомб, снарядів, голоду і хвороб; убито (згідно офіційних даних) 205 дітей, 362 - поранено. Нескінченний ряд злочинів геноцидного характеру.

Дуже прикро й противно, коли таких манірних політиків, як макрон (не кажучи вже про сербів та угорців), треба «переконувати», що в Україні путлєровська моско- вія таки зреалізовує геноцидний план знищення українців. А скільки тисяч людських життів можна було вберегти, якби «шольцівська» Німеччина не блокувала надання нам зброї натівськими країнами, а зараз всіляко зволікає передачу важкого озброєння? Чи не є це проявом класичних подвійних стандартів, якими часто послуговувалися чимало європейських політиків «високого» рангу?

Згадаймо, як чемно виконувалися з 2014 року Німеччиною та Францією путін- ські мілітарні замовлення після окупації Криму та частини Донецької та Луганської областей. До речі, ця зброя продавалася кремлівським рашистам упритул до першої декади квітня 2022 року! Тому виникають уже не питання, а тільки ствердні відповіді, що цією зброєю продовжують убивати українців. У той же час блокувалися будь-які намагання щодо передачі Україні літаків, танків, далекобійної артилерії, сучасних систем ППО та ПРО, не говорячи вже про гостру проблему «закриття неба». Саме така політика «подвійного дна» може невдовзі спричинити розширення військової ескалації глобального масштабу. Вульгарно, але «бабло перемагає добро». Лише так можна розцінювати непоодинокі випади «тупою шпагою» окремих європейських лідерів.

Складається враження, що в танго смерті разом із рашистськими чорносотенцями моzковії час від часу залучаються нововип- лоджені європейські шовіністи, закамуфльовані нацисти, прикуплені реваншисти різнонаціональних калібрів. Дивно, що й вищі церковні ієрархи світу вважають чомусь «шлюб» звироднілого ґвалтівника з його жертвою шляхом до миру. При цьому так і не назвавши вбивцю вбивцею, агресора - агресором. А публічно презентована (радше замовлена) в Римі сув'язь Українського Прапору та кривавого рашистського є образою для людської Совісті. Бо плаксиву пісеньку під назвою «ми за мир» голосять усі тремтливі та брехливі - від московських «лібералів» до нормандських «політінтеле- ктуалів» та гундяєвського «православного» попівства.

А в цей час на сході та на півдні України продовжуються запеклі бої з кремлівськими орками, які намагаються реалізувати фашистський план бункерної істоти на прізвисько «нацист-путлєр». На кін поставлено не лише долю та майбутнє Українського народу, але й Європи та Світу. Варто, нарешті, блокувальникам-недружелюбам усвідомити, що ковід-епідемія «рашизм-ZZ» не знає кордонів. Він ненаситно-людожерний. І зупиняти це всесвітнє зло новоспеченого московитського нацизму треба не тільки завдяки героїці Збройних Сил України, але й спільними зусиллями людства. Для цього правителі та очільники держав і народів мусять зрозуміти, оцінюючи агресію руzні в Україні, справжню сутність та праведність Безпеки. Не дозволяти собі називати «неістинне» істинним, «вторинне» - первинним, «небезпечне» - безпечним, а «брехливе» - правдою. Видатний син України В. Липинський (1995) сказав у свій час дуже повчальну фразу: «...Вавилон розложив- ся і загинув старий Рим, тому що їх матеріальна техніка переросла їхню громадську мораль» (c. 204). Тож не допустімо торгувати цінностями. Тоді переможе Світло! І Україна!

26 квітня. Немає сьогодні українця - від найменшого до найстаршого, щоби не перебував у полоні тривог війни, переживаючи за Україну, за її воїнів-захисників. І кожна добра звістка про успіх у боротьбі з ненависною московщиною вселяє надію та віру в нашу Перемогу. Щогодинно, щодня нас пронизує відчуття солідарності, суголосності, єдності з тими, хто в передніх рядах славних Збройних Сил України, хто в оточенні ворога незламно обстоює Свободу й Незалежність, кому найважче. Передусім тим воїнам, що вже третій місяць захищають, знекровлюючи окупантів, ущент зруйнований путлєровськими фашистами Маріуполь. Полк «Азов», морська піхота, нацгвардійці! Неймовірно, дивовижно, але звідки беруться сили духу в цих відважних оборонців.

У пам'яті спливають нещодавні події, урочисті заходи, що відбувалися в кінці листопада на вшанування української худож- ниці-шестидесятниці та правозахисниці Алли Горської, в яких брав участь (на запрошення полку «Азов») разом з директором Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України М. Жулинським та письменником, редактором журналу «Харків» Л. Томою.

Мене приємно вразило, що ініціатором усіх дійств був саме окремий загін спеціального призначення полку «Азов», що спільно з Маріупольською міськрадою, Маріупольським державним університетом, драматичним театром, Донецькою обласною бібліотекою всіляко сприяв ушануванню цієї знакової для України постаті Алли Горської. Мені й досі ввижається, що на знаменах «Азова», поруч з їхнім знаменитим символом, реально написано, що «національна культура формує Українську Націю». Так мені тоді сприймалося, впродовж трьох днів, перебуваючи в розташуванні цього славного бойового підрозділу.

Дуже гостро відчувалася налаштова- ність воїнів на захист незалежності та загальноукраїнської єдності, якесь особливе пошанування кожного митця, творця й бу- дителя, які в усі часи оберігали високу ідею соборності. Ця адекватна, дуже щира реакція на український світ і донині залишається дорогим та щемливим для мене спогадом. Усе значиме вкраїнське для них було близьким і святошним. Воно проявлялось у їхній позиції, світлих поглядах, чистих думках. Цього не приховаєш. Даруючи тоді воїнам та науковій бібліотеці МДУ книги, бачили з яким інтересом вони отримували нове видання, присвячене знаменитому українському актору й кінорежисеру Івану Миколайчуку (М. Лазарук: «Чорторийські марева-видіння»).

Мене підкуповували дуже щиросердні й ґрунтовні, громадянські й патріотичні виступи офіцерів-«азовців», в основу яких було покладено символ-назву Алли Горської «Душа без страху», імена інших великих борців України, які стояли на брамі захисту української культури, державності у нелегкі для України часи. Хоча й тоді було відчутно, що війна для них не припинялася ні на мить, із 2014-го.

Бо вже ввечері бійці «Азову» ховали свого побратима. Сотні воїнів при факелах прощались зі своїм бойовим другом. На березі моря вітром розносилися слова клятви, від якої кров застигала в жилах (не від страху, а захоплення). Нічого подібного у такому виконанні я ніколи не чув. Трохи пізніше це величне, урочисте, надзвичайно сильне та щире Слово став порівнювати з багатьма присягами та клятвами, що формально проголошувались різнорівневими депутатами, держслужбовцями... Відчуття неймовірної різниці в енергетиці слова, в честі обов'язку, в готовності жертвувати собою заради України та її Народу, у незборимій відданості та вірності Ідеалам Воїнів Української Соборної Держави. Тоді в Маріупольському драмтеатрі, виступаючи перед воїнами, молоддю, вражений побаченим та відчутим, сказав, що “азовці” є справжньою українською військовою аристократією. Аристократи Духу, Честі, Меча і Віри. З такими Воїнами Україна є і буде непереможною.

А потім усі разом - воїни «Азова», студенти, інтелігенція, громадськість ще тоді чудового міста Маріуполь захоплювалися прекрасною виставою місцевого драматичного театру. Хіба очікували всі ми, що невдовзі відбудеться такий страшний прояв диявольщини московських рашистів, які повністю знищать місто, як і цей чудовий театр, убивши тисячі його мирних жителів.

Так, відтоді минуло зовсім небагато часу і свою Клятву вони освятили героїчним чином захисників Маріуполя, України, вла- сною кров,ю, життям, незбагненною мужністю, якою сьогодні захоплюється вся Україна та Світ. Не знаю, на жаль, про долю тих багатьох світлих і сильних бійців (як і багатьох інших), обличчя яких мені тоді запам'яталися. Що з ними, як вони після двох місяців повномасштабної війни, героїчно захищаючи Маріуполь від нацистської орди московитів? Однак упевнений, що знаю про найбільш значуще. Що на межі надлюдських можливостей Вони свято виконують національну молитву Воїна, якою присягнули Україні, доповнюючи своєю героїкою й відданістю Українській ідеї ті вікопомні слова, написані на стіні в'язниці кров'ю лідером Організації Українських Націоналістів Осипом Мащаком (1936).

«УКРАЇНО, Мати Героїв, зійди до серця мого, прилинь бурею вітру кавказького, шумом карпатських ручаїв, боїв славного Завойовника Батька Хмеля, тріюмфом і гуком гармат Революції, радісним гомоном Софійських Дзвонів. Нехай в Тобі відроджуся, славою Твоєю опромінюся, бо ти все життя моє, бо Ти все моє щастя.

Задзвони мені брязкотом кайдан, скрипом шибениць в понурі ранки, принеси мені зойки закатованих в льохах і тюрмах, і на засланні, щоб віра моя була гранітом, щоб росло завзяття, міць, щоб сміло я йшов у бій так, як ішли Герої за Тебе, за Твою славу, за Твої Святі Ідеї; щоб помстити ганьбу неволі, потоптану честь, глум катів Твоїх, невинну кров помордованих під Базаром, Крутами, в Кінгірі і Воркуті, геройську смерть героїв Української Нації, Української Національної Революції - полковника Євгена Коновальця, Басарабової, Головінського, Шухевича, Бандери та славну смерть Дани- лишина і Біласа, і тисяч інших незнаних нам, що їх кості порозкидані або тайком загре- бані.

Спали вогнем життєтворчим всю кволість у серці мойому. Страху нехай не знаю я, не знаю, що таке вагання. Скріпи мій дух, загартуй волю, у серці замешкай мойому! У тюрмах і тяжких хвилинах підпільного життя рости мене до ясних чинів. В чинах тих хай знайду я смерть солодку, смерть в муках за Тебе. І розплинуся в Тобі я, і вічно житиму в Тобі, ВІДВІЧНА УКРАЇНО, МОГУТНЯ І СОБОРНА!».

Як дорогу мені реліквію зберігаю дарований офіцерами «Азову» цей текст воїнської присяги.

Адже ці воїни перейшли межі витривалості, жертовності, відданості, патріотичності. Саме вони створили неймовірно сильні й високі стандарти військового вишколу, підготовки для всіх армій світу ХХІ століття. Гадаю, що «Азов» став прикладом та взірцем боєздатності, “написавши” своєю кров'ю, професійною виучкою, духом, стійкістю досконалу академічну хрестоматію воїнської звитяги.

Варто нагадати, що «Азов» став тією єдиною українською військовою частиною, яка діє за стандартами НАТО у бойовому управлінні. Водночас він є тим військовим підрозділом, де діють звернення та звичаї українського націоналізму зразка УПА, коли за наказом українського командування воїни б'ються і вмирають, зберігаючи вірність присязі Українському народові.

Клятво-Слово АЗОВЦІВ є їх найсильні- шою зброєю. Оточені вже третій місяць ворогами, вони стали гідним взірцем Воїна Свободи. Наші нинішні та майбутні покоління українців мають виховуватися на цьому високому прикладі Мужності й Вірності, як найбільш сокровенному зарубку національної пам'яті.

Віримо, що такий дух є притаманним сьогодні для всього українського воїнства, Збройних Сил України, які здолають ненависних моzковських орків і своєю звитягою забезпечать мир для України та Світу. І тоді житиме Україна Відвічна, Могутня і Соборна!

27 квітня. Минув місяць відтоді, як президент США Джо Байден у Варшаві озвучив тезу, яка є визначальною не тільки для нас - «Україна надихнула весь світ. Ми живемо в епохуукраїноцентризму!».

Що означає така парадигмальна фраза? А те, що на Світ суттєво впливає Україна, україноцентризм. Глобальна політика почала обертатися навколо його осі. Неймовірно, але саме так. Війна остаточно показала хто є хто, які цінності сприймає цивілізація і хто насправді їх здатен захистити. Наше завдання - наповнювати та збагачувати цю ідею, яка стала універсальною в глобальному світі. Чинити так, як це роблять наші героїчні Воїни, Добровольці, що зуміли наповнити величезною морально- етичною енергією священне гасло «Слава Україні!».

Адже те, що ще вчора багатьма нашими (українськими) політиками, вченими, педагогами, митцями розглядалося з позиції «стидливого марксизму», сьогодні надзви- чай популярне серед президентів та керівників урядів різних країн. Тому нагадуємо всім, говорімо людству Правду, що не «руzькомірство», а саме Україноцентризм утверджується нині як національна та загальнолюдська вартість, сповідуючи Свободу, Гуманізм, Справедливість, Правду, Мир. А ще - ПЕРЕМОГУ! Над людожерною моzковщиною та кремлівським нацизмом.

Слава Героям, що мечем та вірою творять цю Божу справу!

7 травня. Сьогодні вночі варвари- моzковити ракетним ударом знищили Національний музей імені Григорія Сковороди. Не думав, не гадав, відвідуючи це унікальне місце живописної Харківщини (червень 2021 р.) в рамках міжнародного наукового українсько-польського форуму, що криваві руки кремлівських ординців дотягнуться й до цього світлого Миролюба. Однак, чого дивуватися. Адже в їхніх «чорних дошках» геноциду українців Сковорода записаний як «стратегічний об'єкт». Бо саме знищення національної пам'яті, української ідентичності є головним мотивом цієї людиновбивчої «спецоперации» бункерного тирана ХХІ століття.

Історія повторюється. Нищення сково- родинства характеризувало істинну самодержавно-царську, комуністично-більшовицьку та нинішню путінсько-неоім- перську ідеологію й практику, що люто боролись з цим духовно-інтелектуальним явищем українців у найскладніші періоди денаціоналізації, терору, репресій, голодомору - геноциду.

Проте кати так і не дочекались, не вдалося сатанинству торжествувати. Бо Дух Народу - незнищенний.

Для нас, українців, 2022 рік є не тільки датою жахливої війни, але й СКОВОРОДИ. Адже невдовзі, попри все, Україна та весь культурний, інтелектуальний, гуманний світ відзначатиме 300-річчя народження символу національної духовності, просвітництва, народності Григорія Сковороди. Відомий дослідник української культури І. Мірчук зазначав, що в цій унікальній особистості сконцентрувалися визначальні риси українського народу.

Створивши високо етичне світопочу- вання та світобачення, народний філософ і мудролюб, надихаючись від знаряддя Божого, залишив для нас у спадок цінність, яка є непідвладною вікам. Безупинна Боротьба Серця за Волю! Вона містилася в почуттях і діях. Бо «чи можна бути вільним, - запитував він, - без діла, без чину, без ко- ристи Людству?» (Чижевський, 1992).

Сьогодні Україна воює не лише за землю та волю, море та долю. Фронт пролягає через сковородинські цінності, які сформували частку культурного, психоментального образу української Людини. Вона на цей раз остаточно здолає ту неправду, коли моzковці впродовж століть намагалися вкрасти (для них властиво) це Ім'я, називаючи Його не інакше як «вєлікій русскій».

Але аксіомою є лише те, що ренесанс, відродження справжнього Сковороди відбудеться тільки в Соборній, Суверенній Державі-Україна. Бо тільки тоді уможливлюється реалізація ідеї великого природного дару - писати національну історію та культуру Душею рідного Народу, навічно позбавивши чужинців з кацапстану такого злодіяння. Вірмо, що вогонь Музею Сковороди не зранить української душі та віри, а зруйнує ненависне всім «руzькомірство».

А обпалений ордою Сковорода все гучніше нагадуватиме нам і зобов'язуватиме нас, українців, говорити Правдою зі своїм Народом. Бо де Правда там і Бог. А Божа справа обов'язково даруватиме Україні Перемогу!

9 травня. Сьогодні на одному кінці світу, що в болотах мокви, відбувся парад кремлівського мракобісся, на якому нацист пут- лєр цинічно «подякував» рашистам за вбитих, пограбованих і зґвалтованих мирних людей в Україні.

На іншому континенті очікується підписання президентом США Джо Байденом закону про ленд-ліз. Допомога Україні для досягнення спільної Перемоги над фашистською московією.

Протилежні цілі та цінності. Людина й диявол, Світло й темрява, Добро й зло. Таким «непричесаним» виглядає нині Світ.

І кожен українець, бажаючи Перемоги над московією, мусить долучатися до цієї доленосної місії. З найдрібніших справ складатиметься фундамент нашого успіху. Воювати, мурувати, творити, виховувати, любити... Заради України.

Запеклі бої на Сході та Півдні нашої держави, здійснюються варварські ракетні обстріли міст і сіл, а люди вибудовують плани на майбутнє. Як далі жити, якій бути Україні? Але очевидною є одна річ. Українці остаточно переконалися ціною непомірних жертв, трагедій та пролитої крові в головному - хто наш друг, побратим, а хто - ворог і недруг. Через покоління, на генетичному рівні, свідомо й підсвідомо передаватимемо заклик до Нації - ніколи з москви- ном, рашистом, московією, кацапстаном.

Зло московщини відповідно Закону Божого і Природи має згинути в пекельному вогні. Бо звірства та насильства «глубінного народа» позбавили нас права толерувати інші думки, почуття, бажання.

Хоча не лише справедлива помста визначає сутність нашого душевного стану. Українці, випереджаючи реальність, живуть світлими мріями. Це добре, що прагнення миру, відбудови особистого, загальнонаціонального, державного життя глибоко вмостилися в людських почуттях, емоціях, надіях, незважаючи на канонаду снарядів та бомб, сирени тривоги. Але найважче долати тривожні передчуття в очікуванні майбутнього. Адже в стократ різко збільшились загрози, виклики, проблеми, завдання. Нагальні й надскладні. Починаючи від сім'ї, побуту й до безпеки держави. Усе болюче, значуще. Серед цієї гами є особливий пріоритет, що не втрачає своєї значимості. Людський капітал! Бо саме людина за Конституцією є найвищою соціальною цінністю. Тож якою має бути якість цього «капіталу», як формувати надалі державну соціально-економічну, культурно-освітню, інформаційну, наукову, безпе- кову політику України, щоби забезпечити належний розвиток Людини, Суспільства, Держави, роблячи їх стійкими й конкурентоздатними в жорстоких умовах глобального світу?

Не знайдеться одразу відповідей для адекватної реакції. Тому затребуваним нині стає активний (не формальний) суспільно-державний діалог, особливо з професійними середовищами, не очікуючи завершення в Україні воєнного стану.

Адже громадянське суспільство також наділено правом та обов'язком висловлювати позицію щодо тем, які носять загальнонаціональний, регіональний, корпоративний характер, торкаються проблем національної безпеки.

Особливо інноваційного підходу потребують людинотворчі сфери освіти, культури, науки. Їх розвиток залежить від багатьох складників, починаючи з дуже тривожної демографічної ситуації, масової втікачки «мізків» і до бюджетної політики держави, областей, громад. Війна посилила гостроту питання. Навіть оптимальна науково- освітня політика не в змозі зупинити тенденцію скорочення вчителів, викладачів, учених. За чверть століття (після прийняття Конституції) в Україні відбулось різке зменшення учнів І--ХІ класів - понад 3 млн, спричинивши природну втрату студентів, викладачів вишів. Ситуація нині ускладнюється, адже в умовах війни 5,8 мільйонів українських громадян вимушено покинули країну. А цей демографічний удар не зупинити декларативними намірами та «реформами», оскільки його причини знаходяться у площині здорової соціально- економічної політики, міжнародної співпраці. Перспектива вимагає активної лю- диноцентричної політики, оберігаючи кожне життя українського громадянина, дорожачи талантами, вченими, освіченими фахівцями, митцями.

Бо навіть розрекламовані й створювані стартапи та технокластери зможуть стати ефективним інструментом тоді, коли вони не «замість», а «разом» із наукою опиратимуться на її потенціал. Так само «модним» менеджером не можна підмінити науковість, організацію наукової праці. Бо, поставивши науку на «госпрозрахунок», зробивши пріоритетом формальне «заробляння» грошей, наукові інституції перетворюються в комерційні установи. Не зовсім виправданою стала орієнтація на пріоритет прикладної науки з її «швидким» результатом, недооцінюючи (недофінансуючи) фундаментальну. Хоча, очевидно, перша без другої не відбудеться.

Війна з особливою силою окреслила проблему домінуючого чинника - високо- технологічного озброєння. Оскільки саме сучасна високоточна зброя здатна бути визначальним складником успіху в часи воєнного протистояння. Чим вища освіченість суспільства, ефективніша діяльність наукових, конструкторських установ, наявність надійних джерел фінансування, тим більше шансів створювати сучасну зброю. Належна підтримка науки державою та великим бізнесом має здійснюватися не тільки щодо наукових сегментів, працюючих на обороноздатність країни, але й суміжних напрямів та галузей, зокрема й гуманітарних. А тому не варто відроджувати післявоєнну Україну на пострадянських, позавчорашніх підходах. Осучаснення державної наукової політики зумовлене також нашими євроінтеграційними устремліннями, світовими стандартами ставлення до «розуму». Отже, галузь «наука» в державному бюджеті не може задовольнятися традиційно низькими показниками: 0,16% ВВП (2017 р.), 0,2% (2018 р.) чи 0,23-0,25% (в останні роки, напередодні повномасштаб- ного вторгнення роzіi). Адже західний світ, куди прагнемо, зорієнтований на якісно інші пріоритети. Для прикладу, Японія витрачає на науку близько 7% від ВВП, Швеція, Ізраїль - 4,5%. Неможливо мати успіх в світовій та регіональній змагальності, коли на одного українця друкуватимемо лише 0,3 книги (разом з підручниками), а Європа - 10-15! Оскільки практика засвідчує, що «ненаукові» країни знаходяться, зазвичай, у відстаючій компанії «третього світу».

Водночас просте збільшення не гарантує успіху. Необхідна стратегія науково- технологічного прориву, значно посиливши статус університетської науки та ефективність академічної, формуючи перспективне державне замовлення для науки згідно інтересів національної безпеки, принципів сталого розвитку.

Наукові інституції, насамперед академічні, мусять оцінюватися не за формальними ознаками «скопусних» різнодруків, про- плачених зубожілими науковцями, а за Ідеї, які затребувані суспільством, світом, галузевим чи корпоративним інтересом. Адже найбагатшою, прогресивною нацією є не лише та, що виробляє сучасні технології, але передусім та, що творить креативні ідеї. Зазвичай, такі держави створюють (відповідно запитам науки) й адекватні освітні системи. Одна із них, що поширена в світовій практиці, - освіта «4К»: Критичність, Креативність, Комунікаційність, Колективність (уміння працювати в команді). У цьому контексті Україна ще зберігає потенціал для інноваційного зросту. Адже війна показує високу функціональну здатність наших воїнів ефективно навчатись, швидко опановувати складні системи сучасної західної зброї.

Збереження та розвиток українців та ідей, талантів, науково-дослідницьких, культурних установ, архівів, бібліотек, результатів досліджень та винаходів стає злободенною і нагальною проблемою. У планах щодо відбудови України з допомогою світового співтовариства цей напрям має вважатися ключовим. Не слід забувати, що нинішня, ймовірно й наступні війни, носитимуть гібридний характер, адже відбуватимуться в різних формах і напрямах. Дуже виразним проявом (без метафор) характеру таких воєн, їх варварської всеосяжності є, наприклад, розстріляний рашис- тами пам'ятник Тарасу Шевченку в селищі Бородянка, знищення Національного музею імені Григорія Сковороди на Харківщині, історико-краєзнавчого музею в Іванкові з унікальними творами Марії Прийма- ченко, Драматичного театру Маріуполя, в якому загинули сотні жінок та дітей, грабіжництво новітньої Центральної аналітичної лабораторії в місті Чорнобиль, руйнування храмів та культурно-історичних пам'яток. Нацистські вандали здичавілої мос- ковії вбивають усе живе, духовне, людське. Навіть тоді, коли вже не відбуватиметься війна в її гарячій фазі, вона продовжуватиметься ними (допоки не згинуть) в гуманітарній, духовній, інформаційній, науково- освітній сферах. І як завжди, їм потакуватимуть «наші» доморощені колаборанти, зрадники, дрібні політичні служки, різномасті «толочкознавці» від науки, проповідуючи глибинність «єдінородства», частина журналістів-збоченців. Але на цей раз не вийде по їхньому, бо незабаром це сміття виметуть, дуже надіємося, назавжди з українського подвір'я.

Однак замало лише боротися проти зла московщини, необхідно скрізь і всюди, в усіх життєвих сферах, безперервно, гідно й переконливо утверджувати своє особисте, національне, державне «Я». Слід настійливо посилювати присутність України в світовому геополітичному та культурному просторі. «М'яка сила», культура, наука, мистецтво, освіта, спорт разом із високоте- хнологічною економікою мають стати кращими провідниками українського поступу. Ба більше, героїзмом наших Воїнів доведені до світу ті високі критерії щодо цінностей, якими варто послуговуватися Людству та Українському народові заради безпеки, прогресу, свободи.

Проте українська «впізнаваність» не є лише завданням зовнішньої затребуванос- ті, вона конче необхідна нам для внутрішнього розвитку людини, суспільства й держави.

Щоби народжувати, виховувати відданих Україні Воїнів, Провідників, Просвітників, Духівників; щоби Народ прагнув «чути себе українцями». Великими Українцями! Переможцями!

13 травня. Українська нація розтята «прірвою» ледь жила, говорила Леся Українка. Справді, колись народ легше було розділяти й роз'єднувати через відсутність власної держави. Політичний, культурний, етнографічний, історичний, світоглядний, конфесійний, національний чинники, своєрідності буття, розділеного кордонами чужинських держав, посилювали цей стан окремішності. Потрібно було знаходити провідників, виробляти ідеї, формувати свідомість мас, щоби вони відчули затре- буваність єдності. А ще більше - показати ймовірні шляхи, засоби, інструменти досягнення високої мети - «бути разом». Згадую загальне піднесення на початку 90-х років. А з цим й схвальні оцінки та самооцінки багатьох політиків та державних мужів про те, що вдалося «без крові» здобути Незалежність. Однак виявилося, що лише на деякий час. Сьогодні вже про цю оману ніхто не згадує. Бо дуже багато жертв принесено на вівтар української свободи, важким і трагічним є шлях Нації. Очевидно, завершення нинішньої війни також не гарантуватиме безхмарного майбуття України, допоки скнітиме, конатиме чи вегетувати- ме моzковська недоімперія. Не може бути інакше, коли поруч існуватимуть дві абсолютно протилежні суспільно-політичні субстанції.

Вільна Україна, яка прагне жити самостійним державницьким життям, утверджуючи дух свободи, демократії, справедливості та миру.

Тиранічна, вічно авторитарна моzко- вія, споконвічною хтивістю якої - упокорення та знищення ідентичності, державності українців.

Конфлікт, протистояння, війна між цими двома цілями мають екзистенційний характер, наділені полярними завданнями та абсолютно різною філософією існування. Причому вони настільки рельєфно відчужені, окреслені й реально стверджені в суспільній практиці, що виходять далеко за межі локального, національного, міждержавного, набуваючи планетарного звучання. Віроломна агресія кремлівського нацизму тільки підтвердила зазначене. Справді, за канонадою бомб, ракетних ударів чується і проглядається передусім війна цінностей. Між гуманізмом і вандалізмом.

У книзі Поля Сартра «Екзистенціалізм - це гуманізм», виданій у Франції одразу ж після другої світової війни (1946 р.), дуже добре «перекладається» означене на сучасні реалії, оскільки пояснює з одного боку мету і сенс олюдненого (гуманізованого) існування світу, з іншого - причинність його варваризації, морального падіння.

Проте є одне місце в цій роботі, яке по особливому підкреслює сутність та ідеологію цього злочинного дійства, що нині відбувається на теренах України. Сартр згадує написане достоєвzьким, що «якщо бога немає, то все дозволено». Насправді, це і є стрижневим пунктом «руzькомірського екзистенціоналізму», філософією існування цієї рашко-імперії зла, цього «занедбаного» (Хайдеггер) та покинутого Богом народу. Бо якщо для такого, хмелем зарослого народу, не існує нічого святого, а гундяєвсь- ким «православием» лише прикривають свою душевну ницість, тоді на передній план вступає «цінність» уседозволеності - загарбувати, уярмлювати, вбивати, ґвалтувати і при цьому безперестану брехати. І на цій гріховній дорозі такому занапащеному диконародцю немає на що опиратися - ні на себе, ні на інших. Його злочинам немає виправдань, але вони й цього не потребують, як і покаяння, щоб звільнитися від гріхів та отримати прощення, бо для «бо- гообраних» руzьких якраз бога (за достоєв- ським) таки немає.

Висновки. Війна йде не між цінностями, бо в безбожних вартостей немає. Це - борня людського, Божого з антихристом, зі злом, що обезлюднене, бездуховне, здичавіле. Боротьба за цінності тільки з боку України та цивілізованого світу. Бо моzковсь- ка військова агресія ґрунтується на ідеології та пропаганді нацистського, людинена- висницького зразка і вироблена своїми ж інтелектуалами, що представляють вєлі- кую культуру на кшталт достоєвських, пушкіних, бєлінських чи сучасних міхалко- вих... Отже, лише здрібнілі малороси чи колаборанти (а їх чимало) можуть жалкувати, коли з національно-культурного, освітнього, інформаційного простору України викидатимуть подібні імена, пам'ятники, імперську «культурну» спадщину.

За цих обставин далеко недостатніми є потуги з боку частини «патріотичних» політиків, журналістів, блогерів, інтелігенції, чимдуж озвучуючих важливе, але вже звичне - «руzькій корабль пішов*****!». Оскільки від «передніх рядів» нація чекає значимішого. А воно міститься в простій аксіомі - руzькая культура, гундяївська церква, московський язік, кремлівська політика, глубінний народ, сакрально-брехлива історія «отєчєства» разом з іншою мерзотністю мають іти (негайно!) навздогін за своїм ко- рабльом-мертвяком. Ці метастази, що пробували задушити національний організм, мають бути остаточно вирізані. Але за цим кроком мусить відбутися не менш радикальний і державницький чин. Конче важливо «викинути» з України на смітник усіх до єдиного підтримувачів цієї рашистської ідеології моzковії, які непоодиноко засіли (як на «апостольських ристалищах») передусім в інституціях, що виховують українську націю.

В іншому разі, коли не зважатимемо на це, до нас знову причепиться (надовго) з усією силою стара-нова пандемія малоро- сійства. Цей агресор такий же страшний і небезпечний, бо він серед нас і в нас, у душах багатьох наших «землячків».

Україні конче потрібна не лише сильна «військова аристократія», а й потужна національно свідома еліта в усіх сферах життєдіяльності. Діяти слід швидко й успішно. Теза М. Драгоманова (1915) «робіть те, що можна при теперішніх обставинах для того, щоб наша національна свідомість не вмерла» годилася лише для бездержавних українців.