Маркіян Шашкевич – зародження національного культу (1862–1879)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України

Маркіян Шашкевич - зародження національного культу (1862-1879)

Володимир Пашук,

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, відділ нової історії України

м. Львів

Анотація

Актуальність запропонованої теми зумовлена важливістю цього суспільного інституту та відсутністю відповідних досліджень. Відтак, метою є: з'ясувати процеси, дії, пов'язані із зародженням національного культу М. Шашкевича, та розкрити його сутність. Для цього вирішено низку завдань: простежено відповідні дії, їх характер, тенденції, окреслено визначальні складові частини цього явища та значення для суспільного розвитку.

Відтак предметом дослідження є дії, заходи тогочасних галицьких поступових рухів, передовсім народовців і Товариства «Просвіта», спрямовані на вшанування постаті, діяльності, а відтак зародження національного культу Маркі - яна Шашкевича; об'єктом - націотворчі процеси та український громадсько-політичний рух в Галичині, орієнований на формування модерних суспільних інститутів.

З'ясовано процес зародження і творення цього важливого суспільного інституту, який охоплював період 1862-1879 рр. і поділявся на два етапи - 1862-1867 та 1868-1879 рр., в якому народовці здійснили перші кроки й дії щодо вшанування пам'яті «Будителя Галицької Русі».

Методичну базу склали методи: опису, аналізу, синтезу. Відсутність історіографії зумовила важливість джерел, якими стали тогочасні народовські видання та Протоколи Товариства «Просвіта».

Ключові слова: о. Маркіян Шашкевич, галицькі народовці, національний культ Маркіяна Шашкевича, формування української модерної нації, Товариство «Просвіта», Галичина ХІХ ст.

Abstract

Volodymyr Pashuk

Markiyan Shashkevych - the birth of a national cult (1862-1879)

The importance of the topic is relevant due to the importance of the social studies and lack of research. The main goals are: to find out the processes, actions associated with the emergence of the national cult of M. Shashkevych and to reveal its nature. The relevant actions have been traced as well as its character, trends and the defining components of this phenomenon and importance for social development have been outlined.

The subject of research is: the actions and measures of the Galician gradual movements (for instance, populists and the «Prosvita» Society), aimed at honoring the figure, activities, and the birth of the national cult of Markiyan Shashkevych. The object of research is: nation-building processes and the Ukrainian socio-political movement in Galicia focused on the formation of modern social institutions.

The methodological base consisted of description, analysis, synthesis. The lack of historiography determined the importance of such sources as the popular publications of that time and the Protocols of the «Prosvita» Society.

The process of origin and creation of this important social institution is clarified. It covered the period of 1862-1879 and was divided into two stages: 1862-1867 and 1868-1879, in which the populists took the first steps and actions to commemorate the «Awakener of Galician Rus».

The result of the study. Based on the analysis of the presented data, it was found out that the emergence of the cult of M. Shashkevych as a national phenomenon involved a number of components:

1) The formation of the ideological basis, which included the creation of a cult image, hence the official attention to this figure and its separation from other prominent people, expressing their sympathy, appreciation of his personality and his activity, addressing to the figure as to a indisputable moral authority in defending their views and actions and as a defining example to follow;

2) Organization of public musical and poetic evenings, which meant the spread of this institution in the elite environment and part of the society;

3) Giving the figure of M. Shashkevych a social scale. He was interpreted as a poet-writer, creator of a new folk (national) literature, and most importantly, as a public figure who determined the national direction of Galician progress. This meant a movement for the implementation and realization of his ideas, ideological positions, which was done by the creators of the cult.

Keywords: Markiyan Shashkevych, Galician populists, national cult of Markiyan Shashkevych, formation of the Ukrainian modern nation, «Prosvita» Society, Galicia of the XIX century.

Основна частина

Вступ. Ім'я о. Маркіяна Шашкевича - чільного і незламного представника «Руської Трійці» - широко відоме в цілому світі і українцям, незалежно від їх місця проживання, і представникам інших народів. Іменем подвижника народного напряму в громадсько-політичному русі Галичини й винахідника «Читанки» названі вулиці, споруджені пам'ятники, твори видаються і вивчаються у школах, життя й творчість є предметом постійних наукових зацікавлень вітчизняних і зарубіжних науковців, організовуються заходи із вшанування пам'яті. Відтак виникає закономірне запитання - а що зумовило таку особливу увагу й відзначення цього видатного галичанина? На перший погляд відповідь зрозуміла й очевидна - тому, що був створений національний культ особистості Будителя Руси. Однак питання, що таке національний культ, коли і як він створювався - залишається до сьогодні вповні нез'ясованим. Відповідно саме на цьому питанні, що відповідає науковій зацікавленості й підходам, буде зосереджено окрему дослідницьку увагу в нашій розвідці.

Історична сутність окресленої теми зумовлена важливими, базовими процесами, характерними для європейських народів ХІХ ст., у т. ч. й для українців, пов'язаних із зародженням модерних націй, які визначили складний багатовимірний рух, що сприяв трансформації етносу в національне суспільство та спричинив появу відповідних новій епосі атрибутивних інститутів. Їх творення залежало від зрілості й зусиль самих народів та, насамперед, їхніх еліт. Відтак, тогочасні рухи безпосередньо стосувалися зародження національних культів, що складали особливий вид шани та возвеличення особистостей, героїв, які своєю діяльністю, життєвою позицією сприяли започаткування та розвитку нового періоду в історії. Вони ставали базовими духовно-інтелектуальними основами, моральними опорами для тогочасних народів у їхньому історичному поступі. Українці, будучи складовою частиною загальноєвропейських рухів, починаючи із 60-х рр. ХІХ ст., приступили до формування власних національних культів, які були особливим виявом шани двом видатним особистостям - Тарасу Шевченку й Маркіяну Шашкевичу.

Актуальність окресленої теми зумовлена тим, що, незважаючи на її важливість і значимість для розуміння характерних для другої половини ХІХ ст. суспільних процесів вітчизняної історії, вона не вивчалася й навіть не визначена і не сформульована як окрема дослідницька тематика. Про це свідчить той факт, що багаточисельні публікації, в яких поважні й відомі автори оприлюднили результати своїх важливих і ґрунтовних студій, стосувалися вивчення життя й діяльності представників «Руської Трійці», у тому числі й Маркіяна Шашкевича, однак тематика зародження й сутність національного культу галицького просвітника як суспільного інституту, у т. ч. й пов'язані з цим процеси, не стали ні предметом зацікавлення науковців, ні безпосередньою тематикою їхніх досліджень. У цьому контексті можемо відзначити лише публікацію В. Гориня [1, с. 127-132], який досліджував постать о. М. Шашкевича й звертав увагу на окреслення дій, спрямованих на його вшанування, зокрема й на творення культу. Однак хоч і торкався питання характеру цього інституту, все ж, вказував на «культ поета». Крім того, навів окремі приклади започаткування такого вшанування в Галичині, при цьому не вказав, в чому саме полягає їх відношення до культу.

Відтак історіографія теми, незважаючи на значний дослідницький доробок стосовно постаті о. М. Шашкевича, його життя й діяльності, не представлена жодною публікацією, в якій було б комплексно розкрито взаємопов'язані питання, тобто в яких було б з'ясовано саме процес зародження, його атрибутивні складові частини та сутність національного культу чільному представникові Руської Трійці - як важливого суспільного інституту, характерного для європейських народів ХІХ ст.

У нашій розвідці увага зосереджена саме на з'ясуванні дій, процесів, пов'язаних із започаткуванням творення цього, атрибутивного для ХІХ ст., явища. Відповідно, це дослідження повинно заповнити існуючу прогалину в українській, й не тільки, історіографії.

Відтак, метою дослідження є: з'ясувати процеси, дії, пов'язані із зародженням, та розкрити сутність національного культу М. Шашкевича.

Для досягнення цього необхідно вирішити низку завдань:

* простежити дії галицьких народовців й Товариства «Просвіта», що зумовили започаткування процесу творення культу, виявити та систематизувати факти, що засвідчили зусилля, направлені на вшанування, визначення значимості та величі М. Шашкевича;

• окреслити їх характер та тенденції;

• з'ясувати й виокремити атрибутивні, визначальні складові частини цього явища;

• окреслити суспільний характер процесу й внесок ініціаторів творення національного культу М. Шашкевича та значення для розвитку краю.

Отож предметом нашого дослідження є дії, заходи тогочасних галицьких поступових рухів, їхніх інституцій, передовсім народовців і Товариства «Просвіта», спрямовані на вшанування постаті, діяльності, а відтак зародження національного культу Маркіяна Шашкевича; об'єктом - націотворчі процеси та український громадсько-політичний рух в Галичині, орієнований на формування модерних суспільних інститутів.

Джерельна база є визначальним й основним чинником, за допомогою якого було проведено наше дослідження. Це: народовські видання 60-70-х рр.: «Вечерниці», «Мета», «Правда», а також Фонд Товариства, «Просвіта», що міститься у Центральному Державному історичному архіві України, м. Львів (Ф. 348. Оп. 1. Спр. 7628).

Основна частина. Окреслюючи сферу наукових пошуків, необхідно, передусім, відзначити, що важливу й визначальну роль у творенні спочатку корпоративного, згодом національного культу Маркіяна Шашкевича в Галичині відіграли, передусім, народовці й Товариство «Просвіта», а також інституції, пов'язані з цим новим у 60-х рр. ХІХ ст. громадсько-політичним угрупованням. Вказаний процес, що охоплював час від 1862 до 1892-1893 рр., мав два періоди - зародження та формування. Ми зупинимось на першому з них, що припав на 1862-1879 роки й простежимо перші кроки, з'ясуємо, завдяки яким діям відбувалося вшанування пам'яті «Будителя Галицької Русі», що лягли в основу культу, та окреслимо участь у ньому представників молодшого покоління національних діячів краю.

Враховуючи відсутність відповідних історіографічних праць для дослідження вказаної теми, особливу важливість складає джерельна база: тогочасна народовська періодика - «Вечерниці», «Мета», «Русалка», «Нива», «Правда» - 1867-1880 рр., а також «Протоколи засідань Виділу «Просвіти» за 1868-1880 рр. Факти, що містяться у вказаних матеріалах, дають змогу простежити події, пов'язані з іменем М. Шашкевича в їх хронологічній послідовності. З цією метою ми опрацюємо, систематизуємо й проаналізуємо всі згадки про цього видатного галицького діяча і в періодиці, і у «Протоколах» просвітнього Товариства.

Початковий період зародження цього важливого суспільного інституту можна розділити на два етапи. Перший з них - 1862-1867 рр. - характеризувався зверненням у народовській періодиці особливої уваги на постать цього видатного галичанина й первинне формування основ ідеології культу та перші спроби його відзначення. Другий етап - 1868-1879 рр. - позначений долученням до процесу вшанування організацій народовського спрямування, головно Товариства «Просвіта», які влаштовували публічні, присвячені пам'яті поета, музично-поетичні вечори, чим сприяли трансформації започаткованого у 1862 р. корпоративного явища в національний культ, й завершили зародження цього загальнонародного, характерного для модерних процесів, прояву.

Представники нового громадсько-політичного угруповання, яке зародилося завдяки галицької молоді у 1861 р., на суспільній арені заманіфестували свою екзистенцією виходом у лютому 1862 р. власного першого часопису «Вечерниці», почали, серед іншого, формувати пантеон національних лідерів, які заклали духовно-ідеологічні основи цього руху. Першим в цьому пантеоні національних лідерів був Т. Шевченко, вшанування якого вони започаткували із перших днів свого існування шляхом популяризації його творів та відзначенням пам'яті Богослужіннями та напівлегальними музично-поетичними вечорами. Другим, хоч не так широко, кого почали відзначати як видатного національного діяча, був М. Шашкевич.

Вперше ім'я «Будителя Галицької Русі» у першому народовському часописі «Вечерниці» за 7 червня 1862 р. прозвучало у вірші його сина п. н. «До мого батька» [2, с. 145]. У римованих рядках син звертається до вітця із закликом допомогти відстоювати народну справу, що було відгомоном тодішньої боротьби народовців із москвофілами. Ідею цього поетичного твору відображали наступні рядки:

«Хоч раз зведи головоньку;

Щоби схаменулись, - щоби іздригнулись До рідної Неньки назад повернулись,

Друга публікація, присвячена славному сину Галичини, вийшла у наступному 20 числі «Вечер - ниць» за 14 червня 1862 р. Вона складалася із вірша М. Шашкевича «Над Бугом» з передмовою і післямовою [3, с. 153]. У першій з них, під назвою «Найдений скарб», зазначено, що цей вірш вдалося «найти і виратовати з вічної пропасти», а далі поміщено сам твір, із зазначенням: «Утишків, 13 маїка Маїк -- народна назва місяця вересня.1838 р.». Після нього йшла післямова К. Климко - вича, в якій уперше висловлено ставлення народовців до М. Шашкевича та виражено перші оціночні судження, які були і виявом шани, і водночас проявом перших кроків щодо формування культу «Будителя Галицької Русі».

Спочатку автор, характеризуючи віднайдену поезію, висловив їй високу оцінку: «А яка люба та гарна; як вона якось по-рідному із серця пливе, мов тая річечка, над которою вона викохана, що так і чуєш серцем: що то - своє!».

Далі, відзначаючи особливу цінність вітчизняної поезії, вказав, що викладені у ній почуття передаються читачеві, і що це, можливо, лише тоді, коли читаєш свого поета, бо твори «не-наших поетів» (згадано героїв Д. Байрона, які, як відомо, переживали тугу, життєві розчарування) не спроможні так вразити нашого читача, як свій рідний, бо вони, як випливало із міркувань, чужі, тому «ти не бачиш в них своєї істоти, не чуєш своєї народної поезії». Після того вказав, як чинник важливості, на якість читача, який спроможний належно сприймати свою поезію, виражені в ній переживання, а душевні порухи можуть бути «тільки тоді, коли ти ще маєш змисл для народної поезії, тільки тоді, коли душа твоя ще буде чиста, руська, тілько тоді руська душа у тій душі твоїй wszystkie dzw6nki jej poruszy, як сказав… наш півець Маркіян».

У завершальній частині своїх роздумів автор окреслив передумови, які уможливили творити саме такого високого рівня поезію - «півець наш по - розумів руську народну пісню, тай умів такою піснею по-під небеса задзвонити». Далі К. Климкович звернув увагу і на підстави, за якими М. Шашкеви - ча необхідно високо цінувати як поета: «Всі ознаки і ціхи, которими велична й красна ся душа наша руська - которими дише випливаюча з руської душі пісня руська - те знаходимо і в отсій пісні нашого Маркіяна». На основі цього автор коментарів наголосив, що «наш Маркіян був справжній поет, - був один з тих, за котрих говорив Гете, що вони кожний: Ich singe, wie der Vogel singt… [Я співаю, як птах співає]». На завершення К. Климкович вказав на цінність віднайденого твору для того часу, оскільки ця «пісня для нас - великий скарб, бо вона знайшлася під отсю пору, коли нам ясною стала ідея правдивої, живої, народно-руської літератури, над котрою тепер нам діло», і що Маркіян Шашкевич «в Галичині був перший, що піймив гадку правдивої, живої, народної словесності руської» [4, с. 154]. Головні ідеї цього першого народовського пошанування полягали в кількох базових тезах: М. Шашкевич свій, рідний, справжній поет, обдарований, талановитий, спроможний промовляти до самої душі читача і знаходити в ній відклик, а також перший, хто зрозумів вагу народної мови й запровадив її в літературу. Відтак це стало підставою для вираження шани постаті визначного галичанина.

Зрозуміло, що публікація поезії стала приводом для вираження оцінки, значення і вірша, і її автора. Високе поцінування думи («люба», «гарна») зумовлювалося тим, що вона «своя». Такий самий критерій застосований і до оцінки її автора, оскільки він «свій» та, володіючи талантом, зрозумів народну пісню, яка виражала саме народну душу, що стало основою для творення саме своєї народної поезії, що недоступне чужим поетам. Відзначена й суспільна вага поета, тому що він зрозумів важливість саме народної словесності, яку прагнули розвивати представники молодшого покоління галичан та здійснили перший у цьому крок. Відповідно ця післямова К. Климковича, в якій вперше виокремлено М. Шашкевича із середовища майстрів поетичного слова як особливого, талановитого, свого, народного поета, який зрозумів важливість народного чинника, яку почали розвивати представники національно-демократичного напряму, стала важливим проявом, який заклав основу для формування культу.

Наступне звертання до імені чільного представника «Руської Трійці» знаходимо у 33 числі «Вечерниць» за 13 вересня цього ж року. У звернені до передплатників [5, с. 288], вміщеному наприкінці номера, зазначено, що ходять чутки про перешкоди, які чиняться передплаті цього народовського часопису. Зокрема, як вказано, недоброзичливці закидали недоречність використання народної мови у виданні. Для спростування закидів і на підтримку власної «народно-мовної» позиції редакція навела такий аргумент: «На довід сього запитаємо лише, хто учив пок. Маркіяна [Шашкевича], Н з Николаєва, Мо - гильницького, Вагилевича, Головацького і і[нших], аби пристали до народного, а не до чужого, а нам хто указував взятися до тої самої гадки, хоть у школі що іншого учили? - отвіту на се не треба».

Останню згадку імені М. Шашкевича у цьому часописі знаходимо у 13 числі від 4 квітня 1863 р. Тут у рубриці «Літературні вісті» у матеріалі п. н. «Де-що за переводи староруської пісні «О полку Ігоревім» на живе народне слово» сказано, що у попередньому виданні вже опубліковано частину цього твору «Плач Ярославни» в перекладі Т. Шевченка. А наприкінці статті зазначено, що «не тільки Тарас переймався за перевід дорогого того пам'ятника; і покійний Маркіян Шашкевич переложив єго. Виділи ми той перевід в приватних руках; виготовлений він щирою і доброю прозою. Може, й з того переводу подамо колись яку частину на суд громаді» [6, с. 107-108].

Як свідчить наведений матеріал, це були хоч і невеличкі за обсягом згадки імені видатної особистості, однак у них виражено високу оцінку талановитого земляка як визнаного авторитетного діяча, позиція якого, поряд з іншими сподвижниками у використанні народної мови в літературі, була підтвердженням доцільності та правомірності такого чину. Також на цінність його творчої спадщини вказано в останньому матеріалі, в якому згадано переклад твору «О полку Ігоревім», який планували опублікувати згодом.

Щодо наступних трьох народовських видань - «Мета», «Русалка», «Нива» - ім'я М. Шашкевича згадано лише у першому з них. У четвертому номері цього часопису за 1865 р. у статті «Галицько-Руська Матиця і її ціль» значну увагу звернено на потребу застосування народної мови у літературі. Для обґрунтування такого важливого положення автор спирався на міркування тодішніх авторитетів. Спершу зазначивши, що Максимович виступав за це, далі наголошено, «що так гадали і наші письменні люде, доказом того всі книжки, видані в сорокових літах, як: «Галицькі приповідки», «Вінок», «Зоря Галицька» в початках, і т.д. Так писали і пишуть Шашкевич,

Устиянович, Левицький, Могильницький, Лозин - ський, так писав і п. Я. Головацький» [7, с. 113].

Друге і останнє звертання до імені «Будителя Галицької Русі» у «Меті» вміщене у 18 номері за той самий рік. У рубриці «Новинки» повідомлено читачів, що з наступного року буде виходити новий літературний часопис «Русалка». Вказано, що «назва «Русалка» пригадує нам «Дністровую Русалку» покійного Маркіяна Шашкевича, а та ж сама назва означує найлучче з[а] мір і характер нової газети» [8, с. 558]. Хоч ці звернення до імені цього видатного галицького діяча, як і попередньо, були лаконічними, однак і в них виражено шанобливе ставлення та авторитетність й поцінування особистості.

До зародження культу долучився на той час і відомий народовський часопис «Правда», що почав виходити з 1867 р. В його 11 числі у статті Я. Чорного «Значінє етимології» М. Шашкевича поставлено в один ряд із видатними європейськими й українськими письменниками. Говорячи про природний хід розвитку літератури та про важливість у цьому вродженого таланту, й про зміни, які відбулися у тому процесі, автор зазначав, що «нема вже у німців Шіллерів, Гетих, Гердерів, нема у нас Основ'яненків, Шевченків, Шашкевичів, бо не заступить природної сили творчої суха ерудиція, уміючи аналізувати, а не творити» [9, с. 88].

Наведені факти дають підставу з'ясувати, якими були перші кроки щодо вшановування видатного галичанина. Насамперед вони, щоправда, дещо стихійно, започаткували процес створення культу виокремленням цього діяча у своїх часописах як видатної постаті. Загалом у народовській періодиці 1862-1867 рр. до імені М. Шашкевича звертаються у семи номерах (чотири - у «Вечерницях», два - у «Меті», один - у «Правді»). Із них матеріалів, безпосередньо присвячених Маркіянові, було лише два, інші п'ять - згадування цього чільника «Руської Трійці» в статтях, які стосувалися тогочасних подій, пов'язаних із суспільно-політичною ситуацією у краї. Це: опертя на постать «Будителя Галицької Русі» у боротьбі з москвофільством, друк його поетичного твору та згадка про здійснений ним переклад «Слова о полку Ігоревім», а також визнання, що це «свій», «наш», «справжній поет», перший, хто зрозумів вагу народної мови. Крім того, народовці покликалися на авторитет видатного поета та його сподвижників у відстоюванні справи застосування народної мови у літературі й маніфестували свою позицію, за якою вони вважали себе продовжувачами ідеї, започаткованої «Русалкою Дністровою», а також возвели М. Шашкевича в ранг видатних творчих особистостей сучасності через поставлення його в один ряд із чільними європейськими й українськими письменниками.

Ці, хоч і малочисельні факти, засвідчили, що в той час молоді галицькі патріоти здійснили лише перший крок до зародження культу вихідця із Підлисся через започаткування творення ідеологічної основи його вшанування. Вже у перших своїх часописах вони виокремили його як видатну постать, частково окреслили його внесок у розвиток літератури, оскільки він був першим, хто запровадив народну мову в красне письменство, й визнали його своїм ідейним попередником, особистістю, яка впливала на суспільний розвиток, й духовним авторитетом, чим намагалися подати його як діяча національно-демократичного напрямку. Також у періодиці започатковано й перші форми вшанування, що виражалися у звертанні до постаті Маркіяна як до моральної опори у відстоюванні народовських ідейних позицій, зборі й популяризації творчої спадщини, стверджуванні його особливої ваги у долі Галичини. Все це свідчить про перші, спровоковані тодішніми обставинами, несистематичні кроки, спрямовані на започаткування культу М. Шашкевича. Однак вони заклали основу для майбутнього ширшого вшанування цієї постаті.

Відповідно, тодішній галицькій молоді вдалося сформувати основи лише корпоративного культу своєму видатному землякові, які не набули значного розвитку й не набрали широкомасштабних заходів у цьому процесі. Відтак стверджувати про зародження самого культу немає підстав. Це відбулося у наступному етапі, що охоплює період від 1868 до 1879 рр. Тоді вшанування пам'яті талановитому поету набуло нових рис і нової вищої якості. Створені в той час легальні народовські громадські організації долучилися до цього процесу, серед іншого, організовуванням музично-поетичних вечорів, які вони влаштовували почергово, та продовженням, хоч і спорадичним, але ґрунтовнішим формуванням ідеологічної основи культу першого галицького народного поета.

Першими, хто організував величаве відзначення роковин представника «Руської Трійці», була віденська «Січ» - перша легальна організація галицьких студентів-народовців, заснована у Відні 1868 р. Після затвердження статуту «січовики» у березні провели установчі збори, на яких вшанували і пам'ять свого визначного земляка. Про цю важливу подію інформувала «Правда» у рубриці «Допись» в матеріалі «(З Відня) (Закладання «Січи». Поминки за Маркіяном Шашкевичем)», де вказано, що «у п'ятницю 1 (13) марця святкувало руське Товариство «Січ» свої закладини і поминки Маркіяна Шашкевича в салі «Під трьома ангелами» о 8 годині з вечера». Зазначено, що на заході були присутні представники студентських слов'янських товариств Відня. У виголошеній промові перший голова «Січі» Н. Вахнянин, наголосивши на потребі просвіти народу, високо оцінив постать М. Шашкеви - ча й окреслив його внесок і значення для галичан. За його твердженням, «ми святкуємо, браття славяне, пам'ять його тому, бо він і перший був, що пробудив галичан до питомого руського життя, перший, що дав нам по суті чародійні звуки рідного слова, перший, що витичив дорогу, якою нашій літературі прямувати, перший, що вирвав нас із рук ляцтва, котрому ми, туй-туй жертвою уже не стали». Цього вечора, після хорових співів «виголосив п. Л-а вірш у пам'ять Маркіянові» [10, с. 132]. Як можна зрозуміти, це було перше публічне вшанування основоположника народного напряму в словесності в нашому краї у форматі музично-поетичного вечора та ще й за участю слов'янських товариств, що надавало заходу міжнародного характеру, а також і було першим викладом, менш-більш цілісного погляду на постать ідеологічного попередника народовців.

У цьому ж році «Правда» у 21 числі від 21 (8) червня 1868 р. знову звернула увагу на особистість видатного земляка. У рубриці «Допись» в статті п. н. «(З над Дністра) Ще дещо про «Руську Читанку» А. Торонського» автор, оцінюючи вказане видання, звернув увагу на необхідність кращого знання історії нашого красного письменства. У короткому огляді витоки нової літератури у Наддніпрянщині пов'язав з І. Котляревським, Гулаком-Артемовським, Г. Квіткою-Основ'яненком, Т. Шевченком, а в Галичині на чільне місце поставив М. Шашкевича, який, за висловлюванням автора, «засвітив наче ясний місяць… на темнім галицькім небі. Послухавши руської народної пісні, він перший виголосив поетичні твори народним складом і ладом». Згадав також і про «Руську Трійцю», і про «Русалку Дністрову». При цьому зауважив, що після смерті М. Шашкевича його товариші не змогли продовжити розпочату ним справу. А наступники під проводом Д. Зубрицького почали заперечувати придатність народної мови для літератури і писали російською. Також наведено цитати висловлювань Д. Зубрицького, в яких той зверхньо, з погордою трактував мову галичан [11, с. 250-252].

В наступному числі «Правди», продовжуючи рецензування «Читанки», спочатку було зазначено, що наведена в ній біографія винахідника цього навчального посібника є недостатньо чіткою для розуміння суті поета. Крім того зазначено, що надто мало вміщено у ній його творів (7 оригінальних творів і 4 переклади). Поряд з цим поінформовано, що переклад Євангелія, здійснений М. Шашкевичем, знаходиться «в одного із львівських крилошанів». Заслуговують на увагу наведені в публікації оціночні судження щодо постаті поета: «Писатель такої ваги, один із найбільших талантів у галицько-руській літературі» [12, с. 264].

Наступного року подібний за характером спосіб згадування імені цього видатного галичанина вміщено в рубриці «Всячина» у критичній статті, спрямованій проти ненародної мови «Слова». У цьому зв'язку вказано, що «сильніше, чим коли-небудь, домагаєся наша образована публика, щоб «Слово», або цілком перенеслося на московську почву язикову, або завернуло до того язика, яким у нас видавано «Зорю», «Галичо-руский Вістник», яким видаються додатки до «Слова», яким писали Шашкевич, Устиянович, Могильницький, Федькович і. д.» [13, с. 120]. Тут, ім'я М. Шашкевича і його сподвижників й наступників використано як історично духовну опору у відстоюванні народної мови у періодиці й боротьбі із тогочасним «язичієм» «Слова».

В той час до започаткування культу видатного галичанина долучилося і засноване наприкінці 1868 р. Товариство «Просвіта». Вперше ім'я чільного представника «Руської Трійці» прозвучало на засіданні Виділу 23 вересня 1871 р. Тоді Н. Вахнянин запропонував «купити манускрипт Маркіяна Шашкевича (Євангелії в руськім язиці) для Просвіти на власність, за котрий манускрипт жадає властитель 50 зр.». Крім ухвали про купівлю було також вирішено для майбутнього друку цього рукопису «розпочати складку, і написати завізванє» [14, с. 67]. А на четвертих Загальних зборах Товариства повідомлено про здійснення цієї «купівельної» операції [14, с. 78]. Ці дії, спрямовані на збирання праць, свідчили про увагу просвітян до творчої спадщини видатного галичанина, хоч ширших заходів щодо відзначення його пам'яті в той час не відбувалося.

Через чотири місяці, 27 січня 1872 р., на черговому засіданні Проводу за пропозицією Ю. Романчука було вирішено «обходити сего року також і пам'ять Маркіяна Шашкевича, а то на дни 7 (се - мого) Липця» [14, с. 74]. Слово «також» означало відзначення пам'яті свого земляка поряд із вшануванням Т. Шевченка, яке «Просвіта» влаштовувала систематично, починаючи з перших років свого існування. Це рішення було продубльоване на засіданні Виділу 1 червня 1872 р. ухвалою, за якою «Виділ рішив урядити відчити на вечер в пам'ять Маркіяна Шашкевича дня 7-го липця - в салях «Бесіди» [14, с. 83]. На наступних кількох засіданнях обговорювалися плани щодо організації цього заходу.

На черговому зібранні проводу (15 червня 1872 р.) Виділ просив Верхратського підготувати виступ (лекцію) на цей вечір пам'яті [14, с. 84]. На іншому засіданні від 22 червня виділено на цей захід кошти - «квоту 20 до 30 зол. р. і [ухвалено] запросити панів Вахнянина, Устияновича, Романчука, Шашкевича, Підляшецького до Виділу урядити той вечір» [14, с. 85]. На наступній нараді дискутувалося питання місця проведення заходу, зокрема вказувалося на приміщення «Руської Бесіди». Крім того зазначено, що «Відчит пана Верхратського о вулканах має - ся відбути на вечері Маркіяна на коли ніхто з відповіднійшов працьов не зголоситься. Рішено просити п. Чвертацкого і Вітошинського щоби [захід] закінчився співом» [14, с. 85]. До популяризації майбутнього вечора долучилася і «Правда», яка у третьому числі за цей же 1872 р. у рубриці «Новинки» подала інформацію про засідання Виділу Товариства від 1 (20) травня, на якому було ухвалено проводити публічне вшанування пам'яті. А в наступному повідомленні вже зазначено, що цей захід відбудеться «в комнатах «Бесіди руської» і що його організацією займається Провід «Просвіти» [15, с. 142-143].

Про перебіг подій інформувала «Правда» у ч. 4 за 1872 р. у рубриці «Новинки». Вказано, що «у неділю дня 25 червня (7 липня) відбувся в комнатах «Бесіди Руської» вечір музикально-декламаторський, уряджений заходом Товариством «Просвіта» в честь пам'яті славного нашого галицького співака М. Шашкевича». Відзначено, що зібралося багато русинів «так, що обі комнати були переповнені». Вечір розпочався квартетом, який виконав пісню «Ой на Івана та на Купала» із ще «не представленої оперетки народної п. Н. Вахнянина». Після того проф. університету О. Огоновський виголосив промову, «яка становила головну часть вечера» [16, с. 196 - 197] і яка була опублікована у цьому числі «Правди» й складає важливу основу для розуміння суті досліджуваного явища.

Перші слова промовця визначили, чим саме заслужив М. Шашкевич такої шани-вознесення до рангу месії, світоча народу. При цьому наголосив, що він «свої пісні і думи перший у нас зложив в мові простонародній. Він явився в Галицькій Русі неначе той ясний луч сходячого сонця, що після темної ночі прошиб на хвилиночку чорні хмари». Далі вказав на особливу, надзвичайну місію, якість особистості, наголосивши на тому, що «молодого того поета послало Провидіння в мир відтворити двері в святині просвіти русько-народної, двері, зачинені через кількасот літ». О. Огоновський, назвавши М. Шашкевича «народним поетом», продовжив визначення історичної суті його постаті, зазначивши, що «коротка його жизнь учить нас, що віщі генії іноді появляються, щоб спісніле життя своїх земляків зеликтризувати і розвій словесності в ладі природному заснувати». Цим він підвів слухачів до логічного висновку: М. Шашкевич - геній, посланий провидінням долі, для того щоб скерувати розвиток суспільства у природному напрямку.

Після таких високих оціночних суджень промовець виклав коротку біографію поета, звернувши увагу на перших роках навчання в університеті, особливо на самоосвіту молодого Маркіяна, у т. ч. й на знайомство його із слов'янською словесністю. Також наголосив на враженні, яке справили на молодого юнака твори І. Котляревського і збірка народної творчості Максимовича, оскільки він переконався в тому, що мова галичан і «українців є та сама». Тому, як сказано далі, він і вирішив «заснувати… і у нас словесність чисто - народну». Далі О. Огоновський розказав про утворення «Руської Трійці», видання «Русалки Дністрової» та її несприйняття тогочасними чільниками краю. Після того виклав основні факти, пов'язані із його професійною діяльністю, звернувши увагу на слабке здоров'я поета, висловив жаль за коротким життям генія. Далі у виступі промовець охарактеризував літературну діяльність видатного вихідця із Підлисся. Зокрема вказав на те, що він писав історичну поему «Перекинчик бісурманський», займався перекладом «Короледворського рукопису» та сербських пісень, підготував «Читанку для малих дітей до шкільного і домашнього вжитку», а також почав переклад Святого письма. Підсумовуючи літературні здобутки, зауважив, що цей галицький поет найбільше прислужився своїми думами і піснями. У завершальній частині виступу промовець висловив своє судження щодо тогочасних обставин вшанування постаті великого земляка: «Годі оттак не признавати, що великою є тота заслуга Маркіяна, що він галицьким писателям подав взорець, в якій мові належить їм писати». Та вказав на значення генія для Галичини: «Маркія - нові, отже, завдячуємо відродженням нашої словесності і вітаємо в цьому творця нашої новішої доби життя літературного в Галичині». Поряд з тим наголосив, що ці 29 роковини є «виразом великої чести, яку громада руська у Львові імені його приносить». Після того дорікнув сучасникам, що не гідно відрікатися свого народу, не варто орієнтуватися на сусідів і їхню історію. Завершив свою промову закликами розвивати свою літературу й дбати про просвіту народу [17, с. 157-163].

Після виступу О. Огоновського на вечорі прозвучав «витяг» із поеми М. Шашкевича «Перекінчик бісурманський» - «Бандурист», а хор виконав пісню «Біду-м собі купила». Вечір продовжив К. Устияно - вич, прочитавши першу дію своєї історичної трагедії «Ярополк». Після того «слідувала декламація вірша Н. Устияновича «На могилу Маркіяна Шашкевича»; за чим хор і закінчив вечір». Хоровий супровід заходу забезпечували «співаки товариства «Торбан» і хор студентів руської гімназії під проводом Н. Вахнянина». Після завершення виступів, як повідомлено, надійшли дві вітальні телеграми [16, с. 196-197]. Про цей захід поінформовано у звітній частині Загальних зборів Товариства, що відбулися 22 травня 1873 р. в якій вказано, що: «Виділ урядив дня 7. Липня м[инулого]. р[оку]. декламаторський вечір в пам'ять Маркіяна Шашкевича» [14, с. 95].

У наступному, п'ятому числі тогорічної «Правди» знову згадано ім'я славного галичанина у статті О. Огоновського п. н. «Короткий погляд на історію язиків слов'янських, особливо-ж на історію язика руського». У цій публікації важливим є визначення характеру історичних епох, в контексті яких і згадано чин М. Шашкевича. Автор, порівнюючи дві важливі й віддалені часом епохи, писав, що після Хмельниччини «наступила якась апатія», що «народ підупав зовсім, та й загибав у кріпацтві. Саме тоді виступив Котляревський із своєю… «Енеїдою», який «мову чисто-народну, гарну і звучну підніс із пониження вікового. Отак і скріпилося народне слово і найшло поруку ліпшої будучности в повістях Квітки, в поезіях Маркіяна Шашкевича., у безсмертних творах Тараса Шевченка» [18, с. 232]. Таке зіставлення войовничої епохи Б. Хмельницького й загального занепаду в постхмельницькій добі із виступом перших українських письменників, серед яких названо й М. Шашкевича, свідчить про високу оцінку його постаті, бо він був серед перших й талантом дорівнював тогочасним національним письменникам. Крім того, автор вказав на час їхнього суспільного виступу та його значення - вони виступили в складний період загального народного занепаду й безперспективного кріпацького затухання і своїм чином вони змогли підтримати народ й окреслити кращу його долю в майбутньому. Цим автор вказав на не лише літературно-словесне значення виступу тодішніх українських письменників, а перш за все на їхнє громадянсько-політичне значення, чин яких порівняв із повстанням Б. Хмельницького.

Ще одне важливе трактування постаті М. Шашкевича міститься у статті «Українофільство у зв'язку зо східною політикою Прусії і «обрусінєм» Західного краю» пера Сіроманця. У цій статті автор цитує слова невідомого «п. Т-ова»: «Так уже. склалося, каже він, може бути що од того, що галицькі семінаристи давніх часів дуже далеко одірвались од народу, література ся не виявила ні одного таланту окрім Маркіяна Шашкевича, котрого за єго прямування стати на основі народних пісень можна почитати яко найпершого галицького українофіла (хоч теоретично, може, він про те й не думав)» [19, с. 238 - 239]. Тобто М. Шашкевича визнано засновником народовсько-українофільського руху, що можна зіставити з ідеєю соборності.

У наступному, 1873 р. в цьому народовському часописі неодноразово згадано ім'я галицького поета. Так, у першому числі видання, в статті, що стосувалася чергового вияснення стосунків між народовцями й москвофілами, вказано на спосіб порозуміння між ворогуючими угрупованнями: «Пишіть лише язиком, яким писав покійний Маркіян Шашкевич, Головацький (до якогось часу), Никола Устиянович в своїх найлучших творах і пр., а сварні між нами не буде» [20, с. 41]. В наступному, другому числі часопису, в матеріалі про москвофільські впливи у Станіславівській гімназії зазначено, що «наші ж русскіе, именно «Слово», «бажало б, щоби у наших гімназіях замість творів Шевченка, Квітки, Вовчка, Шашкевича, Устияновича читали Пушкіна, Лермонтова.» [21, с. 95].

В той час долучалася до формування культу й «Руська Бесіда», товариство, засноване на початку 60-х рр. ХІХ ст., яке підтримувало зв'язки із народовцями. Ця організація в 1873 р. вирішила виступити із власним почином щодо вшанування видатного галичанина. У третьому числі «Правди» у рубриці «Новинки» повідомлялося, що 10 (22) березня відбулися Загальні збори «Руської Бесіди». У звіті з діяльності за 1872-73 рр. зазначено, що було прийнято «рішення на розписання премій за найлучші драматичні твори (котрий конкурс оголошено в нинішньому номері «Правди»), уряджування музикально-декляматорських вечорів (особливо в пам'ять Маркіяна Шашкевича)» [22, с. 139]. Наприкінці цього номера (с. 143) дійсно вміщено оголошення двох конкурсів, однак у них про М. Шашкевича нічого не вказано.

Важливу політичну оцінку передвіснику галицьких народовців дано у статті шостого числа «Правди» за цей же 1873 р. Автор «Українець» (М. Драгоманов [23, с. 80-220]), з'ясовуючи літературний процес в Україні й Росії, серед іншого, зазначив: «Іменно народна партія в Галичині, починаючи од взаємин Маркіяна Шашкевича (котрого треба вважати не тільки батьком нової літератури в Галичині, але і батьком народної партії). з малорусами Максимовичем, Бо - дянським і з українствовавшим великорусом Срез - невським, галицька народна партія принесла українську літературу, котра, як ми бачим, має свою почесть і свою важну задачу і у Росії.» [24, с. 225].

У восьмому числі «Правди» за той же рік вміщено цікаве «спостереження» за ідеологічною непослідовністю чи невизначеністю москвофільського «Академіческого Кружка». У рубриці «Новинки», в статті із дещо інтригуючою назвою «Академическій Кружок» в словах і в ділах» не без іронії зазначено, що вже не раз йшлося про відмінності «між теорією і практикою, між словами і ділами «Академического Кружка». Далі пояснено, що під час відзначення двадцять п'ятої річниці «знесення панщини у «Кружку» виголосив п. Дмитрій Вінцковський промову, в якій «славить Маркіяна Шашкевича, Вагилевича, Іловацького» які, за його твердженням «вергли нове зерно в галицько-руську землю і указали достаточно дорогу, якою має іти цілий круг писателів руських виступивших пізніше». Далі, у матеріалі, не без в'їдливості зауважено, що це ті самі думки, що «без - численні рази висказувалися русинами-народовцями, але які противні суть засадам «Слова» і протекторів «Ак. Кружка», у котрих не Шашкевич і др., але Карамзін, Устрялов і. і. суть взорцями язиковими». Після цього автор допису запитав, а чи п. Вінцковський «йде… сам тою дорогою?», «чи пише він таким язиком, язиком народним, на який вказали наведені ним писателі?» [25, с. 314]. Очевидно, що цей матеріал може, принаймні опосередковано, свідчити про певну боротьбу між галицькими угрупованнями за історичну спадщину і М. Шашкевича, і «Руської Трійці» загалом. У десятому числі поінформовано, що виступ п. Вінцковського на вечорі був виголошений народною мовою, а «Слово» цей текст надрукувало російською [26, с. 378].

В наступному номері цього народовського часопису (1873 р.) у рубриці «Новинки» анонсовано, шо «в пам'ять Маркіяна Шашкевича відбудеться дня 25 червня (7 липня) в комнатах «Руської Бесіди» музикально-декламаторський вечір, котрого урядженням займається «Просвіта» [27, с. 344].

Однак у протоколах засідань Виділу за цей час (травень-липень 1873 р. [14, с. 99-102]) та у протоколах чергових шостих Загальних зборів Товариства, проведених 15 травня 1874 р., про це нічого не сказано [14, с. 121 -130]. Однак таку інформацію подала «Правда» у числі сьомому за 1874 р., в якому наведено детальний звіт про шості Загальні збори Товариства де, серед іншого, вказано, що Виділ у звітний період «обходив 30-ті роковини смерти Маркіяна Шашкевича музикально-декламаторським вечером» [28, с. 311].

Про сам захід, що відбувся 25 (7) липня 1873 р. в комнатах «Руської Бесіди» інформувала «Правда». І у цьому матеріалі про участь у його підготовці «Просвіти» нічого не вказано [26, с. 374]. Ймовірно, «Руська Бесіда» і була головним організатором вшанування поета, а просвітяни у ньому брали лише участь. Загальний сценарій нагадував попередній аналогічний захід, проведений 1872 р.

Вступну промову про життя і діяльність славного галичанина виголосив Верхратський. Промова була опублікована у двох наступних номерах «Правди» [29 с. 392-399]. На початку виступу промовець констатував, що очільник Руської Трійці є відомий серед русинів, а його ідеї живуть і, що «М. Шашкевича зовсім справедливо уважаємо творцем руської літератури в Галичині». Далі цю думку розвинув, подаючи процес формування вітчизняної книжної мови за останнє тисячоліття у порівнянні із польською. Для цього спочатку вказав, що у ІХ-Х ст. в Русь із церковним обрядом принесено й слов'янську мову, яка стала писемною мовою і для світських справ. Нею укладалися і договори міждержавні, і епічні твори. Таким шляхом, «отже, витворився язик літературний - полуборгарський». Поступово цей «руський язик» знайшов своє поширення й у «дворах польських королів і став урядовим». Однак з часом поляки перейшли на розвиток власної мови, а у нас і надалі залишалася у вжитку книжна мова, а не народна. Крім того, ця мова отримала свій дальший розвиток через поєднання церковнослов'янської мови із народною. А в той час польська поширювалася й стала засобом спілкування шляхти. А наша, народна залишилася лише у піснях, бо наші письменні люди почали нею гордувати, вважаючи, що це «річ черні». Поділ Польщі, який роз'єднав єдиний народ кордоном, призвів до того, що і література почала розвиватися по різному. Починаючи із І. Котляревського, стало очевидним, що і на народній мові можна писати художні твори. А в Галичині «силкувалося, загалом, писати якимсь вищим складом - а творено дійсно язикову потвору». За тих обставин з'явився поет «саморідний, котрий сміло продер мраку предрозсудків і промостив нову дорогу нашій словесності в Галичині, дорогу, на котрій за кордоном вже кількасот років ступано…». Окресливши, таким чином, роль М. Шашкевича у зародженні нової, народної літератури в Галичині,

промовець у наступній частині виступу подав коротку біографію поета, зупинився на роках навчання. В той час, як зазначено у виступі, майбутній Будитель Русі зрозумів, що русини відставали у літературному розвитку від інших слов'янських народів. Це його підштовхнуло до задуму сприяти розвиткові власної літератури народною мовою. Після цього промовець розповів про діяльність «Руської Трійці» і про «Русалку Дністрову» та про службову кар'єру поета. На завершення назвав М. Шашкевича «щирим народовцем», чим визнав його ідейним попередником народовського руху. Вказав також, що твори цього народного поета, не друковані за його життя, тепер почали з'являтися у різних руських виданнях. Далі навів перелік відповідних праць, які були опубліковані в Галичині [29, с. 392-399], звернув увагу на головніші твори та на стиль їх написання. У висновку високо оцінив творчий здобуток письменника: «Щодо якости стояли они безперечно висше всего, що тоді написано по-руськи в Галичині». «Все, що написав Маркіян, має свою вагу і буде мати так довго, доки стане руського народу», та він став у Галичині підставою дальшого розвитку «нашого літературного язика в новій одмолоділій формі». На завершення промовець закликав йти дорогою М. Шашкевича: «трудімося щиро около плекання рідного слова і просвіти на своєродних підставах» [30, с. 424-430]. Цим визначив народовців його послідовниками, а його справу важливим внеском і засобом просвіти народу.

Після такого детального виступу наступний учасник вечора В. Шухевич продекламував «Думу» М. Шашкевича, яку той «написав до М. Устияновича, посилаючи йому пісні українські». Вечір продовжив «П.С., звісний у Львові артист, [який] відіграв на фортепіані Марш жалобний Бетховена ², а пізніше ще полонез Шопена». Наступним номером був чоловічий хор, який виконав пісні «Щасливий, хто хоч сльози має» та «Ой Морозе, Морозенку». Також Вітошинський у супроводі хору виконав пісню «Темна пітьма небо вкрила». Далі зазначено, що «всі ті 3 співи, під управленням проф. Вахняни - на, вийшли дуже добре». Ще одну пісню М. Лисенка «Ой одна я одна як билинонька в полі» виконав «молодий співак п. В.». Також на вечері звучали і поетичні твори. Курилович продекламував твір Т. Шевченка «Петрусь», а на завершення «відо - грав єще п. Ц. на цитрі Дивертисмент Гаетано Доніцетті із опери «Лючія ді Ляммермур» «і Русалки» Ймовірно це стосувалося опери О. Даргомижського «Русалка», написаної у 1855 р.. Впадає у вічі той факт, що виконані класичні твори створені в епоху романтизму (Г. Доніцетті написав названу оперу в 1835 р., а, як припускаємо, опера «Русалка» О. Даргомижського створена у 1855 р.), представником якої був і М. Шашкевич. На цей захід надійшло чотири телеграм - дві із Станіславова, а також із «Віннер Нойштадт від Богдана Шашкевича, військового академіка», і з Тернополя від сина Маркіяна. Повідомлено, що на другий день прийшла ще одна телеграма з «Буди», написана німецькою мовою з підписом «Anton Szaszkewicz, Hauptman» Hauptman (нім.) -- капітан.[26, с. 374-375].

У вересні і жовтні 1873 р. «Правда» у черговій статті про літературний процес у краї і його зв'язок із наддніпрянською літературою, вміщеній у двох числах, знову зверталася до постаті видатного галичанина. З цього приводу наголошено, що «від 20-35 літ рух літературний український стоїть у близьких відносинах з таким же рухом австрійських русинів. Був час, коли література в Галичині стояла самими ділами духовними, в духу, який панував в академії духовній Київській і в греко-уніятськім інституті Львівськім. Перші спроби світської літератури, з якими виступив поет галицький Шашкевич (1811-1843) в послідніх роках четвертого десятка нашого століття, зроблені були під впливом діл і видань пісень народних українських Котляревського, Максимовича і др.» [31, с. 531]. Тобто, як можна зрозуміти із тверджень автора, М. Шашкевич формувався під впливом наддніпрянської літератури.

Також і наступного 1874 р. «Правда» у кількох публікаціях згадувала цього представника Руської Трійці. Так, в політичному огляді вказано на боротьбу, «котра від кількох літ, а властиво єще від Маркіяна Шашкевича, ведеться між руською інтелігенцією в Галичині» [32, с. 34]. Тобто, наголошено, що боротьба між різними угрупованнями інтелігенції була започаткована ще М. Шашкевичем. У числі шостому йшлося про визначальний вплив Наддніпрянщини на національне відродження в Галичині: «Перший підпих національному одродженню у Галичині дан був у часи М. Шашкевича з України» [33, с. 265].