Леонід Портенко (1896—1972) — знаний природник, учасник експедицій в Арктику та на Далекий Схід

Размещено на http://www.allbest.ru/

National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine (Kyiv, Ukraine)

Leonid Portenko (1896-1972) -- world-famous naturalist, participant of expeditions to the Arctic and Far East

Vasyl Prydatko-Dolin

Abstract

портенко учений автобіографічний

A native of Cherkasy Oblast from the family of a Ukrainian surveyor. A world-class naturalist from Ukraine (who is mentioned manipulatively only as a Soviet Russian zoologist). He began his career in Kyiv in institutions established by the Ukrainian Peoples Republic. In 1918, L. Portenko wrote his first articles in Ukrainian and acted as a secretary for several Ukrainian societies. L. Portenko was one of the founders of the Ukrainian Zoological Society and the Ukrainian Zoological Journal. He had participated in expeditions to the Black Sea coast, Carpathians, Siberia, Arctic, and Far East. He was a talented ornithologist, mammalogist, zoogeographer, systematist, expert in museology and conservation, and a self-taught photographer and animal-artist. L. Portenko wintered at Dezhnev Cape and Wrangel Island (Arctic). He considered Dr. P. Sushkin (Kharkiv-Leningrad) and Dr. M. Menzbir (Leningrad) as his teachers. L. Portenko had spent near two-thirds of his life in the former Russian SFSR, and worked manly in the Zoological Institute (Leningrad). He was a doctor and a professor and authored over 170 scientific works, including several monographs. His students were from Ukraine, Russia, and Bulgaria. Among them was the talented ornithologist of the North -- Dr. O. Kyshchynsky, who was the son of a Ukrainian who died in the Gulag. This essay examines also the Stalinist repressions in around L. Portenko. The Chukchi's shrew and the Wrangel's lemming were named to honour the scientist. Near forty species and subspecies of birds were described and named by Portenko, including some to honour the memory of famous scientists (B. Stegman, M. Menzbir, R. Hecker, etc.), and Chukchi Tayan. He became a classic scientist during his life. Dr. Portenko made a significant contribution to the study of zoogeographical zonation of Podillia (Ukraine) and he proved the unity of vertebrate fauna of the Circumarctic tundra. He justified the need to allocate the Holarctic zoogeographical region. L. Portenko donated dozens of books to the scientific library of the Institute of Zoology (Kyiv). Academician I. Pidoplichko was named by him as a countryman. The memory of Dr. Portenko is honoured in many scientific publications in Ukraine and abroad.

Key words: Portenko Leonid, Ukraine, Kyiv, Leningrad, Moscow, Arctic, Far East, mammals, birds, Stalinist repressions

Леонід Портенко (1896--1972) -- знаний природник, учасник експедицій в Арктику та на Далекий Схід

Василь Придатко-Долін

Резюме

Уродженець Черкащини із родини українця, геодезиста Портенка. Природник світового рівня з України (згадуваний, маніпулятивно, тільки як радянський - російський зоолог). Починав наукову кар'єру в Києві, в інституціях, створених урядом молодої Української народної республіки. Перші наукові твори писав українською. Секретарював в українських природничих установах та спілках. Один із засновників українського зоологічного товариства та українського зоологічного журналу. Учасник наукових експедицій, у т.ч. в Причорномор'я, Карпати, Сибір, Арктику і на Далекий Схід. Талановитий орнітолог, теріолог, зоогеограф, систематик, спеціаліст з питань музейної і заповідної справи, самоук (фотограф, художник-анімаліст). Зимував на м. Дежньова та о. Врангеля. Вважав своїми учителями П. Сушкіна (Харків-Ленінград) та М. Мензбіра (Ленінград). Дві третини життя пропрацював в колишньому РРФСР, найдовше -- в Зоологічному інституті (Ленінград). Д. б. н., професор. Залишив до 170 наукових праць, декілька монографій. Мав учнів з України, Росії, Болгарії. Серед них -- талановитий орнітолог Півночі, д.б.н. О. Кищинський, син українця, який загинув у ГУЛАГу. У нарисі досліджено сталінські репресії щодо науковців з оточення Портенка. На честь професора названо чукотську мідицю і врангельського лемінга. Портенко описав та надав імена сорока видам-та-підвидам птахів, де вшанував у т.ч. пам'ять зоологів Б. Штегмана, М. Мензбіра, Р. Геккера, П.-С. Палласа, Є. Козлової, чукчі Таяна та інших. Став класиком при житті. Зробив значний внесок у вивчення зоогеографічного районування Поділля (Україна), довів єдність фауни хребетних циркумарктичних тундр й обґрунтував необхідність виділення Галактичної зоогеографічної області. Передав науковій бібліотеці Інституту зоології (Київ) десятки праць і книг. Академік І. Підоплічко був для Л.П. земляком. Пам'ять про Портенка вшановано у багатьох наукових публікаціях в Україні та за її межами.

Ключові слова: Портенко Леонід, Україна, Київ, Ленінград, Москва, Арктика, Далекий Схід, ссавці, птахи, сталінські репресії.

Вступ

Автор готував цей матеріял як лаконічний нарис, написаний в енциклопедичному стилі для збірника праць Українського теріологічного товариства НАНУ, присвяченого видатним українським зоологам, дотичним до теріології. Проте обсяг відомостей про Портенка, які вдалося виявити у Києві, перевищив всі очікування, і змінив уявлення як про наукову спадщину ученого, так і його зв'язки з Україною, обставини за яких він виїхав в РРФСРЃCтамтешнє оточення, в якому черкащанин раптом опинився, заставши у т.ч. часи сталінських репресій, правда уже не київських, але московських, а потім ленінградських. Багато чого само собою почало складатися у дивну мозаїку. Наприклад, попри ретельні пошуки автор не знайшов в інститутських архівах відомий йому звіт кінця 1930-х про експедицію в Арктику, засекречений у далекі 1950-ті, і ймовірно, переданий якось у Київ, завдяки протекції Портенка, але скоріше за все, знищений кимось із ретивих службистів, коли розпадався СРСР. (Та рукописи ж не горять!).

Повним сюрпризом були й невідомі україномовні праці молодого ученого, які вдалося відшукати у старих газетах, а також у Національній бібліотеці України ім. Ярослава Мудрого. До мозаїки (епохи репресій) додалися й декілька анонімних публікацій ученого, які вдалося ідентифікувати. В бібліотеці ІЗ НАНУ (Київ) Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України (Київ). ми знайшли десятки книжок з автографами Портенка, у т.ч. із дарчими дописами від М. Шарлеманя, І. Підоплічка (який був для Портенка земляком) і т.д..

Усе це спонукало автора взятися за підготовку повноцінної статті, аби звернути увагу колег і на те, що наукова кар'єра ученого розпочалася в Україні, а не в РРФСР -- в 1916…1920 рр., в установах й товариствах, створених Українською Народною Республікою (УНР), яку після 1920-х більшовики примусово трансформували у т. з. «Радянську Україну». Виявилося також, що у 1920-х Портенко секретарював не в одній, а декількох природничих спілках, де діловодство здійснювалося, звичайно, українською.

Так чи інакше, радянські руйнівні процеси, а також війна та бажання навчатись десь там, у далечині, де усе виглядало начебто (див. далі про репресії) стабільнішим ніж у Києві, а саме у Москві, спонукали Портенка виїхати з України. Тамтешні потужні академічні заклади, дійсно, дозволили талановитому зоологу взяти участь у багатьох гучних експедиціях рівня Академії наук СРСРЃCпобувати у різних зоогеографічних зонах, у т.ч. в Арктиці, отримати унікальний порівняльний матеріал. Не дивно, що радянська історіографія успішно перетворила виходця з України Портенка на відомого «советского ученого», як би знаючи наперед, що сьогодні наївна закордонна вікіпедійна громада зробить із нього Russian zoologist. Метою автора стало розставити зовсім неочікувані крапки над «і», а також додати до розвідки власні спогади про о. Врангеля (Східна Арктика), де Портенко-полярник зимував у 1938-х, і після чого написав у т. ч. знамениту монографію «Птицы Чукотского полуострова и острова Врангеля».

Огляд загальновідомих звісток, із додаванням нового

Леонід Олександрович Портенко -- українець Портенко Леонід Олександрович. ВікіпедіЯ. https://bit.ly/3vJCFFY. Перевірено 05 травня 2021., Відповідне вікіпедійне утвердження підкріплене лише вказуванням на місце народження Л.П. -- це Сміла. Інші маловідомі свідчення зібрано тепер та упорядковано автором у даній статті. із династії Портенків (по батькові) з Черкащини (Україна); всесвітньовідомий природознавець У часи В. Вернадського, А. Кримського, М. Шарлеманя, коли Л. Портенко тільки-но починав кар'єру ученого, уживали слово природник., частіше згадуваний у нас, а тому і за кордоном, як совєтскій зоолог. Учасник багатьох наукових експедицій, у т.ч. в Причорномор'я, Карпати, Сибір, Арктику і Далекий Схід. Дві третини своїх років Л.П. пропрацював у наукових установах колишнього РСФСР (рос.), зрідка (в експедиційних, музейних або приватних справах), повертаючись в УНР УРСР.

Народився він 17 вересня (с.с. Старий стиль; уточнення додано з огляду на нововідкриті архівні дані, а саме: «Дата рождения (новьй стиль): 29.09.1896» (Архив Российской Академии Наук. Санкт-Петербургский Филиал).) 1896 року у м. Сміла. (У 1896-х роках -- місто у складі Черкаського повіту В оригіналі -- уезд, губернія (с.рос.). На територіях, зокрема, Великого князівства Київського, Велико-го князівства Литовського, Гетьманщини, Речі Посполитої, куди раніше входили ці території, «уездов» і «губерний» не було. Київської губернії тогочасної Російської імперії (сучасна Україна). Згідно із переписом 1897 року українцями були 85 % мешканців повіту. Батько -- Олександр Іустинович Портенко, геодезист; мати -- Віра Григорівна Портенко (Якубовська), ймовірно, учителька; дружина -- Л.К. Портенко, вчена Зрідка Л. Портенко згадував батьків та дружину у своїх публікаціях (див. нижче).. Пішов засвіти -- 26 травня 1972 року у м. Ленінград. (У 1970-х -- місто у складі тогочасної РСФСР (рос.)).

Прихильники імперії воліють згадувати про Л.О. Портенка як про абстрактного радянського ученого із «вічною» пропискою у колишньому, нікому не цікавому, СРСРЃCа поміж речень, -- у країні-послідовниці. Уже інерційно Л. Портенка називають ленинградский орнитолог (рос.) -- як от К. Воробьев (Vorobiev 1978: 205). А чому, наприклад, не волинський, київський, уральский чи чукотський? І чому тільки орнітолог?

Рис. 1. Леонід Портенко (автор невідомий). Це зображення, разом із датою та автографом, учений вклеїв у книгу «Птицы Чукотского...» (Portenko 1972), подаровану бібліотеці ІЗ НАНУ (Київ). Артефакт віднайдений Л.М. Ластіковою. Немасштабована копія.

Fig. 1. Leonid Portenko (by unknown author). This image with the date and autograph the scientist pasted into the book `Birds of Chukotka...' (Portenko 1972) donated to the library of of the Institute of Zoology NAS of Ukraine (Kyiv). The artifact was found by L.M. Lastikova. Unscaled copy.

Рис. 2. Леонід Портенко (в центрі), разом із колегами, а саме: Л.Б. Беме, О.А. Харузиним, А.Н. Формозовим та В.Г. Гептнером, в Зоомузеї МГУ 06.10.1923. Немасштабована фотокопія із всемережжя8, 9.

Fig. 2. Leonid Portenko (in the centre) with colleagues L.B. Boehme, O.A. Haruzin, A.N. Formozov, and V.G. Heptner in the Zoological Museum of Moscow State University 06.10.1923. Unscaled photocopy from the Internet

У перекладі на сучасну бюрократичну мову, в 1921…1972 роках Л.П. перебував на навчанні, а потім науковій службі у різних закладах поза межами своєї батьківщини, України. Мав за кордоном довготривалий контракт, який його влаштовував. Зрештою, звик і вирішив залишитись в РРФСР На вебресурсі «Полярная почта» є нотатка: «Из архива Воробьевьх». Фотоархів є частиною вебзбірки «Жизнь и путешествия Константина Воробьева, зоогеографа. Часть 1». Однак доступним є лише підпис до фото, так як оригінал зберігається у вебсховищі, заблокованому у нас відповідно до Указу Президента України № 184/2020 Про рішення .… «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Тому, ми скористалися вебсайтом «Полярная почта», додавши уточнення. Воробьев Константин Александрович (рос.) -- російський орнітолог, фауніст, зоогеогораф. У 1955 році -- один із підписантів т.з. «листа трьохсот» до ЦК КПРС проти лисенківщини. У числі підписантів -- А.Н. Формозов та В.Г. Гептнер, яких бачимо на фото. Довідково: К. Воробйов закінчив МДУ в один рік із Л. Портенком -- у 1925. Российская Социалистическая Федеративная Советская Республика (до 1936), рос. Российская Советская Федеративная Социалистическая Республика (после 1936-1937), рос. У творі ученого про подорож Дніпром і Придніпров'ям (Portenko 1928) залишились цікаві етнографічні нотатки.. Тому, навіть для більшости вітчизняних природознавців, вихідців із радянської системи освіти, тут у Києві, чи то Житомирі, Херсоні, Мелітополі, Одесі і навіть Смілі, Л. Портенко залишається совітським зоологом, у першу чергу, орнітологом, хоча насправді перелік набутих ним професій, навичок та умінь, на мою думку, є значнішим: зоолог (орнітолог, теріолог, зоогеограф, систематик), спеціаліст з питань музейної та заповідної справи, фотограф-натураліст-художник-анімаліст самоук, етнограф11, полярник, двічі зимівник в Арктиці.

Працюючи над біограмою, автор був здивований тим, наскільки мало знають про ученого як у самому Києві, так за його межами, у т.ч. у вікіпедійному просторі. Парадоксальним є те, що увесь період життя ученого в Україні, за часів законного становлення держави УНР, а потім насильницькі утвореної більшовиками УРСР,п овністю загубився на тлі розпіареної Країни Рад. Щобільше, із роками сам учений теж не був проти цього «загублення», і, простіше кажучи, змирився, призвичаївся. Імперія та відомі «органи» всіляко заохочували до мімікрії.

Відвідувачі Національного науково-природничого музею НАН України (Київ), можливо, помічають фотопортрет Л. Портенка, коли піднімаються сходами на другий поверх музею, йдучи уздовж стіни, де розміщено світлини видатних учених, та навряд чи пригадують хоч якусь історію про Л. Портенка. Фотопортрет датують 1950 роком, натомість у всемережжі можна знайти зображення, наближені до київського, московського та ленінградського періодів життя науковця -- фото 2.

Сьогодні нариси про Портенка надрукували різними мовами в шести вікіпедійних текстах, у т.ч. українською. Втім вони дублюють російськомовний текст часів АН СРСР, на який давно потрібно подивитися тверезо та виправити. Згадування про ученого є у багатьох книжках та журналах в Україні, на вебсторінках московського і ленінградського зоомузеїв, академічних інститутів Російської Федерації. У Болгарії короткий спомин опублікував його учень Д. Нанкінов (Nankinov 1973), в Естонії -- колега Е. Кумарі (Kumari 1974). В Україні -- В. Цицюра, О. Василюк, І. Загороднюк (Tsytsiura 1996; Vasilyuk 2017 a-b; Zagorodniuk 2019). Однак розгорнутих біограм до цього часу не було, а відомості про життя ученого у часи існування УНР УРСР дослідники не беруть до уваги.

Відверто компілятивний матеріял встигли розповсюдити чисельні веб-ресурси, які дублюють, у першу чергу, вікіпедію -- це, зокрема, WikiDesk, WikiQube та інші, до яких верткий інтернет автоматично підшиває вихід на facebook, twitter, pinterest та месенджери, із готовністю миттєво перекласти усе мовами країн світу, але із суто із технічних причин забуваючи, поки-що, про такий важливий застосунок як GoogleScholar. Іноді складається враження: іще хвилина і узавтра з'явиться вебсторінка самого Л. Портенка. Та не «автоматику» хотіла б видіти наукова спільнота, але новітнє аргументоване зведення.

Огляд маловідомих звісток

В німецькомовній вікіпедії несподівано знаходимо, що Л. Портенко народився в «als Sohn eines Geodoten in der ukrainischen Stadt Smela»12, тобто у родині геодезиста. Посилання на першодрук вікіпедія не дає, але мені вдалося з'ясувати, що відповідне речення колективний автор узяв у статті естонського орнітолога Е. Кумарі, який особисто знав Л. Портенка, бував у нього вдома, у Ленінграді, й опублікував спомин у Journal fur Ornithologie (див.: Kumari 1974: 365).

Про батька-геодезиста у нас ніхто й ніколи не згадував (та і сам Портенко, начебто, про це не писав), але мало хто помітив, що відому на увесь світ книжку про птахів Чукотського півострова та о. Врангеля учений присвятив як раз пам'яти свого батька -- Олександра Іустиновича (Portenko 1972: 3; 1973). Ба більше, у рідкісній публікації кінця 1920-х, вихід якої у світ завізував іще (цит.) «Невідмінний Секретар Академії акад. Аг. Кримський», і що дійшла до нас завдяки бібліотеці Каліфорнійського університету, залишився, неочікуваний для багатьох моїх колег оригінальний спогад Л. Портенка -- як про батька, так і про роботу на уряд молодої Української народної республіки (УНР), виконаний своєрідною українською мовою, втім як і деякі інші, рідкісні післяреволюційні публікації юнака (див. нижче).

От що написав Леонід Leonid Alexandrowitsch Portenko. WikipediA. Перевірено 21 червня 2021. В оригінальному тексті учений підписався як Леонид. (Виокремлено мною -- В.П.-Д.) у 1926 році (вибірково, цит.): <."> Орнітофавну України взагалі, а Волини зокрема остільки ще не досліджено, що підбити хоча-б підсумки роботі та систематизувати відомості -- річ конче потрібна. <...> Крім своєї участи в обробці літературних матеріялів, я наводжу ще й власні спостереження. Я їх робив спорадично, коли ще не мав птахів за головний обЄст своїх досліджень, що правда, в мене залишилися окремі записи, ба навіть музейний матеріял. На жаль, пишучи цю статтю, я здебільшого ні того, ні другого не мав під руками, почасти через те, що всі мої орнітологічні збірки знаходяться в Зоологічному Музеї Московського Університету, а обставини часу не давали мені до нього доступу, почасти екземпляри колекції було загублено або виміняно. <...> у кінці місяця липня та на початку серпня р. 1908 я відбув ціломісячну подорож до с. Щітина, аковельського пов. <...> Навесні того самого року батько мій, О. Портенко, зібрав мені чимало пташиних яєць. <...> Від 1908 по 1914 р. я, в м. Житомирі живши, збирав випадкові відомості; це робилося й тут виключно протягом літнього вакаційного часу; <...> Від 26 по 30 квітня 1918 р. я був з дорученням тодішнього Міністерства Земельних Справ у <...> звіринці Потоцького -- Пилявині <.> в Звягельському <...> повіті та в його ближчих околицях. <...> Леонид Портенко. У Київі14, 10. VI. 1919 <…> (Sharleman & Portenko 1926: 35-36).

Звідси дізнаємося, що принаймні з 12 рочків Л. П. здійснював самостійні пошукові роботи й колекціонування в «Житомирі живши», і що допомагав йому батько.

Дійсно, десь у 1908-х роках родина Портенків переїхала з Черкащини на Житомирщину. Ймовірно у Житомирі Л.П. поступив на навчання до класичної гімназії. Нагадаю, що словосполучення «класична гімназія» згадується у вікіпедійному нарисі, але не має посилання на літературу. Автор з'ясував, що відповідну нотатку «Nach Absolvierung des klassischen Gymnasiums» оприлюднив у 1974 р. знову ж таки д. б. н. Е. Кумарі. Якщо усе було саме так, то йшлося про Першу житомирську гімназію або інакше Волинську губернську гімназію, що розташовувалася на вулиці Малій Бердичівській у Житомирі, де викладання здійснювалося російською й польською мовами Схожим чином, «у Київі», підписували тоді різні наукові видання, зокрема, організований М. Шарлеманем «Зоольогичний журнал України». Перша житомирська гімназія. ВікіпедіЯ. 2021. Перевірено 23 листопада 2021.. (Довідково: ту же гімназію закінчував Зигмунд Сераковський, відомий діяч польського й російського визвольних рухів).

Одночасно, починаючи приблизно із 1916-х молодий учений шукав і таки знайшов можливість не тільки працевлаштуватись у Києві, але увійти у тамтешні наукові кола, підготуватись до публікації вагоміших наукових творів. Взагалі, в особистих спогадах Л.П. писав мов свою діяльність (у якости натураліста) він починав, не маючи птахів за головний об'єкт. Отже, хлопця цікавив увесь рослинний і тваринний світ, і що трапляється із багатьма майбутніми знаними природниками.

Із 22 років, у 1918-му, хлопець уже виконував доручення НМЗС УНР Народне міністерство земельних справ УНР. Міністром тоді був М. Ю. Шаповал (із уряду В. Чехівського), а розташовувалося міністерство у Києві (Petruk 2009: 171, 174).. В антології «Асканія-Нова…», нещодавно виданій завзятою Українською природоохоронною групою, згадується чи не найперший друкований твір Леоніда про охорону пам'яток природи (див.: Portenko 1918 р). У цій малопомітній газетовій замітці хлопець згадав про державну агенцію з [питань] охорони пам'яток природи -- Sttliche Stelle Fur Naturdenkm Ipjlego, отже, намагався читати німецькою. Завершуючи, юнак потішився із того, що міністерству вдалося припинити вирубування Голосіївського лісу у Києві. Щаслива людина: він вірив, що вирубування закінчилися!

Мені вдалося вияснити, що у жовтні 1918 дослідник публікує іще один твір українською -- у пораднику діячам позашкільної освіти й дошкільного виховання (див. Portenko 1918 b).

Детальніше про міністерство можна прочитати у зведенні історика О. Петрука, занотувавши й дещо інше, важливе: понад сім сотень відповідних документів із фонду «1062» були розсекречені державою лише у 1991 р., а упродовж 1918…1920-х місце розташування міністерства змінювалося сім разів, і зрештою заклад переїхав до Польщі (Petruk 2009: 172, 174).

Так чи інакше, вже у гімназії орнітологія майже вийшла у п. Леоніда на перший план, а у 20-річному віці він уже був серед колекторів, які передавали шкірки птахів до зоомузею у Києві. У журналі обліку матеріальних цінностей Зоомузею УАН (Київ) за 1916 рік є рідкісний запис про надходження колекційних зразків від Л. Портенка -- це поряд зі згадкою про колекційні внески С. Снігіревського, П. Єзерського, М. Шарлеманя (Taikova & Klochko 2019: 101). Вивірок, добутих на Київщині-Харківщині, Леонід вручив А. Мигулину (Migulin 1924: 125): «В настоящее время я имею серию в 13 белок из Харьковской и Киевской губ. (сборы Л.А. Портенко), которые без сомнения принадлежат <...> Sciurus vulgarisfuscoater Allum.». В той самий час, серед поповнювачів теріологічних колекцій зоомузею у 1919…1941 роках прізвища Портенка не знаходили (Zagorodniuk 2015).

Нехай орнітологічне колекціонування і було у Леоніда справою, що переважала, однак, вести теріологічні спостереження і робити відповідні записи юнак не забував. Дещо, зі згадкою про знахідки Л. Портенка, залишали потім у своїх працях дослідники теріофавни Асканії-Нової, Київщини та Харківщини.

Автобіографічні рядки про Волинь (і батька), які нам так допомогли зорієнтуватися, відносяться до 1919 р., але відповідна наукова праця, була опублікована у 1926. Хоча іще 23 січня 1921 р., на засіданні Зоологічної секції Відділу природничих наук Українського наукового товариства, доповідали про готовність цієї статті до друку (Onoprienko & Shcherban, 2008: 281282, за: Zagorodniuk & Parkhomenko 2018). Очікування виходу статті упродовж п'яти років не було випадковістю, адже це відбувалося у роки утисків Українського наукового товариства (УНТ) і його видань.

Не виключено, що спершу стаття Шарлеманя-та-Портенка стояла у черзі на публікацію, наприклад, у 3-му числі українського зоологічного журналу Вийшло друком лише 1-ше (1921) та 2-ге (1923) число журналу. У 2-му -- опублікували замітку Д. Портенка «Орнітологічні знахідки на Звинігородщині (Київськ. губ.)». Назва цієї статті, яку друкує, наприклад, Google Scholars, є неповною., На обкладинці часу 1-го за 1921 рік надруковано (цит.): Українське наукове товариство у Києві. Зоольогічна секція. Зоольогічний журнал України. Під редагуванням М. Шарлеманя., або навіть далі, але із-за пригнічень потрапила у вісник (труди) фізико-математичного відділу. Разом із тим, відомо, що у розвиток розпоряджень гетьманату, Фізично-Математичний відділ КІН, опікувався й природничими науками. Отже, дякуючи такій паралельности світів, твір Шарлеманя-та-Портенка, хоч і через п'ять років, але був надрукований нехай не зоольогами, зате фізиками- математиками.

Як розшукав автор, у переліку викладачів природничої секції Київського народного університету України (КНУУ), який відкрили 5 жовтня 1917, був «Портенко». Такі як він просвітники прочитали низку лекцій з природознавства не тільки у Києві, але й в інших містах України (Verstyuk et al. 2011: 256). І хоча укладачі збірки не вказують ініціяли «Портенка» та декількох інших викладачів, можемо припустити, що йшлося саме про молодого Л.О. Портенка, а не, наприклад, про людей, одного із ним прізвища У газетах того часу часто писали про поета Андрія Портенка. (Навряд чи він мав відношення до природничої секції.), адже у 1918 році Леонід уже «був з дорученням тодішнього Міністерства 3емельних Справ», та навіть розробляв завдання для інструкторів позашкільної освіти, спеціалістів з охорони природи.

Знаходяться й інші свідчення про високу активність молодого ученого. На початку серпня 1918 року Л.П. був одним із шести доповідачів на з'їзді-нараді природознавців України У серпні 1918 року відбувся з'їзд-нарада природознавців України (Onopriyenko 2019). (Onoprienko 2019), і виступив із доповіддю про діяльність міністерства земельних справ (Boreiko 1996: 168). Зберігся рукопис виступу Л. Портенка, оприлюднений О. Василюком (Vasilyuk 2017 b: 105), із посиланням на документи Інституту рукопису НБУ ім. В. І. Вернадського. (Раджу російськомовним біографам Л. Портенка почитати цей виступ).

3 квітня 1918 року при тому ж міністерстві створюють відділ охорони пам'яток природи, секретарем якого обирають Л. Портенка, і про що він сам згадував (Portenko 1918) Про цей же епізод згадували В. Борейко (Boreiko 1996: 435) та О. Василюк (Vasilyuk 2017 b).. Таким чином, перший науково-секретарський досвід, а також досвід промовця Л.П. отримав у Києві у 1918 р. Потім, як побачимо нижче, секретарських посад у п. Леоніда було декілька. І головне, про що є сенс нагадати російськомовним біографам: усі згадані інституції та/чи спілки Києва, де секретарював у 1918…1920 роках Л.П., чи доповідав там, були україномовними, втім як і видавництва, де він публікувався -- газета «Нова Рада», збірка «Порадник…», «Вісті природничої…». Безумовно, із часом знайдуться й інші, відповідні, київські рукописи.

У противагу цьому, оприлюднене нещодавно листування Л. Портенка із колегами в РРФСР у 1950-х, зокрема, із О. Котсом, І. Соколовим та ін. (EA GDM 2021), звичайно, здійснювалося російською. Так само, російськомовними, були автографи Л. Портенка, залишені ним на відбитках наукових статей та/чи примірниках журналів, книжках, які ми разом із п. Л. Ластіковою Завідувачка Наукової бібліотеки Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАНУ (Київ). Всеукраїнська академія наук. ВікіпедіЯ. 2021. Перевірено 23 листопада 2021. відшукали у бібліотеці ІЗ НАНУ Було як було. (Складається враження, що після переїзду до РРФСР учений з України взагалі перестав використовувати у публікаціях українську мову. Про ймовірні причини я написав нижче.)

Знаючи усе це, спробуємо роздивитись, наскільки неповними й неточними є інші «загальновідомі», у т.ч. вікіпедійні повідомлення про Л.П. По-перше, мов у 1919-1920 рр. Л.П. влаштувався на роботу в одну із секцій Академії наук у Києві, але про яку ми тепер точно знаємо як про Біологічну секцію Постійної комісії для вивчення природних багатств України фізико-математичного відділу Академії наук України. Чомусь вважається, що з листопада 1918 новостворена академія мала назву Українська академія наук (УАН), а потім у 1921 більшовики змінили її на Всеукраїнська академія наук (ВУАН)23. Але ж навкір, назва Академія наук України була присутня на обкладинці саме тої збірки 1926 року видання, яку редагував А. Кримський, і в якій опублікували вже згадану вище статтю М. Шарлеманя та Л. Портенка. Отже, УНТ чинило тихий спротив розпорядженням більшовицької влади. По-друге, мов у 1919…1926 роках Л. П. працював у Києві. Як же Л.П. міг працювати у Києві у 1919…1926 роках, якщо у 1921...1925 він перебував на навчанні у Москві та робив перші кроки в аспірантурі? Просто іноді він виїжджав в Україну, в експедиції (див. нижче), продовжував публікуватись в українських журналах (зокрема, щодо Асканії-Нової чи надморських заповідників у Причорноморській низовині, чи щодо бобрів у «б. Радомьісльском уезде Киевской губернии» (Portenko 1924 єє b, 1925 єє b, 1926, 1927), або допомагав колегам дистанційно, листувався із ними. Дисонансне «1919...1926» (і навіть «1919...1929») могло з'являтись у російськомовних біограмах саме із-за відповідних публікацій Л. Портенка, які мали стосунок до України.

Відомо, що Л.П. завершив навчання у московському університеті у 1925 р. (Tikhonova 2018). Втім у списку публікацій Л.П. за ті ж роки навчання в «МГУ», знаходимо праці, які стосуються України, а саме: щодо морського пісочника (зуйка) у заповіднику «Чаплі» (ibid) Ця робота залишилася б невідомою, як би не посилання на неї у статті «Шарлемань, М. Матеріали до орнітофауни Державного Степового заповідника Чаплі та його району. Вісті державного степового заповідника «Чаплі» ім. Х. Раковського (к. Асканія-Нова). Т. ІІІ (рік 1924). Харків, 1926. С. 47-94.)»., щодо охорони природи у Причорноморській низовині (ibid), щодо бобрів на Київщині (ibid). Пізніше -- щодо Карпат (Portenko 1950). Як він встигав робити так багато? При цьому, саме із першого асканійського твору відомо, що він екскурсував у степах півдня України влітку 1923 року (ibid) На сторонці «Зміст» цю статтю включили у розділ «Охотничье Хозяйство», але із назвою «Вопрос». (Ймовірно, у редактора були якісь запитання до статті.) В кінці свого тексту Л. Портенко вказав місце написання -- Москва.. Є прикметним, що виїзд Л. Портенка у Причорноморську низовину (уже зі сторони московії) відбувся до того, як там розпочала роботу Причорноморська експедиція 1928-х, очолювана М. Шарлеманем.

Взагалі, у документах 1920… 1921 років, наприклад, про склад Зоольогічної підкомісії Термінологічної комісії УНТ згадується «А. Портенко», у складі Агрономічної секції УНТ -- «Л.С. Портенко», у списку членів Зоологічної секції €к «Л.С. Портенко (Звенигородщина)», у списку членів Природничої секції УНТ -- «Портенко Леонід Олександрович… «С.-г. Вчений Комітет України»» (Onoprienko & Shcherban 2008: 250, 269, 272, 279). Є підстави вважати, що усюди, де у пожовклих паперах було написано «Портенко», «Л.С. Портенко», «А. Портенко», йшлося про одну і ту саму людину -- Л.О. Портенка. Звернімо увагу: адреса с.-г. вченого комітету -- це, одночасно, адреса нашого Портенка у Києві. Взагалі, в усих зоольогічних списках, поряд із прізвищем Портенка, завжди знаходимо прізвище Шарлеманя, і навпаки. (До речі, у тому ж списку Природничої секції були: Акад. В. Вернадський (Portenko 1970) Пізніше, вже у Москві, Л. Портенко не втратив зв'язок із В. Вернадським. У 1968 році він згадував, що В. Вернадський розповідав йому про П. Сушкіна (Portenko 1970)., Акад. В. Кістяківський, хімік, та інші відомі люди.)

Зі звіту Зоологічної секції Відділу природничих наук УНТ за 23 серпня 1921 р. (Onoprienko & Shcherban 2008: 280) достеменно відомо, що до кінця 1920 р. Л. Портенко був тут не тільки секретарем, але одним із засновників секції. Збереглася наступна значуща нотатка: «зародок Секції, приватне об'єднання українських зоольогів, покладено було групою з 3-х осіб: М.В. Шареманя, М.Л. Щербини та Л.О. Портенка». У тому ж звіті чорним по білому написано, що на першім же засіданні зоольогів вони забажали мати свій публікаційний орган. Увага: йшлося про майбутній «Зоольогічний журнал України» (ЗЖУ), див. вище примітку, але який сьогодні часто згадують як «Український зоологічний журнал» (УЗЖ). Таким чином, юний Л. Портенко був і серед засновників цього історичного, значущого українського журналу.

Сучасна вікіпедійна нотатка мов Л.П. «працював в Зоологічному кабінеті та в Зоологічному музеї ВУАН у Києві» не є точною і, скоріше за все, стосується самоосвіти ученого, а не роботи. Звичайно, молодий дослідник бував у зоокабінеті чи то зоомузеї, так само як у різних бібліотеках.

Щодо КНУУ, то на превеликий жаль, університетові не вдалося розвинути свої досягнення. Зокрема, -- це із-за кризи гетьманщини (восени 1918), антигетьманського повстання, дестабілізації державного життя в УНРЈ¬українсько-радянської війни Колективний україномовний вікіпедійний автор називає це Радянсько-українська війна, а російсько-мовний -- Революция и Гражданская война на Украине., та з причин тиску на університет з боку більшовицького і денікінського режимів (Verstyuk et al. 2011: 257). У статті І. Загороднюка (Zagorodniuk 2021) про київські роки життя Ф. Добржанського, саме 1918-1921 роки -- «період катаклізмів».

Молодий Л.П. теж писав у газетах дещо про більшовицький режим, причому українською. Ось, наприклад (цит.): «Діяльності відділу [охорони пам'яток природи] на перших кроках багато перешкоджали большевицькі і слідуючі за ними події, але зараз можна мати надію на широку і плодотворну роботу.» (Portenko 1918 р.). Втім не так сталося як гадалося. «Большевицькі події» не пролинули.

Вир негараздів, породжених більшовицьким переворотом, у якому раптом опинився Л.П., напевне підштовхнув ученого до виїзду з України. Майбутній студент майбутнього МГУ Назва вишу змінювалась: 1918 -- «1-й Московский университет», 1930 -- «Московский государственный университет». став невільним очевидцем наслідків першої світової війни, зміни урядів Більшовицько-українська війна -- збройний конфлікт між Радянською Росією та Українською Народною Республікою (УНР) в 1917--1921 роках., евакуації Київського університету Імператорський університет св. Володимира. до Саратова і повернення його, із логістичними втратами, до Києва, гноблення Українського наукового товариства (УНТ) та його видань, зокрема, зоологічного журналу (ЗЖУ), аж до знищення примірників і недопущення посилань (саме такого висновку дійшли І. Загороднюк та В. Пархоменко: Zagorodniuk & Parkhomenko 2018: 131) Припущення І. Загороднюка та В. Пархоменка базується на вивченні статистики Google Scholars. По факту, замітка авторства Л. Портенка теж потрапила у список репресованих., гноблення Київського народного університету (КНУУ), занепаду Дніпровської У деяких джерелах -- Дніпрянської (див. УЗЖ, 1923, «Од редакції».) біологічної станції та багато чого іншого.

Інша справа, що це не врятувало ученого від виру негараздів, і навпаки, закинуло в інший соціяльний репресивний водокрут, але про це буде далі.

Щодо спогадів Леоніда про Волинь, Житомирщину та про батька, наведених вище, нагадаю: узяті вони були зі спільної праці Л. Портенка і М. Шарлеманя. При цьому, М. Шарлемань -- видатний вітчизняний біолог, якому вікіпедійники-маніпулятори теж приписали статус «совєтскій», із якоюсь довічною уже адресою «Российская империя». Таким от радянським чином, двоє «без національности» знайшли один одного та заколегували. Нагадаю, що у 1918-1926 рр. у київській зоологічній школі починав свій шлях майбутній видатний теріолог А. Аргіропуло, між іншим, теж «совєтскій человек», із такою ж як у Портенка та Шарлеманя стандартною вікіпедійною пропискою -- «Российская империя». Безумовно, Л. Портенко та А. Аргіропуло знали один одного, втім як усі київські зоологи.

До слова, були в Україні й інші потужні зоологічні школи, зокрема, харківська. У ній творив М. Сомов, матеріли якого із вдячністю використав М. Мензбір -- це при написанні «Птицьі России». Там же, у Харкові, упродовж десятка років, працював і викладав П. Сушкін. (Пригадуєте, читачу, «усталене», ствердне, вікіпедійне: вчителями Л. Портенка були М. Мензбір та П. Сушкін).

Натомість мова про інше, до сьогодні не помічене: молодий учений Л.П. пізнавав зоологію, спілкуючись, у першу чергу, із М. Шарлеманем та усіма талановитими особистостями київської зоольогічної секції. (На превеликий жаль, через якийсь час, між двома науковцями виник конфлікт, зокрема, із-за негативного висловлювання Л. Портенка (Portenko 1928) про начебто незадовільну природоохоронну діяльність в Україні. На цю подію потім звернув увагу О. Василюк (Vasilyuk 2017 a: 75). «Незадовільність» народилася в уяві Леоніда після подорожі із товаришами річкою Дніпро. Втім цей статистичний ряд був довшим: чотирма роками раніше, уже мешкаючи у московії, Л.П. виступив із гострою критикою діяльности «Асканія-Нова» (див. In the Acclimatization ... 1924). У публікації про бобрів (Portenko 1927: 13) добре посперечався із М. Шарлеманем, який, вірогідно, угледівши у Портенку зміни, іронічно назвав юнака «московським зоологом», і що Портенкові зовсім не сподобалося.

Так чи інакше, іще до від'їзду у Москву, у місто, насичене героями книжок киянина-москвича М. Булгакова та їхніми висловами («Москвошвея», «Эх, кабы не гуси!», «разруха не в клозетах, а в головах» і т.і.), іще у Києві, вільно чи невільно, але Л.П. учився у М. Шарлеманя У газетовій замітці Л. Портенка (Portenko 1918 a) про міністерство земельних справ написано «Е.В. Шар-Леман». Едуард -- це католицьке ім'я Шарлеманя, пізніше змінене ним на Николай (рос.), як більш безпечне в умовах репресій з боку НКВС. та усієї київської зоольогічної секції, а вже потім у московських професорів М. Мензбіра У записах про П. Сушкіна, вже у похилому віці, Л. Портенко згадував: «мьі ученики Михаила Александровича [Мензбира]» (Portenko 1968). У праці «Фауна Анадьірского края» учений залишив присвя-ту: «Памяти моего учителя академика Михаила Александровича Мензбира» (Portenko 1939, 1). та П. Сушкіна П. Сушкін трудився в Україні упродовж 1909-1921 рр. -- в університетах Харкова та Сімферополя, Харківському товаристві любителів природи, Сімферопольському природознавчому музеї). Починаю-чи з березня 2014 р. Сімферополь -- місто тимчасово окуповане Росією (див. Указ Президента України № 117/2021)., як би це не звикли писати у пострадянських джерелах, додаючи іноді до списку ім'я теріолога С. Огнєва С. Огнєв охоче публікував свої праці у журналах, які виходили в Україні.. Докази? Відкрийте, читачу, хоча б звіт M. Шарлеманя (Sharleman 1925) про діяльність УНТ, і знайдіть такі цитати як «секція об'єднала більше 30 зоологів, здебільшого українців», «30 засідань. 65 докладів» та ін. Порівняйте кількість назв М. Шарлемань: «Праця палеоарктичних орнітологів систематиків за 8 років», «Застосована (прикладна) зоологія в Півн. Амер. Сполуч. Штатах» та інше. Л. Портенко: «Дещо про плавні Дністра», «Дещо з жит-тя Асканії Нової», «Новий птах для фавни Київщини -- очеретянка садова Acrocephalus dumetorum Blyth». доповідей М. Шарлеманя -- 26, і Л. Портенка -- 3. Двадцять шість проти трьох! Між іншим, учені із РРФСР (Бутурлін, Огнєв, Беме, Сушкін П. Сушкін публікувався там як до переїзду до московії так і після. та інші) охоче публікувалися в українських мисливських і природничих журналах. (Іноді твори цих поважних людей, як і твори Шарлеманя та Портенка, ілюстрував харківянин Вс. Аверін).

З усім тим, призвичаївшись не згадувати про насичене житомирсько-київське минуле Л. Портенка, пострадянські історики створюють «переконливі» текстові схеми, і навіть вимальовують графи, як от, наприклад у зведенні Г. Любарського (Lyubarsky 2009: 689). Нам залишається боротися із мряковиною, оприлюднювати факти і переконувати, зважаючи й на те, якою насправді була історія розвитку хоча б орнітології в Україні, починаючи із К. Кесслера, і скільки там було гучних імен, і що історик M. Рогожа (Rogozha 2013) так гарно узагальнив нещодавно, розбираючи гучне штегманівське «советская орнитология за двадцать лет», і влучно помітивши: «К сожалению, [в статье] нет упоминания о влиянии харьковской орнитологической школы на дальнейшее развитие научного мировоззрения орнитолога П.П. Сушкина».

І дійсно: невже упродовж дванадцяти (!) харківсько-сімферопольських років наукової діяльности, учений П. Сушкін набував досвіду лише у московсько-ленінградській зоологічній школі? Безсумнівно, що ні.

Є очевидним, що уроки київської (та суміжних) зоологічних шкіл УНР УРСР були для Л. Портенка першими, а московсько-ленінградських, РРФСР, другими! Задовго до отримання вищої освіти у Москві, Л.П. публікував свої перші наукові роботи у Києві -- як самостійно, так і поряд з іменами Ю. Артоболевського, Т. Добржанського, О. Кістяківського, а також М. Шарлеманя та С. Паночіні (із якими робив спільну доповідь, зокрема, щодо фавнистично- фено“Ѓьогичних спостережень, писав із ними спільні статті). Починаючи з 1920 року З цієї причини М. Щербина замінив його на посаді секретаря. Портенко уже працював в Початинцях Звенигородського повіту на Київщині, де Секцією Зоологічна секція Відділу природничих наук Українського наукового товариства. було засновано один із двох постійних пунктів зоологічних спостережень (Onoprienko & Shcherban 2008: 282). Про постійне спілкування Л.П. із найвідомішими ученими (під час свого секретарювання у різних природничих секціях) немає чого і сперечатися. (Наприклад, у міністерській земельній комісії він працював разом із М. Ф. Біляшівським, одним із засновників УАН!)

В УНР УРСР Л. Портенко встиг долучитися й до питань управління охороною природи, до заповідної справи, запропонувавши створити пташиний заповідники на острові Джарилгач та Сиваші (Portenko 1925 а, Ь 22 березня 1924 р. “Ѓ. Портенко зробив доповідь на цю тему в Русском Обществе Акклиматизации.). Нагадаю: з 1920-х Л. П. був у списку членів Природничої секції УНТ, і допоки вона існувала, звідти, начебто, не виписувався.

Подальша кар'єра і значні досягнення Л.П. були пов'язані, зокрема, з орнітологією, мамологією, фауністикою, зоогеографією, систематикою. Уже в 1921… 1929 він учився і працював у Москві, зрідка виїжджаючи в Україну, а потім у 1929 перевівся на роботу в Ленінград, де залишився до кінця днів. В московському університеті перебував до 1925 р. У вікіпедійниому нарисі про Л.П. є допис: «вьіпуск 1925 года».. Починаючи з 1926 -- був практикантом (аспірантом) зоомузею московського університету Практикант Зоологического музея АН СССР (с 1926) -- Архив Российской Академии Наук. С.-П. Филиал. Перевірено 23 листопада 2021., а також співпрацював у фауністичній комісії Г. Кожевнікова. У нарисі з історії ленінградського зоологічного інституту той період життя Л.П. назвали «московською аспірантурою» (The Ornithology… 1917). На вебсторінці Зоомузею МГУ читаємо: «Аспирант Зоологического музея АН СССР (1926-1929 гг.)» -- Москва (Zoological Museum… 2021). У статті О. Тихонової (Tikhonova 2018): «сотрудник Арктического научно-исследовательского института (1929-1940) и Зоологического института АН СССР (1940-1972), сотрудник Арктического НИИ (1929-1940 гг.), ЗИН (1940-1972 гг.), с. н. с. лаб. позвоночньїх ЗИН (с 1958 г.)» -- Ленінград.

Зрозуміло, що робота в таких поважних інституціях дозволила виходцю з України взяти участь у багатьох далеких й рідкісних експедиціях. Перелік їх був чималий. Але звертаю увагу читачів на наступне: то були території-експедиції не тільки із брендом всепоглинаючої Академії наук СРСРЃCале й Академії наук УНР ЌЎ УРСР. Не дивно, що навіть колективний вікіпедійний автор, утворив сьогодні неприйнятну суміш із назв-і-років, із-за чого Л. П. опинявся іноді у декількох експедиціях одночасно -- на Волині і Уралі, або в Анадирі і острові Врангеля.

Наукова кар'єра Л. Портенка була блискавичною: 1937 -- кандидат наук, 1937 -- професор, 1940 -- доктор наук (Tikhonova 2018). У 1928 році, тобто на другому-третьому році аспірантури, юнаку довірили виступити «на торжественном заседании Академии наук [СССР] <...> после речей маститих ученьїх А.П. Карпинского, С.Ф. Ольденбурга, М.А. Мензбира, АА. Борисяка от имени молодой смены -- практикантов Академии наук» (Portenko 1970).

Невигадані історії

Історія 1. В Арктику Л. Портенко вперше потрапив у 1930 році за завданням від Севкрай-осторга (п-ів Адміралтейства, губа Машигіна, Нова-Земля, Вайгач, Югорський Шар) (The productive forces… 1931). При цьому, у 1931-1933 роках він встиг попрацювати штатним зоологом та ще й керівником зоологічного загону чукотської експедиції Учасницею зоологічного загону була також Л.К. Портенко, яка відповідала за метеорологічні спостереження і колекціонування (Anadyr-Chukotka… 1931: (1-2): 5). Про неї залишилась мініатюрна безіменна згадка у британському полярному журналі -- «his wife» (див.: The Polar Record, January, 1934, 7:7). Арктичного інституту АН СРСР (Chukotka expedition… 1931; Anadyr-Chukotka… 1933), і тому, мав прекрасний досвід роботи у тундрі. Мало того, упродовж 1933/1934 років він зимував в Уелені, а точніше на полярній станції м. Дежньова (Portenko 1934; 1973: 3), і що мало своє продовження, коли у 1938/1939 учений залишився зимувати у бухті Роджерса, о. Врангеля (Portenko 1972: 3).

На о. Врангеля юнак приїхав у 1938/1939 роках, у якости зоолога експедиції, очолюваної д.б.н., палеонтологом Р. Геккером, та завдяки тому, що до Академії наук СРСР надійшла сенсаційна інформація мов на острові знайшли рештки мамута, але що виявилось помилкою (Portenko 1972: 39). Відповідні документи й маловідомі факти були упорядковані та оприлюднені лише декілька років назад (див. Urmina 2018).

Пригадую, що у далеких 1980-х ця мамутова подія була добре відома усим, хто жив на о. Врангеля -- рис. 3, 4. Її навіть використовували -- як у вигляді розіграшу (дітям розповідали, начебто мамут був справжнім, живим, і що у якийсь момент його вирішили гнати своїм ходом з Чукотки до столиці СРСР, Москви, скидаючи тварині із літаків сіно), так і у вигляді захопливих переказів про те, як із-за щасливої неточності, а насправді, із-за вигадки начальника полярної станції, затятого партійця, який хотів вислужитися перед Кремлем, Академія наук СРСР організувала окрему експедицію на острів вартістю майже півмільйона рублів. Статус експедиції був дуже високим. Плани утверджувала Президія АН СРСР, а листування здійснювалося через президента АН СРСР -- Академіка В. Комарова. Саме на такому рівні вирішувалося, хто увійде у склад майбутньої знаменитої експедиції, а хто ні. Можна собі увити, яким наполегливим був Л.П., якщо його зарахували до складу експедиції у якости орнітолога, при наявності там зоолога А. Дружиніна. (Через теє накладання не обійшлося без курйозів. Відповідний епізод був оприлюднений Л. Портенком через тридцять років У книзі ученого є нотатка мов такого-то числа-і-року у морі поблизу о. Врангеля вполювали рідкісного птаха -- велику конюгу, але зважаючи на дату, дивується Л. Портенко, вполювати її міг тільки А. Дружинін, із яким вони разом пливли (у той же день і той же час) на катері, десь між бухтою Роджерса і косою Бруча. І продовжує: «Конюг мы, однако, не видели» (Portenko 1973, 2: 111).).

Рис. 3. Полярна станція у бухті Роджерса, о. Врангеля, к. 1970-х. (Фото В. Придатко-Доліна)

Fig. 3. The Rodgers Bay polar station on Wrangel Island in the late 1970s (Photo by V. Prydatko-Dolin)

Рис. 4. Вид на о. Геральда з вершини мису Уерінг, о. Врангеля. 1980-ті. Акварель В. Придатко-Доліна

Fig. 4. A view to Herald Island from the top of Waring Cape, Wrangel Island, the 1980s. Watercolor by V. Prydatko-Dolin

У доповідній д.б.н. Р. Геккера, на ім'я Академіка В. Комарова, від 27 березня 1938 р., згадки про орнітолога взагалі не було: акуратний німець Р. Геккер писав тільки про зоолога (див.: Notice on the Expedition… 1938). У зведенні А. Сулейманова (Suleimanov 2014: 10) Із посиланням на документ із архіву АРАН, а саме: «фонд «567», Оп. 1. -- Д. 1., л. 29, 51». А. Дружиніна названо анатом, у статті І. Урміної (Urmina 2018: 77) €к зоолог сравнитєльтій анатом; Л. Портенка -- орнитолог. Так чи інакше, у кошторисі ЗИН АН СССР затвердили витрати на зимівку Л. Портенка (із помічником) на о. Врангеля, у сумі 60042 рублів Полярные чтения на ледоколе «Красин» -- 2016. 2017. В кн.: Культурное наследие в Арктике… Мат. научн. конф. (С. П” 28-29. 04.2016). «Паулсен». М., 1-296.. Є підстави вважати, що Р. Геккер сприяв включенню Л. Портенка у списки учасників, адже пізніше юнак віддячив метрові, назвавши його іменем підвид кайри (див. нижче).

Чутки про експедицію поширювалися не тільки Москвою, Ленінградом, але й Києвом і... Бородаєвкою. Якась киянка долучилася до активного народного обговорення і підказувала, у який спосіб краще було б вивезти рештки мамута із Арктики до Москви, написавши спеціального листа у газету «Правда» (Urmina 2018: 75). Мало хто знає: кінооператором в експедиції на о. Врангеля був дехто К. Писанко із Бородаєвки, сьогодні -- Дніпропетровщина, який служив у т.ч. в ВОХР, ВНУС, ВЧК, ГПУ

Ми, острів'яни, у 1980-х, звичайно, про усі деталі давньої пригоди не знали та лише припускали, що йшлося про кита (чи китів), чиї рештки полярники 1930-х могли знайти, наприклад, на острівці, у гирлі річки Кларк, що у тридцяти кілометрах на схід від полярної станції «Роджерс». (Підставою для такого народного припущення було те, що на найпершій американській мапі острова, так званій «мапі Беррі», виконаній у 1881 р., згаданий острівець був позначений американськими геодезистами як Sceleton I., тобто острів скелетів.)

Якось у 1980-х авторові довелося побувати на острівці Sceleton, але окрім плавнику я там нічого не знайшов. Насправді ж «мамутова» подія відбувалася в зовсім іншій стороні, поблизу бухти Сумнівів (Urmina 2008), що у семи десятках кілометрів на захід від полярної станції «Роджерс». У 1978… 1981 роках мені довелося зимувати у тій бухті Сумнівів, а влітку -- часто бувати на узбережжі. Решток «мамутів» ми там не знаходили. Щодо Л. Портенка, то ніяких деталей про локацію скандального «мамонта», учений не додавав. «Мамут» був як би поза темою.

Кістки китів зрідка знаходили також в інших частинах острова. Один із моїх знайомих примудрився привезти у Київ з о. Врангеля чималий хребець кита, узятий десь у тундрі, і залюбки показував його друзям на Троєщині (Київ). Щодо автора нарису, то він неодноразово знаходив на острові зуби мамутів далеко від бухти Сумнівів. Навіть створив десь на західному узбережжі, на піднятті, щось на кшталт ландшафтної інсталяції, розмістивши бівень мамута на привабливому фоні західного узбережжя острова, відобразивши потім схожий сюжет в акварелі (Prydatko-Dolin 2009 a, 2011).

Та найцікавішим є те, що починаючи з 2017-х років учені встановили, що у післяльодовикову епоху на о. Врангеля мешкали не просто мамути, а карликові мамути, представники роду Mammuthus, які вимерли приблизно 4 тис. років тому, постраждавши від купи причин мутаційної природи, у т.ч. із-за втрати здатности відчувати запахи квітів (Fry et al. 2020). Щодо епохи -- це був енеоліт, часи Трипільської культури! От би Л. Портенко здивувався, прочитавши про таку зоологію із генетикою.