Волинське містечко Горохів у XV - першій половині XVII ст. (штрихи до історії)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Волинське містечко Горохів у XV - першій половині XVII ст. (штрихи до історії)

Андрій Заяць, Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра давньої історії України та архівознавства Львів

Простежено витоки міського статусу Горохова та шлях входження його до володінь князів Сангушків, а у подальшому до Кіліяна Вільгорського. Показано механізм залюднення міста та його межі. Незначна численність населення Горохова дозволяє класифікувати його як мале місто (містечко). Горохів мав замок, а укріплення міста було дерев'яно-земляним. Місто мало дві брами, а основна маса будівель була дерев'яною. Дещо кращі будинки знаходилися на ринку, де була ратуша. Серед культових споруд Горохова фіксуються: церква, костел, синагога. У місті діяв єзуїтський колегіум. Міське самоврядування забезпечувалося привілеєм на маґдебурзьке право (1600 р.). Чисельність райців та лавників була традиційною для волинських міст. Розкрито значення торгів та ярмарків у економічному житті Горохова. З'ясовано, що місто неодноразово віддавали в оренду та заставу. Проаналізовано непрості стосунки міщан із шляхтою. Соціально- економічний рівень розвитку Горохова в поєднанні з освітніми і культовими спорудами у місті надавали йому певних рис центру округи.

Ключові слова: Волинь, Горохів, Сангушки, маґдебурзьке право, міщани.

The vohynian town of Horokhiv in the 15 ^th - the first half of the 17^th century (sketches to history)

Andriy Zayats, Ivan Franko National University of Lviv, The Chair of the Ancient History of Ukraine and the Archival Studies Lviv

The article traces the origins of Horokhiv's urban status and the way of its getting to the estates of the princely family of Sanguszko, and later to Kilian Wilhorsky. The mechanism of the populating and its border formation is shown. The small population of Horokhiv allows to classify it as a small town. The Horokhiv had a castle, and its urban fortification was wooden and earthwork. The town had two gates and the most of the buildings were wooden. Better houses were located on the market place near the town hall. Among the religious buildings of Horokhiv are mentioned: Orthodox and Catholic churches and also synagogue. There was a Jesuit college in the city. Urban self-government was granted with the privilege of the Magdeburg Law (1600). The number of town councilors and lay judges (lawnicy) was normal for the Volyn cities. The importance of trades and fairs in Horokhiv's economic life is revealed. The town has been repeatedly leased and mortgaged. The difficult relations of the burghers with the nobility are analyzed. The socio-economic level of Horokhiv's development, combined with the educational and religious buildings in the city, turned it to a center for its surrounding region.

Keywords: Volyn, Horokhiv, Sanguszky, Magdeburg law, burghers.

Археологи засвідчують існування на території Горохова руського городища Археологічні пам'ятки Волинської області (матеріали до "Зводу пам'яток історії та культури України. Волинська область”), упорядники Микола Кучинко, Григорій Охріменко, Олексій Златогорський. (Луцьк: Вежа-Друк, 2017), 48., але вперше у збережених писемних документах про поселення мовиться під 1450 р. Того року великий князь литовський і король польський Казимир IV надав маєток Горохів Олізару Шиловичу²Акты, относящиеся к истории. Западной России. (СПб: В типографии Эдуарда Праца, 1846), т. 1 (1340-1506), 68; Lietuvos Metrika. Uzrasymp kn. 3, parenge L. Anuzyte ir A. Baliulis. (Vilnius: Lietuvos istorijos institutas, 1998), kn. nr. 3: (1440-1498), 59.. Особа отримувача була відомою на Волині. Його батько, Гаврило Шило (Шилович), походив з давнього роду Кирдійовичів, закоріненого ще у часи Галицько-Волинського князівства Oskar Halecki, Ostatnie lata Swidrygielfy i sprawa wofynska za Kazimierza Jagiellonczyka. (Krakow: Nakiadem Akademii Umiej^tnosci, 1915), 221-222.. Олізар Шилович був одружений з Феодорою, дочкою відомого кременецького старости Юрші. Для Феодори шлюб з Олізаром Шиловичем був другим, а від першого чоловіка, князя Михайла Степанського, у неї була дочка Марія Володимир Собчук, Від коріння до крони. Дослідження з історії князівських і шляхетських родів Волині XV- першої половини XVII ст. (Кременець: Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник, 2014), 110, 148.. У листопаді 1487 р. Феодора свідчила, що чоловік, покидаючи цей світ, записав їй Горохів із присілками, які тепер вона уступає великому князю Archiwum ksіqzqt Sanguszkow w Slawucie. Wydanie nakladem wlasciciela pod kier. Z. L. Radziminskiego przy wspцludziale P. Skobelskiego i B. Gorczaka. (Lwow: Z drukarni instytutu Stawropigianskiego, 1887), т. 1 (1366-1506), 240.. У червні 1496 р. великий князь литовський Олександр на прохання володимирського намісника Василя Богдановича Хребтовича надав йому Горохів з присілками “до воли”, а в березні 1501 р. у повне володіння Акты, относящиеся к истории Западной России. (Москва: Нестор-История, 2012), т. 1(6). Сборник документов канцелярии великого князя литовского Александра Ягеллончика, 1494 1506 гг. Шестая книга записей Литовской метрики, 113, 289; Lietuvos Metrika, parenge A. Baliulis. (Vilnius: Lietuvos istorijos institutas, 2007), кп. nr. 6: (1494-1506), 128, 261.. У липні 1545 р. Анна Василівна Хребтовичівна, дружина князя Андрія Михайловича Сангушка, записала своєму сину Олександру замок і місто Горохів із присілками Archiwum ksiqzqt Sanguszkow w Slawucie. Wydanie nakladem wlasciciela pod kier. Z. L. Radziminskiego przy wspцludziale P. Skobelskiego i B. Gorczaka. (Lwцw: Z drukarni instytutu Stawropigianskiego, 1890), t. 4. (1535-1547), 430.. З того часу маєток став власністю князів Сангушків.

Лев, син Олесандра Андрійовича, у тестаменті від 23 січня 1571 р. обумовлював, що якщо його син Григорій помре не досягши повноліття, а чи не матиме нащадків, то міста Горохів, Камінь і Кошер із присілками дістануться Роману Федоровичу Сангушкові Ibid. Lwцw, 1910, t. 7. (1554-1572), 385; Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського НАН України. ф. 2, спр. 22295, арк. 2.. Того ж 1571 р. і Роман Федорович, і Лев Олександрович померли, натомість Григорій Львович вижив і успадкував Горохів, яким володів до своєї смерті в 1602 р. У січні 1594 р. князь Григорій Сангушко вніс до луцької земської книги запис, яким визнав свою дружину Софію (дочку князя Щасного Ярославича Головчинського) співвласницею Горохова та сіл Старий Горохів, Рачин, Марковичі, Озерці, Підліски, Старий Став, Деречин, Завидів та Луневка. У записі князь зазначав, що “она тых всехъ вышей помененых добръ моих за живота моего весполек и заровно в одном местцу зо мною и однакою згодною и сполечною владзою и шафунком держати и вживати и тым всемъ, яко пани, редити, справовати и з них пожитки вшелякие, якие колвек будут, и тепер сут, брати маеть”, а по його смерті власне дружина має успадкувати згадані маєтки, з цієї причини князь відмовляє у праві спадкування своїм братам та сестрам Центральний державний історичний архів України у Києві (далі ЦДІАК України), ф. 26, оп. 1, спр. 9, арк. 277-277 зв..

По смерті весною 1602 р. Григорія Сангушка Горохів успадкував його син Адам-Олександр, який володів містом понад 40 років. В одній зі справ за липень 1605 р. тимчасовим власником Горохова виступає саноцький староста Станіслав Мнішек, а його урядником якийсь Самуель. Ймовірно, що він тримав місто в оренді чи заставі, хоча до цього не дуже в'яжеться вислів самого Мнішка: “ в маетности моей горуховъской” ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 75, арк. 171 зв.. У березні 1645 р. Сангушко з дружиною Катериною Уханською за 80 тис. зол. продав Горохів із селами Старий Горохів, Скобелка, Озерце, Рачин, Старий Став шляхтичу Кіліяну Вільгорському. Возний Миколай Горлович свідчив у Луцькому ґроді, що 31 березня 1645 р. ув'язав нового власника у володіння, а міщанам та селянам, яких для цього зібрали, оголосили про зміну власника Там само, спр. 241, арк. 491 зв. 494 зв. У квітні 1637 р Кіліян Вільгорський згадується як підстароста володимирський, а у січні 1653 р. як волинський підчашій. Там само, спр. 215, арк. 85-85 зв.; ф. 28, оп. 1, спр. 72. арк. 34 зв.. Водночас 1 липня 1645 р. возний Андрій Доманський свідчив у Луцькому ґроді, що ще 11 липня 1644 р. з двома шляхтичами у справі Прокопа Людзицького та його дружини Олександри з Вільгорських їздив із ґродським декретом до Кіліяна Вільгорського як нащадка покійного луцького войського Олександра Вільгорського для відібрання 20 тис. зол., які той заборгував, або ув'язання в Горохів Там само, ф. 25, оп. 1, спр. 242, арк. 544-547 зв.; спр. 243, арк. 411-412 зв.. Зважаючи на цю інформацію, можемо припустити, що К. Вільгорський, з невідомих нам причин, міг дещо раніше володіти Гороховом.

Міські книги Горохова не збереглися, хоча згадки в джерелах про міських писарів дозволяють обґрунтовано припустити їх ведення Там само, спр. 76, арк. 84 зв. (1606 р., Ян Клопотовський); спр. 103, арк. 837 зв., 998; спр. 104, арк. 988; спр. 107, арк. 195, 321 (1616-1617 рр., Томаш Комельський); спр. 172, арк. 181 зв.; спр. 216, арк. 768 зв. (Миколай Хоринський).. Розпорошені відомості про Горохів містяться у луцьких та володимирських ґродських і земських книгах, а також у Литовській метриці (Москва) та фондах Головного архіву давніх актів (Варшава).

Локаційного привілею на заснування міста виявити не вдалося, але від 1545 р. Горохів згадується як місто із замком Л. Гайдай помилково подає 1571 р. як рік початку міського статусу Горохова (Лідія Гайдай, “Горохів середньовічний”, Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядування (історія і сучасність) (Рівне, 1993): 93.. Відомі випадки втеч селян до Горохова ЦДІАК України, ф 25, оп. 1, спр. 98, арк. 656 зв. (З с. Порванча до Горохова у 1614 р. втекло троє селян, підданих Федора Порванецького).. Поселялися в місті і шляхтичі. У серпні 1620 р. князь Адам- Олександр Сангушко подарував Юрію Шимковичу-Шклинському земельну ділянку (плац) площею 20 сажнів у ширину і 25 у довжину (приблизно 30 на 38 метрів) з правом звести дерев'яний чи мурований будинок. Князь увільнив набувача з-під влади як своєї, так і нащадків, а також від сплати податків та виконання повинностей. Ю. Шимковичу-Шклинському та його наступникам було дозволено вільно розпоряджатися тим плацом і майбутніми будівлями. Зважаючи на те, що дотримання цих дозволів обумовлювалося закладом у 500 зол., можемо припустити, що з боку князя це була плата за якусь заборгованість перед шляхтичем ЦДІАК України, ф 25, оп. 1, спр. 122, арк. 541-541 зв.. Невдовзі Шимкович-Шклинський продав набуту власність Андрію Підгороденському, а в липні 1627 р. той своєю чергою відпродав “двор з пляцом, кгрунтомъ и зо всимъ будованъемъ ” шляхетному Андрію Чосновському і його дружині Федорі з Ружинських. Сума трансакції вказана не була, як і не обумовлювалося, що це зроблено з дозволу князя Там само, спр. 157, арк. 427 427 зв. Там само, спр. 30, арк. 394 зв..

Горохів, як і більшість тогочасних міст, мав окреслені міські межі. У вересні 1583 р. князь Марко Сокольський скаржився на переорювання меж Горохова із селом Бозовим, яке належало йому, а возний Іван Жуковецький свідчив, що бачив межу “которая, дей, делила кгрунт божовский от кгрунту гороховского”¹. У серпні 1601 р. Раїна Гнівошівна Стрижевська, дружина покійного Івана Григоровича Гулевича-Піддубинського, оскаржувала горохівського війта Омеляна Никифоровича за розкопування копців, що відділяли землі с. Гугів від Горохова Там само, спр. 62, арк. 658 зв..

У першій половині XVII ст. Горохів за чисельністю населення був малим містечком. 1629 р. у ньому налічувалося 152 будинки, з яких чотири були шляхетськими; 18 знаходилися на передмісті “Завалля” і 44 на передмісті “за мостом” Там само, спр. 170, арк. 50 зв. 51.. Більшість дослідників міста з такою кількістю будинків зараховують до умовної категорії малих міст Див.: Анатолий Грицкевич, Частновладельческие города Белоруссии в XVI--XVIII вв. (социально-экономическое исследование истории городов). (Минск: Наука и техника, 1975), 37; Зиновий Копысский, Экономическое развитие городов Белоруссии XVI -- первой половины XVII вв. (Минск: Наука и техника, 1966), 27, 29; Петр Сас, Феодальные города Украины в концеXV-60- х годахXVI вв. (Киев: Наукова думка, 1989), 21-22; Stanislaw Alexandrowicz, “Zaludnienie miasteczek Litwy i Bialorusi w XVI - pierwszej polowie XVII wieku”, Roczniki Dzejцw Spцlecznych i Gospodarczych 27. (1966): 38; Zofia Kulejewska-Topolska, “Oznaczenia i klasyfikacje miast w Dawnej Polsce (XVI-XVII w.)”, Czasopismo Prawno-Historyczne 2 (1956): 259; Idem. Nowe lokacje miejskie w Wielkopolsce od XVI do konca XVII wieku. (Poznan: Uniwersytet im. Adama Mickiewicza, 1964), 51, 53.. Щодо чисельності мешканців в одному будинку побутують різні думки. Микола Крикун схильний до коефіцієнту 6,5 осіб на будинок Микола Крикун, “Чисельність населення Волинського воєводства у другій чверті XVII століття”. Його ж. Воєводства Правобережної України у XVI--XVII століттях. Статті і матеріали. (Львів: УКУ, 2012): 231.. Ірина Ворончук обґрунтовує міський коефіцієнт у 8,5 Ірина Ворончук, Населення Волині в XVI -- першій половині XVII ст.: родина, домогосподарство, демографічні чинники. (Київ: Національний науково-дослідний інститут українознавства та всесвітньої історії, 2012), 324, 439.. Якщо урівноважити ці два показники і прийняти середній коефіцієнт у 7,5 осіб на один будинок, отримаємо чисельність населення Горохова станом на 1629 р. майже у 1140 осіб.

Щодо топографії міста, то з огляду на фрагментарність джерел можемо говорити лише про окремі складові міської території. У Горохові був замок, який, як згадувалося вище, вперше фіксується разом з містом у 1545 р. У 1571 р. в замку було 5 великих і 10 менших гармат, 50 гаківниць, 100 рушниць, 30 шишаків, 10 прилбиць (забрал), 20 панцирів, 12 рогатин, 8 бехтерів (кірас), 8 сагайдаків та 10 шабель ЦДІАК України, ф. 26, оп. 1, спр. 9, арк. 728.. При замковій брамі сторожову службу несли гайдуки Там само, ф. 25, оп. 1, спр. 97, арк. 327 зв. (возний у квітні 1614 р. свідчив “в месте Горухове в замок горуховский в браму уткнулем и гайдуком, стоячим двом оповедилом”). У 1604 р. згадується замковий сторож. Там само, спр. 70, арк. 53., а від 1600 р. на замкового сторожа міщани щорічно давали 20 зол. Там само, спр. 154, арк. 825 зв.

Місто мало дерев'яні укріплення та дві брами Там само, спр. 110, арк. 639 (1618 р.); спр. 252, арк. 919 зв. (1646 р.). Надаючи в 1600 р. місту маґдебурзьке право, князь Григорій Сангушко зазначив, що: “мещане наши горуховские водлугъ вымиру и цирклю им указаного место все и передместъе до купы знести и спровадити [мают]. Такъ же фолъварки вси и огороды з места вынести и то за местомъ и передместемъ будоват, а домы в ринку уезъдные, порядные мети мают, а тые, што загородниками называны были, зас в улицах се будовати мают. А сполне вси место в коло порядне валом окопаты, осыпати и высоко выставити, одернити, а потомъ парканами и баштами умоцнити. Такъ же стрелбою великою и малою, порохами и кулями, и иными до обороны належачими [...] опатрити мают” Там само, спр. 154, арк. 823 823 зв. Польський переклад цього привілею з книги житомирського магістрату кінця XVIII ст. Див.: Архив Юго-Западной России, ч. 5, т. 1. (Киев: В университетской типографии, 1869), 91 97..

Горохів мав ринок ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 34, арк. 1273 (1585 р.).. Ратуша, можливо, була двоповерхова. Доказом цього є уривок документу, в якому міщани свідчили про ув'язненого ними шляхтича Станіслава Олізаровського, якого “на ратушу через одну ноч на горе на местцу поцтивомъ затримали” Там само, спр. 103, арк. 907 (1616 р.).. Якими були міщанські будинки не знаємо, та оскільки Горохів був малим містом, то, вочевидь, переважали дерев'яні будівлі. Підтвердження цьому знаходимо в описі будинку одного з міщан, можливо, навіть шляхтича “дом славного Криштофа Вербовского, мещанина горуховского, снопками соломяными пошитый и накритый” Там само, спр. 119, арк. 174 (1620 р.).. Зважаючи на дерев'яну забудову міста і небезпеку пожежі, при будинках міщани утримували “драбини и бочки з водою для огня, яко то в тую сушу приготованные” Там само, спр. 211, арк. 792.. Це не завжди рятувало, бо в 1632 р. вигоріло все місто ЦДІАК України, ф. 25, спр. 181, арк. 548 зв.; спр. 184, арк. 72. (“мисто Горуховъ годин две в ноч згорело [...] не толко домы, але и шпитал и коморы вси в рынъку всихъ мешчанъ”).. Станом на 1629 р. у Горохові фіксуються шпиталь та два костельні будинки, в одному з яких мешкав органіст Там само, спр. 170, арк. 50 зв., єзуїтський колегіум Там само, спр. 149, арк. 854 зв. 856 (1626 р.). Ректор Григорій Нуринський. та єврейська школа Там само, ф. 28, оп. 1, спр. 70, арк. 1093 зв. (1635 р.).. Поборовий реєст 1570 р. подає відомості про 6 ринкових і 18 вуличних будинків та 26 “халуп убогих” Zrodla dziejowe, t. XIX: Ziemie ruskie. Wofyn i Podole. (Warszawa: Sklad glцwny w Ksi^garnie Gebethnera i Wolfa, 1889), 18.. Поборові реєстри 1580 й 1583 рр. згадують 40 будинків, 60 загородників, 5 коморників та священика Ibid., 86; Archiwum Glцwne Akt Dawnych w Warszawie. Archiwum Skarbu Koronnego, dzial I, № 31, k. 526..

У місті був костел. На відміну від батька, який сповідував православ'я ЦДІАК України, ф. 27, оп. 1, спр. 14, арк. 300. У тестаменті від 20 вересня 1601 р. князь зазначив: “а иж розное вери малжонъка моя ест зо мною, теды церквей во всих маетностях моих нигде псовати и пустошити и на свою веру оных оборочати не маеть и моцы мети не будеть”., Адам-Олександр Сангушко став католиком і всіляко сприяв закріпленню цієї конфесії у Горохові. Коли закладено костел не відомо, але під 1618 р. уже згадується пробощ горохівський та канонік і офіціал луцький Бальтазар Тишка, який отримав у заставу за 2000 зол. с. Підліски Там само, ф. 25, оп. 1, спр. 110, арк. 656 зв.. У квітні 1619 р. князь Адам Сангушко разом зі своєю дружиною Катериною з Уханських відписав костелові двір, фільфарок і с. Завидів; двір, фільфарок і с. Підліски (з підданими та їхніми повинностями), 5 волок у с. Старий Горохів (дві з яких було виділено на двір, а на решті сиділи селяни), десятину з певних “ролей” і 500 зол. із доходів міста Там само, спр. 111, арк. 423 424; спр. 112, арк. 87-96 зв.. У липні того ж року вікарій костела Адам Масловський і ксьондз Петро Брохіус та пробощ Б. Тишка квитували Сангушка за перші 100 зол. Там само, спр. 112, арк. 243 243 зв.. У березні 1621 р. Тишка скаржився, що піддані Симона Бобицького з с. Козятин неодноразово вирубували дерева в отриманих костелом від Сангушка деречинській і завидівській дібровах Там само, спр. 120, арк. 577 (вивозили від декількох десятків до 200 возів дерева).. Село Деречин горохівському пробоству князь записав ще у тестаменті з 1614 р. Там само, спр. 95, арк. 367 зв. Михайло Мишка-Холоневський із дружиною Анастасією тримали в заставі за 5 тис. зол. у Станіслава Млодзіловського і його дружини Маруші с. Старий Став. За таку ж суму вони передали це поселення ксьондзу Григорію Нуринському Там само, спр. 149, арк. 854-зв. 856.. У липні 1626 р. Сангушко надав горохівським єзуїтам в особі ксьондза Нуринського с. Старий Став з усіма доходами та повинностями Там само, спр. 151, арк. 38-39 зв.. У січні 1626 р. Сангушко надав фундуш горохівському костелові ЦДІАК України, ф. 25, оп. !, спр. 149, арк. 1620 1625; АгЛтит Narodowe w Krakowie. АгЛтит Sanguszk6w, Текі arabskie, sygn. 454/25. к. 1 7., ординацію для якого князь вписав до книг у Володимирському ґроді в жовтні 1637 р. ЦДІАК України, ф. 28, оп. 1, спр. 72, арк. 748 зв.. В одному з документів з квітня 1636 р. згадується “дом, въ котором органиста мешъкалъ, и дети шляхецкие, для наукъ вызволеныхъ одданые до школы, учил” Там само, ф. 25, оп. 1, спр. 203, арк. 210.. У березні 1641 р. горохівський пробощ Флоріан Калиновський скаржився на холмського мечника Томаша Ємеліту за борг у 7 тис. зол. Там само, ф. 28, оп. 1, спр. 76, арк. 137 зв.-138.. З переходом міста до Кіліяна Вільгорського підтримка костелу, очевидно, ослабла, бо в листопаді 1646 р. пробощ Калиновський скаржився на нього і війта Яна Омеляновича за недопуск його до с. Підліски, що належало храмові. Крім того Вільгорський фактично “вибив” пробоща з володіння селом, забравши з села зерно, худобу, реманент, речі, одежу. Пробоща цілий тиждень не випускали з Горохова, не продавали йому харчів, лише парафіяни приносили йому їжу. Свої збитки скаржник оцінив у 10 тис. зол. Там само, ф. 25, оп. 1, спр. 252, арк. 919-921 зв.

Основи міського управління та самоврядування Горохова значною мірою були закладені привілеєм Григорія Сангушка від 27 липня 1600 р., що був підтверджений 10 березня 1601 р. королем. Князь звільняв міщан від влади урядників та їхніх судів і штрафів. До міського уряду повинні обиратися люди чесні, добрі, обізнані із правом, осілі у місті та “права майдебурского присяглі”. Вибори провадилися щороку в день Св. Мартина (11 листопада); урядники під присягою зобов'язувалися звітуватися про свою господарсько-фінансову діяльність перед княжими ревізорами. Судитися міщани могли лише за нормами маґдебурзького права, (включаючи покарання смертною карою); апеляції розглядалися князем. Визначалося, що дрібні справи (до 20 зол.) апеляції не підлягали. Місто отримало 48 волок землі, і щороку в день Св. Мартина повинно було давати з кожної волоки князю по чотири копи грошів литовських. Дві волоки, що належали священикові, та одна дякова від оплат звільнялися.

Шляхта, яка жила у місті, підлягала владі магістрату. Згадана норма була важливою з огляду на бажання шляхти користуватися міськими благами, не витрачаючися на міські потреби. Кандидатури священників до церков подавав князь, що зважаючи на прихильність його до православ'я, означало, що вони будуть православними, а не уніатами. Міщанам дозволено утримувати лазню, вагу, воскобійню, олійню, які давали кошти на міські потреби, збирати мостове, однак за умови утримування та ремонту мосту. Солодовень та броварів міщани мали право утримувати довільне число, натомість ратушний постригач повинен був бути лише один. Для потреб міщан поблизу лісу виділялася земля під пасовище.

На користь князя збиралося торгове, ярмаркове, гребельне та соляне мито; королівські податки міщани вибирали самі. На передмісті, “для снаднейшого погамованя людей свовольныхъ”, заборялося тримати корчми, а лише шинки, для яких би з міста бочками брали пиво й мед. Варити пиво міщанам дозволялося лише на весілля. Заборонялося приймати до міста людей невільних. Загородники для будівництва будинків отримували плаци на вулицях та однаково виміряні городи, з чого щороку повинні були б платити князеві по 30 грошів литовських. Документ визначав число торгів та ярмарків у місті. Перші провадилися щотижнево у вівторок та суботу; ярмарки - двічі на рік, на Вознесіння Господнє та на Покрову ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 154, арк. 822-825..

Прописував привілей і повинності міщан. Для військових потреб вони виставляли покритий сукном парокінний віз продуктів із чотирма гайдуками. Обов'язком міщан було направляти греблю поблизу міста. На шпиталь визначалася десятина від збіжжя. Різники на замок платитимуть по два зол., а приїжджі в час торгу чи ярмарку мають давати на замок по “лопатці” від кожної худобини. Визначалося, що пекарі, що печуть білий хліб, щороку платитимуть по 32 гроші литовські, а від житнього хліба по 12 грошів; ремісники, кожен від свого ремесла, по одному зол. Помірне від збіжжя в розмірі двох білих грошів мало надходити до міської скриньки. Щодо убогих людей, які мешкають “в парканахъ”, а також від перекупок, що продавали крупи і дрібні речі, “уряд местский пожитокъ свой мети мает, вшак же, тое быти мает безъ сквирку и великого утиску убогихъ людей”. У часі жнив (озимини чи ярини) з кожного дому повинні були б давати трьох женців зерна. Для ремонту перемильської греблі щороку з кожної волоки на чотири дні повинні були давати коня з возом, а з городу - пішого Там само, арк. 824 зв.. У привілеї було зазначено, що якщо б міщани бажали доповнити його текст, то повинні були б звертатися з пропозицією до князя. Король доповнив згаданий привілей важливою умовою про обрання війта: міщани обирають п'ять райців, а одного з поміж них війтом. Це єдиний відомий випадок для волинських міст, оскільки, зазвичай, власник сам призначав війта Андрій Заяць, Міське суспільство Волині XVI першої половини XVII ст. (Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка), 2019, 125..

Надання маґдебурзького права сприяло консолідації та прискореному формуванню міської громади і розвитку Горохова. Уряд війта в місті найдовше займав Омелян Никифорович (1595-1600, 1616-1619, 1620-1622) ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 46, арк. 73; спр. 50, арк. 316 зв.; спр. 61, арк. 97.; спр. 103, арк. 237 зв.; спр. 107, арк. 195; спр. 113, арк. 52; спр. 116, арк. 317 зв.; спр. 121, арк. 1226 зв.; спр. 123, арк. 123; спр. 130, арк. 987. Він - син війта Никифора.. Війтами у місті також були: Никифор (1577 1580), Сасин Никифорович (1603 р., можливо, брат Омеляна Никифоровича), Герман Федорович (1605 р.), Стефан Отрошкевич (1620 р.), Ян Островський (1627 1629, 1638 рр., син Омеляна Никифоровича), Григорій Островський (1630 р., можливо син Омеляна Никифоровича) ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 17, арк. 665; спр. 22, арк. 450 зв.; спр. 67, арк. 156 зв.; спр. 73, арк. 262 зв.; спр. 119, арк. 143, 173 зв.; спр. 154, арк. 821; спр. 171, арк. 88 зв.; спр. 211, арк. 791 зв.; спр. 172, арк. 181., Іван Козачок (1637 р.) Там само, спр. 205, арк. 259.. Якщо Омелян Никифорович у джерелах фігурує як міщанин Щоправда, один раз під 1598 р його названо шляхтичем. Там само, ф. 28, оп. 1, спр. 31, арк. 146 зв., то його син Ян уже як шляхтич. У вересні 1577 р. на війта Никифора (батька Омеляна Никифоровича) впала підозра у переховуванні крадених речей; свідки, однак, заявили, що річ, про яку йшлося, була нібито куплена війтом Там само, ф. 25, оп. 1, спр. 17, арк. 665 665 зв.. Серед перелічених війтів шляхтичами названо Стефана Отрошкевича та Яна Островського. Орієнтуючись на імена війтів, можемо припустити, що вони були українцями.

Традиційний комплект райців у волинських містах складав чотири особи. У Горохові їх, здебільшого, фігурує двоє-троє. Так, у 1616 1617 рр. райцями названі Сасин Никифорович та Станіслав Петровський Там само, спр. 103, арк. 837 зв.; спр. 104, арк. 988; спр. 107, арк. 195, 321, 448.; 1629 р. Сава Приступич та Андрій Теслич Там само, спр. 171, арк. 88 зв.; 1630 р. - Андрій Теслич, Лаврін Ладик, Сава Коваль Там само, спр. 172, арк. 181.; 1636 р. - Ярош та Матяш Колодка Там само, спр. 203, срк. 209 зв.; 1638 р. - Матяш Стефанович, Демид Малцевич, Лаврін Владичка та Іван Кульчицький Там само, спр. 212, арк. 147 зв.; 1639 р. - Іван Кульчицький та Лаврін Владичка Там само, спр. 216, арк. 768 зв..

Горохівські лавники доволі рідко потрапляли на сторінки актових книг. У 1630 р. це - Ярош Белавка і Сава Наумович Там само, спр. 172, арк. 181., а в 1638 р. згадується повний комплект лавників сім осіб: Феско Третевич, Феско Єшвик, Іван Куличка, Телман Пивкович, Сенко Велендукович, Семен Лобоцький і Павло Островський (син Омеляна Никифоровича) Там само, спр. 212, арк 147 зв.. Як міські писарі згадуються Ян Клопотовський (1606 р.) Там само, спр. 76, арк. 84 зв., Томаш Комельський (1616 1617 рр. Там само, спр. 103, арк. 837 зв., 998; спр. 104, арк. 988; спр. 107, арк. 195, 321.), Миколай Хоринський (1630, 1639 рр.) Там само, спр. 172, арк. 181 зв.; спр. 216, арк. 768 зв.. Джерела фіксують і наявність міської печатки Горохова Там само, спр. 172, арк. 180 зв. (1629 р.)..

До управління міста залучалися урядники, яких призначав князь, і до компетенції яких входило не лише місто, а й прилеглі села. Зокрема, у листопаді 1565 р. горохівський урядник Станіслав Глуховський для князя Лева Сангушка збирав з волості “воловщину” Там само, спр. 7, арк. 381-зв. 382.. Залежність урядника найперше від власника міста ілюструє така історія. У січні 1585 р. возний Каспер Богуш свідчив у Луцькому ґроді, що з двома шляхтичами та Бальцером Вальбаховичем їздив у Горохів до урядника Лавріна Глазовського з проханням арештувати за королівським листом єврея Абрама Нашковича, який заборгував ще батькові Бальцера Малхеру 5 000 зол. Урядник, незважаючи на представлення королівського листа, відмовився відпровадити єврея до міської в'язниці чи видати його для ув'язнення у луцькій замковій тюрьмі до подальших розпоряджень короля ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 34, арк. 108 зв. 110 зв.. Справа мала продовження, і той же возний у листопаді того ж року у ґроді відтворив аргумент відмови урядника видати єврея: “тут, дей, место Горухов не короля его милости, але княжати его милости Кошерского [...] и я, яко служебъник и урядникъ его милости тутошный, тых листов короля его милости слухати и им досытъ чинити, а оного жида Абрама, орендаря тутошънего, яко чоловека волного имати и до везеня сажати, ани того учинити повинен, а то, дей, не самъ з себе чиню, але з росказаня княжати его милости, воеводы киевъского, пана моего” Там само, арк. 1346 1346 зв.. Як горохівські урядники згадані також Кучинський (1546 р) ЛгсМм>ит ksiqzqt Sanguszk6w Slawucie, і 4, 484. Каспор Ляшовський (1569 р.) ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 11, арк. 199 зв., Криштоф Викроцевський (1615 р.) Там само, спр. 102, арк. 365 зв., Еразм Белецький (1620 р.) Там само, спр. 119, арк. 173 зв.. У часі оренди міста євреями фіксуються поставлені ними урядники, що належади до цієї ж етнічної громади. Так, у період оренди міста колківським євреєм Маєром Давидовичем (1622 р.) урядником виступає єврей Майко Там само, спр. 126, арк. 193 зв..

Правоздатність міщан приватних міст була обмеженою, оскільки вони були підданими власника міста. Це добре видно з наступного прикладу. У червні 1597 р. турійський єврей Абрам Шмойлович за борг у 200 зол. позивав не боржника, горохівського війта Омеляна Никифоровича, а власника міста князя Григорія Сангушка Там само, спр. 50, арк. 339 зв.. Зважаючи на те, що приватна власність була базовою установкою суспільства, міщани з повагою ставилися до неї, і присвоєння чужого майна вважалося не лише злочином, а й гріхом. Тому, коли поблизу Горохова у жовтні 1622 р. виявили двох приблудлих коней, то міщанин Іван Мискович зголосив про це до Луцького ґроду Там само, спр. 130, арк. 830 830 зв..

Горохів, в оточенні таких же невеликих містечок, був певним торгово-ремісничим та підприємницьким осередком для навколишніх сіл. У місті був митний прикоморок Там само, спр. 15, арк. 431 (1575 р.); ф. 28, оп. 1, спр. 18, арк. 39 (1585 р.); спр. 46, арк. 547-547 зв. (1614 р.).. Князь Григорій Сангушко у 1590 р. отримав королівський привілей на право вибирати в Горохові мостове мито. У привілеї йшлося, що переїзд через болота поблизу міста був поганий, від чого страждали купці та подорожні; князь своїм коштом “оное местцо злое направил” і просив короля дозволити збирати мостове. До Горохова були скеровані королівські ревізори, які оглянули міст і оцінили вартість проведених робіт у 672 зол. Зваживши на все це, король дозволив брати мостове: від возу солі, запряженого чотирма волами, - шість пенязів литовських, а від возу, запряженого двома волами, - три пенязі; від возу, запряженого одним конем, - два пенязі; від однокінного воза з товаром - пів гроша; від возу збіжжя - два пенязі; від парокінного возу з товаром - шість пенязів, а від порожнього возу - один пенязь; від волів, яких переганяють, - по чотири пенязі з кожного. Окремо вказувалося, що у часі проведення ярмарків з кожного пішого брався один пенязь мостового, від шести коней один гріш, від чотирьох коней - п'ять пенязів Российский государственный архив древних актов (РГАДА), ф. 389, оп. 1, д. 197. л. 27-27 об.. Побудова мосту, без сумніву, сприяла притоку до міста купців та тих, що хотіли відвідати місцеві торги і ярмарки.

Станом на 1635 р. у місті зафіксовано чотири кравці і кушніри, по одному ткачу, римарю, солодовнику і золотнику, а також чотири перекупки Там само, ф. 25, оп. 1, спр. 197, арк. 430. Згадані в юраменті 12 комірників, очевидно, також займалися якоюсь підприємницькою діяльністю.. Представлений у Луцькому ґроді (1630 р.) юрамент чопового засвідчив активне заняття міщан, а особливо євреїв, пивоварінням та сиченням меду Там само, спр. 172, арк. 180 зв.-182, 722-723 (в середньому міщани звітували про 1-3 вари пива та 0,5 бочки меду).. Вигідним заняттям була оренда спуску ставів. Горохівський міщанин Грицко Крамар у 1593 р. орендував спуск ставу в с. Волиці Жоравницькій в Адама Красуцького Там само, спр. 45, арк. 335 зв.-336 зв.. Інколи із цією метою кооперувалися міщани з різних міст. У 1626 р. горохівський міщанин Григорій Тровський та берестецькі міщани Яцко Левкович і Миско Гарасимович орендували за 900 зол. у Михайла Мишки-Холоневського спуск ставу в с. Старий Став, давши завдатку 500 зол. Там само, спр. 151, арк. 410-зв. 411..

Поширеним явищем була практика позичок міщанами грошей у шляхтичів. Міщани Филип Островський та Сасин Никифорович під запис позичили у волинського чашника Лаврентія Древинського 18 кіп грошів литовських і не поспішали їх віддавати. Не допомогло втручання возного Каспера Заремби. Він у квітні 1610 р. разом із служебником Древинського Климентієм Будзиною відвідали місто і поминалися справедливості в горохівського намісника Якуба Славенського та міського уряду, які фактично прийняли сторону міщан Там само, ф. 26, оп. 1, спр. 20, арк. 138 зв.. У 1615 р. війт Омелян Никифорович з дружиною Ганною Ясківною та Станіслав

Петровський з дружиною Параскою Луцівною повинні були віддати 600 зол. Миколаю Мишці-Холоневському “под совитостю и под закладом и [...] нагороженем шкод на голое речене слова кром доводу и телесное присеги”. Оскільки борг вони вчасно так і не віддали, то він зріс до 3 600 зол. РГАДА, ф. 25, оп. 1, спр. 121, арк. 1226-1228.. Справа затягнулася на наступні роки, а борг не був відданий ще в 1621 р. Тоді возні Адам Лотецький і Станіслав Суський, кожен з двома шляхтичами, разом із луцьким підстаростою Яном Вилежинським і ґродським суддею Адамом Сопотком їздили до Горохова з ґродським декретом з вимогою повернути гроші або ж ув'язати дім війта. Останній погодився на це, оскільки не мав коштів, щоб виплатити борг. Натомість його партнер Станіслав Петровський і борг не віддав, і не дозволив ув'язати Холоневського в свій будинок Там само, спр. 123, арк. 122 хв. 123, 163 зв.-164 зв.. У 1620 р. Омелян Никифорович заборгував 230 зол. луцькому земському писареві та ключникові Войтеху Станішевському і оскільки вчасно їх не повернув, то потрапив під штрафні санкції так звані заклад і шкоди, які разом, зазвичай, потроювали борг Там само, спр. 116, арк. 317 зв.; спр. 117, арк. 358 зв.-360.. У 1622 р. Омелян Никифорович разом із колківським євреєм Ароном Лейбовичем орендували у горохівського орендаря Маєра Давидовича терміном на один рік за 2 000 зол. горілчану корчму, міські млини, корчми в селах, належних до Горохова, а також мито та капщизну від пива й меду Там само, спр. 130, арк. 986-зв. 987 зв.. Збирати гроші виявилося приємніше ніж віддавати, і в жовтні того ж року за несплату 260 зол. чопового поборці Юрію Чапличу-Шпановському обом “підприємцям” оголосили баніцію, а возний Адам Лотецький “в замку вышнемъ и околномъ луцкомъ обволал и публиковалъ, приводечи то всимъ до ведомости, абы с преречоными [...], яко банитами правом переконаными жадного сполку ани обцованъя не мели, рады и помочи онымъ ни в чомъ не додавали” Там само, спр. 132, арк. 805-805 зв..

Траплялося, що і шляхта позичала гроші в міщан. Зокрема, 1597 р. міщанин Григорій Никифорович позичив шляхетному Василю Охлоповському 150 зол. Вчасно шляхтич борг не віддав, потрапив під штрафні санкції і тоді змушений був віддавати вже 1400 зол. Там само, ф. 26, оп. 1, спр. 13, арк. 830-832. РГАДА, ф. 389, оп. 1, д. 197, л. 123. Згадки про часові терміни ярмарків згадуються в подальшому у джерелах. ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 119, арк. 174 (1616 р.); спр. 130, арк. 987 (1622 р.). Торг перед тим був у неділю. Архив ЮЗР, ч. 8, т. 3. (Киев, 1909), 396.

Важливе значення для успішного розвитку міста мали торги та ярмарки. Привілеєм дозволялося “мещаном горуховскимъ, такъ и людемъ постороннымъ и чужоземскимъ заграничникомъ на ярмаркохъ помененыхъ и на торгахъ торговати, пивом, медом, горелкою, виномъ шынковати, кони и иное всякое быдло продавати, куповати, товары косматые и иные суконъные всякие за товары меняты и тежъ розмаитые ганъдли провадит”95.

Зважаючи на значну скупченність людей, під час торгів та ярмарків траплялися ексцеси. Шляхетний Богуш Липневський скаржився на Войтеха Бзовського, який з помічниками відібрав у квітні 1575 р. на торгу в Горохові коня з возом ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 15, арк. 126 зв.-127.. Микита Ощовський скаржився на слугу свого стриєчного брата Івана Ощовського, Грушевича, який у квітні 1579 р. на торгу в Горохові побив слугу скаржника Грицка Івановича та забрав коня з возом, на якому була маца жита і пів маци пшениці Там само, спр. 19, арк. 252.. Остафій і Костянтин Колпитовські та Богуш Липлянський позивали до суду горохівського міщанина Юрка, який з помічниками 15 жовтня 1576 р. побив і пограбував позивачів, коли ті вже збиралися увечері покидати ярмарок Там само, спр. 16, арк. 461 зв. 462 зв., 498 зв.. На пограбування в часі ярмарку в жовтні 1585 р. горохівським орендарем Абрамом Нашковичем луцьких міщан скаржився тамтешній війт Ян Жоравницький, бурмистр та райці Там само, спр. 34, арк. 1273-1273 зв.. Очевидно, що це оскарження не досягло успіху, бо в квітні наступного року скарга була поновлена Там само, спр. 36, арк. 274-275 зв..

На розвиток Горохова впливали як позитивні, так і негативні чинники. Щодо перших, то це передовсім вигідне географічне розташування неподалік Луцька та досить розвинена мережа сухопутних шляхів, що з'єднували Горохів із сусідніми містами Волині та суміжних Руського й Белзького воєводств Геннадій Боряк, “Торговельні шляхи на Волині в першій половині XVI ст.” Минуле і сучасне Волині (Луцьк, 1985): 168 172.. Сприятливою в аналізований період була економічна ситуація, спричинена пожвавленням торгово-грошових відносин. Не зайвими, звичайно, були королівські привілеї місту на торги, ярмарки, збирання мита. Уконституюванню міської громади допомогло надання їй магдебурзького права.

Були і негативні чинники розвитку. Нерідкими були пожежі, під час яких горіли як окремі будинки, так і значні частини міста, або й усе місто, як це було в 1632 р. Серйозної шкоди завдавали татарські напади Заяць, Міське суспільство Волині XVI першої половини XVII ст., 103 104.. Зокрема, Горохів був знищений татарами у 1577 р. ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 17, арк. 515. Шкодили місту т. зв. домові війни - збройні наїзди шляхти. Так, Адам Сангушко оскаржував князя Юрія Заславського за неодноразові наїзди на місто в 1627 р АгЛтит Narodowe w Krakowie. АгЛтит SanguszkUw, teki arabskie, sygn. 454/26, к. 3 39 (1628 б.).. Міщан було пограбовано, побито, близько десятка поранено, одного вбито, а “шкоды и кгвалты незносные починеные, маетност сама знисчона, сплюндрована и спустошона” РГАДА, ф. 389, оп. 1, д. 211, л. 22 об. 23.. Прикрими для міщан були т. зв. лежі - постої жовнірів, під час яких із них стягували різні грошові та натуральні побори. Зокрема, у березні 1620 р. у Горохові розміщувалася піхотна рота Зиґмунта Хорвата ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 122, арк. 384-384 зв.. У березні наступного року в місті впродовж трьох днів стояла рота Северина Білостоцького. Її вояки збирали з міщан незвиклі податки, ображали та били їх, а одного - Івана Куртка просто застрелили з пулгака Там само, спр. 139, арк. 78.. Уже наступного місяця - у квітні в Горохові стояли жовніри поручника Абрама Смолика Там само, спр. 122, арк. 384., а в липні - ротмістра Юрія Будзишевського, який “великую, незвычайную стацию до возов собе складать росказал и много шкод починил” Там само, спр. 123, арк. 444. Додатково ще й готівкою взяв 236 зол.. Коли у лютому 1649 р. декілька жовнірів прибули до Горохова у своїх потребах (решта перебувала на “лежах” у с. Блудові), то міщани пообзивалиі побили їх, а одного вбили Там само, спр. 247, арк. 146 зв. 148 зв., 329 зв. 330..

Ще одним стримувальним фактором було те, що досить часто місто потрапляло в оренду та заставу, здебільшого, до євреїв. У січні 1580 р. євреї, городельський Абрам Монашкович та яворівський Мошко Якубович, виступили в інтересах дітей покійного городельського єврея Йосипа Абрамовича, який позичив 2 000 зол. Леву Сангушкові, а той їх не повернув. Опікун князя Григорія Сангушка князь Василь-Костянтин Острозький погодився віддати місто в оренду, аби покрити таким чином борг Archiwum Giywne Akt Dawnych w Warszawie, Metryka Koronna, sygn. 121, k. 366-368.. Є згадка про те, що в січні 1592 р. Горохів перебував в оренді (ім'я орендаря не назване) ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 40, арк. 194.. У серпні 1593 р. Г Сангушко на п'ять років передав в оренду свинюським євреям Лейзару та Якову Давидовичам Горохів із селами Старий Горохів, Марковичі і Рачин, але без замку, млинів, ставів і мит. У записі актової книги сума оренди не вказана Там само, спр. 44, арк. 844-844 зв.. У вересні 1595 р. князь скаржився на зловживання євреїв, спустошення міста і порушення орендної угоди Там само, спр. 48, арк. 381 зв.-383.. У жовтні 1595 р. свинюський єврей Маєр Нахімович від імені орендарів скаржився на князя, який узявши значний завдаток, “вибив” їх з оренди, побив та кинув до в'язниці, де силою змусив підписати чистий бланк (мамрам) на 350 зол. Там само, арк. 426-427 зв. У фільварку орендарі мали: молоченого жита-200 мац, немолоченого - 15 стирт “у кождой стырте было по сту копъ пшеницы”, молоченої пшениці - 15 мац; вівса - 10 стирт “в кождой стырте по двесте копъ”; гречки - 5 стирт “в кождой стырте по сту копъ”, молоченої гречки - 15 мац; ячменю - дві стирти “в которых по сту копъ”; гороху - одна стирта, сіна - 50 стирт. В оборі знаходилося: корів і волів - 200, яловиць - 30, телят - 50, “подтелковъ” - 30. У хлівах: свиней - 150, поросят - 100, підсвинків - 30, вепрів - 20, гусей - 180, качок - 120, курей - 500, каплунів - 100. У спіжарні: муки - 8 мац житньої, а пшеничної - 3, гороху - одна маца, солоду пшеничного на два вари пива. Все це оцінили у 5 тис. кіп грошів литовських. Ті ж євреї у травні 1597 р. у Луцькому ґроді свідчили, що позичили Григорію Сангушкові 5000 зол., які він вчасно не повернув, а отже потрапив у “совитість” (подвоєння боргу), і не дозволив ув'язати їх у Горохів. Ще одним записом князь заборгував їм 7 000 зол., котрі теж не віддав у встановлені терміни, а отже борг подвоївся, і також не дозволив ув'язати їх у Горохів ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 49, арк. 827-828 зв.; спр. 50, арк. 299 зв.-300, 300 зв., 320 зв.-321.. Тоді ж князь отримав виклик на Люблінський трибунал через заборгованість перед іншими свинюськими євреями - Іршою Левковичем та Гецом Давидовичем Там само, арк. 320-320 зв..

Возний Ян Ярмошевський 18 вересня 1601 р. увів в оренду Гороховом та селами Старий Горохів, Озерці, Кути, Білополе, Рачин, Марковичі на три роки (сума не вказана) євреїв Абрама Шмойловича з Турійська та Геца Перцовича з Торчина Там само, спр. 62, арк. 745-746.. Очевидно, оренда була продовжена, оскільки війт Герман Федорович у березні 1605 р. скаржився на орендаря Абрама Шмойловича. Той запросив його та Омеляна Никифоровича на розмову “сполечну”, але зустрів війта “словы не уцътивыми, славе доброй шкодъливыми, а золжылъ, зсоромотилъ, а мало на томъ маючи, безъвинне кием збилъ, змордовал и рукою своею власъною зъранил”, що підтвердив возний Іван Жуковський, та ще й зірвав з пояса мішок із грішми, в якому було 20 червоних золотих Там само, спр. 73, арк. 262 зв. -263 зв..

У джерелах знаходимо згадку, що у 1616-1620 рр. Горохів був в оренді / держанні Ядвіги Ягодинської, дружини колишнього белзького земського судді Там само, спр. 104, арк. 927 зв., 988-988 зв.; спр. 111, арк. 423 зв.. Водночас відомо, що возний Юзеф Заблоцький 15 червня 1615 р. увів у володіння Гороховом та присілками старосту ракиборського Матея Лешневського. При цьому зазначалося, що він і “до тыхъ часовъ былъ в спокойной посесией и теразъ знову за листом записом на десетъ тисечей од его милости пана Адама Санъкгушъка княжати Коширского” отримав на чотири роки оренду тих маєтностей Там само, спр. 100, арк. 537 зв.-538. Про оренду Горохова М. Лешневським див.: Там само, спр. 102, арк. 365 зв.-366.. Можливо, Ядвіга Ягодинська тримала згадані поселення в суборенді або заставі, бо в одному випадку вона названа “держачою” міста, а в іншому - орендаркою. Однак це ще не всі перепетії цього періоду. Князь Адам Сангушко 1 січня 1616 р. орендував володимирському єврею Якубу Длугачу на три роки доходи з Горохова та присілків за 1 800 зол. річно. Згідно угоди Я. Длугач повинен був вибирати мито гребельне і торгове; капщизну від міських броварів (від пів вару пива - 12 грошів литовських), від пів бочки меду - 2 зол., від помолу збіжжя у млині - десята мірка. Міщанам заборонялося возити зерно до чужих млинів. Орендареві надавався весь солод, вироблений на млині, а також солодовня під замком, яку ремонтуватиме своїм коштом князь. Також накладом князя ремонтуватимуться броварі. Орендареві належало мито торгове, ярмаркове та оплати від крамарів і шевців. Шинкування горілкою відбувалося так, як і раніше: від кварти “аквавіти” (кращої горілки) - по 8 польських грошів, від простої горілки - по 4 гроші. Міщани мали право варити пиво і ситити мед, сплативши орендареві капщизну. Натомість вони не повинні були виготовляти та привозити з інших місць горілку, купуючи її в орендаря під страхом штрафу в 10 кіп грошів литовських, з яких половина йтиме на замок, а половина - Якубу Длуґачу. Те саме було і з промитом - половину йшла на користь замку, половина - орендареві. Щороку орендар отримував 100 возів дров. У випадку пошесті, пожежі чи якихось спустошень всі втрати покривав князь. З цього випливає, що основні міські доходи вибирав Якуб Длуґач. Що в такому випадку залишалося згаданим вище Матею Лешневському та Ядвізі Ягодинській - складно визначити.

Інколи такі оренди не були безпечними. Так, у січні 1595 р. євреї з Четвертні Песех і Левко Мошковичі заявили про вбивство їхнього брата Сенюти Мошковича (йому чеканом розбили голову), який був горохівським орендарем. Звинуватили у цьому війта Омеляна Никифоровича та бурмистра Германа Федоровича, які, за твердженнями позивачів, забрали у брата два ланцюги вартістю по 250 зол., 12 срібних ложок, боргові листи на 1 400 зол. і готівкою - 30 червоних золотих, 18 старих талярів і 8 кіп грошів литовських ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 46, арк. 72 зв.-73, 89 зв..

Адам і Катерина Сангушки 20 липня 1621 р. у Луцькому ґроді подали для впису в актову книгу угоду, укладену 21 квітня 1620 р. про оренду на чотири роки за суму 18 000 зол. колківському єврею Маєру Давидовичу міста Горохова і сіл Старий Горохів, Озерці, Рачин, Марковичі з усіма належними до них пожитками, щоправда, без замку. Орендар 5 000 зол. заплатив відразу, а решта суми була розбита на декілька т. зв. рат, які сплачувалися впродовж часу оренди. Було складено інвентар маєтків у двох примірниках, кожен з яких підписали обидві сторони. Угода передбачала, що до оренди не належатимуть п'ять волок землі, званих “біскуповщина”, прибуток від яких традиційно йшов на потреби костелу. Крім того, з відання орендаря вилучалися слуги князя (Скулімовський та Ян Островський) і міський трубач. Маєр Давидович зобов'язувався щороку давати князеві половину отримуваних гусей і курей, а пробощові - 30 зол. У випадку надзвичайних ситуацій (татарського нападу, пошесті, граду і т. п.) приятелі з обох сторін повинні були визначити збитки і шлях їх компенсації. Угода передбачала право орендаря передати маєтки в суборенду. Міщани і селяни зобов'язувалися купувати горілку лише в Маєра Давидовича. Для порушників передбачався штраф у десять кіп грошів литовських, з яких половину отримував князь, а половину - орендар. У судочинстві війт повинен був дотримуватися норм магдебурзького права; апеляції, крім кримінальних, скеровувалися до орендаря, котрий не міг порушувати норм міського права. Штраф від злодійства три копи грошів належав орендареві. Селяни, які без поважної причини не пішли б на панщину, каралися штрафом у 10 грошів за кожний такий випадок. Від панщини селяни звільнялися лише по три дні на великі свята (Різдво Христове, Великдень, Зіслання Святого Духа, Успіння Діви Марії) та при виконанні підводної повинності. Зобов'язані були селяни возити до Казимира, Львова, Колок, Устилугу все та стільки, скільки вимагатиме орендар. Міщани, за потреби, повинні були ремонтувати не лише замкові приміщення, а й житло орендаря. В угоді застерігалося, що якщо у часі оренди хтось із селян чи міщан покинув би маєток, це не буде поставлене у вину орендарю. У випадку чийогось судового позиву до Маєра Давидовича заступити його повинен був князь. Якщо у часі оренди Маєр Давидович збудував би щось у маєтку, князь зобов'язувався відшкодувати витрати. Спожите жовнірами під час “леж” пиво, вино і горілка та взята в орендаря живність компенсувалася міщанами. У випадку самостійного тримання орендарем корчми і шинку, останній не повинен був давати щось до міської скриньки, однак при передачі їх в суборенду суборендатор зобов'язувався долучатися до міських “складок”.