Волинське містечко Горохів у XV - першій половині XVII ст. (штрихи до історії)

Виконувати зазначені умови обидві сторони, і князь Адам Сангушко, і Маєр Давидович, повинні були під страхом штрафу у 18 000 зол. Крім того, князя, при порушенні умов угоди, можна було покликати до будь якого суду (ґродського, земського, трибунальського) у будь якому повіті та воєводстві, і князь не повинен був уникати цього, мотивуючи це королівською службою, участю у роботі сеймику чи сейму, вторгненням татар, хворобою чи іншими судовими справами. Прописувалося, що князь стільки платитиме штраф, скільки разів порушить умови договору. Угоду підписали, крім її учасників, волинський підстолій Криштоф Яловицький, брацлавський чашник Міхал Кендзерський і Миколай Свенцицький ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 138, арк. 629-632 зв..

Термін дії згаданої угоди завершився на Великдень 1624 р., а вже 6 вересня того ж року возний Авдій Секевич увів в оренду Горохова та сіл Старий Горохів, Озерці, Рачин і Марковичі євреїв Якуба Рубіновича з Пінська та Герцика Аврамовича зі Львова. Термін (чотири роки, від 1624 р. по 1628 р.) і вартість (18 000 зол.) оренди були аналогічними до попердьої угоди. Маєтки орендувалися “зо всеми мещанами, поддаными тяглыми и не тяглыми, з огородъниками и подъсуседками, боярами и зъ ихъ повинъностями и пожитъками всими, з ставомъ, млыномъ под местомъ Гороховомъ будучим, з кгрунътами ораными и не ораными, полями, дубровами, запустами, карчмами и зо въсими згола, всихъ вышей менованых маетностяхъ пожитъками, доходами и приналежностями, водълугъ инътеръцизы арендовъное” Там само, ф. 28, оп. 1, спр. 58, арк. 285-зв. 286 зв.. У березні 1627 р. Адам Сангушко оскаржував у Луцькому ґроді євреїв-орендарів за непідписання ними орендного інвентаря, хоча уже у вересні 1626 р. нагадував їм про це. Крім того, князь звинувачував їх в утисках “убогих месчанъ”, через що місто покинули десять осіб ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, ф. 25, оп. 1, спр. 153, арк. 313-313 зв.. Можливо, з цієї причини оренда була припинена раніше строку, бо вже 26 березня 1627 р. Адам Сангушко уклав нову угоду з белзьким воєводою Рафалом Лещинським, якому віддавав в оренду Горохів із селами Старий Горохів і Марковичі на три роки за 12 000 зол. Обумовлювалося, що по завершенню оренди Р. Лещинський матиме 12 тижнів на “румацію”, тобто на те, щоб вибратися з маєтку Там само, арк. 478 478 зв.; спр. 154, арк. 573-576 зв.. Умови угоди практично повторювали контракт, укладений з Маєром Давидовичем.

Траплялися і скарги на зловживання орендарів. Так, боярин із с. Рачин Кузьма Драгля звинуватив у суді горохівського орендаря Юска Яцента. Той, перестрівши боярина у січні 1648 р. у с. Звиняче, пограбував його і відібрав коня з возом. Суд, врахувавши неприбуття орендаря на засідання і не арештування справи, присудив оплату забраного у подвійному розмірі Там само, спр. 249, арк. 22 зв. 24 зв.; спр. 260, арк. 341-341 зв..

Віддавали Горохів і в заставу. Зокрема, у липні 1614 р. Горохів згадується у заставі в Станіслава Радзимінського Там само, ф. 28, оп. 1, спр. 46, арк. 548 зв.. У липні 1627 р. Адам Сангушко за 60 тис. зол. передав Горохів з присілками в заставу Олександру Вільгорському, але у вересні 1630 р. прислав до міста свого слугу Олександра Радзимінського зі стрільцями й гайдуками, які забрали багато худоби. Збитки Вільгорський оцінив у 635 зол. і сприйняв такі дії князя як порушення договору, вважаючи, що князь потрапив у “заклад”, що означало виплату заставної суми, тобто 60 тис. зол. Там само, ф. 25, оп. 1, спр. 180, арк. 335-зв. 337. У заставі в Олександра Вільгорського місто згадується у 1636 і 1638 рр. Там само, спр. 203, арк. 209; спр. 212, арк. 148.

У серпні 1568 р. за борг у 1227 кіп грошів литовських князя Лева Сангушка перед Миколаєм Харлинським була здійснено спробу ввести потерпілого у володіння Гороховом, однак цього не допустив урядник Каспор Ляшовський Там само, спр. 11, арк. 199 зв.-200.. У лютому 1636 р. слуги горохівського пробоща Абрама Слядковського Чайковський та Лопушанський спробували ув'язати свого пана в Горохів, ймовірно за борг Вільгорського у тисячу зол. Однак оскільки вони намагалися це вчинити без ґродського декрету і без возного, Вільгорський, зважаючи на приватний характер таких дій, не дозволив їм це зробити Там само, спр. 201, арк. 171-172 зв.. У липні 1607 р. була здійснена невдала спроба ув'язати в Горохів за борг покійного князя Григорія Сангушка у 400 червоних золотих перед Яном Цимінським. Возні Олександр Дзитерський та Семен Луковський прибули до міста, однак урядник Война Порадич Защитовський заборонив їм вчиняти такі дії Там само, спр. 78, арк. 424 зв.-425..

Незважаючи на те, що євреї складали лише 10% населення Горохова (15 зі 152 будинків на 1629 р.) Заяць, Міське суспільство Волині XVI першої половини XVII ст., 488., вони відігравали активну роль у житті міста. Горохівський єврей Герцик у травні 1615 р. замовив для подальшого перепродажу локацькому єврею Якубу купівлю волів, для чого дав йому 140 зол. ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 100, арк. 471 зв.-472.. Єврей Мошко у 1610 р. орендував на три роки у князя Стефана Сокольського корчму в с. Божів Там само, спр. 88, арк. 88-88 зв., а Гошко (1629 р.) взяв на зберігання (очевидно, не безплатно) у шляхтича Лавріна Князького коня і 70 червоних золотих Там само, спр. 171, арк. 37-37 зв..

Прибутковою справою була оренда корчем, млинів, спуск ставів. Горохівський єврей Шенюта орендував (1593 р.) у князя Григорія Сангушка на п'ять років міські млини, ставки, корчми і мито. Однак, у 1595 р. він помер і князь на прохання дружини орендаря Богдани Лейбівни виплатив їй гроші за два невикористаних роки, що вона та її син Песах засвідчили письмово Там само, спр. 48, арк. 663 зв.-664 зв.. Горохівські євреї Лейба Песахович і Гошій Юзефович (1620 р.) орендували в Яна Цибульського спуск ставу у с. Ощів. В угоді не вказана сума оренди, однак зазначалося, що євреї повинні були додатково дати віз заліза і приправ на 10 зол. Щоправда, користі від угоди вийшло мало, оскільки шляхтич невдовзі вигнав орендарів, забравши в них неводи й реманент та звинуватив їх у недоплаті 50 зол. і невіддачі угоди, хоча ті обіцяли це “словом добрым купецкимъ” Там само, спр. 112, арк. 565 зв.; спр. 116, арк. 68-68 зв., 72 зв.-73, 362 зв.-363; спр. 117, арк. 510..

Горохівський єврей Юско Лейбович і стоянівський Яскель Юскович орендували у 1634 р. у Миколая Гротовського спуск ставу в с. Довге за 600 зол. Зазначалося, що рибу вони повинні були возити до Перемишля й Любліна Там само, спр. 195, арк. 330 зв.-331 зв.; спр. 196, арк. 340-341 зв.. Оренарі, однак заплатили, очевидно, лише частину суми 100 зол., бо в лютому 1635 р. їх позивали до суду за недоплачені 500 зол. Там само, ф. 28, оп. 1, спр. 70, арк. 271 зв.-272.. У квітні 1635 р. у Володимирському ґроді слуга Гротовського Павло Скулімовський від імені свого пана заявив, що 500 зол. євреї мали б заплатити “совито” (тобто подвійно), але у визначений час не з'явилися та цього не зробили Там само, арк. 683-684.. Нарешті у липні 1635 р. возний Семен Осташевський приніс їм позов до Люблінського трибуналу Там само, арк. 1093 зв.-1094..

Горохівські євреї Айзак Якубович та його зять Юско Абрамович (1598 р.) орендвали у вітебського воєводи Миколая Сапєги с. Марків Там само, ф. 26, оп. 1, спр. 12, арк. 120..

Іноді горохівські євреї позичали гроші шляхті. Насен Давидович та Іцхак Якович заявили в липні 1593 р. про неповернення у визначений термін Лавріном

Глазовським 200 зол., а отже при застосуванні “совитості” борг зріс до 400 зол. ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, ф. 25, оп. 1, спр. 44, арк. 47-47 зв.. Гошій Юзефович позичив двома записами Галшці Порванецькій та її сину Яну 90 зол. Вчасно йому гроші не повернули, і в січні 1620 р. возний Каспер Заремба-Репницький вручив боржникам позов Там само, спр. 116, арк. 409 зв.-410.. На судове засідання 6 березня того ж року вони не з'явилися, суд визнав законним запровадження проти них штрафних санкцій, і отож борг зріс до 210 зол . Там само, спр. 117, арк. 653-654.. 19 березня до Галшки Порванецької їздили возні Лаврін Сілецький та Станіслав Суський, пропонуючи їй заплатити борг у 210 зол. або ув'язати Гошія Юзефовича в частину с. Порванче. Шляхтянка не віддала боргу і не дозволила провести ув'язання Там само, спр. 116, арк. 948 зв.-949.. На жаль, чим завершилася ця справа не відомо.

Траплялося, що горохівські євреї також позичали гроші й у селян. Так, у жовтні 1640 р. слуга Павла Гулевича-Воютинського Павло Клечковський заявив у Луцькому ґроді від імені панського селянина із с. Бородчиці Грицка Ситоника, що єврей Юско Лейбович вчасно не віддав заборговані селянину дві маци пшениці та 30 зол. і потрапив під штрафні санкції Там само, спр. 222, арк. 902 зв.-903; ф. 26, оп. 1, спр. 43, арк. 90 зв.-94..

Загалом ставлення до євреїв було нейтральним. Джерела не дають підстав говорити про упослідження чи приниження їх. Вони на рівних, а інколи й спільно займаються підприємницькою діяльністю з християнами. Чи не єдиний випад проти євреїв, який вдалося зустріти в джерелах, був вчинений представником католицького духовенства, а не світськими особами. У Луцькому ґроді 15 квітня 1642 р. возний Миколай Горлович засвідчив скаргу горохівського пробоща Абрама Слядковського на євреїв-рабанів за те, що в них на послугах є християни “такъ релии полъское, яко и кгрецъкое”. Зокрема, мова зайшла про Юковця Малого і його дружину Енту, в яких кухаркою була Марина. Останню звинуватили в тому, що вона 12 квітня приступила до святого причастя у горохівському костелі “перед олтаромъ, водлуг звычаю, межы инными людьми поклякънувши, вкромо комунию святую, през каплана собе даную, принявьши, а в устах се затрымавши, бы люде не обачыли, в конець позъвики, которую мела на голове, в речы губу утираючи, выкинути хотела. Которую, кгды капланъ обачыл, ижъ такъ учинила, зараз при велю людей тот же насвятъшый сакраменътъ оной знову на пожыте и зъбавенъе гриховъ и души ее в уста з напоминанъемъ капланъскимъ, розумеючи бы то з кглупъства учынила, палцемъ уложилъ и въпхнулъ”. Пробощ заявив, що вчинено це було з намови євреїв, які пообіцями Марині за передачу їм сакраменту дати сукню шовком шиту та інші речі. Винуватицю католицьке духовенство передало до луцької замкової в'язниці Там само, ф. 25, оп. 1, спр. 229, арк. 536-538.. Однак, уже 19 травня того ж року пробощ забрав Марину з в'язниці на поруки із зобов'язанням при першій потребі представити її в ґрод ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, арк. 756-756 зв..

Співжиття міщан і шляхти не завжди було безхмарними, позаяк шляхта не лише гонорувалася своєю вищістю, а й інколи пробувала її показати на практиці. Служебник князя Василя-Костянтина Острозького Каспор Лишковський від імені свого пана, як опікуна князя Григорія Сангушка, скаржився на Іону Охлоповського та Івана Холоневського, які в ніч на 11 червня 1579 р. зі слугами і помічниками напали на дім горохівського міщанина Лавріна: виламали двері, висікли вікна, побили й поранили міщанина Панаса Тишковича, який перебував у домі, а коли виїжджали з міста, вломилися в дім Михалка Хрущевича, якого побили, його малій дитині вибили око, а міщанина Пархома Лавришевича взяли зі собою Там само, спр. 19, арк. 586-586 зв.. Помститися Охлоповському міщани зуміли щойно в грудні 1591 р., коли побили його і слуг. Шляхтич звернувся до Григорія Сангушка з проханням вчинити справедливість. Останній призначив термін розгляду справи через два тижні, але коли визначений день настав, служебник князя Лаврін Глазовський заявив, що місто в оренді і нема кому вчинити справедливість Там само, спр. 40, арк. 194..

У жовтні 1600 р. війт Омелян Никифорович скаржився на братів Станіслава й Каспора Подбєльських, які під час ярмарку погрожували йому: “мне похвалки и отповед пущали, на зъдорове и горло мое, хотечи мене света позъбавити” Там само, спр. 61, арк. 97..

У ніч на 24 лютого 1603 р. Миколай Холоневський з багатьма помічниками напали на дім війта Сасина Никифоровича, висікли вікна, порубали двері, побили самого війта і забрали два пулгаки, рушницю та шаблю, а також “скрынку местскую, въ которой было копъ пятдесят грошей литовских, и в той же скрынцы было листовъ на долги розные и реестра местские и справы местские” Там само, спр. 67, арк. 155 зв.-157 зв..

У серпні 1606 р. горохівський міщанин Андрій Ляхович скаржився на державцю с. Підліски Томаша Стана, з наказу якого слуга його, Білецький, побив згаданого міщанина, коли той повертався з поля до міста, і забрав чотирьох волів та “зъ за пазухи зъ хусткою золотых двадцет полских” Там само, спр. 76, арк. 789-789 зв..

Важко сказати, що сталося поміж Яном Ощовським та бурмистром Станіславом Балвером, який приїхав до шляхтича в Ощів “яко до хорого з лекарствы балверскими”, але слуги шляхтича, без жодної, за словами бурмистра, причини повалили його на землю, побили киями та забрали лікарські інструменти, олійки й мазі, а також сім червоних золотих та копу грошів литовських Там само, спр. 90, арк. 647-647 зв..

Траплялося, що від руки шляхти міщани гинули. Так, під час ярмарку на свято Вознесіння Господнього (4 червня 1620 р.) Микола Колпитовський і Ян Порванецький з приятелями вчинили погром “ярмарок розервали, роспорошили, зопсовали, зкгвалтили”. На ринку стріляли з рушниць, вимагали для себе безплатних напоїв (меду), запалили від стрільби будинок міщанина Криштофа Вербовського, побили і поранили війта Стефана Отрошевича і вбили двох міщан та ще декількох поранили. Одного з шляхетських помічників “на гарячом учинку о године двадцат второй на цеском зекгару” міщани зуміли схопити і посадили до луцької замкової в'язниці ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 119, арк. 173-176. Там само, спр. 211, арк. 791 зв.-793 зв.. Ще один інцидент на ярмарку стався у травні 1638 р., коли шляхтичі Ян Воронич, Ян Горковський та Олександр Блендовський разом зі слугами й челяддю, зі слів міщан, вчинили погром у місті “ тумултъ, межы людом на ярмарокъ згромажоный, учинили бючы, секучы и стреляючы, людей невинных так мещъчанъ тамошных яко и гостей, на яръмаръкъ згромажоных^,п59>. Ця справа мала значний резонанс і декілька разів була предметом судового розгляду. Перше засідання відбулося 21 липня Там само, спр. 214, арк. 97-103, 115 зв.-121, 402-403, 659 зв.-660 зв., далі 27 вересня (на ньому Ян Воронич твердив, що то міщани першими почали протистояння Там само, спр. 212, арк 147 зв.-151, 213 зв.-215 зв.), було продовжене 19 і 21 жовтня і в підсумку відправлене до Трибуналу Там само, арк. 318-320 зв., 572 зв.-574 зв..

У січні 1631 р. у Луцькому ґроді міщани Лукаш Постигач і Роман Коваль у присутності князя Адама Сангушка оскаржували шляхтичів Святослава Ягодинського, Андрія Новоселецького і Яна Порванецького за “посечене и побите мещанъ горуховъских” Там само, спр. 176, арк. 60-60 зв.. До цієї справи повернулися 5 квітня, коли у ґроді бурмистр Сава Стефанович від себе, від імені Стефана Хмарича і Хвеска Седляревича, “на тот час барзо хорых”, і від усіх міщан звинуватив згаданих шляхтичів у тому, що вони 10 січня 1631 р. разом з челяддю зі зброєю вночі приїхали до міста і вчинили крик та стрілянину. Міщани, що виходили з будинків, стали жертвами побиття цією компанією. Факт таких дій підтвердив возний Андрій Прудинський Там само, спр. 176, арк. 284 зв.-286..

Інколи при нападі на міщанський будинок діставалося і шляхтичам. Так, у жовтні 1580 р. Іван Цевовський зі слугами й приятелями напав на будинок войтовича Омеляна, в якому зупинилися шляхтичі Іван Холоневський та Іван Жуковецький - їх було побито і пограбовано Там само, спр. 22, арк. 450 зв.-451.. Скривджені були в Горохові Ян Скочанович-Обчинський та його дружина Маруша Бенедиктівна, які зупинилися у міщанина Юрія Островського. Слуги князя Сангушка силою забрали їх і кинули до в'язниці та вимагали дати їм чистий бланк із підписом (т. зв. мамрам), а за цей час пограбували їхній двір ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 49, арк. 962-963..

Водночас відомі приклади гідного поводження шляхтичів. Зокрема, у вересні 1642 р. шляхтич Олександр Базановський, їдучи з “Польщі”, при підводах свого пана, богуславського старости Казановського, у с. Іваничі зустрів горохівського міщанина (ім'я не вказане), який попросив його допомоги, оскільки злодії вкрали коня. Базановський звернувся за підтримкою до шляхтича Тобіаша Іваницького і, отримавши від нього людей, зумів відбити у злодія коней і воза Там само, ф. 28, оп. 1, спр. 77, арк. 596-596 зв..

У стосунках зі шляхтою, міщани також далеко не завжди були ідеальними і при нагоді теж показували свою силу. Певним чином психологічний бар'єр ламався, коли власники міст залучали міщан до з'ясування своїх стосунків із сусідами-шляхтичами. У червні 1546 р. Федір Богданович Мишка-Холоневський скаржився великому князеві на Андрія Михайловича Сангушка за те, що його горохівські міщани неодноразово нападали на підданих скаржника і забирали гроші, худобу, а в гаях вирубували дерева. Все це не могло не відбуватися хоча б за мовчазної згоди власника міста, а можливо і з його наказу. Натомість всі звернення Мишки-Холоневського до Сангушка з проханням вчинити справедливість успіху не малиЛгсМм>ит ksiqzqt Sanguszk6w Slawucie, і 4, 483-484..

Урядник люблінського воєводи Марка Собеського Ян Томашевський скаржився на горохівських міщан, які в ніч на 12 березня 1601 р. ватагою близько 100 осіб з наказу князя Григорія Сангушка здійснили наїзд на запуст поблизу с. Печихвости, побили трьох побережників, що там були, а запуст “высекли и вирубали^. Ян Томашевський трьох міщан зумів затримати, але коли віз їх через с. Рачин, місцеві селяни відбили затриманих, а самого урядника сильно побили. Возний Шимон Висонинський свідчив, що вирубано кількасот дерев ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 62, арк. 142-143.. Війт Омелян Никифорович подав свою версію того, що відбулося. Міщани в неділю 10 березня зі збіжжям були на торгу в Ляшках, а спродавшись, поверталися додому. В с. Матів до них приєднався трубач князя Сангушка Кулна, який їхав з Сокаля. Далі вони разом доїхали до с. Печихвости, де їх на греблі перестріли кількадесят підданих Филипа Бокія, побили й пограбували, забравши пояси з грошима Там само, арк. 146, 256 зв. 157 зв., 194-196 зв.. Фрагментарність джерел не дає змоги з'ясувати, яка зі сторін винна, але безсумнівним є те, що міщан втягнули у міжшляхетські суперечки. Подібно в 1628 р. Адам Сангушко залучив міщан до нападу на Олександра Вільгорського Там само, спр. 162, арк. 30..

Відомі випадки побиття міщанами шляхти. У жовтні 1576 р. Остафій і Костянтин Колпитовські та Богуш Ліплянський звинуватили міщанина Юрка, який під час ярмарку в Горохові, “зобравши мнозство людей околкосоть чоловека”, побив із ними та пограбував шляхтичів ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 16, арк. 461 зв.-462.. У січні 1599 р. в домі єврея Шломи міщанин Малошевич побив і поранив шляхтича Томаша Гойського Там само, спр. 56, арк. 423-424.. У червні 1599 р. уповноважений Станіслава Грушецького Андрій Дахнович скаржився на Григорія Сангушка, за розпорядженням якого горохівський урядник Жуковський з міщанами напав на господу міщанина Германа, в якій зупинився Грушецький, поранили його, забрали мішок з грішми (300 червоних золотих) та особисті речі Там само, ф. 26, оп. 1, спр. 13, арк. 1011-1012.. У лютому 1600 р. на горохівських міщан за побиття скаржився Томаш Пуйський Там само, ф. 25, оп. 1, спр. 58, арк. 5.. Андрій Порванецький (1614 р.) оскаржував міщан за побиття в Горохові його, вагітної дружини та матері, а возний Андрій Порецький засвідчив побої Там само, спр. 99, арк. 168 зв.-169; спр. 102, арк. 365 зв.-366..

У липні 1616 р. Станіслав Олізаровський приїхав до Горохова, шукаючи, за його словами, справедливості у війта на міщанина Станіслава Петровського, який разом із сином Павлом побив челядника скаржника Вацлава Стралковського. Однак війт зі синами, бурмистр і райці побили його і кинули до міської в'язниці, забравши речі та гроші Там само, спр. 103, арк. 837 зв.-838 зв.. Міщани заявили, що Олізаровський прибув до Горохова п'яний, ображав війта, а його сина Яна поранив у праву руку, тому його затримали і запроторили до в'язниці Там само, арк. 905 зв.-906.. Конфлікт мав судове продовження, бо у вересні Олізаровський знову позивав війта й міщан за побиття та тримання впродовж тижня у в'язниці Там само, спр. 104, арк. 927-930 зв., 988-989 зв.. Справа розглядалася в суді 30 травня 1617 р. З'ясувалося, що війт тричі не з'являвся на судові засідання через хворобу, а тепер не постав у суді вже четвертий раз. Уповноважений від війта шляхетний Северин Білостоцький просив відкласти справу, але поводова сторона опротестувала це і суд підтримав протест. Білостоцький просив апеляції до Трибуналу, але і цього суд не дозволив, після чого адвокат звинуватив суд у неправних діях і покинув засідання Там само, спр. 107, арк. 321-324.. У жовтні 1618 р. війт з міщанами знову отримали позов до ґроду Там само, спр. 110, арк. 639-639 зв., а в травні 1619 р. уже війт з міщанами позивали Олізаровського Там само, спр. 113, арк. 52-53.. Чим закінчилася справа не знаємо, але, очевидно, що недоговорювали й подавали себе у вигідному світлі обидві сторони.

Подібна історія сталася в листопаді 1621 р. Мартин Брушковський приїхав до горохівського урядника Майка (місто було в оренді Маєра Давидовича) за справедливістю, бо якась Куцева Маркова разом зі своїм сином позичила і не відділа у нього 8 зол. Урядник, незважаючи “на стан его шляхетский, торгнул се вперед словы неучтивыми [...], а потом до кия се порвавши, казал хлопом двери тримати, оного окрутне а нелютостиве збил, змордовал и скрвавилъ и стан его шляхетский зелжилъ, зганбил” ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 123, арк. 737 зв.-738 зв.. У січні наступного року Майко отримав позов за побиття і зневаження Брушковського Там само, спр. 126, арк. 193-193 зв..

Адам Жулинський у жовтні 1636 р. приїхав на ярмарок для придбання необхідних йому речей та отримання боргів у міщан. Коли він уже покидав місто, виїхавши з міської брами, його наздогнали слуги Івана Колпитовського (мабуть горохівського урядника) та міщани. Шляхтича обізвали, побили, забрали воза з речами та гроші, а самого кинули до в'язниці Там само, спр. 201, арк. 1341 зв.-1342 зв.; спр. 205, арк. 259-260..

Відзначився надужиттям і син війта Омеляна Никифоровича Григорій, який у вересні 1622 р. з приятелями напав на львівського єврея Іляша Лібермановича в с. Несвіч. Погрожуючи зброєю, забрав речі, карабін і гроші Там само, спр. 130, арк. 741-742..

Міщани обстоювали свої інтереси не лише індивідуально, а й колективно, а також із допомогою власників чи орендарів / державців. Так було у випадку з крадіжкою коней у двох горохівських міщан. 30 червня 1605 р. з пасовища під містом у Германа Федоровича та Куца Степановича вкрали коней. Сліди злодіїв вели до Торговиці. У ході переслідування одного крадія спіймали. Ним виявився Андрій Желязовський, а другий - утік. У спійманого знайшли багато речей (одежа, шапки, шабля тощо). Найближчим містом виявилася Муравиця, і саме там міщани заявили тамтешньому війту про те, що сталося. Війт Станіслав Пясецький забрав у них речі, а злодія відправив до дорогостайського урядника Павла Кудельського. Міщани повернулися до Горохова з нічим. Тоді Станіслав Мнішек, який тоді тримав місто в оренді чи заставі, послав свого горохівського урядника Самуеля з возним Іваном Жуковським до дорогостайського урядника, однак той злодія не видав Там само, спр. 75, арк. 171 зв.-174.. 14 липня Кудельський та Пясецький прислали до Луцького ґроду листа, в якому повідомляли, що горохівські міщани хотіли силою забрати злодія, але той назвався шляхтичем сохачівського повіту і вони допровадили його до ґроду як шляхтича Там само, арк. 196-зв. 198.. Судове засідання по цій справі відбулося 9 вересня того ж року. Крім міщан на засіданні був уповноважений від міщан Стефан Голинський. Вислухавши обидві сторони, судді взяли до уваги заяву Андрія Желязовського про те, що крадій коней пристав до нього в дорозі, а коли почалось переслідування, утік, залишивши з ним коней і речі. Суд врахував, що звинувачуваний у крадіжці є шляхтичем, і дозволив йому очиститися присягою, що шляхтич і зробив та був звільнений від відповідальності Там само, спр. 74, арк. 1115 зв.-1116 зв..

Водночас відомі випадки порозуміння між міщанами і шляхтичами. Зокрема, у січні 1606 р. у Луцькому ґроді шляхетний Войтех Токарський заявив, що бурмистр, райці та міщани Горохова через міського писаря Яна Клопотовського віддали йому 10 зол., за провину перед ним (ближче не пояснену), на що він дав їм квит ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 76, арк. 83 зв-84 зв..

Незважаючи на те, що Горохів протягом XVI - першої половини XVII ст. залишався невеликим поселенням, він утримував статус міста й справно виконував функції локального торгово-ремісничого осередку для своєї волості. Наявні в місті церква, костел, єврейська школа і колегіум робили його певним духовно-освітнім центром для округи.

горохів місто міщани шляхта

References

1. Alexandrowicz, Stanislaw “Zaludnienie miasteczek Litwy i Bialorusi w XVI - pierwszej polowie XVII wieku,” RocznikiDzejowSpatecznych i Gospodarczych 27 (1966): 35 65. (in Polish). Arkheolohichni pamiatky Volynskoi oblasti (materialy do “Zvodu pamiatok istorii ta kultury Ukrainy. Volynska oblast”). Uporiadnyky Mykola Kuchynko, Hryhorii Okhrimenko, Oleksii Zlatohorskyi. Lutsk: Vezha-Druk, 2017. (in Ukrainian).

2. Boriak, Hennadii. “Torhovelni shliakhy na Volyni v pershii polovyni XVI st.”. Mynule i suchasne Volyni. Lutsk, 1985. 168-172. (in Ukrainian).

3. Gritskevich, Anatoliy. Chastnovladelcheskiye goroda Belorussii vXVI-XVIII vv. (sotsialno-ekonomicheskoye issledovaniye istorii gorodov). Minsk: Nauka i tekhnika. 1975. (in Russian).

4. Haidai, Lidia. “Horokhiv serednovichnyi”. Aktualni problemy rozvytku mist ta miskoho samovriaduvannia (istoriia i suchasnist). Rivne, 1993. 93 95. (in Ukrainian).

5. Halecki, Iskar Ostatnie lata Swidrygieify i sprawa wofynska za Kazimierza Jagiellonczyka. Krakow: Nakladem Akademii Umiej^tnosci, 1915. (in Polish).

6. Kopysskiy, Zinoviy. Ekonomicheskoye razvitiye gorodov Belorussii XVI - pervoy poloviny XVII vv. Minsk: Vidavnitstvo. 1966. (in Russian).

7. Krykun, Mykola. “Chyselnist naselennia Volynskoho voievodstva u druhii chverti XVII stolittia”. Mykola Krykun, Voievodstva Pravoberezhnoi Ukrainy u XVI- XVII stolittiakh. Statti i materialy. Lviv: UKU 2012. 223 235. (in Ukrainian).

8. Kulejewska-Topolska, Zofia. “Oznaczenia i klasyfikacje miast w Dawnej Polsce (XVI-XVII w.)”. Czasopismo Prawno-Historyczne 2 (1956): 253 268. (in Polish).

9. Kulejewska-Topolska, Zofia. Nowe lokacje miejskie w Wielkopolsce od XVI do konca XVII wieku. Poznan: Uniwersytet im. Adama Mickiewicza, 1964. (in Polish).

10. Lietuvos Metrika. Uzrasymp kn. 3, parenge L. Anuzyte ir A. Baliulis. Vilnius: Lietuvos istorijos institutas, 1998. Kn. Nr. 3: (1440-1498). (in Lithuanian).

11. Lietuvos Metrika. Uzrasymp kn. 6, parenge A. Baliulis. Vilnius: Lietuvos istorijos institutas, 2007. Kn. Nr. 6: (1494-1506). (in Lithuanian).

12. Sas, Petr. Feodalnyye goroda Ukrainy v kontse XV- 60-kh godakh XVI vv. Kiev: Naukova dumka. 1989. (in Russian).

13. Sobchuk, Volodymyr. Vid korinnia do krony. Doslidzhennia z istorii kniazivskykh i shliakhetskykh rodiv Volyni XV- pershoi polovyny XVII st. Kremenets: Kremenetsko-Pochaivskyi derzhavnyi istoryko-arkhitekturnyi zapovidnyk, 2014. (in Ukrainian).

14. Voronchuk, Iryna. Naselennia Volyni v XVI - pershii polovyni XVII st.: rodyna, domohospodarstvo, demohrafichni chynnyky. Kyiv: Natsionalnyi naukovo-doslidnyi instytut ukrainoznavstva ta vsesvitnoi istorii, 2012. (in Ukrainian).

15. Zaiats, Andrii. Miske suspilstvo Volyni XVI pershoi polovyny XVII st. Lviv: LNU imeni Ivana Franka, 2019. (in Ukrainian).

Размещено на Allbest.ru