Листи Сергія Тележинського до Олександра Кошиця з Фондів осередку української культури і освіти (Ukrainian cultural and educational cеntre, oseredok) у Вінніпезі (Манітоба, Канада)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського Національної академії наук України

Листи Сергія Тележинського до Олександра Кошиця з Фондів осередку української культури і освіти (Ukrainian cultural and educational cеntre, oseredok) у Вінніпезі (Манітоба, Канада)

Інна Юріївна Тарасенко,

кандидат історичних наук, науковий співробітник



Анотація

тележинський композитор кошиць диригент

Мета роботи. Залучити до наукового обігу листи Сергія Федоровича Тележинського, композитора, хорового диригента, педагога, активного діяча «Просвіти», українського патріота, до Олександра Антоновича Кошиця, відомого диригента і популяризатора української пісні. Через аналіз цього епістолярію привернути увагу дослідників до маловідомої постаті С.Ф. Тележинського, його професійної діяльності та, відповідно, зменшити кількість «білих плям» у біографії митця. Методологія дослідження спирається на біографічний, просопографічний та історико-логічний методи, застосування яких дає змогу вивчити зв'язки двох непересічних діячів української культури в умовах сталінського тоталітарного режиму. Наукова новизна дослідження полягає у введенні до наукового обігу листів С.Ф. Тележинського, що зберігаються в особовому фонді О.А. Кошиця в Осередку української культури і освіти (Ukrainian Cultural and Educational Cеntre, Oseredok) у Вінніпезі (Манітоба, Канада), який є унікальним, але, на жаль, важкодоступним джерелом для істориків української культури. Висновки. Для розкриття важливого аспекту біографій С. Тележинського та О. Кошиця стосовно можливого повернення останнього на Батьківщину, визначення обставин, в яких проходила й розвивалася справа повернення, зокрема в умовах посилення тоталітарного режиму в СРСР, їхній епістолярій є безперечно цінним документальним комплексом. Листи С. Тележинського свідчать про його щире бажання прислужитися Батьківщині, висвітлюють його організаційну діяльність із залученням кращих сил, зокрема сина видатного українського композитора М.В. Лисенка - Остапа, в музичній сфері УРСР.

Ключові слова: Олександр Кошиць, Сергій Тележинський, українське хорове мистецтво, епістолярна спадщина, Осередок української культури і освіти (Ukrainian Cultural and Educational Centre, Oseredok).



Abstract

Inna Tarasenko,

Candidate of Sciences (History),

Research Fellow of M.S. Hrushevsky Institute of Ukrainian Archaeography and Source Studies of National Academy of Sciences of Ukraine

Letters of Serhii Telezhynskyi to Oleksandr Koshyts

The aim of the work. Put into scientific circulation and analyze the letters of the composer, choral conductor, teacher, activist of «Prosvita», Ukrainian patriot Serhii Fe - dorovych Telezhynskyi to the outstanding conductor and popularizer of Ukrainian song Oleksandr Koshyts. Also draw the attention of researchers to the little-known figure of Serhii Telezhynskyi, his professional activities and reduce the number of white spots in his biography. The research methodology is based on biographical, prosopographi - cal and historical-logical methods, thanks to which it is possible to analyze the correspondence of two outstanding cultural figures of Ukraine in the conditions of Stalin's totalitarian regime. The scientific novelty of the study lies in the introduction into scientific circulation of S.F. Telezhynskyi>s letters, which are stored in O.A. Koshyts' own fond at the Ukrainian Cultural and Educational Center (Oseredok) in Winnipeg (Manitoba, Canada) and is a unique and at the same time difficult-to-access source for the history of Ukrainian culture. Conclusions. To reveal an important aspect of the biographies of S. Telezhynskyi and O. Koshyts regarding the possible return of the latter to his homeland, the disclosure of the circumstances in which the return took place and developed, in particular in the conditions of strengthening of the totalitarian regime in the Union of Soviet Socialist Republics, their correspondence is undoubtedly a valuable source. Analysis of S.F. Telezhynskyi's correspondence reveals his sincere desire to serve his homeland, his organizational activities with the involvement of the best forces in the musical industry in the Ukrainian Soviet Socialist Republic, in particular the son of the famous Ukrainian composer M.V. Lysenko-Ostap.

Key words: O. Koshyts, S. Telezhynskyi, Ukrainian choral art, epistolary heritage, Music and Drama Institute named after V.M. Lysenko, Ukrainian Cultural and Educational Centre, Oseredok.



Основна частина

Актуальність теми дослідження. Епістолярна спадщина Сергія Федоровича Тележинського, композитора, хорового диригента, педагога, активного діяча «Просвіти», українського патріота, що зберігається в особовому фонді відомого диригента та популяризатора української пісні Олександра Антоновича Кошиця в Осередку української культури і освіти у Вінніпезі, є важливим джерелом для дослідників біографії та творчості композитора і становить значну інформативну та культурологічну цінність. Окрім того, епістолярій розкриває зв'язки між цими двома знаковими постатями української музичної і хорової культури, деталізує їхній життєвий і творчий шлях, висвітлюючи, зокрема, такий маловідомий для дослідників аспект біографії Олександра Кошиця, як його спроби повернутися в Україну.

Слід підкреслити, що листи С. Тележинського публікуються вперше, сприяючи тим самим ефективному залученню до широкого наукового та суспільного обігу унікального канадського архіву О. Кошиця.

Аналіз останніх публікацій. Постать С. Тележинського досі, на жаль, не привертала уваги дослідників, йому не присвячено жодної наукової розвідки. Є певні уривчасті відомості про нього, які нам вдалося віднайти в архівних сховищах.

Студії, присвячені творчості О. Кошиця, з'явилися лише в незалежній Україні, зокрема побачив світ і його щоденник [1]. Літературний талант, тонке почуття гумору, цікавий погляд на оточуючий світ і події знайшли відбиття в листах О. Кошиця до В. Беневського, опублікованих понад двадцять років тому [2]. У 2013 р. нами був оприлюднений епістолярій О.А. Кошиця та Я.П. Гулака-Артемовського, адміністратора і диригента тенорової групи хору М.В. Лисенка, засновника музею Т.Г. Шевченка в Каневі [3]. Одна з останніх праць, присвячена світовому турне капели під керівництвом О. Кошиця, була створена за підсумками опрацювання фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України і на основі спогадів митця [4]. Між тим, канадський архів О.А. Ко - шиця все ще чекає на своїх дослідників.

Мета дослідження. Головним завданням даної статті є введення до наукового та суспільного обігу листів С. Тележинського до О. Кошиця та визначення їхнього інформативного потенціалу.

Виклад основного матеріалу. Поява даної статті є на часі вже тому, що наприкінці серпня 2020 року виповнюється 145 років від дня народження видатного диригента і хормейстера, композитора Олександра Кошиця (1875-1944). У період Українських визвольних змагань 1917-1921 рр. він був керівником Української республіканської капели (від 1919 р. - хору) і за особистим дорученням Головного Отамана Армії УНР Симона Петлюри виїхав з нею на гастролі до країн Західної Європи та Америки. Це турне стало тріумфальним і принесло українській пісні світове визнання (досить згадати знаменитий «Щедрик» Миколи Леонтовича). Однак з падінням УНР і окупацією України Росією, меншою мірою - Польщею, Чехословаччиною та Румунією, для хору і персонально Кошиця повернення на Батьківщину стало неможливим. Решту життя композитор провів на еміграції в Новому світі, де продовжив свою творчу діяльність. Помер Олександр Кошиць у Вінніпезі (Канада).

Значно менш відомою є постать його колеги по цеху Сергія Федоровича Тележинського (1876 - рік смерті невідомий), учасника хору М.В. Лисенка, викладача співів у Корсуні й Зінов'євську (нині - Кропивницький), одного із засновників Товариства імені М. Леонтовича, професора, декана диригентсько-хорового факультету Музично-драматичного інституту ім. М.В. Лисенка. Досі постать С. Тележинського не привертала уваги дослідників, йому не присвячено жодної наукової розвідки. Є тільки уривчасті відомості про нього, що губляться в деяких архівних сховищах.

Завдяки стипендії ім. Івана Коляски Канадського інституту українських студій у 2015 р. нам вдалося отримати тримісячне наукове стажування в Канаді, яке ми плідно використали для пошуку україністичних матеріалів. Зокрема, у Вінніпезі нашу увагу привернув архів Олександра Кошиця, який поступається багатством україністичних матеріалів хіба що архівам архієпископа Євгена Бачинського (з бібліотеки Карлтонського університету в Оттаві) та митрополита Іларіона (Огієнка) в архіві консисторії УПЦ у Канаді (Вінніпег). Кошиць дбайливо зберігав отримані ним листи з України, в т. ч. Якова Гулака-Артемовського та Сергія Тележинського. Листів останнього нараховується вісімнадцять, вони охоплюють досить вузький проміжок часу - липень 1928 - жовтень 1929 рр. і всі стосуються одного, але дуже важливого питання - можливого повернення Кошиця на Батьківщину. Відомо, що композитор сумував за Україною на еміграції. Це засвідчують, зокрема, його численні листи до друга, Василя Беневського, які зберігаються у фондах Державного центрального музею музичної культури ім. М.І. Глінки (Москва). У наш час їх опублікувала доктор мистецтвознавства Л. Пархоменко [2].

У 20-х роках ХХ ст. комуністична влада в Москві була ще недостатньо сильною і тому певний час проводила політику НЕПу, загравала з національною елітою республік (політика коренізації, а щодо України - українізації), з політичних міркувань переконувала емігрантів у необхідності повернення до СРСР. Жертвами таких зваб стали, наприклад, Михайло Грушевський та Антін Крушельницький, які, повіривши владним обіцянкам, заплатили за це власним життям та життям своїх родин…

Така ж доля судилась і Кошицю. Тому «ЧК-НКВД» крізь пальці дивилася на його листування з друзями з України. І Яків Гулак-Артемовський, і Сергій Тележинський щиро вірили в те, що комуністична влада надасть видатному діячеві культури можливість для творчої праці в СРСР, тим більше, що Олександр Кошиць був далекий від політики. Про це пише Гулак-Артемовський у своєму листі від 27.01.1935 р. [3]. Щоправда, в цьому й інших його листах основне місце посідають скарги на важке життя і прохання про допомогу, що мало б охолодити мрії Кошиця про Україну. Листи C. Тележинського написані в іншій тональності, вони сповнені подробицями щодо клопотань про повернення диригента, інформацією стосовно просування його репатріаційної справи, планами про його майбутню працю в Музично-драматичному інституті ім. М.В. Лисенка як професора («Праця, яку Вам запропонувало Правління інституту, полягатиме в роботі на хормейстерському відділі диригентського факультету… і буде складатися приблизно з таких дисциплін: техніка й практика диригування, аналіз хорової літератури та керівництво працею студентів з хором.»). До справи стосовно повернення Кошиця Тележинський залучав і викладачів інституту, зокрема Остапа Лисенка (сина композитора) та Пилипа Козицького. Було навіть створено «Комітет Кошиця» «з тих осіб, що з Вами листуються, й кожний знає, що йому робити» (лист від 25.10.1928 р.). Але 15 жовтня відбулася несподівана зміна ректора інституту: замість М.О. Грінченка було призначено С.М. Романюка, «який колись був у Вас старостою студентського хору». Ця подія стала черговою ознакою погіршення ситуації в країні. Романюк був кар'єристом, вірним служакою більшовицької партії і пишався своїм пролетарським походженням. Він, слухняно виконуючи вказівки з Харкова, тодішньої столиці України, почав вимагати, щоб Кошиць публічно заявив у пресі про своє прихильне ставлення «до радвлади» і до державної капели «Думка», творчий рівень якої був тоді доволі незадовільним. Зрештою Романюк втратив будь-який авторитет у викладачів, оскільки послабив інститут своїм невдалим керівництвом: він «навряд чи заслуговує назви чесної людини. Спершу, коли він прибув до нас, він справив вражіння чемної, лагідної людини, але пізніше він так себе виявив, що порядним його назвати не можна. Фактів на доказ цього є безліч.». Місце Кошиця в результаті обійняв Нестор Городовенко, який уже працював в інституті, і Кошиць схвально поставився до його призначення. До речі, Городовенко в роки Другої світової війни емігрував, з 1949 р. жив у Канаді і керував створеним ним же ще в 1945 р. хором «Україна».

Таким чином, питання про повернення Кошиця в Україну було знято з порядку денного, обірвалося й листування з Тележинським. Але, як не дивно, вірнопідданий Романюк і хитка позиція наркомату освіти України у справі Кошиця в перспективі виявилися рятівними для останнього. Адже він щасливо уникнув лихої долі тих, хто повірив брехливим обіцянкам компартійної влади.

Так що ж відомо про самого Сергія Тележинського? Про нього знаходимо лише мізерну інформацію. Наприклад, з газети «Рада» за 1908 р. дізнаємося, що С. Тележинський був активним учасником київської «Просвіти», у травні - червні 1908 р. він - учасник загальних зборів київської «Просвіти», обраний секретарем зборів, брав участь у дискусіях із різних питань разом з Б. Грінченком, І. Фещенком-Чопівським, Ф. Матушевським та іншими свідомими українцями [5]. Того ж 1908 р. вийшли друком його книжки «На смерть Т.Г. Шевченка» та «Дума про Морозенка» (дума була записана від кобзаря Терешка Пархоменка та перекладена для мішаного хору (Київ, 1908) [6]. Також перу С. Тележинського належить ряд дописів до газети «Рада» і стаття «Лисенко як диригент» [7] (див. Додаток).

Відомо також, що 22 травня 1919 р., під час урочистостей з нагоди заснування першої української парафії в Києві та першої Служби Божої українською мовою, у Миколаївському соборі на Печорську прозвучала Літургія св. Іоанна Золотоустого М. Леонтовича; службу правив протоієрей В. Липківський, а хором диригував С.Ф. Тележинський [8].

Врешті, деякі матеріали, пов'язані з його діяльністю у Всеукраїнському музичному товаристві ім. М.Д. Леонтовича та в київській «Просвіті», кілька листів до різних осіб зберігаються у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. З них ми довідуємося, що упродовж кількох років (1909-1914) С. Тележинський керував церковним хором у Михайлівській церкві при київській Дегтярівській богадільні; мав досить складні стосунки з настоятелем цієї церкви о. Тимофієм, членом Київського клубу російських націоналістів і майбутнім єпископом Берлінським [9]. Наприкінці життя, у 20-30-х роках ХХ ст., протягом семи років С. Тележинський був професором і деканом диригентського факультету Музично-драматичного інституту ім. М.В. Лисенка, викладав основи диригування, методику роботи з хором тощо.

Про останній період життя С. Тележинского нічого невідомо. Є велика ймовірність того, що він став жертвою репресій радянської влади, як і більшість української інтелігенції… Можливо, приводом для репресій і було те, що він активно боровся за повернення О. Кошиця на Батьківщину, чим підніс би художній рівень національних українських хорових колективів на нову висоту, а разом з цим і рівень викладання українського диригентського мистецтва.

Зважаючи на скупу інформацію з листів, візьмемо на себе сміливість припустити, з великим ступенем вірогідності, що Михайло Тележинський (1886-1939), композитор, член Центральної Ради, диригент першого Українського Національного хору, це рідний брат Сергія Федоровича Тележинського. По-перше, С. Тележинський згадував у своєму листі до О. Кошиця про брата Михайла, який знаходиться десь за кордоном. По-друге, по-батькові «Теодорович» є рівнозначним «Федоровичу», а оскільки Михайло Тележинський жив і працював на землях, захоплених Польщею, можливе вживання західноєвропейського варіанту імені. Крім того, обидва Тележинських здобували освіту однаковим шляхом - Сергій закінчив духовну семінарію і Комерційний інститут, Михайло - духовне училище і семінарію в Києві [10]. Про родину і батьків відомо лише те, що Михайло народився в родині священика в с. Булаї Бердичівського повіту. Отже, його старший брат Сергій також міг бути уродженцем сучасної Вінниччини. У братів є багато спільного в біографіях: Сергій співав у хорі М.В. Лисенка, Михайло - в О.А. Кошиця, обидва викладали співи у школах на Черкащині (Сергій у Корсуні, Михайло в Черкасах). Обидва брати - активні діячі «Просвіти» (Сергій очолював Лук'янівський осередок м. Києва, Михайло - член Володимир-Волинського осередку), обидва друкувалися в газетах. І Сергій, і Михайло добре знали Кирила Стеценка, Михайло навіть присвятив йому статтю, опубліковану в газеті «Українська нива» [11].

Отже, Сергій Федорович у листі до О. Кошиця від 28.08.1928 р. цікавився долею брата: «з 23 року пропав без вісти і нічого нікому не пише. Може Ви що чули про нього, - напишіть». Після поразки Українських визвольних змагань 1917-1921 рр. Михайло осів на Волині, де активно боровся за автокефалію Православної Церкви та українізацію церковної служби, а в 1931 р. став депутатом польського сейму. Все це відбувалося паралельно із творчою роботою Михайла, який у 30-х роках ХХ ст. написав кількадесят хорових обробок, збірник із 160 українських народних пісень, дитячу оперу «Дід Мороз» тощо. У 1936 р. він прийняв духовний сан і став священиком у Володимирі-Волинському. Діяльність Михайла як українського патріота стала причиною його арешту і загибелі в 1939 р. Можливо, родичем С. Тележинському доводився також і Максим Тележинський, про якого Яків Гулак-Артемовський згадував у листі до Кошиця від 31.07.1935 р.: «сьогодні бачив Тележінського Максима, його повернули недавно з заслання, а сина забрали…» [3, с. 71]. Крім того, в його дружини був брат, що жив у Парижі, - все це вкупі було ознакою неблагонадійності родини Тележинських.

З першого ж листа стає зрозумілим, що О. Кошиць і С. Тележинський були знайомі давно і перебували у приязних стосунках: «Я Вам писав ще кілька років тому назад до Америки, але мені листа з Нью Йорка через 37 день повернули назад»; далі: «Ваш друг, який пише цього листа», «Милий Сашко».

Уважний читач може знайти в листах факти, що характеризують життя в радянській Україні. А звиклому до комфорту в Західній Європі та Америці Коши - цю це, мабуть, одразу впадало в око: «Я за кордон не виїздив, бо мій брат Михайло… і зараз десь за кордоном»; ішлося також про ліквідацію Музтехнікуму (колишнє Імператорське музичне училище), нестачу музичної літератури, нот, про те, що видавати книжку можна лише в державній друкарні, про дефіцит паперу для друку, картки на продукти тощо. За десять років радянської влади занепало мистецтво хорового співу і диригування, студенти навіть першого курсу навчання диригентського факультету звертали увагу на помилки у виконанні найкращої української капели «Думка». У листі від 22 січня 1929 р. С. Тележинський з гіркотою сповіщав, що Товариство ім. Леонтовича припинило своє існування, замість нього тепер ВУТОРМ (Всеукраїнське товариство революційних музикантів), а ім'я Леонтовича визнане неактуальним для радянської доби. Листи, написані в серпні й жовтні 1929 р., на противагу першим оптимістичним посланням, сповнені розчарування і песимізму - С. Тележинського «кваліфікують як відсталого» і випроваджують на пенсію в 53 роки, його посаду планували передати Н. Городовенку, але той відмовився, справа з поверненням О. Кошиця в Україну загальмувалася, в інституті відбуваються скорочення. На жаль, у фонді Кошиця ми не зустріли чернеток його листів і можемо тільки робити припущення щодо відповідей Тележинському.

Листи друкуються нами у хронологічній послідовності, збережено вживаний С.Ф. Тележинським правопис, за винятком незначних змін, як-от замість вживаних автором написань слів «керовник», «иноді», «инший» подаємо їх у відповідності з сучасною орфографією.

Наукова новизна дослідження полягає в залученні до наукового обігу листів С.Ф. Тележинського, що зберігаються в особовому фонді О.А. Кошиця в Осередку української культури і освіти (Ukrainian Cultural and Educational Cеntre, Oseredok) у Вінніпезі (Манітоба, Канада), який є унікальним, але, на жаль, важко - доступним джерелом для істориків української культури.

Висновки. Для розкриття важливого аспекту біографій С. Тележинського та О. Кошиця стосовно можливого повернення останнього на Батьківщину, визначення обставин, в яких проходила й розвивалася справа повернення, зокрема в умовах посилення тоталітарного режиму в СРСР, їхнє листування є безперечно цінним джерелом. Аналіз листів С. Тележинського засвідчує його щире бажання прислужитися Батьківщині, висвітлює його організаційну діяльність із залученням кращих сил, зокрема сина видатного українського композитора М.В. Лисенка - Остапа, в музичній сфері УРСР.



Список використаних джерел

1. Калуцька Н.Б., Пархоменко Л.О. Олександр Кошиць: мистецька діяльність у контексті музики ХХ сторіччя. Київ: Фенікс, 2012. 380 c.; Кошиць О. З піснею через світ. Київ, 1998. 326 с.; перевидання мемуарних творів: Кошиць О. Спогади. Київ: Рада, 1995. 387 с.

2. Кошиць О. Листи до друга 1904-1931. Київ, 1998. 189 с. Упорядниці збірника Лю Пархоменко були відомі також деякі листи Тележинського до Кошиця, вона наводить цитати з них, але не зазначає місце їхнього знаходження та публікацію. (Листи… С. 177).

3. З історії українського церковного хорового співу (листи Я.П. Гулака-Артемовського до Олександра Кошиця) (упоряд.: Ю. Мицик, І. Тарасенко). Київ, 2016. 106 с.

4. Пересунько Т. Культурна дипломатія Симона Петлюри: «Щедрик» проти «русского мира». Місія Капели Олександра Кошиця (1919-1924). Київ: Видавничий дім «Артек», 2019. 312 с.

5. З життя «Прсвіт» // Рада. 1908. №132. С. 3.

6. Нові книжки, надіслані до редакції // Рада. 1908. №185. С. 4.

7. Тележинський С.М.В. Лисенко як диригент // Музика. 1927. №5-6. C. 23-27.

8. Карась Г.В. Історія вокально-хорового виконавства. Лекція 5. URL: http:// 194.44.152.155/elib/local/3689.pdf

9. ІР НБУВ. Ф. 50; ІР НБУВ. Ф. 114; ІР НБУВ. Ф. 50. Од. зб. 1889; ІР НБУВ. Ф. ІІІ. Од. зб. 58445-58449; ІР НБУВ. Ф. ІІІ. Од. зб. 58444; ІР НБУВ. Ф. ІІІ. Од. зб. 3985.

10. Філоненко Л., Молочко У. Біографічний нарис Михайла Тележинського «Український композитор К. Стеценко (до історії української пісні)» // Молодь і ринок. 2011. №4 (75). С. 89-93.

11. URL: https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/21270/file.pdf



Додаток

Публікації С.Ф. Тележинського в «Раді» (к. і. н. І. М. Старовойтенко)

1. Розмова з містером Стедом // 1908. 4 іюля (17 липня). №153. С. 2. Передрук з газети «Речь», подав: С. Тележинський.

2. [Толстой Л.] Не можу мовчати. (Про смертні кари) // 1908. 9 іюля (22 липня). №157. С. 2-3. Передрук подав: С. Тележинський.

3. Тележинський С. Співочі товариства // 1908. 8 мая (21 травня). №106. С. 1.

4. [Тележинський С.] Відкриття місіонерського з'ізду // 1908. 13 іюля (26 липня). №161. С. 3.

5. [Тележинський С.] Місіонерський з'їзд // 1908. 15 іюля (28 липня). №162. С. 2; 17 іюля (30 липня). №163. С. 3; 18 іюля (31 липня). №164. С. 2; Загальне зібрання // 19 іюля (1 серпня). №165. С. 3; 20 іюля (2 серпня). №166. С. 3; 22 іюля (4 серпня). №167. С. 3; 23 іюля (5 серпня). №168. С. 3; Діспут // 24 іюля (6 серпня). №169. С. 3; 25 іюля (7 серпня). №170. С. 3; 26 іюля (8 серпня). №171. С. 3; 27 липня. №172. С. 3.

6. [Тележинський С.] Закриття місіонерського з'їзду // 1908. 29 іюля (11 серпня). №173. С. 3.

7. [Тележинський С.] В. Є. Постніков (Некролог) // 1908. 26 іюня (9 липня). №146. С. 2. Підп.: Y.

8. Бібліографія. [Тележинський С.] Прикмети розумової таланови - тости школярів. Вержбицький А. 16 стор., ціна 5 коп. Полтава // 1908. 30 апріля (13 травня). №99. С. 4. Підп.: С.Т.

9. З життя «Просвіт». [Тележинський С.] З київської «Просвіти». До святкування ювилею Л. Толстого // 1908. 17 августа (30 серпня). №188. С. 3.

10. Театр і музика. [Тележинський С.] Літній театр купецького саду // 1908. 17 іюня (30 червня). №138. С. 4. Підп.: С.Т.

11. [Тележинський С.]. Наукова командировка // 1908. 5 іюля (18 липня). №154. С. 4.

12. Література, наука, умілість і техніка. [Тележинський С.] Смерть П. Вейнберга // 1908. 6 іюля (19 липня). №155. С. 3.

13. Література, наука, умілість і техніка. [Тележинський С.] Стаття Житецького, присвячена памяти і діяльности М.П. Драгоманова // 1908. 13 іюля (26 липня). №161. С. 3.

14. Література, наука, умілість і техніка. [Тележинський С.] Вийшла з друку пісня «Про Морозенка» // 1908. 26 іюля (8 серпня). №171. С. 3-4.

15. Література, наука, умілість і техніка. [Тележинський С.] Нова вигадка в Петербурзі // 1908. 9 августа (22 серпня). №182. С. 4.

16. Література, наука, умілість і техніка. [Тележинський С.] Міжнародний збірник імени Л. Толстого // 1908. 19 августа (1 вересня). №189. С. 4. №1 1928, липня 30. Ірпінь

«Ірпінь 30/VII. 28 Милий Олександре Антоновичу.

На підставі Вашого листа від 16/VH ц. р., адресованого Остапу Миколайовичу] Лисенкові, де Ви даєте згоду повернутись до дому, на засіданні Інституту ім. Лисенка в Києві 27/VH було внесено пропозицію запросити Вас на працю в Інститут. Пропозицію цю було принято одноголосно і разом з тим ухвалено звернутись до НКО (Народний Комісаріят Освіти) з проханням, аби він (НКО) зняв клопотання перед урядом УРСР про дозвіл повернутися Вам на Україну. Цю постанову мало бути надіслано до Харкова сьогодні, в понеділок 30/VH. Мститутська канцелярія літом працює три дні на тиждень. Офіційну постанову про запрошення Вас до Інституту буде надіслано Вам трохи пізніше, бо без мене канцелярія зробити цього не зможе, тим паче, що лист Ваш до Ост[апa] Мик[олайовичa] з Вашою адресою в мене, а я зараз на дачі в Ір - піні і буваю в Києві тільки в дні засідань Правління інституту, яке найближчого часу має бути в п'ятницю, 3/VHL Не знаю тільки, куди Вам посилать, бо ж Ви пишете, що в Італії пробудете не далі, як до 8-го серпня. Ну, та це не біда, одержите трохи пізніше.

Тепер, після короткого офіційного повідомленя, дозвольте, милий, міцно стиснути Вас в своїх обіймах і поцілувати. Дуже радий, що швидко будемо бачити Вас у себе, думаю, що й Ви не пошкодуєте. Праця і умови праці повинні Вас задовольнити. Про це коротенько зараз поговоримо. Праця, яку Вам запропонувало Правління інституту, полягати - ме в роботі на хормейстерському відділі диригентського факультету (складається з трьох відділів - крім згаданого з оркестровим - симфонічного й духового) і буде складатися приблизно з таких дисциплін: техніка й практика диригування, аналіз хорової літератури та керівництво працею студентів з хором. Може бути ще щось і інше, але про це побалакаємо пізніше. Про зміст, характер, обсяг Вашої майбутньої роботи зараз докладно писати не буду, знаю, що Ви уявляєте собі, в чому справа, а справа коротко в тому, що Ви маєте навчити інших (студентів) як по-путньому треба диригувати хором. Якщоби Ви вимагали більш докладних відомостей про це, то я зроблю це іншим разом. А поки що, гадаю, досить. Тепер далі. Умови праці в нас такі: найвища ставка за 12 тижневих лекцій 180 карб. на місяць, що поверх цього, то виплачується окремо. При чому з наступного навчального року за новою колугодою обіцяють 25% набавки, ну, але це будемо бачити після. У Вас лекцій може бути більше 12. Ось це приблизно те, що Ви можете дістати в інституті, але я певен, що Ваші перспективи будуть далеко ширшими, хоч про щось конкретне зараз, з певних міркувань, говорити не буду. Щодо Вашої роботи, то тут Ви будете мати зв'язок тільки з деканом і почасти з ректором (Микола Олексійович Грінченко - приємна людина); деканом дириг[ентського] фак[ульте] ту має нещастя бути вже два роки, можливо й далі, Ваш друг, який пише цього листа.

Пришліть заяву до інституту приблизно такого змісту:

До правління інституту ім. Лисенка. Прошу призначити мене за викладача на диригентському факультеті. Ваш підпис, і край. Після того Ваше призначення проведемо через протокол Правління, й з того часу Ви будете вважатись на службі в інституті і тоді вже од нас не викрутитесь. Справді, я навіть не жартую, прошу Вас не міняйте свого наміру, а їдьте просто до нас. Дехто з членів Правління на засіданні висловлював побоювання, щоб Ви часом не спокусились, коли буде в Вас запрошення до Харкова як повернетесь. Я казав, що Ви так любите Київ, що на нього Ви нічого не проміняєте. Дуже бажано було б, щоб Ви прибули до Києва на початок навчання - половина жовтня. Коли б же Вам не пощастило приїхати на той час, тоді Ви пришлете заяву до Правління, в якій будете просити відпустки на лікування. Цю справу можна буде полагодити, так чи так.

Про повернення тої особи, що про неї Ви згадуєте в листі до Лисенка, буде теж знято клопотання, про це я вже говорив з ректором, він обіцяв це зробити.

Козицькому напишіть. Я йому ще весною писав про це, коли ще не знав про Вашу згоду.

Я Вам писав ще кілька років тому назад до Америки, але мені листа з Нью Йорка через 37 день повернули назад. Знову ж з півроку тому збирався написати Вам, коли дістав Вашу італійську адресу від Павла Чернецького, але з деяких міркувань тоді не послав Вам листа, а пізніше попросив Ост[апа] Миколайовича] написати Вам.

Ну, вже, мабуть, буде на цей раз. Пишіть і скорше подавайте Вашу паризьку адресу.

Цілую вас кріпко.

Ваш С. Тележинський

Моя адреса: URSS. УРСР Київ, Муз-драмінститут ім. Лисенка вул. Во-ровського (б. Хрещатик), ч. 58 Сергію Федоровичу Тележинському»

Автограф. Осередок української культури і освіти. Фонд Кошиця. Тека «Тележинський Сергій. 1928 р.». Арк. 1-3. Деякі важливі місця в листі підкреслено рукою О. Кошиця(?)

№2

1928, серпня 28. Ірпінь

«Ірпінь, 1928 р. 28/VIH Любий Олександре Антоновичу!

Одержав Вашу листівку від 16/УІІІ з новою адресою й поспішаю Вам відповісти, а разом з цим посилаю Вам в двох примірниках витяг з протоколу правління Муз-др. інстит. ім. Лисенка про запрошення Вас на посаду до інституту. Я думаю, що цей папірець стане Вам в пригоді, коли здіймете клопотання в повпредстві в Парижі, і це зробіть негайно, як можна швидче. Народний Комісаріат Освіти, мабуть, цими днями звернеться до уряду УСРР (!) з клопотанням про дозвіл повернутись Вам на батьківщину. Інститут вже надіслав до Харкова своє клопотання. Отже, ще раз раджу Вам подавати заяву повпредства в Парижі зараз же. А ми тут будемо з цього боку підштовхувати справу. Сьогодні я посилаю листа Козицькому, якого прошу посунути Вашу справу наперед, слід і Вам йому написати. Також негайно пришліть Вашу заяву до Правління інституту - ту саму, про яку я вже згадував в свойому листі до Вас, зразок якої я ще раз тут подам:

До Правління Муз-драм. інституту ім. Лисенка у Києві професора Олександра Ант[оновича] Кошиця

Заява.

Прошу призначити мене на викладача на диригентському факультеті Муз-др. інстит. ім. Лисенка.

Оце перепишіть, підпишіть і присилайте. Можете прислати разом з листом до мене, а я передам куди слід. А поки що оце тепер я проведу Вашу кандидатуру через предметову і факультетську комісію, це проста формальність. Потім, коли Вас затвердить Правління, про що навіть і сумніву не може бути, будемо дбати про відпустку, якщо Ви не зможете прибути до інституту на початок навчального року, який настає 1-го жовтня.

З 6-го вересня починаються прийомні іспити й перевірки. Цього року подано силу заяв на вступ до їнституту. Це через те, що ліквідували (закрили) Музтехнікум (був. Императорское музыкальное училище) і з'єднали його з інститутом ім. Лисенка.

В останньому листі до Вас я хоч і коротко, але, здається, написав все, що торкається справи Вашого переїзду на Україну. Я за кордон не виїздив, бо мій брат Михайло, якого Ви повинні знати, який і зараз десь закордоном, але з 23 року пропав без вісти і нічого нікому не пише. Може Ви що чули про нього, - напишіть.

Привезіть з собою як можна більше літератури, хорової, оркестрової та всякої іншої нотної. Навіть купуйте на останні гроші, - тут зараз же розкуплять, бо сильний голод на ноти, а виписувать з закордону дуже важко, бо сильно ускладнена тепер процедура пересилання грошей закордон (обмежені суми, черга та ін.).

Чекаю якнайшвидче Вашого листа з заявою до Правління.

Цілую Вас і жду С. Тележ[инський]

Київ, вул. Воровського, ч. 58, Муз[ично] - драм[атичний] інститут ім. Лисенка. Сергію Федоровичу Тележинському».

Автограф. Осередок української культури і освіти.

Фонд Кошиця. Тека «Тележинський Сергій. 1928 р.». Арк. 4-5.

№3

1928, вересня 18. Київ

«Київ, 1928 р. 18/ІХ Милий Олександре Антоновичу!

Сьогодні в інституті одержано з Харкова від НКО таке листування, подаю його копію:

«До Київського Муз[ично] - драм[атичного] ін[ститу] ту. Інспектура мистецької освіти прохає надіслати до НКО (Народний Комісаріат Освіти) адресу диригента О.А. Кошиця для запрошення його з-за кордону на роботу в К.М.Д. І. (Київському Муз[ично] - драм[атичному] інституті). Підписи».

Це листування свідчить про те, що НКО вже зрушив цю справу з місця, і навіть повинен Вам сказати, що зрушив так, як рідко буває. Маю надію й деякі підстави гадати, що тепер справа піде досить швидко. Вашу адресу, на яку я пишу зараз, буде послано до НКО завтра.

Милий Сашко, хочу Вас трохи полаяти: чом Ви й досі не надіслали до Правління інституту ім. Лисенка, як про це я Вам вже два рази писав, заяви про залічення Вас до складу професури інституту. Річ ось в чому: коли Вас затвердить на посаді Правління інституту, це полекшить нам справу з запрошенням на 2-3 місяці Вашого заступника по Вашій майбутній роботі. Тоді Ви будете вважатись у нас на постійній посаді, а хтось тимчасово буде заступати Вас до Вашого приїзду. Так буде все ясно й не буде ні з ким ніяких непорозумінь, в інакшому разі буде чимало всяких ускладнень. Отже, коли Ви не надіслали ще досі заяви, посилайте її зараз же негайно, нічого не чекаючи.

Витяг з протоколу Правління про запрошення Вас до інституту я послав Вам в двох примірниках вже давненько. Коли б же це десь загубилось, і Ви не одержали його. То, не чекаючи більше нічого, негайно надсилайте заяву до Правління і разом з цим подавайте заяву до повпредства в Парижі про те, що Ви бажаєте повернутися на батьківщину для праці в Київському Муз[ично] - драм[атичному] інституті ім. Лисенка.

Певний, що Ваш лист до мене з заявою до Правління інституту надійде до 1-го жовтня - до початку навчання в інституті, а це вже буде цілком гаразд. Заяву про те, щоб Правління дало Вам відпустку на лікування та лікарську посвідку, пришлете пізніше. Я Вам напишу, коли треба буде присилати.

Студенти інституту з радістю і захопленням зустріли вістку про Ваш поворот.

В Парижі брат моєї дружини, якщо зможете зайти до нього, я Вам напишу його адресу.

Цілую Вас міцно, Ваш С. Тележ[инський].

Адреса моя та ж сама: Київ. Муз[ично] - драм[атичний] інститут ім. М.В. Лисенка, вул. Воровського, ч. 58»

Автограф. Осередок української культури і освіти. Фонд Кошиця. Тека «Тележинський Сергій. 1928 р.». Арк. 6-7.

№4

1928, жовтня 25. Київ (?)

«25/Х.28 Милий Олександре Антоновичу!

Листа Вашого від 19/Х одержав. Разом одержано Вашого листа до М.О. Грінченка та заява до інституту про відпустку. Цю останню розглядали вчора, 24/Х, на засіданні правління й ухвалили дати Вам відпустку за хворістю до 1-го січня 1929 р. Взагалі, Вашу справу щодо служби в інституті пощастило розв'язати так, як я Вам вже писав про це, а саме до 1-го січня. Я найшов Вам заступників, які тимчасово виконують Вашу роботу. Про Харків Хв[едір] Ів[анови] ч писав з моїх слів. Дійсно, в нас є чутки, ніби Харків хоче взяти Вас до себе для того, щоб Ви там організували Державну капелу. Ми дуже цього не хочемо, й я теж побоююсь цього, але я гадаю, що Харків не буде примушувати Вас працювати у них. Тут ще є одна маленька несподіванка, але я думаю, що вона неприємностей для Вас не створить. Річ в тому, що з 15/Х несподівано для нас призначили нового ректора інституту, мабуть Вам знайому особу - Романюка (партійний), який колись був у Вас старостою студентського хору. М.О. Грінченка призначили на проректора - завідуючого навчальною частиною. Для Вас це справи на гірше не міняє. Романюк до інституту ще й досі не прибув. Чекаємо не сьогодні, завтра його приїзду. Те, про що Ви пишете в останньому листі, буде зроблено. Тут створився «Комітет Кошиця» з тих осіб, що з Вами листуються, й кожний знає, що йому робити. Будемо штовхати справу, про Москву й перевіз речей буде дбати Колічух (?). Квартиря з двох кімнат для Вас вже є, і вона буде вільна з грудня місяця, на Нікольсько - Ботанічній вул. Про це Вам напише докладно Ост[ап] Мик[олайови] ч, який, між іншим, цими днями має бути в Харкові й там розвідає й побалакає з ким слід… Крім Державного видавництва у нас видають часом і приватним способом, але це досить трудно. Для Вас те можна буде зробити так, що ніби друкує Ваші твори інститут, а в дійсності це будете видавати Ви самі, якщо забажаєте це зробити в такий спосіб. Про це я вже говорив з Грінченком, який згодився на це. Вашу книжку надіслати поштою, розуміється, Ви маєте право. Пришліть і мені, - буду дуже радий і вдячний. Ось, здається, все, про що треба було напи-сати. Не хвилюйтесь, а на мене не сердьтесь за те, що я іноді запізнююсь з листуванням до Вас, бо дечого, про що Ви запитуєте, я й сам не знаю часом. Значить треба розпитати, а, крім того, на початку навчального року було дуже багато роботи й не було часу. Цього року в інституті у мене та ж сама робота, що й минулого року. Чи не одержали Ви «ювілейний» збірник нашого інституту, що я Вам вже давненько послав?

Вітаю вашу дружину, Вас міцно цілую Ваш С. Тележ[инський]

Адреса та ж сама».

Автограф. Осередок української культури і освіти. Фонд Кошиця.

Тека «Тележинський Сергій. 1928 р.». Арк. 8-9.

№5

1928, жовтня 28. Київ

«Дорогий Олександре Антоновичу!

Листи Ваші (останній від 27/ІХ) одержав, але відповісти Вам зараз на ті питання, що Ви їх ставите в листах (відносно перевозу майна тощо), не можу дати, бо й сам не знаю, як це робити. Отже треба побалакати з компетентними особами, а для цього потрібно часу. З часом всі ці відомості буде надіслано Вам. Вашу заяву до інституту (телеграфом) одержано, й 5/Х Правління інституту затвердило Вас професором ін[ститу] ту. Про це буде Вам надіслано офіційне повідомлення. Напишіть листа Миколі Олексієвичу Грінченкові, це слід зробити. Адреса та сама, що й моя. Навчання в інс[титу] ті ще не починалось; дуже багато зараз роботи в зв'язку з приєднанням до нас Музтехнікума.

Київ. 6/Х. 28. Цілую Вас С. Тележ[инський]».

Автограф. Поштова картка. Адреса: «Франція. France. Prof. Al. Kochitz, 5 rue du Marche Champigny Sur Marne». Осередок української культури і освіти.

Фонд Кошиця. Тека «Тележинський Сергій. 1928 р.». Арк. 10.

№6

1928, грудня 6. Київ (?)

«1928 р. 6/ХІІ Милий Олександре Антоновичу!

Я знаю, що Ви вже давно чекаєте від мене листа. Але на цей раз мовчав через те, що в Вашій справі сталися деякі зміни. Про них я вже чув давно, а певних відомостів не мав. З поворотом ректора (Романюка) з Харкова маю певні відомості й про них я Вам зараз розповім. Як пригадаєте (я Вам писав про це), НКО ще в вересні прислав до інституту відношення, в якому просив «надіслати адресу диригента Кошиця для запрошення його на працю в Київському музичному інституті». Пізніше з того ж НКО було прислано (в половині листопада) відношення такого змісту: «Питання про призначення диригента Коши - ця на посаду в інституті ім. Лисенка залишити відкритим до його повороту з-за кордону. При чому про поворот він повинен клопотатись сам». Це відношення розшифрував ректор після повороту з Харкова так: НКО хоче взяти Вас на якусь роботу до Харкова, а призначення Вас на посаду в інституті ім. Лисенка може статись пізніше, через деякий час. В НКО сказали, в справі візи Вам треба особисто перебалакати в Парижі з повпредом СРСР Бесідовським. Отак несподівано й на великий жаль для нас повернулась Ваша справа. Зважте це все й вирішуйте самі, як найдете найкраще, щоб не нарікали після на мене й на всіх нас, що дуже бажають якнайшвидче бачити Вас у Києві.

Скажете «музыкальная кадриль», правда Ваша. Що ж поробиш? Я й сам думаю, що треба нас всіх відправити в «Кириловське». Тим часом Ви не падайте духом. Романюк сказав передати Вам, що кінець-кінцем Ви будете працювати у нас в інституті.

Я надіюсь, що так це й буде, а тому скажу зараз декілько слів про характер Вашої майбутної роботи: праця по «Техніці диригування» полягає в тому, що студенти даного курса по черзі розучують спочатку самі партитуру якогось хорового твору, пізніше на лекції вони диригують цим твором. А керівник (лектор) виправляє ті хиби, які робить практикант в диргуванні й дає оцінку роботи практиканта. Поруч з цим керівник-лектор може дати багато цінних вказівок, корисних для практиканта майбутнього диригента. Праця з капелою Вам краще відома, аніж мені, й я не маю чого Вам з'ясовувати. Капелою, правда, диригує керівник найменше сам, a диригують нею практиканти-студенти старшого курса під керівництвом і за вказівками лектора. По «Аналізу хорової літератури» студіюється всяка хорова література - українська, російська, західньо-європейська, оперовав такий спосіб: лектор дає студенту завдання простудіювати якогось автора. На лекції студент здає цю роботу перед всім курсом. Хорові п'єси даного автора ілюструються на роялі (для цього призначається піяністка). Лектор аналізує характер творчості даного композитора або даної хорової п'єси. Отакий характер має робота по навчанню диригентів. Правдиво Ви запитаєте, що є такі речі, яким не можна навчити. Коли нема природньо - го хисту до диригування, то, звичайно, ніяка наука тут нічого не поможе. Але зараз так підупала диригентска справа, що треба щось робити, щоб поліпшити її. Зараз ми ледве задовольняєм десяту частину тих вимог на диригентів, що до нас надходять з провінції. А визначних диригентських сил зовсім нема. Слухав недавно «Думку» - найкращий на Україні хор, і сум бере - ні ритму, ні справжньої хорошої інтерпретації, одні тільки зовнішні динамічні, часто дешеві і непотрібні ефекти, а між тим склад хору великий і чудовий, старі Ваші співаки згадували Вас. Навіть студенти першого курсу на лекції навели безліч дефектів у виконанні хору. Я завів такий порядок, що студенти повинні рецензувати виступ того хору, який вони слухали. Роботи багато й роботи потрібної.

З виданням Ваших творів теж, мабуть, не пощастить: нема паперу. Приватним особам в магазинах продають тільки п'ять аркушів паперу. Зараз друкуємо на ксилографі поголосники для капели, теж страшно трудно діставати папір. Пришліть же мені Вашу книжку.

Цілую Вас і шлю найкращі побажання С. Тележ[инський]».

Автограф. Осередок української культури і освіти. Фонд Кошиця. Тека «Тележинський Сергій. 1928 р. Арк. 11-13. Деякі важливі місця в листі підкреслено рукою О. Кошиця (?).

№7

1928, грудня 7. Київ

«7/ХІІ28 р. Милий Олександре Антоновичу!

Вчора, 6/ХІІ, Сем[ен] Мих[айлови] ч Ром[аню] к казав мені, що Ви звернулися до нього з листом. Це на нього зробило дуже велике й гарне вра - жіння. Вчора Ром[аню] к поїхав до Харкова по службових справах, казав, що покаже там Вашого листа. Може бути, що той песимізм, яким ми всі обвіяні щодо Вашої справи, про що я Вам писав у вчорашньому листі, розвіється. Ром[аню] к повертається до Києва через тиждень, тоді я Вам напишу про все, що йому сказали про Вашу справу в Харкові, а може він сам Вам напише з Харкова. Словом, не пaдaйте духом.

Ваш С. Т[ележинський]».

Автограф. Поштова листівка. Адреса: «Франція. France.

Prof. A. Kochitz 5 rue du Marche Champigny sur Marne» Поштовий штемпель: «Київ Вокзал 1928 8 decem.».

Осередок української культури і освіти. Фонд Кошиця. Тека «Тележинський Сергій. 1928 р.». Арк. 14.

№8

1928, грудня 28. Київ (?)

«25/ХІІ28 Милий Олександре Антоновичу!

Одержав Вашого листа від 17/ХІІ. Ті ж думки, що хвилюють Вас, опанували і мною. Тисячу разів давав собі слово не бути оптимістом, і зараз бачу, що не треба було бути таким, але й тепер скажу, що я не сподівався, що В[аша] справа набере такого вигляду, що доводиться сказати як той монах: «дивні діла твої, Господи, але я нічого не бачу». Те, що я зараз напишу, вже кілько день тому написав Вам Ост[ап] Миколайович], як казав він мені, з доручення Сем[ена] Михайловича] Ром[аню] ка, який, повернувшися з Харкова, привіз дещо нового в В [а - шій] справі, а саме: ніби Харків вже не збирається перетягувати Вас до себе, але НКО не затвердив Вас на посаді через те, щоб «не виплачувати Вам прогонних, підйомних та всяких інших». Крім того, ніби Харків, за словами Ром[аню] ка, вимагає від Вас письмової заяви в харківських газетах про В[аше] ставлення до радвлади та того, щоб Ви виявили прихильне ставлення до «Думки». Ось це все, що переказав мені Ост[ап] Мик[олайович] зі слів Ром[аню] ка. Далі Р[оманю] к говорив вже прилюдно на Правлінні таке: «Харків може й буде тягнуть Кошиця до себе, але ми його перетягнемо до нас, коли він повернеться». По-мойому, Р[оманю] к до Вас ставиться прихильно. Коли я його запитав (зараз же після його приїзду до інститута), чи буде він Вас підтримувати як кандидата на лекторську посаду в інституті, він мені відповів: «авжеж, Кошиць мені ще й досі сниться». Кінець-кінцем моя думка така, що працювати в інституті Ви будете. Що від мене залежало, я зробив все, щоб здійснити це якнайкраще: я підготовив все, щоб, в разі Вашого повороту, Ви свобідно могли заняти посаду в інституті. Що ж до хитань і нерішучості Р[оманю] ка, то це залежить, по-перше, від його вдачі, а по-друге, від того, що він звязаний партквитком: він чогось боїться рішуче діяти в В[ашій] справі, а, крім того, тут ще й не без впливів: «о ніхже несть есть глаголаті» И слыша неизреченны глаголы, их же несть есть человеку глаголати. Новий Завіт. 2- Кор. 12:4.

Мені здається, що Вам треба було б побалакати в Парижі з Бесі - довським, про що я Вам вже писав. Я думаю, що це прискорило б справу з візою. Як би не було, а надії втрачати не треба.

Напишіть мені хоч коротенько і пришліть мені В[ашу] біографію - точні дати про все визначне в В[ашому] житті, зокрема про В[ашу] концертову подорож, а також про В[аші] твори - час їх видання тощо. Незабаром мені прийдеться читати лекції студентам про В[ашу] композиторну творчість, а також взагалі про В[ашу] музичну діяльність. Ви б мені дуже допомогли, надіславши В[ашу] біографію. Не відмовте мені в цьому, дуже Вас прошу. Крім того, чекаю Вашої книжки про В[ашу] концертну подорож.

Чекають Вас тут з великим нетерпінням: недавно було вміщено в одній київській газеті замітку про те, що з 1-го січня почне працювати в інституті ім. Лисенка капела під В[ашим] керівництвом. Це викликало велике заворушення: по телефону стали запитувати коли, що, як, до мене на вулиці звертались з запитанням про В[аш] приїзд особи, яких я ніколи не бачив. Де не підеш - все про Вас розмови, навіть мене стали запевняти, що в неділю буде В[аш] концерт.

Вітаю Вас з святами та Новим роком і шлю Вам найкращі побажання.

Міцно обнімаю Вас Ваш С. Тележ[инський]».

Автограф. Осередок української культури і освіти.

Фонд Кошиця. Тека «Тележинський Сергій. 1928 р.». Арк. 15-16.

№9

1928, грудня 27. Київ (?)

«1928 р. 27/ХІІ Любий Олександре Антоновичу!

Мав розмову з Ром[анюко] м в Вашій справі, правда, не першу, але ця розмова торкається не тільки Вас, а й мене, і я Вам про ню зараз розповім. В цей раз він при свідках рішуче заявив, що Ви в нас будете працювати по приїзді, але він сказав, що йому незручно про це Вам писать. Причому він сказав, що ніби я Вам неправильно освітлюю Вашу справу. Що ніби через мене (через мої листування з Вами) у Вас склались вражіння, що В[аша] справа погіршала з приїздом Ром[аню] ка. Я йому відповів, що я подавав Вам тільки фактичний матеріял (ті листування, які надходили з НКО) щодо В[ашої] справи і що нічого проти нього я Вам не писав. Я певен, що це Ви ствердите, бо й справді тільки так і було. Я йому вказав на відомі Вам два суперечливих одно одному відношення з НКО, в яких в першому говорилось про те, що НКО має запросити Вас на працю в інституті ім. Лисенка і навіть вимагає надіслати до НКО Вашу адресу, а в другому вже говорилось інше, що Ви повинні самі клопотатись про візу на поворот. То ж навіть мала дитина дасть правдиву оцінку листуванню НКО, і не дивно, що це Вас схвилювало й обурило, бо й справді треба говорить і писать щось одно - так або не так.