Листи Сергія Тележинського до Олександра Кошиця з Фондів осередку української культури і освіти (Ukrainian cultural and educational cеntre, oseredok) у Вінніпезі (Манітоба, Канада)

Про це все я вважаю за потрібне Вас поінформувати. Якщо будете писати Ром[анюко] ві, то вкажіть йому на те, що я зовсім не настроював Вас проти нього. Ну, словом «дивні діла…».

Тепер ближче до В[ашої] справи: я думаю, що Вам слід їхати, коли одержите візу, в кожному разі в інституті Ви будете мати працю.

Надішліть же мені те, про що я просив Вас в попередньому листі: В[ашу] книжку й напишіть хоч коротко В[аші] біографічні точні дати про визначні факти в В[ашому] житті.

З 1-го січня й до 14-го в інституті зимова перерва: відпочинок для лектури. Мені ж доведеться в цей час працювати ще більше: всякі звіти одбирають багато часу.

«Думка» на початку січня виїздить за кордон в складі 60 чоловік мішаного хору: має співати і в Парижі.

Міцно обнімаю Вас Ваш С. Тележ[инський].

Пишіть швидче».

Автограф. Осередок української культури і освіти. Фонд Кошиця.

Тека «Тележинський Сергій. 1928 р.». Арк. 17-18.

№10

1929, січня 22. Київ

«Київ. 22/11929 р.

Милий Олександре Антоновичу!

Дякую Вам за В[ашого] великого й хорошого листа від 2/І. Якраз вчасно підоспіли відомості з В[ашої] «автобіографії»: у п'ятницю, 25 го ц. січня, у мене лекція в інституті, на якій за учбовим планом треба було вести розмову з студентами про В[ашу] композиторську творчість та про музичну діяльність. Я думаю, що Ви не будете в претензії, коли я використаю надісланий Вами про Вас самих матеріял, бо я ж Вам писав, для чого мені потрібні ці дані. Так чи так, а я й без цього мусив би говорити про Вас по своїм обов'язкам (яклектор), чи Ви «вредний чи не вредний чоловік». Але прошу Вас справді не гніватись на мене за те, що я вчинив без В[ашої] згоди: Климент Васильович Квітка (етнограф з УАН, академік) з доручення етнографічного відділу Української Академії Наук видає збірник, присвячений пам'яті М.В. Лисенка, в якому буде надруковано статтю Квітки, де він згадує про тих, хто мав якісь стосунки з М[иколою] В[італійовичом] або постачав йому етнографічний матеріал. І от Квітка, зустрівшися зо мною на концерті, попросив мене дати йому матеріал про Вас, головно про В[аші] закордонні видання, які він, між іншим, чомусь називав лейпцігськими, а Ви пишете, що їх видано в Берліні. Інші відомості про Вас він уже мав, і вони в час нашої розмови пішли вже до друку, через що я й не мав часу запитати В[ашої] згоди. Не сердьтесь, може з цього буде якась навіть користь. Можливо, що через Квітку пощастить надрукувати В[ашї] пісні (через УАН), які Ви аранжували в час закордонної подорожі, бо на бувше т[оварист] во ім. Ле - онтовича надії мало. По-перше, тому, що у них мало коштів. По-друге, тому, що для теперішнього т[оварист] ва більше до смаку такі твори, яких мабуть ніхто не буде виконувати (дуже «модерні»). А по-третє, - я з цим т[овариство] м не маю зараз нічого спільного після того, як зняли з нього стару назву (ім. Леонтовича). Для мене, який був одним з фундаторів комітету ім. Леонтовича, з яким я був в приязних і дуже близьких стосунках і якого пам'ять я дуже шаную, для мене геростратова поведінка до великого таланту й до морально чистої й святої людини була образливою й нестерпуче болючою. Я рішив не вносити членських внесків, а там нехай що хотять, те й роблять. Тепер т[оварист] во називається ВУТРОМ - Всеукраїнським т[оварист] вом революційних музик. Ну, це між нами.

С[емен] М[ихайлович] давав мені читати В[ашого] останнього листа до нього. Тепер ми з ним «помирились». Властиво, якогось непорозуміння серйозного не було, - я завдав і Вам клопоту. Оце вчора тежзгаду - вали Вас, він Вам кланяється і просив мене передати Вам, що, як тільки Ви повернетесь, Вам забезпечено посада в інституті і навіть на цей раз назвав утримання (200 карбов. на місяць). Я думаю, що це так і буде. С[емен] М[ихайлович] людина чула й сердечна, на нього, між іншим, дуже гарно впливають В[аші] листи.

Правління затвердило мій проект - «відрядити наш хораж в кон - цертову подорож по Україні після закінчення навчання» (в липні). Хораж - це чоловічий хор, що складається майже виключно з студентів хормейстерського відділу (диригентів). Зараз він виступає в концертах без диригента. Ось з цим хором, якщо побажаєте, могли би поїхати на місяць. Мішаний хор наш ще не готовий до виступів, взагалі з мішаним хором нам не щастить. Він буде тоді, коли Ви прибудете. Я так всім і говорю. Між іншим студентство наше сильно схвильоване й стурбоване, що Вас немає й досі. Мені просто не дають проходу.

Я вже три роки, як перестав диригувати: рука тремтить, боюсь і за серце.

Для Вас є багато в Києві цікавих перспектив, але про них я не буду писать Вам, скажу при побаченні.

Більше про себе напишу іншим разом. Тепер пробачте за брудний лист. Тут винен і я, власне мої зіпсовані очі, а також ті чорнила й пера, які ми маємо зараз.

Вклоняюсь В[ашій] дружині, Вас цілую. Ваш С. Тел[ежинський].

Пишіть.

Хораж співає В[ашу] думу про Нечая й «Журавлі». Де дістати В[ашу] «Тучу»? Напишіть щось для чоловічого хора - 4-х або 3-хголосного з акомп[анементом] або без нього, як хочете, й пришліть мені. Я дам хо - ражу, йому бракує репертуару».

Автограф. Осередок української культури і освіти. Фонд Кошиця. Тека «Тележинський Сергій. 1929». Арк. 19-20. Деякі важливі місця в листі підкреслено рукою О. Кошиця(?).

№11

1929, березня 26. Київ (?)

«1929 р. 26/ІІІ Дорогий Олександре Антоновичу!

Маєте повне право облаяти мене за мою довгу мовчанку, але щоб зрозуміти, це як і багато дечого іншого, треба знати нашу дійсність. В В[ашій] справі знов «музична чіхарда», знов у Харкові якісь там зазіхання на В[ашу] особу, причому С[емен] М[иколайович] на цей раз не хоче нічого говорити. Ми доручили Ів[ану] Ів[ановичу] перебалакати з ним, в результаті цього був його лист до Вас, про який Ви згадуєте. Гадаємо зараз повторити це знову трохи в іншій формі. Студентство має звернутись до С[емена] Миколайовича] зі спеціальною заявою в В[ашій] справі. Цими днями відшукано одну впливову в харківських] колах особу, яка взялась за В[ашу] справу. Словом, будемо робити все, що потрібно, але у нас так, як ото у дітей: «сьогодні цяця, а завтра кака». Тепер щодо запитань, які Ви поставили в свойому передостанньому листі. На дещо можна дати відповідь зараз, а з дечим доведеться почекати, про безмитний провіз майже в Київі довідатись не можна. Мар'яна Мик[олаївна] (сестра О[стапа]) поїхала оце до Харкова й обіцяла там розвідати. Машинку візьме інститут (казав С[емен] М [ихайло - вич]. В[ашу] книжку можете переслати без мита (так сказали на пошті). О[стап] шукає Вам квартирю.

В[аші] ноти одержав, дякую, - передав до бібліотеки інституту.

Милий Олекс[андре] Ант[оновичу], не сердьтесь на мене за мою мовчанку, бо це все так приголомшило мене, що просто не знаю, що робить, чи писать Вам, чи ні. Між іншим, вже тижнів зо три немає С[емена] М[иколайовича] - поїхав по селах на посівкампанію, приїде, може справа повернеться в інший бік.

Не сердьтесь і пишіть, я весь до В[аших] послуг.

Ввесь ваш С. Т[ележинський].

Автограф. Осередок української культури і освіти. Фонд Кошиця. Тека «Тележинський Сергій. 1929».

№12

1929, травня 6. Київ (?)

«1929 р. 6/V. Дорогий Олександре Антоновичу!

Вашу листівку одержав. Дуже радий, що швидко буду бачити Вашу книжку. Сподіваюсь, що Ви мені особисто пришлете з В[ашим] автографом. Завтра закінчується в інституті 2-й триместр, а в кінці триместра звичайно буває найбільше роботи. З 8-го травня до 13-го - перерва. Тоді напишу Вам докладніше листом. Змін в інституті поки що нема, але вперті чутки ходять про велику музичну кадріль. Про це після.

Ваш С. Теле[жинський]».

Автограф. Поштова листівка. Адреса: «Prof. A. Koschitz. 28 rue Joseph Bertrand Viroflay Ja O. Франція. France». Поштовий штемпель: «ffiew. Київ. Вокзал. 7.5.29.» Осередок української культури і освіти.

№13

1929, травня 30. Київ (?)

«Київ, 30/V29 р. Любий Олександре Антоновичу!

Оце тільки зараз пишу до Вас давно обіцяного листа, але не обіцяю подати такі відомості щодо В[ашої] справи, які б цілком Вас задовольнили й дали б Вам упевненість в тому, що В[аша] справа буде розв'язана так, як Ви того заслуговуєте В[ашюю] вельми корисною й величезною діяльністю, що виявилась в популяризації по всьому світу української народної музичної культури.

Одержав Вашу книжку «Українська пісня за кордоном». Щиро дякую й незмірно радий, що можу мати повні відомості про те, що тільки уривчасто досі доходило до нас, створюючи В[ашу] персону легендарною, але що не давало повної уяви про те, який ефект справила наша пісня за кордоном, дякуючи В[ашій] геніяльній інтерпретації та як відгукнулось на це закордонне суспільство й музичні кола й як оцінували В[ашу] особу як диригента.

Книжку Вашу я тільки встиг проглянути й дещо прочитати. Але й це спричинило до того, що я все на світі забув і перебуваю зараз під впливом прочитаного, зачарований величністю й красою тої роботи, яку проробив В[аш] хор і Ваш особистий геній. Редакція на доданій до книжки сторінці «Від видавництва» висловлює незадоволеність працею тих, хто складав книжку, вказуючи на хиби в тексті та на орфографічні помилки, але передайте думку моєї скромної особи: «нехай вони плюнуть на всі ті хиби». Зовсім не в цьому вага книги, вона вже зараз має величезну історичну вартість не в тому, як вона складена, а в тому, що в ній написано. А це останнє такої високої цінности, що В[аша] книжка повинна за підручник не тільки для кожного диригента, а й для всіх наших найвидатніших сучасних музик, які в цій книжці найдуть багато повчаючого й корисного для них, що дало б їм змогу вдосконалити свою працю й значно поліпшити свою продукцію (диригенти, композитори). Про це можна й варто б було б писати цілі трактати… Ну, але це може колись буде написано.

Ще раз дякую за книжку, Микола Олексійович Грінченко просить Вас, щоб Ви прислали йому В[ашу] книжку. Він зараз випускає другим виданням свою «Історію української музичної культури» й казав мені, що він вмістить там цілий розділ про В[ашу] закордонну концертову подорож, вмістить також мапу В[ашої] концерт[ної] подорожі, малюнки, фотографії тощо. Отже, обов'язково надішліть йому.

Тепер щодо В[ашої] праці в інституті. Ця справа знову заплуталась так, що ми тут на місці не можемо ніяк її зрозуміти. Як не можемо зрозуміти й поведінки в цій справі С[емена] Миколайовича], особи, яка навряд чи заслуговує назви чесної людини. Спершу, коли він прибув до нас, він справив вражіння чемної, лагідної людини, але пізніше він так себе виявив, що порядним його назвати не можна. Фактів на доказ цього є безліч, але перелічувати я їх не буду. Колись дізнаєтесь про це. Це повинно бути між нами.

Знаю добре, що Вам зараз потрібно мати цілком певну відповідь на те, чи буде у Вас робота в інституті. Але відповісти на це нема ніякої можливості. Звичайно я можу ставити певні прогнози, але на них спиратись, звичайно, не слід.

Можу сказати тільки одно, а саме: коли б С[емен] М[иколайович] не звертав уваги на декого з своїх радників та був не тим, чим він є, й виявив хоч невелику активність у В[ашій] справі й поставився до В [а - шої] справи так, як він ставився спочатку (перечитайте мої попередні листи), то В[ашу] справу було б розвязано позитивно. Але сказати щось певного я не можу: одному він говорить одно, а другому зовсім протилежне.

На нас не гнівайтесь, бо ми робимо все для того, щоб допомогти дорогій для нас особі, але ми безсилі.

Тепер ще про мої власні справи. На той рік працювати в інституті, мабуть, не буду. Пропонують вийти на пенсію, хоч за станом свого здоровля я міг би ще працювати, а за тридцять вісім років ди - ригенської музично-педагогічної праці взагалі та за сім років такої ж праці в інституті все ж набув якихось знань і умінь, щоб міг бути корисним для тої справи, яку так люблю й біля якої так довго стою. Ну, але нехай що буде. Ходять чутки, мають закликати на працю до інституту ту особу, з якою Ви познайомились в Парижі й яка є давній приятель С[емена] М[иколайовича], який з ним раніш десь разом працював і вкупі з ним дістав музичне виховання від Золотоноського чи Кобелякського соборного хору*. Між іншим, музичний розвиток і музичні смаки в обох майже однакові. Ну, але про це досить, нехай йому.

Пишіть. Адреса моя та ж сама. Літом з липня місяця збираємось з дружиною пожити десь на дачі біля Києва. Скрутно буде тепер трохи з харчами, але якось проживемо.

Зараз закінчуємо навчальний рік, кінчаєм 15 червня, там трохи спочину, бо вже сильно стомився. Цілую Вас С. Тележ[инський]».

* Вгорі над цим реченням іншою рукою написано: «Городовенка».

Автограф. Осередок української культури і освіти Фонд Кошиця. Папка «Тележинський Сергій. 1929». Арк. 1-5. Деякі важливі місця в листі підкреслено рукою О. Кошиця (?).

№14

1929, червня 5. Київ

«Київ 5/VI29 р. Любий Олександре Антоновичу!

Ваша справа ніби знову покращала - С[емен] М[иколайович] казав одній особі, що Вас за всяку ціну він постарається зробити викладачем інституту. Вас, можливо, вже повідомили про це.

Навчений гірким досвідом останніх днів, я боюсь, щоб знову В [а - ша] справа не повернулась в інший бік. До цього мене спонукає ще й той гнітючий настрій, який зараз створився в інституті в зв'язку зо всякими скороченнями та їншими «прелестями».

Дуже хотів би я, щоб вже більше не було змін в В[ашій] справі.

До мене звертаються і студенти й інші особи з запитанням, як дістати Вашу книжку. Я даю для прочитання мій екземпляр, але, звичайно, задовольнити всіх не можна, та крім того цю книжку не читати треба, а студіювати, отже, зрозуміле бажання багатьох придбати книжку у власність. Але як це зробити, я не знаю. Річ в тому, що пересилки за кордон грошей - надзвичайно довга й складна процедура. Може Вам там порадять, як це зробити? В кожному разі, сповістіть мене, скільки коштує В[аша] книжка в наших карбованцях і в доларах, може тоді щось вигадаємо.

А от що зробіть, Олександр Антонович, - неодмінно пошліть В[ашу] книжку на таку адресу: Київ, Мала Підвальна вул., 26, пом. 5. Клименту Васильовичу Квітці. Він працює в Акад[емії] Наук, і, звичайно, такий матеріал йому доконче потрібний і він його використає. Одної книжки, яку Ви надіслали до Академії, звичайно, не досить. Ви мене пробачте, що я Вас цим турбую, але вірте, що це треба зробити.

Зараз у нас ідуть зачоти, закінчуємо 15-го червня, а всяку іншу звітну роботу до 1-го липня, з якого числа й починаються канікули.

З 1-го вересня починаються вступні іспити, а з 15-20 навчання, але працювати мені в інституті на той рік мені, мабуть, не доведеться. Це поки що повинно бути між нами.

Цілую Вас С. Тележ[инський]».

Автограф. Осередок української культури і освіти.

Деякі важливі місця в листі підкреслено рукою О. Кошиця (?).

№15

1929, червня 18. Київ

«Київ 18/VI 29.

Любий Олександре Антоновичу

«Прялю» сьогодні вишле Вам Ост[ап] Мик[олайович], в продажу її нема, а мій примірник такий пошарпаний, що стидно посилать закордон. Він же надішле Вам адреси укр[аїнськи] х публ[ічних] бібліотек. Гр[игорій] Льв[ович] і наша бібліотека одержали В[ашу] книжку. Мик [о - ла] Ол[ексійович] - теж одержав. Відносно майбутнього В[ашого] прав - ного стану напишу цими днями в листі детально. Тут справа стоїть не погано, звичайно на словах. Так само, а то навіть покращала В[аша] справа з посадою на словах С[емена] Миколайовича], якому ніхто зараз не вірить. Ось скоро закінчується навчальний рік, і вчительська конференція, на якій мені треба сказати якусь доповідь про методику хоров[ого] співу, і я буду вільний, тоді напишу докладно листом.

Цілую Ваш С. Тележ[инський]».

Автограф. Поштова картка. Осередок української культури і освіти. Фонд Кошиця. Тека «Тележинський Сергій. 1929».

№16

1929, червня 30. Київ

«Київ 30/VI 29 р. Любий Олександре Антоновичу!

Нового в В[ашій] справі щодо посади в інституті є чимало. На засіданні Правління інституту С[емен] М[иколайович] заявив: «в наступному учбовому році в інституті буде працювати К[оши] ць». Правда, це він сказав с приводу того, що хоче «скоротити» одного (молодого) керівника техніки диригування, а щоб добитись свого, він пустив в хід і такий аргумент. На всіх відділах дириг[ентського] фак[ульте] ту є 5 викладачів по техн[іці] диригування, але треба сказати, що роботи вистачає на всіх та ще й не вправляються. Далі С[емен] М [иколайо - вич] доручив одній особі написати Вам, що посада для Вас в інститу - тізабезпечена. Про це Ви вже, мабуть, повідомлені.

Ніби все гаразд, але повинен обовязково сказати, що Ваш С[емен] М[иколайович] так себе зарекомендував, що у нас ніхто ні одному слову його не вірить. Моя власна думка про В[ашу] справу така: після приїзду Вам треба буде натиснути на С[емена] М[иколайовича], і сильно натиснути, і не просити, а натиснути так: «ось тобі заява, пиши резолюцію й край, і то зараз». З такими людьми, як С[емен] М [иколайо - вич], інакше не можна, це його навіть не здивує. В кожному разі, перед побаченням з ним ми повинні побалакати. Правда, Ви «человек умный и опытный» і не потребуєте ніяких порад, але все ж я Вам дам деякі відомості, які Вам стануть в пригоді. Ходять, між іншим, чутки, ніби Р[оманю] ка мають забрати з ін[ститу] ту, бо він вже дуже «обробив парафію», а до того зовсім непридатний до цієї роботи. Все це, розуміється, правда, але я думаю, ще цей рік він ще пробуде в ін[ститу] ті. Моя справа з посадою в ін[ститу] ті в такому стані: Правління постановило зняти клопотання перед НКО про пенсію для мене, й на це я дав згоду, хоч почуваю, що ще в силі працювати й справу знаю, але служити з Р[оманю] ком дуже важко й коли б на все звертати увагу, то вже давно можна було б опинитися в Дніпрі. В кожному разі, до 1-го жовтня я ще на службі, а там сам не знаю, що буде: на пенсію прожити дуже важко.

Частину В[аших] доручень вже виконано: «Прялю» Лисенко М. В. Пряля. Слова Якова Щоголева. Дует. (Для сопрано і мецо-сопрано). послав Вам О[стап] М[иколайович], він же надіслав Вам адреси округових бібліотек. Мик[ола] Ол[ексійович], мабуть, тепер не надішле Вам своєї книжки 1-го видання, бо казав, що в нього не залишилось ні жодного примірника, хоч і обіцяв десь розшукати. Я ще раз нагадаю йому. Друге видання ще не вийшло з друку. Тої книжки, де вміщено статтю Квітки про М. Лисенка, ще не надруковано. Картку на одержання всяких продуктів в кожному разі Ви будете мати. Про це я мав розмову з компетентними особами. Проте й тут можуть бути всякі несподіванки. Моя ж думка, що цю справу владнати можна буде. Не дивуйтесь і не гнівайтесь, що ні в одному питанні я не даю Вам цілком певної відповіді. Скажу, що цього ніхто не в силі зробити…

В Софії зараз вільна посада диригента. Туди Вас хотять запросити, але це робота одіозна для наших законів, і сполучати її з якоюсь урядовою службою заборонено. Звичайно, що на крайній випадок можна мати на увазі й це. В Київській опері має бути вільна посада хормейстера. Сполучати з працею в інституті було б дуже зручно: Ви могли б використати В[аших] учнів - студентів випускного курсу, які під В[ашим] керівництвом могли б виконувати роботу по розучуванню оперових хорів. Минулого року я вже налагодив цю роботу.

3-го липня я виїзжаю на дачу в Ірпінь, де пробуду до 1-го вересня, але до Києва буду часто наїжджати. Пишіть мені на стару адресу. Як справа з візою для Т[етяни] Ом[елянівни] Тетяна Омелянівна - дружина О. Кошиця., негайно напишіть, до якого терміну можна Вам надсилати кореспонденцію закордон.

Цілую Вас міцно Ваш С. Теле[жинський].

В інституті буде моя адреса хатня й дачна.

С[ергій] Т[ележинський]»

«Мені здається, що Вам треба написати й видати мемуари (як найдетальніші) про В[ашу] концертову подорож. Правда, в В[ашій] книжці й такого матеріялу є досить, але треба було б на письмі зафіксувати навіть найдрібніші факти.

В розмові з С[еменом] Миколайовичем] можна буде послатись на те, що він сказав прилюдно на засіданні Правління. Про що я Вам вище написав. Мені здається, що це повинно б зобов'язувати до чогось, навіть людину з такими моральними принципами, як С[емен] М [ико - лайович].

С[ергій] Т[ележинський]».

Автограф. Осередок української культури і освіти. Фонд Кошиця. Тека «Тележинський Сергій. 1929».

№17

1929, серпня 25. Ірпінь

«Ірпінь, 25/VIII 29 Любий Олександре Антоновичу!

Вчора був у Києві і одержав два В[аші] листи - від 5/VIII й від 16/VIII. Говорив з С[еменом] Миколайовичем] про В[ашу] справу, між іншим він каже, що не одержав від Вас листа, про який Ви згадуєте в останньому листі до мене.

Я йому передав все те, що Ви питаєте, щоб він як швидче добився в НКО В[аше] затвердження на посаді в інституті, тим більше, що у вівторок (27/VIII) він їде до Харкова й особисто це найлегше полагодить.

У відповідь на всі мої балачки він сказав: «от чудний чоловік (Ви), чого він боїться, нехай їде. Все буде гаразд. Я йому послав телеграму з запитанням, коли він прибуде до ін[ститу] ту на працю». На це я йому зауважив, що найкраще було б, якби він задовольнив В[аші] бажання й послав Вам офіційне запрошення з повідомленням, що Вас затверджено на посаді в інституті. На це він мені відповів, щоб Ви прислали йому офіційну заяву. Навіщо це, я сам не знаю й він мені не пояснив. Тим часом нехай буде так, і я Вам раджу послати відповідну заяву, або навіть телеграму, приблизно такого змісту: «на посаду згоджуюсь, прошу офіційно повідомити про затвердження», чи як там інакше.

Ваша вимога надіслати Вам офіційне повідомлення про призначення з НКО цілком резонна у всіх відношеннях, бо й справді там можуть сьогодні говорити одно, а завтра зовсім протилежне, але, між іншим, в останній час я довідався, що в НКО нічого абсолютно ніхто не має проти призначення Вас на посаду в інституті (це відомості з цілком певних джерел) й більша половина того, що я писав Вам про харківські «хитання», про що, між іншим, казав мені С[емен] М[иколайович], є просто-напросто брехня, вигадана кимсь для власних потреб і підтримана дурним та хитрим С[еменом] Миколайовичем], який насправді дійсно захоплений Вами, й я вірю, що він щиро цілком казав про Вас: «він мені щоночі сниться», але, згадавши про те, що він має в кишені, він говорить і робить те, що ніяк не мусіло б випливати з такого ставлення до В[ашої] особи, побоюючись, щоб його, бува, не запідозрили в тому, що він неправомірний…іст (очевидно, таким чином завуальовано слово «комуніст». - І. Т), а то ще й тому, щоб не пошкодити своїм взаєминам з своїм приятелем, бо до того той же «personagrata» - «заслужений артист республіки», або як він сам себе називає: «незаможник з Полтавщини»*. Все це я Вам говорю для того, щоб довести мій власний погляд на стан В[ашої] справи, а саме: 1) все залежить від С[емена] М[иколайовича]; 2) деякі обставини для Вас дуже сприятливі, інші навпаки.

Щоб не скидатись на Піфію з її «взглядом і нечто», в дальшому я поясню свої думки, вживаючи мови Езопа.

«Приятель» зрікся зайняти мою посаду; з хором він виїзжає на сім місяців в мандрівну концертову подорож по провінції. Між іншим, київський слухач не пріємлет його інтерпретацій, - він іде за старими кваліфікованими слухачами, вихованими Мик[олою] Віт [алійови - чем] і Вами. В Києві деякий збор може зробити тільки з новим репертуаром і то не більше, як один раз. Провінцію, звичайно, може колпачить. В останніх три роки я невпинно скрізь, де можна, проводив ту думку, що хорове мистецтво зараз у нас в занепаді і навіть стоїть під загрозою втратити ті риси й той стиль, якого надав йому Мик [о - ла] Віт[алійович] і який Ви продовжували й удосконалювали. Теперішня інтерпретація нашої пісні суха, бліда, формальна, зовсім не властива українській культурі (високоемоційній), неправдива, а часом просто смішна через невживання відповідних темпів або використання динамічних ефектів для самих ефектів.

Теперішні Ємелі - рецензенти довгий час цього навіть не розуміли, правда, в останній час вже трапляється, що пишуть: «ікс диригент неправдиво тлумачить Лисенка», але як саме треба тлумачити, він, мабуть, і сам не розуміє.

Ясно, що таке моє ставлення до модерного хорового мистецтва спричинило до того, що мене (та це може статись зо всяким, навіть тим, з ким я й рівнятись не можу) кваліфікують як відсталого, якого треба послати на пенсію.

Що ж до моїх справ службових, то до 1-го жовтня вона в тому ж стані, що й були досі. Я написав С[емену] М[иколайовичу] листа в час його відпустки, де просив його відповісти мені конкретно, через що я повинен податись на пенсію. Недавно мав з ним розмову в цій справі, і він мені сказав, що диригентський факультет зливають з іншим факультетом, де, між іншим, теж знімають декана, тому посада декана механічно відпадає. Що ж до мойого лекторства, то він мене «високо» цінує й я залишаюсь лектором інституту, а там мені мають виклопотати пенсію й я вільний вибирати те або те.

Між іншим мене в інституті кваліфікують за 17 розрядом найвищим (професор 1-го розряду). Цієї ласки я ні в кого не просив, і це мені зовсім непотрібне, але й відривати мене від тої роботи, яку я люблю й яку все ж розумію й на яку мене було запрошено, теж річ не дуже не дуже (!) приємна для мене. Недавно - цими днями Мик[ола] Ол[ексійович] подав заяву про зречення від проректорства. Сталося це так: М [ико - ла] О[лексійович] заступав С[емена] Миколайовича] в час його відпустки, повернувшись з якої він сказав на адресу М[иколи] О[лексійовича], ніби той зруйнував налагоджені ним (С[еменом] Миколайовичем]) справи. Насправді ж тут діяли різні темні сили, які, мабуть, хотіли чимсь пошкодити М[иколі] О[лексійовичу] й набути ласки у С[емена] М[иколайовича]. М[иколу] О[лексійови] ча сповістили про це (він на дачі в Коростишеві). Тоді він і послав до С[емена] М[иколайовича] заяву про зречення, останній викликав М[иколу] О[лексійовича] телеграмою до Києва. Якось помирились. М[икола] О[лексійович] взяв заяву назад, докладно про це я ще не знаю. Такі чіхарди у нас звичайна річ.

Тепер ще до В[ашої] справи. Навчання в інст-ті починається 1-го жовтня. Налагодить справу так, щоб Ви могли приступити до праці тільки в листопаді, мені здається, можна буде. Пишу «мені здається» через те, що я тоді мабуть буду «не у дел» і взяти участь у налагодженні В[ашої] справи зможу тільки через третіх осіб.

Особисто я дуже хотів би, щоб Ви повернулись, і навіть думаю, що Вам повинно бути добре, але дехто з тих, що Вас цінують так, як Ви того заслуговуєте, й навіть кохаються в Вас (особливо після одержання В[ашої] книжки), думають інакше. Звичайно, що Ви не можете бути задоволеним з моїх писань - стільки я Вам тут наплутав, але вірте, що іншого нічого не можна написати. Навіть і не думайте про те, ніби В[аша] справа могла мені чимсь пошкодити. Коли б так і було, то звичайно, я не міг нічого мати проти Вас, я ж перший передав Вам офіційне запрошення адміністрації інституту.

Вітаю Т[етяну] Ом[елянівну].

Міцно Вас цілую С[ергій] Т[ележинський].

К[лимент] Квітка Квітка Климент Васильович (1880--1953) - український музикознавець-фольклорист. Чоловік Лесі Українки. В'язень концтаборів (КарЛАГ). дякував Вас за книжку, вона йому дуже [^подобалась. Масютин Масютин Юрій Миколайович (псевдонім - Я. Юрмас, 1896-1942) - музичний критик, дослідник творчостіМи- коли Леонтовича. ллє воду на В[аш] млин. Це нічого, людина, правда, модерний рецензент, хоч часом пише і в попад.

Пишіть хоч коротенькі листівки, а то ось такий довгий час мовчали й я не знав, як зрозуміти В[ашу] мовчанку. Зараз питання про В[аш] поворот дебатують у всіх колах - приїде чи не приїде, чи варт зараз приїжджати».

*Це місце підкреслене, а вгорі іншою рукою написано «Н[естор] Городовенко».

Фонд Кошиця. Тека «Тележинський Сергій. 1929». Арк. 1-12.

№18

1929, жовтня 18. Київ

«Київ 18/Х. 29

Дорогий Олександре Антоновичу!

На моє запитання про В[ашу] справу С[емен] М[иколайович] сказав, що він одержав від НКО повідомлення за підписом Полоцького, в якому той доручає сповістити Вас, що НКО гарантує Вам посаду в одному з великих міст України - Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровському (б. Катеринослав). При чому С[емен] М[иколайович] вже співає іншої, сказав мені, що НКО не дасть Вам посади в Києві ні в якому разі. Може, каже він, пізніше - років через два Ви зможете перейти до Києва.

Можна збожеволіти від цих метаморфоз, коли б не пам'ятати, що теперішні Ємелі - подібні до С[емена] Миколайовича] і не можуть інакше діяти - така їхня натура й така їхня мораль.

Серед діячів української культури й мистецтва Ваша особа є одна й незрівняна, того, що Ви дали для українського хорового мистецтва та ще й в такому грандіозному масштабі, ніхто інший не зміг дати й мабуть ніколи не дасть. Таку постать всі повинні цінувати й шанувати як національну гордість, та й відповідне ставлення мусіло б бути до В[ашої] персони. Але наші Ємелі мислять по-своєму.

Я працюю на старих посадах до 1-го жовтня, після цього залишаюсь тільки лектором, пенсії ще не маю. Як далі буде, не знаю, а життя стало во всіх відношеннях дуже важке, та й здоровля на старість сильно похитнулось - там болить, там коле, сильно допікає ревматизм, очі дуже попсувались.

Знов пробачте, що я Вам відповідаю з запізненням, але тут я вже мало винний. Зловити С[емена] Миколайовича], щоб побалакати з ним про В[ашу] справу, нелегко. Що він робить і де він буває, - не знаю, а в інституті його ніколи немає.

Цілую Вас, пишіть Ваш С. Теле[жинський]. Кланяйтесь Т[етяні] Ом[елянівні].

Автограф. Осередок української культури і освіти.

Размещено на Allbest.ru