Наступ на українське шкільництво: діяльність кураторії Львівського шкільного округу в 1921-1926 роках

Размещено на http://www.allbest.ru

Наступ на українське шкільництво: діяльність кураторії Львівського шкільного округу в 1921-1926 роках

Оксана Руда

доктор історичних наук, старший науковий співробітник відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України

Oksana RUDA

Doctor of Historical Sciences, Senior Researcher

Krypiakevych Institute of Ukrainian Studies National Academy of Sciences of Ukraine

ATTACK ON UKRAINIAN SCHOOLING: THE LVIV SCHOOL DISTRICT CURATORIUM ACTIVITIES IN 1921-1926

The paper covers activities of the Lviv School District Curatorium, headed by curator Stanislaw Sobinski in 1921-1926. The main changes that took place in the education of the Polish state after the adoption of a number of laws and regulations in 1920-1921 are traced, for instance, aimed at developing a network of primary and secondary schools, the introduction of compulsory primary education, training of qualified teachers, the organization of school authorities ofthe second instance. Next, the internal structure, role, and tasks ofthe Lviv School District Curatorium have been clarified. As stated, during the specified period, the Curatorium tried to accurately fulfill tasks of overcoming differences in education, organizational and programmatic merging of schooling in interwar Halychyna with Polish, formation of Polish national consciousness in children and youth of national minorities, in particular, by eliminating non-Polish schools and expanding the network of schools with the state language of instruction. Applying compulsory study of Ukrainian and Polish languages in state Polish and Ukrainian- language primary and secondary schools in Lviv, Stanislaviv, and Ternopil voivodships, the Curatorium pursued several goals: to ensure understanding between the Polish and Ukrainian populations of Halychyna at the basic level, to ease the promotion of «higher» Polish culture among local Ukrainians; to demonstrate in the international arena the government's commitment to national minorities.

It is stated that despite S. Sobinski's attempts to establish relations with the Ukrainian local community, due to provocative orders of the Curatorium, in particular, using the state language in internal and external documentation of Polish educational institutions, prohibiting the use of «українець», «український» and their replacement by «русин», «руський», «русинський», the spread of Utraquism in school, the attack on the rights of Ukrainian teachers, etc., he did not manage to get rid of tensions in these relations. The national issue in Halychyna, particularly in schooling, only worsened in 1921-1926.

Keywords: Halychyna, Lviv school district, Curatorium, curator, educational policy.

Висвітлено діяльність кураторії Львівського шкільного округу на чолі з куратором Станіславом Собінським у 1921-1926 рр. Простежено основні зміни, які відбулися в освітній сфері Польської держави після ухвалення низки законів та розпоряджень у 1920-1921 рр., спрямованих на розвиток мережі початкових і середніх навчальних закладів, запровадження обов'язкового початкового навчання, підготовку кваліфікованих педагогів, організацію шкільної влади другої інстанції тощо. З'ясовано внутрішню структуру, роль та завдання кураторії Львівського шкільного округу. Констатовано, що у вказаний період кураторія намагалася чітко виконувати покладені на неї завдання щодо подолання відмінностей в освітній сфері, організаційного та програмного злиття шкільництва міжвоєнної Галичини зі загальнопольським, формування у дітей і молоді національних меншин польської національної свідомості, зокрема через ліквідацію непольського шкільництва та розширення мережі шкіл із державною мовою викладання. Відзначено, що запровадження кураторією обов'язкового вивчення української та польської мов у державних польсько- й україномовних початкових і середніх навчальних закладах Львівського, Станиславівського та Тернопільського воєводств переслідувало декілька цілей: забезпечити порозуміння між польським й українським населенням Галичини на побутовому рівні, що мало полегшити носіям «вищої» польської культури її популяризацію серед місцевих українців; продемонструвати на міжнародній арені прихильне ставлення влади до національних меншин.

Констатовано, що попри спроби С. Собінського налагодити відносини з українською спільнотою краю, через провокаційні розпорядження кураторії, зокрема щодо використання державної мови у внутрішній та зовнішній документації непольських навчальних закладів, заборони вживання у школах термінів «українець», «український» і заміни їх на «русин», «руський», «русинський», поширення утраквізму у шкільництві, наступу на права українських учителів тощо, позбутися напруженості в цих взаєминах йому так і не вдалося - національна проблема в Галичині, зокрема у шкільництві, в 1921-1926 рр. лише загострилася.

Ключові слова: Галичина, Львівський шкільний округ, кураторія, куратор, освітня політика.

українське шкільництво кураторій

Упродовж віків українська нація існувала за умов іноземного панування, насадження чужих мов і культур, нищення україномовної школи, що мали на меті позбавити її власного національного духу. Активні громадсько-політичні діячі, розуміючи, що лише в національній школі особистість зможе одержати необхідний обсяг об'єктивної інформації про свою націю, її історію, звичаї та традиції, докладали значних зусиль до розбудови національного шкільництва, навіть попри спротив панівних кіл.

Деякі аспекти діяльності кураторії Львівського шкільного округу (ЛШО) в міжвоєнні роки вже аналізували українські й іноземні вчені. Серед сучасних польських дослідників цю проблематику висвітлювали Йоланта Дзєняковська (Jolanta Dzieniakowska) Dzieniakowska J. «Dziennik Urzedowy Kuratorium Okregu Szkolnego Lwowskiego» (1921-1939) jako zrodlo do dziejow szkolnictwa miedzywojennego Lwowa. Україна XXстоліття: культура, ідеологія, політика. Київ, 2015. Вип. 20. С. 308-325., Кароль Санойця (Karol Sanojca) Sanojca K. Relacje polsko-ukrainskie w szkolnictwie panstwowym poludniowo-wschodnich woje- wodztw Drugiej Rzeczypospolitej. Krakow: Historia lagellonica, 2013. 477 s. та Ґжеґош Сюдут (Grzegorz Siudut) Siudut G. Rozwoj potencjalu edukacyjnego szkolnictwa sredniego ogolnoksztalc^cego w lwowskim Okregu Szkolnym w latach 1921-1939. Zeszyty Naukowe Uniwersytetu Jagiellonskiego MCCCXXIII. Prace Historyczne / pod red. A. Patka. Krakow, 2012. Zesz. 139. S. 117-124.. Формування системи адміністрування шкільництва у Г аличині, польську національну політику в галузі освіти досліджували українські вчені Богдан Ступарик Ступарик Б. М. Шкільництво Галичини (1772-1939). Івано-Франківськ: ІСДО, 1994. 144 с., Микола Галай Галай М. Адміністрування шкільництва Тернопільського воєводства в системі управління освітньою галуззю Другої Речі Посполитої періоду 1919-1939 років. Гуманітарні та соціальні науки: матеріали ІІІ Міжнар. конф. молодих вчених (м. Львів, 24-26 листопада 2011 р.). Львів: Вид-во Львів. політехніки, 2011. С. 38-41.. Формування та діяльність кураторії ЛШО в 1921-1939 рр., рівень виконання покладених на неї польською владою завдань проаналізовано у працях Оксани Рудої Руда О. Діяльність кураторії Львівського шкільного округу у 1921-1939 роках. Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. Запоріжжя, 2016. Вип. 46. С. 192-196; Руда О. Національно-освітня політика урядів Польщі щодо населення Галичини в 20-30-х роках ХХ століття: реалізація та рецепції: монографія. Львів, 2019. 802 с.. Попри наявні розвідки із зазначеної тематики діяльність кураторії ЛШО на чолі з куратором Станіславом Собінським (Stanislaw Sobinski) в 1921-1926 рр., аналіз його розпоряджень, які українці сприймали як спробу ліквідації національного шкільництва та денаціоналізації українського населення, потребує детальнішого дослідження.

Мета статті - проаналізувати діяльність кураторії ЛШО в 1921-1926 рр., а також розпорядження куратора С. Собінського, спрямовані на обмеження прав української мови в освітній сфері, розширення мережі польськомовного й утраквістичного шкільництва.

Після здобуття Польщею незалежності 1918 р. перед владою постала необхідність формування нової системи освіти. Адже в поліетнічній Польській державі, утвореній із трьох різних територій, які раніше входили до складу Австро-Угорщини, Росії і Німеччини та мали різні традиції й історію, простежувався низький освітній рівень населення. Серед пріоритетних освітніх проблем, які вимагали негайного вирішення, були: консолідація шкільництва, розробка освітніх законопроєктів, чинність яких поширювалася б на всю територію Польської держави, запровадження обов'язкового початкового навчання, розвиток мережі середніх і фахових навчальних закладів, підготовка кваліфікованих педагогічних кадрів, поділ держави на шкільні округи й організація шкільної влади другої інстанції (кураторій) тощо Dzieniakowska J. «Dziennik Urzedowy Kuratorium Okregu Szkolnego Lwowskiego»... S. 308-309..

Важливі зміни в освітній сфері міжвоєнної Польщі відбулися після ухвалення 4 червня 1920 р. «Закону про тимчасовий устрій шкільної влади» Ustawa z dnia 4 czerwca 1920 r. o tymczasowym ustroju wladz szkolnych. Dziennik Urzedowy Mi- nisterstwa Wyznan Religijnych i Oswiecenia Publicznego Rzeczypospolitej Polskiej (далі - Dziennik Urzedowy MWRiOP). 1920. R. 3. Nr 18 (38). Poz. 111. S. 204-205.. Зауважмо, що до набуття чинності закону в державі діяли дві освітні інстанції: центральна влада - Міністерство віросповідань і освіти (МВіО) та перша інстанція - шкільні інспекто- рати, які перебували в безпосередньому підпорядкуванні міністерству. Відповідно до ст. 2 і 3 закону від 4 червня було сформовано шкільну владу другої інстанції - кураторії шкільних округів на чолі з кураторами Ibid. S. 204; Dzieniakowska J. «Dziennik Urzedowy Kuratorium Okregu Szkolnego Lwowskiego»... С. 309.. Відповідно до закону шкільна адміністрація підпорядковувалася МВіО, були створені освітні адміністративно-територіальні одиниці, які мали діяти паралельно зі структурами державної адміністрації. На Галичину чинність закону поширилася в лютому 1921 р. Sobinski S. U progu nowej ery. Dziennik Urzedowy dla Okregu Szkolnego Lwowskiego. Lwow, 1921. R. 25. Nr 3. S. 87..

На підставі «Розпорядження міністра освіти від 8 лютого 1921 р., виданого за погодженням з міністром внутрішніх справ щодо тимчасового устрою шкільної влади на території колишньої Галичини» у краї було уніфіковано шкільну структуру та змінено устрій шкільних влад: Крайова шкільна рада (КШР), заснована 22 червня 1867 р. при Галицькому намісництві, яка діяла на підставі Галицьких крайових законів від 15 лютого 1905 р. і 9 травня 1907 р., припинила діяльність, натомість створено ЛШО з центром у Львові, до якого ввійшли Львівське, Станиславівське, Тернопільське, а до 18 вересня 1921 р. - ще й Краківське воєводство Rozporzadzenie Ministra Wyznan Religijnych i Oswiecenia Publicznego z dnia 8 lutego 1921 r. wy- dane w porozumieniu z Ministrem Spraw Wewnetrznych w przedmiocie tymczasowego ustroju wladz szkolnych na obszarze b. Galicji. Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej (далі - Dz. U.). 1921. Nr 16. Poz. 97. S. 222-226.. Тобто з 1921 р. головним державним органом, який керував освітніми процесами в Галичині, стала кураторія ЛШО на чолі з куратором Центральний державний історичний архів України, м. Львів (далі - ЦДІАЛ України). Ф. 179. Оп. 1. Спр. 1. Арк. 1., який одержав ті повноваження, що належали до компетенції ліквідованої КШР. Водночас повітові шкільні ради, підконтрольні кураторії, - ті ж, що їх мали ліквідовані районні шкільні ради Галай М. Адміністрування шкільництва Тернопільського воєводства... С. 39.. У 1921-1922 рр. на підставі розпоряджень міністра освіти всю територію держави поділено на шкільні округи: Поморський, Познанський, Лодзький, Краківський, Волинський, Львівський, Варшавський, Віленський, Поліський, Білостоцький, Люблінський Archiwum Polskiej Akademii Nauk w Warszawie (далі - Archiwum PAN). Zesp. III-180. Sygn. 32. K. 4; Pollak M. Organizacja wladz szkolnych II instancji w ciagu dziesieciolecia istnienia Polski odro- dzonej. Oswiata i Wychowanie. 1929. R. 1, zesz. 3. S. 213-219..

Територіально ЛШО обіймав 16 % усієї території Польщі й був другим за величиною після Віленського та за кількістю населення (у ЛШО проживало 19 % усього населення держави) після Варшавського. У ЛШО діяло 12 % усіх дошкільних закладів держави (за їхньою кількістю був 5-м округом), 18 % початкових (найбільше з усіх округів), 17 % середніх і 14 % фахових шкіл (поступався Варшавському) та 22 % учительських семінарій (більше було лише у Краківському). Хоча округ і охоплював три різні воєводства - Львівське, Станиславівське та Тернопільське, - ця територія мала як спільні історичні традиції, так і спільні проблеми, що й зумовило збереження такого організаційного поділу до 1939 р. Siudut G. Rozwoj potencjalu edukacyjnego szkolnictwa sredniego... S. 119.. Жодних змін в організацію шкільництва Галичини не було внесено навіть після ухвалення сеймом 26 вересня 1922 р. «Закону про принципи загального воєводського самоврядування, зокрема, Львівського, Тернопільського і Станиславівського воєводств», відповідно до якого шкільна адміністрація краю мала бути поділена на польську й українську з окремими шкільними радами, інспекторами та вчителями. Оскільки закон від 26 вересня 1922 р. був формальним, а перед галицькою шкільною адміністрацією постало завдання створення цілісної системи освіти на землях, що ввійшли до складу Польщі, то українці так і не отримали жодного відділу при кураторії, який би опікувався національним шкільництвом Ustawa o zasadach powszechnego samorzadu wojewodzkiego, a w szczegolnosci wojewodztwa Iwowskiego, tarnopolskiego i stanislawowskiego. Dz. U. 1922. Nr 90. Poz. 829. S. 1553-1555..

Внутрішню структуру, роль та завдання кураторії ЛШО поряд із законом від 4 червня 1920 р. і розпорядженням міністра освіти від 8 лютого 1921 р. визначали також «Розпорядження кураторії Львівського шкільного округу до всіх повітових шкільних рад на території Малопольщі та міських шкільних рад у Львові та Кракові щодо нового тимчасового устрою підпорядкованих шкільних органів» від 1 березня 1921 р., Тимчасовий регламент діяльності кураторії Львівського шкільного округу, який набув чинності 1 листопада 1921 р., та Статут кураторій шкільних округів, затверджений МВіО 22 листопада 1924 р., що набув чинності 1 січня 1925 р. Archiwum Akt Nowych w Warszawie (далі - AAN). Zesp. 8. Sygn. 13. K. 214; Rozporzqdzenie Kura- torium okregai szkolnego Lwowskiego do wszystkich Rad szkolnych powiatowych na terenie Malopol- ski oraz Rad szkolnych miejskich we Lwowie i w Krakowie w sprawie nowego tymczasowego ustroju podwladnych wladz szkolnych. Dziennik Urzedowy dla Okrizgii Szkolnego Lwowskiego. Lwow, 1921. R. 25. Nr 3. S. 99-112; Sanojca K. Relacje polsko-ukrainskie w szkolnictwie panstwowym. S. 71.. Кураторія мала здійснювати опіку, контроль, адміністративний і педагогічний нагляд за дошкільними закладами, початковими, середніми й фаховими школами, позакласною освітою та шкільною адміністрацією Siudut G. Rozwoj potencjalu edukacyjnego szkolnictwa sredniego. S. 117-118.. При кураторії діяли чотири відділи: загальний, початкових шкіл і позашкільної освіти, середнього шкільництва, фахового шкільництва. Загальний відділ вирішував усі освітні проблеми, що виникали в конкретному окрузі, а також представляв кураторію у відносинах із МВіО й іншими рівнозначними установами, надавав правову оцінку, опрацьовував статистичні матеріали, готував звіти про діяльність шкільної влади та стан шкільництва конкретного округу, вирішував господарсько-фінансові та канцелярські справи, укладав бюджет кураторії, займався кадровими питаннями тощо Archiwum Zakladowe Biblioteki Narodowej w Warszawie (далі - AZBN w Warszawie). Archiwum Towarzystwa Naukowego im. Tarasa Szewczenki (далі - ATNSz). Mikrof. 68731. K. 149; Rozporza- dzenie Ministra Wyznan Religijnych i Oswiecenia Publicznego z dnia 22 listopada 1924 roku w spra- wie statutu Kuratoriow Okregow Szkolnych. Dziennik Urzzdowy MWRiOP. 1924. R. 7. Nr 19 (141). Poz. 191. S. 325; Sanojca K. Relacje polsko-ukrainskie w szkolnictwie panstwowym. S. 71-72.. Відділ початкових шкіл і позашкільної освіти опікувався закладами дошкільного виховання, загальної, фахової та позашкільної освіти, навчанням учителів, відділ середнього шкільництва - середніми навчальними закладами, а відділ фахового - нижчими та середніми професійними школами Rozporzadzenie Ministra Wyznan Religijnych i Oswiecenia Publicznego z dnia 22 listopada 1924 roku... S. 325-326; Sanojca K. Relacje polsko-ukrainskie w szkolnictwie panstwowym. S. 72.. Офіційною мовою в діяльності кураторії була польська.

На початках діяльності кураторії ЛШО їй як владі другої інстанції підпорядковувалися 82 повітові (створені на базі окружних шкільних рад Галичини), місцеві (найнижчий орган шкільної адміністрації), 2 міські шкільні ради у Львові та Кракові, а також шкільні інспекторати. Після виокремлення зі складу ЛШО Краківського воєводства 18 вересня 1921 р. львівська кураторія здійснювала нагляд за 23-ма шкільними інспекторатами, які охоплювали 45 повітів Львівського, Станиславівського та Тернопільського воєводств. Така структура шкільництва, попри недоліки (надмірна завантаженість шкільних інспекторів послаблювала контроль за навчальними закладами), збереглася до початку Другої світової війни Галай М. Адміністрування шкільництва Тернопільського воєводства. С. 40; Siudut G. Rozwoj potencjalu edukacyjnego szkolnictwa sredniego. S. 117-118..

Основну сферу діяльності куратора визначала ст. 4 закону від 4 червня 1920 р.: адміністрування виховними й освітніми закладами; нагляд, опіка та контроль над шкільництвом, дошкільним і позашкільним вихованням, а також освітніми процесами у шкільному окрузі; розгляд постанов і розпоряджень підпорядкованих куратору щаблів адміністрації, формування та реалізація бюджету шкільного округу; затвердження директорів початкових навчальних закладів, державних і приватних середніх шкіл та вчительських семінарій; внесення на розгляд міністру освіти висновків щодо призначення візитаторів, шкільних інспекторів; призначення членів шкільних повітових й опі- кунчих рад державних середніх навчальних закладів і вчительських семінарій, а також вирішення інших кадрових питань тощо Ustawa z dnia 4 czerwca 1920 r. o tymczasowym ustroju wladz szkolnych. S. 204-205.. Сфера впливу й повноваження кураторів постійно розширювалися. На підставі «Розпорядження міністра освіти від 19 вересня 1924 р. щодо ліцензування приватних загальноосвітніх шкіл і вчительських семінарій та затвердження керівників і вчителів цих шкіл» куратори одержали право надавати та скасовувати концесії на відкриття приватних середніх навчальних закладів і приватних учительських семінарій, а також призначати директорів та вчителів цих шкіл Rozporzadzenie Ministra Wyznan Religijnych i Oswiecenia Publicznego z dnia 19 wrzesnia 1924 r. w sprawie koncesjonowania prywatnych szkol srednich i seminariow nauczycielskich oraz zatwier- dzania kierownikow i nauczycieli tych szkol. Dziennik Urzzdowy MWRiOP. 1924. R. 7. Nr 19 (141). Poz. 193. S. 327..

Незважаючи на широкі повноваження, куратор підпорядковувався міністрові освіти та змушений був виконувати приписи керівних органів щодо вирішення педагогічних (навчальних програм, підручників) і господарських питань. Водночас безпосередня підпорядкованість куратора МВіО та його незалежність від інших органів державної адміністрації дали йому можливість впливати на реалізацію державної освітньої політики у краї, оскільки зрівнювали його в правах із воєводою. Як наслідок куратор опинився на першій лінії польсько-українського конфлікту в Галичині Руда О. Діяльність кураторії Львівського шкільного округу у 1921-1939 роках. С. 194; Sanoj- ca K. Relacje polsko-ukrainskie w szkolnictwie panstwowym. S. 72-73..

Куратора шкільного округу спочатку призначав начальник держави, а з 1922 р. - президент за поданням Ради Міністрів. 24 січня 1921 р. першим куратором ЛШО призначено Станіслава Собінського, який до вступу на посаду близько 25 років був пов'язаний зі шкільництвом, насамперед як учитель кількох галицьких гімназій, а згодом як директор і візитатор. Перебуваючи на посаді куратора, він долучився до заснування численних навчальних курсів для вчителів початкових і середніх шкіл, методичних курсів для шкільних інспекторів, був організатором державних учительських курсів та педагогічних курсів у Львові тощо Uempicki S. Stanislaw Sobinski: czlowiek i ideologja. Lwow: Komitet Obywatelski ku uczczeniu sp. kura-

tora Sobinskiego, 1927. S. 4; Rzasa A. Wspomnienie (1872-1926). Gazeta.pl. 2006. 7 marca. URL: https:// web.archive.org/web/20121005084519/http://wroclaw.gazeta.pl/wroclaw/1,35779,3198929.html (дата

звернення: 10.02.2021); Sanojca K. Relacje polsko-ukrainskie w szkolnictwie panstwowym. S. 75.. Станіслав Собінський виконував обов'язки куратора до 19 жовтня 1926 р. - дня загибелі від пострілу члена Української військової організації (УВО) Богдана Підгайного Padl na posterunku! Gazeta Lwowska. 1926. 21 pazdziernika; Manifestacja zalobna u trumny s.p. Sta- nislawa Sobinskiego. Ibid. 22 pazdziernika; U trumny s.p. Kuratora. Ibid. 23 pazdziernika; W holdzie Niestrudzonemu Bojownikowi. Ibid. 1926. 24 pazdziernika; Шухевич С. Моє життя. Спогади. Лон-дон: Українська видавнича спілка, 1991. C. 371.. Проведення автентату було пов'язано зі звинуваченнями в усуненні української мови з державних і приватних гімназій ЛШО, запровадженні в юридичний обіг означень «руський» та «русинський» щодо українців, нищенні початкових українських навчальних закладів краю, утраквізації шкільництва тощо. Попри певні поступки, на які йшов С. Собінський, зокрема надання дозволу навчальним закладам з українською мовою викладання на відзначення Шевченківських урочистостей, вшанування Івана Франка та ін., що, на думку влади, мало стати одним із чинників налагодження польсько-українських добросусідських відносин, критика з боку українців на адресу куратора з кожним роком лише посилювалася Sanojca K. Edukacja historyczna w gimnazjach ukrainskich w okresie Drugiej Rzeczypospolitej. Stu- dia Historica Gedanensia. 2019. T. 10. S. 194.. Це насамперед пов'язано з тим, що перед С. Собінським стояло завдання формування нової польської освітньої влади в Галичині, яке неможливо було реалізувати без наступу на українське шкільництво й обмеження прав української мови в освітній сфері. Водночас значний вплив на діяльність куратора мали його проендецькі симпатії, які перешкоджали незалежній професійній діяльності як його самого, так і кураторії ЛШО загалом, оскільки вона, як і більшість місцевих органів влади в Галичині, також перебувала під впливом ендеків, які докладали значних зусиль до асиміляції національних меншин та зміцнення національної свідомості поляків, зокрема через ліквідацію непольського шкільництва й розширення мережі шкіл із державною мовою викладання.

На початку 20-х років ХХ ст. проблема полагодження мовного питання у шкільництві Галичини привертала увагу представників різних щаблів влади, зокрема ку- раторії ЛШО. Так «Циркуляром кураторії до повітових шкільних рад, дирекції учительських семінарій та керівництва загальноосвітніх шкіл щодо впровадження нових навчальних планів у загальноосвітніх школах» від 13 липня 1921 р. в усіх українських школах з 1921/1922 н. р. було запроваджено навчальні плани, призначені для шкіл із польською мовою викладання, видані МВіО 1920 р. Відповідно до цього циркуляру з 1921/1922 н. р., із 3-го класу в початкових школах з українською мовою навчання запроваджували обов'язкове вивчення польської мови, а у польських - української (що нерідко спричиняло спротив поляків) Okolnik Kuratorjum do Rad szkolnych powiatowych, Dyrekcyj seminarjow nauczycielskich i Zarza- dow szkol powszechnych w sprawie wprowadzenia nowych planow naukowych do szkol powszech- nych. Dziennik Urzzdowy dla Okr^gu Szkolnego Lwowskiego. Lwow, 1921. R. 25. Nr 11. S. 303-306.. Остаточно кількість годин на вивчення української чи державної мови в зазначених навчальних закладах була внормована 19 квітня 1927 р. відповідним розпорядженням МВіО Rozporzadzenie Ministra Wyznan Religijnych i Oswiecenia Publicznego z dnia 19 kwietnia 1927 r. w sprawie rozkladu godzin w szkolach powszechnych na obszarze Okregu Szkolnego z polskim jezy- kiem nauczania i obowiazkowa nauka jezyka ruskiego, tudziez w szkolach z ruskim jezykiem naucza- nia. Dziennik Urz^dowy MWRiOP. 1927. Nr 8. Poz. 109. S. 223-225.. Вивчення української як обов'язкового предмета в польськомовних школах розпочиналося з 2-го відділу (перший рік навчання) з усних розмов, згодом - з елементарного читання, а після трьох місяців - письма. На 3-му відділі (другий рік навчання) українську мову вивчали відповідно до підручників Чепіль М. Формування національної свідомості учнівської молоді Галичини (1848-1939 рр.). Дрогобич: Коло, 2005. С. 245.. Ці нововведення переслідували декілька цілей: зближення польської й української громад у Г аличині, що мало забезпечити порозуміння між ними на побутовому рівні; полегшити носіям «вищої» польської культури її популяризацію серед місцевих українців; демонстрація на міжнародній арені прихильного ставлення влади до національних меншин Руда О. Національно-освітня політика урядів Польщі щодо населення Галичини... С. 249.. У більшості польськомовних початкових навчальних закладах Станиславівського та Тернопільського воєводств українську мову вивчали як обов'язковий предмет, а у Львівському - у двох третинах Sanojca K. Relacje polsko-ukrainskie w szkolnictwie panstwowym. S. 122, 156..

Про обов'язкове вивчення української та польської мов у державних польсько- й україномовних середніх навчальних закладах Львівського, Станиславівського і Тернопільського воєводств ішлося у «Циркулярі кураторії Львівського шкільного округу до дирекції усіх державних гімназій щодо викладання факультативних предметів» від 11 листопада 1921 р. Okolnik Kuratorjum do Dyrekcyj wszystkich gimnazjow panstwowych w sprawie nauki przedmio- tow nadobowiazkowych. Dziennik Urzzdowy dla Okregu Szkolnego Lwowskiego. Lwow, 1921. R. 25. Nr 19. S. 501-502.. Водночас варто зауважити, що шкільні повітові ради інколи самовільно запроваджували обмеження на викладання української мови у школах. Зокрема, шкільна повітова рада в Кам'янці всупереч рескрипту МВіО від 24 травня 1921 р. про запровадження нових навчальних планів і розпоряджень курато- рії ЛШО від 13 та 28 липня цього ж року щодо обов'язкового вивчення у початкових школах з українською мовою навчання польської мови, а в польських - української, видала 10 грудня власний обіжник, відповідно до якого в усіх україномовних школах Кам'янецького повіту замість української мови з 2-го відділу 2 год на тиждень запроваджували на польську мову. Таке рішення спричинило обурення в місцевої української громади Самоволя шк. інспектора. Учительське слово. 1922. Ч. 1. Січень. С. 5-6..

Використання державної мови та мов меншин у внутрішній і зовнішній документації навчальних закладів регламентувала низка розпоряджень кураторії ЛШО. Так, у «Циркулярі кураторії Львівського шкільного округу до дирекції всіх державних та приватних середніх шкіл щодо назв шкіл та використання державного герба» від 11 листопада 1921 р. навчальним закладам з українською мовою викладання дозволялося розміщувати при вході табличку з назвою школи українською мовою, на якій обов'язково мав бути державний герб Польщі, це ж стосувалося написів на офіційних печатках закладу Okolnik Kuratorjum Okregu Szkolnego Lwowskiego do Dyrekcyj wszystkich szkol Srednich pan- stwowych i prywatnych w sprawie nazwy szkol i uzywania godla Panstwa. Dziennik Urzcdowy dla Okregu Szkolnego Lwowskiego. 1921. R. 25. Nr 18. S. 447-449.. Однак уже в 1923-1924 рр. кураторія ЛШО переглянула це рішення, і своїми розпорядженнями від 13 вересня та 30 жовтня 1923 р., 21 березня 1924 р. запровадила польську мову у внутрішнє та зовнішнє урядування державних і приватних початкових та середніх навчальних закладів з українською мовою навчання. Щодо розпорядження від 13 вересня, то всі державні початкові школи ЛШО зобов'язані були використовувати у внутрішній та зовнішній документації винятково польську мову, а приватні навчальні заклади мали цією мовою вести кореспонденцію зі шкільними органами влади, а вже відповідно до розпорядження від 30 жовтня кураторія також зобов'язала приватні школи використовувати у внутрішній та зовнішній документації винятково польську мову. На підставі цих розпоряджень шкільні інспектори вимагали прибрати зі шкіл портрети Т. Шевченка, І. Франка й інших знаних українських письменників, вишиванки, таблиці та схеми з написами українською мовою, погрожуючи закриттям навчальних закладів AAN. Zesp. 8. Sygn. 10988/23. K. 3-5; AZBN w Warszawie. ATNSz. Mikrof. 68730. K. 85-87; Ibid. Mikrof. 68732. K. 13-15, 19, 35-36, 39-42, 53-57.. Зауважмо, що не всі українські початкові школи виконували розпорядження кураторії щодо мови урядування, однак середні навчальні заклади через побоювання втрати права публічності дотримувалися основних ви- мог AZBN w Warszawie. ATNSz. Mikrof. 68732. K. 87-89.. Зокрема, через невиконання розпорядження від 21 березня 1924 р. щодо мови урядування у державних і приватних середніх навчальних закладах кураторія ЛШО рішенням від 16 червня призупинила діяльність державної гімназії з українською мовою навчання у Станиславові, а також виконання директором і викладацьким штатом службових обов'язків допоки вся кореспонденція, свідоцтва, шкільні акти, протоколи конференцій тощо не були перекладені на польську Ibid. Mikrof. 68730. K. 67-70; Ibid. Mikrof. 68732. K. 62-63..

Реалізуючи політику уряду, спрямовану на обмеження прав українців Г аличини у сферах освіти, економіки та права, зміцнення позицій польського населення і впливу Римо-Католицької Церкви у краї, кураторія ЛШО ще на початку 20-х років ХХ ст. вдалася до заборони вживання у навчальних закладах термінів «українець», «український» і заміни їх на «русин», «руський», «русинський». Польські владні структури були вкрай категоричними щодо назви «українець». Офіційна державна доктрина й ідеологія польських національних сил переконувала в тому, що у Східній Г аличині не було і немає жодної «України» Голик Р. Й. Культурна пам'ять і Східна Європа: писемна культура та формування суспільних уявлень в Галичині. Львів, 2015. С. 306.. Про заміну у шкільництві терміна «український» на «руський», зокрема, йшлося у розпорядженні кураторії ЛШО від 14 березня 1923 р. У циркулярі кураторії до дирекції державних і приватних середніх навчальних закладів з українською мовою викладання від 23 березня цього ж року зазначалося, що в цих навчальних закладах на шкільних печатках, свідоцтвах та інших публічних документах, як і загалом в урядуванні шкіл, заборонено вживати поняття «український», яке мало бути замінене на «руський» AZBN w Warszawie. ATNSz. Mikrof. 68730. K. 85-87; Mikrof. 68732. K. 13.. У листі до МВіО від 12 лютого 1924 р. своє рішення С. Собінський пояснював тим, що у вказаний період і надалі триває боротьба за назву народу - українці чи русини, і значна частина населення виступає проти нового найменування «українець», яку підтримує лише незначна частина української інтелігенції. Куратор зазначав, що кураторія ЛШО не могла «схилити шальки терезів на користь нової назви - необгрунтованої з історичного погляду, а з державницького погляду - небезпечної та невигідної» Archiwum PAN. Zesp. III-180. Sygn. 79. K. 15.. З огляду на це, кураторія зберегла status quo, висловившись проти заміни терміна «руський» на «український», оскільки вживання останнього спонукає до державотворчих прагнень, а його прихильники виступають за об'єднання Галичини з підрадянською Україною. За словами С. Собінського, у кураторії залишався єдиний вихід - надати перевагу назві «русини», якою упродовж віків послуговувалося місцеве населення Ibid. K. 13-15..

Посли від Української парламентської репрезентації (УПР) 14 червня 1923 р. внесли інтерпеляцію, у якій звернулися до міністра освіти з проханням скасувати розпорядження кураторії ЛШО від 23 березня 1923 р. про заборону вживання поняття «український» в україномовних державних і приватних середніх навчальних закладах. Депутати відзначали, що нічим необгрунтоване та політично заангажоване рішення кураторії про заборону поняття «український» у шкільництві спричинило хвилю обурення серед української громадськості AAN. Zesp. 8. Sygn. 10988/23. K. 4-5.. У відповіді на інтерпеляцію послів від УПР міністр освіти Станіслав Ґломбінський (Stanislaw Cilabinski) підтримав розпорядження кураторії ЛШО від 23 березня 1923 р., зазначивши, що воно грунтується на рескрипті КШР від 8 березня 1920 р., відповідно до якого директори шкіл у документах і шкільних актах були зобов'язані використовувати ту назву навчального закладу, яка зазначена на урядовій печатці (тобто «руський»), тому відмовив у задоволенні їхнього прохання Ibid. K. 14-15..

Діяльність кураторії ЛШО не обмежувалася наступом на права української мови в освітній сфері - утисків зазнавали як українські педагоги, так і україномовні навчальні заклади. Зауважмо, що, відповідно до офіційної статистики, на 1 січня 1923 р. у ЛШО діяла 21 державна учительська семінарія, з них 2 - з українською мовою навчання (навчалося 653 учні, з них 644 греко-католицького віровизнання), 8 - утраквістичних (1 452 слухачі, з них 333 греко-католики), 11 - польськомовних (2 271, з них 10 греко-католики). Як видно зі статистики, до 1923 р. українська громадськість ще мала можливість виховувати педагогів у національних семінаріях, однак циркулярами кураторії від 12 і 24 вересня, 13 грудня 1923 р. усіх директорів українських приватних та державних учительських семінарій зобов'язали запровадити вивчення польської історії, географії й науки про Польщу польською мовою та залучити до цього вчителів-поляків. Розпорядженням від 13 грудня 1923 р. в українських жіночих державних учительських семінаріях Львова й Перемишля офіційно запровадили двомовне навчання. Як наслідок, релігію, українську мову, математику, фізику та природу викладали українською, а польську мову, історію, географію, науку про сучасну Польщу, педагогіку, психологію, історію виховання та науку про дитину - державною. Утраквізм поширився також і на приватні україномовні учительські семінарії Коломиї, Стрия та Тернополя Archiwum PAN. Zesp. III-180. Sygn. 78. K. 15; Sygn. 79. K. 13-15; AZBN w Warszawie. ATNSz. Mikrof. 68730. K. 3-4; Mikrof. 68732. K. 13; Яремчук В. Д. Правовий статус українських шкіл в Республіці Польща у 1919-1939 рр. Науковий вісник Львівського державного універ-ситету внутрішніх справ. 2009. № 2. С. 5. URL: www2.lvduvs.edu.ua/documents_pdf/visnyky/ nvsyZ02_2009Z09yvdvrp.pdf (дата звернення: 15.02.2021)..

Куратор С. Собінський 18 листопада 1921 р. видав циркуляр «До повітових шкільних рад з приводу службової присяги вчителів загальноосвітніх шкіл», відповідно до якого кожен учитель особисто мав скласти службову присягу на вірність Польській державі Okolnik Kuratorjum Okregu Szkolnego Lwowskiego do Rad szkolnych powiatowych w sprawie przy- siegi sluzbowej nauczycieli szkol powszechnych. Dziennik Urz^dowy dla Okregu Szkolnego Lwow-skiego. 1921. Nr 18. S. 446-447.. Документ був виданий на підставі розпорядження Ради Міністрів від 22 листопада 1919 р., яке зобов'язувало всіх службовців присягати на вірність державі. Тобто з 1 вересня 1921 р. кожен учитель ЛШО, який працевлаштовувався у школу, мав скласти службову присягу, в якій було зазначено: «Присягаю Господу Богу Всемогутньому, що на довіреному мені службовому становищі я всіма силами у сфері моєї діяльності буду сприяти зміцненню свободи, незалежності та міцності Польської держави, якій я завжди буду вірно служити.». Цей циркуляр спричинив критику з боку української громадськості, оскільки ще не так давно, згідно з розпорядженням державного секретаря освіти Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) Аґенора Артимовича «В справі приватних шкіл» від 22 лютого 1919 р., педагоги-українці склали службову присягу на вірність Українській державі Ступарик Б. М. Шкільництво Галичини (1772-1939). С. 115-116..

Наступ на права українських учителів виявився також в усуненні їх із навчальних закладів чи переведенні на інше місце праці під приводом визнання «нелояльними» до влади. Подібне розпорядження кураторія ЛШО видала 4 березня 1924 р. AZBN w Warszawie. ATNSz. Mikrof. 68730. K. 85-87.. Згодом у листі до головної управи Українського педагогічного товариства (УПТ) від 20 квітня 1925 р. вона вимагала усунення з навчальних закладів підпорядкованих товариству 12 українських педагогів через нелояльне ставлення до влади, а також їхню активну громадську діяльність Ibid. Mikrof. 68732. K. 73-77.. Українських учителів, яких підозрювали в націоналізмі й нелояльному ставленні до держави, переводили в польськомовні школи або на етнічно польські землі (приблизно 1 500 українських педагогів змінили місце праці, а близько 2 500 звільнено з роботи) Archiwum PAN. Zesp. III-180. Sygn. 82. K. 58-59; AZBN w Warszawie. ATNSz. Mikrof. 68729.

K. 267-270; Sanojca K. Problem lojalnosci nauczycieli Ukraincow wobec panstwa polskiego w okre- sie miedzywojennym. Edukacja-panstwo-narod w Europie Srodkowej i Wschodniej XIX i XXw. / pod red. A. Bilewicz, R. Gladkiewicza, S. Walasek. Wroclaw: Uniwersytet Wroclawski, 2002. S. 336-337.. У спогадах історик Іван Крип'якевич описував подібний випадок із власного життя, коли в 1925 р. його примусово перевели з філії української Академічної гімназії до І Польської гімназії ім. М. Коперника. Серед основних причин переведення він вказував те, що, по-перше, шовіністично налаштовані візитатори критикували його за неналежне навчання учнів історії, а по-друге, «по українських школах науку історії почали віддавати у руки надійних для польської держави одиниць», до яких учений не належав Крип'якевич І. Спогади (Автобіографія). Україна: культурна спадщина, національна свідо-мість, державність. 2001. Вип. 8: Іван Крип'якевич у родинній традиції, науці, суспільстві. С. 120.. Адвокат Володимир Бемко у спогадах також зазначав, що в Бережанському повіті українців-учителів звільняли з посад через «службові причини», закидаючи їм вороже ставлення до Польщі в роки польсько-української війни 1918-1919 рр. Це при тому, що на 1925 р. у повіті працювало 66 % (132) учителів-поляків і лише 34 % (80) педагогів-українців Бемко В. Бережани - Бережанщина: історико-географічний нарис. Бережанщина в спогадах емігрантів / упоряд. та ред.: Н. Волинець, Б. Мельничук, І. Семенець. Тернопіль: Книжково- журнальне вид-во «Тернопіль», 1993. С. 89.. Звільнені посади обіймали польські вчителі, які не знали української мови, а деякі з них вороже ставилися до учнів-українців, що виявлялося у побитті школярів ЦДІАЛ України. Ф. 344. Оп. 1. Спр. 552. Арк. 22-23; AZBN w Warszawie. ATNSz. Mikrof. 68731. K. 13-14..

У 1921-1926 рр. кураторія ЛШО своїми розпорядженнями спричинилася до ліквідації чинних україномовних навчальних закладів чи перетворення їх на утраквістичні. У закритті українських шкіл і перешкоджанні відкриття нових навчальних закладів кураторії сприяли повітові шкільні ради, староства та місцева поліція. Зокрема, у зверненні головної управи УТП до МВіО було зазначено, що в погодженні з кураторією ЛШО староство в Радехові 17 листопада 1923 р. ліквідувало єдину в околиці приватну початкову україномовну школу під приводом того, що там діяли дві польськомовні, які «цілковито задовольняли культурні потреби українського населення» AZBN w Warszawie. ATNSz. Mikrof. 68732. K. 11-13, 35-36.. Розпорядженням від 10 січня 1924 р. кураторія запровадила в усіх приватних українських гімназіях вступні та випускні іспити з польської мови, з аналогічними вимогами як з української Archiwum PAN. Zesp. III-180. Sygn. 78. K. 15; Ibid. Sygn. 79. K. 13-15; AZBN w Warszawie. ATNSz. Mikrof. 68730. K. 85-87.. Кураторія уважно стежила за тим, щоб у школах із непольською мовою викладання предметів відбувалося відповідно до міністерських навчальних програм. Зокрема, у «Циркулярі до всіх повітових шкільних рад та міської шкільної ради у Львові щодо вивчення історії та географії в школах з непольською мовою навчання» від 12 лютого 1924 р. наголошувалося, що в разі недотримання приватними школами з українською та німецькою мовами навчання міністерських приписів щодо викладання історії та географії, ці навчальні заклади будуть закриті. Як зазначав куратор С. Собінський, мотивом до видання цього циркуляра стали численні порушення у викладанні цих предметів у вказаних навчальних закладах, на чому неодноразово наголошували у звітах візитатори та шкільні інспектори. Як наслідок кураторія закликала всіх директорів приватних шкіл з українською й німецькою мовами навчання дотримуватися у навчальному процесі, насамперед щодо викладання історії та географії, навчальних програм МВіО. За дотриманням цих приписів мали стежити шкільні інспектори, які під час візитації шкіл повинні були проекзаменувати всіх учнів з історії та географії, щоб оцінити реальний стан їхніх знань Okolnik do wszystkich Rad szkolnych powiatowych i do Rady szkol. miejskiej we Lwowie w sprawie nauki historji i geografji w szkolach z niepolskim jezykiem wykladowym. Dziennik Urzedowy dla Okregti Szkolnego Lwowskiego. 1924. R. 28. Nr 2. S. 84-85..

Основний наступ на україномовне шкільництво Галичини розпочався після ухвалення сеймом 31 липня 1924 р. «Закону про організацію шкільництва» Ustawa z dnia 31 lipca 1924 r. zawierajaca niektore postanowienia o organizacji szkolnictwa. Dz. U. 1924. Nr 79. Poz. 766. S. 1212-1214., який регулював права національних меншин на всіх рівнях навчання: у початкових, середніх і професійних школах, визначав умови створення державних непольських одно- чи двомовних навчальних закладів, чітко встановлював кількість чи відсоток батьків, на вимогу яких мали організовувати школи для національних меншин. Загалом головна мета закону полягала в піднесенні статусу державної мови, популяризації польської культури та формуванні польської національної свідомості, обмеженні учнів-українців навчатися рідною мовою Чепіль М. Формування національної свідомості учнівської молоді Галичини. С. 268.. Ще напередодні ухвалення шкільного закону куратор С. Собінський зазначав, що його наслідки важко передбачити, однак він дає «тверде правове підґрунтя, на якому буде базуватися організація шкіл», а також уможливить вихід із хаосу, створеного внаслідок колізій давніх австрійських законів. Куратор наголошував, що відмінність між давніми законами й новим полягає в тому, що відтепер рішення щодо мови навчання в конкретній школі прийматимуть не ґміна чи шкільна влада, а батьки учнів, які в ній навчаються. На його думку, закон давав меншинам ширші права, ніж держава взяла на себе зобов'язання відповідно до Малого Версальського договору. С. Собінський акцентував, що хоча «з погляду виховання проєкт двомовності є некорисним, однак ця проблема має поступитися державному інтересу, з яким пов'язане гарантування національним меншинам прав і свобод» O zgodne wspolzycie narodowosci na kresach. Ankieta «Kuriera Lwowskiego» w sprawie ustaw kre- sowych. Kurier Lwowski. 1924. 12 lipca. S. 2..

Після ухвалення шкільного закону 1924 р., що мав би створити сприятливі умови для спільного навчання і виховання дітей різного етнічного походження Львівського, Тернопільського, Станиславівського, Поліського, Волинського, Новогрудського, Віленського, Білостоцького (Гродненського та Волковиського повітів) воєводств, кураторія ЛШО активно приступила до виконання його положень, зокрема ст. 2 щодо перетворення початкових навчальних закладів на утраквістичні, покликані виховувати з учнів польської та інших національностей відданих громадян у взаємній пошані до національних особливостей AAN. Zesp. 322. Mikrof. B. 18468. Sygn. 2265 K. 209; Ustawa z dnia 31 lipca 1924 r. zawieraja- ca niektore postanowienia o organizacji szkolnictwa. S. 1212-1213; Papierzynska-Turek M. Sprawa ukrainska w Drugiej Rzeczypospolitej 1922-1926. Krakow: Wyd-wo Literackie, 1979. S. 224.. За участі шкільних інспекторів кураторія стежила за виконанням ст. 4 закону, відповідно до якої з 3-го класу державних і приватних початкових шкіл із непольською мовою навчання запроваджувалося вивчення польської мови. Учні мали володіти державною на такому рівні, щоби згодом змогти продовжити навчання в польських або утраквістичних середніх навчальних закладах Ustawa z dnia 31 lipca 1924 r. zawierajaca niektore postanowienia o organizacji szkolnictwa. S. 1213..

Стаття 3 шкільного закону, відповідно до якої непольські початкові навчальні заклади могли діяти лише на тих теренах, де громада меншини за переписом 1921 р. становила не менше 25 % населення (на цій підставі учні-українці були позбавлені права навчатися рідною мовою у Краківському та Люблінському воєводствах), а батьки не менше 40 учнів мали подати про це відповідні прохання-декларації, слугувала підставою для закриття кураторією ЛШО україномовних шкіл чи перетворення їх на утраквістичні, якщо там навчалося 20 учнів-поляків. В утраквістичних із 1-го класу запроваджували читання та письмо польською мовою, а українською викладали лише природознавство, малювання, ручну працю тощо AAN. Zesp. 322. Mikrof. B. 18455. Sygn. 2252. K. 4; Гетьманчук М. П. Між Москвою та Вар-шавою: українське питання у радянсько-польських відносинах міжвоєнного періоду (1918-1939 рр.): монографія. Львів: Вид-во Львівської політехніки, 2008. C. 241.. До прикладу, кураторія ЛШО на підставі даних перепису населення 1921 р. відмовила мешканцям с. Хоростець Козівського повіту Тернопільського воєводства в переведенні польськомовної школи на українську мову навчання, аргументуючи своє рішення тим, що в селі українців проживало менше 25 % (частина з них бойкотувала перепис). Хоча на 1928 р. тут проживало 698 українців, 29 євреїв і жодного поляка Archiwum PAN. Zesp. III-180. Sygn. 76. K. 69; AZBN w Warszawie. ATNSz. Mikrof. 68735. K. 93-95; Sanojca K. Relacje polsko-ukrainskie w szkolnictwie panstwowym... S. 34-35, 52..

Переведення українських початкових шкіл на польську мову навчання чи перетворення їх на двомовні частково відбувалося внаслідок маніпуляцій і зловживань інституцій ЛШО з результатами плебісцитів щодо мови навчання, які проводили на основі шкільного закону 1924 р., а також під час подання шкільних декларацій через створення формальних труднощів, тиску на батьків, ухвалення упереджених рішень тощо. Траплялися випадки, коли плебісцити проводили в умовах терору, українцям відмовляли у прийнятті декларацій, війти відмовлялися затверджувати автентичність підписів, переслідували осіб, які складали декларації, штрафували чи ув'язнювали їх за надуманими причинами, обдурювали неписьменних батьків, змушували українських учителів під загрозою звільнення збирати декларації за державну мову навчання тощо Державний архів Тернопільської області. Ф. 231. Оп. 1. Спр. 621. Арк. 35-36; AZBN w Warsza-wie. ATNSz. Mikrof. 68730. K. 311-312; Наша школа в ярмі. Громадський голос. 1927. 4 червня. С. 5; Українська школа в ярмі. Промова голови Української Парламентської Репрезентації п. се-натора Черкавського, виголошена дня 22 червня у польському сенаті при обговорюванні бю-джету міністерства освіти. Діло. 1925. 1 липня; Шкільний плєбісцит. Протести проти надужить. Нова зоря. 1927. 25 грудня. С. 1-2.. Саме куратор відігравав найважливішу роль у визначенні мови навчання у школі, оскільки він підтверджував дійсність декларацій, визначав мову викладання, ухвалював рішення про об'єднання українських і польських початкових шкіл. Зацікавлені особи мали два тижні на оскарження рішення куратора, звертаючись до міністра освіти Sanojca K. Relacje polsko-ukrainskie w szkolnictwie panstwowym. S. 124.. Одним із незаконних рішень став виданий куратором С. Собінським обіжник до повітових шкільних інспекторів, відповідно до якого ті не мали приймати на раз більше 20-ти декларацій за українську мову навчання, а на решту повинні були видавати «посвідку на вагу або на звитки паперів». У відповіді на звернення українських послів МВіО хоча й визнало це рішення незаконним, однак не поспішало дати відповідне доручення кураторові С. Собінському, а шкільні інспектори далі відмовляли українцям у прийнятті деклара- цій Як доручувати шкільні деклярації повітовим шкільним інспекторам. Мета. 1933. 1 січня.. Мову навчання у школах з української на польську чи утраквістичну кураторія інколи змінювала на підставі подання сфальшованих декларацій за державну мову викладання, адже за польську школу достатньо було подати декларації лише 20-ти батькам будь-якої національності та непотрібно було підтверджувати підписи, що неабияк обурювало українців AAN. Zesp. 1185. Sygn. 15. K. 38; Archiwum PAN. Zesp. III-180. Sygn. 76. K. 69.. До прикладу, жителям с. Яблуниця Надвірнянського повіту кураторія змінила в однокласній школі мову навчання з української на польську на підставі нібито поданих декларацій за польську мову навчання, однак тут проживало 9 євреїв і 91 українець, жодного поляка чи римо-католика AZBN w Warszawie. ATNSz. Mikrof. 68735. K. 127.. Подібний випадок трапився у с. Блюдники Станиславівського повіту, де проживало 205 українців і 7 поляків (203 греко-католики та 9 римо-католиків). Місцеву трикласну школу реорганізовано на утраквістичну на підставі нібито поданих декларацій за державну мову навчання Ibid. K. 159.. Натомість у с. Черневі Мостиського повіту кураторія змінила мову навчання з української на польську також на підставі нібито поданих декларацій, однак при перевірці виявилося, що всі батьки подали декларації за українську школу. Попри звернення батьків до прокуратури кураторія ЛШО реорганізувала школу на утраквістичну Протести проти безправної переміни українських шкіл на польські й утраквістичні. Мета. 1933. 12 листопада.. Подібні дії центральної і місцевої влади призвели до кількісного скорочення україномовних навчальних закладів. Саме куратора С. Собінського, який активно впроваджував у дію статті шкільного закону 1924 р., українська громадськість звинуватила в нищенні національного шкільництва. Адже кількість українських державних початкових шкіл у ЛШО зменшилася з 2 426 у 1921/1922 н. р. AAN. Zesp. 322. Sygn. 2250. K. 42; Biblioteka Jagiellonska w Krakowie. Oddzial Rekopisow. Sygn. 4278. Mikrof. 1024. K. 13-17. до 1 179 у 1925/1926 н. р. AAN. Zesp. 322. Mikrof. B. 18455. Sygn. 2252. K. 20; Archiwum PAN. Zesp. III-180. Sygn. 82. K. 2.. Новостворені утраквістичні навчальні заклади тримали курс на асиміляцію непольського населення краю. Польсько-українських шкіл із 89 у 1922/1923 н. р. збільшилося до 1 462 у 1925/1926 н. р. AAN. Zesp. 322. Mikrof. B. 18455. Sygn. 2252. K. 8; AAN. Zesp. 503. Sygn. 431. K. 3; Семчи- шин М. Тисяча років української культури. Історичний огляд культурного процесу. 2-ге вид. Київ: Фенікс, 1993. C. 487-488..