Астроном Людвіг Оттович Струве (1858-1920): наукова біографія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Астроном Людвіг Оттович Струве (1858-1920): наукова біографія

М.А. Балишев, кандидат історичних наук, директор Центральний державний науково-технічний архів України

Стаття присвячена дослідженню фактів наукової біографії астронома-астрометриста Л.О. Струве, представника всесвітньовідомої наукової династії Струве, який працював у галузі позиційної астрономії. Вивчення феномена цієї астрономічної династії перебуває у фокусі сучасних історико-наукових досліджень, але проведений історіографічний аналіз вказав на відсутність комплексних робіт, присвячених відтворенню повної наукової біографії проф. Л.О. Струве. Тому метою статті є узагальнення результатів комплексного історико-біографічного дослідження життя і творчості астронома професора Людвіга Оттовича Струве.

На підставі наукових праць ученого та архівних документів, які вперше введено у науковий обіг, висвітлено основні віхи його біографії та етапи науково-дослідницької роботи, присвяченої визначенню положень зір та вивченню їх власних рухів, дослідженню подвійних зір і місячних затемнень. В ході дослідження виявлено, що найбільшу значимість мали роботи Л.О. Струве, в яких він уточнив постійну прецесії, обчислив швидкість обертання галактики та визначив координати апексу Сонця. Завдяки невтомній багаторічній організаторській діяльності Людвіг Оттович зробив значний внесок у розбудову та становлення астрономічної обсерваторії Харківського університету, переоснащення її інструментальної бази, формування повноцінного наукового колективу, тому разом із Г.В. Левицьким він по праву вважається одним із її засновників.

Розглянуто науково-педагогічну діяльність проф. Струве, який викладав у Харківському університеті курси загальної, сферичної та теоретичної астрономії, небесної механіки, вищої геодезії та математики. Серед його учнів були видатні астрономи середини ХХст. -- М.П. Барабашов, Б.П. Герасимович, О.І. Раздольський, О.Л. Струве, В.Г. Фесенков.

Зважаючи на ретельність і системність досліджень, роботи Л.О. Струве, присвячені уточненню контуру Місяця та обчисленню його середнього радіуса шляхом опрацювання даних спостережень повних місячних затемнень, були двічі відзначені найвищими нагородами Російського астрономічного товариства. Проаналізовано всі наукові публікації Людвіга Оттовича, що дозволило конкретизувати шляхи дослідницьких пошуків астронома, узагальнити його творчий внесок до скарбниці астрономічної науки.

Ключові слова: Л.О. Струве, астрометрія, постійна прецесії, місячні затемнення, апекс Сонця, династія Струве, Харківська астрономічна обсерваторія, Харківський університет, Школа-майстерня точної механіки.

М.А. Balyshev, PhD (History), director

Central State Scientific and Technical Archives of Ukraine

ASTRONOMER LUDWIG OTTOVICH STRUVE (1858--1920): A SCIENTIFIC BIOGRAPHY

Astronomer-astrometrician Ludwig Struve, a representative of the world-famous Struve scientific dynasty, worked in the field of positional astronomy. The study of the phenomenon of this astronomical dynasty is in the focus of contemporary historical and scientific research, but it has been established that there is no comprehensive work, devoted to the reproduction of full scientific biography of Ludwig Struve. Therefore, the purpose of the article is to generalize the results of a complex historical and biographical study of life and the work of the astronomer Professor Ludwig Struve.

On the basis of scientific works of the scientist and archival documents, for the first time entered into scientific circulation, the main milestones of his biography and stages of research work devoted to defining the positions of stars and studying their own movements; study of binary stars and Lunar eclipses are highlighted. The study found that the Ludwig Struve's most significant works were the research in which he refined the constant precession calculated the speed of rotation of the Galaxy and determined the coordinates of the apex of the Sun's way. Thanks to tireless and long-standing organizational activity, Ludwig Struve made a significant contribution to the development and establishment of the Astronomical Observatory of Kharkiv University, re-equipment of its instrumental base, the formation of a full-fledged scientific team, therefore, together with Grigory Levitsky, is rightly considered one of its founders.

The scientific and pedagogical activity of Prof. Struve, who taught courses at Kharkiv University in general, spherical and theoretical astronomy, celestial mechanics, higher geodesy and mathematics were considered. Among his students were outstanding astronomers of the middle XX century -- Mykola Barabashov, Borys Gerasymovych, Olexiy Razdolsky, Otto Struve, and Vasyl Fesenkov

Due to the thoroughness and systematic research, the works of Ludwig Struve, devoted to refining the contour of the Moon and calculating its average radius by processing data observations of total Lunar eclipses, were twice honored the highest awards of the Russian Astronomical Society. All scientific publications of Prof. Struve are analyzed, which allowed to specify the ways of the astronomer's research, to generalize his creative contribution to the treasury of astronomical science.

Keywords: Ludwig Struve, astrometry, constant precession, Lunar eclipses, apex of the Sun's way, Struve dynasty, Kharkiv Astronomical Observatory, Kharkiv University, Workshop School of Precision Mechanics.

Вступ

Сто років минуло від дня смерті видатного астронома Людвіга Оттовича Струве, але зацікавленість науковців його особистістю залишається сталою і привертає увагу як астрономів, так і істориків науки. Це зумовлено тим, що Людвіг Оттович походив зі всесвітньо відомої наукової династії Струве, феномен якої привертає постійний суспільний інтерес через значний внесок її представників до скарбниці світової астрономічної науки.

До астрономічної династії Струве традиційно відносять імена: її засновника Василя Яковича (Фрідріха Георга Вільгельма фон Струве, 1793--1864); його сина Отто Васильовича (Отто Вільгельма фон Струве, 1819--1905); двох онуків -- Германа Оттовича (Карла Германа фон Струве, 1854--1920) та Людвіга Оттовича (Густава Вільгельма Людвіга фон Струве, 1858--1920); правнука Отто Людвіговича Струве (1897--1963). Але серед цих найвидатніших астрономів ХІХ--ХХ ст., які створили та очолювали провідні світові астрономічні центри, -- Дерптську (В.Я. Струве), Пулковську (В.Я. Струве, О.В. Струве), Кенігсбергську (Г.О. Струве), Берлін-Бабельсбергську (Г.О. Струве), Йєркську (О.Л. Струве), Макдоналдську (О.Л. Струве), Національну радіоастрономічну США (О.Л. Струве) обсерваторії, -- увічненню пам'яті, аналізу наукової та педагогічної діяльності талановитого вченого, директора Харківської обсерваторії Людвіга Оттовича Струве приділено найменше уваги. Частково це пояснюється тим, що його ім'я ще за життя затьмарювала слава всесвітньо відомих батька й діда, В.Я. Струве та О.В. Струве, керівників Пулковської обсерваторії, а після смерті -- визнання його сина, О.Л. Струве, як одного з найбільших астрофізиків першої половини ХХ ст. [1].

Л. О. Струве -- астрометрист пулковської школи, який працював у галузі позиційної астрономії. Його науково-дослідницька робота переважно зосередилася на проведенні меридіанних спостережень. Але створити астрометричну школу в астрономічній обсерваторії Харківського університету йому не вдалося: Людвіг Оттович ніколи не обмежував наукову роботу закладу тільки поставленими ним завданнями, не заважав ініціативі учнів і завжди надавав їм всебічну підтримку. Зважаючи на це в обсерваторії проводилися не тільки астрометричні, а й астрофізичні дослідження. Завдяки цьому його учні реалізувалися в інших сферах астрономічної науки, започаткувавши власні наукові напрями (зокрема, наукова школа М.П. Барабашова з фізики планетних систем і наукова школа В.Г. Фесенкова з фотополяриметрії небесних тіл).

Серед його учнів плеяда видатних учених -- акад. М.П. Барабашов (1894-- 1971); акад. В.Г. Фесенков (1889--1972); акад. О.Л. Струве, президент Між- народного астрономічного союзу (1952--1955); проф. Б.П. Герасимович (1889-- 1937); проф. В.В. Каврайський (1884--1954); проф. Б.і. Кудревич (1884--1960); проф. О.і. Раздольський (1877--1942) та ін. Зокрема, проф. Б.і. Кудревич, пригадуючи власну науково-технічну і педагогічну діяльність, зауважував: «...я завжди віддаю глибоку вдячність і шану моєму вчителю, покійному професору Л.О. Струве, який на своєму прикладі показав мені, що таке наполеглива систематична праця і що означає та астрономічна «школа», якою він володів...» Переклад з російської мови автора статті. [2, с. 51].

Необхідно констатувати, що незважаючи на увагу світової спільноти науковців до персоналій астрономічної династії Струве, наукова біографія видатного астронома проф. Л.О. Струве, зважаючи на масштабність його особистості та наукових здобутків, залишається недостатньо дослідженою.

Аналіз досліджень і публікацій. Проведений історіографічний аналіз свідчить, по-перше, про відсутність комплексного дослідження, спрямованого на відтворення повної наукової біографії астронома; по-друге, що переважна більшість друкованих матеріалів про нього містить некоректні дані або припущення. Навіть у некрологах періодики періоду Української революції, зокрема тих, що надруковані у білогвардійських газетах «Велика Росія» та «Південь Росії», які є бібліографічною рідкістю, зазначено некоректну дату його смерті [3] або вказано його ім'я та по батькові як «Людвіг Осипович» [4].

Висвітленню окремих фактів із життя та творчості проф. Л.О. Струве присвячено низку біографічних публікацій, які умовно можна розділити на чотири блоки за фактографічністю викладення. До першого блоку слід включити меморіальні статті, опубліковані німецькими, американськими та українськими астрономами: Л. Курвуазьє (1921) [5], Е. Фростом (1921) [6], М.М. Євдокимовим (1922) [7]; біографічні нариси, надруковані у «Вчених записках імператорського Юр'ївського університету» (1900) [8], «Записках Математичного кабінету Кримського університету імені М.В. Фрунзе» (1921) [9], та некролог у газеті «Таврійський голос» (1920) [10], які надають загальні відомості про науковий та життєвий шлях Людвіга Оттовича, описують його трагічну смерть. До другого блоку -- публікації, присвячені дослідженню персоналій династії астрономів Струве -- А. Баттена (1977) [11], В.К. Абалакіна (2003) [12], М.А. Балишева та і.Б. Вавилової (2009) [13], в яких наведено певні дані про Л.О. Струве як представника «зоряної» родини та загальні напрями його наукової діяльності. До третього блоку -- видання, присвячені ювілейним датам Харківської астрономічної обсерваторії: історичний нарис О.і. Сластьонова (1955) [2] та колективна монографія під редакцією проф. Ю.Г. Шкуратова (2008) [14], які містять стислі відомості про науково- дослідницьку роботу астронома. До четвертого блоку -- всі інші публікації про Л.О. Струве, які переважно дублюють більшість фактів, наведених у джерелах із попередніх блоків, або є їх повною компіляцією.

Новизна отриманих результатів. Автором доопрацьовано матеріали власних історико-біографічних досліджень (2007, 2008) [15, 16], присвячених висвітленню життєдіяльності проф. Л.О. Струве. На основі архівних EGO-до- кументів здійснено комплексне дослідження життя і творчості ученого; реконструйовано хронологічну послідовність його творчого і наукового шляху, у тому числі уточнено низку біографічних фактів; проаналізовано вичерпну бібліографію праць і узагальнено підсумки науково-дослідницької діяльності астронома, що дозволило відтворити його повну наукову біографію.

Метою статті є узагальнення результатів комплексного історико-біографічного дослідження життя і творчості астронома професора Людвіга Оттовича Струве.

Методи викладення та джерельна база. Застосовано спеціальні методи -- історико-біографічний, історико-хронологічний, ретроспективний та методи джерелознавчого аналізу. Джерельну базу дослідження склали матеріали з фондів архіву Науково-дослідного інституту астрономії Харківського національного університету (ХНУ) імені В. Н. Каразіна Архів Науково-дослідного інституту астрономії ХНУ імені В.Н. Каразіна (АНДіА ХНУ). (Матеріали цього архіву все ще не пройшли науково-технічне опрацювання та залишаються у неупорядкованому стані. Зараз тільки складаються первинні описи та проводиться систематизація документів за структурою фондування. Тому тут і надалі посилання на це джерело не містить традиційних реквізитів обліку архівної установи. -- прим. автора)., Державного архіву Харківської області Державний архів Харківської області, ф. 4, оп. 168, спр. 73, арк. 1--3; ф. 1682, оп. 2, спр. 315, 13 арк.. Також (з метою уточнення біографічних даних родини проф. Струве) було опрацьовано фонди Державного архіву в Автономній Республіці Крим Державний архів у Автономній Республіці Крим, ф. 142, оп. 1, 1142 спр., 1847--1920; ф. 142, оп. 4. 52 спр. 1849--1920; ф. 297, оп. 3, 91 спр. 1870--1921., у результаті чого з'ясовано: метричні книги Лютеранської церкви м. Сімферополя було втрачено у період німецької окупації Кримського півострова (1941--1944 рр.); у метричних книгах православних церков м. Сімферополя записи про відспівування та похорон Л.О. Струве відсутні, але містяться відомості про відспівування інших лютеран, наприклад проф. Р.і. Гельвіга (1873--1920), ректора Таврійського університету, який також помер у жовтні 1920 р.; у метричних книгах православної церкви м. Алушта записи про членів родини Струве відсутні; у матеріалах церков Ялтинського повіту записи про членів родини Струве відсутні, хоча за 1920 р. у метричних книгах православних церков містяться записи стосовно лютеран.

Викладення основного матеріалу та обговорення результатів

Людвіг Оттович (Густав Вільгельм Людвіг) Струве народився в Пулково 1 листопада (20 жовтня) 1858 р. у родині директора Пулковської обсерваторії екстраординарного академіка О.В. Струве. Початкову освіту Л. Струве здобував вдома, але фактично він зростав в умовах першокласної астрономічної обсерваторії. У 1869 р. вступив до навчально-виховного закладу Бема-Цейдлера у Виборзі. У грудні 1875 р. склав випускний іспит у Ревельській гімназії, одній з найстаріших у Росії. У 1876 р. вступив до математичного факультету Дерптського (Юр'ївського, Тартуського) університету, який закінчив на початку 1880 р., завершивши роботою на тему: «Про подвійну зорю п Cassiopeia»; після її захисту отримав ступінь кандидата математики університету.

Працюючи над дисертаційною роботою, присвяченою визначенню системи елементів п Кассіопеї, за порадою батька Людвіг Струве скористався спостережним матеріалом, накопиченим у Дерптській (1831--1837) та Пул- ковській (1841--1879) обсерваторіях. Також він залучив результати спостережень німецького астронома Ф.В. Бесселя (1784--1846), отримані у 1830 р. [9, c. 3]. Цю роботу було опубліковано у «Бюлетені Санкт-Петербурзької Академії наук» [17]. У лютому 1880 р. Л.О. Струве почав працювати на посаді позаштатного астронома у Пулковській обсерваторії.

У 1882 р. в Дерптському університеті Людвіг Струве склав іспит на звання магістра астрономії; менш ніж через рік -- захистив магістерську дисертацію на тему: «Результати порівняння Проціону із сусідніми зорями, отримані у Пулково»; її було надруковано у «Мемуарах Санкт-Петербурзької Академії наук» [18].

У магістерській дисертації Л.О. Струве аналізує результати і методи визначення паралакса зорі Проціон (a Canis Minoris), отримані астрономами А. Ауверсом (1838--1915), І. Вагнером (1681--1745), Е. Данкіном (1821-- 1898) і С. Ньюкомом (1835--1909). Крім того, Людвіг Оттович використовує результати обробки мікрометричних спостережень свого батька О.В. Струве, отримані з 1851 по 1882 рік, виводить власне визначення паралакса цієї зорі зі спостережень І. Вагнера, а також оперує даними дослідження чотирьох зір порівняння, які він ретельно обчислив [9, с. 3--4].

Відзначимо, що до теми дослідження Проціону Л.О. Струве звертався неодноразово: у 1892 р., продовжуючи тему магістерської дисертації, він готує статтю «Про неправильний рух Проціону відповідно до вимірювань О. Струве, отриманих за допомогою мікрометра», присвячену новій обробці результатів визначення різниці схилення Проціону і двох близько розташованих до нього зір дев'ятої величини, отриманих О.В. Струве за допомогою п'ятнадцятидюймового рефрактора Пулковської обсерваторії з 207-крат- ним збільшенням за період 1851--1890 рр. Людвіг Оттович відзначав, що при остаточному обчисленні результатів спостережень цього об'єкта було опрацьовано розширений масив даних; це дозволило отримати більш точні результати щодо визначення його орбіти, оскільки використані дані охоплювали практично повний цикл періоду обертання зорі Проціон (складає приблизно 40 років). А також зазначив відсутність перспектив отримання нових результатів попереднім спостерігачем (маючи на увазі, що О.В. Струве вийшов у відставку у 1889 р.) [19, c. 179--180].

Через кілька років Л.О. Струве знову зацікавиться вивченням нерівномірних власних рухів альфи Малого Пса у зв'язку із офіційним (візуальним) відкриттям у 1896 р. американським астрономом Дж. Шеберле (1853--1924) Проціона В -- компонента зорі Проціон, існування якого було передбачено Ф.В. Бесселем на основі аналізу вікового руху основної зорі (1844) та перед- обчислено (орбітальні елементи) А. Ауверсом (1862).

Застосувавши результати спостережень, отримані Шеберле у Лікській обсерваторії, а також по-новому аналізуючи систему елементів орбіти Проціона (на підставі спостережень О.В. Струве та розрахунків А. Ауверса), Л.О. Струве обчислив відстань від Проціону А до його супутника і вирахував їхні маси. Він дійшов висновку, що середня відстань між двома компонентами системи складає 17,75 астрономічних одиниць, маси зір -- 4,06 М0 (А) та 0,6 М0 (В), паралакс визначив у 0,299 ± 0,038 [20, с. 115]. Згідно із сучасними даними, середня відстань між компонентами системи менше 16 астрономічних одиниць, маси зір -- 1,49 М 0 (А) та 0,6 М0 (В) відповідно, паралакс складає 0,28593 ± 0,00088 [21].

Відразу після захисту дисертації, у 1883 р. Міністерством народної просвіти Л.О. Струве було відряджено на навчання до Європи терміном на два роки. При цьому Дерптському університету було рекомендовано «забезпечити Струве належною інструкцією для його занять за кордоном» [8, с. 218]. Але, на його власне переконання, більш цінні поради про характер і напрями закордонних студіювань він отримав від батька -- директора Пулков- ської обсерваторії О.В. Струве. Зокрема, за його порадою Людвіг Оттович перше півріччя стажування провів у Німеччині, де студіював курси лекцій у Боннському університеті: з теоретичної механіки, термодинаміки і математичної фізики -- Р. Клазіуса (1822--1888), з математичного аналізу -- Р. Ліп- шиця (1832--1903), проводив спостереження туманностей за допомогою кільцевого мікрометра у Боннській обсерваторії під керівництвом видатного астронома Ед. Шенфельда (1828--1891) [8, с. 218].

З Німеччини Л.О. Струве переїхав до Італії, де у Брерській астрономічній обсерваторії (м. Мілан) продовжив стажування під керівництвом відомого європейського астронома Дж. Скіапареллі (1835--1910). Застосовуючи теорію К. Гаусса, Струве займався обробкою добових варіацій земного магнетизму; спільно зі Скіапареллі брав участь у спостереженнях Марса під час його опозиції 1883--1884 рр. і у вивченні короткоперіодичної комети Понса -- Брукса. За пропозицією наставника, використовуючи пасажний інструмент, Людвіг Оттович отримав точне визначення широти Міланської обсерваторії на підставі опрацювання даних власних спостережень восьми зір. Результати цієї роботи під назвою «Нове визначення широти обсерваторії Брера у Мілані по проходженню зір у першому вертикалі» було опубліковано у науковому збірнику «Rendiconti dell'Instituto Lombardo» [22]. Під час перебування у Мілані Л.О. Струве також скористався можливістю, щоб відвідати лекції з гідродинаміки видатного математика Е. Бельтрамі (1835--1900) в університеті Павії [8, с. 218].

У подальшому Л.О. Струве стверджував, що своїми наставниками, які відкрили йому шлях до науки, він вважав батька, О.В. Струве, та астронома Дж. Скіапареллі. З останнім упродовж тривалого часу він листувався, обговорюючи деталі різних астрономічних явищ. Фрагменти з листування Л.О. Струве та Дж. Скіапареллі присвячені спостереженням місячного затемнення, яке відбулося у травні 1895 р., збереглися у фондах архіву НДІ астрономії ХНУ імені В.Н. Каразіна АНДІ ХНУ..

Восени 1884 р. Л.О. Струве повернувся до Німеччини, де у Лейпцизькому університеті студіював курс лекцій з теоретичної астрономії та прикладної математики. Стажуючись у Лейпцизькій обсерваторії, він долучився до виконання обчислень (з теорії рефракції), не закінчених колишнім директором обсерваторії проф. К. Брунсом (1830--1881), а також продовжив його досліди з визначення впливу засобу підвіски на рух маятника. Крім того, Л.О. Струве за допомогою восьмидюймового рефрактора проводив спостереження галактики NGK 4497 у сузір'ї Діви. Ця робота залишилася незавершеною, оскільки у серпні 1885 р. Струве виїхав до Швейцарії, де взяв участь у засіданні Німецького астрономічного товариства (Astronomische Gesellschaft) -- найбільшого на той час міжнародного об'єднання астрономів. У вересні 1885 р., здійснивши невеличкий тур європейськими обсерваторіями, під час якого відвідав наукові астрономічні центри у Парижі, Гринвічі, Лейдені та Потсдамі, повернувся до Пулково [8, с. 219].

Звіти Л.О. Струве про закордонне відрядження отримали схвальні відгуки від ученого комітету Міністерства народної просвіти. На початку 1886 р. Людвіг Оттович отримав пропозицію щодо посади астронома-спостерігача Дерптської обсерваторії. Підставою для цього був рапорт директора обсерваторії Л.Е. Шварца (1822--1894). Зауважимо, що до 1886 р. посаду астро- нома-спостерігача в Дерпті обіймав відомий німецький астроном Е. Хартвіг (1851--1923). Наприкінці 1885 р. він виїхав до Німеччини, де очолив ново- створену Реймську обсерваторію у м. Бамберг. У березні 1886 р. Л.О. Струве було офіційно затверджено на посаді астронома-спостерігача Дерптської обсерваторії [8, с. 219].

У цей період Л. О. Струве зосередився на визначенні орбіт подвійних зір. Задовго до робіт Б. Лінблада (1895--1965) та Я. Оорта (1900--1992) він наполегливо розвивав ідею про потенційне твердотільне обертання Чумацького Шляху. Відзначимо, що він став одним із перших астрономів, кому вдалося вирахувати приблизну швидкість обертання галактики (отримані ним результати -- 0,43” за 100 років), тоді як сучасне значення кутової швидкості обертання на відстані від Сонця до її центру складає близько --0,51” на рік [23, с. 380].

Влітку 1887 р. Людвіг Оттович взяв участь у спостереженні повного сонячного затемнення. Для цього Дерптським університетом його було відряджено до Смоленської губернії, але через досить погані погодні умови спостереження не вдалися [8, с. 220].

У вересні 1887 р. Л.О. Струве захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора астрономії на тему «Нові визначення констант прецесії та руху Сонячної системи». Уточнивши значення постійної прецесії, отримане О.В. Струве у 1841 р., Людвіг Оттович досліджував рух Сонячної системи, ґрунтуючись на зоряному каталозі Ауверса -- Брадлея, в якому містяться дані про власний рух близько 3000 зір. Відзначимо, що на момент підготовки дисертації каталог існував тільки у рукописному вигляді (вийшов друком у 1888 р.). Понад 2500 зір (з 1755 по 1855 рік за каталогом) спостерігалися Струве самостійно [24].

Опонентами на захисті виступили астроном і математик Ф.Е. Молін (1861--1941), на той момент молодий магістр астрономії; доктор математики професор П. Хеймлінг (1817--1901) і директор Дерптської обсерваторії Л.Е. Шварц [24]. Відзначимо, що у подальшому Струве зберігав ділові контакти з Ф.Е. Моліним, з яким перебував у науковому листуванні. Його фрагменти збереглися в архіві НДі астрономії ХНУ імені В.Н. Каразіна АНДіА ХНУ..

Основним результатом дисертаційної роботи стало визначення координат апекса Сонячної системи, розташованих, як визначив Струве, на небесній сфері між сузір'ями Ліри і Геркулеса (що відповідає сучасним даним). У лютому 1889 р. робота Людвіга Оттовича отримала позитивну рецензію видатного англійського астронома А. Даунінга (1850--1917), фахівця у галузі обчислення положень і руху астрономічних тіл, який особливо відзначив (крім загальних позитивних результатів роботи) «...копітку старанність, з якою Струве обговорював власний рух такої великої кількості зір» Переклад з англійської автора статті. [25, с. 221]. Вірність висновків Л.О. Струве була незабаром підтверджена німецьким астрономом О. Штумпом (1890) і відомим американським астрономом Л. Босом (1908).

У Дерптській обсерваторії Л.О. Струве за допомогою меридіанного кола Райхенбаха -- Ертеля виконував роботи з визначення координат зір, які перебувають у зоні обсерваторії (між 70° і 75° північного схилення) за програмою каталогу AGK (Astronomische-Gesellschaft-Katalog). Більша частина отриманих даних, самостійно обчислених астрономом, була опублікована в одному з томів «Спостережень обсерваторії Дерптського імператорського університету» [26]. Також до цього видання увійшли результати спостережень, отримані колишнім директором Лейпцизької обсерваторії К. Брунсом і обчислені Людвігом Оттовичем під час його стажування у Німеччині [26].

У березні 1891 р. Л.О. Струве виконав обробку спостережень коротко- періодичної комети 14/Р Вольфа із сімейства Юпітера перед її появою у тому році. Він скористався даними спостережень і розрахунками 1884-- 1885 рр., опублікованими у 1887 р. у журналі «Astronomische Nachrichten» відомим німецьким дослідником комет і астероїдів пастором А. Траєном (1843-- 1902) [27]. Струве обчислив елементи орбіти комети з урахуванням збурень від Юпітера і Сатурна. Зазначимо, що у 1891 р. ця комета досягла максимальної яскравості та спостерігалася багатьма астрономами [28].

Також у цей період Людвіг Оттович виконав фундаментальне дослідження, присвячене обробці даних спостережень покриттів зір Місяцем, отриманих під час повних місячних затемнень у 1884, 1888 та 1891 роках.

У 1880-х роках за пропозицією пулковського астронома В.К. Дьоллена (1820--1897) з метою визначення більш точного діаметра Місяця у різних обсерваторіях проводилися системні спостереження покриттів зір. Л.О. Струве, використовуючи опубліковані в астрономічних виданнях результати спостережень інших астрономів, проводив їх обчислення. Зокрема, для власних розрахунків він опрацював дані реєстрації 414 моментів контактів (58 зір), отримані 42 спостерігачами затемнення 1884 року та дані 841-го моменту контактів (122 зорі), отримані 60 спостерігачами затемнення 1888 року. У підсумку він обробив дані 1255 моментів початку і завершення покриттів зір Місяцем, акумульованих 73 різними спостерігачами (використовував дані 59 європейських астрономів, двох спостерігачів у Азії, трьох -- в Африці і дев'яти -- у Північній Америці).

Після обробки зазначеного масиву інформації Струве розпочав обчислення даних реєстрації 194-х моментів контактів (72 зорі), отриманих 21 спостерігачем затемнення 1891 року (зважаючи на погані погодні умови астрономами було отримано та оприлюднено менше результатів цього затемнення).

Проаналізувавши дані спостережень трьох зазначених затемнень, Л.О. Струве дійшов висновку, що радіус Місяця дорівнює 0,2725 екваторіального радіуса Землі, а середній горизонтальний паралакс Місяця складає 57'2'' (що майже відповідає сучасним даним). Також він не виявив ознак еліптичності Місяця, тобто не зафіксував систематичних відхилень місячного диска від круглої форми (хоча видимий діаметр змінюється при візуальних спостереженнях через еліптичність місячної орбіти), та підсумував, що обчислення повністю відповідають вимірюванням, зробленим за допомогою геліометра [29, 30].

Ґрунтовне дослідження Л.О. Струве викликало зацікавленість серед європейських і російських астрономів та отримало низку позитивних відгуків [31; 32, с. 293]. Він писав у 1893 р.: «Робота, про завершення якої я маю повідомити, потребувала трудомістких обчислень для виведення коефіцієнтів і розв'язання багатьох рівнянь, зважаючи на велику кількість залучених спостережень. В інших сферах моєї професійної діяльності у такі стислі терміни я б не зміг її виконати, якби, за погодженням професора Пікерінга, я не отримав кошти з фонду, пожертвуваного місіс Брюс для сприяння астрономічній роботі, щоб запросити декількох досвідчених співробітників для виконання механічних розрахунків. Тому хочу виконати приємний обов'язок і, перш за все, висловити величезну подяку за надану мені підтримку пану Пікерінгу, а також високоповажній засновниці фонду, який настільки великодушно підтримує астрономічні дослідження» Переклад з німецької автора статті. [29, с. 1].

Додамо, що для виконання цієї масштабної роботи Л.О. Струве отримав фінансову допомогу від відомої американської меценатки К. Брюс (1816-- 1900), яка жертвувала значні кошти на підтримку астрономії та надавала адресну матеріальну допомогу талановитим дослідникам. Надання таких субсидій координувалося директором Гарвардської обсерваторії Е. Пікерінгом (1846--1919); цільове призначення гранту -- оплата послуг асистентів, яких Струве найняв на період реалізації зазначеного проєкту для виконання великої кількості обчислень.

Наукові успіхи молодого астронома не залишилися непоміченими: 18 лютого 1893 р. на засіданні Російського астрономічного товариства шляхом відкритого балотування Л.О. Струве було обрано його дійсним членом [33, с. 31]. Три роки по тому ця робота Людвіга Оттовича була нагороджена товариством повною премією Государя імператора (1896) [34].

У вересні 1894 р. Л.О. Струве було призначено екстраординарним професором астрономії та геодезії Харківського університету. Людвіг Оттович очолив кафедру астрономії та університетську обсерваторію, змінивши проф. Г.В. Левицького (1852--1917), переведеного до Юр'ївського (Тартуського) університету на посаду ординарного професора.

У Харкові проф. Л.О. Струве одразу ж взяв активну участь у діяльності університетської обсерваторії. З метою збільшення точності спостережень він замовив нові інструменти (електричний годинник Ріфлера, фотометр Цель- нера), долучився до робіт зі створення плану міста Харкова (перевірив точність спостережень і виконання тріангуляції міста в 1894 році та дослідив геодезичне нівелювання між чотирма контрольними точками на його околицях) АНДіА ХНУ.. Разом із астрономом-спостерігачем М.М. Євдокимовим (1868--1941) розпочав тривалу серію спостережень за допомогою меридіанного кола Реп- сольда з метою складання каталогу 800 зодіакальних зір (усі об'єкти спостерігалися по чотири рази у кожному положенні інструмента і об'єктива) Те саме..

Влітку 1895 р. за пропозицією генерала О.А. Тілло (1839--1899), який керував нівелювальними роботами при Міністерстві шляхів сполучення, Л.О. Струве взяв участь у роботах зі з'єднання Харкова із загальною мережею точних геометричних нівелювань Військово-топографічного відділу Головного Штабу, яке здійснювалося шляхом проведення точного нівелювання між залізничними станціями Корінна Пустинь Курської губернії та Синельникове Катеринославської губернії. До цього року висота Харкова над рівнем моря була відома лише за неточним залізничним нівелюванням, а також за тригонометричними нівелюваннями, отриманими під час тріангуляційних робіт, які проводилися у Харківській губернії, а університетська обсерваторія не була з'єднана з російською нівелювальною мережею.

Нівелювальна марка, розташована на будівлі вокзалу у м. Курськ, при його перебудові була знищена, тому вимірювання висот було розпочато з найближчої до неї марки, розташованої на станції Корінна Пустинь [35, с. 35-36].

Роботи виконувалися безпосередньо Л.О. Струве, згодом до них долучився астроном-спостерігач М.М. Євдокимов. Для їх виконання Міністерством шляхів сполучення було надано інструменти і виділено фінансування; обробка даних нівелювання тривала до початку 1896 р. Те саме.

У травні 1897 р. Л.О. Струве виконав другу чергу робіт з точного нівелювання між залізничними станціями Синельникове і Корінна Пустинь (у зворотному напрямку для перевірки даних нівелювання 1895 р.). До програми нівелювання 1897 р. також увійшло визначення висот нулів водомірних рейок у тих місцях, де це можна було зробити. Після завершення робіт у різних містах на деяких кам'яних і переважно залізничних будівлях було встановлено низку чавунних нівелірних марок. Зокрема, дві з них були розташовані на території університетської астрономічної обсерваторії (велика кругла вежа і підвал для годинників) Те саме. [35, с. 54]. Зазначені чавунні нівелірні марки, закладені під керівництвом проф. Л.О. Струве у 1895 р., збереглися до сьогодні.

У фондах архіву НДІ астрономії ХНУ імені В.Н. Каразіна знаходяться документи з фрагментами листування між проф. Л.О. Струве та генералом О.А. Тілло, в яких завідувач університетської обсерваторії інформував про підсумки вимірювальних робіт, завершення обчислень нівелювання і підготовку звітів про їх виконання. Він продовжив ці роботи у 1899 р. Те саме.

Навесні 1898 р. в університетській обсерваторії розпочалися масштабні ремонтні роботи, ініційовані проф. Л.О. Струве, які вплинули на ритм наукової діяльності установи, оскільки для їх проведення було демонтовано основні інструменти. Спостереження відновилися лише через півроку після їх повернення на штатні місця Те саме..

У липні 1898 р. Л.О. Струве проводив спостереження часткового місячного затемнення за допомогою переносних інструментів, розташованих на кам'яних стовпах на відкритому повітрі. За його свідченням, роботі суттєво заважав постійний конденсат, що не сприяло виконанню спостережень [36].

Цього ж року Людвіг Оттович звернувся до правління Харківського університету з клопотанням про дозвіл на закордонне відрядження до Німеччини. Його програма передбачала відвідування низки обсерваторій, обмін досвідом з європейськими колегами, замовлення інструментів для університетської обсерваторії. Завдяки участі генерала О.А. Тілло Міністерство народної просвіти погодило відрядження, але відмовило у наданні грошової допомоги у 500 крб для покриття дорожніх витрат. Це змусило Л.О. Струве відмовитися від поїздки. Наступного року він вдруге звернувся з відповідним клопотанням, але знову без позитивного результату.

Також проф. Л.О. Струве отримав негативну відповідь від Харківського університету щодо надання фінансування для виконання обчислень результатів спостережень, здійснених за допомогою горизонтальних маятників Ре- бера -- Пашвіца за період 1893--1898 рр. Натомість правління університету підтримало інший рапорт завідувача обсерваторії щодо отримання з митниці фотографічного паперу для приладу реєстрації (фіксація даних горизонтальних маятників) без сплати мита, надавши обсерваторії посвідчення, що папір є елементом фізичного приладу Те саме.. Через це лише частину даних за період 1894--1896 рр., обробку яких Л.О. Струве виконав власноруч, було опубліковано у черговому томі «Записок імператорського Харківського університету» (1898) [37].

Згідно з архівними документами, проф. Л.О. Струве перебував у науковому та діловому листуванні зі своїм попередником на посаді завідувача університетською обсерваторією проф. Г.В. Левицьким. Зокрема, у грудні 1898 р. Левицький звернувся до Струве з проханням про працевлаштування свого учня Ф.Г Зееберга (1871--1902) на посаду асистента в обсерваторії Харківського університету. Але через різні обставини його переїзд до Харкова не відбувся. Через кілька років Зееберг взяв участь у Російській полярній експедиції Північним Льодовитим океаном на шхуні «Зоря» під керівництвом барона Е.В. Толля і трагічно загинув разом з іншими членами експедиції Те саме..

Також у грудні 1898 р. Л.О. Струве разом з астроном-спостерігачем М.М. Євдокимовим за допомогою меридіанного кола Репсольда розпочав цикл спостережень зодіакальних зір. Через кілька років на їх основі харківськими астрономами було складено каталог «Спостереження 779 зодіакальних зір за схиленням (між 1898 та 1902 рр.)» [38, с. 53].

Упродовж 1900--1901 рр. за пропозицією Головної астрономічної обсерваторії в Пулково Л.О. Струве та М.М. Євдокимов виконали частину міжнародної програми з визначення положень зір-реперів для великого навколоземного астероїда Ерос. Університетські астрономи визначили положення і власні рухи опорних зір, відносно яких вимірювалися положення астероїда. Відзначимо, що у цей період багато астрономів спостерігали Ерос, який знаходився у протистоянні, з метою вимірювання його паралакса. Важливість цих обчислень була пов'язана з проблемою визначення паралакса Сонця, оскільки цей метод (на той час) був найбільш прогресивним. У свою чергу, отримані дані дозволяли уточнити масштаби Сонячної системи [38, c. 53].

У лютому 1901 р. проф. Л.О. Струве за багаторічну науково-педагогічну діяльність було нагороджено орденом святої Анни іі ступеня [39, с. 883]. У цьому ж році він знову повертається до тематики докторської дисертації, уточнюючи числові значення постійної прецесії та власного руху Сонця і Сонячної системи. Одним із імовірних приводів для цього стали праці американського астронома С. Ньюкома, присвячені розробці теорії геліоцентричного і обертального рухів Землі, виконані наприкінці 1890-х рр., у зв'язку із якими Ньюком запропонував власне визначення прецесійних величин. Нові дані Людвіга Оттовича було опубліковано у журналі «Astronomische Nachrichten» [40, 41].

Влітку 1901 р. проф. Л.О. Струве відбув у наукове відрядження до Німеччини, про здійснення якого неодноразово клопотав у 1898--1899 рр. У Кенігсберзі він провів спільні спостереження з німецьким астрономом проф. Ф. Коном (1866--1922), ознайомився з роботою мікрометра Репсо- льда (з годинниковим механізмом) та замовив його удосконалений варіант для Харківської обсерваторії у годинникового майстра Рубуша. Також Струве відвідав астрономічні обсерваторії у Гамбурзі, Кілі, Бонні, Гейдельберзі, Мюнхені, Потсдамі та Страсбурзі, де ознайомився з їх інструментами та засобами спостережень. Крім того, у Берліні Людвіг Оттович провів результативні переговори з академіком А. Ауверсом стосовно залучення астрономічної обсерваторії Харківського університету до участі у масштабному проєкті Прусської академії наук -- створенні каталогу «Історія зоряного неба» (повного каталогу усіх зір, які спостерігалися із середини XVIII ст. до 1900 р.) [42].

Наприкінці 1901 р. проф. Л.О. Струве взяв участь у роботі одинадцятого з'їзду російських природознавців і лікарів, який проходив у Петербурзі. Під час роботи секції астрономії та геодезії він звітував про підсумки роботи астрономічної обсерваторії Харківського університету та розповів про поточні дослідження, зокрема про роботу з визначення апексу Сонячної системи [16, с. 107--108].

В університеті проф. Л.О. Струве читав лекції з різних напрямів астрономії, вищої геодезії та математики. Матеріали перших лекційних курсів із загальної та сферичної астрономії було надруковано у 1897 р., а через рік, розширені та доповнені, перевидано харківським бібліотекарем Н.А. Пар- маніним [43]. Слід зазначити, що стиль викладання його лекцій відрізнявся суворістю і послідовністю, певною педантичністю. За спогадами вихованців фізико-математичного факультету, в одній з аудиторій, де Людвіг Оттович читав лекції з астрономії, тривалий час зберігався напис, залишений його студентами: «Хто слухав професора Л.О. Струве, ім'я того збережеться у пам'яті потомства для гідної оцінки його подвигу» Переклад з російської автора статті. [2, с. 44].

При читанні лекцій Л.О. Струве цілком занурювався у викладення матеріалу. Через це одного разу з ним навіть сталася пригода, про яку студенти охоче розповідали один одному ще довгий час. Людвіг Оттович виводив на дошці кола, використовуючи руку як радіус, а плече -- як центр. Водночас лівою рукою він описував симетричне коло (або частину дуги) у повітрі. Раптом з його обох рук злетіли манжети, які полетіли у різні боки... Те саме.

За свідченням університетських колег Л.О. Струве, учні цінували його як вчителя і наукового керівника. Людвіг Оттович завжди ставився з особливою чуйністю до студентів і молодих учених, намагаючись допомогти їм у вирішенні будь-яких питань, невтомно підказуючи і пояснюючи. Про те, як саме він проводив практичні заняття в обсерваторії, сьогодні відомо зі спогадів кількох поколінь харківських астрономів. Зокрема, ознайомлюючи студентів з універсальним інструментом, проф. Л.О. Струве відкручував його окуляр і пропонував їм уважно подивитися у середину. Студенти бачили перехрестя з ниток, які у ті часи робилися з павутиння. Після чого проф. Струве розривав нитки і пропонував: «Зробіть так, як було раніше, а потім ми продовжимо» [14, c. 83].

У 1903 р. з метою реалізації домовленостей з німецькими астрономами А. Ауверсом і Ф. Рістенпартом (1868--1913), досягнутих під час його перебування у відряджені, Л.О. Струве розпочав обробку точних спостережень свого діда В.Я. Струве, отриманих за допомогою пасажного інструменту Дерптської обсерваторії у 1818--1822 рр., але досі не обчислених. Передбачалося, що ці дані увійдуть до каталогу «Історія зоряного неба». За свідченням Л.О. Струве, цей проект відбувся завдяки практичній підтримці Ф. Ріс- тенпарта, який надав додатковий спостережний матеріал, та за участі астрономів Дерптської обсерваторії проф. Г.В. Левицького та проф. К.Д. Пок- ровського (1868--1944). Його особливість полягала у тому, що обробка цих спостережень (із застосуванням сучасних методів) тривала упродовж п'яти років (з літа 1903 до початку 1908 року) [44, с. 3].

Пізніше до процесу виконання обчислень, які потребували багато сил і часу, долучився М.М. Євдокимов. Згодом результати цієї амбіційної та кро- піткої роботи було видано окремим томом «Праць астрономічної обсерваторії Юр'ївського університету» (1910) [44].

Взагалі, за спогадами сучасників, проф. Л.О. Струве дуже часто можна було побачити зайнятим обчисленнями за своїм робочим столом у кабінеті директора обсерваторії, в якому висів густий дим. Він дуже багато працював і при цьому безперервно палив цигарки Те саме..

У 1904 р. вийшов друком том «Annales de I'observatiore astronomique de I'Universitete Imperiale de Kharkov», до якого увійшли дані визначення положень зір-реперів для спостережень астероїда Ерос (за епоху 1900,0) та матеріали спостережень схилень зодіакальних зір, виконані Л.О. Струве та М.М. Євдокимовим у 1898--1902 рр. (зауважимо, що упродовж 1904--1912 рр. буде видано три томи цих спостережень) [45].

У 1905 р. проф. Л.О. Струве звернувся до правління Харківського університету з клопотанням про надання дозволу на отримання книг, рукописів та інших матеріалів, надісланих його родичами з Німеччини після смерті його батька О.В. Струве як подарунок астрономічній обсерваторії. Посилаючись на ст. 130 Статуту російських університетів, завідувач обсерваторією просив університет прийняти це поштове відправлення без перевірки цензури, без сплати мита, а також заборонити відкриття ящиків без його особистої присутності. Він зазначав: «У цьому випадку суворе дотримання вказаної статті Статуту є особливо доречним, зважаючи на те, що рукописи, при їх розбиранні, особливо персонами, не обізнаними в астрономії, можуть загубитися або бути приведені у безлад, від чого можуть втратити будь- який сенс» Переклад з російської автора статті.' АНДІА ХНУ.

Зазначимо, що основна частина документів родини Струве, які збереглися в архіві НДІ астрономії ХНУ імені В. Н. Каразіна, прибула до Харкова у період, коли члени сім'ї О.В. Струве (батька) остаточно покинули Санкт- Петербург і переїхали до Німеччини. Останньою переїхала Єва Оттівна Струве, яка і передала частину сімейного архіву до Харкова своєму братові. Відомо, що при цьому вирішувалися і питання, пов'язані з майбутнім розподілом спадщини. Проф. Л.О. Струве надав своїй сестрі Є.О. Струве всі повноваження (щодо власної частки майна), необхідні при вирішенні можливих проблем, пов'язаних із матеріальною стороною заповіту академіка О.В. Струве. У фондах архіву НДІ астрономії ХНУ імені В.Н. Каразіна зберігається засвідчена копія російськомовного перекладу «Довіреності Струве» (оригінал складений німецькою мовою) Те саме..

У зазначеній колекції архівних документів зберігся великий обсяг матеріалів, які становлять епістолярну спадщину академіків В.Я. Струве та О.В. Струве (близько 1800 листів). Переважно це листування старших поколінь династії Струве з провідними астрономами XIX ст. Найбільш ранні документи датуються 1820-ми роками. Вся кореспонденція велася німецькою мовою [46].

Зауважимо, що крім наукової роботи значну частину свого часу професор Л.О. Струве приділяв справам духовним. Це важливий момент у біографії ученого, який доповнює його психологічний портрет. З одного боку, це був астроном-науковець, прагматик-матеріаліст, з іншого -- глибоко релігійна людина. У квітні 1906 р. у євангелістсько-лютеранській громаді церкви святого Вознесіння Харкова відбулися загальні збори. На посаду голови балотувалися Л.О. Струве та професор Харківського університету Г.Ф. Шульц (1853--1908). Більшістю голосів (83 із 125) головою церковної ради було обрано Л.О. Струве [47]. Також Людвіг Оттович був постійним членом наглядових рад при навчальних закладах для німецьких дітей, створених при церкві.

Проф. Л.О. Струве займав особливе місце у церковній раді. Його університетські колеги відзначали, що він був «надзвичайно добрим, делікатним, прямим і чесним; ...дуже цільною натурою...» [9, с. 34]. Водночас він захоплювався астрологією і навіть виступав із популярними лекціями, переважно в міському Німецькому клубі. У фондах архіву НДІ астрономії ХНУ імені В.Н. Каразіна збереглися «робочі матеріали» із зображеннями астрологічних знакових малюнків, виготовленими Людвігом Оттовичем у якості ілюстративно-роздавального матеріалу для публічних виступів. Основу його тематичних лекцій склали матеріали статті «Про астрологію», опублікованої проф. Л.О. Струве у ризькому журналі «Балтійський щомісячник» («Bal- tische monatsschrift») [48].

Активну громадянську діяльність проводила і дружина проф. Л.О. Струве Єлизавета Христофорівна. У 1908 р. вона організувала «Німецьке дамське товариство» і була його головою (організація була зареєстрована за адресою Харківської астрономічної обсерваторії). Товариство проіснувало до жовтня 1914 р., коли через початок Першої світової війни його діяльність було припинено рішенням харківського губернатора [15, с. 37].

З 01 січня 1908 р. проф. Л.О. Струве переведено у чин дійсного статського радника, який надавав право на спадкове дворянство [39, с. 883].

У цьому ж році в університетській обсерваторії під його керівництвом за допомогою меридіанного кола Репсольда було розпочато масштабні спостереження приполярних зір (від 79 до 90 градусів схилення), які тривали упродовж семи років (до 1915 р.). Мета роботи -- з'ясувати кутові координати (прямих сходжень і схилень) 1407 визначених і 106 головних приполярних зір (кожна з них спостерігалася не менше чотирьох разів: у двох положеннях інструмента і двох кульмінаціях) [49, с. 8]. Загалом за цей період було проведено понад 22 тис. спостережень [2, с. 44].

Відзначимо, що до виконання спостережень проф. Л.О. Струве завжди ставився дуже відповідально: з часом цей процес став практично ритуалом, добре відомим мешканцям університетської обсерваторії. Деякі документальні свідчення про це збереглися в архіві НДІ астрономії ХНУ імені В.Н. Каразіна. Зокрема, для виконання спостережень на меридіанному колі Репсольда Людвіг Оттович приходив рівно о дев'ятій годині вечора. До цього часу в меридіанному залі завжди було підготовлено шість пляшок пива, які дисциплінована служниця приносила з пивної лавки Те саме..

У цей самий період товариством взаємодопомоги студентів-математи- ків Харківського університету було видано курси лекцій проф. Л.О. Струве із загальної астрономії та теоретичної астрономії (небесної механіки) [50, 51].

У січні 1910 р. проф. Л.О. Струве спільно зі студентом В.Г. Фесенковим за допомогою кільцевого мікрометра виконали спостереження комети Галлея; у листопаді під його керівництвом харківські астрономи досліджували повне місячне затемнення (покриття зір і затемнення кратерів). Данні цього затемнення опрацьовувалися Людвігом Оттовичем як частина робіт із визначення радіусу Місяця АНДІА ХНУ. [52]. У 1911 р. проф. Л.О. Струве було нагороджено орденом святого Володимира III ступеня, знак якого він відтоді завжди носив на піджаку [39, с. 883]. Рік по тому Людвіга Оттовича обрано деканом фізико-математичного факультету Харківського університету [7, с. 429].

Незважаючи на суттєве адміністративне навантаження, проф. Л.О. Струве продовжує активну наукову і громадську діяльність: у 1912 р. очолює будівельний комітет зі зведення нової кам'яної будівлі кірхи у Харкові Державний архів Харківської області, ф. 4, оп. 168, спр. 73, арк. 1--3., під його керівництвом у квітні університетські астрономи спостерігали часткове сонячне затемнення; тривали системні спостереження приполярних зір за допомогою меридіанного кола Репсольда; водночас Людвіг Оттович виконував велику обчислювальну роботу (опрацьовуючи значну частину хронографічних стрічок) АНДІА ХНУ..

У 1913 р. Л.О. Струве було нагороджено медаллю «У пам'ять 300-річ- чя царювання дому Романових». Вона стала другою пам'ятною відзнакою після медалі «У пам'ять царювання імператора Олександра III»; згодом він отримав звання Заслуженого професора Харківського університету (1914) [39, с. 883].

Влітку 1914 р. в університетській обсерваторії проведено цикл спеціальних спостережень з метою визначення однієї із систематичних похибок, які важко усунути, -- гнуття меридіанного кола, виконаних під керівництвом проф. Л.О. Струве [14, с. 323]. У червні розпочалася підготовка до проведення спостережень повного сонячного затемнення, яке відбулося у серпні 1914 р. Відзначимо, що спостереження цього астрономічного явища для харківських астрономів стало найбільш значною науковою подією цього періоду. Воно взагалі викликало чималий інтерес у російських астрономів, оскільки значна частина смуги його повної фази проходила безпосередньо через європейську частину Російської імперії [53].