Греки в Київському комерційному інституті: дослідження біографій студентського періоду та спроби самоорганізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

ГРЕКИ В КИЇВСЬКОМУ КОМЕРЦІЙНОМУ ІНСТИТУТІ: ДОСЛІДЖЕННЯ БІОГРАФІЙ СТУДЕНТСЬКОГО ПЕРІОДУ ТА СПРОБИ САМООРГАНІЗАЦІЇ

А.І. Чуткий

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Анотація

Дослідження побудоване в рамках вивчення студентства Київського комерційного інституту, оскільки його архів становить цінне джерело вивчення українського суспільства початку XX ст. Це обумовлено особливим демократизмом цього вишу в політиці щодо викладацьких кадрів і студентства, зокрема першістю в доступі до вищої освіти представників одразу обох статей, фактичній нівеляції станових та етно-конфесійних обмежень для абітурієнтів тощо. Як результат - його студентство являло концентрований зріз цілого суспільства українських земель, що перебували в складі Російської імперії.

У цій розвідці досліджуються документи з архіву Київського комерційного інституту, що пов'язані з навчанням у ньому греків та справою заснування ними Еллінського (грецького) земляцтва.

Ключові слова: історія України початку XX ст., грецька діаспора, національні меншини, персоналістика, студентські організації.

Abstract

Greeks in Kyiv Commercial Institute: Study of Student Period
Biographies and Self-Organization Attempts.

А. Chutkyi, Taras Shevchenko National University of Kyiv.

In our study, we focused on the Kyiv Commercial Institute, founded in the early 1900's. In Ukraine, it was the first higher education institution of economic profile with no entry restrictions due to the ethnic, gender, and even confessional indication. Also, it carried out a particular democratic policy regarding the students.

Exploration of this institution would allow making broader reconstructions and generalizations about the society of Ukraine of that time, in particular. Serving this purpose, researchers could address the Kyiv Commercial significant volume of the Institute archival records. However, this archive remains unknown to modern scholars.

In the article, we investigate the attempt of the establishment of the Hellenic (Greek) community at Kyiv Commercial Institute, as well as the student life of the representatives of the Greek community.

In the study, some archival records are introduced to the scientific circulation, for instance, about students-Greeks of Kyiv Commercial Institute and the attempts to establish their national organization in this institution. Also, they allowed us to show different aspects of the public everyday life at that time.

The purpose was to analyze archival materials to reconstruct the components of student life of the Greek community in the Kyiv Commercial Institute.

To conclude, the Hellenic (Greek) community was unable to function properly due to the small number of students-Greeks at the commercial institute. However, the draft of its statute and the very fact of attempts to create it showed a high level of consolidation and national consciousness of Greek youth. At the same time, they demonstrated an indifference towards the Russian Empire, which was especially evident in their unwillingness to serve in the military and to fight for this empire during the First World War. This characterized the majority of the students at that time and was constantly increasing, which could be explained by their poor financial situation and by the unwillingness of the authorities to address their actual needs.

To conclude, Greek students fit into the life of most studentship of that time. Also, available research on the Greek diaspora shows that the vast majority of them came from the Azov region and that the Church played a prominent role for some of them.

Keywords: the history of Ukraine at early 20th century, Greek diaspora, national minorities, personalities, student organizations.

Актуальність теми дослідження

В Україні на початку XX ст. діяла незначна кількість вищих навчальних закладів, що поєднувалося зі стрімким зростанням потягу до здобуття вищої освіти в суспільстві. Тому кожен тогочасний виш перетворювався на «суспільство в мініатюрі», внаслідок представлення в своєму студентському контингенті представників найрізноманітніших станів і груп. І особливо це стосувалося Київського комерційного інституту, внаслідок фактичної відсутності обмежень вступу до нього за становою, конфесійною, етнічною та навіть гендерною ознакою, що одразу виділяло цей виш з-поміж усіх інших і найкраще засвідчується найстрімкішими темпами зростання чисельності (при одночасній максимальній диференціації за різними ознаками) його студентського контингенту, що швидко вивело цей виш на перші позиції за загальною чисельністю студентів. Відповідно, вивчення різних груп у студентському контингенті цього вишу дають змогу робити ширші узагальнення.

У цій статті увага зосереджена на студентах цього вишу, котрі мали грецьке походження. Проте, враховуючи зазначене, на основі їх вивчення також можна поповнити дослідження з історії студентства України початку XX ст., що важливо з огляду на їх особливу роль у подальших знакових подіях громадсько-політичного життя. Також на підставі цього дослідження можна поглибити знання з історії грецької діаспори в Україні, а це важливо з огляду на той незаперечний факт, що без створення цілісної реконструкції історії етнічної палітри населення України неможлива цілісна реконструкція вітчизняної історії.

Так само актуальним є й обраний для дослідження період. Адже початок XX ст. став переломним не лише у вітчизняній, але й у світовій історії, започаткувавши власне новітній її етап.

Залучення ж раніше невідомих архівних матеріалів, що і становлять джерельну базу цього дослідження, додатково зміцнює його важливість, оскільки воно сприяє й розширенню джерельної бази з історії України.

Загальна постановка проблеми та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Ключовою метою історичної науки є створення максимально повної та об'єктивної реконструкції минулого. Модерна історична наука дійшла висновку, що найпродуктивнішим шляхом досягнення цієї мети є праця в рамках мікроісторії. Саме цей напрям дає змогу максимально реалізувати науковий потенціал кожного дослідника, бо темами їх історичних студій стають найближчі їм, а отже вони працюватимуть у їх рамках із максимальною віддачею. При цьому саме через реконструкцію повсякденного життя «не знакових» особистостей стає можливою найбільш об'єктивна та цілісна реконструкція історичного минулого, оскільки саме такі персоналії віддзеркалюють ціле суспільство. Все це відповідає обраному об'єкту дослідження, що представлений умовно кажучи «середньо- статистичними» представниками грецької громади України початку XX ст.

Формулювання гіпотези дослідження. З'ясування співвідношення студентів грецької національності до загальної кількості студентського контингенту в Київському комерційному інституті. Враховуючи нереалізованість проекту Еллінського (грецького) земляцтва студентів Київського комерційного інституту і відсутність антигрецької складової в політиці Російської імперії, логічно припускати причиною такого стану справ малу кількість греків серед студентства цього вишу. Проте це потребує перевірки.

Також, враховуючи обраний для дослідження об'єкт, що є груповим, адже представлений групою виявлених особових справ студентів-греків Київського комерційного інституту, планувалося з'ясувати характерні риси цього збірного «образу», зокрема: географічну прив'язку місця походження, станову належність, матеріальний рівень і, за можливості, ступінь лояльності до імперії та рівень національної самосвідомості, оскільки останнє є особливо цікавим. А, беручи до уваги факт нерозривного зв'язку мікро- та макро-історичних студій, потрібно було зіставити отримані дані з тим, що відомо про студентство Києва та грецьку громаду України початку XX ст. аби зрозуміти їх контекстуальність або відмінність від наявних напрацювань у цих широших контекстах історичної нарації. Лише в такому випадку можна було зрозуміти і те, наскільки студенти-греки були в контексті студентського життя, ставлення до імперської влади й «місця під сонцем», властивого для представників інших етносів.

Аналіз історіографічної бази даної проблеми. Оскільки дослідження перебуває в рамках мікроісторичних студій (досліджуються окремі студенти-греки конкретного вишу початку XX ст.), але з логічним включенням отриманих результатів у загальноісторичний контекст (у рамках історії студентства Києва та грецької громади в Україні початку XX ст.), то з метою підтвердження чи спростування загальноприйнятої схеми у відповідних широких контекстах, до історіографії цього дослідження включено праці, присвячені історії студентства і навіть Києва початку XX ст. - як першому і ключовому в рамках цього дослідження рівню узагальнення. А також праці з історії грецької діаспори в Україні початку XX ст., що становить другий рівень узагальнення.

Першочергова роль належить дослідженням з історії найстаріших державних київських вишів - Університету св. Володимира та Політехнічного інституту, а також приватних вишів, зокрема й Київського комерційного інституту, в стінах якого навчалися досліджувані в цій розвідці студенти-греки та планувалося створити Еллінське земляцтво.

Дореволюційні дослідники вищої школи більше цікавились аспектами морального плану, соціальною структурою та подавали узагальнену інформацію по студентству (Милюков, П. 1902, с. 788-800).

Так само й історіографія радянського періоду (при вивченні київських вишів) не приділяла уваги національному аспекту студентського середовища, натомість віддаючи перевагу участі студентства в політичних рухах (Жмудський, О. З., відп. ред. 1959)¹, що мало місце й у випадку загальних досліджень з історії вищої школи (Полянская, Л. 1958; Щетинина, Г 1987; Яковлев, В. 1972 та ін.).

Модерна вітчизняна історіографія зробила значний прорив у вивченні студентства. Зокрема, було поглиблено дискурс вивчення історії повсякденного життя студентства та місця студентства в суспільстві початку XX ст. (Кругляк, М. 2011, 2012, 2015; Посохов, І. 2013). Однак у площині етнічної ідентифікації тут знову переважають пошуки в рамках зазначених етносів та з додаванням українських організацій студентства (Губерський, Л. В., гол. ред. 2019, с. 301-311; Кобченко, К. 2007; Лиховодов, В. І. та ін. 2007) Киевский университет. Документы и материалы. 1834-1984 / Ред. коллегия М. У Белый и др. 1984. Alma mater. Університет Св. Володимира напередодні та в добу Української революції 19171920. Матеріали, документи, спогади / Короткий В. А., Ульяновський В. І. (упоряд.). Київ, 2000. Кн. 1. С. 115-130, 403-440, 552-565, 579-646; З іменем Святого Володимира. Київський університет у документах, матеріалах та спогадах сучасників / Короткий В. А., Ульяновський В. І. (упоряд.). Київ, 1994. С. 321-380., що є характерним і для досліджень студентства інших міст України початку XX ст. (Самойленко, Г. В. & Самойленко, О. Г 2005, с. 159-181) Харківський університет XIX -- початку XX століття у спогадах його професорів та вихованців: У 2 т. Т. 2 / Уклад.: Б. П. Зайцев, В. Ю. Іваненко, В. І. Фадєєв, С. М. Пуделко, Б. К. Мигаль, С. І. Посохов. Харків: Сага. 2010, с. 304-316, 324-412; Історія Одеського університету (1865-2000) / Л. О. Ануфрієв [та ін.]; голов. ред. В. А. Сминтина. Одеса: Астропринт, 2000.. Це ж саме стосувалось і еміграційних видань, які прямо пов'язувалися з історією студентства Києва початку XX ст. (Спекторский, Е. 1935; Спекторский, Е. 2007) або ж їх написали особи, що залишили згадки про своє навчання в досліджуваний період (Ковалевський, М. 1960).

З-поміж закордонних видань, що стосуються студентства досліджуваного періоду (щоправда, в контексті Російської імперії загалом) особливу цінність становлять праці А. Іванова (Иванов, А. 1991, 1999, 2001).

Безперечно, особлива роль належить дослідженням, присвяченим власне історії Київського комерційного інституту. Проте вони є вкрай незначними (Міхневич, Л. 2011), оскільки цей виш досі залишається несправедливо обійденим увагою дослідників. Натомість він дає змогу отримати цінний матеріал внаслідок особливої строкатості свого студентського контингенту, що забезпечує різноплановий і багатий матеріал з історії вищої школи (що й засвідчили розвідки А. Чуткого (Чуткий, А. 2008, 2010, 2011, 20136, 2013 а, с. 95-104, 204-246, 302-304)) і водночас дає змогу «виводити» на узагальнення, що стосувались оцінки населення України загалом.

Зазначу, що складність з вичленуванням з-поміж студентів представників інших етносів зумовлена домінуванням їх градації в офіційній імперській статистиці за конфесійною ознакою. І тут Київський комерційний інститут дає поживний ґрунт для досліджень у цьому напрямі, також і завдяки діяльності в його стінах різних студентських земляцтв, сформованих зокрема й за національним принципом.

Праці з історії Києва залучались, аби зрозуміти відповідність отриманих у результаті цього дослідження результатів до загальної ситуації в освіті та етнічній структури його населення (Касименко, О. К., гл. ред. 1984, с. 316-317). Такі дослідження радянської доби висвітлювали виключно загальну чисельність та максимум - соціальну структуру населення міста. Модерні серед них (Диса, К. & Бетлій, О. & Мартинюк, О., ред. 2016; Кала- кура, О. 2007, с. 99-113; Кальницький, М. 2012, 2014; Ковалинский, В. 1998; Коженьовський, М. 2015; Лисевич, І. 1997; Макаров, А. 2005, с. 330-421; Палладіна, Т 2002, с. 48-60 та ін.) віддали належну увагу історії повсякдення, зокрема київського учнівства та студентства початку XX ст. Проте в них увага зосереджена головно на титульному етносі, а також на поляках і євреях.

Відповідно, враховуючи зосередження в цьому дослідженні уваги на студентах-греках, було залучено низку праць з історії грецької меншини в Україні (Араджиони, М. 1999; Гедьо, А. 2001; Терентєва, Н. 1999, 2004, с. 189; Якубова, Л. 1999) Греки на українських теренах: Нариси з етнічної історії. Документи, матеріали, карти. Київ, 2000; Греки Одессы: именной указатель по метрическим книгам Одесской Греческой Свято-Троицкой церкви. Ч. VI: 1907-1920 / Авт. и составит.: Л. Г Белоусова, А. В. Мартыненко, А. М. Паниван, М. Г. Батурина, А. Е. Бух; Ред. кол.: Ниточко И. И., Парадисопулос С., Белоусова Л. Г. Одесса, 2009.. Вони є фундаментальними і створюють загальну картину життя греків в Україні, зокрема засвідчують їх зосередження на Маріупольщині, а також у низці великих міст України, зокрема й Києві. Проте, враховуючи зазначену меншу «розкрученість» теми цієї національної меншини в історії України, вона залишає більший простір для подальшої роботи дослідників. Це засвідчується й невідомістю досліджуваного в цій розвідці Еллінського земляцтва студентів Київського комерційного інституту, а тим більше - студентів-греків цього вишу, зокрема в працях, що висвітлювали історію греків у Києві початку XX ст. (Терен- тьєва, Н. & Балабанов, К. 2008, с. 238-260). Як виняток, можна зазначити, що з-поміж виявлених студентів-греків Київського комерційного інституту увагу дослідників привернула постать С. Ялі, враховуючи помітну роль цієї особи у грецькому культурному відродженні в Україні 1920-х рр. (Лебедева, В. П. & Узбек, Е. А.& Дзюбенко, Н. А. 2009, с. 228-280).

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується дана стаття (наукова новизна дослідження). Історія грецької діаспори в Україні доволі ґрунтовно розроблена, що створює враження вичерпаності цієї теми досліджень. Проте виявлення справи Еллінського (грецького) земляцтва студентів Київського комерційного інституту та особових справ студентів-греків, що навчались у цьому виші та раніше не досліджувалися, дає підстави вести мову про можливість подальшої роботи в цій сфері та змушує вивчати цей комплекс архівних документів. Так само виявлені документи сприяють поповненню знань з історії студентства в Україні початку XX ст. і становища тогочасного суспільства загалом.

Джерельною базою дослідження став комплекс документальних матеріалів з архіву Київського комерційного інституту Державний архів м. Києва (Держархів м. Києва). Ф. 153., що нині зберігаються в Державному архіві м. Києва. Він складається зі справи про те, як студенти цього вишу заснували Еллінське (грецьке) земляцтво, а також із особових справ студентів-греків, котрі навчались у цьому інституті на початку XX ст. Архівна справа Еллінського земляцтва цього вишу незначна за обсягом, але дає можливість проаналізувати мету та завдання цієї організації, а отже й те, чого прагнули студенти-греки, плануючи її створення, що дає змогу зрозуміти міру їхньої національної самосвідомості та консолідованості на національному ґрунті.

Особові справи студентів-греків цього вишу є само скромні за обсягом, але складаються з різних документів, що дають змогу з'ясувати, звідки вони походили, де здобули середню освіту і до якого суспільного стану належали, а також сприяють у реконструкції студентського періоду їх життя.

Допоміжну роль відіграють справи інших земляцтв, які створили студенти цього вишу, взяті для з'ясування відповідності (чи винятковості) студентів-греків Київського комерційного інституту загальній тенденції в настроях етнічних груп у середовищі студентів цього вишу. Також залучено й загальні дані зі студентського анкетування, проведеного за ініціативи викладача Київського комерційного інституту О. О. Русова серед студентів різних київських вишів 1913 р., що дає змогу зіставляти одиничні особові дані з загальною статистикою.

Методологія дослідження заснована на принципах, якими керуються сучасна мікроісторія й історична наука загалом. Ключовими є принципи науковості та об'єктивності, а також інші загальнонаукові й спеціально-наукові методи, зокрема синтезу, індукції, порівняльний тощо.

Метою дослідження було введення до наукового обігу комплексу архівних джерел, що стосуються конкретних представників грецької діаспори в Україні початку XX ст. в період їх навчання в Київському комерційному інституті, а також спроби їх інституалізації в рамках цього вишу шляхом створення власного земляцтва. А, враховуючи «незнаковість» цих студентів-греків (а отже й їх типовість для ширшого загалу), за мету також поставлено крізь призму їх біографій студентського періоду з'ясувати, наскільки вони були контекстуальні тогочасному студентству Києва.

Виклад основного матеріалу дослідження

Справа Еллінського (грецького) земляцтва, виявлена в архіві Київського комерційного інституту, який нині зберігається в Державному архіві м. Києва, є нетиповою за вкрай стислим обсягом - 6 аркушів проти десятків аркушів у аналогічних справах із архіву цього інституту. Наприклад, в архівній справі Каси взаємодопомоги студентів-вірмен Київського комерційного інституту нараховується понад 30 аркушів і вони засвідчують її роботу в 1910-1914 рр.¹ А Бессарабське земляцтво студентів Київського комерційного інституту взагалі діяло з 1908 по 1914 р. і так само має солідну архівну справу Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 150. Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 9; 882.; аналогічно й Прибалтійське земляцтво (архівна справа якого перевалює за 100 аркушів) Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 10.. Так само тривалою була діяльність і значно більшими за обсягом, порівняно зі справою Еллінського земляцтва, були справи Української громади, Кавказького земляцтва, Гуртка любителів грузинської культури (наукового гуртка студентів-грузинів), Польського гуртка Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 8, 53, 58, 482, 147.. Аналогічною була ситуація й зі студентськими земляцтвами, створеними не за етнічним, а за територіальним принципом: Катеринославським, Воронізьким, Донським, Єлизаветградським, Волинським Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 52, 56, 136, 137, 324. та багатьма ін. І лише архівна справа Наукового гуртка студентів-осетинів є співмірною за обсягом Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 483. зі справою Еллінського земляцтва. Такий обсяг справи Наукового гуртка студентів-осетинів обумовлений тим, що ця організація не почала діяльності, тому відсутня в переліках затверджених студентських організацій Київського комерційного інституту Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 47. Арк. 1; Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 134; Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 320. Арк. 1-3; Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 664; Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 881.. Це можна пояснити у випадку Наукового гуртка студентів-осетинів певними політичними моментами (так само як і у випадку Гуртка з вивчення єврейської культури, який ініціативна група студентів цього вишу планувала створити в грудні 1909 р. Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 59. і який закономірно не міг бути дозволений за умов розгулу антисемітської кампанії). Проте у випадку Еллінського (грецького) земляцтва заборонних політичних мотивів не було. Тож тут, вочевидь, далися взнаки інші фактори, ймовірно - відсутність необхідної кількості членів-засновників, котрих мало бути не менше, ніж 20. Принаймні, такою була доля ініціативи зі створення Мінського земляцтва, яке в принципі не мало нічого політичного, але не було реалізоване через те, що його ініціювало лише 3 особи¹. Отже, перший висновок, який напрошується за аналогією, це те, що студентів-греків (або активних з-поміж них) серед студентів Київського комерційного інституту виявилося недостатньо. Цей висновок почасти засвідчується й наскрізним вивченням усіх описів фонду Київського комерційного інституту в Державному архіві м. Києва, де зберігаються особові справи студентів, котрі навчались у цьому інституті. Щоправда, здійснено це переважно на підставі етнічної «прив'язки» за прізвищем, бо загальна кількість особових справ студентів, що відклалися в архіві Київського комерційного інституту, становить майже 26000 одиниць, тому закономірно одному досліднику неможливо їх наскрізно опрацювати.

Тим не менше, сам факт ініціювання створення Еллінського (грецького) земляцтва засвідчував присутність з-поміж студентів Київського комерційного інституту греків. А аналіз змісту статуту цього земляцтва дав змогу «проявити» цілі, які ставили ці особи, засновуючи Еллінське (грецьке) земляцтво, а також і саме ініціювання його створення в хронологічній послідовності.

Заяву з проханням затвердити статут Еллінського (грецького) земляцтва спрямували директору Київського комерційного інституту шість студентів цього вишу 11 лютого 1912 р. Це Василь Папа-Михайлов, Георгій Костоманов-Ніколаєв, Георгій Константинов, Харлампій Емпоропуло, Харлампій Харлампов-Попандопуло, Захарій Катенжи Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 320. Арк. 26. Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 480. Арк. 1.. Друге подання такого самого змісту датоване 26 лютого 1912 р. вже з підписами вісьмох осіб (окрім названих додалися ще Костянтин Стреміаді та Харлампій Харлампов) Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 480. Арк. 2.. Це подання, як видно з дати прослуховування його в правлінні інституту, відбулося 12 березня 1912 р., з допискою, що один з ініціаторів створення Еллінського земляцтва отримав назад документи 4 грудня 1912 р. Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 480. Арк. 1., а отже воно не було затверджене і не розпочало діяльності.

У першу чергу привертає увагу сама назва цієї організації - вона засвідчує чітку національну ідентифікацію грецької молоді початку XX ст., що мешкала у межах Російської імперії. Але водночас і апеляцію до давнього періоду грецької історії, що за умов вже понад півстолітнього відновлення грецької державності мало вигляд певного анахронізму.

Більшу цікавість становить власне зміст проекту статуту Еллінського (грецького) земляцтва. Відповідно до першого розділу цього документа, Еллінське земляцтво складалося лише «з дійсних членів», до яких належали «виключно слухачі інституту греки» Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 480. Арк. 3.. Етнічна належність, як виключна підстава для членства в цьому земляцтві, одразу ж виводила його з розряду сформованих за регіональним принципом і відносила до менш численних суто етнічних студентських земляцтв, якими були тільки земляцтва низки кавказьких етносів, українців (громада) й поляків. Хоча навіть у цих земляцтвах етнічна належність не завжди була визначальною для набуття членства в них. Наприклад, у випадку Гуртка польської молоді студентів цього вишу ознака етнічної належності, як обов'язкова умова для набуття членства в ньому, не була прописана прямо¹. І лише в Кавказькому гуртку студентів Київського комерційного інституту національна належність була ключовим чинником для права на членство². Натомість у більшості інших студентських земляцтв Київського комерційного інституту такою підставою могло виступати не тільки національне походження, але й тимчасове проживання або навчання у відповідній землі, як це було, наприклад, у випадку Бессарабського земляцтва³.

Цим особливим акцентом на етнічному моменті пояснюється й відсутність у складі Еллінського (грецького) земляцтва почесних членів, оскільки до таких могла належати, відповідно до усталеної практики, будь-яка особа, що внесла одноразово якусь більшу суму чи в іншій спосіб допомогла земляцтву⁴. Серед тогочасної грецької громади Києва були заможні особи, але вони, вочевидь, зосереджувалися на підтримці в межах місцевої (київської) грецької громади й банально не могли бути обізнаними з планами групи грецьких юнаків, котрі ще й походили не з Києва (як буде показано далі), заснувати в місті свою організацію. До того ж приблизно в той самий час, після нетривалої діяльності, припинило діяльність Грецьке благодійне товариство, яке заснувала місцева грецька громада (Терентьєва, Н. & Балабанов, К. 2008, с. 259), що могло свідчити про скромні можливості місцевої грецької громади. Що ж до підтримки з боку решти населення Києва, то така вузько спрямована (в етнічній площині) організація взагалі не становила жодного інтересу. Тобто на зовнішню підтримку цій малочисленній групі серед студентів Київського комерційного інституту не доводилося розраховувати, що теж підважувало шанси на її утвердження.

Повертаючись до змісту першого розділу статуту Еллінського (грецького) земляцтва студентів Київського комерційного інституту, зазначимо, що згідно з п. 2 цього розділу йшлося про щомісячні внески дійсних членів земляцтва у сумі «мінімум 25 коп.»⁵. Це теж було типовою рисою для інших земляцтв цього вишу і належало до середнього розміру членських внесків по них - зазвичай вони коливались у межах від 10 до 50 коп.⁶, хоча мали місце і позначення «посильного внеску». Відповідно, й статки членів Еллінського (грецького) земляцтва були середніми на рівні доходів більшості студентів цього вишу. А більшість останніх характеризувались як малозабезпечені.

Пункти 3-5 розділу І присвячено порядку вступу і виходу з земляцтваФ. 153. Оп. 8. Спр. 883. Арк. 2 зв. Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 881. Арк. 26 зв. Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 480. Арк. 3., що були доволі стандартні й для решти земляцтв цього вишу.

ІІ-IV розділи проекту статуту Еллінського (грецького) земляцтва студентів Київського комерційного інституту, так само як і у випадку інших земляцтв цього вишу, мали стандартний зміст: присвячувалися коштам (що складалися з внесків самих членів, а також прибутків від різних заходів та випадкових пожертв), управлінню й керівництву земляцтва (останнє складалося з голови, секретаря, котрий одночасно виконував і обов'язки бібліотекаря, касира та кандидата) Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 480. Арк. 3-4.. Відмінність тут полягала в тому, що низка земляцтв цього вишу не мали бібліотекаря або ж це була окрема виборна особа; а також інші земляцтва зазвичай мали товариша голови й двох кандидатів Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 321. Арк. 13; Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 478. Арк. 4 зв.. Таке ущільнення складу керівництва, вочевидь, випливало з обмеженої кількості осіб (водночас засвідчуючи це припущення), котрі планували утворити Еллінське земляцтво: їх було всього шість, тож кооптування до керівництва чотирьох із них уже зводило майже весь склад ініціативної групи до керівництва планованого Еллінського земляцтва.

Розділи V-VI проекту статуту Еллінського (грецького) земляцтва стосувалися ревізійної комісії та каси (поділяючи капітал на основний, запасний, позичковий і бібліотечний), з найбільшою деталізацією порядку отримання й повернення позик Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 480. Арк. 4-5.. Останнє засвідчує, що одним із важливих завдань створення земляцтв була матеріальна взаємодопомога студентів. Це мало місце і в інших аналогічних випадках (Чуткий, А. 2013, с. 226-230) та пояснювалося скрутним матеріальним становищем значної частини студентства Києва (Губерський, Л. В., гол. ред. 2019, с. 226-228, 302) Харківський університет XIX -- початку XX століття у спогадах його професорів та вихованців: У 2 т. Т. 2 / Уклад.: Б. П. Зайцев, В. Ю. Іваненко, В. І. Фадєєв, С. М. Пуделко, Б. К. Мигаль, С. І. Посохов. Харків: Сага, 2010. С. 385-388., а, як засвідчують загальні дослідження, характеризувало й інші подібні організації та студентство загалом (Иванов, А. 1991, 2001, 2002; Кругляк, М. 2011, 2015). Так, згідно зі студентським анкетуванням, проведеним у київських вишах 1913 р., 72% опитаних зазначили, що мали місячний бюджет до 30 руб. Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 9. Ч. ІІ. Спр. 66. Арк. 20., що було доволі скромно, а, враховуючи ще й необхідність сплачувати за навчання, ставило їх за межу бідності. Також економічна спрямованість відповідала дозволеному формату студентських організацій¹, що теж обумовлювало прописування відповідних положень у статутах студентських організацій того часу. Окрім цього, тотожність положень статутів різних земляцтв засвідчує добру обізнаність студентів-греків із ними, як і загалом тісне спілкування поміж різними етнічними групами студентів Київського комерційного інституту. А отже, вони не становили ізольованої групи, що досягалося також і за рахунок їх володіння офіційною мовою імперії, сприйняттям панівних норм спілкування в студентському середовищі тощо, тобто засвідчувало і певний корпоративний дух, властивий тогочасному студентству. Останнє положення підтверджується висновками модерних досліджень із цієї теми (Иванов, А. 2004; Кругляк, М. 2015; Посохов, І. 2013 та ін.).

Оскільки на цьому зміст справи Еллінського (грецького) земляцтва вичерпується, пропонуємо аналіз виявлених особових справ студентів-греків Київського комерційного інституту, бо частина з них належали до ініціаторів його заснування і загалом ці матеріали вписуються в рамки даного дослідження.

Так, в архіві Київського комерційного інституту вдалося віднайти особову справу студента цього вишу Василя Папа-Михайлова, котрий значився першим у списку ініціаторів заснування Еллінського (грецького) земляцтва студентів цього вишу. Він, як засвідчують документи цієї архівної справи, народився 30 січня 1885 р. в родині православного священика з Карської області й на момент вступу до інституту мешкав у с. Арам-Вартан Карського повіту Карської обл. Тимчасові правила організації студентських інституцій у вищих навчальних закладах Міністерства народної освіти (Університет Святого Володимира: студентське життя 1834-1917: зб. док. / упоряд. В. А. Короткого, за ред. Л. В. Губерського. Київ : Київський університет, 2014. С. 324.. Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 7. Спр. 1444. Арк. 8. Середню освіту здобув у Тифліській духовній семінарії в 1902-1909 рр., при оцінках «3» і «4» та відмінній поведінці Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 7. Спр. 1444. Арк. 4.. З копії формулярного списку про службу його батька довідуємося, що останній народився 1853 р., освіту здобув у Аргіопільському грецькому училищі, з 1873 р. перебував на священицькій службі й «у 1883 р. за власним бажанням пересаливая з Туреччини до Карської області» Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 7. Спр. 1444. Арк. 14 зв.. Також у батьківській родині, окрім Василя, зазначені діти: Перикл (30 років), Христина (28 років) та Михайло (20 років) Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 7. Спр. 1444. Арк. 15.. Тож навіть на прикладі імен дітей бачимо еволюцію від типово грецьких до більш властивих російській православній традиції після переїзду цієї грецької родини до Російської імперії, що можна розглядати як підкорення нормам останньої, а отже й відповідний тиск імперії.

Наприкінці липня 1909 р. В. Папа-Михайлов подав заяву з проханням про зарахування студентом Київського комерційного інституту Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 7. Спр. 1444. Арк. 3.. Цікаво, що з-поміж документів, які він подав, окрім традиційних для того часу, була й довідка про віспощеплення¹. Останнє є актуальним у сучасній ситуації, адже він походив із регіону, де епідемії віспи були поширеним явищем і були подолані саме завдяки масовій вакцинації. Тож тут ми, через цей приклад (що засвідчується й іншими прикладами серед студентів, котрі походили з південних регіонів Російської імперії - наприклад, вихідця з Грузії М. Капа- надзе²) так би мовити «присутні» на початковій стадії активної боротьби з віспою, що зрештою завершилася перемогою. А це змушує до відповідних роздумів у контексті поточної ситуації з пандемією COVID-19 та знову підтверджує величезну актуальність історичної інформації для вироблення правильних стратегічних рішень у сьогоденні.

Також іще до завершення процедури зарахування В. Папа-Михайлов прохав керівництво вишу «поклопотатися перед ким потрібно» про подальше відтермінування військового призову, тобто не бажав переривати навчання задля військової служби в імперських військах. Проте зовсім інакше склалося, коли допомоги потребувала його батьківщина. Так, 8 жовтня 1912 р. датоване посвідчення, видане В. Папа-Михайлову з канцелярії інституту щодо його виїзду за кордон до 1 вересня 1913 р. Із подальших документів довідуємося, що він мав за мету виїхати для участі в Балканській війні на боці Греції. Щоправда, скористатися дозволом на виїзд він не зміг «внаслідок припинення тоді прийому волонтерів Еллінським урядом»⁵ і продовжив навчання. Цей пасаж показує як міру патріотизму конкретного грека, відірваного від Батьківщини, так і політичні обставини й міру підтримки Греції в тій війні з боку Російської імперії, внаслідок мовчазної згоди на набір добровольців у межах імперії для війни на Балканах на боці цієї держави. Водночас цей приклад разюче контрастував із масовим небажанням представників різних етносів (навіть титульного) Російської імперії захищати її в умовах Першої світової війни (Чуткий, А. 2018, 2019). Те саме стосувалося й В. Папа-Михайлова, отже, він не мав патріотичних почуттів до Російської імперії. Зокрема, він і надалі клопотався про подальше відтермінування призову в зв'язку з неможливістю закінчити інститут в установлені терміни «внаслідок матеріальної неспроможності».

У період навчання в інституті В. Папа-Михайлов належав до матеріально незабезпечених студентів, що засвідчується його поданнями на звільнення від плати за навчання. З них довідуємося, що він орендував у Києві кімнату за 6 руб. на місяць, харчувався в студентській їдальні за 4,5 руб., а загальний місячний бюджет оцінив у 14 руб. - мізерна сума. З-поміж джерел

надходжень коштів відзначено 12-15 руб. від батька з припискою, що сам В. Папа-Михайлов ніякої роботи не мав і що «прийме будь-яке зайняття»¹. Відповідно доходи майже дорівнювали витратам, що не залишало можливості ще й для оплати навчання.

У травні - червні 1913 р. В. Папа-Михайлов склав випускні екзамени і йому присвоїли звання кандидата економічних наук другого розряду², тобто диплом без відзнаки.

Останній документ (за хронологією) з його особової справи в архіві інституту датовано лютим 1916 р. Це супровідний лист до Кавказького відділення Селянського поземельного бланку в Катеринодарі, де В. Папа-Михайлов працював на посаді помічника бухгалтера першого розряду, з проханням передати йому диплом про закінчення інституту, що було задоволено³. Відповідно, військового призову він зміг уникнути навіть за умов Першої світової війни, тобто за Росію він воювати не бажав, а потрапити до Греції тоді було неможливо внаслідок її відрізаності від Російської імперії Османською та Австро- Угорською імперіями, а також Болгарією, які належали до ворожого табору.

У серпні 1908 р., тобто наприкінці другого року функціонування цього вишу і буквально зразу ж після його реорганізації на повноцінний виш, заяву про вступ до Київського комерційного інституту подав іще один із ініціаторів заснування Еллінського земляцтва - Георгій Константинов. При цьому він зазначив своєю адресою с. Мангуп Маріупольського пов. Катеринославської губ.⁴ Копія метричного витягу засвідчує, що він народився 1 листопада 1888 р. у с. Чердакли в родині місцевого православного священика, а хресними батьками були представники місцевої грецької громади⁵. Копія формулярного списку про службу його батька засвідчує, що останній народився 1841 р. так само в родині православного священика в с. Мангуп, освіту здобув у Катеринославській духовній семінарії, з якої був звільнений через хворобу, а з 1862 р. займав священицькі посади в Маріупольському повіті (з 1881 р. у с. Чердакли) і що він мав п'ятеро дітей: Михайла, Олімпіаду, Євфимію, Клеопатру та Василя⁶. Отже, його діти мали типові як для Російської імперії, так і для його історичної батьківщини імена, що теж показово, засвідчуючи збережений рівень національної самосвідомості, навіть попри нав'язування канонів з боку імперії.

Зі свідоцтва Катеринославської духовної семінарії довідуємося, що з 1903 по 1908 рр. Г Константинов навчався в цій семінарії. При цьому з усіх предметів отримав «3» та «4» і лише з поведінки та церковного співу - «5».

Навесні 1910 р. Г. Константинов мав відбувати військову повинність. Натомість він порушив клопотання про відтермінування призову до кінця навчання, що було задоволено¹. При цьому у відповіді Маріупольського волосного правління зазначалося, що він працював у службі зборів Катеринославської залізниці в м. Катеринославі Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 2. Спр. 98. Арк. 8. Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 2. Спр. 98. Арк. 7 зв.. Останній факт згодом сам Г Константинов пояснив матеріальною скрутою і як наслідок - необхідністю підробітків Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 2. Спр. 98. Арк. 18..

3 липня 1910 р. Г Константинов звернувся до директора інституту з проханням про відрахування у зв'язку з відсутністю засобів для оплати за навчання і прохав надіслати всі його документи до Катеринослава, де він працював у відділі зборів місцевої залізниці Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 2. Спр. 98. Арк. 9.. У липні - серпні 1910 р. він листувався з інститутом щодо надання посвідчення про те, що він був студентом цього вишу Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 2. Спр. 98. Арк. 12-15.. Однак уже 16 серпня 1910 р. Г Константинов звернувся до директора інституту з проханням про поновлення серед студентів Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 2. Спр. 98. Арк. 16.. Це прохання було задоволено і він повернувся на третій курс інституту.

Наприкінці квітня 1911 р. Г. Константинов отримав від інституту посвідчення «для підшукання ... посади в одному з управлінь російської залізниці на літні місяці» Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 2. Спр. 98. Арк. 20 зв.. Це, як і минулого року, пояснювалося його скрутним матеріальним становищем і як наслідок - пошуком підробітків на час літніх канікул, тобто зі збереженням місця дійсного студента.

Матеріальна скрута на загал була характерною рисою студентів Київського комерційного інституту, що засвідчується не лише відповідними документами з багатьох особових справ, але й наявністю в архіві цієї установи окремих справ, що складаються з численних заяв із проханнями про пільги в сплаті за навчання Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 38, 122, 303.. Варто зазначити, що матеріальна скрута характеризувала студентство тогочасного Києва загалом, що засвідчують дані згаданого студентського анкетування 1913 р. Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 9. Ч. ІІ. Спр. 66. Арк. 20. Була матеріальна незабезпеченість характерною рисою і студентства Російської імперії початку XX ст., що засвідчують відповідні дослідження (Иванов, А. 1999, 2001, 2002; Кругляк, М. 2011, 2015; Посохов, І. 2013).

У випадку ж Г Константинова скрутне матеріальне становище засвідчується його подальшими зверненнями до директора і правління Київського комерційного інституту з проханнями про пільги у сплаті за навчання. Так, уже у вересні 1911 р. він прохав раду професорів інституту звільнити його від плати за навчання в поточному семестрі. При цьому Г Константинов пояснював, що не може отримати грошей із дому, бо мати вдова і на її утриманні перебуває донька «зовсім не прилаштована до життя та непрацездатна», а дві інші його сестри працюють земськими вчительками «і отримуючи незначну зарплату (одна 26, інша - 34) мусять утримувати хвору матір з сестрою; за такого бюджету зовсім неможливо уділити щось мені, що й змушує мене, що існує ледь-ледь на засоби від уроків, звернутися з таким проханням»¹. Отже, з цього прохання ми довідуємося, що й Г. Константинов, як і багато інших матеріально незабезпечених студентів, знаходив вихід у репетиторстві, що підтверджується й узагальненими даними студентського анкетування 1913 р. Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 2. Спр. 98. Арк. 22. Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 9. Ч. ІІ. Спр. 66. Арк. 20. Але він чомусь приховав інформацію про матеріальне становище двох старших братів, про яких довідуємося з наведеного послужного списку його батька. Проте подання Г Константинов підкріпив можливістю підтвердження цих даних з боку Катеринославського земляцтва, у складі якого він перебував Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 2. Спр. 98. Арк. 22..

Цікаву інформацію про матеріальний аспект життя тогочасного студентства містить і бланк, що супроводжував це прохання. В ньому, зокрема, зазначено, що Г. Константинов: 1) винаймав у Києві квартиру «разом з товаришем», кожен з них платив по 6,5 руб. на місяць; 2) харчувався в студентській їдальні й платив за обід 3-5 руб. на місяць, що було мінімальним із виявлених розмірів витрат на харчування; 3) прибутки становили 7 і 8 руб. за два уроки Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 2. Спр. 98. Арк. 23.. Зазначу, що у відповідь на це прохання Г Константинов отримав лише зменшення розміру плати за семестр на 15 руб. Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 2. Спр. 98. Арк. 22., тобто менше, ніж на третину від загальної суми, необхідної для сплати за навчання за семестр (Чуткий, А. 2013а, с. 210).

У лютому 1912 р. Г Константинов звернувся з черговим проханням про звільнення від плати за навчання в повному обсязі, але й цього разу домігся лише її зменшення, щоправда, вже на 25 руб. Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 2. Спр. 98. Арк. 24. У поясненні до цього прохання наводилися ті самі аргументи, хіба що показано на 2 руб. більший за торішній розмір окладу, який отримували його сестри за працю земськими вчительками Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 2. Спр. 98. Арк. 24 зв.. А щодо витрат, то з 6,5 до 6 руб. він зменшив платню за квартиру, плюс 5,5 руб. витрачав на харчування в їдальні Собченка «на обіди» Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 2. Спр. 98. Арк. 131.. Останнє формулювання присутнє в усіх інших подібних бланках, будучи закріпленим і в самій його формі, що засвідчує усталену практику, відповідно до якої основним прийомом їжі для студентства був обід, тоді як сніданок і вечеря часто зводилися до пиття чаю чи кави з хлібом чи й без нього. З-поміж джерел доходів знову зазначено «урок» (тепер один, що було типовим за умов великої конкуренції в цій сфері) та «переписування», за що він отримував по 8 руб. на місяць. Зазначу, що конкуренція серед студентів у репетиторстві була така потужна, що іноді про неї казали відкрито як про добре відомий факт. Наприклад, інший студент Київського комерційного інституту Є. Осипов, подаючи 1912 р. прохання про звільнення від плати за навчання, зазначав: «Знайти у Києві уроки, які б забезпечили мене, я не мав можливості, за відсутності знайомств та сильної конкуренції».

Повертаючись до особи Г Константинова зазначу, що в квітні 1912 р. він повторив прохання списати з нього решту плати за семестр, бо міг сплатити замість 30 руб. лише 10 руб., а решту - у вересні, що було задоволено.

У січні 1913 р. Г Константинов знову прохав про пільги в сплаті за навчання - про відтермінування її внесення. Цікаво, що в супровідних бланках Г. Константинов зазначив, що зменшив абсолютно всі витрати - за житло тепер платив 5 руб., обіди отримував безкоштовно від Товариства швидкої допомоги нужденним учням м. Києва; а єдиним джерелом надходження коштів було отримання 15 руб. від сестер.

У вересні 1913 р. він подав до правління інституту прохання про позику для покриття плати за навчання, що було задоволено частково (у розмірі 20 руб.)⁶.

Початок Першої світової війни ознаменувався масовою мобілізацією, у першу чергу молоді. Чимало молодих осіб шукали будь-які засоби для уникнення призову, що тоді стало масовим явищем, яке лише поширювалося з затягуванням війни. Зокрема, це було поширеним і з-поміж студентів Київського комерційного інституту (Чуткий, А. 2018). Найзручнішим способом уникнути мобілізації для молоді був вступ на роботу до установ, які забезпечували збройні сили або ж до військових навчальних закладів. Саме останнім способом вирішив скористатися й Г. Константинов, котрий саме закінчував Київський комерційний інститут, що означало й завершення дії відтермінування призову: вже 14 серпня 1914 р. він подав заяву директору інституту з проханням надати посвідчення про надійність, необхідне для вступу в Київське друге військове училище, що й було задоволено⁷. На цьому в його особовій справі насає хронологічна лакуна, що означало припинення навчання у виші.

25 травня 1918 р., тобто, коли в Україні утвердився Гетьманат П. Скоропадського, Г, Константинов (зазначивши себе як підпоручик, а отже, він усе ж потрапив до лав військових) звернувся до ректора Київського комерційного інституту з проханням видати залікове свідоцтво, але без стягнення платні, оскільки «добровольцем пішов на військову службу у 1914 р.»¹. У відповідь йому того самого дня було виписане тимчасове свідоцтво². Це означало, що він прослухав повний курс дисциплін, але для отримання диплома мав скласти випускні іспити. Але, оскільки копія диплому в його особовій справі відсутня, то можна припускати що випускних іспитів він не склав, що, вочевидь, пов'язано з черговою дестабілізацією політичної ситуації в Україні наприкінці 1918 р. Відповідно до його облікової картки з дисциплін він отримав протягом навчання переважно «3» та «4» і лише з кількох предметів мав «5».

Третя особа з-поміж ініціаторів заснування Еллінського (грецького) земляцтва, чию особову справу вдалося виявити, це Костянтин Стреміаді. Хоча його особова справа в архіві Київського комерційного інституту доволі куца, цікаво, що за доволі стислий період навчання в цьому виші він встиг увійти до складу ініціативної групи заснування Еллінського земляцтва. Це дає змогу припускати, що ця справа для нього була принциповою. Так, заява К. Стреміаді про вступ до інституту датується 12 серпня 1911 р., а про вибуття «внаслідок непередбачуваних обставин» - 21 лютого 1912 р., тоді як заява з проханням дозволити створення Еллінського земляцтва датована 11 лютого 1912 р. Отже, він долучився до цієї справи всього за 9 днів до вибуття з вишу, тобто все одно прагнув підтримати одноплемінників. Така солідарність засвідчується й тим, що його навчання в інституті оплачував один із його родичів. Також на момент вступу до інституту К. Стреміаді був грецьким підданим, але мешкав у Кишиневі й порушив клопотання про перехід у російське підданство⁶. При цьому з інших документів його особової справи довідуємося, що він народився в Бессарабії 1888 р. і там само здобув середню освіту (в Кишинівському комерційному училищі, яке закінчив 1911 р.)⁷.

Решта виявлених особових справ греків, котрі так само навчались у Київському комерційному інституті, не були пов'язані з ідеєю створення Еллінського (грецького) земляцтва. А це закономірно дає підстави вести мову про те, що осіб грецької національності серед студентів цього вишу було більше за кількість ініціаторів заснування Еллінського (грецького) земляцтва.

Проте сумарно греків серед студентів цього вишу все-таки було доволі небагато. Цей висновок зроблений на підставі аналізу списків усіх вступників до Київського комерційного інституту з метою виявити з-поміж них прізвища, котрі можуть бути ідентифіковані як грецькі або за регіоном, де зосереджувалися греки в Російській імперії (і що є єдиним способом суцільно охопити студентство цього вишу за наявності кількох десятків тисяч архівних справ таких осіб). Натомість тогочасна статистка не дуже допомагає, позаяк вона оперувала поняттями конфесійної належності. Греків, котрі були належні до християнства східного обряду, зараховували до широкої групи «православних». Ця група була другою за чисельністю серед студентів Київського комерційного інституту (поступаючись лише іудеям, тобто євреям), а з 1912 р. вийшла на перше місце (Чуткий, А. 2013а, с. 97-99, 205-213). Проте серед цієї групи абсолютну більшість становили росіяни та українці. Це засвідчується особливо великою кількістю земляцтв, сформованих за регіональним принципом, які представляли більше десятків регіонів власне Росії та були доволі численні (Чуткий, А. 2013б); а також діяльністю в інституті дуже численної Української студентської громади та понад десятка земляцтв, що представляли різні регіони України: Одеське, Полтавське, Чернігівське, Єлисаветградське, Миколаївське, Новозибківське, Подільське, Кременчуцьке, Роменське, Волинське, Кримське та ін.¹ Також до категорії «православні» в статистичній інформації про студентство, що її збирав інститут, належали вихідці з Молдови, Білорусі й православні з інших частин імперії. Те саме стосувалось і застосування умовної градації за етнічним чинником, оскільки в такому разі багатьох адептів православ'я зараховували до категорії «росіян». Хоча їх могли зараховувати й до категорії «інших», до якої, наприклад, 1913 р. належало 34 студенти з 4357 Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 50, 51, 55, 137, 139, 140, 142, 321, 324, 325. Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 891. (Чуткий, А. 2013а, с. 213). Але й у цьому випадку наочною є їх незначна частка у студентському контингенті Київського комерційного інституту. До того ж вони були не єдиною складовою й цієї групи.