Греки в Київському комерційному інституті: дослідження біографій студентського періоду та спроби самоорганізації

Відповідно, частка греків серед студентства Київського комерційного інституту була доволі незначна. Хоча точні цифри навести проблематично внаслідок величезної кількості особових справ студентів цього вишу, на чому вже наголошувалося.

Інформацію про решту осіб грецької національності серед студентів Київського комерційного інституту (котрі не належали до ініціативної групи з заснування Еллінського (грецького) земляцтва), але чиї особові справи також вдалося віднайти в архіві цього вишу, подано за хронологією їх вступу до нього.

З них першою, за часом вступу до Київського комерційного інституту, є Євгенія Котенджи. 12 серпня 1908 р. вона надіслала прохання про зарахування студенткою Київського комерційного інституту Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 3. Спр. 1748. Арк. 5.. Своєю адресою зазначила с. Мангуп Катеринославської губ., тобто походила звідти ж, звідки і згаданий Г Константинов. І навіть більше - заяви про вступ (на одне й те саме відділення) вони надіслали одночасно, що дає змогу припускати певну злагодженість дій, а отже і знайомство цих осіб між собою. Середню освіту Є. Котенджи, як видно з її документів, здобула в Херсонській Маріїнській жіночій гімназії. Вона так само належала до матеріально незабезпеченого студентства - сплачувала за навчання з суттєвою затримкою. Саме останнє, вочевидь, зумовило припинення її навчання в інституті: 3 лютого 1911 р. датовано відповідну її заяву Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 3. Спр. 1748. Арк. 4. Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 3. Спр. 1748. Арк. 3.. Тож саме тому вона не ввійшла до складу ініціативної групи з заснування Еллінського земляцтва - на той час уже не навчалася в інституті.

1909 р. на навчання до Київського комерційного інституту вступив Дмитрій Єгоров Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 7. Спр. 699. Арк. 1.. Як випливає з посвідчення, виданого 1909 р. у волосному правлінні, він мав 24 роки (тобто народився 1885 р.), був греком (цікава констатація національності в тогочасному діловодстві), належав до поселян с. Камари Маріупольського повіту Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 7. Спр. 699. Арк. 99.. Тобто, як і більшість виявлених греків, котрі народилися в Україні, походив із Приазов'я. Також з його заяви про вступ до Київського комерційного інституту випливає, що до того він закінчив Феодосійський учительський інститут.

Уже в липні 1910 р., тобто наприкінці першого курсу навчання в Київському комерційному інституті, Д. Єгоров виявив бажання скласти вступні іспити до Московського сільськогосподарського інституту Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 7. Спр. 699. Арк. 14, 15.. Проте з невідомих причин залишився в комерційному інституті, закінчив у ньому повний курс навчання і, склавши восени 1914 р. випускні іспити, отримав диплом кандидата економічних наук другого розряду, тобто без відзнаки Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 7. Спр. 699. Арк. 34.. Цікаво, що попри загалом посередні оцінки, Д. Єгоров вивчав в інституті, окрім двох іноземних мов, що було обов'язково, ще й турецьку Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 7. Спр. 699. Арк. 52. і сам зазначав, що «вільно володіє нею» Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 7. Спр. 699. Арк. 81.. Останнє можна пояснювати його бажанням використати отримані знання в зовнішньоторговельній діяльності, що засвідчується й виконанням дипломної роботи на тему «Наша зовнішня торгівля» Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 7. Спр. 699. Арк. 81.. Отже, навчальний заклад він вибрав свідомо.

Також опосередковано можна «проявити» міру його патріотизму до Російської імперії. Тут спостерігаємо властиве й для інших студентів-греків цього вишу небажання проходити військову службу і тим більше - воювати за неї. Так, невдовзі після вступу на навчання до інституту Д. Єгоров прохав про відтермінування військового призову, що було потворено й згодом¹, отже, і він не бажав переривати навчання заради цього. А одразу після закінчення навчання в інституті (що означало й втрату відтермінування призову) Д. Єгоров вступив на викладацьку роботу (в Києві), що також гарантувало уникнення мобілізації Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 7. Спр. 699. Арк. 72, 77. Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 7. Спр. 699. Арк. 89, 98..

Влітку 1913 р. на навчання на економічне відділення Київського комерційного інституту вступив Микола Константиніді Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 6. Спр. 614. Арк. 1.. Показово, що на той момент він перебував студентом «старших курсів» Варшавського політехнічного інституту Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 6. Спр. 614. Арк. 9-11.. Оскільки він походив із Таганрога (де 1907 р. закінчив середнє восьмикласне технічне училище), то можна припускати, що його перехід з Варшави до Києва був зумовлений прагненням здобувати вищу освіту ближче до дому. Проте завершити навчання він не зміг, бо восени 1914 р. вибув з інституту за невідомих причини Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 6. Спр. 614. Арк. 15.. Проте безперечно, що на це вплинули обставини Першої світової війни.

Інший вступник до Київського комерційного інституту в 1913 р. Георгій Ульчіїв належить до грецької громади опосередковано - внаслідок фіксації його хрещення в 1892 р. у Грецькій Троїцькій церкві м. Сімферополя Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 7. Спр. 1958. Арк. 9., що була головною церквою грецької громади Криму і в якій хрестили саме дітей грецької національності. Його батько був сімферопольським купцем. При цьому родина була заможною - заява про вступ до інституту адресувалася з Сімферополя, «з власного будинку» Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 7. Спр. 1958. Арк. 1.. Середню освіту Г. Ульчіїв здобував спочатку в Сімферопольському, а потім у Харківському комерційному училищі (де навчався переважно на «3») і після його закінчення 1913 р. одразу вступив до Київського комерційного інституту Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 7. Спр. 1958. Арк. 43, 3-4..

Зразу після вступу до Київського комерційного інституту Г. Ульчіїв прохав надати відтермінування призову, що було задоволено Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 7. Спр. 1958. Арк. 17. і, як уже наголошувалося, було типовим явищем. У червні 1914 р. він був виключений з інституту, позаяк невчасно сплатив за навчання. Проте саме починалася Перша світова війна. Тож Г. Ульчіїв уже в серпні 1914 р. посилено прохав про відновлення серед студентів, що теж слід пов'язувати з загрозою мобілізації, оскільки про відрахування було повідомлено військове присутствіє за місцем його приписки Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 7. Спр. 1958. Арк. 23, 24.. Він був відновлений, але знову затримався з поверненням до навчання в інституті. Останнє Г Ульчіїв пояснював у зверненні до директора інституту смертю матері, а невдовзі «смертю брата на війні з ворогом (15ІХ) і клопотами з перевезення тіла додому (7ХІ)» - коротке свідчення, що вказує і на перші жертви війни, і на, час необхідний для переїзду. Це знову засвідчує важливість досліджень макроісторії через мікрорівень - задля отримання конкретних фактів для найповнішої реконструкції реального стану справ, для «проявлення» обставин повсякденного життя тогочасного суспільства. Повертаючись до особи Г. Ульчіїва, зазначимо, що на цьому життєві потрясіння його не полишили - у квітні 1915 р. помер батько Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 7. Спр. 1958. Арк. 27. Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 7. Спр. 1958. Арк. 31., вочевидь, під впливом попередніх смертей близьких і загального погіршення ситуації.

Закономірно, що зазначені потрясіння підірвали матеріальне становище Г. Ульчіїва. Тож сам процес навчання розтягся - аж до 1918 р. При цьому навесні 1918 р. він прохав про можливість скласти останні «хвости» з навчання в інституті без внесення плати, оскільки, як він сам зазначав у зверненні до директора інституту: «У теперішній час я володію вкрай незначним бюджетом, чого може вистачити хіба на те, щоб не опинитися викинутим на вулицю» Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 7. Спр. 1958. Арк. 33.. Це прохання було задоволено і допомогло йому завершити навчання в інституті. При цьому з життєпису, який склав Г Ульчіїв, випливало, що він планував повернутися до Криму аби працювати в земстві за напрямом позашкільної освіти Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 7. Спр. 1958. Арк. 43.. Це засвідчувало зміну життєвих планів і розуміння пріоритетності здобувати щоденний хліб задля виживання в нових обставинах.

Наступним за часом вступу йде Георгій Попандопуло: 5 липня 1914 р. в Київському комерційному інституті було отримано його заяву з проханням про вступ Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 4. Спр. 3969. Арк. 9.. Із неї довідуємося, що Г Попандопуло саме закінчив Ставропольську духовну семінарію, а народився 1891 р. в родині псаломщика с. Грецьке Олександрівського повіту Ставропольської губ., за національністю грек і жив за рахунок батька та брата Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 4. Спр. 3969. Арк. 9 зв.. З копії послужного списку батька Г. Попандопуло Кирила випливає, що останній народився 1866 р. в селянській родині, мав домашню освіту, псаломщиком служив з 1884 р. і на 1913 р. мав восьмеро дітей Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 4. Спр. 3969. Арк. 15 зв. -- 16.. При цьому старший із дітей працював псаломщиком в одному з сіл Кубанської обл., а старша з доньок була заміжня за псаломщиком Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 4. Спр. 3969. Арк. 16., що засвідчило на загал невластиву для інших етносів початку XX ст. тенденцію до продовження принаймні окремими представниками грецької молоді священицької кар'єри. Це в принципі відповідало особливій ролі Православної Церкви в Греції та серед грецької нації, що обумовлювалосч її консолідаційною роллю в грецькому суспільстві.

17 вересня 1914 р. Г Попандопуло надіслав зі Ставрополя прохання про повернення своїх документів, зазначивши, що мав сильне бажання навчатися саме у Київському комерційному інституті, але «фінанси не дали змоги»¹. Отже, до навчання в інституті він не приступив.

Наступний студент-грек у стінах Київського комерційного інституту, чию особову справу вдалося віднайти в архіві цього вишу, - Володимир Паппадато - був сином міщанина з м. Ростова-на-Дону, де він народився 1896 р. й здобув середню освіту - в червні 1913 р. закінчив місцеве реальне училище (з оцінками «3», «4» та «5») Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 4. Спр. 3969. Арк. 7-7 зв. Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 4. Спр. 4028. Арк. 10.. З літа по жовтень 1913 р. він працював контролером пасажирських квитків на пароплаві «Волга», а з листопада 1913 р. по червень 1914 р. - конторником на Владикавказькій залізниці Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 4. Спр. 4028. Арк. 13-13 зв., 9.. еллінський земляцтво грек студентство

11 червня 1914 р. до канцелярії Київського комерційного інституту надійшло прохання В. Паппадато про зарахування на економічне відділення, що було задоволено Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 4. Спр. 4028. Арк. 8.. При цьому в супровідному бланку в графі «національність» він зазначив «грек», а також написав, що посвідченням особи є «національний паспорт із перекладом», тобто він мав грецьке підданство, хоча місцем народження та проживання вказано Ростов-на-Дону Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 4. Спр. 4028. Арк. 8.. Зазначу, що в копії метричного витягу його батько фігурує як грецький підданий і так само грецьким підданим був і його хрещений батько Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 4. Спр. 4028. Арк. 12., що тільки засвідчує тісну консолідацію вихідців із Греції та почасти й прагнення зберегти зв'язки з історичною батьківщиною. Варто наголосити й на тому, що в автобіографії, яку склав В. Паппадато 1914 р., написано, що його батьки «переїхали до Росії коло сорока років тому», тобто близько 1874 р. «й у 1906 р. перевелись у російське підданство» Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 4. Спр. 4028. Арк. 13.. Далі в автобіографії він зазначав, що «влітку 1909 р. я їздив із мамою та сестрою до Греції, частину літа прожив у Афінах, а частину на острові Кефалонії поблизу м. Аргустолі» Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 4. Спр. 4028. Арк. 13.. Варто зазначити, що з-поміж численних автобіографій студентів, які ми опрацювали, це перший приклад такого докладного опису поїздки за кордон (хоча чимало студентів мали такий досвід). Тому його можна пояснювати незабутніми враженнями від потрапляння на історичну батьківщину, а отже, і про глибокий патріотизм грецької громади України початку XX ст. Принаймні подібних пасажів ми не зустрінемо в автобіографіях представників інших етносів, котрі тоді навчались у Київському комерційному інституті - останні традиційно звертали увагу на прозаїчніші моменти. Тож це робить даний спогад В. Паппадато особливо цінним.

Восени 1915 р. більшість київських вишів були евакуйовані на схід, відповідно до розпорядження влади. Не оминула ця доля й Київський комерційний інститут. Директор останнього взяв участь у відповідній нараді, яку організували для керівників навчальних закладів Києва військові, на котрій було прийнято рішення про евакуацію більшості з них на відстань не менше за 300 верст на схід від Дніпра. Враховуючи, що більшість викладачів інституту (включно з директором) мали основним місцем праці Університет св. Володимира, то це обумовило евакуацію інституту саме до цього міста (Чуткий, А. 2013а, с. 281-284), оскільки туди евакуювався й Університет св. Володимира (Губерський, Л. В., гол. ред. 2019, с. 315, 327-332). Як наслідок, Саратов був переповнений різними категоріями біженців та евакуйованих, що суттєво підняло ціни на життя в ньому (Чуткий, А. 2013а, с. 291-295). Відповідно, чимало студентів мусили відмовитися від евакуації до Саратова (що характеризувало й студентів інших вишів Держархів м. Києва. Ф. 16. Оп. 354. Спр. 99. Арк. 4, 6. Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 8. Спр. 1279. Арк. 40.), бо це було матеріально вкрай тяжко зробити. Зазначу, що навіть представники професури в цей час вивели питання економічного життя на перше місце, а окремі з-поміж них, наприклад О. О. Русов, М. Ф. Владимирський-Буданов тощо, померли у незвичних кліматичних умовах і внаслідок складнощів евакуації та життя в умовах війни загалом.

В. Паппадато цілком вписувався в цю загальну картину. 1 листопада 1915 р. він надіслав директору Київського комерційного інституту прохання про звільнення від плати за навчання та надання академвідпустки. При цьому все пояснювалося саме обставинами часу: «Переведення інституту до м. Саратова і суттєве подорожчання життя в останньому зробили неможливим мій приїзд до Саратова для продовження навчання ... Війна та її наслідки так круто змінили мої матеріальні обставини, що тепер я полишений на власні сили й грошової підтримки чекати нізвідки не можу» Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 4. Спр. 4028. Арк. 7.. Далі В. Паппадато пояснював, що «мириться із перспективою втрати цілого навчального року, але думка позбутися назавжди вищої освіти, до якої я прагнув з дитинства, не може зустріти співчуття в моїй душі» Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 4. Спр. 4028. Арк. 7.. Тому В. Паппадато й прохав про згадані пільги. Та, на жаль, йому було відмовлено - відповідна постанова правління інституту, датована 31 грудня (!) 1915 р., - також штрих до змалювання тогочасної ситуації. 8 січня 1916 р. датовано лист В. Паппадато до канцелярії інституту з проханням про повернення своїх документів за адресою в Ростові-на-Дону Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 4. Спр. 4028. Арк. 2.

144. На цьому його особова справа в архіві інституту припинилася.

Ось так яскраво (оскільки все показано на конкретному прикладі) постає злам долі простої людини в обставинах Першої світової війни - явище, характерне для багатьох осіб того часу. Оскільки ж такі факти мали поширення в стінах різних вишів, то вони закономірно посилювали негативне ставлення студентства до імперської влади і як наслідок - забезпечували опозиційні політичні рухи такою живильною силою як студентська молодь, на чому наголошували сучасники (Спекторский, Е. 1935, 2007, с. 85-88). У випадку Київського комерційного інституту це проявилось у швидкому усуненні його директора М. В. Довнар-Запольського з цієї посади, навіть попри його особливий лібералізм та першість у вітанні лютневої революції¹. Хоча тут відіграли значну роль і внутрішні інтриги, зокрема й відома справа Сташевського, що тоді набула нового оберту (Чуткий, А. 2014). Отже, Перша світова війна справді стала детермінантом потрясінь, ламання сформованих устоїв і водночас відкривала шлях для найрізноманітніших радикальних дій.

Останнім за часом вступу (але не за значущістю) з-поміж студентів Київського комерційного інституту, котрі мали грецьке походження, йде Сава Ялі - згодом активний учасник грецького національно-культурного відродження в Україні. Як випливає з копії метричного витягу, він народився 1 листопада 1895 р. у с. Сартани Маріупольського повіту Катеринославської губ. При цьому як хрещені батьки знову виступали представники місцевої грецької громади, а його мати швидше за все була донькою місцевого псаломщика Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 1. Спр. 52. Арк. 222. Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 5. Спр. 9325. Арк. 11, 16, 38., що знову засвідчує значну консолідованість (як у плані місця проживання, так і взаємодопомоги) місцевих греків. Середню освіту С. Ялі здобув у Маріупольському реальному училищі Гіацинтова, яке закінчив 1915 р., переважно з оцінками «3» і «4» й лише з «Закону Божого» та «російської мови» мав «5» Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 5. Спр. 9325. Арк. 6, 7, 40-41..

1 серпня 1915 р. С. Ялі з с. Сартани Маріупольського повіту надіслав директору Київського комерційного інституту заяву з проханням про зарахування на економічне відділення, що було задоволено Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 5. Спр. 9325. Арк. 4.. Зазначу, що момент був украй складний - інститут перебував у процесі евакуації до Саратова (Чуткий, А. 2013а, с. 277-301). Тож далеко на всі з тогочасних абітурієнтів змогли вступити на навчання. Наприклад, виходець із Воронізької губ. С. Федоров, котрий намагався вступити до Київського комерційного інституту 1915 р., так і не був зарахований із незрозумілих причин Держархів м. Києва. Ф. 153. Оп. 5. Спр. 8218.

145. Останнє можна пояснювати й порушенням документообігу внаслідок евакуації інституту.

Так само доволі непросто складалось і навчання абітурієнтів 1915 р., оскільки багатьох із них було примусово мобілізовано - свідченням цього було оформлення в канцелярії інституту спеціальних архівних справ, що є переліком мобілізованих першокурсників.

Проте С. Ялі вдалось уникнути мобілізації і він продовжив навчання. Не в останню чергу внаслідок проблем зі здоров'ям, що випливає з наявних у його особовій справі (з архіву цього вишу) документів. Так, у ній зберігається свідоцтво про визнання С. Ялі цілковито непридатним до військової служби внаслідок перевірки 3 травня 1916 р., тому він був «звільнений назавжди від служби»². 9 серпня 1917 р. датовано посвідчення про відсутність підстав для мобілізації С. Ялі, оскільки він був визнаний «цілковито непридатним ... до військової служби»³. Це посвідчення надали у відповідь на прохання С. Ялі про відсутність підстав для його мобілізації. Оскільки ж це прохання адресувалося з с. Сартани Маріупольського повіту Катеринославської губ.⁴, то це вказує на той факт, що на час канікул він, як і більшість студентів, їздив додому.

Також відомо, що в період евакуації Київського комерційного інституту до Саратова С. Ялі виїхав до цього міста, тобто здобував вищу освіту далі.

3 листопада 1917 р. датовано заяву С. Ялі до міліції Києва про втрату посвідчення студента Київського комерційного інституту. На цьому його особова справа в архіві Київського комерційного інституту припиняється. Натомість в іншій справі з архіву Київського комерційного інституту зберігаються чотири бланки екзаменаційних заяв С. Ялі за грудень 1915 - січень 1917 р., усі іспити складено на «3».

Всі зазначені документи, пов'язані з С. Ялі, зберігаються з-поміж описів справ студентів, котрі не закінчили навчання, тому можна робити висновок, що десь наприкінці 1917 р. він припинив освітній процес. Це тим вірогідніше, якщо врахувати наростання політичної ситуації навколо Києва саме в той час. Також дослідники, котрі вивчають цю особистість, стверджують, що наприкінці 1917 р. він вже повернувся додому, де включився в організацію більшовицьких органів влади (Лебедева, В. П. & Узбек, Е. А. & Дзюбенко, Н. А. 2009, с. 228-229).

Висновки

Проект створення Еллінського (грецького) земляцтва студентів Київського комерційного інституту залишився нереалізованим через незначну кількість греків серед студентського контингенту цього вишу. Останні справді були невеликою групою, точну їхню чисельність важко встановити через їх включення у тогочасній статистиці до категорії «православні».

Останнє в принципі відповідає й чисельності грецької громади у тогочасному населенні України, а тому цілком закономірно.

Водночас сама спроба створити цю організацію засвідчувала, що греки, навіть у випадку невеликої кількості, прагнули до консолідації. Це, в поєднанні з самою назвою організації, яку вони планували створити, засвідчує високий ступінь патріотизму та національної свідомості, властивий для греків в Україні на початку XX ст., що було доволі показовою рисою, яка, вочевидь, стала одним із чинників, який згодом забезпечив грецьке національно-культурне відродження в період політики т. зв. «коренізації».

Отримано висновок про переважання серед виявлених студентів-греків Київського комерційного інституту вихідців з Приазов'я. Це узгоджується з наявними дослідженнями з історії грецької діаспори в Україні.

Сам факт виявлення цілої групи греків серед студентів Київського комерційного інституту засвідчує потяг грецької молоді до здобуття економічної освіти, а отже й до подальшої реалізації себе в цій сфері діяльності, що відповідало модерним віянням у європейському суспільстві початку XX ст.

При цьому спрямування на шлях здобуття саме економічної освіти свідчило про особливо різку «меркантилізацію» тогочасної молоді, що було як наслідком загальної кризи старих цінностей, так і свідченням усе більшого зубожіння значної частини мешканців імперії, що особливо посилилось у роки Першої світової війни. В контексті даного дослідження переважання незаможних осіб серед студентів-греків (що водночас було і загальною рисою для більшості студентів Київського комерційного інституту) засвідчується конкретними фактами, що додають штрихів до реконструкції повсякденного життя студентства України початку XX ст. Так, їхні місячні бюджети були доволі мізерні - не перевищували кількох десятків рублів (з яких близько 6 руб. витрачалося на знімання кімнати і ще від 3 до 5 руб. ішло на харчування) і в підсумку не вповні забезпечувало навіть мінімальні життєві потреби. Водночас батьки (через незаможність) мало могли допомогти дітям. А внаслідок високої конкуренції останнім було складно знайти підробітки (серед яких переважало репетиторство) в Києві. Тож чимало студентів полишали навчання, йдучи на службу.

Переважання незаможних осіб серед студентів Київського комерційного інституту - явище, що характеризувало тодішнє студентство загалом і може розглядатись як один із лейтмотивів панування опозиційних настроїв з-поміж студентства Російської імперії початку XX ст. При цьому такий негативний зовнішній чинник, як Перша світова війна, логічно посилив бідність студентів і закономірно підштовхував їх саме до радикальних дій, яким віддають перевагу молоді особи. А тим більше за умов невирішування владою їх проблем і водночас намаганням використати молодь для вирішення власних цілей - «залатати» дірки на фронті шляхом посиленої мобілізації молоді, що й мало місце по мірі затягування Першої світової війни.

Через усе це закономірно, що студенти масово прагнули уникнути призову. Останнє здійснювалося шляхом затягування навчання або переходу до військових навчальних закладів чи вступу на роботу до установ і організацій, які працювали на фронт, бо це гарантувало уникнення мобілізації. Все це засвідчено й на прикладі студентів-греків, а отже, вони не сприймали Російську імперію як «свою» державу, що підтверджується і бажанням окремих з-поміж них добровільно вступити до лав грецької армії в період балканських війн.

Також масове небажання студентів воювати закономірно посилювало антивоєнні, а отже й антиурядові настрої в їх середовищі, що штовхало студентів (і молодь загалом) в обійми тієї політичної сили, що найбільш послідовно виступала за припинення війни. І оскільки такою силою позиціонували себе більшовики, то найдієвіша частина суспільства схилилась у їхній бік, що в підсумку було одним із факторів їхньої перемоги в боротьбі за владу на постімперському просторі.

Таким чином, це дослідження узгоджується з наявним історичним дискурсом із вивчення історії грецької громади та історії студентства в Україні початку XX ст. та навіть з історії України в роки Першої світової війни загалом, а також доповнює його новими фактами.

Враховуючи новизну виявлених архівних документів, що були покладені в основу цього дослідження, до перспектив подальших розвідок у даному напрямі можна віднести науково-пошукові роботи у вітчизняних архівах з метою виявлення нових комплексів архівних документів з історії вищої школи та максимально повної реконструкції етнічного «обличчя» студентства в Україні. В підсумку надзвичайно значущим може стати створення комплексного дослідження місця студентства України в політичній боротьбі в часи Української революції 1917-1921 рр. Таке дослідження матиме надзвичайну цінність для пояснення політичних, національних, етноконфесійних та інших симпатій, що панували в середовищі студентства (а відповідно й тих груп, котрі вони представляли) в Україні напередодні Української революції 1917-1921 рр., що й визначило подальшу диференціацію цієї групи, яка відіграла помітну роль у ній.

Список літератури

1. Араджиони, М. А. 1999. Греки Крыма и Приазовья: история изучения и историография этнической истории и культуры (80-е гг. XVIII в. - 90-е гг. ХХ в.). Симферополь.

2. Гедьо А. 2001. Джерела з історії греків Північного Приазов'я. Кінець XVIII - початок ХХ ст. Київ.

3. Губерський, Л. В. (гол. ред.). 2019. Історія Київського університету. Т. 1. Київ: Київський університет.

4. Диса, К. & Бетлій, О. & Мартинюк, О. (ред.). 2016. Живучи в модерному місті: Київ кінця XIX - середини XX ст. Київ: Дух і Літера.

5. Жмудський, О. З. (відп. ред.). 1959. Історія Київського університету (1834-1959). Київ: Видавництво Київського університету.

6. Иванов, А. Е. 1991. Высшая школа России є концеХІХ - начале ХХ е. Москва: Институт истории АН СССР.

7. Иванов, А. Е. 1999. Студенчество России конца ХІХ - начала ХХ века. Социально-историческая судьба. Москва: Росспэн.

8. Иванов, А. Е. 2002. Студенческая «самопомощь» в высшей школе Российской империи конец XIX - начало XX в. Отечественная история. № 4. С. 35-50.

9. Иванов, А. Е. 2001. Студенческие землячества в России (конец ХІХ - начало ХХ века). Россия и современный мир. № 3. С. 138-149.

10. Иванов, А. Е. 2004. Студенческая корпорация России конца XIX - начала XX века: опыт культурной и политической самоорганизации. Москва: Новый хронограф.

11. Калакура, О. 2007. Поляки в етнополітичних процесах на землях України у XX столітті. Київ: Знання України.

12. Кальницкий, М. 2014. Гимназии и гимназисты. Киев: Сидоренко В. Б.

13. Кальницкий, М. 2012. Еврейские адреса Киева: путеводитель по культурно-историческим местам. Киев: Дух і літера.

14. Касименко, О. К. (гл. ред.). 1984. История Киева. Т. 2. Киев: Наукова думка.

15. Кобченко, К. А. 2007. «Жіночий університет Святої Ольги»: історія Київських вищих жіночих курсів. Київ: Леся.

16. Ковалинский, В. В. 1998. Меценаты Киева. Киев: Кий.

17. Коженьовський, М. 2015. За Золотими ворітьми. Суспільно-культурна діяльність поляків у Києві в 1905-1920роках. Київ: Дух і Літера.

18. Кругляк, М. 2011. Матеріальне становище студентів підросійської України (друга половина XIX - початок XX ст.). Історична панорама. № 13. С. 7-31.

19. Кругляк, М. 2012. Шлюб і сім'я в житті студентів підросійської України другої половини XIX - початку XX ст. Мандрівець. № 5. С. 45-52.

20. Кругляк, М. 2015. Життя та побут студентства підросійської України другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Житомир: Волинь.

21. Лебедева, В. П. & Узбек, Е. А. & Дзюбенко, Н. А. 2009. «Мы есть. Мы были. Будем Мы». «Греческая операция» НКВД в Харькове. Харьков: Тимченко А. Н.

22. Лиховодов, В. І. та ін. 2007. КПІ. Перше століття: історичний огляд. Київ: Такі справи.

23. Лисевич, І. Т. 1997. Польська національна меншина в Наддніпрянській Україні. Український історичний журнал. № 2. С. 43-54.

24. Макаров, А. Н. 2005. Киевская старина в лицах. XIX в. Киев: Довіра.

25. Милюков, П. Н. 1902. Университеты в России. Энциклопедический словарь Ф. Р. Брокгауза - И. А. Эфрона. Т. 68. Санкт-Петербург. С. 788-800.

26. Міхневич, Л. В. 2011. Розвиток юридичної науки і освіти в Київському комерційному інституті - Київському інституті народного господарства (1906-1930рр.). Київ: КНЕУ

27. Палладіна, Т. 2002. Римсько-Католицька Церква у Києві. Київ: Кайрос.

28. Полянская, Л. И. 1958. Документы к истории высшего образования в России. Исторический архив. № 1. С. 222-227.

29. Посохов, І. С. 2013. Студентство університетів Російської імперії ХІХ - початку ХХ ст.: становлення та еволюція субкультури. Харків: Раритети України.

30. Самойленко, Г. В. & Самойленко, О. Г. 2005. Ніжинська вища школа: сторінки історії. Ніжин: Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, Аспект-Поліграф.

31. Спекторский, Е. В. 1935 (2007). Столетие Киевского университета св. Владимира. Белград. Репринт. вид. Київ.

32. Терентьева, Н. А. 1999. Греки в Украине: Экономическая и культурно-просветительская деятельность (XVII-XX вв.). Киев: Аквилон-Пресс.

33. Терентьєва, Н. О. 2004. Греки в Україні. Енциклопедія історії України. Київ: Наукова думка. Т. 2. С. 189.

34. Терентьєва, Н. & Балабанов, К. 2008. Греки в Україні: історія та сучасність. Київ: Аквілон-Плюс. Ч. І.

35. Чуткий, А. І. 2018. Вища школа Києва в умовах Першої світової війни: ставлення студентів до мобілізації як індикатор лояльності до імперії. Гілея. Вип. 136 (№ 9). С. 120-126.

36. Чуткий, А. І. 2019. Від долі студентства до долі імперії: реконструкція «портрету» студентів-росіян у Києві на початку XX ст. Іван Огієнко і сучасна наука та освіта. Вип. XV! С. 127-139.

37. Чуткий, А. 2014. Гісторьія адстаукі Мітрафана Доунар-Запольскага з пасады дырэктара Кіеускага камерцыйнага інстьтута. Беларускі гістарични часопис. № 2 (175). С. 35-41.

38. Чуткий, А. І. 2010. Еволюція студентського контингенту Київського комерційного інституту. Київська старовина. № 1. С. 35-45.

39. Чуткий, А. І. 2011. Етнічний склад студентського контингенту та національне питання в Київському комерційному інституті. Література та культура Полісся. Вип. 65. С. 126-138.

40. Чуткий, А. І. 2013а. Київський комерційний інститут: витоки та історичний поступ (1906-1920 рр.). Ніжин: Лисенко М. М.

41. Чуткий, А. И. 20136. Студенческие землячества Киевского коммерческого института. Проблемы славяноведения. Вып. 15. С. 102-120.

42. Чуткий, А. І. 2011. Самоорганізація студентства Київського комерційного інституту як одна із складових історії зародження профспілкового руху в Україні. Гілея. Вип. 51 (№ 9). С. 40-46.

43. Чуткий, А. І. 2008. Український студентський гурток у Київському комерційному інституті (1908-1914 рр.). Пам'ятки: археографічний щорічник. Т. 8. С. 122-128.

44. Щетинина, Г. И. 1987. Студенчество и революционное движение в России. Последняя четверть XIX в. Москва: Наука.

45. Яковлев, В. П. 1972. Самодержавие и российские университеты в годы реакции (1907-1911). Вестник Ленинградского университета. № 8. С. 42-48.

46. Якубова, Л. Д. 1999. Маріупольські греки (етнічна історія): 1778р. - початок 30-хроківХХст. Київ: [б.в.].

47. Aradzhioni, M. A. 1999. GrekiKryma iPriazov'ja: istorija izuchenija i istoriografija jetnicheskoj istorii i kul 'tury (80-e gg. XVIII v. - 90-e gg. XX v.) [The Greeks of Crimea and Azov Region: History of Study and Historiography of Ethnic History and Culture (the 80s of the 18^thCentury - the 90s of the 20^thCentury)]. Simferopol'. [in Russian]

48. Hedo A. 2001. Dzherela z istorii hrekiv Pivnichnoho Pryazov 'ia. Kinets XVIII- pochatok XX st. [Sources on the History of Greeks from Northern Azov Region. Late 18^th- Early 20^th Cent.]. Kyiv. [in Ukrainian]

49. Huberskyi, L. V. (hol. red.). 2019. Istoriia Kyivskoho universytetu [History of Kyiv University]. T. 1. Kyiv: Kyivskyi universytet. [in Ukrainian]

50. Dysa, K. & Betlii, O. & Martyniuk, O. (red.). 2016. Zhyvuchy v modernomu misti: Kyiv kintsia XIX - seredyny XX st. [Living in a Modern City: Kyiv in the Late 19^th- Middle 20^th Century]. Kyiv: Dukh i Litera. [in Ukrainian]

51. Zhmudskyi, O. Z. (vidp. red.). 1959. IstoriiaKyivskoho universytetu (1834-1959) [History of Kyiv University (1834-1959). 1959. Kyiv]. Kyiv: Vydavnytstvo Kyivskoho universytetu. [in Ukrainian] Ivanov, A. E. 1991. Vysshaja shkola Rossii v konce XIX - nachale XX v [Higher School of Russia in the Late XIX- Early XX century]. Moskva: Institut istorii AN SSSR. [in Russian] Ivanov, A. E. 1999. Studenchestvo Rossii konca XIX - nachala XX veka. Social 'no- istoricheskaja sud'ba [Students of Russia in the Late 19^th- Early 20^th Centuries. Socio-historical Destiny]. Moskva: Rosspjen. [in Russian]

52. Ivanov, A. E. 2002. Studencheskaja «samopomoshh'» v vysshej shkole Rossijskoj imperii konec XIX - nachalo XX v. [Students «Self-help» in the Higher School of the Russian Empire at the End of 19^th - Beginning of 20^th Century]. Otechestvennaja istorija. № 4. S. 35-50. [in Russian] Ivanov, A. E. 2001. Studencheskie zemljachestva v Rossii (konec XIX - nachalo XX veka) [Student Communities in Russia (the Late 19^th - Early 20^th Century)]. Rossija i sovremennyj mir № 3. S. 138-149. [in Russian]

53. Ivanov, A. E. 2004. Studencheskaja korporacija Rossii konca XIX - nachala XX veka: opyt kul 'turnoj i politicheskoj samoorganizacii [Student Corporation of Russia at the end of XIX - Beginning of XX Century: Experience of Cultural and Political Self-Organization]. Moskva: Novyj hronograf. [in Russian]

54. Kalakura, O. 2007. Poliaky v etnopolitychnykh protsesakh na zemliakh Ukrainy u XX stolitti [Poles in Ethnopolitical Processes on the Lands of Ukraine in the 20^th Century]. Kyiv: Znannia Ukrainy. [in Ukrainian]

55. Kal'nickij, M. 2014. Gimnazii i gimnazisty [Gymnasiums and Gymnasium Students]. Kiev: Sidorenko V. B. [in Russian]

56. Kal'nickij, M. 2012. Evrejskie adresaKieva: putevoditel' po kul'turno-istoricheskim mestam [Jewish Addresses in Kiev: Guide to Cultural andHistoricalPlaces. Kyiv]. Kiev: Duh i litera. [in Russian]

57. Kasimenko, O. K. (gl. red.). 1984. Istorija Kieva [History of Kiev]. T. 2. Kiev: Naukova dumka. [in Russian]

58. Kobchenko, K. A. 2007. «Zhinochyi universytetSviatoi Olhy»: istoriia Kyivskykh vyshchykh zhinochykh kursiv [«Saint Olga Women University»: the History of Kyiv Higher Courses for Women]. Kyiv: Lesia. [in Ukrainian]

59. Kovalinskij, V. V. 1998. Mecenaty Kieva [Patrons of Kiev]. Kiev: Kij. [in Russian] Kozhenovskyi, M. 2015. Za Zolotymy voritmy. Suspilno-kulturna diialnist poliakiv u Kyievi v 1905-1920 rokakh [Behind the Golden Gate. Socio-cultural Activities of the Poles in Kyiv in 1905-1920]. Kyiv: Dukh i Litera. [in Ukrainian]

60. Kruhliak, M. 2011. Materialne stanovyshche studentiv pidrosiiskoi Ukrainy (druha polovyna XIX - pochatok XX st.) [Financial Condition of the Students of Under-Russian Ukraine (the 2^nd Half of the 19^th - Early 20^th Century]. Istorychnapanorama. № 13. S. 7-31. [in Ukrainian] Kruhliak, M. 2012. Shliub i sim'ia v zhytti studentiv pidrosiiskoi Ukrainy druhoi polovyny XIX - pochatku XX st. [Marriage and Family in the Life of Students of Under-Russian Ukraine of the 2^nd Part of the 19^th - Early 20^th Century]. Mandrivets. № 5. S. 45-52. [in Ukrainian] Kruhliak, M. 2015. Zhyttia ta pobut studentstva pidrosiiskoi Ukrainy druhoi polovyny XIX- pochatku XX st. [Life and Routine of Under-Russian Ukraine Students in the 2"^d Part of the 19^th- Early 20^th Century]. Zhytomyr: Volyn. [in Ukrainian]

61. Lebedeva, V. P. & Uzbek, E. A. & Dzjubenko, N. A. 2009. «My est'. My byli. Budem My». «Grecheskaja operacija» NKVD v Har'kove [«We Are. We Were. We Will Be». «Greek Operation» of the NKVD in Kharkov]. Har'kov: Timchenko A. N. [in Russian]

62. Lykhovodov, V. I. ta in. 2007. KPI. Pershe stolittia: istorychnyi ohliad [KPI. The First Century. Historical View]. Kyiv: Taki spravy. [in Ukrainian]

63. Lysevych, I. T. 1997. Polska natsionalna menshyna v Naddniprianskii Ukraini [Polish National Minority in the Dnieper Ukraine]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal. № 2. S. 43-54. [in Ukrainian] Makarov, A. N. 2005. Kievskaja starina v licah. XIX v. [Kiev Antiquity in the Faces. The 19^th Century]. Kiev: Dovira. [in Russian]

64. Miljukov, P. N. 1902. Universitety v Rossii [Universities in Russia]. Jenciklopedicheskij slovar'F R. Brokgauza - I. A. Jefrona. T. 68. Sankt-Peterburg. S. 788-800. [in Russian] Mikhnevych, L. V. 2011. Rozvytokyurydychnoi nauky i osvity v Kyivskomu komertsiinomu instytuti - Kyivskomu instytuti narodnoho hospodarstva (1906-1930 rr.) [The Development of Legal Science and Education at the Kiev Commercial Institute - Kyiv Institute of National Economy (1906-1930 Years)]. Kyiv: KNEU. [in Ukrainian]

65. Palladina, T. 2002. Rymsko-Katolytska Tserkva u Kyievi [Roman Catholic Church in Kyiv]. Kyiv: Kairos. [in Ukrainian]

66. Poljanskaja, L. I. 1958. Dokumenty k istorii vysshego obrazovanija v Rossii [Documents on the History of Higher Education in Russia]. Istoricheskij arhiv. № 1. S. 222-227. [in Russian] Posokhov, I. S. 2013. Studentstvo universytetivRosiiskoi imperiiXIX- pochatkuXXst.: stanovlennia ta evoliutsiia subkultury [Students of the Universities of the Russian Empire in the 19^th- early 20^thCent.: Formation and Evolution of Subculture]. Kharkiv: Rarytety Ukrainy. [in Ukrainian] Samoilenko, H. V. & Samoilenko, O. H. 2005. Nizhynska vyshcha shkola: storinky istorii [Nizhyn High School: the Pages of History]. Nizhyn: Vydavnytstvo NDU im. M. Hoholia, Aspekt-Polihraf. [in Ukrainian]

67. Spektorskij, E. V. (1935, 2007). StoletieKievskogo universiteta sv. Vladimira [Centenary of the Kiev University of St. Vladimir]. Belgrad. Reprint. vid. Kiev. [in Russian]

68. Terent'eva, N. A. 1999. Greki v Ukraine: Jekonomicheskaja i kul 'turno-prosvetitel 'skaja dejatel'nost' (XVII-XX vv.) [Greeks in Ukraine: Economic, Cultural and Educational Activities (17^th - 18^th Cent.)]. Kiev: Akvilon-Press. [in Russian]

69. Terentieva, N. O. 2004. Hreky v Ukraini [Greeks in Ukraine]. Entsyklopediia istorii Ukrainy. Kyiv: Naukova dumka. T. 2. S. 189. [in Ukrainian]

70. Terentieva, N. & Balabanov, K. 2008. Hreky v Ukraini: istoriia ta suchasnist [Greeks in Ukraine: History and Modernity]. Kyiv: Akvilon-Plius. Ch. I. [in Ukrainian]

71. Chutkyi, A. I. 2018. Vyshcha shkola Kyieva v umovakh Pershoi svitovoi viiny: stavlennia studentiv do mobilizatsii yak indykator loialnosti do imperii [Kyiv High School in the First World War: Students' Attitude to Mobilization as an Indicator of Loyalty to the Empire]. Hileia. Vyp. 136 (№ 9). S. 120-126. [in Ukrainian]

72. Chutkyi, A. I. 2019. Vid doli studentstva do doli imperii: rekonstruktsiia «portretu» studentiv-rosiian u Kyievi na pochatku XX st. [From the Fate of the Student Body to the Fate of the Empire: Reconstruction of the «Portrait» of Students-Russians in Kyiv at the Beginning of the 20^th Century]. Ivan Ohiienko i suchasna nauka ta osvita. Vyp. XV. S. 127-139. [in Ukrainian] Chutkyi, A. 2014. Historyja adstauki Mitrafana Dounar-Zapolskaha z pasady dyrektara Kijeuskaha kamiercyjnaha instytuta [The Story of Resignation of Mitrofan Dovnar-Zapolsky from the Post of Director of the Kiev Commerical Institute]. Bielaruski histarycny casopis. № 2 (175). S. 35-41. [in Belarussian]

73. Chutkyi, A. I. 2010. Evoliutsiia studentskoho kontynhentu Kyivskoho komertsiinoho instytutu [Evolution of the Student Contingent of the Kiev Commercial Institute]. Kyivska starovyna. № 1. S. 35-45. [in Ukrainian]

74. Chutkyi, A. I. 2011. Etnichnyi sklad studentskoho kontynhentu ta natsionalne pytannia v Kyivskomu komertsiinomu instytuti [The Ethnic Composition of the Student Contingent and the National Question at the Kyiv Commercial Institute]. Literatura ta kultura Polissia. Vyp. 65. S. 126-138. [in Ukrainian]

75. Chutkyi, A. I. 2013a. Kyivskyi komertsiinyi instytut: vytoky ta istorychnyipostup (19061920 rr.) [Kyiv Commercial Institute: Origins andHistorical Progress (1906-1920)]. Nizhyn: Lysenko M. M. [in Ukrainian]

76. Chutkyi, A. I. 2013b. Studencheskie zemljachestva Kyivskogo komercheskogo instytuta [Self-Organization of Students in the Kyiv Commercial Institute]. Problemi slawyanowedenija. Vyp. 15. S. 102-120. [in Russian]

77. Chutkyi, A. I. 2011. Samoorhanizatsiia studentstva Kyivskoho komertsiinoho instytutu yak odna iz skladovykh istorii zarodzhennia profspilkovoho rukhu v Ukraini [Self-Organization of Students in the Kyiv Commercial Institute as one of the Components of the History of the Trade Union Movement Origin in Ukraine]. Hileia. Vyp. 51 (№ 9). S. 40-46. [in Ukrainian]

78. Chutkyi, A. I. 2008. Ukrainskyi studentskyi hurtok u Kyivskomu komertsiinomu instytuti (1908-1914 rr.) [Ukrainian Student Circle at the Kyiv Commercial Institute (1908-1914)]. Pam'iatky: arkheohrafichnyi shchorichnyk. T. 8. S. 122-128. [in Ukrainian]

79. Shhetinina, G. I. 1987. Studenchestvo i revoljucionnoe dvizhenie vRossii. Poslednjaja chetvert ' XIX v. [Students and the Revolutionary Movement in Russia: the Last Quarter of the 19^th Century]. Moskva: Nauka. [in Russian]

80. Jakovlev, V P. 1972. Samoderzhavie i rossijskie universitety v gody reakcii (19071911) [Autocracy and Russian Universities in the Years of Reaction (1907-1911)]. Vestnik Leningradskogo universiteta. № 8. S. 42-48. [in Russian]

81. Yakubova, L. D. 1999. Mariupolski hreky (etnichna istoriia): 1778 r - pochatok 30-kh rokiv XX st. [Mariupol Greeks (Ethnic History): 1778 - Early 30's ofthe 20^th Century)]. Kyiv: [b.v.]. [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru