Велика війна 1914—1918 рр. у спогадах рядових учасників та очевидців: український контекст

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут історії України НАН України

Київський національний університет ім. Т. Шевченка

Велика війна 1914--1918 рр. у спогадах рядових учасників та очевидців: український контекст

Валентина ШЕВЧЕНКО кандидатка історичних наук, старша

наукова співробітниця, відділ історії України ХІХ - початку ХХ ст.,

Анатолій КОЦУР доктор історичних наук,

професор кафедри етнології та краєзнавства

Анотація

Мета публікації - привернути увагу до проблеми цінності приватних писемних документів періоду Першої світової війни, наголосити на важливості залучення еґо-джерел до наукового обігу, показати їх унікальність та значимість для осмислення подій 1914-1918 рр. в Україні. Для виявлення й опрацювання таких джерел використано методи евристики, джерелознавчого пошуку, відбору та синтезу інформації, структурно-функціонального й контент-аналізу, визначення історичної та наукової цінності еґо-документів. Методологія ґрунтується на принципах історизму, об'єктивності, системності, а також на засадах історії ментальності. Наукова новизна. Представлено інформацію про еґо-документи, зокрема спогади й щоденники, як частину джерельної бази для дослідження періоду Першої світової війни; наголошено на необхідності та важливості опрацювання матеріалу на мікроісторичному рівні, з погляду «історії повсякденності» й антропологічного підходу, де об'єктом є не «знелюднені» соціальні структури, а конкретні учасники історичних подій. Визначено та схарактеризовано ключові тематичні блоки, які фіґурують у мемуарних творах: сприйняття війни, ставлення до солдатів з боку офіцерів, їх взаємовідносини, побут та харчування вояків, конфлікти і способи їх вирішення, питання дезертирства, самопоранення тощо. Основні результати. Наративні документи періоду Великої війни 1914-1918 рр. - це багатопланові та важливі історичні джерела, в яких зафіксовано не лише хронологію події, але й, насамперед, яскраво представлено індивідуальне, суб'єктивне ставлення до них представників різних прошарків населення. Важливість еґо-документів полягає у відображенні в них унікальних психологічних моментів, поглядів, реакцій тих чи інших людей на сучасні для них події, їхньому сприйнятті та осмисленні історичної миті. Серед таких документів виділяється пласт мемуарних творів, авторами котрих стали звичайні люди - селяни, солдати, медсестри, учителі тощо, тобто ті, хто сприймав війну «знизу». Саме це допомагає відчути глибину людської трагедії, яку принесло перше ґлобальне збройне протистояння, дає змогу розширити межі вивчення ролі людського фактора в історії, соціальної психології та масової свідомості.

Ключові слова: Перша світова війна, еґо-документи, щоденник, мемуари, спогади, фронтове повсякдення, сприйняття війни.

Abstract

перший світовий війна документ

Valentyna SHEVCHENKO Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Senior Research Fellow, Department of History of Ukraine 19th - Early 20th Century, Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine

Anatolii KOTSUR Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor at Department of Etnology and Local History, T.Shevchenko National University of Kyiv

The Great War of 1914--1918 in the Memoirs of Ordinary Participants and Eyewitnesses: the Ukrainian Context

The purpose of the publication is to draw attention to the problem of the value of private written documents of the World War I, emphasize the importance of ego-sources in scientific circulation, show their uniqueness and significance for understanding the events of 1914-1918 in Ukraine. Methods of heuristics, source research, selection and synthesis of information, structural-functional and content analysis, determination of historical and scientific value of ego-documents were used to identify and study such sources. The methodology is based on the principles of historicism, objectivity, systematics, as well as the principles of the history of mentality. Scientific novelty. Information about ego documents, including memoirs and diaries, is presented as part of the source base for the study of the World War I; the necessity and importance of elaborating the material on a micro-historical level, from the point of view of “everyday history” and anthropological approach, where the object is not “depopulated” social structures, but specific participants in historical events. The key thematic blocks that appear in the memoirs are identified and characterized: the perception of war, the attitude of officers to soldiers, their relationships, life and nutrition of soldiers, conflicts and ways to resolve them, issues of desertion, self-harm and more. The main results. Narrative documents of the Great War period of 1914-1918 are multifaceted and important historical sources, which record not only the chronology of events, but also, above all, clearly present the individual, subjective attitude of representatives of different segments of the population. The importance of ego-documents is to reflect in them the unique psychological moments, views, reactions of certain people to contemporary events, their perception and understanding of the historical moment. Among such documents is a layer of memoirs, the authors of which are ordinary people - peasants, soldiers, nurses, teachers and others - that is, those who perceived the war “from below”. This is what helps to feel the depth of the human tragedy brought about by the first global armed confrontation, allows us to expand the boundaries of the study of the role of the human factor in history, social psychology and mass consciousness.

Keywords: World War I, ego-documents, diary, memoirs, reminiscence, everyday life on the front, war's perception.

Виклад основного матеріалу

Новітні дослідження українських істориків характеризуються значним розширенням не тільки тематичних напрямів, а й джерельної бази, зокрема через активне залучення документів особового походження. Це унікальна група історичних джерел, які об'єднані спільною ознакою походження. У них є автор, їх зміст виступає відображенням безпосереднього сприйняття індивідом навколишнього світу, історичних подій та явищ. Документи особового походження зазвичай віддзеркалюють паралельний життєвий досвід своїх авторів, тоді як основним видом діяльності є службова, військова чи громадська. Цінність таких джерел полягає в тому, що вони носії, з одного боку, особливої соціально-психологічної інформації, а з іншого - конкретних історичних відомостей, не представлених в інших видах джерел. Їх використання дає змогу дослідникові докладніше відтворити окремі події та особливості того чи іншого історичного періоду.

Поява у сучасному історіографічному просторі нових, хоча й не достатньо чисельних, еґо-документів пов'язана з соціально-культурними подіями кінця ХХ - початку ХХІ ст. в Україні, насамперед зі зміною ідеологічної парадигми, дослідницьких акцентів в історії як науці, актуалізацією ролі приватних архівів тощо. Наш дослідницький інтерес лежить у площині вивчення одного з пластів таких джерел - документів звичайних людей, котрі проживали на українських землях і були втягнуті у вир першого Глобального збройного протистояння. Еґо-документів (щоденників, спогадів, листів, мемуарів тощо) періоду 1914-1918 рр., авторами яких були не представники політики чи культури, а пересічні громадяни, збереглося в Україні не так уже й багато, а виявлених та оприлюднених - надзвичайно мало.

Поділяючи погляди частини українських історіографів, зауважуємо про етапність у вивченні мемуарної літератури періоду 1914-1918 рр., започаткованому монографією А.Санцевича Санцевич А.В. Джерелознавство з історії Української РСР, 1917-1941. - К., 1981. - 206 с.. Саме він запропонував розширити горизонти дослідження еґо-документів, долучивши авторів небільшовицької спрямованості. У радянський період дослідники працювали над проблемами джерелознавчої критики еґо-доку- ментів (жанри, форми, аналіз змісту, автори). Тоді ж з'явилися перші класифікації (за жанровою, типологічною, видовою ознаками, за соціальною, професійною ознаками автора тощо). У межах українського історіографічного простору сформувалася когорта фахівців, котрі вивчають документи особового походження як джерела з історії повсякденності, аналізують напрацювання закордонних колеґ щодо проблеми психологізму та суб'єктивності еґо-документів, а також впливу цих компонентів на доречність їх використання як історичних джерел.

Із вітчизняних авторів, які в той чи інший спосіб досліджують еґо-документи, виділяємо праці Н.Любовець Любовець Н.І. Вивчення мемуарів як історичного та біографічного джерела: до історіографії проблеми // Українська біографістика. - Вип.7. - К., 2010. - С.66-104; Її ж. Мемуари (спогади) як джерело біографічних досліджень // Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського. - Вип.24. - К., 2009. - С.277-291., О.Коляструк Коляструк О.А. Документи особового походження як джерела з історії повсякденності // Український історичний журнал. - 2008. - №2. - С.145-153., А.Торопцевої Торопцева А. Проблема психологізму та суб'єктивності его-документів як джерел з історії у поглядах зарубіжних науковців // Науковий вісник Миколаївського національного університету ім. В.О.Сухомлинського: Історичні науки. - Вип.2. - Миколаїв, 2018. - С.91-95; Її'ж. Українське питання в європейських мемуарах часів Першої світової війни // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. - Ч.26/27. - К., 2015. - С.305-312; Її ж. Військово- політична історія України у мемуарах іноземних авторів (1914-1918 рр.) // Вісник Луганського національного університету ім. Тараса Шевченка: Історичні науки. - Вип.4 (293). - Старобільськ, 2015. - С.85-92., С.Плохія Плохій С. Селянська Кліо: історична пам'ять та національна ідентичність в радянській Україні // Мемуари та щоденники. Частина 1 / Упор.: А.Бойко, С.Плохій. - Запоріжжя, 2005 [Джерела з історії Південної України, т.5, кн.1]. - С.12-32., В.Чопа Чоп В. Селянські рукописи Південної України як історичне джерело // Там само. - С.47-73., В.Мільчева Мільчев В. Мемуари та щоденники селян Південної України в археографічному вимірі // Там само. - С.74-96.. Варто відзначити комплексні колективні студії, створені під егідою Інституту історії України НАНУ, до складу яких увійшли також спогади і приватне листування рядових солдатів, пересічних жителів прифронтової зони й тилу Велика війна 1914-1918 рр. і Україна: У 2 кн. - Кн.2: Мовою документів і свідчень. - К., 2015. - 658 с..

Серед зарубіжних фахівців теж виділяється група дослідників, які актуалізують роль приватних документів у вивченні періоду 1914-1918 рр. Частина їх звертають увагу на такі ознаки еґо-джерел, як психологізм, суб'єктивність, наявність емоційного компонента, включаючи їх до категорії «визначальні характеристики». Серед тих, чиї праці відображають новітні концепції у зазначеній площині, виділяємо Р.Деккера Dekker R. Jacques Presser's Heritage: Egodocuments in the Study of History // Memoria y Civilizacion (MyC). - 2002. - №5. - Р.13-37., Дж.Воллек WallachJ.J. Building a bridge of words: the literary autobiography as historical source material // Biography. - Honolulu: University of Hawai'i Press, 2006. - Vol.29, №3. - Р.446-461; Idem. Remembering Jim Crow: The literary memoir as historical source material (Doctoral Dissertation). - University of Massachusetts: Amherst, 2004. - 282 p., П.Фесса Fass P.S. The memoir problem // Reviews in American history. Baltimore, Maryland: The Johns Hopkins University Press, 2006. - Vol.34. - №1. - Р.107-123., М.Говелла Howell M.C., Prevenier W. From reliable sources: an introduction to historical methods. - Cornell University Press, 2001. - 207 p., О.Сенявську Сенявская Е.С. Психология войны в ХХ веке: Исторический опыт России. - Москва, 1999. - 383 с., О.Асташова Асташов А.Б. Русский фронт в 1914 - начале 1917 года: военный опыт и современность. - Москва, 2014. - 740 с..

Водночас зауважимо, що в науковому середовищі має місце дискусія щодо окремих характеристик еґо-документів, а саме надійності їх як історичного джерела, специфіки критичного розгляду, визначення місця у сучасному джерелознавстві та історіографії.

Уважаємо за необхідне наголосити на важливості еґо-документів не лише для історичної, але й для суміжних наук, наприклад філологічної. Адже тексти дають уявлення про автентику мови автора, зокрема про особливості проголошення голосних і приголосних звуків, різне написання однакових слів в їх діалектному та літературному варіантах, написання з великої букви назв родичів тощо.

Виходячи з актуалізації проблеми, мета дослідження полягає в тому, щоб наголосити на важливості введення еґо-джерел до наукового обігу, показати їх унікальність та значимість для осмислення подій 1914-1918 рр. в Україні. Залучення приватних документів як частини джерельної бази для вивчення періоду Першої світової війни необхідне й важливе з погляду опрацювання матеріалу на мікроісторичному рівні, «історії повсякденності» та антропологічного підходу, де об'єктом виступають не «знелюднені» соціальні структури, а конкретні учасники історичних подій.

Н.Любовець стверджує, що «мемуари є особливим, емпіричним і до певної міри теоретичним джерелом, що несе в собі цінний культурологічний матеріал (що неможливо найти в інших джерелах), який є незамінним при дослідженні ментальності тієї чи іншої епохи, групи людей, окремої особи» Любовець Н.І. Вивчення мемуарів як історичного та біографічного джерела: до історіографії проблеми. - С.98-99.. Такої ж думки дотримується й російський дослідник А.Тартаковський, який наголошував, зокрема, на специфічній соціальній функції еґо-документів, а саме реалізації на папері історичної самосвідомості автора Тартаковский А.Г. 1812 год и русская мемуаристика: Опыт источниковедческого изучения. - Москва, 1980. - С.2-24..

Саме тому нечисельні приватні документи періоду Великої війни 1914-1918 рр. авторства різних за соціальним статусом осіб є особливо цінними для сучасних історичних досліджень. Серед них насамперед виділяємо писемні свідчення, залишені «пересічними» людьми, яких так чи інакше торкнулося воєнне лихоліття. Тобто наш інтерес викликають візії на війну не державних чи громадських діячів, офіцерів вищого командного складу, а солдатів та очевидців подій, які сприймали історичні перипетії «знизу», аналізували їх й оцінювали, виходячи зі своєї безпосередньої суспільної ролі у цій війні. Цілком усвідомлюємо наявність пласту суб'єктивності у сприйнятті дійсності, який мають такі еґо-документи. Проте окрім характеристик нерепрезентативності, відсутності офіційного статусу, непублічності та інших, ці матеріали є незамінним джерелом для дослідження «невійськової» історії війни, а отже - складовою всього комплексу джерел періоду 1914-1918 рр. За словами О.Коляструк, «література факту», наративні документи (щоденники, листи, спогади, мемуари) «мають виразний відбиток індивідуальності автора, його особистісного розуміння і бачення світу, його ставлення до описуваних подій» Коляструк О.А. Документи особового походження як джерела з історії повсякденності. - С.145.. Важливим є саме суб'єктивний виклад подій, оскільки вивчення різних еґо-документів, автори котрих не контактували між собою, дає змогу значно розширити наше уявлення про минуле й реконструювати його на рівні буденного життя, виявити та почути «свідків повсякденності», які представляли б думки та почуття «маленьких, але справжніх агентів історичного процесу» Яницкий О.Н. Расширение исторического горизонта: Рудницкая Е.Л. Лики русской интеллигенции. Научные труды / Е.Л.Рудницкая. М.: «Канон+» РООИ «Реабилитация», 2007. - 624 с. // Социологический журнал. - 2008. - №4. - С.151.. Саме вони в усій палітрі особистісного переосмислення реальності найповніше розкриваються в епістолярній творчості - щоденниках, мемуарах, записниках, нотатках, листах.

На початку ХХ ст. ведення щоденників усе ще залишалося нормою для освіченої людини, продовжуючи традицію ХІХ ст. щодо фіксації саморефлексії на папері. Не став винятком і період Першої світової війни, під час та після якої з'явилося чимало щоденникових записів, мемуарів представників державної влади, вищого командного складу, громадських, культурних діячів. Водночас письмові свідчення про цей кривавий катаклізм «простих» людей є вкрай рідкісним явищем, а отже й цінним історичним джерелом. Здебільшого вони зберігаються в рукописному вигляді в родинних документах, приватних архівах або колекціях, а їх оприлюдненням завдячуємо ініціативі нащадків.

Унікальною групою таких документів стали селянські рефлексії на тогочасні події, зокрема щоденники та мемуари учасників і свідків Великої війни, зібрані в археографічно-етнографічних експедиціях селами Запорізької, Дніпропетровської, Херсонської, Донецької обл., проведеними в 1999-2004 рр. Запорізьким науковим товариством ім. Я.Новицького під керівництвом професора А.Бойка. Це твори сільських жителів: «Історія 667» Василя Дмитровича Рубеля, «Записки» Михайла Егоровича Алексєєва за 1914-1917 рр., «Заповіт свому поколінню» Олександра Они- симовича Замрія, «Щоденник» Івана Івановича Ярошенка за 1915-1917 рр. Мемуари та щоденники. Частина 1 / Упор.: А.Бойко, С.Плохій. - Запоріжжя, 2005. - 484 с. [Джерела з історії Південної України, т.5, кн.1]. У всіх зазначених джерелах найбільше уваги приділено саме подіям Великої війни, адже вона стала першою історичною катастрофою, яку пережили автори, яка справила на них глибоке враження.

Рукопис Василя Дмитровича Рубеля (1898-1966? рр.) - це два зошити по іоо стор. історії селянської родини с. Мала Білозерка Запорізької обл. від середини XVIII ст. до 1930-х рр. Автор назвав свій твір «Історія 667», підрахувавши, що саме стільки відгалужень мав рід козака Андрія Рубеля. Період Першої світової війни постає як особиста та сімейна трагедія - порушене розмірене хліборобське життя степового краю, мобілізація брата Андрія на фронт, його загибель Велика війна 1914-1918 рр. і Україна. - Кн.2. - С.523..

Власні переживання, рефлексії на події 1914-1918 рр. знайшли своє відображення на сторінках «Заповіту свому поколінню» жителя того ж таки села Олександра Онисимовича Замрія - учасника Першої світової війни, феєрверкера 8-ї Сибірської стрілецької артилерійської бриґади. Він походив із заможної землеробської родини. У 1912 р. був призваний на військову службу, звідки й потрапив у вир війни. Перебував на фронті до 1917 р., а повернувшись додому, намагався не проявляти активність у період революційних потрясінь. Хліборобство, господарство було для нього у пріоритеті. Вести щоденник О.Замрій почав ще під час перебування на фронтах Першої світової. Періодично матеріал частково губився, автор його поновлював і, зрештою, наприкінці 1950-х рр. упорядкував усе написане на 96 арк. у чотири умовні частини, одна з яких повністю присвячена подіям 1914-1917 рр. Там само. - С.523-524. За типологією мемуарної літератури - це автобіографія. В.Чоп характеризує твір О.Замрія як безпристрасний «голос полеглого покоління солдатів Російської імперії», оскільки зі складу діючої армії на початку війни так званих кадровиків станом на 1917 р. серед живих залишилося 4-5% Чоп В. Селянські рукописи Південної України як історичне джерело. - С.49.. Ця обставина багато у чому визначає наукову цінність цих нотаток, адже, за словами історика, мемуари учасників Великої війни, опубліковані після її завершення, здебільшого характеризуються заідеологізованістю, спричиненою пристосуванням авторів до нових життєвих реалій Там само. - С.49-50..

Перша світова війна, вир національної революції 1917-1921 рр. (участь у махновському загоні Зубка, ув'язнення вранґелівцями та інші події) - усе це постає у записках мешканця с. Петрівка Херсонської обл. М.Алексєєва, що теж належать до жанру мемуарів-автобіографій. Перший варіант нотаток було створено 1917 р., але того ж року і втрачено. Одразу потому була спроба відновлення записів та продовження фіксації навколишніх подій. Утретє до узагальнення життєвого досвіду Михайло Егорович приступив уже в 1950-х рр. Як результат - шість зшитків спогадів, на сторінках яких містяться враження та оцінки різних історичних моментів, аналіз подій, роздуми українського селянина Велика війна 1914-1918 рр. і Україна. - Кн.2. - С.524-525..

Окремої наукової ваги набуває «Щоденник» Івана Івановича Ярошенка, знайдений у з с. Канцерівка Запорізької обл., який він вів із 1915 до 1943 рр. За формою і стилем викладу матеріалу в рукописі поєднуються щоденникові, мемуарні та інші записи. Твір складається зі вступної частини, в якій автор намагається викласти основні події свого життя від народження до 1915 р., далі інформацію подано у хронологічній послідовності за роками, а з 1916 р. - ретельні, майже щоденні нотатки. Текст автентичний, без слідів вторинного переписування, доповнень та авторських пра- вок Мільчев В. Мемуари та щоденники селян Південної України в археографічному вимірі. - С.82..

Одним із неординарних еґо-документів цієї категорії стали спогади про дитячі роки Михайла Зварича (1903-1992 рр.), котрий проживав у місцевості, де точилися бої - с. Тетильківці (Бродівський р-н Львівської обл.) Зварич М. Родинні спогади / Упор.: Т.М.Зварич, А.М.Корчак. - Броди, 2011. - 64 с.; Зварич Т, Корчак А. Перша світова війна на Брідщині у спогадах очевидця Михайла Зварича // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Перша світова війна на Волині та Волинському Поліссі. - Вип.58: Мат. 58 Міжнар. наук. конф., присвяченої 100-річчю подій Першої світової війни на Волині, смт Маневичі, 5-6 липня 2016 р. / Упор. Г.Бондаренко, А.Силюк, П.Хомич. - Луцьк, 2016. - С.14-17.. Цей твір важливий із кількох причин. По-перше, дитячо-юнацькі спогади про період 1914-1918 рр. По-друге, це спогади не військовика, а цивільної особи, яка безпосередньо опинилася в епіцентрі бойових дій. М. Зварич передає й описує події, які бачив на власні очі, трактуючи їх відповідно до свого розуміння ситуації. Зокрема він зафіксував у своїй дитячій пам'яті день, коли було оголошено мобілізацію до війська, передаючи власне емоційне сприйняття ситуації так: «Був день субота і в годині 10 рано було усьо оголошено. В 10 годині по сіх селах почали дзвонити дзвони на ґвалт так, як на пожар, сумно-сумно, і люди, котрі були на полях, бігли до села. Що за новина, пожару не видно, а дзвони дзвонять протяжно в одну сторону? Припинилася уся робота» Зварич М. Родинні спогади. - С.26. Тут і далі цитати подано мовою ориґіналу задля збереження тональності тексту, як експресивно забарвленої лексики, так й емоційного оцінювання подій авторами еґо-документів.. У спогадах закарбувалося все нехарактерне для звичного життя українського селянина: «Треба було прощатися, бо йдеш на війну»; «усі мобілізовані з мішками, торбами вийшли під церкву»; «і почався плач і лемент жінок і дітий»; «і хто був, той плакав, бо там відходили тати, чоловіки, брати і сини»; «усьой караван возів з плачем від'їхав до Бродів. Остало сумне село».

Водночас спогади перемежовуються інформацією загального змісту про події Першої світової війни. І тут уже доволі складно відокремити набуті М.Зваричем знання від тих першопочаткових, якими він володів безпосередньо в період 1914-1918 рр.

Важливою, у неґативній конотації, подією для сільського хлопчика стала зміна релігійної юрисдикції під час російського окупаційного режиму («почався релігійний перестрій»), коли на зміну «священикам, котрі принадлежали до Львова і до Риму та Папи римського» прийшли «священики з Почаєва православної віри». Також зафіксовано наслідки тактики «випаленої землі», застосованої російською армією при відступі з Галичини: «Знов повстали страшні дні і ночі. Повстали пожежі в селі Накваші. Був зібраний хліб на полях і зложаний в стирти. Всьо було спалено» Там само. - С.27..

Спогади М.Зварича містять також і рефлексії юнака на події 1917-1918 рр. - від падіння монархії в Російській імперії, ситуації на фронтах до самовизначення української нації. Зокрема знаковими є такі спомини: «Почали виділяти нації, котрих скоріше ніхто не чув. Так що і я вперше почув, що українців почали звати хахлами, а ті хахли почали скупчувати між собою» Там само. - С.29..

Поділяємо думку О.Коляструк про те, що під час читання й аналізу щоденників важливо не тільки збагнути смисл тексту, а й опанувати його внутрішній простір Коляструк О.А. Документи особового походження як джерела з історії повсякденності. - С.147.. Майже всі автори досліджуваних мемуарних творів були селянами за походженням, виросли в українському селі, здобули базову початкову освіту та, відповідно, тією чи іншою мірою зберегли риси селянської свідомості, яку у свій спосіб перенесли на папір. На сторінках еґо-документів відображено не тільки особисте розуміння навколишньої дійсності, але ставлення всього селянського прошарку України до соціальних змін та потрясінь початку ХХ ст. Подібним чином характеризує селянські мемуари й В.Чоп, зазначаючи, що їхні автори «далеко не завжди розуміють важливість тих подій, свідками яких вони ставали й історичну значимість тих місць, в яких вони побували», а отже в матеріали селянських рукописів потрібно «зариватися», відшукувати «під шаром пустої породи дріб'язкових проблем [...] величезні інформативні можливості» Чоп В. Селянські рукописи Південної України як історичне джерело. - С.51..

Таким чином, селянський наратив - важлива група джерельної бази вивчення Великої війни 1914-1918 рр. на мікрорівні. Також це своєрідний інформаційний пласт, який дає уявлення про світоглядні імперативи та ціннісні орієнтири українського селянина початку ХХ ст. Один із висновків істориків, котрі працювали з цим матеріалом, полягає в тому, що в подібних творах зафіксовано трансформації, яких зазнавало українське селянство в той період: «Війна супроводжувалася кардинальними змінами у свідомості вчорашніх селян, досить своєрідно сприяла їхньому “осучас- ненню”, модернізації» Турченко Г.Ф. Соціально-економічні процеси в південноукраїнському регіоні // Велика війна 1914-1918 рр. і Україна. - Кн.1: Історичні нариси. - К., 2014. - С.409..

Нині в українській історіографії порушено питання про можливість трактування та оцінки селянського наративу не лише як елементу побутового життя, а й як культурного явища епохи. Адже всі автори зазначених еґо-джерел - вихідці з сільської місцевості. У нових для себе умовах (фронт, повстанські загони, окупація тощо) вони зберегли риси селянської ментальності та у свій спосіб ретранслювали ставлення селянства до подій першого світового побоїща.

Які чинники спонукали звичайних українських селян братися за написання щоденників, заміток, спогадів? На думку деяких дослідників, потреба у фіксації поточних подій загалом була викликана бажанням «відтворити певний культурний сенс з культурних розвалин та соціального безладу перших десятиліть ХХ-го століття» Плохій С. Селянська Кліо: історична пам'ять та національна ідентичність в радянській Україні. - С.12.. Водночас прийнято розрізняти мотивацію створення спогадів/мемуарів і щоденників. Якщо перші пишуться, зазвичай, наприкінці життя з наміром підбити своєрідні підсумки, дати настанови нащадкам, то другі постали як результат соціально-культурних перетворень у селянському середовищі на початку ХХ ст. Зокрема С.Плохій виділяє наступні причини появи селянського наративу: і) виникнення й розширення мережі церковнопарафіяльних шкіл у другій половині ХІХ ст., що сприяло набуттю основ грамотності; 2) воєнні події поєднали долі офіцерів, інтеліґенції та селян, посилюючи їх комунікацію; 3) війна та революції склали той драматичний життєвий досвід, який, із погляду авторів, був вартий фіксації на папері Там само. - С.14..

Цілком погоджуючись із запропонованим переліком, уважаємо за доцільне доповнити його ще одним чинником - психологічним, позаяк письмо (зокрема ведення щоденника, листування) вважається одним із найбільш доступних і дієвих інструментів самодопомоги та проживання психотравми у стресових/екстремальних ситуаціях Див., напр.: Психологічна допомога постраждалим внаслідок кризових травматичних подій: Методичний посібник. - К., 2015. - С.8-10, 17; Малкина-Пых И.Г. Психологическая помощь в кризисных ситуациях. - Москва, 2005. - С.9, 21, 221., якими й були Перша світова війна, революційні потрясіння 1917-1921 рр.

У контексті викладеного вище значну цікавість становлять матеріали авторства старшин і рядових вояків, які занотовували свої рефлексії з приводу щоденних подій. За результатами контент-аналізу солдатських мемуарних творів можемо виділити основні тематичні лінії щодо відображення та осмислення тогочасної дійсності, а саме сприйняття війни; специфіка підготовки новобранців; широкий діапазон емоційних відносин між вояками й офіцерами; особливості матеріального забезпечення солдатів та умови фронтового життя; мародерство; ставлення до представників різних етносів, взаємодія між земляками; неґативні психологічні прояви, як-от бажання «втекти» з фронту (навчальні команди, відпустки, самопоранення, дезертирство тощо); ставлення до противника, братання; сприйняття смерті як факту війни.

Одним із таких солдатських автобіографічних творів є «Щоденник» вихідця з Волині Г.Климчука, що зберігається у фондах Торчинського народного історичного музею. У ньому на перший план виступає інформація не про перебіг воєнних дій, а опис місцевості, в якій перебував, особливості побуту тамтешніх мешканців, а також специфіка фронтового життя. Водночас Г.Климчук фіксує панічні настрої у солдатському середовищі, висловлює своє неґативне ставлення до війни та розмірковує про майбутнє життя: «Невже настане час, коли всі, розкидані по світу, знову зберемося у родинне гніздо. А чи буде цілим це гніздо? Всепожираюча війна, можливо давно лишила його нас» Скакальська І. Перша світова війна: історична пам'ять (із спогадів генерала, солдата, священика) // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Перша світова війна на Волині та Волинському Поліссі. - С.46.. Солдатські записи є чи не єдиним джерелом, в якому зафіксований побут армійських «низів» без прикрас і перебільшень: «Візьмусь за свою вечерю. П'ю стакан чаю, це єдина страва сьогоднішньої моєї трапези» Там само..

Загалом війна та спричинені нею наслідки сприймалися селянами вкрай негативно. Наприклад, В.Рубель так зафіксував свої відчуття:

«Знов розвал, ніщета, убійство мільйонів ні в чом невинних людей. По капризу маленької кучки ситих і бездушних людей. Це война 1914 р., яка почалась в іюлі з німцем (Германією, вірніш Австро-Германією)» «Історія...» Василя Рубеля // Велика війна 1914-1918 рр. і Україна. - Кн.2. - С.526.; «за що і чого каятися селяни не мусили панімать, кому і яке зло зробили; несли голови в бойню не знаючи кого треба защіщать, де той ворог, що так на[...]вав один на одного. І тілко дуще ридали в церкві та грі [...] поклони. Наймають молебні, правлять панахиди, моляться за “воїна”, щоб не вбило. Але ж война нічого не слуха, вона сліпе, глухе, бездушне существо, що нікого нещадить [...] попав на неї - на те вона война. [...] Цього ж року не минула і нас лиха година. Збирались виряжать [...] державсь він твердо, все чудив, - підем німця воювать. [...] пісьмо, що Парфентія вбило, другого зкалічило, [...] безвісті пропав, то це все його страшенно мучило, Андрія, як і всіх. Збирались родичі, сусіди [...], понімали, що виряжаєм навіки. Однак [...] новобранця за живота, послі як зд[...] [...] все переносить. Тут поцілунки і за день не обберешся; плаче сім'я, а люди глядя і собі і получивсь концерт, що й він засміявсь (він ніколи не плакав)» Там само. - С.527..

М. Алексєєв у свій спосіб розумів війну: «Война - гибель молодому люду. Война началась промеж Австро-Венгрии и Сербии, убийство Принца Австро-Венгрии в Сербии. Виноватых требовала Австро-Венгрия. Сербия не выдала и получилась мясорубка народа» Записки Михайла Егоровича Алексєєва за 1914-1917 рр. // Там само. - Кн.2. - С.553..

Селянські документи є безцінним джерелом для вивчення та аналізу ситуації, що виникла на селі після того, як чоловіки полишили його внаслідок мобілізації. Одна справа - звіти і статистичні дані повітових, земських чи Губернських органів опіки, інша - рефлексії самих селян:

«Та бач треба звернути увагу до Лиді, що там вона робе, сама зіставшись в молотьбу пізньої осені (без свекра і Павла). А діла було до греця, щось коней троє і вівці та інше, а робить нікому, свекруха з дочкою (дівкою) тіко і старались її попобить добре. Ціле пекло було їй там, а не жизнь, та вона терпіла»; «багато добрих хлопців уже і в нашій Білозірці недосчитувалось. Що ден то і гуде дзвін по мертвому. Нарід притих, зігнувсь у купу, і на кожнім обличчі щось нерозгадане. А діждав неділі, цілі валки йдуть дівчат, молодиць та матерів у церкву. Там всі новини, і помолися, поплачеш, почуєш кого вбило, або скалічило» «Історія.» Василя Рубеля. - С.532, 546..

Важливим тематичним аспектом у селянських спогадах виступає їх психологізм щодо оцінки нових явищ, які впливали на щоденне життя. Це, зокрема, мобілізація, отримання «похоронок», повернення покалічених і поранених солдатів-селян додому тощо. Ось як це відображено в одному зі спогадів:

«Аж ось і на людей мобілізація, а потім друга. А далі одна за однією. Все якось притихло, щось гнітило селян. Вже появились на пошті пісьма з червоними хрестами (червоний хрест означав раненого солдата), а далі і із чорними хрестами. Вже не одна стара мати мліла, падала в церкві, одправляючи панахиду по синові, коли півча виспівує “Вічная пам'ять”. Багато вдів, багато й сиріт зісталось. Та і дівчата сумують. Рідко почуєш співи на улиці. Вже не одна і не одну ніч просиділа над вікном, втираючи густі дрібні сльози рукавом вишитої сорочки. Чому б-то їй плакать, а ось прислав їй товариш, що вбито того, кого кохала. Беруть не в очередь і новобранців два набори вряд в однім році. Вже й товаришів забрали Андрієвих, сусіду Парфентія Гришка. Та і до його ряд доходе, вже і він некрутує, хоч йому настав ще тіко 19 рік» Там само. - С.526.; «1915 рік, война в разгарі, мобілізаціям казалось і кінця не буде. Людей гонють як у прорву, вже і стариків забрали; з ними і Лідиного свекра. Вже й гульнів немає, зберуться, поплачуть та й додому; вже в кожного єсть свій каліка, вбитий, або родич» Там само. - С.527..

Характерною тенденцію в перші місяці після оголошення війни у суспільному житті, зокрема й серед українства в межах Російської імперії, було піднесення патріотичних почуттів у різних проявах: добровільний запис до лав армії, збільшення кількості членів Товариства Червоного Хреста, поява волонтерського руху тощо. Маємо фіксацію цих явищ і в досліджуваних джерелах: «Стали меня провожать родители. Мать достала икону Божьей Матери, стали меня благословлять, но я сразу не хотел, взял, ушел с хаты. Мать плакала. Мне стали говорить, что ты делаешь, но мне так хотелось идти в армию и все это я пускал мимо ух, что это нас призывают к горю на нашу голову» Записки Михайла Егоровича Алексєєва за 1914-1917 рр. - С.554-555..

Також у селянському наративі періоду Великої війни простежується тенденція до активізації серед солдатів, що перебували на фронтах, почуттів земляцтва, дружби чи прихильності за регіональною ознакою. Із погляду С.Плохія, групова лояльність у цьому контексті вибудовувалася за формулою: родина (спершу близька, а потім і дальша), село, повіт, Губернія та, зрештою, понаднаціональна (державна або загаль- ноімперська) ідентичність Плохій С. Селянська Кліо: історична пам'ять та національна ідентичність в радянській Україні. - С.17-18.. На сторінках зазначених вище рукописів така лінія визначається чітко - своїми спочатку йдуть односельці: «Вечером нас там переписали, и попал я в 6 роту. Со мной много было томаковских»; «мы попали в 3 батальон - все петровцы»; «что на практике показало - все односельчане как овечки гуртом, и они гибнут. Вот поэтому и нам сказали - если с одного села, то сбиваются в кучи» Щоденник Івана Ярошенка за 1915-1917 рр. // Велика війна 1914-1918 рр. і Україна. - Кн.2. - С.643; Записки Михайла Егоровича Алексєєва за 1914-1917 рр. - С.560.. Потім - солдати з того ж повіту, наприклад Мелітопольського: «Я нашел знакомых, которой были моим родителям знакомы в Мелитополе»; «в Аткарский полк попали все Мелитопольского уезда» Записки Михайла Егоровича Алексєєва за 1914-1917 рр. - С.555, 560.. Далі - вихідці з однієї Губернії: «Потому что там были большинство таврические» Там само. - С.587..

Іншим означенням земляцтва слугувало протиставлення «своїх» «чужим», базоване саме на територіальному розмежуванні Плохій С. Селянська Кліо: історична пам'ять та національна ідентичність в радянській Україні. - С.17-18.. Так, вихідців з інших реґіонів або Губерній (причому навіть українських) Російської імперії ідентифікували як «не своїх», називаючи «екатеринославскими», «сибиряками», «москвичами», «пензенцами», «пермяками» тощо. В.Рубель зафіксував таке розуміння земляцтва: «При роз- бивкі, в Києві Андрія виділили і зачислили в гренадери - і зовсім із чужими людьми направили на австро-германський фронт (своїх товаришів ні одного)» «Історія...» Василя Рубеля. - С.530.. Водночас на сторінках щоденників та мемуарів майже не простежується окреслення протиставлення по лінії «свій» - «чужий» за етнічною належністю в контексті земляцтва. «Своїм» для солдатів-українців цілком міг бути «земляк-єврей».

Перебування на фронті й участь у бойових діях суттєво позначилися на психологічному стані вояків. Такі зміни виявлялися в надмірній набожності, прагненні оточити себе будь-якими «охоронними силами», у панічних атаках, у вчиненні навмисного каліцтва, добровільному полоні тощо. Зокрема характерними є такі враження з фронту:

«Під войну вообще солдати (і особливо руські) увлікались молитвами, то так і тепер. То як і не молитемеся, як воно кожну хвилинку грозить буть убитим або розірваним на шматки. Говорили сучасники, коли доліта свистячи снаряд, то солдатик і шепче побілівшими губами: “Пронеси його свята Богородице”. А коли перелітав, то він з сміхом: “А... мать твою... не попав” - це дійсно факти. Багато і тепер було всяких молитов позашивано на шнурках біля хрестика, щоб “не вбило”»; «шагов в юо от меня разорвался снаряд. Я испугался - это я в первый раз видел, как снаряды летают, видел товарищей раненных»; «и когда я смотрел и слыхал все это, у меня все скоплялось - за что мы воюем, все глубже входило в мою голову»; «тут я сам себя не берег - я хотел, чтобы простудиться, но оно ничего не брало» Там само. - С.536; Записки Михайла Егоровича Алексєєва за 1914-1917 рр. - С.571, 578; Щоденник Івана Ярошенка за 1915-1917 рр. - С.646.".

Окреме питання, яке також заслуговує на докладний аналіз - повсякденна солдатів, забезпечення їх одягом і провіантом, санітарно-гігієнічний стан тощо. Практично в усіх мемуарах змальовується однакова картина злиденних умов фронтового життя рядового складу армії, зокрема найбільшої її частини - піхоти. «Посмотрел на життя пехотинцев, их обстановку. И действительно. Жизнь при таких условиях, как говорят, собачья. Проходя по окопу, я встречал солдат в виде чертей, как их рисуют. Но только черта рисуют обыкновенно голым, а это в шинели. И та шинель не была похожа на шинель», - згадував О. Замрій «Заповіт свому поколінню» Олександра Онисимовича Замрія // Велика війна 1914-1918 рр. і Україна. - Кн.2. - С.630..

«Все новобранцы, учились в своей одежде и обуви. Я за сапоги получил 7 рублей, а за одежу ничего не платили»; «и всю ночь ишли, уже были как куры мокрые от слабости. Раз, что не спавши, голодные. Вот тут я кузькину маму узнал, что это за война»; «увидели - картошка была не копана. Мы побегли и давай копать. Тут же развели огни, уже было видно, и наварили картошки. Все это сделал мой друг - Сорокин Димитрий, и чаю он сварил, а я был возле вещей. Когда было готово, мы с таким аппетитом поели»; «и утром рано Сорокин пошел чаю согрел и у нас от вечера суп гречный остался, он его разогрел»; «он обижается на службу, а потом и на пищу, что нас кормят - мясо с червями, селедка», - так описували своє повсякденна рядові піхотинці Записки Михайла Егоровича Алексєєва за 1914-1917 рр. - С.557, 560, 565; «Заповіт свому поколінню» Олександра Онисимовича Замрія. - С.624..

Дещо кращим було становище кулеметників та артилеристів. Вони мали змогу регулярніше харчуватися та облаштувати надійніші укриття:

«Пулеметным я себя стал чувствовать лучше. При переходе я мог сесть на двуколку и ехать [...] Здесь в пулеметной выдают в сухом продукты и мы сами готовим себе, что мы хотим»; «окопы хорошие. Здесь было сделано хорошее убежище для взвода. Внизу тоннель, выдолблена тоннель, и оббита в середине досками, а сверху два пулемета стоят»; «возле орудий мы вже вырыли окоп более просторный, чтобы можно было лечь и простянуться. Достали чугунную печку, был у нас печник, Филимонов с Васильевки, хорошо устроил. В окопе было тепло, даже тогда, когда настигла настоящая зима. Это вже называется окопная война [...] И так, мы стояли благополучно, но нам давали кушать два раза в сутки, хотя кормили хорошо - мясо, крашонка утром и вечером» Записки Михайла Егоровича Алексєєва за 1914-1917 рр. - С.587; «Заповіт свому поколінню» Олександра Онисимовича Замрія. - С.617..

Щодо особистої гігієни, то це залежало від умов, в яких у той чи інший момент перебував солдат. Зазвичай через деякий час окопного життя воякам доводилося «знайомитися» зі шкірними паразитами. Тому для них надзвичайно великою радістю була можливість побувати в лазні та змінити натільну білизну:

«Прошло еще несколько время, несколько дней. 24-го сентября уже у нас стали заводиться паразиты и не дают спокою, потому что все время одеты, при полном боевом»; «когда я улегся, не успел уснуть, и меня на ура поднимают не то вши, нето блохи. Вдруг загорелась шея. Когда я провел ладоней по шее, то почувствовал сплошные пиявки»; «Прибыл поезд с банею, и что вошь уничтожает, и белье отдаешь, и там дают готовое, стираное. Все скидаешь верхнее, одежду выжаривают. И трохи жить стало легче, хоть не стали воши есть, как ели нас в 1916 году»; «кроме блиндажей мы устроили себе баню и хорошую. Баня была занята.

Кожного дня в ней купалась вся батарея, в том числе и офицеры» Записки Михайла Егоровича Алексєєва за 1914-1917 рр. - С.563, 570; «Заповіт свому поколінню» Олександра Онисимовича Замрія. - С.628..

Одним із тематичних блоків, які можна виділити у змісті еґо-джерел, стало бажання полишити фронт. Серед причин, що його викликали, найчастіше трапляються: і) тяжкі умови життя («вот тут тогда я понял всю суть жизни. Вот тут я кузькину маму узнал, что это за война»); 2) відсутність спеціального вишколу («на військовій службі, звичайно, я не був, військового строю і поводження з гвинтівкою не розумію, а чому зарахований у стрій - не розумію»; «не знаючи ні строю, ні поводження з гвинтівкою, служу доброю мішенню для ворога»; «вчили новобранців скоро, аби взнав ружейні прийоми і аля на позицію»); 3) скрутне матеріальне становище родини («дружина пише і плаче, що не отримує платні і що я залишив не таке, як потрібно, доручення. Цей стан гірше всякого вітру пронизує мене... Вірю, що сім'я моя не буде викинута на вулицю») Скакальська І. Перша світова війна: історична пам'ять (із спогадів генерала, солдата, священика). - С.60; «Історія.» Василя Рубеля. - С.529; Записки Михайла Егоровича Алексєєва за 1914-1917 рр. - С.560..

Усе це спонукало багатьох солдатів до пошуку різних варіантів «утечі» з фронту. Частина з них намагалася скористатися законними способами. Дехто за першої-ліп- шої можливості записувався до навчальної команди Навчальна команда - школа підготовки молодшого командного складу (унтер-офіцерів) у сухопутних військах російської імператорської армії., як-от М.Алексєєв: «И вот при штабе дивизии организовали учебную команду. И вот вспросили, - кто желает в учебную команду? Я сразу пошел, а в Одессе не хотел. А когда покушал “кузькину маму”, покормил вошей, увидел страху и когда сказали - на 6 месяцев, я подумал - от зимы уйду, вошей кормить не буду» Записки Михайла Егоровича Алексєєва за 1914-1917 рр. - С.566-567.. Інші добивалися відпустки, щоб хоч ненадовго потрапити додому, побачитися з рідними: «В начале декабря был разрешен отпуск воинам нам на фронте. Когда я узнал, что есть такой приказ, я, как кадровик 1912 года, обратился к командиру батареи с просьбой. Предъявил ему, что могу доставить белого хлеба. И так командир батареи тогда согласился и я первый поехал в отпуск. Какая была для меня радость!» «Заповіт свому поколінню» Олександра Онисимовича Замрія. - С.626.. Проте нерідко у солдатів виникали думки про самопоранення чи дезертирство: «И я в эти кусты и думал сам себя ранить»; «как только меня разжаловали, то я думал из окопов бежать в тыл»; «сегодня один себя убил - постановил неразорванный снаряд и хотел выстрелом из винтовки его разорвать. И он разорвался и убил его. Такие случаи частые, много стреляют себя, много уходят из окопов надолго» Записки Михайла Егоровича Алексєєва за 1914-1917 рр. - С.565, 582; Щоденник Івана Ярошенка за 19151917 рр. - С.651.. Утім від учинення подібних дій багатьох стримував, з одного боку, страх за власне життя, а з іншого - передбачене у законодавстві суворе покарання у вигляді позбавлення всіх станових прав і заслання на каторжні роботи Велика війна 1914-1918 рр. і Україна. - Кн.2. - С.655..

У щоденникових та мемуарних записах також є фіксація мотивації свідомого обрання солдатами полону. Наприклад, М.Зварич згадував це так: «Тато мої були в Перемишлі і там, коли уже були ізпотребляні усі харчові запаси і з'їли усі коні, і люди були змучені, товді здали Перемишель. А хто був живий, той пішов у плін. І мої Тато пішли у плін» Зварич М. Родинні спогади. - С.27-28.. Тут автор напряму пов'язував незадовільний фізичний та моральний стан вояків із неможливістю подальшого продовження бойових дій.

Селянська мемуаристика сповнена рефлексіями щодо (не)розуміння тієї ролі, яку відігравав солдат-селянин на фронті, а, відповідно, і (не)винагороди за його служіння. Традиційними були такі судження:

«Нема смішного; а тіко бачиш безнадійне життя людини. Видно нещиро молила “дорогая з детками”, неумолили вони Бога войни... Скоро після получились чутки, що ввесь його полк, а особливо рота, попали під артилерійській огонь, з якого мало вернулось, то і він з писавшим пісьмо без вісти пропали. Та так і із полка послі одповідали - без вісти пропав. Так дорожать у воєнне время солдатом; пропав і баста, немов скотина яка»; «якими копійошними наградами дарили солдат, воодушевляя його “героїзм”. Але ж кінець кінцем, героям награда - дерев'яний хрест, а більш ніякого. Звірі та птиця розкльовує їхні тіла»; «Лідя відповідь получіла коротко: “Твой муж, П. Т. Б. без вести пропал” - так дорожили солдатом прямо “пропав”, як скотина, або і що друге (та воно як ставили нас за скот, такими і остались). Отака відповідь за його “геройську” службу» «Історія.» Василя Рубеля. - С.537, 541, 546..

Глибокий сум в авторів мемуарів викликало споглядання величезної кількості поранених і скалічених товаришів по зброї. «Боже мой, как много и как много было тяжело раненых, как тяжело было на них смотреть», - занотував у своєму щоденнику І.Ярошенко після одного із запеклих боїв на Румунському фронті Щоденник Івана Ярошенка за 1915-1917 рр. - С.646.. Ще більш гнітючі враження справляло ставлення до загиблих вояків, чиї тіла сотнями, або й тисячами, залишалися на полях боїв просто неба, та яких часто ніхто й не ховав: «Я увидел одного и другой недалеко от того лежали убитые [...] был убит у голову и уже и черви были на нем. Я только подумал, как живой - то нужен, а то и тело валяется, теперь не нужен. И попа нема, чтобы тело не валялось похоронить»; «там ужасная панорама - поле услано трупами. Немец, русский - вперемешку, и края не видать» Записки Михайла Егоровича Алексєєва за 1914-1917 рр. - С.578; «Заповіт свому поколінню» Олександра Онисимовича Замрія. - С.615..

До еґо-джерел Великої війни 1914-1918 рр. належать також записи, залишені церковнослужителями, котрі побували на фронті. Наприклад, багатотомні мемуари- спогади священика з Волині Ю.Шумовського «Зруйноване гніздо, чи Історія однієї священицької родини на Волині» Скакальська І. Перша світова війна: історична пам'ять (із спогадів генерала, солдата, священика). - С.47.. Юрій Шумовський був військовим капеланом, і разом зі своїми вірянами-солдатами відчув на собі всі перипетії війни. Окрім описів побуту, фіксації свого ставлення до окремих життєвих моментів, його спогади важливі у частині роздумів над тим, чому українці опинились у різних окопах та чому протистояли один одному.