Коштовні предмети з Шумейківського кургану

Размещено на http://www.allbest.ru/

Коштовні предмети з Шумейківського кургану

Ю.Б. Полідович

Стаття присвячена аналізу коштовних виробів з кургану, розкопаного С.А. Мазаракі біля хут. Шумейко в Посуллі у 1899 р. Це золота обкладка руків'я меча, золоті пластина-накладка і наконечник піхов, і золота бляха із зображенням зайця. Детальний опис виробів та стилістичний аналіз зображень дозволили зробити попередній висновок про належність означених предметів до кола старожитностей келермеського горизонту ранньоскіфських пам'яток.

Ключові слова: Шумейківський курган, По- сулля, ранньоскіфський час, меч, піхви,«звіриний стиль».

PRECIOUS ITEMS FROM THE SHUMEIKO BARROW

Yu.B. Polidovych

The paper deals to the finds from the barrow near the Shumeiko farm in the Sula river basin (now Sumy region of Ukraine) which was excavated by Sergei Ma- zaraki in 1899. Objects of Scythian culture were found in the mound: weapons, horse bridles, and vessels. Mikhail Rostovtsev mistakenly attributed to these finds the fragment of ancient Greek kylix of the end of the 6^th century BC. Modern researchers date the barrow assemblage near the Shumeiko farm to the first half of the 6^th century BC (Igor Bruyako, Denis Grechko, Denis Topal, Oleksandr Shelekhan). Sergey Polin attributes it to Early Scythian time.

In the paper three precious items from the barrow are described in detail. This is a sword, the handle of which is plaqued with gold. The ancient craftsman used the granulation technique for decoration. Not only the ancient Greek jewelers used this technique. The masters of Urartu applied it as well. It was used in the decoration of the sword from the Kelermes barrow in the Kuban region, as well as on various adornments. The iron sword has an original shape and belongs to the Shumeiko type (according to Denis Topal, Oleksandr Shelekhan). Such swords were most common in the first half of the 6^th century BC. The scabbard was decorated by the gold plate with images of animals and the gold tip. The analysis shows that the images of wild goats and predators are made in the early Scythian animal style. The sheath tip also corresponds to the early Scythian tradition and finds analogies in the Pre- Scythian time. On the contrary, at a later time (the end of the 6^th -- beginning of the 5^th century BC), according to other principles (barrow No 6 near the Oleksandriv- ka village, Gostra Mogyla near the Tomakovka village) the tips of the scabbard were made. Near the sword the gold plate in the form of a running hare was found. It was made in the Scythian animal style. This plate was probably part of the sheath decor and adorned a side leather ledge that helped to attach the scabbard to the belt. A preliminary conclusion is made about the belonging of precious items from the Shumeiko barrow to the Kelermes horizon of antiquities of the Early Scythian culture.

Keywords: Shumeiko barrow, Sula river basin, Early Scythian Time, Sword, Sheath, Scythian Animal Style.

120 років тому, влітку 1899 р., С. А. Мазаракі ¹ розкопав курган, розташований неподалік хут. Шумейко Роменського повіту Полтавської губ. Докладно біографію Сергія Аркадійовича Мазаракі (бл. 1855--1912) див.: Шовкопляс 1998; Тун- кина 2017, с. 410. ^{залишки насипу кургану до 10 м заввишки} (Ильинская 1968, с. 10, 16, табл. 4) знаходяться за 1,0 км на ПдС від с. Бощилиха, за 2,0 км на ПнС від с. Вовківці Роменського р-ну Сумської обл. (Ханенко, Ханенко 1900, с. 7--8).

Це був один з найбільших посульських курганів. він входив до курганного поля, скупчення яких розташовані уздовж високого правого берега р. Сула, між її притоками Бишкінь і Ромен, біля сс. Малі будки, вовківці, великі будки, Оксютинці, Плавнище та ін. (Бобринский 1894, с. 161; 1901, с. 61; Ханенко, Ханенко 1899, с. 5; Самоквасов 1908, с. 94--95; Ильинская 1968, с. 5--11). Це була частина функціонуючої у скіфський час єдиної територіальної структури, центром якої було Басівське городище (Болтрик, Фиалко 1995, с. 40).

Інформація про курган збереглася тільки в переказі (з посиланням на «журнал розкопок» С. А. Мазаракі) в каталозі Б. І. та В. Н. Ханен- ків (Ханенко, Ханенко 1900, с. 7--8).

Курган мав насип напівсферичної форми висотою близько 19 м (27 аршин) і діаметром близько 80 м (окружність 360 аршин), який був оточений широким ровом і високим валом. Під час розкопок, згідно прийнятої на той час «методики», насип спочатку було знято десь на 7 м (10 аршин), а потім центральне поховання було розкрите колодязем діаметром 17 м (24 аршини) з вихідною траншеєю на південь 3. ^{Таким самим чином, наприклад, Д. Я. Самоквасов розкопав у 1888--1889 рр. курган Старша Могила, що знаходився майже за 6 км на ПдЗ від Шумейківського кургану (Самоквасов 1908, с. 95, 96). С. А. Мазаракі був активним учасником цих розкопок і через 10 років застосував набуті навички до розкопок аналогічного великого курганного насипу.}. Насип складався з чорнозему, в якому «у великій кількості знаходилися шматки битої посуди, вуглинки, зуби коня і маса вапна», тобто, вочевидь, залишки тризни і здійснення якихось обрядів, а також природні накопичення в ґрунті. У південній частині кургану, на рівні близько 1,0 м (1,5 аршини) від його основи, було знайдено перекриття з чотирьох дубових брусів довжиною 7,1--8,5 м. Сама могильна яма знаходилася в материку, її розміри становили 6,40 х 4,98 м (9 х 7 аршин) при глибині 3,56 м (5 аршин). Стіни ями були обкладені деревом, дно -- по периметру обкопане канавою і «густо насипане вапном і червоною вохрою». Поховання було пограбовано. Судячи з розташування кісток нігі тазових кісток, що збереглися insitu,похованого покладено головою до півдня. Праворуч від тазових кісток знайдено «меч з золотою ручкою і в золотих піхвах... Неподалік від ручки меча знайдена масивна золота бляшка із зображенням мула, що слугувала, вірогідно, поясною бляхою. Біля північно-східної сторони могили стояла невелика глиняна посудина, роздавлена землею. Біля східної стіни лежав залізний лускатий панцир, а трохи південніше біля тієї ж стіни вісімнадцять залізних вудил з кістяними різними у формі тварин псаліями; одна пара залізних вудил з залізними псаліями, вуздечка, що чудово збереглася, з бронзовим набором у формі пташиних пазурів і бронзовими псаліями і частина бронзового набору від вуздечки. В південно-східному куті лежав спис і бойова сокира, а біля південної стіни -- ще дві залізні сокири і спис» (Ханен- ко, Ханенко 1900, с. 7--8).

Нажаль, відсутність креслень і більш детального опису знайдених предметів не дає повного уявлення про комплекс. Більша частина знахідок була придбана в колекцію Б. І. та В. Н. Ханенків. Інформація про них увійшла до каталогу колекції, де була представлена за категоріями предметів, виконаними в залізі, бронзі, кістці, золоті та глині (Ханенко, Ханенко 1900, кат. 170, 172, 333, 345, 460, 461, 529--530, 820), що, на жаль, не виключає можливої плутанини, оскільки в каталозі тільки щодо одного вуздечного комплекту зазначено, що він походить з «хутора Шумейки» (Ханенко, Ханенко 1900, с. 13, кат. 333), в інших же випадках дається тільки загальна прив'язка -- «Роменський пов. Полтавської губ.».

У 1904 р. знахідки були передані (разом з іншими 3145 предметами різних епох) до щойно відкритого Київського художньо-промислового і наукового музею. в. в. Хвойка, хранитель археологічного відділу, поступово записував знахідки, що надійшли, до інвентарної книги, згідно розташуванню предметів на планшетах та інформації про них у виданих каталогах. 1906 р. були інвентаризовані спочатку предмети, виготовлені з використанням коштовних металів (бляшка у вигляді фігурки тварини і меч у піхвах: інв. № 11941--11942), а згодом й інші знахідки, зокрема 16 кістяних псаліїв ¹ (інв. № 12045) -- в обох випадках із зазначенням, що їх знайдено в «кургані біля с. Вовківці Роменського пов. Полтавської губ.»². 12 з них збереглися і знаходяться нині у фондах Національного музею історії України. Також в НМІУ зберігаються деякі бронзові елементи вуздечок, фрагменти вуздечних ременів і кістяні пряжки-пронизки (див.: Могилов 2008). «Археологический каталог. Книги I и II тома 1-го. Написанный В. В. Хвойка. Начата запись: 1897-- 1904--1909. Инв. № от 1 до 14871». Архів відділу збереження фондів Національного музею історії України, с. 295.

3. Про Костянтина Володимировича Хілінського (1881--1939) див.: Андреева 2006, с. 76.

4. «Археологический каталог», с. 288.

Пізніше до комплексу Шумейківського кургану були віднесено ще два предмети.

М. І. Ростовцев, посилаючись на інформацію К. В. Хілінського ³, повідомляє про знахідку в кургані фрагмента чорнофігурного кіліка із зображенням сатира, що несе ліру, із застереженням: «на жаль, не відомо знайдено черепок у насипу або в самому похованні»(Ростовцев 1925, с. 508). За припущенням вченого, саме цей фрагмент був опублікований в каталозі Б. І. та В. Н. Ханенків (Ханенко, Ханенко 1899, с. 44, кат. 808, табл. ХxХV: 808) з розпливчастим зазначенням про походження його з Роменського повіту. Ця знахідка дозволила М. І. Ростовцеву (1925, с. 508) датувати весь комплекс Шумейківського кургану кінцем VI ст. до н. е. Дана інформація була прийнята іншими дослідниками (Ginters1928, S. 12; Ильинская 1968, с. 44, 71; Артамонов 1974, с. 107). Н. А. Онайко вперше поставила під сумнів достовірність походження фрагмента кіліка з Шумейківського кургану й означила знахідку як, можливо, випадкову (Онайко 1966b, с. 26, 61, кат. 145, табл. V: 6). Віднесення фрагмента до комплексу кургану А. Ю. Алєксєєв вважає помилкою (Алексеев 2003, с. 200; також: Гречко 2012, с. 88). С. В. Полін з посиланням на Н.А. Онайко також повністю заперечує його приналежність до знахідок у Шумейківському кургані, який є, на його думку, архаїчним за своїм складом (Полін 1987, с. 27).

В.А. Іллінська помилково віднесла до комплексу кургану масивну бронзову фігурку бика, обкладену золотом (Ильинская 1968, с. 44, рис. 22: 2, 2а; Ильинская, Тереножкин 1983, с. 319--320). На помилковість включення фігурки до складу комплексу Шумейківського кургану звернув увагу А. Ю. Алєксєєв (Алексеев 1991, с. 47; 2003, с. 200). Насправді ж фігурка походить із Золотоніського повіту Полтавської губ. (Ханенко, Ханенко 1899, с. 28, кат. 330; Алексеев 2003, с. 200; Грибкова, Полидович 2013). Більш точні відомості вказані В. В. Хвойкою в інвентарній книзі (інв. № 11940): «Знайдений в кургані біля с. Вереміївка Золотонось- кого п. Полтавської губ.»⁴. В даному районі проводив роботи сам В. В. Хвойка (Линничен- ко 1901, с. 73--74; Ильинская 1968, с. 43; Вахтина 2009, с. 83--84). Не виключено, що фігур - ка походить з грабіжницьких розкопок селян, з наслідками яких під час проведення робіт зіткнувся В. В. Хвойка.

Стислість і мозаїчність відомостей про комплекс Шумейківського кургану викликали у дослідників певну недовіру до його складу. Це не дивно, оскільки в цілому інформація про розкопки, що проводилися С. А. Мазаракі, вже для його сучасників здавалася сумнівною. Зокрема,О.О. Бобринський, який багато співпрацював з С. А. Мазаракі, публікував його матеріали і купував у нього знахідки, відзначав, що його відомості про розкопки «на жаль, грішать неповнотою»(Бобринский 1894, с. 161, прим. 2), часом ним взагалі не вказувалися комплекси, звідки походять знахідки (Бобринский 1901, с. 177). за час своєї активної діяльності з 1883 по 1907 рр. С. А. Мазаракі «розкопав» близько 300 курганів (Бобринский 1894, с. 160; Ильинская 1968, с. 20--21), хоча точну їх кількість і відомості про більшість із них вже не можливо встановити.

Рис. 1. Шумейківський курган: 1--3 -- руків'я меча; 4 -- золота бляха

Усе це спричинило критичний погляд на склад комплексу Шумейківского кургану. Дослідники припустили змішання в ньому предметів з різних поховань, що представляють різні хронологічні групи (Ильинская 1968, с. 71--72; Медведская 1992, с. 93; Алексеев 2003, с. 182, прим. 141; Дараган 2010, с. 195, прим. 86; 2011, с. 631, прим. 78). Подібна ситуація -- змішування різночасових комплексів під час розкопок або, що вірогідніше, вже під час публікації -- була відзначена щодо інших курганних пам'яток Посулля (Іллінська 1951, с. 210; Ильинская 1968, с. 68; Медведская 1992, с. 93; Алексеев 2003, с. 182, 205; Бруяко 2005, с. 51--52; Дараган 2011, с. 631, прим. 78; Гречко 2012, с. 86--88).

з іншого боку, існує стійка традиція сприйняття комплексу Шумейківського кургану як цілісного. Ще М. І. Ростовцев, висловивши критичні зауваження про характер розкопок С. А. Мазаракі, представив комплекс як повністю гомогенний, в якому поєднуються предмети «східного типу» (в даному випадку, власне скіфські) та античні (Ростовцев 1925, с. 507-- 509). Так само сприйняла комплекс кургану В. А. Іллінська (Ильинская 1968, с. 43--44, 71--72), зазначивши ранньоскіфський вигляд кістяних псаліїв і архаїчні риси вуздечки з бронзовим набором, які, разом з тим, поєднуються з бронзовими двопетельчатими псалія- ми, характерними вже для наступного періоду. Разом з тим, дослідниця висловила сумніви щодо достовірності інформації про знахідку в кургані чорнолискованої корчаги типу Вілла- нова (Ильинская 1968, с. 72). Датування ж комплексу була прийнята за фрагментом кіліка -- кінець VI ст. до н. е., як вона була встановлена М. І. Ростовцевим (1925, с. 508) і Н. А. Онайко (1966b, с. 26, 61, кат. 145). В цілому прийняв склад комплексу і А. Ю. Алєксєєв із застереженням щодо фігурки бика і фрагмента кіліка (про що йшлося вище), позначивши дату комплексу близько 500 р. до н. е. (Алексеев 2003, с. 198--200, 296).

Останнім часом комплекс Шумейковского кургану також розглядається як цілісний, але його дата значно понижується. О. Д. Могилов (2008, с. 111), характеризуючи вуздечні комплекти, відніс комплекс кургану до IVархаїчної групі другої половини VIст. до н. е., яка є перехідною між ранньоскіфською і середньоскіф- скою культурами. І. В. Бруяко (2005, с. 51--52) зазначив схожість шумейківської посудини з чорнолискованою орнаментованою корчагою з кургану поблизу Більського городища, дослідженого у 1999 р. (Кулатова, Супруненко 2002, с. 163--164, рис. 4), і відміну орнаменту на ньому від жаботинської «геометрики», що дозволило датувати посудину не раніше VIст. до н. е. На думку Д. А. Топала, на підставі даної атрибуції корчаги, а також датування вуздечних комплектів і аналогій в «звіриному стилі» можливо вважати Шумейківський курган або самим пізнім ранньоскіфським комплексом, або ж найдавнішим середньоскіфським, дата якого визначається в рамках другої чверті VIст. до н. е. (Топал 2016, с. 278--279). Д. С. Гречко,провівши аналіз усього комплексу, датував його серединою VI ст. до н. е., зазначивши, втім, що інвентар поховання має суто ранньоскіфський вигляд (Гречко 2012, с. 88--92). О. в. Шеле- хань датує шумейківський меч і піхви за особливостями оформлення другою чвертю -- серединою VI ст. до н. е., тобто «фінальною фазою РСК» (Шелехань 2014, с. 488; Сиволап, Шеле- хань 2014, с. 211), а весь комплекс відносить до середини VI ст. (Діденко, Шелехань 2016, с. 72). С. в. Полін, не проводячи аналіз комплексу, зазначив, що курган біля хут. Шумейко є «одним з провідних посульських пам'ятників келермеського типу» (Полін 1987, с. 27; Полин 1998, с. 59).

Детальний аналіз усіх предметів, які, згідно з каталогом колекції Б. І. та в. Н. Ханенків, походять з Шумейківського кургану -- завдання майбутнього дослідження. У цій же роботі розглянуто тільки три предмети, що експонуються в Музеї історичних коштовностей України -- філіалі Національного музею історії України.

1. Меч (інв. № ДМ-1711) (Ханенко, Ханенко 1900, с. 17, табл. XLV: 461; Minns1913, p. 71, 186, fig. 79, No. 461; Rostovtseff 1922, рі 23; Ростовцев 1925, с. 507; Ginters1928, S. 11, Taf. 3c; 6b; Borovka 1928, p. 44, pl. 23 A; Капошина 1956, с. 180, рис. 20; Мелюкова 1964, с. 47, табл. 15: 6; Онайко 1966а, рис. 1: 1; 1966b, табл. XIII: 6; Ильинская 1968, с. 89--90, рис. 21; Граков 1971, с. 140; Київский музей 1974, табл. 17; бондарь 1975, фото на с. 19, 21; Piotrovsky, Galanina, Grach1986, pl. 66--67; Jacobson 1995, p. 238, fig. 104; Гречко 2012, с. 91--92, рис. 9: 1; Шелехань 2016, рис. 4: 2). залізо, золото 583 проби.

Розміри: загальна довжина -- до 42 см, довжина ефесу -- до 14 см, навершя -- 6,3 х 1,2--1,0 х 1,5--0,9 см, руків'я -- 7,6 х 2,7--2,3 х 1,3 см, перехрестя -- 6,5 х 4,7--4,2 см, ширина леза біля основи -- близько 2,5--3,0 см, довжина леза до 28 см. За своїми метричними параметрами відноситься до коротких мечів У деяких попередніх публікаціях довжина меча була дещо збільшена. Зокрема, загальна довжина меча разом з піхвами зазначалася 51 см (Бондарь 1975, с. 19; Piotrovsky, Galanina, Grach1986, pl. 66--67), тоді як вона складає 49 см. Це сталося тому, що під час підготовки первинної експозиції МІК УРСР накладка з правої частини навершя була добавлена як наконечник піхов (Київский музей 1974, табл. 17; Бондарь 1975, фото на с. 21), що збільшило загальну довжину виробу. Згодом цю помилку у експозиційній подачі меча і піхов було виправлено. О. В. Шелехань (2015, с. 79) помилково визначив довжину меча 53,5 см, а відтак зарахував його до середніх мечів. (37-- 47 см загальної довжини, за О. в. Шелеханем (2015, с. 78); 33--49 см загальної довжини або 21--37 см довжина клинка, за Д. А. Топалом (2018, с. 166--169).

Меч -- залізний, сильно кородований (відбулася деструкція і розшарування металу), форма ефесу збереглася завдяки обкладанню золотими пластинами (більшість з них розірвані та зсунуті через корозію залізної основи), нижня частина клинка «скипілася» з золотими деталями піхов. Навершя (рис. 1: 1) брус- коподібне, шестикутне в плані, прямокутне у розрізі, більш широке в центральній частині (1,2 х 1,5 см) і дещо звужується до кінців (0,9 х 1,0 см), нижня частина орнаментована поперечними заглибленнями. Руків'я прямокутне в плані, утворене двома валиками (двотаврове), між якими -- широке заглиблення (глибина до 2 мм). валики, судячи із золотої обкладки, були орнаментовані поперечними канавками, згрупованими по три у сімох групах. Канавки наносилися від перехрестя (де вони більш акуратні) до навершя (де вони зроблені дещо неохайно, відстань між заглибленнями в двох верхніх групах ширше Цілком можливо, це свідчить про те, що майстру було важливо нанести саме таку кількість поясків-заглиблень. Також, не виключено, що рельєф сприяв більш щільному закріпленню золотих пластин на руків'ї, що, водночас, не виключає його орнаментально-символічного значення.). Перехрестя масивне, округле, з неглибокою виїмкою в нижній частині («ниркоподібне»), по центральній осі проходить ребро перегину. внаслідок корозії максимальна товщина перехрестя не встановлюється, а до країв вона зменшується до 5 мм. Клинок двосічний, відносно вузький, має форму сильно витягнутого трикутника, з чітко вираженим ребром жорсткості (судячи по зламу під перехрестям: рис. 1: 3), ромбоподібний у розрізі.

Основа меча була виготовлена із залізного бруска, з якого викувано руків'я і клинок. Як була сформована складна конфігурація руків'я (бічні валики виковувалися разом з центральною частиною або ж додавалися до неї в процесі виготовлення) в даному випадку не зрозуміло. Перехрестя утворено шляхом з'єднання ковальським зварюванням двох пластин відповідної форми. Навершя насаджувалося на вже повністю сформований ефес.

По ходу виготовлення меч був декорований накладними золотими пластинами (рис. 1: 1). Найвірогідніше, спочатку було виконано обкладку перехрестя. Для цього були виготовлені дві пластини, що відповідають його формі, з краями, сильно загнутими (на 4 мм) по всьому периметру. Після їх монтажу, пластини були з'єднані (спаяні) між собою по торцях перехрестя. Потім двома пластинами було обкладено руків'я. Кожна з цих пластин щільно охоплювала бічні валики і повторювала їх орнаментальний рельєф. Між собою пластини були ретельно з'єднані в центральному жолобку. Внизу руків'я пластини-обкладки злегка перекривають обкладку перехрестя, тоді як вгорі вони заходять під навершя, що говорить про послідовність виконання майстром технологічних кроків.

Навершя (рис. 1: 2) було обкладено також двома пластинами, що щільним кожухом охопили його ліву і праву половини. Краї пластин були зімкнуті внахлест і з'єднані спайкою в нижній частині навершя. По тому протирався рельєф в нижній частині навершя, що, можливо, було додатковим технологічним прийомом для закріплення пластин. Крім того, невеликі пластинки, що були ретельно з'єднані з основними пластинами, закрили торці навершя.

Після закріплення золотих пластин, що повністю повторили рельєф ефесу меча, був виконаний завершальний етап декорування. Руків'я по центральному жолобку було прикрашене спрямованими донизу трикутниками, розташованими один над одним і виконаними дрібною зерню (діаметр близько 1 мм). З одного боку рукояті -- 12 трикутників, до яких знизу примикає невеликий ромб, утворений чотирма зернинами, з іншого -- 11 (при цьому, вони виконані більш неохайно). Навершя (рис. 1: 2) було орнаментоване складною композицією.

На стику між пластинами-обкладками, що припадає на центральну частину навершя, по його верхній і бічних гранях, по краю однієї й другої пластин були напаяні по дві скручені дротинки. Верхня площина навершя по ребру була оконтурена рифленою дротинкою. Тим самим зверху навершя утворилися два поля, що були заповнені п'ятьма рядками трикутників із зерні, спрямованими вершинами до торців (у перших чотирьох рядах трикутники розташовано попарно, в п'ятому, торцевому трикутник -- один). Обидві бічні грані навершя були прикрашені на одній та іншій пластинах рядочком з чотирьох трикутників, спрямованих вершинами донизу, до яких примикали трикутнички, складені з трьох зернин. У всіх випадках (на рукояті та наверші) під трикутниками зерні помітні сліди припою.

Судячи із стану збереження золотого декору, меч якийсь час перебував у вжитку. Про це говорить стертість скручених дротинок і зернин на наверші, а також численні подряпини на золотих пластинах, що покривають руків'я та (особливо) перехрестя.

Шумейківській меч відносять до категорії парадних (Черненко 1980, с. 164; 1984, с. 47; Топал 2016, с. 278) або ж церемоніальних (Шелехань 2014, с. 488; Діденко, Шелехань 2016, с. 72).

За класифікацією А. І. Мелюкової, меч належить до 1 типу І відділу, тобто до мечів з прямим брускоподібним навершям і ниркоподібним перехрестям (Мелюкова 1964, с. 47--49, табл. ХІ, табл. 15) Див. зведення мечів цього типу (Фіалко, Болтрик 2003, с. 44--48), в яку, щоправда, за якихось обставин не було включено шумейківський меч.. З накопиченням джерел, стало очевидно, що в межах типу були об'єднані мечі, які мають різні варіанти форми ефесу.

Саме тому Д. А. Топал і О. в. Шелехань згідно поєднанню різних морфологічних ознак запропонували розділити даний тип щонайменше на два -- тип Шумейко і тип Феттерсфельде / віташково, а в якості епонімів обрати найбільш виразні вироби Подібний епонімний підхід до класифікації мечів був запропонований Є. В. Черненком (1980, с. 11). Його згодом успішно застосував А. Вульпе (Vulpe1990). О. В. Шелехань вважає, що вибір епонімів при цьому грає визначальну роль, оскільки, на думку дослідника, «сьогодні ми можемо впевнено стверджувати про тенденцію повторення форми церемоніальної зброї у пересічних зразках. У даному випадку в якості епонімів можна запропонувати вироби з кургану Шумейка та Віташково. Якщо наше припущення вірне, можна не тільки визначити хронологічну прив'язку для зазначеного типу кинджалів, а й дати йому культурну дефініцію»(Сиволап, Шелехань 2014, с. 211).(Топал 2014a, с. 111--112; 2014b, c. 30--31, рис. 7; 2016, с. 278--279; 2018, с. 170, 180--181; Сиволап, Шелехань 2014, с. 211). При цьому дата шумейківського меча і пов'язаних з ним виробів визначається в межах другої чверті -- середини / третьої чверті VI ст. до н. е. (Шелехань 2014, с. 488; Сиволап, Шелехань 2014, с. 211; Топал 2016, с. 278--279; 2018, с. 177, 180--181), а мечі типу Феттерсфельде / віташково відносяться до другої половини -- кінця VI в. до н. е. (Топал 2018, с. 180--181) або ж до останньої чверті VI-- першої чверті Vст. до н. е. (Сиволап, Шелехань 2014, с. 211--212).

Рис. 2. Шумейківський курган: коштовні деталі піхов меча (пластина-обкладка і наконечник)

Мечі типу Шумейко являють собою відносно компактну морфологічну групу, яка характеризується, в першу чергу, округлим «ниркоподібним» перехрестям і двотавровим руків'ям. Нижня хронологічна позиція даної групи маркується мечами з кургану Старша Могила Із застереженням щодо різниці форми леза мечів з Шумейківського кургану і Старшої Могили. в Посуллі, дату основного комплексу Частина знахідок (другий сагайдак і деякі деталі вуздечки), датована пізнішим часом, за незрозумілих обставин Д. Я. Самоквасов помилково зарахував до цього комплексу (Іллінська 1951, с. 210; Ильинская 1968, с. 68; Алексеев 2003, с. 182, 205). якого нині визначено в межах другої половини VIIст. до н. е. (Полін 1987, с. 26, 27; Алексеев 2003, с. 154, 295) або навіть ще більш раннім часом (Медведская 1992, с. 88--92), а також мечем із синхронного Старшій Могилі кургану 77 біля с. Курилівка в Пороссі (Ковпаненко 1981, с. 34, 104--105, 106, рис. 25: 4; 60: 7; 64; Медведская 1992, с. 92). Поширюються мечі цього типу фактично одночасно з мечами типу Келермес, про що говорить факт спільного знаходження мечів обох типів в тому ж комплексі Старшої Могили (Іллінська 1951, с. 202, табл. І: 1, 3), а також меч з кургану 1/Ш Келермеського могильника (Галанина 1997, с. 223, табл. 12: 4), що поєднує в собі «ниркоподібне» перехрестя типу Шумейко та трьохстрижневе руків'я, характерне для мечів типу Келермес. Ймовірно, найбільш піз-ній меч типу Шумейко походить з могили 6 (1909 р.) Ольвійсько- го архаїчного некрополя (Скуд- нова 1988, кат. 26, 4), комплекс якої, на думку С. в. Поліна, датується не пізніше другої чверті VI ст. до н. е. (Полін 1987, с. 29), тоді як амфору, що з нього походить, нині датують третьою чвертю VI ст. до н. е. (Монахов, Кузнецова, чистов, чурекова 2019, с. 115, кат. NA. 5). Д. А. Топал датує мечі типу Шумейко, що поширилися в Карпато-Дунай- ському регіоні, другою -- третьою чвертю VIст. до н. е. (Топал 2018, с. 170, 177, 178, 180--181), а сам тип Шумейко, на його думку, визначає важливі зміни, що відбуваються в морфології клинкової зброї, наприкінці ранньоскіфського -- на початку середньоскіфського періодів, та «відбиває» початкову фазу се- редньоскіфського періоду (Топал 2016, с. 278--279; 2018, с. 169).

2. Деталі піхов меча, що складаються з пластини-обклад- ки і наконечника (інв. № ДМ- 1711) (Ханенко, Ханенко 1900, с. 17, табл. XLV:461; Minns

1913, p. 71, 186, fig. 79, No. 461; Rostovtseff 1922, рі. 23; Ростовцев 1925, с. 507; Ginters1928, S. 11--12, Taf. 3c; 6b; Borovka 1928, p. 44, pl. 23, A; Рабинович 1936, с. 98; Капошина 1956, с. 180, рис. 20; Мелюкова 1964, с. 62, табл. 15: 6; Онайко 1966а, с. 159--176, рис. 1: 1; 2: 1, 5; 1966b, табл. XIII: 6; Ильинская 1968, с. 89--90, рис. 21; 1971, с. 78, рис. 7:1; Greifenhagen

1970, Abb. 7b; Граков 1971, с. 140; Київский музей 1974, табл. 17--18; Бондарь 1975, фото на с. 19; 21; Черненко 1984, рис. 24: 4; Piotrovsky, Galanina, Grach1986, pl. 66--67; SchiltzAbb. 326--327; Schiltz 1994b, сторонами. Інша частина -- трапецієподібної форми, поступово звужується донизу (від 3,4 см в місці, що відповідає переходу від перехрестя до клинка, до 2,3 см в місці з'єднання пластини з наконечником). Верхня частина пластини дещо пласка (з урахуванням рельєфу зображень),а середня і, особливо, нижня -- плавно вигнуті, в розрізі півовальної форми. По всьому периметру пластини її краї були загнуті так, що утворився бортик (з правого боку він дещо вигнутий назовні), який використовувався для закріплення пластини на піхвах за допомогою цвяхів, які не збереглися. Для кріплення з кожного боку пластини в бортику було зроблено до 8 отворів. На лівому (від глядача) бортику отвори невеликі, знаходяться на відстані в середньому 2 см один від одного, деякі з них продубльовані; навколо багатьох отворів видно округлі вм'ятини, залишені шляпками цвяхів. Тоді як на правому -- отвори більші (деякі до 2 мм) і знаходяться на відстані до 3 см один від одного ^ У кількох місцях на бортиках біля отворів є невеликі розриви і втрати металу, які, швидше за все, утворилися внаслідок навантаження на кріплення. У верхній частині пластини бортик загнуто всередину (на 5 мм). Завдяки пазу, що утворився, пластина фіксувалася на дерев'яному каркасі (що, вірогідно, виконував одночасно і роль матриці, див. про це нижче). Для більш надійного скріплення пластини з каркасом в її верхній частині майже по краю лицьового боку було зроблено три невеликі отвори для цвяхів і ще такі ж отвори -- на загнутому бортику.

1994а, S. 214, fig. 326--327; Jacobson1995, p. 238, fig. 104; Полидович 2014, с. 297, 298, рис. 2: 3; Канторович 2014а, с. 59; 2014b, с. 134; 2016, с. 95, 96, рис. 6: 7; Шелехань 2016, рис. 4: 2) (рис. 2).

Самі піхви, як це багаторазово фіксувалося під час розкопок (Мелюкова 1964, с. 60--61), найвірогідніше, були дерев'яними і обтягнутими шкірою Будь-яких специфічних або додаткових отворів, пов'язаних з кріпленням бічного виступу для підвішування піхов до поясу, як це припускали В. Гінтерс і А. І. Мелюкова (Ginters1928, S. 12; Мелюкова 1964, с. 62, 63), на наш погляд, на пластині немає. У цьому сенсі показовою є золота пластина із зображенням кабана, що слугувала накладкою на бічний виступ піхов, з кургану 6 біля с. Олександрівка. У нижній частині пластини було пробито 21 отвір, а також була продумана складна система кріплення до основи (Ковалёва, Мухопад 1982, с. 98, рис. 6). Складна система кріплення бічного виступу передбачалася і на піхвах з Гострої Томаківської Могили (Артамонов 1966, табл. 66--65). Вочевидь, у випадку з шумей- ківським виробом бічний виступ був частиною самих піхов і ніяк не співвідносився із золотою пластиною-обкладкою.. Верхня їх частина з лицьового

боку була покрита золотою пластиною із зображенням тварин, а нижня -- повністю закрита золотим наконечником. Бічний виступ, ймовірно, був виготовлений з органічного матеріалу і не зберігся. Загальна довжина піхов 35,0 см.

Пластина-обкладка лицьового боку верхньої частини піхов. Золото 583 проби. Розміри: довжина 19,0 см; ширина в районі перехрестя 6,9 см, в нижній частині -- 2,3 см; висота 1,3 см.

Пластина закривала лицьову сторону піхов у верхній і середній частині. її конфігурація в цілому повторює форму меча. верхня чверть пластини, яка відповідала перехрестю, має форму прямокутника з вигнутими округлими

Більша частина пластини вкрита зображеннями, виконаними в доволі високому рельєфі в техніці басми. Формоутворення рельєфу зображення було здійснене за допомогою дерев'яної матриці, деталі допрацьовувалися різними чеканами. Друга знизу фігурка пантери помітніше інших опрацьована знаряддям з гострим робочим краєм.

У верхній частині пластини зображено дві фігури гірських козлів, розташованих спинами один до одного (ліво- і правостороння фігури). Фігури майже ідентичні одна одній. Тварин ¹ відтворено з повернутою назад головою, яка торкається середньої частини спини, піднятим крупом і підігнутими під тулуб ногами. Масивна голова показана дуже умовно: виділяється велике кільцеподібне око, від якого відходить короткий валик, що з'єднує його з півовальною пащею і округлою ніздрею; з протилежного боку ока-кільця знаходиться ще один невеликий валик, від якого відходить листоподібне вухо, опущене донизу, і який переходить у шаблеподібно вигнутий ріг з умовно показаними річними кільцями. Ріг досить близько розташований до шиї тварини, його кінчик впирається в виїмку між шиєю і зігнутою передньою ногою. Шия -- невелика, плече -- округле, середня частина тулуба і велике стегно передані вираженими площинами, контрастними в рельєфі. ззаду стегна -- невеликий напівкруглий хвостик. Ноги розташовані так, що передня нога повністю лежить на задній. На передній нозі показаний відросток (2-й і 5-й пальці), властивий для парнокопитних, копито масивне. задня нога підігнута так, що у лівого козла в скакальному суглобі утворюється майже прямий кут, а у правого -- гострий. Витягнуте гостре копито (особливо у правої тварини)відокремлено від ноги виїмкою.

Фігури козлів майже стикаються одна з одною головами. Крупи тварин розділяє рельєфний валик, який потім розходиться в різні боки, огинаючи їх фігури аж до копита задньої ноги. Даний валик повторює нижній контур перехрестя і служить своєрідним роздільником двох зон на пластині.

Нижче валика відтворено сім фігур хижаків, розташованих стовпчиком один над одним. Усі сім фігур зображено майже ідентично, хоча кожна має і свої незначні особливості. Хижаків зображено з опущеною головою і підігнутими лапами. задня лапа у всіх тварин повністю підігнута під тулуб, передня -- напівзігнута (1--3, 5, 7 хижаки) або зігнута і розташована над задньою (4, 6 хижаки). Голову зображено умовно як набір знаків-елементів: кільцеподібні вухо, око і ніздря, кільцеподібна паща і намічена в рельєфі напівкругла щока. Плече і стегно показані у вигляді площини, піднятої у рельєфі. Масивні кисті лап з виділеними чотирма пальцями (кігтями) звисають нижче лінії задньої лапи. Хвіст, що закінчується великим кільцем, також звисає нижче лінії лап. Фігура верхнього хижака виконана в просторовому відношенні досить вільно, кожна наступна фігура зображувалася більш компактною і ущільненою.

Нижня частина пластини довжиною до 2,0 см залишилася гладкою.

Наконечник. золото 583 проби. Розміри: загальна довжина 16,0 см, ширина у верхній частині 2,7 см, у нижній -- 1,5 см.

Наконечник має форму витягнутого усіченого конуса. Верхня його частина в розрізі овальна (товщина до 2,1 см), нижня -- округла. Виготовлений з цільної масивної пластини, яку зігнули у трубку, надавши необхідну форму. Краї пластини з'єднані між собою з тильної сторони наконечника по лінії його центральної осі. Нижній торець наконечника закритий загнутим краєм пластини.

Верхня частина наконечника (фриз 2,3 см заввишки) декорована. Під верхнім краєм припаяно дві скручені дротинки (аналогічні -- на на- верші меча), розташовані протинаправлено, що створює ефект плетінки. Під ними послідовно розташовані: лінія зерні, два ряди трикутників із зерні (по чотири в кожному ряду), спрямовані вершиною вниз, гладка дротинка, аналогічний попереднім ряд з чотирьох трикутників із зерні (до вершини кожного із них додано маленький трикутничок з трьох зернин). всі три згадані дротинки охоплюють наконечник на три чверті кола, їх кінчики з тильного боку розклепані до рівня основи. Трикутники розташовані тільки з лицьового боку. Зернинки на наконечнику рівномірніші й більші (до 1,5 мм), ніж на руків'ї меча; пайку здійснено акуратніше.

Наконечник кріпився на основу піхов, ймовірно, тільки шляхом насадки, оскільки будь-які додаткові прийоми кріплення (цвяшки, штифти) відсутні. з верхньою пластиною- обкладкою наконечник не з'єднаний, вони розташовувалися на піхвах встик один до одного.

Поверхня пластини-обкладки і наконечника покриті невеликими подряпинами і вм'ятинами. Дротинки з тильного боку наконечника сильно стерті. На кріплення пластини здійснювалося певне навантаження, про що говорилося вище. все це свідчить про використання піхов протягом деякого часу.Див. конструкцію дерев'яної основи піхов меча з Центральної гробниці Товстої Могили (Черненко 1975, с. 158, 160, рис. 7).

Судячи з того, що ширина перехрестя меча і верхньої частини пластини-обкладки майже однакові, а товщина масивного перехрестя значно перевищує устя піхов, в піхвах знаходилося тільки лезо меча, а його перехрестя розміщувалося над устям піхов Г Це, на думку Є. В. Черненко (1980, с. 29--30; 1984, с. 47), в цілому характерно для скіфських мечів, що відрізняє їх від мідійських і перських акіна- ків. Незначна вм'ятина в нижній частині наконечникаговорить про те, що лезо заповнювало його лише наполовину (про це свідчить і розрив пластини наконечника, що утворився з його тильної сторони внаслідок активних процесів корозії заліза), а нижня частина залишалася вільною, що також є характерною рисою скіфських піхов (Черненко 1980, с. 11).

За спостереженням Б. В. Фармаковського, на дерев'яній основі келермеських піхов меча і рукояті сокири, покритої листовим золотом, «були виконані у рельєфі в усіх деталях зображення, які шляхом прибивання до них впритул тонкого листа золота, що складав окуття, з'являлися на цій останній. Дерев'яна форма... природно А. І. Мелюкова помилково вважала, що меч входив у піхви разом з перехрестям (Мелюкова 1964, с. 62). повинна була назавжди залишитися всередині окуття і утворити дерев'яний остов всередині окуття з золота» (Фармаковский 1911, с. 69). Таке спостереження було підтримано Є. В. Черненком (1980, с. 27), однак, його категорично заперечувала Л. К. Галаніна, згідно з якою, піхви дійсно були дерев'яними, але рельєфні зображення на золотих обкладинках були зроблені в техніці карбування (Галанина 1997, с. 92, 94; див. також: Минасян 1988, с. 50; Кисель 2003, с. 29). З іншого боку, відомо, що саме таким чином, як це було описано Б. В. Фармаковським, були зроблені піхви меча з кургану Солоха (перша чверть IV ст. до н. е.): під золотими пластинами накладки знаходився каркас з тиса у формі смуги з рельєфним зображенням тварин (Манцевич 1969, с. 100--101, рис. 9; 1987, с. 69--70). За припущенням Є. В. Черненка, таким же способом виготовлялися і парадні предмети озброєння у VI--V ст. до н. е. ², зокрема, і піхви з Шумейківського кургану (Черненко 1975, с. 164). Вочевидь, це так: дерев'яна дощечка (каркас) з вирізаними рельєфними зображеннями була одночасно і матрицею, за якою в техніці басми виконувалися зображення, і основою, яка в подальшому зберігала рельєф. Каркас був скріплений із золотою пластиною у верхній частині -- саме він входив в паз, утворений загнутим бортиком і додатково був зафіксований маленькими цвяшками. У той час як отвори на бічних бортиках пластини служили для її кріплення до самих піхов. З огляду на висоту бортика, яка трохи зменшується донизу, товщина каркасної дошки становила (без урахування висоти рельєфу) від 5 мм вгорі до 2--3 мм внизу (ймовірно, на рівні нижньої частини останньої фігурки хижака). Додатковим свідченням того, що золота пластина разом з каркасом були прикріплені до піхов, є відсутність на внутрішній стороні верхнього бортика-паза будь- яких слідів, які б неминуче виникли, якби золота пластина кріпилася до каркасу самих піхов, оскільки в такому випадку лезо стикалося б з загнутим бортиком золотої пластини.

Шумейківські піхви, за А. І. Мелюковою (1964, с. 62), відносяться до піхов другого типу -- без розширення на кінці і є типово 2. Техніка виготовлення та кріплення золотих накладок піхов кінця VI -- початку V ст. до н. е. з кургану 6 біля с. Олександрівна інша: пластини виготовлялися на окремій матриці, при монтажі між основою піхов і накладкою наносилася якась мастикоподібна маса ^{/ або гіпс, що оберігали пластини від деформації} (Ковалёва, Мухопад 1982, с. 98, 99, 100). Гіпс також використовувався при кріпленні срібної пластини- накладки горита з кургану Солоха (Фармаковский 1922; Манцевич 1987, с. 73--74) і золотої накладки на піхви меча з кургану Товста Могила (Черненко 1975, с. 160). Мастика на основі природної смоли типу каніфолі (Манцевич 1962, с. 118) імовірно знаходилася під рельєфними фігурками золотої обкладки рукояті сокири з Келермеського кургану 1/Ш, а сама рукоять була зроблена з твердого і пружного дерева (Черненко 1987, с. 24--25).

1. У цьому полягає докорінна відмінність між «звіриним стилем», особливо архаїчного часу, і грецьким мистецтвом. Зауважимо, що за численними спостереженнями давній майстер (у цьому випадку, грек або скіф), який працював у рамках певної художньої традиції і досконало володів набором стандартних прийомів зображення, не міг бути копіїстом скіфськими на відміну від піхов з розширенням на кінці «іранського» типу. Але при цьому в їх декорі використані ювелірні техніки, якими, вірогідно, не володіли скіфські майстри: зернь, виготовлення скручених і рифлених дротинок, використання припою. Саме тому в якості центру виготовлення меча і золотих деталей піхов були названі античні колонії Північного Причорномор'я, а самі піхви розглядалися в зв'язці з іншими подібними виробами -- з Гострої Томаківської Могили (Артамонов 1966, табл. 65; 66), Золотого кургану (Отчет археологической комиссии за 1890 г. 1893, с. 4, рис. 1-- 3), Феттерсфельде / Віташково (Furtwangler 1883, Taf. 3: 1--2) і кургану 6 біля с. Олексан- дрівка (Ковалева, Мухопад 1982, с. 97--99, рис. 2: 5; 3: 1; 5: 1--3). Ці вироби близькі між собою за елементами, декорованими як в «звіриному стилі», так і виконаними в нескіфській техніці (зернь, філігрань, емалі). Різний характерорнаменту і технік його виконання дозволив В. Гінтерсу припустити що піхви пройшли через дві майстерні: в грецькій були виготовлені обкладки ефесів мечів і наконечники піхов, а в місцевій -- верхні пластини, виконані в «звіриному стилі» (Ginters1928, S. 12; також: Schefold1938, S. 42). Ю. А. Ліхтер і Ю. Г. Кокоріна відзначили таке поєднання різнокультурних технік як специфічну особливість декору скіфської зброї (Лихтер, Кокорина 2017, с. 18).

Однак з такою постановкою питання не погодилась А. І. Мелюкова, на думку якої вірогідніше, що мечі з піхвами були виготовлені в одній майстерні, що працювала в греко-скіфському стилі і знаходилася в Ольвії або на Боспорі (Мелюкова 1964, с. 47, 62). До близького висновку прийшла Н. А. Онайко (1966а), детально проаналізувавши зображення на піхвах. Фактично думка щодо виробництва золотих обкладок мечів з Шумейківського і Томаківського курганів в грецьких майстернях Ольвії або Боспору стала «одностайною думкою вчених»(Ильинская 1971, с. 78; див. також: Капошина 1956, с. 180; Граков 1971, с. 140; Артамонов 1974, с. 107; Алексеев 2003, с. 185, прим. 145; ін.). Хоча свою незгоду з ним висловила вже А. П. Манцевич (1969, с. 112--113), припускаючи, що означені піхви були вірогідніше виготовлені у Фракії.

Однак, як нам видається, досить категорична думка щодо грецького виробництва шумей- ківського меча та піхов і його історико-культур- на оцінка багато в чому склалися під впливом датування комплексу кургану кінцем VI -- початком V ст. до н. е. А ця дата ґрунтувалася, в першу чергу, на прийнятті факту знахідки в кургані фрагмента чорнофігурного кілі- ка. М. І. Ростовцев, вочевидь, беззастережно довіряв К. В. Хілінському, який розповів про цю знахідку. Але яким чином прийшла дана інформація до К. В. Хілінського -- невідомо. Можливо, він сам в юнацтві брав участь у розкопках (йому на той час було 18 років), або ж, швидше за все, був знайомий з С. А. Мазаракі і чув від нього розповіді про знахідки. Проте в будь-якому випадку, ця інформація не була вчасно надійно зафіксована і тому не може вважатися достовірною. Відповідно, факт можливої знахідки даного фрагмента кіліка в кургані потрібно повністю виключити. Власне, такий крок, як зазначалося вище, був фактично зроблений вже Н. А. Онайко. Сучасні дослідники або заперечують зв'язок фрагмента кіліка з комплексом кургану (С. В. Полін, А. Ю. Алєк- сєєв, Д. С. Гречко), або просто його ігнорують. Однак навіть у цій ситуації діє інерція оцінки знахідок з шумейківського комплексу, оскільки вже склалася досить стійка історіографічна традиція розгляду їх саме в контексті кінця VI-- початку Vст. до н. е. (наприклад: Онай- ко 1966а, с. 160; Jacobson1995, p. 238; Алексеев 2003, с. 296; Канторович 2014а, с. 59; 2014b, с. 134; Полидович 2014, с. 297).

Разом з тим, зооморфний декор піхов меча повністю відповідає традиціям ранньоскіфсь- кого «звіриного стилю». зображення і козлів, і хижаків складаються з набору окремих зна- ків-елементів, серед яких домінуючим є кільце. Особливо це стосується манери, в якій відтворено голови тварин. Зображення мов би «називає» окремі частини тварини, у відтворенні яких головним є їх символічність, а не близькість до реальності ¹ (див. докладніше: Полидович 2004, с. 414--415). Контрастність рельєфу у відтворенні фігур тільки підсилює цей ефект.

Шумейківські зображення досить оригінальні. В першу чергу, це стосується зображень козлів. За стилістичними ознаками вони відмінні від келермеських зображень на сокирі (Галанина 1997, с. 223, 224, кат. 6, табл. 10; 11) і мель- гуновських, відтворених на перехресті меча (Придик 1911, с. 6, рис. 1: 2). Ці зображення виконано в особливій стилістичній манері (див. докладно: Переводчикова 1980), характерній лише для невеликого кола виробів, тоді як шумейківські відтворюють образ у стилістиці власне «звіриного стилю». Зображення гірських козлів з поверненою назад головою з'явилися в мистецтві Дніпровського Лісостепу вже на ранньому етапі виникнення «звіриного стилю» і мали свою досить сталу традицію побутування (Онайко 1966а, с. 159--161; Канторович 2016, с. 95, 96, рис. 6; Полидович 2017, с. 167--171). Шумейківські зображення відмінні від них, але, водночас, простежується ряд важливих на догоду замовнику виконувати різностильові зображення, що походять з різного культурного (тобто художнього та релігійного) середовища. стилістичних прийомів, які пов'язують їх із серією зображень типу Бобриці (детально про них див.: Полидович 2017, с. 172--175, рис. 2: 1--7). Останні подібно до посульських відтворено з круглими оком і ніздрею, які поєднані рельєфним валиком; півовальною пащею; рогом з насічками, який починається за оком, шаблеподібно вигинається вздовж шиї і закінчується у виїмці між шиєю і передньою ногою; плечем і стегном, показаними широкими площинами; задньою ногою, зігнутою в скакальному суглобі майже під прямим кутом. При цьому бобрицька серія зображень відрізняється особливою манерою стилізації, внаслідок якої тварини набувають деяких рис коня (Полидович 2015а, с. 88). Зображення бобрицької серії походять переважно з комплексів ранньоскіфсь- кого часу, а найбільш пізні з них (курган 449 біля с. Гладківщина, курган 1 біля с. Жаботин) датуються в межах першої половини -- серединиVI ст. до н. е. (Полидович 2017, с. 175).

Зображення хижаків знаходять більш численні аналогії, оскільки поєднують у собі головні архаїчні ознаки: позначення ока, вуха, ніздрі і кінчика хвоста у вигляді кільця, пащі -- у вигляді півовала, вилиці -- округлою, кисті лап -- звисаючими. Такі ознаки характерні для зображень на золотій пластині-обкладці і кістяних обоймах з Келермеських курганів 4/Ш і 2/В (Галанина 1997, табл. 5: 51; 22, 258; 23, 287--288), роговому наконечнику з поховання 8 кургану 7 біля с. Новоолександрівка (Кореняко, Лукьяшко 1982, рис. 6: 2), кам'яній стелі із ст. Маничської (Ольховский, Евдокимов 1994, табл. 17: 154), роговому блюді з кургану 10 могильника Ново- завєдьонноє II (Петренко, Маслов 1999, рис. 1: 1), золотих пластинках з кургану 16 могильника Новозавєдьонноє-IIі майже ідентичних їм з кургану 1 (1908 р.) Ульського могильника (Петренко, Маслов, Канторович 2000, с. 243, рис. 4: 1--2) та ін. Ймовірно, єдиною відмінністю шу- мейківських зображень від більшості переліченихє відтворення кистей лап не кільчастими, а з пазурами (пальцями), що в цілому характерно для пізніших зображень (Ильинская 1971, с. 78). Проте відтворення лап з виділеними пазурами / пальцями властиве вже для архаїчної епохи ¹.

Це, наприклад, зображення на золотих пластинках з кургану 16 могильника Новозавєдьонноє IIі кургану 1 (1908 р.) Ульського могильника (Петренко, Маслов, Канторович 2000, с. 243, рис. 4: 1--2), на роговому наконечнику з поховання 8 кургану 7 біля с. Новоолександрівка (Кореняко, Лукьяшко 1982, рис. 6: 2). У той же час для шу- мейківських зображень хижаків абсолютно не характерний прийом зооморфного перетворення, який стає яскравою ознакою зображень Лівобережного Подніпров'я кінця VI -- початку V ст. до н. е. (Опішлянка, вітова Могила, кургани 2/1965 і 2/2017 могильника Скоробір: Ковпаненко 1967, рис. 47--48; Шрамко 1987, рис. 40: 5--6; Шрам- ко, Задніков 2018, рис. 6: 3).

Загальне оформлення шумейківських піхов також відповідає колу старожитностей келер- меського горизонту (за термінологією В. Є. Маслова, 2012, с. 342--359). Це і розташування фігур хижаків стовпчиком, що знаходить паралель в декорі рукояті келермеської сокири (Галанина 1997, табл. 10--11), і компактність розташування фігур (пор.: Ильинская 1971, с. 78), яка також добре відома, наприклад, на кістяній пластині з кургану біля м. Константинівськ-на- Дону (Кияшко, Кореняко 1976, рис. 3; Ильюков 2017). Розташування зображень козлів на усті піхов аналогічно декору перехрестя мельгунов- ського меча 1. Різниця в зображенні кисті лапи у вигляді кільця або з пазурами є не стільки хронологічною ознакою скільки, вірогідно, семантичною. Про це, зокрема, говорять випадки відтворення зображень ^{одною та іншою ознаками на одному предметі (роговий наконечник з поховання 8 кургану 7 біля с. Новоолександрівка: Кореняко, Лукьяшко 1982, рис. 6: 2) або ж в одному вуздечному комплекті (Майемірський комплекс у Гірському Алтаї:} Руденко 1960, рис. 3: а--в). Дане спостереження є слушним в цілому для зооморфного мистецтва скіфського часу, оскільки масове поширення зображень хижаків, які мають лапи з пазурами, було обумовлене загальними культурними змінами, що відбулися у другій половині VI -- на початку V ст. до н. е. (Полідович 2001, с. 11--12). ^{Ця композиція використана також на бронзовій імітації меча в піхвах із знахідок в Меджидії в Добруджі} (Мелюкова 1964, рис. 2: 2).. В цілому композиція повністю відповідає концепту Світового Дерева, з яким співвідносився меч в скіфській міфо-ритуаль- ної традиції (Артамонов 1961, с. 77--78; Алексеев 1980; 1991, с. 276--280; Бессонова 1983, с. 45--50; Полидович 2014, с. 291, 293; др.). Звичайно, у випадку з келермеським і мельгунов- ським мечами цей концепт постулюється більш наочно, в тому числі з використанням арсеналу образотворчих засобів урартського мистецтва, тоді як шумейківський виріб пропонує більш «скорочений» його варіант, виражений засобами суто скіфського «звіриного стилю».