Громадсько-політичні та соціально-культурні аспекти викладання української мови в Колумбійському університеті в 1935-1938 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Громадсько-політичні та соціально-культурні аспекти викладання української мови в Колумбійському університеті в 1935-1938 рр.

Юсов Святослав (м. Київ)

Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник

відділу історії України другої половини ХХ ст.

Інституту історії України НАН України

Юсов Юрій (м. Нью-Йорк, США)

Перекладач, автор-журналіст

У статті розкривається недосліджена тема щодо співробітництва Українського народного союзу та Колумбійського університету (м. Нью-Йорк) в освітній сфері. З'ясовано причини та обставини впровадження курсу української мови до академічної практики провідного американського вишу. Встановлено коло осіб, причетних до започаткування курсу і проаналізована їх роль у цьому. Висвітлено різні особливості існування курсу, зокрема, проблеми, пов'язані з фінансуванням в умовах приватного вишу та їх вплив на його долю. Проаналізовано обставини та причини закриття курсу. Розглянуто діяльність інших курсів української мови, що були створені в Нью-Йорку й інших містах. Ракурс дослідження був спрямований, насамперед, на висвітлення громадсько- політичних та соціально-культурних аспектів.

За джерельну базу дослідження здебільшого використано періодику, що друкувалась в 1930-ті рр. у США, а також документи з архіву К. Меннінґа.

Ключові слова: україно-американська спільнота, курси української мови, Український народний союз, Українське університетське товариство, Ліга української молоді, Колумбійський університет, відділення східноєвропейських мов, А. Колман, К. Меннінґ, Й. Стеткевич, С. Шумейко.

Yusov Svyatoslav (Kyiv)

Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History),

Yusov Yuri (New York City, USA)

Translator, author-journalist

Ukrainian Studies at the Columbia University of New York City in 1935-1938, Their Sociocultural and Sociopolitical Aspects

This review sheds a new light upon a long-neglected topic of teaching in Ukrainian language at the Columbia University. The short-lived courses of Ukrainian literature, language and history were conducted in 1935-1938 in New York City in collaboration with active leaders of the influential Ukrainian National Association (UNA).

Authors analyzed social, political and cultural contexts of initiation and cessation of advanced Ukrainian courses at the Columbia University and at the University's so called “Extension Program,” while using materials published in Ukrainian and English in the US in 1930-s, as well as some newly discovered documents from private archive of Professor C.A. Manning dated by the year of1938.

Whereas one of the reasons for suspension of Ukrainian classes at the Columbia University was the absence of competent teaching staff, many other contributing factors, including financial pressure also took place. Other very important, but less obvious factors from the wider socio-political context such as continuing struggle of the world superpowers for the economic, cultural and political dominance and the policies of the US Government aimed into the fastest assimilation of the European newcomers into the US economy also interfered with the idealistic aspirations of Ukrainian leaders and their futile efforts of uniting ethnic Ukrainians into a thriving powerful community within the borders of the US and combining multiple vernacular Ukrainian dialects widely spoken in the US at that time in different communities into a single literary language for the local and worldwide use.

Key words: Ukrainian-American community, courses in Ukrainian language, Ukrainian National Association (UNA), Ukrainian University Society, League of Ukrainian Youth, Columbia University, Department of Eastern European Languages, A. Cokman, С. Manning, I. Stetkevich, S. Shumeyko.

Перша світова війна та її наслідки, зокрема, зникнення європейських імперій, викликали новий приплив біженців і мігрантів з Центральної та Східної Європи в Канаду і США. Серед них була і значна кількість українців. На відміну від попередньої хвилі, яка складалась насамперед з селянської бідноти, нову хвилю здебільшого становили політичні емігранти з великих міст та містечок, що входили до складу Австро- Угорської та Російської імперій. Українці, з цих багатоетнічних держав, окрім рідних українських діалектів, звичайно володіли також іншими мовами та діалектами, які вони вивчали в побутових умовах чи в школах та вишах. При цьому знання англійської мови в них було відсутнім чи рудиментарним. Але попри це, освічені українці брали активну участь в громадському житті. Відтак, нові емігрантські кола надали україно- американській спільноті значну кількість лідерів, які очолили українські громадсько-політичні та культурно-освітні організації [1, с. 31].

Утім, у зв'язку з прийнятими тоді в США жорсткими імміграційними законами, що обмежували щорічну квоту іммігрантів зі Східної Європи, в цю країну потрапила невелика частина нової хвилі. Здебільшого, це були вихідці зі Східної Галичини, які компактно селилися у штаті Нью-Йорк та в штаті Нью-Джерсі. Майже всі лідери організованої української діаспори в цьому регіоні були галичанами, національно-свідомими українцями, а деякі з них були учасниками національно-визвольного руху [1-а; 2].

На початку 1930-х рр. майже половина українців, що проживали в США народилася тут. Самі себе вони називали українськими американцями [1, с. 31]. Проте, з огляду на етнічну консолідацію, українська діаспора в США була досить аморфна. Щобільше, неосвічені українці не знали своєї історії та літератури. З іншого боку, українська молодь, народжена в США, була американізована й майже не володіла навіть батьківськими розмовними діалектами. Політичні емігранти нової хвилі намагались актуалізувати та закріпити українську етнокультурну ідентичність в багатоетнічній Америці. Це прагнення мало не тільки ідейну, але і практичну мету. Поширення української мови та культури в США було пов'язано також з розширенням українських культурно-навчальних закладів та періодичних видань, невеличких бізнесів і, в наслідок цього, з появленням нових місць працевлаштування для освічених українців. Однак, ця практична мета була неможлива через відсутність єдиної літературної мови, зрозумілої для усіх етнічних українців.

Одним із наслідком поширення економічної та політичної експансії США після Першої світової війни стало пожвавлення інтересу американців до культур інших країн та народів. Деякі американські славісти проявили зацікавлення до українців ще у 1920-х рр., але поглиблення цього зацікавлення, зокрема, встановлення контактів з представниками україно-американської громади відбувалося вже в першій половині 1930-х рр. [1-а, с. 433-436]. Найбільші досягнення на цій ниві були у професури відділення східноєвропейських мов Колумбійського університету Колумбійський університет (або по-простому: Колумбія; англ. Columbia University in the City of New York (Columbia University)) -- приватний заклад вищої освіти, головний корпус якого розташований в Мангеттені, в Нью-Йорку. Колумбія входить до групи елітних американських університетів, так звану Лігу плюща. -- найбільшого, найпрестижнішого та найбільш передового в науковому відношенні американського вишу.

Мета нашої статті висвітлити громадсько-політичні та соціально- культурні аспекти, пов'язані з діяльністю курсу української мови в Колумбійському університеті в 1935-1938 рр. Ці роки обмежуються такими маркерами, як -- відкриття та закриття зазначеного курсу. Ставимо завдання з'ясувати, зокрема, які організації та підрозділи установ з обох сторін були до цього причетні, а також які персони були при цьому залучені. Адже, попри те, що курс української мови було справою україно-американської спільноти при підтримці відповідних американських установ та за певних поличних умов, все ж таки, ці події, передусім, були викликані та реалізовані енергійними діями окремих осіб.

Пропонована тема донедавна не була предметом окремого наукового розгляду в доробку як українських, так і закордонних дослідників. Зазначимо, що один з авторів даної статті вперше коротко розглянув сюжет щодо курсів української мови в спеціальному біографічному дослідженні. Останнє було присвячено висвітленню діяльності видатного американського славіста, україніста та українофіла, професора Колумбійського університету Кларенса Менніґа (1893-1972) [1-а]. Спеціально ж темі названих курсів була присвячена інша стаття автора, де було з' ясо- вано причини та обставини впровадження курсу української мови до академічної практики провідного американського вишу [2].

Основну частину нашої джерельної бази складають матеріали періодики 1930-х. Передусім, це значна кількість публікацій, що представлені на сторінках газети «Свобода», органу Українського народного союзу -- найвпливовішої української організації Північної Америки. Доповнюють ці джерельні матеріали також і публікації англомовного додатка названої газети, а саме часопису «The Ukrainian Weekly» («Український тижневик»). Здебільшого матеріали являють собою різні тогочасні інформаційні замітки, звіти, огляди тощо про суспільне, культурне та освітнє життя україно-американської громади в Нью-Йорку. Вони вповні адекватно зображають її тодішнє поточне життя, адже події відбувалися на очах її членів та в умовах вільного суспільства. Тому є підстави вважати, що правдивість названих матеріалів досить значна.

Використані нами архівні джерела належать одному зі співавторів цієї статті -- Юрію Юсову, який мешкає в Нью-Йорку. Йому вдалося придбати досі невідому, але важливу частину особового архіву К. Меннінґа, від нью-йоркського букініста разом з деякими словниками та книжками, якими при житті володів професор. Ці архівні матеріали являють собою копії деяких листів до професора К. Меннінґа, авторські копії його відповідей та копії листів деяких інших адресатів й адресантів. Загалом знайдена частина архіву К. Меннінґа являла собою низку машинописних та рукописних паперів, що знаходились у хаотичному стані. Після попереднього упорядкування, виявилося, що тека, переважно, містить листування К. Меннінґа з різними установами й особами за 1938 р. Кілька листів та інших документів з цього архіву було поміщено в додатках до згаданої вище статі [1-а]. У поточній статі подаємо в додатках ще два листи. При посиланнях на джерела з архіву К. Меннінґа будемо використовувати те умовне найменування цієї збірки, яке запропонував Ю. Юсов, а саме: «From the archive of Professor Clarence A. Manning: Correspondence».

Зрозуміло, що для повноцінного висвітлення теми необхідно аналітичне вивчення документації Українського народного союзу та афільованих з ним українських організацій, а також і відповідних американських установ, зокрема, тогочасного відділення (Department) східноєвропейських мов Колумбійського університету. Однак вважаємо, що і наявні джерела достатні для висвітлення проблематики в першому наближенні.

Як вже зазначалося вище нова повоєнна хвиля української еміграції до США, зокрема, до Нью-Йорку та сусідніх штатів, призвела до нових тенденцій у розвитку україно-американської спільноти в США. Її кількісне, якісне та фінансове зростання на початку 1930-х рр. спонукали лідерів організованого українства до суттєвих змін в організаційній, громадсько-політичній, освітньо-культурній тощо діяльності. Це проходило одночасно до революційних змін в політичному ландшафті, як США, так і всього світу. Так, у 1933 р. було обрано президентом США Франкліна Рузвельта і проголошено його адміністрацією «новий курс». З-поміж іншого, у зовнішній політиці були встановлено дипломатичні відносини з СРСР, а відтак і можливість американців отримати більше правдивої інформації про СРСР і Україну, зокрема, про голодомор. Того ж року в Німеччині до влади прийшли нацисти, внаслідок чого у Європі та загалом у світі почались кардинальні політичні зрушення тощо.

У цей час Український народний союз (УНС) За оцінкою М. Рогожи, «УНС відіграв помітну роль у створенні інших громад-ських і політичних об'єднань, багато зробив для розвитку національних освітніх закладів та збереження культурної самобутності українських громад Північної Америки» [1, с. 44]. як найстаріша й найбільша українська організація США (з поширенням діяльності й на Канаду) [3; 4] прискорив розпочату раніше модернізацію своїх організаційних форм і діяльності. Цим процесам надала поштовх часткова зміна керівництва на молоді, національно-свідомі кадри. Визначну роль у модернізації УНС відігравав Дмитро Галичин (1895-1961). У 1933 р. на конвенції УНС в Детройті його було обрано на посаду головного секретаря союзу. Згодом він займав високі посади в українських організаціях США -- президент УНС (1955-1961) та президент Українського конгресового комітету Америки (УККА) [5]. За характеристикою дослідника історії Українського народного союзу Антіна Драгана Д. Галичин, як і деякі інші нові керманичі УНС належав до «нового покоління, тобто нових іммігрантів, які брали активну участь у збройній боротьбі за визволення України» [4, с. 87].

Як вже зазначалось у попередніх статях [1-а; 2], значну роль у розвитку організації та пов'язанні її з розбудовою всього українського громадського життя в США відіграв орган УНС газета «Свобода» Місце видання -- м. Джерсі-Сіті, штат Нью-Джерсі; місто відоме, як західне передмістя Нью-Йорку.. Деякі її редактори мали великий вплив на формування ідеології американських українців. Одним з таких керманичів був Лука Мишуга (1887-1955), який якраз у 1933 р. (і до 1955 р.) був головним редактором часопису. У 1922 р. Л. Мишуга став одним зі співзасновників і політичним ідеологом Об'єднання українських організацій в Америці (далі -- Об'єднання), обійнявши посаду генерального секретаря. У 1940 р. він став одним зі спів- організаторів УККА. За оцінкою «свободівців» він являвся однією із найвизначніших постатей усієї тодішньої української еміграції [6]. Згаданий вище Д. Галичин характеризував Л. Мишугу як «найбільшого союзівця» та найвидатнішого діяча американської України після Першої світової війни і до середини 1950-х рр. [4, с. 83].

Л. Мишуга, з-поміж лідерів українсько-американської громади, був одним з найбільш добрих знайомих провідного фахівця відділення східноєвропейських мов Колумбійського університету професора-славіста К. Меннінґа. Останній, разом зі своїми колегами, в цей час установив тісні контакти з провідними американськими українцями [1, с. 436]. К. Меннінґ приєднувався до апологетичної оцінки «свободівців» Л. Ми- шуги, зауваживши, зокрема, що той «безсумнівно, зробив героїчний труд щодо активізації й керівництва організованим українським рухом» [7, с. 30].

Тоді ж, у 1933 р. Л. Мишугу було призначено відповідальним за видавничу діяльність УНС. У цей час він же висунув ідею систематичної публікації англомовних видань про Україну і її народ [6]. Передусім, за його ініціативою на надзвичайному засіданні головного уряду УНС у липні 1933 р. було прийнято рішення приступити до видання англійського тижневого додатку до «Свободи» під назвою «The Ukrainian Weekly» [8, с. 247]. Першим же головним редактором цього додатку став Стефан Шумейко (1908-1962), також товариш К. Меннінґа з-поміж українців [9, р. 7]. 25-літній С. Шумейко тоді став одним із засновників і першим головою Ліги української молоді Північної Америки (далі -- Ліга), молодіжного крила УНС. У 1944-1949 рр. він був президентом УККА. Загалом він належав до провідних організаторів громадсько- політичного життя української діаспори США у 1930-1950-х рр. [10; 11; 12].

Нарешті, згадаємо ще одного доброго знайомого К. Меннінґа, з-поміж лідерів українсько-американської громади, визначного українського громадського діяча і журналіста, місіонера української справи в США -- Семена Демидчука (1884-1965). Більшу частину свого життя в США С. Демидчук був редактором або співредактором багатьох українських періодичних видань, зокрема газети «Свобода» [13, с. 225]. Передусім, він доклав багато зусиль щодо впровадження курсу української мови в Колумбійському університеті та його інформаційної підтримки. Як згадував К. Меннінґ у 1963 р., перший виклад української мови в університеті було підготовлено саме С. Демидчуком [7, с. 30]. Це сталося вірогідно в 1934 р.

Варто зазначити, що всі великі акції, які проводили американські українці в цей час -- такі, як акція проти польського умиротворення в 1930-х рр., проти голодомору в Радянській Україні, протести проти американського визнання радянського режиму тощо -- всі вони мали свою опору в УНС та його рупорі, газеті «Свобода». На думку А. Драгана, «свободівці» стали своєрідним неофіційним представництвом України в США [14, р. 87]. Оцінюючи їхню роль у ті роки, автор пише, що під їх впливом «духовний та інтелектуальний світогляд американських українців почав кристалізуватися, формуючи синтез того, що є найкращим в українській та американській скарбниці цінностей, ідеалів та традицій» [14, р. 92].

Визначну роль в започаткуванні та в подальшій долі курсів української мови відіграло Українське університетське товариство Нью-Йорку (УУТ) та деякі інші студентські та українські товариства. Назване товариство було засновано на початку 1934 р. під егідою Українського народного союзу. Воно складалось з випускників, а також студентів коледжів і університетів [15]. Товариство виступало ініціатором багатьох заходів, котрі були направлені на вивчення та популяризацію української культури та історії, як серед діаспорної молоді, так і серед етнічно не українських американців. Воно, а також Український університетський клуб «Колумбія» (його також очолював С. Шумейко), стали посередниками між УНС і Колумбійським університетом у цих справах.

Головою УУТ на початку його діяльності став вчитель і журналіст Йосип Стеткевич (1876-1942) [15]. Він був зі старшого покоління діячів УНС: редактор «Свободи» в 1912-1919 рр., заступник голови шкільної комісії Об'єднання під назвою «Управа „Рідної Школи“ в Америці» [16]. Досвідчений вчитель української мови, Й. Стеткевич, насамперед, зосередився на пропагуванні єдиної літературної мови. Він, зокрема, започаткував і впродовж 1934 р. вів на сторінках газети «Свобода» нову рубрику -- «За одну літературну мову» [17]. Відразу зазначимо, що серйозною перешкодою на шляху створення єдиної літературної мови був брак фахівців-мовознавців, адже, при всій повазі до Й. Стеткевича, він не був спеціалістом належного рівня. До того ж враховуючи те, що творці цієї літературної мови були галичанами і жили в середовищі вихідців з Західної України, то в основі цієї мови мусив був бути галицько-волинський діалект.

Створення єдиної літературної мови як елементу націєтворення, омріяного українськими лідерами, було вкрай важливою справою. Так, за висловом Стефана Курлака (голова УУТ з 1936 р.), українська молодь в США вживала замість української мови якийсь жаргон [18]. Очевидно, він мав на увазі мішанину з батьківських діалектів та англійської мови. Загалом молодь народжена в Америці чи та, що виїхала на еміграцію в малечому віці майже не вміла не те що писати і читати, але навіть вільно розмовляти українською мовою, тим більше -- літературною. Вечірні школи були не спроможні вирішити цю проблему. Тобто, окрім створення літературної мови виникала проблема його професійного викладання. Це актуалізувало питання щодо створення курсів української мови в місцях компактного проживання українців у США, зокрема, у штатах Нью-Йорк та Нью-Джерсі.

Основним напрямом посередницької діяльності УУТ і клубу «Колумбія» стало проведення публічних культурно-освітніх заходів у формі вечорів. Одним з перших таких заходів стало організація вечора української літератури в стінах університету 26 березня 1935 р. Тоді ж у публічному просторі була актуалізована тема щодо утворення курсу української мови в Колумбійському університеті. Колега К. Меннінґа, професор того ж відділення університету Артур Колмен (1897-1974) протягом однієї години зробив свій перший публічний виклад історії української літератури від найдавніших часів аж до Т. Шевченка і І. Франка [19; 20]. Професор упродовж двадцяти років (у 1928-1948 рр.) був викладачем слов'янських мов у Колумбійському університеті. У 1920-ті рр. А. Колман, так само як і К. Меннінґ, відвідував Західну Україну. Прикметно, що він був не лише кабінетним вченим та лектором, але і подібно до інших відомих університетських професорів США (зокрема, того ж К. Меннінґа) являвся й державним службовцем-практиком: станом на 1935 р. А. Колман був радником з мовних проблем та комісаром з питань імміграції при уряді США [20].

Одним з ініціаторів запрошення американського славіста був студент Колумбійського університету та провідний член УУТ Федір Соколов- ський [21; 22]. Він також виступив на цьому вечорі в Скермергорн Гол Англ.: Schermerhom Hall -- один з учбових корпусів Колумбійського універ-ситету. після А. Колмена. Доповідь професора прокоментував й головний редактор часопису «Свобода» Л. Мишуга. Він, зокрема, зазначив, що україно- американська громада бажає «[...] щоб настав той час, шоб культурний світ не легковажив собі української культури, щоб пізнав український вклад у світову культуру та щоб з кривдою для Українців не признавав іншим народам того, що є плодом українського духа» [19]. Серед пропозицій та запитань до А. Колмена пролунали запити ввести в Колумбійському університеті постійні виклади з української літератури та історії. З дискусії стає зрозумілим, що регулярні курси української літератури можна було б запровадити в університеті «за умови підтримки з боку української молоді та старшого покоління». Професор, зокрема, позитивно поставився до можливості введення до програми відділення східноєвропейських мов курсу української мови [19; 20].

Як показали подальші події підтримка з боку української молоді та старшого покоління знайшлася, але головне, що ініціативу підтримало керівництво Колумбійського університету, зокрема, його президент Ніко- лас Батлер Ніколас Батлер (1862-1947) -- американський теоретик і практик педагогіки, політик, публіцист, професор, багаторічний президент Колумбійського університету (1902-1945), автор численних праць і власної автобіографії, лавреат Нобелівської премії миру 1931 р. та очільник відділення східноєвропейських мов професор Джон Принс Джон Бінелі Принс (1868-1945) -- американський мовознавець, дипломат і полі-тик. Був професором Нью-Йоркського університету та Колумбійського університету, послом у Данії та Югославії.. Здійснення прагнень україно-американської спільноти відбулося в новому навчальному році, тобто у вересні 1935 р., а до того часу УНС і УУТ провели ще низку заходів, які були направлені на популяризацію української культури [2].

Нарешті, на початку вересня назване відділення Колумбійського університету зробило оголошення про те, що у 1935/36 навчальному році у цьому закладі буде введено в програму як додатковий курс -- вищий курс української мови ({{course of advanced Ukrainian»). Зауважимо, що «advanced» -- означає «просунутий» в сучасному розумінні значення цього слова, а не «вищий» у значенні «вища освіта».

В оголошенні було зазначено, що «курс проводитиметься українською мовою та заглиблюватиметься у найкращі добірки української літератури. Вивчення української граматики також буде включено до курсу, але воно буде проводитися у засіб, який обіцяє бути цікавим та новим, відмінним від звичайного сухого методу граматичних курсів» [23]. Більше інформації, за бажанням, мали наддати С. Шумейко та А. Колман.

Десь за тиждень до відкриття курсу Д. Принс, директор відділення східноєвропейських мов, дав інтерв'ю представнику УУТ. Він, зокрема, висловив особисте задоволення з того, що має відбутись ця подія. Професор зазначив, що коли він був послом у Югославії, то мав нагоду слухати українські радіопрограми й навчився розуміти українську мову. Д. Принс також був радий з того, що викладачем («інструктором») курсу став Й. Стеткевич. Окрім студентів Колумбійського університету, курс мав бути доступним і для інших охочих за умови розуміння української мови, оскільки, його викладання мало вестися майже виключно на цій мові. Куратором курсу від відділення східноєвропейських мов став професор А. Колман [22; 24].

Отже, у п'ятницю, 27 вересня 1935 р. до цього вишу на відкриття курсу зібралися небайдужі представники української діаспори, що проживали в штатах Нью-Йорк та Нью-Джерсі, а передусім, студенти, які, власне й бажали вивчити чи удосконалити українську літературну мову. На презентації курсу («інавгурації», як назвав її у своєму інформаційному огляді С. Демидчук) були присутні професори Колумбійського університету: директор відділення східноєвропейських мов Д. Принс та його колеги К. Меннінґ й А. Колман. Модерував зібрання, новий інструктор української мови Й. Стеткевич. У своїй вітальній промові він наголосив на очевидному факті: вперше в історії запроваджено виклади української мови в американському університеті. Й. Стеткевич назвав і головних ініціаторів цієї справи: з боку професури Колумбійського університету -- доктора А. Колмана, а з боку УУТ -- студента цього університету Ф. Соколовського. Вони зуміли знайти підтримку у директора відділення Д. Принса, а той зацікавив українською справою президента університету Н. Батлера [22].

Наступний промовець, Д. Принс запевнив слухачів, що «[...] курс буде мати правильне університетське становище» і висловив думку про те, що «[...] знання одної слов'янської мови є ключем до всіх слов'янських мов. І заговорив по російськи та по сербськи, даючи зразок подібності цих мов [. ]». Він також висловив надію, що самий ще навчиться української мови у тому випадку, коли цей курс в університеті «здійснить його надії» [22]. Новий предмет пропонувався як факультативний [25].

У своєму виступі професор К. Меннінґ, аргументуючи необхідність запровадження «кафедри» Найменування курсу української мови як кафедри, іноді можна зустріти в україно-мовних джерелах. У даному випадку виступ К. Меннінґа переказує С. Демидчук. Звісно, сам професор не міг назвати кафедрою факультативний курс в рамках програми додат-кової освіти при Колумбійському університеті. української мови в Колумбійському університеті, вказав на поширення української мови у Північній Америці, особливо в Канаді, а не лише в Європі. Він також висловив надію, що курс буде одним з осередків української культури в США. Також і професор А. Колман звернув увагу на значення події, адже введення української мови як предмету до Колумбійського університету, що займає передове місце в американському науковому світі, вплине на її поширення [22].

Наприкінці слово взяв інструктор курсу Й. Стеткевич. Він, передусім зауважив, що «за влаштування цього курсу лежиться щира подяка в першій мірі самому університетові, котрий українську мову поставив нарівні з іншими культурними мовами, а далі шан. проф. Принсови, проф. Менінгові і д-рові А. Колманови» [26]. Далі Й. Стеткевич коротко зупинився на розгляді найхарактерних прикмет української мови [27]. Ця промову розміщено нами в додатку до статі Див.: Додаток-1..

Безпосередній контроль над українським курсом взяло на себе Українське університетське товариство [22] -- студентська філія Ліги української молоді Північної Америки. Нагадаємо, що головою Ліги був

С. Шумейко [28] і він же очолював філію УУТ в Колумбійському університеті. Сама ж Ліга, своєю чергою, була молодіжною частиною Українського народного союзу. Цей союз і був, загалом, головним ініціатором введення курсу української мови до Колумбійського університету, як переконував згодом професор К. Меннінґ [29, с. 43]. Утім, С. Демидчук і Й. Стеткевич віддавали першість у цій ініціативі Товариству. Перший вказував, що всю цю справу започаткував студент і провідний член товариства Ф. Соколовський [22], а другий зазначав, що «[...] катедра української мови в Колюмбійськім університеті в Нью-Йорку це діло нашої молоді» [30, с. 360].

УУТ розпочало опікуватися також і фінансовими питаннями. Передусім, було створено фонд «на підмогу вбогим студентам» під назвою Допомоговий студентський фонд Українського університетського товариства (Ukrainian University Society Student апй Fund). Товариство створило окремий комітет, який очолив голова Й. Стеткевич. Касиром став Степан Курлак, а секретарем Евгенія Мамчур [31]. Розуміючи, що організаційні та фінансові можливості Товариства істотно обмежені в порівнянні з основними організаціями української діаспори, Й. Стеткевич звернувся у кінці жовтня 1935 р. з листом до Управи (Виконавчого комітету) Об'єднання. Він просив взяти під опіку курс української мови в Колумбійському університеті. Зацитуємо один з пасажів Й. Стеткевича з цього листа: «[...] коли “Об'єднання” вияснить своїм членам і всьому нашому суспільству потребу піддержати українські курси, то наш нарід поставиться до цієї справи прихильно і ми можемо бути певні, що ця справа, так нам дуже потрібна, не загириться, а принесе нам у будуччині великі користи» [32]. Тоді ж це звернення було підтримано Управою на щорічній нараді Об'єднання за ініціативою Л. Мишуги [32].

Й. Стеткевич мав сподівання, що у майбутньому такі або подібні українські курси повстануть в інших установах вищої школи США [32]. Дійсно, ініціатори і організатори цієї справи, у зв'язку з відкриттям «кафедри», були окрилені сподіваннями. Вони вважали, що це лише початок українського науково-освітнього поступу. Так, наприклад, той же Й. Стеткевич бажав «[...] щоб з кождим роком оте скромне наше надбання розросталось, поки українська мова, література й історія не стануть предметами, які викладатимуть з катедр згаданого університету як щось звичайне й самозрозуміле» [30]. Він очікував у майбутньому мати в університеті курси історії, літератури та культури України й української мови (початкового рівня) за умови прояву достатнього інтересу [30]. Провідники УНС доречно зауважували, що від того, яка доля спіткає курс української мови в Колумбійському університеті, залежатиме, що станеться з цією справою й в інших американських вишах [25]. Адже вони мріяли про те, щоби «[. ] по всіх більших українських центрах повинні бути по університетах такі вищі курси української мови» [33].

Рівно через місяць після відкриття курсу Л. Мишуга, який виступав зі звітом під час чергового щорічного засідання Виконавчого комітету Об' єднання, висловив ідею про заснування україно-американської установи, яка б «[...] мала за завдання служити українській науці» [34]. Дещо раніше о. Мирон Залітач на сторінках газети «Свобода» запропонував створити першу в США українську наукову бібліотеку при Українському музеї в Нью-Йорку. Мету свого задуму він висловив так: «[...] що має бути тим верстатом, який уможливить написання праць про Україну й українську імміграцію в Америці, про славне українське минуле, про високу українську культуру, про українську землю і людей» [35].

Провідники Українського народного союзу звертали увагу на практичне значення запровадження курсу української мови в Колумбійському університеті. Вони вказували на те, що українські спеціалісти, які закінчили школи та коледжі в США й «[...] беруть чи думають брати живу участь в українськім житті в Америці [...]» не зможуть обійтись без доброго володіння літературною українською мовою [32]. У 1936 р. С. Курлак писав на сторінках «Свободи»: «Цей курс -- це вищий курс, потрібний у практичному житті тим, що думають користати зі знання української мови. Вже тепер у деяких місцевостях заряди публічних шкіл шукають таких учителів (учительок), що знають українську мову і могли б її вчити в американських школах. Шукають і таких людей, що могли би перекладати деякі речі з української мови на англійську і навпаки» [36].

Практичне значення курсу української мови в Колумбійському університеті мало ще й політичний аспект. У зв'язку з політичними трансформаціями у Європі аналітики почали згадувати й про «українське питання». Приміром, 16 березня 1936 р. у редакційній статі газети «Свобода» під назвою «Українські справи на сторінках англійської преси» цитувався огляд української нерадянської преси, що була надрукована в лютневому числі лондонського щомісячника «Review-of-Review». Огляд мав промовистий заголовок -- «Найбільша європейська меншість -- нерозв'язана проблема». Одна з головних тез огляду (в перекладі редактора «Свободи») якраз чітко підносила важливість й актуальність «українського питання» в сучасних геополітичних умовах: «Німецькі наміри відносно Східної Європи і поновне намагання Росії влізти до центральної Європи готові спричинити нове критичне положення. Політика цих обох держав перехрещується на Україні, якої територія є три рази більшою від Великої Британії, а населення майже їй рівне. Поділена вона, між Росією, Польщею та Чехословаччиною» [37]. Автор під Україною, очевидно, мав на увазі території, де більшість населення становили українці.

Професор К. Меннінг -- персона найбільш причетна, з-поміж, професури відділення східноєвропейських мов до впровадження курсу української мови в Колумбійському університеті -- також продукував подібні експертні огляди. Так, у аналітичному огляді «Меморандум про Центральну Європу» «Меморандум» зберігається в згаданій теці під назвою «From the archive of Pro-fessor Clarence A. Manning: Correspondence»., що їм вірогідно написаний влітку 1938 р., він розглядав поточну геополітичну ситуацію в Європі та можливі варіанти розвитку подій [38]. К. Меннінґ, зокрема, прогнозував, що у випадку німецької агресії проти Чехословаччини може статися антипольське повстання у Східній Галичині. Воно також може призвести, в свою чергу, до анти- радянського повстання в УРСР. На думку, професора, німці сподіваються, що повстання в радянській Україні, якщо воно відбудеться одночасно з нападом Японії зі Сходу, призведе до розпаду СРСР [38, арк. 9].

Прикметно, що професура Колумбійського університету була досить тісно пов'язана з урядовими колами. Так, директор відділення східноєвропейських мов Д. Принс був дипломатом -- службовцем високого рангу Державного департаменту США; А. Колман -- радником з мовних проблем та комісаром з питань імміграції при уряді США; К. Меннінґ входив до структур тодішньої військової розвідки США [1-а, с. 442-443; 38, арк. 10]. Професори відділення східноєвропейських мов активно працювали з Центрально-східноєвропейськими діаспорами, зокрема -- українською. Наприклад, К. Меннінґ свідчив, що вивчав різні слов'янські організації в США та знайомився з їхніми лідерами двома шляхами. Один з них -- це безпосередній контакт з людьми та організаціями, а другий -- вивчення того, «що вони тут осягнули на культурному полі» [29, с. 39]. Теж саме можна сказати й за А. Колмана. Д. Принс на посаді посла США у Белграді вісім років мав нагоду вивчати етнічні групи Югославії, зокрема, і українського походження.

Зазначимо, що американські військові, які мали працювати в країнах Європи або СРСР, мусили надбати відповідні знання, зокрема, знання української мови. Так, в 1934 р. С. Демидчук викладав в Колумбійському університеті українську мову двом офіцерам американської армії. Тому можливо припустити, що курс української мови був також необхідний для прикриття потенційної підготовки американських військових експертів. А відтак, прагматичний запит на знавців української мови, які одночасно володіли б і англійською, що загадав С. Курлак («шукають і таких людей, що могли би перекладати деякі речі з української мови на англійську і навпаки»), міг мати практичне значення не лише для внутрішнього життя в США, але і для специфічної роботи в Східній Європі.

З метою популяризації та підживлення зацікавленості українською культурою, а відтак і мовою, Українське університетське товариство та інші подібні товариства продовжували проводити в Нью-Йорку різні заходи, зокрема, й в стінах Колумбійського університету. Так, наприклад, філія УУТ (клуб «Колумбія») в цьому виші виступила ініціатором літературного вечора, який відбувся у великий аудиторії Скермергорн Голу 22 листопада 1935 р. У організації цього заходу дієву роль знову ж таки відіграло відділення східноєвропейських мов університету. В програмі вечора, що її склали професори цього відділення, були заявлені з виступами всі три славісти, які вже проявили себе у взаємодії з україно- американською громадою: Д. Принс, К. Меннінґ та А. Колман [39]. На вечір запрошувалися всі охочі з Нью-Йорку та найближчих населених пунктів, де компактно проживали українці, які могли зацікавитися українською літературою. Для більшого заохочення вхід зробили безплатним.

Захід вели С. Шумейко та Й. Стеткевич. Директор Д. Принс не зміг взяти участь у заході, але у листі висловив своє велике зацікавлення українськими студіями. Голова Українського клубу «Колумбія» С. Шумейко у вступному слові вказав на корисність студіювання чужих літератур. На його думку, це дає змогу краще зрозуміти рідну літературу та виробити більш витончене розуміння життя загалом. Професор К. Мен- нінґ прочитав реферат про літературну діяльність Т. Шевченка та продекламував найдраматичні фрагменти з «Гайдамаків» у власному перекладі англійською мовою. Професор А. Колмен коротко подав свій оригінальний огляд української літератури від найдавніших до нових часів. Під час доповіді він навів англійські переклади з української поезії, що зробила його дружина Н. Колман. У кінці вечора Й. Стеткевич тезово виклав промови попередників українською мовою та, користуючись нагодою, закликав українських слухачів матеріально допомогти курсу української мови [40; 41]. Подібні вечори УУТ і Українській клуб в університеті проводили й надалі, як правило, кілька разів на рік [42; 43; 44; 45].

Хоча охочих, які приходили на подібні заходи було не вельми багато, але цього було достатньо аби офіційно додати до навчальної програми вивчення не лише мови, але й української літератури (ширше -- культури). З дозволу директора відділення східноєвропейських мов цією справою зайнявся А. Колмен. У другому семестрі 1935/1936 навчального року він включив до свого курсу «Вступ до слов'янських літератур» -- огляд української культури від найдавніших часів до сьогодні. Показово, що саме з української культури він і розпочав викладання згаданого курсу. Методично цей огляд прийняв форму лекцій та пояснювальних читань. Вони, своєю чергою, стали основою для прикінцевих дискусій. Всього передбачалося 6 лекцій, з них -- перша бесплатна [46]. Консультантами й помічниками в американського славіста виступили Й. Стеткевич і С. Шумейко [47]. Отже, побажання Й. Стеткевича щодо викладання української літератури та культури в Колумбійському університеті, яке він висловив восени 1935 р., дуже швидко здійснилося.

Відкриття і подальша доля «вищого» курсу української мови викликала досить жваві дискусії в україно-американській громаді. В діаспорній періодиці постійно з'являлися статі різних авторів, де обговорювалися різноманітні «зовнішні» аспекти, пов'язані з роботою курсу [18]. Увагу громадськості курс привертав, поміж іншого, ще й тим, що там (у різні роки) навчалися чимало відомих молодих українців. Серед них -- С. Шумейко, С. Курлак, Іван Коцюбінський (Джон Косбін), Олімпія (Лі) Хамкало, Марія Боднар та інші.

Так, С. Курлак, що в 1936 р. змінив Й. Стеткевича на чолі УУТ, опублікував на шпальтах «The Ukrainian Weekly» у лютому 1936 р. власні спостереження щодо результатів свого навчання на курсі української мови в університеті. Він, зокрема, свідчив, що за п'ять місяців навчання майже опанував українську літературну мову в читанні й навчився більш- менш правильно писати та розмовляти. В кінцевому абзаці він побажав наступне: «[...] Якби тільки більше наших молодих чоловіків та жінок могли поділитися моїм ентузіазмом щодо такого навчального підприємства, я впевнений, що до навчальної програми університету будуть додані інші та більш спеціалізовані курси української мови. Тоді ми могли б по-справжньому пишатися нашою національністю тут в Америці» [18].

Викладання «вищого» курсу української мови продовжили на другий семестр 1935/1936 навчального року [48]. Його наявність у престижному американському виші заохотило й інших українських діячів до організації різного формату курсів, як української мови, так і літератури. Так, одним з перших серед таких курсів став курс української мови й літератури (для дорослих), що почав свою роботу 3-го січня 1936 р. при церкві св. Володимира на 14-тій вулиці в Нью-Йорку [49]. Пізніше, у лютому, безкоштовні курси з української мови започаткували в Міжнародному інституті Нью-Йорку [50]. Інструктор-викладач цих курсів Нестор Нововірський вказував у 1938 р., що вони були відкриті при цьому закладі ще восени 1935 р. [51] Цей заклад та інші подібні заклади, знаходився під патронатом такої федеральної урядової організації, як Адміністрація поступу праці (WPA). Вона, зокрема, розподіляла фінансування з федерального бюджету [52]. До речі, в будівлі розміщувалися офіси різних українських організацій, зокрема, УУТ, а також Українського громадянського центру, який проводив згадані курси.

Тоді в Міжнародному інституті Нью-Йорку існували два варіанти курсів української мови -- один для початківців, а інший для студентів коледжів. Курси були відкриті для української молоді. Єдиною вимогою «стало щире бажання вивчити мову» [53; 54]. Восени 1935 р. Колумбійський університет започаткував «проміжний курс» української мови у Джерсі-Сіті Місто Джерсі-Сіті, штат Нью-Джерсі, західне передмістя Нью-Йорку.. Подібно до Нью-Йорку, тут також існував Міжнародний інститут. На цей курс приймали місцевих українських школярів та випускників шкіл і коледжів [55].

Проте, перед навчальним роком 1936/1937 інструктор Н. Нововірський скаржився в інформаційній замітці в газеті «Свобода», що за винятком «вищого» курсу української мови в Колумбійському університеті «українське громадянство в Нью-Йорку не звертало досі на свою рідну мову такої уваги, на яку вона заслуговує» [56]. Водночас, «коли в

Нью-Йорку й околицях» мешкало кілька десятків тисяч українців, з них мало хто «поважно ставляться до своєї рідної мови». На думку Н. Но- вовірського, вкрай важливим було питання мотивації молоді до вивчення української мови, а відтак «духовими та матеріяльними цінностями нашого краю, бо інакше вона пропаде цілком для нашої нації» [56]. Далі, інструктор оголосив, що з нового навчального року будуть відкриті безкоштовні курси української мови при Міжнародному інституті за програмою фінансування з федерального бюджету. На відміну від попередніх курсів вони призначені для дорослих від 17 до 60 років. Для дорослих передбачалося викладання фонетики, морфології, граматики та стилю [56; 57].

Н. Нововірський, між іншим, порівнював ситуацію з навчанням української мови у штаті Нью-Йорк з іншими штатами, компактного мешкання українських емігрантів, а також і з ситуацією в Канаді. Він вважав, що в штаті Нью-Йорк ситуація найгірша. Зазначимо, що питання щодо викладання різних курсів української мови в США в ці роки вимагає окремого дослідження. З усіх наявних джерел можемо зробити висновок про те, що українська мова викладалася тоді лише в одному американському виші -- Колумбійському університеті. З деяких інформаційних заміток, що публікувалися в газеті «Свобода» в тому ж 1936 р. дізнаємося, що платні курси української мови були відкриті в Детройті (штат Мічиган). Тут, щоправда, існували більші бюрократичні перепони, ніж у Нью-Йорку [58; 59]. Подібно до Нью-Йорку, навесні 1936 р. були започатковані курси за програмою WPA при Міжнародному інституті в Філадельфії (штат Пенсільванія). Тут відкрили курси двох рівнів: вищий та початковий [59].

Плата за навчання українській мові в Колумбійському університеті в наступному навчальному році зросла більш ніж у два рази: з 17,50 дол. у першому семестрі 1935 р. [22] до 42,60 дол. у першому семестрі 1936 р. [36]. У той же час відповідний фонд УУТ збирав не достатньо коштів для допомоги бідним студентам. Власне, тоді Товариство могло оплатити навчання лише одному учневі. Тому у вересні 1936 р. УУТ звернулося до україно-американської громади. У зверненні, в черговий раз, вказувалося: якщо у зв'язку з недостатньою кількістю учнів («радше з недостачі гроша на підмогу незаможним учням»), «кафедра» української мови припинить своє існування, то відновити її наново буде дуже важко [36].

Цю тему також розвинув у редакційній статі в «The Ukrainian Weekly» від 12 вересня того ж року голова Ліги української молоді Північної Америки С. Шумейко. Він зосередився на таких питаннях, як-то: обґрунтування важливості самого існування курсу в університеті та мотивації до навчання. Зокрема, він зазначав: «[...] Це питання особливо актуальне сьогодні, коли так багато наших молодих людей починають приймати інтерес до їхнього українського походження, історії, традицій та культури; бо без знання української мови цей інтерес у кращому випадку може бути лише ефемерним та продуктивним без тривалих результатів [...]» [60].

Проблеми з фінансуванням курсів широко обговорювалися в українській періодиці. Вартує уваги стаття С. Шавлюк -- активної діячки Ліги. Передусім, вона була вкрай здивована тим, що курси могла очікувати «сезонна смерть, якщо не будуть взяті подальші освітні та фінансові дії». Дописувачка була впевнена, що «місцеві українці завзято підтримують таке підприємство». Але виявилося, що це далеко не так. Щоби покращити ситуацію вона пропонувала досить оригінальні методи допомоги. Так, наприклад, випускники курсів або ті студенти, хто ще навчаються, можуть поділити між собою певні території з українським населенням. На засіданнях у місцевих молодіжних клубах, що функціонували на певних таких територіях, молоді активісти могли би пояснити навчальну програму курсів, проілюструвати, як проводяться заняття тощо. А головне -- донести до загалу клубів, що існування українських курсів у провідних університетах є не особистою, а національною справою. Після подібної агітації активістів, українські клуби, за сподіванням С. Шавлюк, запропонують потенційним студентам різні форми отримання фінансової допомоги. Інший метод, що його пропонувала активістка, передбачав дистанційне навчання. Про цей метод вона згадала, виступаючи на одному із засідань чергового конгресу Ліги. Заочне навчання української мови могло би контролюватися нью-йоркською групою. Тексти уроків мали б надсилатися поштою тим адресатом, хто бажав би пройти курс [61].

Дещо інша ситуація відбувалася з курсами при Міжнародному інституті в Нью-Йорку. Тут, на той час, проблеми з фінансуванням були відсутні. Воно, як правило, було з федерального бюджету. Однак, курси в інституті мали проблеми з наповненням учнями. Цю проблему емоційно висвітлила ще одна не байдужа до української справи дописувачка -- Катерина Білоус. Вона була цілковито розчарована, побачивши в українських класах цього інституту «[. ] замість великого натовпу, який я очікувала, просто жменьку студентів [...]». У зв'язку з цим, вона в'їдливо зверталася до українських лідерів: «Пишні промови виступаючих на конвенціях про те, як наша молодь здобуде більш ґрунтовні знання української мови. Що відбувається з цими резолюціями? Чи ретельно вони зберігаються в камфорі для наступної конвенції або що?» [62]. Цікаво, що вона спробувала взяти справу під свій контроль, завзято агітуючи українську громадськість не нехтувати можливістю навчання на курсах. К. Білоус виступила з рекламною статтею на сторінках «Ukrainian Weekly» також і на початку наступного навчального року [63].

Курс української мови в Колумбійському університеті, а також курси Н. Нововірського продовжили свою роботу і в 1937/1938 навчальному році [64; 65; 66]. У лютому 1937 р. було поновлено «проміжний курс» при Міжнародному інституті у Джерсі-Сіті під патронатом Колумбійського університету. Поряд з мовою на ньому викладали також українську літературу та культуру. Викладання велося як українською, так і англійською мовами, а безпосередній контроль провадив професор А. Колман [55].

Перед початком цього навчального року знову повстала проблема з фінансуванням студентів, які мали навчатися на «вищому» курсі української мови в Колумбійському університеті. В жовтні 1937 р. С. Курлак звітував: упродовж двох років УУТ, завдяки своєму фонду для допомоги студентам, дало змогу щороку навчатися декільком учням. Їм надавалися повні або часткові стипендії. Однак, цього року наявні гроші у фонді змогли забезпечити лише половину стипендії для одного студента. Голова Товариства думав навіть, що «ця українська освітня діяльність отримає відступ» [67]. Утім, УУТ продовжило пошуки коштів і, зокрема, розіслало листи різним українським братствам та товариствам у Нью-Йорку стосовно допомоги. В листах, зокрема, просили про те, аби «[...] кожна організація взяла на себе зобов'язання направити одного або декількох своїх молодших членів або дітей своїх старших членів для вивчення передового курсу України в Колумбії за допомогою стипендій, отриманих внесками власних членів» [67].

Урешті, деякі гроші на навчання були знайдені. Так, товариство «Дністер», найбільша філія УНС у Нью-Йорку знайшла можливість про- фінансувати навчання трьом молодим людям [68]. Також дещо коштів надали ще два українських товариства. У інформаційній замітці, що була опублікована в газеті «Свобода» від 29 жовтня 1937 р., С. Курлак подякував цим товариствам. Він, однак зауважив, що якби всі українські організації «[...] пішли слідами трьох вище згаданих товариств [особливо товариства «Дністер» -- С.Ю., Ю.Ю.], то -- курс української мови в Колюмбійськім університеті був би назавжди заповнений» [68].

Фінансові проблеми мали виникнути й з викладанням курсів при Міжнародному інституті в Нью-Йорку. Адже в цьому році українська мова не була введена як предмет навчання дорослих згідно програми WPA. Втім, курси Н. Нововірського залишились безоплатними завдяки фінансовій підтримці хору молоді під керівництвом С. Марусєвича. Також фінансову підтримку надав Український громадянський центр та деякі інші організації й окремі особи, що були прихильниками розвитку української культури. До того ж в цьому році було започатковано популярний курс давньої української літератури. В своєму звіті щодо роботи курсів за три роки Н. Новорівський свідчив, що загалом було прочитано дванадцять окремих курсів: п'ять початкових, п'ять середніх та два вищих курси [51].