Організації студентів-грузинів Київського комерційного інституту початку XX ст. та біографії "активу" цих організацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Організації студентів-грузинів Київського комерційного інституту початку XX ст. та біографії "активу" цих організацій

А. Чуткий

д-р іст. наук, доц. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, Україна

Досліджуються засновані студентами-грузинами у Київському комерційному інституті в 1909-1912 рр. організації. Їх можна поділити на науково-орієнтовані (Гурток любителів грузинської культури, Гурток любителів грузинської лі-тератури, Науковий гурток студентів-грузинів) та студентські земляцтва (Грузинське й Закавказьке). Наголошується на тому, що такої кількості організацій національного спрямування в Київському комерційному інституті не створила жодна інша національність, попри те, що грузини не становили найбільшу етнічну групу серед студентів цього навчального закладу. Усе це додатково засвідчує високий ступінь консолідації та національної свідомості грузинської молоді початку XX ст. І вочевидь, що факт відриву від батьківщини лише зміцнював їхню національну самосвідомість та сприяв їхній консолідації.

Аналізуються виявлені в архіві Київського комерційного інституту особові справи студентів, котрі належали до керівництва цих організацій. На їхній основі зроблено висновок про те, що більшість із них походила із багатодітних та матеріально незабезпечених сімей грузинського духовенства із сільської місцевості. Середню освіту вони здобували в духовних семінаріях на батьківщині. Відповідно, їхнє спрямування на здобуття економічної освіти слід пояснювати як прагнення до поліпшення свого матеріального становища; а той факт, що вони здобували її в Києві - додатково підтверджує давність і дружність українсько-грузинських взаємин.

Дослідження побудоване на архівних документах, що вперше вводяться до наукового обігу. студент гурток земляцтво

Ключові слова: етнополітична історія початку XX ст., Київський комерційний інститут, національно-визвольний рух, студентські організації, українсько-грузинські відносини.

The author investigates the Georgian students' societies at the Kiev Commercial Institute in 1909-1912. They can be divided into scientific- oriented (the Club of Admirers of Georgian Culture, the Club of Admirers of Georgian Literature, the Scientific Club of Georgian Students) and students' fraternities (Georgian and Transcaucasian) organizations. It is emphasized that such a number of national-level organizations at the Kyiv Commercial Institute have not been created by any other nationalities, despite the fact that the Georgians did not represent the largest ethnic group among the students of this educational institution. All these arguments additionally testify the high level of consolidation and national consciousness of Georgian youth at the beginning of the 20th century. Obviously, the fact of separation from the homeland only strengthened their national identity and contributed to their consolidation.

The analysis is carried out based on detected personal files of students in the archive of the Kiev Commercial Institute, which belonged to the leadership of these organizations. It is concluded that most of them came from large and poor families of Georgian clergy from the countryside. They obtained the secondary education at the theological seminary at homeland. Accordingly, their focus on receiving the economic education should be explained as a desire to improve their financial position, and the fact that they got it in Kiev additionally confirms the long-standing and the friendship of the Ukrainian-Georgian relations. The research is based on archival documents which are introduced for the first time to a scientific circle.

Key words: ethno-political history at the beginning of the 20th century, Kyiv Commercial Institute, national liberation movement, student organizations, Ukrainian-Georgian relations.

Початок XX ст. ознаменувався бурхливим розвитком вищої освіти в Києві, який виступав провідним осередком з підготовки фахівців за різними напрямами діяльності для всього півдня Російської імперії. Університет св. Володимира та Духовна академія, що діяли в місті з першої половини XIX ст., наприкінці XIX ст. були доповнені Політехнічним інститутом [49, с. 11-26]. Однак справжній бум засновництва вишів у Києві припав на початок XX ст.: у цей короткий проміжок часу в Києві було поновлено діяльність Вищих жіночих курсів [48], засновано музичну школу, Вищі комерційні курси (з І908 р. - комерційний інститут) [55; 56, 46, с. 18-21] тощо [44, с. 388-391; 53]. Значна роль у цих процесах належала Університету св. Володимира, професорсько-викладацькі кадри якого значною мірою забезпечували новопосталі виші як викладацькими кадрами, так і виступали з ініціативою їх заснування [43, с. 167-170; 57, с. 105].

Збільшення кількості вишів поєдналось із загальним збільшенням студентського контингенту та демократич-ними віяннями в їхньому середовищі, що було наслідком як загальноєвропейських процесів, так і впливом демок-ратичної революції 1905-1907 рр. [51, с. 146, 151; 53; 54]. При цьому студентство завжди стояло на вістрі тенденцій, що пульсували в середовищі суспільства. А для Східної Європи ключовою тенденцією в той період став національно-визвольний рух [42].

Усі вказані тенденції обумовили той факт, що провідною складовою студентського життя (поряд із навчальним процесом та політикою) став національний рух. У першу чергу він характеризував пригноблені національності. А представники останніх з особливою охотою їхали здобувати вищу освіту саме до Києва [50; 47; 45], який був цен-тромодного з найбільш пригноблених народів Російської імперії і водночас зберігав статус провідного центру православних народів. Останнє відігравало немалу роль у випадку народів, котрі сповідували християнство східного обряду. З-поміж них традиційно важливу роль відігравали грузини, і до того ж українсько-грузинські відносини мали надзвичайно тривалу історію, що сягала доби Середньовіччя та водночас зміцнювалась в XIX-XXст. завдяки спільності політичних доль.

У досліджуваний період особливо багато грузинів обирали навчання за спеціальностями, що мали практичну сферу застосування. Тож вони вступали перш за все до Київського політехнічного інституту й особливо - до Київського комерційного інституту. Так, попри значну віддаленість вже з моменту заснування цього навчального закладу у ньому навчались вихідці з Грузії. Зокрема, двоє грузинів (при загальній кількості студентів на той час у 299 осіб) були у складі першого набору його студентів [40, арк. 73]. У подальшому кількість їх постійно зростала, але у зв'язку з поділом студентів за конфесійним принципом виявити точну кількість грузинів з-поміж студентів Київського комерційного інституту не вдається через віднесення їх (так само як і українців, білорусів та молдаван) до категорії "православні". Лише іноді, коли етнічна характеристика "випливала" у студентській статистиці, можемо побачити факт збільшення чисельності студентів-грузинів у Київському комерційному інституті. Напри-клад,у 1912 р. їх у цьому виші навчалось 74 особи, а в 1913 р. - уже 89 осіб [39, арк. 15].

За своєю чисельністю грузини серед студентів Київського комерційного інституту суттєво поступались ук-раїнцям, росіянам, євреям та навіть полякам. Та попри це їм вдалось створити п'ять організацій національного характеру, тобто більше, ніж будь-якій іншій етнічній групі. До них належать: Гурток любителів грузинської культури, Гурток любителів грузинської літератури, Науковий гурток студентів-грузин, Кавказьке та Закавказьке земляцтва. Інформація про ці організації, як і про їхніх представників (головно керівного складу цих організацій), виявлена та досліджена на основі справ з архіву Київського комерційного інституту, що вперше залучаються до наукового обігу і це додатково підвищує їх цінність. Вони подаються в порядку їх утворення, а особові справи членів цих організацій - у зв'язку з інформацію про їхню приналежність до тієї чи іншої студентської організації, створеної грузинами у стінах Київського комерційного інституту.

Першою з організацій, що була заснована студентами-грузинами в Київському комерційному інституті був Гурток любителів грузинської культури. Заяву про його створення було подано 2 грудня 1909 р. студентами інституту М. Г. Зіраховим та О. Д. Горгадзе [29, арк. 1]. В архіві Київського комерційного інституту вдалось виявити особові справи цих осіб, а тому пропонується ключова інформація з них.

Микола Георгійович Зірахов народився в 1885 р. в родині священика с. Бакурцихе Сінгарського повіту Тиф- ліської губернії і який на час його навчання вже помер [17, арк. 2, 8]. Як випливає із послужного списку його батька, останній походив із духовного стану і також закінчив Тифліську духовну семінарію (1871 ) після чого здійснював священицьку службу, мав п'ятеро дітей [17, арк. 10а]. 21 липня 1909 р. М. Г. Зірахов відправив із Тифліса, де він саме закінчив навчання у духовній семінарії [17, арк. 2], заяву про вступ до Київського комерцій-ного інституту [17, арк. 1]. М. Г. Зірахов повідомив про себе те, що після закінчення духовної семінарії працював вчителем [17, арк. 19].

У січні 1912 р. М. Г. Зірахов подав до правління інституту прохання про звільнення від плати за навчання на весняний семестр у зв'язку з тим, що він сирота та "нізвідки не отримує допомоги", але йому було відмовлено [17, арк. 24]. Почасти це можна пояснити тим, що в опитувальному бланку з надання пільг у платі за навчання М. Г. Зірахов зазначив, що отримує 12-15 руб. від брата, хоча й "не регулярно" [17, арк. 102]. Було вказано й те, що його брат працював сільським священиком у Тифліській губернії [17, арк. 102 зв.]. У січні 1913 р. М. Г. Зірахов уже прохав тільки про відстрочку у внесенні плати за навчання [17, арк. 25]. А у вересні 1913 р. знов прохав про звільнення від плати за навчання у зв'язку з крайньою матеріальною скрутою. При цьому він повідомив, що витратив зароблені влітку кошти (тобто підпра- цьовував), а також те, що він одружений і його дружина через хворобу усунута з посади вчительки й при цьому він ще має дитину. Враховуючи такі обставини правління інституту зменшило йому плату за семестр наполовину [17, арк. 27]. Також в опитувальному бланку на отримання звільнення від плати за навчання М. Г. Зі- рахов написав, що місячні його витрати становлять 20 руб. (із них 12 руб. - плата за квартиру і ще 6 руб. - за харчування в їдальні Товариства швидкої допомоги нужденним студентам), але при цьому не отримує жодної сторонньої матеріальної допомоги [17, арк. 101]. Зазначено, що на той час уже померла і його мати (тобто він лишився круглим сиротою), а також указав і те, що правління інституту вже чотири рази звільняло його від плати частини вартості навчання (уперше на 20 руб., потім на 25 руб., далі на 40 руб. і вчетверте - на 20 руб. при загальному розмірі плати за навчання у 50 руб.) [17, арк. 101 зв.].

Паралельно із звільненням від плати за навчання М. Г. Зірахов шукав і джерела підробітку. Зокрема, у січні 1914 р. він звернувся до директора інституту з проханням прикомандируватись до Київської агентури Москов-ського Союзу споживчих товариств. Це своє прохання він підкріплював тим, що: "Відчуває сильний потяг до ко-операції та має достатні пізнання з історії та теорії кооперації" [17, арк. 29].

При цьому в січні 1914 р. М. Г. Зірахов уже закінчив курс навчання в інституті, про що отримав відповідне тим-часове свідоцтво [17, арк. 31]. У квітні - травні 1914 р. М. Г. Зірахов склав випускні іспити і отримав диплом ко-мерційного інженера другого розряду [17, арк. 105], тобто диплом без відзнаки [57, с. 163]. Уже в липні 1914 р. він перебував у Грузії (своєю адресою зазначив м. Сігнахі Тифліської губернії), звідки звертався до керівництва ін-ституту з проханням надати підтвердження того, що він пройшов повний курс навчання на банківському підвідділі і воно було надане [17, арк. 36]. Це прохання слід розглядати як підтвердження повернення М. Г. Зірахова на ба-тьківщину та активні пошуки ним роботи.

Другий з ініціаторів заснування Гуртка любителів грузинської культури - Оніфант Давидович Горгадзе, як видно із його особової справи в архіві Київського комерційного інституту, був молодшим за свого колегу Зі- рахова на три роки (народився у 1888 р.), походив із родини причетника із с. Ілемі Шорапанського повіту Кутаї-ської губернії [16, арк. 4, 6]. Як він згадував у пізнішій автобіографії, із 7 років "вмів добре читати і писати по-гру- зинські, знав кілька загальновживаних слів по-росій- ські" [16, арк. 69], що свідчить про слабкі успіхи русифікації Грузії кінця XIX ст. В цій автобіографії О. Д. Горга- дзе помістив і спогади про Кутаїське духовне училище до якого він поступив у дев'ятирічному віці: "Тодішній склад вихователів і педагогів цього училища залишав бажати набагато й набагато кращого. Грубішим за всіх був інспектор училища і багатьом діставалося від нього" [16, арк. 69]. Після цього він перейшов на навчання до Кутаїської духовної семінарії, але вже за кілька місяців вона була остаточно закрита "внаслідок безладів у ній" [16, арк. 69]. Тож О. Д. Горгадзе перейшов на навчання до Донської духовної семінарії в Новочеркаську, яку й закінчив у 1909 р. Далі він згадував, що спочатку планував продовжувати освіту в духовній академії, але в останньому класі семінарії раптово змінив свої погляди й одразу ж після закінчення семінарії подав заяву про зарахування на економічне відділення Київського комерційного інституту [16, арк. 2, 69 зв.]. При цьому О. Д. Горгадзе зазначив, що головним фактором, який вплинув на таку зміну подальшого професійного спрямування, стали науки, які викладалися в інституті, і що він не помилився з вибором навчального закладу, "із задоволенням відвідував завжди лекції інституту, засідання наукових товариств при інституті" [16, арк. 69 зв.].

Походження з духовного стану і територіальна наближеність місць проживання, а також і те, що брат О. Д. Горгадзе навчався у Кутаїській духовній семінарії, тобто там де й М. Г. Зірахов [16, арк. 7 зв.], дозволяє припускати їхнє знайомство ще до вступу у Київський комерційний інститут або принаймні швидке зближення після вступу до цього вишу. Тож те, що саме ці дві особи виступили ініціаторами заснування Гуртка любителів грузинської культури в Київському комерційному інституті, не випадкова, а цілком закономірна подія. Також це засвідчує і значний рівень культури серед сільського духовенства Грузії, любов до власних традицій та історії.

Як і у випадку з М. Г. Зіраховим, О. Д. Горгадзе також перебував в період навчання в Київському комерційному інституті у скрутному матеріальному становищі. Так, уже 11 листопада 1911 р. він звернувся до правління інституту з проханням звільнити його від плати за навчання у зв'язку із "вкрай скрутним становищем" і тим самим дати йому можливість "продовжити почату освіту" [16, арк. 23]. В опитувальному бланку (що мав підтвердити доцільність надання звільнення від плати за навчання або її зменшення) О. Д. Горгадзе зазначив наступне: винаймав у Києві кімнату за 4 руб. на місяць; харчування йому обходилось у 8-10 коп. на день (унікальний випадок, коли студент зазначив щоденні витрати на харчування і що дозволяє розрахувати їх раціон); що є членом Кавказького земляцтва (що дозволяє відносити це земляцтво до заснованих грузинами); і що не мав підробітків (написав "не можу дістати") та не отримував нізвідки допомоги [16, арк. 24]. Це його прохання було задоволено частково: йому було зменшено розмір плати за семестр на 15 руб., або майже на третину [16, арк. 23]. Уже за кілька днів після цього прохання О. Д. Горгадзе знов прохав директора інституту бодай відстрочити сплату решти суми до весни [16, арк. 25]. Зрештою, у грудні 1911 р. він знайшов 10 руб. для сплати за поточний семестр, а решту суми керівництво інституту дозволило йому сплатити в лютому [16, арк. 27].

Із заповненої О. Д. Горгадзе в лютому 1912 р. анкети для надання звільнення від плати за навчання випливає, що його поточні витрати зросли - на цей час він уже ви- наймав квартиру за 6 руб. (тоді як раніше платив 4 руб. за кімнату). Так само зросли й витрати на харчування - з 8-10 коп. до 10-20 коп. на день; а місячний бюджет становив 13-16 руб., із яких 10-12 руб. надходило від рідних [16, арк. 130]. Як поручитель за надану інформацію виступало Кавказьке земляцтво [16, арк. 130 зв.], а отже, він як і М. Г. Зірахов належав до його членів. А це, у свою чергу, дозволяє вести мову про "грузинське обличчя" цього земляцтва.

9 березня 1912 р. О. Д. Горгадзе звернувся до директора Київського комерційного інституту з проханням про надання довідки про те, що він дійсно навчається у цьому виші, що було потрібно для отримання "якоїсь роботи підчас літніх канікул" і необхідний документ він отримав [16, арк. 32]. При цьому О. Д. Горгадзе планував працювати на батьківщині, оскільки зазначив, що цей документ потрібний йому для влаштування на роботу на Закавказьку залізницю. А вже за кілька днів після цього він звернувся з проханням про відстрочення до 1 вересня внесення плати за навчання, оскільки "не має жодної можливості внести плату в поточному весняному семестрі" [16, арк. 34]. Отже, матеріальна скрута зберігалась і літні підробітки були потрібні саме задля отримання коштів для сплати за навчання. Спочатку директор дозволив відтермінувати її внесення до 1 травня, але після повторного прохання погодився на її відстрочення до 1 вересня [16, арк. 34, 35].

Чи вдалось О. Д. Горгадзе отримати підробіток на час літніх канікул - питання відкрите. Проте 1 серпня 1912 р. він звертався до директора інституту з проханням про продовження терміну відстрочки внесення плати за навчання до 1 жовтня і знов дістав схвальну відповідь [16, арк. 38]. Про те, що його матеріальне становище не покращилось, свідчить факт подання ним у вересні 1912 р. чергового прохання про звільнення від плати за навчання. При цьому у відповідній анкеті-по- данні він зазначав не лише відсутність можливості внести необхідні кошти за навчання, але й бідність батьків [16, арк. 39]. Також із повідомленої О. Д. Горгадзе про себе інформації видно, що його витрати на наймання квартири зросли проти початку року на 2 руб. і становили 8 руб., а витрати на харчування (9-17 коп.) та загальні витрати залишилися майже без змін [16, арк. 40]. У підсумку йому було зменшено плату за навчання за поточний семестр на 30 руб. при загальному її розмірі у 50 руб. [16, арк. 39]. Однак і 20 руб. він не міг заплатити, а тому в листопаді 1912 р. прохав про відстрочення сплати до наступного семестру, але отримав відстрочку лише до 15 грудня [16, арк. 43]. Проте цей борг був погашений лише в липні 1913 р. [16, арк. 52], а отже, сам період навчання О. Д. Горгадзе в Київському комерційному інституті розтягся в часі: він мав закінчити його навесні 1913 р. (оскільки повний курс навчання становив 4 роки [57, с. 147, 154]), але лише 26 жовтня 1913 р. він повідомив директора, що склав усі іспити та заліки й тому готовий приступити до складання випускних іспитів у січні 1914 р. [16, арк. 55]. При цьому у вересні 1913 р. О. Д. Горгадзе знов прохав про надання позики на покриття плати за навчання у зв'язку з відсутністю коштів [16, арк. 54].

На початку січня 1914 р. О. Д. Горгадзе отримав тимчасове свідоцтво про проходження повного курсу навчання [16, арк. 59] і тому міг приступати до складання випускних іспитів. У цей час він уже працював на станції Дзерули Закавказької залізниці (оскільки така адреса була указана ним у своїх проханнях) і виконував дипломну роботу на тему "Про грузинських хізан" [16, арк. 62], тобто темою свого дослідження О. Д. Горгадзе обрав важливе питання соціально-економічних відносин у грузинському селі пореформеної доби, оскільки правове становище хізан після селянської реформи 1861 р. не було чітко оформлено. У січні - лютому 1914 р. О. Д. Горгадзе склав випускні іспити й отримав диплом кандидата економічних наук другого розряду [16, арк. 70].

У жовтні 1914 р. О. Д. Горгадзе прохав директора інституту надати йому нове свідоцтво про закінчення вишу, оскільки старе згоріло під час пожежі в його будинку[16, арк. 65, 66]. Очевидно, що початок Першої світової війни ускладнив завершення справ із поновлення випускних документів. Принаймні лише 6 червня 1915 р., тобто через понад рік після складання випускнихіспитів О. Д. Горгадзе звернувся до канцелярії Ки-ївського комерційного інституту з проханням про виготовлення диплому [16, арк. 72]. 28 квітня 1917 р. це прохання було повторено (з висилкою необхідних коштів), а своєю адресою О. Д. Горгадзе зазначив м. Тифліс [16, арк. 78], тобто також повернувся додому. За цей час О. Д. Горгадзе, відповідно до правил Київськогокомерційного інституту, міг перескласти випускні іспити й отримати диплом першого розряду (тобто з відзнакою) [57, с. 163], але не зробив цього, що можна пояснювати не лише обставинами часу, але й відсутністю можливостей у зв'язку з матеріальною скрутою, яку лише посилили війна та революційні потрясіння.

Слід зазначити, що 23 липня 1915 р. прохання про вступ до Київського комерційного інституту подав ще один випускник Тифліської духовної семінарії Василь Васильович Горгадзе, яке було задоволено [3, арк. 1]. Своєю адресою він зазначив станцію Дзерули Закавказької залізниці [3, арк. 1], тобто мешкав там, де по закінченні інституту працював О. Д. Горгадзе, а це дозволяє говорити про їхні родинні зв'язки. Останнє засвідчується також народженням в одному повіті, приналежністю батьків їх обох до духовного стану (а цей стан відзначався потужними родинними відносинами). Т акож у Київському комерційному інституті навчався старший брат В. В. Го-ргадзе - Григорій [3, арк. 5]. Ці факти тільки підтверджують солідарність і своєрідну кооперацію в середовищі тогочасної грузинської молоді, що було цілком логічним в обставинах вибору навчального закладу, який знахо-дився далеко від їхньої батьківщини, оскільки дозволяло одразу ж забезпечити підтримку когось із співвітчизників на новому місці. Проте навчання в інституті В. В. Горгадзе, мабуть, не закінчив - останній документ із його осо-бової справи датований груднем 1915 р. [3, арк. 13].

Повертаючись до Гуртка любителів грузинської культури, слід сказати, що його метою (як видно зі статуту) було визначено "всебічне вивчення грузинської культури в її різних проявах" [29, арк. 2]. При цьому під останніми розумілись "література, політична та соціальна історія, право і т.д." [29, арк. 2], що свідчило про високий ступінь національної самосвідомості грузинської молоді. При цьому інформацію про культуру Грузії гурток планував популяризувати "серед місцевої публіки" [29, арк. 2], що було ознакою активної наступальної тактики. Шляхами досягнення поставлених завдань у статуті гуртка було визначено влаштування лекцій, читання рефератів, наукових співбесід, а також заснування спеціальних комісій з різних напрямів вивчення Грузії та заснування відповідної бібліотеки [29, арк. 2]. Показово, що членами гуртка могли бути слухачі інституту "без різниці статі" [29, арк. 2], що засвідчувало також і панування серед тогочасної грузинської молоді доволі передових суспільних поглядів.

Щодо організаційної складової Гуртка любителів грузинської культури, то важливі справи вирішувались загальними зборами та правлінням, яке обиралось у січні терміном на один рік у складі трьох осіб [29, арк. 2]. Правління було відповідальним перед загальними зборами, а для вирішення важливих справ на останніх була потрібна присутність не менше 2/3 членів гуртка [29, арк. 2].

Про діяльність Гуртка любителів грузинської культуривідомо небагато. По-перше, це подання про дозвіл улаштувати 5 квітня 1913 р. у Художньому драматичному театрі мініатюр вечір задля збільшення коштів гуртка [29, арк. 3].

По-друге, 10 травня 1913 р. правління Гуртка любителів грузинської культури подало прохання до керівництва інституту щодо матеріальної допомоги у справі проведення влітку 1913 р. "статистичного дослідження виноградарства та виноробства у зв'язку із загальним економічним становищем у Кутаїському та Шорапансь- кому повітах Кутаїської губернії" [29, арк. 4]. При цьому позитивний відгук на складену програму анкетного опитування у цій справі дав викладач інституту і відомий український вчений О. О. Русов [29, арк. 6]. Слід сказати, що показовим у цій анкеті було те, що крім традиційних питань до респондентів (місце проживання, прізвище, ім'я та по-батькові, стать, сімейний стан, склад сім'ї, вік, освіта) було додано й графу "національність" [29, арк. 7], що було безперечно сміливим кроком на тлі наростаючої хвилі шовінізму в Російській імперії. Сильний економічний аспект анкети знайшов відображення у цілій низці питань щодо характеру господарювання на землі та юридичних прав на неї, оцінці поголів'я худоби, сільськогосподарського реманенту, а також прибутковості самого господарства [29, арк. 7-14]. Слід зазначити, що загальна кількість пунктів цієї анкети становила 80 і при цьому в більшості з пунктів анкетного опитування йшла ціла низка підпунктів, що було доволі унікальним явищем у практиці студентських анкет, оскільки засвідчувало її ґрунтовність та безумовну науковість.

Також потрібно вказати, що цю заяву щодо сприяння у проведенні вивчення виноградарства та виноробства у Грузії влітку 1913 р. підписав тогочасний керівник гуртка Л. Й. Картвелішвілі (згодом відомий радянський партій-ний та політичний діяч Грузії) і секретар С. Д. Мі- кадзе [29, арк. 4 зв.]. Особову справу останнього також вдалось віднайти в масиві особових справ студентів Київського комерційного інституту. З неї відомо, що Сократ Дмитрович Мікадзе народився 1890 р. в сім'ї селянина (родом із Кутаїської губернії), у червні 1911 р. закінчив Кутаїське реальне училище і вже в липні 1911 р. вступив на економічне відділення Київського комерційного інсти-туту [5, арк. 1]. На той час він мешкав разом із батьками в Кутаїсі [5, арк. 4]. Матеріальна скрута ускладнила процес навчання. Однак у травні 1914 р. С. Д. Мікадзе вносить заборговану за навчання суму та поновлюється у числі студентів інституту. Зроблено це було доволі вчасно, оскільки з початком війни почалась масова мобілізація, а навчання у вищій школі надавало відстрочку від призову. Принаймні в жовтні 1914 р. С. Д. Мікадзе прохав керівництво Київського комерційного інституту про надання воїнському присутствію за місцем приписки під-твердження про перебування у складі студентів інституту [5, арк. 8]. Проте вже в ніч на 5 грудня 1914 р. він був заарештований київською жандармерією за підозрою "в антиурядовій діяльності" [5, арк. 14] і на час слідства був відрахований з інституту [5, арк. 12]. На жаль, детальнішої інформації про суть цієї справи не виявлено, але факт поновлення у складі студентів дозволяє припускати безпідставність звинувачень або неможливість виявлення доказів такої діяльності С. Д. Мікадзе.

Восени 1916 р. С. Д. Мікадзе знов був відрахований з інституту за невнесення плати за навчання, але невдовзі вніс її і був поновлений у складі студентів [5, арк. 9]. Для унаочнення термінів зв'язку України і Грузії у революційному 1917 р. показовим є подання Кутаїського військового присутствія (датованого 14 грудня 1917 р.) до канцелярії Київського комерційного інституту про надання С. Д. Мікадзе відстрочки від призову. Останнє було отримане в Києві 18 лютого 1918 р. [5, арк. 10]. Оскільки на цьому особова справа С. Д. Мі- кадзе уривається, то це дозволяє припускати те, що він не закінчив навчання в інституті.

Окрім Гуртка любителів грузинської культури, 6 травня 1912 р. правління Київського комерційного інституту затвердило статут Гуртка любителів грузинської літератури [31, арк. 1]. Але його діяльність, так само як і склад відслідкувати не вдалось, окрім самої згадки цієї організації в переліку затверджених студентських організацій інституту.

Набагато більше інформації про діяльність та членів маємо щодо Наукового гуртка студентів-грузинів, що діяв в інституті з 1912 по 1914 р. Статут Наукового гуртка студентів-грузинів був затверджений правлінням Київського комерційного інституту 6 травня 1912 р. [37, арк. 1 зв.]. Завданням цього гуртка (як видно з першої статті його статуту) було визначено "наукове вивчення соціально-економічного становища Грузії", чого планувалось досягнути читанням рефератів, літературних вечорів, проведення екскурсій до Грузії під час канікул, придбання книг та періодики відповідної тематики [30, арк. 8], тобто його діяльність була дотичною до роботи Гурток любителів грузинської культури. Членами цього могли бути "слухачі та слухачки інституту, що співчувають цілям гуртка", а сам прийом відбувався за рекомендацією трьох членів гуртка [30, арк. 8]. Засоби Наукового гуртка студентів-грузин, як і інших студентських організацій Київського комерційного інституту, формувалися із членських внесків, пожертв, надходжень від організованихзаходів (спектаклів, вечорів тощо) і витрачалися від-повідно до рішень загальних зборів або правління. Проте, на відміну від решти земляцтв, члени Наукового гуртка студентів-грузинів мали вносити щомісяця "не менше 20 коп." [38, арк. 7], тобто не обмежувався верхній поріг внеску, тоді як у решти організацій студентів інституту розмір членського внеску був фіксований. Таку відмінність можна пояснювати певними ментальними рисами тогочасної грузинської молоді.

Слід відзначити, що в назві справи цього гуртка в архіві Київського комерційного інституту він названий "Гру-зинське земляцтво (Науковий гурток)" [36]. Заява із проханням його затвердження була подана директору інсти-туту наприкінці квітня 1912 р. ініціативною групою студен- тів-грузинів із 10 осіб: М. С. Брегвадзе, М. Г. Зірахов (який, як зазначалося вище, був ініціатором заснування також і Гуртка любителів грузинської культури), А. М. Інцквірвелі, В. Д. Капанадзе, Є. С. Кашакашвілі, П. С. Квірікадзе, Г. Л. Мепарешвілі, М. А. Сабашвілі, Є. Д Сартаніде, М. М. Уклеба [36, арк. 1]. Як видно із подальших документів, справа із започаткуванням діяльності цього гуртка розтяглася: лише 8 листопада 1912 р. ініціативна група (М. Ф. Барбакадзе, П. К. Детешидзе, Л. Й. Карт- велішвілі - який набув і головою Гуртка любителів грузинської культури, а згодом відомим державним діячем Грузії радянського періоду [52, с. 14], В. Д. Капанадзе, Є. Катакашвілі, С. Д. Мікадзе, Г. Л. Мепарішвілі, М. М. Уклеба, А. Тітвінідзе, М. Сабашвілі) звернулась до директора інституту з проханням про дозвіл скликати установчі збори Наукового гуртка студентів-грузи- нів 14 листопада 1912 р. [36, арк. 2], яке було задоволено [36, арк. 3-3 зв.]. Оскільки першими серед ініціаторів скликання цих зборів значаться активісти Гуртка любителів грузинської культури, то це дозволяє вести мову про спорідненість обох цих організацій.

На установчих зборах 14 листопада 1912 р., як видно зі звіту, було обрано правління у складі трьох осіб: го-лова - Л. Й. Картвелішвілі, секретар - С. Д. Мікадзе та бібліотекар - П. С. Квірікадзе [36, арк. 4]. Правління роз-горнуло активну діяльність гуртка. Так, уже 5 травня 1913 р. Науковий гурток студентів-грузинів організував пароплавне гуляння до Межигір'я з метою посилення своїх коштів, яке було задоволено керівництвом інсти-туту[36, арк. 5-10].

8 жовтня 1913 р. відбулись чергові збори Наукового гуртка студентів-грузинів, на яких було обрано новий склад його керівництва: Є. Н. Дідобулідзе (голова), Ко- падзе (секретар), М. Майсурадзе (бібліотекар); кандидатами - Горгадзе та Горгітадзе; членами ревізійної комісії - Інцквірвелі, Кордзахія, Чангашвілі; членами бальної комісії - Гулашвілі, Зірахішвілі, Панцулая, Сабашвілі, Харазов, Цкітішвілі, Янкошвілі [36, арк. 12]. У листопаді 1913 р. Дідобулідзе, як голова гуртка, подав прохання про надання йому адміністрацією інституту повноважень на проведення щотижневих екскурсій по Києву та для уникнення "протидії місцевої адміністрації" груповим зіб-ранням [36, арк. 14]. Невдовзі було подано і список особливо нужденних членів гуртка: Гулашвілі, Квірікадзе, Кордзахія, Купатадзе, Ліпартеліані, Майсурадзе, Мепар- швілі, Наморадзе, Сабашвілі [36, арк. 16]. З метою поси-лення засобів гуртка його керівництвом було заплановано проведення 10 лютого 1914 р. вечора "в залі Дво-рянського клубу на Хрещатинській вулиці 29" [36, арк. 17]. А вже в березні 1914 р. керівництво Наукового гуртка студентів-грузинів звернулося до директора інституту з проханням дозволити "влаштувати ряд вечорів та спектаклів на користь нашого гуртка в межах Тифліської та Кутаїської губерній" [36, арк. 19]. При цьому всі отри-мані від цього кошти мали піти на проведення анкети "Виноградарство та виноробство" в межах Шорапансь- кого та Кутаїського повітів [36, арк. 19]. Паралельно на 20 квітня 1914 р. гурток прохав дозволу на проведення лекції приват-доцента Петербурзького університету П. С. Когана "Перелом у сучасній російській літературі" [36, арк. 21, 22]. Як бачимо, новий склад керівництва Наукового гуртка студентів-грузинів суттєво активізував його діяльність. Проте початок Першої світової війни призвів до припинення діяльності цього гуртка, як і більшості студентських організацій. Тож на цьому документація щодо діяльності Наукового гуртка студентів-грузи- нів Київського комерційного інституту уривається.

Тепер розглянемо особові справи тих членів Наукового гуртка студентів-грузинів, які вдалось виявити в архіві Київського комерційного інституту. По-перше, збереглись справи кількох ініціаторів заснування Наукового гуртка студентів-грузинів - М. С. Брегвадзе, М. Ф. Барбакадзе, О. М. Капанадзе та М. М. Уклеби.

Микола Спиридонович Брегвадзе у січні 1910 р. поступив на комерційне відділення Київського комерційного інституту, де безперервно навчався по 1912 р. (коли перевівся на економічне відділення) і при цьому надав посвідчення про проходження військової служби [1, арк. 1, 3]. Як і у решти вже згаданих студентів Київського комерційного інституту, що походили з Грузії, М. С. Брегвадзе належав до категорії незаможних. Так, уже з 1911 р. він постійно подавав прохання про звільнення від плати за навчання або про відстрочку у сплаті цих коштів [1, арк. 7-10, 16-17]. З інформації з анкет, що супроводжували ці подання, довідуємось, що М. С. Бре- гвадзе походив із сім'ї священика з Шорапанського повіту Кутаїської губернії, мав двох братів і двох сестер, у 1903 р. закінчив духовну семінарію і що в Києві він знімав квартиру за 6 руб. за місяць та харчувався в їдальні Товариства швидкої допомоги нужденним студентам (за 5 руб. на місяць), власного заробітку не мав, отримував від батька 15 руб. на місяць і стільки ж витрачав на життя у Києві; а також, що навчався головно на "п'ятірки" та "четвірки" та що був членом Кавказького земляцтва [1, арк. 6-6 зв.], при цьому був касиром в останньому, що додатково підтверджує значну роль грузинів у цьому земляцтві. У відповідь на це подання йому було зменшено плату за навчання наполовину. Однак уже 22 жовтня 1912 р. М. С. Брегвадзе звернувся до директора інституту з проханням повернути йому всі його документи, оскільки внаслідок "домашніх обставин" він мусив припинити навчання [1, арк. 7]. 29 грудня 1917 р. М. С. Брегвадзе прохав ректора Київського комерційного інституту про надання посвідчення, що він навчався у цьому виші і при цьому вказав київську адресу проживання [1, арк. 2], а це дозволяє припускати, що він залишився в Україні.

Схожою була й доля Михайла Филимоновича Барбакадзе. Він подав прохання про зарахування на еконо-мічне відділення Київського комерційного інституту 8 вересня 1908 р. одразу ж після закінчення Тифліської ду-ховної семінарії [15, арк. 1,6] і таким чином був хронологічно найпершим серед виявлених грузинів, що вступили до цього інституту. У складеній наприкінці навчання в інституті автобіографії, М. Ф. Барбакадзе зазначав, що процес здобуття середньої освіти розтягся у зв'язку з частими заворушеннями серед учнів у Грузії, що є цінним свідченням з історії Грузії початку XX ст. Зокрема, він писав у ній таке: "У зв'язку з хвилюваннями, що відбувались у 1903-1904 начальному році, відбулось закриття Кутаїської семінарії і за розпорядженням Св. Синоду я був переведений до Тифліської духовної семінарії. Полум'я руху 1905 року охопило майже всі навчальні за-кладиКавказу і в тому рахунку Тифліську семінарію. Нормальний хід занять був призупинений на цілий рік" [15, арк. 29]. Також у цій автобіографії М. Ф. Барбакадзе прямо зазначив, що "не відчував поклику до пастирського служіння", але прагнув здобути вищу освіту, що й здійснив, поступивши на навчання до Київського комерційного інституту [15, арк. 29]. Це показує посилення се- кулярних настроїв у середовищі грузинської молоді на початку XX ст., адже ж цей вчинок був типовим, як свідчать справи інших вихідців із грузинського духовенства, котрі вступали до Київського комерційного інституту.

Як видно з документів особової справи М. Ф. Барба- кадзе в архіві інституту, він теж походив із родини грузи-нського священика і навіть з тієї ж місцевості, що й М. С. Брегвадзе - Шорапанського повіту Кутаїської губернії [15, арк. 2, 4], що мало означати якщо і не їхнє знайомство до вступу в інститут, то однозначно мало посприяти їхньому зближенню у його стінах. Батько М. Ф. Барбакадзе, як видно із його формулярного списку, на момент вступу останнього до інституту, був вдівцем і мав на утриманні чотирьох дітей, із яких Михайло був другим за віком [15, арк. 8]. Закономірно, що багатодітна батьківська сім'я та віддаленість від дому прирікали і М. Ф. Барбакадзе на скрутну матеріальну ситуацію. Це підтверджується тим, що з 1911 р. він постійно звертався до правління інституту з проханнями про відстрочку або й повне звільнення від плати за навчання [15, арк. 10, 13-16, 17-18]. Як бачимо із супроводжуючих ці подання анкет, М. Ф. Барбакадзе не мав у Києві жодної рідні й знімав кімнату "спільно з товаришем" за 6 руб. з кожного за місяць та ще 6 руб. витрачав щомісяця на харчування у студентській їдальні, однак він не мав жодних підробітків, єдиним джерелом його доходів були періодичні незначні суми, що надходили від його сестри та батька [15, арк. 12а] і які він у 1912 р. (у черговій анкеті) означив у межах 15-18 руб. на місяць [15, арк. 16а].

З метою поліпшення свого матеріального становища М. Ф. Барбакадзе спільно з однокурсником О. М. Капанадзе (котрий також походив із Кутаїської губернії, хоч і з селянської родини, але теж закінчив духовну семінарію і з 1908 р. навчався в інституті та спільно із яким М. Ф. Барбакадзе наймав квартиру у Києві - на що вказує спільна адреса їх обох в анкетах із надання звільнення від плати за навчання [19, арк. 11 зв.; 15, арк. 16 зв.]) подали прохання про надання їм посвідчення про те, що вони прослухали цикл занять залізничного підвідділу інституту задля отримання на час літніх канікул підробітку на Закавказькій залізниці [15, арк. 21-23]. Оскільки це не перше звернення такого роду, то можна вести мову про тенденцію - здобуття освіти в економічному виші задля подальшого працевлаштування у Грузії на залізниці.

У травні - червні 1913 р. М. Ф. Барбакадзе склав випускні іспити й отримав диплом кандидата економічних наук другого розряду [15, арк. 63, 65]. Однак у диплом вкралась помилка - замість "Филимонович" М. Ф. Бар- бакадзе був записаний у ньому як "Філіпович" і тому прохав про виправлення цієї помилки, що й було зроблено [15, арк. 77, 78]. При цьому, як видно з листування з цього питання, М. Ф. Барбакадзе на той час уже працював на Закавказькій залізниці, тобто як і більшість його земляків після здобуття вищої освіти в Києві повернувся на батьківщину.

Ще один представник ініціативної групи із заснування Наукового гуртка студентів-грузинів - Микола Мефоді- йович Уклеба, чия особова справа була виявлена, як видно із уміщених у ній документів, теж походив із родини священика з Кутаїської губернії (с. Ецері, Кутаїський повіт) і після закінчення Тифліської духовної семінарії в 1910 р. поступив до Київського комерційного інституту [25, арк. 1]. Як і решта його співвітчизників, М. М. Уклеба неодноразово (починаючи з осені 1911 р.) звертався до керівництва інституту з проханнями про звільнення або бодай відстрочення внесення плати за навчання, які частково задовольнялись [25, арк. 18-21, 2328, 30-33]. В анкетах, що супроводжували ці прохання, М. М. Уклеба повідомив про себе таку інформацію: 1) "винаймав кімнату спільно з товаришем по 6 руб. на місяць", 2) харчувався в їдальні Товариства швидкої допомогистудентам київських вишів на суму в 4-4,5 руб. на місяць, 3) не мав жодних заробітків, 4) "отримував від батька до 15 руб. та й то не акуратно", 5) мав п'ятьох братів та одну сестру [25, арк. 22-22 зв.]. 1913-1914 навчальний рік він пропустив через хворобу і тому був відрахований [25, арк. 39]. Проте вже 14 серпня 1914 р. прохав про поновлення у числі студентів [25, арк. 40], що можна пояснювати й намаганням уникнути в такий спосіб мобілізації. Останнє підтверджується наполегливими проханнями до адміністрації інституту про надання відповідної посвідки для представлення до військового при- сутствія за місцем приписки [25, арк. 44].

У лютому 1916 р. М. М. Уклеба отримав тимчасове посвідчення про прослухання повного циклу навчальних дисциплін в інституті, а у вересні 1916 р. (після складання випускних іспитів) здобув диплом кандидата економічних наук другого розряду [25, арк. 49, 118]. Показово, що дипломна робота М. М. Уклеби була присвячена рідному краю: "Марганцева промисловість у Чангурському районі Шорапанського повіту Кутаїської губернії" [25, арк. 74].

Іншу групу осіб, матеріали щодо яких вдалось виявити в архіві Київського комерційного інституту, становлять представники останнього передвоєнного складу керівництва Наукового гуртка студентів-грузинів, обраного в жов-тні 1913 р.: В. Д. Кордзахія, М. І. Майсурадзе, А. М. Пан- цулая, Г. Й. Харазов, Ф. Л. Чангашвілі, І.І . Цкітішвілі.

Володимир Дмитрович Кордзахія, котрий у жовтні 1913 р. був обраний до складу ревізійної комісії Наукового гуртка студентів-грузинів, походив із родини священика (у якій загалом було шестеро дітей) із Горійського повіту Т ифліської губернії, середню освіту здобував у Го- рійському духовному училищі та Т ифліській духовній се-мінарії, по закінченні якої в 1912 р. вступив до Київського комерційного інституту [8, арк. 3, 5, 28]. Уже навесні 1913 р. він уперше звернувся з проханням про надання позики для сплати за навчання. У вересні 1913 р. В. Д. Кордзахія знов звертався до правління Київського комерційного інституту з проханням надати позичку на 40 руб. для сплати за навчання, а сплату решти 10 руб. прохав відстрочити до грудня 1913 р., але отримав лише позику в розмірі 15 руб. [8, арк. 26]. При цьому про себе В. Д. Кордзахія повідомив, що платить за оренду квартири 7 руб., має безкоштовний обід у їдальні Товариства швидкої допомоги нужденним студентам і заробляє 1012 руб. на місяць займаючись репетиторством ("займаюсь по курсу молодших класів гімназії") і більше ніяких коштів ні від кого не отримував, а загальні витрати на місяць оцінив у 10 руб. [8, арк. 26-27]. Також він зазначив, що є членом Кавказького земляцтва і що його батько помер станом на 1913 р. [8, арк. 27 зв.]. Окрім цього, 6 липня 1913 р. В. Д. Кордзахія уклав шлюб у Києво-Печерській Ольгінській церкві [8, арк. 31], що свідчить також і про укладення шлюбних відносин між представниками українського та грузинського етносу. 9 вересня 1914 р. В. Д. Кордзахія звернувся до директора Київського комерційного інституту з проханням переслати всі його документи з інституту до Другого київського військового училища, до якого він поступив юнкером [8, арк. 12]. Оскільки в липні 1914 р. В. Д. Кордзахія прохав про надання посвідчення про перебування у складі студентів задля звільнення від призову [8, арк. 19], то це можна розглядати як прагнення піти на фронт.

Михайло Іванович Майсурадзе, котрий у жовтні 1913 р. був обраний бібліотекарем Наукового гуртка сту- дентів-грузинів, народився в 1893 р., походив із родини священика з м. Телаві. Тифліської губернії і після закін-чення Тифліської семінарії 30 липня 1912 р. подав прохання про вступ на комерційне відділення Київського ко-мерційного інституту (на той час він мешкав у Тифлісі) [10, арк. 18, 15]. У роки навчання в інституті М. І. Майсурадзе також належав до числа матеріально незабезпечених, а тому вже на другому семестрі подав прохання про звільнення від плати за навчання. А у вересні 1913 р. - про надання позики для внесення плати за навчання, яке було задоволено в розмірі 15 руб. від загального розміру плати за семестр у 50 руб. При цьому М. І. Майсурадзе повідомив про себе такі дані у відповідній анкеті: є членом Кавказького земляцтва; батько помер, а мати мешкає у м. Телаві, у будинку його старшого брата, котрий працює священиком; у Києві знімає квартиру за 9 руб. на місяць; харчується в їдальні Товариства швидкої допомоги студентам київських вишів, на що витрачає 6 руб. на місяць; загальні витрати становлять 20 руб. на місяць при відсутності заробітків та отриманні від рідних 20 руб. [10, арк. 32-35].

Із наступних документів видно, що у вересні 1915 р. М. І. Майсурадзе прохав видачі його документів із канце-лярії інституту для переведення до Московського комерційного інституту [10, арк. 12, 14], що можна пов'язувати з обставинами евакуації Київського комерційного інституту в той час із Києва до Саратова [57, с. 277-301; 55, с. 177-187; 56]. Однак цей задум не здійснився, оскільки на початку 1916 р. М. І. Май- сурадзе прохав директора інституту надати рекомендації для вступу на роботу до Всеросійського Союзу міст, що було необхідно у зв'язку з матеріальною скрутою і було задоволено. При цьому М. В. Довнар-Запольський відзначив, що хоча М. І. Майсурадзе є "малозабезпеченим", але водночас "працьовитий та старанний" [10, арк. 8]. 25 жовтня 1916 р. до керівництва інституту звернувся з листом старший брат М. І. Майсурадзе Василь (котрий на той час служив священиком у 139-му тиловому етапі Західного фронту). У цьому листі він повідомив, що регулярно надсилав М. І. Майсурадзе кошти для плати за навчання і також додав, що наразі не має жодних відомостей від нього [10, арк. 5], хоча ще в липні 1916 р. М. І. Майсурадзе надсилав з дому до інституту листа з проханням надати йому пільговий проїзд залізницею до Саратова і назад [10, арк. 4], що вочевидь можна пояснити лише поганим станом зв'язку за умов війни. Зрештою, 27 серпня 1929 р. датований лист М. І. Майсурадзе до інституту з проханням надіслати його документи за адресою: м. Тифліс, провулок Іод- рішвілі, № 8. При цьому він зазначив, що навчався в інституті до 1917 р. і склав майже всі іспити, але потому виїхав до Грузії [10, арк. 3].

Аполлон Миколайович Панцулая, входив до складу обраної в жовтні 1913 р. бальної комісії Наукового гуртка студентів-грузинів. Як видно з його особової справи, він походив із родини селянина з Кутаїської губернії, у 1908 р. закінчив Кутаїську гімназію [12, арк. 4]. 14 серпня 1911 р. А. М. Панцулая звернувся з проханням про зарахування до вільних слухачів економічного відділення Київського комерційного інституту, яке було задоволено [12, арк. 8] і при цьому на той час він працював помічником учителя Ланчкутського міського училища у Грузії [12, арк. 20-21]. Попри наявність роботи і меншу вартість навчання на заочній формі, А. М. Панцулая теж не мав стабільного матеріального положення, оскільки вже з 1912 р. неодноразово звертався з проханнями про відстрочення внесення плати за навчання [12, арк.7, 1012, 15-16]. Також він прагнув перейти на стаціонар. Однак 25 грудня 1913 р. з Навчального відділу міністерства торгівлі та промисловості надійшло повідомлення, що його прохання про зарахування до дійсних слухачів ін-ституту відхилено [12, арк. 5]. 18 травня 1915 р. А. М. Панцулая звернувся до правління Київського комерційного інституту з проханням повернути внесені ним за навчання у 1914-1915 навчальному році 100 руб., оскільки був відрахований з інституту [12, арк. 3].

Георгій Йосипович Харазов, котрий належав до обраної в жовтні 1913 р. бальної комісії Наукового гуртка студентів-грузин, як видно з документів із його особової справи з архіву інституту, на відміну від решти вихідців із Грузії, був римо-католиком, народився в 1890 р. в сім'ї міщанина, мешкав у Кутаїсі, у 1911 р. закінчив Кутаїське реальне училище [26, арк. 2]. У червні 1912 р. Г. Й. Харазов подав прохання про зарахування на комерційне відділення Київського комерційного інституту [26, арк. 1]. Проте вже в липні 1912 р. він прохав переслати його документи з Київського до Московського комерційного інституту [26, арк. 11]. Водночас, на початку серпня 1912 р. Варшавський політехнічний інститут надсилав документи Г. Й. Харазова до Київського комерційного інституту [26, арк. 13], а наприкінці серпня 1912 р. Харазов знов прохав про зарахування на комерційне відділення Київського комерційного інституту [26, арк. 15]. Усе це можна пояснити хитаннями й невизначеністю самого Г. Й. Хара- зова щодо місця навчання.

Г. Й. Харазов, як і решта студентів-грузин, відчував матеріальну скруту у студентські роки: вже в березні 1913 р. він звернувся до директора інституту з проханням про відстрочку внесення плати за навчання [26, арк. 16]. А у вересні 1913 р. Г. Й. Харазов уже просив надати йому позику через відсутність коштів і при цьому повідомив про себе наступне: батько помер, лишивши трьох синів і одну доньку, сам Г. Й. Харазов ви- наймає квартиру за 10 руб. на місяць, а його загальні витрати на місяць становлять 25 руб. при отриманні від матері 25 руб. [26, арк. 18, 95]. У вересні 1915 р. Г. Й. Харазов прохав про надання довідки про те, що він є студентом інституту, для надання до військового присутствія за місцем приписки [26, арк. 20]. На початку червня 1917 р. Г. Й. Харазов отримав свідоцтво про проходження курсу навчання і подав прохання про допуск до випускних іспитів восени 1917 р., що було задоволено [26, арк. 24-25, 27]. До листопада 1917 р. Г. Й. Харазов склав випускні іспити і отримав диплом комерційного інженера другого розряду.

Федір Луарсабович Чангашвілі, що в жовтні 1913 р. був обраний до ревізійної комісії Наукового гуртка студентів-грузинів, народився в Грузії 1889 р. у сім'ї селян, у 1911 р. закінчив Тифліську духовну семінарію [14, арк. 3, 31, 34]. 20 липня 1912 р. Ф. Л. Чангашвілі звернувся до директора Київського комерційного інституту з проханням про зарахування його на економічне відділення цього вишу [14, арк. 9].

Будучи як і решта студентів-грузинів матеріально не- забезпеченим, Ф. Л. Чангашвілі вже на початку навчання (жовтень 1912 р.) звернувся до директора інституту з проханням відстрочити внесення плати за навчання [14, арк. 40]. У жовтні 1913 р. він знов звернувся до правління інституту з проханням про надання позики для оплати навчання. На це його спонукала, як Ф. Л. Чангашвілі зазначив у цьому проханні: "Крайня скрута та жага про-довжити вищу освіту" [14, арк. 13]. При цьому із супровідної анкети довідуємось про те, що батько Ф. Л. Чангашвілі помер ще в його дитинстві, а мати мешкала у селі в Телавському повіті, а також і те, що Ф. Л. Чангашвілі був членом Кавказького земляцтва, за найману квартиру платив 7,5 руб. і ще 4 руб. - за харчування в їдальні То-вариства швидкої допомоги нужденним студентам; а загальні місячні витрати становили 18 руб. при отриманні від приватних осіб 120 руб. на рік [14, арк. 13-14 зв.]. У березні 1914 р. прохання про надання позики для покриття вартості навчання було повторено [14, арк. 20-21]. На цей час він платив за квартиру 8 руб. на місяць і ще по 14 коп. за щоденне харчування в їдальні Товариства швидкої допомоги нужденним студентам, "щодобового заробітку не мав, іноді заробляв по 10-15 руб." і при цьому правління Кавказького земляцтва засвідчувало його крайню нужденність [14, арк. 21].