Організації студентів-грузинів Київського комерційного інституту початку XX ст. та біографії "активу" цих організацій

Усічні 1916 р. Ф. Л. Чангашвілі звертався до директора Київського комерційного інституту з проханням надати йому посвідчення про те, що він навчається в цьому виші для подання такого уповноваженому Земства для закупівлі хліба для армії на предмет отримання роботи [14, арк. 6]. Останній документ із його особової справи - посвідчення про укладення ним шлюбу в березні 1916 р. з донькою священика з м. Сігнах Тифлійської губернії [14, арк. 4, 8].

Ілля Іванович Цкітішвілі, котрий, як і Г. Й. Харазов, належав до обраної в жовтні 1913 р. бальної комісії На-укового гуртка студентів-грузинів, народився 1891 р., походив із сім'ї православного священика з Кутаїського повіту Кутаїської губернії. При цьому таїнство хрещення здійснював причетник Микола Барбакадзе, мабуть, родич одного із засновників Наукового гуртка студентів-грузинів Київського комерційного інституту М. Ф. Барбакадзе, про якого згадувалось вище [27, арк. 8]. І. І. Цкітішвілі також закінчив Кутаїське реальне училище і в серпні 1912 р. подав прохання про зарахування на економічне відділення Київського комерційного інституту [27, арк. 2, 1].

Уже в січні 1913 р. І. І. Цкітішвілі подав прохання на ім'я директора Київського комерційного інституту про відстрочку із внесення плати за поточний семестр [27, арк. 13]. А в червні 1913 р. він прохав директора інституту про надання посвідчення про успішність у навчанні, що було потрібно для отримання матеріальної допомоги від Товариства поширення грамотності серед грузинів м. Тифліса [27, арк. 19]. Проте уже у вересні 1913 р. він знов звернувся до правління інституту з проханням надати позику в повному обсязі вартості навчання за семестр у зв'язку з пожежею в батьківському домі, що спричинила "вкрай нужденне становище" [27, арк. 21]. При цьому у відповідній анкеті на надання позики в графі про майнове становище батьків І. І. Цкітішвілі зазначив, що "немає нічого після пожежі, заробіток 27 руб. 78 коп."; а також, що має чотирьох братів і є членом Кавказького земляцтва; що знімає квартиру за 9 руб., а за харчування в їдальні Товариства швидкої допомоги платить 3,95 руб. і при загальних витратах на місяць у розмірі 21 руб. отримує від рідних 23 руб. [27, арк. 22 зв., 42]. У вересні 1915 р. він прохав надати копії з його документів у канцелярії інституту, які були йому необхідні для вступу стороннім слухачем в Університет св. Володимира, що було задоволено [27, арк. 23, 25].

У березні 1917 р., як видно з листування, І. І. Цкітішвілі працював у Комітеті Південно-західного фронту Всеросійського земського союзу [27, арк. 27]. Попри це він продовжував рахуватись у складі дійсних слухачів інституту. Зокрема, 18 квітня 1918 р. подав на ім'я ректора інституту прохання про дозвіл складати випускні іспити з пізнішою сплатою за навчання у зв'язку з відсутністю коштів [27, арк. 28]. Це прохання було задоволено і 24 квітня 1918 р. І. І. Цкітішвілі отримав тимчасове свідоцтво про закінчення курсу навчання, а сам диплом датований 2 лютого 1919 р., тобто був виданий буквально в переддень захоплення Києва більшовиками [27, арк. 34, 40]. Так само знаковим документом є довідка від Київського комерційного інституту до Кутаїського повітового військового присутствія датована квітнем 1918 р. [27, арк. 36], що підтверджує факт відносин між Україною і Грузією у той період.

Збереглись також особова справа останнього бібліотекаря Наукового гуртка студентів-грузинів Пантелеймона Савича Квірікадзе. Із неї отримуємо інформацію про те, що він народився в 1888 р. в родині священика із с. Рімі Кутаїського повіту, середню освіту здобув спочатку в Кутаїському духовному училищі (1896-1906 рр.), а потім у Тифліській духовній семінарії, яку закінчив в 1911 р. [20, арк. 2, 26]. У липні 1911 р. П. С. Квірікадзе подав заяву про вступ до Київського комерційного інституту і був зарахований на економічне відділення [20, арк. 27]. Як і решта студентів-грузинів, чиї особові справи вдалось відшукати в архіві інституту, П. С. Квірікадзе жив у постійних нестатках і саме цьому аспекту присвячена більшість документів із його особової справи. Так, уже в березні 1912 р., тобто наприкінці першого курсу, він просив про відстрочення йому внесення плати за навчання, яке невдовзі було повторено [20, арк. 36, 37]. Аналогічні прохання були зроблені також у липні, вересні та грудні 1912 р., а потім у січні 1913 р. [20, арк. 67-68, 60-63].

З метою отримання коштів улітку 1913 р. П. С. Квірікадзе планував влаштуватись працювати контролером потягів на Закавказькій залізниці і прохав керівництво інституту надати йому документи, що засвідчували факт його навчання [20, арк. 56-57]. Чи здійснився цей задум - невідомо. Однак уже восени 1913 р. П. С. Квірікадзе знов повідомляв про крайню скруту і що для покриття боргів з плати за навчання йому довелось позичати кошти в інших студентів "по 2-3 руб." [20, арк. 49]. У поданій для обґрунтування отримання звільнення від плати за навчання анкеті П. С. Квірікадзе зазначив, що місячний розмір його доходів становив 12-14 руб. від рідних і стільки ж - місячні витрати (із них 6,5 руб. за квартиру та 3,9 руб. за харчування) [20, арк. 53].

У січні 1914 р. П. С. Квірікадзе просив правління інституту наданти йому позику для погашення боргу з плати за навчання, але йому було надано лише 10 руб. із потрібних 50 [20, арк. 45]. При цьому П. С. Квірікадзе повідомив про себе те, що винаймав квартиру за 5 руб. на місяць, мав заробіток у розмірі 10-12 руб., але стільки ж становили його місячні витрати і ще 10-12 руб. отримував від рідних, а також що є членом Кавказького земляцтва [20, арк. 47]. Оскільки це його прохання було задоволено частково - замість позики у 50 руб. він отримав лише 10 руб., то в березні 1914 р. він повторив своє прохання про надання позики в повному розмірі, але йому було відмовлено [20, арк. 46]. Оскільки необхідних коштів П. С. Квірікадзе не знайшов, то в травні 1914 р. він був відрахований за невнесення плати за навчання [20, арк. 43]. Однак уже у вересні 1914 р. він погасив борг, був поновлений у числі студентів і прохав директора інституту терміново повідомити про це за місцем його прописки задля отримання звільнення від мобілізації [20, арк. 2, 38], що було цілком актуальним за умов початку Першої світової війни.

У травні 1915 р. П. С. Квірікадзе прохав про надання пільгового квитка для проїзду залізницею до Тифлісу і назад [20, арк. 39], а також посвідчення про те, що навчався в інституті для подання в "управління закавказької залізниці для надання посади контролера потягів на літні канікули" [20, арк. 42].

У лютому 1916 р. П. С. Квірікадзе закінчив курс навчання в інституті, про що отримав відповідне посвідчення [20, арк. 17, 25], а 27 лютого 1917 р. - диплом кандидата економічних наук другого розряду [20, арк. 20], що означало завершення ним навчання в інституті. Показово, що тема його дипломної роботи була присвячена рідному краю - "Економічна історія Грузії XII ст." [20, арк. 78].

Також було виявлено особову справу одного із простих членів Наукового гуртка студентів-грузинів Георгія Андрійовича Наморадзе, який був серед тих членів гуртка, котрі подавали прохання на предмет звільнення від плати за навчання у зв'язку з неплатоспроможністю. Г. А. Наморадзе народився в 1882 р. в сім'ї священика, мешкав у м. Горі Тифліської губернії [11, арк. 4], початкову освіту здобув вдома [11, арк. 22]. У 1907 р. склав випускні іспити в Бакинській гімназії й поступив на навчання на медичний факультет Університету св. Володимира, але 15 березня 1908 р. був відрахований через невнесення плати за навчання [11, арк. 21]. У 1912 р. поступив до Київського комерційного інституту [11, арк. 8], але вже навесні 1913 р. був відрахований у зв'язку з відсутністю свідоцтва про благонадійність [11, арк. 6]. Однак після отримання цього документа був поновлений у числі студентів інституту з вересня 1913 р. [11, арк. 9]. Проте вже восени 1914 р. Г. А. Наморадзе був відрахований у зв'язку з несплатою за навчання. 9 лютого 1915 р. він знов прохав поновити його в числі студентів інституту, а 27 серпня 1915 р. прохав повернути всі свої документи з інституту [11, арк. 1, 2]. Тож енав- чання він не закінчив і його подальша доля невідома.

Окремо варто зупинитися на долі ще одного простого представника грузинської студентської громади Київського комерційного інституту - Миколи Іасоно- вича Капанадзе. Із його особової справи з архіву інституту відомо, що він, як і багато його земляків, походив із родини священика, але народився у Нью-Йорку в 1898 р. [4, арк. 5, 8]. При цьому, як видно з інших документів, батько М. І. Капанадзе проживав у США і "перебував священиком в Америці" [4, арк. 7], що дозволяє припускати його діяльність серед грузин, котрі емігрували до Америки. З 1911 по 1916 р. М. І. Капанадзе навчався в Кутаїській гімназії [4, арк. 2]. 17 вересня 1916 р. він подав прохання про зарахування на комерційно-технічне відділення Київського комерційного інституту, але вже 31 травня 1917 р. прохав про відрахування у зв'язку з переходом на навчання до Університету св. Володимира [4, арк. 9, 4].

Переходячи від профільних товариств до земляцтв, що були засновані грузинами, котрі навчались у Київсь-комукомерційному інституті, потрібно зазначити, що до них стовідсотково можна віднести Кавказьке земляцтво (до якого належали практично всі згадані вище представники Наукового гуртка студентів-грузин) та значною мірою Закавказьке земляцтво.

Заснування Кавказького земляцтва студентів Київського комерційного інституту припало на жовтень 1909 р. [31, арк. 1], тобто ця організація належала до перших серед студентських земляцтв цього вишу і що є на-очним підтвердженням потужного прагнення грузинського студентства до самоорганізації, а отже, і про вкорінене почуття національної самосвідомості. Уже у листопаді 1909 р. Кавказьке земляцтво обзавелось власною печаткою [28, арк. 4-5]. Однією з перших акцій Кавказького земляцтва стало влаштування вечірки в приміщенні Київського комерційного зібрання 16 лютого

1910 р. з метою посилення коштів земляцтва [28, арк. 7]. А 23 березня 1910 р. воно влаштувало бал (спільно з Кавказькими земляцтвами студентів Політехнічного інституту та Університету св. Володимира) у приміщенні київського театру Медведєва, так само задля збільшення своїх коштів [28, арк. 9-10]. Велика увага Кавказьким земляцтвом приділялось створенню власної бібліотеки, зокрема це питання обговорювалось на загальних зборах земляцтва наприкінці жовтня 1910 р. [28, арк. 24].

На загальному зібранні Кавказького земляцтва 7 жовтня 1910 р. було обрано правління: Ванніков (голова), Цинцадзе (товариш голови), Санович (секретар), Брег- вадзе (касир) та Яблоновський (бібліотекар) [28, арк. 11]. Наприкінці 1911 р. було обрано черговий склад правління: Погебашвілі (голова), Месропян (товариш голови), Мепарішвілі (секретар), Кашакашвілі (скарбник), Пивоваров (бібліотекар), а кандидатами в правління - Завадовський, Уклеба, Панцулая; у ревізійну комісію - Санович, Лотарія, Наморадзе [28, арк. 31]. 5 березня (тобто раніше за визначений статутом річний термін [28, арк. 54 зв.]) відбулось обрання нового складу правління Кавказького земляцтва, до якого увійшли Горгадзе (голова), Мамагейшвілі, Мікадзе, Чхенкелі, Суліашвілі [28, арк. 37]. 28 жовтня 1912 р. знов відбулись вибори правління Кавказького земляцтва і в його новий склад увійшли: Чхаідзе (голова), Мамагайшвілі (секретар), Дідобу- лідзе, Русієв (касир), Купатадзе (бібліотекар), а членами - Джапарідзе і Панцулая [28, арк. 40, 41]. Останні задукоментовані вибори правління Кавказького земляцтва відбулись 13 жовтня 1913 р. і на них у новий склад правління були обрані: Інцкірвелі (голова), Чінашвілі, Са- башвілі, Арвіладзе, Чіналадзе, а кандидатами - Кордза- хія і Чангашвілі [28, арк. 46].

Як видно з подальшої документації зі справи Кавказького земляцтва, воно й в подальшому продовжувало влаштовувати різні заходи (бали, перегляд сінематографа, літературні диспути, лекції тощо) задля збільшення своїх коштів [28, арк. 14, 26, 35, 36, 49], а отримані гроші витрачало на придбання підручників та матеріальну допомогу найбільш нужденним своїм членам [28, арк. 12, 48-48 зв.].

На окрему увагу заслуговує організація Кавказьким земляцтвом екскурсії до Тифлісу на різдвяні свята (з 1020 грудня 1910 р. по 10-20 січня 1911 р.). Порушуючи це клопотання перед директором інституту, керівництво зе-мляцтва прямо пояснювало, що це дозволило б багатьом з нужденних студентів із Грузії потрапити додому і на місці отримати частку із зібраних там коштів від організації різних доброчинних заходів. Та найголовніше - Кавказ названий батьківщиною [28, арк. 13], що також засвідчує високий ступінь самосвідомості студентів-гру- зинів, що навчалися в той період у Києві.

Серед виявлених справ членів Кавказького земляцтва вже згадувались В. Д. Кордзахія, М. М. Уклеба та

А. М. Панцулая, котрі належали і до активу Наукового гуртка студентів-грузинів і що додатково засвідчує "грузин-ське обличчя" Кавказького земляцтва. А серед решти представників активу Кавказького земляцтва вдалось виявити особову справу обраного до першого складу правління земляцтва секретарем Й. М. Сановича, обраного в жовтні 1912 р. касиром земляцтва Русієва, а також обраного секретарем із жовтня 1912 р. Мамагейшвілі.

Йосип Мойсейович Санович, котрий входив до складу першого правління Кавказького земляцтва, як видно із його особової справи, походив із сім'ї єврейських міщан Тифліса, у 1909 р. закінчив Тифліське комерційне училище [23, арк. 4, 2]. У липні 1910 р. подав заяву про прийом на комерційно-технічне відділення Київського ко-мерційного інституту [23, арк. 1], тобто він увійшов до складу правління земляцтва майже одразу після вступу до інституту. Уже у вересні 1911 р. він прохав про відстрочку у платі за навчання [23 арк. 123], яке було повторено в серпні 1912 р. [23, арк. 18], а потім у січні та вересні 1913 р. [23, арк. 25, 29]. Окрім цього, у травні 1913 р. Й. М. Санович виклопотав для себе з інституту відрядження на Кавказ для "вивчення металургійної промисловості та збору колекції для геологічного музею" [23, арк. 27]. У жовтні 1914 р. він просив дозволу на відпустку додому у зв'язку зі складними матеріальними обставинами [23, арк. 33-34]. Попри це навчання ним було продовжено. У травні 1915 р. Й. М. Санович завершив навчальний курс, але випускні іспити склав лише у квітні - травні 1916 р. і отримав диплом комерційного інженера другого розряду [23, арк. 42, 55, 130].

Іван Якович Русієв, що в жовтні 1912 р. був обраний касиром Кавказького земляцтва, народився 1887 р. в ро-дині священика с. Ієролісхеві Горійського повіту Тифлі- ської губернії, середню освіту здобув у Тифліській духо-вній семінарії, яку закінчив 1909 р. [13, арк. 9]. З послужного списку його батька довідуємось, що в родині остан-нього було семеро дітей [13, арк. 23 зв.].

Історія вступу І. Я. Русієва до Київського комерційного інституту доволі цікава, оскільки відбувалася у три заходи. Уперше він подав прохання про зарахування на економічне відділення інституту в серпні 1909 р. і воно було задоволено [13, арк. 14]. Проте вже восени 1910 р. він був відрахований через невнесення плати за навчання [13, арк. 26, 28]. У вересні 1912 р. І. Я. Русієв подав чергове прохання про вступ до інституту і пояснив, що залишив інститут через неможливість оплатити вартість навчання [13, арк. 16]. Однак уже 25 березня 1913 р. І. Я. Ру- сієв був відрахований через відсутність посвідчення про політичну благонадійність, але у вересні 1913 р. прохав про поновлення, оскільки отримав цей документ [13, арк. 7]. На цьому його особова справа уривається, але оскільки вона зберігається в описі справ студентів, котрі вибули з інституту, це означає, що повного курсу навчання в інституті І. Я. Русієв не пройшов.

Василь Олексійович Мамагейшвілі, котрий у жовтні 1912 р. був обраний секретарем Кавказького земляцтва, як видно з його особової справи з архіву Київського комерційного інституту, народився у 1888 р. в с. Квітіри Кутаїської губернії в родині селянина [22, арк. 29]. Початкову освіту здобув у Кутаїському міському училищі, а середню - спочатку в Одеському комерційному училищі, а випускний клас навчався у Єлиза- ветградському комерційному училищі [22, арк. 3, 29]. Така географія його навчання додатково засвідчує факт інтенсивних відносин між Грузією і Україною. Показово і те, що в Єлизаветградському комерційному училищі В. О. Мамагейшвілі навчався разом зі своїм земляком О. М. Чінчаладзе, спільно з яким він у 1910 р. вступив і до Київського комерційного інституту [22, арк. 50]. Це дозволяє вести мову про особливий дух національної єдності серед грузинської молоді.

В. О. Мамагейшвілі навчався в Київському комерційному інституті з 1910 по 1915 р. У цей час він, як і решта вище згадуваних його співвітчизників, належав до числа нужденних студентів. Тож уже з вересня 1911 р. він зве-ртався до керівництва вишу з проханням про відстрочення або й звільнення від плати за навчання [22, арк. 37, 44, 55, 63, 66, 68, 70, 74, 76, 78, 80-82, 86], а також характеризувався слабким здоров'ям [22, арк. 40] і пояснював, що його батьки - "бідні селяни" [22, арк. 86]. Як видно із супровідних анкет, В. О. Мамагейшвілі наймав у Києві квартиру за 7-8 руб. на місяць і ще 5-5,5 руб. витрачав на харчування в їдальні Товариства швидкої допомоги нужденним студентам (вартість щоденного обіду оцінював у 9-17 коп. [22, арк. 79]), а загальні його місячні витрати становили 20 руб. при відсутності підробітків та отриманні від батьків 20 руб. на місяць [22, арк. 49, 56]. При цьому його батьки мешкали у Кутаїсі, займалися домашнім господарством і заробляли 35-50 руб. на місяць [22, арк. 49 зв.]. Ураховуючи середньомісячний заробіток батьків навіть за максимальним показником і суму, яку вони надсилали В. О. Мамагейшвілі (і яка становила ледь не половину їхнього доходу), стає зрозумілим, що вони робили все задля того аби їхній син отримав вищу освіту і що дозволяє характеризувати тогочасне грузинське суспільство як висококультурне, у якому поважалась вища освіта. Ця обставина, очевидно, змусила його батьків мобілізувати всі свої сили і дати можливість В. О. Мамагейшвілі завершити навчання в інституті, хоча наприкінці 1913 р. він і відраховувався через відсутність коштів для сплати за навчання [22, арк. 59]. 16 грудня 1914 р. В. О. Мамагейшвілі звернувся до директора інституту з проханням дозволити сплатити йому за навчання і поновитись у складі студентів, що було задоволено. При цьому В .О. Мамагейшвілі повідомив, що потрібні кошти йому раніше надсилав старший брат, котрий тепер "перебуває на театрі бойових дій", що й спричинило затримку із надходженням коштів [22, арк. 84].

У лютому 1915 р. В. О. Мамагейшвілі закінчив повний курс навчання, а 8 серпня 1915 р. датований його дип-лом(кандидата економічних наук другого розряду) [22, арк. 5, 1]. Показово, що тема його дипломної роботи, як і низки інших студентів-грузинів Київського комерційного інституту, присвячена рідному краю - "Чіатурська марга-нцева промисловість в 1912 р. у зв'язку з попередніми роками 1911, 1910, 1909 і 1908 рр." і його науковим кері-вником був знаний український вчений і патріот О. О. Ру- сов [22, арк. 36].

Щодо простих членів Кавказького земляцтва, то ті з них, особові справи яких були виявлені, також мали спі-льні риси: походження із простих сімей, приналежність їхніх батьків до духовного стану, матеріальна скрута під-час навчання тощо.

Так, Леонтій Спиридонович Сухіашвілі, котрий 28 червня 1912 р. подав прохання про зарахування до Київського комерційного інституту [24, арк. 1], походив із сім'ї священика з Шорапанського повіту Кутаїської губе-рнії, мешкав у с. Сацаблі і здобув середню освіту в Тиф- ліської духовної семінарії [24, арк. 2, 26]. Уже наприкінці першого семестру навчання (у січні 1913 р.) Л. С. Сухіашвілі подав прохання директору інституту про відстрочення плати за навчання [24, арк. 8]. Згодом такі прохання повторювались [24, арк. 14]. У Києві, як видно з анкет щодо отримання пільг в оплаті за навчання, Л. С. Сухіашвілі не міг знайти підробітків і отримував 18 руб. від батьків, із яких 7 руб. ішло на оренду квартири, а решта - на харчування у студентській їдальні та інші поточні витрати [24, арк. 24]. Він був одночасно членом і Кавказького земляцтва, і Наукового гуртка студен- тів-грузинів. Оскільки підробітків у Києві знайти не вдалось, то навесні 1914 р. Л. С. Сухіашвілі звернувся до директора інституту з проханням про надання посвідчення про те, що він є дійсним слухачем інституту задля отримання підробітку на час літніх канікул на Закавказькій залізниці, на якій працював його брат [24, арк. 18]. Аж 11 квітня 1918 р. Л. С. Сухіашвілі отримав тимчасове свідоцтво про закінчення курсу навчання в Київському комерційному інституті [24, арк. 22].

Михайло Фомич Чанішвілі - син кутаїського міщанина, середню освіту здобув у Кутаїському реальному училищі, поступив в інститут в 1915 р. [6].

Рожден Іванович Купарадзе - син кутаїського міщанина, 1888 р. народження, вступив до інституту в 1911 р. після закінчення Грозненського реального училища, мав складні матеріальні умови внаслідок смерті батька і пот-ребу забезпечувати рідних як старший із дітей, але попри це навесні 1916 р. отримав тимчасове свідоцтво про за-кінчення навчання та диплом кандидата економічних наук другого розряду і одночасно поступив до Київського військового інженерного училища [18].

Ісак Парнович Кухалайшвілі - син міщанина з Батумі, закінчив Тифліське реальне училища і в 1913 р. по-ступив до Київського комерційного інституту. При цьому зазначив, що спочатку здобував середню освіту в Тиф- ліській гімназії, але його батько - купець, "прагнучи дати сину комерційну освіту віддав мене готуватись у Тифлі-ське комерційне училище" [9, арк. 6].

Певний виняток становив Давид Іларіонович Бал- квадзе, котрий був єдиним виявленим вихідцем із Грузії, який походив із дворян і в 1912 р. закінчив Кутаїське реальне училище [7, арк. 9]. Він вступив до інституту в 1913 р., але вже восени 1914 р. перевівся до Київського військового училища [7, арк. 1-4]. При цьому, незважаючи на своє походження, Д. І. Балквадзе теж не був матеріально забезпеченим. Принаймні влітку 1914 р. він планував попрацювати під час літніх канікул контролером на залізниці [7, арк. 13].

Ще одне земляцтво, серед керівництва якого переважали вихідці із Г рузії - Закавказьке земляцтво - офор-милось наприкінці 1912 р. 24 листопада 1912 р. група студентів інституту (М. Уклеба, М. Зірахов, І. Лутідзе, Тогабашвілі, М. Сабашвілі, Ш. Наморадзе, К. Кордзахія, Г. Гулашвілі, П. Абесадзе, Є. Кашакашвілі, Г. Берков, П. Бурсук, І. Кандаміров та Й. Санович), котрі в цьому документі названі "уродженцями Закавказького краю", подала до правління інституту заяву з проханням затвердити статут Закавказького земляцтва [32, арк. 7]. Впадає в око той факт, що частина з цих осіб належали до активу Кавказького земляцтва: так, М. Уклеба належав до кандидатів у правління Кавказького земляцтва, а також був ініціатором заснування Наукового гуртка студе- нтів-грузинів; Й. Санович - спочатку був секретарем, а потім входив до складу ревізійної комісії Кавказького земляцтва; К. Кордзахія належав до кандидатів у правління Кавказького земляцтва, обраного восени 1913 р.; М. Сабашвілі - до бальної комісії Наукового гуртка сту- дентів-грузинів, що була обрана восени 1913 р.; М. Зірахов належав до ініціаторів заснування Гуртка любителів грузинської літератури. Цей перелік можна продовжувати, але й він засвідчує той факт, що й це земляцтво було представлено вихідцями із Грузії. Тим більше, що вони входили саме до керівництва Закавказького земляцтва, а отже, мали підтримку більшості його членів, що могло бути також і внаслідок їх спільного етнічного походження. Оскільки ж Закавказьке земляцтво виникло пізніше за Кавказьке (з різницею у 2 роки), то можна припускати, що це стало наслідком виходу частини активних членів першого земляцтва, можливо - енаслідок внутрішніх суперечностей.

Закавказьке земляцтво, відповідно до свого статуту, утворювалось з метою "матеріальної й моральної підт-римки та взаємодопомоги" своїх членів [32, арк. 8; 38, арк. 1]. При цьому в проекті статуту першою метою було визначено "матеріальну і культурну підтримку", але в остаточному варіанті замість "культурної" було поставлено "моральну" підтримку [32, арк. 8]. Це показово, оскільки жодне із земляцтв інституту не згадувало про "моральну підтримку" своїх членів, а отже, це свідчило про високий ступінь самосвідомості студентів-гру- зинів, котрі утворили Закавказьке земляцтво. Також до цілей земляцтва було віднесено, окрім традиційного надання позик, і безоплатне надання книг, а також пошук "засобів, що сприяють матеріальній підтримці" його членів [32, арк. 8]. Членами цього земляцтва могли бути "слухачі і слухачки уродженці або ті, хто отримав освіту в навчальних закладах Закавказького краю" [38, арк. 1], тоді як у Кавказькому - виключно особи, котрі походили з Кавказького регіону [28, арк. 54].

Розмір членського внеску становив 10 коп. за місяць у Закавказькому земляцтві [38, арк. 1] проти "мінімум" 25 коп. - у Кавказькому [38, арк. 4; 28, арк. 54]. Керівництво земляцтвом в обох випадках було представлено головою, заступником голови, секретарем, касиром і бібліотекарем, а також трьома (у Кавказькому земляцтві - двома) кандидатами [38, арк. 2, 4 зв.]. Також для ревізії грошових коштів земляцтв щорічно обирались ревізійні комісії [38, арк. 2 зв., 5].

У Закавказькому земляцтві найвищим був відсоток бібліотечного капіталу - 50 % від наявної в касі суми [38, арк. 3], тоді як у Кавказькому земляцтві він був на рівні середнього по решті земляцтв студентів Комерційного інституту показника - 25 % [38, арк. 5].

Щодо членів Закавказького земляцтва, то крім уже згадуваних осіб (М. Уклеба Й. Санович, К. Кордзахія, М. Сабашвілі, М. Зірахов), котрі водночас належали до керівництва Наукового гуртка студентів-грузинів, Гуртка любителів грузинської літератури або Кавказького земляцтва і тому аналізувалися вище, вдалось виявити особові справи ще двох осіб - Бурсука та Лутідзе.

Особова справа Бориса Григоровича Бурсука доволі стисла і з неї можемо отримати лише інформацію про те, що після закінчення Ставропольського реального училища у вересні 1910 р. він подав прохання про прийом на навчання до Київського комерційного інституту[2, арк. 5]. Набагато повнішою є особова справа студента Івана Петровича Лутідзе. Він походив із с. Тхіл- тацкаро Шорапанського повіту Кутаїської губернії, народився в 1889 р. у сім'ї священика, закінчив Т ифліську духовну семінарію і 25 липня 1910 р. подав прохання про прийом на навчання до Київського комерційного інституту[21, арк. 1, 2]. І. П. Лутідзе теж належав до розряду нужденних, тож уже в жовтні 1911 р. подав прохання про звільнення від плати за навчання, але був звільнений лише на 10 руб. [21, арк. 18]. Потім І. П. Лутідзе неодноразово повторював прохання про звільнення від плати за навчання або її відстрочку [21, арк. 20-22, 25, 30-31, 36]. При цьому з супровідних анкет довідуємось, що він знімав у Києві квартиру за 8 руб., харчувався у студентській їдальні за 4,5 руб., а загальні його місячні витрати становили 15-20 руб. за таких самих надходжень від рідних та за відсутності підробітків, і зазначив що відомості про нього може підтвердити Кавказьке земляцтво [21, арк. 106]. У квітні 1914 р. І. П. Лутідзе отримав свідоцтво про закінчення курсу навчання в інституті, у травні 1914 р. склав випускні іспити і був удостоєний звання кандидата економічних наук другого розряду [21, арк. 42, 48, 58]. Із листа І. П. Лутідзе від 15 серпня 1915 р. до канцелярії інституту відомо, що на той час він уже працював в Управлінні землеробства та державного майна у м. Кутаїсі [21, арк. 55], а отже, з по-чатком війни повернувся на батьківщину.

Повертаючись до спільних акцій грузинів, які навчались у Київському комерційному інституті, потрібно за-значити що до них також можна віднести організацію у 1911-1912 рр. екскурсій на Кавказ. 22 березня 1911 р. професор інституту і визначний український вчений-еко- номіст Л. М. Яснопольський подав керівництву інституту прохання про організацію (на пропозицію групи студентів інституту) наукової екскурсії студентів на Кавказ (за ма-ршрутом Київ - Воєнногрузинська дорога - Тифліс - Чітаурі - Батумі - Одеса - Київ) [33, арк. 1]. Додані супровідні пояснення щодо маршруту деталізують, зокрема, що й де планувалось відвідати, а сам час екскурсії планувався з кінця травня до початку липня 1911 р. [33, арк. 2-5]. Слід відзначити, що розголос про цю екскурсію в Києві був значним, оскільки долучитись до екскурсантів прохали представники інших вишів міста [33, арк. 6-7]. Також потрібно підкреслити, що серед учасників цієї екскурсії (загальною чисельністю 100 осіб) поряд із студентами-грузинами були й представники інших етносів, зокрема й члени Української студентської громади Київського комерційного інституту [33, арк. 910 зв.]. Закономірно, що в процесі цієї екскурсії, яка тривала понад місяць, мало відбутись їхнє зближення, ознайомлення зі становищем Грузії та її національно- визвольним рухом, що в підсумку сприяло зближенню й консолідації активістів українського і грузинського національно-визвольних рухів. Останнє знайшло своє яскраве відображення під час заворушень у Києві в березні 1914 р. у зв'язку із забороною проведення вшанування пам'яті Т. Г. Шевченка [41].

Також одночасно з екскурсією під керівництвом Л. М. Яснопольського, на Кавказ мала вирушити ще одна група студентів Київського комерційного інституту під керівництвом професора В. А. Косинського, хоча й за дещо іншим маршрутом: Київ - Одеса - Севастополь - Ялта - Феодосія - Батумі - Чаква - Кутаїсі - Тифліс - Баку - Ростов - Київ [35, арк. 1]. У цій екскурсії брали участь 37 студентів інституту, із яких 20 - євреї [35, арк. 6].

Зрештою, третя екскурсія на Кавказ була організована у травні - червні 1911 р. групою студентів Київського комерційного інституту (чисельністю до 80 осіб) під керівництвом професора П. Л. Кованько [34]. Зазначимо, що до ініціативної групи з організації цієї екскурсії належав і О. Д. Горгадзе - вже згадуваний ініціатор заснування при інституті Гуртка любителів грузинської культури [34, арк. 46].

Влітку 1912 р. студенти Київського комерційного інституту знов ініціювали екскурсію на Кавказ (під керівни-цтвом викладача Р. А. Берзіна) з метою вивчення копалень та торгово-промислових підприємств краю [34, арк. 48]. Головними місцями екскурсії були обрані грузинські міста Кутаїсі й Тифліс [34, арк. 38].

На цьому архівні матеріали, що пов'язані з вихідцями із Грузії та заснованими ними у стінах Київського комер-ційного інституту організаціями, вичерпуються. На їхній основі можна зробити ряд висновків, що стосуються як історії грузинської громади Києва, так і студентського життя в Києві та українсько-грузинських відносин на початку XX ст. загалом.

Так, було встановлено, що студентами-грузинами було засновано найбільшу кількість національно- спрямованих організацій, порівняно з представниками інших етносів, попри те, що вони суттєво поступалися їм за чисельністю своєї етнічної громади. Це свідчить про значну громадську активність грузинської молоді. Також показовим є той факт, що три із п'яти заснованихгрузинами в Київському комерційному інституті організацій мали культурно-просвітницький та науковий характер і у двох інших ці питання також відігравали помітну роль. Це доводить не лише значний ступінь національної свідомості тогочасної грузинської молоді, але й її щире прагнення до поглиблення вивчення історії та культури своєї батьківщини, що було свідченням наростання національно-визвольного руху у самій Грузії на початку XXст.

Що ж до інформації, отриманої з особових справ студентів-грузинів, то встановлено, що переважна більшість грузинів, котрі спрямували свій шлях до здобуття вищої освіти в Києві, належали до вихідців із бідного сільського духовенства. При цьому родини їхніх батьків характеризувалися багатодітністю: 5-7 дітей були нормою. Більшість із них задля економії коштів середню освіту здобували в навчальних закладах духовного відомства (переважно в Тифліській духовній семінарії), оскільки в такому випадку вони не оплачуваливартість навчання. Аналогічно і в Київському комерційному інституті грузини йшли навчатися на економічне відділення (хоча у зв'язку з їхнім подальшим вибором місця праці на залізниці їм більше підходив комерційно-технічний відділ), оскільки на ньому була меншою вартість навчання. При цьому переорієнтація зі священицької діяльності на економічну може розг-лядатись і як високий ступінь прагматизму грузинської молоді початку XX ст., що відповідало й загальноєв-ропейським тенденціям.

Щодо самого навчання, то для більшості студентів- грузинів воно давалося тяжко у зв'язку зі складнощами матеріального порядку, які доповнювались і потрясіннями у їхніх батьківських сім'ях та висували на перше місце питання банального виживання. Тож тим більш позитивно можна оцінювати саме їхнє наполегливе прагнення до здобуття освіти, незважаючи всі перешкоди. Так само на спеціальне схвалення заслуговує і той факт, що часто тема дипломної роботи, яка обрилась студентами-грузинами, прямо стосувалась Грузії, що є свідченням на користь їхнього особливого патріотизму та бажання застосувати набуті знання для праці на рідній землі.

Також з'ясовано, що для більшості грузинів, котрі навчались у Київському комерційному інституті, складно було знайти підробіток у Києві, тому єдиним виходом залишалося працювати під час літніх канікул на Закавказь-кій залізниці. Останнє дозволяло перебувати на рідній землі, поряд із батьківською сім'єю, і водночас заробляти такі потрібні за умов матеріальної скрути кошти.

Вдалося встановити й середній розмір їхніх витрат у період навчання (вони коливались у діапазоні 15-20 руб. на місяць) і головні статті цих витрат. До останніх належали витрати на наймання житла (у середньому 5-8 руб.на місяць) та харчування. При цьому виявлено той факт, що частина студентів-грузинів знімали квартири в Києві у складчину зі своїми земляками, що дозволяє говорити про особливий ступінь їхньої консолідованості. А у випа-дку харчування встановлено, що практично всі студенти- грузини харчувалися в їдальні Товариства швидкої до-помоги нужденним студентам Києва і вартість харчування на місяць становила 4-6 руб. при середніх витратах на харчування на добу в діапазоні 17-20 коп. Останні цифри важливі для з'ясування середньостатистичного раціону харчування київського студента початку XX ст. у цілому, а тому є важливими для досліджень у сфері історії повсякденності. Те саме можна сказати і про з'ясування середніх розцінок на наймання житла в Києві.

Крім цього, прискіпливе вивчення особових справ студентів-грузинів дозволило виявити цікаві деталі щодо життя у Грузії початку XX ст., зокрема про масові хвилювання учнівської молоді в період революції 19051907 рр., та ряд інших фактів, що будуть цінними для більш детальної реконструкції історії цієї дружньої держави на початку XXст. А факт продовження навчання низкою студентів-грузинів у Києві в умовах Української революції 1917-1921 рр. або листування з адміністрацією інституту підтверджує факт доволі інтенсивних взаємин між Україною і Грузією в умовах відродження державотворення в обох цих країнах. Відповідно, дослідження такого плану поглиблюють вивчення як міжнародних взаємин, так і власне історії України.



Список використаних джерел

1. Державний архів м. Києва, ф. 153, оп. 3, спр. 349, 19 арк.

2. Там само, ф. 153, оп. 3, спр. 402, 7 арк.

3. Там само, ф. 153, оп. 4, спр. 1214, 13 арк.

4. Там само, ф. 153, оп. 5, спр. 3432, 9 арк.

5. Там само, ф. 153, оп. 5, спр. 5369, 20 арк.

6. Там само, ф. 153, оп. 5, спр. 8641,36 арк.

7. Там само, ф. 153, оп. 6, спр. 107, 16 арк.

8. Там само, ф. 153, оп. 6, спр. 621,32 арк.

9. Там само, ф. 153, оп. 6, спр. 686, 7 арк.

10. Там само, ф. 153, оп. 6, спр. 859, 35 арк.

11. Там само, ф. 153, оп. 6, спр. 899, 22 арк.

12. Там само, ф. 153, оп. 6, спр. 962, 21 арк.

13. Там само, ф. 153, оп. 6, спр. 1149, 31 арк.

14. Там само, ф. 153, оп. 6, спр. 1451,52 арк.

15. Там само, ф. 153, оп. 7, спр. 133, 101 арк.

16. Там само, ф. 153, оп. 7, спр. 529, 134 арк.

17. Там само, ф. 153, оп. 7, спр. 742, 113 арк.

18. Там само, ф. 153, оп. 7, спр. 949, 95 арк.

19. Там само, ф. 153, оп. 7, спр. 1004, 86 арк.

20. Там само, ф. 153, оп. 7, спр. 1016, 119 арк.

21. Там само, ф. 153, оп. 7, спр. 1110, 110 арк.

22. Там само, ф. 153, оп. 7, спр. 1286, 119 арк.

23. Там само, ф. 153, оп. 7, спр. 1734, 133 арк.

24. Там само, ф. 153, оп. 7, спр. 1870, 47 арк.

25. Там само, ф. 153, оп. 7, спр. 1965, 118 арк.

26. Там само, ф. 153, оп. 7, спр. 2059, 96 арк.

27. Там само, ф. 153, оп. 7, спр. 2118, 75 арк.

28. Там само, ф. 153, оп. 8, спр. 53, 56 арк.

29. Там само, ф. 153, оп. 8, спр. 58, 14 арк.

30. Там само, ф. 153, оп. 8, спр. 134, 90 арк.

31. Там само, ф. 153, оп. 8, спр. 320, 37 арк.

32. Там само, ф. 153, оп. 8, спр. 321,24 арк.

33. Там само, ф. 153, оп. 8, спр. 357, 27 арк.

34. Там само, ф. 153, оп. 8, спр. 358, 56 арк.

35. Там само, ф. 153, оп. 8, спр. 359, 21 арк.

36. Там само, ф. 153, оп. 8, спр. 482, 23 арк.

37. Там само, ф. 153, оп. 8, спр. 664, арк. 1-3.

38. Там само, ф. 153, оп. 8, спр. 881,56 арк.

39. Там само, ф. 153, оп. 8, спр. 891,98 арк.

40. Там само, ф. 229, оп. 1, спр. 19, 79 арк.

10.

41. Alma mater. Університет св. Володимира напередодні та в добу Української революції. 1917-1920. Матеріали, документи, спогади / Упоряд. В. А. Короткий, В. І. Ульяновський. - Кн. 1. - К. : Прайм, 2000. - 703 с.

42. Граціозі А. Війна і революція в Європі, 1905-1956 рр. / А. Гра- ціозі. - К. : Основи, 2005. - 350 с.

43. Історія Київського університету / І. В. Верба, О. В. Вербовий, Т. Ю. Горбань та ін.; кер. авт. кол. В. Ф. Колесник. - К. : ВПЦ "Київський університет", 2014. - 895 с.

44. История Киева / Ред. И. И. Артеменко. - Т. 2. - К. : Наукова думка, 1984. - 463 с.

45. Кальницкий М. Еврейские адреса Киева: Путеводитель по культурно-историческим местам / М. Кальницкий. - К. : ДУХ і ЛІТЕРА, 2012. - 368 с.

46. Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана / Авт. кол. А. Ф. Павленко та ін. - К. : Логос Україна, 2016. - 343 с.

47. Коженьовський М. За Золотими ворітьми. Суспільно-культурна діяльність поляків у Києві в 1905-1920 роках / М. Коженьовський. - К. : ДУХ і ЛІТЕРА, 2015. - 664 с.

48. Кобченко К. А. "Жіночий університет Святої Ольги": історія Київських вищих жіночих курсів / К. А. Кобченко. - К. : "МП Леся", 2007. - 271 с.

49. КПІ. Перше століття: історичний огляд / Авт.-упоряд.: В. І. Лихо- водов та ін. - К. : Такі справи, 2007. - 384 с.

50. Купчик О. Р. Студенты-азербайджанцы города Киева в общественно-политической жизни Украины (1900-1917) / О. Р. Купчик, А. У. Да-миров. - К. : Изд. дом Дмитрия Бураго, 2013. - 160 с.

51. Медвідь Л. А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні / Л. А. Медвідь. - К. : Вікар, 2003. - 335 с.

52. Нагорна Л. А. Лаврентій Йосифович Картвелішвілі / Л. А. Наго- рна. - К. : Політвидав України, 1976. - 167 с.

53. Ніколаєва Т. М. Підприємці в культурно-освітньому просторі України (остання третина XIX - початок XX ст.) / Т. М. Ніколаєва. - К. : КНЕУ, 2010. - 208 с.

54. Чуткий А. І. Еволюція студентського контингенту Київського комерційного інституту / А. І. Чуткий // Київська старовина. - 2010. - № 1. - С. 35-45.

55. Чуткий А. І. Заснування Київських вищих комерційних курсів / А. І. Чуткий // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2011. - № 2. - С. 143-149.

56. Чуткий А. І. Київські вищі комерційні курси: від заснування до трансформації на Київський комерційний інститут / А. І. Чуткий // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2011. - № 3. - С. 128-135.

57. Чуткий А. І. Київський комерційний інститут: витоки та історичний поступ (1906-1920) / А. І. Чуткий. - Ніжин, 2013. - 524 с.

58. Чуткий А. І. Київський комерційний інститут у 1915-1916 роках: забута історія першої евакуації та повернення до Києва / А. І. Чуткий // Література та культура Полісся. - 2009. - Вип. 55. - С. 177-187.

59. Чуткий А. І. Перша світова війна як каталізатор трансформацій у житті населення України: аналіз крізь призму змін у житті київських ВНЗ / А. І. Чуткий // Часопис української історії. - 2014. - Вип. 30. - С. 50-56.

References:

1. Derzhavnyi arkhiv m. Kyieva. [Kyiv State Archive]. F. 153, opys 3, sprava 349, 19 arkushiv.

2. Ibidem, f. 153, op. 3, spr. 402, 7 ark.

3. Ibidem, f. 153, op. 4, spr. 1214, 13 ark.

4. Ibidem, f. 153, op. 5, spr. 3432, 9 ark.

5. Ibidem, f. 153, op. 5, spr. 5369, 20 ark.

6. Ibidem, f. 153, op. 5, spr. 8641,36 ark.

7. Ibidem, f. 153, op. 6, spr. 107, 16 ark.

8. Ibidem, f. 153, op. 6, spr. 621,32 ark.

9. Ibidem, f. 153, op. 6, spr. 686, 7 ark.

10. Ibidem, f. 153, op. 6, spr. 859, 35 ark.

11. Ibidem, f. 153, op. 6, spr. 899, 22 ark.

12. Ibidem, f. 153, op. 6, spr. 962, 21 ark.

13. Ibidem, f. 153, op. 6, spr. 1149, 31 ark.

14. Ibidem, f. 153, op. 6, spr. 1451,52 ark.

15. Ibidem, f. 153, op. 7, spr. 133, 101 ark.

16. Ibidem, f. 153, op. 7, spr. 529, 134 ark.

17. Ibidem, f. 153, op. 7, spr. 742, 113 ark.

18. Ibidem, f. 153, op. 7, spr. 949, 95 ark.

19. Ibidem, f. 153, op. 7, spr. 1004, 86 ark.

20. Ibidem, f. 153, op. 7, spr. 1016, 119 ark.

21. Ibidem, f. 153, op. 7, spr. 1110, 110 ark.

22. Ibidem, f. 153, op. 7, spr. 1286, 119 ark.

23. Ibidem, f. 153, op. 7, spr. 1734, 133 ark.

24. Ibidem, f. 153, op. 7, spr. 1870, 47 ark.

25. Ibidem, f. 153, op. 7, spr. 1965, 118 ark.

26. Ibidem, f. 153, op. 7, spr. 2059, 96 ark.

27. Ibidem, f. 153, op. 7, spr. 2118, 75 ark.

28. Ibidem, f. 153, op. 8, spr. 53, 56 ark.

29. Ibidem, f. 153, op. 8, spr. 58, 14 ark.

30. Ibidem, f. 153, op. 8, spr. 134, 90 ark.

31. Ibidem, f. 153, op. 8, spr. 320, 37 ark.

32. Ibidem, f. 153, op. 8, spr. 321,24 ark.

33. Ibidem, f. 153, op. 8, spr. 357, 27 ark.

34. Ibidem, f. 153, op. 8, spr. 358, 56 ark.

35. Ibidem, f. 153, op. 8, spr. 359, 21 ark.

36. Ibidem, f. 153, op. 8, spr. 482, 23 ark.

37. Ibidem, f. 153, op. 8, spr. 664, ark. 1-3.

38. Ibidem, f. 153, op. 8, spr. 881,56 ark.

39. Ibidem, f. 153, op. 8, spr. 891,98 ark.

40. Ibidem, f. 229, op. 1, spr. 19, 79 ark.

41. KOROTKYI, V. A. &ULIANOVSKYI, V. I. (Eds.). (2000). Alma mater. Universytet sv. Volodymyra naperedodni ta v dobu Ukrainskoi revolutsii. 1917-1920. Materialy, dokumenty, spohady. Kn. 1. [Alma Mater. Saint Volodymyr University before and during the Ukrainian Revolution of 1917-1920. Materials, Documents, Memories. Vol. 1]. Kyiv: Praim. [In Ukrainian]

42. GRAZIOSI, A. (2005). Viina iRevoliutsiia v Yevropi, 1905-1956. [War and Revolution in Europe, 1905-1956]. Kyiv: Osnovy. [In Russian]

43. VERBA, I. V. & HORBAN, T. Yu. et al. (2014). Istoriia Kyivskoho universytetu. [History of the University of Kyiv]. Kyiv: VPTs "Kyivskyi universytet". [In Ukrainian]

44. ARTEMENKO, I. I. (Ed.). (1984). Istoriya Kieva. [History of Kyiv]. Vol. 2. Kyiv: Naukova dumka. [In Russian]

45. KAL'NICKIJ, M. (2012). Evreiskie adresa Kieva: Putevoditel' po kulturno-istoricheskim mestam. [Addresses of Jews in Kyiv: A Guide-Book of Historical Places]. Kyiv: Dukh i Litera. [In Russian]

46. PAVLENKO, A. F. et al. (Ed.). (2016). Kyivskyi natsionalnyi ekonomichnyi universytet imeni Vadyma Hetmana. [Kyiv National Economic University named after Vadym Hetman]. Kyiv: Lohos. [In Ukrainian]

47. KOZHENIOVSKYI, M. (2015). Za zolotymy voritmy. Suspilno- kulturna diialnist poliakiv u Kyievi v 1905-1920 rokakh. [Behind the Golden Gates. Polish Public and Cultural Activity of 1905-1920 in Kyiv]. Kyiv: Dukh i Litera. [In Ukrainian]

48. KOBCHENKO, K. A. (2007). "Zhinochyi universitet Sviatoi Olhy": Istoriia Kyivskykh vyshchykh zhinochykh kursiv.["Saint Olga Women University": the History of Kyiv Higher Courses for Women]. Kyiv: MP Lesia. [In Ukrainian]

49. LYKHOVODOV, V. I. et al. (Eds.). (2007). KPI. Pershe stolittia: istorychnyi ohliad. [Kyiv Polytechnic Institute. The First Century: Historical View]. Kyiv: Taki spravy. [In Ukrainian]

50. KUPCHYK, O. R. & DAMYROV, A. U. (2013). Studenty- azerbajdzhancy goroda Kieva v obshhestvenno-politicheskoj zhizni Ukrainy (1900-1917). [Azerbaijani Students of Kyiv in Public and Political Life of Ukraine (1900-1917)]. Kiev: Izdatel'skij dom Dmitriya Burago. [In Russian]

51. MEDVID, L. A. (2003). Istoriia natsionalnoi osvity i pedahohichnoi dumky v Ukraini. [The History of Ukrainian Education and Pedagogical Thought in Ukraine]. Kyiv: Vikar. [In Ukrainian]

52. NAHORNA, L. A. (1976). Lavrentii Yosyfovych Kartvelishvili. Kyiv: Politvydav Ukrainy. [In Ukrainian]

53. NIKOLAIEVA, T. M. (2010). Pidpryiemtsi v kulturno-osvitniomu prostory Ukrainy (ostattia tretyna XIX- pochatok XX st.). [Merchants in the Cultural and Educational Space of Ukraine (the last third of the 19th - start of the 20th century)]. Kyiv: KNEU. [In Ukrainian]

54. CHUTKYI, A. I. (2010). Evoliutsiia studentskoho kontynhentu Kyivskoho komerciinoho instytutu. [Evolution of the Student Contingent of the Kiev Commercial Institute]. Kyivska starovyna, 1, 35-45. [In Ukrainian]

55. CHUTKYI, A. I. (2011). Zasnuvannia Kyivskykh vyshchykh komertsiinykh kursiv. [Foundation of Kyiv Higher Commercial Courses]. Visnyk Akademii pratsi i sotsialnykh vidnosyn Federatsii profspilok Ukrainy, 2, 143-149. [In Ukrainian]

56. CHUTKYI, A. I. (2011). Kyivski vyshchi komertsiini kursy: vid zasnuvannia do transformatsii na Kyivskyi komertsiinyi instytut. [Kyiv Higher Commercial Courses: from the Foundation to the Transformation into the Kyiv Commercial Institute]. Visnyk Akademii pratsi i sotsialnykh vidnosyn Federatsii profspilok Ukrainy, 2, 128-135. [In Ukrainian]

57. CHUTKYI, A. I. (2013). Kyivskyi komertsiinyi instytut: vytoky ta istorychnyi postup (1906-1920). [Kyiv Commercial Institute: Origins and Development (1906-1920)]. Hizhyn: [s.n.]. [In Ukrainian]

58. CHUTKYI, A. I. (2009). Kyivskyi komertsiinyi instytut u 1915-1916 rokakh: zabuta istoriia pershoi evacuatsii ta povernennia do Kyieva. [Kyiv Commercial Institute in 1915-1916: Forgotten History of the First Evacuation and Return to Kyiv]. Literatura ta kultura Polissia, 55, 177-187. [In Ukrainian]

59. CHUTKYI, A. I. (2014). Persha svitova viina yak katalizator transformatsii u zhytti naselennia Ukrainy: analiz kriz pryzmu zmin u zhytti kyivskykh VNZ. [The First World War as the Accelerator of Shifts in the Life Ukraine's Population: Analysis through the Prism of Changes in the Activity of Kyiv Higher Educational Institutions]. Chasopys ukrainskoi istorii, 30, 5056. [In Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru