Битва за Дніпро у Другій світовій війні: спроба нової концептуальної візії

Размещено на http://www.allbest.ru/

БИТВА ЗА ДНІПРО У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ: СПРОБА НОВОЇ КОНЦЕПТУАЛЬНОЇ ВІЗІЇ

дніпро битва історіографія

Олександр Лисенко

доктор історичних наук, професор, завідувач відділу історії України періоду Другої світової війни, Інститут історії України НАН України (Київ, Україна)

Ростислав Пилявець

кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри історії війн і воєнного мистецтва, Національний університет оборони України ім. І.Черняховського (Київ, Україна)

Анотація. Мета дослідження - викласти основні положення нового концептуального тлумачення сукупності воєнних дій, що ввійшли в історіографію як «битва за Дніпро» й базуються на більш широкому розумінні її змісту, масштабів, тривалості, наслідків і значення для всього перебігу протистояння на Східному фронті. Методологія студії заснована на комбінації загальнонаукових, спеціальних та міждисциплінарних прийомів наукового пізнання, а також теоретичних напрацюваннях провідних фахівців із військової історії та інших наукових напрямів і дисциплін. Автори послуговуються сучасним термінологічним апаратом, апробованим у світовому військово-історичному дискурсі. Висновки. Теоретико-методологічна матриця, на яку проектуються події Другої світової війни, постійно змінюється й демонструє евристичний потенціал, який фахівцям належить реалізувати. Найбільше в історії збройне зіткнення ґлобального характеру виявило нові підходи у стратегічному та оперативному плануванні, організації управління військами, їх кадровому, інженерному, матеріально-технічному, медико-санітарному, морально-психологічному забезпеченні, логістиці тощо. У роки Другої світової війни склалося нове розуміння поняття «битва» як сукупності стратегічних і фронтових операцій. Кожна з битв мала не лише важливі стратегічні, а й значні політичні результати. Особливе місце серед них належить битві за Дніпро. Існує нагальна потреба концептуального переосмислення її ролі і значення, сутності та змісту, хронологічних і територіальних меж. Сформований у СРСР офіційний погляд на події війни, зокрема й на битву за Дніпро, був необ'єктивним - він спотворив сутність і значно «урізав» її реальний зміст.

На противагу усталеному радянському стереотипу автори висувають і обґрунтовують погляд, за яким для Червоної армії ця битва мала оборонну та наступальну складові й загалом тривала понад три роки (від кінця червня 1941 до початку липня 1944 рр.). Зміст і розмах битви за Дніпро, кількість операцій, залучених сил і засобів, а також втрат сторін у ній були значно більшими, ніж прийнято вважати. Ураховуючи ці обставини, дослідникам належить сформувати адекватну концепцію всієї системи битв та операцій у німецько-радянській війні, серед яких битва за Дніпро стала найбільшою у Другій світовій війні.

Ключові слова: битва за Дніпро, Друга світова війна, німецько-радянська війна, стратегічні та фронтові операції, битва (поняття), концепція, Україна.

Rostyslav Pyliavets

Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Docent, Docent of the Department of History of Wars and Military Art,

I.Cherniakhovskyi National University of Defence of Ukraine (Kyiv, Ukraine)

BATTLE OF THE DNIPRO IN WORLD WAR II: TRYING A NEW CONCEPTUAL VISION

Abstract. The purpose of the study is to outline the main concepts of a new conceptual interpretation of the set of hostilities included in the historiography entitled “Battle of the Dnipro” and based on a much broader understanding of its content, scope, duration, implications and significance for the entire course of the Eastern Front confrontation. The methodology of the studio is based on a combination of general scientific, special and interdisciplinary methods of scientific knowledge, as well as theoretical achievements of leading specialists in military history, military sciences and other scientific fields and disciplines. The authors use a modern terminological apparatus, tested in the world military-historical discourse. Conclusions. The theoretical and methodological matrix on which researchers project the events of World War II is constantly changing and demonstrating the heuristic potential that scientists have to realize. The most armed clash of a global nature in history has revealed new approaches in strategic and operational planning, the management of troops, their personnel, engineering, logistical, health, moral and psychological support, logistics and more. During the World War II, a new understanding of the concept of “battle” as a set of strategic and frontal operations developed. Each of the battles had not only important strategic but also significant military and political results. A special place among them belongs to Battle of the Dnipro. There is an urgent need for a conceptual rethinking of the role and meaning of Battle of the Dnipro, its nature and content, chronological and territorial boundaries. Formed in the USSR official view of the events of the war, including Battle of the Dnipro, was biased - it distorted the essence and significantly “cut” the real content of this battle. Contrary to the established Soviet stereotype, the authors put forward and substantiate the view that the battle for the Red Army had defensive and offensive components and generally lasted more than three years (from the end of June 1941 to the beginning of July 1944). The actual content and scope of Battle of the Dnipro, the number of operations, forces and resources involved, as well as the losses of the parties in it were much greater than usual. Given these circumstances, scientists should formulate an adequate conception of the entire system of battles and operations in the German- Soviet War, among which Battle of the Dnipro became the largest battleship of World War II.

Keywords: Battle of the Dnipro, World War II, German-Soviet war, strategic and frontal operations, battle (concept), concept, Ukraine.

Друга світова війна стала найбільшим і найкривавішим воєнним конфліктом в історії людства. її наслідки були настільки руйнівними, важкими й далекосяжними, що до цього часу вони не подолані та справляють неґатив- ний вплив на суспільне життя народів і країн, на міжнародний устрій, світову геополітику, міждержавні, міжнаціональні відносини. Багато сучасних проблем людства закорінені у Другій світовій війні. Охопивши більшу частину континентів і світового океанічного простору, воєнні дії в 1939--1945 рр. відбувалися на суходолі, у повітрі, на воді та під водою на різних сухопутних і морських театрах. Вони здійснювалися у формах кампаній, стратегічних, фронтових (груп армій) та армійських операцій, систематичних бойових дій, бойовищ і боїв. Окремо слід виділити таку форму воєнних дій, як битва.

Сутність і зміст поняття «битва» у ХХ ст. зазнали кардинальних змін. Зважаючи на те, що предметом цієї статті є, зокрема, і трактування цього поняття в контексті подій Другої світової війни, слід зазначити наступне. У третьому томі «Великої радянської енциклопедії» (третє видання, 1969-- 1978 рр.) вказано, що «в роки Великої Вітчизняної війни під битвою розумілася боротьба великих стратегічних угруповань на важливому стратегічному напрямку» Павленко Н.Г. Битва // Большая советская энциклопедия. 3-е изд.: В 30 т. / Гл. ред. А.М.Прохоров. - Т.3: Бари - Браслет. - Москва, 1970. - С.398.. Таке тлумачення, на нашу думку, не надто чітко розкриває сутність поняття «битва». Уважаємо більш вдалою дефініцію, наведену кількома роками пізніше в «Радянській військовій енциклопедії». За поглядами фахівців, у війнах ХХ ст., на відміну від війн попередніх часів, поняття «битва» означало низку одночасних і послідовних наступальних та оборонних операцій великих угруповань військ, що проводилися на найважливіших напрямках чи театрах воєнних дій (ТВД) із метою досягнення стратегічних результатів у війні (воєнній кампанії) Запорожченко А.К. Битва // Советская военная энциклопедия: В 8 т. / Пред. гл. ред. комиссии А.А.Гречко. - Т.1: А - Бюро. - Москва, 1976. - С.479.. Водночас звернімо увагу на значне упущення в останньому визначенні: у ньому відсутній головний елемент -- означення «битви» як двостороннього процесу.

У світовій історіографії Другої світової війни існують різні погляди й підходи щодо визнання битвами тих чи інших значних воєнних подій на фронтах (збройних зіткнень, операцій) та їх кількості. Автори не ставлять перед собою завдання провести ретельний аналіз таких підходів і виявити сутність та особливості кожного з них. Важливе інше -- переважна більшість істориків, серед них і вітчизняних, поділяють або не заперечують думку, що в історії Другої світової війни відбулося до десяти битв, левова частка яких припадає на німецько-радянський фронт. На інших ТВД визнаними саме як битви (у розумінні, близькому до означеного вище) є дві з них -- за Англію (або за Британію, серпень 1940 -- травень 1941 рр.) та за Атлантику, яка тривала в акваторії Атлантичного океану і прилеглих морів упродовж усієї війни (1939--1945 рр.). Щодо останньої, то адекватніше, точніше характеризує воєнні дії на цьому океанському ТВД поняття «збройна боротьба за Атлантику».

Дефініцію «битва» часто використовують стосовно багатьох інших збройних зіткнень періоду Другої світової війни, але меншого масштабу, що становили сукупність боїв і бойовищ або окремі операції. Прикладами такого підходу можуть бути «танкова битва під Прохорівкою» -- фактично танкове бойовище (рос. «сражение») під Прохорівкою 1943 р.; дві «битви під Ель-Аламейном» -- сукупність боїв під Ель-Аламейном у липні 1942 р. та Ель-Аламейнська операція (листопад -- грудень 1942 р.); «битва під Монте- Кассіно» (або «битва за Рим») -- серія з чотирьох бойовищ під Монте-Кассіно 1944 р.; «битва за Райн» -- сукупність бойових дій сторін у Західній Європі з вересня 1944 до квітня 1945 рр., включно з Арденнською операцією німецьких військ у грудні 1944 -- січні 1945 рр. (іноді подаються значно вужчі хронологічні межі «битви за Райн» -- від 23 лютого до 10 березня 1945 р.); «битва за Берлін» -- Берлінська стратегічна наступальна операція 1945 р. тощо.

Таке довільне використання поняття «битва» (не як терміна, а як синоніма загальних понять «баталія», «збройне зіткнення» та публіцистичної фігури або ідеологічного кліше) притаманне переважно аматорським текстам, але зустрічається не лише у ЗМІ та в популярних виданнях -- деякі наукові публікації також не позбавлені такої вади. Переважно воно залежне від певної пропаґандистської мети, має емоційне забарвлення й зорієнтоване на широку аудиторію та з міркувань, далеких від науки, видається доречним, проте, з наукового погляду, є некоректним. В інших випадках професійні історики, краєзнавці й аматори називають «битвами» ті чи інші баталії світової війни, не маючи на меті фальсифікувати сутність подій, а заради підкреслення запеклості боротьби та піднесення масштабів їх значення, надання їм особливого, «епічного» характеру. Але це, зазичай, перебільшення, підсвідоме спотворення реальної картини. На нашу думку, означений підхід щодо використання терміна «битва» для вказаних вище подій щонайменше помилковий і не є науково виправданим -- збройні зіткнення такого масштабу й розмаху не підпадають під наведене вище визначення «битви».

Отже автори цієї статті виходять із того, що під «битвою» світової війни слід розуміти масштабну, тривалу, украй завзяту й запеклу збройну боротьбу великих військових угруповань сторін на головних напрямках чи театрах воєнних дій із метою захоплення (утримання) особливо важливих територій, стратегічних рубежів і районів, політичних, промислово-економічних центрів та районів, розгрому військ (сил) противника. Битва складається з сукупності операцій сторін стратегічного і фронтового (груп армій) рівнів, а її результатом є досягнення вирішальних стратегічних та вагомих воєнно-політичних результатів.

Більшість битв Другої світової війни відбулися на радянсько-німецькому фронті. Саме тут було досягнуто основних результатів спільної збройної боротьби країн антигітлерівської коаліції проти блоку на чолі з нацистською Німеччиною. У воєнно-історичній науці СРСР офіційне визнання як битви у війні проти нацистської Німеччини та її союзників отримали шість найбільш масштабних, запеклих і значних збройних зіткнень, що становили сукупність одночасних та послідовних стратегічних операцій на певному стратегічному напрямку. Такі операції були головним змістом відповідної воєнної кампанії або кількох кампаній. У згадуваних енциклопедичних виданнях Там же. - С.480; Павленко Н.Г. Битва. - С.398. названо битви (подаємо їх у хронологічній послідовності від дати початку): за Ленінград 1941-1944 рр.; під Москвою (Московська) 1941-1942 рр.; Сталінградська 1942-1943 рр.; за Кавказ 1942-1943 рр.; Курська 1943 р.; за Дніпро 1943 р.

Іноді долучають і битву за Берлін 1945 р., про яку разом із наведеними вище згадано у заключному томі 12-томного видання «Історія Другої світової війни: 1939-1945»: «Битва за Берлін увінчувала велику перемогу над фашистськими загарбниками» История второй мировой войны 1939-1945: В 12 т. - Т.12: Итоги и уроки второй мировой войны. - Москва, 1982. - С.35.. Проте в іншому томі цього фундаментального проекту (десятому), у розділі, що безпосередньо стосується завершального етапу війни в Європі, воєнних дій з остаточного розгрому вермахту, узяття Берліна й капітуляції Німеччини, ідеться про Берлінську стратегічну наступальну операцію Там же. - Т.10: Завершение разгрома фашистской Германии. - Москва, 1979. - С.326-347., а словосполучення «битва за Берлін» не використовується. На наш погляд, таку неузгодженість у межах одного видання можна пояснити відсутністю у середовищі авторів праці, і взагалі серед радянських істориків війни, єдиного розуміння терміна «битва» та несформованістю спільного підходу щодо кваліфікації саме цієї операції.

Історики віддають належне кожній із шести названих битв, адже будь- яка з них не лише вирізнялася важливим стратегічним результатом, а й мала певне воєнно-політичне значення. їх результати суттєво вплинули на міжнародну ситуацію, подальший розвиток воєнних дій, ставши рішучим кроком у відбитті ворожого наступу, досягненні докорінного перелому у ході війни та остаточної перемоги.

Серед найважливіших подій Другої світової за воєнно-політичним і стратегічним значенням, і не лише на радянсько-німецькому фронті, особливе місце належить битві за Дніпро. Переосмислення ключових подій Другої світової війни, зокрема й цієї її складової, об'єктивне, неупереджене та ретельне дослідження воєнних дій сторін, форм і способів ведення збройної боротьби актуальні з огляду на низку обставин. По-перше, це зумовлено потребами сучасної воєнної науки й теорії воєнного мистецтва. Адже воєнно-історичний досвід є основою формування сучасних поглядів на сутність і характер війн сучасності та майбутнього, підґрунтям для подальшого розвитку теорії, практики ведення збройної боротьби, застосування військ. Інша, не менш важлива, підстава лежить у площині воєнної історії як науки. Необхідність заповнення значних прогалин, виправлення закладених раніше численних викривлень і невідповідностей історичній реальності спонукає професійного історика до копіткого, неупередженого дослідження, зіставлення фактів та їх ретельної перевірки, реконструкції об'єктивної, реальної картини минулого, перегляду ключових положень існуючих теорій і концепцій воєнно-історичної науки. І, нарешті, це важливо у соціально-політичному та комеморативному аспектах. Суспільну історичну свідомість, історичну та національну пам'ять формують передусім суспільні уявлення про минуле й історичні знання. Встановлення та утвердження істини, спростування неправди, перекручень, хибних уявлень, руйнація історичних міфів, які спотворюють минуле, є не лише одним із найважливіших завдань історика, а його прямим обов'язком як особистості та громадянина Пилявець Р.І. Війна, національна пам'ять та позиція історика // Воєнна історія. -- 2011. -- №3 (57). - С.9--10..

Битва за Дніпро, як зазначається у переважній більшості праць, завершила докорінний перелом у ході Другої світової війни Великая Отечественная война Советского Союза 1941-1945: Краткая история. -- Москва, 1965. -- С.272; Вторая мировая война: Итоги и уроки. -- Москва, 1985. -- С.78; История второй мировой войны 1939--1945: В 12 т. -- Т.12. -- С.35.. У сучасних публікаціях наголошується на тому, що вона «остаточно закріпила за Червоною армією стратегічну ініціативу» Смолій В.А. Вітальне слово // Битва за Дніпро: до 70-річчя визволення Києва від німецько- фашистських загарбників: Мат. Всеукр. наук. конф., м. Київ, 31 жовтня 2013 р. -- К., 2013. -- С.7., а «за своїм розмахом перевершила всі інші битви не лише на радянсько-німецькому фронті, а й на інших сухопутних ТВД світової війни» Лисенко О.Є. Битва за Дніпро як об'єкт історіописання // Там само. -- С.183.. У цьому аспекті слід відзначити її широкі просторові межі, масштаби переміщення військ, значну кількість проведених одночасно та послідовно операцій стратегічного, оперативно-стратегічного й оперативного рівнів, величезний обсяг залучених з обох боків сил і засобів, втрат сторін.

Слід наголосити на ще одній її особливості, на яку рідко звертають увагу -- серед визнаних битв Другої світової війни вона єдина, котру безпосередньо пов'язують із боротьбою за стратегічний водний рубіж. Якщо битву за Сталінград часто неофіційно називають «битвою на Волзі», але фактично вона велася на невеликій ділянці правого берега річки в межах міста та передмість, то битва за Дніпро точилася по всій лінії на обох берегах і прилеглих територіях (від Сичівки біля витоків до Херсона та Дніпровського лиману Чорного моря). Уся без винятку територія басейну Дніпра стала ареною збройної боротьби.

У науково-популярній історичній літературі про події Другої світової війни іноді зустрічаються згадки про інші битви, зокрема за Віслу, уже згадувана за Райн тощо. Проте форсування цих та інших великих і значних європейських рік -- Дону, Південного Бугу, Дністра, Західної Двіни, Німану, Дунаю, Одеру, Сени з Марною -- та бойові дії на їх берегах хоча й були інтенсивними та запеклими, становили, як правило, зміст оперативно-тактичних, оперативних або ж оперативно-стратегічних завдань (армійських, фронтових чи однієї стратегічної операції) й не дають достатніх підстав називати їх битвами в дійсному значенні цього терміна. Як справедливо підкреслюють окремі автори, ніколи в історії завдання з форсування річок не виростало до рівня самостійної стратегічної проблеми, як це було восени 1943 р. на Дніпрі Вторая мировая война: Итоги и уроки. -- С.77.. Додамо, що його форсування - одна з найважливіших складових усієї битви за Дніпро -- у цьому сенсі залишається унікальним до нашого часу.

Історіографія битви за Дніпро доволі широка та різноманітна, охоплює не одну тисячу праць різного характеру й формату. Описи, оцінки битви, висвітлення операцій і боїв, розгляд воєнного мистецтва в ній тощо знайшли місце у фундаментальних колективних працях про німецько-радянську, Другу світову війну загалом Безсмертя: Книга Пам'яті України: 1941--1945 / Гол. ред. кол. І.О.Герасимов. -- К., 2000.

— 944 с.; Великая Отечественная война 1941--1945 гг.: В 12 т. / Гл. ред. комисс. А.Э.Сердюков.

— Т.1: Основные события войны. -- Москва, 2011. -- 848 с.; Великая Отечественная война Советского Союза 1941--1945: Краткая история. -- Москва, 1965. -- 624 с.; История Великой Отечественной войны Советского Союза: В 6 т. -- Москва, 1960--1965; История второй мировой войны 1939--1945: В 12 т. -- Москва, 1976--1982; Операции советских Вооружённых Сил в Великой Отечественной войне 1941--1945 гг.: Военно-исторический очерк: В 4 т. -- Москва, 1958--1959; Сборник боевых документов Великой Отечественной войны. -- Вып.5. -- Москва, 1947; Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза 1941--1945 гг.: В 3 т. - Т.2. - К., 1975. - 512 с.; Україна у полум'ї війни: 1941-1945 / П.Панченко, О.Уткін,

B. Горєлов та ін. - К.: Україна, 2005. - 560 с., у спеціальних історичних нарисах Операции советских Вооружённых Сил в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.: Военно-исторический очерк: В 4 т. - Москва, 1958-1959; Стратегический очерк Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. - Москва, 1961. - 983 с., одноосібних і колективних монографіях Грицюк В.М. Стратегічні і фронтові операції Великої Вітчизняної війни на теренах України. - К., 2010. - 150 с.; Исаев А.В. Освобождение 1943: «От Курска и Орла война нас довела...». - Москва, 2013. - 321 с.; КовальМ.В. Україна у Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945 рр.): спроба сучасного концептуального бачення. - К., 1999. - 336 с.; Лысаковский Ю.Ю., Нестеров В.В., Удин-Некрасов В.А. Освобождение Украины: 1943-1944: Историко-статистическое исследование. - К., 1995. - 232 с.; Муковський І.Т., Лисенко О.Є. Звитяга і жертовність: Українці на фронтах Другої світової війни. - К., 1997. - 567 с.; Грицюк В.М., Лисенко О.Є., Пилявець Р.І., Сидоров С.В. Стратегічні та фронтові операції на території України у 1943-1944 рр. - К., 2015. - 508 с.; Федака С.Д. Стратегічні і фронтові операції Великої Вітчизняної війни на території України. - Ужгород, 2010. - 237 с., в енциклопедичній літературі Великая Отечественная война 1941-1945: Энциклопедия / Гл. ред. М.М.Козлов. - Москва, 1985. - 832 с.; Коваль М.В. Битва за Дніпро 1943 // Енциклопедія історії України: У 8 т. - Т.1. - К., 2003. - С.253-254; Колтунов Г.А. Днепр // Большая советская энциклопедия. 3-е изд.: В 30 т. - Т.8: Дебитор - Эвкалипт. - Москва, 1972. - С.361-363; Тронько П.Т. Битва за Днепр 1943 // Украинская советская энциклопедия. 2-е изд.: В 12 т. - Т.1. - К., 1978. - С.483-484; Шеховцов Н.И., Колтунов Г.А. Битва за Днепр // Советская военная энциклопедия: В 8 т. - Т.1. -

C. 481-484., у матеріалах наукових конференцій Битва за Дніпро: до 70-річчя визволення Києва від нім.-фашист. загарбників: Мат. Всеукр. наук. конф., м. Київ, 31 жовтня 2013 р. / Відп. ред. Р.І.Пилявець. - К., 2013. - 290 с., статтях, монографіях і нарисах, безпосередньо присвячених цій битві Возненко В.В. Битва за Днепр и Киевская наступательная операция 1943 г. // Военная мысль. - 1963. - №10. - С.55-69; Гончаров В.Л. Битва за Днепр 1943 г. - Москва, 2006. - 777 с.; Днепр - река героев / Вступ. ст. К.С.Москаленко; авт.-сост. Н.И.Луцев. - К., 1988. - 389 с.; Еронин Н. Битва в цифрах: К 30-летию битвы за Днепр // Военно-исторический журнал. - 1973. - №9. - С.45-53; Исаев А.В. Освобождение 1943: «От Курска и Орла война нас довела...». - Москва, 2013. - 321 с.; Исаев Ф. Битва за Днепр. - Ленинград, 1944. - 28 с.; Коротков Г. Битва за Днепр и фальсификаторы истории // Военная мысль. - 1968. - №11. - С.60-71; Лисенко О.Є. Битва за Дніпро як об'єкт історіописання // Битва за Дніпро: до 70-річчя визволення Києва від німецько-фашистських загарбників: Мат. Всеукр. наук. конф., м. Київ, 31 жовтня 2013 р. - С.183-195; Мальков Д. Днепр - река героев: Очерки. - Москва, 1973. - 80 с.; Наступление 1-го Украинского (Воронежского) фронта на киевском направлении в 1943 г. (Краткий оперативный очерк) / Сост. В.В.Возненко, отв. ред. С.П.Платонов. - Москва, 1951. - 264 с.; Полищук И.И. От Миуса до Днепра. - Людиново, 1990. - 134 с.; Ракицкий А. Крушение «Восточного вала» (К 30-летию битвы за Днепр) // Военно-исторический журнал. -- 1973. -- №9. -- С.10--22; Тельпуховский Б.С. Битва за Днепр и освобождение Киева. -- Москва, 1966. -- 55 с.; Уткин Г.М. Штурм «Восточного вала». Освобождение Левобережной Украины и форсирование Днепра. -- Москва, 1967. -- 464 с.; Федоренко В.С. Военное искусство советских войск в наступательных операциях летом и осенью 1943 г. (Битва за Днепр). -- Москва, 1968. -- 28 с., а також у мемуаристиці Василевский A.M. Дело всей жизни. -- Москва, 1975. -- 607 с.; Жуков Г.К. Воспоминания и размышления. -- Москва, 1969. --736 с.; Конев И.С. Записки командующего фронтом. -- Москва, 1972. -- 368 с.; Крайнюков К.В. От Днепра до Вислы. -- Москва, 1971. -- 344 с.; Манштейн Е. Утерянные победы. -- Москва, 2002. -- 896 с.; Москаленко К.С. На Юго-Западном направлении: 1943--1945: Воспоминания командарма: В 2 кн. -- Кн.2. -- Москва, 1973. -- 656 с.; Чуйков В.И. В боях за Украину. -- К., 1972. -- 191 с.. Це лише невелика частка того великого масиву праць, в яких розглядається ця битва, без урахування численних джерел і літератури, де висвітлюються її різноманітні аспекти, окремі операції та бойові дії. Водночас і битва за Дніпро як воєнно-історична подія (сукупність операцій), і всі операції, бойовища та бої, які разом її становлять, залишаються далеко не повною мірою дослідженими, осмисленими та висвітленими.

Слід мати на увазі те, що історична наука у СРСР (і, безумовно, її воєнно- історична складова) була вкрай залежною, перебуваючи під постійним цілеспрямованим тиском ідеологічних настанов керівництва партії та держави. Більшість закладених і відшліфованих у повоєнний період стереотипів щодо подій «Великої Вітчизняної» і Другої світової, які стали фундаментальними положеннями радянської та сучасної російської історичної науки й основою офіційної історичної пам'яті у СРСР (а пізніше у нинішній Росії та низці пострадянських держав), мають мало спільного з дійсністю, з історичною реальністю. Радянські міфи про події Другої світової війни у своїй сукупності - це не реальна, а лакована, дозована, вихолощена й вигадана історія, сконструйована в інтересах держави, влади, передусім вищого політичного керівництва, що мала на меті підкреслювати «міць і велич» СРСР, його «провідну, прогресивну роль у світовому історичному розвитку», переваги соціалістичного ладу та радянського способу життя. Безумовно, їх слід розглядати як інструмент пропаґанди, а ширше -- ідеологічної та інформаційно-психологічної боротьби. Будь-які історичні факти, що не відповідали партійному баченню й не вписувалися в канон «героїчної радянської історії», розглядалися як шкідливі, а тому замовчувалися, спотворювалися або оголошувалися брехнею, наклепом, «підступами ворогів». Означене великою мірою стосується й битви за Дніпро в роки Другої світової війни.

У порівнянні з Московською, Сталінградською й Курською битвами, яким завжди приділялася левова частка уваги та котрі визнаються подіями, що мали особливе, велике, «усесвітньо-історичне» значення, битва за Дніпро залишається в тіні, фактично недооціненою. Підкреслимо ще один важливий факт -- останніми роками в Російській Федерації увага до битви за Дніпро у зіставленні з іншими великими подіями війни зменшується, а іноді ця важлива сторінка взагалі випадає з ланцюга «видатних битв і перемог радянської армії». І це -- за умов загальної зростаючої, і навіть гіпертро- фованої, уваги держави й суспільства РФ до подій минулої війни в контексті державної політики «приватизації» перемоги над нацистською Німеччиною та гіперболізації ролі СРСР (останнім часом мова вже йде не про СРСР, а про Росію, тобто відбувається відверта підміна понять) як «єдиного рятівника світу» від «фашистської чуми». Піднесення значення «Перемоги у Великій Вітчизняній війні», відведення їй провідного місця серед головних історичних подій та свят і навіть закріплення за нею статусу однієї з головних «духовних скріп» Росії має на меті не лише збереження усталених історичних міфів у свідомості населення та консолідацію суспільства навколо сучасної російської влади, а й задоволення зростаючих політичних та економічних амбіцій владних кіл, здійснення «геополітичного реваншу» (повернення втрачених із розвалом СРСР позицій), відновлення «величі» та «особливої ролі» Росії у всесвітньому історичному процесі.

Слід визнати, що й у світовій історіографії Другої світової війни битва за Дніпро помітно поступається дослідницькою увагою іншим визначним баталіям на німецько-радянському фронті, зокрема під Москвою, Сталінградом, на Курській дузі та, зазвичай, висвітлюється побіжно й не сягає належного рівня в оцінках її ролі та значення. Останнім часом у зарубіжній історіографії та ще більшою мірою в популярних виданнях та електронних ЗМІ країн Західної Європи та США завдяки наступальній інформаційній політиці РФ відбувається поширення російського погляду на події Другої світової війни, проглядається тенденція утвердження його як альтернативного. Показовим видається, наприклад, те, що текст англомовної статті «Битва за Дніпро» у вільній онлайн-енциклопедії Battle of the Dnieper [Електронний ресурс]: https://en.wikipedia.org/wiki/Battle_of_ the_Dnieper є нічим іншим, як перекладом російськомовної версії й ретрансляцією російського стереотипу. Не даючи розлогого аналізу з виявленням усіх наявних вад, у цій статті вбачаємо й певний позитив, який полягає в доволі високій оцінці ролі означеної битви, де вона характеризується як «воєнна кампанія», «одна з найбільших операцій Другої світової війни».

На нашу думку, апеляція до праць зарубіжних дослідників і мемуарів німецьких полководців необхідна як для відтворення більш об'єктивної та чіткої картини минулого, так і задля осмислення й узагальнення різних поглядів, рельєфного окреслення різних граней проблеми і способів її наукової інтерпретації, визначення сильних та слабких сторін існуючих версій, а також векторів майбутніх досліджень.

Як показав проведений аналіз, у США та Великобританії відсутні ґрунтовні дослідження, безпосередньо присвячені цій битві. До того ж найбільш відомі автори, зокрема Б.Ліддел Гарт Лиддел Гарт Б.Г. Вторая мировая война / Пер. с англ. -- Москва; Санкт-Петербург, 1999. - 938 с., М.Говард Говард М. Большая стратегия / Пер с англ. -- Москва, 1980. -- 464 с., Д.Ґланц Гланц Д.М. Советское военное чудо 1941--1943. Возрождение Красной Армии / Пер. с англ. -- Москва, 2008. -- 640 с. та інші, описуючи хід воєнних дій на радянсько-німецькому фронті у другій половині 1943 р., не використовують термін «битва за Дніпро». Так, праця М.Говарда завершується стратегічним оглядом воєнних дій у липні -- вересні 1943 р., зокрема автор пояснює стратегічні цілі німецької наступальної операції «Цитадель» на Східному фронті в районі Орла та Курська й побіжно згадує про вихід радянських військ до Дніпра. Аналізуючи наміри німецького командування провести наступ у районі Курської дуги, він зазначає: «Вигоди цього наступу були очевидними. Він мав призвести до втрати росіянами стартового майданчика для наступу вглиб України» Говард М. Большая стратегия. -- С.328.. А відомості про воєнні дії на Дніпрі вкрай скупі: «Манштайн ледь устиг відвести свої війська, які опинилися у загрозливому становищі, далі на південь. Йому вдалося розташувати їх на нових позиціях уздовж Дніпра раніше, ніж росіяни зуміли захопити плацдарми на правому березі річки. З цього часу росіяни вже не втрачали ініціативу на фронті» Там же. - С.330..

Більш конкретними й ориґінальними видаються думки Д.Ґланца -- одного з провідних американських дослідників воєнних дій Червоної армії в німецько-радянській війні, автора кількох десятків науково-популярних праць, окремі з яких перекладено російською. Слід відзначити, що на відміну від більшості своїх попередників -- американських та англійських дослідників німецько-радянської війни, які спиралися переважно на німецькі джерела, - він отримує свої результати на основі ґрунтовного аналізу радянських джерел і праць російськомовних авторів. Д.Ґланц провів комплексний аналіз трансформації радянської «військової машини» та воєнного мистецтва в 1941-1943 рр. При цьому він спробував спростувати деякі міфи як західної, так і радянської історіографій, зокрема ті, що стосуються Курської битви. Автор справедливо констатує, що «політичний тиск і обмежений доступ до архівів не дають змоги російським історикам дослідити чи оприлюднити багато подій, що в минулому були піддані цензурі» Гланц Д.М. Советское военное чудо 1941-1943. Возрождение Красной Армии. -- С.8.. Проте, як і переважна більшість російських і західних дослідників, він концентрує увагу на трьох уже означених ключових моментах збройної боротьби - під Москвою, Сталінградом і Курськом. Битву за Дніпро автор не виокремлює, а схематично окреслює три етапи (стадії) літньо-осінньої кампанії 1943 р.: «власне Курська битва, наступ Червоної армії на фланґах Курської дуги з наступним кидком до Дніпра і боротьба Червоної армії за захоплення плацдармів за Дніпром» Там же. -- С.77--78.. Водночас він звертає увагу на «забуті битви» цієї кампанії, більшість з яких «вписуються» у зміст боротьби за дніпровський рубіж Там же. -- С.82..

У німецькій історіографії в контексті подій, які ми розглядаємо, інтерес становлять праці кількох авторів, проте найбільший -- мемуари й дослідження відомих воєначальників вермахту Е.Манштайна, К. фон Тіппельскірха. На відміну від більшості англо-американських та окремих німецьких істориків, які віддають перевагу опису збройної боротьби на інших театрах воєнних дій і менше висвітлюють події на Східному фронті, ґенерал-фельдмар- шал Е.Манштайн у своїй відомій праці (котра водночас є книгою спогадів та аналітичною студією) доволі детально розкрив наміри німецької сторони, умови проведення операцій, завдання військ, проблеми військового керівництва, описав хід воєнних дій на південній ділянці німецько-радянського фронту та надав оцінку їх результатів. Зокрема Е.Манштайн наголошував на тому, що командування групи армій «Південь» у період кампанії 1943--1944 рр. увесь час перебувало в несприятливому становищі, яке фатально обмежувало його оперативні можливості Манштейн Е. Утерянные победы. -- Москва, 2002. -- С.523., а відхід німецьких армій до Дніпра супроводжувався колосальними втратами у живій силі, техніці та боєприпасах, і що за того складу військ, які були в його розпорядженні, не можна було організувати стабільну оборону навіть на такому потужному рубежі, як р. Дніпро Там же. - С.576.. Красномовні назви окремих підрозділів, в яких автор висвітлює боротьбу за Дніпро: «Бойовище на захід від Бєлгорода і бій за Харків», «Перша битва на Донбасі», «Відхід за Дніпро», «Випалена земля», «Бій за рубіж Дніпра», «Битва за Київ», «Завдання утримання Нікополя та Криму», «Нова битва на Дніпровській дузі», «Бій на всьому фронті», «Своєчасний відступ із Дніпровської дуги зірвано через політичні міркування Гітлера», «Нікополь усе-таки доводиться віддати», «Котел біля Черкас» тощо. Не акцентуючи увагу на термінологічних неточностях, яких припускається автор (хоча, можливо, це проблема перекладу з німецької), зазначимо, що Е.Манштайн, переважно об'єктивно висвітлюючи хід воєнних дій, не піднімається на рівень належної оцінки битви за Дніпро як події, котра мала не лише стратегічне, а й велике політичне значення. Також цікаві погляди й оціночні судження, пов'язані з боротьбою за Дніпро, німецького ґенерала К. фон Тіппельскірха, перу якого належить ґрунтовне дослідження з історії Другої світової Типпельскирх К. История Второй мировой войны. -- Москва, 2001. -- 795 с.. До них ми повернемося пізніше в контексті розгляду складових битви за Дніпро.

З огляду на те, що найважливішими є методологічні та історіософські питання, пов'язані з осмисленням сутності та змістовних характеристик певних історичних явищ, їх місця у загальному процесі (історичному явищі), частиною якого вони є, слід насамперед з'ясувати сутність і зміст події, яку ми розглядаємо, та її хронологічні межі.

Радянська історична наука окреслила зміст битви за Дніпро операціями радянських військ на південно-західному напрямку, проведеними в період від серпня до грудня 1943 р. з метою вигнання гітлерівців із Лівобережної України, виходу на рубіж Дніпра, захоплення та розширення плацдармів на його правому березі. Після розпаду СРСР такий погляд закріпився й у більшості пострадянських держав, зокрема в Україні Безсмертя: Книга Пам'яті України: 1941--1945. -- К., 2000. -- 944 с.; Битва за Дніпро: До 70-річчя визволення Києва від нім.-фашист. загарбників: Мат. Всеукр. наук. конф., м. Київ, 31 жовтня 2013 р. -- К., 2013. -- 290 с.; Коваль М.В. Битва за Дніпро 1943. -- С.253--254; Його ж. Україна у Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939--1945 рр.): спроба сучасного концептуального бачення. -- К., 1999. -- 336 с.; Муковський І.Т., Лисенко О.Є. Звитяга і жертовність: Українці на фронтах Другої світової війни. -- К., 1997. -- 567 с..

На нашу думку, сформований у СРСР погляд на зміст, масштаби, хронологічні й територіальні межі цієї битви, який набув ознак сталості, непорушності та академічності, є необ'єктивним і, по суті, хибним, адже він спотворює сутність, значно «урізає» реальний зміст цієї битви.

Вихід за межі радянських стереотипів та розгляд боротьби за дніпровський рубіж крізь призму планів і задумів військового командування сторін та розвитку подій на східноєвропейському театрі воєнних дій Другої світової дають підстави стверджувати: те, що радянською воєнно-історичною наукою названо «битвою за Дніпро», -- не в повній мірі, обмежено й не зовсім вірно розкриває справжній зміст цього складного, суперечливого явища. Передусім це стосується сутності, змістового наповнення й «усталених» просторових рамок і хронологічних меж битви, які окреслюються періодом серпня - грудня 1943 р.

Осмислення змісту подій війни загалом і битви за Дніпро зокрема неодмінно ставить питання, на які не дають відповіді усталені концепції воєнно-історичної науки. Серед них перебуває і проблема часових меж битви. По-перше, чому цю ґрандіозну битву обмежують другою половиною 1943 р., коли радянські війська здійснювали наступ на теренах України? Чому відкидається 1941 р. (липень -- вересень або й жовтень) -- період оборони цього важливого стратегічного рубежу? Адже в будь-якій іншій із п'яти названих вище битв (за Ленінград, під Москвою, Сталінградській, за Кавказ, Курській) існували оборонний та наступальний періоди, а в битві за Дніпро оборонний період узагалі відсутній Київська оборонна операція, проведена частиною сил 1-го Українського фронту у другій половині листопада -- грудні 1943 р., відбувалася після наступальної операції військ фронту й водночас із наступом військ інших фронтів Червоної армії на південно-західному напрямку та не може виокремлюватися як період битви..

По-друге, чому офіційна історична наука фіксує завершення битви за Дніпро груднем 1943 р.? У цьому контексті слід замислитися над тим, чи можна вважати завершеною битву, яка фактично ще триває, коли ворог контролює окремі ділянки ріки (стратегічно важливого рубежу) та плацдарми на її берегах? Адже відомо, що значна кількість міст на р. Дніпро, як у нижній, так і верхній течіях, були відбиті військами радянських фронтів у 1944 р.: Нікополь -- 8 лютого, Херсон -- 13 березня, Жлобин -- 26 червня, Орша -- 27 червня, Могильов -- 28 червня. При цьому форсування Дніпра наступаючими військами в Білорусії із захопленням та утриманням плацдармів на західному березі ріки відбувалося 26--28 червня 1944 р. Отже це дає підстави стверджувати, що битва за Дніпро завершилася не наприкінці 1943 р., як прийнято вважати, а значно пізніше -- у середині 1944 р.

Так само природно виникають питання щодо періодизації та змістового наповнення власне битви за Дніпро, системи операцій, із сукупності яких складалася ця битва, окремих складових битви, їх назв і конкретного змісту кожної з них, виходячи із задумів командування та ступеня їх реалізації.

На нашу думку, спотворення, передусім «урізання» сутності та змісту битви за Дніпро, її хронологічних і територіальних меж зумовлювалися переважно не методологічними чи іншими науковими чинниками, а факторами зовсім іншого порядку -- міркуваннями політичної доцільності та ідеологічно-пропаґандистськими засадами. Таке «форматування» (штучне звуження змісту) битви було зумисним, переслідувало певні цілі, а тому його можна розглядати як фальсифікацію за вказівкою військово-політичного керівництва СРСР. Існують підстави для припущення, що одним із найважливіших чинників (установкою, мотивом), який впливав на визнання вищим партійним і державним керівництвом значення битв, визначення їх місця, пріоритетності (певної ієрархії), став територіальний фактор. Пріоритетними, найбільш важливими було визнано події, що відбувалися на території РРФСР. А тому битва за Дніпро, яка, згідно з поглядами радянських військових і державних діячів та істориків, відбувалася переважно на території УРСР, апріорі не могла бути визнаною більшою та значнішою, ніж битви під Москвою, Сталінградом, Курськом. Інші чинники й показники, зокрема те, що за «героїзм, мужність і відвагу» в битві за Дніпро (і лише в офіційно визнаних хронологічних і територіальних межах) звання Героя Радянського Союзу було удостоєно 2438 солдатів, сержантів, офіцерів і ґенералів усіх родів військ Шеховцов Н.И., Колтунов Г.А. Битва за Днепр. -- С.484. (а це значно більше, ніж в кожній з інших битв на радянсько-німецькому фронті), не враховуються, уважаються другорядними.

На наш погляд, події 1941 р. не було включено до змісту битви за Дніпро через їх особливо трагічний перебіг, спричинений передусім діями вищого керівництва держави і збройних сил, украй невдалі для радянської сторони результати, ганебні поразки та колосальні втрати Червоної армії в особовому складі та військовій техніці. Улітку та восени 1941 р. противник тричі проривав стратегічний фронт радянських військ (у районах Мінська, Києва та Вязьми), що ставило армію й долю держави загалом на межу катастрофи. Величезні маси військ потрапляли в небачені раніше у світовій історії «котли», в яких вони знищувалися або складали зброю та опинялися в полоні. Крім того, визнання бойових дій на центральному (московському) напрямку в липні -- вересні 1941 р. (Смоленська стратегічна оборонна операція), а особливо розгрому радянських військ під Вязьмою і Брянськом у кінці вересня -- першій половині жовтня частиною битви за Дніпро 1941 р. (тому що вони відбувалися в районах витоків і верхньої течії Дніпра і його притоки Десни) одночасно «вириває» їх з усталеного змісту битви за Москву -- столицю СРСР, а значить зменшує масштаби й вагу останньої. Такий погляд порушив би вибудувану за радянських часів струнку ієрархію битв та операцій Червоної армії у Другій світовій війні.

Важливою особливістю битви за Дніпро, на наш погляд, стало й те, що вона була єдиною з шести названих, що мала дискретний характер: воєнні дії призупинялися, а потім відновлювалися з деякими змінами у задумах і планах сторін. У ній чітко проглядаються кілька періодів, розділених певними часовими проміжками.

Уже взимку 1941--1942 рр. ставка ВГК планувала розгорнути наступ на південно-західному напрямку з метою розгрому південного угруповання противника й виходу військ на рубіж Дніпра в його нижній течії История второй мировой войны 1939--1945: В 12 т. -- Т.4: Фашистская агрессия против СССР. Крах стратегии «молниеносной войны». -- Москва, 1975. -- С.319.. Пізніше (26 січня) завдання було уточнено - передбачалося «захоплення західного берега Дніпра» Там же. -- С.321.. Утім результати наступу виявилися доволі скромними -- наступ обмежився лише незначним просуванням (він увійшов в історію як Барвінково- Лозовська операція). Усі подальші спроби розвинути наступ успіху не мали. У березні 1942 р. в намірах і пропозиціях військової ради Південно-Західного напрямку вихід на Середній Дніпро (Гомель, Київ, Черкаси) становив основну стратегічну мету весняно-літньої кампанії 1942 р. Однак із таким планом не погодився ґенштаб Червоної армії. У результаті ставка ВГК відхилила пропозицію про проведення великого наступу на півдні. У квітні 1942 р. було схвалено план дій, який ставив за мету «оволодіти м. Харків, а потім здійснити перегрупування військ, ударом із північного сходу захопити Дніпропетровськ і Синельникове» Там же. -- Т.5: Провал агрессивных планов фашистского блока. -- Москва, 1975. -- С.126--127..

Боротьба за Дніпро перестала бути пріоритетною для Червоної армії й тимчасово зникла «з порядку денного» ставки ВГК лише після невдалого наступу та нищівної поразки військ Південно-Західного напрямку під Харковом у 1942 р., коли лінія фронту стрімко просунулася до Дону й Волґи. Але вже на початку 1943 р. після успішних наступальних дій у Сталінградській битві боротьба за дніпровські рубежі знову відновилася -- у середині лютого Воронезький і Південно-Західний фронти майже досягли Дніпра в районах Дніпропетровська й Запоріжжя. У той період радянське командування ставило надто глибокі завдання військам, маючи на меті розвиток наступу до Дніпра. Так, Воронезький фронт отримав наказ оволодіти Сумами, Охтиркою, Полтавою, а в подальшому наступати у загальному напрямку на Київ і вийти до міста до початку льодоставу на Дніпрі. Військам Південно-Західного та Південного фронтів ставилося завдання розгромити донбаське угруповання противника й вийти до Дніпра у смузі від Кременчука до Дніпропетровська Там же. -- Т.6: Коренной перелом в войне. -- Москва, 1976. -- С.134--135.. Проте ці завдання впродовж зимової кампанії 1942--1943 рр. залишилися невиконаними: унаслідок німецьких контрударів об'єднання та з'єднання фронтів змушені були залишити вже звільнені Павлоград, Краматорськ, Харків і Бєлгород та відійти на рубіж р. Сіверський Донець.

Як відомо, офіційний погляд на хронологічні межі й періодизацію битви за Дніпро сформувався в основному в 1960-1970-х рр. Він не зовсім збігається з тим, який пропонувався радянськими військовими фахівцями та істориками наприкінці 1940 -- на початку 1950-х рр. Так, автори стислого оперативного нарису «Наступ 1-го Українського (Воронезького) фронту на київському напрямку в 1943 р.» виокремлювали три етапи битви за Дніпро з такими хронологічними межами: серпень -- вересень 1943 р., жовтень -- грудень 1943 р., кінець 1943 -- березень 1944 рр. Отже, на їхнє переконання, битва за Дніпро завершилася «успішними операціями радянських військ на Правобережній Україні» Наступление 1-го Украинского (Воронежского) фронта на киевском направлении в 1943 г. (Краткий оперативный очерк) / Сост. В.В.Возненко, отв. ред. С.П.Платонов. -- Москва, 1951. -- С.4--5.. Однак такий підхід не набув статусу офіційного.

Зважаючи на викладене, закономірно виникають питання й щодо територіальних меж битви за Дніпро. Офіційна історіографія обмежує їх територією України: зі сходу на захід вона охоплювала більшу частину Донбасу (але, за іншою концепцією, що утвердилася наприкінці 1980 -- на початку 1990-х рр., Донбаська стратегічна операція 1943 р., а отже й територія Донецького басейну, узагалі не включається до битви за Дніпро, тобто її територіальне поле ще більше «урізали»), усю Лівобережну Україну до р. Дніпро і прилеглі до неї території Правобережжя, а з півночі на південь -- від південних районів Білорусії (Гомельщина) до впадіння Дніпра у Чорне море. Тобто битву за Дніпро вважають такою, що майже повністю відбувалася на території України. Проте, на наше переконання, це не відповідає дійсності.

У цьому контексті слід нагадати, що в окремих узагальнених працях, виданих у 1950-1960-х рр., цю битву не обмежували діями військ лише на південно-західному напрямку. Так, наголошувалося, що «наступ Червоної армії на центральній ділянці радянсько-німецького фронту у серпні - грудні (маються на увазі дії 2-го і 1-го Прибалтійського, Західного й Білоруського фронтів у серпні -- грудні 1943 р. на території західних областей Росії та східних областей Білорусії -- Авт.) став складовою частиною великої битви за Дніпро» Великая Отечественная война Советского Союза 1941--1945: Краткая история. -- С.272.. Отже північна територіальна межа битви, на погляд авторів цієї праці, проходила значно вище, ніж за офіційною версією. Водночас і такий, здавалося б, «прогресивний» підхід є половинчастим, адже хронологічні межі битви автори праці залишали без змін.

У монографії В.Анфілова, присвяченій висвітленню подій передодня й першого періоду війни між Німеччиною та СРСР, автор пішов дещо далі -- один із розділів він назвав «Бойовища за Дніпро» (рос. «Сражения за Днепр») Анфилов В.А. Провал «блицкрига». -- Москва, 1974. -- С.376--416.. Тут ішлося про німецький наступ і дії Західного фронту наприкінці червня -- у першій декаді липня 1941 р. Подальшу боротьбу за Дніпро на центральному (московському) та південно-західному напрямках автор описував і в наступних розділах, крім останнього (розд.12--14) Там же. -- С.417--548.. Проте він не наважився використати термін «битва за Дніпро» в описі подій 1941 р.

Визначаючи територіальні межі цієї битви, слід виходити з двох ключових чинників: по-перше, зі значення р. Дніпро з притоками -- великими річками Дніпровського басейну -- як міцного природного і стратегічного оборонного рубежу, а по-друге, -- з оперативно-стратегічного планування сторін щодо утримання міст, оборонних рубежів і позицій по Дніпру та інших великих ріках басейну (в обороні) або форсування цих річок та захоплення оперативних плацдармів на їх протилежних берегах і великими населеними пунктами (в наступі).

Показове у цьому сенсі рішення ставки ВГК, викладене в директиві №30147 від 9 вересня 1943 р., щодо відзначення державними нагородами командирів з'єднань і частин за форсування великих водних перешкод у наступальних операціях. Так, у документі зазначено, що «за форсування такої ріки як ріка Дніпро в районі Смоленська та нижче і рівних Дніпру рік за складністю форсування» командири з'єднань і частин мають представлятися до звання Героя Радянського Союзу Сборник боевых документов Великой Отечественной войны. -- Вып.5. -- С.21.. Підкреслимо, ідеться про майже всю судноплавну ділянку Дніпра, починаючи від Смоленська й аж до впадіння Дніпра у Чорне море.

При визначенні територіальних і хронологічних маркерів битви за Дніпро не можна обмежуватися лише боротьбою за береги безпосередньо головної водної артерії України. Обов'язково слід ураховувати й те, що разом із Дніпром як великою природною перешкодою та підготовленим на його берегах до оборони міцним оперативно-стратегічним рубежем на хід воєнних дій впливали і значні притоки Дніпровського басейну. Оборона прилеглих до річок районів або подолання таких річок і створення плацдармів на їх берегах, як правило, становили мету та зміст оперативних і стратегічних завдань, що ставилися військам. Саме тому утримання чи подолання значних водних перешкод Дніпровського басейну також є складовою битви за Дніпро.