Битва за Дніпро у Другій світовій війні: спроба нової концептуальної візії

Отже існують вагомі підстави вважати територіальні межі битви значно ширшими. Вони охоплюють більшу частину басейну Дніпра, а подеколи виходять за його межі: від російської Смоленщини, включно з так званими «Смоленськими воротами» (суходіл між Північною Двіною та Дніпром), і Сичівкою (біля витоку Дніпра) на півночі до Чорного моря (гирло Дніпра) на півдні. Західна територіальна межа, на наш погляд, проходить не далі на схід від лінії Глибоке -- Мінськ -- Слуцьк -- Сарни -- Острог -- Волочиськ -- Кам'янець-Подільський -- Могилів-Подільський -- Рибниця -- Тирасполь -- Дністровський лиман; східна -- не далі на захід від лінії Сичівка -- Вязьма -- Спас-Деменськ -- Брянськ -- Севськ -- Суми -- Харків -- Ізюм -- Лисичанськ -- Ворошиловград -- Красний Луч -- Таганрог. Водночас автори усвідомлюють, що питання територіальних меж битви за Дніпро залишається дискусійним і потребує додаткового дослідження.

Таким чином, битву за Дніпро у часовому вимірі не можна штучно обмежувати періодом серпня -- грудня 1943 р. Фактично вона тривала від кінця червня 1941 до початку липня 1944 рр. і складалася щонайменше з двох битв -- оборонної 1941 р. (від кінця червня аж до листопада) і наступальної 1943-1944 рр. (з серпня 1943 до першої декади липня 1944 рр.). Такий поділ доволі умовний, а штучний розрив загальної боротьби за дніпровські рубежі на дві (чи більше) не зовсім вірний.

Хронологічні межі першої баталії за Дніпро, яка для Червоної армії мала оборонний характер, охоплюють дії сторін на підступах до ріки, у правобережних і лівобережних районах від кінця першого місяця літа (28-29 червня) до кінця жовтня -- початку листопада 1941 р. Нижня хронологічна межа окреслена захопленням німецькими танковими дивізіями Мінська та виходом їх до притоки Дніпра - р. Березина в районах Бобруйська й Борисова, а також початком створення стратегічного оборонного рубежу на Дніпрі до Кременчука Ще 25 червня головне командування РСЧА вирішило використовувати стратегічні резерви, які висувалися з глибини країни, не для розвитку контрнаступу, як це передбачалося раніше, а для створення нового стратегічного фронту оборони на рубежі Західної Двіни та Дніпра. Із цією метою директивою народного комісара оборони від 25 червня з чотирьох армій резерву ставки (19-ї, 20-ї, 21-ї і 22-ї) було сформовано групу резервних армій під командуванням маршала С.Будьонного. На війська групи покладалося завдання відрекогносцирувати оборонний рубіж по лінії Сущево -- Невель -- Вітебськ -- Могильов -- Жлобин -- Гомель -- Чернігів -- р. Десна -- р. Дніпро до Кременчука й розпочати його облаштування та створення перед ним смуги загороджень.. 30 червня ставка головного командування віддала наказ міцно прикрити київський напрямок та одночасно відвести війська фронту на лінію старих укріплених районів уздовж державного кордону 1939 р. Верхня часова межа першої фази битви за Дніпро (1941 р.) зумовлена поразкою Західного й Резервного фронтів під Вязьмою та Брянського фронту в районі Брянська, Орла, знищенням кількох армій у вяземському та брянському «котлах» і відходом незначної їх частини на можайську лінію оборони Москви й Тули. На території України завершення оборонного періоду битви пов'язане з оточенням, розгромом і взяттям у полон більшої частини військ Південно-Західного фронту в київському «котлі» (28-29 вересня), який став найбільшим оточенням у світовій історії, а також залишенням 4 жовтня Запоріжжя - останнього міста на Дніпрі, яке утримували радянські сили, і відходом військ Південного фронту на ділянці Дніпропетровськ -- Запоріжжя на схід від Дніпра, оточенням частини військ 18-ї та 9-ї армій на північ від Осипенко (тепер Бердянськ) та створенням 13 жовтня лінії фронту по рубежу р. Міус. Проте верхньою межею першого хронологічного періоду битви за Дніпро, на наш погляд, слід уважати дату не раніше 28 жовтня 1941 р. Як відомо, 25 жовтня підрозділи вермахту оволоділи Харковом, а 28 жовтня вкрай ослаблені війська Південно-Західного та 12-а армія Південного фронтів призупинили відхід і перейшли до оборони на рубежі Тим - Балаклея - Ізюм -- р. Сіверський Донець. Залишки 18-ї й 9-ї армії Південного фронту закріпилися на лінії Красний Луч -- Великокрепинська -- Хопри. Лінія фронту тимчасово стабілізувалася История второй мировой войны 1939--1945: В 12 т. -- Т.4. -- С.118..

Кульмінаційний і завершальний період битви за Дніпро (наступальні операції Червоної армії) тривали від серпня 1943 до початку липня 1944 рр. Його вихідну точку слід пов'язувати не з Полтавсько-Чернігівською чи Донбаською стратегічними операціями, а щонайменше з початком Смоленської стратегічної наступальної операції (7 серпня 1943 р.). Однак існують підстави розпочинати відлік цього періоду з липня 1943 р. Кінцевою, граничною часовою межею періоду й водночас завершенням битви загалом слід уважати закінчення першого етапу Білоруської стратегічної операції (до 11--12 липня 1944 р.), проведення Вітебсько-Оршанської, Могильовської, Бобруйської та Мінської фронтових наступальних операцій.

Основні й вирішальні події цієї битви відбулися на південно-західному стратегічному напрямку від серпня 1943 до середини квітня 1944 рр. -- від Донбаської стратегічної операції, яку війська розпочали 13 серпня, аж до завершення 17 квітня наступного року Дніпровсько-Карпатської стратегічної наступальної операції, що складалася з дев'яти фронтових наступальних операцій. Воєнні дії на теренах Правобережної України у січні -- квітні 1944 р. автори, на відміну від офіційної версії, уважають частиною битви за Дніпро не лише на підставі результатів окремих досліджень Возненко В.В. Битва за Днепр и Киевская наступательная операция 1943 г. // Военная мысль. -- 1963. -- №10. -- С.55-69; Муковський І.Т., Лисенко О.Є. Звитяга і жертовність: Українці на фронтах Другої світової війни. -- К., 1997. -- 567 с., а й спираючись на саму логіку протистояння. На нашу думку, боротьба за Правобережну Україну є логічним продовженням тих завдань, які вирішували наступаючі війська восени -- узимку 1943 р., адже найважливіші з них полягали в тому, щоб, розвиваючи наступ на захід, закріпитися на теренах Правобережжя й унеможливити повернення противника до дніпровського рубежу. Своєю чергою А.Гітлер і німецьке командування взимку -- навесні 1944 р. ставило перед військами, що діяли на цьому напрямку, завдання зупинити радянський наступ, утримати свої плацдарми на Дніпрі та вкрай важливі для німців Криворізький басейн і марганцеві рудники на схід від Нікополя, а за сприятливих умов знову відкинути противника на лінію дніпровського рубежу Типпельскирх К. История Второй мировой войны. -- С.477--481.. Після поразок у Правобережній Україні німецьке командування змушене було остаточно відмовитися від своїх намірів повернути контроль над дніпровським рубежем на його центральній і південній ділянці.

Дискусійними видаються питання щодо віднесення до битви за Дніпро ще двох важливих епізодів збройної боротьби на німецько-радянському фронті. Так, на наш погляд, як складову боротьби за Дніпро доречно розглядати й воєнні дії на Кримському півострові у квітні -- травні 1944 р. Із географічного погляду ця територія безпосередньо не пов'язана з Дніпром і Дніпровським басейном, хоча Перекопський перешийок відділяє від ріки відстань у близько 70 км у районі Нової Каховки та 100 км -- від гирла Дніпра. Проте за наведених вище міркувань підставами Кримська стратегічна наступальна операція (8 квітня -- 12 травня 1944 р.) повністю вкладається в авторську концепцію. Наступальна операція радянських військ на Криму неодноразово відкладалася, передусім через те, що не вдавалося ліквідувати ворожий плацдарм на лівому березі Дніпра в районі Нікополя. Крім того, Крим залишався останнім на півдні країни реґіоном, який ще утримували німецькі війська, коли фронт радянського наступу змістився вже далеко на захід, на 200--400 км від Дніпра. Кримське угруповання противника створювало небезпеку -- імовірний (чи гіпотетичний) удар ворога з кримського плацдарму міг уможливити їм вихід у тили наступаючих військ Червоної армії на східні береги Дніпра. Тому ліквідацію ворожого угруповання на Криму навесні 1944 р. слід цілком логічно розглядати не лише як закономірне продовження боротьби за дніпровський рубіж, а як складову битви й завершальну її частину на південній ділянці німецько-радянського фронту.

Дещо складніша інша проблема. У липні - серпні 1943 р. відбулося одне з ключових зіткнень військ сторін, що ввійшло в історію як Курська битва (битва на Курській дузі). У жодному разі не ставлячи під сумнів цей термін і видатне її значення, уважаємо, що існують вагомі підстави розглядати її як частину битви за Дніпро. Звичайно, такий висновок потребує арґументова- ного пояснення.

Як одне з підтверджень наших припущень відносно «підлеглості» Курської битви битві за Дніпро можна розглядати свідчення та висновки, що містяться у відомій праці ґенерала вермахту К. фон Тіппельскірха. У підрозділі «Остаточна втрата ініціативи німецькими військами на Сході» розділу VIII «Боротьба за підступи до Німеччини та Японії» він чітко розділив дві події, які в радянській історіографії складали одне ціле - Курську битву. Першу він висвітлює в параграфі «Останній німецький наступ на Сході» Там же. - С.421-426. - це наступальна операція «Цитадель» (та, відповідно, оборонні дії Червоної армії) в районі Курського виступу. Той період битви на Курській дузі тривав від 5 до 23 липня 1943 р. Іншу ж її фазу - наступальну, зокрема наступ Воронезького фронту на Білгород та Харків, - автор розглянув разом із подальшими подіями - наступом низки радянських фронтів на південно-західному напрямку (на Донбасі та на київському напрямку), а також Західного фронту - на смоленському напрямку в іншому параграфі під назвою «Російський наступ до Дніпра» Там же. - С.426-436., завершуючи опис подій початком жовтня 1943 р. Особливо показова представлена у книзі «Схема 37. Вихід російських військ до Дніпра (липень - вересень 1943 р.)» Там же. - С.427.. Звертаємо увагу на визначений автором місяць початку наступальних дій із метою виходу до Дніпра - липень. У наступних параграфах - «Битва за Дніпро між Мелітополем і Києвом» Там же. - С.436-442. та «Боротьба за великий плацдарм групи армій “Центр” на Дніпрі» Там же. - С.442-447. - висвітлюються воєнні дії за дніпровський рубіж (німецьку оборонну лінію «Вотан») від Орші аж до гирла Дніпра. Отже наступ радянських військ під Курськом К. фон Тіппельскірх не відокремлював від боротьби за Дніпро, а значить - і від битви за Дніпро.

Ще більш важливий і показовий зміст задуму радянського командування та характер завдань, які вирішували під Курськом. Відомо, що 12 квітня 1943 р. у ставці ВГК у ході обговорення плану бойових дій на літо було вироблено попереднє рішення. Остаточний план операції командування ухвалило на початку червня 1943 р. Передбачалося в оборонній битві відбити удар і знекровити противника, а потім перейти у контрнаступ і завершити його розгром. Надалі планувалося розгорнути загальний наступ, завдаючи головного удару в напрямку Харкова, Полтави, Києва. Одночасно розроблявся й наступальний варіант операції на випадок, якщо противник відкладе початок наступу під Курськом на тривалий термін Русский архив: Великая Отечественная: Ставка Верховного Главнокомандования: Документы и материалы: 1943 год. - Т.16 (5-3). - Москва, 1999. - С.12-13..

У цьому аспекті цікавим, але, на нашу думку, недостатньо обґрунтованим видається спостереження Б.Соколова, який підкреслює, що «в радянській міфології війни Курська битва в перші роки часто замінювалося битвою за Дніпро» Соколов Б.В. Правда о Великой Отечественной войне: Сб. ст. - Санкт-Петербург, 1998. - 352 с. [Електронний ресурс]: http://militera.lib.ru/research/sokolov1/03.html. Тобто він відстежив іншу тенденцію начебто применшення значення Курської битви на початковому етапі її дослідження. Для нас важливо те, що попервах існував інший погляд, за яким події під Курськом улітку 1943 р. розглядалася в контексті значно більшої події -- битви за Дніпро.

У першій радянській офіційній «Історії Великої Вітчизняної війни», виданій у 6-ти томах История Великой Отечественной войны Советского Союза: В 6 т. - Москва, 1960-1965., окремий розділ було присвячено Курській битві. Там стверджувалося, що у квітні 1943 р. ставка, отримавши доповіді командування Центрального, Воронезького фронтів, вирішила зустріти очікуваний німецький наступ на Курський виступ добре підготовленою обороною й тільки після відбиття німецького удару почати наступ. План радянського літньо-осіннього наступу передбачав відкинути противника за лінію Смоленськ -- р. Сож -- середня та нижня течія Дніпра, розтрощити так званий «Східний вал» гітлерівців, а також ліквідувати ворожий плацдарм на Кубані. Головного удару влітку планували завдати на південно-західному напрямку для звільнення багатої хлібом Лівобережної України та вугільно-промислового Донбасу. Другий удар орієнтувався на західний напрямок із завданням звільнити східні райони Білорусії й розгромити групу армій «Центр», яка продовжувала загрожувати Центрально-Промисловому району і столиці країни Москві Там же. - Т.3: Коренной перелом в ходе Великой Отечественной войны (ноябрь 1942 г. - декабрь 1943 г.). - Москва, 1961. - С.247..

Отже оборона й наступ радянських військ під Курськом були початковим етапом їх загального наступу на південно-західному та центральному напрямках із метою виходу до Дніпра. Ураховуючи характер задуму верховного головнокомандування і завдань, поставлених перед військами фронтів, можливо стверджувати, що битва під Курськом є частиною битви за Дніпро.

Водночас і таке уявлення про зміст битви за Дніпро неповне. Ми не маємо права відкидати ще два періоди: дії військ у січні/лютому -- травні 1942 та в лютому -- березні 1943 рр., коли стратегічною метою радянських наступальних операцій на південно-західному напрямку визначався вихід до Дніпра. Проте у цих операціях вона не досягалася або досягалася лише частково, і доводилося відходили на схід та північний схід унаслідок потужних контрударів і контрнаступу противника. Ці події, безумовно, теж слід розглядати як складові частини й етапи битви за Дніпро. Отже періодизація цієї визначної баталії залишається відкритим, неоднозначним питанням і потребує окремого ґрунтовного дослідження. Звичайно, означені територіальні та хронологічні межі битви за Дніпро, так само, як і її складові частини (перелік стратегічних та фронтових операцій), потребують уточнення.

Таким чином, усе викладене вище дає змогу сформулювати дефініцію, дати визначення терміна «битва за Дніпро». Почнемо з уточнення його назви. Власне сам термін має бути позначений не як «битва за Дніпро 1943 р.», а як «битва за Дніпро 1941-1944 рр.». Отже битва за Дніпро 19411944 рр. (кінець червня 1941 -- початок липня 1944 рр.) -- сукупність стратегічних і фронтових (груп армій) оборонних та наступальних операцій воюючих сторін під час Другої світової війни, головним змістом яких була збройна боротьба за Дніпро як важливий природний і стратегічний оборонний рубіж. Мета таких операцій, як правило, полягала у захопленні чи утриманні оборонних рубежів на берегах Дніпра та його основних приток, стратегічних і важливих промислових районів та передбачала вихід військ (перешкоджання противнику виходу) до ріки, форсування водної перешкоди, захоплення й розширення плацдармів на берегах Дніпра та його значних приток, оволодіння чи оборону великих міст і важливих у стратегічному й оперативному відношенні населених пунктів та територій у басейні Дніпра.

Битва за Дніпро стала однією з найбільш масштабних, тривалих і запеклих битв Другої світової війни та у всесвітній історії загалом. Вона відбувалася на величезній території, що охоплювала більшу частину Дніпровського річкового басейну від витоків до гирла та прилеглі райони в межах сучасних Росії, Білорусі та України, при цьому головні події розгорталися на українських теренах. Водночас початок і кінець битви хронологічно пов'язані з боями в Білорусії, передусім за столицю республіки -- Мінськ, розташований на р. Свіслоч -- правій притоці Березини, наприкінці червня 1941 й на початку липня 1944 рр.

За своїм просторовим розмахом і тривалістю вона поступається лише так званій «битві за Атлантику» -- збройній боротьбі на велетенському океанському театрі воєнних дій, і за тривалістю також незначною мірою поступається битві за Ленінград. За переважною більшістю показників (задіяними силами й засобами, розмахом та рішучістю дій і масштабами втрат сторін) вона є найбільшою битвою німецько-радянської 1941--1945 рр. та Другої світової війни загалом.

Хронологічно битва за Дніпро поділяється на чотири періоди. Перший (кінець червня -- початок листопада 1941 р.) розпочався вже за тиждень після нападу Німеччини та її союзників на СРСР виходом військ аґресора на рубежі безпосередньої близькості до Дніпра й завершився частковою стабілізацією німецько-радянського фронту після подолання ними дніпровського рубежу й закріплення на територіях східніше Дніпра та Десни на початку листопада 1941 р. Він визначався рішучим стратегічним наступом вермахту та переважно оборонними діями, з окремими спробами завдання контрударів, і відступом об'єднань і з'єднань Червоної армії, проривом оборони Західного, Південно-Західного та Південного фронтів, оточенням, розгромом великих угруповань військ, відходом їх залишків углиб країни, на схід, установленням контролю над прилеглими до Дніпра територіями з боку німецьких і союзних їм військових формувань, створенням сприятливих умов для їх подальшого наступу в напрямку Москви, Волґи, Кавказу.

Початок битви безпосередньо пов'язаний із захопленням німецькими танковими дивізіями Мінська та виходом їх до притоки Дніпра -- р. Березина в районах Бобруйська й Борисова, а також із початком створення радянською стороною стратегічного оборонного рубежу на Дніпрі від Орші до Кременчука та далі до Запоріжжя. На південно-західному напрямку головним змістом періоду була боротьба за дніпровський рубіж і Київ, форсування німецькими військами Дніпра та їх вихід у Лівобережну Україну й до Донбасу.

Унаслідок воєнних дій сторін на початок листопада 1941 р. лінія фронту пересунулася на схід від Дніпра на 150--200 км у його верхній течії, 400500 км - середній течії (від р. Десна в районі Брянська - на 200-230 км), 170-300 км -- у нижній течії від ділянки вигину Дніпра (Дніпропетровськ, Запоріжжя) і проходила приблизно по лінії Волоколамськ - Нарофомінськ - Тула - східніше Орла - східніше Курська - східніше Бєлгорода - східніше Харкова - Ізюм - Горлівка - Красний Луч - Таганрог.

У результаті наступальних дій від початку війни до завершення першого періоду битви за Дніпро німецькі війська разом із союзниками у смузі завширшки до 1000-1100 км просунулися на глибину до 900-1000 км, захопивши території Білорусії, західних областей РРФСР (Смоленська, Брянська, частина Калузької, Орловської, Курської, Бєлгородської обл.) та майже всю Україну.

У смугах Південно-Західного й Західного фронтів німецькі та союзні їм війська створили найбільші оточення стратегічного й оперативного масштабів. Так, київський «котел», в якому наприкінці вересня 1941 р. опинилася переважна частина сил Південно-Західного фронту (близько 665 тис. осіб), став найбільшим оточенням у світовій історії. Майже таким самим виявися вяземський «котел» у смугах дій Західного й Резервного фронтів, в який у першій половині жовтня того ж року потрапили з'єднання п'яти армій (до 650-660 тис. осіб). Лише в найбільших «котлах» 1941 р. (київському, смоленському, брянському, вяземському, а також під Уманню та біля Азовського моря в районі Осипенко) німецькі війська взяли в полон або знищили у ході бойових дій понад 2 млн червоноармійців.

Другий і третій періоди битви за Дніпро пов'язані з двома невдалими спробами радянських військ у 1942-1943 рр. перехопити стратегічну ініціативу, розгромити й вибити противника з Донбасу та Лівобережної України, вийти до Дніпра, закріпившись на ньому, створивши умови для подальшого наступу.

Другий період битви розпочався після нетривалої паузи по закінченні першого, та охоплює воєнні дії сторін, проведені на південній ділянці німецько-радянського фронту впродовж кінця грудня 1941 до травня 1942 рр. Головним його змістом стали операції військ фронтів Південно- Західного напрямку, замисел яких передбачав розгром південного угруповання сил противника й вихід на рубіж Дніпра в його нижній течії на ділянці Дніпропетровськ - Запоріжжя. Він розпочався на хвилі успішного контрнаступу Червоної армії під Москвою, а перед цим під Ростовом-на-Дону й виходу військ Південного фронту на рубіж р. Міус.

Початок періоду (кінець грудня 1941 - квітень 1942 рр.) характеризувався активними діями радянських військ, що мали частковий успіх, стабілізацією обстановки, численними невдалими спробами сторін (переважно радянської) на оперативному й тактичному рівнях змінити її, розробкою планів і підготовкою військ до літнього стратегічного наступу.

Уже наприкінці 1941 р. ставка ВГК поставила перед військами Південно- Західного напрямку завдання провести стратегічну операцію з метою вийти до Дніпра. Реально проведена операція мала скромні результати й увійшла в історію як Барвінково-Лозовська наступальна (18-31 січня 1942 р.). У лютому й березні 1942 р. радянські війська на деяких ділянках почали переходити до оборони. Фронт стабілізувався, а сили Південно-Західного та Південного фронтів спробували здійснити кілька наступальних операцій на бєлгородському й харківському напрямках та на Донбасі, проте розвинути їх не змогли.

У травні 1942 р. стратегічною метою військ Південно-Західного напрямку ставився розгром харківського угруповання противника, оволодіння важливим опорним пунктом його оборони -- м. Харків і створення необхідних умов для розгортання влітку великої стратегічної наступальної операції з метою вигнання противника з Донбасу й Лівобережної України та виходу на рубіж Дніпра. Водночас і німецька сторона основні зусилля зосередила на південній ділянці німецько-радянського фронту, де планувала на літо рішучий наступ із метою здійснення прориву на Кавказ із захопленням нафтоносних районів і виходу до Волґи в районі Сталінграда та оточенням військами груп армій «А» і «Б» усього південно-західного та південного угруповання Червоної армії.

Проведені у травні 1942 р. операції військ радянських фронтів двох напрямків -- Південно-Західного й Північнокавказького -- завершилися повним провалом. На Керченському півострові фактично за тиждень (з 8 до 15 травня) одна лише 11-та армія вермахту розгромила значно переважаючі війська Кримського фронту. 12 травня розпочалася Харківська наступальна операція Південно-Західного фронту, проте 17 травня противник перейшов у наступ на харківському напрямку, завдаючи ударів у тил наступаючим радянським військам. Відрізані й оточені на барвінківському виступі головні сили військ фронтів Південно-Західного напрямку було розгромлено. Це мало катастрофічні наслідки. Тільки безповоротні втрати Червоної армії тут перевищили 250 тис. осіб. У подальшому війська змушені були відступити аж до Волґи й Кавказу.

Третій період битви тривав із кінця грудня 1942 до березня 1943 рр. Після розгрому та капітуляції 6-ї армії вермахту під Сталінградом, радянські війська розпочали низку наступальних операцій на широкій смузі південного фланґу радянсько-німецького фронту. Так, Воронезькому фронту ставка ВГК поставила завдання оволодіти Харковом і Харківським промисловим районом, а також Курськом і до 21 лютого вийти на рубіж

Суми -- Лебедин -- Полтава. Своєю чергою німецьке командування прагнуло утримати Донецький і Харківський промислові райони, куди перекидало додаткові війська. Воно розраховувало тут не лише успішно оборонятися, а й активними діями розгромити радянські сили, що просувалися до Харкова з півночі.

Харківська наступальна операція військ Воронезького й частини Південно-Західного фронтів (2 лютого - 3 березня) під кодовою назвою «Зірка» вирізнялася особливою запеклістю. Було прорвано фронт оборони німців, удалося оволодіти Харковом, Бєлгородом, Курськом, тривало просування до Дніпра. Одночасно війська Південно-Західного й Південного фронтів наступали на Донбасі (операція «Стрибок») із завданням захопити основні переправи через Дніпро у районах Запоріжжя та Дніпропетровська. Сили Південного фронту звільнили Ростов-на-Дону і вийшли на р. Міус. Однак виснажливі бої та запеклий опір противника серйозно підірвали бойовий потенціал Червоної армії. 19 лютого потужне угруповання вермахту перейшло в контрнаступ. Цей удар виявився несподіваним для радянських військ, що наступали на широкому фронті по розбіжних напрямках. У результаті німецьким військам удалося не тільки зупинити наступ Червоної армії, а й просунутися на 150 км у смузі Воронезького й до 110 км -- Південно- Західного фронтів, розгромити майже 52 радянських дивізії та повернути під свій контроль Харків і Бєлгород.

Одночасно наприкінці січня -- на початку лютого 1943 р ставка ВГК вирішила розширити фронт наступу Червоної армії, перейшовши до активних бойових дій і на західному напрямку. Існував намір провести операцію з розгрому німецької групи армій «Центр» шляхом завдання потужних ударів по її фланґах -- один на Орел, Брянськ, Смоленськ, інший -- на Вітебськ, Смоленськ. Планувався також удар у центрі, у напрямку Рославль -- Смоленськ. Для здійснення цього задуму ставка передбачала залучити армії Калінінського, Західного, Брянського, Центрального фронтів. Німецьке командування своєю чергою вирішило завдати удару з району на південь від Орла у загальному напрямку на Курськ, назустріч своєму танковому угрупованню, що наступало в районі Харкова.

Не стримавши ударів Червоної армії, на початку березня противник розпочав відведення своїх військ. Організувавши їх переслідування, Калінінський і Західний фронти станом на 1 квітня просунулися на 130-- 160 км, ліквідували ржевсько-вяземський плацдарм противника та вийшли на підступи до Смоленська.

Після закінчення операцій зимової кампанії 1942--1943рр., на радянсько-німецькому фронті настала стратегічна пауза. Обидві сторони припинили активні бойові дії й розгорнули всебічну підготовку до літньо-осінньої кампанії.

Четвертий період (кінець липня 1943 -- початок липня 1944 рр.) став кульмінацією битви за Дніпро та характеризувався стратегічним наступом радянських військ, переважно результативними послідовними й одночасними наступальними операціями Червоної армії, метою яких було вигнання ворога з раніше окупованих земель, розгром угруповань противника на підступах до Дніпра, вихід радянських військ до ріки, форсування її, створення плацдармів на правому березі та закріплення військ, відвоювання великих міст, відновлення повного контролю над прилеглими до Дніпра територіями, створення умов для подальшого наступу.

Головним змістом цього періоду стало подолання так званого «Східного валу» (стратегічної оборонної лінії «Вотан»), форсування потужної водної перешкоди, захоплення та розширення плацдармів на берегах Десни і Дніпра, звільнення від противника великих міст, насамперед Києва, інших важливих у стратегічному й оперативному відношенні населених пунктів.

Хронологічно період розпочався ще під час проведення другого етапу Курської битви і складався з кількох етапів. У ході літньо-осінньої кампанії активні бойові дії проходили вздовж майже всієї лінії Дніпра -- у верхній, середній і нижній течіях ріки, а також великої її притоки -- Десни. Він розпочався Бєлгородсько-Харківською стратегічною наступальною операцією військ Воронезького та Степового фронтів (3--23 серпня 1943 р.) з метою розгрому бєлгородсько-харківського угруповання противника і створення умов для оволодіння Лівобережною Україною. Після взяття Бєлгорода й Харкова стало можливим зосередження військ п'яти фронтів на стратегічному південно-західному напрямку з метою очищення від противника важливих промислових і сільськогосподарських районів -- Донбасу та всієї Лівобережної України, форсування Дніпра і створення стратегічних плацдармів на Правобережжі.

У районах верхньої течії Дніпра війська Західного та лівого крила Калінінського фронтів провели Смоленську стратегічну наступальну операцію, у ході якої було здійснено виконання завдань низки фронтових операцій. У результаті їх проведення радянські війська завдали поразки лівому крилу групи армій «Центр», просунулися на 200--225 км у смузі завширшки до 400 км, звільнили від ворога низку міст, зокрема Спас-Деменськ, Єльню, Смоленськ, розпочали витіснення вермахту з території Білорусії. Унаслідок проведення військами Брянського фронту однойменної наступальної операції (1 вересня - 3 жовтня 1943 р.) було захоплено плацдарм на західному березі р. Десна, звільнено Брянський промисловий район і частину східно- білоруських земель. Війська вийшли до оборонного рубежу противника на р. Сож, зокрема біля м. Гомель, і форсували річку.

Основні ж події цього етапу, як і періоду загалом, відбувалися у смузі дій фронтів Південно-Західного й Південного напрямків. На Донбасі та Лівобережній Україні війська Центрального, Воронезького, Степового, Південно-Західного, Південного (із 20 жовтня 1943 р. відповідно Білоруського, 1-го, 2-го, 3-го та 4-го Українських) фронтів було проведено Донбаську та Чернігівсько-Полтавську стратегічні наступальні операції зі звільненням великих міст (Таганрог, Горлівка, Макіївка, Краматорськ, Сталіно (Донецьк), Маріуполь, Осипенко (Бердянськ), Полтава, Чернігів, Кременчук), форсуванням річок Десна, Сож, Дніпро, Прип'ять. Першими 22 вересня 1943 р. Дніпро сходу форсували та захопили кілька плацдармів війська 13-ї армії, що наступали у Дніпровсько-Прип'ятському межиріччі. Також плацдарми на правому березі з'явилися в районах Великого Букрина (3-тя ґвардійська танкова армія), Лютежа (38-ма армія), на північний захід від Дніпродзержинська (нині Кам'янське), на південний схід від Кременчука та в районі Верхньодніпровська (війська Степового фронту). Наприкінці цього етапу в околицях Канева було висаджено повітряний десант і проведено Дніпровську повітрянодесантну операцію (24 жовтня -- 5 листопада 1943 р.), котра, утім, завершилася невдало й не досягла поставленої мети.

Під час другого етапу (жовтень - грудень 1943 р.) радянські війська розбили німецькі сили у середній і нижній течії Дніпра, оволоділи Гомелем, Запоріжжям, Дніпропетровськом (нині Дніпро), Мелітополем, Києвом, Житомиром (який німцям згодом удалося повернути під свій контроль ще на два місяці), створили плацдарми стратегічного значення й відбили спроби противника відновити оборону по Дніпру.

На третьому етапі (січень -- квітень 1944 р.) в результаті проведення Червоною армією на південному фланзі радянсько-німецького фронту низки наступальних операцій було ліквідовано останні плацдарми противника на лівому березі Дніпра, відкинуто його від ріки та знищено в її середній і нижній течії, очищено райони Правобережжя між Дніпром і Південним Бугом, Дністром та притоками Прип'яті річками Горинь, Стир, Тур'я приблизно до лінії Ковель -- Броди -- Тернопіль -- Бучач -- Кути.

Дніпровсько-Карпатська стратегічна наступальна операція (24 грудня 1943 -- 17 квітня 1944 рр.) стала однією із завершальних складових частин битви за Дніпро. У межах цієї найбільш масштабної стратегічної операції війська 1-го, 2-го, 3-го Українських, а також 2-го Білоруського фронтів провели Житомирсько-Бердичівську (24 грудня 1943 -- 14 січня 1944 рр.), Кіровоградську (5--16 січня 1944 р.), Корсунь-Шевченківську (24 січня -- 17 лютого 1944 р.), Рівненсько-Луцьку (27 січня -- 11 лютого 1944 р.), Нікопольсько-Криворізьку (30 січня -- 29 лютого 1944 р.), Проскурівсько- Чернівецьку (4 березня -- 17 квітня 1944 р.), Березнегувато-Снігурівську (6-- 18 березня 1944 р.), Умансько-Ботошанську (5 березня -- 17 квітня 1944 р.), Поліську (13 березня -- 5 квітня 1944 р.) та Одеську (26 березня -- 14 квітня 1944 р.) фронтові наступальні операції.

Завершення третього етапу цього періоду битви пов'язано з боротьбою за Крим -- проведенням військами 4-го Українського фронту, Окремої приморської армії, сил Чорноморського флоту та Азовської військової флотилії Кримської стратегічної наступальної операції (8 квітня -- 12 травня 1944 р.). Саме з її завершенням і встановленням повного контролю з боку радянських військ над Кримським півостровом фактично зникли умови, за яких керівництво Третього Райху й німецьке командування могли б розраховувати на повернення до дніпровського рубежу в його нижній течії. Таке завдання перед командуванням вермахту вже ніколи не поставало. Під контролем німецьких військ залишалася невелика смуга на правому березі Дніпра в Білорусії.

Змістом завершального етапу останнього періоду битви за Дніпро було проведення частини Білоруської стратегічної наступальної операції (23 червня -- 29 серпня 1944 р.), обмеженої її першим етапом (23 червня -- 4 липня 1944 р.), а саме Вітебсько-Оршанської, Могильовської, Бобруйської й Полоцької фронтових наступальних операцій із виходом військ на лінію Постави - озеро Нароч - Молодечно - Дзержинськ - Столбці - Городея - Ганцевичі - Лунинець, оточенням і ліквідацією мінського угруповання військ противника в районі на схід від Мінська (5-11 липня 1944 р.).

Отже на Східноєвропейському театрі воєнних дій Другої світової битва за Дніпро розпочалася раніше, а завершилася пізніше за інші, окрім битви за Ленінград, яка закінчилася місяцем пізніше (до 10 серпня 1944 р.).

Сукупність історичних фактів дає серйозні підстави для висновку, що саме битва за Дніпро за своїми тривалістю, задіяними силами й засобами, кількістю втрат сторін була найбільшою битвою під час німецько-радянської війни. Якщо ж брати Другу світову війну загалом, то слід зауважити, що більший географічний і часовий розмах мали лише воєнні дії на океанічних просторах, котрі, утім, важко означити саме як битви. Проте навіть за умови визнання їх такими, ми можемо констатувати, що жодна з битв Другої світової війни не може йти в порівняння з битвою за Дніпро за всіма іншими показниками.

Радянська воєнно-історична наука свідомо применшувала масштаб і значення битви за Дніпро. Сформований тодішніми ідеологами та істориками погляд на зміст, масштаби, хронологічні й територіальні межі цієї битви, який набув ознак сталості, непорушності та академічності, і дотепер продовжує домінувати у воєнно-історичній науці - необ'єктивний, по суті хибний. Зміст битви за Дніпро було свідомо урізано як у часі (хронологічно), так і просторово (територіально). Робилося це з багатьох причин, проте домінантою була концептуальна установка радянської ідеологічно-пропаґандистської машини: вирішальні події війни відбулися на території РРФСР, а головний внесок у перемогу серед усіх «братніх народів» СРСР зробили саме росіяни. У радянській, а потім і в російській історії найбільш видатною, знаменною подією «Великої Вітчизняної» та всієї Другої світової війни вважалася Сталінградська битва. Слід визнати, що і світова історіографія приділяє їй найбільшу увагу як переломному моменту війни, виокремлюючи її з-поміж інших битв не лише на Європейському континенті та надаючи високі оцінки перемозі в ній Червоної армії. Не применшуючи значення цієї та інших битв, автори дійшли висновку, що найбільшою за розмахом, силами, засобами та втратами сторін, і врешті-решт вирішальною у Другій світовій війні стала битва за Дніпро. Саме за подолання Дніпра як великої водної перешкоди, оволодіння «дніпровським рубежем» і територіями навколо цієї ріки на обох її берегах (фактично, більшої частини річкового басейну) розгорталися основні, найбільш запеклі й інтенсивні воєнні дії сторін під час німецько-радянської та Другої світової воєн.

Автори усвідомлюють, що такий кардинальний висновок може викликати не лише серйозні контрарґументи вітчизняних і зарубіжних (насамперед російських) істориків, а й несприйняття певної частини соціуму, зокрема українського. Ламаючи усталені та, на наш погляд, хибні концептуальні уявлення про визначну подію минулої війни, запропонований підхід і зроблені висновки можуть бути сприйняті як такі, що «зазіхають» на саму парадигму сприйняття воєнних дій Другої світової. Цілком прогнозовано, що певні політичні кола можуть оголосити їх «новою фальсифікацією» та «черговою спробою переписати історію війни». Проте якщо історію «писали» в інтересах виконання певного державного замовлення й під суворим наглядом органів тоталітарної системи, свідомо перекручуючи факти та вкладаючи їх у «прокрустове ложе» офіційних концепцій, її обов'язково слід «переписувати», відновлюючи істину. Звичайно, ці події потребують осмислення, подальшого ретельного дослідження, об'єктивної оцінки та ґрунтовного наукового підтвердження. У будь-якому разі представлений погляд, на наше переконання, ґрунтується на серйозних підставах (арґументах) і має право розглядатися як історична гіпотеза, що в майбутньому буде підтверджена або спростована.

REFERENCES

1. (1947). Sbornik boevykh dokumentov Velikoj Otechestvennoj vojny, vol.5. Moskva: Voenizdat. [in Russian].

2. (1958--1959). Operatsii Sovetskikh Vooruzhennykh Sil v Velikoj Otechestvennoj vojne 1941-1945gg.: Voenno-istoricheskij ocherk. V 4 t. Moskva: VAGSh VS SSSR. [in Russian].

3. (1961). Istoriya Velikoj Otechestvennoj vojny Sovetskogo Soyuza. V61. (Vol. 3: Korennoj perelom v khode Velikoj Otechestvennoj vojny (noyabr' 1942 g. -- dekabr' 1943 g.), p. 247). Moskva: Voenizdat. [in Russian].

4. (1961). Strategicheskij ocherk Velikoj Otechestvennoj vojny 1941-1945godov. Voenno- istoricheskij otdel VNU GSh VS SSSR. Moskva: Voenizdat. [in Russian].

5. (1999). Russkij arkhiv:Velikaya Otechestvennaya. Stavka Verkhovnogo

Glavnokomandovaniya: Dokumenty i materialy. 1943 god. (Vol. 16 (5--3), pp. 12--13). Moskva: TERRA. [in Russian].

6. (n.d.). Battle of the Dnieper. Retrieved from https://en.wikipedia.org/wiki/

Battle_of_the_Dnieper

7. Anfilov, V.A. (1974). Proval «blitskriga». Moskva: Nauka. [in Russian].

8. Chujkov, V.I. (1972). Vboyakh za Ukrainu. Kyiv: Politizdat Ukrainy. [in Russian].

9. Eronin, N. (1973). Bitva v tsifrakh. K 30-letiyu bitvy za Dnepr. Voenno-istoricheskij zhurnal, 9, 45--53. [in Russian].

10. Fedaka, S.D. (2010). Stratehichni i frontovi operatsii Velykoi Vitchyznianoi viiny na terytorii Ukrainy. Uzhhorod: Lira. [in Ukrainian].

11. Fedorenko, V.S. (1968). Voennoe iskusstvo sovetskikh vojsk v nastupatel'nykh operat- siyakh letom i osenyu 1943g. (Bitva za Dnepr). Moskva: VA im. M.V. Frunze. [in Russian].

12. Glants, D.M. (2008). Sovetskoe voennoe chudo 1941-1943. Vozrozhdenie Krasnoj Armii. per. s angl. (V. Fedorova, Transl.). Moskva: Yauza, Eksmo. [in Russian].

13. Goncharov, V.L. (2006). Bitva za Dnepr 1943g. Moskva: AST. [in Russian].

14. Govard, M. (1980). Bolshaya strategiya. per. s angl. (Yu.A. Nepodaeva, B.I. Pavlova & Yu.M. Shhebenkova, Transl.). Moskva: Voenizdat. [in Russian].

15. Grechko, A.A. (Ed.). (1975). Istoriya vtoroj mirovoj vojny 1939-1945. V 12 t. (Vol. 4: Fashistskaya agressiya protiv SSSR. Krakh strategii «molnienosnoj vojny», p. 319). Moskva: Voenizdat [in Russian].

16. Herasymov, I.O. (Ed.). (2000). Bezsmertia. KnyhaPamiati Ukrainy. 1941-1945. Kyiv: Poshuk.-vyd. ahentstvo «Knyha Pamiati Ukrainy». [in Ukrainian].

17. Hrytsiuk, V.M. (2010). Stratehichni ta frontovi operatsii Velykoi Vitchyznianoi vii- ny na terenakh Ukrainy. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy (seriia «Ukraina. Druha svitova viina. 1939--1945»). [in Ukrainian].

18. Hrytsiuk, V.M., Lysenko, O.Ye., Pyliavets, R.I., & Sydorov, S.V. (2015). Stratehichni ta frontovi operatsii na terytorii Ukrainy u 1943-1944 rr. Kyiv: Nats. un-t oborony Ukrainy im. Ivana Cherniakhovskoho: In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy. [in Ukrainian].

19. Isaev, A.V. (2013). Osvobozhdenie 1943. «Ot Kurska i Orla vojna nas dovela...». Moskva: LitRes. [in Russian].

20. Isaev, F. (1944). Bitva za Dnepr. Leningrad: Gospolitizdat. [in Russian].

21. Koltunov, G.A. (1972). Dnepr. Prokhorov, A.M. (Ed.), Bolshaya sovetskaya entsiklo- pediya. (3th ed.). V 30 t. (Vol. 8: Debitor - Evkalipt, pp.361-363). Moskva: Sovetskaya entsiklopediya. [in Russian].

22. Konev, I.S. (1972). Zapiskikomanduyushchego frontom. Moskva: Nauka. [in Russian].

23. Korotkov, G. (1968). Bitva za Dnepr i falsifikatory istorii. Voennaya mysl, 11, 60-71. [in Russian].

24. Koval, M.V. (1999). Ukraina u Druhii svitovii i Velykii Vitchyznianii viinakh (1939-1945 rr.): sproba suchasnoho kontseptualnoho bachennia. Kyiv: Alternatyvy. [in Ukrainian].

25. Koval, M.V. (2003). Bytva za Dnipro 1943. Smolii, V.A. (Ed.), Entsyklopediia istorii Ukrainy. (Vol.1: A-V, pp.253-254). Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian].

26. Kozlov, M.M. (1985). Velikaya Otechestvennaya vojna 1941-1945: Entsiklopediya. Moskva: Sovetskaya entsiklopediya. [in Russian].

27. Krajnyukov, K.V. (1971). Ot Dnepra do Visly. Moskva: Voenizdat. [in Russian].

28. Lutsev, N.I. (1988). Dnepr - reka geroev. (2th ed.). Kyiv: Politizdat Ukrainy. [in Russian].

29. Lysakovskij, Yu.Yu., Nesterov, V.V., & Udin-Nekrasov, V.A. (1995). Osvobozhdenie Ukrainy. 1943-1944: Istoriko-statisticheskoe issledovanie. Kyiv. [in Russian].

30. Lysenko, O.Ye. (2013). Bytva za Dnipro yak obiekt istoriopysannia. Abstracts of Papers ,2013: Bytva za Dnipro: do 70-richchia vyzvolennia Kyieva vid nimetsko-fashyst- skykh zaharbnykiv. (pp.183-195). Kyiv: Priorytety. [in Ukrainian].

31. Malkov, D. (1973). Dnepr - reka geroev: Ocherki. Moskva: Izd-vo DOSAAF. [in Russian].

32. Manshtejn, E. (2002). Uteryannyepobedy. Moskva: AST. [in Russian].

33. Miiasyan, M.M. (Ed.). (1965). Velikaya Otechestvennaya vojna Sovetskogo Soyuza 1941-1945: Kratkaya istoriya. Moskva: Voenizdat. [in Russian].

34. Morozov, V.P. (Ed.). (1975). Istoriya vtoroj mirovoj vojny 1939-1945. V 12 t. (Vol.5: Proval agressivnykh planov fashistskogo bloka, pp.126-127). Moskva: Voenizdat [in Russian].

35. Moskalenko, K.S. (1973). Na Yugo-Zapadnom napravlenii. 1943-1945. Vospominaniya komandarma. V2 kn. Izd. 2-e. Kn.2. Moskva: Nauka. [in Russian].

36. Mukovskyi, I.T., & Lysenko, O.Ye. (1997). Zvytiaha i zhertovnist: Ukraintsi na fron- takh Druhoi svitovoi viiny. Kyiv: Poshuk.-vyd. ahentstvo «Knyha pamiati Ukrainy». [in Ukrainian].

37. Nazarenko, I.D. (Ed.). (1975). Ukrainskaya SSR v Velikoj Otechestvennoj vojne Sovetskogo Soyuza 1941-1945 gg. V 3 t. (Vol. 2). Kyiv: Politizdat Ukrainy. [in Russian].

38. Panchenko, P., Utkin, O., & Horielov, V. (2005). Ukraina u polumi viiny. 1941-1945. Kyiv: Ukraina. [in Ukrainian].

39. Parotkin, I.V., & Khoroshilov, G.T. (Ed.). (1976). Istoriya vtoroj mirovoj vojny 1939-1945. V 12 t. (Vol.6: Korennoj perelom v vojne, pp.134-135). Moskva: Voenizdat. [in Russian].

40. Pavlenko, N.G. (1970). Bitva. Prokhorov, A.M. (Ed.), Bolshaya sovetskaya entsiklopediya. (3th ed.). V 30 t. (Vol.3: Bari -- Braslet, p.398). Moskva: Sovetskaya entsiklopediya [in Russian].

41. Polishchuk, I.I. (1990). Ot Miusa do Dnepra. Lyudinovo: [b. i.]. [in Russian].

42. Pyliavets, R.I. (2011). Viina, natsionalna pamiat ta pozytsiia istoryka. Voienna istori- ia, 3 (57), 9--10. [in Ukrainian].

43. Rakitskij, A. (1973). Krushenie «Vostochnogo vala» (K 30-letiyu bitvy za Dnepr). Voenno-istoricheskij zhurnal, 9, 10--22. [in Russian].

44. Serdyukov, A.E. (Ed.). (2011). Velikaya Otechestvennaya vojna 1941-1945 godov. V12 t. (Vol.1: Osnovnye sobytiya vojny). Moskva: Voenizdat. [in Russian].

45. Shekhovtsov, N.I. (Ed.). (1979). Istoriya vtoroj mirovoj vojny 1939-1945. V 12 t. (Vol.6: Zavershenie razgroma fashistskoj Germanii, pp.326--347). Moskva: Voenizdat. [in Russian].

46. Shekhovtsov, N.I., & Koltunov, G.A. (1976). Bitva za Dnepr. Grechko, A.A. (Ed.) Sovetskaya voennaya entsiklopediya. V 8 t. (Vol.1: A -- Byuro, pp.481--484). Moskva: Voenizdat. [in Russian].

47. Smolii, V.A. (2013). Vitalne slovo. Abstracts of Papers 2013: Bytva za Dnipro: do 70-richchia vyzvolennia Kyieva vid nimetsko-fashystskykh zaharbnykiv. (p.7). Kyiv: Priorytety. [in Ukrainian].

48. Sokolov, B.V. (1998). Pravda o Velikoj Otechestvennoj vojne: Sbornik statej. Sankt- Peterburg: Aletejya. Retrieved from http://militera.lib.ru/research/sokolov1/03.html [in Russian].

49. Telpukhovskij, B.S. (1966). Bitva za Dnepr i osvobozhdenie Kieva. Moskva: Izd-vo DOSAAF. [in Russian].

50. Tippelskirkh, K. (2001). Istoriya Vtoroj mirovoj vojny. Moskva: Ast. [in Russian].

51. Tronko, P.T. (1978). Bitva za Dnepr 1943. Ukrainskaya sovetskaya entsiklopediya. (2th ed.). V12 t. (p.375). Kyiv: USE. [in Russian].

52. Tyushkevich, S.A. (Ed.). (1982). Istoriya vtoroj mirovoj vojny 1939-1945. V 12 t. (Vol.12: Itogi i uroki vtoroj mirovoj vojny, p.35). Moskva: Voenizdat. [in Russian].

53. Utkin, G.M. (1967). Shturm «Vostochnogo vala». Osvobozhdenie Levoberezhnoj Ukrainy i forsirovanie Dnepra. Moskva: Voenizdat. [in Russian].

54. Vasilevskij, A.M. (1975). Delo vsej zhizni. Moskva: Politizdat. [in Russian].

55. Voznenko, V.V. (1963). Bitva za Dnepr i Kievskaya nastupatelnaya operatsiya 1943 goda. Voennaya mysl, 10, 55-69. [in Russian].

56. Voznenko, V.V., & Platonov, S.P. (Ed.). (1951). Nastuplenie 1-go Ukrainskogo (Voronezhskogo) fronta na kievskom napravlenii v 1943godu (Kratkij operativnyj ocherk). Moskva: Voenizdat. [in Russian].

57. Zaporozhchenko, A.K. (1976). Bitva. Grechko, A.A. (Ed.) Sovetskaya voennaya entsiklopediya. V8 t. (Vol.1: A -- Byuro, p.479). Moskva: Voenizdat. [in Russian].

58. Zhilin, P.A. (Ed.). (1985). Vtoraya mirovaya vojna. Itogi i uroki. Moskva: Voenizdat. [in Russian].

59. Zhukov, G.K. (1969). Vospominaniya i razmyshleniya. Moskva: Izd-vo Agentstva pechati Novosti. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru