Залучення нацистською окупаційною владою аґітаторів та їх використання в усній і кінофотопропаґанді (1942-1944 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Миколаївський національний університет ім. В. Сухомлинського (Миколаїв, Україна)

Залучення нацистською окупаційною владою аґітаторів та їх використання в усній і кінофотопропаґанді (1942-1944 рр.)

Анатолій Погорєлов

кандидат історичних наук, доцент

докторант кафедри історії та археології

Відкриття доступу до документів репресивних органів комуністичного режиму та опрацювання недоступного раніше комплексу матеріалів з архівів Служби безпеки України дозволяє з новим імпульсом досліджувати маловідомі аспекти Другої світової війни періоду окупації, у тому числі різні способи проведення нацистської пропаґанди, ідеологічну підготовку та залучення місцевого населення для її поширення на захоплених Третім Райхом українських землях.

Вітчизняні дослідники напрацювали значний науковий доробок, що висвітлює джерельну базу, регіональну специфіку та різні форми впливу масштабної німецької пропаґанди як зі встановлення «нового порядку» загалом, так і під час вербувальних кампаній із вивезення населення України на примусову працю до Німеччини в період 1941--1944 рр. зокрема. Здебільшого в полі зору фахівців перебувала окупаційна преса, радіо, кіно, фотоматеріали, плакати, листування примусових працівників тощо. Так, привертають увагу праці С. Гальчака Гальчак С.Д. «Східні робітники» з Поділля у Третьому рейху: депортація, нацистська каторга, опір поневолювачам. -- Вінниця, 2003. -- 344 с., Д. Титаренка Титаренко Д. Звіти батальйону пропаганди и як джерело з питання про вплив нацистської пропаганди на населення окупованої України // Друга світова війна і доля народів України: Мат. Всеукр. наук. конф. -- К., 2005. -- С. 165--171., М. Михайлюк Михайлюк М. Агітаційно-пропагандистська підтримка заходів німецької окупаційної влади з вербування робітників до Рейху // Сторінки воєнної історії України. -- Вип. 11. -- К., 2008. -- С. 139--147., В. Чернявського Чернявський В. Окупаційна періодика як інструмент вербувальної кампанії по набору робочої сили для Третього рейху на Півдні України в 1942--1943 рр. // VIII Миколаївська обласна краєзнавча конференція «Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження». -- Миколаїв, 2010. - С. 21--24., В. Лахно Лахно В. Агітація добровольців на роботи до Третього рейху: реалії Полтавщини [Електронний ресурс]: http://www.historians.in.ua/index.php/en/zabuti-zertvy-viyny/761-vita-lakhno-ahitatsiya-dobrovoltsiv-na-roboty-do-tretoho-reykhu-realiyi-poltavshchyny., Н. Гандрабури Гандрабура Н.Я. Україномовна окупаційна преса як джерело з історії нацистської експлуатації населення України (1941--1944 рр.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. -- Вип. 38. -- Запоріжжя, 2014. -- С. 338--342., О. Тішина Тішин О.В. Агітаційно-пропагандистська діяльність німецької окупаційної адміністрації на території південно-східних областей України // Там само. -- Вип. 42. -- Запоріжжя, 2015. -- С. 137--143., О. Маєвського Маєвський О. Плакатне мистецтво в пропагандистсько-агітаційних кампаніях із залучення трудових^ ресурсів України // Український історичний збірник. -- Вип. 18. -- К., 2015. -- С. 223--242; Його ж. Політичні плакат і карикатура як засоби ідеологічної боротьби в Україні 1939--1945 рр. -- К., 2018. -- 268 с.. Лише окремі автори вивчали підготовку та використання військовополонених в агітаційній діяльності німецьких загарбників Богунов С. Советские военнопленные и пропагандистская деятельность Имперского министерства по делам оккупированных восточных областей // Військовий полон та інтернування: 1939--1956: Погляд через 60 років: Мат. міжнар. наук. конф. 2--4 червня 2006 р. -- К., 2008. -- С. 96--104.. Серед праць іноземних дослідників, які студіювали різні аспекти створення й поширення нацистської пропаґанди, її вплив як на населення Третього Райху, так і на мешканців окупованих «східних територій», можна виокремити розвідки С. Чуєва Чуев С.Г. Спецслужбы Третьего Рейха. -- Кн. 2. -- Санкт-Петербург; Москва, 2003. -- 447 с., О. Окорокова Окороков А. Особый фронт: Немецкая пропаганда на Восточном фронте в годы Второй мировой войны. -- Москва, 2007. -- 294 с., Е. Родса Родс Э. Пропаганда: Плакаты, карикатуры и кинофильмы Второй мировой войны 1939--1945. -- Москва, 2008. -- 312 с., І. Петрова Петров И. «И дух Ленина исчез с очень странным звуком»: учреждение «Винета» и нацистская радиопропаганда против СССР // Неприкосновенный запас. -- 2016. -- № 4 (108) [Електронний ресурс]: http://magazmes.mss.m/nz/2016/4/i-duh-leшna-ischez-s-ochen-strannym- zvukom-uchrezhdenie-vineta-pr.html., Б. Древняка Древняк Б. Кинематограф Третьего рейха. -- Москва, 2019. -- 525 с..

Аналіз наукової літератури засвідчив, що донині маловивченим питанням залишається використання пропаґандистів в усній агітації та їх вплив на вербувальні кампанії в Україні з набору робочої сили до Німеччини. Автор ставить за мету дослідити залучення таких «аґентів впливу» з середовища примусових працівників, радянських військовополонених, штатних співробітників окупаційного апарату, а в окремих випадках і спеціальної ідеологічної підготовки, та спроби їх використання нацистською владою шляхом усної агітації серед населення, створення пропагандистських фото- та кіноматеріалів.

Вербувальні кампанії з набору робочої сили до Третього Райху на території ґенеральної округи Миколаїв у період весни - літа 1942 р. супроводжувалися масовими відозвами та розпорядженнями окупаційних органів влади, демонстрацією коротких кінофільмів, поширенням різноманітних листівок, газет, брошур із текстовими й ілюстративними наочними матеріалами. Така інформація відображала умови життя та роботи як німецьких, так і «перспективи» для працівників «зі Сходу».

Певне оновлення агітаційної тактики спостерігалося з осені 1942 р. із залученням необхідних кадрів із середовища примусових працівників, котрі добровільно виїхали на роботу в період весняних наборів. Так, 21 жовтня 1942 р. на першій шпальті газети «Українська думка» було вміщено повідомлення про результати зустрічі з прибулими «остарбайтерами», яка відбулася за три дні до того у центрі Миколаєва на Базарній площі. У матеріалі зазначалося, що на цей захід, де були присутніми чимало місцевих мешканців, приїхали три дівчини та молодий хлопець. Вони із завзяттям розповідали про роботу в Німеччині, відповідали на запитання аудиторії, котра зацікавлено і жваво реагувала на виступи промовців Українці оповідають про Німеччину // Українська думка. -- 1942. -- 21 жовтня. -- Ч.84 (112). -- С. 1.. Важливість поширення інформації про такі масові заходи підтверджується й тим, що повідомлення про них розміщувалися не наприкінці газети в розділі «Оголошення», а на перших шпальтах, де переважно друкувалися тексти виступів, офіційна інформація, звіти про міжнародні події тощо.

У цей час до райхскомісаріату Україна приїздили великі групи пропаґандистів. Так, у середині жовтня 1942 р. під патронатом райхсміністерства у справах окупованих східних територій (Східне міністерство) до Рівного з Франкена, Нюрнберґа, Ансбаха й Ротенбурґа прибув 21 український делеґат. Після проведення кількатижневої аґітації серед місцевого населення вони мали повернутися в Німеччину Українські робітники з Німеччини відвідають Україну // Там само. -- 1942. -- 17 жовтня. -- Ч. 83 (111). -- С. 4.. Подія активно висвітлювалася в періодиці. У великій, на майже цілу шпальту, статті в миколаївській «Українській думці» у формі інтерв'ю гості розповідали про гарні умови праці та побуту робітників з України, наявність лікарської опіки над ними, клубів самодіяльності, спростовували радянські «чутки» про «рабські умови». Кореспонденти акцентували увагу на добротному одязі, в якому приїжджі нагадували європейців. Серед згаданої групи аґітаторів були Орест Пилипович, Ліда Грицяна (Дніпропетровськ), Михайло Туник (Харків), Андрій Сангоф (Дніпропетровськ), Галина Вакерина, Лара Іванова, Надія Шумейко, учителька Синельникова (Дніпропетровськ), Марія Єременко (Стрий) та ін. Наприклад, племінник письменника П. Пилиповича Орест розповів журналістам, що спочатку був електриком на машинобудівному заводі в Нюрнберґу. Згодом вивчив мову, став перекладачем і помічником коменданта табору. Він радів, що жив у «культурній країні» та користувався її духовними надбаннями. Повідомив, що німецька організація «Сила через радість» улаштовує для українських працівників концерти, циркові вистави, екскурсії для огляду історичних пам'яток та ін. Учителька Синельникова розповіла, що вона добровільно виїхала до Німеччини, де працювала комендантом робітничого табору, в якому мешкали 180 осіб обох статей. Вона повідомила, що окрім екскурсій середмістям, відвідування концертів і кінотеатрів, у таборі діяли ще й власні гуртки самодіяльності: танцювальний, співочий, фізкультурний (об'єднували до 100 активістів). Кожного тижня мешканці отримувати часопис «Українець» Зустріч з українськими робітниками в Райху, які приїхали в Україну // Там само. -- 1942. -- 21 жовтня. - Ч. 84 (112). - С. 2..

Частину примусових працівників до пропаґандистської роботи було залучено після «спілкування» з представниками поліції безпеки та СД. Так, Андрій Огородников 26 березня 1942 р. за мобілізацією виїхав у Кеніґсберґ на суднобудівний завод «Шихау». Пропрацювавши декілька місяців слюсарем, через хворобу шлунку був звільнений. Повернувшись у червні 1942 р. до Миколаєва, близько трьох місяців був без роботи, займався спекуляцією на базарі Сектор архівного забезпечення Управління Служби безпеки України в Миколаївській обл. (далі - САЗ УСБУ в Миколаївській обл.). - Ф. 6. - Оп. 1. - Спр. 13871-с. - Арк. 7 зв.; 35.. У листопаді 1942 р. його викликали до управління поліції безпеки та СД Миколаєва, де повідомили, що незабаром проводитимуться загальноміські заходи, присвячені відправці людей до Німеччини, і він має там виступити, вихваляючи життя «східних працівників» Там само. - Арк. 14.. На організованих окупаційною владою багатолюдних зборах А. Огородников справді виголосив промову, де поділився своїми враженнями від роботи в далекій країні, розповів про красу й заможність німецьких міст, високотехнологічний виробничий процес, культурні умови життя та праці тощо Там само. - Арк. 8, 14 зв.. Мітинґ, яким керував невідомий офіцер, відбувався на базарі за присутності не менше 1 тис. місцевих мешканців. Серед доповідачів були також представники відділу пропаґанди ґебітскомісаріату Там само. - Арк. 15.. Лікар-хірург Нестеренко виголосив промову про щасливе життя населення в Німеччині Там само. - Арк. 18..

Після цього А. Огородникова викликали до відділу пропаґанди й агітації, що знаходився на вул. Глазенапівській у колишній будівлі миколаївського управління НКВС. Із ним розмовляв керівник відділу німець Ґіммель, котрий заявив: «Ви були в Німеччині й самі бачили гарне життя німецького народу. Крім того, я чув ваш виступ на мітинґу. Ви нам можете дуже допомогти, якщо підете до нас на роботу агітатором». Ґіммель видав А. Огородникову письмове направлення до шефа міської біржі праці Доміна Там само. -- Арк. 9 зв.; 16., який призначив його на посаду пропаґандиста у збірний пункт, звідки мешканців Миколаївщини після медичного огляду відправляли на примусову працю в Райх Там само. -- Арк. 15.. У цілому завдання зводилося до нівелювання у виступах пригніченого настрою тих, хто не хотів вирушати до Німеччини.

Прибувши в табір приблизно у грудні 1942 р., А. Огородников виступив на мітинґу перед громадянами, яких мали відправляти в Німеччину. Організував захід відділ пропаґанди із залученням спеціальної аґітмашини та штатних працівників Там само. -- Арк.10 зв., 15.. У своїй промові він закликав не сумувати, а сміливо їхати й чесно працювати на користь німецької влади та армії Там само. -- Арк. 15 зв.. Упродовж двох тижнів А. Огородников не тільки виступав на загальних зборах, але й відповідав у таборі за порядок, організовував танці під баян, відстежував настрої громадян, пояснював кожному окремо про умови життя в Райху, переконував не боятися та їхати з бажанням Там само. -- Арк. 15 зв.; 21..

Оскільки плани нацистської Німеччини щодо захоплення «східних територій», подальшої експлуатації людських, природних і матеріальних ресурсів були далекоглядними, то й система пропаґанди відзначалася продуманістю, багатовекторністю. Для максимального впливу на населення очолюване А. Розенберґом Східне міністерство в 1942 р. розпочало підготовку власних пропаґандистів. Вишкіл відбувався у збірному таборі в польському Кельце, навчальних таборах у Вустрау, Циттенгорсті, Вутзеці. Потенційних агітаторів підбирали серед радянських військовополонених і «східних працівників», котрі мали середню або вищу освіту Чуев С.Г. Спецслужбы Третьего Рейха. - Кн. 2. - С. 230-232..

Організований райхсміністерством пропаґанди вільний табір у Вустрау (біля м. Нойруппін) згодом, у 1942 р., був переданий відомству А. Розенберґа. По суті окреме містечко (двадцять три бараки) мало свою котельню, пральню, типографію, де друкувався антирадянський журнал «Наші дні» (орган табірної адміністрації) Там же. - С. 232-236.. У Вустрау навчалися колишні військовополонені з Миколаївщини -- Я. Деребуха, К. Шпак САЗ УСБУ в Миколаївській обл. - Ф.6. - Оп.1. - Спр. 11813-с. - Арк. 43., Одеси -- П. Пестун Там само. - Арк. 70., Кіровоградщини -- Г. Козуб Там само. - Арк. 53., Запоріжжя - М. Заїченко Там само. - Арк. 59. та ін. Я. Деребуха, К. Шпак, М. Заїченко опинилися тут орієнтовно у вересні 1942 р. Там само. - Арк. 35, 59., а Г. Козуб -- у січні 1943 р. Там само. - Арк. 9.

Спочатку відібраних у таборах військовополонених, що розміщувалися на території України, кандидатів направляли до збірного пункту в м. Кельце. Через декілька днів після прибуття їх викликали на бесіду, цікавилися деталями біографії, освітою, попереднім місцем служби, наявністю військового звання, датою потрапляння в полон, партійністю та ін. Згодом близько 300 військовополонених із групи, в якій перебували Я. Деребуха, К. Шпак та М. Заїченко, вишикували й оголосили, що їх направляють у табір Вустрау, де звільнять із полону. Наступного дня до 150 осіб вирушили за вказаним маршрутом. Іншу партію відправили через деякий час. До місця призначення добрались наприкінці вересня 1942 р. Як з'ясувалося, табір у Вустрау був спеціальним центром підготовки пропаґандистів Східного міністерства. Він складався з двох відділень: табір № 3 і «вільний табір». Після прибуття всіх потенційних кандидатів поділили за національною ознакою. Українців і вихідців із Кавказу залишили, а білорусів та росіян перемістили до с. Вутзец за 2-3 км від Вустрау 36.

За словами Я. Деребухи, школа пропаґандистів знаходилася на відстані 40--50 км від Берліна та складалася з двох відділень. На території першого було чотири бараки (три житлових і навчальний). Після півторамісячного перебування там потенційних кандидатів перевели до так званого «вільного табору», де вони вже отримували краще харчування, причому ніякої охорони не було Там само. - Арк. 59-60. Там само. - Арк. 39, 42.. На території розміщувалися вісімнадцять житлових бараків і різні адміністративні споруди: їдальня, навчальний корпус та ін. Там само. - Арк. 43. У вільному таборі курсантів розподілили на групи, заняття з якими проводились окремо Там само. - Арк. 39, 42.. Майбутнім пропаґандистам викладали курси «Що таке націонал-соціалізм», «Державний устрій Німеччини», «Історія України та її кордони», «Історичні постаті Скоропадського та Мазепи». Лектори висвітлювали злочини комуністичної системи у СРСР, важке життя робітників за радянської влади тощо. Лекції й доповіді читали старші груп, а також спеціальні лектори Східного міністерства з Берліна. Окрім цього у процесі навчання було створено групу для підготовки п'ятнадцятьох перекладачів Там само. - Арк. 61..

Навчання у школі тривало 3--4 місяці. Перед випуском курсантам видавали білизну, цивільні костюми, пальта, капелюхи та організовували групові екскурсії Німеччиною для знайомства з побутом, технікою, культурою місцевого населення. Так, пропаґандисти відвідали Берлін, Дессау, Маґдебурґ, де побачили метро, музеї, цукрові заводи, різноманітні магазини, ресторани, зоопарки та ін. Окремі маршрути пролягали через приватні маєтки, де знайомилися з особливостями індивідуального сільського господарства. Під час цих подорожей групи супроводжував представник Східного міністерства. Отримані враження та інформацію пропаґандисти мали використовувати для практичної роботи на окупованій нацистами території України.

У березні 1943 р. з Вустрау в Україну відправили першу партію пропа- ґандистів у кількості 40 осіб, у травні -- ще 23, які мали здійснювати практичну діяльність Там само. -- Арк. 62.. На окупованих радянських територіях випускників використовували на адміністративних посадах, у поліції, німецьких органах самоуправління, відділах пропаґанди та агітації, у таборах для «східних працівників». Пропаґандисти за завданням профільних відділів виступали з антирадянськими і пронімецькими доповідями по селах, у кінотеатрах, на підприємствах, різноманітних мітинґах Там само. -- Арк. 128.. Наприклад, Петро Пестун проводив відповідну агітацію у селах Новоушицького (ґенеральна округа Волинь-Поділля), а Гаврило Козуб -- Хмелівського й Маловисківського (ґенеральна округа Миколаїв) районів. Вони поширювали серед населення антирадянську літературу, виступали з доповідями, вихваляли нацистський лад тощо Там само. -- Арк. 70 зв..

Ефективність таких агітаторів була різною. Наприклад, не всі випускники школи пропагандистів завзято виконували покладені на них обов'язки. Дехто використав можливість навчання лише для того, щоб повернутися до своїх рідних. Так, Яків Деребуха й Кіндрат Шпак після завершення підготовки у Вустрау у червні 1943 р. у складі групи (12--14 осіб) отримали призначення до ґенеральної округи Миколаїв. У Миколаєві Я. Деребуху відрядили у с. Бобринець для роботи за спеціальністю ветфельдшера, а К. Шпака - до Вознесенська. Але вони переправилися через р. Південний Буг і повернулися до своїх родин у Доманівський район (Трансністрія). Пропаґандистською роботою не займалися Там само. -- Арк. 25..

На курси пропаґандистів також активно залучалися слухачі з середовища примусових працівників. Спеціальний табір для їх підготовки було створено у середині 1943 р. в районі Берлін-Рулебен, звідки з часом його перевели в район Шпандау-Вест. Працівники «зі Сходу» проходили там короткотермінове, упродовж двох -- трьох тижнів, навчання. Згодом їх відправляли на окуповані території, де вони під виглядом робітників, які приїхали у відпустку, мали вести відповідну роботу серед місцевого населення Чуев С.Г. Спецслужбы Третьего Рейха. -- Кн. 2. -- С. 238--239.. Відомо, що у вересні 1943 р. на Миколаївщину для проведення агітації з берлінської школи пропаґандистів приїздили дівчата Ольга, Анна (місцева уродженка), Євгенія, Марія Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі -- ГДА СБУ). -- Ф.11. -- Оп. 1. -- Спр. 1043. -- Т. 2. -- Арк. 261.. Іван Вересов спочатку був простим робітником в одному з таборів, а згодом його призначили «російським» комендантом цього табору. У кінці 1943 р. він пройшов курси пропаґандистів у Берліні, а потім близько двох місяців на Миколаївщині аґітував людей записуватися на роботу до Німеччини Там само. -- Арк. 217..

Малодослідженою залишається така форма пропаґанди, як організація впродовж 1942-1943 рр. екскурсій для мешканців України до окупованої німцями Європи та участь у створенні нацистських пропаґандистських фото- й кіноматеріалів. Кандидатів для поїздок набирали з антирадянськи налаштованих працівників адміністративних органів. Після повернення вони мали активно здійснювати комплексну пронімецьку пропаґанду як штатні або позаштатні кадри місцевих відділів пропаґанди, а також проводити її серед широких верств населення шляхом підготовки доповідей, тематичних брошур, перебуваючи безпосередньо на своїх посадах у різноманітних окупаційних структурах. Така аґітація спрямовувалася на виконання широкого спектра завдань: формування лояльного ставлення мешканців «східних територій» до німецьких «визволителів» і, відповідно, послаблення будь-якого організованого спротиву «новому порядку»; сприяння процесу мобілізації населення на роботу до Третього Райху, нівелювання антинімецьких настроїв у середовищі «остарбайтерів», які вже перебували на збірних пунктах для відправки чи безпосередньо у трудових таборах, працюючи на німецьку економіку.

Екскурсії тривали два -- три тижні. Починались вони з Берліна, а потім продовжувались іншими містами Німеччини чи окупованої Європи. їх учасники знайомилися з економічним, культурним життям, історико-архітектурною спадщиною. Екскурсантів супроводжували вповноважені особи від ґестапо разом із представниками центральних відділів пропаґанди, які здійснювали фото- та кінозйомку таких поїздок, що використовувалося для створення відповідних пропаґандистських матеріалів, тематичних брошур, листівок, призначених для поширення серед населення окупованих «східних територій».

Авторові цієї статті вдалося віднайти цікаві джерела, що детально розкривають мету й механізм підготовки таких пропаґандистських матеріалів, внесок в їх створення безпосередніх учасників із Миколаївщини та інших областей окупованої України впродовж 1943--1944 рр. Відомо, що перша подібна екскурсія у складі 20 осіб із Миколаєва, а також інших регіонів, відвідувала Берлін і подорожувала багатьма містами Німеччини в 1942 р. її супроводжував перекладач ґенерал-комісаріату німець Ніче Там само. -- Арк. 169.. Одним із делеґатів у 1942 р. був завідувач відділу просвіти при Миколаївській міській управі Там само. -- Арк. 223., редактор газети «Українська думка» Першим редактором видання був член ОУН(м) Василь Баранецький (до його арешту 10--11 грудня 1941 р.). 13 грудня 1941 р. редакцію очолив Г. Кокот, який відповідав за підготовку та випуск газети до 7 березня 1942 р. Григорій Кокот. На початку 1943 р. німецька влада організувала ще декілька таких пропаґандистських поїздок.

Серед їх учасників були люди різних професій, у тому числі юристи, лікарі, педагоги та ін.

Після успішної практики відділ пропаґанди ґенерал-комісаріату у травні 1943 р. запланував наступну подорож до Німеччини, в якій мали взяти участь М. Ползунов, А. Іваненко, Г. Кокот, А. Шестаков, Н. Пелипюк. Проте в останній момент у складі групи відбулися зміни: замість Г. Кокота до списку включили В. Гулькевича САЗ УСБУ в Миколаївській обл. - Ф. 5. - Оп.1. - Спр. 6882. - Т. 1. - Арк. 73-74.. Нижче наведемо деяку інформацію про цих людей.

Ползунов Микола Васильович -- міський голова (бурґомістр) Миколаєва в 1942-1944 рр., очолював екскурсантів. За національністю росіянин, вільно володів німецькою мовою. До війни працював у місті головним інженером-будівельником ГДА СБУ. - Ф. 11. - Оп.1. - Спр. 1043. - Т. 2. - Арк. 208..

25 серпня 1942 р. міський комісар доктор Отто призначив М. Ползунова на посаду голови міської управи (перебував на ній до 13 березня 1944 р.), а ґенеральним секретарем став німець (фолькс- дойче) Матео Теодорович Буюклі, який із перших днів окупації Миколаєва й до грудня 1941 р. був офіційним співробітником поліції безпеки та СД. Причому обидва фактично виконували свої обов'язки ще з грудня 1941 р. Міська хроніка // Українська думка. - 1942. - 5 вересня. - Ч. 71 (99). - С. 4., після арешту бур- ґомістра Ореста Масікевича (член ОУН(м), учасник Буковинського куреня).

Гулькевич Володимир Леонідович -- начальник поліцейського відділу Миколаївської міської управи, аґент «абверштелле півдня України». У 1931 р. трійка при колегії ОДПУ засудила його до 5 років виправно-трудових таборів. Із заслання звільнився в 1934 р. САЗ УСБУ в Миколаївській обл. - Ф. 5. - Оп. 1. - Спр. 6882. - Т. 1. - Арк. 1. До початку війни працював інженером-конструктором на Нижньотаґільському ваґоноремонтному заводі. У 1937--1938 рр. повернувся до Миколаєва. Приятелював із міським головою М. Ползуновим.

Шестаков Анатолій Якович -- представник відділу пропаґанди ґене- рал-комісаріату. За національністю росіянин, уродженець Свердловська. За фахом фотомонтажер, бібліограф, історик. У 1925--1927 рр. працював у центральній бібліотеці ім. В. Бєлінського в рідному місті. Упродовж 1927--1929 рр. -- бібліотекар Свердловського гірничого інституту. У 1933 р. переїхав до Сімферополя. Мешкав у свого дядька І. Шестакова, котрий на той час був завідувачем метеорологічної станції, що знаходилася за 7 км від міста. Із 1933 по 1941 рр. працював у Сімферополі завідувачем бібліотеки ім. Л. Толстого, науковим співробітником Центрального архівного управління Кримської АРСР, архіву Центрального статистичного управління Кримської АРСР, фотомонтажером з оформлення музеїв, педагогічного та сільськогосподарського інститутів. Також упродовж зазначеного періоду був фотомонтажером з оформлення шкіл і санаторіїв в Євпаторії, Саках. Із липня 1941 р. боєць комендантського взводу 156-ї стрілецької дивізії 51-ї армії ГДА СБУ. - Ф. 11. - Оп. 1. - Спр. 1043. - Т. 2. - Арк. 159-160.. 29 вересня того року в районі Армянська потрапив у полон. У складі великої колони військовополонених прибув до Миколаєва, опинився в таборі «за Інгульським мостом» Ідеться про шталаґ-364, який функціонував упродовж 1941-1944 рр., де пробув із середини жовтня до 25 листопада 1941 р. Указавши, що він «українець», був звільнений ГДА СБУ. - Ф. 11. - Оп.1. - Спр. 1043. - Т. 2. - Арк. 161-162.. На початку травня 1943 р. працював у відділі пропаґанди ґенерал-комісаріату: виготовляв наочну агітацію з рекламою міст, сіл, автодоріг, технічного обладнання фабрик, заводів, сільського господарства та ін. За рекомендацією заступника начальника відділу німця Ніче та інженера будівельного відділу німця Фрая включений до складу делеґації Там само. - Арк. 167-168..

Іншими учасниками групи був старший агроном земельного відділу міської управи Андрій Іванович Іваненко та сімнадцятирічна працівниця міської бібліотеки Наталія Пелипюк САЗ УСБУ в Миколаївській обл. - Ф. 5. - Оп. 1. - Спр. 6882. - Т. 1. - Арк. 74. За іншими даними, її прізвище - Пилипенко (див.: Там само. - Спр. 6919. - Арк. 50, 52).. Відомо, що її старша сестра станом на 1942 р. завідувала читальною залою у центральній бібліотеці Миколаєва ГДА СБУ. - Ф. 11. - Оп. 1. - Спр. 1043. - Т. 2. - Арк. 168..

Екскурсію було заплановано на червень -- липень 1943 р. Проте несподівано члени групи дізналися, що вони мають виїхати з Миколаєва вже 19 травня. Напередодні, тобто 18 травня, Ніче викликав усіх делеґатів до свого кабінету у відділі пропаґанди ґенерал-комісаріату й пояснив мету та завдання екскурсії. Зокрема він повідомив, що після ознайомлення з культурним і соціально-економічним життям у Німеччині всі, повернувшись додому, займатимуться пропаґандистською роботою Там само. - Арк. 169.. А. Шестаков, наприклад, мав отримати штатну посаду пропаґандиста з відповідним підвищенням зарплатні Там само. - Арк. 213..

Старшим групи було призначено міського голову М. Ползунова, оскільки він вільно володів німецькою мовою. Під час інструктажу Ніче розповів присутнім про добре життя й високу культуру населення Німеччини порівняно з Україною Там само. - Арк.169.. Від М. Ползунова учасники поїздки дізналися, що відбудеться ознайомлення не тільки з побутом німців, а й з умовами життя «східних працівників» САЗ УСБУ в Миколаївській обл. - Ф. 5. - Оп. 1. - Спр. 6882. - Т. 1. - Арк. 157..

Наступного дня вранці всі майбутні екскурсанти у супроводі Ніче з'явилися в ґебітскомісаріат Миколаєва, де їм видали дозвіл на проїзд за маршрутом Миколаїв -- Мінськ -- Ковель -- Варшава -- Познань -- Берлін. Документи забрав старший групи М. Ползунов. Крім того, усім вручили банківські чеки (100 марок на кожну особу). Продукти взяли з квартири учасниці поїздки Н. Пелипюк.

Увечері 19 травня 1943 р. з пасажирського залізничного вокзалу Миколаєва група вирушила до Німеччини. За кілька днів доїхали до Мінська. На вокзалі всю компанію зустрів представник ґестапо й розмістив у гуртожитку навпроти Будинку уряду, де вони мешкали у двох кімнатах на другому поверсі близько двох із половиною тижнів.

Тривала затримка в Мінську відбулася через очікування на приїзд екскурсантів з інших міст окупованої частини СРСР. Коли нарешті всі зібралися, учасників поїздки використали для зйомки пропаґандистського фільму -- вони грали роль візитерів, котрі нібито прибули з різних підконтрольних німцям куточків країни на територію Білорусії для огляду створених окупантами зразкових господарств ГДА СБУ. - Ф. 11. - Оп. 1. - Спр. 1043. - Т. 2. - Арк. 169-170.. Фільмування відбувалося за 15--20 км від Мінська, у колишньому радгоспі, господарем якого тепер був німецький офіцер. У зйомці кінострічки брала участь уся миколаївська делеґація, а також новоприбулі Микола Чижевський (мешканець Сімферополя, педагог, художник, працював пропаґандистом), Дмитро Близников (до війни співробітник Алупкінського палацу-музею, за нацистської окупації обіймав посаду начальника поліції в Алупці, а напередодні від'їзду до Німеччини -- помічник директора Алупкінського палацу-музею), Іван Зеленський (професор історії та географії з Дніпропетровська), Вячеслав Кравцов (директор будівельного технікуму у Вінниці) Там само. - Арк. 171., Степан Ксєншин (голова сільгосппідприємства з Вінниччини) САЗ УСБУ в Миколаївській обл. - Ф. 5. - Оп. 1. - Спр. 6882. - Т. 1. - Арк. 75..

За політичними поглядами зібрана група виявилася доволі неоднорідною. Під час однієї з розмов у готелі Мінська Д. Близников і М. Чижевський вихваляли російський самодержавний шовінізм та політику імператорського уряду, неґативно висловлювалися про український націоналізм, який, на їхню думку, заважав росіянам спокійно жити. Натомість І. Зеленський і старший агроном із Миколаєва захищали погляди українських націоналістів, доводили, що в минулому Росія колонізувала Україну, пригноблювала український народ. За їхнім твердженням, таку політику Москва проводила й «нині». Зокрема професор І. Зеленський заявляв: «Як і раніше царський уряд усе вивозив з України до Росії, так і тепер СРСР усі багатства відправляє до Москви тільки для росіян, а український народ змушує голодувати й відчувати в усьому потребу». На його думку, Україна могла б обійтися без допомоги Москви, натомість остання проіснувати без України -- ні ГДА СБУ. - Ф. 11. - Оп. 1. - Спр. 1043. - Т. 2. - Арк. 173-174..

Уже в Мінську оголосили мету та маршрут екскурсії. У фільмі передбачалося висвітлити рівень життя в Німеччині, Франції, Голландії, Бельґії, Італії, на Балканах. Усі учасники зйомок мали бути свідками, що фільм стане справжнім, а не створеним десь на кінофабриці, і що на плівку фіксуватимуться реалії життя мешканців указаних країн. Згодом кінострічку передбачалося демонструвати на окупованих територіях України й Росії, а її учасники перед прем'єрним показом мали виступити з промовами та підтвердити, що все відображене у фільмі вони бачили на власні очі.

Усю організаційну роботу здійснював відділ пропаґанди при СД. Автором ідеї фільму був співробітник берлінського відділу нацистської служби безпеки капітан Екк САЗ УСБУ в Миколаївській обл. -- Ф. 5. -- Оп. 1. -- Спр. 6882. -- Т. 1. -- Арк. 74--75.. Після приїзду делеґатів до Мінська він в окремому кабінеті місцевого ґестапо представив усіх прибулих якомусь керівникові, той пояснив, що група прибула на екскурсію не на 2--3 тижні, як планувалося раніше, а на значно довший період. У Білорусії всі братимуть участь у підготовці пропаґандистського фільму, а потім переїдуть із цією ж метою до Німеччини, познайомляться з колишнім чільним радянським підпільником І. Ковальовим.

Озвучування кінострічки відбувалося в тому самому колгоспі, де відбувалися зйомки ГДА СБУ. -- Ф. 11. -- Оп. 1. -- Спр. 1043. -- Т. 2. -- Арк. 171.. Текст до картини писав згаданий Екк разом з іншим офіцером-ґестапівцем. Усі дійові особи спілкувалися російською мовою. Зміст фільму мав суто аґітаційний характер, демонстрував глядачам нібито «справжнє» економічне життя, культуру й переваги «нових нацистських порядків» на теренах, якими заволоділа Німеччина.

Згодом один з офіцерів ґестапо повідомив екскурсантам, що роботу в Мінську завершено й наступного дня вони їдуть до Берліна. Перед від'їздом Екк пояснив маршрут і порядок наступної участі у зйомках на території Німеччини та в містах Європи Там само. -- Арк. 172.. Капітан Екк та кінооператори попрямували до столиці Райху на автомашинах окремо від інших учасників поїздки САЗ УСБУ в Миколаївській обл. -- Ф. 5. -- Оп. 1. -- Спр. 6882. -- Т. 1. -- Арк. 76..

Група екскурсантів у повному складі виїхала з Мінська в першій половині червня 1943 р. у супроводі співробітника берлінського ґестапо ГДА СБУ. -- Ф. 11. -- Оп. 1. -- Спр. 1043. -- Т. 2. -- Арк. 183.. Кожному учасникові видали в дорогу по декілька антирадянських та антиєврейських журналів і брошур російською мовою, у тому числі «Сигнал», «Я господар на своїй землі», «Смоленські протоколи», листівки про землю та газети з повідомленнями німецького верховного головнокомандування, що видавались у Смоленську Там само. -- Арк. 172--173.. Крім того, керівник делеґації М. Ползунов виділив по 20 марок на особу. На залізничних станціях подорожні отримували необхідне харчування безкоштовно.

До Берліна група їхала залізницею за маршрутом Мінськ - Барановичі -- Брест -- Ковель -- Варшава -- Познань і прибула в місце призначення приблизно 18 червня 1943 р. Ґестапівець, який супроводжував екскурсантів, розмістив усіх у двоповерховій цегляній будівлі на Лінієнштрассе, яка виявилася колишньою єврейською синагогою Там само. -- Арк. 183..

У Берліні до групи долучився Іван Ковальов Там само. - Арк. 184.. Це надзвичайно цікавий і контраверсійний факт, оскільки за офіційною версією донині вважається, що після арешту та розстрілу багатьох учасників мінського підпілля один із його організаторів І. Ковальов також був страчений поліцією безпеки та СД у 1943 р. Для вивчення обставин його підпільної роботи й загибелі ЦК Компартії Білорусії створював чотири спеціальних комісії. Зрештою остання з них дійшла висновку, що І. Ковальова все ж таки не було в Берліні Интернет-видеобрифинг «История Минского антифашистского подполья» [Електронний ресурс]: http://www.bpc.by/news/671/.. Проте, згідно з віднайденою інформацією, А. Шестаков уперше зустрівся з І. Ковальовим саме у столиці Райху, у гуртожитку ґестапо на Лінієнштрассе, приблизно у червні 1943 р., коли останній повернувся із Зальцбурґа та був включений до групи екскурсантів за направленням берлінського ґестапо ГДА СБУ. - Ф. 11. - Оп. 1. - Спр. 1043. - Т. 2. - Арк. 184, 188..

У приватних розмовах І. Ковальов розповідав усім екскурсантам про свою підпільну діяльність у Мінську, але найбільше деталями власної біографії ділився з В. Кравцовим і А. Шестаковим. У цих бесідах з'ясувалося, що до війни І. Ковальов обіймав посаду секретаря райкому партії. Під час нацистської окупації йому доручили створити конспіративну організацію, роботу якої він налагодив доволі успішно. До складу підпільного комітету ввійшли п'ятеро осіб, причому кожен відповідав за свою ділянку Там само. - Арк.177.. Утім один із них виявився зрадником і викрив організацію. Зі слів І. Ковальова це нібито був очільник бойової діяльності партизанів.

Восени 1942 р. на одній із явочних квартир І. Ковальова заарештували. Для його впізнання разом із ґестапівцями прибув і зрадник, тобто один із п'яти членів підпільного комітету. Після арешту І. Ковальова і провалу всієї організації в Мінську було схоплено та знищено близько 200 учасників підпілля, а власне самого керівника відправили до місцевої в'язниці, де піддали катуванням. І. Ковальова і членів комітету засудили до розстрілу, про що й повідомила місцева преса Там само. - Арк.178-179.. Але насправді страта не відбулася, адже в ніч перед нею І. Ковальову запропонували працювати проти СРСР, і він погодився Там само. - Арк.175, 179.. Відтак його перевели в нормальне приміщення, посилено харчували, катування припинилися.

Незабаром І. Ковальова познайомили з якимсь «полковником ґестапо». За його завданням той двічі розробляв план боротьби з партизанським рухом у Білорусії шляхом агітації та пропаґанди. І. Ковальов розповідав М. Шестакову, що інші члени підпільного комітету теж залишилися живими, і він бачив їх у Мінську. Таку зустріч представники ґестапо організували разом із відділом пропаґанди ґенерал-комісаріату приблизно в лютому 1943 р. Перед присутніми виступив І. Ковальов, котрий повідомив, що саме він очолював партизанський рух у Білорусії. Пояснив, що у пресі було оголошено про його розстріл окупаційною владою, але насправді він живий, співпрацює з німцями. Він просив присутніх повідомити цю новину місцевому населеннюТам само. -- Арк. 187..

Через деякий час І. Ковальова під охороною на легковій автомашині доставили до Берліна, де він виступав на радіостанції, що підпорядковувалася «Вінета» -- структурному підрозділу східного відділу райхсміністерства про- паґанди. У радіопередачах колишній підпільник переконував, що він насправді живий і закликав населення Білорусії вести боротьбу проти СРСР. За одну програму йому заплатили 150 марок. Такий підхід І. Ковальову сподобався, і він виступав ще декілька разів. Згодом йому стало відомо, що радянська влада зробила спростування: мовляв, на радіо - підставна особа, адже насправді Івана Ковальова розстріляло ґестапоТам само. -- Арк. 179.. Під час підготовки до ефірів у Берліні йому надавала допомогу «російська» молода жінка, місцева мешканка, колишня еміґрантка, яка працювала у «Вінета» й добре володіла німецькою мовоюТам само. -- Арк. 188..

У березні -- квітні 1943 р. колишнього керівника мінського підпілля відвезли на курорт у Зальцбурґ. Там він мешкав у найкращому готелі, відновлюючи здоров'я, підірване п'ятимісячним перебуванням у тюрміТам само. -- Арк. 179.. Разом із І. Ковальовим перебувала і згадана помічниця з підрозділу «Вінета». У цілому він провів на відпочинку півтора -- два місяці (приблизно квітень -- травень 1943 р.). За цей час мав нагоду ознайомитись із заможними та зразковими німецькими господарствами.

Після Зальцбурґа І. Ковальов повернувся до Берліна й мешкав в одному з італійських готелів у центрі містаТам само. -- Арк. 188.. Перш за все йому, як агроному за фахом, запропонували написати пропаґандистську брошуру «Про сільське господарство у СРСР (колективне) і про господарство Німеччини (одноосібне)». Крім того, доручили підготовку кіносценарію російськомовного фільму «Європа власними очима», в якому І. Ковальов гратиме головну рольТам само. -- Арк. 179. разом із прибулими екскурсантами з України. Суть його участі у стрічці зводилася до наступного: колишній радянський підпільник, потрапивши в полон та ознайомившись із життям у Німеччині, а також в інших європейських країнах, «ідеологічно змінюється» та стає на шлях боротьби проти СРСРТам само. -- Арк. 176, 179.. Зйомки з І. Ковальовим відбувалися як разом із прибулою групою під час ознайомлювальних прогулянок, так і окремо (у секретному режимі) за межами Берліна.

Згідно зі свідченнями А. Шестакова, до групи екскурсантів І. Ковальов увійшов у червні 1943 р. Приблизно на другий день після їх прибуття з Мінська весь колектив у складі М. Ползунова, В. Гулькевича, Д. Близникова, М. Чижевського, І. Зеленського, В. Кравцова та інших разом із І. Ковальовим офіцер спецслужби, який супроводжував групу ще з Білорусії, познайомив із вищим керівництвом ґестапо з кінопропаґанди в будівлі на

Вільгельмсштрассе У колишньому палаці принца Альбрехта за адресою Вільгельмсштрассе, 102 розміщувалася штаб-квартира нацистської служби безпеки (СД). Нині тут працює інформаційно- виставковий центр «Топографія терору».. Групу завели до їдальні СД, де зібралися куратори з кінопропаґанди офіцери Ноєнкірхен, згаданий вище Екк та ін. Усі були у цивільному одязі. І. Ковальова присутні німці вже знали, тож із ним розмовляли як із давнім приятелем. Проте знайомство функціонерів-пропаґандистів із новоприбулими відбувалося вперше. Під час розмови Ноєнкірхен представив екскурсантам колишнього підпільника, по-дружньому поплескавши його по плечу. Потім опитав кожного, цікавлячись, хто він і звідки ГДА СБУ. - Ф.11. - Оп.1. - Спр. 1043. - Т. 2. - Арк. 188.. Перекладачем при цьому був М. Ползунов. Далі всім пояснили, що спочатку вони оглянуть пам'ятки Берліна у супроводі двох офіцерів ґестапо Там само. - Арк. 189..

Після цієї зустрічі всі члени групи впродовж місяця майже щодня вранці з'являлися до будівлі СД, де зустрічалися зі своїми офіцерами супроводу й потім ходили вулицями міста Там само. - Арк. 179, 189.. Так, екскурсанти відвідали музей історії німецької зброї Цейхгауз, палац Вільгельма І, морський музей, театри, кіно, Тірґартен, стадіон, Берлінську радіовежу в районі Шарлоттенбурґ, побували в Потсдамі, оглянули виставку квітів, приміський парк, ресторан «Траубе», інші архітектурні та історичні пам'ятки. Усіх членів групи під час екскурсій багато фотографували. Кінокамерою їх знімали на міському стадіоні, у передмісті Берліна в парку масового відпочинку, причому розмови озвучувалися Там само. - Арк. 184.. Окрема екскурсія відбулася на кінофабрику «УФА» («UFA») в передмісті столиці Райху. Тут оглянули музей «німецького Голлівуда» й бутафорне містечко для зйомок. До того ж делеґація побувала на авіазаводі, де всім продемонстрували один із виробничих цехів, школу підмайстрів, житлове містечко для іноземних робітників зі «східних територій», у тому числі з України САЗ УСБУ в Миколаївській обл. - Ф. 5. - Оп. 1. - Спр. 6919. - Арк. 49 зв..

М. Ползунов та В. Гулькевич під час тривалого перебування в Берліні мали окремі приватні зустрічі. Зокрема тут мешкав давній знайомий миколаївського бурґомістра -- монархіст, колишній офіцер-денікінець і білоеміґрант В. Натураліс, котрий до революції мав у Миколаєві власний будинок на вул. Мала Морська Там само. - Спр. 6882. - Т. 1. - Арк. 75, 78, 159 зв.. Він показав своїм гостям цілу колекцію світлин російського імператора Миколи ІІ та членів дому Романових, у тому числі портрет Володимира Кириловича, якого вважав єдиним законним спадкоємцем престолу. Розповів про наявність у Франції «партії» серед білоеміґрантів, котрі називали себе «петровцями» й «володимирівцями» Там само. - Арк. 78, 160..

Поки вся делеґація перебувала в Берліні, тривала активна розробка сюжетної лінії пропаґандистського фільму «Європа власними очима». За задумом, головною дійовою особою мав бути І. Ковальов. Крім того, він також брав участь у написанні кіносценарію під наглядом одного професора-німця, офіцера Екка (сценарист) та ін. Весь процес зйомки стрічки відбувався під загальним керівництвом співробітника ґестапо Ноєнкірхена ГДА СБУ. - Ф.11. - Оп.1. - Спр.1043. - Т.2. - Арк. 179..

У Берліні, тобто ще до від'їзду для участі в кінозйомках в інших містах, екскурсанти бували в ґестапо декілька разів. Уперше -- після прибуття з Мінська, удруге - днів за десять, утретє - перед від'їздом зі столиці Райху. Під час другого візиту групу познайомили з офіцером Прібом, котрий безпосередньо відповідав за процес зйомки картини. У третій прихід екскурсантам пояснили подальший маршрут, їхні завдання як учасників зйомки кінострічки, а також інструкції щодо одягу та документів. Відповідне вбрання і взуття група отримала в магазині на Ляйпциґерштрассе. Цей процес, а також примірка фільмувалися. Комплект одягу складався з костюма-трійки, сорочки, білизни, шкарпеток, пари черевиків. Зазначені речі отримував офіцер ґестапо за допомогою необхідних талонів. Німецькі паспорти на дійсні прізвища екскурсанти одержали в одному з відділень поліції Берліна Там само. - Арк. 189..

Після завершення всіх приготувань групу залишили декілька осіб. Так, додому з Берліна поїхали С. Ксєншин, А. Іваненко й Н. Пелипюк. Двоє перших арґументували необхідність повернутися в Україну участю в польових роботах, а дівчину виключили, мабуть, через молодість і несерйозність, хоч вона й мала бажання продовжувати подорожувати. На прохання Н. Пелипюк залишитись у Берліні їй запропонували роботу прислугою в будинку одного з офіцерів ґестапо, утім вона відмовилась і заявила, що знайшла місце в одній німецькій баронській родині. Ґестапо зрештою не задовольнило її прохання, тому вона разом зі вказаними особами була змушена повернутися до Миколаєва Там само. - Арк. 190..

24 липня 1943 р. САЗ УСБУ в Миколаївській обл. - Ф. 5. - Оп. 1. - Спр. 6882. - Т. 1. - Арк. 159 зв. група у складі І. Ковальова, А. Шестакова, М. Ползунова, В. Гулькевича, Д. Близникова, М. Чижевського, В. Кравцова, І.Зеленського вирушила в подорож Німеччиною. Планувалося також відвідати низку міст інших європейських країн ГДА СБУ. - Ф. 11. - Оп. 1. - Спр. 1043. - Т. 2. - Арк. 179, 190.. Весь час їх супроводжував співробітник берлінського СД Клюґарт сАз УСБУ в Миколаївській обл. - Ф. 5. - Оп. 1. - Спр. 6882. - Т. 1. - Арк. 159 зв..

У м. Байройт екскурсанти оглянули архітектурні пам'ятки, парки, відвідали будинок і могилу композитора Р. Ваґнера, були присутніми у Ваґнерівському театрі на постановці опери «Майстри співів із Нюрнберґа» Там само. - Спр. 6919. - Арк. 50. Ідеться про оперу «Нюрнберзькі майстерзінґери».. Потім група, окрім В. Гулькевича, якого відкликали до Миколаєва, переїхала у Брауншвайґ, де оглянули історико-архітектурні старожитності. На одному із заводів (за 20-30 км від міста), котрий випускав машини- всюдиходи, за участю прибулих проводилася кінозйомка під керівництвом офіцера берлінського ґестапо Пріба ГДА СБУ. - Ф. 11. - Оп.1. - Спр. 1043. - Т. 2. - Арк. 190-191.. Тут було продемонстровано басейн, де проводилися випробування легкових автомобілів-амфібій. Учасникам екскурсії дозволили взяти в них участь. Відвідали також громадський критий басейнСАЗ УСБУ в Миколаївській обл. - Ф. 5. - Оп. 1. - Спр. 6919. - Арк. 50 зв..

Після десятиденного перебування у Брауншвайґу екскурсанти на автомашинах переїхали до Бремена для огляду старовинного собору, міської архітектури, зйомок на березі каналуГДА СБУ. - Ф. 11. - Оп. 1. - Спр. 1043. - Т. 2. - Арк. 190.. Звідти помандрували в Люнебурзький степ, де ознайомилися з унікальним місцевим природним ландшафтом і порівнювали його зі степами України. Тут групу зафільмували та сфотографували біля пам'ятника невідомому поетові, котрий описував цю місцевістьсАз УСБУ в Миколаївській обл. - Ф. 5. - Оп. 1. - Спр. 6919. - Арк. 50 зв.. Згодом переїхали до Любека, де оглянули морський порт, парки, палаци, інші пам'ятки. Звідти попрямували у Фленсбурґ поблизу кордону з ДанієюТам само. - Арк. 51.. У цьому місті пробули близько трьох тижнів, очікуючи на приїзд І. Ковальова та М. Чижевського, які разом із Прібом проводили окрему кінозйомку в Копенгаґені. Після їх повернення група вирушила в напрямку р. Райн до м. Бінґен, а потім -- м. Санкт-Ґоар, де брали участь у кінозйомках старовинного німецького «палацу»Очевидно, замок Райнфельс. та школиГДА СБУ. - Ф. 11. - Оп. 1. - Спр. 1043. - Т. 2. - Арк. 190-191.. У Фленсбурґу екскурсантів полишив М. Ползунов, якого телеграмою відкликав до Миколаєва секретар міської управи БуюкліТам само. - Арк. 208.. За маршрутом Берлін -- Львів -- Знам'янка -- Миколаїв він повернувся додому 15--20 серпня 1943 р.САЗ УСБУ в Миколаївській обл. - Ф. 5. - Оп. 1. - Спр. 6919. - Арк. 51 зв.

Із Санкт-Ґоара члени групи переїхали до Мюнхена, де близько трьох тижнів відвідували і знімали художню виставку. Звідти потягом вирушили у Зонтгофен на півдні Німеччини, де фотографували вершини Альпійських гір. Відтак подалися до австрійського Лінца. Тут розділилися: М. Чижевський, Д. Близников, В. Кравцов у супроводі Пріба поїхали у Відень, а професор І. Зеленський, А. Шестаков і І. Ковальов із невідомим офіцером ґестапо й кінооператором вирушили в Париж, де за їхньої участі відбувалася кінозйомка Ейфелевої вежі, Лувра, Тріумфальної арки. Через два тижні вони опинилися у Брюсселі, де впродовж семи днів фотографувалися у центральній частині міста, зокрема біля фонтана. Після цього А. Шестаков, І. Ковальов, І. Зеленський, німець-кінооператор та офіцер супроводу повернулися до Берліна, куди прибули у жовтні 1943 р. Інша частина групи (В. Кравцов, Д. Близников, М. Чижевський і Пріб) приїхала з Відня днів за десять. Усіх розмістили в гуртожитку на КроненштрассеГДА СБУ. - Ф. 11. - Оп. 1. - Спр. 1043. - Т. 2. - Арк. 191.. Близько місяця вони відпочивали та очікували вказівок щодо подальшої роботи. У цей час офіцер СД, який супроводжував групу в екскурсіях, забезпечував усіх грошима та продуктовими картками.

16-17 листопада 1943 р. в результаті бомбардувань Берліна союзницькою авіацією було зруйновано будівлю ґестапо. Через це групу вивезли у с. Беркенбрюк поблизу м. Фюрстенвальде, де перебували до кінця грудня. Тут І. Ковальов, професор І. Зеленський, В. Кравцов і А. Шестаков брали участь у додаткових зйомках фільму «Європа власними очима» -- бутафорних постановочних сценах із життя Іспанії. Процесом керували німці -- офіцер Ноєнкірхен, професор і кінооператор.

Після завершення зйомок у с. Беркенбрюк Д. Близников наприкінці грудня 1943 р. виїхав у Берлін до дружини, яка евакуювалася з Криму та мешкала в одному з готелів міста на Міттельштрассе114. Після припинення співпраці зі структурним підрозділом східного відділу райхсміністерства пропаґанди «Вінета» його перевели на посаду помічника «табірного фюрера» на одному із військових заводів у Лінці115. М. Чижевський помандрував до м. Галле, де з часів більшовицької окупації України мешкав його брат116 -- професор одного з німецьких університетів117. Згодом М. Чижевського направили працювати шефом з управління цивільними робітничими таборами Відня й округи118. Його відділ обслуговував «східних працівників»119.

Професор І. Зеленський виїхав у Тернопіль до своєї родини, яка евакуювалася сюди з Дніпропетровська120. Через деякий час він перебрався до Кеніґсберґа121. В. Кравцова викликали в Берлін, де його заарештувало ґестапо. Пізніше через біржу праці відправили на один із паровозобудівних заводів у передмісті столиці Райху. Жив і мешкав він у «російському» трудовому таборі122. А. Шестаков та І. Ковальов повернулися з Беркенбрюка до Берліна. їх поселили в готелі на Міттельштрассе123, де вони мешкали з кінця грудня 1943 р. до кінця березня -- початку квітня наступного року124 та продовжували працювати на підрозділ «Вінета»125.

Упродовж січня--березня 1944 р. на кінофабриці «Тобіс» у Берліні за участю А. Шестакова відбувався запис епізоду оглядин екскурсантами шкільних занять, а також повтор озвучування їхньої зустрічі з І. Ковальовим. У цих зйомках та озвучуванні було задіяно Д. Близникова й М. Чижевського, котрих викликали, відповідно, із Лінца та Відня126. І. Ковальова продовжували фільмувати одного у закритому режимі десь за Берліном, куди його спеціально відвозили127. Сюжетна лінія цього фраґменту полягала в тому, що, за- ґримованого під бородатого партизана, ґестапівці схопили його десь в очереті