Останні мельниківці Рівненщини (1945-1949 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Останні мельниківці Рівненщини (1945-1949 рр.)

У статті досліджується діяльність останніх на теренах Рівненської області учасників підпілля ОУН (м). Доведено, що вони намагалися створити власну організаційну мережу, підтримували зв'язок з осередками в інших областях та вищим керівництвом за кордоном.

Ключові слова: ПУН, ОУН(м), підпілля, організаційна мережа.

організація український націоналіст

Антонюк Я. Последние мельниковцы Ровенщины (1945-1949 гг.)

В статье исследуется деятельность последних на территории Ровенской области участников подполья ОУН(м). Доказано, что они пытались создать собственную организационную сеть, поддерживали связь с ячейками в других областях и высшим руководством за рубежом.

Ключевые слова: ПУН, ОУН(м), подполье, организационная сеть.

Antoniuk Ya. The Last Mel'nykivtsi of Rivne Region (1945-1949)

The article examines activity of the last participants of OUN(m) underground on the territory of Rivne region. It is proved that they tried to create their own organization networks, supported connection with the centers in other regions and the highest leaders abroad.

Key words: PUN, OUN(m), underground, organization network.

За останні десятиліття українські та зарубіжні історики зробили чимало для вивчення діяльності підпілля ОУН мельниківського напряму. Поряд із тим досі недослідженим залишається цілий пласт цієї історичної проблеми. Зокрема функціонування мережі ОУН(м) на теренах України в післявоєнний період. Одним з яскравих епізодів згаданої тематики є спроба створення мельниківцями Рівненщини власного обласного проводу, який мав би цілком окрему від бандерівської ОУН організаційну мережу та підпорядковувався керівництву ПУН за кордоном.

Відслідковуючи події, що, зрештою, призвели до «відродження» осередків ОУН(м) на Рівненщині, ми опиняємось у Відні наприкінці жовтня 1944 р. У цей неспокійний час до помешкання колишнього мельниківця Петра Мельника («Блакитного»)Мельник Петро Степанович («Блакитний»), 1917 р. н., уродженець с. Богдашів Здолбунівського р-ну Рівненської обл. Виховувався у сім'ї діда. Із 1929 р. працював у пекарні м. Здолбунова, а з 1935 р. в пекарні м. Луцька. Призваний звідти 15 лютого 1939 р. до польської армії. Служив рядовим у 13-му артполку. У вересні того ж року в бою під м. Кутно потрапив у німецький полон. Був відправлений у табір для військовополонених у м. Люкенвальд поблизу Берліна. Через півтора місяці - на роботи до фермера Геренвізе в місцевість Батфрайнвальд. У вересні 1940 р. - до фільтраційного табору в м. Люблін. Проте радянська сторона відмовилася приймати групу військовополонених. Повернувся до Берліна та влаштувався на роботу в пекарню. Під час відвідування кінотеатру був завербований Петром Атаманюком до місцевої мережі ОУН(м). У вересні 1941 р. відправлений підпіллям ОУН(м) з Берліна до Луцька для проведення організаційної роботи. За завданням Миколи Книша забезпечував доставку газети «Волинь» із Рівного до Луцька. Улаштувався працювати в пекарню німецької військової частини. Наприкінці 1942 р. одружився в Луцьку з Надією Ремарчук. Його помешкання на вул. Лютеранській, 6 підпілля використовувало як конспіративну квартиру. Не бажаючи потрапити в полон до радянських військ, у жовтні 1943 р. разом із дружиною зголосився виїхати на роботу до м. Маркбурґа. Доїхавши до Відня (Австрія) вирішив там залишитися. зайшов референт зв'язку з «Краєм» ПУН - Михайло Балейчук («Марко»). Вочевидь, вивчивши біографію українського «емігранта», він одразу запропонував йому продовжити роботу в підпіллі. Непевність становища та ідейні переконання підштовхнули «Блакитного» прийняти цю пропозицію. Тому за кілька днів, згідно з наказом «Марка», він виїхав до Зальцбурґа, де зв'язався з давнім знайомим по підпіллю - Петром Атаманюком. Через три місяці, уже за його завданням, прибув до Мюнхена, який 1 травня 1945 р. зайняли американські військаГалузевий державний архів Служби безпеки України (далі - ГДА СБ України), м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 7, арк. 191.. Саме у цей час у столиці Баварії ПУН розпочав створення «Крайового проводу для керівництва мережею на території УРСР» на чолі з Ярославом Гайвасом («Каменем»)Гайвас Ярослав («Андрух», «Бистрий», «Камінь»), 1912 р. н. Із 1937 р. входив до складу Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях. 1938 р. перебував у тюрмі Бриґідки у Львові. Восени 1939 р. виїхав до Польщі. З вересня 1940 р. входив до складу екзекутиви ОУН(м) у Генерал-губернаторстві (Польща). Улітку 1941 р. очолив похідну групу. У грудні 1941 р. брав участь у виробленні нової тактичної лінії ОУН на центральних та східних українських землях. Мешкав у м. Києві. Після арешту Олега Ольжича очолював провід Центрального Сходу України. Виконував обов'язки провідника (1944-1945). З 1946 р. очолював референтуру по зв'язках із краєм, а також розвідку ОУН(м). 1950 р. виїхав до США. Був виконавчим секретарем УККА. Написав книги спогадів: «Коли кінчається епоха» (1964) та «Воля ціни не має» (1972). У березні 1980 р. ввійшов до редакційного складу «Свободи». Помер 15 червня 2004 р., який ще називали «Головним проводом» або «одинкою». Перед ним ставилися завдання: а) організувати надійні канали зв'язку ПУН із мельниківським підпіллям в Україні; б) вивчення розміщення штабу «одинки» в Україні; в) підбирання місць для заснування нелегальних типографій і радіостанцій; г) пошук серед емігрантів осіб для відправлення з завданнями в УкраїнуУкраинские буржуазные националисты / Б. С. Шульженко, В. Т. Данько и др. - М.: Высшая школа КГБ, 1963. - С. 95..

Реалізуючи завдання «одинки», на початку травня 1945 р. в Мюнхені з «Блакитним» зустрівся «Марко» та запитав, чи не хотів би він повернутися в Україну за фальшивими документами репатріанта? Той охоче на це погодився. «Марко» інструктував «Блакитного», що на даному етапі головне завдання емісарів - підбір надійних людей для роботи в підпіллі та організація конспіративних квартирГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 1, арк. 25-31.. Головну увагу рекомендувалося звернути на західноукраїнську інтелігенціюТам само, ф. 13, спр. 376, т. 57, арк. 67.. У вирішальний момент, під час майбутньої війни між країнами Заходу та СРСР, ретельно підібрані «ідейні мельниківці» повинні будуть очолити повстання та взяти владу. Рекомендувалося відшуковувати та залучати до мережі «давніх мельниківців». За можливості «Марко» наказував організувати кілька ретельно підготовлених «показових» диверсійно-терористичних операцій проти колгоспів. На його думку, навіть у незначному масштабі, вони матимуть великий пропагандистський ефект та покажуть збройну присутність підпілля ОУН(м) у регіоніГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 1, арк. 148-149..

Поряд із тим, першочергове завдання, яке повинен був виконати «Блакитний», полягало в налагодженні зв'язку низки ізольованих один від одного осередків підпілля з керівництвом у Мюнхені. Зокрема він мав прибути на вул. Висоцького, 10 в Перемишлі до Степаниди Гич. Звідти виїхати у Львів, де, користуючись паролем «Рак-Риба», зв'язатися на вул. Клепарівській, 7-а з Михайлом КоханівськимКоханівськийМихайло Матвійович, уродженець с. Заруддя Збаразького р-ну Тернопільської обл. Навчався та мешкав у Львові. та Василем ПетровичемПетрович Василь Гнатович («Грім»), 1915 р. н., уродженець с. Лапшин Бережанського р-ну Тернопільської обл. Упродовж 1920-1930-х рр. був членом товариств «Рідна школа», «Сільський господар», «Просвіта». Працював у відділеннях «Українського банку» та «Суспільного забезпечення» (літо 1941 - серпень 1942 рр.) в м. Бережани. У вересні 1942 р. вступив на навчання до Львівської вищої торгівельної школи. Наприкінці березня 1944 р. приєднався до підпілля ОУН(м). Після вигнання з території області німців залишився в місті для керівництва підпіллям. У травні 1945 р. виїхав працювати бухгалтером млина у м. Чортків Тернопільської обл. Наприкінці 1945 р. зустрівся у Львові з емісаром ПУН «Грінченком». Улаштувався працювати викладачем Бережанської торгівельно-кооперативної школи. Заарештований у жовтні 1948 р. УМДБ Тернопільської обл.. Кожному зі згаданих осіб потрібно було розповісти, що їхня організація за кордоном зберегла основні свої сили й продовжує діяльність. Провідник Андрій Мельник знаходиться нині на легальному становищі та налагодив зв'язки з американцями. Їх завданням на цьому етапі є відновлення організаційних зв'язків із давніми учасниками ОУН(м) та створення конспіративних квартир для емісарів із-за кордонуГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 1, арк. 87-89..

Виконати поставлені завдання «Блакитному» вдалося лише частково. Згідно з наданою легендою, на початку жовтня 1945 р. він з'явився до табору для переміщених осіб, який знаходився на околиці Мюнхена в місцевості Фрайман. Зустрівшись з радянським представником «Блакитний» заявив йому про бажання виїхати на Батьківщину та у жовтні 1945 р. за фальшивими документами на ім'я репатріанта з Польщі Миколи Березовського прибув до ПеремишляГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 7, арк. 191.. Однак зустрітися зі Степанидою Гич йому не вдалося. Її матір повідомила гостеві, що донька навчається у Львівському медінституті. Схожа ситуація трапилася також із пошуком Михайла Коханівського. Господарка квартири сказала, що він виїхав на роботу до Тернополя, а точнішої адреси вона не знала. Василя Петровича вдома також не виявилося. Урешті «Блакитному» вдалося зустрітися у скверику навпроти Львівського оперного театру лише зі Степою ГичТам само, т. 1, арк. 90.. Повідомивши їй отримані від «Марка» дані, він виїхав до Рівного, де влаштувався пекарем в артіль №3 «Більшовик». Невдовзі, як активіста, його обрали депутатом міської ради та зарахували кандидатом у члени ВКП(б)Там само, ф. 13, спр. 482, т. 1, арк. 66..

Із перших тижнів роботи на новому місці «Блакитний» приступив до реалізації поставлених завдань. Зокрема познайомився з завідувачем хлібозаводу Юрієм ЖуравськимЖуравський Юрій Кириловым («Голуб»), 1904 р. н., уродженець м. Ново- град-Волинський Житомирської обл. Служив у Червоній армії (19191924 рр.). Улаштувався 1925 р. робітником на фарфоровий завод с. То- карівка Баранівського р-ну Житомирської обл. Працював майстром на хлібозаводі м. Новоград-Волинський (1934-1946) та завідувачем хлібозаводу м. Рівне (1946-1947). Мешкав у будинку на вул. Замкова, 16. та впродовж тривалого часу вів з ним розмови на націоналістичні теми. Зрештою влітку 1947 р. останній погодився приєднатися до підпілля та надати свій будинок на вул. Замковій, 16 під конспіративну квартируГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 1, арк. 42-43.. Наступним кроком «Блакитного» була робота з «релігійним середовищем», що, на його думку, найкраще підходило для антирадянської діяльності в райцентрах. Для цього він у липні 1947 р. відвідав церковну службу у Здолбунові, де познайомився з Зінаїдою ЯсінськоюЯсінська ЗінаїдаЯківна («Галка»), 1925 р. н., уродженка с. Воля-Уханська Грубешівського повіту Люблінського воєводства (Польща). Поступила 1940 р. в торгівельну школу у Грубешові. Повернулася 1942 р. додому. Закінчила 1943 р. у Грубешові бухгалтерські курси. Разом із сім'єю була виселена у січні 1945 р. до Запорізької обл. Виїхала 1946 р. звідти разом із батьками та оселилася в м. Здолбунів на вул. Мартинівка, 4. Працювала бухгалтером Здолбунівської кінопроектної контори «Більшовик».. Дівчина розцінила вчинок незнайомого чоловіка як залицяння. Тому майже одразу між ними зав'язалися дружні відносини. Під час однієї з розмов «Блакитний» повідомив їй, що належить до ОУН та запропонував приєднатися. Для Зінаїди це стало несподіванкою. Лише через тиждень, обдумавши пропозицію, вона дала згоду забезпечувати житлом та харчами підпільників, які могли б до неї прибути. Тоді ж для конспірації зв'язку «Блакитний» надав їй спеціальний пароль - питання: «Чи скоро скінчите роботу таку?» й відповідь: «Тоді, як стану вільною!»ГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 3, арк. 238..

Іншим шляхом потрапив до мельниківського підпілля Рівного Олександр Пісоцький («Чалий»)Пісоцький Олександр Іларіонович («Коваленко», «Місько», «Чалий»), 1922 р. н., уродженець с. Стара Носовиця Дубенського р-ну Рівненської обл. Закінчив 1938 р. польську семирічну школу у с. Верба Дубенського р-ну Рівненської обл., а навесні 1940 р. - учительські курси в м. Дубне та був призначений учителем у с. Перчин Дубенського р-ну. Готувався до вступу в Острозьку педагогічну школу, де й зустрів німецькі війська. Працював учителем у селах Дитиничі та Микитині Дубенського р-ну. У квітні 1943 р., остерігаючись німецьких репресій, перейшов на нелегальне становище та вступив до куреня «Хріна», який діяв у Кременецькому р-ні Тернопільської обл. На початку червня 1943 р. у складі чоти «Арійця» (20 осіб) був направлений до Володимирської округи ОУН(м). Після того, як у серпні 1943 р. на південний захід від м. Володимир-Волинський сотню «Арійця» роззброїв підрозділ УПА, повернувся додому. Восени 1943 р. вступив командиром чоти до 2-ї сотні «Вовка» УЛС, що дислокувалася у с. Бискупичі Володимир-Волинського р-ну. На початку 1944 р. у складі підрозділу виїхав до м. Грубешів, а звідти до Кракова. У лютому 1945 р. в складі УЛС перейшов із території Чехії до Австрії. З березня 1945 р. служив у запасному батальйоні дивізії ваф- фен-СС «Галичина», який дислокувався поблизу м. Ґрац (Австрія). Разом із німцями прибув до Італії, де потрапив у британський полон. Перебував у таборі для військовополонених м. Ріміні, очолював там районний провід ОУН(м).. Наприкінці липня 1947 р. табір для переміщених осіб в італійському місті Ріміні, де він на той час перебував, розформовували. Його мешканцям було запропоновано виїхати до Великобританії. Як це нині не дивно, але багатьом згадана пропозиція не сподобалася. У цей час до «Чалого» підійшов товариш по табору, мельниківець із Кременеччини Олег Синишин. Під час однієї з розмов він запропонував йому зустрітися з представником ПУН «Марком», який щойно таємно прибув до Ріміні та підбирав з українських націоналістів групу для нелегального переходу італійсько-австрійського кордону. Зустріч відбулася наступного дня. Вислухавши біографію «Чалого», «Марко» погодився включити його до згаданої групиГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 1, арк. 15-27.. До неї також увійшли: Іполит Шкурський («Чорномор»)Шкурський Іполит Дем'янович («Микола», «Чорномор»), 1923 р. н., уродженець колонії Гранична поблизу с. Колоденка Рівненського р-ну Рівненської обл. Закінчив 1939 р. українську гімназію в Рівному. На початку січня 1940 р. батьків заарештували органи НКВС. Переїхав жити до тітки Антоніни Отаманенко у с. Надчиці Млинівського р-ну Рівненської обл. Наприкінці липня 1941 р. повернувся додому. У лютому 1943 р. вирішив відвідати своїх родичів у м. Красилів Хмельницької обл. На шляху туди поблизу м. Ляхівці був затриманий німецькою жандармерією та відправлений до місцевої в'язниці, де використовувався на господарських роботах. Через місяць завдяки допомозі поліцая-українця втік додому. Намагаючись знайти роботу, в березні 1943 р. виїхав до Рівного, де познайомився з контролером кінотеатру «Чумаком», який залучив його до мережі ОУН(м). Працював зв'язковим між «Полі- карпом» та «Іваном». У вересні 1943 р. поблизу с. Даничів Корецького р-ну заарештований бандерівцями. Під час копання ями для розстрілу зміг утекти до Рівного. У квітні 1943 р. вступив до сотні «Хріна» УЛС у Луцьку. Звідти разом зі своїм підрозділом передислокувався до м. Грубешів (Польща), а наприкінці серпня 1944 р. - до Кракова. У вересні 1944 р. брав участь у придушенні Варшавського повстання. На початку січня 1945 р. прибув до Югославії. У березні 1945 р. захворів запален- ням легенів, лікувався. Через місяць у с. Шпильфельд біля м. Марбурґа був включений до складу «ерзац-батальйону» дивізії ваффен-СС «Галичина». У травні 1945 р. в м. Калаґенфурт (Австрія) здався у британський полон. Відправлений до табору для військовополонених у с. Беларія, а звідти переведений у табір для переміщених осіб поблизу м. Ріміні (Італія)., Андрій Угрин, Микола Новак («Лис»)Новак Микола Федорович («Лис»), 1915 р. н., уродженець с. Теслугів Радивилівського р-ну Рівненської обл. З 1947 р. емісар ПУН. Заарештований у червні 1948 р. органами безпеки у Словаччині та переданий МДБ УРСР., Михайло Дрозденко («Гичка»)21 Дрозденко Михайло Ілліч («Гичка»), 1923 р. н. Із 1947 р. емісар ПУН. Заарештований у червні 1948 р. органами безпеки у Словаччині й переданий МДБ УРСР., Степан Матвійчик («Комарчук»)Матвійчук Степан Павлович («Комарчук»), 1926 р. н. Із 1947 р. емісар ПУН. Заарештований у червні 1948 р. органами безпеки у Словаччині та переданий МДБ УРСР., Залуцький, Яремчук, «Дуб», «Тигр» та «Храпливий». Одразу після формування групи «Лис» за завданням «Марка» виготовив у друкарні «Дівчикке» м. Риццинон кожному її учасникові тимчасовий італійський паспорт. Крім того, усі вони отримали на дорогу по 8 тис. лір.

6 травня 1947 р. усім учасникам групи придбали квитки на поїзд до прикордонного м. Удіно. Через два дні через Венецію вони вирушили в напрямку Австрії. Останні 5 км учасники групи подолали на авто. Звідти вночі, самостійно, без провідника, в районі м. Тарвізіо перейшли кордон й опинилися в Австрії. Наступної ночі група зупинилися в місцевому таборі для переміщених осіб «Нова Полтава» в м. Віллах. Наступного дня до них приїхав зв'язковий ПУН «Олег» з п'ятьма американськими перепустками для в'язнів німецьких концтаборів. Отримавши, їх група вирушила до ЗальцбурґаГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 6, арк. 9-10.. Через два дні, за допомоги спеціально надісланого провідника, у районі м. Бартеґраден вони перейшли кордон із Німеччиною та поїздом дісталися Мюнхена, де на вул. Розенгаймштрассе, 42 був «Український комітет»Там само, т. 1, арк. 27-29..

Упродовж наступних десяти днів з кожним учасником групи «Марко» провів індивідуальні бесіди щодо бажання нелегально повернутися в Україну. Практично всі на це погодилися та отримали польські репатріаційні документи. Зокрема «Чалому» видали посвідчення на ім'я Прокопюка Володимира Степановича, а «Чорноморові» - Салека Владислава Юзефовича. Відповідно для поштового зв'язку з керівництвом «Чалому» надали дві адреси в Мюнхені: Вітольд Вінніч, вул. Нібелунґштрассе, буд. 16, кв. 22 та Піт Брюґер, вул. Вільгельмштрасе, 26, а «Чорномору»: «Турпетко Іван, Calle Corenel, O. Elias, 27-29, Valentin Alsina, B-S Aipes 4 Funio, Rep. Argentina» та наказали створити пункт зв'язку для емісарів ПУН у КалінінградіГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 6, арк. 11-14..

Після останнього інструктажу вони обидва виїхали до репатріаційного табору в м. Ляуф, що поблизу НюрнберґаТам само, т. 7, арк. 2.. Звідти на початку серпня 1947 р. «Чалий» із «Чорномором» дісталися залізницею польського м. Дзезеци. Отримавши всі необхідні документи для вільного переміщення, вони виїхали до Любліна, де оселилися в готелі на вул. Светодуська поблизу Краківської арки. Через п'ять днів до «Чалого» й «Чорномора» прибув зв'язковий «Карий». Він повідомив, що разом із ними радянсько-польський кордон за репатріаційними документами на ім'я Броні- слава Яцкевича перейде також емісар ПУН Костянтин Копи- ловський («Котьо»)Копиловський Костянтин Костянтинович («Котьо»), 1918 р. н., уродженець с. Верба Дубенського р-ну Рівненської обл. Вербський районний провідник ОУН(м). Із квітня 1943 р. зв'язковий у сотні «Хріна». Після її роззброєння підрозділом УПА повернувся додому. Восени 1943 р. вступив до УЛС. Весною 1945 р. на території Австрії перейшов до дивізії ваффен-СС «Галичина». Виїхав до Баварії (Німеччина), де здався в полон американцям. Перебував у таборі для переміщених осіб Фрайман поблизу м. Мюнхен.. Наприкінці «Карий» зауважив, що обрати підходяще для цього місце вони повинні самостійноГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 1, арк. 31-32.. Крім того, за декілька днів «Котьо» повідомив «Чорноморові», що згідно з новими інструкціями керівництва ПУН, надалі планується направити їх для створення осередків ОУН(м) у Південній та Східній УкраїніГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 6, арк. 17-18.. Зокрема, «Чалий» повинен був організувати пункт зв'язку в одному з міст ДонбасуТам само, ф. 13, спр. 372, т. 32, арк. 49..

Остаточно група виїхала залізницею до станції Дорогуськ поблизу Холма, де зустрілася з учасником місцевої мельниківської мережі Шимчаком («Мамою»). За його допомоги в ніч із 15 на 16 серпня 1947 р. усі троє мельниківців перетнули р. Буг поблизу с. Вулька Холмського повітуТам само, ф. 6, спр. 13446, т. 6, арк. 52.. Проте їх помітили радянські прикордонники. Тож група змушена була повернутися до Польщі. Дізнавшись про невдачу, «Мама» виїхав до Замостя по топографічну карту місцевості. Повернувшись через два дні, він повідомив, що виконати завдання йому не вдалося. Це спровокувало його сварку з давнім приятелем - «Котьом». Хильнувши зайвого, останній вирішив самостійно вести групу через кордон, але вночі заблукав та був змушений повернутися до Вульки. Наступного дня, заспокоївшись, «Котьо» виїхав у Замостя по карту. За п'ять днів, придбавши її, він повернувся у ВулькуТам само, спр. 8886, т. 6, арк. 31-32..

24 серпня 1947 р. троє мельниківців у супроводі «Мами» знову вирушили в напрямку кордону. Для переходу було обрано місце північніше Холма. Спочатку все йшло добре. Неділю 25 серпня вони пересиділи в кущах на «мертвому полі» у прикордонній смузі, а вночі перепливли р. Буг. Проте за півтора кілометри, уже на радянській стороні, у Любомльському р-ні Волинської обл., групу нелегалів знову помітили прикордонники та застосували освітлювальні ракетиТам само, м. Луцьк, ф. 6, спр. 4924, арк. 74.. Остерігаючись переслідування, «Котьо», не зупиняючись, побіг уперед, а «Чалий» із «Чорномором» упали на землю та почали повільно відповзати. За деякий час вони помітили, що їх переслідує лише один солдат. Тож, дещо заспокоївшись, відійшли за 10 км від кордону. Водночас «Чалий» із «Чорномором» зрозуміли, що загубили «Котя». Тому вирішили самостійно рухатися лісовими масивами на південь Волинської обл. в напрямку с. Буяни Луцького р-ну. За розповідями «Котя», там проживала родина його нареченої Ольги МорозМороз-Сід Ольга, уродженка с. Буяни Луцького р-ну Волинської обл. Член ОУН(м). Була санітаркою в УЛС. Після війни мешкала за фіктивними документами на ім'я ЯблонськоїЯніни в передмісті Цепліце м. Єле- ня-Ґура (Західна Польща).. Прибули на місце вночі, тож господарі будинку двері їм не відчинили. «Чалий» із «Чорномором» переночували в клуні місцевого селянина - родича колишнього сотенного УЛС «Нечая». Увечері наступного дня вони вирушили до батька «Чалого» - Іларіона Олексійовича у с. Стара Носовиця Дубенського р-нуГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 1, арк. 29-31.. Несподівано прибулого на початку вересня 1947 р. сина разом із невідомим підпільником той розмістив подалі від «людських очей» - у хлівіТам само, т. 5, арк. 171.. При цьому постійно вмовляв їх вийти з повинноюТам само, т. 1, арк. 29-31.. У той самий час молодший брат «Чалого» - Степан, підтримував брата у прагненнях продовжувати нелегальну роботуТам само, т. 5, арк. 15-32.. Спілкуючись із ним, підпільники дізналися, що мельниківської організаційної мережі на Волині не існуєТам само, т. 6, арк. 44.. Винятком була лише боївка Володимира Іванова («Похмурого»)Іванов Володимир Архипович («Похмурий», «Яструб»), 1921 р.н., уродженець с. Городині Рожищенського р-ну Волинської обл. Член ОУН від 1939 р. Із літа 1941 р. служив в українській допоміжній поліції м. Луцька. З березня 1943 р. командир чоти в курені «Сосенка», який базувався у Свинаринському лісі Турійського р-ну Волинської обл. Восени 1943 р., під час чисток СБ, покинув УПА та вступив до УЛС, де служив старшим вістуном 3-ї сотні. Навесні 1944 р. виїхав до Австрії. Здався в полон британським військам. Перебував у таборі м. Ріміні (Італія). Звідти за завданням ПУН перебрався до Мюнхена. Восени 1946 р. з літака десантований на територію Волинської обл. Очолював боївку ОУН(м), яка діяла в Луцькому р-ні. Застрелений 16 серпня 1947 р. оперуповноваженим Луцького райвідділу МВС Сементиновим (також у тому бою зазнав смертельного поранення) під час нападу на радянський актив с. Богу- шівка. Опергрупа виявила тіла вбитих лише через два тижні., що діяла поблизу ЛуцькаЧеха М. Вони і так «пам'ятні» // Слово правди (Володимир-Волинсь- кий). - 1990. - 3 лютого..

Колишні «давні мельниківці», які ще залишилися на Рівненщині, не мали зв'язку між собою, спілкуючись принагідно. Наприклад, Юстин Омельчук («Журба»)42 Омельчук Юстин Михайлович («Горицвіт», «Журба»), 1906 р. н., уродженець с. Вичівка Демидівського р-ну Рівненської обл. З 1932 р. член Української соціалістичної радикальної партії (УСРП). Із 1934 р. мешкав у Львові та працював редактором газети УСРП «Громадський голос». Восени 1939 р. викликаний органами НКВС на допити в м. Дубно. Остерігаючись арешту через чотири дні нелегально виїхав до Польщі, а звідти у травні 1940 р. - до Берліна, де влаштувався на завод «Сіменс». Вступив до Українського націоналістичного об'єднання (УНО). У вересні 1940 р. повернувся до Польщі, у м. Переворськ, де працював помічником бухгалтера цукрового заводу. У березні 1941 р. переїхав у с. Богородиця поблизу прикордонного м. Грубешів (Польща). Наприкінці червня 1941 р. з групою оунівців прибув до Луцька для зв'язку з Олександром Куцем. Коли дізнався, що його вбили бандерівці, виїхав до дружини у с. Лопавше Демидівського р-ну. У жовтні 1941 р. увійшов до складу Рівненського обласного проводу ОУН(м). Призначений провідником Ду- бенського окружного проводу ОУН(м). Водночас працював у місцевій друкарні. У грудні 1941 р. відкрив у місті книжковий магазин. Знятий у січні 1942 р. з посади за провал організаційної роботи. Обраний керівником Дубенської «Просвіти». У березні 1943 р. через загрозу арешту німцями перейшов на нелегальне становище. Перебрався на Кременеч- чину та вступив до підрозділу ОУН(м) «Хріна». Через місяць призначений командиром сотні. Після роззброєння її 6 червня 1943 р. сотнею УПА «Крука» перейшов на бік повстанців. Призначений політвиховни- ком. Читав лекції з політекономії та географії на курсах при окружному проводі. З вересня 1944 р. політреферент групи УПА «Ломоноса». У зв'язку з провадженими СБ чистками в УПА в листопаді 1944 р. дезертирував та переховувався вдома. У липні 1945 р. з'явився з повинною в НКВС. Під оперативним псевдонімом «Сократ» був включений до складу агентурно-бойової групи. Працював резидентом агентурної мережі НКВС на Дубенщині. Після відставки мешкав у Рівному на вул. Глибока, 1. впродовж 1946 р. зустрічався з колишніми мельниківцями - Петром ХолодомХолод Петро, 1904 р. н., уродженець с. Волковиї Млинівського р-ну Рівненської обл. Як польський солдат потрапив у вересні 1939 р. в полон до німців. Перебував у таборі для військовополонених, де вступив до УНО. У серпні 1941 р. повернувся додому. З вересня 1941 р. член ОУН(м). Розповсюджував газету «Волинь». Мешкав у м. Дубно. Працював сторожем райспоживспілки., Петром

КварценюкомКварценюк Петро, 1904 р. н., уродженець с. Тараканів Дубенського р-ну Рівненської обл. Член ОУН(м). За часів німецької окупації працював районним референтом зі шкіл, після вигнання німців - директором початкової школи с. Тараканів. та Олександром ДрузуюкомГДА СБ України, ф. 6, спр. 13446, т. 6, арк. 133-134.. Слюсар Рівненського пивзаводу Максим ТурчукТурчук Максим Феофанович («Важний»), 1923 р. н., уродженець с. Красне Демидівського р-ну Рівненської обл. Із весни 1943 р. рядовий у сотні ОУН(м) «Хріна». Поранений в бою з німцями у Кременецькому лісі на Тернопіллі. У 1947 р. працював кочегаром на Рівненському пивзаводі. Мешкав у Рівному на вул. Пішій, 35. підтримував дружні зв'язки з колишніми товаришами по службі у сотні ОУН(м) «Хріна»: Ананієм Сливинським («Кобзарем»)Сливинський Ананій («Кобзар»), уродженець с. Пащиха Демидівського р-ну Рівненської обл. Із весни 1943 р. служив у сотні «Хріна» на території Кременецького р-ну Тернопільської обл. Легалізувався. Навчався 1948 р. у сільськогосподарській школі с. Межиріччя Острозького р-ну Рівненської обл. У 1949 р. працював агрономом у Сарненському р-ні Рівненської обл., а також Леонтієм та Михайлом ГачевськимиГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 4, арк. 76-77.. Сергій БойкоБойко СергійСавович («Листок», «Орел»), 1916 р. н., уродженець с. Манів Вишневецького р-ну Тернопільської обл. Працював продавцем у сільському магазині (1939-1940), секретарем сільради (1940 - червень 1941 рр.). Із серпня 1942 р. станичний ОУН. У вересні 1943 р. разом із братом вступив до УЛС у м. Луцьку. Брав участь у боях проти польських партизанів. У м. Ґрац (Австрія) 9 травня 1945 р. здався в полон підрозділу Червоної армії. 22 травня 1945 р. мобілізований до 575-го стрілецького полку. Службу проходив у м. Кам'янець-Подільський Хмельницької обл. Демобілізувався у травні 1946 р. та переїхав до м. Кременець Тернопільської обл. Працював бухгалтером лісгоспу в м. Радивилів Рівненської обл. Мешкав у м. Здолбунів на вул. Словацького, 8. неодноразово зустрічався зі своїми колишніми колегами по службі в УЛС - братами Євдо- кимомСобко Євдоким Євстафійович («Беркут»), 1920 р. н., уродженець с. Під- гайці Велико-Дедеркальського р-ну Тернопільської обл. У вересні 1943 р. був заарештований німецькою жандармерією. Упродовж чотирьох тижнів утримувався в тюрмі м. Кременця. Звідти був завербований до УЛС, який дислокувався у с. Підгайці Луцького р-ну Волинської обл. Весною 1944 р. перебазувався в район м. Володимир-Волинсь- кий, а звідти - до м. Грубешова. Намагався повернутися додому, але був схоплений німцями. Відправлений на примусові роботи до селянського господарства поблизу м. Зальцбурґа. Звільнений у травні 1945 р. американськими військами. Працював шкільним учителем у с. Івачків Здолбунівського р-ну. У 1947 р. мешкав у м. Здолбунів на вул. Словацького, 8. та Василем СобкамиГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 4, арк. 338-339..

У приватних розмовах вони засуджували радянську владу та мріяли відновити свій вплив у підпіллі. Наприклад, у вересні 1947 р. на залізничній станції Здолбунів Іван Онигдюк («Хортиця»)52 Онигдюк Іван Степанович («Хортиця»), 1919 р. н., уродженець с. Нова Носовиця Дубенського р-ну Рівненської обл. З травня 1943 р. рядовий у сотні ОУН(м) «Журби», яка діяла на території Кременецького р-ну Тернопільської обл. Після її роззброєння 6 червня 1943 р. підрозділом УПА повернувся додому. У цей час члени ОУН(б) убили його батька. Призваний 15 квітня 1944 р. до Червоної армії. 28 лютого 1945 р. у боях із німцями зазнав осколкового поранення ніг. Демобілізувався у званні старшого сержанта, заступника командира взводу. 21 червня 1945 р. повернувся додому. У 1944 р. його матір убили члени ОУН(б). Улаштувався працювати завідувачем Вербського районного відділу соціального забезпечення. Закінчив у січні 1946 р. курси партпрацівників у м. Харкові; у листопаді 1947 р. - курси ветфельдшерів у с. Шпанів Рівненського р-ну. Працював ветфельдшером у колгоспі ім. Котовсь- кого у с. Софіївка. випадково зустрів свого колишнього керівника по підпіллю - «Журбу». Між ними зав'язалася бесіда про важке становище за нових умов. «Хортиця» нарікав, що коли доніс в органи МВС на Марію Мазорчук, яка видала бандерівцям його батьків, її за кілька днів відпустили додому. Це його розізлило, але вдіяти щось він не міг, адже сам перебував на непевному становищі. Остаточно «Хортицю» насторожило те, що навесні 1946 р. його викликав третій секретар Вербського райкому КП(б)У та, вилаявши, обізвавши «бандитом», змусив написати заяву про звільнення з роботи. На це «Журба» зауважив, що вони завжди залишатимуться для радянської влади ворогами. Наприкінці розмови домовилися знову зустрітися в РівномуГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 3, арк. 128-130..

Незважаючи на всі труднощі, що їх переживало мельників- ське підпілля Рівненщини, «Чалий» приступив до виконання поставлених «Марком» завдань. Спочатку він відшукав свого давнього знайомого, мешканця с. Верба Дубенського р-ну Василя ОстапчукаОстапчук Василь Омелянович, 1929 р. н., уродженець с. Верба Дубенського р-ну Рівненської обл. Батька за невиконання державних поставок у червні 1947 р. засудили до 7 років виправно-трудових таборів із конфіскацією майна. Дізнавшись про це, Василь продав двох коней та худобу й перейшов на нелегальне становище. Переховувався у своєї тітки Дарини Бондар у с. Птича Дубенського р-ну.. У розмові з ним повідомив, що зустрічався в Мюнхені з його братом ПетромОстапчук Петро Омелянович, 1918 р. н., уродженець с. Верба Дубенського р-ну Рівненської обл. Заарештований весною 1939 р. польською поліцією за зв'язок з ОУН. Покарання відбував у Дубенській в'язниці. Звільнений у вересні 1939 р. напередодні приходу Червоної армії. Через загрозу арешту НКВС у 1940 р. нелегально виїхав до Варшави, а звідти - до Берліна. Улітку 1941 р. повернувся додому. Працював кореспондентом газети «Волинь» у м. Рівне. Згодом переїхав до м. Пінська Брестської обл., де працював в українській газеті «Пінська правда». Виїхав весною 1944 р. до Німеччини, в американську окупаційну зону. Оселився в Мюнхені (Баварія)., який продовжує співпрацю з ОУН(м). Далі завдяки Василеві він налагодив зв'язок із жителем с. Птиче того ж району Гнатом ДехтярчукомДехтярчук Гнат Іванович, 1920 р. н., уродженець хут. Морги поблизу с. Птиче Дубенського р-ну Рівненської обл. Служив рядовим у 29-й стрілецькій дивізії Червоної армії (березень 1944 - червень 1945 рр.). Нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.». Наприкінці вересня 1946 р. перебував у підпіллі ОУН(м). Працював водієм у колгоспі ім. XVI з'їзду КП(б)У.. Останній через жителя с. Забороль Луцького р-ну Михайла ЦаляЦаль Михайло Васильович, 1926 р. н., уродженець с. Кульно Білгорайсь- кого повіту Люблінського воєводства (Польща). Із 1945 р. мешкав у с. Забороль Луцького р-ну. Заарештований у липні 1947 р. органами МДБ Волинської обл. мав зав'язок із боївкою ОУН(м) «Похмурого»ГДА СБ України, ф. 13, спр. 482, т. 1, арк. 66.. Для зв'язку з підпільною мережею Дехтярчуку було надано пароль: «Прийде Хмельницький», відповідь: «Буде перемога»Там само, м. Луцьк, ф. 6, спр. 8332, арк. 73..

Майже у той самий час до будинку «Блакитного» у Рівному за адресою вул. 1-го Травня, 11, прибув «Котьо». Згідно з наданими «Марком» указівками для зв'язку, він сказав: «Костянтин». На що «Блакитний» відповів: «Костянтинович». Після цього «Котьо» назвав шифр: «77». Він остаточно засвідчив «Блакитному» прибуття емісара ПУН та необхідність забезпечення його конспіративною квартирою. Далі «Котьо» повідомив, що перейшов кордон разом зі ще двома підпільниками - «Чалим» і «Чорномором». Уважав, що вони, імовірно, перебувають у с. Стара Носовиця. Тож доручив «Блакитному» якнайшвидше перевірити цю інформацію. Якщо вона підтвердиться, повідомити їм, щоб прибули до Рівного. Крім того, «Котьо» наказав «Блакитному» встановити зв'язок із боївкою «Похмурого». У випадку необхідності їм планувалося передавати фіктивні документи, а від них отримувати кошти для потреб підпілляГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 1, арк. 31-38..

За кілька днів «Блакитний» прибув до будинку жительки с. Забороль Луцького р-ну Ганни ЦальЦаль Ганна Василівна, 1931 р. н., уродженка с. Кульно Білограйського повіту Люблінського воєводства (Польща). Із 1945 р. мешканка с. Забороль., яка підтримувала зв'язок із нелегалом ОУН(м) - племінником Сергієм Шевчуком («Малим»)Шевчук Сергій Васильович («Малий», «Тихий»), 1930 р. н., уродженець с. Забороль Луцького р-ну Волинської обл. Із 1947 р. учасник боївки «Похмурого». У 1950 р. заарештований органами МДБ у Заборолі (див.: Григоренко С. Три роки у Волинських лісах: Розповідь останнього бійця спецгрупи «Похмурого» // Аверс-прес (Луцьк). - 2002. - 31 жовтня).. Самої дівчини він на місці не застав. Її батько, який був удома, розповів, що нещодавно загинув «Похмурий», а про долю інших підпільників він нічого не знаєГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 1, арк. 48.. Так і не зумівши вийти на зв'язок із боївкою, виконуючи завдання «Котя», «Блакитний» виїхав до Старої Носовиці, де зустрівся з «Чалим» та «Чорномором». У цей час, наприкінці вересня 1947 р., до села прибула група радянських військових. Остерігаючись арешту, «Чалий» і «Чорномор» вирішили дістатися будинку Дехтярчука на хуторі Морги поблизу с. Птиче. Після того, як небезпека минула, «Чалий» повернувся додому у Стару Носовицю, а «Чорномор» залишився.

На початку жовтня 1947 р. до будинку Івана Іщука («Чайки»)Іщук Іван Гнатович («Чайка»), 1918 р. н., уродженець с. Підлужжя Лубенського р-ну Рівненської обл. Із 1939 р. учасник юнацької ланки ОУН. Восени 1941 р. виїхав до Берліна, де вступив до УНО. Повернувся навесні 1942 р. додому. Був референтом просвіти ОУН(м). Від квітня 1943 р. служив у курені «Хріна» на Кременеччині. Після його роззброєння бандерівцями повернувся додому. Вступив до боївки ОУН(м) «Орлика» (20 бійців), яка діяла на Дубенщині. Восени 1943 р. вступив у Луцьку до УЛС. У січні 1944 р. був відправлений до школи ройових УЛС у м. Грубешів (Польща). Наприкінці червня 1944 р. отримав звання ройового УЛС. Разом зі своїм підрозділом базувався в районі м. Володи- мир-Волинський. У серпні 1944 р. покинув УЛС та повернувся додому. Довгий час переховувався. Восени 1945 р. завдяки Володимирові Збо- ровському («Сич») легалізувався та ввійшов до складу агентурно-бойової групи НКВС. у с. Підлужжя прибув «Котьо». Після обіду він повідомив, що є емісаром ПУН та нещодавно прибув разом із колишніми вояками УЛС «Чорномором» і «Чалим», які переховуються неподалік, у Старій Носовиці. Поцікавився, чи «Чайка» не хоче їх побачити. Той охоче погодився. Крім того розповів «Котьові», що в нього, як колишнього члена спецгрупи НКВС, зберігається пістолет «парабелум» і дві гранати. Наприкінці розмови «Чайка» дав згоду допомагати мельниківському підпіллюГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 3, арк. 86-87.. Наприкінці того ж місяця, завдяки допомозі Василя Остапчука, «Котьо» та «Чалий» прибули до будинку Дехтярчука. Їх цікавило місцезнаходження його родича - Дмитра ФурманцяФурманець Дмитро Антонович («Лесик»), 1922 р. н., уродженець с. Птиче Дубенського р-ну Рівненської обл. За часів німецької окупації навчався в агротехнічній школі с. Шпанів Рівненського р-ну. Був членом ОУН(м). Виїхав у 1944 р. до Німеччини. Восени 1946 р. нелегально повернувся на Рівненщину для організації підпільної роботи. та Пилипа Бондарчука («Остапа»)Бондарчук Пилип Олексійович («Остап»), 1921 р. н., уродженець с. Забо- роль Луцького р-ну Волинської обл. Член ОУН із 1930-х рр. Заарештований у 1937 р. поліцією. Звільнений у вересні 1939 р. У 1940 р. нелегально виїхав до Кракова. Сім'ю депортували у Сибір. Повернувся додому 1941 р. Навесні 1944 р. виїхав до Мюнхена. Навесні 1946 р. нелегально повернувся до Забороля. Був учасником боївки «Похмурого», а після його загибелі очолив боївку. Загинув 11 травня 1949 р. в бою з оперативно-військовою групою МДБ у Баївському лісі Луцького р-ну.. На це Дехтярчук відповів, що від «Остапа» до нього приїжджав із с. Забороль Луцького р-ну Михайло Цаль. Почувши це, «Котьо» наказав організувати їм зустріч зі згаданим зв'язковим. Невдовзі Дехтярчук виїхав для його пошуків. Прибувши до Забороля, від матері Михайла Цаля він дізнався, що її сина нещодавно заарештували органи МДБГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 4, арк. 43-45..

Одразу після повернення додому він переказав це «Блакитному». Таким чином, виконати поставлене «Котьом» завдання не вдалося. Виїхавши разом із «Чорномором» до Старої Носови- ці, вони втрьох зустрілися для обговорення подальших дій у хаті батька «Чалого». «Блакитний» повідомив, що за наказом «Котя» їм належить виїхати до Рівного. Для збереження конспірації було вирішено зробити це поодинці. Спочатку повинен був вирушити «Чорномор», а після нього - «Чалий»Там само, т. 1, арк. 31-34..

Особливістю того часу була пересторога, що міський одяг сильно впадав у вічі та міг видати нелегалів. Тому сестра «Чалого» - НінаПісоцька Ніна Павлівна, 1930 р. н., уродженка с. Стара Носовиця Ду- бенського р-ну Рівненської обл. Переховувала у себе учасників ОУН. Викликалася у листопаді 1948 р. Вербським райвідділом МВС на допит. Заарештована 27 жовтня 1949 р. привезла «Чорноморові» в дорогу селянські кожух і чоботи. Прибувши до квартири «Блакитного», підпільник кілька тижнів не брав участі в організаційній роботі. Згодом на допитах він пояснював це тим, що чекав, доки в його рідному с. Колоденка Рівненського р-ну завершиться акція з виселення сімей оунівців та буде змога безпечно туди повернутися. Більшість часу «Чорномор» проводив за читанням радянських газет і відвідуванням кінотеатрів. Після розмови з «Котьом» було вирішено, що він зв'яжеться з учителем Грицютою, Тамарою Розводовською та Миколою Корнійчуком, які підтримували зв'язок з іншими місцевими мельниківцями. Крім того, за той час, доки він ще перебував у Рівному, «Чорноморові» слід було дістати фіктивні документиГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 1, арк. 45-48.. Для цього 29 жовтня 1947 р. він прибув на центральний базар. Вочевидь у підпільника здавали нерви й він вирішив пригасити переживання алкоголем. За кілька годин, перебуваючи у стані важкого сп'яніння, «Чорно- мор» викрикував посеред натовпу націоналістичні гасла. За таких обставин його й заарештував наряд міліціїТам само, т. 7, арк. 2.. Комічність ситуації довершило те, що, намагаючись підкупити міліціонерів, він запевняв їх, нібито дістане гроші, адже працює американським шпигуномТам само, т. 6, арк. 45-48.. Згодом, на основі свідчень «Чорномора», УМДБ Рівненської обл. завело на членів мельниківського осередку в Рівному агентурну справу «Мрія»Там само, ф. 13, спр. 372, т. 32, арк. 48..

У цей небезпечний час «Блакитного» не було вдома. Він разом із «Котьом» виїхав до «Галки» у Здолбунів. Під час прогулянки містом з нею проводили інструктажТам само, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 1, арк. 35-38.. Наприкінці розмови повідомили, що її завданням буде дізнатися кількість виселених сімей оунівців у Здолбунівському р-ні. Ці дані включать до звіту для передачі за кордонТам само, т. 3, арк. 215..

Наступний місяць рівненській осередок ОУН(м) проводив активну організаторську роботу, намагаючись охопити якомога більші терени. Так, на початку грудня 1947 р. «Блакитний» виїжджав до учасників мельниківського підпілля, які мешкали на хуторі за 10 км від с. Межирічі. Потрібну йому людину за наданою «Котьом» адресою знайти ніяк не вдавалося. Крім того, розпочалася сильна негода, тому легко вдягнений «Блакитний», аби не захворіти, повернувся додому. Приблизно в той самий час «Чалому» вдалося налагодити зв'язок із досвідченим підпільником «Журбою». Останній, їдучи з Рівного на базар до Козина, завітав у с. Підлужжя до свого давнього приятеля - «Чайки». Зайшовши до хати, він несподівано зустрів іншого свого знайомого - «Чалого». У розмові вони згадували спільну службу у відділі «Хріна». Обговорюючи сучасний стан мельниківського підпілля, «Чалий» йому розповів, що разом з іншими емісарами, за завданням ПУН, прибув для встановлення організаційного зв'язку та відновлення діяльності осередків. Наприкінці розмови «Журба» погодився долучитися до цієї роботиГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, т. 8, арк. 90-93..

Водночас рівненський осередок шукав шляхи налагодження зв'язків із мельниківським підпіллям в інших областях. Так, зранку 14 грудня 1947 р. за завданням «Котя» до будинку жителя с. Лопушино Лановецького р-ну Тернопільської обл. Олександра Марценюка прибув «Чалий». Там він зустрівся з його зятем, Фокою Россоловським («Зоряним»)Россоловський Фока Васильович («Зоряний», «Ненаситець»), 1913 р. н., уродженець с. Чупали Кременецького р-ну Тернопільської обл. З 1942 р. провідник Кременецького (Бережецького) районного проводу ОУН(м). Із 1943 р. член Кременецького окружного проводу ОУН(м). До лютого 1944 р. відповідав за перевірку районних проводів. Оселився у с. Лопушино Лановецького р-ну Тернопільської обл. У 1946 р. розпочав відновлення організаційних осередків ОУН(м) на Кременеччині. Заарештований 26 березня 1949 р. органами МДБ Тернопільської обл. Перебував у в'язниці 2-Н МДБ м. Львова., якому вручив листа від «Котя», де йому переказувалися вітання від «Кобеця» та «Трояна», відомих по спільній роботі у Кременецькому окружному проводі ОУН(м), та містилося запрошення прибути на зустріч до Рівного. Того ж дня вони вирушили в дорогу.

Увечері 15 грудня 1947 р. «Зоряний» і «Чалий» зайшли до будинку «Блакитного», де заночували. Наступного дня «Котьо» до них так і не з'явився. Тому через день у надвечір'я «Зоряний» виїхав залізницею до Здолбунова, де чекав на станції потяг до Шепетівки. У цей час до нього приїхали «Чалий» і «Котьо». Останній детально розповів про сучасні завдання ПУН та про долю знайомих, які опинилися за кордоном. Наказав розбудовувати підпільну мережу на Тернопільщині та вербувати нових членів. Наприкінці розмови «Котьо» повідомив, що надалі підтримуватиме з ним зв'язок через «Чалого».

Наступна зустріч із «Зоряним» відбулася 22 січня 1948 р. у с. Лопушино. На ній «Чалий» розповів про останні новини в підпіллі, а також передав наказ від «Котя», що стосувався організації нових конспіративних квартир. Крім того, він повідомив адресу «Блакитного» в Рівному, яка за необхідності була пунктом його зв'язку. У відповідь «Зоряний» заявив про необхідність субсидування організаційної роботи. Не маючи змоги вичерпно відповісти на це питання, «Чалий» запевнив, що передасть його прохання «Котьові» та зранку виїхав назад до РівногоГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 6, арк. 104-111..

Незважаючи на кілька попередніх невдач, не полишалися спроби налагодження зв'язку з мельниківським підпіллям Волинської обл.Там само, ф. 13, спр. 482, т. 1, арк. 66. Так, під час святкування Нового року за старим стилем у ніч із 13 на 14 січня 1948 р. у будинку «Галки» «Чалий» із «Блакитним» познайомилися з жителькою м. Володимира- Волинського Юлією РоманюкРоманюк Юлія Петрівна («Синичка»), 1925 р. н., уродженка с. Грабовець Грубешівського повіту Люблінського воєводства (Польща). Закінчила 1943 р. у Грубешові бухгалтерські курси. Переселена 1945 р. до м. Во- лодимира-Волинського, мешкала на вул. Сталіна, 24. Працювала еко- номістом-планувальником на місцевому м'ясокомбінаті.. Разом зі своєю подругою з м. Кі- верці Єлизаветою Бедлицькою вони приїхали до землячки та давньої знайомої по навчанню на бухгалтерських курсах ГрубешоваГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 3, арк. 263-265.. У неспішній розмові за святковим столом «Блакитний» переконався, що Юлія поділяє націоналістичні погляди та вирішив залучити її до мельниківської мережі. Вербовка цієї дівчини була дуже вигідною для підпілля, адже давала можливість розбудовувати осередок на кордоні з Польщею. Проводячи Юлію на залізничний вокзал, «Блакитний» пошепки запропонував їй вступити до підпілля. Спочатку на таку несподівану пропозицію вона нічого не відповіла. Урешті, після вмовлянь, дала згодуТам само, т. 1, арк. 38-39..

Дещо налагодивши зв'язки з розрізненими учасниками мельниківського підпілля на Рівненщині, «Котьо» вирішив повернутися до Мюнхена по нові інструкції від керівництва. Прогулюючись на початку лютого 1948 р. із «Чалим» по вул. Сталіна в Рівному, він його запевняв, що війна між США та СРСР неминучаГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 2, арк. 332.. Наголошував, що на початковому етапі масове вербування нових членів недоцільне. «Чалому» потрібно ретельно підібрати «кістяк осередку» з перевірених осіб, які могли б узяти на себе керівництво майбутнім антирадянським повстаннямУкраинские буржуазные националисты. - С. 95.. Розповів, що на випадок війни передбачається створення озброєних бойових групГДА СБ України, ф. 13, спр. 376, т. 57, арк. 67., а також розгортання антирадянської пропагандистської роботи серед військовослужбовцівТам само, спр. 482, т. 1, арк. 69.. У випадку можливості його мобілізації та відправлення на фронт рекомендував за першої ж сприятливої нагоди здатися в полон. Після цього негайно зв'язатися з американською розвідкою. Для цього назвав відповідний пароль: «Ай ем ес ай ес ін ФранкфуртЦікаво, що це зовнішня розвідка не США, а Великобританії - Таємна розвідувальна служба (англ. Secret Intelligence Service, SIS)., Копиловсь- кийенд СкорупськийСкорупський Максим Антонович («Макс», «Юрко»), 1915 р. н., уродженець с. Антонівці Шумського р-ну Тернопільської обл. Закінчив ремісничу школу в смт Вишнівець (Тернопільська обл.). Далі вивчав агрономію в с. Білокриниця Кременецького р-ну Тернопільської обл. У 1939 р. виїхав до Польщі. У Кракові вступив до ОУН(м), навчався в м. Веркшуц (Німеччина). Провідник Вишнівецького районного проводу ОУН(м) (1941-1942). Станом на 1 травня 1943 р. був чотовим Кременецького відділу ОУН(м). Після його роззброєння 6 липня 1943 р. очолював чоту, а з 26 липня 1943 р. - сотню Дубенського куреня УПА. З вересня 1943 р. командир рейдуючої сотні ВО «Тютюнник». Від 17 жовтня 1943 р. командир куреня УПА. 8 січня 1944 р. призначений командиром підстаршинської школи ВО «Богун». Із лютого 1944 р. контрольно-вишкільний старшина ВО «Богун». З березня 1944 р. командир одного з куренів ВО «Богун», який через місць був розбитий Червоною армією у трикутнику Броди - Красне - Золочів. Виїхав до Австрії. За даними КДБ, служив в абверкоманді-104. Згодом опинився в американському таборі для переміщених осіб. Був завербований американською розвідкою. Заснував у 1947 р. в м. Штафенберн розвідувальну школу. Станом на 1948 р. перебував у м. Зальцбурґ. Того ж року одружився з Б. Мозолевською. У 1950 р. подружжя виїхало до м. Мін- неаполіс (США), де М. Скорупський працював на залізниці, меблевій фабриці. Автор мемуарів. Помер від раку нирок і кісток 30 грудня 1981 р. в м. Трентон (штат Нью-Джерсі).». На основі почутого «Чалий» зробив висновок, що їхня мережа працює в інтересах американської розвідки через Максима Скорупського («Макса»)ГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 2, арк. 332.. Саме у цей час в Міттенвальді член ПУН Микола КапустянськийКапустянський Микола Олександрович («Віктор Низовий-Чумак»), 1879 р. н., уродженець с. Чумаки Томаківського р-ну Дніпропетровської обл. Закінчив Катеринославську духовну семінарію (1899), Одеське піхотне училище (1904). У чині підпоручика брав участь у російсько- японській війні 1904-1905. Після її завершення повернувся до 105-го Оренбурзького піхотного полку у м. Вільно. Прийнятий 1908 р. до Імператорської Миколаївської військової академії в Петербурзі, яку закінчив 1912 р. Із 1916 р. - підполковник, начальник штабу 173-ї піхотної дивізії. З 1917 р. - полковник. Був нагороджений георгіївською зброєю. У серпні того ж року сформував та очолив 1-шу Українську піхотну дивізію. Наприкінці 1917 р. С. Петлюра призначив його начальником штабу 11-ї армії. З січня 1918 р. - начальник штабу Північно-Західного фронту в м. Бердичеві, утвореного для боротьби з більшовиками. З березня 1918 р. служив у Генеральному штабі армії Української Держави в м. Житомирі. На початку листопада 1918 р. у званні полковника переведений до м. Києва начальником канцелярії Військово-наукового комітету Головного управління Генерального штабу. Підтримав Директорію. З 1919 р. начальник оперативного відділу і заступник першого генерал-квартирмейстера штабу Армії УНР. З 1920 р. у званні ге- нерал-хорунжого обіймав посаду генерал-квартирмейстера штабу Діючої армії УНР. У 1921 р. інтернований у польському таборі м. Ланцут. У 1923 р. переїхав до Парижа. Був одним із засновників Українського військово-історичного товариства. Очолив у 1924 р. організацію «Українська громада Франції». У 1929 р. був учасником Першого конгресу українських націоналістів у м. Відні. Призначений референтом із військових питань. У 1930-х рр. керував вишколом колишніх старшин Армії УНР та УГА у станиці ОУН неподалік Данцига. Перебував у США та Канаді в організаційній місії ОУН (1935-1936). Учасник II Великого збору ОУН у Римі (1939). Підтримав Андрія Мельника. З 1940 р. один із лідерів ОУН(м). З літа 1941 р. учасник похідних груп, заступник голови Української національної ради в Києві. З 1943 р. жив у м. Львові. Заснував Українське військове суспільство ім. Павла Полуботка. З 1948 р. мешкав у Мюнхені. Був військовим міністром «уряду УНР в екзилі», член Вищої військової ради. Мав звання генерал-полковника. Учасник III, IV та V Великих зборів ОУН(м). У 1951 р. заснував Військово-наукове товариство. З 1964 р. голова сенату Українського націоналістичного руху. Помер 19 січня 1969 р. в Мюнхені. заснував розвідувальну школу під кодовою назвою «7712»Вєдєнєєв Д., Биструхін Г Двобій без компромісів: Протиборство спец- підрозділів ОУН та радянських сил 1945-1980-ті рр. - К.: Генеза, 2007. - С. 192..