Останні мельниківці Рівненщини (1945-1949 рр.)

За кілька днів після згаданої розмови, пробувши в Рівному близько трьох місяців, «Котьо» та брат «Чалого» - Володимир93 Пісоцький Володимир Іларіонович, 1925 р. н., уродженець с. Стара Носо- виця Дубенського р-ну Рівненської обл. На початку 1944 р. був мобілізований німцями на будівництво оборонних споруд. Зазнав поранення, евакуйований до шпиталю в Німеччину. Після одужання завербований рядовим до Російської визвольної армії. Навесні 1945 р. здався в полон підрозділу Червоної армії та відправлений на спецпоселення до Красноярського краю. Звідти влітку 1947 р. втік додому. виїхали до Львова для зустрічі з членами мельниківського підпілляГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 1, арк. 35-38.. Звідти вони направилися до с. Забороль Луцького р-ну, де передали учасникам місцевого осередку ОУН(м) адреси для зв'язку в Рівному. Їм рекомендувалося діяти автономно один від одного та зв'язуватися лише за крайньої необхідності. Після цього «Котьо» з Володимиром нелегально виїхали до ПольщіТам само, т. 2, арк. 35.. Судячи з адрес, зазначених на семи листах, які «Котьо» під вигаданим прізвищем «Бориса Ясінського» надіслав «Галці», вони спочатку прибули у Краків, а звідти до м. Єленя-Ґура. Усіх їх вона передала «Чалому», який розшифровував закодовані тут інструкції для діяльності рівненського осередкуТам само, т. 3, арк. 203..

Після від'їзду «Котя» до Польщі поміж інших учасників мельниківської мережі Рівненщини своїм авторитетом виділявся «Журба». Не дивлячись на те, що в минулому він вийшов із повинною та був агентом НКДБ, підпільники вважали його «ідейним революціонером»Там само, т. 6, арк. 59.. У зв'язку з цим, на початку березня 1948 р. «Чайка» з «Чалим» прибули до помешкання «Журби» в Рівному.

Вони з ним поділилися новиною, що «Котьо» повернувся за кордон, тому осередок фактично опинився без керівника. Не знаючи, як діяти далі, вони чекають інструкцій від ПУН. Далі «Чалий», знаючи багатий керівний досвід «Журби» в підпіллі, поцікавився в нього, як їм краще вести організаційну роботу? Крім того, запропонував йому відновити «Провід ОУН-мельниківців Рівненської області» та очолити його. На несподівану пропозицію «Журба» відповів відмовою. Аргументував візитерам свою позицію тим, що не хоче йти врозріз із наказами ПУН та, як усі інші, зобов'язаний дочекатись інструкцій від «Котя»ГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 3, арк. 33-35..

До іншої несподіваної кандидатури на головну посаду в мельниківському підпіллі Рівненщини привів випадок. Улітку того ж року «Чайка», торгуючи м'ясом на Рівненському базарі, випадково зустрів колишнього учасника обласного проводу ОУН(м) - Михайла КосмачукаКосмачук Михайло, 1917 р. н., уродженець с. Верба Дубенського р-ну Рівненської обл. Член ОУН із 1930-х рр. Виїхав восени 1939 р. до Польщі, а звідти в 1940 р. - до Берліна. Член Рівненського обласного проводу ОУН(м) (жовтень 1941-1942 рр.). Станом на 1947 р. служив священиком у Сарненському р-ні Рівненської обл.. Під час короткої розмови вони домовилися зустрітися та зайти до «Журби». Через кілька днів усі троє підпільників зібралися в умовленій квартирі. «Журба» розповів Космачукові, що в Рівному діє осередок ОУН(м), який підтримує зв'язок із закордонним центром. Після цього він запропонував йому очолити обласний провід - як колишньому підпільникові, що має найбільший досвід керівної роботи. Однак Космачук усіляко ухилявся, запевняючи, що, мовляв, ніяк не може взяти на себе таку відповідальність. Тоді «Журба» запропонував йому запросити Федора ПачковськогоПачковський Федір Григорович, 1915 р. н., уродженець с. Іващуки Дубенського р-ну Рівненської обл. Очолював Козинський районний провід ОУН(м) (жовтень 1941-1942 рр.). Працював бухгалтером Ко- зинської райспоживспілки., «Чалого» й «Блакитного» та знову зустрітися в нього для ширшого обговорення справи обласного проводу ОУН(м). В умовлений день вони так і не зібралися. Таким чином, створення повноцінного обласного проводу залишилося лише у планах мельниківців РівненщиниГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 8, арк. 95-97..

Незважаючи на це, тимчасово, без затвердження вищим керівництвом, функції референта пропаганди виконував «Журба», відповідального за зв'язок із ПУН - «Чалий», а за контакти з осередками у «Краї» - «Чайка»Там само, спр. 13446, арк. 33-35.. Напередодні «Журба» приїхав до останнього у с. Пирятин, де він із дружиною тримав велике господарство. «Чайка» скаржився на непосильні державні податки. Говорив, що для порятунку йому залишається вступити до колгоспу або виїхати в місто. На що «Журба» порадив перебратися в Дубно або Рівне. «Чайка» обрав останній варіант та влаштувався на роботу охоронцем Рівненського аеродромуТам само, спр. 8886, т. 8, арк. 98.. Це забезпечило більш тісний його зв'язок з іншими учасниками обласного проводу.

На початку квітня 1948 р. провідником Козинського району вони призначили Федора Пачковського, Демидівського - Олександра Друзюка та Вербського - «Хортицю»Там само, т. 6, арк. 59.. Їхнім завданням був збір даних про політичні заходи радянської влади, а також залучення до підпільної мережі нових членів. Так, «Хортиці» вдалося завербувати до свого осередку трьох місцевих жителів - Івана БорецькогоБорецький Іван Тимофійович, 1913 р. н., уродженець с. Буща Дубенсь- кого р-ну Рівненської обл. Мешканець с. Підборці (нині м. Дубно) Рівненської обл. Брата восени 1943 р. повісили бандерівці. З весни 1944 р. служив у батальйоні НКВС, який дислокувався у Смоленській обл. (Росія). Демобілізувався восени 1945 р. З листопада 1948 р. заступник голови колгоспу ім. Жданова у с. Підборці., Володимира Куленюка та Степана ТимощукаГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 3, арк. 132.. Загалом на той час до рівненської підпільної мельниківської мережі входило лише 17 осібТам само, ф. 13, спр. 372, т. 32, арк. 52..

Незважаючи на це, у планах обласного проводу ОУН(м) була розбудова розгалуженої, глибоко законспірованої організаційної мережі. Її основу повинні були становити випробувані часом автономні «трійки» та «п'ятірки»Украинские буржуазные националисты. - С. 95.. В інструкціях, залишених «Котьом», їх слід було називати «ядрами», кожне з яких складалося з 3-5 підпільниківГДА СБ України, ф. 13, спр. 376, т. 57, арк. 199.. У разі провалу одного з «ядер» усі інші припиняли між собою зв'язок та до відповідного наказу утримувалися від будь-якої діяльностіТам само, спр. 482, т. 1, арк. 71.. Головні їх завдання полягали в: а) доборі нових членів та їх ідеологічній підготовці; б) зборі інформації щодо ставлення місцевого населення до заходів радянської влади; в) веденні обліку радянських активістів та ймовірних таємних співробітників органів держбезпеки; г) зборі інформації про місця дислокації військових частин, їх озброєння, особовий склад тощоТам само, спр. 376, т. 57, арк. 67.. Членам підпільної мережі ОУН(м) рекомендували мешкати легально, приховуючи від оточуючих свої ідеологічні переконанняГригоренко С. Три роки у Волинських лісах: Розповідь останнього бійця спецгрупи «Похмурого»..... За можливості влаштовуватися на керівні посади в радянські, господарські та культурно-освітні установиГДА СБ України, ф. 13, спр. 482, т. 1, арк. 66..

За кілька тижнів «Чайка» зайшов до квартири «Журби». Між ними відбулася розмова про «злочинну» діяльність на Рівненщині бандерівського підпілля. Незважаючи на всі організаційні труднощі, вони планували створити власну мельниківську боїв- ку, яка б із пропагандистською метою займалася диверсійно- терористичною роботоюТам само, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 3, арк. 106-107.. На відміну від тактики бандерівців, передбачалося ліквідовувати лише найбільш активних радянських і партійних працівниківТам само, ф. 13, спр. 482, т. 1, арк. 69-70.. Цікаво, що до її складу вони планували залучати бандерівців, які розчарувалися у своєму керівництві. Зокрема йшлося про боївки «Ворона» та «Скорого», які ворогували між собою. Зрештою всі домовилися доручити «Хортиці» вийти на зв'язок з односельцем «Скорим» та спробувати через родичів залучити його на бік мельниківців. Як згодом з'ясувалося, виконати це завдання не вдалося, оскільки невдовзі «Скорого» заарештуютьГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 3, арк. 106-107..

Водночас тривала організаційна робота в Рівному. Головним чином вона полягала в ідеологічній підготовці нових членів осередку та виготовленні фальшивих документів. Так, наприкінці травня 1948 р. «Блакитний» запросив до себе Юрія Журавського. Бесідуючи за чаркою, вони висловлювали сподівання на швидкий початок війни між СРСР і Заходом. На столі, за яким велася «політична» розмова, у той час лежала газета «Радянська Україна» з карикатурами на Денікіна, Колчака, Врангеля, а також керівника ПУН Андрія Мельника. Помітивши це, Журавський із гордістю зауважив, що «більшовицькі» журналісти не забувають щось написати про українських націоналістів. Після цього «Блакитний» почав розповідати товаришеві, що нині А. Мельник має за кордоном великий вплив. Його підтримує американський уряд. Зокрема у США знаходиться «центр українських націоналістів», що провадить боротьбу проти радянської владиНасправді на той час довічний голова ПУН А. Мельник мешкав у м. Клер- во (Люксембург), де й помер 1 листопада 1964 р.. Далі «Блакитний» розкритикував діяльність бандерівців, які, тероризуючи мирне населення, налаштовують його проти побудови «Самостійної України». Натомість в «ідеологічній програмі» лише мельниківці передбачали здобуття власної незалежної держави без масового тероруГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 3, арк. 325-326.. Тоді ж Ю. Журавський дізнався від «Блакитного», що учасникам підпілля для виїзду за кордон необхідні документи й печатка однієї з радянських установ. Ю. Журавський обіцяв допомогти. У червні 1948 р. він передав «Блакитному» печатку Млинівської нотаріальної контори, яку його син випадково знайшов на вулиці. Згодом завдяки їй було виготовлено фіктивну копію евакуаційного листа на ім'я уродженців с. Кульно Білгорайського повіту Люблінського воєводства - Олександри та Івана Круновських, за яким у Здолбунові легалізувалися матірШевчук Федора (Феодора) Сильвестрівна («Тітка»), 1905 р. н., уродженка с. Забороль Луцького р-ну Волинської обл. З осені 1944 р. в її будинку обладнав схрон член ОУН(м) Володимир Омельчук. З осені 1946 р. переховувала мельниківців «Остапа» та «Похмурого». Через загрозу арешту восени 1947 р. перейшла на нелегальне становище та переховувалася в жительки с. Ратнів Луцького р-ну Марії Омельчук. та братШевчук Іван Васильович («Куций»), 1933 р. н., уродженець с. Забороль Луцького р-ну. Із 1947 р. учасник підпілля ОУН(м). підпільника «Малого». Також цю печатку намагалися використати для виготовлення військового квитка Іванові КиричукуГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 1, арк. 192.. Під час зустрічі у серпні 1948 р. з «Чалим» поблизу рівненського кінотеатру «Партизан» Ю. Журавський обіцяв йому також допомогти з легалізацією та влаштуванням на роботуТам само, т. 4, арк. 181.. Необхідні для фальшивих документів фотографії за завданням «Блакитного» виготовив Микола УсУс Микола Миколайович, 1918 р. н., уродженець с. Ганськ Владавсько- го повіту Люблінського воєводства. Служив рядовим мінометником у Червоній армії (19 вересня 1944 - грудень 1945 рр.). Зазнав легкого поранення в боях із німцями на території Польщі. Після демобілізації оселився в м. Рівне, вул. Толбухіна, 3. Працював фотографом. Див. також: ГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 5, арк. 369..

У вересні 1948 р. в поле зору органів МДБ потрапив «Журба». Наприкінці місяця його викликали до приміщення управління в Рівному «на бесіду» та запропонували допомогти у виявленні емісарів ПУН. Цю ситуацію «Журба» вирішив використати на користь осередку підпілля ОУН(м). Наголошуючи на своїй відданості радянській владі та багатому агентурному досвіду, він запропонував кураторові з МДБ надіслати його до Польщі з завданням налагодження зв'язку з місцевим мельниківським підпіллям. За його словами, це дозволить вийти на вище керівництво ПУН за кордономТам само, ф. 13, спр. 372, т. 32, арк. 48.. Наступного ж дня «Журба» повідомив «Чалому», що співробітники МДБ повірили в його «легенду». Останній зацікавився можливістю «оперативної гри» з органами держбезпеки та назвав йому адреси в містах Єленя-Ґура та Колмицин для зв'язку з «Котьом». Проте напередодні поїздки, 2 листопада 1948 р., «Журбу» таємно заарештували та відправили до слідчого ізолятораГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 8, арк. 97.. На основі його показань УМВС Рівненської обл. арештувало та 18 січня 1949 р. завербувало фотографа Миколу Уса (агент під оперативним псевдонімом «Ніколаєв»). Виконувати поставлені завдання він не хотів, удаючись до саботажуТам само, т. 8, арк. 117..

Ще більш потужних ударів у цей час зазнало мельниківське підпілля на Луччині. У травні 1949 р. в будинку Марії ОмельчукОмельчук Марія Іванівна, 1908 р. н., уродженка с. Городище Луцького р-ну Волинської обл. Разом із сім'єю в 1940 р. вислана до Сибіру. Повернулася 1946 р. та оселилася у с. Ратнів Луцького р-ну. Під її хатою було обладнано криївку боївки «Остапа». у с. Ратнів Луцького р-ну Волинської обл. співробітники опергрупи МДБ убили Миколу Бобляха («Дзюропу») та Володимира Омельчука («Старого»)Омельчук Володимир Іванович («Старий»), уродженець с. Городище Луцького р-ну Волинської обл. Дезертирував із Червоної армії та переховувався у своєї сестри Марії. Учасник боївки «Похмурого». Див.: Байда Т., Мялковська Г. Забороль - наше рідне село. - Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2006. - С. 42.. Через кілька днів Сергій Мандрик («Мудрий»)Тандрик Сергій Степанович («Мудрий»), уродженець Луцького р-ну Волинської обл. Учасник боївки «Похмурого». Загинув 28 червня 1949 р. в бою з оперативно-військовою групою МДБ. дізнався про це від Ганни Цаль, батько якої був на впізнанні загиблих мельниківців. На той час з остаточно розгромленої боївки залишився лише він один із бойовиком «Малим»ГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 5, арк. 24-25.. З огляду на це «Мудрий» шукав можливості легалізації або виїзду за кордон. Для цього він надіслав до помешкання «пекаря Петра»Петро Мельник («Блакитний»). в Рівному матір «Малого» - Феодору Шевчук. Під час чекістсько-військової операції їй дивом удалося врятуватися з палаючого будинку Марії Омельчук, вистрибнувши у вікноГДА СБ України, м. Луцьк, ф. 6, спр. 7506, арк. 16. ГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 2, арк. 39.. Прибувши до квартири «Блакитного» вона, згідно зі встановленим паролем, запитала: «Чи тут живе пекар?», відповідь: «Так, булочник-пекар, а що хочете?», запитання «Кавказ - Ковель» та почула у відповідь: «Київ - Запоріжжя»134. Після цього Феодора розповіла, що прибула за завданням «Остапа», який запрошує його на зустріч до Забороля. Слід зауважити, що насправді на той час він уже загинувТам само, т. 1, арк. 48..

Наступного дня на зустріч з ними виїхав «Чалий», а Феодора залишилися на квартирі «Блакитного». Через жительку с. Забороль Ганну Цаль йому вдалося зустрітися з «Мудрим» та «Малим». Вони розповіли мельниківцеві з Рівного про розгром своєї боївки та заявили, що хочуть легалізуватися. Наступного дня «Чалий» повернувся до Рівного. Дізнавшись про результати перемовин, Феодора почала просити допомогти їй разом із сином Іваном легалізуватися. У відповідь на це «Чалий» та «Блакитний» пообіцяли допомогти чим зможуть. Після цього Феодора повернулася до ЗабороляТам само, т. 5, арк. 25-26..

Услід за нею через кілька днів «Чалий» приїхав до «Мудрого» по гроші. Застати Ганну Цаль у будинку їм не вдалося, оскільки вона тоді перебувала у церкві. Натомість їх зустрів «Малий». За наказом «Мудрого» він відвів їх для розмови за 200 м у житнє поле. Грошей для виготовлення документів у «боївкарів» при собі не виявилося. Тому домовилися знову зустрітися за два тижніТам само, т. 1, арк. 48-49..

У цей час до Рівного приїхала Феодора Шевчук із сином Іваном. Скориставшись свідоцтвом про народження на ім'я Крунавської Олександри Дмитрівни, 1902 р. н., уродженки с. Кульно Білгорайського повіту Люблінського воєводства (Польща), а також фальшивою копією евакуаційного листа, виготовленого «Чалим», їй удалося легалізуватися. Того ж дня Феодора з сином виїхала до Здолбунова, де оселилася в будинку «Галки».

Невдовзі вона влаштувалася працювати прибиральницею в місцевому кінотеатрі «Більшовик»ГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 5, арк. 28-29..

Прибувши в умовлений день до Забороля, «Чалий» дізнався від Ганни Цаль, що кілька днів тому у перестрілці з опергрупою МВС загинув «Мудрий»Крещук С. Останній з банди «Похмурого» // Радянська Волинь (Луцьк). - 1989. - 14 червня.. Урятуватися вдалося лише «Малому», який і повідомив цю інформацію. Крім того, він залишив у Цаль наган і гранату. Невдовзі «Малому» зробили фіктивні документи, які до цього готували для «Мудрого». Скориставшись ними, він оселився в передмісті РівногоГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 1, арк. 48-49..

У цей час мельниківський осередок у місті відчував гостру нестачу матеріальних ресурсів. Від самого початку передбачалося, що фінансове забезпечення підпілля здійснюватиметься через емісарів із країн Заходу. Проте впродовж усього часу діяльності осередку жодних коштів із-за кордону вони не отрималиТам само, т. 3, арк. 102.. На початку 1949 р. члени Рівненського обласного проводу вирішили організувати збір коштів серед «симпатиків» ОУН(м) для «організаційного фонду» - як це практикувалося підпіллям за кордоном. Планувалося в обмін на надані рублі видавати квитанції з відповідними штампами та зазначеними сумами. Для цього «Чайка» вирізав із дерева декілька печаток із тризубами. Утім невдовзі члени обласного проводу, порадившись, вирішили, що ця операція надто ризикована. Тому вирішили чекати її схвалення або заборони листом від «Котя»Там само, т. 2, арк. 339.. До того часу печатки заховали в будинку «Блакитного», а з серпня 1949 р. - у «Чайки» у с. Дворець, на вул. Чапаєва, 6Там само, т. 3, арк. 103-104..

Здійснити задумане їм уже не судилося. Розпочалася низка арештів учасників мельниківського підпілля, що, зрештою, призвело до його остаточної ліквідації. Наприкінці червня 1949 р. у Кременецькому вчительському інституті було заарештовано заочника зі Здолбунова - Євдокима Собка («Беркута»). Після допиту та, імовірно, вербування в УМДБ Тернопільської обл. його відпустили додому. Прибувши на початку липня до помешкання «Чалого», «Беркут» одразу розповів про те, що з ним трапилося. Здогадуючись, що в будь-який час йому загрожує арешт, просив забезпечити його фальшивими документами. «Чалий» обіцяв допомогти. Проте не встиг. 4 серпня 1949 р. керівництво Рівненського пивзаводу відправило його у службове відрядження до Житомира та КиєваГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 4, арк. 277-278.. Наступного дня у столиці УРСР «Чалого» затримали співробітники МДБ. При обшуку в нього вилучили паролі та шифри організаційних зв'язків. Пригнічений арештом «Чалий» зізнався, що є членом підпілля та назвав осіб, які до нього входили. Після цього його завербували в агенти під оперативним псевдонімом «Кармелюк» та відпустили додомуТам само, т. 8, арк. 111.. Прибувши до Рівного «Чалий» розповів про свій арешт «Блакитному», заявивши: «Біда, про нас усе знають. Як тепер можна кому вірити, що він не "сексот". Давай вирішувати, що робити далі. Я можу піти й відкрито заявити в МВС, що співпрацювати не хочу, але спробуємо вигадати щось інше». Порадившись, вони вирішили повідомити «неприємні новини» «Чайці». Для цього всі троє зібралися на кладовищі поблизу Дубенського шосе. Було запропоновано, рятуючись від арешту, спробувати втекти за кордон. Іншим варіантом міг стати виїзд до східних областей УРСР. Остаточно, як далі діяти, тоді не вирішилиТам само, арк. 1-3..

На основі свідчень, наданих «Чалим» у Києві, 9 серпня 1949 р. на допит до УМДБ Рівненської обл. було викликано Максима Турчука. Спочатку він заперечував свій зв'язок із підпіллям, але під тиском доказів через три дні визнав свою провину та був завербований в агенти під оперативним псевдонімом «Корольов». За кілька днів, як і «Чалий», він розконспірувався перед підпіллям, розповівши своєму братові ВолодимировіТурчук Володимир Феофанович («Шуляк»), 1920 р. н., уродженець с. Красне Демидівського р-ну Рівненської обл. З березня 1943 р. рядовий у сотні ОУН(м) «Хріна». За півмісяця у складі чоти «Арійця» перейшов у с. Бубнів Володимир-Волинського р-ну. Через кілька тижнів повернувся додому. Мобілізований комендантом СБ Демидівського р- ну «Лисом» до складу його боївки, яку у с. Біла Криниця Рівненського р-ну розбили німці. Повернувся додому. Мобілізований у квітня 1944 р. до Червоної армії. Засуджений у вересні 1944 р. до 5 років ув'язнення за крадіжку. Звільнений через два роки. Працював ковалем у Клевансь- кому ліспромгоспі. Заарештований 23 листопада 1949 р. органами УМДБ Рівненської обл. про арешт. Упродовж наступних місяців «Беркут» уникав зустрічей зі співробітниками МДБ. Жодних даних, що становили оперативний інтерес, не надав, а навпаки - з'являвся на зустрічі в нетверезому стані та просив звільнити його від виконання агентурних обов'язківГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 8, арк. 114-115..

Щоб виграти час, члени Рівненського обласного проводу ухвалили, що «Чалий» надалі продовжуватиме підтримувати зв'язок зі співробітниками МВС. Зокрема, 1 вересня 1949 р. під час зустрічі з оперативниками він повідомив, що побачився з «Беркутом», який намагається роздобути фальшиві документи для легалізації. Усі ці дні учасники мельниківського осередку в Рівному готувалися до втечі за кордонТам само, арк. 111.. На пропозицію «Чайки», як один із варіантів, розглядалося викрадення літака на рівненському аеродромі, де останній працював сторожем. Намагаючись здійснити задумане, вони відшукали колишнього пілота. Однак той в останній момент відмовився від небезпечної затіїТам само, т. 3, арк. 99-100..

Урешті вирішено було перейти кордон перевіреним маршрутом, на Любомльщині. Для орієнтації на місцевості наприкінці серпня 1949 р. «Чалий» придбав компас і карту Західної Європи. Крім того, прогулюючись по вул. Сталіна в обласному центрі, на паркані «Книгкультторгу» «Блакитний» та «Чалий» побачили погано приклеєне оголошення про постановку у залізничному клубі п'єси О. Островського «Без вини винні». На його зворотній стороні вони помітили детальну військову карту прикордонних районів Волинської обл., яку й узяли з собоюТам само, т. 8, арк. 122-123..

Для демонстрації настроїв радянської преси перед керівниками ПУН було куплено два номери обласної газети «Червоний прапор» за 28 серпня та 2 вересня 1949 р., де містилися статті відповідної тематики. Також для звітності вирішили вивезти за кордон печатку Млинівської нотаріальної контори. Вона повинна була засвідчити, що осередок у Рівному займався легалізацією учасників мельниківського підпілляГДА СБ України, м. Рівне, ф. 6, спр. 8886, т. 2, арк. 339-340..

Для зв'язку з невідомим чоловіком, який, за словами «Котя», мав можливість швидко виготовити необхідні документи, «Чалий» написав на воротах Рівненського базару закодовану дату «Ало. 26612». Того дня о 12.00 прибув згаданий чоловік. Проте це лише пришвидшило розгром осередку підпілля. «Чалий» не знав, що напередодні цього знайомого «Котя» вже заарештували органи МДБ й завербували під оперативнім псевдонімом «Голуб»ГДА СБ України, ф. 13, спр. 372, т. 32, арк. 57.. Невідомий чоловік запевнив, що за гроші може зробити будь-які документи та запитав, що саме потрібно. «Чалий» замовив паспорт, військовий квиток і довідку з місця роботи. Невідомий сказав, що це коштуватиме 1000 руб. Після цього вони домовилися знову зустрітися в той самий час у неділюТам само, т. 2, арк. 40.. Подальші події для мельниківців Рівненщини розвивалися драматично швидко.

2 вересня 1949 р. «Чайка» попередила Феодору Шевчук, що її шукають співробітники МДБ. Тому вона виїжджає до Михальчуків у с. Новий Двір Рівненського р-ну. Зінаїда Ясінська рекомендувала Феодорі з сином якнайшвидше залишити Здолбунів. Увечері того ж дня вони, за порадою «Чайки», виїхали до Києва, де сподівалися сховатися від переслідування. Прибувши на вокзал столиці УРСР, Шевчуки одразу влаштувалися на будівельно-ремонтні роботи Сталінградської залізниці та вирушили до станції Біла Калитва Ростовської обл. (Росія), де залишалися до моменту арешту 17 листопада 1949 р.Там само, т. 5, арк. 33-34.

3 вересня 1949 р. «Блакитний», «Чалий», «Чайка» та «Синичка» зустрілися в будинку родичів останньої - Михальчуків. Чоловіки попередили дівчат, що планують перебратися за кордон та рекомендували перейти на нелегальне становище. Утім того ж дня о 17.00 усіх їх затримали у саду поблизу хатиГДА СБ України, ф. 13, спр. 372, т. 1, арк. 40.. При цьому «Чалий» почав відстрілюватися (мав при собі «наган» 1936 р. випуску) та був поранений у головуТам само, т. 2, арк. 8..

Через три дні на дорозі до м. Дубне, за 20 км від Рівного члени опергрупи відділу 2-Н УМДБ Рівненської обл. на чолі зі старшим лейтенантом Гненюком заарештували «Чалого». При обшуку, окрім особистих документів, у нього вилучили пістолет «парабелум» 1936 р. випуску, дві споряджених обойми до нього, гранату Ф-1 без запалу, а також портрет Андрія Мельника з написом «Вождь українських націоналістів»Там само, т. 3, арк. 10-12..

Слідство над учасниками мельниківського підпілля Рівненщини тривало півроку. 3 червня 1950 р. Особлива нарада МДБ СРСР засудила Олександра Пісоцького, Іполита Шкурського, Петра Мельника та Іван Іщука до 25 років виправно-трудових таборів, Василя Остапчука, Зінаїду Ясінську, Юлію Романюк, Юрія Журавського, Євдокима Собка, Гната Дехтярчука, Івана Онигдюка, Максима Турчука, Сергія Бойка, Івана й Феодору Шевчуків - до 10, а Івана Борецького з Миколою Усом - до 5 років. Більшість колишніх мельниківців Рівненщини, засуджених до 5-10 років таборів, відбували покарання в поселенні Явас Зубово-Полянського р-ну Мордовської АРСР, а також у Караґандинській обл. («Карлаґ»). Усіх їх упродовж липня-серпня 1956 р. достроково звільнили, а на початку 1990-х рр. - реабілітувалиТам само, т. 8, арк. 152-248..

По-іншому склалася доля Юстина Омельчука. 26 листопада 1949 р. його засудили до 25 років ВТТ. Покарання відбував у таборі № 4 у Джезказґані (Казахстан)РуцькийМ. Вони виборювали волю України: історична повість. - 2-ге вид., доп. та перероб. - Луцьк: Волин. обл. друк., 2009. - С. 512.. 9 лютого 1956 р. його

звільнили зі зняттям судимостіГДА СБ України, ф. 6, спр. 13446, арк. 365.. Після цього Юстин оселився в Рівному, де працював учителем та займався публіцистикоюОмельчук Ю. Я не можу мовчати // Червоний прапор (Рівне). - 1959. - 4 березня; Його ж. Недолюдки. - Л.: Книж.-журн. вид-во, 1963. - 152 с.. Помер «Журба» в 1964 р. Його реабілітацію 30 червня 1993 р. підтвердила прокуратура Рівненської обл.ГДА СБ України, ф. 6, спр. 13446, арк. 365. Син колишнього підпільника - Роман Юстинович, 1943 р. н., досяг значних успіхів у політичній діяльності. До жовтня 1992 р. працював першим заступником голови Рівненської облдержадміністрації. У квітні 1994 р. був обраний народним депутатом України 2-го скликання. До 2000 р. Роман Омельчук працював першим заступником голови Української соціал-демократичної партіїОмельчук Роман Юстинович [Електронний ресурс]: Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Омельчук_Роман_Юстинович.

Петро Мельник, відбуваючи покарання у м. Джезказґані, а згодом в Омській в'язниці, вийшов на волю лише 18 грудня 1964 р.; Іван Іщук - 8 лютого 1963 р.; Олександр Пісоцький - 3 вересня 1964 р. Останній після звільнення оселився у с. Тараканів Дубенського р-ну. Рішенням прокуратури Рівненської обл. від 10 червня 1994 р. йому було відмовлено в реабілітаціїГДА СБ України, ф. 6, спр. 1334, т. 8, арк. 249-263..

Таким чином, проаналізувавши діяльність підпілля ОУН(м) на Рівненщині в післявоєнний період, можна стверджувати, що воно організаційно не взаємодіяло з бандерівцями, а створювалося як цілком самостійна нелегальна структура. Наголос робився на залученні досвідчених, ідейно підготовлених членів, які б, легально мешкаючи, утримували конспіративні квартири та збирали розвіддані. Зв'язок із керівництвом за кордоном повинен був здійснюватися через емісарів. Незважаючи на певні успіхи, яких удалося досягти мельниківцям Рівненщини, їхня діяльність на теренах області губиться в набагато потужнішій антирадянській боротьбі бандерівського підпілля.

Размещено на Allbest.ru