Григорій Аркадійович Клювгант-Гришин

Размещено на Allbest.ru

Відтворюються основні етапи життя Г. А. Клювганта-Гришина та його діяльність на відповідальних посадах у Державному політичному управлінні й Наркоматі внутрішніх справ УРСР упродовж 1920-1930-х рр.

Ключові слова: Клювгант-Гришин, ДПУ, НКВС.

За останні роки в Російській Федерації з'явилося чимало присвячених Лаврентієві Павловичу Берії (1890-1953) книг із позитивною оцінкою його діяльності. Видаються навіть сфальшовані його «особисті щоденники». Робиться це з метою створення позитивного образу органів державної безпеки в міфологізованій історії СРСР та Другої світової війни. Однією з ключових тез стало твердження, що після призначення наркомом внутрішніх справ СРСР Л. П. Берія відновив «соціалістичну законність», покаравши винних та звільнивши невинних. Доля героя цього нарису спростовує ці голослівні твердження про нібито «беріївську відлигу». Григорій Аркадійович Клюв- гант-Гришин зумів вистояти проти «єжовців-свавільників» та був зламаний і знищений «беріївцями-законниками».

Біографічні відомості про цього чекіста вже добре відомі дослідникам, але в різноманітних документах зустрічаємо різне написання його прізвища (Гришин, Клювгант-Гришин, Гришин-Клювгант) та по-батькові (Аркадійович, Аронович). Причини такої плутанини пояснює свідоцтво № 42, видане Одеським ЗАГСом в останній день грудня 1934 р. :

«31 грудня місяця 1934 р. гр. [омадянин] Клювгант Григорій Аронович, що народився в м. Одесі 19 травня 1903 р., змінив своє прізвище та по-батькові й надалі буде іменуватися Клювгант- Гришин Григорій Аркадійович».

Оскільки в решті особистих документів фігурує трохи інша дата його народження - 1 червня 1903 р., то можна стверджувати, що він народився 19 травня за старим стилем. У переважній більшості тогочасних документів ДПУ-НКВС він проходить як Григорій Аркадійович Гришин, тож саме так ми й називатимемо цю людину в нашому нарисі.

Батько майбутнього чекіста, Арон Овсійович Клювгант, був диригентом у Новобазарській синагозі Одеси й учителем співів у школі. На свою мізерну зарплатню він не міг забезпечити нормальне існування шести власним дітям. Утім, в анкеті за 1935 р. Гришин згадував про рідного брата Овсія Аркадійовича Клюв- ганта - слухача Промислової академії, члена ВКП (б), і трьох рідних сестер: Ольгу Аркадіївну Донську - бухгалтера у Запоріжжі, Євгенію Аркадіївну Фельдман-Клювгант - секретаря Дніпро- комбінату, Анжелу Аркадіївну Ашкеназі - секретарку. Отже відомості ще про одну дитину Клювгантів відсутні. Через важке матеріальне становище родини, матері, Ганні Львівні, довелося підробляти наймичкою в родинах заможних одеситів. Григорій із дитинства займався у хедері, потім в єврейській суспільно- торговельній школі, навчання в якій полишив у 3-му класі через матеріальні труднощі сім'ї. Працювати почав у чотирнадцятирічному віці - хлопчиком у конторі представника суконної фабрики С. І. Гальперина. Паралельно п'ять місяців навчався на 4-му курсі вечірніх загальноосвітніх курсів Гефтера, які знову полишив через брак коштів. У 1926 р. в автобіографії Гришин писав, що «книжок, навіть белетристики, дуже мало читав. Або, точніше суворо кажучи, нічого не читав. У 1917 році почав читати, цікавитися лекціями, диспутами, і незабаром став уже розбиратися мало-мальськи в питаннях різних напрямків і т. п. З 1919 по 1920 рік став більше читати й останніми роками почав придбавати книги, брати участь у гуртках і школах. Читаю все ж нерегулярно. Багато читаю, але несистематично».

Пропрацювавши рік у суконній конторі, звільнився, оскільки, «будучи фізично слабким», не мав можливості суміщати цю роботу з роботою в домашньому господарстві хазяїна - носити вугілля та кошики. Провівши декілька місяців без роботи, Григорій вступив на кустарну тютюнову фабрику Блітштейна в Одесі, де майже рік трудився на перетиранні тютюну. У 1919 р. через заступництво за вагітну робітницю був звільнений і 1 травня вступив до Червоної армії.

В автобіографії 1926 р. Гришин писав, що «в період 1917-1918 року не брав прямої активної участі в революційному русі».

Утім, в «Анкеті спеціального призначення співробітника НКВС», заповненій 1935 р., він «згадав», що в 1918 р. був рядовим чер- воногвардійцем - членом робітничої дружини, брав «участь у роззброєнні поляків і греків в Одесі», що можуть підтвердити начальник міського кооперативу НКВС УСРР Йосиф Якович Казбек-Каплан (1901-1937) та заступник начальника управління робітничо-селянської міліції Олександр Семенович Скуль- ський (1901-1971).

У складі 40-го піхотного полку 2-ї бригади 45-ї стрілецької дивізії Червоної армії Григорій вирушив на фронт, де в бою з військами УНР під станцією Ярошенка Подільської губернії був поранений у праву руку, через що втратив мізинець із суглобом. Після цього повернувся у зайняту білогвардійцями Одесу, де знову перетирав тютюн на фабриці.

Зі встановленням радянської влади в місті став червоноар- мійцем 316-го батальйону воєнізованої охорони, у складі якого брав участь у забезпеченні продрозверстки. Потім служив у 85-му та 29-му полках - як «політбоєць», був членом штабу оборони з придушення повстань у німецьких колоніях Ратбах і Вермус, служив ад'ютантом бойової ділянки з охорони Дністровського узбережжя на румунському кордоні, боровся з повстанцями Семена Федоровича Заболотного в Балтському повіті. Причому, в автобіографії він писав:

«Водночас із перебуванням червоноармійцем та ад'ютантом я був нелегальним уповноваженим Особливого відділу».

Демобілізувавшись з армії, таємний співробітник НК Гришин став штатним чекістом. З 25 лютого 1921 р. він працював уповноваженим з інформації Вознесенської повітової НК Одеської губернії; з 15 червня - уповноваженим щодо боротьби з бандитизмом Тираспольської повітової НК Одеської губернії; з 24 грудня 1922 р. - т. в. о. начальника контрольно-пропускного пункту (КПП) ДПУ Одеського порту; з 13 січня 1923 р. - уповноваженим контррозвідувального відділку та за сумісництвом заступником начальника КПП ДПУ Одеського порту; з 8 лютого 1923 р. - уповноваженим контррозвідувального відділу Одеського губвідділу ДПУ; з 7 березня 1923 р. - уповноваженим секретної групи та заступником начальника Єлисаветградського окружного відділку ДПУ; з 30 жовтня 1923 р. - старшим контролером КПП ДПУ Одеського порту; з 18 березня 1925 р. - уповноваженим 1-ї групи контррозвідувального відділу Одеського губвідділу ДПУ; з травня 1925 р. - уповноваженим Очаківського прикордонного загону ДПУ.

Про конкретні чекістські справи Гришина за перші чотири роки служби майже нічого невідомо. Хіба що в атестації, складеній начальником Єлисаветградського окружного відділку ДПУ Людвігом Йосифовичем Пейзнером (1890-1938), відзначалася «розробка зв'язків» отамана Грищенка («Ґонти») - командира повстанського загону імені Тараса Трясила, що діяв 1923 р. на теренах Черкаської, Олександрійської та Єлисаветградської округ. Уже в перших атестаціях Гришина відзначалася типова риса його вдачі - «нервовість», що переходила з характеристики у характеристику.

З 11 серпня 1925 р. Г. А. Гришин працював уповноваженим секретно-оперативної групи (СОГ) управління вповноважено- го ДПУ УСРР при Раді народних комісарів Автономної Молдавської СРР. Відзначимо, що в переважній більшості окружних відділів ДПУ УСРР у 1925-1926 рр. за штатним розкладом не було відділків, а були групи, роботою яких керували вповноважені. Під час роботи в Балті Гришин «ліквідував ряд шпигунських справ по Молдавії [... ], придушив повстання у Балтській в'язниці» та характеризувався керівництвом як «хворобливий і нервовий» чекіст, котрий «добре знає та розуміє» контррозвідуваль- ну роботу, уміє керувати секретно-оперативною групою, і, не зважаючи на відсутність «систематичної політичної освіти», гідний бути висунутим на більш відповідальну роботу.

Такою стала посада вповноваженого СОГ Сумського окрвід- ділу ДПУ, яку Григорій Аркадійович обійняв 3 серпня 1926 р. Начальник окрвідділу Вольдемар Якович Лея (1893-1953) охарактеризував його як «здібного працівника», котрому «по лінії» контррозвідувальної роботи «у Сумській окрузі нічого робити», тож він має бути перекинутий у більшу округу «з більшим масштабом роботи по лінії контррозвідувального відділку».

26 лютого 1927 р. Г. А. Гришина призначили начальником секретно-оперативного відділу Запорізького окружного відділу ДПУ. Керівник окрвідділу - Михайло Костянтинович Александ- ровський (1898-1937) - атестувався головою ДПУ УСРР Всеволодом Аполлоновичем Балицьким як чекіст, котрий «оперативну роботу знає, але керує нею недостатньо» та «до відомого ступеня переоцінює свої можливості», а товариші по службі відзначали, що «Александровський шукає дешевих ефектів». Утім, на Григорія Аркадійовича новий начальник справив велике враження. Пізніше він зазначав, що «різко кидалися в очі відмінність» його попередніх керівників від Александровського - «розвинений, культурній і доволі завзятий [... ], сухий, зовні ввічливий [... ]. Він дуже захоплювався літературою. [... ] Підбір літератури колосальний і зі смаком».

Оскільки заступник начальника адміністративно-господарського управління ДПУ УСРР Микола Станіславович Бачинський (1894-1937) та заступник начальника контррозвідувального відділу ДПУ УСРР Євген Адольфович Євгеньєв-Шептицький (1897-1939) охарактеризували Александровському його нового підлеглого як «перспективного молодого працівника, але капризного, важкого та склочного», то спочатку їхні стосунки були настороженими.

Здобувати довіру керівника довелося «ударною роботою» та розвінчанням «свого попередника» - Григорія Терентійови- ча Виноградного (1899 р. н.), якого Гришин називав «п'яничкою, гультяєм і неробою». Відзначимо, що Г. Т. Виноградного в 1922 р. тричі нагороджували за активну боротьбу з повстанським рухом на Волині, зокрема «за самовіддане проведення ліквідації «Загуба» та захоплення банди Вочковського й організації Ольшевського».

Натомість свою першу нагороду - бойову зброю від Колегії ДПУ УСРР - Григорій Аркадійович здобув лише 20 грудня 1927 р. на честь десятиріччя органів комуністичної держбезпеки. Причому, в його атестації М. К. Александровський відзначав не лише оперативні здобутки, а й «недостатньо розвинені адміністративні здібності, через що іноді виконує роботу апарату. Іноді виявляє надмірну запальність та тенденції «батьківщини» стосовно до своїх підлеглих (у сенсі - завинив - покарати всередині відділку, захищаючи від начальника відділу).

У цей час між Александровським і Гришиним уже встановилися приятельські стосунки, вони навіть почали «товаришувати родинами».

Невдовзі начальник Запорізького окрвідділу ДПУ з гордістю писав, що

«за кількістю арештованих за 1928 рік - 234 чоловіка, наш секретно-оперативний відділ залишив далеко позаду аналогічні нам окружні відділи (Миколаїв, Луганськ, Сталіно, Артемівськ, Маріуполь та інші). Інформування поставлене добре по всіх головних галузях роботи».

Найгучнішою операцією, проведеною запорізькими чекістами 1928 р., була справа так званого «Запорізького обласного повстанського комітету», члени якого начебто підтримували зв'язок із «закордонним петлюрівським центром». Звітуючи про неї, начальник Запорізького окружного відділку ДПУ писав:

«Терор» - польське шпигунство. Фігурантів два чоловіки, із них один - польський шпигун та один бандит, двічі засуджений до розстрілу. Узяті, коли прямували на Дніпробуд зі зброєю та двома бомбами».

«Терористи» й «монархісти-терористи», згідно з обвинуваченням, намагалися налагодити друкарську техніку, розробля- ли плани диверсійних актів із метою висадити в повітря головну контору Дніпробуду. Після знешкодження організації двох дніпробудівців розстріляли, а п'ятьох відправили до Харкова для подальшого слідства. За «Справою польської резидентури» було заарештовано 8 осіб, 5 з яких стратили за збирання інформації та насаджування агентури. Вдалу роботу Г. А. Гришина помітили й у Москві - 16 грудня 1929 р. він був нагороджений пістолетом «Маузер» із написом «За нещадну боротьбу з контрреволюцією від Колегії ОДПУ».

Розробляли у Запорізькому окрвідділі й місцеву філію «Спілки визволення України», за причетність до якої лише 17 вересня 1929 р. в окрузі заарештували 11 осіб. У доповідній записці на ім'я В. А. Балицького «Про підсумки роботи з викриття українського контрреволюційного підпілля по Україні у зв'язку зі справою “СВУ”«, датованій 1 грудня 1929 р., заступник начальника секретного відділу ДПУ УСРР Ошер Йосипович Абугов (1899-1938) і начальник 2-го відділку цього ж відділу Борис Володимирович Козельський (1902-1936) писали, що під час слідства у Запорізькому окружному відділі ДПУ «викрито декілька антирадянських шовіністичних груп». Утім довести до суду «запорізьку філію СВУ» не вдалося. Чому так сталося, зараз сказати складно. Чи то заарештовані виявилися надто впертими, чи слідчі були «некваліфікованими»... Нам видається більш вірогідною друга версія. Недаремно ж М. К. Александровський писав, що керівник слідства Г. А. Гришин «української мови не знає та слабко віддається її вивченню, української преси майже не читає».

«Реабілітувався» Г. А. Гришин під час проведення форсова- но-примусової колективізації та «розкуркулення». Лише в першій партії розкуркулених сімей передбачалося виселення із Запорізької округи 472 родин. За словами Александровського, «значною мірою робота з підготовки та саме виселення лягли на плечі» Клювганта-Гришина, який також «керував придушенням відкритих куркульських волинок на Запоріжжі».

Були у Григорія Аркадійовича й інші заслуги, що не заносилися до особової справи, але якими він дуже пишався. Наприклад, підготовка «зустрічі» одного з лідерів «троцькістської опозиції» Християна Георгійовича Раковського (1873-1941) у Запоріжжі:

«У результаті правильно поставленої роботи його ледве не побили, вигнали й т. п. Тут докладено було моєї руки».

Улітку 1930 р. М. К. Александровського направили на навчання до Інституту червоної професури в Москві. Не залишився у Запоріжжі й Г. А. Гришин - 1 липня 1930 р. він був призначений помічником начальника Волинського окрвідділу ДПУ. Утім, у Житомирі пропрацював недовго та після ліквідації окружних відділів його перевели 20 вересня 1930 р. на посаду помічника начальника особливого відділку 4-го (Дніпропетровського) оперативного сектору ДПУ.

Тут Гришин швидко здобув довіру керівника оперативного сектора ДПУ Хоми Якимовича Леонюка (1892-1967), який уже 19 квітня 1931 р. перевів Григорія Аркадійовича на посаду начальника особливого відділку Дніпропетровського оперативного сектора ДПУ та за сумісництвом начальника особливих відділів 30-ї Іркутської стрілецької дивізії та 7-го стрілецького корпусу. В атестації Х. Я. Леонюка відзначалося, що за півроку своєї роботи Гришин швидко зумів перебудувати апарат особливого відділу та вдосконалити агентурно-оператив- ну роботу серед армійських частин, завівши цінну агентуру й інформаторів,

«у зв'язку з чим є значне поліпшення у висвітленні стану 30-ї дивізії та штабу 7-го корпусу [... ]. За короткий проміжок часу викрито наявність шкідництва у частинах дивізії [... ]. За його активної участі ліквідовано агентурні розробки «Підривники» та «Білі», унаслідок чого викрито велику та широко розгалужену військово-офіцерську організацію - справа «Весна» на теренах сектору. За його участі також викрито та ліквідовано контрреволюційну організацію «Ланцюжок» на теренах кількох районів Дніпропетровської й Полтавської округ. У роботі виявляє велику ініціативу, усидливий. До вад належить: надмірна самолюбність, запальність, через що мають місце окремі випадки поспішних випадків в агентурно-оперативній роботі».

Григорій Аркадійович дуже пишався своєю роллю у справі «Весна»:

«Знає і Україна, і Москва мою особисту роботу та роботу мого апарату у справі розкриття військово-офіцерської організації у частинах 7-го стрілецького корпусу та 30-ї дивізії. Адже я був основним доповідачем у Москві. Скільки неприємностей переніс від Мессинга, Ольського та інших, які не вірили у справу. Завжди був оптимістом, а не нитиком».

За офіційними даними, Дніпропетровський оперативний сектор ДПУ за справою «Весна» репресував 176 осіб, 17 з яких засудили на смерть, 127 - до ув'язнення в концтаборах, 4 - перебування в будинку примусових робіт, 15 - адміністративного виселення, 3 - обмеження у правах проживання, 9 - засуджені умовно, 1 - звільнений. Особисті ж заслуги Гришина було відзначено знаком почесного працівника ВНК-ДПУ (V) № 730 та патефоном закордонного виробництва від начальника секретно-оперативного управління ДПУ УСРР Ізраїля Мойсейовича Леплевського (1896-і9з8).

Після утворення Дніпропетровської області Григорій Арка- дійович у березні 1932 р. став начальником особливого відділу Дніпропетровського обласного відділу ДПУ та за сумісництвом начальником особливих відділів 30-ї Іркутської стрілецької дивізії й 7-го стрілецького корпусу; а 1 листопада 1932 р. - другим заступником начальника Дніпропетровського обласного відділу ДПУ. Про його роботу в ті трагічні для України часи можна дізнатися з доповідної записки від 22 листопада 1932 р. голови ДПУ УСРР Станіслава Францевича Реденса (1892-1940) на ім'я генерального секретаря ЦК КП (б) У Станіслава Вікенті- йовича Косіора про заходи з проведення операції проти «куркульсько-петлюрівських та контрреволюційних елементів», і, зокрема, сповіщав про роботу особливого відділу Дніпропетровського відділу ДПУ під керівництвом Г. А. Гришина:

«Намічено до ліквідації 18 агентурних розробок, з кількістю фігурантів 91 особа. Окрім цієї кількості, ліквідується 82 особи к[онтр]-р[еволюційних] одинаків. Разом по областям по лінії ОВ (особливого відділу. - В. З.) намічається до ліквідації - 173 особи».

Дніпропетровські особісти планували «ліквідувати» по «українській контрреволюції» 7 громадян у Василівському районі, 8 - у Златопільському, 10 - Павлоградському, 10 - Солонянському. За «національною контрреволюцією» передбачалося заарештувати 3 осіб німецької національності у Запорізькому районі, 5 - Люксембурзькому, 7 - Ново-Миколаївському. За «білою контрреволюцією» підлягали арешту у Дніпропетровську 7 «вихідців з аристократичних родин».

Сам же Григорій Аркадійович у цей час разом з оперуповно- важеним секретно-політичного відділу ДПУ УСРР Всеволодом Савичем Мартинюком (1900-1938) перебував в Оріхівському районі, до розслідував «саботаж хлібозаготівель» місцевим керівництвом. Про результати цього розслідування стало відомо Й. В. Сталіну, який 7 грудня 1932 р. надіслав таємного листа, адресованого всім членам і кандидатам у члени ЦК й ЦКК ВКП (б), секретарям обкомів, крайкомів, національних ЦК партії, усім секретарям райкомів та головам райвиконкомів, членам- партійцям колегії наркомзему СРСР, в якому орієнтував на посилення репресій щодо так званих «ворогів із партійним квитком у кишені» й вимагав негайного арешту та покарання керівників Оріхівського району шляхом тюремного ув'язнення терміном на 5-10 років. За вироком виїзної сесії Дніпропетровського обласного суду від 25-28 грудня 1932 р., було засуджено 13 осіб. Пізніше, підкреслюючи свої заслуги, Гришин напише:

«Лист т. Сталіна про «дармоїдів», пов'язаний зі змовою проти здавання хліба державі по Оріхівському району. Це відноситься до кінця [19]32 року. Хто ініціював викриття цієї справи і надіслав ці матеріали т. Реденсові? Я».

Відзначимо, що не лише Сталін власноручно визначав міру покарання - робили це й на місцях. Так, наприклад, 30 грудня 1932 р. бюро Дніпропетровського обкому КП (б) У зобов'язало Г. А. Гришина, обласного прокурора Володимира Олександровича Кумпикевича (1893 р. н.) та суддю Румянцева виявити дійсних винуватців викидання хліба в колодязі й убиральні та «приговорити їх до вищої міри покарання як за контрреволюційні дії проти радянської влади».

У той час, коли мільйони українських селян гинули від голоду, у СРСР гучно відзначали п'ятнадцятиріччя органів держбезпеки та нагороджували кращих чекістів. Повну торбу відзнак у грудні 1932 р. отримав і Гришин: бойову зброю від ВУЦВК; золотий годинник МІ від Дніпропетровського облвиконкому, золотий годинник із написом «За нещадну боротьбу з контрреволюцією» від Криворізької міської ради, золотий годинник від командування 7-го стрілецького корпусу.

В Одесі Гришин зосередився на «викритті контрреволюції за німецькою лінією» - агентурні розробки «Плуги», «Резидентура», «Тевтонці», «Фашисти», «Специ». Як визнавав Х. Я. Лео- нюк, за безпосередньої участі Григорія Аркадійовича «як в агентурній розробці, так і в ліквідації цих справ викрито велику шпигунську фашистську організацію. Крім того, викрито низку інших контрреволюційних організації в Одесі. За час його роботи відбулося значне поліпшення агентури за основними обєктами особливого відділу. Особисто брав участь у слідстві у справі УВО».

Брав Гришин «активну участь і в ліквідації справ» Польської військової організації та Українського національного центру; «німецько-фашистської контрреволюційної організації та диверсійної мережі на Одещині й у Миколаєві». Його підлеглий Мойсей Абрамович Камінер відзначав велику увагу свого начальника до роботи з агентурою:

«У кого тов. Гришин особисто не був на явках агентури? Як на мене, у всіх».

Після реформування органів ОДПУ в НКВС у штатах республіканських обласних УНКВС на відміну від РРФСР залишився лише один заступник начальника управління. В УНКВС по Одеській області таким 20 липня 1934 р. затвердили Я. З. Камінсько- го, а Г. А. Гришин тим самим наказом був призначений «лише» начальником особливого відділу управління державної безпеки (УДБ). 28 серпня того ж року Я. З. Камінського призначено заступником начальника УНКВС по Харківській області, а на його місце затвердили Г. А. Гришина. Причому Х. Я. Леонюк ще в 1933 р. вважав, що Григорій Аркадійовича вартий висунення на посаду першого заступника, хоч серед безлічі всіляких чеснот відзначав і самолюбство. Дружній дует пропрацював разом до весни 1935 р., коли в УНКВС по Одеській області сталися якісь неприємності, після чого Х. Я. Леонюка відкликали з України.

20 березня 1935 р. начальником УНКВС по Одеській області політбюро ЦК КП (б) У затвердило Олександра Борисовича Розанова (1896-1937) (з посади начальника УНКВС по Київській області). Утім, не всі одеські чекісти раділи цьому призначенню. Так, тодішній заступник начальника особливого відділу Г. Й. Гришин (Шенкман), якого чекісти називали «Гришиним- маленьким», свідчив, що він побоювався О. Б. Розанова, «оскільки знав, що той - інтриган-склочник, і, щоб помститися Лео- нюкові, почне проробляти співробітників, які з тим працювали».

Так воно й було - «на горіхи» дісталося «Гришину-великому» (так співробітники називали Григорія Аркадійовича), який пізніше стверджуватиме, що Розанов виживав його, щоб узяти на це місце «свою людину» - Мойсея Григоровича Чердака (19001978). Так воно нарешті й сталося - 16 вересня 1935 р. останнього призначили заступником начальника УНКВС по Одеській області (з посади заступника начальника УНКВС по Київській області), а Г. А. Гришин став заступником начальника УНКВС по Київській області. У чекістському середовищі вважали, що Григорія Аркадійовича з Одеси прибрали за провали в оперативній роботі, а до столиці республіки перевели завдяки клопотанню начальника особливого відділу УДБ НКВС УСРР М. К. Алек- сандровського. Коли Гришин приїхав у Київ, то він із будь-якого питання телефонував Александровському, дуже часто ходив до свого покровителя, як він сам казав, «орієнтуватися».

Начальником УНКВС по Київській області працював Микола Давидович Шаров (1897-1939), який лише нещодавно повернувся в Україну після майже дванадцятирічної перерви. Досвідчений чекіст, нагороджений орденом Червоного прапора за ліквідацію Волинської повстанської армії в 1923 р., учасник операції із захоплення британського розвідника Сіднея Рейлі (1873-1925), запам'ятався товаришам по службі як «нервовий, важкуватий і запальний». Співробітники УНКВС по Київській області пізніше згадували, що вони до Шарова «боялися підійти на гарматний постріл». Утім Григорій Аркадійович швидко знайшов спільну мову з Миколою Давидовичем, і вже за пару місяців отримав від нього блискучу атестацію, в якій уперше не було відзначено жодної негативної риси, та пропозицію відділу кадрів НКВС СРСР надати йому спеціальне звання майора державної безпеки. На Луб'янці заслуги Гришина оцінили скромніше та 13 грудня 1935 р. присвоїли «лише» капітана державної безпеки (дорівнював армійському полковнику).

Пізніше відомий московський журналіст Олексій Миколайович Гаррі (1898 р. н.) на допитах згадуватиме свої київські зустрічі з заступником начальника УНКВС та відзначить, що той «напханий антирадянськими анекдотами»; провів півроку на курорті, лікуючи виразку, яку «вигадав санітарний відділ за його завданням». Ба більше - поставив під сумнів рекорди київського робітника-обтяжника 4-ї взуттєвої фабрики комсомольця А. Я. Гомулька - 5100 пар взуття за зміну замість нормативних 800:

«Коли Гомулько встановлює рекорди, перед цим 20 чоловік уночі все підготовлюють. Ось весь фокус!.. А ми, дурні, читаємо газети та віримо».

За своїми посадовими обов'язками заступник начальника УНКВС відповідав насамперед за оперативну роботу. Про її результати можна судити з офіційної статистики. У 1936 р. УНКВС по Київській області було засуджено 2255 осіб, з них 6 - на смерть Там само, ф. 42, спр. 35, арк. 11.. Із серпня 1936 до середини травня 1937 рр. УНКВС Київської області (без урахування операцій, проведених центральним апаратом НКВС) заарештувало: за «троцькістською лінією» - 900 осіб, «за лінією української націоналістичної контрреволюції» - 811 осіб, «польсько-німецька контрреволюція» - 412, терор і диверсії - 156, членів «українських націоналістичних організацій», церковників і «сектантів» - близько 400 осіб З промови начальника управління НКВС Київської області Шарова на ІІІ-й Київській обласній конференції КП(б)У // Реабілітовані історією: Київська область. - Кн. 3. - С. 330..

27 березня 1937 р. Г. А. Гришин був призначений заступником начальника УНКВС по Харківській області Наказ НКВС СРСР № 419 від 27 березня 1937 р.. Його попередника на цій посаді - майора державної безпеки Я. З. Камінсько- го - відсторонили від оперативної роботи «за приховування факту голосування за троцькістську платформу в 1923 р. « та призначили заступником начальника управління робітничо- селянської міліції (УРСМ). Скоріше за все, і тут не обійшлося без рекомендування кандидатури Гришина заступником начальника 4-го (розвідувального) управління Генерального штабу РСЧА старшим майором державної безпеки М. К. Александров- ським своєму особистому другові - начальникові УНКВС по Харківській області, ким тоді був комісар державної безпеки 3-го рангу Соломон Самійлович Мазо (1900-1937). Роботи у Харкові було багато - лише за перший квартал 1937 р. місцеві чекісти реалізували 583 справи та заарештували 854 особи ГДА СБ України, ф. 13, спр. 408, т. 1, арк. 87..

Утім, Григорій Аркадійович був не дуже задоволений своїм становищем та скаржився приятелеві - начальникові політвід- ділу 256-ї авіаційної бригади бригадному комісарові Семенові Борисовичу Немировському (1898-1937), що В. А. Балицький створив у керівництві НКВС УРСР «атмосферу жорстокої замкненості, відсутності та ігнорування партійності», що республіканський нарком, довгі роки працюючи в Україні, оточив себе певною групою людей, усіх «затиснув» і не дає ходу молодим співробітникам. Але якщо він, Гришин, спробує виступити проти цієї системи, то Балицький, мовляв, загонить його «куди Макар телят не ганяв» Там само, ф. 6, спр. 49732-ФП, арк. 41..

Перспективи «кар'єрного росту» відкрилися цілком несподівано. 8 травня 1937 р. політбюро ЦК ВКП (б) ухвалило постанову про призначення комісара державної безпеки 1-го рангу В. А. Балицького начальником УНКВС по Далеко-Східному краю Лубянка: Сталин и Главное управление госбезопасности НКВД: 1937-1938. - М., 2004. - С. 162-163.. Днів за десять він прибув у Харків попрощатися з матір'ю та востаннє зустрівся з С. С. Мазом і Г. А. Гришиним Шаповал Ю.І.,Золотарьов В.А. Всеволод Балицький: особа, час, оточен-ня. - К.: Стилос, 2002. - С. 314..

Новий нарком внутрішніх справ УРСР комісар державної безпеки 2-го рангу І. М. Леплевський відразу наблизив Г. А. Гришина до себе та відправив до Одеси очолювати обласне УНКВС. Нам досі не вдалося встановити точні дати перебування його на посаді т. в. о. начальника УНКВС по Одеській області, адже офіційно на цю посаду наказами НКВС СРСР або НКВС УРСР Г. А. Гришин не призначався, а в його особовій справі про це немає жодного слова. Згідно ж із наказами УНКВС по Харківській області, із 30 червня 1937 р. він перебував у службовому відрядженні: спочатку в Москві, а потім в Одесі Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД, 1934-1941: Справоч-ник. - М.: Звенья, 1999. - С. 157..

Є підстави вважати, що спочатку як І. М. Леплевський, так і Г. А. Гришин розраховували, що офіційне призначення в Одесу - це справа часу. За свідченням начальника відділу кадрів НКВС УРСР старшого лейтенанта державної безпеки Михайла Севери- новича Северина (1895-1938), перед своїм від'їздом до Одеси Григорій Аркадійович говорив йому, що хотів би бачити своїм заступником старшого лейтенанта держбезпеки Г. Й. Гришина (Шенкмана), який у той час був заступником начальника 3-го (контррозвідувального) відділу УДБ УНКВС Одеської області, і що мав із цього приводу розмову з наркомом, котрий заявив, що не заперечує проти цієї кандидатури в майбутньому ГДА СБ України, м. Житомир, спр. 32460, т. 2, арк. 148..

Утім кількох «своїх людей» Г. А. Гришину таки дозволили призначити в Одесу - він прибув у супроводі кількох чекістів із Харкова. Тож секретар УНКВС по Харківській області лейтенант державної безпеки Віктор Григорович Фатьянов (1904 р. н.) став інспектором при начальникові УНКВС; начальник 5-го відділку 4-го відділу УДБ УНКВС по Харківській області старший лейтенант держбезпеки Юхим Григорович Сквирський (19001971) очолив відділ кадрів УНкВс Наказ НКВС УРСР по особовому складу № 264 від 7 липня 1937 р..

Колишній начальник УНКВС старший майор державної безпеки О. Б. Розанов ще 14 червня 1937 р. був призначений на аналогічну посаду у Воронезьку область Наказ НКВС СРСР по особовому складу № 965 від 14 червня 1937 р., але до нового місця призначення не виїздив. Ходив пригніченим і говорив колишнім підлеглим, що йому можуть не подарувати того, що він «не викрив» уже заарештованого першого секретаря Одеського обкому КП (б) У Євгена Ілліча Вегера (1899-1937) та «можуть навіть заарештувати» ГДА СБ України, м. Одеса, спр. 25468-п, т. 2, арк. 78.. І це справді сталося вже 11 липня 1937 р. За споминами колишнього начальника 1-го відділу (охорони) УДБ УНКВС по Одеській області старшого лейтенанта держбезпеки Петра Мойсейовича Житомирського (1900 р. н.),

«Розанов був заарештований [... ] Гришиним, який заявив співробітникам, що на арешт є санкція наркома внутрішніх справ УРСР. Розанова викликали до кабінету Гришина, який за присутності відповідальних співробітників оголосив йому про арешт. Розанов спочатку розгубився, а потім заявив багатьом присутнім, що він ні у чому не винен, що він нічим нікого з нас не підвів, що він чесна людина й це буде доведено. На другий день Розанова спеціальним конвоєм відправили в Київ» Там само, спр. 25468, т. 2, арк. 14 зв. - 16..

Заслуговують на увагу свідчення ще одного очевидця - начальника 6-го відділку 3-го відділу УДБ УНКВС по Одеській області молодшого лейтенанта державної безпеки Мойсея Абрамовича Камінера:

«Я був свідком арешту Розанова і я мав моральне задоволення бачити, що арешт його оформлював та виконав т. Гришин, який повернувся до Одеси й діяв по-більшовицькому» Там само, спр. 25468-п, т. 2, арк. 42..

Так само «по-більшовицькому» Гришин боровся й з іншими «ворогами народу». Разом із начальником відділку 5-го (особ- ливого) відділу УДБ УНКВС по Одеській області лейтенантом держбезпеки Олександром Івановичем Лупаном (1902 р. н.) побив співробітника одеського обласного Тсоавіахіму Ісака Давидовича Махліна (1901-1937) ГДА СБ України, м. Чернігів, спр. 17740-ФП, т. 2, арк. 106.. Утім у Москві не затвердили Григорія Аркадійовича на посаді та направили до Одеси начальника 6-го Оранієнбаумського прикордонного загону полковника Миколу Миколайовича Федорова (1900-1940).

20 липня 1937 р. Г. А. Гришина призначили начальником УНКВС по Вінницькій області - замість старшого майора державної безпеки Михайла Михайловича Тимофєєва (1896-1977) Наказ НКВС СРСР по особовому складу № 1194 від 20 липня 1937 р.. 1 серпня 1937 р. Г. А. Гришин рапортував наркомові І. М. Леп- левському, що прийняв справи у свого попередника та приступив до виконання обов'язків начальника управління ГДА СБ України, м. Вінниця, особова спр. 7542, т. 3, арк. 5.. Із перших днів роботи йому довелося зіткнутися з кадровими проблемами, оскільки керівний склад УНКВС був змінений майже повністю. Ще в липні 1937 р. заступника начальника УНКВС капітана держбезпеки Володимира Івановича Окруя (18941937) призначили начальником Коростенського окружного відділу НКВС, тож його посада була вакантною; після призначення 13 червня 1937 р. капітана державної безпеки Гната Дмитровича Морозова (1898-1940) начальником 2-го (оперативного) відділу НКВС УРСР Наказ НКВС УРСР по особовому складу № 233 від 13 червня 1937 р. порожнім було й місце помічника начальника УНКВС; 26 липня 1937 р. начальника 5-го відділу УДБ УНКВС старшого лейтенанта держбезпеки Бориса Самій- ловича Глузберга (1897-1938) було призначено на аналогічну посаду в УНКВС по Одеській області Наказ НКВС УРСР по особовому складу № 291 від 26 липня 1937 р.. 8 серпня 1937 р. начальник 3-го відділу УДБ УНКВС старший лейтенант державної безпеки Йосиф Борисович Фішер (1898 р. н.) і начальник 4-го відділу УДБ УНКВС старший лейтенант держбезпеки Абрам Михайлович Симхович (1902-1940) були переведені на аналогічні посади до УНКВС по Харківській області. Того ж дня і тим самим наказом в УНКВС по Вінницькій області було призначено: помічником начальника - капітана державної безпеки Георгія Тихоновича Донця (1899 р. н. ; із посади начальника 6-го [транспортного] відділу УДБ УНКВС Чернігівської області) ; начальником 3-го відділу УДБ - старшого лейтенанта держбезпеки Германа Борисовича Толчинського (1895 р. н. ; із посади начальника 3-го відділу УДБ УНКВС Чернігівської області) ; начальником 4-го відділу УДБ УНКВС - старшого лейтенанта державної безпеки Олександра Марковича Надєждіна (1903-1955 рр. ; із посади заступника начальника 4-го відділу УДБ УНКВС по Одеській області) ; начальником 5-го відділу УДБ УНКВС - старшого лейтенанта держбезпеки Олександра Івановича Міцула (1898 р. н. ; із посади начальника Краматорського міськвідділу НКВС) ; заступником начальника 4-го відділу УДБ УНКВС - старшого лейтенанта державної безпеки Самуїла Абрамовича Гіне- сіна (1904 р. н. ; із посади начальника відділку 4-го відділу УДБ УНКВС по Одеській області) Наказ НКВС УРСР по особовому складу № 308 від 8 серпня 1937 р.. 16 серпня 1937 р. заступником начальника УНКВС став капітан держбезпеки І. Д. Морозов Наказ НКВС СРСР по особовому складу № 1443 від 16 серпня 1937 р..

Слід відзначити, що з Г. Т. Донцем Г. А. Гришин був знайомий по спільній роботі в Одесі, а з Г. Б. Толчинським - по Запоріжжю. Змолоду знав Гришин і начальника УРСМ УНКВС капітана міліції О. С. Скульського (1900-197) - під час роботи в одеському карному розшуку останній вирізнявся особистою мужністю та відчайдушністю, брав участь у затриманні особливо небезпечних злочинців, кілька разів був поранений Барбашин Н.В. Обретение истины. - Одесса: Скайбук, 2003. - С. 366.. 14 серпня 1937 р. Скульського призначили начальником УРСМ УНКВС по Київській області, а його наступником став капітан міліції Никанор Іванович Верьовка (1898 р. н. ; із посади т. в. о. начальника УРСМ УНКВС Донецької області) Наказ НКВС УРСР по особовому складу № 314 від 14 серпня 1937 р..

Почалися в УНКВС і «кадрові проблеми» іншого роду: було заарештовано помічника начальника особливого відділу НКВС 96-ї стрілецької дивізії старшого лейтенанта державної безпеки

Самуїла Мойсейовича Міллеровського (1897 р. н.) ; начальника відділку 4-го відділу УДБ УНКВС старшого лейтенанта держбезпеки Григорія Абрамовича Островського (1899 р. н.) ; помічника оперуповноваженого 4-го відділу УДБ УНКВС сержанта державної безпеки Олександра Кириловича Ільїнського (1903 р. н.) ; полкового оперуповноваженого особливого відділу НКВС 9-ї кавалерійської дивізії молодшого лейтенанта держбезпеки Володимира Олександровича Блащука (1903-1937) ; помічника оперуповноваженого Чуднівського райвідділку НКВС молодшого лейтенанта державної безпеки Якова Володимировича Сосинця Наказ НКВС УРСР по особовому складу № 319 від 19 серпня 1937 р..

Першочерговим завданням для нового керівництва УНКВС було виконання оперативного наказу НКВС СРСР № 00447 від

липня 1937 р. «Про операцію з репресування колишніх куркулів, кримінальників та ін[ших] антирадянських елементів». Згідно з цим документом, у Вінницькій області слід було засудити 1000 осіб за 1-ю категорією (розстріл) і 3000 осіб - за 2-ю категорією (табори). Цим наказом затверджувався й персональний склад судової трійки по області: голова - Г. А. Гришин; члени - Володимир Ілліч Чернявський (1893-1937 рр. ; перший секретар обкому КП (б) У) і О. Ярошевський (обласний прокурор) Лубянка: Сталин и Главное управление госбезопасности НКВД 1937-1938. - С. 273-281.. Секретарем трійки став начальник 8-го відділку сержант державної безпеки Семен Григорович Гольдштейн. На першому засіданні позасудового органу, що відбулося 5 серпня 1937 р., окрім зазначених осіб, був присутній заступник наркома внутрішніх справ СРСР комісар держбезпеки 2-го рангу Лев Миколайович Бєльський (1889-1941), котрий налаштовував «трійку» на «безкомпромісну боротьбу» з «ворогами радянського народу». Було розглянуто 34 слідчих справи проти 34 осіб:

- засудили до розстрілу, а 3 - до позбавлення волі у виправно-трудових таборах АмонсА. Діяльність позасудових органів на Вінниччині у період масо-вих політичних репресій / / Реабілітовані історією: У 27 т. - Вінниць-ка область. - Вінниця: Держ. картограф. ф-ка, 2007. - Кн. 2.- С. 9.. Усього Г. А. Гришин головував на десяти засіданнях судової трійки - 5, 7, 8, 9, 10, 11, 13, 15, 17 та 19 серпня 1937 р., на яких до страти визначено 722, до 10 років позбавлення волі - 46 осіб АмонсА. Діяльність позасудових органів на Вінниччині у період масо-вих політичних репресій. - С. 15..

Майже паралельно з «куркульською» в УРСР проводили «польську» операцію. І хоча офіційно остання розпочалася 20 серпня 1937 р., станом на 15 серпня УНКВС по Вінницькій області в її рамках заарештувало 670 осіб, причому 25 із них уже «зізналися» у «скоєних злочинах» Польща та Україна у тридцятих-сорокових роках ХХ ст. - Т. 8: Великий терор: польська операція 1937-1938. - Ч. 1. - Варшава; К., 2010. - С. 276.. За процентним співвідношенням щодо виконання загального ліміту (29, 7%) в «куркульській операції» на 19 серпня 1937 р. вінницькі чекісти посідали перше місце в республіці Великий терор в Україні: «Куркульська операція» 1937-1938 рр. / Упоряд. С. Кокін, М. Юнге. - К.: ВД «Києво-Могилянська академія», 2010. - С. 216..

Але лідируюча позиція вже не тішила Григорія Аркадійо- вича - 20 серпня 1937 р. його заарештували ГДА СБ України, ф. 6, спр. 49732-ФП, арк. 5. в Києві Там само, арк. 19.. Відзначимо, що в той день до столиці радянської України прибув Л. М. Бєльський Шаповал Ю.І., Пристайко В.І., Золотарьов В.А. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи. - С. 162., який, можливо, і привіз наказ про арешт Гришина на підставі свідчень М. К. Александровського від 5 серпня 1937 р. :

«Я завербував свого заступника Гришина - прихованого троцькіста» ГДА СБ України, ф. 6, спр. 49732-ФП, арк. 85 зв..

Того ж 20 серпня відбулися обшуки на квартирах Гришина у Вінниці по вул. Дзержинського (проводили Г. Т. Донець та С. Г. Гольдштейн за присутності домогосподарки Ольги Терен- тіївни Клювгант-Гришиної (1904 р. н.) та понятого Овсія Ароновича Клювганта (1907 р. н.)) Там само, арк. 4. та у Харкові по вулиці Фрунзе, буд. 7 (проводив А. М. Симхович) ГДА СБ України, ф. 6, спр. 49732-ФП, арк. 22-25.. Серед вилучених речей у Харкові слід відзначити віддруковану на машинці книжку Адольфа Гітлера «Моя боротьба» Там само, арк. 33..

Постанову на арешт «учасника троцькістської організації» Гришина начальник 3-го (польського) відділку 3-го відділу УДБ НКВС УРСР старший лейтенант державної безпеки Мойсей Якович Детинко (1902-1938) склав лише 23 серпня 1937 р. Там само, арк. 2. Пізніше, 14 вересня того ж року, у заяві на ім'я наркома внутрішніх справ СРСР Миколи Івановича Єжова, Григорій Аркадійович напише:

«25 днів тому я заарештований, і тривалі допити зводилися до одного, що причетний до троцькістської змови у Запоріжжі» Там само, арк. 83..

Оскільки Гришин усе заперечував, то перший протокол допиту, який зберігається в його кримінальній справі, датовано лише 9 вересня 1937 р. Та й того дня він заявив слідчому М. Я. Де- тинку, що до жодної троцькістської організації не належав і про подібну діяльність Александровського нічого не чув Там само, арк. 51..

Член особливої слідчої групи у справах заарештованих співробітників М. Я. Детинко був одним із найжорстокіших чекістів республіки. Колеги неодноразово бачили, «як з його кабінету виносили та виводили побитих заарештованих» Там само, спр. 47838-ФП, арк. 363.. Саме він «підвів під розстріл» начальника 6-го (транспортного) відділу УДБ НКВС УРСР майора державної безпеки Якова Вульфовича Письменного (1902-1937) ЦДАГО України, ф. 263, оп. 1, спр. 44539-ФП, арк. 215-217.; заступника начальника управління прикордонної охорони НКВС УРСР комбрига Петра Васильовича Семенова (1898-1937) ГДА СБ України, ф. 6, спр. 39116-ФП, арк. 27-34.; начальника 2-го (німецького) відділку 3-го відділу УДБ НКВС УРСР Володимира Максимовича

Пескера-Пискарьова (1902-1937) ГДА СБ України, ф. 6, спр. 47838-ФП, арк. 359-363.; начальника санітарного відділу УНКВС по Харківській області Георга Кіндратовича Ге- рекке (1894-1937) ГДА СБ України, м. Харків, спр. 031106, арк. 32..

7 вересня 1937 р. партійна організація УДБ УНКВС Харківської області виключила зі своїх лав «Клювганта-Гришина як викритого ворога народу». Бюро Кагановичівського райкому КП (б) У м. Харкова затвердило це рішення лише 1 лютого 1938 р. Держархів Харківської обл., ф. 23, оп. 1, спр. 16, арк. 74.

Утім, складається враження, що в Києві Гришина допитували «без особливого ентузіазму» та без застосування «засобів фізичного впливу». Ніякого серйозного компромату проти нього знайдено не було. Хіба що заяви колишнього особистого секретаря Гришина в УНКВС по Київській області Анатолія Вікторовича Туркевича (1904-1941), нібито за завданням Григорія Аркадійовича він передав секретареві НКВС УРСР капітанові державної безпеки Олександрові Гнатовичу Євгеньєву (18991937) для В. А. Балицького книгу Л. Д. Троцького «Сталінська школа фальсифікацій» ГДА СБ України, ф. 6, спр. 49732-ФП, арк. 63.. Була ще заява лейтенанта держбезпеки Юрія Ханельовича Абрамського (1898 р. н.), начебто Гришин, працюючи заступником начальника УНКВС по Одеській області, «вів лінію на зрив та деморалізацію боротьби з німецьким фашизмом» Там само, арк. 96.. Про певне «прикриття» Григорія Аркадійовича тодішнім керівництвом НКВС УРСР свідчить і відсутність реакції на рапорт начальника відділку 4-го відділу УДБ НКВС УРСР старшого лейтенанта державної безпеки Ісака Йосифовича Со- колова-Шейніса (1900 р. н.) від 15 липня 1937 р. про розстріляного родича Гришина - «троцькіста-терориста» Черткова, котрий «використовував Гришина, утерся в довіру ДПУ, став агентом, щоб дезінформувати наші органи [... ]. Чертков отримав від тов. Гришина гроші на свою роботу як агент, а ці гроші використовували троцькісти» Там само, арк. 65..

Тому не дивно, що 13 вересня 1937 р. у спеціальному вагоні для ув'язнених Григорія Аркадійовича відправили до Москви в розпорядження начальника 5-го відділу ГУДБ НКВС СРСР комісара державної безпеки 3-го рангу Миколи Галактіоновича Ніколаєва-Журида (1897-1940) «для подальшого слідства» ГДА СБ України, ф. 6, спр. 49732-ФП, арк. 54-55.. До речі, зі всіх заарештованих у 1937 р. в УРСР чекістів допитувати на Луб'янку забрали лише сімох: заступника наркома внутрішніх справ директора міліції Миколу Станіславовича Бачинсько- го (1894-1937) ; заступника начальника 5-го відділу УДБ НКВС УРСР капітана держбезпеки Юліана Гнатовича Бжезовського (1898-1937) ; начальника відділу пожежної охорони капітана державної безпеки Сергія Тарасовича Каріна-Даниленка (18981985) ; співробітника резерву НКВС УРСР капітана держбезпеки Юхима Давидовича Елькіна (1895-1937) ; помічника начальника 4-го відділу УДБ НКВС УРСР, капітана державної безпеки Соломона Соломоновича Брука (1898-1938) ; начальника 4-го відділу УДБ УНКВС по Чернігівській області старшого лейтенанта держбезпеки Миколу Олексійовича Григоренка (1903 р. н.) та Г. А. Гришина.

Потрапивши до Москви 14 вересня 1937 р., Григорій Аркаді- йович відразу написав заяву на ім'я наркома внутрішніх справ СРСР, де заперечував належність до «троцькістської організації» та згадував про свої заслуги в боротьбі з «ворогами народу» Там само, арк. 83-83 зв.. На Луб'янці тим часом уже отримали від колишнього відповідального секретаря Запорізького окружного комітету КП (б) У Михайла Самійловича Самойлова (Ікса; 1887-1937) свідчення щодо належності Гришина до троцькістської організації у Запоріжжі Там само, арк. 86.. Але й це він уперто заперечував.

15 жовтня 1937 р. помічник начальника 5-го відділу ГУДБ НКВС СРСР майор державної безпеки Михайло Сергійович Ям- ницький (1899-1939) та заступник начальника 2-го відділку цього ж відділу старший лейтенант держбезпеки Микола Миколайович Селивановський (1901-1997) провели очну ставку між

Александровським і Гришиним. Михайло Костянтинович свої свідчення про вербування заступника підтвердив. А ось Григорій Аркадійович заявив, що ніколи «троцькістом» не був і не знав, що Александровський та Самойлов (Ікс) - «троцькісти» ГДА СБ України, ф. 6, спр. 49732-ФП, арк. 89..

С. Т. Карін-Даниленко, який два роки провів у московських в'язницях, згадував, що його

«помістили в одну камеру з Александровським, котрий займався моєю «слідчою обробкою». Він заявив мені: «Дайте свідчення, які вимагають від вас. Не мучте себе. Усе рівно вас покалічать і змусять дати, час такий. А якщо не дасте, то вас, перш ніж розстріляти, після вироку будуть мучити. Розстріляють хоч так, хоч так. Краще дайте свідчення, нехай розстріляють нормально!». Александровський це говорив, як людина, що перенесла ці муки. «Я сам дав на себе і на інших вигадані свідчення», - сказав мені Александровський. Я запитав у нього: «І на мене Ви дали свідчення?». Александровський відповів: «Ні, на тебе я не давав свідчень, адже їх не вимагали. Але якби вони вимагали, дав би свідчення і на тебе»« ЦДАГО України, ф. 263, оп. 1, спр. 45886-ФП, арк. 318..

Інші ж колишні покровителі Гришина обмовляти його не стали.

листопада 1937 р. помічник начальника 5-го відділу ГУДБ НКВС СРСР майор державної безпеки Михайло Олександрович Лістенгурт (1903-1939) допитав перед розстрілом В. А. Балиць- кого про причетність Г. А. Гришина до «антирадянської змови на Україні». Всеволод Аполлонович відповів:

«Гришина я знав давно. Уважав його вельми відданою мені людиною. Він це неодноразово мені особисто підкреслював. У своїх розрахунках стосовно людей, яких я намічав для вербування у змову, я мав на увазі й Гришина. Утім я його не вербував і розмов із ним про змову не вів. Про участь Гришина у змові я ніколи та ні від кого не чув. У тому числі не чув і від змовників із числа колишніх співробітників НКВС УРСР. Знаю, що Гришин був дуже близьким до Александровського» ГДА СБ України, ф. 6, спр. 49732-ФП, арк. 89..

липня 1938 р. помічник начальника 1-го відділення 4-го (секретно-політичного) відділу 1-го управління (державна без- пека) старший лейтенант держбезпеки Віктор Миколайович Кондратик рапортував керівництву про результати допиту заарештованого начальника 3-го (транспортного) управління НКВС СРСР І. М. Леплевського:

«Гришина-Клювганта той знає зовсім мало. До числа людей, близьких до нього - Леплевського - він не належав, і чи проводив він яку-небудь ворожу роботу - не знає» ГДА СБ України, ф. 6, спр. 49732-ФП, арк. 110..

«Єжовці» так і не зуміли зламати Гришина, і тут за справу взялися «беріївці». 29 березня 1939 р. старший слідчий слідчої частини НКВС СРСР старший лейтенант державної безпеки Ізраїль Львович Пінзур (1907 р. н.) підписав постанову про прийняття справи Г. А. Гришина у провадження, де відзначалося, що той був заарештований за

«активну участь в антирадянській змовницькій організації в органах НКВС [... ]. Допитувався всього кілька разів».

Помічник начальника слідчої частини капітан держбезпеки Борис Веніамінович Родос (1905-1956), який, до речі, служив під керівництвом Гришина в Одесі, погодився з таким формулюванням, а заступник начальника слідчої частини старший майор державної безпеки Соломон Рафаїлович Мільштейн (1899-1955) затвердив Там само, арк. 125..

Спочатку слідчі намагалися «розширити» коло доказів і допитали про Гришина заарештованих чекістів УРСР. На допиті 31 березня 1939 р. начальник відділу оборонної промисловості Головного економічного управління НКВС СРСР майор державної безпеки Лев Йосифович Рейхман (1901-1940) розповів про дружбу Григорія Аркадійовича з Ісаєм Яковичем Бабичем (1902-1946), Марком Борисовичем Корнєвим (1900-1939), Давидом Мойсейовичем Соколинським (1902-1940) та Григорієм Йосиповичем Гришиним; про його вихваляння Александровсь- кого. Однак наприкінці заявив:

«Про ворожу діяльність Гришина мені нічого не відомо» Там само, арк. 193..

Допитаний того ж дня начальник особливого відділу ГУДБ НКВС Далекосхідної Червонопрапорної армії майор державної безпеки Григорій Маркович Осинін (1899-1940) також не розповів про «контрреволюційну діяльність» Гришина, але дав йому нищівну особисту характеристику:

«Балицький та Александровський усіляко заохочували Гришина, вихваляли його та просували його по роботі, а насправді він був звичайним працівником і нічого видатного в ньому не було. Гришин - кар'єрист, схильний до авантюр. Він був великим підлабузником перед керівництвом. Для досягнення своєї мети підсиджував людей (кого саме, не пам'ятаю). Виживав їх з Алек- сандровським, займався розпустою» ГДА СБ України, ф. 6, спр. 49732-ФП, арк. 188-189 зв..

І лише помічник начальника 2-го управління (особливих відділів) НКВС СРСР майор державної безпеки Зиновій Маркович Ушаков (1895-1940) «чув» від М. К. Александровського про участь Г. А. Гришина в «контрреволюційній змовницькій організації» Там само, арк. 190.. Також Ушаков повідомив, що свого часу Гришин похвалявся фотографією, на якій він був зображений поряд із Троцьким та Александровським, а в 1937 р. Григорій Аркадійо- вич приїздив до Москви для переговорів з Єжовим із приводу його можливого призначення на посаду заступника начальника секретно-політичного відділу НКВС СРСР Там само, арк. 192..