Український повстанський рух і німецькі окупаційні інстанції на Волині на початку 1944 року: між протистоянням і нейтралітетом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Український повстанський рух і німецькі окупаційні інстанції на Волині на початку 1944 року: між протистоянням і нейтралітетом

Тривалий час чи не найконтроверсійнішою сторінкою з історії повстанського руху українців 40-50-х років ХХ ст. були спроби досягнення нейтралітету між керівниками українського руху Опору та представниками військових і цивільних окупаційних владних структур Німецького Райху в першій половині 1944 р. Усебічне вивчення проблеми ускладнювала обмеженість доступної джерельної бази. Достатньо сказати, що в діаспорі її стосувалося тільки кілька десятків сторінок, вибірково підібраних для публікації німецьких документів в одному з томів “Літопису УПА” Літопис Української Повстанської Армії. - Торонто: В-во “Літопис УПА”, 1983. - Т 6: УПА в світлі німецьких документів. Книга перша: 1942 - червень 1944 [зібрав і впорядкував Т Гунчак]. - C. 110-186.. Ще одностороннішими й упередженішими були поширювані на пострадянському просторі документи з історії переговорів, видані зі значними скороченнями, що спотворювали їх зміст й складали в читачів викривлене одностороннє уявлення про перебіг і наслідки переговорів Обвиняет земля. - Москва: Универсум, 1991. - С. 36-46, 52-53; Документы изобличают. Сборник документов и материалов о сотрудничестве украинских националистов со спецслужбами фашистской Германии. - 2-е изд. доп. и испр. / [сост.: Г. Ткаченко, А. Войцеховский, А. Ткачук]. - Киев, 2004. - С. 37-80; Motyka G. Niemcy a UPA. Ukrainska orientacja / Grzegorz Motyka // Karta (Warszawa). - 1997. - Nr 23. - S. 48-53; Niemcy a UPA: dokumenty // Karta. - Nr 23. - 1997. - S. 54-73.. Дещо повнішими за змістом були окремі документи, опубліковані у виданому в Росії в 2012 р. збірнику документів, хоча і їх оприлюднення було покликане обґрунтувати міф про масштабну співпрацю між українськими повстанцями й окупаційними установами нацистської Німеччини в Західній Україні Украинские националистические организации в годы Второй мировой войны. Документы: в 2-х т / [под ред. А. Артизова]. - Москва: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН). - 2012. - Т 2: 1944-1945..

У памфлетах та публіцистиці в СРСР тривалий час піддавали критиці й осуду факт переговорів між німецькими окупаційними установами та УПА, зміст, перебіг і наслідки яких фальсифікували й формували суто однобокі уявлення про ці події Ті, що канули в пітьму. - Львів: Каменяр, 1964. - С. 245; Українська УРСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941-1945 рр.: у 3-х т. - Київ: В-во політичної літератури України, 1969. - Т. 3. - С. 136-139; Замлинський В. Шлях чорної зради / В. Замлинський. - Львів: Каменяр, 1969. - С. 141-143; Людської крові не змити. Книга фактів. - Київ: Політвидав України, 1970. - С. 49-52; Замлинський В. Тавровані презирством народу / В. Замлинський. - Київ, 1974. - С. 78-88; Чередниченко В. Анатомия предательства. Украинский буржуазный национализм - орудие антисоветской политики империализма. Издание второе, переработанное и дополненное / В. Чередниченко. - Киев: Изд-во политической литературы Украины, 1983. - С. 145-149; Боротьба трудящих західних областей УРСР проти фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу. - Київ: Наукова думка, 1984. - С. 193-195.. Найбільше таких публікацій видано в останні кілька років перед розпадом Радянського Союзу Камінський Є. Історія спростовує і застерігає / Є. Камінський, В. Трощинський // Пост імені Ярослава Галана. - Львів: Каменяр, 1988. - Кн. 21. - С. 80-85; Трощинський В. Проти вигадок про так званий “антифашистівський рух опору” українських націоналістів” / В. Трощинський // Український історичний журнал. - 1988. - № 5. - С. 76-87; Давиденко В. “Українська повстанча армія”: шлях ганьби і злочинів / В. Давиденко. - Київ: Т-во “Знання”, 1989. - С. 14-15; Ржезач Т. Розшукуються... / Т Ржезач, В. Цуркан. - Київ: В-во політичної літератури України, 1989. - C. 164-166; Заричный В. УПА: Мифы и реалии / В. Заричный // Обвиняет земля. Организация украинских националистов: документы и материалы / [ред. коллегия: В. Масловский, А. Мартынюк, А. Пискорский, В. Помогаев, Р Пыриг]. - Москва: Изд-во “Универсум”, 1991. - С. 67-100..

Після проголошення державної незалежності України в 1991 р. поширену у СРСР інтерпретацію цих переговорів перейняли автори багатьох напівпубліцис- тичних творів у Росії Див., наприклад: Чуев С. Украинский легіон / С. Чуев. - Москва: Яуза, 2006. - С. 297-311., а також деякі польські науковці SamborskiM. Rozmowy OUN-SD i UPA z Niemcami od listopada 1943 r. do konca 1944 r. na Wolyniu i w Malopolsce Wschodniej / Mieczyslaw Samborski // Dzieje Najnowsze. - Z. 3. - Warszawa: Instytut Historii Polskiej Akademii Nauk Wydawnictwo DiG, 2008. - S. 59-77; PodhajeckiA. OUN i UPA pod skrzydlami III Rzeszy / Adam Podhajecki. - Warszawa: W-wo Rytm, 2013. Див. також підрозділ 2.11 “Розмови Організації Українських Націоналістів і Української Повстанчої Армії з німцями”: Motyka G. Ukrainska partyzantka 1942-1960. Dzialalnosc Organizacji Ukrainskich Nacjonalistow i Ukrainskiej Powstanczej Armii / Grzegorz Motyka. - Warszawa: Instytut Studiow Politycznych PAN; Oficyna Wydawnicza Rytm, 2007. - S. 229-237.. У працях вітчизняних істориків теж було приділено увагу висвітленню окремих аспектів вказаної теми, але вони також не допомогли їм з'ясувати цю проблему належно КиричукЮ. Український національний рух 40-50-х років ХХ століття: ідеологія та практика / Ю. Киричук. - Львів: Добра справа, 2003. - С. 155-158, 165; УПА і німці на завершальному етапі боротьби за Україну // Кентій А. Українська Повстанська Армія, 1943-1945. - Київ, 2003. - С. 38-63..

Отже, тема дослідження спроб налагодження співпраці між німецькими окупаційними установами й УПА не була об'єктивно висвітлена в публікаціях науковців, незважаючи на те, що вона спричиняла бурхливу політизацію й окремі автори, виконуючи політичне замовлення дискредитації діяльності Організації українських націоналістів під проводом Степана Бандери (ОУН(б)) та УПА, штучно нагнітали пристрасті довкола неї. Це зумовлює потребу з'ясувати всі обставини спроб нейтралізації антинімецького фронту боротьби УПА окупаційними установами Райху в контексті аналізу тривання боротьби УПА проти німецьких збройних формувань на підставі документів ОУН(б), УПА, згаданих окупаційних владних структур, а також документів радянських партизанських формувань. Однак, оскільки антинацистські дії УПА до останніх тижнів окупації Західної України націонал-соціалістичною Німеччиною заслуговують окремої публікації, в цій статті висвітлено тільки питання, пов'язані зі спробами нейтралізації антинацистських дій українських повстанців установами Райху на Волині, зокрема зроблено загальний аналіз цих намагань на підставі запровадження до наукового обігу раніше невідомих дослідникам фактів та архівного матеріалу й висновки про те, наскільки успішними чи невдалими були ці ініціативи.

Просування Червоної армії (ЧА) наприкінці 1943 р. у центральні області України занепокоїло керівництво вищих органів влади нацистської Німеччини і німецької окупаційної адміністрації на Волині, що перебувала у складі Райхско- місаріату “Україна” - РКУ (нім. Reichskommissariat Ukraine) та на галицьких землях, що входили до складу дистрикту “Г аличина” - ДГ (Distrikt Galizien) у складі Генеральної Губернії (ГГ) в межах довоєнної території, окупованої Вермахтом Польщі. Крім інших національних партизанських угруповань, окремим об'єктом зацікавлення центральних і окупаційних установ Третього Райху були повстанські збройні формування українців.

Центральні владні установи Райху в Берліні, які слабо орієнтувалися у розвитку подій в Західній Україні, в той час не виявляли бажання йти на переговори з командирами збройних формувань Української повстанської армії. Водночас окремі німецькі окупаційні інстанції в Західній Україні протягом 1943 р. мали різний досвід з українськими повстанцями: якщо відділи СС (Schutzsfaffeln - SS) і поліції брали участь у боротьбі проти УПА, а окупаційні господарські структури зазнали збитків унаслідок заклику повстанців саботувати здачу сільськогосподарського натурального податку (контингентів), представники окупаційних військових структур й окремі керівники нацистських органів безпеки намагалися налагодити співпрацю з командирами окремих повстанських формувань. За умов переходу лінії радянсько-німецького фронту через територію Західної України окупаційні установи Райху почали змінювати тактику щодо наймасовіших формувань національного руху Опору українців - переважно очолюваних членами ОУН(б) збройних формацій УПА, керуючись принципом: “Якщо ти не можеш знищити ворога, спробуй зробити його своїм другом”. Перші наслідки діяльності збройних формувань українського й інших рухів Опору в умовах окупаційного режиму зумовили те, що різні ланки окупаційної адміністрації зайняли відмінні позиції у ставленні до цієї опозиції, що визначалися їхнім баченням можливостей забезпечення стану спокою в німецькому тилу й запобігання масових виступів збройних формувань руху Опору. До відступу німецьких військ із території України цими інстанціями були: 1) цивільна адміністрація; 2) військові установи; 3) керівники поліції безпеки і Служби безпеки - СД (Sicherheitsdienst - SD); 4) структури поліції і СС, які від осені 1943 р. до червня 1944 р. очолювали на Волині й в інших ще підконтрольних керівництву РКУ регіонах вищий керівник СС і поліції - ССПФ (Hohere SS- und Polizeifuhrer - SSPF) України, группенфюрери СС і генерал-лейтенанти поліції Ганс-Адольф Прютцманн (до лютого 1944 р.) і після нього - Пауль Генніке.

Найвідомішими спробами “мирної нейтралізації” повстанських формувань були намагання від квітня до вересня 1943 р. вести переговори з колишнім командиром “Поліської Січі” й тогочасним командиром Української народно-революційної армії (УНРА) Тарасом Бульбою-Боровцем, які ініціював шеф СД у Луцьку штурм- банфюрер СС Карл Пютц і які закінчилися відмовою повстанського командира співпрацювати з німецькими органами безпеки. Після цього першою зі структур у підпорядкуванні Вермахту, які ініціювали спроби переговорів із командирами українських повстанців, був спецштаб “Р”. Його очолював Боріс Смисловський (псевдонім “Хольмстон”, відомий теж як “Реґенау”). Він підпорядковувався Абверу і вирішив використати підконтрольних йому українських співробітників цього розвідувального органу з метою налагодження контактів з українськими повстанцями і використання їх у боротьбі проти СРСР. Прозондував можливості ведення переговорів зі згаданим повстанським командиром уповноважений штабу командувача Вермахту в Україні генерала авіації Карла Кітцінґера, експерт Абверу в українських справах гауптман Г анс Кох Кох Г. Епізод партизанської дипломатії отамана. Спогади; [пер. з нім.] / Ганс Кох. - Рівне: Азалія, 2002. - С. 8-39.. Однак спроби самочинних переговорів із Бульбою-Боровцем в обхід нацистських органів безпеки їх керівництво розцінило як спробу провадження власної політики. Під тиском Головного управління безпеки Райху - РСГА (Reichssicherheitsaienst - RSHA) Верховне командування Вермахту видало вказівку розформувати спецштаб “Р”, а частину його офіційних співробітників передали штабу “Валлі” й органам СД, скерували в укомплектовані з росіян збройні формування або на роботу до Райху Структура и деятельность органов германской разведки в годы Второй мировой войны: сб. док. / [сост., подг текст: А. Валякин, А. Кохан]. - Симферополь: Главное управление СБУ в АР Крым, 2011. - С. 346..

Переговори закінчилися тим, що керівники нацистських органів безпеки заарештували Т. Бульбу-Боровця й утримували його у Варшаві (де він понад два місяці перебував під арештом, після чого його депортували до гітлерівського концтабору Заксенгаузен) Див.: Бульба-Боровець Т. Армія без держави. Слава і трагедія українського повстанського руху / Т. Бульба-Боровець. - Вінніпег: Накладом Товариства “Волинь”, 1981. - С. 278-285.. Керівники СД проігнорували зроблені Боровцем пропозиції співпраці за дотримання вимог зміни політики щодо України після їх відхилення особисто Адольфом Гітлером, якому їх подав на розгляд особисто райхсфюрер СС Гайнріх Гіммлер. У записці відділу “Іноземні армії Сходу” при штабі Верховного командування сухопутних військ Німеччини від 15 січня 1944 р. згадано “прохання, яке в листопаді Тарас Бульба скерував до СД” й констатовано: “Свого часу прохання через райхсфюрера СС було передане фюреру, і він його відхилив. На цей момент Тарас Бульба перебуває під почесним арештом СД у Варшаві” Fremde Heere Ost. H., Qu., den 15.1.1944. Geheim! Vortragsnotiz // Bundesarchiv-Militararchiv in Freiburg (BA-MA). - RH 2/2115. - Bl. 98..

Зникнення повстанського командира спричинило недовіру представників підпілля ОУН(б) і командирів інших збройних формувань українського руху Опору до ідеї укладення будь-яких угод із німецькими окупаційними установами. Сприятливі передумови для переговорів між представниками окупаційних установ і місцевим куренем УПА склалися в Камінь-Каширському р-ні, де незадовго до того загострилося протистояння між радянськими партизанами (згідно зі спогадами учасника українського руху Опору Данила Шумука, восени 1943 р. радянський партизанський відділ напав на військову лікарню УПА, що переїхала з-під Каменя-Каширського в с. Чорне Плесо і переколов багнетами поранених та хворих на тиф повстанців, яких лікували лікарі УПА Шумук Д. За східнім обрієм. Спомини / Д. Шумук. - Париж; Балтимор: Перша Українська Друкарня у Франції; Українське В-во “Смолоскип” ім. В. Симоненка, 1974. - C. 59.). Повітовий провідник ОУН(б) Устим Кузьменко (“Ярослав”), щоби стримати окупаційні установи Райху від каральних акцій проти українських сіл за їх підтримку діяльності підпілля ОУН(б) і збройних формувань УПА погодився інформувати німецькі установи про відомі йому випадки пересування радянських партизанських відділів, в обмін за це виявляючи готовність припинити антинацистську боротьбу місцевих діячів українського руху. У відповідь представник СД вимагав жорсткого дотримання повстанцями взятих зобов'язань і попередив, що він “зобов'язаний у випадку необхідності вжити суворих заходів” у разі тривання антинімецьких виступів місцевих підрозділів УПА Федоров А. Последняя зима / А. Федоров. - Москва: Политиздат, 1981. - С. 324.. Однак, реагуючи на пропозиції провести переговори німецькому військовому комендантові Каменя-Каширського штурмбанфюрерові СС фон Альвенслебену 22 листопада дав зрозуміти, що не зацікавлений проводити подальші переговори (використовуючи як привід те, що німецький представник не дотримав обіцянки щодо нерозголошення факту розмови з ним) Беляев В. Под чужими знаменами / В. Беляев, М. Рудницкий. - Москва: Изд-во ЦК ВЛКСМ “Молодая гвардия”, 1954. - С. 58..

За два дні після цього, реагуючи на спроби німецьких окупаційних установ налагодити контакти з повстанцями, 25 листопада 1943 р., один із командирів УПА під псевдом “І. Полтавець” видав наказ, яким заборонив проведення таких переговорів: “Місцями німецька окупаційна влада старається - в цілі компромітації, провокації і розвідки наших сил - шукати і переговорювати з місцевими чинниками ОУН чи УПА. Свою підступну роботу вони маскують потребою боротьби з большевиками і видумкою про можливість наладнання відносин між українцями і німцями. Щоб на місцях не допустити до політичних помилок, повідомляю: 1) Жодних переговорів ніхто і нігде вести з німецькою окупаційною владою не сміє і то незалежно чи це будуть цивільні чи військові чинники. Мости на дорозі до переговорів з німцями попалені. Про боротьбу з більшовиками нам не треба говорити. Ми її розпочали і ведемо раніш німців і без них закінчимо. На зустрічі з німаками не виходити (це не обов'язує розвідки). 2) На всякі того роду провокаційні предложення відповідати слідуючо: Ми переговорювати з німцями не хочемо і до переговорів не уповноважені. Переговорювати в українських справах можна лише з провідником С. Бандерою, який є ув'язнений у Берліні. 3) Писати виключно українською мовою. Підписувати: Місцевий Провід ОУН чи УПА. Повідомляти про це всіх політичних і командирів” Повідомлення в справі провокації німців до переговорів з місцевими чинниками ОУН чи УПА. 25.ХІ.1943 р. під. І. Полтавець // Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО України). - Ф. 3833. - Оп. 1. - Спр. 4а. - Арк. 3..

Однак, незважаючи на заборону співпраці з німецькими окупаційними установами, командир сотні УПА “Білий” проігнорував згаданий наказ і 4 грудня виділив своїх делегатів для переговорів із представниками німецьких окупаційних установ у Володимирі-Волинському, серед яких був командир поліції безпеки і СД у Луцьку гауптштурмфюрер СС Брауне. Представники УПА заявили, що основними ворогами вважають радянських партизанів і польську поліцію на німецькій службі, а не Вермахт, й пояснили, що їх головне завдання - оборона українського населення від грабунків будь-яких чужинців, що прирікали місцевих жителів на смерть від голоду. Повстанці зазначили: “Не є в нашому інтересі перешкоджувати німцям [в] комунікаційному транспортові на фронт. Залізниці ті, що були знищені і перервані, були знищені тому, що вони служили німцям до грабункових нападів на наші села і перешкоджували нам у переїздах”. Повстанці висунули вимогу “усунути польську міліцію і польських урядовців в нашому повіті” й “співпрацювати по винищенню червоних банд”, а також висловили сподівання, що німці “не будуть уживати літаків до бомбардовання наших сіл” й “не будуть переслідувати родин повстанців”, і запропонували: “Всіх полонених, зловлених на терені Володимирського повіту, зобов'язуємось з обох сторін звільняти і відсилати під адресою п. Екофа, а німці п. командирові Білому” Точки, які були порушені при зустрічі членів УПА з німаками дня 5 грудня бр., і мають бути остаточно вирішені дня 10 грудня, при зустрічі з вищою владою міста Володимир // ЦДАВО України. - Ф. 3838. - Оп. 1. - Спр. 4а. - Арк. 8..

Майже два тижні з німецького боку не було жодної відповіді на згадані пропозиції й представники нацистських органів безпеки не звільнили двох полонених повстанців, у відповідь на що командир “Білий” відмовився прибути на зустріч із керівником СД у Луцьку. Реагуючи на це, 22 грудня 1943 р. командир поліції безпеки і СД у Луцьку гауптштурмфюрер СС Брауне знову написав листа місцевому командирові УПА (що, швидше за все, санкціонував особисто його шеф - командир поліції безпеки і СД у генеральній окрузі Волині й Поділля штандартенфюрер СС Еріх Ерлінґер). Проте 1 січня повстанці відповіли відмовою: “У відповіді на Ваш лист з дня 22 грудня 43 р. в справі зустрічі з п. Шефом СД з Луцька, ми уповноважені заявити слідуюче: Дотеперішні наші переговори носили місцевий характер і торкались дрібних справ. На доказ поважного ставлення до переговорів і кращої співпраці в майбутньому, Ви мали випустити нам жаданих двох полонених. Беручи під увагу, що Ви цього не зробили, а тим самим виявили своє негативне ставлення до нашої співпраці, пан комендант Білий уважав доцільним 17 грудня на переговори не приїхати. Одначе з останнього листа видно, що Ви бажаєте нашу співпрацю поставити на ширші основи і говорити про справи добра цілого українського і німецького народу. Нашим обов'язком є Вас повідомити, що в загальноукраїнських справах переговорювати може лише Провідник українського народу Степан Бандера, який є ув'язнений в Берліні. Зокрема відмічу, що коли пан Шеф СД з Луцька бажає нав'язати контакт з представниками УПА, тоді зайвим є аж так далеко шукати, бо УПА діє на всіх українських землях, а Луцьк з його околицями ми ніколи до неукраїнських не зачислювали” ОУН Постій, дня 1/І. 44 р. До Головної Станиці СД. у Володимирі на руки пана СС Гавпт- штурмфюрера Брауне. Місцевий ОУН // ЦДАВО України. - Ф. 3833. - Оп. 1. - Спр. 4а. - Арк. 7..

На початку 1944 р. УПА продовжувала свою діяльність за нових умов та боролася одночасно як проти німецьких підрозділів, що відступали, так і проти підрозділів радянських партизанських загонів та внутрішніх військ Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС). Керівники українського руху Опору розуміли, що таке становище в той час буде важчим, позаяк вони, з огляду на суттєву перевагу ворожих сил, не можуть мати підстав для надії на успіх. Тому за таких обставин його лідери вважали за доцільне на час переходу лінії німецько-радянського фронту через територію Західної України і відступу з її земель Вермахту відмовитися від стратегії активної антинімецької боротьби й обмежити її самооборонними діями проти німецького терору. У виданому тоді таємному інструктивному листі Проводу ОУН до політичних референтів надрайонів від 8 січня 1944 р. було визначено: “Відступаючі німецькі війська, а зокрема перші відділи, є вже здеморалізовані. Місцями між військом та адміністрацією уявнюються великі тертя. ... Наші завдання: всіма можливими способами здобути зброю і амуніцію. Для того потворити вже спеці- яльні боївки. Це, зокрема, важне попри важніші шляхи. В роботі бути еластичним. Використати, де будуть, тертя між військом та адміністрацією. Пам'ятати, що німецькі вояки є зневірені і хотять додому. Використати це. Розкладати армію шляхом ширення серед неї думки, що воювати німецьким воякам є вже бездоцільно, що їм конечно спішити в рідний край рятувати свої родини. Довести їм, що вони через У[країнські] З[емлі] і Польщу зі зброєю не перейдуть, бо їх повстанці-партизани вважатимуть за ворогів і знищать. Виразно ставити, що вони зброю мусять здати українському народові і УПА, бо в разі спротиву їх чекає смерть. В заміну за здану зброю давати їм «вільний перехід додому», міняти зброю на хліб і т. д. ... Все це робимо для того, щоб лише здобути від ворога зброю. В разі спротиву зложити зброю добровільно, поодинчі особи і малі відділи роззброювати силою” Інструктивний лист проводу ОУН до політичних референтів надрайонів. 8 січня 1944 року. Нижче надрайонів подавати усно. Строго таємне. Політичним референтам надрайонів. Дня 8.1.44 року. // Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО України). - Ф. 62. - Оп. 1. - Спр. 289. - Арк. 45-47..

Видані в січні інструкції керівництва ОУН(б) наказували учасникам організації “повести самооборону населення відповідно до посилення нім. терору” й визначали: “Засадничо війни з нім[цями] не вести. В міру посилення їхнього терору - боронитися” Інструкції [проводу ОУН]. І.1944 (скорочений варіант) // Архів Центру досліджень визвольного руху (далі - АЦДВР). - Ф. 9. - Т. 32. - Од. зб. 17.. У додатку, що доповнював і роз'яснював лаконічні січневі директиви керівництва ОУН(б), наказано: “У відношенні до німців стояти строго на становищі самооборони. Отже, не вільно: а) вести ніяких переговорів; б) зачіпати їх, коли не вели терористичної акції супроти населення; в) стріляти полонених чи дезертирів. А треба: а) відбивати в'язнів, б) робити засідки, коли вертаються з пацифікаційної акції, в) полонених роззброювати і пускати назад - за виїмком поліцистів, що ведуть пацифікаційні акції. Відбирати зброю від німців тільки в моменті їхнього відступу, а не стабілізації фронту” Додаток до інструкції з січня 1944 р. // Там само. - Од. зб. 18.. В іншій інструкції ОУН(б), поширеній на Волині, наказано: “У відношенні до німців: Повести самооборону населення відповідно до посилення німецького терору. Під самообороною розуміємо зорганізовання і збереження духовних та матеріальних сил нації. Розріжнити дві форми самооборони: пасивну і активну. До форми пасивної самооборони належить: забезпечення осель (село і місто) алярмовими стіжами; побудова алярмової сітки між оселями (зв'язкові, сигнали); запізнання населення з алярмовою інструкцією;

будова землянок, сховищ для людей і господарського матеріялу; стягнення боєздатного національно свідомого елементу з міст на села (студентство і середньошкільна молодь). До форм активної самооборони населення належать: збройна оборона осель у випадку загрози знищення; увільнювання в'язнів, вивожування робітників; безпосереднє покарання за драстичний терор супроти українського населення” Інструкція до виконання. Постій, січень 1944 // Державний архів Рівненської області (далі - ДАРО). - Ф. Р-30. - Оп. 2. - Спр. 16. - Арк. 112..

Одночасно з інструкціями керівництва підпілля ОУН(б) аналогічне ставлення до Вермахту було рекомендовано в наказах вищого керівництва збройних загонів українського руху Опору. Ще 24 грудня 1943 р. головний командир УПА Р Шухевич визначив тогочасну позицію вищого керівництва повстанського руху щодо ставлення до німецьких військ, що відступали, так: “Німці: боротьба окупантів затягається. Найвищим завданням хвилини є активно зберегти якнайбільше фізичних, духовних і матеріальних сил і засобів нації для вирішального моменту боротьби. У зв'язку з цим УПА переводить у терені тільки самооборонні дії. Самооборонні дії мають за завдання при якнайменшій власній втраті сил і засобів зорганізуватися, вишколитися і зберегти якнайбільше фізичних, духовних та матеріальних сил нації для слушного моменту. Із повищого заложення випливають такі напрямні: Самооборона охоплює військові відділи УПА та цивільне населення. Військові відділи не вдаються в зачіпні бої з ворогом. Винятки: 1. оборона цивільного населення під час пацифікації. 2. у скрутному становищі (напр. брак амуніції). Тому не чіпати малих відділів, а на більші відділи робити наскок, щоб перешкодити пацифікаційній акції або робиться засідку по пацифікаційній акції, щоб покарати за злочин і цим відстрашити ворога перед дальшими його злочинами. Щодо справи здобуття амуніції, то на зудар із ворогом рішатися: 1. Коли наскок може удатися з якнайменшими нашими втратами, 2. коли це поодинокі чисті роботи, 3. коли відділові загрожує цілковите вичерпання амун[і]ції, а терен амун[і]ції не має. Головне: виграти на часі. Кожен день, перебутий в зимі без втрат із нашої сторони, то наш зиск” ГВШ І. Оп. Постій, 24.ХІІ.1943. Тактична інструкція. Іван Чорнота в.о. Нач. ГВШ Т. Чупринка в.о. Гол. К-р УПА // ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 376. - Т 60. - Арк. 209.. У виданій за три тижні інструкції команданта СБ у ГК УПА від 15 січня наказано: “9. За співпрацю з німецькими та іншими розвідочними центрами - кара смерті. 10. Цю інструкцію подати до відома всім членам УПА та її симпатикам. 11. За занедбання 10-ої точки винні будуть потягнені до відповідальності. 12. Інструкція має обов'язуючий характер” Інструкція ч. 1. Командантам самостійних ділянок при Головному Штабі УПА. Група Північ. Командирам ВО та командантам СБ ВО. Командант осередку СБ в Головній Команді УПА - Група Північ. Постій, 15.1.44. /-/ Каруспун // ДАРО. - Ф. Р-30. - Оп. 2. - Спр. 32. - Арк. 287..

Реалізуючи процитовані директиви, українські національні партизани виявляли готовність припинити збройну боротьбу проти підрозділів Вермахту, відпускали захоплених у полон його вояків, відбираючи в них зброю Справа німецького полоненого капітана Гарца. 23.IV1944 // ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 372. - Т. 61. - Арк. 40..

Водночас у зверненнях до німецьких вояків повстанці закликали військовослужбовців Вермахту не бути слухняним знаряддям верхівки нацистської партії в боротьбі проти УПА й примусових реквізиціях харчів в українських селян. В одному з таких звернень, наприклад, констатувалося: “Відносини між українцями і німцями були перед війною дуже добрі. Але Гітлер порвав ці відносини, бо хотів поневолити і знищити український нарід. З цим наміром він дав наказ розстріляти багато українських сіл, замучити багато українців у в'язницях і таборах праці, вивезти багато працездатних українців на чужину і т. д. Його ж партійці виконували з великою охотою ці дикі накази. Але ми, українці, боронимося від такого винищування і грабунку. Тому товсті партійці кличуть сьогодні німецького солдата, щоб їм сьогодні допомагав у цих мерзенних вчинках”. У зверненні містився заклик: “Не прикладайте своїх рук до мордування і грабування безборонного українського цивільного населення! Не дозволяйте товстим панам партійцям допускатись таких мерзотних вчинків! Тоді і ми, українські борці за волю, не будемо вбивати при зустрічі німецьких жовнірів і старшин, тільки будемо відпускати їх ціло й здорово домів” Переклад з німецької мови. Жовніри і старшини німецького Вермахту! Українська Повстанча група “Озеро” // АЦДВР. - Ф. 9. - Т 26. - Од. зб. 75..

Однозначний осуд керівництвом цивільної адміністрації Райху в Україні антинімецьких дій національного підпілля і повстанців був відображений в негативних оцінках українського руху Опору владними інстанціями РКУ Беззастережно обстоюючи позицію застосування сили для усунення усіх антинацистських збройних формувань, райхскомісар України Еріх Кох вважав, що дії українських націоналістів не змусять керівництво Німеччини йти на зміну політичного курсу його держави в РКУ У своїх привітаннях із нагоди Нового 1944 року він заявив представникам німецької адміністрації РКУ, що “жодні дії українських шовіністів не матимуть впливу на рішення фюрера”. “Ніщо, тільки ефективна повна допомога німецькому керівництву може довести, що цей історично бідний народ заслуговує на емансипацію, - наголосив він. - Ці незрілі українські лідери, які втекли до лісу, щоб переслідувати німців, замість того, щоби воювати проти більшовиків, руйнують свою власну справу, бо кожен квадратний сантиметр української території, яку залишать німці, захоплять більшовики, а не українці чи англійці” March 29, 1944. [British Foreign Office Research Department Memorandum]. Liberated Ukraine // National Archives (former Public Record Office) in London. - FO 371/43314..

Першою з установ Райху, готових до співпраці з УПА, був центральний розвідувальний і контррозвідувальний орган Вермахту - Абвер у складі Збройних сил Німеччини, офіцери якого були авангардом прихованої опозиції німецької політики протягом першої половини ХХ ст. й у середовищі офіцерів якого виник опір політиці А. Гітлера і нацистської партії у Німеччині, чиї представники готували замах на нацистського фюрера Див.: PlaschkaR. G. Avantgardedes Widerstands: Modellfalle militarischer Auflehnung im 19. Und 20. Jahrhundert / Richard Georg Plaschka. - Wien; Koln; Graz: Bohlau, 2000. - Bd. 2.. На початку 1944 р. розпочато підготовку спеціальних груп агентів, котрих мали скидати повітряним шляхом серед іншого також із метою налагодження контактів із підрозділами УПА задля збору даних про плани її командування та просування й дії радянських військ і парашутистів. В обмін за таку інформацію та припинення антинімецької боротьби частин УПА керівництво Абверу було готове постачати окремі з них зброєю та боєприпасами на ще окупованих Вермахтом територіях Протокол допроса арестованного полковника немецкой армии Штольце Эрвина 29 мая 1945 г // ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 372. - Т 35. - Арк. 143..

З'єднання Вермахту, розташовані недалеко від лінії фронту й повідомлені Абвером про посилення та збільшення поблизу неї чисельності збройних формувань УПА, також вирішили не розгортати масштабних бойових дій проти збройних формувань українського руху Опору. Керівництво військових окупаційних установ добре усвідомлювало, що національні рухи, антикомуністичні за своїми програмами, не є небезпечними доти, доки діють одні проти одних, а не проти Райху, і знищення їх у разі відступу Вермахту з території України тільки сприятиме зміцненню позицій СРСР на Сході, в чому аж ніяк не були зацікавлені урядові кола Німеччини. Силові окупаційні виконавчі структури, готові до налагодження зв'язків з УПА, але не наділені повноваженнями для масштабних переговорів, змушені були діяти тільки у сфері власної обмеженої компетенції, часто навіть без відома свого вищого керівництва.

Використовуючи всіх можливості для успіху німецьких військ, їх командування в Західній Україні ініціювало перші спроби налагодити зв'язки з повстанськими формуваннями. Першим контакти з командуванням УПА налагодив очолюваний Артуром Г ауффе 13-й Армійський корпус Вермахту (далі - АКВ), сконцентрований у радіусі дій груп УПА-“Північ” та УПА-“Захід”, що діяв у складі ГА “Південь”. Хоча східний фронт на той час не був зайнятий великою кількістю сил ЧА, готових до наступу, в радіусі дій корпусу армійська фронтова розвідка все ж помітила активізацію розвідувальних та ударних груп радянських військ, що спричинило деяке занепокоєння як командувача корпусу, так і шефа його штабу, полковника Курта фон Гаммерштайна. Щоб не допустити до створення вказаними групами сприятливих умов для подальшого просування ЧА, командування цього армійського корпусу почало більше цікавитися встановленням зв'язків із підрозділами УПА, що оперували в радіусі його дій, щоб одержати від них розвідувальні дані про чисельність і пересування радянських військових загонів. Згодом до інстанцій Вермахту долучилися і цивільні установи, що через угоду з УПА розраховували утримати контроль над ситуацією на підпорядкованих їм захоплених західноукраїнських територіях. Оскільки частини УПА формувалися, вишколювалися й проходили практику в боротьбі не тільки проти німецьких підрозділів, а й проти радянських партизанських з'єднань, командування ГА “Південь” у разі перших успішних контактів не виключало можливості відпрацювання в майбутньому зв'язку і тактики взаємодії між підрозділами Вермахту й УПА.

На початку 1944 р. під командуванням офіцерів або генералів СС і поліції та Ваффен-СС були створені для тимчасового використання бойові групи, організовані в результаті об'єднання військових частин і підрозділів різного підпорядкування (поліції, Ваффен-СС і сухопутних військ Німеччини) для виконання обмежених у часі й просторі завдань. Одну з перших домовленостей про нейтралітет із командуванням кількох відділів УПА уклала бойова група Прютцманна - КГП (Kampfgruppe Prutzmann - KGP). Вона була створена 10 січня внаслідок об'єднання сформованих раніше німецьких поліційних частин для боротьби проти збройних формувань антинімецьких опорів. КГП діяла у складі 13-го АКВ 4-ї танкової армії під командуванням генерал-полковника Ергарда Рауса у складі групи армій “Південь” у суміжних районах РКУ і ДГ із метою посилення тилу Вермахту на середину січня 1944 р. для боротьби проти радянського партизанського руху в північних районах

Волині. Група була воєнізованим напівполіційним-напіввійськовим формуванням, що за чисельним складом наближалося до бригади. Вона мала кілька військових частин та підрозділів, сітку зв'язківців із відповідним технічним оснащенням і невеликий відділ постачання. На 15 січня 1944 р. група складалася з штабу, дивізіону Кьолльнера, штабу і 1-го батальйону (3 сотні), розбитого в боях поліційного полку СС № 10, поліційного кавалерійського дивізіону СС № 1 (2 ескадрони), 2-го батальйону поліційного охоронного полку № 35, сотні поліційного полку СС № 4, підрозділу жандармерії Харкова, протитанкового підрозділу поліційного полку СС № 11 й поліційного кавалерійського дивізіону СС № 2 (3 ескадрони). Від 11 до 16 січня група була підпорядкована командувачеві Вермахту в Україні генералові авіації Карлу Кітцінґеру, від 26 січня до 1 березня - 13-му АКВ й від 6 до 26 березня - командуванню 4-ї танкової армії; 10 лютого штабу КПГ було підпорядковано поліційні полки СС № 10 і 11 Waffen-SS und Ordnungspolizei im Kriegseinsatz 1939-1945: ein Uberblick anhand der Feldpostubersicht. Bearbeitet von Georg Tessin und Norbert Kannapin unter Mitarbeit von Bran Meyer. - Osnabruck: Biblio-Verlag, 2000. - S. 551, 619-620.. Офіцером зв'язку командувача Вермахту й водночас штабу 13-го АКВ у штабі КГП був призначений майор фон Бредов Generalkommando ХША.К. Ia. Geheime Kommandosache! Kriegstagebuch ХШ. Tag, Uhrzeit, Ort und Art der Unterkunft: noch 17.1. Darstellung der Ereignisse // NA. - T-314. - Roll 524. - Frame 000312..

Показово, що при КГП на території під контролем 13-го АКВ діяли польський охоронний батальйон № 202, латвійський поліційний батальйон № 268, жандармські сотні “Коростень” та “Харків” із деякою кількістю відповідно коростенців та харків'ян, трактованих як “добровільні помічники” або скорочено “гіві” (Hilfswilli- gen -- Hiwi), а також змішаний за національним складом німецько-російський поліційний стрілецький полк № 37, в якому служило багато росіян, котрих трактували як козаків Fernschreiben! K.T.B. An Pz-A.O.K. 4. XIILA.K. - Ia v. 18.1.44 // NA. - T-314. - Roll 524. - Frame 000994.. Фактичним командувачем КГП був бригаденфюрер СС та генерал-майор поліції Карл Якоб Гайнріх Бреннер (від 10 лютого заступник командира і військовий керівник групи). Формально ж вона була підпорядкована особисто генерал- інспекторові військ СС, ССПФ південних областей окупованих східних земель, обергруппенфюрерові СС та генералові поліції Гансові-Адольфу Прютцманну, який свого часу не справився із завданням ліквідації відділів УПА на Волині та Поліссі й прізвище якого одержало це військове формування. Прютцманн протягом літа-осені 1943 р. закликав членів ОУН припинити антинацистські виступи й організовував боротьбу проти УПА, виконуючи вказівки керівництва СС і поліції з Берліна Відозва. Вищий СС і поліцайфірер; Український народе! Вищий Начальник СС і Поліції Прітцманн, СС Обергруппенфірер й Генерал Поліції. 14/43/9/546 // ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 35. - Арк. 35, 35 зв.; Geheime Kommandosache. Fernschreiben - Abschrift. 25.8.43. Bfh. H.Geb. Sud Von HSSu.PF R.S. gez. Prutzmann, SS-Obgruf. // BA-MA. - RH 22/144. - Bl.47 a..

Однак на початку 1944 р. ситуація кардинально змінилася. Головним ворогом для німецьких окупаційних сил у ще окупованих Вермахтом областях України (головно західних) були з'єднання ЧА, що наступали, та радянські партизанські загони, котрі діяли в тилу німецьких військ і водночас активно боролися проти УПА, про це були поінформовані у штабах КГП і 13-го АКВ. У воєнному щоденнику оперативного відділу “1 а” штабу 13-го АКВ від 19 січня, наприклад, стверджено: “У лісовій області західніше ділянки Групи Прютцманна сильні банди, серед іншого боротьба національних українців проти радянських банд” Generalkommando ХША.К. Ia. Geheime Kommandosache! Kriegstagebuch ХШ. Tag, Uhrzeit, Ort und Art der Unterkunft: noch 19.1. Darstellung der Ereignisse // NA. - T-314. - Roll 524. - Frame 000310.. У повідомленні бойової групи Коха від 20 січня вказано: “У районах північно-східніше Постійно національні банди борються проти радянських банд” XIII.A.K.-Ia. 20.1.44. Tagesmeldungen. Kampfgr. Prutzmann, 17.00 Uhr // NA. - T-314. - Roll 524. - Frame 0001480..

Згідно з даними розвідки сталінських органів безпеки, на початку 1944 р. на неконтрольованій ні Вермахтом, ні повстанцями, “нейтральній”, території відбулися перші таємні переговори між представниками місцевих відділів УПА і керівниками німецьких окупаційних структур. Відповідно до домовленості в разі наближення військових частин СРСР до м. Камінь-Каширський повстанці зобов'язалися не нападати на розміщений там німецький гарнізон і надати йому можливість мирного відступу з міста, яке з усіма складами й частиною зброї та боєприпасів німецької армії мало перейти під контроль УПА Украинские националистические организации ... - Т 2. - С. 40.. У спецповідомленні наркому держбезпеки СРСР Всєволоду Мєркулову від 1 березня 1944 р. нарком держбезпеки УРСР Сергій Савченко з цього приводу писав: “За даними опергрупи НКДБ УРСР «Петрича» від 10-12 січня 1944 р., у м. Камінь-Каширський відбулися переговори представників загонів УПА, які діяли в Камінь-Каширському районі, з начальником німецького гарнізону. У переговорах брали участь із боку німців: начальник гарнізону, начальник гестапо і гебітскомісар; з боку УПА - оунівці Дем'яненко та Романюк із м. Любешево Волинської області й 12 інших представників від гарнізонів УПА с. Єзерки, Плевно, Палеща. У результаті цих переговорів було укладено угоду, за якою німці передають УПА м. Камінь-Каширський та зброю, боєприпаси, запаси продовольства і фуражу, які були в місті. УПА за це повинна збудувати через р. Турія у с. Несухожжя міст для німців й усіма силами обороняти м. Камінь-Каширський від партизан та Червоної Армії. 13 січня 1944 р. німці передали УПА місто, 30 гвинтівок, 2 ящики патронів, 200 пар білизни, 30 комплектів обмундирування, 4 мішки цукру й усі запаси продовольства і фуражу” г. Киев 1 марта 1944 г. No 341/с Совершенно секретно. Народному комиссару государственной безопасности СССР комиссару государственной безопасности 1 ранга - тов. Меркулову В. Н. // Центральный архив Федеральной службы безопасности России в Москве (далее - ЦА ФСБ России). - Ф. 100. - Оп. 11. - Д. 7. - Л. 140-144, 168-170.. Згодом, на підставі одержання тієї ж інформації, Нікіта Хрущов 6 березня повторив її в листі Іосіфу Сталіну ЦК ВКП(б) товарищу Сталину И. В. О положении в Ровенской и Волынской областях УССР Секретарь ЦК КП(б)У Н. Хрущев. 6 марта 1944 года // ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 703. - Арк. 13..

У жодному зі згаданих документів не було назване надійне джерело інформації про події в Камені-Каширському. Щойно 19 квітня начальник Управління контррозвідки “Смерш” Білоруського фронту Александр Вадіс у доповідній записці Військовій Раді фронту між іншим згадав: “Затриманий 22 березня ц. р. й заарештований із загону «Тараса Бульби» Цілуйко засвідчив, що у грудні 1943 р., при відступі німців поблизу м. Камінь-Каширська, між командуванням німецької військової частини й представником ОУН була підписана угода про те, що загони оунівців безперешкодно випускають німецький гарнізон із м. Камінь-Каширська, за що німці залишають оунівцям склади з цукром, мукою та одягом, а також патрони до гвинтівок. Ця угода була виконана обидвома сторонами” 19 апреля 1944 г. No 2/8116 Совершенно секретно. Начальник Управл. контрразведки “Смерш” Белорусского фронта генерал-майор Вадис // ЦА ФСБ России. - Ф. 100. - Оп. 11. - Д. 7. - Л. 197-200.. Відсутність інформації про неї в документах бойової групи Прютцманна можна пояснити тим, що, якщо вірити документам розвідки і вищого керівництва СРСР, таємну угоду між відділами УПА й німецькими окупаційними відділами щодо Каменя-Каширського було укладено ще до створення КГП, а тому її розвідка могла нічого не знати про ці домовленості. Однак, за винятком сумнівних матеріалів (допиту прибічника Т Бульби-Боровця як явного опонента бандерівців або твердження їх політичних ворогів - агентів однієї з опергруп Народного комісаріату державної безпеки (НКДБ) СРСР), дослідники не виявили документів ОУН(б) чи УПА, що підтверджували би цю версію розвитку подій, інформація про це відсутня й серед документів розвідки КГП, переданих для 13-го АКВ.

Натомість відомо, що в січні 1944 р. між відділами УПА і Вермахту склалися набагато складніші стосунки, ніж ідилічна картина взаємодії, яку уявляли керівні функціонери владних структур сталінського режиму. У повідомленні оперативного відділу “1 а” штабу 13-го АКВ від 20 січня було означено три головні центри рухів Опору, градація яких залежить від ступеня загрози для Вермахту: “Ворог до сьогодні - лише банди (зокрема, Українська Повстанча Армія (пасивні), російські радянські банди (активні), польські банди (дуже активні))” XIII.A.K.-Ia. 20.1.44. K.T.B. Besprechungsaktionen // NA. - T-314. - Roll 524. - Frame 000954.. З відділами УПА як найменш небезпечними для Вермахту було вирішено спробувати налагодити співпрацю з метою боротьби проти збройних партизанських формувань двох інших воюючих сторін - радянських і польських партизанів. Із цією метою наприкінці січня 1944 р. тогочасний керівник розвідувального відділу “1 ц” штабу КГП гауптштурмфюрер СС Гайнріх Шмітц ініціював дві попередні зустрічі із представниками командування місцевих відділів УПА XIII.A.K. Kampfgruppe Prutzmann. Tgb. Nr. 51545/4; Tgb. Nr.51545/2. Bandenlage 21.1.44 // BA- MA. - RH 3 - OKH, FHO./154; Generalkommando XIII.AK. 9.2.1944. Verhalten gegen Krafte der UPA // BA-MA. - RH 3/1524.. 19 січня відбулася перша, на якій представник УПА розповів представникові КГП про пересування радянських військ у районі, який контролювали повстанці й підпілля ОУН(б). У датованому цим днем й складеному на основі наданих штабом КГП звіті відділу “1 а” 13-го АКВ із цього приводу констатувалося: “Згідно з повідомленням керівника націонал- української банди, сильні радянські війська у Степані, Рудні, Омелянці, далі Зил- зі, колонії Моровці, окупованих радянськими військами, намагаються одержати інформацію про Дюксин. Радянські банди в районі південно-західніше Яполоті й багато тисяч чоловіків північніше Цумані мають намір досягнути території Кі- верців. Національні українці є в районі Постійне-Ма[р']янівка, колонія Дебриця, Михайлівка (приблизно 5 км північніше Деражного). Повідомлення надійшли від націонал-українського джерела” XIII.A.K.-Ia. 19.1.1944. Tagesmeldungen: Kgr. Prutzmann // NA. - T-314. - Roll 524. - Frame 001485..

Першою готовність співдіяти з підпорядкованими німецькому командуванню збройними формуваннями виявила сотня, розбита в бою проти радянських партизанів. Про це, зокрема, була поінформована бойова група фон дем Баха, яку очолював генерал поліції Еріх фон дем Бах, підпорядкована командувачеві Вермахту в Україні (від 26 січня до 15 лютого - 13-му армійському корпусу, у другій половині лютого - 48-му армійському корпусу й від 6 до 11 березня - 4-й танковій армії) і скерована діяти на території під контролем групи армій “Південь” Waffen-SS und Ordnungspolizei im Kriegseinsatz ... - S. 551..

Скласти належне уявлення про обставини переговорів штабу КГП із підрозділами УПА, що оперували на підконтрольній їй території, й їх основний зміст допомагають повідомлення відділу “1 ц” 13-го армійського корпусу Вермахту за січень-лютий 1944 р. для штабу 4-ї танкової армії Anlage 7 zum Ic-Tatigkeitsbericht vom 1.1.-15.2.1944 // BA-MA. - RH 21-4/321.. У вечірньому повідомленні відділу “1 ц” від 21 січня, зокрема, йшлося про передану німцям загальну інформацію про ситуацію в частково контрольованих КГП районах Волині: “Згідно зі свідченням керівника однієї національної української банди, Злотолин, Студин Великий, Липне [Lypno] й Чорне зайняті бандами й окуповані регулярними військами. Степань-Кам'янка-Омелянка-Тейче окуповані регулярними військами” Ic-Abend-Meldungen vom 21.1.1944 // BA-MA. - RH 21-4/321. - Bl. 172..

Як свідчать подальші дані німецької розвідки, українські повстанці відмовилися воювати проти СРСР спільно з німецькими військовими підрозділами або допустити до контролю цими підрозділами використання зброї вояками УПА. У вечірньому повідомленні відділу “1 ц” від 21 січня стверджено: “20 і 21.1. проведені офіцером групи Прютцманна з представниками націонал-української банди переговори у Злазне [Zlazno] призвели до такого тимчасового результату: бандитські групи далі боряться проти радянських банд і регулярних червоних військ. Вони відмовляються боротися спільно з німецьким Вермахтом або віддати їх зброю. Банда повідомлятиме результати її розвідки про радянські банди й регулярні червоні війська і, крім того, передаватиме для допитів захоплених полонених. На думку 13-го корпусу, тісна співпраця з національними радянськими бандами через їх ненадійність не стоїть на порядку денному. З іншого боку, буде недоцільно і неможливо роззброїти ці банди й скерувати в тил. Тому видається доцільним, як у цьому випадку, підтримувати зв'язок із націонал-українськими бандами, дозволити їм надалі самим боротися проти радянських банд і регулярної радянської армії й використовувати їх для одержання інформації тощо” Ibidem. - Bl. 173..

Тим часом 30 січня 1944 р. колишній керівник СД у Луцьку, на той час керівник цієї ж служби у Володимирі-Волинському Брауне написав нового листа, в якому містився заклик до повстанців співпрацювати з німцями. У цих пропозиціях вказано: “У більшості районів Західної України відбулося припинення військових дій між з'єднаннями ОУН і німцями. Вже днями вони борються разом проти спільного смертельного ворога - більшовизму. Тому настав час, щоб об'єднати в нашій області всі сили для досягнення цієї мети. ОУН, як національний український рух, першою покликана зміцнити німецько-українські зусилля щодо об'єднання. Так, ми пропонуємо в нашій області припинити будь-яку ворожнечу між німцями і з'єднаннями ОУН. Ми охоче боротимемося разом із кожною людиною з ОУН, яка продемонструє волю, щоби знищити разом із нами більшовизм. Те, що було в минулому, треба забути. Щоби знайти основу для співпраці, ми пропонуємо провести з нами спільне обговорення. Обіцяючи забезпечити вільне пересування, просимо Вас дати нам знати, чи готові Ви погодитися на наші пропозиції і які місце і час Ви пропонуєте для такої зустрічі”. Автор листа просив надіслати йому відповідь до 4 лютого Wladimir, den 30.1.1944. An die Kommandanten von OUN-Verbanden Gebiet Wladimir und Umgebung. SD Wladimir // АЦДВР. - Ф. 9. - Т 10. - Од. зб. 42..

У відповідь на інформацію про цю зустріч штаб 4-ї танкової армії, якому передано звіт керівника відділу розвідки КГП про зміст проведеної розмови, звернувся до командування 13-го АКВ із запитом, як себе поводити з УПА, й розробив власні пропозиції щодо ставлення до українських повстанських формувань. “Боротьба корпусу північніше Рівного, в областях, сильно засмічених бандами, призвела до контакту з націонал-українськими бандами, готовими боротися проти радянської армії зі зброєю в руках. Шеф командування 4-ї танкової армії просить пропозицій про трактування національних українських банд і пропонує свої”, - підсумовано з цього приводу у військовому щоденнику оперативного відділу “1 а” штабу 13-го АКВ від 21 січня Generalkommando ХША.К. Ia. Geheime Kommandosache! Kriegstagebuch ХШ. Tag, Uhrzeit, Ort und Art der Unterkunft: noch 21.1. Darstellung der Ereignisse // NA. - T-314. - Roll 524. - Frame 000310..