Український повстанський рух і німецькі окупаційні інстанції на Волині на початку 1944 року: між протистоянням і нейтралітетом

Реагуючи на цей запит і звіт про зустріч між представниками німецького війська й одного з формувань УПА на Волині, командувач 13-го АКВ генерал піхоти А. Гауффе в датованому тим же днем листі писав: “Переведений в новий район операцій - Волинь - корпус опинився в нових умовах, за яких не склалося жодного чіткого уявлення про бандитську діяльність у підконтрольній корпусу області. Раніше добре налагоджена мережа таємних агентів працювала неорганізовано, поліція також залишила багато важливих опорних пунктів. На етнічному погра- ниччі Волині перебувають радянські російські, національно-українські та польські банди. Найсильніші і найнебезпечніші - радянські банди, котрі відкрито вороже налаштовані щодо всіх німецьких установ, а також частково щодо значно слабших національно-українських і польських банд”. У листі стверджувалося: “Радянські банди складаються з так званого ядра банди (приблизно 30-40 % від загальної кількості) та постійних або випадкових попутників. їх бойова сила зростає за рахунок посилання радянською армією, зокрема щодо постачання зброї, боєприпасів і вибухових речовин усіх видів”. Щодо УПА відзначено: “Національно-українські банди досі були тільки рідко об'єднані в майже організовані групи. Більшість членів банди живуть як беззахисні цивільні вдома і тільки час від часу беруть участь в акціях. Як центр українського бандитського руху досі були відомі дві області: область навколо Камінь-Каширського і район північніше Радзивилова. Дії українських націоналістичних банд проти Німеччини в останні дні значно пішли на спад. Переговори з національно-українською бандою (приблизно 800 чоловіків) у районі навколо Постійно-Миха[й]лівка (33 км північно-західніше Рівного) 21.1.44 закінчилися таким результатом: «Бандитський загін продовжує боротися проти радянських банд і регулярних червоних військ. Він відмовляється боротися спільно з німецьким Вермахтом або здати зброю. Банда оголосить результати своєї розвідки про радянські банди та регулярні червоні війська і передасть захоплених військовополонених. Чи ці зобов'язання чинні для всіх національно-українських банд і завжди будуть ефективними - ще потрібно з'ясувати. Дії українських банд в останні тижні були спрямовані менше проти німецького Вермахту, ніж проти німецької цивільної адміністрації»” 21.1.1944. K.T.B. Fernschreiben. Geheim! An Pz.A.O.K. 4. Betr.: Bandenlage gez. Hauffe. General der Infanterie. Gen. Kdo.XIII.A.K.-Ia/Ic Nr.146/44 geh. 20.15 Uhr // NA. - T-314. - Roll 524. - Frames 000945-000947..

Одночасно з переговорами із представниками командування куреня М. Ско- рупського представники одного з підрозділів Вермахту ініціювали переговори з чотою українських повстанців, що діяла поблизу Володимира-Волинського. У повідомленні відділу “Іноземні армії Сходу” при штабі Верховного командування сухопутних військ Німеччини від 25 січня констатувалося: “Маса українських банд збирається на просторі Луцьк-Дубно-Володимир-Волинський. Відлам банди чисельністю 30-50 осіб, які залишаються тут, готові співпрацювати з німецьким Вермахтом, служити йому як диверсанти і командири, але за умови згоди їх вищого командування. Вони очікують для цього посольство відповідальної німецької сторони [для розмов] на тему: спільна боротьба проти більшовизму за вільну Україну і за одержання Православної Церкви” Fremde Heere Ost (I/Bd). H.Qu., den 25.1.44. V-Mann-Meldung uber nat.-ukr. Banden // BA-MA. - RH 2/2544. - Bl. 1.. Цілком вірогідно, що цю розмову з одним із підрозділів Вермахту з українського боку на Волині ініціювали члени ОУН(м), бо до кінця 1943 р. там оперував мельниківський відділ, вояки якого або діяли самостійно, або перейшли в підпорядкування командування місцевих формувань УПА. Макс Скорупський так охарактеризував цей відділ: “Після роззброєння мель- никівських відділів, їхні малочисельні відділи продовжували все-таки існувати. ... В районі села Верба (Дубенщина) оперував невловимий відділ в числі 40 осіб, очолюваний поручником Малим. Він був добре озброєний (мав одну гарматку) та був пострахом для німців та СБ” Скорупський М. У наступах і відступах: спогади / М. Скорупський. - Чікаґо: Видання Українсько-Американської Видавничої Спілки в Чікаґо, 1961. - С. 214..

Незабаром після цього, 29 січня, командувач 13-го АКВ генерал А. Гауффе видав таємний наказ про умови можливих угод підпорядкованих йому підрозділів з окремими загонами українських повстанців. Повідомляючи, що одна з них вже мала місце - хоча повстанський підрозділ відмовився “боротися разом із німецькими збройними силами або віддати їм зброю”, - Гауффе виклав свої міркування з приводу планованої співпраці зі збройними формуваннями національного партизанського руху українців. “Сили УПА, - писав він, - борються за вільну незалежну Україну й фанатично вірять у досягнення цієї мети, і німці та росіяни тому є її ворогами”. Зважаючи на це, німецький генерал рекомендував не планувати жодної тривалої співпраці з такими ненадійними союзниками, як українські повстанці. “Через ненадійність, - продовжував він, - спільні дії з УПА не є для нас питанням на майбутнє. Вона також відмовляється боротися у рамках німецького Вермахту”. Тому при укладанні локальних угод підрозділів німецького війська з відділами УПА командувач 13-го АКВ наказав суворо регламентувати видавання їм зброї та вжити всіх заходів для того, щоб не допустити підвищення боєздатності повстанських формацій, які при потребі могли розірвати тимчасові домовленості й повернути проти німецьких військ отриману від них же зброю. “Створення запасів боєприпасів УПА повинне бути цілком виключене”, - вважав Гауффе. “Якщо неможливо буде домовитися про переговори з УПА ..., то ми боротимемося проти УПА так само, як проти інших банд, і знищимо її”, - підсумовував він, закликаючи наприкінці наказу всіх компетентних офіцерів негайно повідомляти відділу “1 ц” штабу 13-го АКВ про перебіг та наслідки всіх переговорів між представниками Вермахту й УПА Abschrift. Geheim. Generalkommando XIII.A.K. I a/I c Nr. 299/44 geh. K.Gef. Stand, den 29.1.1944. Betrifft: Verhalten gegen Krafte der nat. ukr. Aufstandsarmee “UPA” (nat. ukr. Banden) // ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 372. - Т 36. - Арк. 33-33 зв..

Тим часом переговори між КГП і представниками місцевих підрозділів УПА були перервані, бо від 31 січня до 2 лютого 1944 р. КГП брала участь у боях на північній та північно-західній ділянці Східного фронту поблизу м. Рівне. У вечірньому повідомленні відділу “1 ц” штабу КГП від 31 січня підсумовано: “У районі північніше й північно-західніше Рівного, атакованому щонайменше 4-ма дивізіями, північний флюгель бойової групи Прютцманна зазнав атаки й зі ще збереженими силами перейшов ... на широкому фронті залізничну лінію й шлях Рівне-Луцьк. Бої ще тривають. ... Ворог із масою своїх силових загонів (2 стрілецькі дивізії й, можливо, 2 кавалерійські дивізії, підтримані сильними бандами) власними силами вступив у Злазне [Slazno], Деражне й Цумань ... і з передовими частинами досягнув передмістя Клевані й Луцька. Радянські кавалерійські з'єднання, за свідченням національного поляка, досягнули Софіївки (33 км північно-східніше Ківерців) і Тростянця” Ic-Abend-Meldungen vom 31.1.1944 // BA-MA. - RH 21-4/321. - Bl. 243..

КГП була залучена до “вуличних боїв” у північній частині міста (1-й батальйон поліційного полку СС № 10 й 1-й та 3-й батальйони поліційного полку СС № 11,

3- й батальйон поліційного стрілецького полку № 35, поліційний кавалерійський дивізіон № 1 й відділи жандармерії). КГП зазнала значних втрат і вимушена була відступити під тиском наступу чисельно більших радянських військових з'єднань й шукати порозуміння з місцевими силами УПА, щоб не бути остаточно розгромленою українськими повстанцями, які опинилися не у кращій ситуації. У вечірньому повідомленні відділу “1 ц” штабу бойової групи фон дем Баха від 26 січня стверджено: “Національні українці, які осіли [veranschanzte] в Омельне [Omelno] (12 км південніше Колок), чинять опір нападам більшовицьких банд західніше Омельного” Abendmeldungen von 26.1.1944. Kampfgruppe v.d. Bach // BA-MA. - RH 24-13/172. - Bl. 220.. У вечірньому повідомленні відділу “1 ц” штабу КГП командуванню

4- ї танкової армії від 30 січня констатувалося: “Згідно з розповідями місцевих жителів, націонал-український бандитський загін чисельністю 800-1000 чоловіків перейшов із району Липне [Lypno] в район північніше Луцька, щоб там боротися проти радянських кавалерійських сил, які просунулися вперед” K.Gef.Std., den 30.1.1944. I c: Abendmeldung an Pz. A.O.K.4. // BA-MA. - RH 24-13/172. - Bl. 189.. У наступному вечірньому повідомленні відділу “1 ц” штабу КГП від 30 січня підтверджено: “За свідченням жителів націонал-український бандитський загін із району Постійне прибув у район північніше Луцька, щоб поборювати прибулі туди радянські кавалерійські сили” Ic-Abend-Meldungen vom 30.1.1944 // BA-MA. - RH 21-4/321. - Bl. 233..

Незабаром після цього розвідці КГП стало відомо про те, що в лісі за 25 км у західному напрямку від Луцька між відділами УПА і радянських партизанів відбулися бої, внаслідок яких українські повстанці зазнали великих людських втрат. У звіті відділу розвідки КПГ від 2 лютого з цього приводу констатувалося, що “російські сили, партизани чи регулярні війська, розбили українські банди в районі під Козином”, а “совєти, які були озброєні гарматами й автоматами, частково відступили в ліси під Білгородкою північно-західніше Верби” XIII.A.K.-IA. 2.2.1944. Abendmeldungen: Kampf-Kdt. Dubno, 18.05 Uhr. // NA. - T-314. - Roll 524. - Frame 001411.. Очевидно, що саме втрати, завдані спільним ворогом, спонукали вдатися представників німецьких і повстанських збройних формувань до переговорів у районі м. Деражне. Наступні переговори між повстанцями й представниками німецьких окупаційних сил відбулися поблизу с. Верба, звідки 8 лютого 1944 р. військовий комендант Вермахту у вказаному місті гауптман Сайч написав листа командирові відділів УПА, в якому просив зустрітися з ним віч-на-віч і повідомити точні час та місце зустрічі, висловив упевненість у можливості досягнення між ними порозуміння й дав слово честі гарантувати особисту безпеку повстанського керівника Часть Сайча. Верба. Дня 8.11.1944 р. До Команданта Української Повстанчої Армії в районі Верба. Гавптман Сайч // АЦДВР. - Ф. 9. - Т. 10. - Од. зб. 9..

Представники УПА, відділ яких діяв поблизу с. Верба, поінформували німецьких представників про прибуття в район с. Антонівці та Буща радянського партизанського загону під командуванням Міхаіла Наумова чисельністю до 2 тис. осіб, регулярних підрозділів ЧА у Мізоч й передових радянських військових частин у Шумськ та діяльність у лісах між цими населеними пунктами до 1000 партизан, які виконували доручення командування ЧА про здійснення диверсійно-саботажних акцій у тилу німецьких військ. Представник УПА заявив, що “військовослужбовці Вермахту з Радзивилова [польська назва Радивилова, яку використовували німецькі окупаційні інстанції, - А. Б.] і Верби-Кам'ян[к]и безоглядно реквізують, зокрема ... при тому також зі зброєю виступають проти населення”. Командир УПА заявив, що його курінь виступає “з відплатними заходами проти цих плюндрувальників” Він теж звинуватив німецьке командування в тому, що “також примусово до роботи було призвано багатьох мешканців віком понад 60 років”. У звіті 13-го АКВ під заголовком “Бойова група Прютцманна” від 12 лютого було повідомлено про значні втрати одного з формувань УПА в бою проти радянських партизанів, у результаті чого його командування пішло на переговори з представниками Вермахту і передало їм деякі розвідувальні дані Літопис Української Повстанської Армії. - Т. 6 ... - С. 114.. Як свідчить циркуляр бойової групи Прютцманна, датований тим самим днем, унаслідок укладеної з ними угоди підрозділ УПА, що діяв в околицях Верби, погодився надавати розвідувальні відомості про пересування та кількість радянських партизанів дислокованим у тому районі частинам німецького війська. За це останні зобов'язалися припинити насильні реквізиції й не допускати пограбування українського цивільного населення нацистськими поліційними частинами Kampfgruppe Prutzmann. - 1 c - O., U., den 12.2.1944. Abschrift. Geheim. Betrifft: Behandlung von Angehorigen der nat. ukr. Aufstandsarmee (“UPA”). gez. Brenner. Generalmajor und SS- Brigadefuhrer // ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 372. - Т. 36. - Арк. 37. Здійснений одним із повстанців переклад вказівок Прютцманна українською мовою див.: Таємно! Бойова група Прютцманна. Підписав: Бренер. Вірно: Шмітц СС гауптштурмфюрер. З оригіналом вірно: Рахвахмістр охо[ронної] поліції Фішер // ЦДАВО України. - Ф. 3833. - Оп. 1. - Спр. 106. - Арк. 1. Переклад російською однієї з трофейних копій наказу К. Бреннера див.: Государственный архив Российской Федерации в Москве (далее - ГАРФ). - Ф. 9401. - Оп. 1. - Д. 4152. - Л. 340..

Іншою причиною припинення зв'язків із КГП була заборона вищого керівництва ОУН(б) на проведення переговорів окремих командирів УПА без погодження з керівництвом українського руху Опору. Досить ретельно обставини, що передували припиненню домовленості про нейтралітет між сотнями УПА і Вермахту, описав у повоєнних спогадах курінний УПА Максим Скорупський (“Макс”). “Хоч це не було згідно з лінією політики УПА, - писав він, - одначе наші командири, за згодою провідника «Леміша» [В. Кука - А. Б.], вважали за доцільне ввійти в контакт з німецькою армією для самозбереження відділів”. Проте переговори з керівником відділу “1 ц” у штабі бойової групи Прютцманна в Кременці, де заініційовано спробу встановити нейтралітет і певні зони розмежування дій УПА та німецьких військ, загалом були малокорисними для повстанців й, за словами М. Скоруп- ського, “ця домовленість не розв'язувала в жодній мірі наших вимог”. Так, під час переходу його частини через суміжні райони Волині та Галичини німецький військовий гарнізон планував знищити підпорядковані Скорупському сотні, яким “Макс” наказав про всяк випадок розквартируватися по місцевих селах, щоб не бути зненацька заскоченими наступом німецьких підрозділів.

Відтак в атмосфері взаємної недовіри відбулися й наступні переговори, котрі так само, як і попередні, були заініційовані німецькою стороною, - але на цей раз вже не відділом “1 ц” штабу бойової групи Прютцманна, а офіцерами абвергрупи № 101 у складі абверкоманди № 101, підпорядкованої штабові 4-ї танкової армії генерал- лейтенанта Фалькгорна. Ними були зондерфюрер Роберт Гохштеттер, гауптман Гюбнер та обер-лейтенант Ріхард Райхерт (швидше за все, ініціаторами їх проведення були експерти з українських справ у вказаній абвергрупі колишній офіцер батальйону “Нахтіґаль” Р. Гохштеттер і колишній сотник УГА Олександр Ганс Пулюй Структура и деятельность органов германской разведки ... - C. 66.).

Після зустрічі з ними М. Скорупський написав листи повітовому керівникові ОУН(б) “Семенові”, членові ЦП ОУН(б) Р. Волошину (“Павленку”) та повстанському командирові Кропиві (“Миколі”), але відповідь спочатку одержав тільки від останнього. “Він, - згадував Скорупський у спогадах, - мені написав, щоб не провадити разом з німцями жодних спільних акцій, щоб не скомпромітуватися перед Совєтами, бо совєтська пропаганда і так трубить, що бандерівці - це німецькі прихвостні. Переговори вести тільки для здобуття зброї. Коли я відписав йому, що частину зброї вже отримав, моя зв'язкова Оля Горошко принесла мені відповідь: «Леміш» отримав наказ від Волошина-Павленка перервати переговори з німцями та трактувати їх далі, як наших ворогів. Від себе наказую Вам перервати переговори, які провадите, та застосувати тактику підпілля” Скорупський М. Туди, де бій за волю (спогади курінного УПА Максима Скорупського - Макса) / М. Скорупський. - Київ: В-во ім. О. Теліги, 1992. - С. 228-229. Член Проводу ОУН Яків Бусел у 1945 р. під час переговорів із представниками НКДБ щодо співпраці “Макса” з німецькими окупаційними інстанціями зауважив, що вона була самочинною, за що його очікував розстріл, якого повстанському командирові вдалося уникнути внаслідок втечі (ГДА СБУ. - Ф. 65. - Спр. С-9079. - Т 61. - Арк. 191)..

Інший учасник переговорів Лука Павлишин, затриманий органами НКДБ, під час одного з допитів розповів деякі деталі переговорів із представниками штабу КГП й підтвердив факт заборони В. Куком налагодження співпраці з німецькими окупаційними структурами: “Наприкінці лютого місяця 1944 року, коли я був командиром групи «УПА» «Кодак», що входить в край «Схід», і перебував у с. Колодно, Збаразького району, Тернопільської області, мною було отримано лист, адресований на ім'я командира «Української повстанчої армії» від німецької військової групи «Пріцман» такого змісту: «Військова група Пріцман. Командиру “Української повстанчої армії”. Прошу прибути або надіслати в штаб групи, що розміщений у м. Кременець, представника “Української повстанчої армії”, для переговорів з питання нейтралітету між німецькими військами і “Українською повстанчою армією”. Прибулим представникам гарантується безпека незалежно від результатів переговорів». Шеф штабу, підпис був відсутній. Лист цей передав особисто мені зв'язковий курінного «Наливайко», який в свою чергу отримав цього листа від зв'язкового «ОУН» Вишневецького району, зі слів якого мені стало відомо, що написаний німцями лист на ім'я командира «Української повстанчої армії», був переданий в «ОУН» м. Вишневець через місцевих селян. ... Тут же «Леміш» заявив, що він і навіть головна команда «УПА» не мають права вести з німцями переговорів, а що це може робити тільки провід «ОУН». Однак при цьому він додав, що з метою отримання інформації доцільно когось послати в зазначений штаб німецької військової групи. ... Вислухавши доповідь «Наливайка» про результати бесіди з капітаном штабу німецької військової групи «Пріцман», «Леміш» заявив: «З німцями зв'язуватися не будемо, оскільки вони програли війну, і це було б лише компрометацією “УПА”. Крім того, вести такі переговори ми не можемо, оскільки щодо цього видано відповідну постанову проводу “ОУН”». ... У підсумку «Леміш» заявив, що «Наливайко» повинен вдруге поїхати в штаб німецької військової групи «Пріцман» і сказати, що ці переговори вести не маємо права і нехай вони з цього питання звернуться до Бандери, який сидить заарештований в Берліні чи до проводу «ОУН». «Леміш» запропонував також «Наливайку» заявити штабу німецької військової групи «Пріцман», що «УПА» німецької зброї не потребує, оскільки має її в достатній кількості (фактично в той час «УПА» відчувала велику нестачу зброї)” Протокол допроса задержанного Павлишина Луки Степановича от 14 августа 1944 года // ГДА сБу - Ф. 5. - Спр. 25020 - Павлишин Лука. - Арк. 48-50..

Згодом Лука Павлишин у спогадах підтвердив факт провалу спроб налагодження співпраці з КГП зі слів учасника переговорів із їх представниками Степана Савчука (псевдо “Наливайко”): “Згоди на це від головного проводу ми не дочекалися... Леміш, на свою відповідальність, погодився вести переговори”. “Довелось відповісти, що брати якісь зобов'язання я не уповноважений, а про все доповім командуванню УПА. Попросив його звільнити із львівських тюрем усіх бандерівців”, - розповів згодом Савчук. Коментуючи це, Л. Павлишин розцінив ініціативи німецьких окупаційних інстанцій щодо співпраці з УПА доволі скептично: “Спам'ятався клятий завойовник, та вже пізно - не перехитрив нікого, крім себе самого, мусить драпати” Щегяюк В. Як роса на сонці. Політичний роман-хроніка, написаний на основі спогадів колишнього діяча ОУН-УПА Л. С. Павлишина / В. Щеглюк. - Львів, 1992. - C. 139-140..

Отже, укладена 12 лютого локальна угода між сотнею УПА і КГП автоматично не була поширена на всі повстанські загони на Кременеччині, які продовжували антинацистську боротьбу. Про це свідчить той факт, що напади на німецькі об'єкти тривали навіть у день укладення угоди. У вечірньому повідомленні 13 лютого відділу “1 ц” штабу КГП констатувалося: “Напад 12.2. південніше Борочика на окремі колони постачання був здійснений, як з'ясувалося з паперів убитих бандитів, військовослужбовцями української національної банди. До часу нападу угоду в районі Кременця ще не було укладено” Abendmeldungen vom 13.2.1944: Kampfgruppe Prutzmann // BA-MA. - RH 24-13/172. - Bl. 101.. Після домовленості 12 лютого німецькі військові підрозділи і надалі примусово вилучали продукти харчування в селян, з огляду на що українські повстанці продовжували здійснювати напади на окремі загони Вермахту. Це переконливо підтверджують два документи штабу Генерального командування 13-го АКВ, видані один за одним 15 лютого. “Представник УПА, - зазначено в першому з них, - під час переговорів вказав на те, що зловживання [німецьких] військових частин при вилученні худоби, подекуди навіть із застосуванням сили зброї, значно ускладнюють проведення переговорів”. У документі зафіксовано заяву повстанського командира, який погодився на нейтралітет із німцями: “Боротьба проти німецьких підрозділів триватиме ... у випадку, якщо останні проводитимуть реквізиції із застосуванням сили зброї” Abschrift. Generalkommando XII.A.K. Ia/Ic Nr. 531/44 geheim. K.Gef.Std., den 15.2.1944. Betrifft: Verhalten gegen nationalukrainische Banden. Fur das Generalkommando. Der Chef des Generalstabes. gez. Unterschrift // ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 372. - Т 36. - Арк. 39.. У другому документі штабу командування 13-го АКВ із цього самого приводу констатувалося, що через подальше проведення німецькими загонами реквізицій сільськогосподарської продукції із застосуванням зброї підрозділи УПА і надалі перехоплюють транспорта постачання німецького війська. З огляду на це цілком доцільним виглядало твердження Гауффе про те, що “українські повстанці не дуже дотримуються укладених угод”. “При невиконанні УПА угод, - вважав тому командувач 13-го АКВ, - проти неї потрібно боротися і знищити її” Літопис Української Повстанської Армії. - Т 6 ... - С. 115.. “Верховне командування видало директиви щодо трактування українських банд: принципова боротьба також проти національних] укр[аїнських] банд тільки там, де розірвана місцева співпраця”, - таку інформацію щодо директив Г ауффе було занотовано 22 лютого у воєнному щоденнику оперативного відділу “1 а” штабу 13-го АКВ Generalkommando ХШ A.K. Ia. Geheime Kommandosache! Kriegstagebuch ХШ. 22.2. 19.30 // NA. - T-314. - Roll 524. - Frame 000370..

Переговори про нейтралітет між відділами Вермахту та УПА ініціювали переважно відділи розвідки “ 1 ц” при штабах окупаційних військових формувань Вермахту, і вони були наслідком збройних сутичок між німецькими окупаційними силами й повстанцями (Василь Сколоздра (псевдо “Володимир Грабенко”, згодом командир 14-го тактичного відтинку військової округи (ВО) “Буг”) у спогадах визнав, що в січні 1944 р. саме німецькі військовики першими шукали контактів з УПА Грабенко В. В рядах УПА на Костопольщині / В. Грабенко // Літопис Української Повстанської Армії. - Торонто, 1983. - Т 5: Волинь і Полісся: німецька окупація. Книга третя: спомини учасників. - С. 89.).

У звіті про переговори командира однієї з сотень УПА “Гонти” в лютому-березні 1944 р. із цього приводу констатувалося: “Ціль переговорів Гонти і Вермахту є відома, одні й другі хочуть договоритися про ненапад. Німці хочуть свобідно порушатися в тому терені, без перешкод УПА, знова Гонта хоче свобідно пору- шатись без перешкод німців. І на тому пункті договорилися. ... Того самого дня німці привезли до нас трьох хлопців з УПА, яких зловили в повнім військовім виряді в Кізлові. ... Пограбовані речі в с. Розгадові того самого вечора віддали, також цього кріса і десятизарядку... Ці відділи, що переговорюють з Гонтою, називаються «айнс-ц» (військова розвідка)” Протокол переговору Гонти з нім. військовими частинами // ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 376. - Т 61. - Арк. 96.. У звіті за місяці січень та лютий 1944 р. по надрайоні “Затока” заступник референта СБ надрайону “Затока” “Коробка” згадав про переговори, які проводив Ярослав Ждан (“Острий”): “Відступаючи, німецькі фронтові частини, які в деяких районах як Іскра, Камінь, Лісний тримались ще до кінця місяця січня, до козаків УПА відносились позитивно. Це пояснюється тим, що деякі командири УПА (ком. Острий) вели з німцями переговори. Наслідком цього було те, що німці в деякій мірі перестали грабити мирне населення та не чіпали повстанців УПА” УПА. Постій, дня 1. IV 1944 р. Група “Заграва”. Надрайон “Затока”. Референт СБ. Ч. 1-2. Звіт за місяць січень-лютий 1944 року по надрайоні “Затока”. ІІІ. Сила ворогів та їхня тактика в поборюванні нашого руху. Заст. референта СБ надрайону “Затока” (Коробка) // ЦДАГО України. - Ф. 57. - Оп. 4. - Спр. 338. - Арк. 22..

Часте недотримання окремих угод Вермахтом, як і загальний фон гітлерівського “нового порядку” в Україні, не сприяли реалізації мети встановлення тактичної взаємодії з УПА, поставленої німецьким військовим командуванням на початку 1944 р. Тому антинацистська боротьба збройних формувань українських повстанців не припинялася навіть під час переговорів окремих їх командирів із представниками 13-го АКВ. Командування німецьких військових з'єднань продовжувало вбачати в УПА потенційного ворога й розглядало угоди з окремими повстанськими формаціями тільки як виняткові та тимчасові. Штаб 4-ї танкової армії, генерал-полковника Ергарда Рауса, підпорядкований 13-му АКВ й поставлений до відома про застереження щодо укладання їх надалі, переслав для А. Г ауффе копію наказу, переданого своїм частинам 24 лютого 1944 р. Дозволяючи тільки в надзвичайних випадках йти на контакти з окремими підрозділами УПА, шеф штабу 4-ї танкової армії генерал-лейтенант Фрідріх фон Меллентін категорично заборонив укладати з ними будь-які усні або письмові угоди. Керуючись тим, щоби він наказав так само “безжалісно боротися, як і проти кожної іншої банди”, проти формувань УПА, котрі продовжуватимуть нападати на німецькі окупаційні адміністрацію та військо, засоби постачання, оперативні загони СС і поліції, співробітників СД й таємної польової поліції тощо: “Покласти в основу тепер, як і раніше, нещадну боротьбу проти банд будь-якого роду. ... Якщо ж буде помічено, що з'єднання банд беруть участь у боротьбі проти наших військ, осіб або установ цивільного управління, поліції, СС, СД, таємної польової поліції і т д., або споруд постачання, млинів, молочарень й проти польського цивільного населення, то проти них потрібно боротися так само безжалісно, як і проти кожної іншої банди. ...

Угоди або письмові домовленості з національними українськими бандами ні в якому випадку не укладати” Oberkommando der 4.Panzerarmee. Abt. Ic - Nr. 395/44 geh. A.H..Qu., den 24.2.1944. Geheim. Betrifft: Verhalten gegen nationalukrainische Banden. An Generalkommando XIII.A.K. // ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 372. - Т 36. - Арк. 41. Невдовзі про накази А. Гауффе щодо УПА на підставі свідчень німецьких військовополонених стало відомо також військовій розвідці ЧА й органам безпеки СРСР. Шеф канцелярії 4-ї сотні охоронного батальйону 13-го АКВ гауптфельдфебель Рудольф Масска, захоплений в радянський полон у квітні 1944 р., розповів під час допиту, що на початку березня в канцелярію його військової частини надійшов наказ Гауффе. “З метою активізації боротьби проти радянських партизанів, - заявив він, - укладалася угода з бандерівцями про спільну боротьбу проти більшовиків, у якій вказувалося, що німецьке командування у цьому районі (Броди-Кременець-Дубно) буде мати лише одного противника - Червону армію... У наказі Гауффе було застереження, що у тому випадку, якщо бандерівці будуть виступати проти німецьких військових частин, цей наказ втрачає силу” (ЦДАГО України. - Ф. 57. - Оп. 4. - Спр. 338. - Арк. 165-166)..

Проте в січні-лютому 1944 р. контакти представників Вермахту з окремими місцевими повстанськими командирами, санкціоновані командуванням 13-го АКВ, не зайшли далі локальних угод, та й то укладених при досить складних обставинах взаємної нещирості й відчудженості. Обидві сторони часто не дотримувалися домовленостей, бо не хотіли тривалої співпраці й, не схильні до масштабних переговорів, відчували серйозну недовіру та упередження одна до одної. Все це призвело до того, що переговори не відзначалися особливим конструктивізмом та результативністю, часто переривалися і, як наслідок, не дали очікуваних для німецького командування результатів. Домовленості про нейтралітет із представниками Вермахту вдалося досягнути до кінця лютого, тоді як командири місцевих відділів УПА не проводили жодних переговорів із представниками окупаційного цивільного управління Див., наприклад: Крайсляндвірт Верба. Верба, дня 23.11.1944. До УПА. (підпис) Крайсляндвірт Верба // АЦДВР. - Ф. 9. - Т. 10. - Од. зб. 9.. Протягом першої половини березня розвідка одного зі збройних формувань УПА також передала для відділу “1 ц” штабу КГП кілька коротких інформаційних повідомлень Abendmeldung vom 1.3.1944. Kampfgruppe Prutzmann // NA. - T-314. - Roll 524. - Frame 000273; Abendmeldung vom 2.3.1944. Kampfgruppe Prutzmann // NA. - T-314. - Roll 524. - Frame 000267; Kampfgruppe Prutzmann, 4.3. 23.05 Uhr // NA. - T-314. - Roll 524. - Frame 000238; Kampfgruppe Prutzmann. 6.3 // NA. - T-314. - Roll 524. - Frame 000220; Prutzmann: 6.3.44. // NA. - T-314. - Roll 524. - Frame 000224; Kgr. Prutzmann. 11.3.44. // NA. - T-314. - Roll 524. - Frame 000176; Abendmeldungen von Divn. 13.3.1944. Kgr. Prutzmann // NA. - T-314. - Roll 524. - Frame 000157; Kampfkommandant Wladimir Wolynsk. 16.3.1944. Kgr. v. d. Bach // NA. - T-314. - Roll 524. - Frame 000026..

Отже, з метою забезпечення німецького тилу й “очищення” від сотень УПА території в радіусі дій 13-го АКВ туди скеровано німецькі поліційні частини КГП, яким свого часу не вдалося знищити повстанські загони на Волині. Однак домовленості бойової групи Прютцманна з УПА були короткочасними, одна з причин чого - відступ й розформування групи. У другій половині лютого КГП виведено з-під прямого підпорядкування 13-го армійського корпусу й підпорядковано безпосередньо штабу 4-ї танкової армії, а від 25 лютого до кінця квітня їй підпорядковано 1-й батальйон поліційного стрілецького полку № 34 Waffen-SS und Ordnungspolizei im Kriegseinsatz ... - S. 627..

Що ж стосується наслідків розмов між представниками УПА і КГП, треба визнати, що вони не були особливо корисними для повстанців. Це, зокрема, визнав керівник відділу “1 ц” бойової групи Прютцманна штурмбанфюрер СС Шмітц, який 8 квітня прибув до Львова на запрошення командира поліції безпеки і СД у ДГ. Шмітц заявив Вітісці, що він передав одному із куренів УПА тільки порівняно невелику кількість зброї та набоїв, бо “усі вищі інстанції відчували страх перед подібними угодами”, й українські повстанці рішуче відмовлялися діяти під керівництвом німців. Тому, очевидно, його шеф, генерал Г.-А. Прютцманн, вважав за потрібне не доповідати про ці контакти райхсфю- рерові СС Г. Гіммлеру та РСГА, про думки яких із цих питань було невідомо. Украй незначною для німецьких інстанцій виявилася теж практична користь від їх переговорів з УПА. “Свої успіхи в цій області він сам [Шмітц - А. Б.] та його оточення, здається, переоцінюють”, - прийшов до висновку Вітіска Kdr.- 1.) Vermerk. Lemberg, den 8.4.1944 // ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 372. - Т 36. - Арк. 119..

Хоча угоди про нейтралітет між окремими підрозділами УПА і структурними підрозділами Збройних сил Німеччини в той час подекуди й були корисними для української сторони (зокрема це виявилося у припиненні реквізицій контингентів німецькими військовими та поліційними інстанціями із застосуванням зброї в деяких західноукраїнських селах), багато в чому вони мали й негативні наслідки. Самочинні, несанкціоновані вищим керівництвом ОУН(б) переговори, що суперечили єдиній політичній лінії цієї організації, завдавали шкоди престижу УПА й були дестабілізійним чинником у процесі нарощування її сил, позаяк давали радянській пропаганді підстави для звинувачення учасників українського руху Опору у співпраці з окупаційними установами Німеччини в Україні. Тому крайовий військовий штаб (КВШ) УПА рішуче виступив проти подібних локальних контактів із німецькою адміністрацією, представники карально-поліційних органів якої продовжували терор проти мирного населення. На початку березня наказ КВШ УПА, текст якого узгодили між собою політичні й військові діячі українського руху Опору, суворо заборонив будь-які самочинні переговори повстанців із представниками окупаційних інстанцій. Цей наказ доведено до відома усіх військових та підпільних осередків національного опору. Проте, всупереч забороні, переговори з представниками окупаційних інстанцій провів курінний УПА Порфирій Антонюк (“Сосенко”, “Кліщ”), тим самим виступаючи проти генеральної політичної лінії УПА, спрямованої на боротьбу проти всіх окупантів України.

Ігноруючи пропозиції керівника СД у Володимирі-Волинському, на початку лютого П. Антонюк розпочав переговори передовсім із довіреними уповноваженими від командування 19-ї дивізії 4-ї танкової армії. Однак представники Вермахту під тиском нацистських органів безпеки вказали П. Антонюкові на потребу одночасного узгодження дій його формування не тільки з військовими, а й із цивільними окупаційними структурами й органами безпеки Райху. З метою забезпечення безперешкодного переходу транспортного відділу підпорядкованого йому загону УПА через контрольовані Вермахтом залізничні шляхи “Сосенко” також зустрівся з повітовим сільськогосподарським керівником (ляндвіртом) Устилузь- кого р-ну Волинської обл. фон Остеном, керівником німецьких органів безпеки м. Володимира-Волинського Брауне й окружним сільськогосподарським керівником

Володимир-Волинської округи Екгофом. У зв'язку з відступом німецьких військ із зазначених територій переговори не були закінчені й не дали очікуваного ефекту ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 931. - Арк. 55-56..

Унаслідок обмежень на переговори із з'єднаннями українського руху Опору, накладених командуванням 13-го АКВ, німецькі військові підрозділи в радіусі його дій і тилу змогли укласти тільки короткотермінову угоду з П. Антонюком із метою надання повстанцями можливості для їхнього відступу, завдяки чому деякі повстанські частини розраховували поповнити свої запаси зброї. У результаті підпорядковані “Сосенку” відділи УПА отримали невелику кількість зброї (на початку березня 1944 р., наприклад, батальйони Вермахту при відступі передали зі складів м. Володимира-Волинського для самооборони місцевим мешканцям, задіяним в українському русі Опору, станковий та ручний кулемети і 40 гвинтівок у с. Могильне, станковий та ручні кулемети і 30 гвинтівок с. Свійчів й станкові та ручний кулемети і 15 гвинтівок у с. Звідне Там само. - Оп. 22. - Спр. 75. - Арк. 76. В одній з довідок НКДБ УРСР було зацитовано документ, що свідчив про спільні дії проти радянських партизанів. Згідно з ним, курінний військової округи “Тури” групи УПА-“Північ”, підсумовуючи наслідки однієї з таких домовленостей поблизу м. Голоби, писав 5 березня командирові куреня “Богдану”, що оперував по сусідству: “3 березня я домовився з німецьким капітаном Офштом, що ми збудуємо міст для переправи німецьких військ, за що вони дадуть нам підкріплення - два батальйони з усією технікою. Спільно з цими батальйонами 8 березня ц. р. ми очистимо від червоних партизанів ліс по обидві сторони Стоходу й дамо вільний прохід в тил Червоної армії своїм військам УПА, які там очікують” (ЦДАГО України. - Ф. 57. - Оп. 4. - Спр. 338. - Арк. 163). Цей документ був зацитований в одному з повідомлень для керівництва радянських партизанських загонів, однак його оригіналу в архівах дослідники не виявили й факт їх проведення не підтверджують ані документи УПА, ані документи німецьких окупаційних установ.).

Про переговори П. Антонюка незабаром довідалися співробітники спецслужб СРСР, після чого з пропагандистською метою факт його співпраці з німецькими окупаційними установами був згаданий у зверненні керівництва УРСР до учасників УПА й УНРА із закликом від 12 лютого 1944 р. виходити з лісів До учасників так званих “УПА” та “УНРА”. Голова Ради Народних Комісарів Української РСР М. Хрущов, голова Верховної Ради Української РСР М. Гречуха. Київ, 12 лютого 1944 р. // АЦДВР - Ф. 9. - Спр. 20. - Арк. 2.. Беручи до уваги суворі закони воєнного часу й серед іншого те, що інформація про переговори набула широкого розголосу і її використала пропаганда воєнного ворога УПА для компрометації українських повстанців та їх звинувачення у співпраці з окупаційними владними інстанціями Третього Райху, за порушення наказу ГК УПА виконувач обов'язків командира повстанського загону ім. І. Богуна П. Антонюк на початку березня був затриманий. 7 березня, згідно із задокументованим присудом спеціально скликаного військового польового суду УПА під головуванням Романа Петренка (псевдо “Омелько”), який затвердив командир групи УПА-“Північ” Дмитро Клячківський (псевдо “Панас Мосур”), Порфирій Антонюк (“Сосенко”, “Кліщ”) був засуджений “до негайного виміру кари - кари смерти через розстріл” Р 31. Справа: Курінний УПА групи “Північ” Антонюк-Сосенко-Кліщ за зговорення з німецьким окупантом. Виїмок з акту обвинувачення. Постій, дня 6 березня 1944. в.р. Каруспун. Присуд. Дня 7.3.1944. Голова Суду: к-др Омелько. Члени Суду: сусп. Золотаренко. Сотен: Летун // ЦДАВО України. - Ф. 3833. - Оп. 1. - Спр. 106. - Арк. 2; ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 54. - Арк. 1. Описуючи подробиці інциденту з П. Антонюком, Р Петренко помилково стверджував, нібито.

Інформація про розстріл П. Антонюка за самочинні переговори з ворогом мала очікуваний командуванням УПА-“Захід” ефект: після нього командири збройних формувань УПА на місцях припинили будь-які переговори й не укладали жодних домовленостей з німецькими окупаційними установами на Волині (відомий тільки один виняток, коли у другій половині березня забезпечення німецької розвідки інформацією в обмін на зброю закінчилося укладенням короткотривалої угоди з однією з волинських сотень УПАголовою цього військового польового суду УПА був не він, а командир “Вовчак”, й присуд затвердив він сам за дорученням Д. Клячківського, а не особисто Клячківський (Петренко Р. За Україну, за її волю (Спогади) // Літопис Української Повстанської Армії. - Торонто; Львів: В-во Літопис УПА, 1997. - Т. 27. - C. 204, 206-207). Петренко також помилився щодо назви німецького з'єднання, з офіцерами якого уклав угоду П. Антонюк - можливо, він мав на увазі одну з військових частин 19-ї танкової дивізії, штаб якої в лютому був розміщений у Луцьку (оскільки на Волині в той час не перебував штаб 16-ї танкової дивізії Вермахту, що в січні 1944 р. був дислокований у Вінниці, а в лютому того ж року - в Черкасах) (Див.: Werthen W. Geschichte der 16. Panzer-Division 1939-1945 / Wolfgang Werthen. - Bad Nauheim: Podzun-Verlag, 1958; Tessin G. Verbaende und Truppen der deutschen Wehrmacht und Waffen-SS im Zweiten Weltkrieg 1939-1945 / Georg Tessin. - Bd. 4 - Die Landstreitkraefte 15-30. - Frankfurt/Main: Verlag E.S. Mittler & Sohn GmbH, 1970. - S. 16, 118.).

⁸¹ 22.3.1944. Meldung vom MeldekopfAbwehrtrupp 104 // NA. - T-314. - Roll 524. - Frame 000064.).

Після страти Порфирія Антонюка його наступник на посаді командира загону ім. І. Богуна Олекса Громадюк (“Остріжський”) відмовився від співпраці з КГП. У складеному згодом звіті “Акції УПА проти німців на Володимирщині” комендант запілля ВО “Турів” сотник Панас Мосійчук (“Віталій”) стверджував: “З наближенням большевиків, німці намагалися усіми способами використати УПА, або її зовсім зліквідувати. З хвилиною, коли більшовики підійшли до Стиру, опанували Луцьк, окружили Ковель і заатакували Володимир, німці припинили боротьбу з УПА і намагалися за всяку ціну дійти з нею до порозуміння щодо спільної боротьби з більшовиками. Розпочалися нервові розшуки за командирами відділів УПА. Шукали їх генерали, шукало Гестапо, шукали всі німецькі старшини, шукали навіть рядові стрільці. Всі вони хотіли договоритися з УПА щодо спільної боротьби з більшовиками, а радше, щоб зробити її сліпим знаряддям в своїх руках чи підступом знищити. В цей час загін УПА ім. Івана Богуна під командою командира Остріжського, що стаціонував в с. Гнійному та в до- околичних селах, атакований зі всіх сторін німцями, які конечно хотіли договоритися з командою загону, змушений був перенестися до с. Бискупич і до околичних сіл. Це, одначе, справи не розв'язало. Німці дальше натискали, щоб дійти якось до порозуміння, мимо цього в цей час доходило до збройних сутичок поміж відділами УПА і німцями, як нпр. бій в с. Древині (Іваницький р-н), з початком квітня ц. р. в с. Яковичах (Володимирський р-н), т[а] бій в с. Сілець (Волод[имирський] р-н). Коли німці намагалися переговорювати з УПА, всюди стрічалися з відповіддю: «Договоріться собі з нашим провідником Степаном Бандерою, наказам якого ми підпорядковані і якого ви маєте в своїх руках»”^{82 Акції УПА проти німців на Володимирщині. Постій, дня 22.5.44 р. /-/ Віталій // ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 61. - Арк. 408.}.

Так само невдалою для німецьких установ виявилася спроба налагодження співпраці з представниками підпілля ОУН у с. Микитичі в середині березня 1944 р., про що стало відомо розвідці радянських партизанських формувань. 19 березня 1944 р. у радіограмі командира радянського партизанського з'єднання Дмітрія Ніколайчика начальникові УШПР із цього приводу констатувалося: “У Микитичах поблизу Мосура німці проводили нараду з бандерівцями з питань спільної боротьби з радянською владою. На нараді були гебітскомісар з Володимира-Волинського і представники ОУН. Згоди не досягли. Представники ОУН роз'яснили, що, уклавши договір з Німеччиною, вони скомпрометують себе перед обличчям майбутніх союзників - Англії й Америки. Завдання ОУН - зберегти силу, а при конфлікті Англії і Америки з Радянським Союзом підняти всенародне повстання” ЦДАГО України. - Ф. 62. - Оп. 1. - Спр. 1556. - Арк. 106..

Швидше за все, саме після страти П. Антонюка В. Кук, як уже згадано, прийняв рішення заборонити ведення переговорів куреню “Макса”, якого могла очікувати доля страченого командира. Це сталося, очевидно, в середині березня, коли за відсутності Д. Клячківського в тих районах Волині, де велися переговори, припинити будь-які розмови з представниками німецьких окупаційних інстанцій наказав тогочасний його перший заступник і член Проводу ОУН(б) Яків Бусол (“Галина”) (5 січня 1944 р. Клячківський видав розпорядження, яким Бусла оголосив першим заступником і зобов'язав виконувати всі обов'язки за його відсутності, а всі підвладні мали підпорядковуватися “Галині” Повновласть. 5.1.1944. Охрім // ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 376. - Т 8. - Арк. 138.). Згодом, вночі 28 лютого 1945 р., під час переговорів із представниками НКДБ щодо співпраці “Макса” з німецькими окупаційними інстанціями Бусол зауважив, що вона була самочинною, за що його очікував розстріл, якого повстанському командирові вдалося уникнути внаслідок втечі. “Діалог з генералом поліції Прюцманом дійсно вівся, - визнав Бусол, - але його самочинно ініціював німецький агент «Макс», котрого ми планували за це розстріляти” ГДА СБУ - Ф. 65. - Спр. С-9079. - Т. 61. - Арк. 191..

У радянській і пострадянській публіцистичній літературі поширювався міф про те, що Д. Клячківський особисто вів переговори у штабі Прютцманна Ті, що канули у пітьму ... - C. 245.. Цю ж ніким не доведену інформацію повторювали окремі російські та українські автори УПА глазами немцев. Часть 2 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://blog.i.ua/ user/3169528/1179652/; Яровенко С. Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція [Електронний ресурс] / С. Яровенко. - Режим доступу: http://yarovenkosp.ucoz.ru/publ/boji_ miscevogo_znachennja_chastina_2_zabuta_operacija/chastina_2_zabuta_operacija_diji_upa/9-1-0-50 й польські історики (Мєчислав Самборський, наприклад, стверджував, що нібито в першій половині 1944 р. Клячківський був “керівним співробітником німецьких окупаційних і військових влад на Волині” SamborskiM. Rozmowy OUN-SD i UPA ... - S. 65.).

На сьогодні, однак, не знайдено жодних доказів на користь цих і подібних тверджень. Водночас відомо, що в той час командир групи УПА-“Північ” Д. Кляч- ківський виступав проти переговорів із будь-якими владними інстанціями Райху. Призначений у січні 1944 р. керівником відділу зовнішніх справ при КВШ групи УПА-“Північ” Р. Петренко так згадував про це: “К-р «Охрім», даючи напрямні в моїй новій праці, підкреслив, що УПА стоїть твердо і принципово на становищі боротьби з окупантами і що існує категорична заборона членам ОУН, адміністрації запілля УПА, чи поодиноким командирам відділів УПА вести будь-які переговори з ворогом, ураховуючи, що такі розмови можуть нас політично компромітувати. З такими виясненнями і директивами я дістав доручення ознайомити організаційне членство, адміністрацію запілля УПА, командирів відділів УПА” ПетренкоР. За Україну, за її волю ... - С. 195-196..

Наслідком тогочасної позиції Д. Клячківського щодо переговорів із німецькими окупаційними установами була поява звернення до українців, в якому заперечено і спростовано звинувачення українських повстанців у співпраці з німцями. У ньому, зокрема, було сказано:

“Відступаючи, німецька армія через свої розвідчі відділи в порозумінні з поліцією і Ґестапом вперто поширюють поголоски про «співпрацю і порозуміння» між ОУН-УПА і німецькою армією в цілі спільної боротьби проти СРСР. Наступаюча совєтська армія через свої органи НКВД також намагається усіма силами переконати народні маси, що ОУН - «це німецькі союзники». Повідомляємо:

1. ОУН і УПА не мають союзу з жодною імперіалістичною державою. Нашими союзниками є тільки поневолені народи, що спільно з нами борються за визволення власного народу. Захищаймо тільки інтереси власного народу і тому нікому з наших ворогів не помагаємо, ані з ними не співпрацюємо.

2. У відношенні між проводом ОУН і командуванням УПА, з одного боку, а німецькою владою, з другого, не заіснували жодні зміни, а зокрема, немає жодної співпраці. Усі того рода поголоски є черговою провокацією ворога, отчисленою на нашу політичну компромітацію.

3. Німці і надалі є окупантами частини ЗУЗемель і застосовують на тих теренах усі методи збанкрутованої колонізаторської політики, як: виселювання, ви- вожування на каторжні роботи, постійні масові арештування і розстріли, палення сіл, мордування безборонних і т. д.

4. Німецькі поголоски про «союз» і «співпрацю», роздання хлопцям непотрібної їм зброї, видавання довідок на ношення зброї, різні другі обіцянки мають на меті: а) приспати серед народу чуйности, б) зорганізувати для себе агентурно- сексотську сітку, в) докладно розвідати, що діється серед населення, до якого вони досі не мали ще доступу. Все це на те, щоб краще могти народ нищити.

5. Німецькі намагання відшукати «Провід» через кожну струнку людину вже самі за себе свідчать про провокаційність їхніх намірів. Бо кожний з них знає, що провідник ОУН Степан Бандера сидить арештований в Берліні ... і що тільки з ним треба «договорюватись», а не шукати за «Проводом» у кождої тітки” До відома членству ОУН, бійцям УПА і громадянству. Березень 1944 р. Слава Україні! Крайовий провід ОУН // ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 931. - Арк. 15-17..

Аналізуючи документи й спогади учасників українського повстанського руху на Волині, можна погодитися зі слушним висновком дослідника біографії Дмитра Клячківського Ігоря Марчука про те, що, всупереч твердженням окремих публіцистів Радянського Союзу, насправді між “Климом Савуром” і німецькими окупаційними установами “жодної співпраці не було, а відділи УПА, спостерігаючи відступ німецьких частин, намагались уникнути зайвих бойових зіткнень і просто виграти час у складній фронтовій обстановці”, а окремі підрозділи, якщо й “мали певні домовленості, але аж ніяк не про ведення спільних бойових дій” Марчук І. В. Командир УПА-Північ Дмитро Клячківський - “Клим Савур” / І. Марчук. - Рівне: Видавець Олег Зень, 2009. - C. 108..

Аналіз інформації про спроби припинення протистояння між окупаційними установами Третього Райху і відділами УПА на Волині на початку 1944 р. дає можливість зробити об'єктивні узагальнення про їх причини, зміст і наслідки. На підставі вивчення документів із цієї проблеми можна зробити висновок, що антинацистські дії УПА протягом 1943 р. спричиняли особливе занепокоєння гітлерівських органів безпеки на прикінцевому етапі окупації зазначеного регіону Вермахтом. Повстанські формування, зі свого боку, виявили готовність припинити активні виступи проти німецьких військ, але відмовилися від будь-яких спільних із ним дій, а також не обговорювали можливостей укладання будь-яких політичних угод (до яких, зрештою, не були готові ні командування УПА, ні командування німецьких військових частин на Волині).

Перші переговори ініціювали переважно німецькі органи безпеки й офіцери Абверу й охоплювали відносно невеликий обсяг питань і невелику територію. Схильність окупаційних установ Райху до поступок у процесі переговорів визначало погіршення ситуації на східному фронті. Проте спроби різних окупаційних установ націонал-соціалістичної Німеччини, які проводили різну політику щодо місцевого населення, мали різні наслідки. Ініціативи нацистської Служби безпеки й окупаційних цивільних інстанцій Райху налагодити співпрацю з УПА мали мінімальний ефект. Водночас з-поміж інших німецьких владних структур на Волині найбільшу користь від переговорів із УПА одержали військові формування, особливо частини бойової групи Прютцманна, тоді як з українського боку практичне поповнення зброєю отримали кілька куренів УПА. Однак більшість розмов між представниками німецьких інстанцій і повстанських збройних формувань були переважно ознайомленням зацікавлених сторін із намірами одна одної.

Наслідком переговорів було не примирення, а тільки тимчасове припинення взаємної боротьби, що стало результатом моделювання ситуацій мінімалізації взаємного протистояння тими, хто брав у них участь. Під час переговорів у багатьох повідомленнях підтверджено факти тривання “холодної війни” у формі посилення антинімецької пропаганди ОУН(б) як елемента українського опору гітлерівському “новому порядку”, що суттєво посилила активні вияви “гарячої війни” УПА. Вороги не зуміли стати союзниками, оскільки було неможливо ефективно співпрацювати, коли в пам'яті багатьох повстанців залишився негативний досвід трирічної окупації України нацистською Німеччиною.