Спортивна хроніка "міжвоєнного Дрогобича"

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Спортивна хроніка “міжвоєнного Дрогобича”

Богдан Лазорак



В історії добре відомо, що одним із ключових каталізаторів суспільно-громадського життя міст, принаймні з часів античності, був спорт, представлений найрізноманітнішими видами змагань та ігор. У ранньомодерний період спорт набуває масового характеру і поступово об'єднує в середовищі своїх учасників представників конкретного соціального стану суспільства. Натомість у ХІХ - на початку ХХ ст. спорт поступово стає доступним для усіх соціальних категорій і фактично включається до структури державних виховних програм, які через призму військової підготовки молоді або шляхом її фізичного виховання визначили спортивні змагання обов'язковим фактором розвитку суспільства.

Історія спорту Дрогобича на сьогодні вивчена вкрай фрагментарно. При цьому спеціальні дослідження стосуються лише окремих постатей та клубів. Натомість інституційне оформлення спортивного руху, види спорту, не говорячи вже про спортивну еліту міста, її заслуги та досягнення, досі в українській історіографії мають невизначений характер.

У 20-х - 30-х рр. ХХ ст. спорт Дрогобича розвивався у контексті “Триміста”, тобто в об'єднаному культурному просторі Дрогобича, Борислава і Трускавця. Ця тенденція була пов'язана як із системою організації спільних олімпіад із різних видів спорту, так і з вимогою міністерства здійснювати перші тури змагань на рівні повіту. Хоча конкретні спортивні товариства розвивалися відокремлено і мали в основному незалежне фінансування. Відтак, цілком не випадково спортивний рух Дрогобича був представлений військовими, військово-цивільними та громадськими за національною складовою (дорослими та молодіжними) організаціями. Іншою об'єднавчою ланкою дрогобицького спорту було те, що власник Трускавця і бургомістр Дрогобича Раймонд Ярош разом із нафтовими магнатами Борислава організовували спортивні змагання переважно спільними зусиллями політиків, адже це відповідало їхній політиці культурного розвитку трьох міст.

28 березня 1928 р. на шпальтах газети “Дрогобицько-Бориславсько-Самбірський Голос” Й. Вальдман опублікував статтю, присвячену значенню фізичного виховання. На думку автора, після військового хаосу 1914 - 1919 рр. у всій Європі посилилася тенденція масового фізичного виховання підростаючого покоління, що було одним із пріоритетів розвитку того чи іншого суспільства. При цьому Й. Вальдман наголосив, що серйозний вплив на розвиток і пожвавлення спорту в Польщі здійснив спортивний рух західноєвропейських держав. З іншого боку, зародження у Польщі різноманітних спортивних товариств було зумовлене внутрішнім бажанням національних громад формувати “сильне, здорове і організоване” молоде покоління. Невипадково на рівні сейму розроблялися спеціальні державні програми та статути для підтримки і розвитку спортивних товариств. На думку Й. Вальдмана, програми фізичного виховання повинні були ґрунтуватися винятково на оздоровленні, а не на морально- політичному підході, як це було раніше. Зрештою, політизація спортивного руху аж ніяк не вписувалася у педагогічні стандарти Західної Європи міжвоєнної доби.

Цікаво, що спорт, за словами автора, мав важливе значення для демократизації Польщі. Водночас спорт 20-х рр. - початку 30-х рр. не повинен був містити расової різниці, а також спеціалізації за такими складовими, як віровизнання, соціальний статус чи приналежність до політичних партій. Саме на спільних оздоровчих інтересах мала відбуватися еволюція спорту в Польщі, де б не відчувалося жодних меж для служіння ідеї міжнаціонального єднання та побратимства. У цьому контексті прикладом мала слугувати Англія, добробут та промислова першість якої в Європі “цілком залежала від сильно розвинутого спорту”.

Окрім місцевих політиків, розвиток спорту забезпечували навчальні заклади: державні та приватні гімназії і школи. У середині 20-х рр. ХХ ст. окремі спортивні товариства засновуються при промислових підприємствах, фабриках та заводах. Таким чином, у місті діяли різні вікові категорії спортсменів, що дозволяло презентувати місто навіть на рівні держави чи міжнародних змагань. Особливістю розвитку спортивного руху в Дрогобичі була його національна складова: тобто кожна із національних громад намагалася утримувати товариства з різноманітними спортивними спеціалізаціями. Змагання між національними спортивними клубами, до певної міри, послаблювали можливість конфронтацій між національними політичними союзами і, таким чином, шляхом спорту вивільняли негативні емоції на полі контрольованого змагання.

Найдавнішу історичну традицію серед усіх спортивних організацій міста Дрогобича мало гімнастичне Товариство “Сокіл”, яке, принаймні, від початку ХХ ст. резидувало по вул. Паньській. Після того, як у 1862 р. Мирослав Тирш та Їндріх Фюґнер заснували у Празі перше гніздо Товариства “Сокіл”, його філії почали засновувати і в інших регіонах, зокрема і в циркулях Королівства Галичини та Лодомерії. Так, польське гімнастичне Товариство “Сокіл” у Львові було засноване 7 лютого 1867 р., а згодом в Тернополі, Станіславові та в інших містах. Дрогобицька філія “Сокола” була заснована 24 квітня 1890 р., а її презесом було обрано Л. Вішнєвського7. Секретарем Товариства було обрано А. Зубашевсько, скарбничим - Яна Нєвядомського, господарем - Б. Мещинського, бібліотекарем - М. Швабовича, а начальником - Й. Крупського. Ще в 1899 р. до складу дрогобицької філії “Соколу” входило 180 членів, з них 50 - мали статус посвячених, а 12 - обмундированих. Перед 1913 р. Товариство збудувало новий будинок по вул. А. Міцкевича, в якому діяла потужна бібліотека та читальня. 4 червня 1911 р. “Сокіл” організував урочистість, під час якої було посвячено штандарт (прапор) дрогобицької філії Товариства, а 29 листопада 1912 р. було організовано “Дружину Сокола” з числа парамілітарної молоді та військових. міжвоєнний дрогобич спортивний

Товариство “Сокіл” було найпотужнішим спортивним об'єднанням Дрогобича міжвоєнного періоду. Так, 8 травня 1938 р. в актовій залі будинку “Сокола” о 16 00 год. відбулися 54-ті загальні збори дрогобицької філії Товариства. Під час зборів голова товариства зачитав звіт за попередній 1937 р., а також оприлюднив протокол ревізії діяльності усіх відділів. Також було прийнято бюджет на 1938 р. та проведено вибори нового складу керівництва, зокрема 3 членів ревізійної комісії та 3 заступників. Окремо було обрано 3 членів “Гонорового суду”, а також делегатів до окружної ради “Сокола” та локальних дільниць. Окремо було стверджено рішення про зміни до розмірів членських внесків тощо. Як виявилося, згідно 14 § статуту “Сокола” члени загальної ради, які не заплатили членських внесків впродовж 3 місяців, позбувалися права голосу. Врешті під час свого виступу голова дрогобицького “Соколу” зауважив, що головними цілями товариства є виховання “нашої молоді в дусі патріотизму, взаємоповаги та шанобливого ставлення до здоров'я”. В цей час особливу роль у розвитку дрогобицького “Сокола” відіграло вище керівництво: доктор Тадеуш Тарговський, Марія Серватковська та заступник начальника друга Леона Гошовського.

Бібліотека дрогобицької філії постійно оновлювалася шляхом виписування періодичних видань та книг присвячених темам ігор, географії, краєзнавства та історії, а також літератури, гри на музичних інструментах та ін. У 1937 р. бібліотечні фонди складали 137 справ у 138 томах12. Сюди ввійшла також найновіша белетристика. На кінець 1937 р. кількість читачів становила 131 особу, які за цілий рік повернули до фондів 17 500 абонементських книг. Фінансові операції бібліотеки нараховували 720 зл.

Окружний злет членів гімнастичного Товариства “Сокіл” в Дрогобичі. Фото Генрика Шпрінґера під час Літургії у парку державної гімназії ім. короля Владислава Ягайла (вересень 1934 р., позаду бачимо вхід у головний корпус теперішнього педагогічного університету)

Фінансування “Соколу” в Дрогобичі відбувалося як за допомогою членських внесків та пожертв доброчинців, так і за рахунок позик у міських касах. Так, станом на 1937 р. зовнішні борги Товариства сягнули лише 1 000 зл. Окремий дохід Товариство отримувало від орендних операцій, які надходили від приміщень для міського казино, спортивної зали для державної гімназії ім. Владислава Ягайла, від організації вистав тощо.

Таблиця 1.

Реєстр адміністрації та членів дрогобицької філії Товариства “Сокіл” у 1937/1938 рр.

№ п/п	Посада	Ім'я та прізвище
1.	презес	інженер Юзеф Дубік
2.	І віцепрезес	Ян Холева
3.	ІІ віцепрезес	магістр Войцех Літвін, капелан сокільського гнізда І округу
4.	секретар	магістр Тадеуш Зачек
5.	скарбничий	Тадеуш Венгрии
6.	господар	Тадеуш Логінський
7.	члени уряду	Станіслав Янушевський, магістр Мєчислав Козак, Фелікс Ляхович, Леопольда Мартиновичева, Мєчислав Левіцький, Францішка Лішкова, Юзефа Серватковська, Станіслав Лоренц, магістр Євгеніуш Міттельштаедт, магістр Францішек Уманський, магістр Францішек Зенгель
8.	начальник	Ігнацій Ляхович
9.	начальничка	Марія Серватковська
10.	провідники	Леон Гошовський, Петро Урбанович, Ніна Кіндикевич

Внутрішня організація членів Товариства мала уніфіковану форму за віковою категорією: 18 - 19 років - молодь, 19 - 20 років - друзі, 20 - 21 - дружинники. Також у Товаристві вирізняли членів-фундаторів (інженер Ян Лауринів та д-р Владислав Шайна), гонорових членів (Адам Замойський, Ігнацій Лобос) та звичайних членів (див. табл. № 2). Завдяки збереженому щорічному звіту керівництва “Сокола” до наших днів уцілів докладний реєстр звичайних членів за 1937 р.15



Реєстр звичайних членів дрогобицького “Сокола” від 1 січня 1937 р.

Адамяк Роман	Холєва Ян
Адамовський Леопольд, інж.	Хоронжикевич Мєчислав
Балицький Тадеуш	Хрущ Зенон
Балицький Віктор	Цєшлевич Тадеуш
Ніна Барбашова, інженер	Чапський Тадеуш
Барановська Анна	Чернецька Яніна
Барановська Анна (молодша)	Чупкєвичевна Здіслава
Барановський Тадеуш	Чупкевичевна Каміла
Станіслав Бонк	Чирек Ян, д-р
Борович Тадеуш, майор	Гушинський Ян
Бороньська Юзефа	Гушинська Леонтина
Юзеф Борович, інженер	Гутовичевна Ярослава
Бори Казмира, д-р	Яциновна Ірена
Брах Валерій, професор	Янчар Яніна
Брудка Адам	Яніцький Стефан
БруховаІрена	Янушевський Станіслав
Буковський Євстахій	Ястжембський Єжи
Бульфан Володимир	Яворовський Мар'ян-Євгеніуш
Бужантович Казимир	Яґер Владислав
Бужантович Софія	Єдлінський Томаш, проф.
Хцюкова Феліція	Юркевичевна Гелена
Хцюк Антоній	Яхимовичевна Яніна
Хцюк Михайло	Янушевський Адам

Кадлубкевичевна Ядвіґа Тадеуш Каньовський, директор Карпінська Францішка Кавецька Стефанія Кавецький Александр Кемпска Анна Кєлєшінський Рудольф, інж. Кіндикевичівна Яніна Кіндикевич Мар'ян Кіндикевич Зиґмунд Кіндикевич Зенон Кляйн Петро, директор Клєя Станіслав, інж. Клісєцький Владислав, інж. Клось Владислав Кобринівна Марія Кобрин Юрій, магістр Кобилінський Броніслав КомарницькаІрен Кондрацький Ян Ковалів Іван Мєчислав Козак, магістр Козаківна Марія Краєвський, проф.Кромпєц Рудольф, д-р Кучинський Казимир Кучинський Зиґмунд Кудеревич Казимир Кужнярова Марія Мартинович Леопольда Матковський Ян, інж.

Майєр Фердинанд Мішь Себастьян Міттельштаєд Ядвіга Міттельштаєд Тадеуш, інж Міттельштаєд Євген, магістр Мороневич Чеслава, магістр Мороневич Болеслав, інж. Морон Войцех, проф.. Мсцівуєвський Мсціслав, проф. Мсцівуєвська Людвіґа Мунґер Марія Нємировський Міхал Ностадт Юліан Оґнєвський Антон, проф. Ольцик Гелена Опітц Ян Павловська Ірена Пєхович Михайло, проф.

Пєхович Владислава Петрушка Мар'ян Пєтжиковський Тадеуш Вацлав Пйотровський, інж. Піскадлівна Марія Пловяк Станіслав, магістр Подоський Віктор Пола Юзеф Пшеничка Казимир Посполівна Яніна Пустовка Ґюстав, інж.

Раба Юзеф, директор Раба Юзеф-Мєчислав Раба Ванда Ружицький Вільгельм Рутжівна Ванда Самолевич Францішек Сарнолевичівна Матильда Сасадеушова Стефанія Шайффер Зиґмунд, проф. Зиґмунд Шнайдер, проф.

Сеньов Казимир Уманьська Стефанія Уманьський Францішек Урбанович Мєчислав Урбанович Петро Уруський-Сас Северин Валашек Владислав Вальоха Антоній, суддя Ващиківна Марія Верштайн Еміль, староста, магістр Венгрин Станіслав Вільський Стефан, директор Войтович Юліан, секретар Волосянський Ізидор Возняк Рудольф Врублевський Адольф Врублевський Рудольф Цісло Станіслав, нотаріус Данильчиківна Яніна Домбровський Мар'ян Денасевич Казимир Добровольний Казимир Драгущак Зенон Дробішевський ВладиславДубик Юзеф, інж.

Дубик Тадеуш

Дунисевич Матильда

Дзюбка Михайло

Дзюґжанська Ядвіга

Фабіан Чеслав

Фабєркєвич Антон

Філар Здзіслав

Фрітц Роман-Теофіл

Фридлевич Ян

Фурович Гієронім

Фрудлович Михайло

Фуртан Томаш

Ґолецький Станіслав, магістр

Кошцінський Ґжеґож, ксьондз

Ґурська Стефанія

Ґрабовський Збіґнєв

Ґрад Владислав

Ґренік Антоній

Ґласер Мєчислав, магістр

Грушка Казимир

Гексель Юзеф

Геммерлінґ Ян

Гербівна Софія

Гошовський Леон

Капківна Стефанія

Ковальський Тадеуш

Кволек Юзеф

Кволек Мар'ян

Ляхович Александр

Ляхович Фелікс

Ляхович Кароль

Ляхович Войцех

Ляхович Анна

Ляхович Романа

Ляхович Здзіслава

Ляхович Софія

Лялька Володимир

Ланґ Мєчислав

Ланґ Зиґмунд

Ленартович Рудольф

Лечинський Юзеф, директор

Лішнянський Фердинанд

Левицький Мєчислав

Ленчнарович Антоній

Лішківна Францішка

Літвін Войцех, ксьондз

Лоренц Алоїза Лоренц Станіслав Ліпецький Мєчислав, магістр Лімбах Францішек, інж. Ляуфершвайлер Діонізій Лаціна Ян Лаціна Юзеф Лабчук Юзеф Ланцуцька Марія Лобос Іґнацій Лобос Юліан Логінська Марія Логінський Францішек Логінський Тадеуш Лойкова Емілія Маєрівна Марія Майкут Ян Малец Єжи Маркевич Ідзі Мартинович Олександр, д-р Серединська Ядвіга Серватка Ян-Казимир Серватка Тадеуш Серватка Здіслав Серватка Марія Серватка Юзефа Симон Юліан, магістр Симон Артур, магістр Сікора Роман Скалецька Марія Скжат Фелікс, інж. Скульський Еміль Слабіцький Євгеніуш Сольчак Євгеніуш Совінська Ядвіга Шпіллер Зиґмунд Срочинський Якуб Стах Ян, д-р Старостяк Владислав Стасьовський Євгеніуш Штольц Станіслав Ступницький Євгеніуш Стирна Тадеуш Сваровський Казимир Свистун Олександр Шайна Станіслав Шандровський Максиміліан

Щепка Станіслав, інж.

Щербак Францішка

Шіндлер Казимира

Сольчак Людвіґ

Ступницький Мєчислав

Швайцер Родольф

Спрінґ Адам

Смолик казимира

Солецький Ян

Шанек Стефан

Тарґовський Тадеуш, д-р

Томашевський Міхал

Тжасковський Тадеуш-Володимир

Турек Казимир

Улицький Валеріан

Впродовж 1937 р. серед членів Товариства у Дрогобичі було організовано 175 лекцій, з яких 55 відбувалися під час посвят на природі. Впродовж 27 - 30 червня 1937 р. 70 членів Товариства брали участь у злеті соколят в Катовіцах.

На початку 20-х рр. ХХ ст. у Дрогобичі починають формуватися спортивні товариства різних національних громад. Наприклад, одне із перших спортивних товариств заснувала польська національна громада під назвою “Польський спортивний клуб”. Засновниками “Клубу” були Ян Зих, Казимир Заєць, Мар'ян Розенберг, Станіслав Бачинський, З. Тольвінський, Петро Ґіловський та ін. 31 березня 1922 р. Товариство уклало власний статут із 17 параграфів, які регулювали внутрішню організацію Товариства, а також його спортивні функції в культурному житті міста.

У 1923 р. українська інтелігенція в числі професора Байрака, д-ра Коцюби, інженера О. Татарського, д-ра В. Кобільника, М. Муровича, Ю. Саварина, З. Щербана, о. С. Ма- цюрака зорганізувала один із перших в Дрогобичі спортивних клубів - Туристично- Спортове Товариство “Підгір'я”20. Головою Товариства було обрано професора Байрака, який усіма силами намагався виховувати спортивний характер української молоді, що була основною “клітиною народного організму”. Щоправда, через брак коштів Товариство змушене обмежитися лише розвитком футболу, та й то лише в часі літнього сезону. Водночас певний поступ спостерігався у розвитку велосипедних видів спорту під проводом інженера О. Татарського.

Перша українська команда з футболу мала наступний склад: С. Татарський, З. Щербан, П. Возняк, О. Веселий, Ю. Саварин, В. Робач, С. Мацюрак, О. Татарський, Ю. Татарський, В. Коцюба, В. Кобільник та Р Ґурґель. Не маючи власного поля, українська команда змушена була тренуватися на так званих “толоках”. Один з основних футбольних майданчиків був організований на вул. Раневицькій, біля фабрики “Фри- мета”. Зауважимо, що популярність українських футболістів була настільки високою, що уряд часто підтримував окремих футболістів, а мешканці вул. Стрийської часто надавали їм житло. Найчастіше українська громада вступала у поєдинки з такими футбольними клубами Дрогобича, як український “Ріпник” (Борислав), єврейський “Бетар” (Дрогобич), польський “Колєж” (Дрогобич), польський “Сокіл” (Дрогобич), український “Скала” (Стрий), український “Беркут” (Перемишль), український “Дністер” (Самбір) та ін.23. У 1926 р. склад команди серйозно оновився через вступ до товариства студентів, із появою яких виникло нове гасло українського спортивного Товариства: “у здоровому тілі - здоровий дух”.

Згодом товариство очолює адвокат В. Скибітський, а після нього І. Шмігельський. Серед нових членів відомими спортсменами стали Я. Кобрин, магістр Б. Геврик, Н. Кашуба, І. Кобільник, Г. Кобільник, С. Кобільник, магістр Я. Городиський, В. Вовк, В. Дашко, І. Паньків, Я. Борис, М. Воробець, Ю. Дуцько, Б. Гавдяк, Р. Сасик, В. Веселий, Кл. Кіцила, К. Кіцила, І. Сенейко, В. Сенейко, М. Сенейко, М. Вергун, С. Німилович, Я. Коссак, Б. Броварський, Г. Пасінович, М. Пасінович, М. Микитин, С. Дуцько, Мисишин, Р. Дорожівський, О. Кобільник, Н. Постойко, І. Яхно, З. Неділенко, Романяк, Б. Мак, О. Борсук, М. Шевчук, І. Модрицький, І. Веселий, В. Смотриць- кий, О. М'який, І. Мартинець та ін..

На початку 30-х рр. ХХ ст. у Товаристві “Підгір'я” шляхом залучення членських внесків та добровільних пожертв меценатів з'являється можливість розвивати нові види спорту: 2 футбольні команди для різних ліг, волейбол, баскетбол, теніс, пінґ-понґ, легкоатлетичні секції (стрибки, кидання диска).

Однією з найсильніших секцій українського Товариства із шахів керував чемпіон Дрогобича пан Н. Кашуба, який щороку організовував змагання на рівні повіту. Серед дрогобицьких шахістів призові місця займали О. Веселий, О. Кльось, І. Яхно, В. Кобільник, В. Коцюба та ін. У 1928 р. під час змагань у Львові Н. Кашуба вийшов у фінал із гравцем світового рівня Альохіним.

Українське спортивне Товариство щороку організовувало у Дрогобичі “День українського спортовця”, під час якого відбувалися змагання з найрізноманітніших видів спорту. Щоправда, у 1932 р. футбольна команда “Підгір'я” під тиском державних програм змушена була перейти до складу Польського спортивного союзу, проти чого опозиційно виступала студентська ланка українського Товариства. Попри появу конфлікту, все ж українські футболісти отримали більш серйозне фінансування.

На загальних зборах у Народному домі в кількості 250 осіб було визначено, що вступ до об'єднаного Польського союзу дозволить українським командам вийти на ширшу спортивну арену, а відтак здобувати перемоги у вищих лігах. Новообрана управа на чолі із Н. Кашубою винайняла резиденцію із трьох кімнат в будинку на вул. Столярській, 5. Така реорганізація серйозно вплинула на розвиток українського спорту, адже новосформована футбольна команда виборола місце чемпіона у І-й лізі. У цей час до числа команди “Підгір'я” входили: М. М'який, С. Кобільник, М. Дуцько, Клим Кіцила, Костянтин Кіцила, Б. Гавдяк, Р Сасик, В. Мисишин, М. Воробець, Н. Постойко, Р Дорожівський та кілька в резерві. Попри змагання з дрогобицькими командами, заслуговує уваги матч “Підгір'я” із відомою у Європі віденською командою “Гакоах”.

У 1935 р. українське Товариство провело реформу внутрішньої організації, згідно з якою Товариство отримало нову назву “Ватра”. В складі нової керуючої комісії з'явилися нові члени: д-р Ільницький, професор П'юрко, інженер Соневицький, директор Новосельський, Р Сасик, С. Сасик, магістр Б. Геврик. Також було затверджено новий статут Товариства та символіку із зображенням легенди про “царство Довбуша” на фоні карпатської ватри.

У кінці 20-х - 30-х рр. одними із найвідоміших українських футболістів Дрогобича та усієї Другої Речі Посполитої були мешканці Млинок Шкільникових - брати Климент і Костянтин (1909 - f1941) Кіцили. Добре відомо, що Костянтин навчився грати у футбол на стадіоні нафтової рафінерії “Галичина”, керівництво якої серйозно підтримувало розвиток спорту в нафтовому басейні Дрогобиччини. Старший брат Климент спочатку грав у складі заводської команди “Тисмениця”, а також міської “Підгір'я”, виконуючи обов'язки воротаря. Упродовж 1939 - 1941 рр. Клименнт навіть тренував команду “Нафтовик”.

Та найбільшої слави в середовищі українських, польських, єврейських та закордонних ЗМІ здобув інженер Костянтин Кіцила, якого, у зв'язку із спортивними досягненнями у футболі, часто позиціонували справжнім “дрогобицьким джентльменом”. У 30-х рр. ХХ ст. К. Кіцила грав за відомий футбольний клуб “Спартак”, згодом “Україна” (Львів), “Сян” (Перемишль), “Ватра” (Дрогобич), які брали участь переважно у чемпіонатах Польщі вищої ліги. У літературі відомо, що К. Кіцила часто виконував обов'язки капітана команд. Галицька преса завжди із захопленням коментувала успіхи Костянтина: “Богатирем дня був Кіцила, який забив чотири голи” (газета “Спортивний експрес”, 1927 р.) або “У перший план вибився Кіцила, який є цілковитим спеціалістом у грі головою” (газета “Новий час”, 1934 р.)33. У 1935 р. під час коментування одного з матчів за участю нашого земляка газета “Спортивна телеграма” повідомила, що “У захисті першу скрипку зіграв Кіцила. Цей гравець відтепер є у відмінній формі, а його гра головою і співпраця з нападниками робить його найкращим середнім захисником окружної ліги”. Кар'єрний ріст українського футболіста покращився після того, як він закінчив спортивні курси у Львові та Варшаві, після яких отримав право професійно тренувати футбольні команди. Щоправда, українську команду Дрогобича “Ватра” К. Кіцила довгий час тренував безкоштовно, проте разом із меценатом Романом Сасиком все ж таки зумів вивести її у чемпіони окружної ліги.

Одночасно з футболом Костянтин Кіцила долучився до розвитку інших видів спорту. Так, у липні 1938 р. разом із Р. Сасиком йому вдалося організувати одну з наймасовіших велогонок, яка прямувала маршрутом Львів-Стрий-Дрогобич-Самбір-Рудки-Львів. Свого часу цим змаганням редактори газети “Діло” присвятили окрему рубрику.

У 1937 р. перемишльський часопис “Змаг” повідомив громадськість краю, що відомий футболіст та спортсмен Костянтин Кіцила очолив теоретичний вишкіл на зимових тренуваннях Підкарпатської Півокруги в Дрогобичі. 1 березня 1937 р. Костянтин Кіцила організував зимові тренування футболістів дрогобицьких команд УСК “Ватра”.

Цікаво, що наймолодший брат Тарас Кіцила теж був відомим чемпіоном у галузі важкої атлетики (штанга і силові вправи). Однак у 1941 р., в часі перших сталінських репресій в Дрогобичі, практично уся родина Кіцилів була знищена або ж вивезена до Сибіру.

3 червня 1925 р. власний спортивний клуб в Дрогобичі створили ветерани та інваліди польської армії, який отримав назву “Тисмениця”39. 23 липня 1925 р. староство Дрогобича остаточно ствердило спортивний клуб відповідними розпорядженнями. Більшість із організаторів клубу працювали на рафінерії “Галичина”, яка знаходилася поблизу Млинок Шкільникових. Одним із головних ініціаторів клубу був слюсар рафінерії “Галичина” Йозеф Голись, який згодом долучиться до організації однойменної футбольної команди, за котру гратиме млинківчанин Костянтин Кіцила. Серед інших організаторів були також Максиміліан Норберт, Юліуш Борецький, Францішек Ґротберський (купець, вул. Бориславська), Станіслав Попель (токар, рафінерія “Нафта”), Михайло Баньковський (котельник, рафінерія “Нафта”), Кароль Фальтин (шофер, рафінерія “Галичина), Якуб Гаймберґ (дистилятор, рафінерія “Галичина”) та ін.40 Щоправда згідно статуту спортивного клубу його членом могла стати будь- яка особа, якій виповнилося 18 років. Внутрішнє середовище передбачало наявність трьох категорій членів: звичайні, гонорові та меценати41. Головна мета “Тисмениці” полягала в постійній підтримці розвитку спортивно-руханкової справи серед її членів: організація стаціонарних гімнастичних занять та активна участь в спортивних змаганнях з різних видів спорту. Проте спортивний клуб проіснував не довго, а його останнім керуючим був Францішек Врублевський, який в останньому протоколі від 11 грудня 1929 р. назвав основні причини розпуску організації. Серед головних причину були: зменшення кількості членів у зв'язку із переходом частини спортсменів до єврейського товариства “Бетар” та польського - “Сокіл”, зменшення фінансування та втрата спортивного стадіону із футбольним полем через повінь р. Тисмениці осінню 1927 р.42 8 січня 1930 р. староство остаточно виключило клуб із загального реєстру спортивних організацій міста.

Потужний розвиток спортивних товариств в Галичині став прикладом для появи в Дрогобичі нових молодіжних спортивних організацій - “Січ”, “Луг”, “Сокіл” та ін.

30 жовтня 1928 р. власне спортивне товариство скаутів почав організовувати “Кружок приятелів польської розвідки”, який тоді очолював д-р Тадеуш Барановський. Дозвіл на заснування був стверджений дрогобицьким старостою Порембальським та воєводським урядом у Львові46. 5 січня 1929 р. Товариство отримало назву “Stowa- rzenia h^rcerstwa polskiego Kolo przyjaciol, do r^k Pana Dra Tadeusza Baranowskiego w Drohobyczu”, а 12 липня 1937 р. здобуло серйозне лобі в магістраті міста, адже під час виборів керівництва презесом Товариства було обрано Тадеуша Каньовського.

25 березня 1931 р. із дозволу заступника дрогобицького старости пана Кіселевського49 у Дрогобичі було відкрито філію варшавського робітничого Товариства з фізичного виховання “Gwiazda-Sztern”. Відтак дрогобицька філія отримала назву Товариство фізичного виховання “Gwiazda-Sztern”. Довідку про реєстрацію Товариства було вручено одному з організаторів пану Юзефові Оберлендеру. Водночас товариство отримало з Варшави друкований статут, який обумовлював внутрішню організацію, цілі та обов'язки членів Товариства. Зрештою основна мета полягала у всебічній підтримці розвитку спортивного руху в середовищі єврейських робітників Дрогобича. На підставі довідки староства від 18 квітня 1931 р. вдалося з'ясувати, що внутрішня управа товариства складалася із голови - Марґулеса Ушера, заступника голови - Германа Шпіндлера та секретаря - Давида Ґласберґа. Скарбником Товариства обрано пана Вольфа, а завгоспом пана З. Ібермана.

Цікаво, що Товариство мало політичний характер, позаяк розвивалося під впливом політичних ідей єврейської соціал-демократичної робітничої партії “Поалей-Ціон”, яка вважалася однією з поміркованих сил соціалістичного спрямування в Польщі. На засіданні “Gwiazda-Sztern” 23 березня 1934 р. було затверджено новий керівний склад: голова - Бернард Гіммель, Еліаш Кагане, Йонаж Ґотліб, Лерн Брукс, Самуель Розенберґ, Герман Зорн, а також додаткові члени - Йозеф Нентанер, Ляйксер Шнецк та Майлех Берґер.

У 1931 р. при повітовій комендатурі фізичного виховання та військової підготовки міста Дрогобича силами польських військових та колишніх ветеранів Дрогобича на базі парамілітарного товариства “Стрілець” (1922 - 1931 рр.) було утворено малий клуб футбольної команди, якому було надано назву “Юнак”. Цей клуб мав статус військово-цивільного спортивного і проіснував до 1939 р

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

В середовищі вболівальників їхні спортивні команди отримали народну назву “червоно-сині” у зв'язку із домінуючими кольорами на тлі власного спортивного герба. Впродовж 1931 - 1937 рр. клуб носив офіційну назву “Klub Sportowy Przysposobienia Wojskowego i Wychowania Fizycznego Junak Drohobycz”, а впродовж 1937 - 1939 - “Wojskowo-Cywilny Klub Sportowy Junak Drohobycz”.

Спочатку клуб фігурував в окружній лізі, а в 1936 р. в його касі вже знаходилося 552 злотих. У футбольному сезоні 1938/1939 до складу команди “Юнак” входило 14 осіб (Ян Кручеб, Станіслав Беньковський, Станіслав Ґеруля, Владислав Шевчик, Мєчислав Ґжибі, Стефан Троян. Мєчислав Пфалек та ін.), з них 1 - тренер та 1 - суддя.

З приїздом до Дрогобича доктора історії Львівського університету ім. Яна Казимира професора Мєчислава Млотека розвиток “Юнака” значно пожвавішав. Зрештою у другій половині 30-х рр. ХХ ст. М. Млотека було обрано презесом цього товариства, а тренером клубу було обрано 25-річного Тадеуша Красоню.

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Згодом футбольна команда “Юнак” від імені 40-тисячного Дрогобича презентувала своїх громадян в Малопольській лізі. До кінця 1939 р. футбольний клуб “Юнак” залишався фаворитом у Національній лізі Другої Речі Посполитої.

4 травня 1935 р. у Дрогобичі в середовищі полісменів засновано поліційний спортивний клуб Дрогобицького повіту, який мав за мету не тільки організовувати заняття спортом в середовищі поліції, але й в середовищі молоді, залучаючи її до найрізноманітніших курсів62. Додатковим завданням було утримання бібліотеки та популяризація спорту в межах повіту. Засновниками Товариства були Владислав Шацілло, Фелікс Кручинський, Фелікс Стабкевич, Владислав Краус, Петро Салюк та Стефан Лотавський. 11 листопада 1938 р. Товариство розробило власний статут із 65 параграфів, який подало на затвердження до дрогобицького староства. У цей же час презесом обрано Владислава Колацінського, а секретарем пана Тадеуша Крауса. Станом на 18 листопада 1938 р. товариство налічувало 168 членів.

На початку жовтня 1927 р. у Бориславі відбулися одні з перших змагань із тенісу, у фінальному поєдинку з інженером паном Кохановським з рахунком 6:4, 11:9 та 7:5 переміг молодий гравець з Трускавця Мар'ян Кнопф. Враховуючи невелику кількість тенісних кортів в “Тримісті”, дрогобицька державна гімназія ім. короля Владислава Ягайла своїм коштом збудувала професійний корт.

На початку листопада 1927 р. у залі гімнастичного Товариства “Сокіл” відбулася посвята у члени дівочої ланки нових учасниць. Організацію інавгурації безпосередньо проводили керівник товариства пан І. Ляхович та його заступник відомий спортсмен Зеновій Хруш.

Серйозною подією в історії дрогобицького спорту було будівництво стадіону, на якому можна було б проводити змагання з найрізноманітніших видів спорту. Так, упродовж 22 - 23 жовтня 1927 р. у Познані відбувся один із найважливіших з'їздів представників різних міст Польщі, під час якого прийнято резолюцію стосовно розвитку фізичного виховання молоді і спортивного руху загалом. Кожне з міст мало підготувати і представити для Державного уряду з питань фізичного виховання і військової підготовки власний план розвитку спорту, який би включав будівництво нових стадіонів, ігрових майданчиків, дитячих садків, басейнів для водних видів спорту, стрільбищ, а також спортзалів. Кожне місто зобов'язувалося закладати в межах власного бюджету необхідні кошти для реалізації спортивних програм. Передбачалося також виділення частини коштів з бюджету міністерства. Вочевидь, починаючи саме від 1927 р., розвиток спорту в Дрогобичі набуває визначеного характеру і стає частиною внутрішньої політики.

У середині квітня 1928 р. магістрат Дрогобича отримав позику у розмірі 190 000 $, яку передбачалося використати не тільки для програми нового водогону, електрифікації та будівництва міської ратуші, але й для завершення будівництва спортивного стадіону. Варто зазначити, що це фактично була третя позика, позаяк попередні мали розмір 470 000 та 400 000 злотих, які в цілому були розраховані на 10 років.

3 травня 1928 р. дрогобицькі спортивні товариства організували в Дрогобичі урочисте святкування травневих свят, під час якого відбулися численні спортивні змагання. Насамперед було організовано забіг на 3 000 м вулицями міста, старт якого знаходився біля ратуші. Серед учасників святкового забігу зібралося чимало прихильників спорту, серед них відомі постаті міста: пан староста Порембальський, маршалек Р. Ярош, бургомістр та інженер Ройт, віцебургомістр д-р Танненбаум, капітан Кучек, капітан Бем, інструкційний офіцер та член Союзу спортивних журналістів пан Вальдман. У ролі судді та стартера виступав сержант пан Словік. Одним із перших до фінішу прибіг член новоствореного спортивного клубу при Товаристві робітничого університету “T.U.R.” пан Ґолух.

Згодом відбувся військовий марш стрілецької дружини Дрогобича, після чого Р. Ярош вручив учасникам нагороди. Проте одним із кульмінаційних спортивних заходів святкувань у Дрогобичі був футбольний матч, який проходив на міському стадіоні, що знаходився під Гіркою (на вул. Трускавецькій) між футбольними клубами “Стрийська погоня-І” та дрогобицьким “Сокіл-І”. Цікаво, що попередньо стрийський клуб у групі “А” переміг у Львові футбольну команду “Lecbj^” з рахунком 2:1. У дрогобицькому поєдинку з боку стрийської команди фаховою грою відзначилися “ветерани” - футболісти Филип Геніґ і пан Паращак. Добре грали захисники Менес і Мушиньський. Порушення гри на полі здійснили футболісти Іванців та Ольшевський. Проте, незважаючи на серйозну оборону дрогобицького “Сокола”, суддя Вальдманн визнав перемогу стрийської команди з рахунком 4:2.

На початку травня 1928 р. дрогобицьке Товариство робітничого університету утворило власний спортивний клуб “T.U.R.”, який організовував інформаційні та популяризаторські лекції, присвячені грі у футбол, легкій атлетиці, гімнастиці і велосипедному спорту. Громадськість міста з великим задоволенням вітала нове спортивне товариство, яке, за словами журналістів, так чи інакше “спричиниться до піднесення нашого спортивного руху”

У четвер, 17 травня 1928 р., у Дрогобичі відбувся футбольний матч між єврейським спортивним клубом молодих сіоністів “Бетар” та польським “Сокіл”. На матч прийшло близько 300 вболівальників, а суддею обрано пана Далецького із Перемишля. Уже на другій хвилині матчу гол у сітку “бетарців” забив один із найсильніших нападників Дрогобича футболіст Хрущ. У цілому команда “Соколу” була більш сконцентрована у своїх діях, хоча в кількох моментах “бетарці” також продемонстрували серйозні навики в контратаках. Скажімо, неабиякий результат показала майстерність єврейських футболістів пана Оскара та воротаря. Щоправда, переваги “Соколу” були очевидними, і матч завершився його цілковитою перемогою з рахунком 10:4. Коментуючи матч, журналісти зазначили, що проблема клубу “Бетар” полягала у консервативній політиці керівників, які намагалися залишити у складі команди старших віком гравців, тоді як інші клуби постійно оновлювали персонал. Зрештою, це й було основною причиною перебування команди в межах категорії “Б”.

Серйозного розмаху в Дрогобичі набуло свято “Фізичного виховання і військової підготовки”, яке впродовж 2 - 3 червня 1928 р. спільно організували повітовий комітет “W.F. i P.W.” Дрогобича та міський комітет “W.F. i P.W.” Борислава. Окрім змагань присвячених стрільбі, стройовій підготовці та першій невідкладній допомозі, окремий блок заходів мав винятково спортивний характер. Так, 2 червня о 6. 00 ранку вулицями Дрогобича організовано загальну побудку мешканців у супроводі оркестру. О 9. 00 відбулася урочиста зустріч учасників акції на костельному гостинці, після чого відслужено спільну літургію. Після спільних концертів та обіду о 14. 00 на стадіоні “над Тисменицею”, що на вул. Трускавецькій, розпочалося масштабне легкоатлетичне змагання з наступною програмою: біг у 100 м, жіночий біг у 60 м, забіг у 3 км, стрибки в довжину, жіночий волейбол, баскетбол, кидання кулі, диска, списа та гранати, а також показова лекція-презентація з гімнастики.

28 червня 1928 р. на центральному стадіоні Дрогобича відбувся черговий футбольний матч групи “Б” між дрогобицьким клубом “Бетар” та самбірською командою “Корона”. Суддею матчу призначено пана Піллерсдорфа з Перемишля. У першій половині тайму серйозну майстерність вкотре показав нападник “Бетару” футболіст Зонненталь, який забив першого гола. Дуже рухливі моменти презентував дрогобицький футболіст Ескштайн. Щоправда, в другому таймі на 12-й хвилині перевага перейшла на користь “коронівців”, які, зрівнявши рахунок до 1:1, все ж перемогли “бетарівців” згідно з балами. Певні докори журналісти висловили в бік лівого захисника Ґоттесманна, який допустився грубих помилок у другому таймі. У цілому обидві команди позиціонувалися в середовищі громадськості як слабо підготовленими, адже самбірчани лише переважали у фізичній підготовці, а дрогобичани у тактиці. Проте останні також показали серйозну оборону, яка неодноразово рятувала ворота.

У вересні 1928 р. спортивні товариства Дрогобича, за серйозної підтримки магістрату і єврейського кагалу, організували потужний турнір із тенісу серед чоловіків та жінок повіту. Гра мала кілька груп: одиночні, парами та мішані (чоловіки і жінки в одній команді). Головним суддею обрано інженера пана Кохановського. 13 вересня відбувся фінал турніру, до якого в одиночних поєдинках серед чоловіків пройшли пани Кнопф, д-р Гайсманн, Матушевський і Фрюлінґ, де остаточну перемогу вже четвертий раз поспіль здобув пан Кнопф. Водночас у жіночій грі з тенісу перемогу здобула пані Гуллесувна. Загалом турнірна таблиця з тенісу у вересні 1928 р. була досить розлогою, адже учасників виявилося чимало, а боротьба за призові місця мала доволі завзятий характер (див. табл. № 2).

Таблиця 2.

Турнірна таблиця змагань із тенісу в Дрогобичі (вересень 1928 р.)

група	спортсмени	відбірковий тур	1/4 фіналу	1/2 фіна-лу	фінал
чоловіки	Блаут-Ясь	6:1, 6:4
	Щтойєрман-Ляхович	6:1, 6:1
	Гальперн-Беллер	6:0, 6:0
	д-р Гаусманн-Ґарфункель	6:1, 6:1
	Мушиньський-Гульєс	8:9, 9:11, 6:2
	Кьоніґ-Ґрудзіньський	6:4, 6:4
	Матушевський-Фрюлінґ	8:6, 6:3
	Кнопф-Преслер	6:1, 6:1
	Хжащевський-Стернбах	6:4, 6:4
	Блаут-Штойєрман		6:0, 6:0
	д-р Гаусман-Гальперн		6:4, 6:0
	Кьоніґ-Мушиньський		6:3, 6:1
	Кнопф-Хжащевський		6:3, 7:5
	д-р Гаусманн-Бляут		6:2, 6:2
	Кнопф-Кьоніґ			6:3, 6:3
	Кнопф-д-р. Гаусманн				6:2, 1:6, 6:3, 6:1
чоловіки/ гра у парі	д-р Гаусманн, Мату шевський- інж. Нуссбаум, Штернбах	6:1, 6:0
	Гуллес, Гальперн-Ясь, Ляхович	6:2, 7:5
	Кнопф, Фрюлінґ-Пресслер, Ґарфункай	6:4, 6:0
	Жданович, Мушиньський- Штойєрман, Кьоніґ	6:0, 6:0
	д-р. Гаусманн, Матушевський- Бляут, Хжащевський			6:4, 6:2
	Кнопф, Фрюлінґ-Жданович, Мушинський			6:0, 6:1
	д-р. Гаусман, Матушевський- Кнопф, Фрюлінґ				8:6, 6:0, 6:4
жінки/ одиночна група	Гулеувна-Мйорова/ Лассотова	6:0, 6:1
	Штербаховна-Восталікова	6:0, 6:0
	Гуллесувна-Штернбахувна				6:1, 6:2
чоловіки і жінки/ мішана група	Мйорова, д-р. Гаусман- Штербаховна, Гальперн	6:4, 6:4
	Гуллесувна, Гуллес- Досталікова,Мушиньський	6:1, 7:5
	Мйорова, Лассотова-д-р. Гаусманн, Гуллессувна				5:4, 6:4

У неділю, 8 жовтня 1928 р., у контексті відзначення дня молоді потужні спортивні святкування в межах “Триміста” зорганізувало Товариство Робітничого Університету, яке, будучи виразником діяльності Товариства Народного Університету, мало долучитися і до урочистого прийому посла пана Діаманда. Проте через хворобу посол таки не приїхав до Дрогобича на відкриття свята. Під час урочистої академії в будинку “Сокола” привітальне слово виголосив пан Марковський, який акцентував увагу на фізичному вихованні молоді в регіоні і державі зокрема. Під час відкриття було озвучено два основних завдання для “T.U.R”: 1. Систематичне виголошення лекцій, відчитів та організація просвітницьких курсів, а також відкриття молодіжних театрів; 2. Утворення спортивного клубу. З цього приводу виступила пані Н. Цибінська, яка зосередила увагу на значенні спорту в житті новоствореного Товариства. Відчувалося, що спортивний рух дрогобичан був тісно пов'язаний із релігійною свідомістю, а саме вихованням фізично здорового християнина, що вирізняло характер руху в повіті серед інших повітів загалом. Невипадково на урочистостях пан П. Колидзубський виголосив вірш на духовно-релігійну тематику “Так ми Пане Христе Боже допоможи”.

Важливе місце у спортивному русі Дрогобича відгравали зимові види спорту, в яких громадськість міста брала особливо активну участь. Добре відомо, що на центральному ставку Дрогобича (виконувало протипожежну функцію і було парком для відпочинку; сьогодні парк культури та відпочинку) проводилися зимові види змагань. До організації зимових спортивних ігор та змагань долучалися спортивні товариства усіх національних громад міста. Наприклад, у середині січня 1929 р. гімназійна філія єврейського спортивного Товариства “Бетар” організувала секцію з хокею (канадійського типу). Кожного понеділка, середи та п'ятниці на дрогобицькій ковзанці відбувалися короткі та довготривалі тренінги. О 18. 00 та 19. 00 у ці ж дні спортсмени Товариства також давали усім охочим безкоштовні уроки їзди на лижах. Натомість користування абонементським катанням коштувало від 5 до 10 злотих.

Показовим є той факт, що певна консервативність у діяльності була характерна для єврейського спортивного Товариства “Бетар”, довголітнім членом якого був відомий дрогобицький спортсмен та громадський діяч Якоб Беґляйтер. Спершу Я. Беґляйтер обіймав керівну посаду у відділі управління Товариством, згодом став головним інструктором гімнастичних та легкоатлетичних курсів. У Дрогобичі всім було добре відомо про його “жертовну” роботу із молоддю” у справі фізичного виховання. Щоправда, 29 травня 1929 р. Якоб Беґляйтер був усунений із посади керівника Товариства, позаяк його призначили на нову роботу в Скавину (Західна Малопольща). Враховуючи його заслуги перед громадою і Товариством, йому було організовано урочисте прощання, під час якого з подякою за заслуги перед містом виступали відомі спортсмени та єврейська молодь.



Директор технічної фабрики мастил та мінералів “Польмін” З. Білуховський вітає з перемогою Станіславу Валасєвич та її жіночу команду з легкої атлетики (авт. Генрик Шпрінґер, спортивний стадіон по вул. Трускавецькій м. Дрогобича, вересень 1937 р.; позаду бачимо каземати дрогобицької тюрми)

Навіть після внутрішньої реорганізації проводу Товариство “Бетар” серйозно розвинуло свою діяльність. Так, 1 червня 1929 р. біля цегельні Суссмана “бетарці” відкрили новий тенісний корт, який на той час відповідав найновішим вимогам і був забезпечений найсучаснішим обладнанням. Дрогобицькі журналісти назвали цей корт найдосконалішим досягненням “білого спорту”. Записи на замовлення про оренду нового корту здійснювалися щоденно.

Одночасно на спортивному полі “koszar” “бетарці” започаткували в Дрогобичі безкоштовну легкоатлетичну секцію для хлопців та дівчат. Зокрема, було організовано інструктаж та пробні ігри з волейболу, баскетболу, кидання кулі та диска, а також різні види бігу. Для налагодження роботи із спортсменами та охочим відкрито інформаційний пункт записів, яким керували пан Якуб Танне, а також референт легкоатлетичної секції пан Бернард Веттер.

Жіноча секція з легкої атлетики в Дрогобичі в колі організаторів змагання. Стоять з ліва на право: інструктор пан Красонь, капітан Стечковський, Станіслава Валасєвич, Марія Кваснєвська, Софія Старушкєвич, Ядвіґа Батюк, Кристина Кремер та Ардона Чарноцька (авт. Генрик Шпрінґер, вересень 1939 р.)

Важливе місце у розвитку дрогобицького спорту звичайно відігравало забезпечення спортивним спорядженням та одягом. Скажімо, починаючи з червня 1929 р. у Дрогобичі почала діяти приватна фірма Р. Нойвельта (Неувельта) “Skladnica pierwszej krajowej fabryki R. Neuwelta”, яка серед пошиття капелюхів та святкового одягу виготовляла дрогобицьким спортсменам спортивні головні убори.

Інколи спортивні змагання в Дрогобичі відбувалися в контексті програми військової підготовки молоді, яка часто передбачала участь команд з інших повітів. Наприклад, 16 червня 1929 р. із 14. 00 до 19. 00 на центральному стадіоні Дрогобича відбулися масштабні військово-спортивні змагання між різноманітними навчальними закладами, спортивними товариствами та організаціями, які приурочувалися п'ятиріччю свята “військової підготовки”. Серед них активну участь у змаганнях взяли дрогобицькі навчальні заклади: державна гімназія ім. короля Владислава Ягайла, технічна школа, торгівельна школа, а також бориславська гімназія, підбузьке стрілецьке товариство, стрілецькі товариства Дрогобича та Борислава. Основними видами спорту під час змагань було визначено волейбол та баскетбол. У жіночій групі з баскетболу взяли участь команди дрогобицької “Дружини розвідників”, жіночих гімназій Дрогобича та Борислава, а також гімназійного Товариства “Сокіл”. У жіночій групі з волейболу, окрім вищезгаданих, у змаганнях взяли участь команди сколівського стрілецького товариства, бориславська професійна школа та ін. К контексті святкувань також відбулися змагання з бігу у 100 та 800 м, кидання гранат, стрибків у довжину, боротьба на дрезині та ін. Журналісти відзначали, що за своєю масштабністю спортивні змагання 1929 р. не мали меж, адже серед присутніх та учасників зібралося близько 90 % дрогобицької молоді, як шкільної, так і позашкільної.

Більшість призових місць у змаганнях отримала дрогобицька дружина розвідників, дрогобицька державна гімназія. Щоправда, у змаганнях з волейболу перемогу отримала команда бориславської професійної школи.

У військово-спортивних змаганнях найбільше балів отримала бориславська гімназія, виконавши 3 201 пункт, далі йшли команди дрогобицької державної гімназії - 2 152 та стрільці з Волянки (Борислав) - 1 746. У змаганнях з бігу на 60 м І-е місце отримала Елеонора Морожовна (“Сокіл”, Дрогобич), а ІІ-е - пані Корпанова (професійна школа в Бориславі). У змаганнях з кидання диску І-е місце виборов Станіслав Нємаш з Борислава, а ІІ-е Зенон Хрущ від дрогобицького “Соколу”.

16 червня 1929 р. о 19. 30 церемонію вручення нагород та грамот організатори надали шефу штабу “D.O.K.X” полковникові Квятеку.

У середині червня 1929 р. єврейське спортивне товариство “Бетар” організувало власні завершальні змагання з тенісу на своєму новому корті. У неділю 14 серпня 1929 р. о 10. 00 в новому будинку “Бетару” на вул. Беднарській, 1 відбулося інформаційне зібрання з наступними питаннями порядку денного: 1) Видання нового числа звіту Товариства, яке мало містити інформацію про діяльність упродовж 10 березня - 30 липня 1929 р.; 2) Про кошти та витрати Товариства.

Власні освітні та просвітницькі заходи організовувало і Товариство “TUR”. Наприклад, у неділю 8 червня 1929 р. об 11. 00 в залі Товариства відбулася конференція, присвячена освіті та фізичному вихованню, в якій взяли участь представники філій Дрогобича, Борислава, Рихтич, Східниці, Стрия, Самбора і Сколе. Одне з найважливіших питань було присвячене плануванню програми заходів на майбутнє. Керівником конференційного засідання був керівник підокругу “PWK” д-р Карньол, а обов'язки секретаря виконував член бориславської філії пан Бобенко. Під час конференції також заслухано кілька звітів про діяльність філій, які виголосили пан Швалович (Дрогобич), пан Муха (Борислав), пан Гандлер (Стрий), пан Беновський (Сколе), пан Йонєвський і пан Гірчиця (Східниця), а також пан магістр Городина (Самбір). Кожна з філій презентувала особливості своєї внутрішньої організації та різновиди діяльності. Однією з найбільш розвинутих, як виявилося, була дрогобицька філія, члени якої серед іншого постійно брали участь в лавничих курсах суду праці, а також зуміли організувати власну бібліотеку. Також варто зазначити, що за своїм характером усі філії Товариства “TUR” мали соціалістичне спрямування, про що свідчить існування серйозних пропагандистських шкіл. Зрештою, про важливість поширення соціалістичних ідей серед членів неодноразово наголошував у своїй доповіді пан Корньол. З цією метою було прийнято одноголосне рішення про відкриття у вересні 1929 р. при Товаристві центральної школи з навчання “науки соціалізму”.

Під час конференції референт дрогобицької філії “турівців” пан Бернфельд доповів про історію спорту в середовищі робітників в цілому, зокрема про значення спортивного руху для робітників Дрогобицького повіту. На думку референта, спорт повинен спрямовуватися винятково на фізичне виховання, при цьому основними видами спорту мали бути волейбол, баскетбол, веслярство, легкоатлетичні змагання, їзда на лижах та ін. Згодом конференція прийняла рішення про програму оподаткування членів Товариства в межах Дрогобицької півокруги, згідно з якою основні члени щомісяця мали сплачувати 50 грошей, а додаткові по 20 грошей.

Важливе значення для розвитку спорту на теренах “Триміста” у міжвоєнний період відігравала спортивна база, яка знаходилася на Пом'ярках і була, фактично, у вільному доступі для усіх спортивних товариств. Зрештою, політика Раймонда Яроша якраз і популяризувала цей літній оздоровчо-спортивний табір серед молоді різних національних громад. Наприклад, на початку січня 1930 р. Комітет опіки над єврейською молоддю сердечно подякував уряднику Трускавця за виділення приміщення і піклування для літнього табору на Пом'ярках.

16 січня 1930 р. за сприяння дрогобицьких військових та уряду магістрату в Дрогобичі між спортивними товариствами відбулися змагання з лижних видів спорту. У спареній групі І-е місце вибороли Белка Гельдувна і Бено Ґартенберґ. Особливу симпатію в громадськості під час забігу заслужила пара Цесії Ґартенберґ і Тадзя Закжевського. Змагання завершилися хокейним матчем між командою дрогобицького “Соколу” та “Бетар”, у якому з рахунком 4:0 перемогли “соколята”. Основними бомбардирами матчу були пан Хрущ, який забив 2 шайби, а також пан Логінський та пан Філер, які влучили по одній шайбі.

Інколи спортивні змагання мали суто пропагандистський характер. Наприклад, 6 - 8 червня 1930 р. єврейське спортивне Товариство “Бетар” організувало на власному корті спортивні змагання з тенісу, в яких особисто взяли участь представники від спортивної управи Львова. З одного боку, турнір став механізмом для політичного піару нафтової магнатерії краю, а з іншого - став ключовим заходом для пропагування тенісу станом на 1930 р. Серед учасників в турнірі взяли участь команди зі Львова, Стрия та інших міст. Дорогоцінні нагороди для переможців фундували різноманітні нафтові фірми, приватні підприємці та урядові інституції: дрогобицький магістрат, єврейська ґміна, нафтові рафінерії “Галичина”, “Нафта”, а також Товариство “Бетар”. Практично всі організаційні моменти турніру взяв на себе нафтовий магнат пан Ґартенберґ, з ініціативи якого фактично й була організована спортивна секція з тенісу на теренах Дрогобиччини.

Під час змагань, ураховуючи численні порушення правил, серйозної критики зазнала гра пана Погорилеса. Натомість добру техніку показали гравці пани Альтшуллер та Лантер, а також відомий у “Галицькій каліфорнії” чемпіон з тенісу пан Кнопф, який, як завжди, грав дуже “врівноважено і стильно”. Добрі результати також продемонстрували гравці Лоєвенгар і Стоцький, щоправда, на думку спортивних оглядачів, їм ще бракувало відповідної майстерності. У жіночій групі особливий інтерес викликала гра пані Туркової. У фінальній частині турніру особливо цікавими було змагання між панами Лантером та Альтшуелером, яке тривало близько 2 год., а також між паном Погорилесом та Кнопфом (див. табл. № 3).