Коли і хто заснував місто Черкаси?
Виникнення назви міста Черкаси, зв'язок походження етнонімів касог і черкес зі скороченими формами осетинського caerkasaeg. Характеристика курйозних гіпотез походження назви черкаси. Специфіка пристосованої до турецької мови арабо-перської графіки.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 05.02.2019 |
| Размер файла | 51,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Коли і хто заснував місто Черкаси?
Олег Бубенок
У сучасній вітчизняній медієвістиці є ще чимало проблем, що потребують подальшого дослідження. Поміж ними варто виділити питання, пов'язані з виникненням міста Черкаси, розташованого на правому березі Дніпра на південь від Києва. Його походження ще й досі не з'ясоване, не дивлячись на те, що історіографія самого сюжету має понад двісті років. Причина цього в ідеологічній заанґажованості тих дослідників, які вдавалися до зазначеної проблеми. На жаль, ця тенденція зберігається надалі.
Перший напрям у відповідних студіях можна вважати панславістським і він набув поширення насамперед серед деяких сучасних українських дослідників. За їхньою логікою, топонім Черкаси має місцеве слов'янське походження, бо "черкасами" за часів пізнього Середньовіччя сусіди називали українців у Центральній та Східній Україні. До того ж, всупереч даним писемних джерел, окремі автори стверджують, що адигів Північного Кавказу називали "черкесами", а українських козаків - "черкасами". Це, на їхню думку, не одне і те ж. На жаль, вони навіть не намагалися переглянути хоча б опубліковані джерела, бо в російських актових документах від XIV ст. по XVIII ст. адизьке населення Північного Кавказу також називалося "черкаси" Кабардино-русские отношения в 2 Фасмер М. Этимологический словарь. Окрім того, ці скептики взагалі не в змозі подати будь-яку етимологію назви Черкаси і не можуть пояснити, чому топонім і етнонім співпадають. З іншого боку, якщо зазначена група дослідників визнає неслов'янське походження етноніма та топоніма Черкаси, це ніби змусить їх погодитися з тим, що біля витоків українського козацтва були вихідці з Північного Кавказу, а не зі слов'янського середовища. Можна лише уявити, наскільки важким ударом для них може стати визнання цього факту, бо такі скептики здатні заперечувати не лише присутність у Середньовіччі на території України кавказців, а й аланів та навіть тюрків. Складається враження, що ситуація з назвою Черкаси починає нагадувати запеклу боротьбу норма- ністів та антинорманістів навколо походження терміна Русь.
Є навіть дослідники, які вважають етнотопонім Черкаси наслідком перебування у Центральній Україні аланів, відкликаючись при цьому до ала- но-осетинської етимології етноніма черкеси, що її запропонував, наприклад, Макс Фасмер. Він пов'язував походження етнонімів касог і черкес зі скороченими формами осетинського caerkasaeg (від caeraes "орел" із charkas)"XVI-XVII в. - Москва, 1957. - Т. 1.русского языка. - Москва, 1986. - Т. 2. -. осетинський етнонім назва черкаси
У даному разі складається враження про стосунок цих етнічних назв до тотемної тварини, що можна спостерігати в багатьох народів. Проте писемні джерела відзначають зовсім протилежну ситуацію: спочатку вживали термін касог і лише в середині ХІІІ ст. адигів почали позначати терміном черкас. До цього варто додати, що термін черкес на Північному Кавказі предки осетинів не використовували ні як самоназву, ні як позначнення сусідів. Осетини ще й досі називають сусідів-кабардинців каесаег, каесгон3, а не черкес або черкас.
Щодо походження назви черкаси існують дуже курйозні гіпотези. Так, ще в 60-х роках минулого століття в "Українській радянській енциклопедії" стверджувалося: "Виникнення поселення, як і самої назви "Черкаси", в певній мірі пов'язане із клобуками чорними, яких в одному списку "Повісті временних літ" названо "чернъасы"4. Дивно, що тут притягають асів, у яких традиційно бачать аланів. З цього приводу Олександр Стрижак зазначив: "Безпідставність такої етимології неважко довести: ні давньоруська, ні її спадкоємці - українська, російська чи білоруська мови - не знають переходу приголосної Н у К... Якби таке слово ("чернъасы" чи "чернъясы") існувало коли-небудь, то утворена від нього назва міста мала б форму "Чернаси" або "Черняси", чого не засвідчено у жодному із документів... "чернъаси" - це плід фантазії авторів відповідної статті "УРЕ"5.
Однак у свій час гіпотеза про походження назви міста Черкаси від "чорних клобуків", тобто торків і берендеїв, набула популярності. її творцем можна вважати відомого російського історика XVIII-XIX ст. Миколу Карамзіна, який пов'язував появу назви "Черкаси" у Наддніпрянщині з "Торками і Берендеями" домонгольського періоду. Свою гіпотезу М. Карамзін обґрунтував так: "И так Козаки были не в одной Украйне, где имя их сделалось известно по Истории около 1517 года; но вероятно, что оно в Росии древнее Батыева нашествия, и принадлежало Торкам и Берендеям, которые обитали на берегах Днепра, ниже Киева. Там находим и первое жилище Малороссийских Козаков. Торки и Берендеи назывались Черкасами: Козаки также. Вспомним Касогов, обитавших, по нашим летописям, между Каспийским и Черным морем; вспомним и страну Казахию, полагаемую Императором Константином Багрянородным в сих же местах; прибавим, что Оссетинцы и ныне именуют Черкесов Касахами: столько обстоятелств вместе заставляют думать, что Торки и Берендеи, называясь Черкасами, назывались и Козаками..."6. Проте відоме джерело цієї гіпотези - Воскресенський літопис, складений наприкінці XVI ст. Під 1152(6660) р. у ньому зазначено: "И поиде король с Угры и со Мстиславом Изяславичем, посла же король ко Изяславу, река; "отче! Кланяю ти ся; прислал еси ко мне про обиду Галичьскаго князя, и яз ти зде уже пошел, а ты поиди часа того, и не положим того на себе, но нас как с ним Бог исправит". Изяслав же то слышав, скопя свою дружину поиде, поима с собою Вячеславль полк весь, и все Черные Клобуки, еже зовутся Черкасы..."Воскресенская летопись // Полное со-брание русских летописей (далее - ПСРЛ). - Санкт-Петербург, 1856. - Т. 7. - С. 56..
З цього приводу варто зазначити, що в деяких тюркомовних народів набули поширення родоплемінні назви аналогічного типу: рід черкеш ала- бугатських татар (ногайців) у низинах Волги, рід черкес-черкеш-серкеш покоління бауле племені алчин Молодшого жуза казахівВострое В. В., Муканов М. С. Родопле-менной состав и расселение казахов (конец ХІХ - начало XX вв.). - Алма-ата, 1968; Бу- шаков В. А. Етнонім черкас (до семантичної типології етнонімів) // Тези доповідей між-народної наукової конференції "ІХ сходо-знавчі читання А. Кримського", м. Київ, 1-2 червня 2005 року. - Київ, 2005. - С. 83.. Окрім того, варто згадати про рід серкеш узбеків-локайцівКармышева Е. К. Узбеки-локайцы юж-ного Таджикистана. - Душанбе, 1954. - С. 99-100.. Проте в домонгольський час етноніми на кшталт черкес-черкас жодного разу не згадані в писемнных джерелах. Але до цього варто додати, що дані археології та топонімії свідчать: після монгольської інвазії у середині ХІІІ ст. чорні клобуки залишили Правобережжя Середньої Наддніпрянщини, а їхнє місце посіли половці, які повернулися у другій половині ХІІІ ст. з УгорщиниФедоров-Давыдов Г. А. Кочевники Вос-.
Що стосується ранньої дати Воскресенського літопису - XII ст., то О. Стри- жак прокоментував це так: "Проте черкаси як інша назва "чорних клобуків" у жодному з давніших або пізніших списків літопису не згадується. Дуже ймовірно, що це "творчість" одного з переписувачів (Воскресенський літопис складено наприкінці XVI ст., коли вже теж міркували про походження Черкас)"11. До того ж, торчесько-береднейська гіпотеза так і не пояснює, чому за часів пізнього Середньовіччя італійські та російські автори фіксують черкасів також на Північному Кавказі, де, як відомо, торків і берендеїв не було.
Прихильники ж останнього напряму, навпаки, вірять у зв'язок українського топоніма Черкаси з назвою адигів Північного Кавказу. Ідея про те, що сюди могли переселити адигів з Північного Кавказу правителі Золотої Орди наприкінці ХІІІ ст., була дуже популярною серед істориків Російської імперії у XVIII-XIX ст. (Васілій Татищев, Афанасій Шафонський, Іван Болтін, Дмитро Бантиш-Каменський, Александр Рігельман). Необхідно відзначити, що ця гіпотеза є більше історіографічним курйозом XVE4 ст. і не підкріплена ніякими відсиланнями до історичних джерел. Але вона була настільки популярною серед істориків XVIII-XIX ст., що навіть стала підставою для написання кілька десятиліть тому спеціальної історіографічної статті Володимира Горленка12.
Із сучасних українських дослідників, окрім нього, на можливість такої міграції вказував також О. Стрижак13 та деякі інші вчені. Дана гіпотеза, за зрозумілих причин, знайшла чимало прихильників на Північному Кавказі. Так, кабардинські лінгвіст Джамалдін Коков й історик Нуралі Шафієв навіть не сумніваються у тому, що місто Черкаси на Дніпрі заснували адиги-черкеси, які переселилися сюди з Кавказу14. Окрім того, на сучасному етапі завдяки Інтернету аматори-історики адизького походження почали поширювати ідеї про нібито дуже істотний внесок черкасів-адигів у розвиток предків українців за часів розвинутого та пізнього Середньовіччя. Вони знаходять "адизькі" слова у лексиці української мови, хоча в багатьох випадках уже давно доведено слов'янське походження такої лексики. Окрім того, ці автори вважють, що багато політичних діячів України мали адизьке (кавказьке) походження, наприклад, гетьман Іван Мазепа. Коротше кажучи, за їхньою логікою, де траплялася назва Черкаси, це є частина "Великої Адигеї". Звісно, такий підхід викликає справедливе обурення українських істориків, але не дає змоги без упередження підійти до з'ясування дійсно цікавої наукової проблеми.
Що стосується останньої гіпотези, то вона оформилася серед російських істориків у XVIII - на початку XIX ст., тобто тоді, коли минуло більш ста років від офіційного приєднання Малоросії та Кабарди до Московської держави. Виходить, що автори цієї гіпотези прагнули обґрунтувати права Росії як на Україну, так і Черкесію, бо, за з їхніми твердженнями, українці і черкеси мали спільне походження. Про те, що це гіпотеза з суто ідеологічних підґрунтям, може свідчити зовсім протилежна легенда. Так, у XVIII ст., коли між Російською й Османською імперією точилися суперечки щодо подальшої долі Кабарди, в московських архівах дуже швидко знайшли датований 1732 р. документ, у якому збереглася записана нібито від черкесів легенда, що "кабардинцы были родом из Малой России и принадлежат России"15.
Але повернемося до офіційної російської легенди про заснування міста Черкаси у Надніпрянщині. Відповідно до неї, татарський баскак у Курському князівстві переселив черкесів (черкасів) з Пятигір'я на Кавказі до своїх володінь. Проте ці переселенці робили багато шкоди курському князеві Олегу, тому той, за згодою хана, вигнав їх з Курського князівства. Ці черкаси переселилися до Наддніпрянщини і заснували біля Канева свою фортецю Черкаси16. При цьому заснування Черкас на Дніпрі російські історики відносили до різного періоду: одні пов'язували його з подіями кінця XIII ст. (1282) - Іван Болтін17, Михайло Антоновський18, автори "Словника географічного Російської держави"Словарь географический Российско-го государства. - Москва, 1805. - Ч. 4. - С. 106., Дмитро Бантиш-КаменськийБантыш-Каменский Д. История Ма-лой России. - Москва, 1821. - Т. 1. - С. 109, прим.. Інші ж відносили заснування м. Черкаси до XIV ст. (В. ТатіщевТатищев В. Н. История Российская. - Москва; Ленинград, 1969. - Т. 1. - С. 320, 324-325, прим. 11., А. Шафон- ськийШафонский А. Черниговского на-, А. Рігельманместничества топографическое описа- та ін.).
При цьому прибічники ранішої дати виходили від даних Воскресенского літопису, в якому дійсно йшлося про напади розбійників в Курському князівстві під 1282 (6791) р., але не було жодної згадки про черкасів24. Як виявилося, ми маємо справу з переказом тексту І. Болтіна. У той же час бачимо, що А. Шафонський, А. Рігельман, дотримуючись дати XIV ст. керувалися повідомленням В. Татіщева. Отже, до російської історіографії сюжет про заснування м. Черкаси на Дніпрі вихідцями з П'ятигір'я впровадили В. Татіщев та І. Болтін. Однак хто був першим і чому такі розбіжності у датуванні?
Якщо придивитися до повідомлення І. Болтіна, то можна побачити, що його досить докладна розповідь є комбінацією повідомлень В. Татіщева і Во- скресенського літопису. Тоді незрозуміло, звідкіля В. Татіщев запозичив цей переказ. Складається враження, що він або використовував текст невідомого нам літопису, або, орієнтуючись на інформацію Воскресенського літопису, багато чого додав від себе. Звернемо увагу на відсутність документів XVI-XVII ст. з бодай натяком на заснування м. Черкас зусиллями біженців з Курського князівства. Однак це можна пояснити тим, що В. Татіщев або його інформатор були добре знайомі з топонімією. У XIX в. Микола Маркевич відзначив на Курщині існування назв сіл з етнонімом черкаси: Черкаське, Черкаські Тишки, Черкаська Лозова, Поріччя Черкаське25. Окрім того, сучасний пів- нічнокавкзький дослідник Дж. Коков на території Курської обл. відзначив й інші аналогічні назви: хут. Зеландсько-Черкаська, хут. Черкаси, с. Черкаська Конопелька, тощо26. Безумовно, він має рацію, коли визнає: ці назви "справедливо вважаються українізмами і занесені сюди вихідцями з України (у XVI- XVII ст.)". Питання в тому, чи знав про це В. Татіщев або його інформатор?
Проте найбільший інтерес викликає "литовський" варіант цієї легенди, записаний у середині XVI ст. Йдеться про люстрацію Канівського замку 1552 р., де сказано: "Початокъ Черкасовъ и Канева. Отъ початку Черкасовъ и Канева уходы по всимъ тымъ рекамъ вольны были Каневъцомъ, бо яко князь великій Литовскій Гедиминъ, завоевавъши надъ моремъ Кафу и весь Перекопъ и Черкассы Пятигорское, и приведъши Черкасовъ часть з княгинею ихъ, посадилъ ихъ на СнепородЬ, а иншыхъ на Днепре, где теперъ Черкасы сидятъ, а Снепородцевъ посадилъ на Днепрежъ у Каневе и сидячи Снепород- це на Днепре у Каневе, предся отъчизны свои по речкамъ инымъ Севирскимъ уходити не престали" Архив Юго-Западной России. - Киев, 1886. - Ч. 7, т. 1. - С. 103.. На протилежному від м. Черкас лівому березі Дніпра на берегах р. Сліпород, правій притоці Сули, дотепер існує с. П'ятигорці.
У даному разі привертає увагу не стільки дата описаної події, бо Геди- мін був литовським князем з 1316 по 1341 р. (тобто територія Черкас ще тоді не входила до складу Литовського князівства), а те, що Гедимін не ходив походом у той час на Крим. Тому, враховуючи це, сто років тому Лев Падалка висловив припущення, що народ "черкаси" та місто Черкаси з'явивилися у Середній Наддніпрянщині після Кримського походу великого литовського князя Вітовта Падалка Л. В. Историческая обста-новка формирования бытового уклада народной жизни на Полтавщине. - Пол-тава, 1910. - С. 42.. Очевидно, дослідник мав на увазі похід 1426 р., внаслідок якого литовський князь не лише захопив Крим, а й дійшов до м. Сарая на Волзі, тобто він проходив повз рівнину Північного Кавказу, де неподалік проживали "черкасы пятигорские". З огляду на це, може йтися лише про одне з можливих переселень адигів, а не заснування міста Черкаси. Тому потрібно з'ясувати, коли і хто почав згадувати це місто.
Перші достовірні нотатки про місто Черкаси з'явилися тільки на межі XV-XVI ст. Так, у написаному в першій половині XVI ст. Супрасльському літопису під 1395 р. зазначено: "Тои же весны князь велики Витовт поиде взя град Житомир и Вручии, и приЪха к нему князь ВолидемЪр. Того жь лЪта на осен князь виликии Витовт выведе его ис Киева и дасть ему Копыл, а на Киеве посади князя Скиригаила. Самь же князь великыи Витовт поиде на Подольскую землю, а князю Скиригаилу повели ити ис Киева ко Черъкасомь и ко Звенигороду. Князь же Скиригаило божиею помощию, великого князя Витовта повелениемь взя Черкасы и Звинигород и возов- ратися пакы ко Киеву"Супрасльская летопись // ПСРЛ. - Москва, 1980. - Т. 25. - С. 65.. Згадано м. Черкаси і в ярлику кримського хана Менглі-Гірея литовському князю Сигізмунду, датованому 1506-1507 рр.Акты, относящиеся к истории За- Наступний документ - цитована люстрація Канівського замку 1552 р. зі свідченням про заснування міста Черкаси за князя Гедиміна з переселенням сюди черкасів п'ятигорських31. Наступним є зазначене повідомлення Воскресенского літопису, складеного наприкінці XVI ст., де під 1152 (6660) р. фігурують "Черные Клобуки, еже зовутся Черкасы..."32.
У Густинському літопису, написаному вже на початку XVII ст., під 1305 р. подано: "Паки Гедиминъ, князь Литовскій, Овруче и Житомиръ взять подъ княземъ Юевскимъ Станиславомъ. Въ то же время и самого князя Станислава Кіевского, и Лва Луцкого, и Романа Брянского и прочшхъ порази, и Юевъ подъ нимъ взятъ и потом Каневъ, Черкасы, Путывль, Брян- ско и Волынь..."33. Тому О. Стрижак не сумнівався, що Черкаси засновано до 1305 р., тобто у XIII ст.34, не дивлячись на те, що Гедимін був литовським князем з 1316 по 1341 рр. Надалі назва Черкаси вже не сходила зі сторінок історичних документів, ооскільки місто стало одним з адміністративних центрів Литовсько-Польської держави і назва черкаси поширилась на українських козаків, які там проживали. Тому варто з'ясувати, коли і де з'явився цей етнонім, що став топонімом, а потім знову етнічною назвою.
Багато дослідників вважають, що вперше черкесів згадано в "Таємній історії монголів", написаній після 1240 р. Там при описі подій між 1219 і 1225 рр. серед народів, які зазнали нападу монголів, згаданий народ Серке- сут, а при описі подій 1228 р. - Сергесут35. Сучасні дослідники одностайні, що це і є одна з перших згадок про черкесів. Проте на підставі самого тексту практично неможливо з'ясувати, яка форма етноніма є первісною - черкас чи черкес? Необхідно зважити, що "Таємна історія монголів" була записана старомонгольською мовою за допомогою китайської графіки.
Найраніші згадки етноніма в європейських джерелах дають саме версію черкаси. Так, у творі Джованні дель Плано Карпіні "Історія Монгалів", написаному в 40-х роках ХІІІ ст., перелічені завойовані монголами народи, де згаданий народ Чіркаси. В іншому уривку автор зазначив, що на південь від країни "Команії" поруч з аланами та хозарами проживали ЧіркассиКозин С. А. Сокровенное сказание (Юань чао би ши). - Москва; Ленинград, 1941. - С. 188-189, 191. Джиованни дель Плано Карпини. Исто-рия Монгалов // Джиованни дель Плано Карпини. История Монгалов. Гильом де Рубрук. Путешествие в Восточные страны / Пер. А. И. Малеина. - Москва; Ленинград, 1957. - С. 57, 72. Барбаро И. Путешествие в Тану // Барбаро и Контарини о России. - Ленин- град, 1971. - С. 108; Волкова Н. Г. Этно- нимы и племенные названия Северного. Навіть ще в XV ст. італійські автори Йосафат Барбаро та Георгій Інтеріано використовували форму Черкас37. Проте вже від XVI-XVII ст. західні європейці почали використовувати термін черкес38. Необхідно зазначити, що в руських літописах етнонім черкас фігурує від початку XXV ст. до XVIII ст.
Можливо, однією з перших російських згадок про черкасів є інформація Патріаршого або Ніконовського літопису під 1319 р. про ситуацію на Центральному Кавказі: "За рекою Теркою, под великими горами Ясскими и Черкасскими, у града Титякова, на реке Сивинце, близ врат железных, у болвана медного златыя главы, у Темирева богатыревой могилы"39. Під 1380 р. при описі складу найманців Мамая під час Куликовської битви серед інших народів згадані Черкаси: "понаймовал Бесермены, и Армены, Фрязы, Черкасы, Ясы, Буртасы..."40. Тут не може викликати заперечень те, що йдеться про жителів Північного Кавказу, тобто адигів.
Проте російські літописці, описуючи події середини XV ст., вже почали використовувати термін черкаси не тільки до жителів Північного Кавказу. Так, у Холмогорському літописі при описі подій 1446 р. зазначено: мы пришли из Черкас", а під 1546 р.: "Тое ж весны присланые татарове от черкас бити челом к великому князю, чтобы пожаловал князь великий, велел им город поставити от Путимля..."Холмогорская летопись // ПСРЛ. - Ленинград, 1977. - Т. 33. - С. 136.. Аналіз текстів пізніх російських літописів дає підстави вважати, що від середини XV ст. "черкасами" почали називати не тільки жителів Північного Кавказу, а й частину жителів Центральної України. Проте пояснення цього - вже окрема наукова проблема.
Що стосується мусульманських джерел, то найраніші згадки етнонімів дж.рк.с або ч.рк.с збереглися у фарсомовних авторів, які жили наприкінці ХШ-XIV ст. Так, у відомого перського історика Рашид ад-Діна в "Джамі' ат-Таваріх" (Зібрання літописів) присутній лише варіант етноніма дж.рк.с. Черкеси згадані при описі походів монголів на Північний Кавказ та до Східної ЄвропиТизенгаузен В. Г. Сборник матери-алов, относящихся к истории Золотой Орды. - Москва; Ленинград, 1941. - Т. 2. - С. 33, 36, 37, 48, 64; Рашид ад-Дин. Сборник летописей. - Москва; Ленинград, 1960. - Т. 2. - С. 129; Его же. Джами' ат-Таварих. Критический текст. - Москва, 1980. - Т. 2, ч. 1. - С. 136.. Етнонім дж.рк.с трапляється також в інших фарсомов- них авторів: анонімного продовжувача Рашид ад-Діна (XV ст.) у фрагменті, де йдеться про події часів правління хана УзбекаТизенгаузен В. Г. Сборник материа-; "Книзі перемог" Шамі (XV ст.) при описі подій кінця XIV ст.44; "Книзі перемог" Єзді (XV ст.), у фрагментах якої описані походи Джучи та Тимура проти народів Східної Європи й Кавказу45; в анонімному творі "Родовід тюрків" (XV ст.) при описі володінь, що мали належати хану Джучі46. Проте у фарсомовного автора XIV ст. Казвіні "Таріх-і гузіде" при описі подій часів правління хана Узбека виступає інший варіант етноніма - ч.рк.с47. Отже, персам черкеси стали відомі як народ лише від кінця ХІІІ - початку XIV ст. Для їх позначення використовували переважно варіант етноніма дж.рк.с. Усе це може свідчити про запозичення етноніма жителями Персії та Середньої Азії від населення Золотої Орди. До цього варто зазначити, що в перській графіці присутнє позначення для приголосного ч, але, не дивлячись на це, перси в більшості випадків вживали форму дж.рк.с, а не ч.рк.с. Необхідно зважити на те, що з числа мусульманських країн хулагуїдський Іран був найближчим сусідом Золотої Орди і форму етноніма дж.рк.с. перси мали запозичити не від арабів, у середовищі яких він поширився пізніше.
Так, термін ал-дж.рк.с лише з'являється у XIV ст. в арабомовних авторів: ал-Омарі, який серед підданих хана Золотої Орди згадує черкесів48; Ібн Батути, який, описуючи населення столиці Золотої Орди - Сарая, вказав черкесів49; ал-Айні, який згадує народ ал-дж.рк.с серед підкорених у першій половині ХІІІ ст. народів50. Проте в ал-Омарі виступає й інший варіант цього ж етноніма ал-джарк.с, вжитий у тому фрагменті його твору, де йдеться про народи Золотої Орди51. Крім того, арабомовний автор кінця XIV - початку XV ст. ал-Калкашанді згадав й антропонім Хаджидж.рк.с, що має у собі етнонім дж.рк.с52. Появу етноніма ал-дж.рк.с у творах арабо- мовних авторів XIV ст. можна пояснити тим, що саме в той період мандрівники з арабських країн почали відвідувати Золоту Орду, як Ібн Батута, а також тим, що були встановлені міцні зв'язки між правлячими династіями Золотої Орди і мамлюків Єгипту, серед яких навіть була черкеська династія. З огляду на це, можна вважати, що араби, як і перси, могли запозичити етнічний термін ал-дж.рк.с від золотоординців. Необхідно також враховувати, що це могло стати наслідком особливостей арабської графіки та арабської мови, де замість відсутнього приголосного ч вживався дж.
Що стосується османо-турецьких текстів, то особливість пристосованої до турецької мови арабо-перської графіки дала варіант чркс, який турки- османи вимовляли як черкес53. Отже, враховуючи факт появи турків-осма- нів у Криму та на Північному Кавказі у другій половині XV ст. і поширення етноніма черкес у середовищі західноєвропейських авторів XVI ст., можна висловити припущення, що західноєвропейські мандрівники могли запозичити цей варіант етнічної назви саме від турків-османів і сприяли його поширенню у Європі.
У зв'язку з цим можна підтримати наступне припущення Наталії Волковой "...з 40-50-х років ХІІІ ст. джерела досить часто фіксують етнічні назви Північного Кавказу немов би крізь призму тюркських мов, носії яких були найближчими сусідами північнокавказців. Уявляється найбільш вірогідним, що етнонім черкес, що виник у середовищі тюркомовного населення для позначення адигів, був запозичений особами, які відвідали Північний Кавказ, а від них увійшов до європейської та східної літератури"54.
Отже, первісною формою етнічної назви був варіант черкас, а похідним від нього - черкес. Виходить, що появу топоніма з назвою Черкаси у Середній Наддніпрянщині можна відносити не лише до литовських часів, а й до золотоординського періоду. До того ж, відетнонімічні назви населених пунктів у множині досить поширені у Північному Причономор'ї як на слов'янських, так і не слов'янських територіях. Достатньо згадати назву міста Яси в Румунії, поселення Печеніги на Харківщині, Литвяки на Полтавщині, Торки на Львівщині тощо.
Для вирішення питання про присутність у Середній Наддніпрянщині вихідців з Кавказу важливий аналіз топонімії поблизу Черкас або в самому місті. Свого часу Павло Гудзенко, вважаючи, що Черкаси виникли ще в ХІ ст., не заперечував кавказького походження перших мешканців. Як доказ він навів наступний аргумент: "Околиця, на якій оселилися бродники кавказького походження, зберегла свою історичну назву "Казбет", що є то- тожньою назві "Казбек"..."55. Проте цей топонім в м. Черкасах може мати Кавказі назва гори Казбек є похідною "від імені князя Казібег, який володів поселенням біля підніжжя гори на початку ХІХ ст.". Далі дослідник додає, що "у кабардинців відома більш давня назва цієї гори - Бралич"Коков Дж. Н. Адыгская (черкесская) топонимия. - Нальчик, 1974. - С. 206.. Тому варто звернутися до раніших джерел.
Донедавна дослідники не піддали аналізу топоніми в люстраціях Канівського і Черкаського замків 1552 р. Однак там є назви, що зазнали слов'янської адаптації, які неможливо пояснити з огляду індоєвропейських чи алтайських мов. Але зробити це за допомогою кавказьких (адизьких) мов, на нашу думку, цілком можливо. У даному разі оправдане залучення даних про аналогічні назви Північного Кавказу в місцях адизького розселення.
Так, у люстрації Канівського замку згадане "Селище замъково Тепсеев на Рси, 5 миль от замъку"Архив... - С. 101.. Відкинувши закінчення, одержуємо початкові форми *Тепсей чи *Тепсе. Остання з них добре співвідноситься із сучасним топонімом Західного Кавказу Туапсе, яке Дж. Коков тлумачить з адизьких мов, як "дві ріки, дворіччя"Коков Дж. Н. Адыгская (черкесская) топонимия. - С. 264-265.. У нашій ситуації появу топоніма Тепсеєв можна пояснити тим, що поселення знаходилося між двома ріками - Рось і Дніпро.
Там же було "село Тулибле у версти отъ замъку"Архив... - С. 99.. Наприкінці люстра- ції Канівського замку згадані і жителі цього села як "Тулибцы"Там же. - С. 105.. Виходячи з цього, можна вважати первісною формою топоніма термін *Туліб. Дж. Коков відзначив на Північному Кавказу існування подібного топоніма Тхьалъэ1уп1(э) [Тхатлаупа], що означає "місце, де відбувається молитва"Коков Дж. Н. Адыгская (черкесская).
Неподалік від Канева зафіксовано також "селище Дердева, пусто, зе- мянское"62. Якщо відкинути слов'янське закінчення, одержуємо приблизну первісну форму *Дерд-, що нагадує кабардинське слово Дурдыл - "надзвичайно гарне, красиве". Отже, в первісній назві варто бачити термін із семантикою "красиве (місце)", що цілком узгоджується з природою Середньої Наддніпрянщини.
У люстрації Черкаського замку згадані "Уходы або станы - по реце Днепру", серед яких фігурують "Уход Томаховка" та "Уход на Тавани"63. З огляду на першу назву, варто згадати припущення Веніаміна Кобичева, що кавказьке походження міг мати "Томако - острів на Дніпрі". При цьому дослідник так і не пояснив етимології самої назви64. Можливо, тут наявний той же топонім. Варто нагадати повідомлення автора кінця XVIII ст. Тунманна, згідно з яким у 1484 р. турки-османи завоювали на Північно-Західному Кавказі черкеські фортеці і міста Тамако, Темрук та Ачук.65 Отже, не виключена спорідненість топоніма Томаховка у Наддніпрянщині з назвою черкеської фортеці Тамако. Цікаво, що в кабардинській мові слово тэмак означає "горло". Враховуючи, що тут знаходилися небезпечні місця для судноплавства, можна запропонувати семантику терміна Томаховка як "Паща". Для порівняння додамо, що тут же в люстрації згадано "уходы на порозехъ", серед яких фігурує "Ненасытецъ"Архив... - С. 84.. Не менший інтерес може мати й назва Тавань, яка дуже нагадує назву півострова на Північно-Західному Кавказі Тамань. За даними Дж. Кокова, адизьке тэмэн означає "болото, плавні"Коков Дж. Н. Адыгская (черкесская) топонимия. - С. 263.. Враховуючи, що тут маємо справу з узбережжям Дніпра, де утворюються плавні після розливів, є підстави вважати топонімічну назву Тавань перекрученою кавказькою назвою Темен.
На додаток до сказаного можна відзначити, що в цьому ж районі протікає річка з явно кавказькою назвою - Псоля, що є правою притокою Дніпра. Нагадаємо, що в кавказьких мовах корінь пс- означає "річка, вода". Можливо, що "Книга Великому Чертежу" початку XVII ст. зберегла одну з перших згадок про неї: "А с правые с Литовские стороны Днепра, ниже города Могилева, пала в Днепр река Береза; с правые же стороны, выше Сулы, пала река Тес- мень. А ниже Тесмени, против реки Псла, пала речка Омельник Псельскои"Книга Большому Чертежу. - Москва;.
Але є одна назва в Черкасах, що може вказати на зв'язок з П'ятигір'ям на Північному Кавказі. Ще в 1967 р. О. Стрижак зафіксував один цікавий факт: "Так, у Черкасах на Дніпрі одна з околиць називається Бешту (порівняємо з горою Бештау на Північному Кавказі, біля підніжжя якої розкинулося місто П'ятигорськ, від тюркського "беш" - п'ять і тау - "гора"Ленинград, 1950. - С. 112.. На жаль, дослідник не вказав джерело своєї інформації. Але якщо це правда, то варто згадати у люстрації Канівського замку в 1552 р. серед великої кількості імен місцевих жителів різноманітного походження антропонім "Сте- панец Пятигорчин"70. Створюється враження, що малоросійські черкаси називали п'ятигорських черкасів не інакше як "п'ятигорці". Проте варто звернути увагу на аргументи опонентів, згідно з якими прізвисько "Пяти- горчин" може вказувати на те, що він був родом із села П'ятигори на Київщині. Але це село налічує лише 400-річну історію. Колишня назва села Триножин. Уперше під назвою П'ятигори воно зафіксоване в документах 1596 р.71. А "Степанец Пятигорчин" згаданий у документі в 1552 р. Не було тоді в 1552 р. і села П'ятигорці на лівому березі Дніпра на берегах р. Сліпо- рід, правої притоки Сули. У легенді про заснування міста Черкаси в лю- страції відзначено, що князь Гедимін завоював "..Черкассы Пятигорское, и приведъши Черкасовъ часть з княгинею ихъ, посадилъ ихъ на СнепородЬ, а иншыхъ на Днепре, где теперъ Черкасы сидятъ, а Снепородцевъ посадилъ на Днепрежъ у Каневе и сидячи Снепородце на Днепре у Каневе..."72. Незважаючи на легендарність повідомлення, доводиться припустити можливість того, що п'ятигорські черкаси знаходилися і на лівому березі Дніпра, звідкіля могли заселяти правобережжя Середньої Наддніпрянщини.
Наслідком цього й стала поява після 1552 р. на берегах Сліпорода села П'ятигорці (множина, аналогічна назвам поселень Черкаси, Яси, Литвяки, Печеніги, Торки тощо). Звернемо увагу на ще один цікавий момент: назва Бешту в Черкасах, що є похідною він тюркського топоніма Беш-тау - "П'ять гір", не могла з'явитися при литовцях, які не були тюркомовними. Тому в ній варто вбачати слід присутності золотоординців як тюркофонів.
Серед чималої кількості імен у люстраціях Черкаського та Канівського замків варто виділити ще один антропонім, що вказує на гідронім Північного Кавказу. Так, серед мешканців Канівського замку згаданий "Федко Басанскій"73. У зв'язку з цим варто навести спостереження Дж. Кокова про поширення серед адигів антропоніма Бахъсэн, збереженого досі як прізвище Бахъсэн-хэ (Баксановы). На думку дослідника, ця родова назва похідна річки Бахъсэн (Баксан) на Північному Кавказі74.
Однак цим перелік подібних назв аж ніяк не обмежується, хоча цілком можливо, що не всі запропоновані кавказькі етимології доведені. Здається, люстрації 1552 р. можуть стати важливим джерелом для лінгвістів-кавка- зознавців і доказом того, що задовго до середини XVI ст. адизькі переселенці вже перебували в Середній Наддніпрянщині.
Тому записана у люстрації 1552 р. легенда про заснування Черкас може відображати намагання литовського автора пояснити, звідкіля з'явилися між Черкасами і Каневом на правому березі та на лівобережжі Дніпра в басейні Сліпороду черкаси кавказького походження. На перший погляд, складається враження, що йдеться про одного автора. Проте привертає увагу те, що літопис вказує на часи правління Гедиміна (1316-1341): "яко князь великій Литовскій Гедиминъ". При цьому йому приписано заслуги князя Вітовта з 1426 р.: "завоевавъши надь моремъ Кафу и весь Перекопъ"75. Отже, в першій частині цієї легенди присутня явна "кон'юктура" литовського автора, обумовлена суто ідеологічною потребою не лише довести права литовців на Черкаси та Канів, а й показати їх давність. Що стосується Канева, то це також вигадка, бо місто, я відомо, існувало ще за княжих часів.
Проте подальша частина легенди вже не нагадує творчість литовських авторів: "...и приведьши Черкасовь часть з княгинею ихь..". Складається враження, що тут зафіксовано місцевий фольклорний сюжет, який дуже нагадує кавказькі легенди про князів та княгинь. Тобто, перед нами спотворена легенда місцевих мешканців про своє походження, яка на 1552 р. могла мати не одну сотню років. Це дає підстави вважати повідомлення значно ближчим до істини, ніж ретроспективні "здогади" російських істориків XVIII - першої половини XIX ст. Для прикладу можна навести "Повість минулих літ", початкові частини якої пропонують немало мотивів фольклорного забарвлення. Проте більшість дослідників не мають сумнівів щодо наявності в таких повідомленнях якоїсь частини історичної правди.
З іншого боку, згадка про литовських князів дозволяє припускати, що міграції кавказців до Середньої Наддніпрянщини могли відбуватися й за литовської доби, тобто може йтися про багатоетапність цього процесу.
Відомо чимало фактів, коли маленька колонія з часом розширюється за рахунок новоприбульців-співплемінників. Дані писемних джерел свідчать, що для таких міграцій у XIII-XVI ст. існувало чимало нагод. Необхідно виходити з того, що Середня Наддніпрянщина була найближчою територією, куди могли переселятися мешканці рівнин Північно-Західного Кавказу через катаклізми, яких зазнав тоді регіон.
Насамперед варто привернути увагу до спостережень Володимира Кудашева: "З половини XV ст. у кабардинців з'явився новий небезпечний ворог - засноване біля того часу Кримське ханство. Кабардинці змушені були платити кримським ханам данину грішми або невільниками. Задовольнити жадобу ханів кабардинці, однак, не могли. Вимоги ханів поступово збільшувались і часто не знали меж. Коли ж кабардинці відмовлялися задовольнити їх, кримські татари робили набіги та спустошували Кабарду..."Кудашев В. Н. Исторические сведе-ния о кабардинском народе. - Нальчик, 1991. - С. 37-38..
Необхідно відзначити, що вимушена міграція адигів-черкасів з Північного Кавказу до Середньої Наддніпрянщини могла відбутися також наприкінці XIV ст. під час походів Тимура проти Золотої Орди. Як свідчать перські історики Шамі та Йезді, наприкінці 1395 р. військо Тимура залишило Азов на Нижньому Дону й пішло до степів Північного Кавказу, де вже тоді жили черкеси, які, відступаючи, палили усе на своєму шляху, аби позбавити коней супротивника корму. Однак завойовники успішно перейшли степ, дійшли до р. Кубані і "властною рукою ограбили весь улус черкесский, захватили большую добычу"Тизенгаузен В. Г. Сборник материа-лов... - Т. 2. - С. 180-181.. Про наслідки навали Тимура свідчить також турецький мандрівник XVII ст. Евлія Челебі. Ось як він описав занепад однієї з фортець черкесів: "На берегу Азовского моря была неприступная крепость на песках. Здесь против Салсала сражались несколько тысяч удостоившихся счастья [стать шехидами]. Ныне тут около сорока-пятидесяти священных могил ше- хидов с надгробными памятниками. Но крепость разрушил Темурленк..."Эвлия Челеби. Описание Северного.
З огляду на це, можна вважати, що не всі черкеси втікали від Тимура в гори Кавказу, бо, за даними перських істориків, Тимур із Прикубання пішов до високогір'їв Кавказу, де напав на місцеві племена79. Якась їх частина могла мігрувати до Середньої Наддніпрянщини, що тоді вже входила до Великого князівства Литовського.
Не варто відкидати можливість того, що й за часів золотоординського хана Узбека (Гійас ад-Дін Мухаммед), який правив від 1313 р. до 1341 р., могло відбутися переселення черкесів, як і аланів-асів, з Північного Кавказу до Північного Причорномор'я. Підставою для такого міркування є свідчення арабського автора ал-Омарі, який назвав хана Узбека султаном Хорезму, оскільки той був родом з Ургенча. Арабський інформатор повідомляє про характер відносин хана зі своїми васалами наступне: "У султана этого государства (Хорезм - В. Т) рати Черкесов, Руси* и Асов. Это жители городов благоустроенных, людных, да гор лесистых, плодовитых. У них произрастает посеянный хлеб, струится вымя (т. е. водится скот - В. Т), текут реки и добываются плоды. Они (Черкесы, Русь и Асы - В. Т.) не в силах сопротивляться султану этих стран и поэтому обходятся с ним, как подданные его, хотя у них и есть (свои - В. Т.) цари"Тизенгаузен В. Г. Сборник материа-лов... - Т. 1. - С. 210, 231..
Міграція адигів до Середньої Наддніпрянщини могла відбутися і в останніх десятиліттях XIII ст., наприклад, за Ногая. Відомо, що в 70-х роках XIII ст. він відокремився від Золотої Орди і правив у Північному Причорномор'ї аж до 1300 р. У період розквіту улус Ногая охоплював величезні території від Яїка до ДунаюКулаковский Ю. А. Аланы по сведе-ниям классических и византийских писа-телей. - Киев, 1899. - С. 66.. Природно, що в експансіоністських намірах він повинен був спертися на значні збройні сили. У 1262-1263 р., за часів правління хана Берке, Ногай брав активну участь у бойових діях на КавказіЕгоров В. Л. Историческая география. Отже, він міг тоді включити до свого війська й представників інших народів Північного Кавказу і черкесів (черкасів), використовувати їх бойовий потенціал у Північному Причорномор'ї.
Окрім того, найраніша міграція адигів-черкасів (черкесів) з Північного Кавказу до Середньої Наддніпрянщини могла статися в першій половині XIII ст. на тлі походів монголів. Варто звернути увагу на наступне повідомлення Рашид ад-Діна: "в нокай-ил, год собаки, соответствующий 635 г. х. (август 1237 г. - август 1238 г.), осенью Менгу-каан и выступили против черкесов (ч-р-к-с - О. Б.) и зимою убили тамошнего государя по имени Тукара..."83. Уже тоді черкеси могли спробувати втекти до Середньої Надні- прянщини. Проте опис подорожі Д. дель Плано Карпіні, який на початку 1246 р. побував у Середній Наддніпрянщині, не згадує знаходження біля Києва та Канева "Чіркасів"84. Отже, поселення Черкаси могло виникнути на правому березі Дніпра лише після лютого 1246 р.
Проте є одне повідомлення, яке дає змогу докладніше окреслити часові межі появи адигів у Північному Причорномор'ї. Йдеться про фрагмент твору Георгія Пахимера (1242 - біля 1310) "Історія про Михайла та Андроніка Палеологів". Візантийський автор, розповідаючи про діяння хана-заколотника Ногая, відзначив: "Ногай из Тохарцев (монголо-татар - О. Б.) был человек могущественный, опытный в управлении и искушенный в делах воинских. Посланный от берегов Каспийского моря начальникам своего народа, носившим названия ханов, с многочисленными войсками из туземных Тохарцев, которые назывались Монголами, он напал на племена, обитавшие к северу от Эвскинского Понта (Чорного моря - О. Б.), издавна подчиненные Римлянам (византийцам - О. Б.), но по взятии города (Константинополя - О. Б.) Латинянами и по причине крайнего расстройства Римских дел, отложившиеся от своих владык и управлявшиеся самостоятельно. При первом своем появлении Ногай взял те племена и поработил.
Видя же, что завоеванные земли хороши, а жители легко могут быть управляемы, он отложился от пославших его ханов и покоренные народы подчинил собственному своему владычеству. С течением времени соседние обитавшие в тех странах племена, каковы Аланы, Зикхи, Готы, Руссы и многие другие, изучив их язык и вместе с языком, по обычаю, приняв их нравы и одежду, сделались их союзниками на войне. От этого Тохарское племя скоро до чрезвычайности распространилось, сделалось могущественным и, по своей воле, неодолимым, так что, когда напали на него, как на племя возмутившееся, верховные его повелители, оно не только не поддалось им, но и еще множество их положило на месте"Георгий Пахимер. История о Михаиле и Андронике Палеологах // Византийские историки, переведеные при Санкт-Петер-бургской Духовной Академии. - Санкт- Петербург, 1862. - Т. 1. - С. 317.. Г. Пахимер був сучасником описаних подій, тому є підстави вважати його повідомлення достовірним. Варто нагадати, що візантійці називали адигів зіхами. Проте незрозуміло, де проживали тоді ці зіхи - в Криму, у сусідстві з готами, чи у Середній Наддніпрянщині, на південних кордонах руських земель? На тлі наведених даних є підстави не відкидати того, що йдеться про населення Середньої Наддніпрянщини. Отже, заснування поселення Черкаси можна датувати в межах 50-60 років ХІІІ ст., тобто між 1246 і 1270 рр.
Це був період правління перших золотоординських ханів Бату (12271255), Сартака (1255-1256), Берке (1257-1267) та Менгу-Тимура (1266-1282). Аналіз даних писемних і археологічних джерел дає підстави вважати, що вже перші хани Золотої Орди почали проводити реформи, серед яких важливе місце посідала політика переселення народів. її добре видно на прикладі степової частини Північного Кавказу і Причорномор'я. Однак така політика монголів мала свої особливості. Насамперед, відзначимо зв'язок переселень з улусною системою в Монгольській імперії, основи якої заклав Чингіс-хан. Як встановили дослідники, уже в середині XIII ст. на завойованих і підпорядкованих монголам територіях Азії і Східної Європи утворилися чотири держа- ви-улуси - Джучі, Чагатая, Хулагу та Великого хана монголів (імперія Юань), серед яких позиції лідера належали останньомуВладимирцов Б. Я. Общественный. У безпосередньому зв'язку з улусною системою Монгольської імперії знаходилася військово-адміністративна організація, відповідно до якої принцип формування території і комплектування збройних сил були взаємопов'язаними. При цьому монгольське військо поділялося на три групи - центру, правої і лівої руки. За часів Чин- гіс-хана при формуванні флангів монгольського війська зазначився відступ від традицій кочівників - військові підрозділи вже не комплектувалися за етнічною ознакою й одне плем'я могло бути розділене між правим та лівим крилом. Такий поділ привів до виникнення нової військово-адміністративної системи Монгольської імперії, дуже відмінної від організації попередників87. У безпосередньому зв'язку з військовою улусною системою знаходився також уведений за Чингіс-хана поділ армії на десятки, сотні, тисячі, тумани. При новій системі "ноян-тисячник" виявлявся належним зовсім до іншого розряду, ніж "люди" його "тисячі". У міру того, як монголи підкоряли нові території й до армії стали включати представників підкорених народів, спосіб організації бойових підрозділів відповідно до територіальних і десяткових принципів поширювався і на ці нові одиниці у складі збройних сил монголів. Улусна система в Золотій Орді після Бату підпала під подальшу трансформацію. Власне Улус Джучі теж поділявся на улуси - східне і праве західне крило. При цьому сам поділ було багатоступеневим. У результаті монголи порушили характерну для кочівників традицію створення адміністративної системи за етнічним принципом - узяв гору територіальний принцип, при якому етнічні групи виявлялися спеціально розділеними по територіях улусів. Завдяки цьому задля послаблення позицій підкорених народів монголи могли переселяти їх частину в інші віддалені від центру держави-улусиВладимирцов Б. Я. Общественный строй... - С. 103-104; Федоров-Давыдов Г. А. Общественный строй... - С. 49-51.. Водночас переселені зі своїх терпенів частини етнічних груп ставали опорою монголів на інших завойованих територіях. Це забезпечувало можливість утримувати владу на нових землях тривалий час. Відзначимо, що такий принцип організації переміг уже при перших ханах Золотої Орди.
Інша ж причина, що стимулювала переселення в Золотій Орді, мала економічний характер. У другій половині XIII ст. спостерігається економічне відродження улуса Джучі. Варто відзначити прагматизм західних Чинги- зидів, які прагнули відновити функціонування торгових шляхів. При перших Джучидах уже створено сприятливі умови для зовнішньої торгівліКалан Э. Торгово-экономические. При цьому в монгольському суспільстві зберігалася природна риса багатьох створених кочівниками держав, відповідно до якої заняття торгівлею не вважалося престижним для кочівників, але дуже прибутковим. Тому монголи самі до торгівлі не вдавалися, проте заохочували до неї своїх підданих. Не вважалися престижними в середовищі монголів, як і серед інших кочівників, і заняття ремеслами. Водночас уздовж торгових шляхів виникали ремісничі центри, що незабаром привело до появи нових міст як ремісничо-торгових осередків. Основою їх населення, як правило, були не монголо-татари. Отже, переселення частин осілих народів з Північного Кавказу до Північного Причорномор'я підлягало прагматичним міркуванням вже перших правителів Золотої Орди. Повідомлення Д. дель Плано Карпіні про аланського намісника монголів у Каневісвязи Улуса Джучи (Золотой Орды) со дає підстави вважати, що територія, де виникло поселення Черкаси, була володінням власне улусу Джучі, а не частиною "буферної зони", як вважав Вадим Єгоровстранами Востока (вторая половина XIII-. Якщо це так, то необхідні дані, що засвідчували б золотоординський період історії Черкас.
З огляду на це, останнє слово залишається за археологами. Так, дослідження Дмитра Куштана 2002 р. в історичній частині м. Черкаси дали досить цікаві дані про функціонування посаду Черкаського замку У 2004 р. він з цього приводу висловився так: "Перший горизонт (XIV-XV ст.) відповідає періоду ранньої історії міста, коли воно було у складі Великого князівства Литовського. Археологічні дослідження комплексів цього періоду у Черкасах практично не проводились, тому матеріали, виявлені під час розкопок по вул. Смілянській 2, є унікальними для вивчення історії міста та матеріальної культури його населення за литовської доби. Показовою є кераміка цього періоду - світлоглиняні горщики, потовщені краї та вінець яких нагадують давньоруську традицію. Орнаментовані вони жолобчатими або хвилястими лініями на плічках, іноді - вдавленнями по краю вінця та по валику під ним. Внутрішня поверхня горщиків інколи буває вкрита зеленою поливою. Характерними для цього часу також є напівсферичні покришки з петлеподібною ручкою зверху, сковорідки-латки на ніжках, прямостінні келихи. Знайдено також два біконічних керамічних пряслиця та невеличкий тигель для виготовлення поливи. Інші знахідки - вироби з заліза: ножі, окуття лопат, швачки, серпи, підкови для чобіт, вістря стріл, пряжка; свинцю: риболовна блешня; міді: орнаментована викладка, черпак-цідилка; каменя: точильні бруски, шиферне пряслице. З рогу оленя виготовлені руків'я до ножів, застібка з грибоподібними закінченнями, а з трубчастої кістки - свисток. У заповненні багатьох ям, а також котлованах споруди та житла виявлені кості тварин, а також велика кількість луски та кісток риб"Куштан Д. Нові дослідження посаду Черкаського замку // Нові досліджен-ня пам'яток козацької доби в Україні. - Київ, 2004. - Вип. 13. - С. 19-20.. На основі аналізу цих знахідок Д. Куштан зробив висновок про характер діяльності мешканців Черкаського посаду: "Виявлені під час розкопок знаряддя праці свідчать про добре розвинені галузі ремісництва: гончарство, різьблення по кістці та рогу, ковальство та бронзоливарне виробництво, прядіння та швацтво. Доказом занять хліборобством та городництвом є виявлені тут знаряддя праці: серпи та окуття для лопат. Велика кілкість кісток тварин свідчить про значну роль тваринництва та мисливства. Останнє також підтверджується виявленими обрізками та заготовками з рогу оленя. Чималу роль відігравало рибальство - знайдені кості та луска риб, гачок-блешня, грузила для риболовних сіток"Його ж. Рання історія міста Черкаси. Щодо часу припинення існування найстарішого шару Черкаського поселення та замку Д. Куштан висловився на користь його зв'язку з нападом кримських татар на чолі з ханом Менглі-Гіреєм у 1483 р.на основі археологічних джерел // Пів-нічне Причорномор'я і Крим у добу Проте дослідник так і не визначив, коли виникли Черкаський замок та посад - у першій чи другій половині XIV ст.
Подобные документы
Розгляд ролі норманів в організації Київської держави. Дослідження антинорманської теорії, хозарської та кельтської гіпотез походження Київської Русі. Проблема підтвердження достовірності теорій. Сучасні погляди науковців на походження назви "Русь".
реферат [48,2 K], добавлен 22.04.2015Реєстр міст, селищ і сіл України. Назви міст за прикметою, характерною ознакою. Кількість назв міст яка може бути точно і повністю розкрита і пояснена. Прикмети, покладені в основу найменування наших міст. Традиція називати міста іменами визначних осіб.
реферат [45,3 K], добавлен 01.03.2009Історія виникнення назви Чоповичі. Інша версія походження назви Чоповичі. Історія першої церкви в Чоповичах. Указ Катерини про заборону художнього, світського оформлення церков. Унікальні твори української дерев’яної скульптури в Чоповичах. Сучасні храми.
реферат [24,3 K], добавлен 23.04.2009Походження і розселення східнослов’янських племен, спосіб життя. Слов'яни та скандинави. Походження назви "Русь". Київська Русь, її ранньофеодальний характер та політичний розвиток. Загальна характеристика соціально-економічного розвитку Київської Русі.
реферат [18,9 K], добавлен 21.02.2009Березне. Історія дослідження населеного пункту. Історія населеного пункту за писемними джерелами. Походження назви поселення, мікротопоніміка. Історія топографічного населення. Характеристика пам'яток історії та культури. Характеристика музейних збірок.
реферат [1,8 M], добавлен 09.07.2008Походження назви Китаївська пустинь та її місцерозташування в Києві. Історія виникнення обителі православних монахів. Архітектурний ансамбль монастирського подвір'я. Життя видатної жінки монаха Досифеи. Провидницьки епізоди в житті Преподобної Дарини.
доклад [9,1 K], добавлен 27.10.2014Дослідження причин, які привели до появи інженерної професії. Хто такий інженер та походження цієї назви. Вимоги, щодо спеціалістів сучасного індивідуального виробництва. Фактори, які сприяли визріванню професії. Поява креслення - засобу інженерної праці.
реферат [27,1 K], добавлен 18.04.20111768 рік був часом загальної смути. Для православних Речі Посполитої настали тривожні часи. Ватага гайдамаків під проводом Максима Залізняка. Здобутки повстанців: Фастів, Черкаси, Корсунь, Богуслав, Лисянка, Умань. Підступні дії Катерини ІІ.
доклад [6,9 K], добавлен 19.01.2005Аналіз теорій походження назви "саамі" - невеликого народу Півночі Європи. Територія розселення, історичний розвиток лопарів. Поширення християнства серед Кольських лопарів. Громадсько-правовий стан саамської жінки. Культурна та етнографічна своєрідність.
реферат [60,9 K], добавлен 06.06.2011Концепції походження держави Київська Русь та її назви. Перші князі, їх зовнішня та внутрішня політика. Розквіт Київської держави за часів Ярослава Мудрого. Державний лад, господарство, торгівля. Початки політичного розпаду держави. Володимир Мономах.
реферат [57,9 K], добавлен 15.05.2008
