Українські літературознавці Східної Словаччини та їхні наукові інтереси (після 1945 р.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УКРАЇНСЬКІ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІ СХІДНОЇ СЛОВАЧЧИНИ ТА ЇХНІ НАУКОВІ ІНТЕРЕСИ (ПІСЛЯ 1945 Р.)

Оксана Данилюк-Кульчицька

Українське літературознавство, як і інші українознавчі дисципліни, у Східній Словаччині почало розвиватися на початку 1950-х років. Курс партії на українізацію Пряшівщини 1952 р. (перехід шкіл на українську мову викладання) потребував учителів, які б володіли українською. Тож починаючи з 1953 р., Міністерство освіти ЧСР відсилає місцеву молодь на навчання в Україну. У 1955 - 1956 рр. у ВНЗ України направляли по 50 студентіва щороку [1, 21]. Молодь, яка отримала шанс безкоштовно навчатися у найкращих вузах України, Росії та Чехословаччини і скористалася ним, невдовзі стала науковою елітою Пряшівщини. У цій статті йдеться про літературознавців, унікальність праці яких полягає в тому, що вони переважно досліджували місцеву літературу, про яку материкова Україна не знала. Не всі літературознавчі дослідження місцевих учених можна вважати аполітичними та цінними з точки зору сьогоднішньої науки. Науковці мусили враховувати радянські традиції досліджень і критики (особливо після окупації Чехословаччини у 1968 р.), інакше їм загрожувала заборона займатися науковою діяльністю. Вчене товариство знало про своїх колег, які через таку заборону були вимушені працювати на робітничих посадах, а дехто був ув'язнений. Усе ж навіть у за- політизованих статтях можна знайти фактичну інформацію про дозволених письменників та поетів Східної Словаччини та зробити висновки про тих, чиї імена не згадані в узагальнюючих статтях, як, наприклад, у статті М. Романа до 30-річчя української літератури Чехословаччини [2]. Слід відзначити, що до посилення комуністичного режиму науковці сміливо досліджували життя і творчість заборонених в Україні письменників. «Цього можливо було досягти як завдяки тому, що цензура в ЧСР не сягала рівня цензури в Радянському Союзі, але й завдяки тому, що україністи ЧСР - такі як Орест Зілинський, Іван Мацинський, Микола Неврлий, Юрій Бача, Павло Мурашко, Вацлав Жідлицький, Зіна Геник-Березовська, Михайло Мольнар, Федір Ґондор, пізніше Микола Мушинка та інші, - правильно зорієнтувалися в суті наведеної проблематики, засвідчили високий рівень її розуміння та проявили високу міру громадянської сміливості при її презентації, використовуючи при цьому різні форми», - зазначає Ю. Бача [3].

Письменники регіону отримали можливість друкувати свої твори у місцевій періодиці і легко знаходити свого читача. З 1946 р. почали виходити журнал «Костер» (видавали пряшівські студенти празьких ВНЗ), газета-тижневик «Карпатская звезда» (у Празі та Пряшеві), з 1947 р. пряшівський журнал «Колокольчик - Дзвіночок», пізніше - газета «Нове життя», журнал «Дружно вперед», «Піонерська газета», журнал «Дукля». У 1960 р. у Пряшеві було створено відділ української літератури словацького педагогічного видавництва, в якому об'єдналися дві редакції - підручників та художньої літератури. Відділ видав близько 1000 різних підручників, методичних посібників та інших шкільних матеріалів і близько 500 назв белетристики та науково-популярної літератури. Серед видань колективні та особисті збірники письменників краю. Вже у 1964 р. при відділі української літератури заснували Клуб приятелів української літератури «Дружба», який нараховував понад 700 членів-передплатників. Видавничу діяльність фінансувало Міністерство шкіл та культури Словацької СР.

Цей період піднесення української літератури регіону почав згасати після радянської окупації 1969 р. і практично закінчився після Оксамитової революції 1989 р., коли дотації на видання українських книжок у Словаччині радикально обмежили. З одного боку, новостворена держава Чехо-Словацька Федеративна Республіка потребувала коштів для більш важливих питань, ніж фінансування меншин, а з другого - через небезпеку втрати територій державі нелогічно підтримувати меншину, яка здавна живе на землях, що межують з материнською країною.

У кращі часи науковці мали змогу видавати свої монографії за державний кошт, пізніше знаходили фінансування лише для збірників. Незалежно від фінансування протягом кращих і гірших років для української меншини словацькі українознавці друкували свої праці у двох місцевих періодичних наукових виданнях: «Науковому збірнику Музею української культури у Свиднику», що виходить з 1965 р. і дотепер (більшість збірників політематичні), та в «Наукових записках» (19 номерів з 1972 р. до 1994 р.), що видавав Культурний союз українських трудящих Чехословацької СР у Пряшеві, а пізніше Союз русинів- українців Словацької Республіки. Статті у «Наукових записках» часто були тематичними, присвячені річницям окремих особистостей чи подій: № 11 приурочений до 30-ї річниці видання літер а- турно-мистецького та публіцистичного журналу «Дукля», № 12 - українському поету і публіцисту Федору Лазорику, № 14 - 50-й річниці Українського радіо в Чехословаччині та 25-й річниці створення Відділу української літератури Словацького педагогічного видавництва у Прешові, № 17 - творчості Тараса Шевченка, №18 - Василя Латти, № 19 - Івана Мацинського. Останні збірники складалися на матеріалах наукових конференцій [4].

Також у 1968 р. вийшов збірник літературно-критичних нарисів про українську літературу Пряшівщини 1945 - 1967 рр. [5], у якому І. Мацинський писав про історичні передумови літературного процесу регіону, Василь Хома - про загальні тенденції літературного розвитку, Андрій Червеняк - поезію, Юрій Бача - прозу та Олена Рудловчак - драматургію.

У згаданому вище журналі «Дукля» та місцевих газетах часто друкували літературно-критичні статті [6].

Треба згадати про збірники наукових праць, що виходять у Прешові за матеріалами міжнародних конференцій на тему словацько-українських взаємин. У кожному з таких збірників є спеціальний розділ з літературознавства. Наприклад, до збірника матеріалів 6-ї наукової карпатознавчої конференції 2000 р. [7] увійшли роботи трьох словацьких українознавців (Л. Бабота, М. Неврлий, Я. Джоганик). Ще один збірник вийшов у 2003 р. [8], до нього увійшли праці з української літератури 8-ми словацьких учених (з літературознавчих статей три написані українською, інші - словацькою мовами).

Колективні праці останніх років виходять здебільшого словацькою мовою. Наприклад, у 2007 р. вийшов збірник праць про книжкове видавництво на Пряшівщині «Z minulosti a sucasnosti kniznej kultury Presova» [9]. Із дев'яти авторів лише Зузана Джупинкова зробила українознавчу розвідку «Огляд русинської і української періодики, що виходила у Пряшеві у 1919-2006» [10].

З 1950-х років у Словаччині біля 20 науковців постійно займалися дослідженнями з української літератури. Пряшівський літературознавець в еміграції Йосиф Сірка стверджує, що «чи не найбільшу заслугу у підвищенні якості художніх творів мають саме літературознавці, які критично займалися досягненнями української літератури південних лемків» [1, 110].

Нижче подаємо імена та огляд праць літературознавців Пряшівщини [11].

Олена Рудловчак (1919 р. н.) досліджує українсько-словацько-російсько- угорські літературні взаємини та українську журналістику Словаччини [12]. Уклала хрестоматію закарпатської української літератури XIX ст. у двох томах (1976, 1985). Праці: «Юрій Іванович Ставровський-Попрадов: життя, творчість, твори» (1984) - про місцевого фольклориста і публіциста XIX ст.; «Велика Жовтнева соціалістична революція і розвиток журналістики українців Чехословаччини» (1979) - огляд преси

Східної Словаччини та основних тенденцій у журналістиці початку ХХ ст.; «Формування літературно-критичної думки на сторінках Дуклі» (1985); «Шляхи російського друкованого слова до закарпатських українців. Закарпатоукраїнські кореспонденти російської періодичної преси в 50-70-і роки ХІХ ст.» (1988) - у цьому обширному дослідженні О. Рудловчак на основі великої кількості архівних джерел (листування Раєвського з Войтковським, Поповим, Раковським, Поповичем, Грабарем, Духновичем, Рубієм та ін.) та друкованих матеріалів (більше двохсот) показала роботу інтелігенції із забезпечення русинів слов'янською світською та духовною літературою, підручниками, створення бібліотек та книгосховищ при монастирях, їхні спроби завадити зугорщенню слов'янського населення. У дев'ятнадцятисторінковому додатку до розвідки автор уклала словник імен та періодики, згаданих у її праці; «Олександр Павлович і наша сучасність» (1982) - аналізуючи твори місцевого поета і культурно-освітнього діяча Павловича з його найстарішого рукописного збірника, автор розглядає історичні умови і процес формування світогляду Павловича; «Українська піонерська газета «Веселка» і її місце в журналістиці українців Чехословаччини» (1977) - тут ідеться про історію створення україномовної газети, її рубрики і тематику статей.

Юрій Бача (1932 р. н.) - літературознавець, письменник і публіцист. Досліджує закарпато-українську літературу ХІХ та ХХ ст. Один із тих учених, кому заборонили займатися науковою діяльністю в 1973 р., а до того він був на кілька років ув'язнений. Монографії: «Літературний рух на Закарпатті середини 19 століття» (1961); «З історії української літератури Закарпаття та Чехословаччини» (1998) - автор розглядає літературний рух на Закарпатті, стан його дослідження, розвиток української літератури в Чехословаччині після 1945 р. та робить його періодизацію. Багато критичних праць присвячені проблемам і здобуткам місцевих письменників та поетів [13].

Йосиф Шелепець (1938 р. н.) досліджував деякі аспекти творчості О. Духновича, О. Павловича, Ф. Лазорика та інших місцевих письменників. Його праці: «Спірні вірші О. Духновича» (1983); «Дрібна проза О. Духновича»; «Роль радянської літератури в розвитку письменства українців Східної Словаччини» (1985); «В річищі авангардної літератури» (1985) - про вплив чеської авангардистської літератури на творчість Федора Лазорика; «Фацеція Подхо Браччоліні в обробці Івана Франка» (1990) - про Франкову версію фацеції «Про чоловіка, який шукав у річці втоплену дружину».

Іван Мацинський (1922 р. н.) - письменник та літературознавець, якому за часів комуністичного режиму у Чехословаччині заборонили видавати свої твори. Досліджував життя і творчість місцевих письменників. Праці: «Розмова сторіч» (1965) - про історію української літератури Закарпаття і Пряшівщини; «Кінець ХУІІІ - перша половина ХІХ ст. та життя і діяльність Василя Довговича. До 200-річчя з дня народження (1783 - 1849)» (1982) - це біографія закарпатського письменника і філософа Довговича, показана через призму історичних подій, сучасником яких він був, а також аналіз його праць. Автор детально роз'яснює низку цікавих історичних моментів у коментарях. Одразу за цією статтею у збірнику надрукована фотокопія єдиного екземпляра рукописної збірки праць Довговича.

І. Мацинський також почав роботу над «Словником історичного життя закарпатських українців», статті якого публікували в кожному номері журналу «Дукля» з 1967 р. до 1971 р., а також у номерах 1984 р.

Орест Зілинський (1923 р. н.) - літературознавець і фольклорист, єдиний українець - член-кореспондент Чеської Академії Наук. Досліджував українську літературу та українську літературу Пряшівщини, українсько-чесько-словацькі літературні зв'язки [14]. Праці: «О stylove podstate Sevcenkovy poezie» (1961); «Тарас Шевченко та чеська література» (1961); «Куди йти літературі східнословацьких українців» (1965); «Франко і чеський приклад» (1965); «Досягнення і перспективи нашої літературної критики» (1966); «Яка поетова дорога?» - про поезію місцевого поета Степана Гостиняка; «Recepce Sevcenka v ceske literature XIX. stoleti: preklady - hodnoceni - ohlasy» (1966); «На шляху до людинознавства» (1968) - про розвиток української літератури в Чехословаччині; «Радість світлого розуму» (1969) - про творчість І. Котляревського.

Йосиф Сірка (1936 р. н.) - особлива постать у словацькому українознавстві, у 1968 р. імігрував у Німеччину, досліджував літературу українців Пряшівщини. Звісно, у нього була можливість давати незалежну оцінку творам письменників та роботі вчених регіону. Його праці: «The Development of Ukrainian Literature in Czechoslovakia 1945 - 1975» (1978), «Розвиток національної свідомості лемків Пряшівщини у світлі української художньої літератури Чехословаччини» (1980).

Любиця Бабота (1944 р. н.) досліджує закарпатоукраїнську літературу ХІХ ст. та українсько-словацькі літературні зв'язки. У своїй праці «Закарпатоукраїнська проза ІІ пол. ХІХ ст.» авторка за першоджерелами проаналізувала праці О. Духновича, П. Яновича, О. Гомічкова, О. Митрака, А. Кралицького, І. Сильвая, Є. Фенцика, Ю. Ставровського-Попрадова та ін. [15]. У вступі на 65-ти сторінках зробила огляд найвагоміших праць з української літератури вчених усього світу. Л. Бабота також є авторкою багатьох наукових статей, присвячених творчості Т. Шевченка, В. Довговича, М. Бо- жук-Штефуци, Ф. Лазорика, Зореслава та ін. [16].

Йолана Голенда (1938 р. н.) написала монографію про творчість місцевого письменника, історика та церковного діяча Анатолія Кралицького «Анатолій Кралицький: розвідка і вибрані твори» (1984). Займається питаннями дитячої української літератури в регіоні: «Ukrajinska literatura pre deti a mladez» (1985); «Перспективи видавничої діяльності українців Чехословаччини в галузі дитячої літератури» (1988); «Твори Федора Лазорика для дітей» (1990) - автор аналізує твори Лазорика для дітей та його роботу на посаді редактора дитячого часопису «Дзвіночок»; «Іван Франко та Ірина Невицька» (1985) - у статті автор знаходить ознаки впливу творчості Франка у повісті закарпатоукраїнської письменниці І. Невицької «Пригоди Ма- тія Куколки».

Юрій Кундрат (1935 р. н.) працює в галузі теорії та критики художнього перекладу. Його праці: «Український художній переклад у Чехословаччині» (1983), «Теорія і практика перекладу» (1984), «Переклади на сторінках Дуклі» (1985), «Художні переклади Федора Лазорика» (1985), «Видавнича діяльність в галузі української перекладної літератури Чехословаччини (1945-1985)» (1988), «Іван Франко - перекладач творів світової літератури» (1990).

Михайло Мольнар (1930 р. н.) досліджує чехословако-українські літературні взаємини та творчість місцевих письменників. Його монографії: «Тарас Шевченко у чехів та словаків» (1961); «Словаки і українці. Причинки до словацько-українських літературних взаємин з додатком документів» (1965); «Зустріч культур» (1980); «Зв'язки Івана Франка з чехами та словаками» (1957). Праці про місцевих письменників: «Кілька думок про творчість Марії Дуфанець» (1972); «Кілька думок про творчість В. Гренджі-Донського» (1972); «Над вибраним з поетичного доробку Ф. Лазорика» (1971).

Микола Неврлий (1916 р. н.) - франкознавець та шевченкознавець, бібліограф, також досліджує творчість місцевих письменників [17]. Його монографії: «Ivan Franko, ukrajinsky basnik revolucionar» (чеською мовою, Praha, 1952); «Безсмертний Шевченко» (1954); «Олександр Олесь. Життя і творчість» (Київ, 1994). Праці про місцеву літературу: «Наша поезія» (1964), «Шляхом терновим» (1969) - про збірку поезій В. Гренджі-Донського. Проблематика чесько-українських та словацько-українських літературних зв'язків висвітлюється в дослідженнях «Зденєк Неєдли та Україна» (1959), «Словацька україніка. Бібліографія (1945-1964)» (1965), «Українсько-іншослов'янські зв'язки» (1970), «Деякі спільні і відмінні риси українського і словацького романтизму» (1972), «Українська і словацька романтична проза» (1974).

Михайло Роман (1930 р. н.) - дослідник життя і творчості місцевих письменників. Його праці: «Федір Лазорик. Життя і творчість» (1974); «Шляхи літератури українців Чехословаччини після 1945 р.» (1979); «Літературна критика і Дукля» (1985); «Поезія Степана Гостиняка» (1991) [18].

Федір Ковач (1931 р. н.) досліджує проблеми і тенденції української літератури у Словаччині, а також творчість письменників Пряшівщини. Написав монографії «Життя і творчість О. Павловича» (1969), «Деякі проблеми розвитку української літератури в Чехословаччи- ні» (1973); «Прозові твори В. Зозуляка» (1979). Інші праці: «Іван Гриць-Дуда» (1976) - про творчість місцевого письменника; «Журнал Дукля і його роль в розвитку літератури українців ЧССР за останніх 30 років» (1985); «Тарас Шевченко у творчості українських письменників Чехо-Словаччини» (1991).

Андрій Шлепецький (1930 р. н.) досліджував будительську проблематику, творчість О. Павловича, І. Франка. Його праці: «Закарпатські будителі та наша сучасність» (1957); «Іван Франко - пророк західноукраїнських земель» (1990) - про праці І. Франка, присвячені соціальним і політичним проблемам Західної України та Закарпаття; «Попередники будителів Закарпаття та Пряшівщини» (1967); «Літературна спадщина О.І. Павловича» (1982) - про поетичну та педагогічну спадщину Павловича та історію зберігання його рукописів; «Словацьке джерело поетичної творчості О.І. Павловича» (1982) - у цій праці автор показує, як поезія словацького поета Гуголина Гавловича вплинула на тематику та ідеї творчості Павловича.

Юрій Панько (1933 р. н.) - один із учених, якого відсторонили від наукової діяльності у 1975 р. Зробив наукову розвідку «Історія одної легенди» (1991), у якій показує вплив легенди про князя Лаборця, який боронив закарпатське населення проти угорського засилля, на сучасну літературу і драматургію регіону. З початку 90-х років захопився ідеєю окремого народу русинів і у співпраці з іншими уклав «Русиньско-русько-україньско-словеньско-польский словник лінгвістичних термінів» (1994), «Правила русиньского правопису» (1994) та «Орфографічний словник русиньского языка» (1994).

Василь Хома (1927 р. н.) - літературний критик, зробив низку досліджень про творчість місцевих письменників, також досліджує російську та українську літературу в Словаччині. Праці: «О новой повести В. Зозуляка «В кровавом тумане» (1957); «Замечательный талант» (1958) - про творчість місцевого письменника Михайла Шмайди; «Драматическое творчество Евы Капишовской- Бисс» (1960); «Де ж правда?» (1961) - про роман Шмайди «Тріщать криги»; «Od futurizmu k literature faktu Bratislava» (1972), «Традиції Т.Г. Шевченка й наші літературні справи» (1991), «Формування поетичного профілю поета Ивана Мацинського» (1994). На початку 90-х В. Хома приєднався до русинського руху за визнання русинів окремим народом, став редактором щорічного літературного альманаху «Rusyn'skyj literaturnyj almanach», який видає організація «Русинська оброда», у 2003 р. видав підручник з русинської літератури «Rusyn'ska literatura pro 2. klasu serednich skol iz navcarnm rusyn'skoho jazyka», у 2005 р. вийшов збірник «Obrodzinja rusyniv: (zbornyk statej i studij o rusyn'skij literaturi, kulturi i dijatelctvi rusyn'skych organizacij po roku 1989)».