Терени центру Скіфії (від Солохи до Чортомлика)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Терени центру Скіфії (від Солохи до Чортомлика)

Поштовхом для цієї спільної статті стала ініціатива директора ДП ОАСУ НАНУ «Слобідська археологічна служба» В.М. Окатенка, підтримана Ю.В. Болтриком, що до створення серії знімків з повітря помітних в ландшафті археологічних пам'яток округи Кам'янського городища за для «свіжого» погляду на ситуацію. Таку роботу було зроблено разом з іншим харків'янином Д.В. Следюком в першій декаді грудня 2017 р. Д.В. Следюк є одним з найдосвідченіших в Україні фотографів -- операторів квадрокоптерів (дронів), він пропонує їх називати «дистанційно пілотовані летальні апарати» або ДПЛА. Слід зазначити, що досвід спільної роботи цих двох фахівців на помітних в ландшафті пам'ятках басейну Сіверського Дінця дав позитивні результати (Окатенко, Следюк 2017, с. 428--441). В цьому вояжі, в якості знавця місцевості, брав участь і Г.М. Тощев. Крім всього іншого, він показав членам маленької експедиції місцезнаходження нової, раніше не відомої, пам'ятки округи Кам'янського городища -- виробничого поселення скіфського часу на схилах Сорокиної балки. В результаті, на основі фотознімків пам'яток з різної висоти, були зроблені цифрові моделі курганних груп та окремих курганів, валу городища і головне -- була здійснена спроба зрозуміти їх місце і значення в оточуючому ландшафті. Ця інформація, поєднана з аналізом різночасового картографічного матеріалу, лягла в основу даної статті.

Отже, метою запропонованої роботи є уточнення просторової ситуації в центральній частині Скіфії та привернути увагу до необхідності сукупного пошуку ще невідомих або маловідомих елементів комплексу поселенських структур та поховальної периферії навколо заплави Дніпра в районі Микитського Рогу.

Власне центром Скіфії слід вважати благодатну (на жаль в минулому) зону навколо сучасного міста Нікополь та його лівобережного партнера -- м. Кам'янка-Дніпровська. Інтенсивне життя тут вирувало від часів правління Аріапейта до життя нащадків царя Атея (Граков 1954, с. 172; Болтрик 2004a, с. 39--40). Крім наявності тут потужних поселенських структур -- Капулівського та Кам'янського городищ Зауважимо, що Б. М. Граков пов'язував Кам'янське городище зі ставкою царя Атея, Ю. В. Болтрик схильний вбачати столицю Скіфії в Капулівсько- му городищі (Граков 1954, с. 172; Болтрик 2004a, с. 39--40)., значення цієї зони підкреслюють майже симетрично скупчення курганів та могильників, розміщені по різних берегах. В найближчому оточенні городищ знаходяться практично рівні за значенням поховальні пам'ятки рядового населення та представників вищого соціального щабля. Очільники скіфів безпомилково опанували найкраще місце в просторі Східноєвропейського степу -- зону стику Великого Лугу та Великої плавні та смуги різнотрав- но-типчаково-ковилового степу навколо них.

Плавні та броди-переправи через них. Плавні Нижнього Дніпра -- єдине у світі внутрішнє річкове гирло, найширша частина якого знаходилась за 230--240 км від моря. Утворилось воно завдяки впадінню до великої долини Дніпра річок Кінської, Базавлука та Білозер- ки. Тому численні автори, від Геродота до наших часів, порівнювали Дніпро з найвизначнішими річками світу, вбачаючи в ньому одну з колисок цивілізації. Батько історії повідомляє про степову рівнину, якою лише вздовж берегів річок тяглися ліси (Herod. IV, 19, 61), про те, що Борисфен надає чудові пасовиська для свійської худоби, врожаї на його берегах бувають прегарні, а там, де не сіють, росте надзвичайно густа трава (Herod. IV, 53).

Посеред зони степу існувала гігантська оаза з багатим тваринним і рослинним світами. Більш ніж 60 дрібних річок, протоки, болота, озера та лимани формували гідромережу Великого Лугу, що істотно поліпшувало місцевий клімат. Численні водойми заплави Дніпра були повні риби цінних порід. У лісових нетрях і чагарниках водилися вепри, дикі кози, олені, зайці, борсуки, вовки, лисиці. По всій долині панувало птаство: дикі голуби, качки, лебеді, орли, баклани, пелікани, чаплі, пугачі. Росли: дуб, осика, дика груша, верба, осокір, по над протоками, озерами і лиманами буйніли очерет, рогоза, осока, куга; луки вкривалися високими травами. Ці тучні пасовища дозволяли в часи посух або джудів ¹ утримувати тут косяки коней та рогатої худоби (Яворницький 1990, с. 72).

Створення більш ніж 60 років тому каховського водосховища знищило Дніпрово-Кінські плавні з усіма їх природними принадами та археологічними пам'ятками, і на берегах, і в заплаві. Зникла найбагатша місцевість Європи, яку звали «країною квітів і звірів». Багаторічна ерозія берегів водосховища час від часу руйнує

1. Прямий переклад казахського слова «жут» -- пожирач (російською джут або джуд), що означає масову загибель, падіж худоби через брак паші, що утворювався внаслідок глибокого снігу та крижаного насту на ньому. Тому за несприятливих кліматичних ситуацій кочовики, безумовно, використовували плавні, як гарантовану кормову базу для своїх табунів та отар, зважаючи, що зимові морози в очеретах заплави і худобі, і людям переносити легше. Слід згадати систему перекочівок, наведену Страбоном: «вони (скіфи) слідують за пасовиськами, завжди вибираючи багаті травою місця, зимою на болотах Меотіди, а літом на рівнинах» (Strabo VII, III, 17).

Культурний шар вже відомих пам'яток або розкриває нові археологічні об'єкти. Цей процес не оминає і Капулівське городище, минулу велич якого демонструють чергові падіння та зсуви ґрунту, які руйнують нові житла та господарчі ями. Тому кількість монет та амфорних клейм, що падають в смугу прибою, з цієї нерозкопаної пам'ятки Постійне збільшення корпусу епіграфічного матеріалу з Капулівського городища демонструють роботи О. В. Фатеєва (Фатеев 2002--2016). вже в декілька разів перевищила подібні категорії артефактів з частково розкопаного Кам'янського городища. I саме ця обставина дотичним чином істотно підіймає статус Капулівського городища.

Броди -- переправи. Огляд згадок про броди через Дніпро та інші ріки Північного Причорномор'я здійснив Є. В. Черненко, аналізуючи перепони на шляху військ Дарія (Черненко 1984, с. 77--79). Зважаючи на ретельну інформацію М. I. Максимовича відносно мілин Нижнього Дніпра, слід визнати, що завдяки особливостям меандруючого річища, можливостей для бродів через головне русло було достатньо. Хснування бродів в плавневій частині Дніпра відбилося і в місцевій топоніміці. О. С. Стрижак наводить три топоніми «брід», зафіксовані в плавнях біля Ушкалки та Великої Знам'янки (Стрижак 1967, с. 36, 37). Тобто нижче за течією від Микитинської переправи.

Між Капулівським і Кам'янським городищами найзначніші з проток-бакаїв були: Ла- пинка, Павлюк, Скарбна, Підлісна. Тут поміж густих чагарів заливними луками пролягали гужові шляхи. Мережєю бродів-переправ вони з'єднували поселенські структури обох берегів, які, в свою чергу, були пов'язані з виїздами на основні сухопутні торгівельні шляхи Зважаючи на безліч розбитих амфор на місцях поселенських структур обох берегів, слід очікувати, що великі партії тарного посуду надходили сюди і водою. Проте на заваді могли бути мілини та перекати на звивистому головному руслі, що місцями губилося серед численних проток заплави. До того ж, античні кораблі були пристосовані для плавання морями, вони мали значну осадку. Серед річок Скіфії найсприятливішою для плавання вантажних суден вважали річку Ктр (Петерс 1982, с. 78). Можливості фарватеру Дніпра були обмежені, у деяких місцях було лише 3--4 фути глибини. До речі, й Страбон вказував, що Борисфен судноплавний уверх за течією на 600 стадій (Strabo VII, III, 17), а це дорівнює відстані трохи більшої, ніж 100 км. Тобто Дніпро був судноплавним десь до рівня сучасної Каховки. Цілком вірогідно, що сполучення Дніпром здійснювалось малими судами, в той же час проблема перевалки вантажів потребувала послуг порту., що сходились до них (Болтрик 1999, с. 45--47).

На найкоротшому шляху через заплаву біля Микитинського рогу, тут її ширина становить 4,3 км, була влаштована в середньовіччя переправа, яка проіснувала практично до часів створення Каховського водосховища. Дорога через північно-східний кут Кам'янського городища спускалася на дерев'яний міст через широке річище Конки, далі ще одним невеличким містком сунула в бік порому через головне русло Дніпра, та далі на Нікополь. Проте, для більш ранніх часів слід віддати перевагу довгому варіанту перетину заплави між Капулівським та Кам'янським городищами. Цей шлях базувався саме на декількох бродах або ж бродах-переправах, оскільки тут Конка розливалася на кілька дрібних річок, а русло дніпра двома потоками повертало під прямим кутом на південь. На користь існування тут головного переходу через спільну долину дніпра та Конки для скіфського і більш раннього часів свідчить і саме розташування на протилежних берегах двох найважливіших городищ степу (рис. 1; див. вклейку). За картами ген. Шуберта тут відстань між берегами сягала 9,2 км, а хвилі водосховища збільшили її на 1--1,5 км.

Місця переправ фіксуються наявністю мілин та перекатів в руслі ріки та відповідних структур на берегах, якими були залишки поселень, траси давніх шляхів, що фіксуються ланцюжками курганів, а в деяких випадках концентрацією випадкових знахідок артефактів. За М. Максимовичем, саме на ділянці навпроти Кам'янського городища та його акрополя (Велика Знам'янка), в смузі в 2 км, було три перекати: Кам'янський (довжиною близько 600 м, гл. 1,2 м), Нижньо-Кам'янський (дов. 500 м, гл. 1,2 м) та Британський (біля острова Британ, дов. 300 м, гл. 1,1 м). Безумовно, течія Дніпра пересувала ці перекати Стан заплави Дніпра, віддзеркалений на картах різних часів, переконує, що річки, броди, острови та протоки між ними, вірогідно, під впливом великих повеней змінювали свою форму або зовсім зникали., змінювала їх параметри та навіть кількість, але можливість зручного переходу в цьому місці залишалась. І схоже, що діяв варіант переходу через Дніпро, де каравани могли не заходити до Кам'янського городища.

Вірогідно, один з головних шляхів через заплаву починався біля Акрополя на північній околиці великої Знам'янки. Цей брід могли забезпечували відкладення в річищі Конки, утворені виносами з гирла р. Білозерки. Через заплавні луки шлях мав декілька варіантів проходів, в залежності від рівня води в річках, але виходив він чи то на Капулівський мис, чи то на гирло Чортомлика (рис. 1: 1). Відомо, що перед Капулів- кою знаходився невеликий острівець, на якому з 1652 року до 25 травня 1709 року знаходилась Чортомлицька Січ. Розлогий опис цього місця наводить Д. І. Яворницький (1990, с. 131--133). Дмитро Іванович зазначає, що навколо острова були сім гілок (протоків) та одна річка: від Чортомлика до Павлюка та Підпільної Схема «Старої Січі» біля Капулівки дає підстави. Сама Січ знаходилась на північній частині півострова, що мала підвищення до 8,5--12 м (рис. 2). Оцінюючи в 1944 р. збитки, нанесені Другою Світовою війною, Б. М. Граков бачив залишки Чортомли- цької (Капулівської) Січі, а в берегових осипах зафіксував шар битих амфор та скіфської ліпної кераміки (Граков 1954, с. 157). Тобто, на січовому острові могла знаходитись важлива просторова структура скіфського часу. Ця обставина дотичним чином свідчить, що тут могла проходити давня дорога через заплаву. Проте, після знищення в 1709 р. Чортомлицької Січі, вся інфраструктура, пов'язана з нею, була закинута, а на картах наступних часів всі ознаки її існування проігноровані. В той же час нещодавня знахідка слідів виробничого поселення на Сорокіній балці дотичним чином вказує на можливість існування лівобережного входу до заплави, практично навпроти Чортомлицького острова, з підніжжя Мамай-Гори (рис. 1: 2).

Сполучення через броди, глибина яких сягала 3--3,5 футів (тобто десь близько одного метра), було цілком можливим. Такий брід вершник міг здолати, не змочивши ніг (Максимович 1901, с. 33). За приписами Російської армії початку XX ст. для переправи піхоти глибина броду мала була не більш трьох футів (хоча були приклади переправ і через більш глибокі броди), для кавалерії чотири фути, а для артилерії -- два фути (Крюков 1909, с. 219). Не виключаємо, що головні дніпровські броди могли бути поліпшені за рахунок укладання фашин, каміння та дерев'яних конструкцій, як це відомо з більш пізніх часів (Крюков 1909, с. 219).

Для переправ кочовики використовували бурдюки та човни зі шкір тварин (биків, верблюдів), плоти та мости з очерету чи міст, збудований із скріплених та завантажених камінням возів (Ивлев, Ивлев 1995, с. 32--34; Тортика 1999, с. 32-- 42). Приміром, підйомна сила бурдюка зі шкіри вола сягає 20--25 пудів, а пліт з чотирьох кінських бурдюків перевозить до 18 чоловік (Крюков 1909, с. 151--153). Проте, ці засоби були потрібні під час переправ війська або великої маси людей. В умовах постійних комунікацій між берегами використовували надійніші засоби: великі човни, плоти чи пороми, що їх надавало тубільне населення, яке мешкало біля місць перевозів говорити лише про п'ять річок та протоків (НА ІА НАНУ, ф. «Музей старожитностей при Київському університеті св. Володимира», № 22/III)..

3. Зважаючи на велику кількість знайдених (але не розкопаних) поселень скіфського часу навколо Великого Лугу та Великої Плавні, частина їх мешканців могла сприяти караванам долати водні перешкоди в заплаві або ж доглядати тут за різними гідротехнічними спорудами (гатками, мостами та ін.). Ці мешканці могли бути перевізниками торгівцями, подібними до середньовічних бродників. Якщо останніх сприймати в розумінні В. М. Татищева або низки інших авторів, які вбачали в бродниках змішане населення, що мешкало біля місць переправ. Є припущення, що з часом феномен бродників трансформувався в інститут козацтва (Бубенок 1997, с. 133--136).

Рис. 2. Схема «Старої Січі» біля с. Капулівки (НА ІА НАНУ ф. «Музей старожитностей при Київському університеті св. Володимира», № 22/III)

Археологічною прив'язкою правобережного виходу з заплави слугує Капулівське городище, в створі якого знаходиться Товста Могила і дещо відхилений від неї на схід курган Чортомлик. Лівобережними реперами виступають кургани Мамай-Гори, Великої Знам'янки, Солоха та Лемешеві Могили. Слід зазначити, що в пізньому середньовіччі використовували переправу через заплаву по лінії Микитин Ріг -- Кам'яний Затон, запоріжці називали її «Микитиним перевозом» або «Микитиною заставою» (Яворницький 1990, с. 69, 115). Ця переправа свячено ґрунтовний історіографічний огляд (Дровосекова 2002, с. 131--154). Наприкінці тридцятих років минулого сторіччя цю місцевість оглядали співробітники ІА АН УРСР Б. Копилов та М.Л. Макаревич. Інформації про знахідки скіфського часу ці дослідники не залишили. Проте, ще раніше співробітник Нікопольського музею Т.М. Кіранов в районі капулівки знайшов синопське клеймо, що за визначенням Б.М. Гракова (1954, с. 157) датується ІІІ ст. до н. е.

Кількість різночасових артефактів з Ка- пулівки різко зросла після створення Каховського водосховища і спричиненого його хвилями руйнування берегів. Винятково плідними були розвідки О.В. Бодянського Олександр Всеволодович Бодянський -- блискучий археологічний розвідник, відкрив багато різночасових пам'яток в Надпоріжжі та на берегах Нижнього Дніпра. В різні роки був співробітником трьох музеїв: Київського, Дніпропетровського, Запорізького і тридцять років був старшим лаборантом (1946--1976). Про нього докладніше див. (ред. Толочко 2016, с. 349 350). 1957--1962 рр., згодом до нього приєднався дніпровський загін ІА АН УРСР під керівництвом О.Г. Шапошниковой Особливо продуктивною була розвідка навесні 1957 р. Тоді, після майже річного періоду заповнення, було злито водосховище і О.В. Бодянський першим потрапив на Капулівське узбережжя, на якому далеко відійшла вода. Йому вдалося зафіксувати вісім ділянок скупчень скіфського та пізньочерняхівського матеріалів, їх довжина сягала 200--350 м, в окремих місцях ці пункти майже зливалися, а в двох інших мали лакуни до 700 м. Тоді матеріали скіфського часу опублікованими не були, проте об'єкти неоліту та ґрунтовий могильник маріупольського типу з цих теренів були введені до наукового обігу (Шапошникова, Бодянський 1970, с. 112--118; Телегін 1991, с. 49--50; Телегин, Титова 1998, с. 18; Телегин та ін. 2001, с. 16; дровосекова 2002). На поселенні, відкритому О.В. Бодянським, у 1959 р. місцеві мешканці в розмитому березі р. Підпільної знайшли скарб золотих речей часів гунської навали, через Олександра Всеволодовича ці речі потрапили до Інституту археології АН УРСР Зараз він експонується в Музеї історичних кош (Рутківська 1970, с. 194, 198--199). В наступні роки було продовжено шурфування та збір скіфського матеріалу на ділянці від Олексіївки -- Ка- пулівки до Покровського. Серед вістер стріл, кружалець, амфорного і монетного матеріалу було знайдено литик з жовтого матового скла з заглибленим профільним зображенням менади (Бодянський 1971, с. 193--195). Заслуговує на увагу, що литик було знайдено між Капулів- кою та Покровським, а між цими селами «степи на цілі кілометри усіяні уламками амфор» і «в кручах в цьому районі почали вимиватися цілі амфори».

Ця інформація перегукується з повідомленням Б.М. Гракова про шурфовані скіфські селища Нижнє та Верхнє Покровське, що тягнуться узбережжям від Капулівського городища (Граков 1954, с. 157--160). Практично початок селища Нижнє Покровського відповідає пункту № 8 біля Капулівки (за щоденником О.В. Бодянського 1957 р.). Тому терени Ка- пулівського протоміста (а схоже на те, що вони зливались та утворювали єдиний масив з селищами с. Покровського) слід оцінювати мінімум в 1100 га, зважаючи на те, що частина узбережжя та заплави перебувають під дзеркалом Каховського водосховища.

Публікації матеріалів розвідок О.В. Бодянського і оглядів пізніших приватних нікопольських колекцій (Плешивенко 2000, с. 222--236; Плешивенко, Фатеев 2001, с. 70--71; Фатеев 2002a, с. 174--196; 2002 b; 2004 a; 2004 b; 2006; 2009; 2012; 2014), демонструють, що колекція амфорних клейм з Капулівки суттєво кількісно і якісно перевершує колекцію клейм з розкопок Кам'янського городища. Ця ж тенденція стосується і чернолакової кераміки, якої на Кам'янському городище відомо лише близько 15 уламків (Граков 1954, с. 81). Це непрямим чином свідчить про використання стародавніми мешканцями Капулівки більш широкого діапазону імпортних товарів, ніж мешканцями протилежного берегу, і ця обставина відповідно підносить їх соціальний статус. Але головне, що античний імпорт вказує на значний економічний підйом цього центру у другій половині IV -- першої чверті ІІІ ст. до н. е. Свідчить про це і скарб з 280 ольвійських монет товностей України., що датуються початком ІІІ ст. до н. е., його було знайдено протягом 2011--2012 рр. на оранці на Панських кручах біля Капулівки (Фатеев, Третьяков 2012).

Тобто, активне торговельно-економічне життя відбувалось тут навіть в фінальну фазу історії Скіфії. Ця обставина дотичним чином демонструє стрімке зростання економіки, що відрізняє столицю від будь-якого іншого міста (Боже-Гарньє, Шабо 1967, с. 185).

На пріоритетне положення Капулівського городища вказує і його розташування на високому правому березі та в заплаві біля нього. Ця традиція відповідає розташуванню як європейських, так і губернських міст на Дніпрі. Позиція пари городищ Капулівка -- Кам'янка на протилежних берегах є подібною до дислокації міст на європейському і азійському берегах Боспору Кіммерійського. Місцеположення Капулівкі подібне до розташуванню Пантіка-О.В. Фатєева, оскільки декілька збирачів старовини шукали на полі розвіяний при оранці скарб.

Рис. 3. Фрагмент карти Шуберта із смугою курганів біля Нікополя

Рис. 4. Схема ситуації біля с. Капулівки з щоденника О.В. Бодянського

Навершшя з Папаєм як порубіжні знаки Капулівської агломерації. Своєрідними порубіжними символами Капулівської агломерації, на нашу думку, виступала пара стовпів, увінчаних бронзовими навершшями з Папаєм. Тут важливою обставиною виступає відкоригована локалізація знахідки навершшя з Лисої Гори (рис. 1). Виявилось, що воно походить з району Нікополя, а не з Дніпропетровська, як раніше помилково вказували на місце її знахідки в багатьох виданнях. Лиса Гора локалізується біля села Новопавлівка (Лисогірка), тапер це східний край м. Нікополя (Вахтина, Скорый, Ромашко 2010, с. 161--178). У цьому ж районі на узбережжі локалізується Новопавліське поселення та скупчення курганів на пагорбі над заплавою (рис. 3). Інший прирубіжний стовп-символ з подібним навершшям знаходився на західній околиці Капулівської агломерації. Йдеться про два фрагменти (гілки), подібні лисогірському навершшю, знайдені в 1963 р. під час розвідки О.І. Тереножкіна на насипу одного з курганів біля с. Мар'янське Апостолівського р-ну (Тереножкін 1963; Бессонова 1983, с. 41; Treasures 1998, p. 47). Тобто ці два артефакти були знайдені на протилежних краях від Капулівського городища, на відстані близькій до півдня шляху, виступають маркерами території. Тут своєрідною точкою відліку може слугувати могила Баба біля Капулівки понад р.Чортомлик. В щоденнику 1957 р. О. В. Бо- дянський повідомляє, що в насипу цього кургану (в окопі) знайдено скіфський бронзовий меч (рис. 4). В цьому кургані, з огляду на те, що повз нього проходив важливий шлях з заплави, є підстави (з певними пересторогами) вбачати святилище Аресу (Болтрик 1978).

Повертаючись до навершшя з Папаєм, слід підкреслити, що воно є символом світового дерева (дерева життя). А над головою бога-твор- ця Папая зображений «його прообраз -- орел, який став його символом» (Бессонова 1983, с.41). Хижі орлиноголові птахи на верхів'ях гілок дерева репрезентують Папая, а разом з ним і всю небесну сферу або верхівку світового дерева. А гілки навершшя, прикрашені фігурками вовків, що біжать, символізують чотири сторони світу. Символіка світового дерева, в свою чергу, (крім інших значень) пов'язана із стовпом та шляхом. Тому подібні знаки цілком доречні на роздоріжжях, а в нашому випадку вони ще й перебували на кордонах великого просторового утворення. На знаходження 35-сантиметрових навершь на верхівках стовпів вказує їх бронзова конічна основа, що асоціюється із загостреною кінцівкою. До того ж, ці навершшя не лише великі, а разом із стовпом ще й важки для їх переміщення. Отже, є всі підстави схилятись до думки, що вони були встановлені стаціонарно. Свого часу думка про зв'язок навершь з жертовними стовпами була вже висловлена (Переводчикова, Раевский 1981, с. 48--50), проте вона дещо загубилася на тлі інших менших навершь, які пов'язані з декором накриття скіфських повозів (Болтрик 1997; 2009, с. 43--45). Тут слід згадати ще одне велике навершшя (висотою 28,9 см та шириною 28,5 см) з конічною втулкою з трьома гілками, але тут їх прикрашали фігурки птахів з дзвониками в дзьобах. Це відоме навершшя з кургану олександрополь. Проте менш відомою є та обставина, що його випадково знайшли в південній полі насипу в 1851 р. ще до початку розкопок кургану(Артамонов 1966, с. 55, рис. 191). Тобто це навершшя могло насаджуватись на стовп. А конічна втулка, як і лисогірська теж є отвір для фіксації його на дерев'яній основі. Дещо ускладнює ситуацію обставина, що поруч знайшли менші бронзові парні навершшя, які є всі підстави вважати елементами повозу (Артамонов 1966, с. 55). Вірогідно, велике навершшя з Александрополя репрезентувало своєрідний штандарт правителя, що позначав його ставку.

За аналогією з комплексом навершь з Алек- сандрополя, є спокуса віднести й артефакти з Папаєм до залишків поховального поїзду. Але тут на заваді стоять розміри курганів, біля яких були знайдені останні. Повірити в те, що пятигілкові навершшя, ще й з антропоморфною фігурою (Папаєм), входили до майнового комплексу курганів, соціальний рівень яких (з огляду на їх розміри) нижче середнього рівня, досить важко. А з огляду на симетричне розташування навершь з Папаєм відносно центральної поселенської структури, припускаємо, що вони виконували функцію маркерів території, вірогідно, на в'їздах з ключових шляхів.

Правобережна поховальна периферія. Концентрація на невеликій території значних різночасових ґрунтових могильників вказує на тривалість інтенсивного життя в певному місці. Локація могильників одного часу дотичним чином відбиває зону розселення, територіальне скупчення поселень або невеликих селищ, більша частина з яких, хоч і не досліджена, але дозволяє вважати їх об'єднаними в єдине ціле (складну багатокомпонентну динамічну систему) з різними функціональними, у тому числі економічними, соціальними та культурно-етнічними особливостями.

Стосовно Капулівсько-Кам'янської агломерації слід додати, що її досить значна поховальна периферія, крім могил рядового населення, позначена ще й курганами представників вищих соціальних ланок, серед яких чотири поховальні комплекси, що можуть бути співвіднесені з могилами царів. Маємо на увазі курган 1884 р.

Поза колом царських залишаємо курган Александрополь, який має менший обсяг ніж інші гіганти, а в декорі супроводжуючих коней срібла більше, ніж царського золота. Масив поховань навколо Капулівської агломерації демонструє приналежність могильників до різних ландшафтних зон, а отже до різних соціальних груп населення. І чим далі від узбережжя в степ знаходяться могили, тим вище соціальний статус похованих. Не виключено, що могильники в заплаві або поруч з нею залишили носії скіфської матеріальної культури, проте вони могли мати інше етнічне забарвлення.

За даними антропології, черепи з Кутянського курганного могильника мають істотні відмінності від черепів Нікопольського курганного поля. їм притаманні: мале виступання носових кісток та невеликі розміри черепної коробки (Мартынов, Алексеев 1986, с. 46, 57). докладний та повний аналіз всіх антропологічних матеріалів з курганів Степової Скіфії, проведений С.І. Круц, дарує ще одну несподіванку. На рівні морфологічних зав'язків, черепи з Кута найближче стоять до краніологічної серії з олександрополя. Більше того, Світлана Іванівна наголошує, що ці серії не мають аналогів в Північному Причорномор'ї, але мають схожість з черепами савроматів або ранніх сарматів (Круц 2017, с. 83--84). Несподіванка тут полягає в тому, що похованих в Кутянському могильнику сприймали як мешканців зони заплави дніпра і відрізняли їх від степовиків, що залишили могильники на плато. їх сприймали як осіле або напівосіле населення скіфського часу в межах берегової смуги Нижнього дніпра (Гаврилюк, Пашкевич 1991, с. 61--62; Был- кова 1995, с. 114--115) Тут важко погодитись з одним з висновків статті Н. О. Гаврилюк та Г. О. Пашкевич про те, що зародження землеробства відбувалось в кочовому середовищі на потребу скотарства. Землеробська традиція в Північному Причорномор'ї існувала ще за доби бронзи (Шарафутдинова 1982, с. 40, 113 і наст.). І схоже на те, що в скіфські часи по заплавах річок залишилась частина осілого населення. Безпосередньою ознакою давнього землеробства в регіоні Великого Лугу може бути знахідка рала катакомбної культури з Високої Могили (Никитенко 1977, с. 44--46). Природні умови Нижнього Дніпра -- безмежна кормова база, захист від негоди та ворогів створювали сприятливі умови для життя, тому культурні традиції в цьому регіоні зберігалися досить тривалий час. Археологічні підстави для локалізації осілого скіфського населення в плавневій частині Дніпра та його узбережжя є, хоча для широких узагальнень вони поки що недостатні. Мав рацію Б. М. Граков, який ще в сорокових роках минулого сторіччя зауважував, що землеробські племена мали в собі багато елементів попереднього кіммерійського населення та були найбільш мішаними (Граков, 1947, с. 17).. Виходячи з формалізованого аналізу восьми скіфських курганних могильників степу, К.П. Бунятян вирізнила могильники Любимівка та Кут як такі, що їх залишило напівосіле населення (Бунятян 1985, с. 102--108). Тим самим підтвердила емпіричні висновки дослідників цих могильників --Д.Т. Березовця та О.М. Лєскова (Березовець 1960, с. 85--87; Лесков 1981, с. 128--135). Кутянський могильник знаходився в заплаві, майже в плавнях, а могильник біля Любимівки -- на плато лівого берега. Якщо перший був залишений населенням з досить невисокими статками, то другий, при значній схожості з попереднім, мав більш диференційовану соціальну картину, що, ймовірно, пояснюється розташуванням Любимівських курганів на межі степу та плавень.

Стосовно Нікопольського поля К.П. Бунятян відзначила, що майновий статус його мешканців був досить невисоким, проте переважав добробут кутянців (Бунятян 1985, с. 110). Це і не дивно, оскільки Нікопольське курганне поле і в ландшафтному плані займало домінуюче положення над заплавою. Вважається, що Нікопольське поле мало 136 насипів, серед них досліджено 79 курганів, 53 з яких були скіфськими. в той же час, на сьогоднішній день скіфський могильник Мамай-Гора виступає як найбільший з досліджених в степах Північного Понту, а, можливо, і є одним з найбільших в Євразійському степовому поясі. Втім, зазначимо, що одинадцятикілометровий ланцюг насипів Нікопольського курганного поля (граков 1962, с. 56) дає підстави очікувати, що і там міжкурганний простір був заповнений могилами. Є підстави вважати, що цей ланцюг, чи точніше смуга поховальних комплексів, була значно довшою, оскільки фрагмент її з великим скупченням насипів потрапив під центральну частину міста Нікополь і низка курганів простягнулася в північно-східному напрямку ще мінімум на 5 км понад Дніпром. У той же час західне крило курганного поля майже досягало р. Чортомлик і повертало на південь по вододілу миса між ним та протокою Бакай (рис. 3).

Майже близькі за своїм соціальним статусом до Нікопольського курганного поля п'ять скіфських курганів біля Капулівки. Майже, тому що в одному з курганів (№ 9, групи 1) могилу супроводжували два коня, покладені у глибоку (4,5 м) вхідну яму, а парне поховання супроводжувала зброя та золота каблучка. Ці кургани, найближчі до Капулівського городища, досліджувала в 1964--1965 рр. Скіфська Нікопольська експедиція ІА АН УРСР під проводом О.І. Тереножкіна. Від Капулівки на північ, вздовж правого берегу Чортомлика, на чотири кілометри простягалася вервечка з 64 насипів, половина з яких -- скіфські (Тере- ножкин та ін. 1973, с. 114). їх приналежність Олексій Іванович визначив за допомогою буріння, шукаючи в насипах потужні лінзи глиняних викидів -- ознак наявності глибоких скіфських могил.

Від іншого, західного краю Капулівської просторової структури, від північної околиці с. Покровське на північ відходив ще один ланцюг з 18 курганів, відомий як група Сторожової Могили. Тут досліджено три насипи V ст. до н. е., а одне поховання IV ст. до н. е. було впущеним до кургану доби бронзи (Мозолевский 1980, с. 71). Протяжність могильника 2,3 км, від його північного кінця при просуванні на північ залишалося 10,5 км до довгої Свинаревої Могили і ще 0,5 км до Товстої Могили.

Цілком вірогідно, що ці два напрямки, позначені курганами, були пов'язані із шляхами, які продовжувались на північ далі від Дніпра. Але на рівні корінної частини лівого берега р. Солоної (допливу Базавлука) західна гілка виходила на довгу Свинареву Могилу та її курганну групи, а за 0,5 км за нею знаходилась Товста Могила. Не виключено, що і східний шлях від Капулівки міг приходити сюди. Але головний напрям від Капулівки вів до Чортомлика і далі вододілами повз інші великі насипи вів на м. Крюків (правобережну частину сучасного Кременчука). На ділянці лівого берегу р. Солоної від Товстої Могили до Чортомлика концентруються декілька скупчень скіфських курганів. 3 заходу на схід тут на дузі в 15 км знаходяться: гр. Страшної Могили, Завадські Могили, гр. Лисячої Могили, кургани біля с. Нагорного та група Іспанових Могил (Мозолевский 1980, с. 78, 86, 116--117, 136--138). Ці поховальні комплекси скіфської знаті різного соціального рівня в часі охоплюють діапазон майже в 200 років -- від І Завадської до Хоминої Могили.

Певними початковими точками цього меморіального династичного поля Термін запропонував пітерський дослідник А. Г. Акулов (2017). слугують два довгі кургани. Це Свинарева Могила (неподалік від неї звели Товсту Могилу) та Довга Могила біля Чортомлика. Присутність цих насипів, що вирізнялись і розмірами, і формою, які скіфи нерідко використовували як святилища Аресу (Болтрик 1978, с. 61--62), надавали цій чималій ділянці простору характеру меморіалу. А власне простір довкола Довгих могил, і вони самі, були місцями поклоніння. Тобто тут був своєрідний геррос для царя та його найближчого оточення. Слід зазначити, що в цій смузі розміри поховальних споруд ранжуються і залежать від соціальної позиції, якій померлий відповідав за життя (Болтрик 2004 b, с. 85--91). Втім, схоже статус похованих над р. Солоною, навіть в невеликих курганах, був вищим від небіжчиків з могильників рядових скіфів в заплаві та смузі узбережжя біля неї.

Стосовно розміщення курганів вищої еліти, ми помітили ще одну неочікувану обставину.

Заміри на картах або ж космічних знімках показали, що відстань від капулівського мису до Товстої Могили дорівнює 17,8 км, а до Чортомлика -- 22,4 км. Але ж, якщо перевести ці дистанції в милі, виходить відповідно 11 та 14 миль. Викликає подив, що в милях відстань виходить круглою. Віддалення Солохи від акрополя Кам'янського городища теж становить 11 миль. Тобто Солоха та Товста Могила знаходяться на однаковій відстані від найближчих поселенських утворень. Відстань між Солохою та Лемешевою Могилою становить 6 миль. Схоже, що обрання місця для зведення могил заздалегідь обиралося шляхом попереднього вимірювання. Тут варто нагадати, що одиниця відстаней походить від латинського milia passuum -- тисяча подвійних кроків. Різна довжина кроків різних людей давала різну довжину милі від 1,4 до 1,9 км. Проте, для скіфського часу, схоже, використовували середнє значення, близьке до 1,6 км. Ця цифра дорівнює сучасній статутній милі 1609,344 м. Можливо, цей збіг обумовлений тим, що скіфи часів Атея користувалися в якості одиниці виміру стадієм, який коливався в діапазоні 150--200 м і був ближче до аттичного стадія ніж до іонійського (Доватур, Каллистов, Шишова 1982, с. 326).

Кам'янське городище та виробниче селище біля нього. Кам'янське городище виникло на дюнному мисі, що мав підквадратну в плані форму і далеко заходив в заплаву. Цей мис розділяв Велику Плавню та Великий Луг. Південна частина городища, разом з акрополем, розміщувалася на сусідньому мисі, що зі сходу омивалася водами р. Білозерки, а з заходу -- річкою Конкою. Схоже, що акрополь розмістили саме тут через те, що в цій місцевості берегові кручі були найвищі. Із східного боку дюнну ділянку городища захищав вал висотою від 2 до 4 м, а з інших сторін, що виходили на заплаву, межі городища захищали високі кручі від 8 до 20 м (Граков 1954, с. 46). Тобто спуститись до заплави було можливим лише в певних місцях або ж використовуючи сусідні балки. Не виключаємо, що і балки могли розвинутись в місцях колишніх спусків, з часом залишених.

У більшій (дюнній) частині городища культурний шар залягає лінзами. Це можна пояснити тим, що повені та вітрова ерозія переміщували пісок, що призвело до дискретного розташування культурного шару, який зберігався в пониженнях і руйнувався в верхніх частинах. Артефакти з шару та об'єктів репрезентують: столовий посуд -- чорнолаковий, розписний, сіроглиняний; фрагменти амфор, скляні речі; вироби з бронзи (серед них і прикраси), заліза, кістки та рогу (Плешивенко 1992). Ці категорії матеріалу свідчать про технологічний, культурний, традиційний рівень життя мешканців городища, який досить широко розпливається в цей час. Є всі підстави вважати, що спектр майстрів-ремісників на городищі не обмежувався ковалями, ливарниками, косторізами. знахідки тут декількох бронзових штампів для продукування золотих платівок- аплікацій свідчать про роботу майстрів-торев- тів, вірогідних мешканців грецького кварталу (Болтрик, Ліфантій 2016, с. 224).

Дрібну хронологічну шкалу вимальовують монети, що віддзеркалюють новітні зміни в житті спільноти, ті чи інші торгівельні пріоритети головного економічного центру Скіфії. функції Кам'янського городища, як своєрідного терміналу на перетині шляхів караванів античних купців, засвідчують монети різних центрів: Пантікапея, Херсонесу, Ольвії, Тіри, Істрії, Македонії (фракійський вектор) і навіть далекого міста Гістієї на великому острові Ев- бея в Егейському морі, на схід від Аттики (Граков 1954, с. 146--147). Ці монети свідчать, що економічне життя на Кам'янському городищі вирувало і в IV--III ст. до н. е. і продовжувало існувати, можливо менш інтенсивно, і в римський час.

Б.М. Граков оцінював площу городища в 1200 га. Від більшої східної частини Кам'янського поду терени городища відокремлював земляний вал, середньою висотою 3 м (рис. 5; див. вклейку).

Рис. 6. Фото українського ярмарку (зі старої поштові

У центральній і північно-західній частинах городища виявлено залишки садиб з каркасними, напівземлянковими та наземними житловими спорудами, господарськими ямами, бронзоливарних майстерень та майстерень з обробки кістки та рогу, кузні. У той же час Б. М. Граков зазначив, що в середній частині городища, серед інших типів жител, існували наземні приміщення, де зафіксовані стовпи, але немає обмазки стін. Він підозрівав, що стіни замінювали кошмами (Граков 1954, с. 61). Відсутність в цих приміщеннях опалювальних пристроїв дозволяє припустити, з огляду на їх чималу площу, що це були своєрідні торгі- вельні павільйони. Ця здогадка посилює спостереження про те, що між валом городища та заселеною його частиною існував незабудова- ний простір шириною 0,8--1,2 км (Граков 1972, с. 60--61). Борис Миколайович пропонував вбачати в цій лакуні загін для худоби, або ж своєрідний коридор, що мав захищати дерев'яні будівлі від запалювальних стріл (рис. 1: 8). На наш погляд, цей вільний простір був не чим іншим, як ярмарчищем. Як і чумацькі валки (до 600 валів), каравани скіфського часу були великими. Тому в містах для їх розміщення повинні були бути спеціальні зони -- ярмаркові площі (так звані ярмарчища). Тобто, з огляду на розміри незабудованої площі Кам'янського городища, десь 180 або 100 га могли правити за майдан для періодичних ярмарок. зважаючи на те, що учасники цього торгівельного свята прибували на своїх возах, поруч з ними перебувала їх худоба, а ще був скот, який продавали, то чисельність учасників могла досягати 1012 тис. людей За іншими підрахунками кількість учасників ярмарку могла сягати і 20 тис. Моделлю такої ситуації може слугувати старе фото українського ярмарку початку ХХ ст. (рис. 6).

Останнім часом виникла помилкова тенденція вважати Знам'янське городище лише структурою пізньоскіфського часу. Там дійсно є матеріали, що виходять за межи класичної Скіфії. Проте життя тут вирувало і у V, і у IV ст. до н. е. На це вказують загальні схеми Кам'янського городища, старі карти та знімки валу 2017 р. (рис. 5), де добре видно, що знам'янський акрополь вписано в загальну схему укріплень по обидва боки Білозерського лиману Узгодженість напрямів валів (або їх слідів на оранці) по обидва боки Білозерського лиману наштовхує на здогад, що в минулому вони могли утворювати єдину лінію по заплаві р. Білозерки. Наступна зміна гідрологічних умов призвела до утворення лиману, який з часом зруйнував ті ділянки валу.. Б. М. Граков згадує тут культурний шар IV ст. до н. е. (Граков 1954, с. 63). У смузі прибою каховського водосховища розвідками Запорізької експедиції ІА АН УРСР в 1976-- 77 рр. були зафіксовані фрагменти хіоських та гераклейських амфор, що походили з господарчих ям, які місцями залишились понад берегом та дамбою в західній частині акрополя, оскільки основні торгівельні шляхи виникли в Понтійських степах ще за доби бронзи, то й місце кам'янського городища в ті більш давні часи не було порожнім. схоже, під його ярмарчищем (або поруч з ним) було поселення Білозерскої культури (яке власне і дало назву культурі), а з огляду на сусідство з переправою та великими комунікаціями при ній, торг тут відбувався ще з тих часів.

Давня торгівельна традиція, значна площа поширення культурного шару, фортифікаційні укріплення, разом з великою кількістю залишків ремісничих майстерень, від косторізів до майстрів-ливарників та ковалів, розташування поселенської структури в центрі перетину важливих комунікацій, велика поховальна периферія навколо та курган або кургани царів, схиляє до думки, що кам'янське городище більше відповідає ознакам урбаністичного ніж протоурбаністичного утворення. В той же час, частина городища на кучугурах поки не дала слідів кам'яних будинків, проте є достатньо підстав очікувати їх в Знам'янській частині городища (Граков 1954, с. 63--64). Є стара аксіома, що міста розвиваються навколо центрів прикладення праці. А також, що місто -- це довгострокове скупчення людей та їх помешкань на значній території. Але, як раз виразних слідів помешкань на кам'янському городище і немає -- дерево під невеликим шаром піску не зберігається, його вимиває вода. тому тільки розкопки широкими площами з залученням сучасних методів дадуть ствердну відповідь на питання: що це -- городище чи укріплене місто?

Виробниче селище скіфського часу Сорокина балка. Значна урбаністична структура має навколо поселення-сателіти. Про існування раніше невідомого подібного поселення одержали інформацію співробітники експедиції Запорізького національного університету.

Рис. 7. Вигляд Сорокиної балки з БПЛА: 1 -- у напрямку Мамай Гори; 2 -- у напрямку кургану Солоха

Влітку 2015 р. місцеві мешканці ознайомили їх з артефактами (уламки амфор, вироби з бронзи та свинцю). У цілому матеріал належить до скіфського часу та доби середньовіччя. Поселення розташоване на схилах Сорокиної (Мамайсуркинської або Олексіївської) балки, яка з півдня впадає до Каховського водосховища (рис. 1, 7, 8 -- див. вклейку). Балка має декілька джерел води, які живлять невелику водойму. Схили балки розорювались, звідти й походять знахідки.

У 2016 р. А. Г. Тощев провів обстеження Со- рокиної балки, її загальна протяжність 8 км. Не зважаючи на цупкі кущі, що тут вкривають місцевість, йому вдалося знайти вістря стріл, свинцеві прясла, уламки амфор, дрібні фрагменти ліпної кераміки, середньовічну монету (Тощев, Андрух 2018). Здійснене тут у 2017 р. шурфування засвідчило невиразний культурний шар, представлений фрагментами амфор та ліпної кераміки. Локалізація артефактів дозволяє виділити дві мікрозони на схилах балки, у межах яких концентруються знахідки -- східний з матеріалами скіфського часу та західний із середньовічним (рис. 9: 1, 1а).

У сукупності всі знахідки зі схилів Сороки- ної балки (і знайдені під час розвідок, і надані для ознайомлення місцевими мешканцями) атестують пам'ятку як поселення майстрів-ли- варників, що спеціалізувалися на виробництві стріл і свинцевих пряселець. Матеріал репрезентовано: вістрями стріл та їх необробленими відливками, п'ятьма стрижнями, що застигли в каналах ливарних форм для відливки стріл, значною кількістю свинцевих пряселець різдельно тулубу; по колу напис О-Л-В-І. Літера «О» розташована між головою і крилом орла, літера «І» -- між дзьобом орла і головою дельфіна, літери «Л» і «В» -- між хвостом орла і дельфіна. Літера «В» -- дзеркально. Монету відлито з мідного сплаву (рис. 10: 4).

Рис. 9. Кургани поблизу Сорокиної (Мамайської) балки. Основи схеми: а -- фрагмент листа 13, ряду 29 карти Шуберта; б -- фрагмент листа 12 ряду 3 Військово-топографічної карти північної частини Таврійської губернії 1852 р.: 1 -- зона залишків виробничих комплексів скіфського часу біля Сорокиної балки; 1а -- зона розповсюдження середньовічних артефактів на західному схилі Сорокиної балки; 2 -- алея курганів біля верхньої частини Сорокиної балки; 3 -- Дробні Могили; 4 -- кургани 14 і 15 біля с. Велика Знам'янка, розкопані 1991 р. (за: Андрух, Тощев, Шахров 1995); 5 -- Сорокина Балка

2. Срібний діобол з Пантікапею. 390-- 380 рр. до н. е. Час правління Левкона 1. На аверсі зображено голову Сатіра в вінку з плюща в профіль. На реверсі -- голова барана вліво, під нею напис П-А-N-T. Монету відлито зі срібла.

3. Паріон 3 350--300 рр. до н. е. На аверсі вівтар Паріону з амфорою перед ним, по обидва боки від вівтаря літери одна над одною, злі-

1. Місто Паріон засноване в 709 р. до н. е., його залишки знаходиться біля селі Кемер в провінції Чанаккале. Було велике місто на азійському узбережжі Мармурового моря. Головний митний пункт, через який проходили товари з Греції та Егейських островів.

ва: П-Р; праворуч: A-І. На реверсі бик вправо. Монету відлито з мідного сплаву (рис. 10: 1).

4. Македонія. 336--323 рр. до н. е. На аверсі голова молодого Геракла в левовій шкурі вправо, в окружності з точок. На реверсі -- палиця Геракла ударним кінцем вправо, під нею горит, розташований отвором вліво; між ними напис AЛESANДР [OY]; під горитом дифферент «Е» (епсилон). Монету виготовлено з мідного сплаву шляхом карбування (рис. 10: 2).

5. Пантікапей. 320--310 рр. до. н. е. На аверсі голова бородатого сатира вправо. На реверсі -- протома грифона вліво, знизу осетер, по колу напис з трьох букв П-A-N. Монету виготовлено з мідного сплаву шляхом карбування (рис. 10: 3).

Простір степу від західного схилу Сорокиної балки до кургану Солоха (дистанція 8,2 км) мав групу них форм, каблучками із зображенням на щитках, фрагментами бронзових виробів у вигляді голів птаха, свинцевими та бронзовими шлаками (260 шматочків свинцевого шлаку загальною вагою 2,5 кг), уламками амфор, монетами (Андрух, Тощев 2018, с. 50--52). Серед знахідок також є бронзова фігурка козла (висотою 2,5 см, довжиною 4 см) та три фрагменти бронзових дзеркал.

Особливої уваги заслуговує добірка з п'яти монет, що вимальовує період існування виробничого селища від часів другої могили на кургані Солоха до періоду спорудження кургану Огуз, або від часів царювання Атея до кінця правління його сина. Нижче наводимо опис монет.

1. Ольвія. 400--380 рр. до н. е. На аверсі голова Медузи Горгони в анфас. Волосся Медузи передано рівними пасмами. Куточки рота підняті, язик висунуто. Це відображено на карті Шуберта (лист 29, ряд 13) та Військово-топографічній карті північної частини Таврійської губернії 1852 р. Східний ряд налічував п'ять насипів, а паралельний йому західний лише три, і між ними ще один насип на південному краю, начебто, закривав цей ансамбль. З огляду на близькість цих курганів до поселення на Соро- киній балці (2,2 км), можна припустити, що могильник залишили мешканці цього поселення. Не виключено, що між рядами курганів проходив синхронний їм шлях, що вів на групу Дроб- них (Дрібних) Могил (рис. 9: 3), а через них виходив на велику алею курганів, що виводила до грандіозного насипу Солохи.

Солоха та її оточення. Продовжуючи тему алеї біля Солохи, а вона фіксується на старих аерофотознімках та візуальними спостереженнями (рис. 11: 2), слід зазначити, що її ширина є близькою до ширини алеї біля Сорокиної балки. Але кількість насипів біля Солохи значно більша -- мінімум 15 насипів з півночі та близько 20 з півдня (вірогідно, частина насипів не фіксується через тривалу та інтенсивну оранку). Переважна частина алеї, довжиною 1,6 км (1 миля), орієнтована на захід, а дальній від кургану-лідера край завертає до півночі, розвертаючи меморіальний комплекс в бік Дробних Могил, до яких від західного краю Солоської алеї залишалося близько 2,5 км. Зараз важко судити, чи утворювали ці скупчення курганів в минулому цілісний комплекс, але відносно недалеке розташування їх одне від одного, разом із збігом розмірів ширини обох алей, схиляє до подібного припущення.

Тут можна погодитись з А.Г. Акуловим, що, починаючи з ранньоскіфського часу, традиція зведення меморіалів вищої знаті швидко поширюється всім Степом (Акулов 2017, с. 17). У випадку ж із Солохою слід додати, що цю традицію підтримувала, або навіть формувала, верховна влада від часу Атея до його наступників.

Рис. 10. Монети, знайдені на східному схилі Сорокиної балки: 1 -- Паріон, 350--300 рр. до н. е.; 2 -- Македонія, 336--323 рр. до н. е.; 3 -- Пантікапей, 320-- 310 рр. до. н. е.; 4 -- Ольвія, 400--380 рр. до н. е.

Подібні комплекси віддзеркалювали багаторівневу ієрархією суспільства шляхом застосування певних канонів та принципів у влаштуванні поховальних споруд. Орієнтація частини меморіального ансамблю відносно сторін світу підкреслює його заздалегідь спланований характер, цьому не заперечує і загальна дата цієї частини могильника. Зв'язок алеї з Солохою, що підходить до кургану з заходу, дотичним чином засвідчують могили коней (Манцевич 1987, с. 8, рис. 2), від яких мали відходити західні поховальні доріжки.

У той же час південно-східна частина є пізнішою і забудована десь ближче до середини IV ст. до н. е. (Кузнецова 2006, с. 230). Забудова цієї частини могильника справляє враження більш хаотичної, а в той же час тут насипи дещо більші і утворюють субмеридіанально орієнтований ланцюг довжиною близько 2 км (рис. 12). Тому є підстави вважати, що десь поруч (на схід від Солохи) проходив торгівельний трансскіфський шлях від Криму, через Огуз, до кам'янського городища і далі на правий берег Дніпра. Потужний насип Солохи виступав чудовим просторовим орієнтиром (рис. 13), який в степу було видно за 17--18 км.

Насип цього кургану і досі домінує над степом, сягаючи висоти 12 м (рис. 14; див. вклейку). Вірогідно, для внутрішніх урочистих (поховальних та меморіальних) процесій користувалися західними алеями, а торгівельні каравани проходили повз Солоху зі сходу. Шлях, який вимальовують насипи середніх курганів східної частини групи Солохи (рис. 12), при його просуванні на північ за 10,3 км дістається кургану з кладовищем та довгим курганом (рис. 15). Слід зазначити, що пролягання цього шляху за 0,7 км на схід від Сорокиної балки фіксується довгою темною смугою на космічних знімках. На краю плато, над Кам'янським подом, ця смуга як раз виходить до згаданих курганів і біля них губиться. власне десь в цьому місці починався спуск з плато (рис. 16; див. вклейку). Не виключаємо, що по сусідству були і інші варіанти виходу на акрополь, приміром, біля кургану 13 біля с. Велика Знам'янка або декількох ще довгих курганів на схід від нього. Шляхи без твердого покриття мають тенденцію сходитись та розходитись в пошуках більш зручної дороги, обходячи багно та калюжі. А з іншого боку, певним відлунням пошуків оптимальних спусків можуть слугувати невеликі курганні могильники та окремі кургани, що були розсіяні краєм тераси за селом Велика Знам'янка.