Суспільно-політичні зміни в українському селі у контексті формування комуністичної системи (1917–1933 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

Суспільно-політичні зміни в українському селі у контексті формування комуністичної системи (1917-1933 рр.)

07.00.01 - історія України

доктора історичних наук

Маркова Світлана Василівна

Чернівці, 2016

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор Лозовий Віталій Станіславович, Національний інститут стратегічних досліджень, головний науковий співробітник відділу гуманітарної безпеки.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Кульчицький Станіслав Владиславович, Інститут історії України НАН України, головний науковий співробітник відділу історії України 20-х-30-х рр. ХХ ст.;

доктор історичних наук, професор Брицький Петро Павлович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, професор кафедри історії України;

доктор історичних наук, професор Шарпатий Віктор Григорович, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, професор кафедри історії та етнополітики Інституту української філології та літературної творчості імені А. Малишка.

Захист відбудеться «18» березня 2016 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012 м. Чернівці, вул. Кафедеральна, 2, корп.. 14, ауд. 18.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012 м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23.

Автореферат розісланий «13» лютого 2016 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Г.М. Скорейко

Анотація

Маркова С. В. Суспільно-політичні зміни в українському селі у контексті формування комуністичної системи (1917-1933 рр.). - На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01. - Історія України. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Чернівці, 2016.

У дисертації аналізуються суспільно-політичні зміни в українському селі в контексті формування комуністичної системи (1917-1933 рр.). Досліджено ступінь наукового вивчення проблеми, охарактеризовано джерельну базу та теоретико-методологічні засади роботи. З'ясовано особливості землекористування, динаміку змін соціальної структури; визначено організаційні форми самоврядування селян в умовах активізації суспільно-політичного життя; охарактеризовано особливості впливу ВКП(б)-КП(б)У на формування організаційно-правових засад місцевих органів влади, наслідки процесу колективізації, проаналізовано демографічні зміни, фактори формування “нової людини”, механізми розв'язання “ґендерного питання”, становлення освітньо-виховної системи, її основні суперечності.

Ключові слова: селяни, парагромадянське селянське суспільство, комунізм, одержавлення, “нова людина”.

Аннотация

Маркова С. В. Общественно-политические изменения в украинском селе в контексте формирования коммунистической системы (1917-1933 гг.). - На правах рукописи.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01. - История Украины. - Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича, Черновцы, 2016.

В диссертации анализируются общественно-политические изменения в украинском селе в контексте формирования коммунистической системы (1917-1933 гг.). Исследована степень научного изучения проблемы, охарактеризованы источники и теоретико-методологические основы работы. Выяснены особенности землепользования, динамика изменений социальной структуры, организационные формы самоуправления крестьян в условиях активизации общественно-политической жизни; охарактеризованы особенности влияния ВКП (б)-КП (б) на формирование организационно-правовых основ местных органов власти, последствия процесса коллективизации; проанализированы демографические изменения, факторы формирования “нового человека” их последствия, механизмы решения “гендерного вопроса”, становление образовательно-воспитательной системы, ее основные противоречия.

Ключевые слова: крестьяне, парагражданское крестьянское общество, коммунизм, огосударствление, “новый человек”.

Summary

Markova S. V. Socio-Political Changes in the Ukrainian Village in the Context of the Communist System (1917-1933 s). - Manuscript.

Thesis for the Degree of Doctor of Historical Sciences in specialty 07.00.01 - History of Ukraine. - Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University, Chernivtsi, 2016.

The thesis analyzes the social and political changes in the Ukrainian village in the context of the communist system (1917-1933s). The degree of scientific study of the problem is described source base and theoretical and methodological principles of work are characterized.

The peculiarities of Ukrainian landowning and land use in the early XXth are found out considering the features of the national character; the dynamics of changes in the social structure of the Ukrainian village as of 1920 is defined; organizational forms of self-government of Ukrainian peasants in conditions of intensification of political life and agrarian reforms during the liberation struggle are determined (analyzes the basic organizational forms of self-government of Ukrainian peasants, rural community, meeting, public meeting, peasant associations, “communal work” in the context of the paracivil peasant society formation that existed before the establishment of the communist regime in Ukraine); basic positions of the “peasant question” in the discussions of the Bolsheviks is structured; the peculiarities of the influence of the CPSU-CP(b)U on the formation of institutional and legal framework of the local government are characterized, in particular through elections and re-elections, and the characteristics of the activity of “managed people's democracy” (village councils komnezams, mutual societies) are defined; the forms and methods of economic policy of Soviet power in the Ukrainian village, their impact on the socio-class structure of the rural population, the rural economy, the daily lives of peasants are clarified; the consequences of the collectivization process that led to the destruction of the economic basis of the paracivil peasant society are analyzed; the analysis of socio-demographic structure of the Ukrainian village is made to detect latent components of social tension that has affected natural population growth, fertility, mortality, marriage; the factors of “new man” in the Soviet Union and the Ukrainian SSR and its effects on the expansion of the social base of Soviet power in the Ukrainian village are established; the mechanism of solving of “gender issue” is highlighted that provided a new gender identity of men and women in the Soviet socioeconomic everyday village; formation of educational and pedagogical system in the Ukrainian SSR, its contradictions in terms of the process of indoctrination of the minds of youth and children, in particular, the formation of collective consciousness and behavior as one of the main factors of legitimating and support of the communist government is considered. The dissertation deals with some aspects of nationalization of society in the Soviet Union, the USSR, the consequence is the emergence of a “new man” devoid of doubt that only the leading political force could be the mouthpiece of the public welfare.

During the 1917-1933s the Ukrainian village was the subject of socio-political and ideological influence, a source of industrialization and collectivization. Establishing a common ideology of Marxism-Leninism, the one-party system, the dominance of bureaucracy, destruction of the private property, the lack of civil liberties, led to changes in the psychosocial culture of the Ukrainian village. The formation of the communist system prevented the transformation of Ukrainian peasant paracivil society into the civil one, led to the separation of Ukraine from the European model of political and economic development, mothballed the emergence of civil society in Ukraine for many years.

Keywords: peasants, paracivil peasant society, communism, nationalization, the “new man”.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сучасна Україна переживає складний процес суспільної трансформації, формування демократичної держави і громадянського суспільства. Високий рівень соціально-політичної самоорганізації українського суспільства знайшов свій вияв у Революції Гідності та Євромайдані. Відбуваються істотні зміни в суспільних відносинах, спрямовані на творення української політичної (громадянської) нації. Саме формування інститутів громадянського суспільства унеможливить відтворення диктаторських репресивних практик управління державою. Той факт, що проблеми сучасного державотворення в Україні сягають своїм корінням у тоталітарне минуле, надає особливої актуальності всебічному вивченню феномену становлення комуністичної системи, зокрема в українському селі. Актуальність теми дослідження також пояснюється відсутністю достатньої кількості інформації з проблем, пов'язаних із знищенням елементів громадянського суспільства на селі або парагромадянського селянського суспільства, яке передувало колективізації сільського господарства та Голодомору 1932-1933 рр. Для більш детального та адекватного висвітлення змін в українському селянському соціумі протягом 1917-1933 рр., на основі попередніх напрацювань, введено термін “парагромадянське селянське суспільство” (пара- (грец. раrа) - префікс, що означає суміжність, близькість, схожість), що дозволило у роботі адаптувати базові суспільно-політичні, соціально-економічні, соціально-демографічні характеристики змін структури українського села до європейських тенденцій розвитку громадянського суспільства та показати, як парагромадянське селянське суспільство перетворилось на поле битви між радянською владою та селянами, які намагалися виражати та захищати власні інтереси, інтереси громади та села.

У розрізі процесу декомунізації в сучасній Україні варто поглиблено вивчити суспільні зміни, що відбулися внаслідок одержавлення соціально-політичного життя вітчизняного соціуму, формування “нової людини”, котра б пов'язала своє життя зі служінням комуністичній системі, приносячи в жертву права людини, інтереси місцевих громад. Нові історичні реконструкції радянської доби в контексті загальноєвропейського досвіду осмислення “тоталітарного минулого” дозволять краще зрозуміти пролонговані наслідки комуністичного режиму, що призвів до відриву України від європейської моделі політичного й економічного розвитку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до комплексної науково-дослідної теми кафедри історії України Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка “Проблеми історії суспільних змін і трансформацій в Україні від найдавніших часів до сьогодення” (номер державної реєстрації 0110U004634).

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу історичного матеріалу розкрити процес знищення парагромадянського селянського суспільства, одержавлення суспільно-політичного життя українського села в умовах формування комуністичної системи.

Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання:

– дослідити стан наукової розробки теми, напрями й тенденції історичної думки з обраної проблеми; виявити та опрацювати джерельну базу, що дозволяє здійснити дослідження; окреслити методологію, категоріальний апарат дисертації;

– розкрити динаміку змін у землеволодінні і землекористуванні українців на початку ХХ ст. та з'ясувати взаємозалежність цих процесів із змінами соціальної структури українського села;

– визначити організаційні форми самоврядування українських селян в умовах активізації суспільно-політичного життя та аграрних перетворень у роки визвольних змагань;

– проаналізувати базові положення “селянського питання” в дискусіях більшовиків;

– охарактеризувати особливості впливу ВКП(б)-КП(б)У на формування організаційно-правових засад місцевих органів влади, зокрема через вибори та перевибори, і визначити характерні риси діяльності органів “керованої народної демократії” (сільрад, КНС, СТВ);

– з'ясувати форми та методи економічної політики радянської влади в українському селі, їхній вплив на соціально-класову структуру сільського населення, сільське господарювання, повсякденне життя селян;

– проаналізувати наслідки процесу колективізації, які призвели до руйнації економічного підґрунтя парагромадянського селянського суспільства;

– здійснити аналіз соціально-демографічної структури українського села з метою виявлення латентних складників суспільної напруги;

– встановити фактори формування “нової людини” в СРСР, УСРР та наслідки розширення соціальної бази радянської влади в українському селі;

– висвітлити механізм розв'язання “ґендерного питання”, який забезпечував нову ґендерну ідентичність чоловіків та жінок в умовах радянського соціально-економічного повсякдення села;

– розглянути становлення освітньо-виховної системи в УСРР, її основні суперечності в розрізі процесу індоктринації свідомості молоді та дітей, зокрема формування колективної свідомості та поведінки як одного з основних чинників легітимації та підтримки нової влади.

Об'єктом дослідження обрано українське село в період трансформацій політичного та соціально-економічного укладу в 1917-1933 рр.

Предметом дослідження визначено стратифікаційні, соціально-економічні, соціокультурні та демографічні аспекти суспільно-політичних змін українського села, викликані політичними процесами формування комуністичної системи.

Хронологічні рамки охоплюють 1917-1933 рр. і характеризуються формуванням комуністичної системи в УСРР. Нижня межа збігається з жовтневим більшовицьким переворотом. Обмеження верхньої - 1933 роком - зумовлене встановленням тоталітарного режиму на селі. Дисертантка свідомо виходить за межі дослідження, щоб показати соцієтальні впливи в розрізі трансформаційних змін.

Територіальні межі дослідження охоплюють УСРР з урахуванням тогочасного адміністративно-територіального поділу. Для аналізу та порівняння були використані дані щодо інших республік.

Методи дослідження. Для забезпечення всебічного вивчення головних аспектів досліджуваної теми було використано історичний, проблемно-хронологічний, історико-типологічний, історико-порівняльний, історико-психологічний, історико-біографічний методи. Належне місце в дослідженні посіли такі загальнонаукові методи, як системний, аналізу, синтезу, індукції і дедукції, узагальнення, моделювання тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:

– уперше в українській історичній науці - на основі сучасних загальнонаукових і спеціальних методів дослідження комплексно висвітлено та проаналізовано процес формування і функціонування елементів парагромадянського селянського суспільства на початку ХХ ст. та їх злам унаслідок більшовицької політики модернізації аграрного суспільства, комунізації селянського соціуму;

– обґрунтовано концепт парагромадянського селянського суспільства;

– здійснено системний аналіз розбудови партійно-державних структур, практики усунення самоврядних парагромадянських селянських органів і формування органів “керованої народної демократії” для тотального контролю над селянством;

– висунуто та охарактеризовано тезу, що колективізація мала за мету руйнацію самоврядних форм господарювання як економічного підґрунтя парагромадянського селянського суспільства та одержавлення сільської економіки;

– відтворено процес становлення і розвитку організаційної роботи серед сільських жінок, молоді та дітей у контексті програмних установок більшовиків, політичної кон'юнктури, внутрішньополітичної ситуації в країні, припинення функціонування інститутів парагромадянського селянського суспільства;

– простежено характер соціально-психологічних змін у повсякденному житті сільського населення.

Отримали подальшого розвитку:

– теоретико-методологічні засади дослідження суспільно-політичних змін в українському селі впродовж 1917-1933 рр., що дало можливість скорелювати взаємозв'язок між внутрішньою політикою радянських партійно-урядових структур щодо селянства в адміністративній, аграрній, податковій, ідеологічній сферах та змінами у соціальній структурі, свідомості та способі життя;

– осмислення концептуальних засад формування радянської комуністичної системи на селі.

Уточнено:

– динаміку народжуваності, смертності, шлюбності, міграційних процесів у досліджуваний період;

– особливості національного характеру українців у контексті формування української національної ідентичності на початку ХХ ст. та функціонування елементів парагромадянського селянського суспільства;

– механізм керівництва окремими елементами освітньо-виховної системи зі сторони адміністративно-політичних структур.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження були використані в розробці науково-методичного забезпечення таких навчальних дисциплін, як “Політологія” та “Соціологія” у Хмельницькому національному університеті; нових спеціальних і факультативних курсів “Історія як лінійний і нелінійний розвиток”, “Сучасне громадянське суспільство”, “Історія повсякденності”, “Декомунізація в Україні” у Хмельницькому обласному інституті післядипломної педагогічної освіти.

Фактичні дані та окремі теоретичні матеріали дисертації можуть бути використані у підготовці узагальнювальних наукових праць з аграрної історії України, історії українського селянства, соціальної історії, ґендерної історії, історії повсякденності, навчальних посібників, підручників з історії України. Проведений аналіз парагромадянського селянського суспільства може бути корисний у діяльності державних органів влади, громадських об'єднань для пошуку ефективних шляхів формування громадянського суспільства.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Усі результати роботи і положення, що виносяться на захист і становлять наукову новизну, отримано здобувачем особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження презентовані у 36 доповідях і повідомленнях, зокрема на Міжнародній науковій конференції “Дмитро Антонович і українське мистецтвознавство” (Прага, 2007), VІІ Буковинській Міжнародній історико-краєзнавчій конференції (Чернівці, 2009), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій проблемам суспільних наук (Москва, 2012), Міжнародній науково-практичній конференції “Суспільні науки: історія, сучасний стан та перспективи дослідження” (Львів, 2012), Міжнародній науково-практичній конференції “Особа в тоталітарному суспільстві: рефлексії ХХІ століття” (Одеса, 2013), Міжнародній науковій конференції “Голодомор в Україні у першій половині ХХ століття: причини та наслідки (1921-1923 рр., 1932-1933 р., 1946-1947 рр.)” (Київ, 2013) та ін. Ключові проблеми дослідження було оприлюднено на всеукраїнських та регіональних наукових конференціях, зокрема на ХІ Подільській історико-краєзнавчій конференції (Кам'янець-Подільський, 2004), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Знищення опозиції в 20-30-х рр. ХХ ст. як засіб формування тоталітарної системи в Україні” (Хмельницький, 2006), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Геноцид: Голодомор 1932-1933 рр. на Хмельниччині: причини, жертви, наслідки” (Хмельницький - Кам'янець-Подільський, 2008), Всеукраїнській науково-практичній конференції “День Соборності України й уроки української національної революції (1917-1920 рр.)” (Хмельницький, 2010), Всеукраїнській науковій конференції “Політичні репресії в Українській РСР 1937-1938 рр.: дослідницькі рефлексії та інтерпретації (до 75-річчя “Великого терору” в СРСР)” (Київ, 2012), Всеукраїнській науковій конференції “Українська політична нація: історія і сучасність” (Київ, 2013), Х Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії (Черкаси, 2014), VІІ Волинській Всеукраїнській історико-краєзнавчій конференції (Житомир, 2014), Всеукраїнській науковій конференції “Шості Гуржіївські історичні читання” (Черкаси, 2015), Всеукраїнському науково-теоретичному семінарі “Історія радянської повсякденності: на перехресті джерел” (Вінниця, 2015) та ін.

Публікації. Основні результати роботи опубліковано в монографії (31,62 др. арк.) та 56 публікаціях, із них 24 статті у провідних фахових журналах, 6 - у виданнях іноземних держав або України, включених до міжнародних наукометричних баз, 28 - у збірниках праць, матеріалах конференцій.

Структура дисертації побудована за проблемно-хронологічним принципом. Робота складається зі вступу, п'яти розділів (13 підрозділів), висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 534 сторінки, із них 350 - основного тексту, 158 сторінок займає список використаних джерел (1 460 найменувань), 26 сторінок - 24 додатки.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються мета, об'єкт і предмет, хронологічні рамки, територіальні межі, методи, наукова новизна, практичне значення, апробація, публікації та структура дослідження.

У першому розділі “Історіографія, джерела та методологічні засади” проаналізовано стан наукового вивчення теми, охарактеризовано джерельну базу, визначено методологічні принципи та методи дослідження.

Історіографія проблеми. З огляду на дослідницькі традиції історіографію поділено на чотири групи: історіографія радянських істориків (аналіз української радянської історіографії проведено паралельно з російською); української діаспори; сучасної вітчизняної науки; сучасні зарубіжні дослідження. З огляду на комплексний характер та міждисциплінарний підхід історіографію сучасної вітчизняної науки було класифіковано на п'ять груп: праці про суспільно-політичні, економічні, демографічні процеси, що відбувалися напередодні та в роки революційної доби 1917-1921 рр.; роботи, присвячені функціонуванню репресивно-каральної системи в СРСР, УСРР, становленню механізму партійно-державного контролю на селі; історичні видання про соцільно-економічні, суспільно-політичні процеси 1920-х - початку 1930-х рр., зокрема впровадження нової економічної політики, аналіз сталінських кампаній колективізації, розкуркулення, хлібозаготівлі, передумови, перебіг та наслідки Голодомору, зміни соціально-демографічної структури українського села; сегменти опублікованих праць, що стосуються дослідження домінантних проблем: про формування “нової людини”, вплив радянської ідеології на світогляд українського селянства, становище сільських жінок, комунізацію сільської молоді; дисертаційні роботи, у яких розкрито окремі питання історіографії обраної теми.

В Україні впродовж 1920-х рр. ще був можливий певний плюралізм думок. Селянознавчою тематикою займалися М. Грушевський, В. Качинський, Н. Мірза-Авакянц, А. Річицький (Пісоцький), М. Яворський, В. Яновський. Питання активного залучення селян до соціалістичного будівництва, функціонування рад, громадських організацій висвітлювали С. Зданович, О. Клязник, С. Мінаєв, М. Попов та ін. У публікаціях О. Коллонтай, Н. Крупської, К. Самойлової було зроблено спробу систематизувати досвід роботи жіночих відділів, розкрити питання проституції, алкоголізму, абортів тощо. В працях 1930-х рр. акцентувалася увага на внеску комуністичної партії та її керівників у розвиток села. Радянська історіографія відразу визначила парадигми пауперизації і кризи у сільському господарстві в дожовтневий період, зокрема зосереджуючи увагу на злиднях селян та парадигму необхідності радикальних революційних перетворень у пожовтневий період. У наступні роки, у згаданому контексті були написані праці Б. Бабія, М. Березовчука, Г. Кожевнікової, Б. Мигаль, І. Слинька, В. Терлецького, Р. Чойчура, В. Чумака та ін. О. Нестеренко спробував показати розвиток капіталістичних відносин в Україні, зокрема на початку ХХ ст., Г. Конюхов уперше написав про “хлібні утруднення” у різних регіонах СРСР. Не втратили актуальності роботи І. Гуржія. Проте основою вищезгаданих робіт залишалася комуністична ідеологія.

Українська діаспорна історіографія була репрезентована низкою робіт, на особливу увагу серед яких заслуговують праці учасників революційних подій. Це публікації робіт, в яких проаналізовано події з лівих позицій В. Винниченком, П. Христюком, М. Шаповалом, консервативних - В. Липинським. Інформація щодо поширення селянського аграрного руху міститься в працях О. Мицюка. І. Витанович не лише зробив аналіз землеволодіння в Україні, але й відтворив настрої селянства тих часів, К. Кононенко репрезентував ідею відмінності земельних відносин в Україні у порівнянні з Росією. Комплексне дослідження культурно-освітньої діяльності на українських теренах було здійснено С. Сірополком. У працях П. Голубенка, І. Майстренка, М. Прокопа та ін. проаналізовано розвиток українського села міжвоєнного періоду, вплив партійних рішень на формування й діяльність місцевих органів влади.

У сучасній вітчизняній науковій літературі комплексно досліджено стан українського села напередодні та в роки революційної доби, аграрну політику українських національних урядів (1917-1921 рр.), формування владних структур на селі. Це праці В. Бочарова, В. Верстюка, П. Гай-Нижника, Я. Грицака, І. Гуцалюка, Н. Ковальової, С. Корновенка, О. Копиленка, О. Короткової, С. Кульчицького, В. Лозового, О. Мітерова, А. Морозова, І. Патера, Р. Пирога, О. Реєнта, О. Сердюка, В. Солдатенка, Ю. Шаповала та ін.

Ґрунтовне вивчення міжвоєнного періоду започаткував С. Кульчицький. Учений дав нову інтерпретацію причинно-наслідкових зв'язків у подіях, пов'язаних із жовтневим більшовицьким переворотом, запровадженням непу, другим комуністичним штурмом (1929-1938 рр.). Вчений особливу увагу приділив аналізу причин та наслідків Голодомору 1932-1933 рр. Важливими для української історіографії є публікації Ю. Шаповала, які стали основою вивчення тоталітарного режиму, зокрема в контексті створення “нової людини”. Серед праць, у яких висвітлені механізми формування і здійснення репресивної політики в УСРР, аспекти репресій щодо окремих соціальних верств населення, істотне місце посідають наукові роботи Д. Архієрейського, С. Білоконя, С. Білошицького, П. Брицького, В. Васильєва, О. Ганжі, Л. Гриневич, В. Даниленка, М. Дорошка, Г. Єфименка, Г. Капустян, Г. Касьянова, Я. Малика, В. Марочка, Л. Місінкевича, В. Нікольського, Р. Подкура, Н. Романець, І. Хміля, В. Ченцова, М. Шитюка та ін.

Зокрема, В. Марочко комплексно проаналізував непівський період, роль кооперації, створення соціально-економічних засад життя в колгоспному селі. Розвиток українського фермерства, селянського самоврядування досліджують В. Кравченко, І. Кривко, В. Лазуренко, С. Лях, А. Морозов, В. Нечитайло, В. Олійник, В. Паскаленко, Л. Тарасенко, І. Фареній та інші. С. Корновенко доводить, що без запровадження непу більшовики не змогли б утримати владу у своїх руках. В. Калініченко ґрунтовно проаналізував щорічні вибіркові переписи селянських господарств УСРР у роки непу та функціонування інституту громади. Фактичний матеріал щодо діяльності сільських рад та громад міститься у працях О. Михайлюка, сільських рад і земельних громад - В. Анісімова. Кліометричний аналіз соціально-економічних процесів у селянському господарстві 1920-х рр. започаткував Ю. Святець. Комплексний аналіз діяльності громадських об'єднань українського села здійснили М. Журба, В. Молоткіна, С. Свистович, Ю. Степанчук, В. Шарпатий. Громадське самоврядування засвідчує вкорінення значних елементів парагромадянського селянського суспільства.

Проблеми ментальності, змін у національному характері українського народу вивчають В. Ботушанський, О. Добржанський, Л. Дудка, П. Кононенко, Б. Кравченко, В. Лозовий, В. Марочко, Т. Марусик, Ю. Присяжнюк, А. Філінюк та ін. Соціально-економічний і національно-культурний злам українського селянства у 1930-х рр. аналізує С. Білан. Радянське повсякдення досліджують О. Вовк, С. Дровозюк, М. Захарченко, А. Зінченко, О. Лукашевич, І. Рибак та ін. У працях Н. Бем, Г. Георгізова, Б. Патриляка, О. Попової, В. Саричева, Л. Скотнікової показано соціально-психологічні аспекти взаємовідносин українського селянства і радянської влади, зміни соціально-політичних настроїв.

Окремі аспекти формування “нової людини” розглядають Л. Дояр, Н. Земзюліна, Л. Олянич, Л. Якубова. Гендерні аспекти досліджують Н. Бондаренко, Н. Гогохія, О. Кісь, О. Лабур, О. Новікова, О. Розовик, О. Сапицька. Проаналізовано праці й інших авторів, присвячені різноманітним аспектам соціально-демографічних змін. Варто виокремити дослідження демографів І. Курило, Н. Левчук, Е. Лібанової, історика В. Романцова.

Результатом ґрунтовного аналізу науковців стали видання: “Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки”, “Історія українського селянства. Нариси в 2-х томах”; “Політичний терор і тероризм в Україні. XIX - XX ст. Історичні нариси”; “Політична історія України. ХХ ст.: У 6 т.”; “Відносини держави, суспільства і особи під час створення радянського ладу в Україні (1917-1938 рр.)” (Т. 1-2) та ін., які дозволяють проаналізувати процес встановлення комуністичного режиму.

У сучасному російському світогляді акумульовані тенденції формування нової постперебудовної традиції сприйняття радянської країни як періоду ефективного державного менеджменту. Проводиться думка про те, що високі темпи росту радянської економіки давали значний ресурс просуванню комуністичної ідеології та світовій гегемонії СРСР, а також сприяли появі нової моделі розвитку Росії. Власні методологічні підходи до вивчення Росії періоду революційних трансформацій запропонував О. Ахієзер. Своєрідним ключем для розуміння селянської ментальності є концепція “Великої селянської революції 1902-1922 рр.” В. Данилова та Л. Данилової, праці В. Булдакова, О. Давидова, Л. Мілова. Методологію подвійної рефлективності в дослідженнях російського села запропонував Т. Шанін. М. Давидов робить висновок, що наприкінці XIX - початку XX ст. сільське господарство в Росії успішно розвивалося. Проти парадигми кризи/пауперизації виступив Б. Миронов. Він, зокрема, пише про виникнення в Росії (напередодні 1917 р.) громадянського суспільства та провокує гострі дискусії в середовищі російських істориків. Процес формування громадянського суспільства у Росії в роки непу досліджував А. Васько. Інтерес становлять праці з соціальної історії, зокрема про формування “нової людини” Є. Добренка, В. Ільїних, К. Самойлової. Повсякденне життя в умовах одержавлення економіки досліджували О. Морозов, О. Осокіна, І. Семененко, О. Шамигулов, О. Ярська-Смирнова та ін. Демографічні наслідки тоталітарного режиму аналізували Д. Ванюков, С. Голотик, В. Жиромська, В. Ісупов, В. Мінаєв. Серед значного обсягу публікацій із гендерної історії особливе місце займають праці Ю. Морозової, Н. Пушкарьової, І. Юкіної. Разом з тим зауважимо, що тема ментальної різниці між сприйняттям радянських реалій російськими та українськими селянами, а також тема специфіки перебігу і наслідків Голодомору 1932-1933 рр. в Україні в російській історіографії майже не розглядалася.

Західні вчені створили потужну школу дослідження легітимації більшовицького режиму в СРСР, зокрема процесів консолідації влади в руках більшовиків. Проте протягом ХХ ст. західний історіографічний дискурс найчастіше був вмонтованим у російський контекст, і лише окремі роботи містили аналіз подій, котрі відбувалися в зазначений період в УСРР. У контексті нашого дослідження викликає інтерес праця С. Коткіна “Магнітна гора: сталінізм як цивілізація”, автор якої пропонує роздуми про застосування соціального інжинірингу в СРСР. Англійський історик Е. Карр дослідив процес злиття Комуністичної партії з Радянською державою. У працях американського дослідника Р. Пайпса проаналізовано консолідацію влади в руках більшовиків. Друга хвиля західних науковців зосередила увагу переважно на аналітиці. Аналіз тоталітаризму та авторитаризму зроблено в працях Й. Баберовські, Р. Геллетлі, М. Рольфа, С. Сміта, Л. Штерн та ін. Радянську командну економіку, використовуючи міждисциплінарний підхід, розглядав П. Грегорі. Взаємовідносини влади та селянства висвітлювали безпосередньо Л. Віола і Ш. Фіцпатрік. Окремі роботи містять аналіз подій, котрі відбувалися в зазначений період в УСРР. У працях А. Граціозі, Р. Конквеста, Г. Куромії, Дж. Мейса, Т. Снайдера та ін. розкрито негативні наслідки сталінської політики колективізації, розкуркулення, політичних репресій, Голодомору. На окрему увагу заслуговує доробок соціального історика В. Нолла, який після опитування понад 400 сільських мешканців України запропонував власний аналіз сільського громадянського суспільства та його трансформацію. Загалом західні радянологи почали виокремлювати специфічні особливості та наслідки становлення комуністичного режиму в УСРР.

Проведений історіографічний аналіз значної кількості наукових праць дозволяє говорити про формування фундаментальних концепцій, шкіл. Однак, до сьогодні в науковій думці практично не знайшов відображення аспект вивчення українського села у розрізі руйнації базових засад формування парагромадянського селянського суспільства, паростки якого визріли в українському селі на початку ХХ ст., що й спонукало дисертантку дослідити цю проблему.

Джерельну основу дослідження становлять неопубліковані архівні матеріали, опубліковані документи, нормативно-правові акти, статистичні збірники, періодичні видання, мемуарна література тощо. Авторкою було опрацьовано 242 справи, які зберігаються у 93 фондах центральних і місцевих архівосховищ України та Російської Федерації. Офіційні документи і матеріали розподілено на декілька груп. Першу групу становлять джерела, створені органами влади. У фондах ЦДАВО України, зокрема у ф. 5, опрацьовано резолюції, циркуляри, накази ДПУ та ін.; у ф. 27 - матеріали щодо створення колгоспів, плани посівних кампаній, постанови, витяги з протоколів ВУЦВК, п'ятирічний перспективний план розвитку сільського господарства, матеріали з переселення; у ф. 3470 - матеріали з підготовки плану другої п'ятирічки, постанови Наркомземсправ. Важливим джерелом інформації про становище дітей у 1920-1922 рр. є ф. 20, у якому містяться документи про спроби подолання дитячої безпритульності, жебракування, голодування. Великий обсяг документів зберігається в ЦДАГО України. Серед фондів архіву найбільший інтерес становить ф. 1., де зосереджено документи відділів ЦК КП(б)У, постанови ЦК ВКП(б), листування з жінвідділами, протоколи, витяги із протоколів засідань колегії Центрального відділу робітниць ЦК КП(б)У; ф. 5 - рукописи невідомого автора, написані у 1919 р., з детальним аналізом спроби легітимації більшовицького режиму в Україні того ж таки року, розкриттям механізму реалізації прийнятих більшовиками рішень, багатьох маловідомих сторінок політичного життя; ф. 7 - містить витяги із протоколів бюро ЦК ЛКСМУ, листування ЦК ЛКСМУ з державними та партійними установами, протоколи засідань секретаріату ЦК ЛКСМУ; ф. 57 - у якому знаходяться фотокопії протоколів, витягів із протоколів засідань Київського комітету РСДРП(б), копії наказів, телеграм, що стосувалися ситуації на місцях, підпільної діяльності більшовиків; ф. 237 - довідки, чернетки виступів Г. Петровського під час поїздок містами та селами Донбасу, Київської, Вінницької, Чернігівської та інших областей.

Важливу інформацію про діяльність органів ДПУ УСРР виявлено в Галузевому державному архіві Служби безпеки України (ГДА СБУ). Зокрема у ф. 9 - матеріали про “контрреволюційне повстанське підпілля в Україні”; у ф. 68 - зібрану та систематизовану каральною інституцією інформацію про масові виїзди селян із українських сіл протягом 1932-1933 рр. та ін.

Документи низових органів влади та господарських структур (протоколи засідань сільських рад, комітетів незаможних селян, загальних зборів членів колгоспів та ін.) опрацьовано у фондах державних архівів Вінницької, Житомирської, Одеської, Сумської, Харківської, Хмельницької областей.

У роботі використовувалися матеріали Російського державного архіву економіки та Державного архіву Російської Федерації. У Російському державному архіві економіки у ф. 1562 були опрацьовані матеріали, що дозволили виявити динаміку соціально-демографічних змін населення СРСР, помісячну смертність сільського населення УСРР у 1932-1933 рр.; у ф. 7486 - матеріали про роботу на місцях 25-тисячників, п'ятирічні плани колективізації сільського господарства. Великий обсяг інформації містять матеріали особистих фондів С. Струміліна (ф. 219) та М. Макарова (ф. 766). Малодосліджені документи зберігає Державний архів Російської Федерації, ф. Р. 5462 містить документи з розбудови системи освіти та “культурного обробітку живого матеріалу”; ф. Р. 9414 - інформацію про організацію трудових поселень, чисельність і склад ув'язнених, які утримувались у колоніях. Водночас зазначимо, що інформація, яка міститься у фондах, у багатьох випадках потребує критичного аналізу через характерну для того часу практику замовчування прорахунків та недоліків у діяльності владних структур, наявних проблем у матеріальному та кадровому забезпеченні тощо.

Другу групу становлять різноманітні матеріали органів влади та спецслужб, зібрані у процесі їхньої діяльності (листи, записки, скарги та ін.). Вони передусім є цінним джерелом з'ясування змін соціально-політичних настроїв селян. При цьому було враховано, що представники органів влади часто інтерпретували інформацію згідно зі своїми ідеологічними переконаннями, тому отримана інформація додатково аналізувалася. У ГДА СБУ у ф. 13 і ф. 42 досліджено зібрану репресивно-каральними органами інформацію про настрої громадян. Велика кількість ненадрукованих листів громадян, зокрема українців, зберігається у вищезгаданих Державних архівах Російської Федерації, це листи від засуджених Й. Сталіну, інформаційні довідки редакцій газети “Правда”, “Крестьянская газета” та ін. Скарги, листи, заяви селян до органів влади є беззаперечними свідченнями трагедії, що розгорнулась на теренах України.

Вагоме місце серед джерел посідають статути, збірники урядових постанов, окремі інструкції, що регламентували діяльність об'єднань на селі. Значний інтерес становлять тематичні збірники документів і матеріалів, видані після здобуття Україною незалежності. Особливе значення мають видання, де друкувалися раніше невідомі документи: двотомне видання “Українська Центральна Рада. Документи і матеріали”; двотомне видання “Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. Листопад 1918 - листопад 1920 рр.: Док. і матеріали”; чотиритомна “Хроніка колективізації та Голодомору в Україні 1927-1933”; “Голод 1932-1933 в Україні: злочин влади - трагедія народу: документи і матеріали”; “Розсекречена пам'ять: Голодомор 1932-1933 років в Україні в документах ГПУ-НКВД”; “Справа “Української філії Трудової селянської партії”; “Партійно-радянське керівництво УСРР під час голодомору 1932-1933 рр.: Вожді. Працівники. Активісти” та ін.; національні книги пам'яті Дніпропетровської, Донецької, Київської, Одеської, Харківської, Хмельницької, та ін. областей (центральним елементом томів є мартирологи, до яких включено дані про померлих під час Голодомору).

Окрему групу джерел становлять праці партійних і державних діячів: В. Леніна, Й. Сталіна, Л. Троцького, А. Луначарського, Г. Петровського, які були ідеологами та творцями партійної політики. Серед джерел важливими є спогади сучасників подій, що дають змогу об'єктивно оцінити реальний стан речей, як-от: З. Гіппіус, Д. Гойченка, О. Зіновьєва, Ю. Лодиженського, П. Скоропадського. У процесі написання роботи були залучені свідчення очевидців, котрі пережили Голодомор, зібрані та впорядковані О. Веселовою, Л. Коваленко, В. Маняком, Дж. Мейсом, Ю. Мициком, В. Ноллом та ін. У кожному розділі свідчення слугували підтвердженням викладеного матеріалу про становище селян.

У дисертації використано фактичні матеріали, виявлені у багатьох журналах і газетах. Проаналізовано інформацію офіційного характеру відносно функціонування аграрної галузі та соціальної сфери села, проведення колгоспами сільськогосподарських робіт, участь сільського населення в сталінських кампаніях з метою з'ясування розбіжностей між об'єктивними та суб'єктивними показниками, зміни тональності публікацій, які торкаються проблем селянства загалом, їхніх взаємин із владою (як засвідчують статті, владу найбільше не влаштовувало бажання селян індивідуально господарювати). Цілком зрозуміло, що використання означених матеріалів потребує критичного підходу й зіставлення з даними інших джерел. Галузеві статистичні збірники дозволили отримати інформацію про конкретний стан галузі, систему освіти. Інформацію про склад і рух населення УСРР було отримано з Першого Всезагального перепису Російської імперії 1897 р., перепису 1917 р., Всеросійського перепису 1920 р., Всесоюзного перепису 1926 р. та ін.

Залучення цілого комплексу джерел (601 позиція) створило достатнє підґрунтя для реалізації поставлених у дисертації дослідницьких завдань.

Теоретико-методологічні засади дослідження. У процесі дослідження використано цивілізаційний підхід, що передбачає поєднання антропологічних, етнічних, культурних компонентів людської історії та враховує територіально-географічний принцип. Село і місто розглядаються в контексті традиційної та ліберально-модерністської цивілізацій. Застосування соціокультурного підходу до вивчення періоду 1917-1933 рр.. дозволило сприймати приналежність індивідів до відповідних референтних груп через призму їхнього соціокультурного досвіду; виявити колективну соціокультурну ідентичність окремих соціальних груп. Теорію самоорганізації було використано як доповнення до “лінійних” підходів, адже у роки визвольних змагань Україна постійно балансувала на вістрі власного вибору і досягла “точки біфуркації” у 1919 р. Принцип історизму забезпечив краще розуміння специфіки поведінки і реагування селян на ті чи інші політичні кампанії більшовиків та адекватно відобразити спектр суперечностей періоду 1917-1933 рр.

В роботі застосовано загальнонаукові та спеціальні методи історичного пізнання. Проблемно-хронологічний та історико-типологічний методи дозволили виокремити основні проблеми та визначити внутрішню періодизацію окремих етапів. Необхідність застосування історико-порівняльного методу зумовлена існуванням різних форм державності на території України в революційну добу. Історико-психологічний метод дозволив викласти події 1917-1933 рр. крізь призму аналізу характерних змін поведінки селян, психологічних особливостей сприйняття нових цінностей і традицій. Історико-біографічний - допоміг простежити напрям змін у поглядах та переконаннях окремих осіб. Історичний - дозволив сформулювати критерії визначення парагромадянського селянського суспільства. Системний дав змогу сформулювати базовий концепт парагромадянського селянського суспільства; нормативно-ціннісний - окреслити напрям соціокультурних змін в українському селі. Порівняльно-статистичний аналіз застосовано з метою дослідження впливу соціальної стратифікації на характер політичних відносин. Метод моделювання дозволив створити “моделі-образи” нових радянських людей. Крім того, застосовувалися аналіз, синтез, індукція і дедукція, узагальнення та інші методи.

Зроблено переоцінку основних понять і термінів, запропоновано нове поняття - парагромадянське селянське суспільство. Переосмислюючи концептуальні засади історіографії, доходимо висновку, що у ній досі немає цілісного дослідження, присвяченого суспільно-політичним змінам в українському селі в контексті формування комуністичної системи (1917-1933 рр.), зокрема руйнації парагромадянського селянського суспільства. Поява такого дослідження дозволить деталізувати механізми формування комуністичної системи, нищення демократичних інституцій та їхні пролонговані наслідки.

У другому розділі “Стан села напередодні та в роки визвольних змагань 1917-1920 рр. в Україні” проаналізовано соціальну структуру українського села та її трансформацію в контексті формування парагромадянського селянського суспільства. Відповідно, розділ складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі охарактеризовано особливості землеволодіння і землекористування українців на початку ХХ ст. та простежено взаємозалежність із динамікою змін соціальної структури українського села. Зокрема, підтверджено, що напередодні революційних подій 1917 р. частка сільського населення України коливалася в межах 90 %; значна частина земель знаходилася у володінні селян; землезабезпечення залежало від регіону; питання ціни на землю корелювалося зі збільшенням чисельності населення, яке потребувало розширення посівних площ; специфіка землеволодіння і землекористування українців також залежала від рис національного характеру; більшість українських сімей займалася різноманітними видами діяльності, до яких належали і сільське господарство, і домашнє виробництво; внутрішні стратифікаційні суперечності на селі насамперед корелюють із регіональною специфікою землеволодіння та землекористування, нормами звичаєвого права; українські селяни тяжіли до ведення сімейного господарства, погано орієнтувалися в ринкових відносинах, проте активна купівля, оренда землі, позитивне ставлення до індивідуально-приватної власності дозволяють говорити про якісні зміни у формуванні економічних засад парагромадянського селянського суспільства напередодні більшовицького жовтневого перевороту. Соціальна характеристика українського села була б неповною без урахування динаміки народонаселення. У розрізі зазначених змін проаналізовано демографічні показники, як-от: зростання чисельності сільського населення на початку ХХ ст., що було характерною тенденцією для більшості європейських країн, природний приріст, рівень шлюбності, коефіцієнти народжуваності, смертності населення, котрі залежали від багатьох причин (економічних, соціальних, культурних, соціально-гігієнічних, екзогенних та ендогенних); віковий склад і міграційні потоки.

У другому підрозділі констатовано, що напередодні Першої світової війни активізували свою діяльність громадські сільськогосподарські товариства. У сфері сільськогосподарського виробництва вони ініціювали зміни не лише в міжособистісних стосунках селян, які переважно базувалися на інтересах “сімейних спілок”, але й сприяли поширенню діяльності місцевого самоврядування, зокрема громад та сходів. Так, у 1902-1907 рр. на сходах ухвалювали важливі для селян вимоги до землевласників, обирали представників для переговорів із поміщиками, управителями, брали розписки від землевласників, відстоювали “сукупну волю” громади. Напередодні Першої світової війни сільські сходи залишалися основним органом самоврядування на селі. Аналіз архівних матеріалів, тогочасних газет засвідчує, що аграрні перетворення УЦР краще сприймали селяни, які мешкали на хуторах і відрубах, подалі від залізниць, які на двір мали понад 7 дес. землі, де регулярно збиралися сільські сходи або функціонували “есерівські” ради. Підтверджено, що протягом 1917-1918 рр. селяни часто ототожнювали селянську спілку та ради селянських депутатів. Виявлено, що в 1919 р. Українська Селянська спілка мала осередки в більшості сіл та певні повноваження, які б стабілізували ситуацію з перерозподілу та захоплення земель селянами. Установлено, що саме Директорія, яка здійснювала свою політику лише на обмежених територіях, основою державності проголошувала громади (громаду ідентифікували як одиницю самоврядування, а віче-сход - як її розпорядчий орган). Українська сільська громада та селоспілки на початку 1920-х рр. залишалися ключовими соціальними інститутами українського парагромадянського селянського суспільства.

У третьому розділі “Втілення вищим партійно-державним керівництвом СРСР та УСРР стратегії більшовизації українського села” відтворено процес становлення та функціонування більшовицьких органів влади в контексті вирішення “селянського питання” і проведення виборчих кампаній на селі, формування органів “керованої народної демократії”, зокрема сільських рад, КНС та КВД (СТВ).

У першому підрозділі охарактеризовано базові положення “селянського питання” в дискусіях більшовиків. Підтверджено: більшовики розглядали селян з позицій меншовартості; штовхали на “чорний переділ” (і значна частина селян була готова до нього); у 1917 р. більшовики були змушені провести земельну реформу, враховуючи інтереси селян, та поступитися ідеєю націоналізації земель; у 1918-1920 рр. були спроби організації великого соціалістичного землеробства шляхом облаштування радянських господарств, підтримки комун на державному рівні; після провалу політики воєнного комунізму більшовики були змушені переглянути попередні кроки вже в 1921 р.; вони постійно шукали схеми нейтралізації негативних, на їхню думку, впливів селян на проведення соціальної та промислової революцій; у 1924-1927 рр. Й. Сталін фокусувався на ідеї “лівих уклоністів” про те, що джерелом “первісного соціалістичного накопичення” має стати селянство; у співпраці з середняками комуністи були зацікавлені відповідно до “поточного моменту”; у 1928 р. на найвищому рівні закріплюється рішення про перетворення індивідуальних селянських господарств у великі колективні, проголошується курс на індустріалізацію сільського господарства; у 1929 р. - початок примусової колективізації, що стала основою переведення питань землекористування в тоталітарну площину. громадський український село комуністичний

Проаналізовано підходи до стратифікації селян, зокрема різні види групувань (за обсягом посівних площ; господарською успішністю; за ознакою забезпеченості засобами виробництва, тобто землею, робочою худобою, інвентарем; за посівними групами у своєму групофуражному балансі; за середнім доходом; за середнім арифметичним відхиленням душового доходу (або в кожній групі господарств), та визначено, що частка заможних селян доби непу коливалася в межах - 5,4 %, заможних господарств - 7,1 %. Часто зараховували до “куркулів” селян, котрі мали “на душу” - від 2 до 3 дес. землі, тим самим штучно збільшували частку “куркулів” до 15%, це також дозволяла зробити трансформація п'ятипрошаркового поділу (бідняки, нижчі середняки, середняки, вищі середняки, куркулі) у трипрошарковий (бідняки, середняки, куркулі). Несталість перерахованих груп внаслідок процесів осереднячування бідняків, саморозкуркулення “куркулів” тощо не дозволяє об'єктивно обрахувати кількісний склад. На офіційному рівні категорію “куркуль” використовували партійно-урядові структури переважно з метою необ'єктивного зростання їх чисельності корельовано до потреб державних кампаній (колективізації, розкуркулення, хлібозаготівельних та ін.). Учені-економісти слово “куркуль” уживали рідко, зокрема через відсутність чітких економічних параметрів характеристики, переважно оперували словосполученням “заможні селяни”, в яких кількість худоби мала становити 2,52 великої рогатої і робочої худоби на господарство; землі - 6,86 дес. Середняків на початок 1926 р. часто класифікували як “сільських господарів” або “господарів-хліборобів”, їхня частка нерідко коливалася в межах 80 %. Проте, якщо зіставляти рівень доходів селян із рівнем доходів робітників, він був переважно вищим за селянський.