Суспільно-політичні зміни в українському селі у контексті формування комуністичної системи (1917–1933 рр.)

У другому підрозділі підкреслено, що ключову роль у новій соціально-економічній системі зайняла партія, яка офіційно відстоювала терор, проте партійні очільники були змушені дотримуватися формальної демократії та створити на селі органи “керованої народної демократії”: сільради, комітети незаможних селян, селянські товариства взаємодопомоги. Про створення більшовицьких сільрад можемо говорити починаючи з 1920 р., до 1923 р. сільради могли функціонувати разом із традиційними інституціями самоврядування - сільськими громадами, до кінця 1920-х рр. із КНС, СТВ, земельними товариствами. Виявлено, що українці протягом 1920-х рр. намагалися обирати голів сільрад (як і на початку ХХ ст. - старост) письменних, які мали авторитет в односельців, належали до прошарку господарів-хазяїв (сільських господарів). Більшовики вбачали в цьому серйозну загрозу, тому постійно контролювали і втручалися у виборчі процеси, зокрема через фактичне впровадження процедури “рекомендацій” з боку партійних інститутів та органів державної влади вищого рівня. Важливим політичним інструментом легітимації нової влади в українському селі мали стати громадські об'єднання господарсько-політичного характеру, а саме: КНС, СТВ. Проте вже після 1925 р. влада демонструє через партійні рішення незацікавленість у КНС; після 1927 р. - незацікавленість у СТВ. Комуністична влада знищувала будь-які форми взаємодопомоги селян, які вона повністю не контролювала. Переконавши частину населення, що вони беруть реальну участь у побудові нової держави, більшовики пришвидшили процеси встановлення комуністичного режиму. Уже на початку 1930-х рр. держава в УСРР поглинула парагромадянське селянське суспільство, яке позбулося реальних засобів впливу.

У четвертому розділі “Соціально-економічна політика радянської влади на селі”, що складається з трьох підрозділів, висвітлено трансформації самоврядних форм господарювання в доколгоспній Україні, колективізацію як шлях до одержавлення сільської економіки та руйнації економічного підґрунтя парагромадянського селянського суспільства, соціально-демографічні зміни скорельовані із більшовицькими кампаніями на селі.

У першому підрозділі розглянуто форми та методи економічної політики радянської влади в українському селі, їхній вплив на соціально-класову структуру сільського населення, сільське господарювання, повсякденне життя селян. Зокрема, встановлено що більшовицька політика на тлі наслідків війн і революцій, голоду 1921-1923 рр. призвела до скорочення посівних площ, зменшення врожайності, вирощування нетрадиційних для України сільськогосподарських культур; масових засуджень за злочини “проти порядку управління” (невнесення податку, приховування об'єктів оподаткування). Підтверджено, що протягом 1920-х рр. в українських селах набули поширення земельні громади; прогресивна система сільськогосподарського оподаткування найбільше вдарила по прибутковості господарств “вищих груп селянства”; українські хазяї змінювалися ментально, ті, що мали статки, боялися їх показувати, наймати робітників, щоб їхні господарства не зарахували до категорії “експлуататорських”. Виявлено, що хлібні потяги, котрі відправлялись за межі УСРР, не лише викликали гнів у селян, а й тенденції, спрямовані на “відокремлення України від Росії”; більшість селян, які не хотіли виїздити у міста та залишати свої господарства, закликали ліквідувати КНС, відновити “селянські спілки”, виказували бажання повернути поміщицьку владу або провести другу революцію. Влада ж після запровадження індустріалізації категорично відмовлялася враховувати об'єктивні чинники аграрних відносин в Україні, зокрема традиційні для індивідуального господарювання строкове та поденне наймання на роботу, різні види обміну, позички, “притримування” врожаю до зими з метою отримання більшого зиску, і була готова до усуспільнення, залишалося знайти “оптимальний варіант”. До остаточного відчуження селян від власності долучили робітників, які отримали назву “двадцятип'ятитисячників”, основну масу направляли на керівну роботу членами або головами правлінь колгоспів. За знайденими в архіві даними, були зафіксовані випадки самогубств, самовільних від'їздів, знищення ними партквитків тощо.

У другому підрозділі досліджено характер реагування українських селян на політику примусового відчуження від власності. З'ясовано, як “всеосяжна” або “суцільна” колективізація використовувалася владою для досягнення тотального контролю над селянством. Більш детальний аналіз створення колективних господарств дозволяє виявити специфічні тенденції означеного процесу для УСРР, зокрема, що українські селяни-господарі мали стати джерелом, з якого намагалися отримати мільйонні кошти на проведення індустріалізації; Україна на осінь 1932 р. мала повністю закінчити колективізацію; політичне ранжування селян проводилося з метою знищення на селі всіх альтернативних колгоспній форм господарювання, інституцій самоврядності на селі. Установлено, що селяни здійснювали протестні заходи, спрямовані на руйнування інституцій радянської влади на селі, повернення до сходів, обрання сільських старост. Колективізація та розкуркулення як складники політики одержавлення села спричинили руйнування парагромадянського селянського суспільства, знищували не тільки традиційні форми господарювання, але й їхніх носіїв. Процес руйнації закінчився жахливим Голодомором.

У третьому підрозділі на основі історико-демографічного аналізу показано особливості соціально-демографічних процесів, скорельовані із основними факторами соціально-економічного розвитку. Після війн та революцій новим випробуванням для українців став голод 1921-1923 рр. Збільшення смертності в 1925 р. порівняно із 1924 р. українські демографи пояснювали недородом 1924 р., а також підвищенням народжуваності, що призводило до збільшення дитячої смертності. Найбільша смертність немовлят була зареєстрована на Чернігівщині, Поділлі, Харківщині, Донеччині, Київщині. На формування нової шлюбної поведінки селян впливало земельне й податкове законодавство. Характерною тенденцією одружень була належність молодих до однієї національності. Змішані шлюби швидше розпадалися, пересічно найкоротшими були шлюби, де чоловік росіянин, а жінка українка. Провідною тенденцією народжуваності в період індустріалізації було швидке зниження інтенсивності дітонародження внаслідок відпливу населення із села, залучення жінок у позасімейне виробництво. Після 1926 р. почав зменшуватися загальний коефіцієнт народжуваності. Нова економічна політика не встигла забезпечити суттєвого зростання чисельності населення та збільшення тривалості життя до рівня розвинених західних країн. Національний склад українського села був досить однорідним. Смертність у працездатному віці в містах була вища у чоловіків, у селах - у жінок. Смертність дітей віком до одного року була найвищою у матерів - “селянок-хліборобок”. Смертність характеризувалася переважно сезонними показниками, серед інших причин, які підвищували смертність, були: неякісне харчування, недоїдання, недосконала система медичного обслуговування населення на селі. Якщо порівняти загальну чисельність сільського населення у 1926 р. (23 646 194 осіб) та у 1929 р. (24 410 080), ми побачимо його незначне зростання. Період демографічної розбалансованості внаслідок переходу від аграрної до індустріальної економіки продовжувався й на початку 1930-х рр., а 1933 р. став роком соціально-демографічної катастрофи України.

У п'ятому розділі “Формування “нової людини” як засіб одержавлення селянського соціуму”, що також складається з трьох підрозділів, розкрито засади та механізми формування “нової людини” в теорії і практиці радянського будівництва, роль ґендерного фактора в розширенні соціальної бази нової влади, індоктринацію свідомості сільської молоді та дітей засобами впливу ідеологічної системи.

У першому підрозділі розглянуто фактори формування “нової людини” в СРСР, УСРР та наслідки розширення соціальної бази радянської влади в українському селі. Зокрема, у процесі “виховання” та “перевиховання” можна виокремити два періоди. Перший період - неп - час переважно теоретичного пошуку базових засад формування “нової людини”, змісту ідеології, її функцій в суспільстві, методів впливу на маси людей, які були або малограмотними, або безграмотними взагалі; почали розвиватися психотехніка, психологія, нейрофізіологія, рефлексологія, педологія, педагогіка та інші науки, покликані допомогти владі створити тип робітника з новою психологією та “низькою зношуваністю”; важливе значення надавалося нормативному формуванню громадської думки засобами пропаганди, активно використовувалася преса, усна пропаганда, соціально-демагогічні гасла, мистецтво плаката та ін.; передбачалося виокремлення із загальної суспільної маси специфічних груп і прошарків (партійців, робітників, комсомольців, піонерів і т.п.); було розпочато роботу зі створення нової історичної багатонаціональної спільноти - радянського народу.

Другий період - кінець 1920-х - початок 1930-х рр. - характеризувався масовим застосуванням силових методів впливу: населення “перевиховували” в таборах, в'язницях, колоніях; каральні інституції проникли в усі сфери життєдіяльності тогочасного суспільства; радянські репресивно-каральні органи, радянська номенклатура функціонували в новій системі тотального контролю, спостереження велося за “всім і всіма”, показові процеси у фальсифікованих справах “ворогів народу” надовго заклали у свідомість багатьох “ген страху”, життя людей продовжувало знецінюватися. Селяни виявилися “незручним класом”, на переконання більшості партійних лідерів, саме вони гальмували процеси конструювання “нової людини” (зважуючи на домінування “сімейного індивідуалізму”, прагнення захистити свою віру, землю тощо).

Специфікою роботи більшовиків у селах стало загострення соціальних суперечностей, зокрема протиставлення інтересів одних прошарків іншим, виокремлення групи менш заможних із негативним ставленням до більш заможних селян; залякування; цькування; навішування назв-ярликів, кліше (куркуль, хлібний спекулянт, підкуркульник, непман, петлюрівець, затуркана, темна та ін.). Селянам нав'язували модель поведінки, при якій вони мали з раннього ранку бути на роботі, пізнього вечора - в клубі. Окремі успіхи в піднесенні народного господарства, освіти, розвитку суспільно-політичної активності громадян перепліталися зі сталінськими кампаніями розкуркулення, колективізації, хлібозаготівель, Голодомором 1932-1933 рр., тотальним контролем “народної ініціативи”, грубими порушеннями законності. Для виживання в умовах зміни базових засад соціальної організації, люди були змушені вносити у своє життя й життя своїх родин і громад суттєві корективи, приймати нові правила суспільної гри та нові соціальні інституції. Частина вчилася пристосовуватися до нових реалій, інші повірили в “історичне завдання”, мільйони загинули, намагаючись відстоювати власне право жити, як вони вважали за потрібне. Головною особливістю комуністичного режиму став повний контроль держави над громадянами. “Нову людину” формували як нову “громадянську ідентичність”, яка мала прислуговувати державі.

У другому підрозділі висвітлено механізм розв'язання “ґендерного питання”, який забезпечував нову ґендерну ідентичність чоловіків та жінок в умовах радянських соціально-економічних реалій на селі. Вивчення наукової літератури, опублікованих та архівних джерел засвідчує, що об'єктами більшовицького впливу стали всі категорії сільського населення. Більшовицькі ідеологи запропонували громадянам нову символічну реальність, центральне місце в якій відводилося “новій жінці” і “новому чоловікові”. Жіноча спільнота, як і суспільство загалом, перебували по різні сторони політичних “барикад”, особливо це стосується жінок, які жили в селах; серед жінок та чоловіків були не лише активісти, які пропагували нові цінності, але й ті, які намагалися активно захищати свої релігійні переконання, особисте майно, родину, громаду. У 1920-х - на початку 1930-х рр. влада провела низку успішних заходів, спрямованих на залучення жінок до суспільно-громадського життя. Жінки змушені були поєднувати традиційні сімейні обов'язки із працею (понад 10 годин на добу) в колгоспах, громадськими роботами. Можемо говорити про потрійне навантаження на сільську жінку. Освіта відігравала важливе значення для соціальної мобільності, проте навіть у 1926 р. молоді українські жінки мали найнижчі показники письменності серед порівнюваних. На селі жінки, котрі мали хоча б початкову освіту, отримали можливість працювати: у хатах-читальнях, дошкільних виховних закладах, школах, обіймати посади голів або заступників голів колгоспів, членів правлінь колгоспів, бригадирів та ін. Якщо проаналізувати співвідношення чоловіків і жінок за статтю відповідно до спеціальностей, то майже на 100 % жінкам залишили сферу “робітниць пральної справи”, на 80 % - “текстильну” та “швейну”, для реалізації професійних навичок практично повністю було відведено сферу шкільної освіти. Радикальні зміни чоловіки часто асоціювали із приходом “бабського царства” та внутрішньо були готові до боротьби із ним, проте опір носив переважно локальний характер. Виявлено, що було знівельовано структуру духовної сфери парагромадянського селянського суспільства, зокрема через несумісність з пануванням єдиної ідеології та ідеологізованою державою, трансформовано зміст жіночої ґендерної ролі.

У третьому підрозділі розглянуто становлення освітньо-виховної системи в УСРР, її основні суперечності в розрізі процесу індоктринації свідомості молоді та дітей, зокрема формування колективної свідомості та поведінки. Протягом 1920-х - початку 1930-х рр. ідею створення “нової людини” особливо активно культивували серед молоді та дітей, що складали основний ресурс системи. У першій половині 1920-х рр. набула поширення ідея повного відриву дітей від сім'ї за допомогою розгалуженої системи дитячих будинків. Партійно-урядові структури покладали місію виховання абсолютно нових людей насамперед на радянську школу, яка поєднувала шкільне навчання з продуктивною працею та громадською роботою. Школярів у школі поляризували відповідно до їхнього соціального походження. Радянськими ідеологами для кращої роботи із молоддю було виокремлено із загальної суспільної маси специфічні референтні групи (комсомольців, піонерів, жовтенят). Після жовтневого перевороту точилися суперечки щодо залучення дошкільнят до політичного життя. Влада офіційно визнавала вік 4-5 років найкращим, “щоб зробити з дитини людину”. Потужний вплив школи, референтних груп, дитячої літератури, преси, кіно та інших структурних елементів освітньо-виховної системи швидко втягував дітей та молодь у “нову соціальну реальність”, пришвидшуючи процеси індоктринації.

Висновки

У висновках викладено підсумки дослідження й узагальнення теоретичного та практичного характеру.

В Україні селянська спільнота формувалася як специфічний тип групової самоідентифікації, котрий мав внутрішні, регіональні відмінності в нормах та елементах культури і зовнішні відмінності, зокрема з російською культурою. Селяни виробили власну специфічну модель побудови організованого соціально-економічного життя, що базувалася насамперед на нормах звичаєвого права, історичних умовах землекористування та землеволодіння. Землекористування і землеволодіння на початку ХХ ст. мало свої особливості, як-от: відсутність зрівнялівки при користуванні землею в общинах; тяжіння до особистих форм володіння землею; створення хуторів та відрубів на засадах приватного володіння; отримання додаткових коштів завдяки різним видам домашнього виробництва, торгівлі надлишками продукції, сезонним заробіткам; активізація кооперативних ідей в 1905-1907 р. та в 1917-1918 рр., що могло свідчити про наявність динаміки у функціонуванні парагромадянського селянського суспільства, зокрема зменшення “сімейної локальності” в процесі господарювання; можливість та бажання збільшити, зокрема за рахунок купівлі, кількість землі, навіть незважаючи на високу ціну. Гострота майнової диференціації на селі корелювалася із питаннями збільшення чисельності населення, густоти населення, яка мала регіональні особливості. Життя українських селян, зокрема поступова капіталізація, попри циклічні коливання та аграрне перенаселення в багатьох регіонах станом на 1917 р. мало низку позитивних тенденцій, формувало економічне підґрунтя парагромадянського селянського суспільства і не потребувало радикальних зламів.

Авторка поділяє висновки більшості сучасних істориків щодо двоступеневої структури українського доколгоспного села: господарі (хазяї, господарі-хлібороби) та бідняки (батраки). Особливостями національного характеру українців були: волелюбність, сміливість, рівність, демократичність, хазяйновитість. Аналізуючи риси українського національного характеру, зокрема найбільш дискусійну - “український (особистісний) індивідуалізм”, враховуючи норми звичаєвого права, його об'єктивніше ідентифікувати саме як “сімейний індивідуалізм” або “індивідуалізм сімейної спілки”. Характерними соціально-демографічними особливостями початку ХХ ст. були: повільне зниження коефіцієнта смертності; зростання частки молоді в структурі населення, що формувало соціальний ґрунт для радикалізації настроїв на селі; надлишок робочої сили в сільській місцевості, що корелював зі збільшенням міграційних потоків; одні з найвищих показників частки сільського населення порівняно з Європою та Росією. Етнічний склад сільського населення не зазнав суттєвих змін, українців у селах залишалося понад 80 %.

Сільське самоврядування на початку ХХ ст. було переважно представлене такими соціальними інституціями, як сільські громади (створювалися на перетині різних правових культур, мали регіональні відмінності, відрізнялися від російських общин наявністю ментального концепту приватної власності, існували в молодіжному середовищі у формі дівочих та парубочих громад), сільські сходи (основний орган самоврядування), традиційна громадська інституція взаємодопомоги - “толока”. Сільська громада була ключовим багатофункціональним соціальним інститутом українського парагромадянського селянського суспільства, важливою одиницею взаємодії між селянами, їхня діяльність зберігала ідентичність українського етносу. У роки визвольних змагань на селі функціонували різні структурні утворення, реорганізовані земські органи влади, загальноселянські організації “селянські спілки”, сільські комітети, ради селянських депутатів, громади та сходи. Саме Директорія ключовою одиницею самоврядування на селі визначила громади, а віче-сход - розпорядчим органом громад. У розрізі загальних процесів суспільної еволюції, зокрема функціонування самоврядних інституцій на селі, можемо говорити про формування важливих елементів парагромадянського селянського суспільства.

Більшовицька парадигма пауперизації та загальної кризи в селянському соціумі відповідала марксистському погляду на соціально-економічний розвиток суспільства, проте суперечила реальній ситуації в українському селі. Більшовики категорично не сприйняли меншовицьких ідей муніципалізації, створення демократичних державних інституцій, вони провокували селян на “чорний переділ”, покладаючи надію на “пролетаризацію селян” (“розселянення”). У 1917 р. більшовики зуміли дати артикуляцію базовим соціальним домаганням частини українського селянства та задекларували “перехід земель у руки селян, організованих у ради, під контроль селянських общин” та в інші інституції, при цьому було збережено подвірну, хутірську, відрубну та общинну форми землекористування, але селянами було втрачено найголовніше - можливість мати землю в приватній власності. Протягом 1917-1923-х рр. найбільші внутрішньопартійні суперечки виникали з приводу реформування одноосібних господарств, організації великого соціалістичного землеробства, колективізації, поширення кооперативного руху, впровадження “різкокласової політики на селі”, шляхів нейтралізації громадських форм самоорганізації землевласників та політичної активності селян, упровадження “перехідних заходів” і вилилися в нову економічну політику. Врешті втілювалася політична лінія Й. Сталіна, який розглядав селян як джерело “первісного соціалістичного нагромадження”. Це вилилося в політику індустріалізації сільського господарства, запровадження “ножиць цін”, надексплуатацію людських ресурсів, насильницьких хлібозаготівель, колективізації. Спроби окремих більшовицьких лідерів і радянських учених довести, що формальні (політичні) ознаки поділу селян не корелюють із статистичними матеріалами, закінчилися поразкою. У 1929 р. на державному рівні були закріплені рішення про примусову колективізацію-одержавлення.

Більшовики після відновлення діяльності партійних і радянських організацій на українських землях провадили конфіскаційну політику, продовольчу диктатуру, використали старі та створили нові механізми систематичних масових репресій, “червоного терору”. Більшовицька партія не була сприйнята українськими селянами, залучати до лав партії селян намагалися через інститут співчуваючих. Більшовицькі ради лише ззовні нагадували “народну демократію”, оскільки запроваджувалися дискримінаційні виборчі практики. Вилучення із виборчого процесу суспільно активних селян-господарів пришвидшило більшовизацію тогочасних рад. Більшовики використали маркер “позбавленець” для морально-психологічного тиску на селян. Активність сільських виборців протягом 1920-х рр. мала тенденцію на зростання (від 40 % на їх початку до понад 60 % у 1929 р.). Найактивнішими під час виборів була сільська інтелігенція і молоді виборці. Селянам-господарям протягом 1920-х рр. частково ще вдавалося впливати на вибори на місцевому рівні (частка звільнених від податку голів сільрад, членів ревізійних комісій могла засвідчувати і невелике розшарування серед сільського населення, і досить високий статус селян-господарів, їхнє бажання потрапити до сільрад). Базовою організаційною формою диктатури пролетаріату на селі мали стати сільські ради, які до 1927 р. більшість українських селян ідентифікували як місце “видачі довідок”. Збільшення повноважень сільських рад після 1928 р. змінило ситуацію, сільради як низові органи влади еволюціонували від органів місцевого самоврядування в 1917-1920 рр. до органів диктатури пролетаріату та повністю керованого партією органу на початку 1930-х рр. Громада та сход відігравали важливу соціально-економічну роль на початку 1920-х рр. Про це свідчить частота скликань сходів, їхня чисельність, акцентування уваги більшовиків на роботі партійців із селянами після або під час проведення сільських сходів. Органами “керованої народної демократії”, окрім сільських рад, слугували й громадські об'єднання (класові спілки), комнезами та селянські товариства - комітети взаємодопомоги. Діяльність КНС у 1920-х рр. мала свою специфіку: до складу КНС намагалися вступати середняки; окремі селяни навмисно зменшували свої статки, щоб потрапити до КНС та отримати пільги (податкові, насіннєві позики, відрядження на навчання у вузи та ін.); у свідомості частини селян члени КНС на селі утворювали окремий привілейований клас, на противагу класу середняків; більшість членів вважали, що головним для них є збільшення земельного наділу; у вступі до лав партії не були зацікавлені. В українських селах з частково подібними функціями до КНС у 1920-х рр. діяли КВД (СТВ). Більш активно товариства взаємодопомоги діяли у Степу, Лівобережжі, менше - у Правобережжі та Поліссі. На СТВ, які користувалися підтримкою значної частини селян, наприкінці 1920-х рр. було покладено не властиві їм функції, які вже виконували сільради та комнезами, що призвело до втрати підтримки таких товариств з боку більшості селян. Нова влада, культивуючи бідність як чесноту, змінювала ментальність селян, поглиблювала соціальну диференціацію, через зубожіння намагалася зробити із селян пролетаріат і не була зацікавлена в продуктивному господарюванні одноосібних господарств.

Для втілення в життя проектів більшовиків були необхідні сировинна база та людський потенціал України. У період 1921-1928 рр. на долю індивідуальних (одноосібних, “трудових сімейних селянських господарств” фермерського типу) припадало понад 90 % посівних площ (на сході та півдні України ділянки були більшими, більш ніж у два рази). Значна частина селян мала додаткові неземлеробські заробітки, проте вони переважно йшли на сплату податків. Внаслідок нової фіскальної політики найбільше постраждали “вищі групи селянства”, відбулося нове загострення відносин між селянством та владою, на яке селяни відповіли активізацією діяльності “селянських спілок”, що висували економічні й політичні вимоги, не вписуючись у концепт одержавленого суспільства. Протягом 1920-х рр. на селі побутували різні моделі “організацій для усуспільнення виробництва в сільському господарстві”, зокрема земельні громади, артілі, комуни, товариства спільного обробітку землі (товариства громадського обробітку землі), сільськогосподарські виробничі кооперативи, машинно-тракторні товариства. До 1929 р. частина селян об'єднувалася в земельні громади як альтернативу колгоспам. На сході та півдні України, де традиційно були більшими земельні наділи, переважали сільськогосподарські виробничі кооперативи. Вищі форми колгоспів, зокрема комуни, українські селяни не сприймали, економічно доцільними виявились лише створені реемігрантами на початку 1920-х рр. Динаміка створення колгоспів в УСРР була незначною від 193 у 1921 р. до майже 18 тис. - 1928 р. Протягом 1920-х рр. частка індивідуальних селянських господарств залишалася у межах 90 %. Більшовикам вдалося нав'язати селянам марксистсько-ленінський класовий поділ, який розходився із природною соціальною диференціацією українського селянства. Стратифікаційний поділ на бідняків, батраків, середняків, “підкуркульників”, “куркулів” мав політичний характер. Кількість так званих “куркульських господарств” не могла становити загрози радянській владі, а також не могла взяти на себе фінансового тягаря індустріалізації. Середняк як індивідуальний господар був соціальною базою парагромадянського селянського суспільства і не міг не чинити опору одержавленню.

У 1928-1929 рр. було активізовано процеси одержавлення села. Одноосібників (селян-господарів) було звинувачено в невиконанні хлібозаготівельних планів і обмежено в забезпеченні сільськогосподарськими машинами, земельними площами, які раніше вони брали в оренду, припинено практику виокремлення селян на відруби й хутори, заборонено створення земельних громад, активізовано процеси поглиблення диференціації сільського населення, запропоновано модель індустріалізації сільського господарства через створення “соціалістичних фабрик”, які мали функціонувати як великі індустріальні підприємства. Селяни надалі уникали найму працівників, щоб не бути звинуваченими в нетрудових прибутках, саморозкуркулювалися та виїздили в міста на заробітки, збільшуючи чисельність безробітних та внутрішні міграційні потоки. Процес колективізації 1929 р. передбачав усуспільнення цілих громад і сіл, кущове об'єднання колгоспів. Після 1930 р. селяни опинилися в повній економічній залежності від держави, яка не гарантувала ні підприємницької, ні трудової, ні споживчої свободи. Більше того, вона підпорядкувала суспільство з його базисними економічними відносинами, натомість селяни втратили можливість стати самостійними, індивідуальними членами суспільства, наділеними певним комплексом невідчужуваних прав і свобод. Колективізація (творення загальної народної власності) для українців стала справжньою катастрофою і привела до руйнації норм традиційної селянської культури, втрати більшості майна, яким вони володіли, зміни соціальної структури. Грубе адміністрування економіки, більшовицька модернізація аграрного сектору, ігнорування громадських ініціатив, суспільних настроїв привели до радикального зламу соціально-економічних елементів парагромадянського селянського суспільства, одержавлення суспільно-економічного життя та відриву від європейської моделі економічного розвитку.

Аналіз демографічних показників сільського населення в 1921-1929 рр. свідчить про негативні тенденції, викликані погіршенням умов праці, побуту та проживання, спричинених соціально-економічною політикою. Зокрема, у цей період фіксується зростання смертності в молодому віці, зниження середньої тривалості життя, збільшення кількості абортів, зменшення загального коефіцієнта народжуваності. У 1924 р. було зафіксовано зниження смертності жінок на фоні зростання смертності чоловіків, а також найвищу кількість сільських удовиць у Європі (у всіх вікових групах населення жінок-удів було значно більше, ніж чоловіків, приблизно в сім разів, це свідчить не лише про суттєве зростання смертності серед дорослих чоловіків, але й також про те, що жінкам-удовицям на селі було досить важко вийти заміж). Формування нового шлюбного побуту корелювало з Земельним кодексом 1922 р., відповідно до якого кількість землі, виділеної на одну родину, залежала від числа їдців у цій родині, зрівняння в правах на землю і шлюбних, і позашлюбних дітей. Рівень розлучень в УСРР був серед найбільших в СРСР. У 1925 р. в УСРР було зареєстровано збільшення кількості підкинутих та покинутих дітей, що свідчило про руйнацію традиційного інституту сім'ї, про складнощі економічного та соціального характеру. У структурі населення на початку кампанії індустріалізації чисельно домінували молоді люди. Кількість “зайвого населення” відповідно до розрахунків НКЗС УСРР в 1926 р. становила понад 5 млн. осіб, у 1931-1932 рр. за розрахунками НКЗС УСРР кількість мала зрости до 7,7 млн. осіб (за розрахунками переселенського комітету СРСР - до 4,3 млн.). Наркомзем формував переконання в московської партійної верхівки щодо існування значної кількості не інтегрованого в радянську економіку “зайвого населення”. У 1929 р. на фоні зростання чисельності населення відбувається зниження загального коефіцієнта природного приросту, при цьому сталою залишалася статева диспропорція, викликана насамперед потужними міграційними потоками чоловіків у міста. На сталінські хлібозаготівельні кампанії, колективізацію, розкуркулення селяни відповіли не знаними за розмірами внутрішніми переміщеннями, були села, з яких виїхали майже всі працездатні чоловіки. Таке “розселянювання” призвело до нової хвилі дестабілізації сімейно-шлюбних взаємин, до зниження народжуваності, до змін статево-вікового складу сільського населення. Для 1930-1933 рр. загальною тенденцією було зниження народжуваності, збільшення коефіцієнта смертності, зниження середньої очікуваної тривалості життя, найбільші втрати населення були зареєстровані в березні - червні 1933 р. Кількісні оцінки померлих від Голодомору: від 3 до 6 млн. осіб.

Одержавлення селянського соціуму проводилося через нав'язування нової комуністичної ідеології, що формувалася відповідно до кожного класу, мала жорстко нормативний характер, суперечила реаліям повсякденного життя селян, передбачала застосування репресивних заходів. Нові умови проживання селян (колективізація побуту) мали створити новий світогляд, змінити традиційний спосіб життя. Соціальний інжиніринг більшовиків формував новий комплекс міжособистісних відносин (і за складом суб'єктів, і за предметом та змістом), проголошував “нову людину” як заперечення традицій селянського суспільства. Формування одержавленого суспільства передбачало формування одержавленої особистості - людини, позбавленої сумніву в тому, що лише керівна політична сила може бути виразником суспільного блага. Соцієтальні зміни другої половини 1920-х рр. лише поглиблювали негативні наслідки дивергенції цінностей і смислів традиційної української культури з комуністичною. Станом на 1933 р. були істотно знівельовані базові засади духовної сфери парагромадянського селянського суспільства.

Значна роль у модернізації радянського суспільства відводилась “новій жінці” й відповідно “новому чоловікові”. Більшовики запропонували бачення місця, ролі та значення жінки через маскулінну орієнтацію, сприйняття жінки як потужного невикористаного резерву трудової сили, - “армію робітничого класу”. Сільські жінки, які переважно ідентифікували себе через виконання подружніх, материнських та сімейних функцій, складно вписувалися в концепт нової ґендерної ідеології та змушені були поєднувати традиційні сімейні обов'язки із виснажливою працею у колгоспах. Офіційними установами розкріпачення жінок вважалися ясла, дитячі майданчики, будинки матерів-пролетарок, вендиспансери, пологові притулки, молочні кухні та ін. Більшовиками було здійснено суперечливу спробу “інкорпорації жінок у марксистську класову теорію” та укладання, зокрема з метою швидшої легітимації своєї влади, певного “суспільного договору з жінками”, допустивши їх до республіканських, місцевих органів влади, зрівнявши їх у правах із чоловіками. Сільські жінки та чоловіки, котрі не сприймали радикальних змін на селі, мали бути “перевихованими” або знищеними. Голодомор 1932-1933 рр. остаточно зламав супротив українських селян диктатурі пролетаріату, владі вдалось нав'язати подвійну мораль та взяти під контроль громадську думку.

Більшовики для пришвидшення своєї легітимації відразу створювали референтні групи й виокремлювали робітничо-селянську молодь та дітей (понад 10 млн. осіб) як “грунт для побудови майбутнього” та основний ресурс індустріалізації і колективізації із чітко закріпленими статусами в системі ієрархії влади і відповідними соціально-рольовими образами, закріпленими в громадській свідомості. Утилітаризм державної політики щодо дитинства сприяв поширенню ідей про необхідність виховання сільських дітей окремо від батьків у “дитячих помешканнях”, про розшарування дітей відповідно до їхнього соціального походження, про залучення дітей та молоді до хлібозаготівель, колективізації, розкуркулення, виборчих кампаній тощо. Набув поширення ідейно-ціннісний конфлікт між сільськими піонерами й комсомольцями та їхніми батьками. Молодь стала виконувати нові соціальні функції, спрямовані на подальше формування уніфікованої суспільної свідомості, радянської моделі поведінки.

Протягом 1917-1933 рр. українське село було об'єктом цілеспрямованого суспільно-політичного та ідеологічного впливу, ресурсним джерелом індустріалізації та колективізації. Встановлення єдиної ідеології марксизму-ленінізму, однопартійної системи, засилля бюрократичного апарату, знищення приватної власності, відсутність громадянських свобод призводили до змін психосоціальної культури українського села. Становлення комуністичної системи завадило трансформації українського парагромадянського селянського суспільства у громадянське, призвело до відриву України від європейської моделі політичного й економічного розвитку, законсервувало процес появи громадянського суспільства в Україні на довгі роки.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Монографія:

1. Маркова С. В. Суспільні та політичні трансформації в українському селі в контексті формування тоталітарної системи (1917-1933 рр.) : монографія / С. В. Маркова. - Кам'янець-Подільський : Видавець ПП Зволейко Д. Г., 2015. - 544 с. Рецензія : Панчук М. І. [Рец.] : Маркова С. В. Суспільні та політичні трансформації в українському селі в контексті формування тоталітарної системи (1917-1933 рр.) : монографія. - Кам'янець-Подільський : Видавець ПП Зволейко Д. Г., 2015. - 544 с. // Гілея : науковий вісник : збірник наукових праць / гол. ред. В. М. Вашкевич. - К. : ПП Видавництво “Гілея”, 2015. - Вип. 95. - С. 447-449.

Статті у фахових виданнях:

2. Маркова С. В. Україно-єврейські відносини на Поділлі часів Директорії (за матеріалами періодичних видань УНР) / С. В. Маркова // Історія України : Маловідомі імена, події, факти : зб. статей / НАН України, Ін-т історії України, Хмельницька обласна рада та ін. - Київ ; Кам'янець-Подільський ; Хмельницький : Абетка-НОВА, 2004. - Вип. 28. - С. 320-329.

3. Маркова С. В. “Жіноче питання” як фактор розширення соціальної бази радянської влади (20-30-ті роки ХХ ст.) / С. В. Маркова // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - Запоріжжя : ЗНУ, 2009. - Вип. ХХVІІ. - С. 197-201.

4. Маркова С. В. Постановка українського села під політичний контроль партії більшовиків: передумови, форми та методи (20-30-ті рр. ХХ століття) / С. В. Маркова // Буковинський журнал. - 2009. - № 3-4. - С. 111-117.

5. Маркова С. В. Українське село та місто в роки Голодомору 1932-1933 років: аналіз економічних деструкцій (до історіографії питання) / С. В. Маркова // Історико-політичні проблеми сучасного світу : збірник наукових статей. - Чернівці : Чернівецький нац. ун-т., 2010. - Т. 21-22. - С. 180-184.

6. Маркова. С. В. Жіночий провладний рух в українському пореволюційному селі: цілі та наслідки впровадження / С. В. Маркова // Збірник наукових праць Чернівецького національного університету. - Чернівці : Технодрук, 2010. - Т. 13. - С. 41-46.

7. Маркова С. В. Тактика та стратегія РКП(б)-КП(б)У щодо легітимізації свого політичного режиму (друга половина 20-х - початок 30-х років ХХ ст.) / С. В. Маркова // Вісник Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Історичні науки / [редкол. : В. С. Степанков (відп. ред.) та ін.]. - Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський нац. ун-т ім. І. Огієнка, 2010. - Вип. 3 : До 20-річчя кафедри історії України. - С. 316-324.

8. Маркова С. В. Місцеві вибори в УСРР та національних республіках СРСР у 1927, 1929 роках: порівняльний аналіз / С. В. Маркова // Всеукраїнський науковий журнал “Мандрівець”. Спільний проект Національного університету “Києво-Могилянська академія” і видавництва “Мандрівець” - 2011. - № 3. - С. 44-49.

9. Маркова С. В. Місцеві вибори в УСРР у 1927, 1929 роках: порівняльний аналіз / С. В. Маркова // Вісник Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Історичні науки / [редкол. : В. С. Степанков (відп. ред.) та ін.]. - Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський нац. ун-т ім. І. Огієнка, 2011. - Вип. 4 : На пошану професора А. О. Копилова. - С. 373-382.

10. Маркова С. В. Громадські організації як інструмент залучення селянства до суспільно-політичного життя Радянської держави (20-ті-30-ті рр. ХХ ст.) / С. В. Маркова // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка : Історичні науки. - Кам'янець-Подільський : Аксіома, 2011. - Т. 21 : На пошану професора О. М. Завальнюка. - С. 301-311.

11. Маркова С. В. Соціальні наслідки сталінської промислової індустріалізації для українського села: тенденції та характер сучасних наукових дискусій і оцінок / С. В. Маркова // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ : науковий і документальний журнал. - № 2 (39) / Ін-т історії України НАН України, Служба безпеки України. - Київ-Харків : Права людини, 2012. - С. 350-372.

12. Маркова С. В. Еволюція стану громадської думки та соціальної стратифікації в українському селі у 20-30-ті рр. ХХ ст. / С. В. Маркова // Освіта, наука і культура на Поділллі. Збірник наукових праць. - Кам'янець-Подільський : Оіюм, 2011. - Т. 18 : Матеріали круглого столу “Освіта, культура і просвітницький рух на Поділлі”. 22 жовтня 2011 року. - С. 364-376.

13. Маркова С. В. Заміна полівождизму сталінською автократією (20-ті-30-ті рр.): сучасні тенденції розробки теми у російській історіографії / С. В. Маркова // Вісник Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Історичні науки / [редкол. : В. С. Степанков (відп. ред.) та ін.]. - Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський національний університет імені І. Огієнка, 2012. - Вип. 5.: На пошану професора М. Б. Петрова. - С. 67-74.

14. Маркова С. В. Конструювання більшовицьким режимом нового образу селянки-колгоспниці (20-30-ті рр. ХХ ст.) / С. В. Маркова // Волинські історичні записки: Збірник наукових праць. - Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2012. - Т. 8. - С. 34-39.

15. Маркова С. В. Проблеми дослідження української історії 1920-х - початку 1930 рр.: теоретико-методологічний дискурс / С. В. Маркова // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка : Історичні науки. - Кам'янець-Подільський : ПП “Медобори-2006”, 2012. - Т. 22 : На пошану професора П. Ф. Лаптіна. - С. 110-124.

16. Маркова С. В. Становлення тоталітарного режиму в СРСР: аналіз західної історіографії / С. В. Маркова // Науковий вісник Чернівецького національного університету : збірник наукових праць. - Вип. 590-591. - Чернівці : ЧНУ, 2012.

17. Маркова С. В. Соціально-класове розшарування українського селянства наприкінці 1920-х років / С. В. Маркова // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія : Історія : Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. П. С. Григорчука. - Вінниця, 2013. - Вип. 21. - С. 29-34.

18. Маркова С. В. Соціально-демографічна характеристика українського соціуму наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. / С. В. Маркова // Освіта, наука і культура на Поділлі. Збірник наукових праць. - Кам'янець-Подільський : Оіюм, 2013. - Т. 20 : 95-річчю заснування Кам'янець-Подільського державного українського університету присвячується. - С. 502-509.

19. Маркова С. В. Реалізація більшовицької політики в СРСР-УСРР (1920-1930 рр.): огляд новітньої західної історіографії // Вісник Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Історичні науки / [редкол. : В. С. Степанков (відп. ред.) та ін.]. - Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2013. - Вип. 6.: На пошану професора А. Г. Філінюка. - С. 108-114.

20. Маркова С. В. Еволюція економіко-громадянських форм активності в українському селі часів непу / С. В. Маркова // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія : Історія : Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. О. А. Мельничука. - Вінниця : ДП “Державна картографічна фабрика”, 2014. - Вип. 22. - С. 44-49.

21. Маркова С. В. Уніфікація свідомості сільських дітей засобами впливу ідеологічної та освітньо-виховної систем СРСР, УСРР у 1920-х - на початку 1930-х рр. // Гілея : науковий вісник : збірник наукових праць / гол. ред. В. М. Вашкевич. - К. : ПП Вид-во “Гілея”, 2014. - Вип. 82 (№ 3). - С. 34-40.

22. Маркова С. В. Формування “нової людини” як засіб розширення соціальної бази радянської влади на селі (1920-ті рр.) // Гуржіївські історичні читання : Збірник наукових праць / Ред. кол. : В. А. Смолій, О. І. Гуржій, А. Г. Морозов та ін. - Черкаси : Вид. Чабаненко Ю. А., 2014. - Вип. 7. - С. 181-184.

23. Маркова С. В. Національний характер українців: дискурс початку ХХ ст. / С. В. Маркова // Вісник Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Історичні науки / [редкол. : А. Г. Філінюк (відп. ред.) та ін.]. - Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2014. - Вип. 7. : На пошану академіка П. Т. Тронька (до 100-річчя від дня народження). - С. 219-230. - Вісник індексується наукометричною базою Google Scholar.

24. Маркова С. В. Власність на землю як фактор розвитку громадянського суспільства // Український селянин: Зб. наук. праць / За ред. А. Г. Морозова. - Черкаси : Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, 2014. - Вип. 14. - С. 117-121.

25. Маркова С. В. Парагромадянське селянське суспільство на початку ХХ ст. в Україні: аграрно-політичний дискурс // Гуржіївські історичні читання : Збірник наукових праць / Ред. кол. : В. А. Смолій, О. І. Гуржій, А. Г. Морозов та ін. - Черкаси : Вид. Чабаненко Ю. А., 2015. - Вип. 10. - С. 60-62. (До 100-річчя з дня народження академіка Івана Олександровича Гуржія).

Статті у виданнях іноземних держав або України, які включені до міжнародних наукометричних баз:

26. Маркова С. В. Социально-классовая характеристика советской деревни второй половины 1920-х гг. (по материалам личного фонда С. Струмилина) / С. В. Маркова // Вестник Академии знаний. Всероссийский журнал. - 2013. - № 2 (5) апрель-июнь. - С. 17-22.

27. Маркова С. В. Социально-демографическая структура украинской деревни начала ХХ века / С. В. Маркова // Научный журнал. Cборник научных трудов SWorld (входит в международную наукометрическую базу РИНЦ SCIENCE INDEX). - Иваново, 2013. - Вып. 3. - Т. 41 (История). - С. 8-16.

28. Маркова С. В. Избирательные кампании в сельские советы УССР периода новой экономической политики: характерные особенности / С. В. Маркова // Научно-теоретический и практический журнал. Современный научный вестник. Серия : история, право. - № 16 (212). - Белгород, 2014. - С. 46-54.

29. Маркова С. В. Організаційні форми самоврядності українських селян на початку ХХ ст. / С. В. Маркова // Мир науки и инноваций (входит в международную наукометрическую базу РИНЦ SCIENCE INDEX). - Иваново : Научный мир, 2015. - Вып. 2 (2). - Т. 11. - С. 91-96.

30. Маркова С. Формування “нової людини” як засіб одержавлення традиційного суспільства в Україні (1920-ті - початок 1930-х рр.) / С. Маркова // Wschodnioeuropejskie Czasopismo Naukowe. - 2015. - Сzкњж 3. #3. - S. 110-113.

31. Markova S. Organizational forms of self-government of ukrainian peasants in the early XXth century / S. Markova // Intellectual archive - 2015. - Vol. 4. Number 6. - P. 190-199.

Статті в інших виданнях, матеріали конференцій:

32. Маркова С. В. Консервативні моделі українського державотворення: дискусії початку ХХ століття / С. В. Маркова // Актуальні питання теорії та історії держави і права в умовах розбудови сучасної держави. - Хмельницький : НАДПСУ, 2004. - С. 17-20.

33. Маркова С. В. Соціально-економічні та політичні передумови і наслідки голодомору 1932-1933 років / С. В. Маркова // Голодомор 1932-1933 років: основні дійові особи і механізми здійснення : Матер. Другої Міжнар. наук. конф. Київ, 28 листопада 2003 р. - К. : МАУП, 2004. - С. 230-233.

34. Маркова С. В. Економічне життя подільського села в період впровадження непу / С. В. Маркова // Кам'янець-Подільський у контексті українсько-європейських зв'язків: історія і сучасність. Збірник наукових праць за підсумками Міжнародної науково-практичної конференції “Кам'янець-Подільський у контексті українсько-європейських зв'язків” (16-17 травня 2003 р.). - Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський державний університет, інформаційно-видавничий відділ, 2004. - С. 131-134.

35. Маркова С. В. Морально-психологічні наслідки Голодомору 1932-1933 років для українського суспільства / С. В. Маркова // Геноцид: Голодомор 1932-1933 років на Хмельниччині: причини, жертви, наслідки (до 75-річчя Голодомору 1932-1933 рр. в Україні) / За ред. Вавринчука М. П., Завальнюка О. М., Баженова Л. В. та ін. - Кам'янець- Подільський : ФОП Сисин О. В., 2008. - С. 145-157.

36. Маркова С. Українське село та місто: Два погляди на проблему Голодомору 1932-1933 рр. (до історіографії питання) / С. В. Маркова // Буковинська міжнародна історико-краєзнавча конференція, присвячена 140-річчю заснування першого українського культурно-освітнього товариства на Буковині “Руська бесіда” (7; Чернівці, 27-28 листопада 2009 р.) : Тези / Наук. ред. О. В. Добржанський. - Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2009. - С. 249-250.

37. Маркова С. В. Хлібозаготівельна політика радянської влади: деградація села задля індустріального пафосу / С. В. Маркова // Голодомор 1932-1933 років в Україні: причини, соціально-психологічні та демографічні наслідки, правова оцінка. Збірник наук. праць. - Вип. 3. - Хмельницький : МАУП, 2009. - С. 46-63.

38. Маркова С. В. Особливості вивчення у вищій школі теми: “Політична боротьба в українському селі часів колективізації” / С. В. Маркова // Освіта як важлива соціокультурна детермінанта становлення особистості : матеріали міжвуз. наук.-практ. конф. (Хмельницький, 19 лист. 2010 р.) / Хмельницька обласна рада, Хмельницька обласна державна адміністрація, Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія. - Хмельницький : ХГПА, 2010. - С. 286-293.

39. Маркова С. В. Передумови Голодомору 1932-1933 рр. в Україні. Кампанія “розкуркулення”: цілі та наслідки репресивної політики / С. В. Маркова // Матеріали VIII Всеукраїнської науково-теоретичної конференції “Голодомор 1932-1933 років в Україні: причини, соціально-психологіні та демографічні наслідки, правова оцінка”. - Вип. IV. - Хмельницький, ПП Мельник А. А., 2010. - С. 48-62.

40. Маркова С. Жіноча історія в Україні тоталітарних часів: ліберальний дискурс / С. Маркова // Матеріали П'ятої Міжнародної науково-практичної конференції “Жінка в науці та освіті: минуле, сучасне, майбутнє”. Україна, Київ, 3-5 листопада 2011 р. - К., 2011. - С. 342-346.

41. Маркова С. Специфіка становлення радянських партійно-державних структур (місцеві вибори в Українській РСР у 1927, 1929 роках) / С. Маркова // Наукові праці К-ПНУ: збірник за підсумками звітної конференції, 2011. - С. 67-69.

42. Маркова С. Легітимізація більшовицької влади на Поділлі: історія прикордонного містечка Сатанів / С. Маркова // Науковий вісник “Межибіж” : Матеріали П'ятої наук.-краєзн. конф. “Стародавній Меджибіж в історико-культурній спадщині України”. - Меджибіж-Хмельницький, 2011. - Ч. 2. - С. 263-272.

43. Маркова С. В. Жіноча історія України: конструювання більшовицьким режимом нового образу селянки-колгоспниці / С. В. Маркова // Збереження національної ідеї та національної самосвідомості українського народу в контексті трагічних подій ХХ століття. : Збірка наукових праць / Ред. кол. Білий Л. Г. (голова) та ін. - Хмельницький, 2012. - Вип. V. - С. 264-273.

44. Маркова С. В. Використання теорії структурації Е. Гіденса у дослідженні історії України першої половини ХХ ст.: методологічний аспект / С. В. Маркова // Суспільні науки: історія, сучасний стан та перспективи дослідження. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Львів, 14-15 грудня 2012 року). - Львів : ГО “Львівська фундація суспільних наук”, 2012. - С. 70-72.

45. Маркова С. В. Конструювання радянською владою нових жіночих соціально-рольових образів у 20-30-ті рр. ХХ ст. / С. В. Маркова // Духовні витоки Поділля: жінки в історії краю : матеріали всеукр. наук.-практ. конф. (Хмельницький, 1 берез. 2012 р.) - Хмельницький: ПП Заколодний М. І., 2012. - С. 102-107.

46. Маркова С. В. Конструирование большевистским режимом новых женских образов: обзорный анализ работ современных российских и украинских ученых // III Международная конференция посвященная проблемам общественных наук : Международная научно-практическая конференция, г. Москва, 28 декабря 2012 г. - М.: ЦГИ “Социум”. - С. 18-21.