Часопис "Нотатки з мистецтва" (Філадельфія) об’єднання мистців українців в Америці про життєві шляхи і творчу діяльність мистців-подолян

Размещено на http://www.allbest.ru/

Часопис “Нотатки з мистецтва” (Філадельфія) об'єднання мистців українців в Америці про життєві шляхи і творчу діяльність мистців-подолян

Анотація

часопис український мистецтво емігрант

Розкрито внесок україномовного мистецького часопису у висвітлення на його сторінках художнього життя визначних українських мистців-емігрантів, уродженців Поділля, або життя чи творчість яких пов'язанні з подільським краєм. Зокрема, в щорічнику були опубліковані цінні мистецтвознавчі статті про творчу діяльність і мистецьку спадщину української родини мистців- малярів Володимира, Юрія і Оксани Мошинських; про нащадка славетного козацького роду, визначного мистця експресіоністського стилю і великого поета Василя Хмелюка; про одну з “маркантних постатей ” західноукраїнського мистецтва в міжвоєнний період Василя Дядинюка; про живописця і педагога Олексу Новаківського; знаного мистецтвознавця, архітектора Володимира Січинського; про мистця-маляра та графіка Софію Левицьку; про автора багатьох краєвидів і портретів, театральних декорації та костюмів, настінних декоративних “мальовил ” Василя Перебийніса.

В статті звернено увагу на те, що на сторінках “престижевого і одинокого мистецького журналу поза межами України” подано цінні відомості про індивідуальні, збірні й тематичні мистецькі виставки Василя Хмелюка, Василя Перебийніса, Володимира Січинського; Ольги Дядинюк, Володимира, Юрія та Оксани Мошинських, Євгенії Туркало-Розгін; про “багату мистецьку хроніку й інформацію про діяльність Української мистецької студії у Філадельфії” та її членів: В. Січинського, В., Ю. та О. Мошинських; оприлюднено чорно-білі та кольорові репродукції мистецьких праць В. Січинського, Є. Туркало- Розгін, М.Битинського, В. і О. Дядинюків, О.Повстенка, С.Левицької, В., О. та Ю. Мошинських; опубліковано статті-некрологи присвячені пам 'яті померлих мистців-подолян: СофіїЛевицької, Володимира Січинського, Миколи Битин- ського, Олекси Повстенка, Євгенії Туркало-Розгін, ВасиляХмелюка, Володимира Мошинського, Олександра Пащенка.

Зроблено висновок, що “Нотатки з мистецтва ” зробили значний внесок у популяризацію українського мистецтва: архітектури, малярства, графічного мистецтва, скульптури, народного й ужиткового мистецтва, творчої спадщини українських мистців, у т. ч. й мистців, вихідців із Подільського краю. Його матеріали є досить цінними для сучасних українських дослідників, адже вони дозволяють у нових аспектах розкрити життєві шляхи, мистецьку діяльність і творчі здобутки подільських мистців, які жили і творили в еміграції.

Ключові слова: часопис, Об'єднання мистців українців в Америці (ОМУА), “Нотатки з мистецтва ”, мистці-подоляни, Володимир Січинський, Олекса Повстенко, Софія Левицька, Ольга Дядинюк, Василь Дядинюк, Василь Хмелюк, Володимир Мошинський, Микола Битинський, Євгенія Туркало-Розгін, Олекса Новаківський, Василь Перебийніс, Олександр Пащенко, 1963--1990рр.

Annotation

Manuals of the annuals Ukrainian artists in America Association “The Notes of Art” (Philadelphia) as for lives and creative work of artists from Podillya

Anatoly Trembitsky

A history of foundation, development and reasons of suspension of publishing the artistic annuals Ukrainian artists in America Association, yearbook “The Notes of Art” (Philadelphia, 1963--1990) which consistently described “phenomena and events in Ukrainian art and spiritual culture ” and eventually became an important phenomenon and event in artistic life of Ukrainian diaspora in artistic life of Ukrainian diaspora in many counties of the world and particularly Ukraine.

Keywords: Manuals, Ukrainian artists in America association, “The Notes of Art”, artists from Podillya, Volodymyr Sichunskyi, Oleksa Povstenko, Sophia Levytska, Olga Dyadynyuk, Vasyl 'Dyadynyuk, Vasyl 'Kmelyuh, Volodymyr Moshynskyi, Mykola Bytynskyi, Evhenia Jurkalo-Rozgin, Oleksa Novakivskyi, Vasyl' Perebyinis, Oleksandr Pashchenko, 1963--1990.

Аннотация

Раскрыто вклад украинского искусствоведческого журнала в отражении на его страницах художественной жизни известных украинских художников- эмигрантов, уроженцев Подолья, а также тех, чья жизнь или творчество связаны с Подольским краем. В частности, в ежегоднике были опубликованы ценные искусствоведческие статьи о творческой деятельности и художественном наследии семьи художников Владимира, Юрия и Ксении Мошинских; о наследнике славного казацкого рода, известного художника экспрессионистского стиля и великого поэта ВасилияХмелюка; об одной из “маркантных личностей ” западно-украинского искусства вмеждувоенный период Василие Дядинюке; о живописце и педагоге Алексее Новаковском; известном искусствоведе, архитекторе Владимире Сичинском; о художнике и графике Софии Левицкой; об авторе многих пейзажей и портретов, театральных декораций и костюмов, настенных декоративных “художеств” Василиии Перебийносе.

Делается вывод о том, что “Нотатки з мистецтва” сделали значительный вклад в популяризацию украинского искусства: архитектуры, живописи, графического искусства, скульптуры, народного искусства, творческого наследия украинских художников, в т.ч. и художников, выходцев из Подольского края. Его материалы очень ценны для современных украинских исследователей, потому что они дают возможность в новых аспектах раскрыть жизненный путь, художественную деятельность и творческие достижения подольских художников, которые жили и созидали в эмиграции.

Ключевые слова: журнал, Объединение художников украинцев в Америке (ОМУА), “Нотатки з мистецтва ”, художники-подоляне, Владимир Сичинский, Алексей Повстенко, София Левицкая, Ольга Дядынюк, Василий Дядынюк, Василий Хмелюк, ВладимирМошинский, Николай Бытынский, Евгения Туркало- Разгон, Алексей Новаковский, Василий Перебийнос, Александр Пащенко, 1963-- 1990 гг.

Мистецтвознавчий періодичний добре ілюстрований часопис Об'єднання мистців українців в Америці (далі - ОМУА) “Нотатки з мистецтва” (Філадельфія) започаткували вісім членів філадельфійського відділу ОМУА за ініціативи Петра Мегика, в подальшому незмінного головного редактора часопису Засновники часопису з власних коштів утворили видавничий фонд і поповнюваний його з прибутків від продажу часопису, друк ілюстрацій оплачували самі автори, а якщо репродукувалися твори померлих мистців, тоді видатки покривалися з видавничого фонду або сплачувалися фундаторами. Для його видання в останні роки залучалися кошти Української щадниці, Мистецької фундації ім. А.Кирилюка [1, с. 2] та ін. Відомий український мистецтвознавець із Торонто І.Кейван у статті “35 літ праці мистців у Філядельфії” (1985) пише, що заходами ОМУА виходив “друком на Божий світ” “одинокий український періодик”, щорічний мистецький журнал “високої якости під кожним аспектом”, присвячений виключно образотворчому мистецтву [2, с. 61].

“Нотатки з мистецтва”, “дитя”, велика турбота й “життьовє призначення” П.Мегика, роблять велику роботу. Перше число часопису побачило світ у травні 1963 р. і планувалося видавати декілька чисел на рік, однак через різні обставини щороку виходило по одному числу, лише в 1966 і 1968 рр. по два [1, с. 2; 2, с. 61]. Обсяг часопису та його наклад щораз зростали від 500 примірників на 48 сторінках до 1000 - на 100 сторінках, практично подвоївся ілюстративний матеріял. Не зважаючи на складні еміграційні умови, тематика щорічника “була дуже багата й многогранна”, висвітлювалися майже “всі галузі з ділянки образотворчости, почавши від архітектури й скульптури, почерез малярство й графіку, аж до кераміки й прикладного мистецтва” [2, с. 61].

Таким чином, часопис упродовж 1963-1990 рр., послідовно “віднотовував” “явища та події в українському мистецтві й духовній культурі” і врешті сам став “явищем і подією в мистецькому житті та мистецтвознавстві”, “зажив слави найшанованішого мистецького видання української діаспори” [1, с. 2].

Історію виникнення часопису, його розвиток і причини припинення розкрили відомі мистецтвознавці з української діаспори П.Андрусів у статті “Вступ” (ч. 1, 1963), “Б'є дванадцята” - (ч. 30, 1990), В.Дорошенко - “Десяте” (ч. 10, 1970), ВШиприкевич “Оглянувшись назад” - (ч. 25, 1985), Ю.Турченко - “Нотатки з мистецтва” як явище в українському мистецтвознавстві” (ч. 30, 1990) [1, с. 2; 3, с. 124]. До проблеми творення часопису та висвітлення на його сторінках життєвих шляхів і творчої спадщини українських мистців-емігрантів зверталися дослідники з української діаспори П.Мегик (1964) [4], В. Сімянцев (1979) [5], П.Андрусів (1984) [6], І.Кейван (1985) [2], П.Лопата (1987) [7], В.Баран (1988, 1990, 1991) [8; 9; 10], сучасна українська дослідниця В.Карпенко (2008) [1] та інші (1972, 1974) [2; 11].

Знаний мистецтвознавець Ю.Турченко (Франція, 1990) пише, що україномовний мистецький часопис “Нотатки з мистецтва” “завоював собі визнання” та “об'єднав навколо себе поважний гурт” мистців, мистецтвознавців і “шанувальників мистецтва”, які “своєю працею й публікаціями сприяли його розвиткові й успіхові” [3, с. 124]. Часопис маючи головну мету - “висвітлювати художнє життя українців у діаспорі та в Україні”, публікували на своїх сторінках змістовні статті відомих українських мистців, мистецтвознавців та інших дослідників із загальнотеоретичних, історико-біографічних, практично-мистецьких, пізнавально-навчальних проблем [1, с. 2].

Серед них беззаперечний інтерес для сучасних науковців мають оглядові статті С.Гординського “На переломі”; П.Мегика - “За культурне обличчя”; подолянина О.Повстенка - “З рідним народом - до вершин рідного мистецтва” [3, с. 126], Ю.Турченка про сукупну характеристику самого журналу “Нотатки з мистецтва”, де перелічив “цілий ряд цінних та позитивних прикмет” часопису, “в першій мірі його мистецтвознавчі статті та репродукції картин” [10] та ін.

Так, П.Андрусів у статті “Огляд українського мистецького життя в ЗСА” [3, с. 126; 6] пише, що українське образотворче мистецтво є “однією з активніших галузей культурно-творчих процесів нашої збірноти в діяспорі”. Автор зауважує, що важливими центрами українського мистецького життя були: Львів, в якому жили і “творчо проявлялося чимало чільних мистців”, у т. ч. П.Холодний старший, подоляни О.Новаківський, О.Повстенко; Прага, де навчалися й творили українські мистці, в т.ч. П.Холодний молодший; Варшава, де в мистецьких школах та академіях студіювала українська молодь, у т.ч. П.Мегик, Н.Хасевич, П.Холодний молодший; Краків, де в академії мистецтв училися українці, серед них подолянин О.Новаківський [6, с. 15-16], В.Хмелюк, В.Перебийніс [13, с. 11]; Париж, де українські мистці “пробували шукати признання і слави”, серед них подоляни С.Левицька, В.Хмелюк, В.Перебийніс [6, с. 16]. По закінченні Другої світової війни значна частина відомих українських мистців емігрувала в США.

10 травня 1952 р. у Нью-Йорку 25 українських мистців-емігрантів створили ОМУА. На перших своїх зборах головою ОМУА обрали знаного скульптора С.Литвиненка, а заступниками В.Січинського і С.Гординського, секретарем Ю.Соловія, скарбником І.Паливоду, членами головної управи П.Холодного- мол., М.Черешньовського, М.Радиша, П.Андрусіва, І.Кучмака [6, с. 17; 14]. На цих зборах була присутня О.Дядинюк, дружина відомого мистця подолянина В.Дядинюка. ОМУА “стало найактивнішим центром, до якого тяжіли” українські мистці з Австралії, Аргентини, Венесуели, Іспанії, Канади, Німеччини, США, Франції, що брали участь в річних, індивідуальних і збірних виставках, багатьох “важних культурних подіях”. Члени ОМУА, в т. ч. й подолянин О.Повстенко, були досить активними при побудові пам'ятників Т. Шевченку у Вінніпегу, Вашингтоні, Буенос-Айресі [6, с. 17-18].

Значну цінність мають загальнотеоретичні та суто мистецькі статті Є.Блакит- ного “Національне та інтернаціональне в мистецтві” і “Сучасні течії в архітектурі”; Є.Гринишина - “Проблема нашого церковного будівництва в ЗСА”; В.Кричев- ського - “Розуміння українського стилю”; П.Мегика - “До джерел”; П.Палашев- ського - “Може до церкви - на вечерю”; С.Рожка - “Що виявляє нам живопис” і “Мистецтво і традиція” [3, с. 126; 11]. А також О.Тарнавського про 48 Конгрес міжнародного об'єднання письменників ПЕН [7]; С.Гординського про твори “сучасних малярів України, як самостійної групи, але не включеної в збірні союзні виставки, де їх національність не є згадана”; В.Шиприкевича про українську церковну архітектуру, де описано “дерев'яні та муровані церкви, передаючи їх історичний розвиток, змінливість їх архітектурних стилів, від первинних турецьких, через ренесанс, барокко, яке описує докладно, до класицизму, і вкінці до опису церков, під впливом романтизму почали знову включати форми давніх церков”, а також висвітлено внутрішнє оформлення церков [9] та ін.

Подолянин О.Повстенко в статті “З рідним народом - до вершин рідного мистецтва” (1966) подав “роздуми про українську еміграцію, її вплив (спорудження пам'ятників Шевченку у Вінніпезі та Вашінгтоні тощо) на свідомість підсовєтських українців (видання в Україні замовчуваних клясиків укр. літ.) та про значення її у творенні національних культурних цінностей і збереженні мистецьких традицій” [15, с. 5-9]. А в статті “Мистецька данина Шевченкові у творчості київських графіків” (1966), зробив “огляд альбомів з творами київських графіків, виданих в Україні до 150-річчя від дня народження Т. Шевченка” [16, с. 49-55].

Варто зауважити, що П.Мегик у статті “За рівень культурних явищ”, присвяченій 15-літтю масового переселення українців до Америки після Другої світової війни, пише, що “рятуючи загрожене фізичне існування, мало хто завважує зниження загального культурного рівня”, а україномовна діаспорна преса “надто захвалює деякі мистецькі події - виставки або виступи мистецько-хорових колективів; переймається низькою якістю друкованої продукції - святочних карток, запрошень, каталогів”, але чомусь преса не “звертає увагу на проблеми, що стоять перед організаціями мистців”, у т. ч. й ОМУА. На сторінках часопису автор закликав “меценатів до цілком конкретної справи - видання праць В.Січинського”, який “залишив ряд рукописів, готових до видання”. Серед них дуже цінна праця “Словник українських мистців, архітектів, будівничих-майстрів”, які будували дерев'яні церкви, майстрів українського золотарства, гончарів і ін. - від княжої доби до наших часів”. Ця праця, - це “свідоцтво культурної сили даного народу”. Її видання, - це “монумент на десятки років і поколінь” [17, с. 9].

У 1966 р. П. Мегик, тобто після смерті “послідовного дослідника багатьох ділянок української мистецької культури” В. Січинського, надрукував його працю “Сучасна українська книжна графіка”, яка була написана в 1946 р. у Німеччині [18, с. 37]. При цьому П. Мегик у післямові до праці зазначив, що на теренах “післявоєнного поселення багато мистців, які сформувалися ще в Європі, розширили свою мистецьку працю в ділянці книжної графіки, або з'явились нові” [18, с. 38]. В. Січинський висвітлюючи історію української книжної графіки вказує, що “ніщо не постає зі звичайного випадку чи примхи, все є наслідок попередніх досягнень, минулих культурних надбань, синтеза давніших витворів, поглиблених та удосконалених новітньою творчістю”. І великий розквіт сучасної графіки, на думку вченого, “зумовлюється попередніми досягненнями і глибокими культурними переживаннями, що губляться в глибині віків” [18, с. 15].

У праці дослідник подав стислі характеристики українських мистців-графіків: М. Алексіїва, типового графіка книжної обкладинки з “суворою клясичною формою і виробленим друкарським шрифтом” “ренесансового стилю” [18, с. 21]; П. Андрусіва, плодовитого мистця-ілюстратора багатьох книжок, майстра “фігуральних рисунків навіть при найскладніших композиціях” в українській графіці [18, с. 38]; В. Баляса, автора книжної графіки і дереворитів на теми українського побуту і обрядовости [18, с. 32-33]; М. Білинського, талановитого мистця з певною індивідуальною графічною манерою з “деякими стилістичними шуканнями” [18, с. 36]; М. Бутовича, маляра, гравера і графіка, творця “українського стилю в змісті, формі і манері модерної графіки” з урахуванням “народного побуту, мітології, фольклору та анекдотичного змісту” [18, с. 26]; ^Васильківського, майстра козацького побуту і краєвиду [18, с. 16]; подолянина Володимира Г аґен- мейстера, одного з небагатьох графіків, що “дав цінні тонові і кольорові автолітографії з краєвидами і архітектурними пам'ятниками Кам'янця” і “неабияк прислужився до культури української книги своїми бібліофільськими виданнями Мистецько-промислової школи” з українського народного мистецтва [18, с. 2526]; Я. Гніздовського, мистця “нових інспірацій, зачерпнених зі старого українського мистецтва та нових стилістичних і технічних засобів, які надають його працям свіжости та ориґінальности” [18, с. 36]; С. Гординського, майстра досконалого відчуття українського стилю і духу минувшини в книжній графіці з “класичним трактуванням сюжету та вишуканою формою графічної мови” [18, с. 28]; М.Григоріїва, графіка “великого поступу” в книжній графіці, який відповідно передає “характер дійових осіб та стилістичні особливості тієї доби, яку змальовує літературний твір” [18, с. 33]; М. Дмитренка, відомого маляра-оформлювача книги у виразному українському стилі з враженням “справді української формо- творчости” [18, с. 34-36]; подолянина Василя Дядинюка, визначного українського маляра і ґравера, що плекав книжну графіку [18, с. 28]; А. Ждахи, майстра чисто-малярського народницького напряму з етнографічним трактуванням сюжету, який одним із перших “застосував український народний орнамент до оздоби книжки, зокрема обкладинок” [18, с. 16]; І. Їжакевича, майстра “ідилічно” трактованих образів з козацького і селянського побуту [18, с. 15]; В. Касіяна, одного з найбільших сучасних граверів, що своїми різноманітними техніками започаткував “зовсім нову сторінку в українській гравюрі” [18, с. 34]; П. Ковжуна, маляра, графіка, організатора мистецького життя “поза межами досягу “братньої руки”, мистецького критика і найоригінальнішої постаті в українському мистецькому житті 20-30-их років ХХ ст. [18, с. 26]; Е. Козака, графіка-ілюстратора з яскравим “чисто-українським гумором” з перевагою “гротескового елементу” [18, с. 28]; Г. Колцуняка, майстра чисто-малярського народницького напряму з етнографічним трактуванням сюжету, дослідника народного мистецтва Гуцульщини [18, с. 16]; В. Конашевича, знаного мистця в “царині кольорової літографії”; О. Кравченка, майстра чудових екслібрисів та ілюстрацій у деревориті й офорті зі своєю оригінальною манерою різьблення, з незвичайною гармонійністю і гармонією форм; В. Кричевського-старшого, відомого і заслуженого мистця книжної графіки в українському стилі, що ґрунтується на барокковій українській гравюрі та народній орнаментиці [18, с. 18]; Б.Крюкова, знаного графіка з “легким рисунком і делікатним штрихом лінії” і своїм “супрематичним трактуванням деяких ілюстрацій” [18, с. 21 -22]; О. Кульчицької, “сеньйори сучасного українського граверства”, ілюстратора дитячих книжок, де “змальовує з непідробленим реалізмом недолю України в образі бідних дітей, в драматичних і дещо символізованих рисунках страждань і душевних переживань” творених “під безпосереднім враженням натури”, особливо з “тонко відчутою психологією дитини” [18, с. 17-18]; О. Куриласа, ілюстратора дитячих книжок; П. Лапина, реалістичного маляра чисто-малярського народницького напряму з етнографічним трактуванням сюжету, незрівняного майстра ілюстрації з тваринного світу [18, с. 16]; М. Левицького, майстра-графіка з “вишуканою гармонією та свіжістю задуму” та прекрасним відчуттям українського стилю [11, с. 33-34]; О. Литвиненка, знаного майстра книжної і промислової графіки, його обкладинки, екслібриси, ілюстрації та видавничі знаки, це “зразки зрівноваженої композиції, гармонії і графічної декоративности” [18, с. 18]; Р. Лісовського, майстра розважної і продуманої в загальних графічних принципах книжної графіки в стилі українського барокко; Л. Лозовського, молодого майстра “староукраїнської мініятюри і народної керамічної орнаментики” в модерній книжній графіці [18, с. 21]; Г. Мазепи, мистця “легкого рисунку в дусі французької школи”, що “спрощує форму до найвищого ступеня, часто в дусі примітивів” які “більше наближаються до стилістичного розв'язання в дусі української школи”; П. Мегика, майстра “вишу- кано-простих і гармонійних композицій обкладинок, де яскраво виступає український стилістичний елемент” [18, с. 33]; М. Михалевича, майстра лаконічного і простого “графічного вислову” [18, с. 32]; С. Наліпинської-Бойчук, графіка якої базується на “народних примітивах і старому українському граверстві” [18, с. 24]; Ю. Нарбута, основоположника сучасної української графіки, її ідеолога і найяскравішого виразника, мистецького генія в графічному мистецтві, що створив “наскрізь своєрідну і глибоко національну книжну графіку і графіку державних знаків” [18, с. 18] “нарбутівського стилю”, що повсякчас нагадує “про життєздатність і непереможність української культури і українського руху” [18, с. 2021]; Г. Павловича, знаного майстра-графіка гумористичного трактування казкового елементу тваринного світу [18, с. 16]; І. Падалки, найоригінальнішого гравера і блискучого стиліста, “що тонко відчував українське народне мистецтво” [18, с. 24]; А. Петрицького, відомого модерного графіка, знаного мистця з театрального оформлення та театрального костюма [18, с. 21]; О. Рубана, майстра- віртуоза мініатюрних дереворитів, у т. ч. кольорових [18, с. 24]; М. Самокиша, славетного графіка-баталіста [18, с. 16]; О. Сахновської, найвизначнішого ґравера із власним стилем і способом різьблення деревориту з “м'яким штрихом та тонкою, елястичною лінією” [18, с. 24-25]; А. Середи, особливо своєрідного мистця української книжної графіки, знавця поліграфічного мистецтва [18, с. 21]; О. Сластьона, одного з найвизначніших представників романтично-народницької школи [18, с. 16]; М. Стефановича, оригінального мистця-ілюстратора [18, с. 26]; А. Страхова, відомого графіка і “плакатиста” [18, с. 22]; О. Судомора, майстра чисто-малярського народницького напряму з етнографічним трактуванням сюжету, стилізатор казкових ілюстрацій [18, с. 16]; Н. Хасевича, майстра шрифтів в українському стилі [18, с. 32]; П. Холодного-молодшого, оригінального мистця у змісті та формі, з “елегантною і легкою лінією” [18, с. 26-28]; П. Холодного-старшого, оригінального мистця з “глибокою настановою та науково- дослідницьким підходом до різних малярських проблем”, який створив оригінальні концепції з “глибоким розумінням української минувшини, головне візантійсько-романської доби” [18, с. 26]; В. Цимбала, видатного графіка з індивідуальною манерою і стилем [18, с. 32] та ін. Усі згадані мистці-графіки “належать до різноманітних мистецьких напрямків і шкіл та дають цілу скалю індивідуальних відмін”, але спільною рисою у “манері рисунку та формальному сприйманні зовнішнього світу” є національна приналежність мистців [18, с. 18]. Нам “не бракує талантів і першорядних сил, - стверджує В. Січинський, - тільки вони хронічно не знаходять відповідних умов для своєї праці та не мають змоги вповні розвернути свого діяльність” [18, с. 37].

Часопис також публікував статті, матеріали й спогади про життя окремих мистців, подавав огляди їхньої творчої діяльності та мистецької спадщини. Зокрема були опубліковані характеристики творчості митців з української діаспори - М. Дмитренка і М. Дольницької (1970), Я. Гніздовського (1983), Ю. Кульчицького [3, с. 125] та ін. А також статті С. Рожка [3, с. 125; 10], В. Жили [19; 20] та І. Райнера, про відомого діаспорного мистецтвознавця, мистця, педагога і редактора журналу, уродженця Буковини П. Мегика; І. Райнера [21] і В. Шиприкевича про скитальський шлях визначного мистця-скульптора скульптора В. Сім'янцева; про латвійського мистця Я. Струпуліса, який виконав цілий ряд медалей, з портретами славних українців, у т.ч. М. Грушевського [10]; О. Безручка-Росса про 100-ліття з дня народження О. Архипенка, одного з “чолових мистців”, “інноватора в конструкції різьби” і творця “нового стилю мистецтва” та мистецької техніки; В. Жили про поліхромію собору Святої Покрови в Мюнхені роботи С. Гординського, де автор подав “детальний опис іконостасу та ряду релігійних і історичних сцен, які прикрашують стіни церкви”, відзначивши, що в картинах “Київська Митрополія” та “Галицька Митрополія” зображено 41 постать, із них 30, це “автентичні портрети церковних достойників” [8].

Цінні мистецтвознавчі статті подав часопис про успіхи мистців, уродженців Поділля. Зокрема, про українську родину мистців-малярів Мошинських з Денвера (Колорадо), в т. ч. про її голову Володимира, сина Юрія і доньку Оксану, які “здебільша спільно влаштовують малярські виставки і втішаються пошаною та популярністю серед місцевого американського громадянства” [22]; М. Скали- Старицького про нащадка славетного козацького роду, великого мистця і поета Василя Хмелюка [23], збірки “портретів, мертвої природи, квітів, краєвидів” якого “виявляють і довгу терпеливість, і сильну шляхетність мистця, який знає, що нічого гарного не твориться без відповідного часу” [22, с. 47], а його творами, в яких “дійсність показана без зайвих прикрас”, “пишаються і гордяться” музеї Лондона, Люцерни, Львова, Парижа, Стокгольма та інших міст Європи [23, с. 47]; С. Гординського про одну з “маркантних постатей західньо-українського мистецтва в періоді між двома світовими війнами”, подолянина Василя Дядинюка (01.01.1900, с. Лучинець, Мурованокуриловецький р-н, Вінницька обл. - 21.01.1944, Відень), який будучи “активно заанґажований у визвольній боротьбі, не міг залишитися дома і мусів перейти з рештками української армії” на еміграцію, де під впливом “порівняно сформованих” мистців П. Холодного- старшого, подолянина О. Новаківського та багатьох інших [24, с. 29] активно працював у малярстві та організації мистецьких виставок, заробляв “на прожиток малюванням портретів - реалістичних і кольористично дуже ефектовних, та копіюванням”, “добре співав і, особливо, добре грав на чельо”, добре “знав рисунок і вмів перетворити його в картину”, йому були відомі “всі технічні засоби давніх майстрів”, які “умів їх рафіновано відтворювати” [24, с. 30], а переборовши “хаос різних супротивних сил” знайшов “власний шлях, власні естетичні й ідейні принципи” [24, с. 31], особливо в “модернізованому візантійському стилі” чи “модернізованому барокко” [24, с. 32], але не копіював, а “свідомо шукав майже академічного реалізму, бо той стиль означав лад серед хаосу поімпресіоністичного малярства”, добре усвідомлюючи, “що саме механічне перенесення старого стилю в сучасність не розв'яже проблеми монументального малярства і що треба шукати тих стичних, що єднають старе з новим” [24, с. 33].

А також опубліковано статті та спогади про життя окремих мистців з України, зокрема В.Кармазин-Каковського про А. Ждаху, Є. Блакитного про Ф. Кричевського, Д. Горняткевича про українського живописця і педагога, подолянина Олексу Новаківського (02.03.1872, с. Слободо-Ободівка, Тростянецький р-н, Вінницька обл. - 29.08.1935, Львів) [3, с. 125], М. Дмитренка про Ю. Михайлова [11]. Все це сприяло “заповненню певних прогалин в українському мистецтвознавстві” та ознайомленню широкого читача і фахівців, з “творчістю тих українських мистців, діяльність яких в підсовєтській Україні замовчується або перекручується з політичних мотивів” [3, с. 125]. Так, уродженець Брацлавщини К. Мазур у статті “Спогад про О. Новаківського” (1986) [7; 25] зауважує, що в 1921-1926 рр. він працював “рисівником” у Національному музеї в Львові, де директором був філолог-славіст і знавець церковного мистецтва, професор І. Свенціцький. “Рисівників” у цьому ж музеї було декілька і серед них “Володимир Січинський, архітект”, що “не дуже годився із Свенціцьким і, по деякім часі, покинув музей і виїхав до Чехії” [25, с. 37]. Музей відвідувало багато різних людей “своїх українців і чужинців”, серед них знані художники П. Холодний-старший, Ю. Могалевський, П. Ковжун, сестри Олена й Ольга Кульчицькі, Л. Гец, М. Анастазієвський, А. Монастирський, О. Курилас, які декілька разів влаштовували в музеї виставки свої творів. Лише “два малярі, дуже вже знані” І.Труш і Олекса Новаківський, “в ті часи трималися осторонь”. І. Труш “майже не показувався ніде” і “дуже рідко можна було здибати” його чудові краєвиди на виставках. Дуже оригінальний мистець О. Новаківський “тримався свого помешкання і своїх образів за жадні гроші не годився продавати, хоч мав купців”. Декілька разів улаштовував виставки своїх праць “у власнім помешканні, мав великий успіх, як серед українців, так і поляків”. Жив мистець бідно, хоча “міг мати великі гроші за свої образи”, але він завжди казав, що “образи це мої діти, дітей не купують і не продають. Образи купують багачі до своїх хоромів. Я син бідного українського народу і хочу, щоби мої образи дістались тільки моєму народові” [25, с. 37]. Далі К. Мазур зауважує, що прийде той час, коли О. Новаківський, який народилися на Брацлавщині, “займе належне для нього місце в історії українського малярства” [25, с. 38].

Крім того, на сторінках “Нотаток з мистецтва” подано короткі відомості про мистців-графіків: Л. Гуцалюка, В. Дорошенка, Х. Зелінську, І. Кейвана, Н. Климовську, Ю. Кульчицького, Б. Певного, Б. Стебельського, Б. Титлу та ін., творчість яких була майже не доступна, або які сформувались як митці вже перебуваючи на еміграції в США [18, с. 38].

Особливо тривало й плідно співпрацював із журналом Володимир Попович (псевдонім “В. Ладижинський”), автор “численних ґрунтовних монографічних статей про творчість українських мистців” [3, с. 124], у т. ч. й про мистців- подолян. Зокрема в праці “Софія Левицька (1874-1937). До 30-ліття смерти” [26] про українського мистця-маляра та графіка Софію Левицьку (09.03.1874, с. Вихілівка, Ярмолинецький р-н, Хмельницька обл. - 20.09.1937, Париж), активну учасницю паризьких Незалежного та Осіннього мистецьких салонів, виставки кубістів “Експозісіон де ля Сексіон д'Ор”, ілюстратора “Альмана де Кокань”, “Вечори на хуторі біля Диканьки” (М.Гоголя), поеми “Лє Серпан” (Поль Валєрі), твору “Лє жар діне” (Ґофруа де Люш), багатьох краєвидів і портретів [26, с. 36-38], зокрема, брата Модеста, О.Шульгина, власника галереї Самбона та його дружини і двох дітей, вчительки англійської мови, американського туриста, колекціонера Віньє, жінок із Савої, дочки Ольги та інших, дереворитів до “Жуен- вільського Літопису”, “Ревю Мюзікаль”, “Трезор де ля бібліотек”, графічних праць: “Автопортрет” (шовкодрук), “Свято Купала”, “Амазонки на конях”, “Буря на морю”, “Парк у місячному світлі”, “Винозбір”, “Америка”, а також багатьох екслібрисів [26, с. 40].

У своїй великій “енциклопедичної ширини та докладносте” статті “Василь Хмелюк (31.07.1903, с. Березівка, Бершадський р-н, Вінницька обл. - 02.11.1986, Париж)” [13], В. Попович “зачисляє” подолянина, який писав українською та французькою мовами, до “визначних мистців експресіоністичного стилю” [9], що “не позбавлений ні життєвого практицизму, ні своєрідного раціоналізму” [13, с. 14]. На його думку, місце В. Хмелюка “в українському малярстві є серед небагатьох експресіоністів, між якими він висунувся у перший ряд не так психологічним висловом своїх персонажів і композиції, як незвичайно сильними кольорами”. В.Хмелюк, це “неперевершений майстер картин малого формату з поетичними, чудовими квітами, автор сильних композицій з людськими фігурами, співець і шанувальник жіночої принади, маляр казкових ліричних краєвидів французьких провінцій”, що “пристрасно захоплений кольорами, один із найсильніших і темпераментних кольористів в українському та в європейському малярстві середини XX ст.” [13, с. 19].

В. Попович у в статті “Українські мистці в Парижі”, розкриваючи діяльність 42 українських мистців у світовому центрі мистецтва, вказує, що на початку XX ст. вони “почали прибувати щораз численніше до Парижа”, одні “щоб учитися, другі, щоб оглянути численні музеї, ґалерії і вистави та подихати паризькою атмосферою, інші, щоб працювати і спробувати щастя на індивідуальних чи збірних виставах”. Деякі з них залишалися тут на довгі роки, а деякі “зосталися на ціле життя” [4, с. 17] і творили “паризьку групу українських мистців”, хоча “офіційної організації мистців не було, але була тісна співпраця при влаштуванні спільних виставок” [4, с. 25]. У 1906-1912 рр. українські мистці гуртувалися довкола Михайла Бойчука, який працював у “новому напрямку - неовізантинізмі” [4, с. 18], тобто “шукав синтези традиційного візантійського мистецтва із сучасним” [4, с. 20]. До найбільш активних мистців, які в міжвоєнний період творили в Парижі, належать подоляни Софія Левицька, Василь Перебийніс, Василь Хмелюк, а також Василь Дядинюк, який на короткий час приїздив до Парижу [4, с. 25].

Так, подолянка Софія Левицька впродовж 1905-1937 рр., тобто до самої смерті, перебувала в Парижі, де на початку XX ст. разом із О. Архипенком зацікавилися “аванґардним паризьким мистецтвом”. О. Архипенко перший почав різьбити кубістичні скульптури, а С. Левицька перші свої “малярські твори компонувала в дусі кубізму”. Їхня участь у перших збірних виставках кубістів викликали бурю протестів і гостру критику [4, с. 20]. Пізнішу її творчість можна зарахувати до постімпресіонізму Крім малярства вона багато займалася графікою, працювала в техніці дереворізу та оформила своїми дереворізами декілька “бібліофільських люксусових” видань. Саме за графіку французи високо її цінили [4, с. 22].

Визначним “кольористом” був мистець і поет, подолянин Василь Хмелюк, “добрий майстер малих форм - квітів, мертвих природ і більших праць - краєвидів, портретів і людських фігур”. Його умовно зачисляли до експресіоністів: його рисунок “лаконічний, нервовий, часто тривожний, іноді брутальний”, кольори “дуже сильні, контрастові і темнуваті” [4, с. 27].

“Душею і аніматором усяких спільних дій, виставок, дописів до мистецьких журналів і контактів із мистцями” був живописець і графік, подолянин Василь Перебийніс (01.01.1896, с. Малі Пузирки, Красилівського р-ну, Хмельницької обл. - 13.11.1961, Лондон), автор багатьох краєвидів і портретів, театральних декорації та костюмів, настінних декоративних “мальовил по містах північної Франції, які були знищені під час Другої світової війни”, багатьох ілюстрацій для львівських видань, різних календарів (біля 500 рисунків зберігалися у музеях Львова) [4, с. 30].

Не менш цінними є оприлюднені в часопису праці В.Поповича про Н.Хасевича, відомого “з його упівських дереворитів”, який загинув геройською смертю [10], “Неовізантиністи і псевдовізантиністи в українському іконописному малярстві” [3, с. 126], “Графіка і кераміка Юрія Кульчицького”, “Альбом Анрі Руссо для Архипенка” [11], “Екслібриси Т. Венгриновича і М. Левицького”, “Українська тематика в творах Григора Крука” [7] та ін.

“Нотатки з мистецтва” подавали цінні відомості про індивідуальні, збірні й тематичні мистецькі виставки. Зокрема йдеться про збірні виставки в Парижі (виставка української групи з Парижу, 1930; виставка групи паризьких українських мистців, 1934; виставка трьох: В. Хмелюк, М. Кричевський, В. Перебийніс, 1934; виставка мистців в екзилі, 1947); Львові (Перша виставка АНУМ з участю французьких, італійських, бельгійських мистців та української паризької групи, 1931; виставка Українського товариства прихильників мистецтва, 1932; виставка паризької групи українських мистців з участю французьких та італійських мистців, 1933); Варшаві (ретроспективна виставка українського мистецтва зі збірки Українського національного музею у Львові, 1934); Нью-Йорку (Четверта виставка ОМУА, 1956), в яких приймав участь знаний мистець подолянин В.Хмелюк. Подано відомості і про його індивідуальні виставки в Парижі (1931, 1933, 19351939, 1942, 1943, 1945-1951, 1955, 1956, 1960, 1967), Лондоні (1938), Нью-Йорку (1946, 1962), Женеві (1949), Берні (1949), Мюнхені (1958) і Кельні (1964, 1969) [13, с. 20], а також про його виставку в галереї Дюранд-Рюеля в Парижі упродовж 8 червня - 8 липня 1972 р. [13, с. 20; 27].

“Нотатки з мистецтва” також висвітлили відкриття та перебіг: 9-ої виставки праць мистців-українців членів і не членів ОМУА у Нью-Йорку в листопаді 1962 р., де були представлені 87 праць 46 українських мистців із малярства, графіки та скульптури. 7 грудня відбулося прилюдне обговорення виставлених праць, на якому виступили мистці Л.Кузьма і А.Малюца та одночасно відбулася виставка праць подолянина Володимира Січинського [28, с. 43]; 7 -ої мистецької виставки жіночої творчості в Українському народному домі в Нью-Йорку організованої 64 Відділом Союз Українок Америки, у якій 27 відомих жінок-мистців, у т. ч. подолянка Ольга Дядинюк, упродовж 20 жовтня - 3 листопада 1963 р. показали майже 80 праць у різних техніках [29, с. 47; 30]; виставок мистецьких здобутків українського мистця подолянина Володимира Мошинського, його сина Юрія та доньки Оксани, зокрема олії та акварелі в Літературно-Мистецькому Клюбі в Нью-Йорку, 22 травня - 5 червня 1966 р. [31]; у Конрад Гілтон готель у Чикаго в рамах конвенції СУА, 5-7 липня 1968 р. [32]; акварелі, ікони, олії й туш у Банку “Кей Сейвінґ енд Лон Ассосієйшен” (Денвер, Колорадо), 26 червня - 10 липня 1970 р. [33]; акварелі у галереї Денвера, 23 січня - кінець лютого 1972 р. [34]; виставки у галереї Мошинських у Денвері, 19 березня - кінець квітня 1972 р. [35]; виставки картин квітів у галереї родини Мошинських у Денвері, відкритої 18 жовтня 1974 р. [36]; художніх полотен у мистецькій галереї Мошинських у Денвері, відкритої 20 червня 1976 р. [37]; 15-ої річної виставки Об'єднання мистців українців в Америці в галереї Літературно-Мистецького Клюбу в Нью Йорку в якій впродовж 15-29 грудня 1968 р. 35 українських мистців, у т. ч. й О. Дядинюк, показали 113 праць [38, с. 57]; персональної виставки Ольги Дядинюк у галереї ОМУА в Нью-Йорку в період 12-27 листопада 1978 р., де показано 41 працю, переважно ретроспективи, олії й кілька темпер, створених маляркою в 1947-1978 рр., також видано картковий каталог із однією репродукцією та світлиною молодої малярки (1930 р.) й короткою біографією [39, с. 67; 40]; 12-ої мистецької виставки жіночої творчості в Нью-Йорку, де брала участь подолянка Євгенія Туркало-Розгін [41, с. 67; 42]; виставки мистецьких здобутків семи українських мистців, у т. ч. подолянина Василя Хмелюка, впродовж 12 листопада - 10 грудня 1978 р. у галереї Ніяґара (Канада) [43, с. 67]; виставки різних творів із мистецької збірки-спадщини Якова та Сузанни Макогін-Розумовських в Українському інституті Америки (Нью-Йорк) 17 грудня 1978 р. - 28 лютого 1979 р., де було показано 34 картині мистця подолянина Василя Дядинюка з його циклу “Володарі України” та інші дуже цінні експонати з посмертного заповіту Макогін-Розумовських [44, с. 69; 45, с. 71; 46]; виставки картин Ольги Дядинюк у галереї ОМУА в Нью-Йорку впродовж 4-15 грудня 1983 р. [47, с. 66; 48]; літніх 1984 р. виставок українських мистців у Гантері (Нью-Йорк), зокрема в мотелі “Ксеня” (30 червня); у власних галереях Я.Вижницького та Л.Морозової (1 липня) [49]; 22 українських мистців, у т. ч. Ольги Дядинюк, в Українському культурному осередку при церкві св. Івана Хрестителя (7 липня - кінець серпня) [50, с. 71]; індивідуальної виставки Ольги Дядинюк у Никифоряківці (15 липня) [49]; 79 виставок і “відчитів на мистецькі теми” в 1990 р. [8] та ін.

На сторінках цього “престижевого і одинокого мистецького журналу поза межами України” [7] подано “багату мистецьку хроніку й інформацію про діяльність Української мистецької студії у Філадельфії” [11] та її членів. Зокрема, 15 грудня 1962 р. Наукове Товариство ім. Шевченка влаштувало в Українському інституті Америки (Нью-Йорк) наукову конференцію щодо вшанування пам'яті професора В. Січинського. На конференції професори Д. Горняткевич, Б. Загайкевич, А. Малюца та архітектор І. Жуковський в своїх доповідях порушували “різносторонньо життя і творчість проф. В. Січинського” та звернули “окрему увагу на залишені в рукописах праці, особливо на значення “Словника українських мистців” від найдавніших часів аж до сучасної доби”. Доповідачі зауважили, що “видання цього словника ОМУА вже кілька років тому, ще за життя проф. Січинського, порушувало, шукаючи можливостей видання цієї дуже цінної для української мистецької культури праці”, але безрезультатно [28, с. 43]. А також короткі повідомлення про родину українських малярів Мошинських - батька Володимира, доньку Оксану та сина Юрія з Денвера [51]; про статтю у газеті “Сандей Денвер Пост” від 29 березня 1968 р. з великою пів сторінки репродукцією великого релігійного образу знятого з хреста Христа та чотирьох постатей, похилених над Ним, у т. ч. Матери Божої роботи В.Мошинського, а такж подано світлину “абсольвентки високої мистецької школи” О.Мошинської, яка нахилившись “над столом з усмішкою розмальовує українські вишивки, приготовляючи їх до книжки, яка має незабаром появитися” [22; 52]; про статтю Вероніки Долян “Подорож родини на волю” про родину Мошинських із їхніми світлинами та світлинами ікон і картин у газеті “Сандей Денвер Пост” від 19.01.1969 р. [22; 53]; про те, що 17 вересня 1986 р. Володимира Мошинського вшановано титулом `Те Ашегісап Ьу Сіюісе” за “серію образів з історії стейту Колорадо” [54]; про ініціативу галереї Мошинських проведення щовівторка з 1 квітня 1971 р. 5-хвилинних англомовних доповідей “Рефлекшенс он Арт” про мистецтво [55]; про підписання Ю.Мошинським договору з радіо Денвера щодо проведення в 1972 р. 5-хвилинних радіопередач про мистецтво [56].

“Нотатки з мистецтва” подавали багато чорно-білих та кольорових репродукцій мистецьких “оліїв, акварель, акриліків, різьб” [12], лише станом на 1979р. подано 257 [5] “малярських, графічних і скульптурних праць” [11], “не лише знаних, а й початкуючих авторів” [3, с. 125] які працювали, або працюють поза межами України, із зазначенням назви твору, автора, року створення й техніки. Загалом, це лінорит Я.Гніздовського “Конвалії”; кольоровий твір Ю.Нарбута “Еней, ілюстрація до Енеїди”; відбитки поліхромій М.Дмитренка з церкви св.Юра в Нью-Йорку; репродукція Б.Крюкова “Дон Кіхот” [7]; портрет скульптора В.Сім'янцева роботи П.Мегика; “кольористично багатий портрет австралійського поета Андрю М.” роботи Т. Мисака [9]; портрет старшої жінки роботи Є.Курилович-Чапельської [10]; ліногравюри І. Селіванова “Києво-Печерська Лавра” і “Золоті Ворота”, В. Куткіна “Музей Шевченка в селі Шевченка”, Ю. Зубковського “Форт Шевченка. Верба посаджена Т. ГШевченком”; Ю. Логвина “Будівництво Канівської ГЕС” [16, с. 50-53]; світлина 1930 р. групи 23 українських мистців у Парижі, де в другому ряді зліва направо п'ятим стоїть подолянин Василь Хмелюк [57]; хрест священичий з XII ст та антімінси з минулих віків; “поважний документ, який вказує до якої спільноти себе опреділював” відомий скульптор О. Архипенко [5] та ін. Зокрема, В. Січинський в праці “Сучасна українська книжна графіка”, подає репродукції зразків книжної графіки, в т. ч. обкладинок роботи С. Баляса, М. Бутовича, Я. Гніздовського, С. Гординського, П. Ковжуна, Е. Козака, В. Кричевського, Ю.Нарбута; екслібрису Н. Хасевича; листівок М. Михалевича; ілюстрацій М.Бутовича і Е.Козака та ін. [18, с. 16-36].

А також репродукції праць мистців-подолян: екслібриси Є.Туркало-Розгін [41]; печатка М.Битинського [58, с. 56]; мистецькі здобутки В.Дядинюка: портрети професора Шенідрика (Архіваря Митрополита А. Шептицького) [59, с. 73], дружини Ольги з Козакевичів (1942, темпера), Князь Ігор (914-946) (1931-1932, темпера) та Л. Яцкевича у Філядельфії (кольорова темпера), полотна “Преображіння” (композиція на поліхромію, темпера), “Успіння”, Страдче біля Львова (1932, темпера), Княгиня Ольга (946-960) (1931-1932), (темпера) [24, с. 3134], “Св. Князь Володимир (980-1015)” [60, с. 8]; полотна В. Хмелюка “Натюрморт” (1940, олія) [13, с. 15], “Голова дівчини” (1945, олія) [61], “Краєвид” (1945, олія) [62], “Порт” (1948, олія кольорова) [63], “Краєвид над морем” (1949, олія) [64], “Профіль Філетти” (1954, олія кольорова) [13, с. 18], “Хлопець у червоному” (1954, олія) [13, с. 13], “Соняшники” (1955, олія кольорова) [65], “Краєвид із Франції” (1960, олія) [66]; полотна В. Мошинського “Портрет директора школи” (1947, олія) [67, с. 45; 68] і “Мойсей” (олія) [69]; полотна О. Новаківського “Автопортрет” (1911, олія) [7 0], “Жінка в саду” (олія) [71] і “Митрополит Андрей Шептицький” (1920/1921, вугіль на полотні) [72]; малюнок О.Повстенка роботи МШрамченка (олівець, 1945) [73]; мистецькі твори С.Левицької: “Автопортрет” (кольоровий шовкодрук), кінцівка до книжки Поля Валєрі “Лє Серпан” (1926), дереворізи “Збір яблук”, “Ілюстрації до М. Гоголя” (1921), ілюстрація “Жуенвільський Літопис” і “Заставка до Ревю Мюзікаль”, лінорит “Визволення України” (1919), “Винозбір” (1933, олія), екслібрис [26, с. 35-41]; інші чорно-білі репродукції та ілюстрацій, що охоплюють різні роди мистецтва: краєвиди, мертву природу, портрети, релігійне мистецтво, архітектуру та різьбу різних малярських напрямів [8; 9; 10]. Зокрема світлини мозаїки “У пошуках кращого майбутнього” на фронтовій стіні галереї Мошинських у Денвері (Колорадо), роботи В. Мошинського, О. Мошинської, Ю. Мошинського [74]; побудованих за проектами відомого архітектора В. Січинського сакральних споруд - “Церква в Уніон да Вікторія” (Парана, Бразилія) [75, с. 57], “Церква в Пряшівщині. 1939” [76] та однієї з останніх праць “Нагробник на могилі бл. п. Романа Савицького” (Філадельфія) [77, с. 45]; світлина проекту церкви ^е Ге§1ізе икгаіпіеппе огік^охе sаіnt Simоn а Раг^] О. Повстенка [78]; світлина знищеної большевиками в 1934 р. церкви Різдва Христового в Києві 1814 р., архітектор Андрій Миленський [15]; світлина проекту Р. і С. Бабулевичів надгробника на могилі О. Повстенка в Бавнд Бруку [7 9]. На думку І. Кейвана, ілюстрації в щорічнику, це “ґалерія нашого мистецтва ретроспективного характеру: різних стилів, напрямків, манер, різних жанрів, включно з репродукціями праць учнів Української мистецької студії” [2, с. 61].